1. Лекція з історії педагогіки Київ - 2011 Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова Підготувала студентка 53 МГППР групи Зайченко Вікторія Анатолівна
2. Тема лекції: “СТАНОВЛЕННЯ МАСОВОЇ ШКОЛИ І ПЕДАГОГІКИ (КІН. XVIII – ПОЧ. XIX СТ.)”
Визвольна війна українського народу 1648-1654 років закінчилась прийняттям історичного рішення про возз’єднання України з Росією. Згідно з ним лівобережні українські землі, Київ з його околицями, Запорізька Січ закріпились за Росією. Правобережна Україна потрапляє знову під владу Польщі. Тому при аналізі розвитку освіти в Україні ми будемо розглядати стан освіти на Лівобережній і Правобережній України.
Входження Лівобережної України разом з Києвом до складу Російської держави визначило подальші шляхи розвитку освіти. На розвиток освіти і школи вплинули освітні реформи Петра І.
Освітні реформи Петра І Орфографічна реформа (введення громадянського шрифту);
Створення в Росії системи освіти, що включала: Елементарні школи (цифірні); Систему професійних училищ. У 1701 році розпочинає роботу Школа математичних і навігаційних наук;
Вища освіта представлена у Росії відкриттям у 1755 році Московського університету (разом з Академією і створенням гімназій). На Лівобережній Україні в цей час діяли церковнопарафіяльні, братські, полкові початкові школи та школи з мандрівними вчителями, колегіуми та Києво-Могилянська академія як вищий навчальний заклад. Вони були національними, викладання велось рідною мовою і вивчали національну культуру, літературу .
Фільм Перебудови Петра І Після возз’єднання України з Росії розпочинається політика русифікації українського народу. У 1720 році вийшов указ Петра І про заборону друкування книг українською мовою.
Освітянська політика Катерини ІІ вплинула на стан освіти на українських землях. Фільм Освіта в Росії
У 1786 році був затверджений Статут народних училищ, за яким створюється у Росії система державної народної освіти. Статут 1786. Головні народні училища5-річні навчальні заклади (4 класи) у губернських містах Малі народні училища2-річні навчальні заклади у повітових містах. За цим Статутом в Україні було відкрито тільки 8 головних і 17 малих училищ, але закрито полкові школи, яких у цей час нараховувалось 866. Таким чином, широкі маси українського народу були позбавлені навчання у нових школах, в яких заборонялась українська мова, ігнорувались народні звичаї, традиції виховання.
У 1802 році в Росії утворено Міністерство народної освіти. Його очолив П.Завадовський, випускник Києво-Могилянської академії. Під тиском громадської думки царське самодержавство запозичило систему народної освіти періоду французької буржуазної революції (проект Кондорсе). Міністерство освіти підготувало Статут 1804 р., за яким в Російській імперії запроваджувалась нова система освіти.
За статутом 1804 р. вся Росія була поділена на 6 навчальних округів, які очолювали створені цим статутом університети. Землі України ввійшли до складу Харківського і Віленського (Волинська, Київська, Подільська губернія) навчальних округів. За новим статутом організовувались чотири рівня освіти. Університети очолювали навчальний округ. Керували гімназіями, повітовими і парафіяльними школами. 1805 р. – Харківський університет. Гімназії Середня ланка. Спочатку існували на кошти із державного бюджету (до 1815р.). Повітові школи. Неповна середня ланка (в містах). Утворювались за кошти із державного бюджету. Парафіяльні школи Початкова ланка. Утворювались на кошти самого населення. Статут був явищем прогресивним. Він відображав ідеї, притаманні поглядам передових російських просвітителів, які брали участь у його створенні, а також враховував вимоги передової громадськості. Для запропонованої системи освіти характерні послідовність і наступність, безкоштовність і доступність освіти . Поступово він був повністю нівельований і підмінений. Спеціально для шкіл України царський уряд у 1804 р. видав указ, за яким заборонялось навчання українською мовою. Жорстоко переслідувалось усе українське: мова, пісні, народний епос.
Вже у 1815 році вводиться плата за навчання.
У 1817 році Міністерство народної освіти було реорганізовано у Міністерство духовних справ і народної освіти . У 1828 році був прийнятий новий шкільний статут, який узаконив становість і релігійність освіти, відірвав початкову освіту від середньої і вищої. За статутом 1828 року утворювалась така система освіти: Університети (4) Гімназії (7) Призначались переважно для дворян. Порівняно із статутом 1804 р. не вивчались політична економія, комерційні науки, філософія, технологія, природознавство. Запроваджено Закон божий, російську мову і словесність, логіку. Термін навчання - семирічний. Повітові школи (3)Відкривались для “місцевих обивателів” дітей купців, ремісників. Вивчали Закон божий, російську мову, арифметику, геометрію, історію, чистописання, малювання, креслення. З навчального плану вилучалися природознавство, фізика і технологія. Завдання повітових шкіл полягало у вивченні наук, які сприяли розвитку торгівлі і промисловості. Парафіяльні школи (2)Невеликі школи грамоти (8-10 чоловік) в сільській місцевості, в яких вчителювали паламарі, дяки, відставні солдати. Вони утримувались за кошти сільських громад, батьків. Навчали Закону божому, читанню, письму, лічбі, співам За вивчення азбуки батьки платили 50 коп. - 1 крб., Псалтиря- 3-5 крб. Нова реакційна урядова програма освіти полягала в забезпеченні “ православ’я, самодержавства і народності” , що сприяли вихованню релігійності і християнської моралі, вірності царю і монархії, ненависті до національних ідей. Статутом 1828 року дозволяються тілесні кари в усіх типах шкіл (у гімназіях лише в молодших класах). Навчання проводиться російською мовою. Фільм Плоди освіченості У 1856 році в Україні з 13-мільйонним населенням діяло 13201 парафіяльних і повітових шкіл, в яких навчалось 67 тисяч учнів. Один навчальний заклад припадав майже на 10 тисяч_жителів, а один учень - на 200 . Більшість шкіл знаходилась у містах. Рівень народної освіти був низьким, заняття проводилось примітивними, відсталими методами. Діти дворян початкову освіту отримували в пансіонах і приватних школах. Їх засновували приватні вчителі, професори, іноземці окремо для дівчат і хлопчиків. Такі заклади за досить високу плату готували хлопчиків до вступу в гімназії, ліцеї, військові училища. Вони існували в містах Харкові, Одесі, Полтаві, Ніжині та інших. У школах України навчання проводилось російською мовою. У читанках, підручниках говорилось виключно про руський, тобто московсько-великоруський народ, його господарське життя, історію, звичаї, мистецтво. Про український народ, його минуле, звичаї ніколи не згадувалося. У школі дитина потрапляла в чужу для неї духовну атмосферу, нічого рідного не бачила і не чула. Українська мова не вивчалась навіть як окремий предмет. Початкові народні школи, середні і вищі навчальні заклади були осередками русифікації та денаціоналізації української молоді.
Тарас Григорович Шевченко (1814—1861) не залишив якихось праць з педагогіки, але його геніальні поетичні й прозові твори насичені проблемами навчання і виховання, вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить духовна байдужість, змирення з рабським станом свого народу. Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. Перш за все просвітитель обстоював право свого поневоленого народу на рідну школу, яка є засобом поліпшення життя народу, його пробудження й усвідомлення свого рабського стану. Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти потреби свого народу і діяти на засадах народності. Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, справу якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. Народний учитель самовіддано служить людям, своїй батьківщині. Народний вчитель має бути доброю, високоморальною людиною, носієм духовності свого народу. Т.Г. Шевченко розвінчує політику царизму, який дбав не про освіту, а про затемнення народу. Робилося це тим, що шкіл було дуже мало, більша частина дітей не охоплювалася навчанням. А ті діти, яким випала доля навчатися, набували примітивних знань, бо вчилися здебільшого у церковно-приходських школах малограмотними дячками. Засуджує поет й освіту дворянської молоді. В інститутах шляхетних дівчат, кадетських корпусах у дітей вбивалися їхні задатки, кращі людські якості, одержані від природи та батьків. Освіта в них була збідненою, основна увага приділялася виробленню дворянських манер та моралі. Велику роль у вихованні дітей Т.Г. Шевченко надавав матері. Поета турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність. Т.Г. Шевченко як гуманіст обстоює рівність хлопців і дівчат у навчанні, стоїть за надання жінці повноцінної освіти. Високу оцінку надає поет родинному вихованню. У трудовій сім'ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім'ї мають створюватися на підставі любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей.
У результаті визвольної боротьби Б.Хмельницького Правобережні землі відійшли до Польщі, а внаслідок трьох поділів Польщі територія Західної України поділена на Галичину і Буковину, що були закріплені за Австрією, а Закарпаття - Угорщиною. Австрія розглядала західноукраїнські землі як джерело для поповнення державної казни грошима, а армії – солдатами. Однак досягнення таких цілей вимагало певної перебудови життя новоприєднаних земель. Австрійці застали у Галичині необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості й торгівлі, великих міст і нормальних шляхів сполучення, бідність неосвіченого (шкіл взагалі не було), закріпаченого сільського населення. Тому невдовзі після зміни влади у краї відбулися реформи в економічному і суспільному житті. Реформи припали на 70–80-ті роки XVIII ст., часи правління імператриці Марії-Терезії (1740–1780) та її сина Йосифа II (1780–1790).
Повний титул - ерцгерцогиня Австрійська, велика герцогиня Тосканська, королева Угорщини і Чехії. Старша дочка імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурга. Правила близько 40 років, в Австрії відома як «королева-мати». Мала 16 дітей, двоє з яких стали в майбутньому цісарями - Йосиф II (співправитель Марії Терезії з 1765 р.) і Леопольд II. Становище докорінно змінилося після прилучення краю до Австрії. Католицька, протестантська та греко-католицька церкви були зрівняні в правах. Віруючим цих віросповідань однаковою мірою відкривалася дорога до університетів, державної служби, дозволялося продавати і купувати землю тощо. Оскільки католицька церква контролювала тодішню систему освіти, релігійні реформи були пов’язані з освітніми. У Львові замість закритої єзуїтської академії у 1784 р. відкрили університет. При ньому діяв до 1809 р. Руський інститут, де на філософському і богословському факультетах навчалися українці. Почала працювати мережа семінарій, які готували греко-католицьких священиків. Іншим нововведенням стало запровадження початкових і середніх шкіл. У початковій школі навчання мало проводитися рідною мовою.
Визначну освітню діяльність у першій половині та середині XIX ст. проводив на Закарпатті Олександр Васильович Духнович (1803—1865), він будив у краї думку про необхідність поширення освіти як основи духовного життя людини. Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на думку О.В. Духновича, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде корисною собі та суспільству. Виходячи з цих позицій, О.В. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив: "Я сподорожував усю Маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава Богу, в 71 селі заснував училища..." Олександр Духнович у своїх поглядах стояв на позиціях традиційного українського просвітительства, вважаючи, що за рахунок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство. Великою заслугою педагога є написання ним підручників для народних шкіл. У 1847 р. він створює перший буквар на Закарпатті "Книжицю читальну для начинающих", у 1831 р. пише підручник з географії "Краткий землепис для молодих русинов", у 1853 р. — "Сокращенную грамматику письменного русского язьїка" тощо.
