газета зш№3 випуск №2

2. 2
День Гідності і Свободи. Візит до бібліотеки
Напередодні 21 листопада ми, учні 9 – Б класу, довго міркували над тим, що ж таке
Свобода і Гідність, навіщо вони потрібні, і чи може без них існувати сучасна держава?
Щоб наглядно ознайомитися з цими поняттями, ми відправились до бібліотеки ім.Горького
на захід, присвячений цьому святу.
Під час перебування в
бібліотеці ми переглянули фрагменти
фільмів, знятих під час трагічних подій
на Майдані, а ще зустрілись із
справжнім патріотом своєї держави
Ярославом Маланчуком, який
присвятив значну частину свого життя
службі у повітряно– десантних
військах України й був активним
учасником вищезазначених подій .
Розпочав він з того, що є
прихильником змін і не розуміє,
навіщо чіплятись за минуле країни.
Звичайно, ми повинні його пам`ятати,
але всі сили мають бути спрямовані на
запровадження позитивних змін у
державі й побудову нової, сучасної та
вільної України. Казав і про те, як під час подій у Києві восени тринадцятого року загинув його
близький товариш. Про те,
як підтримував всілякі
проукраїнські мітинги,
боровся за такі жадані
зміни у державі. Але,
звертаючи увагу на
тогочасне політичне
становище, недовго
було чекати покарання
за прояв патріотизму.
Тортури у підвалі,
утиски – виявляється,
це і є ціна за власну
думку і любов до
країни, в якій ти
народився.
Знайомство з
цією людиною має
неабияке значення для
сучасної молоді і є прикладом того, як можна стати справжнім патріотом своєї Батьківщини, адже
складовою цієї любові є не голослівність, як всі звикли вважати, а дії.
Бевзюк Дар’я

3. 3
Дивовижний похід до краєзнавчого музею.
Моя п`ятниця розпочалася о пів на сьому ранку з приємного очікування, яке явно не
співвідносилося з часом на годиннику. «Спочатку ляльки – мотанки, опісля – поети й художники, картинні
виставки, що ж буде далі?» - саме ці думки пробудили мою зацікавленість. І, як виявилося пізніше, не
дарма. У музеї якраз проходила виставка під назвою «Вишита історія України».
Нас очікувало знайомство із творчістю дивовижної жінки – Людмили Родіонівни Огнєвої. Це саме
той випадок, коли прізвище каже саме за себе. Слухаючи оповіді екскурсовода, умовно подумала, що
жіночці, мабуть, років сорок. Чому? Вона – науковець, письменниця, журналістка, майстриня, досвідчений
«музейник», за освітою – радіофізик, є членом Національної спілки журналістів України та Національної
спілки народних майстрів. Напевно, що на таке широке
коло захоплень необхідно багато енергії та сил! Ось і
мені не могло навіть спасти на думку, що цій
неймовірно діяльній, активній та енергійній людині –
далеко за 80! Вона написала безліч книжок про
українських гетьманів, про історію нашої країни, а
особливо – про Донбас, тому що є уродженкою цієї
прекрасної землі. Людмила Родіонівна «колесить»
усією Україною із власноруч створеною виставкою, яка
налічує неабияку кількість написаних нею книг та
вишитих рушників. Не знаючи біографії цієї людини, я б
запросто подумала, що це одна із безлічі тих жіночок, які тільки й займаються тим, що вареники ліплять та
вишивають на дозвіллі, але ж – не все так просто! Вона - освічена та багатогранна людина, яка, вишиваючи,
відроджує історію наших предків. І вишиває не якісь незрозумілі «кагарлючки», які ми звикли бачити на
прилавках магазинів, а справжні зашифровані символи, присвячені видатним українським діячам. А ще
майстриня наполегливо радить купувати вишиваночки тільки у досвідчених майстрів, адже не можна
купувати, не знаючи символізму орнаменту.
Основну частину виставки присвячено митцям слова, героїчним
українським поетам доби політичних утисків. Але найбільше закарбувався у
моїй пам`яті яскравий різнобарвний рушник, який було створено за
оригіналом власника, Василя Макухи, воїна УПА, героя, патріота й сміливого
чоловіка, що вчинив акт самоспалення на знак протесту проти тоталітарного
режиму СРСР, політики русифікації та асиміляції з боку уряду.
Наступний зал був присвячений подіям, які відбувалися на Майдані,
і , на жаль, досі відбуваються на нашій землі. Стіни приміщення були
прикрашені прапорами, подарованими нашими воїнами, і звичайно ж
рушничками пані Людмили. Не оминула Людмила Родіонівна й тему
футболу, присвятивши один із рушників ФК «Шахтар». Згадувала про стару
форму «шахтарів», яка була прикрашена вишиваним орнаментом, що дослівно означав - «я- молодий,
гарний холостяк, шукаю собі вдачі». От і жартувала, що якби одружені гравці дізналися про це, навряд чи
погодилися б грати у цій формі. А опісля пані – екскурсовод розповіла нам про те, як сподобалась нашим
бійцям виставка, присвячена українській армії. Кажуть, нібито у скрутні часи будуть згадувати й гріти душу
тими вишиванками.
Усі присутні були у захваті від оповідей Людмили Родіонівни Огнєвої, адже ця жінка є прикладом
сучасного патріотизму й належить до авангарду українського суспільства. Під час зустрічі ми встигли
поговорити й про головне: про сенс життя Людмили Родіонівни, мрії, про наші враження від її творчості. А
найбільше врізалися в пам’ять слова цієї чудової жінки: «Щоб бути патріотом, недостатньо волати «Слава
Україні!» Щоб бути ним, необхідно бути мужнім, відстоювати, боротися та поширювати любов до своєї
Батьківщини!».
Бевзюк Дар’я

4. 4
Шкільний конкурс «Хочу стати зіркою». Як це було?
У листопаді у нашій школі відбувся один із найбільш очікуваних шкільних заходів –
конкурс талантів «Хочу стати зіркою». Тижнями діти були занурені у підготовку до нього,
відточували танцювальні рухи, співали пісні, грали на музичних інструментах, а головне –
зважилися продемонструвати власний талант усій школі.
Конкурсантів було поділено за
віковим принципом на три категорії: з
першого по четвертий клас, з п`ятого по
сьомий і з восьмого по одинадцятий.
Участь у конкурсі брав майже кожен
другий учень, виявляється, у нашій школі
дійсно неймовірна кількість обдарованих
дітей, готових вражати поза шкільними
партами.
Учасники виступали у
найрізноманітніших категоріях: читали
вірші, танцювали, співали, грали на гітарі,
скрипці, віолончелі. Що ж об`єднує
всіх цих талановитих дітлахів?
Своїми виступами вони довели,
що гідні стати справжнісінькими
зірками, що не збираються
відступати від поставленої мети й
будуть надалі розвивати свої
таланти.
Святкове дійство стало
щорічною традицією нашої школи,
своєрідною візитівкою талантів її
учнів. Воно нагадує нам про
головне – неважливо, що ти ніяк
не можеш вивчити дату битви під
Берестечком, або хімічну формулу
ортофосфатної кислоти. У кожному з нас є джерело унікальних здібностей, і головне –
знайти й відкрити його не тільки для себе, а й для усіх оточуючих.

5. 5
Профорієнтаційний форум.
Одним із головних кроків в житті кожної молодої людини є вибір професії. Від правильного
вирішення питання "Ким бути?" - багато в чому залежить вся подальша доля людини.
Незважаючи на те, що я вже визначилася з майбутньою професією, все одно з
нетерпінням чекала на цей форум. Адже мені дуже
подобається спілкуватися з людьми незвичайних професій,
відкривати для себе щось нове та інакше дивитися на звичайні
речі. Сміливо можу сказати, що формат нашого форуму
найкрутіший, найцікавіший та найсучасніший.
Наш форум – це багато локацій з відкритими для
спілкування , закоханими у свою справу комунікабельними
людьми, готовими дати відповідь на всі ваші запитання та
розповісти усі тонкощі власної професії. Це можливість
поспілкуватися з професіоналами та зорієнтуватися у
коловороті думок щодо свого майбутнього. Все це відбувалося
у невимушеній атмосфері із перервами між трьома локаціями,
а головне – великим вибором актуальних та популярних професій та напрямів, таких, як: перукар,
лікар, режисер, медіапрофесії тощо.
Тренерами форуму проводилися тренінги для тих, хто ще не визначився з майбутньою
професією, хто не знає, як знайти мотивацію й перетворити мрію на мету. Найбільшою локацією
стала жива бібліотека. Це явище з дивною назвою передбачає спілкування з людьми, з «живими»
книгами, можливістю розпитати їх про все – все.
Усі учасники заходу отримали велике задоволення та позитивні враження від спілкування
та участі у форумі. Такі заходи мають дуже велике значення для молоді, адже багато підлітків
дезорієнтовані у виборі свого покликання й того, чого вони хочуть досягти у своєму житті. Вони
намагаються вийти за рамки, встановлені батьками, цього стандартного – «йди туди, де додому
ближче й платити будуть більше». Їм кортить йти за покликом серця, займатися улюбленою
справою, а у виборі керуватися СВОЄЮ думкою й не допускати впливу на неї інших.
Отже, під час вибору майбутньої професії керуйтеся лише своїми бажаннями та
інтересами, тільки так ви зможете отримати
улюблену роботу. А якщо ви ще не визначилися з
вибором – шукайте, знаходьте, дерзайте,
цікавтеся, а ще обов`язково відвідуйте подібні
курси, адже вони дуже корисні.

6. 6
Фестиваль Міжнародної кухні
Листопад-місяць виявився надзвичайно насиченим та цікавим для нашої школи.
Наступним у череді свят став Фестиваль кухні різних народів, який проводиться другий рік
поспіль, але новий формат став більш модернізованим. Тепер навчальні заклади
представляють кухні країн ЄС, тим самим
демонструючи, що Україна знаходиться
на вірному шляху до змін, і наш народ, з
його багатовіковою історією, культурою
та традиціями гідний посісти вагоме
місце в Європі.
ЗОШ I- III ступенів №3 випала честь
представляти Грецію- теплу та затишну
батьківщину оливкової олії,
найсмачнішого вина, маяків, театру, таких
видатних діячів, як: Аристотель, Архімед,
Олександр Македонський, Гомер та
Піфагор. Ми довго вагалися щодо страви. Обирати «грецький салат» - значить іти шляхом
найменшого супротиву, а цього нам не хотілося. Отже, поринувши в історію, менталітет та
кухню країни, ми одразу ж вирішили – готуватимемо чебуреки, або, як їх називають у
Греції – «чир – чир». Наше рішення було зумовлене бажанням відкрити інший бік цієї
страви, змінити погляд людей на, здавалося б, звичайні речі. Для участі у конкурсі
команда учнів разом із працівниками їдальні створила кулінарний шедевр, а вчитель
музики, Віталій Миколайович, написав напрочуд чудову пісню про чебуреки!
1 грудня, у перший день зими, нарешті відбувся сам «Фестиваль міжнародної
кухні». Дійство тривало довго, адже усі глядачі були у захваті від творчих та креативних
здібностей учнів, їх незвичайного підходу до вибору номерів. Наприкінці свята з
промовою виступили судді й розповіли, наскільки були вражені різноманіттям
представлених страв та кількістю талановитих дітей. Зробили акцент на тому, наскільки
важко їм дався вибір, але ж не можна
йти наперекір правилам, тому були
обрані кращі серед кращих.
На жаль, наша школа не увійшла
до трійки переможців, але це нас
зовсім не засмутило, адже наша
команда отримала велике задоволення
від виступу на сцені та неабиякий
досвід від участі у заході міського
масштабу.

7. 7
Цілюща сила Сіверського Дінця
На землі існує безліч річок, і всі вони різні. Але майже кожна з них починається з
джерельця, яке б’є з-під землі. Серед старих жителів Донбасу ходить легенда про те, як
виник Сіверський Донець: «Одного сонячного дня, налетіла на степ темна-темна хмара, і
вдарила вона блискавкою у степовий валун. І розлетівся цей валун на малі камінці, а на
його місці з’явилося джерело. І була в нього вода чиста-чиста, неначе крапля дощова. І
не замерзала вона взимку, і не висушувалася влітку. І було джерело сильним і
незламним, як дух справжнього українця».
Сіверський Донець є головною водною артерією сходу України, оскільки ця ріка є
найдовшою у цій місцевості. Також вона є найбільшим джерелом питної прісної води у
нашій місцевості. Одже, оскільки ця ріка найбільша, тому вона найбільш уражена
забрудненням.
Велика кількість прісної води із Сіверського
Дінця використовується заводами та
підприємствами Донбасу, одночасно
забруднюючи її викидами (половина
використаної води повертається до Дінця
разом зі шкідливими відходами техногенного
середовища). Вода Сіверського Дінця настільки
забруднена шкідливими речовинами, що в
деяких ділянках ріки рибна ловля є
небезпечною. Екологія Сіверського Дінця також
дуже страждає від вирубування дерев уздовж його
берегів.
Але, незважаючи на все це, людина замислюється над проблемами екології.
Нарешті створюються громадські організації, які розробляють програми та організують
заходи щодо захисту Сіверського Дінця. Таким чином, людина усвідомлює свої помилки
та намагається їх виправити.
Піклуючись про Сіверський Донець, людина в першу чергу піклується про себе.
Мешканці м. Святогірська та інші туристи приходять до
Сіверського Дінця й милуються його красою,
розповідають річці про свої радощі та печалі, мрії та
сподівання. І тому вода в річці перетворюється на
цілющу. Недаремно на її берегах збудовані церкви та
монастирі. Наші нащадки також хочуть
насолоджуватися цією красою, і ми не маємо права
забирати в них цю можливість.