Видатна українська актриса Наталія Михайлівна Ужвій – яскрава представниця цілої епохи у вітчизняній культурі. Про неї написано безліч статей і нарисів, вийшли окремі книги. Її творчий шлях, довжиною понад шестидесяти років, щедро усіяно більш як сотнею ролей на сцені і двадцятьма в кіно. Біліографічна пам’ятка стане в нагоді всім кого цікавить постать великої актриси, «поетеси української сцени».

1. Відділ культури Дарницької районної
в місті Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека № 156
( До 120-річчя Н. Ужвій)
Бібліографічна пам’ятка
Київ, 2018

2. 2
До сонця хай летить душа моя : бібліографічна пам’ятка
до 120 річчя від дня народження Н. Ужвій / укл . З. Гран-
кіна ; бібліотека № 156 ЦБС Дарницького району. – Київ,
2018. – 9 с.
Видатна українська актриса Наталія Михайлівна
Ужвій – яскрава представниця цілої епохи у вітчизняній
культурі. Про неї написано безліч статей і нарисів, вийшли
окремі книги. Її творчий шлях, довжиною понад
шестидесяти років, щедро усіяно більш як сотнею ролей на
сцені і двадцятьма в кіно. Її пропонували зніматися у
головних ролях без кінопроб. Жодне з притаманних
митцеві почесних звань її не оминуло.
Діапазон ролей Ужвій величезний : від найвищого
трагізму до комедійності, витонченої характерності і
відвертого гротеску. Вона вміла грати все, повністю
ігноруючи усілякі рамки амплуа. Грати так їй дозволяли
багатющі сценічні дані, рідкісний за багатством і красою
тембрового забарвлення та музикальністю голос,
пластичність і лаконізм рухів та напрочуд виразні очі. Це
давало їй змогу легко й органічно переходити від сільської
дівчини до королеви, від іскристо життєрадісних героїнь до
вершин справжньої трагедії не тільки жіночої долі, а й
загальнолюдської.
Сподіваємось, що наша бібліографічна пам’ятка
стане в нагоді всім кого цікавить постать великої актриси,
«поетеси української сцени», Наталії Михайлівни Ужвій.
Пам’ятка присвячена 120 річчю від дня народження
Н. М. Ужвій.
Укладач : Гранкіна З.О.
Комп’ютерний набір : Братикові І.Г.
Гранкіна З.О.

3. 3
«Є актори, що потребують не механічної поради , а
смислового дороговказу, філософської спрямованості ,
образного натяку. Ужвій належить саме до таких
майстрів. Їй потрібне зелене світло семафора, а дорогу
вона знаходить сама…»
Г. Юра.
Народилася Наталія Михайлівна Ужвій у містечку
Любомлі на Волині 8 вересня 1898 року в селянській сім’ї .
Згодом життєві обставини змусили батька майбутньої
актриси шукати щастя на Привіслянській залізниці. До
1912 р. родина жила в робітничому селищі Брудно, побли-
зу Варшави. Там минали дитячі роки Наталі. Отримавши
початкову освіту у міському дворянському училищі, дів-
чина не змогла далі продовжити навчання через матеріаль-
ну скруту. Вона влаштувалася працювати швачкою, але не
полишає самоосвіти. Наполегливо і старанно готується до
іспитів на звання сільської вчительки і 1914 р. успішно
складає їх.
Сценічна біографія Наталії Михайлівни розпочалась
у 1918 р. на Полтавщині, в Золотоноші. Працюючи там
вчителькою, вона виступала на сцені любительського
драматичного гуртка, заснованого місцевою інтелігенцією.
Грала роль Софії у п’єсі Карпенка-Карого
«Безталанна».
Знання побуту села допомогло їй відчути образ і
правдиво відтворити гірку долю селянської жінки. Відтоді
життя її назавжди було зв’язане з театром. В аматорському
гуртку Ужвій вперше познайомилась з творами
українського та російського класичного репертуару –
М. Старицького, М. Кропивницького, Карпенка-Карого, М.
Горького, С. Найдьонова.
На початку 1920 р. золотоніський драматичний
гурток був реорганізований у пересувний театр при
Наркомосі УРСР.

4. 4
Агітаційно – художня бригада театру виїжджала в
найближчі села, обслуговувала населення і частини
Червоної Армії. Вистави проходили з великим успіхом.
Глядачі тепло й радісно зустрічали артистів. Широкою
популярністю користувалась Наталія Ужвій в ролях Софії,
Харитини, Уляни в п’єсах Карпенка-Карого «Безталанна»,
«Наймичка», «Бурлака», Марусі Богуславки в однойменній
драмі М. Старицького. І чим більше грала Ужвій, тим біль-
ше хотілось їй виступати на справжній сцені.
З великим хвилюванням згадувала вона той день
1922 р., коли вперше переступила поріг професіонального
театру, зустріч і знайомство з І. Мар’яненком, незвичайний
екзамен у фойє, дебют і, нарешті, вступ до допоміжного
складу трупи Київського українського драматичного
театру імені Т. Шевченка.
Спершу Ужвій брала участь у масових сценах і
проходила курс майстерності актора в студії театру під
керівництвом досвідчених режисерів : М. Тінського,
О. Смирнова, О. Загарова. Виступаючи в епізодичних
ролях у виставах, де головні ролі виконували досвідчені
актори, уважно спостерігала за їхньою грою, вчилась
простоті передачі психологічних переживань, вмінню
відчувати роль.
Упродовж 1922-1925 рр. Наталія зіграла в театрі
імені Шевченка понад 20 ролей.
В 1925 р. її запросили до Одеського Державного
українського драматичного театру. Після першої ролі –
Діани де Сегонкур у п’єсі А. Луначарського «Полум’яри»
ім’я Ужвій стало відоме глядачам Одеси.

5. 5
У 1926 р. Н. Ужвій
переходить до
створеного Лесем Кур-
басом харківського
театру «Березіль». Це
був час пошуків і
дерзань, змужніння,
осмислення свого
покликання. Всю свою
творчу снагу вона
віддавала сценічній
роботі , жадібно ловила
кожне свіже слово, радо
підхоплювала сміливі
заклики до творення
нових театральних
форм.
У 30 роках розпочалось планомірне нищення
української національної культури. Театр «Березіль» був
чи не найбільшою мішенню. Забороняли вистави
«Народний Малахій», «Мина Мазайло». Останньою
постановкою Курбаса в «Березолі» стала вистава «Маклена
Граса», де Ужвій грала головну роль. Виставу було
оголошено шкідливою : в ній йшлося про голод і розруху.
У жовтні 1933 р. Леся Курбаса усунено від керівництва
театром, а в 1934-го його заарештували, звинувативши у
приналежності до міфічної Української військової
організації.
В цей час у Наталії Михайлівни на руках був
маленький син Михась. Шлюб з його батьком –
футуристом Михайлом Семенком – розпався.
Керівником «Березоля» став М. Крушельницький.
Однак зміни не принесли успіху ні театру, ні виконавцям.

6. 6
Останньою роботою в театрі була роль Марусі з
драми М. Кропивницького «Дай серцю волю заведе в
неволю».
У роки Великої Вітчизняної війни Н. Ужвій разом з
театром перебувала в евакуації, спершу в Тамбові, а згодом
у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами
вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на
передових позиціях та у санчастинах. То були часи, коли як
ніколи відчувалася потреба в мистецькому слові, у чистих і
світлих емоціях і почуттях.
Влітку 1943 року актриса
знімається у кінофільмі «Райду-
га» за однойменною повістю
В. Василевської, що приніс їй
світову славу й любов мільйонів
глядачів.У ньому вона зіграла
роль Олени Костюк. Цей фільм
демонстрували на фронтах перед
початком боїв. Воїни писали
листи Наталії Михайлівні з палкими словами й обіцянками
бити ворога до останнього.
Тоді Київський український драматичний театр
ім. Івана Франка під керівництвом Г. Юри все більше
заявляє про себе як творча лабораторія нової української
драматургії.
Зусиллями Юри зібрано сузір’я кращих артистів з
усіх українських театрів : О. Кусенко, К. Степанков,
М. Задніпровський, А. Бучма, Д. Мілютенко, Н. Ужвій та
ін.
Родинне щастя Наталії Михайлівни забезпечив
відомий актор Євген Порфирович Пономаренко.
Молодший за Ужвій на десять років, він полонив її серце.
Дім Ужвій–Пономаренко завжди був гостинним, відкритим
для всіх.

7. 7
У повоєнні роки
Н. Ужвій плідно
працює над образами
своїх сучасниць у
п’єсах О. Корнійчука,
А. Якобсона,
О. Васильєва,
В. Собка.
Поруч з великою
актрисою виросло не
одне покоління
молодих митців, які з
перших самостійних кроків на сцені відчували не тільки
опіку майстра, а й саму атмосферу, створену цією живою
легендою театру. Молодим акторам вона радила не
вважати свою роботу завершеною, ніколи не
заспокоюватись на тому, що вже досягнуто.
Сама ж актриса, здається, взагалі не знала такого
поняття, як спокій, коли йшлося про роботу над роллю, або
ж взагалі, коли справа торкалася сценічної діяльності.
Палка й неспокійна вдача її ніколи не дозволяла навіть
хвилинної розслабленості чи найменшої байдужості.
Спекотного липневого дня Наталія Михайлівна,
знаючи про свою тяжку хворобу, зателефонувала друзям і
добрим знайомим та попрощалася з ними перед далекою
дорогою туди, звідки ще ніхто не повертався. Євген
Порфирович пережив її на вісім років. Він встиг
впорядкувати родинний архів.
Наталія Михайлівна лишається легендою української
сцени. Народна артистка СРСР, лауреат державних премій,
лауреат Шевченківської премії, (1984 р.) перша в Україні
актриса Герой Соціалістичної Праці (1974 р.), багаторічна
голова Українського театрального товариства.

8. 8
Нині ім’я Ужвій носить започаткований нею Будинок
ветеранів сцени та вулиця у Києві. С. Параджанов зняв про
неї кінострічку «Доля» (1960 р.).
В житті Наталії Михайлівни, щедрому на знайомства
з талановитими людьми, які допомагали їй у творчий
самореалізації, здавалося б, не було нічого не можливого,
адже все, що їй хотілося сказати зі сцени чи з кіноекрана,
вона сказала. Сказала вагомо, пристрасно, пам’ятно – про
це свідчать всенародна любов і шана. Вона зіграла стільки
жіночих характерів, що важко навіть уявити, кого ж ще не
відтворила на сцені. Серед її героїнь – королеви і партиза-
нки, лікарі і колгоспниці, кріпачки і вчені, народні майст-
ри і актриси , юнки і пенсіонерки , борці і полонянки.
Одна з таких ролей – Шевченкова Катерина – була
увічнена в пам’ятнику Тарасові Шевченку в Харкові
скульптором М. Манізером. Як згадувала сама велика
актриса, доля подарувала їй унікальну можливість втілити
улюблений образ для всіх і назавжди.

9. 9
Література про Наталію Ужвій
1. Кисельов, Й. Поетеса української сцени : життя і
творчість народної артистки СРСР Наталії Михайлівни
Ужвій / Й. Кисельов. – Київ : Мистецтво, 1978. – 205 с.
2. Наталія Ужвій (1898 – 1986) / С. Тримбач // Кіно
народжене Україною. – Київ : Техніка , 2016. – С. 78 ,89.
3. Ужвій Наталія Михайлівна / Н. Капельгородська // Кіно-
мистецтво України в біографіях. – Київ : АВДІ , 2004. – С.
609.
4.Ужвій Наталія Михайлівна // Спілка кінематографістів
України : довідникове видання. – Київ : Мистецтво, 1985. –
С.157-158.
5. Ужвій Н. // Український драматичний театр. Т. 2. Радян-
ський період. – Київ : видавництво АН УРСР , 1959 . –
С. 229-232 , 335-338 , 345-347 , 493-496.
6. Ужвий Наталия Михайловна // Кинословарь в 2-х т. Т. 2
М-Я. – Москва : Советская энциклопедия, 1970. – С.691-
692.
7. Ужвий Наталия Михайловна / В. Карнацевич // 100 зна-
менитых харковчан. – Харьков : Фолио, 2005. – С. 441-445.
8. Ужвий Наталья Михайловна / В. М. Скляренко // Сто
знаменитих женщин Украины. – Харьков : Фолио, 2006. –
С. 452-457.
9. Гребенникова, Е. 8 сентября 1898 г. родилась наша
легендарная актриса Наталья Ужвий / Е. Гребенникова //
Сегодня. – 2018. – № 160 (6 сентября). – С. 30.
10. Кухар, Л. А. Щедрий талант (Н. М. Ужвій) / Л. А.
Кухар // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2008. –
№ 3. – С. 111-117.
11. Шпак, В. Трагедія української радянської актриси (120
років від дня народження Н. Ужвій) / В. Шпак // Урядовий
кур’єр. – 2018. – № 163 (1вересня ). – С. 5.