1. Шкребтієнко Євгенія Вікторівна,
практичний психолог
навчально-виховного комплексу
«Загальноосвітня школа
I-III ступенів №3 – колегіум».
Сучасні цінності сімейного виховання та їх вплив на формування дитячої
особистості
У статті відображені основні фактори сімейного виховання, що
впливають на соціалізацію дитини.
Сім’я впливає на людину протягом усього її життя. Але особливо велика
її роль на початку життєвого шляху. Адже від того, як у сім’ї буде проходити
процес формування в дитини тих чи інших особистісних якостей, залежить і
весь подальший її розвиток.
Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів
соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. Це
насамперед, ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють
соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків. При
цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як
ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного
емоційного зв’язку з ними.
Особливу роль у розвитку особистості відіграє емоційна атмосфера сім’ї.
Нездатність батьків створити сприятливу для розвитку дитини атмосферу може
призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості по
відношенню до них. Як наслідок, у дитини формуються здебільшого негативні
якості.
Слід зазначити, що деякі батьки переносять особистісні проблеми і
проблеми у стосунках з іншими членами сім’ї на дітей переважно підсвідомо. В
результаті неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості
дитини та ускладнює можливость її самореалізації. Недоброзичливість або
неуважність, зокрема, жорстоке поводження батьків із дітьми викликає в

2. останніх неусвідомлювану ворожість, що спрямовується зовні або всередину і
виявляється в почутті провини, тривоги, тощо.
Може статися так, що мета виховання дитини виявляється саме в
задоволенні потреб емоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним
об'єктом її задоволення. Тоді проблеми виникають у спілкуванні з дитиною,
якщо її виховання стало сенсом життя. Мати, чи батько бабуся можуть
вважати, що зміст їхнього існування є догляд за фізичним станом і вихованням
дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, думаючи, що ціль їхнього
життя в іншому, однак щасливими вони почувають себе тільки тоді, коли вони
потрібні.
У деяких батьків виховання дитини спонукається так називаною
мотивацією досягнення. Мета виховання полягає в тому, щоб домогтися того,
що не вдалося батькам. В подібній батьківській позиції простежуються
елементи егоїзму.
Знання батьками вікових особливостей становлення особистості,
основних чинників, які зумовлюють її оптимальний розвиток, – усе це
забезпечує високу результативність виховних впливів, а саме: у дітей
формується позитивне емоційне ставлення до дорослого, прагнення відповідати
його моральним вимогам, тобто виникає бажання бути хорошим. Від
атмосфери в сім’ї, морального обличчя батьків великою мірою залежать
спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття,
характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо оточуючих
людей. Під впливом "теплого" сімейного клімату, що базується на особистісній
формі спілкування дітей і дорослих, у дітей формується висока сприйнятливість
до виховних впливів останніх. Діти, які виховуються в сім’ях із таким кліматом,
добре контактують з однолітками, виявляють доброзичливе ставлення до них,
правильно реагують на вимоги. І навпаки, у поведінці дітей, які виховуються в
так званих "неблагополучних" сім’ях, переважають негативні емоції,
упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточуючих. Такі діти
схильні до афектів, що нерідко призводить до конфліктів з оточуючими.

3. Згідно А. Адлеру, величезний вплив на розвиток у дитини соціального
почуття роблять відносини між матір'ю і батьком. Так, у разі нещасливого
шлюбу у дітей мало шансів для розвитку соціального інтересу. Якщо дружина
не виявляє емоційної підтримки чоловіка і свої почуття віддає виключно дітям,
вони страждають, тому що надмірна опіка гасить соціальний інтерес. Якщо
чоловік відкрито критикує свою дружину, діти втрачають повагу до обох
батьків. Якщо між чоловіком і дружиною розлади, діти починають
об'єднуватися з одним із батьків проти іншого. У цій грі в кінці кінців
програють діти: вони неминуче багато втрачають, коли їх батьки демонструють
відсутність взаємної любові.
Кореляція між самооцінкою і стосунками з батьками залежить переважно
від характеру відносин дитини з батьками однієї з ним статі. У хлопчиків, які
відчувають нестачу батьківської любові, більш розвинене почуття
невпевненості і незахищеності, вони гірше адаптуються в соціальному
середовищі, ніж дівчатка з подібних сімей. Сприятливий вплив на "Я-
концепцію" дитини надає активна турбота про неї матері, допомога в будь-якій
ситуації, встановлення певних норм, що регулюють поведінку. Установка
батьків, завдяки якій дитина відчуває, що її люблять, приймають в сім’ї,
відносяться до неї з повагою, породжує аналогічну самоустановку, що призводе
до відчуття своєї цінності та успішності. Концепція своєї цінності дозріває у
дитини інтуїтивно, а оціночні установки передаються через механізм
соціального підкріплення з боку люблячих батьків, які виступають в якості
моделі для наслідування.
На підставі наведених фактів можна зробити висновок, що тип взаємин,
що складаються в сім'ї між дитиною і батьками, є важливим чинником розвитку
"Я-концепції". Оптимальна батьківська позиція повинна відповідати трьом
головним вимогам: адекватності, гнучкості та прогностичності.
Адекватність позиції дорослого ґрунтується на точній оцінці особливостей
своєї дитини, на вмінні побачити, зрозуміти та поважати її індивідуальність.
Батьки не повинні концентрувати увагу лише на тому чого хочуть домогтися

4. від своєї дитини; знання і врахування дитячих можливостей і схильностей –
головна запорука успіху розвитку дитини.
Робота психолога в освітньому закладі передбачає взаємодію з батьками.
Найчастіше батьки звертаються до психолога, якщо у них виникають проблеми
у взаєминах з дитиною. Але існують ситуації так званого "примусового"
консультування, коли педагоги просять психолога попрацювати з батьками і
радять батькам прийти на консультацію до психолога. Це дві принципово різні
ситуації - самостійний вибір батьків або відвідування психолога на наполегливе
прохання когось. У першому випадку з батьками набагато легше встановити
конструктивні відносини. У другому випадку можна виявити, що той, хто
направив на консультацію вирішує таким чином свої проблеми і хоче
використати психолога в якості інструменту впливу.
Важливо чітко встановити для себе: хто суб'єкт звернення: батьки,
вчителі, адміністрація або самі діти. Запити можуть бути конструктивними і
неконструктивними:
• Скарга абсолютно необгрунтована: в реальності не існує не тільки тих
проблем у дитини, про які говорять батьки, але навіть і проблем
відносини батьків до дитини. Дізнавшись про новий вид послуг, вони
поспішили цим скористатися.
• Батьки можуть звертатися профілактично, бо вони люди акуратні,
грунтовні, «завжди жадають кращого», хотять, щоб дитина «завжди
слухалась», «вчилась краще за всих». Скарга в таких випадках
обгрунтована лише ставленням самого батька: скарга виявляє реальність
неадекватного батьківського ставлення.
• Запит про зміну поведінки дитини без витрат часу і залучення батьків.
При цьому скарга частково або повністю обгрунтована: у дитини дійсно є
ті ознаки неблагополуччя, про які говорять батьки. При цьому, як
правило, є порушення або ставлення батьків до дитини, або відносин між
батьками, або обох цих видів відносин. У цьому випадку необхідна
робота з тим, хто звернувся.

5. • Запит про зміну інших осіб (їх думок, почуттів, бажань) без їх згоди. У
цьому випадку не слід піддаватися маніпуляції. Тут необхідна робота або
з самим батьком і, якщо можливо, з дитиною, або, можливо, і з
подружжям.
• Скарга особливості поведінки дитини обгунтована: дитина не контактує з
однолітками, не встигає в школі, проте в домашній обстановці все добре.
• Скарга, що стосується поведінки дитини в сім'ї і в школі, обгрунтована.
При цьому ставлення до дитини з боку батьків в межах норми.
Починати роботу з сім'єю слід з трансляції батькам позитивного образу дитини.
Виправданість такого кроку визначається тим, що часто у повсякденному
спілкуванні з дитиною батьки втрачають з поля кругозору позитивні риси
особистості дитини, зосереджуючись на негативних проявах. Цей ефект
«забуття» може посилюватися тривожними очікуваннями щодо поведінки
дитини в освітньому закладі. Далі слід було б поділитися з батьками тими
знаннями, які не могли бути отримані ними в сім'ї (особливості спілкування
дитини з однолітками, його навчальної діяльності і т.п.). Деякі дані можуть
виявитися несподіваними і цікавими для батьків. Обговоривши найбільш
важливі та цікаві факти з шкільного «альбому» дитини, слід перейти до
ознайомлення з проблемами сім'ї у вихованні дитини. На цьому етапі психолог
підтримує діалог з батьками, в якому останнім належить активна роль.
Необхідно підкреслити, що позиція психолога в такому діалозі партнерська.
Ключовим моментом зустрічі є спільне дослідження та об'єднання зусиль для
формування особистості дитини.
Далі в окремих випадках при доброзичливому і безоціночному ставленні
психолога розмова може переключитися на особистість батьків, сімейні
труднощі і життєві проблеми. У даному випадку доречно коректне
застосування стандартизованих психодіагностичних методик.
Намагаючись допомогти порадою, необхідно враховувати можливості
співрозмовника, розуміти, як той сприймає те, що відбувається з ним, як він
оцінює свої дії.

6. Крім консультування доречно було б організовувати і групову роботу з
батьками. Групова робота з батьками може бути організована на батьківських
зборах, де психолог крім інформування організовує обговорення конкретних
ситуацій, показує відеоматеріали і пропонує батькам висловитися, проводить
невеликі рольові ігри.
Батьківські збори як форма організації та співробітництва, буде ефектною,
якщо: вірити у важливість і необхідність спільних дій сім'ї та освітнього
закладу; вірити, що сім'я здатна до позитивних змін; враховувати інтереси та
вікові особливості та дітей і батьків; не констатувати помилки і невдачі батьків
і дітей, а спільно їх досліджувати; не обговорювати і не засуджувати
особистість батька та дитини; спиратися на життєвий досвід батьків; проводити
збори в активній формі: розбір ситуації, психологічний практикум,
дослідження, вирішення завдань, дискусія і т.д.
Завжди слід пам'ятати, що перед батьками психолог постає в двох особах:
формальному (шкільним працівником) і неформальному (тактовним і уважним
співрозмовником).
Встановлено, що люди найчастіше реагують на проблеми інших оцінками,
потім інтерпретаціями. Найрідкісніший тип реакції на труднощі іншої людини
- це розуміння. Це непросто, тому що вимагає від людини здатності поглянути
на речі очима іншої. Стати на позицію іншого, дорослого або дитини, тим
важче, чим більше дистанція і чим менше прийняття.
Отже, проблема впливу сім’ї та сімейних цінностей на формування
духовності особистості дитини залишається однією зпровідних у
психологопедагогічній діяльності. Проте, взаємозв’язок психологічної
атмосфери в сім’ї та рівня розвитку дитини заслуговує уваги не лише
спеціалістів у галузях психології, педагогіки, але й, перш за все, батьків,
вихователів.
Список використаних джерел
Роль матери в социализации детей //http://psylist.net/ family.

7. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования:
Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е. И. Артамонова, Е. В.
Екжанова, Е. В. Зырянова и др.; Под. Ред. Е. Г. Силяевой.
. –– М.: Издательский центр «Академия», 2002.- 192с.
Л.Шнайдер. Педагог – Психолог и семья школьника/ "Школьный психолог"
№10/2006.