1. Історія села Лошнів
1
Підготував: вчитель Лошнівської ЗОШ 1-3ст.
Кварцяний М.В.
2014 р

2. Зміст.
1.Історія села від найдавніших часів до наших днів.
2.Історія «Просвіти» в селі Лошнів.
3.Історія школи.
4.Список використаних джерел.
2

3. Село Лошнів розташоване в нижній течії р. Гнізна за 10 км від райцентру-
м.Теребовлі та за 6 км від залізничної станції Микулинці-Струсів.
Територія села була залюднена ще в часи палеоліту.Про це свідчать знаряддя
праці,які знаходять жителі села:ручні рубила,кам’яні сокири,шкрабачки.Під
час розкопок на території ,що називається Вуглярка,знайдені рештки
давнього городища.У господарських ямах були уламки сокир,бронзовий і
залізний наконечники списа.Найпізніше поселення на Вуглярці археологи
відносять до 6-5 ст. до н.е.- епохи бронзи і раннього заліза.
Селу характерна така топоніміка:
Центр,Селиська,Краківщина,Застава,Загір’я,Мала Боричівка,
Підстінка,Кути.Що стосується назви селаЛошнів,то поширена думка,що вона
походить від слова «лошаки» або «лощина»(угловина).
Письмові джерела свідчать,що Лошнів ,як і Теребовля,потрапляє під владу
Польщі у 1360 році.Є відомості ,що в 1635р. власникЛошнева Адам
Комаровський дав 6 тис. злотих на завершення будівництва монастиря
кармелітів у Теребовлі.Лошнівський фільварок постачав продукти до
Теребовельського замку,був власний замок і в Лошневі ,який належав родині
Дульських.Село і замок лежали в глибокій долині Гнізни,а доступ до неї
захищав став,оточуючи з усіх сторін замкові вали.Замок не зберігся.Від нього
залишився головний будинок,перероблений у гуральню.
У 1873р.було збудовано костел,який піднімається разом з будинком плебанії
на одному з пагорбів.Будівництво йшло на кошти ,зібрані зі складок парафіян
і додатку графа Баворовського.
Греко-католики належали до парафії в селі Сущин .У 1888р. була
збудована своя церква,навколо якої гуртувалося українське населення.
Населення Лошнева було в основному польським.Українці складали
близько шостої частини .На 1 січня 1939 року в селі проживало 3200чол.З них
500 українців , 30 євреїв, решта- поляки.
Селяни Лошнева були переважно забезпеченими .Безземельних майже
не було,хіба кілька родин фільваркової служби,що походила з інших сіл .У
кінці 19 ст. власником –орендарем був Дескор.Він мав оренду фільварку на
20 років.Після його смерті оренду перебрав Морган Бессер,який мав
3

4. гуральню. На кошти польського ксьондза Іванчишака була збудована
молочарня і захоронка з аптекою.
За кілька років до Першої світової війни був збудований «Дім
Людовий».На першому поверсі там засідав війт,з другого боку був магазин
«Кулко рольніче».На другому поверсі- польська читальня.
У 20-х роках у селі була чотирикласна школа, а ще через 10 років діяла
початкова на Заставі. Навчання було безплатне і велося польською мовою. У
початковій школі у 1931 р. працювали вчителі Мушинські та Тичковський.
Уроки релігії з українськими дітьми проводив греко-католицький священик о.
Кузьма. Директором школи тривалий час був А.І. Михальський. У
семикласній школі працювало більше 10 вчителів. Діти навчались української
мови та літератури, але на них відводилось дуже мало годин.
Протягом 1920-1930 рр. з села вийшло не так багато освічених людей. Це
були в основному священики. І. Пасіка студіював у Львові теологію. Продав
свою частку поля і на ті гроші навчався. У Львові вчився В.Гончар. Після студій
мав парафію на Чортківщині, там і був арештований органами держбезпеки
за вірність Греко-Католицькій церкві. М. Пасіка вчився у Львові на вчителя.
Перед 1939 р. виїхав до Канади. Вчилися на священиків – І. Мушинський та К.
Михальський.
Цікава і трагічна історія священика Петра Козака. Сім’я жила в невеликій
хатині. Сімя була побожна і досить бідна. На обійсті ніколи не було чути
грубого слова. До церкви готували ще з суботи. Петро закінчив школу у
Лошневі. Латини приватно вчився у священика в Теребовлі. Потім навчався у
Збоїськах, де був духовний вишкіл Новоціят. Якийсь час перебував у
Тернополі в монастирі. Був направлений на навчання у Бельгії. Вивчився,
служив у Львові. Коли закінчилася війна, перед священиками постав вибір:
або православ’я або Сибір. О. Петро Козак вибрав Сибір. Перебував він у
Томській області. З 1949 р1 до 1960 р.
Разом з усіма ходив на лісоповал, також виконував свій священицький
обов’язок. Повернувся із заслання до Львова. Працював сторожем, а потай
відправляв Службу Божу ранніми ранками, перед роботою. Були частими
обшуки міліції, тому життя минало тривозі. Помер о. Петро 1984 у віці 73 літ.
4

5. У 1939 р., коли в краї встановилася радянська влада, головою сільської
5
влади став Л. Кобель.
У 1940 р. в селі організували колгосп. Головою його був В. Пасіка,
заможний господар. У 1940 р. було заарештовано Й. Гончара, Андрія та Івана
Козаків. Їх взяли вдень у приміщенні кооперативи. Тримали у підвалі,
приводили на допити, били. Потім їх відвезли до Тернопільської тюрми, де
вони загинули.
Німці у село прийшли 6 липня 1941 р. Власне, боїв за село не було і німців
тут не було. Була поліція, в якій служили українці, але з інших сіл.
До честі селян Лошнева слід сказати, що вони допомогли пережити
важкий час німецькими окупації євреям. Так, до війни гмінним секретарем
був Йосиф Маргуліч. Після приходу німців змушений був переховуватись.
Допомогав йому греко-католицький священик о. Олександр Савчук, який був
парохом у Лошневі в 1940-1945 рр. Це, певно, підштовхнуло Маргуліса перед
смертю прийняти християнство. Його підпільно охрестив греко-католицький
священик з с. Налужжя. Замість єврейського імені Озіяш прийняв і мя Йосиф.
Євреям доводилось переховуватись за межами села, бо боялись облав.
Жінки, які йшли в поле, брали дня них їжу. Єврея Геллера переховувала Б.
Претентор.
За часів німецькой окупації було вивезено на роботу до Німеччини 22
юнаки і дівчини.
Село було звільнено від фашистів 23 березня 1944 р., але боїв тут не було.
У 1944 р., коли радянська армія гнала німців на захід, почалася мобілізація
чоловіків на війну. В армію забирали масово. За свідченнями селян, у селі
залишилися лише 3 чоловіки призовного віку.
7 липня 1944 р. у селі заснований колгосп «Сталінський шлях». Його
обслуговувала МТС, яка знаходилась у Струсові. У 1948 р. утворився ще один
колгосп - на Заставі. Він носив імя Хрущова. Тоді відбулась масова примусова
колективізація. У 1950 р. обидва колгоспи об єдналися, залишивши назву
«Сталінський шлях». Головою цього колгоспу став М. Претентор. Він
голосував на Заставі до обєднання.

6. У 1945-1946 рр. до села прибуло ьлизько 200 украхнців-переселенців, а
поляків виселели в Польщу. Виселення полків відбулося спокійно, без
кровопролиття.
Коли в 1944 р. відновилась радянська влада, десятки жителів Лошнів були
репресовані радянськими каральними органами. Ув язнених звозизили до
Тернополя, там садили у вагони і вивозили в Сибір. По 10-15 років заслання і
тюрми відбули В. Тарнавський, В. Окальський, І.Пітус, М.Юрків, В. Горох, А.
Петрович.
Все село знало про події в домі Заблоцьких. Розповідають, що тоді в селі
збирали позику. Оперуповноважений КДБ Конаров і два бійці зайшли до
Заблоцьких. Дочка Ядвіга піднялася на горище. Її довго не було. Один солдат
заглянув туди, його скосила черга з автомата. Там було три бандерівці. Один
із них – Мних, родом із Сущина. Троє хлопців зійшли з гори і спробували
тікати. Мниха було убито, два інших втекли. Батька і дочку вивезли, а мати
зникла. Сина Євгена відкликали з армії, судили. У той же час у селі був убитий
уповноважений Бойко.
Були арештовані Петро і Марія Кобелі. Сім я була вивезена. У село з них
уже ніхто не повернувся.
Тим часом лошнівчани ходили на роботу у колгосп.Плата за роботу була 500
грам зерна на трудодень. У 1948 році ланкова С.Кошель за високий врожай
пшениці була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці . За щедрий
урожай картоплі бригадир механізованої бригади Йосип Шаварський теж
став Героєм Соціалістичної Праці.
Часто мінялися голови колгоспів . У 1955р. прийшов на цю посаду Г.І.
Близнюк,колишній третій секретар райкому .Родом з Чернігівської
області,фронтовик.Головував у Лошневі до 1968 року .Був добрим
господарем .При цьому колгосп єдиний у районі став мільйонером.
Люди у селі були роботящі ,а тому тут багато орденоносців.У 1957 році
Героєм Соц.Праці стала Марія Гутей.Переселенка,бідна,працьовита.З
молодих літ у колгоспі.Була обрана депутатом Верховної
радиСРСР.Депутатом Верховної Ради УРСР була обрана І.Весельська.
6

7. У Лошнівській семирічній школі навчалося 470 учнів ,працювало 24 учителі .З
1946 року школу очолював С.Конрад ,український мовник .З 1960 року
директором школи був Р.Болюх ,який писав вірші ,видав збірку.
7
В 1952 році село було радіофіковане.
В 1962р. лошнівчани ще святкували паску у церкві.Тоді головою сільради
була А.Мельничук.Того ж року в селі закрили церкву.
В 1970 році село з єднали з кровинківським потім приєдналися Сущин і
остальці.Це мала бути фабрика молока ,м яса ,зерна,цукру. У Лошневі почали
будівництво комплексу,яке завершилосьв 1978 році . У 1975 р. головою
колгоспу став В.Стечишин.
У 1988р. став до ладу новий будинок культури .В серпні 1994 року до села
було підведено газ.У центрі села знесено стару будівлю школи . Збудований
новий адміністративний будинок,де розташовано сільраду,пошту і довший
час колгосну контору.
Колгосп розпався ,пройшло розпаювання землі,зараз частина землі в оренді
у фермерських господарств, які функціонують на території села.
Історія «Просвіти» в селі Лошнів.
«Просвіту» у селі Лошнів було засновано у 1903 році.Хто був засновником
встановити важко. З 1912 року документи про лошнівську
«Просвіту»збереглися у Тернопільському обласному архіві.До перебудовних
часів ці документи були засекречені.»Просвіта» у Лошневі ,які у всій Галичині
,існувала до 1939 року.Коли в краю встановилася радянська влада,»Просвіта»
була заборонена.
Що засвідчують документи і розповіді жителів Лошнева ?
Вони дають рік по рокові відомості про кількість членів Лошнівської
«Просвіти»
1911р.-92
1913-109

8. За часів Першої світової війни товариство не діяло ,або не збереглося
документів.У 1918 році товариство відновлене.Ось як це записано в
документі.
До світлого виділу Філії Товариства»Просвіта» в Теребовлі,що загальні збори
читальні «Просвіта» в Лошневі відбулися 7 квітня 1918 року.
Збори відтворив Всечесніший О.Я.Літинський довшою промовою про
конечність відновлення читальні.Дальше промовлялаП.А.Латинська до
господинь та дівчат,заохочуючиїх,щоби радо горнулися до читальні та щоб
вписувалися в члени так корисного товариства.По дальших різних запитаннях
та поясненнях О.Я.Літинського вибрано слідуючий відділ
Голова О.Літинський
Заступник Василь Кобель
Касир Андрій Пасіка
Бібліотекар Марія Федчишин
Секретар Іван Гончар
Заступник ви ділових Текля Василь,Анна Козак
Членів вписалося 64, чоловіків-30.дівчат-34.Документ завірено печаткою.
Наступний документ про діяльність «Просвіти» датований 1928 роком
Як на село Лошнів, то «Просвіта» була велика, бо треба мати на увазі, що
українці в селі становили меншість населення. У звіті до Теребовлянської філії
«Просвіти», що його подав др.. Сткпан Годований у 1931 р. про роботу
Лошнівського товариства сказано, що у селі нема священика, (на той час ), а
греко-католицькі священики часто міняються. Інтелігенції, крім священика,
нема. Школа польська. Український елемент творить 1/5 частину населення,
але держиться добре. А житель села Лошнева, активний член товариства
Гадомський згадує, що в 30 роках з 800 дворів українці становили 150.
Ото коло людей, що організувало «Просвіту» 1912 р.
8
Антін Козак – голова.

9. 9
Лука Федчишин –заступник.
Лука Пасіка – касир.
Йосип Гадомський – бібліотекар.
Петро Гончар – секретар.
1913 р.
У 1927 р. склад керівництва «Просвіта» міняється, хоч і не зовсім: Петро
Гончар, Антін Кобель, Олекса Кобель, Лука Заблоцький, Василь Гончар,
Михайло Претентор, Володимир Пасіка, Андрій Васильків.
У 1929 р. долучаються Менько Микола, Козак Іван, Якубівський Михайло,
Петрович Іван. А в 1930 р. – Гуцалюк Михайло, Бейхор Андрій. У 1931 р. –
Стах Вачильків, Миськів Михайло, Кізний Володимир, Гончар
Діонісій,Федчишин Василь, жінки : Марія Михальська, Марія Федчишин.
«Просвіта» мала хор, аматорський гурток, бібліотеку.
Хор вчив дяк або члени товариства з роду Гончарів. Так, документ
незабутнього Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка ураджує читальня
«Просвіти» у Лошневі концерт, котрий відбудеться дня 17 травня 1914 р. на
подвір ї парка. Добровільні датки на пам’ятник Т. Шевченку в Лошневі
приймаються з подякою. Початок о 4 год.
Хор вчив і диригував – Іван Гончар, господар.
В пізніх часах хором керував Володимир Гончар, що був у 30 р. студентом
теології і приїздив до села на вакансії. У просвітницькому хорі співали Ілія,
Євгенія і Йосип Гуцалюк, сестри Марія, Настя, Софія Федчишин, Михальська
Анна. У «Просвіти» був свій гімн.
Юлія Михайлівська Гуцалюк – Строєвус згадує, що співали пісні на слава
Шевченка, стрілецькі (« Ой на горі крута вежа »). « Червону калину », « Ще не
вмерла Україна » співати не дозволяли власті.
Аматорський гурток, що ним керував теж Гончар, але Іван Михайлович ( 30
років ), ставили вистави:
«Мати - наймичка»

10. 10
«Сватання на Гончарівці»
«Данило-чарівник»
«Катерина»
«Хмари»
«Вовкулака»
«Ми йдемо в бій»
«Турецькі старости»
«Запорізький клад»
Вистави, концерти та збори робили просвітяни в стодолі, що належала до
проворства. В документі за 1929 р. записано, що дім читальні не викінчений,
то значить будувався дім для читальні на тому місті, де тепер аптека. По
закінченню там в одній частині була кооператива, в другій – зал читальні. У
залі було 12 лавок, 10 крісел, 4 столи, 3 лампи, хрест, образ, портрет
Шевченка. У тім залі теж відбувалися свята:
Свято урожин Шевченка
Свято матері
Свято 30-ти річчя заснування «Просвіти»
Свято «Спільна просфора»
Свято «Спільне яйце»
У читальні була шафа, де зберігалися книжки. Ось що повідомляють про це
документи :
1930 р. – рахувалося 220 книжок.
1931 р. – рахувалося 240 книжок.
1932 р. – рахувалося 254 книги.
1934 р. – рахувалося 344 книг.
Це були переважно художні книжки з історії України, твори українських
письменників. Були видання «Червоної калини». Позичала їх переважно

11. молодь. Читальня діставала газети «Свобода», «Господарка», «Часопис»,
«Письма». Члени «Просвіти» домагалися видань, «Жіноча доля», а для дітей
«Дзвіночок», «Наш приятесь», бо школа у селі польська. Треба було
виховувати дітей у дусі українства.
У 1933 р. було вирішено відзначити 30-ти річчя «Просвіти» «Просвіти» в
Лошневі і спорядити таблицю, де виписати імена засновників «Просвіти».
Добре працювала «Просвіта» у Галичині. Коли в 1914 р. в наш край
прийшли російські війська, якийсь письмоводитель Єрмолов робив опис
повіту для начальства. У томі описі він пише: «Пануюча політична течія
русинів – прагнення до самостійності України (мазепинство). І розвинуте в
такій мірі, що нема майже ні одного чоловіка, який би не був заражений тією
ідеєю».
Робили у читальні танці, запрошували музик. Але на все мав бути дозвіл
старости теребовельського. До староства висилалася програма концерту.
Жителі села не зловживали алкоголем. У звіті про роботу лошнівськой
«Просвіти» п овідомлялося, що в селі не п ють горілки. І так воно було.
Історія школи в Лошневі
Коли в Лошневі з явилася школа,достеменно невідомо. Наймовірніше ,з
явилася вона ще в часи Речі Посполитої.
В часи Австрійської окупації в селі існувала 4- класна школа.Януш Бейгер у
книзі «Повіт Теребовельський (1899) згадує вчителя Кручковського, який
керував школою в Лошневі понад 30 років. Його дружина Марія Будзинська
була ініціатором будівництва греко-католицької церкви.
Приміщення школи було старе, тому люди виділили 16 тисяч на будову
нової.В архівах Львова зберігаються відомості про стан шкільництва в
Лошневі початку 20 ст.До 1922р. школа залишалась 4-класною. Після розпаду
Австро-Угорщини в Лошневі постала 7-класова школа.
У 30-х роках в селі було дві школи: початкова- на Заставі, чотирикласна – в
центрі села,де тепер розміщений адмінбудинок.На Заставі вчилися учні 1-2
класів.
11

12. Наповненість класів була великою- 29-30 учнів.Навчання було
безкоштовне.У початковій школі до 1931 року працювали вчителі Мушинська
і Тичковський.Навчання велося польською мовою.Директором школи
тривалий час був Михальський Андрій.
12
Під час німецької окупації
Директором школи бувШтогрин.Одночасно він був і головою управи.Після
звільненн села від фашистів Штогрина звинуватили у співпраці з фашистами і
судили у 1944 році.Подальша доля його невідома.
З приходом в Лошнів німецької окупаційної влади активізувався в селі
національний рух.З ініціативиЛошнівської «Просвіти» на пагорбі,неподалік
цвинтаря,було споруджено могилу Січовим Стрільцям у 1942
році.Національно налаштована молодь вступила в ОУН.
Петрович Ярослава була з вязковою оонівського підпілля.Заарештована
органами НКВД та замордована у ситбірській тюрмі 1946 року.
В часи німецької окупації У Лошневі був убитий Едвард
Ліщинський,поляк,студент.Відзначився зневажливим ставленням до
українців.Поляки вважали його смерть справою рук оунівців,тому після цих
подій з приходом більшовиків почалась смуга арештів серед українських
націоналістів.Були розстріляні ,або загинули в тюрмах Гончар Михайло,
Гураль Йосип, Козаки Володимир,Іван та Андрій.
У 1944-1945 рр.Лошнівська семирічка нараховувала 471 ученя, працювало
24 вчителі.
Директором школи був Нікітченко. Фронтовик,родом зі східних
областей.Відсутність підручників ,зошитів,навчального приладдя,одягу та
взуття-такі проблеми переживала повоєнна школа.вчилися з
одного,найчастіше вчителевого,підручника,писали вугликами на обривках
газет.В теплу пору року ходили до школи босоніж.
З 1946 року школу очолювавС.С. Конрад,український мовник,Людина
розумна,порядна,мав в селі і школі добру репутацію.Навчання було
проблемним,бо в одному класі вчилися діти різного віку,так звані
«переростки».Оскільки середніх шкіл в районі було мало,в Лошневі
навчались діти із навколишніх сіл:Боричівки,Кровинки,Сущина, Остальців.Для

13. немісцевих існував гуртожиток,розміщений у будинку,що належав раніше
греко-католицькій церкві.
У 1960-1966роках директором школи став Болюх Роман Іванович.Шкільне
життя було сильно заідеологізоване,Вчителі були агітаторами, готували учнів
для виступів перед працівниками ферм,машино- торакторнихстанів.Спочатку
примусово,а потім вже стало традицією щорічно 1 травня проводити
учнівські паради в селі.
Директором школи у 1996 році став Деркач Володимир Іванович.За його
ініціативою при допомозі тогочасного голови колгоспу Крета.Розпочалось
будівництво нового приміщення школи.»Вибивати» матеріали для
новобудови допомагала Весельська І.М.,яка на той час була депутатом
Вероховної Ради УРСР.
Завершилось будівництво школи ук 1971 році за Віблого В.Є. Школа на цей
час була дуже сучасна –з паровим опаленням,санвузлом і
водопроводом.Окрім звичайних кранів-умивальників,які були встановлені у
кожному класі ,в коридорах стоялиСпеціальні «фонтанчики», які були вт іхою
для учнів.
У 1972 році директором школи стала Бубенцова Н.П.,російський
мовник,людина працьовита,вимоглива і господарна.За неї надзвичайно
зміцніла матеріальна база школи:Були придбані телевізори,ТЗН,сучасні
меблі,впроваджена кабінетна система.В школі була бухгалтерія де
працювала Колтко В.І.
У !982 році школу очолив Родзоний Ігор Дмитрович,географ-біолог за
фахом.Школа і надалі ,за задумом партійного керівництва ,повинна була
залишатись ідеологічною установою.
Вчителі були залучені до товариства «Знання» і як лектори виступали з
лекціями,перед колгоспниками на фермах, тракторній бригаді ,оформляли»
польові вагончики»,агітували селян щодо здачі молока, картоплі – таким
чином сприяли виконанню продовольчої програми.
В школі діяв самодіяльний вчительський театр ,керівником якого був
український мовник Гринівський Степан Володимирович.Ставили п єси «
Назар Стодоля»,» Фараони» ,»Ніч перед різдвом»,Наймичка»
13

14. Діяв укінці 90-х років вчительський ансамбль.Керівником якого був Грибок
14
М.І.
З настанням Української Незалежності великі зміни прийшли і в школу
.Було відкрито зал Національного відродження ,кабінет християнської етики
.З ініціативи та за активної участі педагогів нашої школи було відновлено
фігуру в честь знищення панщини ,сплюндровану більшовиками,Відкриття
цього історичного пам ятного знака відбулось у 10-ту річницю проголошення
Незалежності України 24 серпня 2001 року.
Старанням директора школи Родзоного І.Д.,педагогічного та батьківського
колективів школа газифікована .Учні навчаються у сучасних кабінетах ,до їхніх
послуг 2-комп ютерні класи .В школу повертаються вчителями наші колишні
випускники ,омолоджуються кадри.На даний час в школі працює 22
вчителів,навчається 111 учнів. Випускники нашої школи є викладачами
провідних українських вузів.

15. Список використаних джерел:
1. М. Смалига. Історія міст і сіл Теребовлянщини.-Тернопіль : Збруч, 1997
2. І. Герета. Теребовля: Шлях через віки: іст. крає знав. Нарис – Львів. Каменяр, 1997
3. Шлях до волі. Нариси національно – визвольної боротьби на Теребовлянщині.
Тернопіль : підручники і посібники, 2007. – 432 с.
15
4. Архівні матеріали.
5. Спогади очевидців.