Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

В.І. Вернадський – перший президент Академії наук України.

81 views

Published on

До 100-річчя з дня заснування Національної академії наук України та 155-річчя від дня народження Володимира Івановича Вернадського – першого президента Академії наук України.

Published in: Education
  • Be the first to comment

В.І. Вернадський – перший президент Академії наук України.

  1. 1. (1863 - 1945) У 2018 році виповнюється 100 років з дня заснування Національної академії наук України. 12 березня виповнюється 155 років від дня народження Володимира Івановича Вернадського – першого президента Академії наук України. Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук… В. І. Вернадський Володимир Іванович Вернадський є однією з наймасштабніших постатей серед синів українського народу. Він здобув визнання як основоположник наукових напрямів і нових наук про Землю, творець революційного вчення про біосферу, видатний природознавець, мінералограф і кристалограф, основоположник геохімії, біохімії, радіології, талановитий організатор науки, перший президент Української академії наук. Він розробив грунтовний план діяльності Академії наук, започаткував численні напрями наукових досліджень, згуртував плеяду відданих науці людей, проводив широку культурно-просвітницьку роботу. Він дуже любив українську художню літературу і мистецтво, особливо твори Т. Г. Шевченка, багато з яких знав напам’ять. У його творчому архіві був знайдений чи не єдиний вірш. Написав його Володимир Вернадський сімнадцятилітнім юнаком: Украина, родная моя сторона, Века ты уже погибаешь… Но борешься, борешься, бедняжка, одна, И в этой борьбе изнываешь.
  2. 2. В минуту погибели крайней твоей Детей твоих дух пробуждался, Старались свободу найти от цепей И ум их тобой восхищался. Но дела вести до конца не могли, И вновь начинались раздоры… Народився 28 лютого (12 березня – за новим стилем) 1863року в Петербурзі, хоча за походженням Володимир Іванович українець. Його предок Верна під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Його прадід - запорізький козак. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським. Дід працював у Київському військовому госпіталі. Батько В.І. Вернадського Іван Васильович (1821-1884) – вихованець, потім професор політичної економії і статистики Київського університету, з 1850 р. – професор Московського, з 1886 р. – Головного педагогічного інституту та Олександрівського ліцею у Петербурзі. Мати – Ганна Петрівна (1837-1898) походила з українського старшинського роду Константиновичів, виховувалася в приватному пансіоні Києва, співала в хорі. У 1873 р. вступив до Харківської гімназії. У 1876 р. продовжив навчання у Петербурзькій гімназії. У 1885 р. закінчив Петербурзький університет. Серед його викладачів були Д. І. Менделєєв, І. М. Сєченов, О. М. Бутлеров, В. В. Докучаєв — світила науки, які залишили глибокий слід в історії природознавства. А В. В. Докучаєв став для Володимира Івановича ідеалом вченого на все життя. Володимир стає членом одного з народницьких гуртків, де спілкується з прогресивними науковими і громадськими діячами. Учасницею гуртка була й Наталія Ігорівна Старицька. Згодом, у 1886 р., В.Вернадський одружився з нею і прожив, за його словами, "душа в душу і думка в думку" майже 56 щасливих років. У 1888-1890 рр. навчався за кордоном. Працював у мінералогічному кабінеті Петербурзького університету. Наукову діяльність В.І. Вернадський почав на Полтавщині у 1883-1884 рр. у складі експедиції вченого-грунтознавця Василя Васильовича Докучаєва. У 1890 р. експедиційні маршрути пройшли по Полтавському і Кременчуцькому повітах. В.Вернадський швидко росте як науковець і громадянин. Ще у студентські роки він визначає кредо свого життя: "...Завдання людини полягає в тому, щоб приносити найактивнішу користь тим, хто її оточує". По закінченні університету Володимир Іванович працює у мінералогічному кабінеті цього закладу. Невдовзі його посилають у відрядження до Італії, Німеччини і Франції для вдосконалення знань у галузі мінералогії. Після закордонного стажування молодий науковець разом із дружиною переїздить до Москви, де читає курс мінералогії та кристалографії у
  3. 3. Московському університеті. Проте його думки вже сягають далеко вперед. Вернадський усерйоз захоплюється радіогеологією, біогеохімією, філософією. Вернадський намагається вивчати українську мову. Дочка Ніна, що добре володіє нею, охоче допомагає батькові в цьому. Гуляючи, вони часто розмовляють українською. Діти В. І. Вернадського Георгій та Ніна В.И. Вернадский с дочерью Ниной. Полтава. 1910-е В. І. Вернадський увійшов до історії науки як основоположник сучасного вчення про біосферу та ноосферу. Сукупність живих організмів у біосфері він назвав “живою речовиною”. Величезна роль вчення про біосферу та її розвиток повною мірою почала виявлятись з другої половини XX ст. Цьому сприяв розвиток екології, в якій поняття біосфери було одним з головних. Вернадський розробив учення про біосферу як складну багатокомпонентну систему пов’язаних між собою великих біологічних комплексів та хімічних і геологічних процесів, що відбуваються на Землі. ВЕРНАДСЬКИЙ І РЕВОЛЮЦІЯ Певний час влада переходила із рук у руки: від Центральної Ради — до більшовиків, від них — до кадетських [КД - Конституційно-демократична Партія, пізніше Партія народної волі] діячів місцевого державного управління. Пізніше Україну очолив гетьман Павло Скоропадський. На початку травня 1918 р. Вернадський у складі делегації від Полтави їде до Києва на з’їзд української Партії народної волі і зупиняється в давнього товариша — історика Миколи Василенка, який тоді поєднував посади міністра закордонних справ та міністра народної освіти України. Вернадський пише: "З його розмов видно, що німці найнещаднішим чином грабують Україну, беруть і скуповують усе, що можна. Вони повні господарі становища... Рада являла повне безсилля".
  4. 4. У щоденнику вченого з’явився запис, схожий на чіткий присуд досвідченого і проникливого діагноста: "Навряд чи зможе за умов, які є в країні, відродитися Україна з суто українською мовою та культурою...". На відміну від деяких ультрапатріотично налаштованих українців, Вернадський не вірить у те, що незалежність українському народові можуть принести німецькі, австрійські або інші іноземні багнети. У серпні 1918 р. вчений занотовує: "…Зазначу тільки, що я бачив тоді ж М. Шастуна, який виїхав 13.08 з Петрограда і привіз дуже цікаві новини. Він українець… але не "щирий" в сенсі вузького націоналізму. Цікаве його враження, що настрій антиукраїнський такий сильний у Петрограді і впливи економічного зв’язку такі великі, що на випадок чого Україна буде завойована Великоросією..." Такими були реалії того часу. Тож не дивно, що по приїзді в Україну омріяний з дитинства романтичний образ Батьківщини і палке бажання вибороти для неї самостійність зазнають певної переоцінки. З огляду на тодішню політичну ситуацію, Вернадський бачив один шлях — федеральний устрій нової демократичної Російської держави, в якій би Україна була автономною. У статті "Українське питання і російське суспільство", вперше опублікованій лише у 1988 р., Вернадський підкреслював: "Небезпека для Росії не в українському русі як такому, а в упередженому трактуванні його як шкідливого і до того ж наносного явища в державному й національному організмі". ВЕРНАДСЬКИЙ І ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК Без “високої”, так би сказати, чи “чистої” науки ні освіта, ні школа, ні популярна література, ні, навіть, публіцистика не можуть держатись на відповідній висоті — се той фундамент, той рівень, по котрому рівняється все. Україна повинна мати академію наукі через неї забезпечити можність зайнятись чистою наукою людям, які виявляють до того потрібний хист і енергію, сотворити національну, чи пак народну, бібліотеку, гідну великої держави, національні архіви й музеї... Грушевський М. С. На порозі Нової України: гадки і мрії (1918) У грудні 1917 р. В. Вернадський разом із сім’єю переїхав з Петербурга в Полтаву, де оселився в будинку брата дружини Наталії Георгія Старицького. В травні 1918 р. він одержав телеграму від свого друга, історика Київського університету, міністра народної освіти Української
  5. 5. держави, Миколи Василенка: "Терміново приїжджайте в Київ. Є можливість організувати Українську академію наук". З жовтня 1917 по березень 1921 року Володимир Іванович жив і працював тут, в Україні. І саме в цей період найяскравіше проявилася його подвижницька діяльність по створенню Української Академії наук. Попри те, що влада в Києві у 1918 — на початку 1919 рр. постійно змінювалась, а соціальні явища щоразу доходять "точки кипіння", Вернадський залишається тут і продовжує працювати над організацією Української академії наук. Він очолює кафедру мінералогії фізико-математичного відділення Академії, читає лекції з геохімії в університеті св. Володимира, бореться з опонентами своєї концепції УАН. Разом з М.Василенком створює Комісію з організації УАН, до якої вони залучають відомих діячів науки та культури Києва, Харкова і Львова. Довідка Історично НАН України веде початок від Української академії наук (УАН). Декрет «Про заснування УАН» був підписаний гетьманом П. П. Скоропадським 14.ХІ 1918. Але офіц. датою заснування УАН вважається 27.ХІ 1918 — день проведення її першого Спільного зібрання. Структура і діяльність УАН визначалися її Статутом (1918), за яким вона мала статус найвищої наукової держ. установи в Україні, що «перебуває у безпосередньому віданні верховної влади» (§ 1). У її складі діяли три відділи: історико-філологічних наук, фізико-математичних наук і соціально-економічних наук. Вищим органом Академії було її Спільне зібрання. Поточне керівництво. доручалося Правлінню Академії у складі 3 осіб, обраних від кожного відділу. Назва Академії не раз зазнавала змін. Хронологію цих змін подано нижче: Українська академія наук 1918–1921 Всеукраїнська академія наук 1921–1936 Академія наук УСРР 1936 Академія наук УРСР 1937–1991 Академія наук України 1991–1993 Національна академія наук України від 1994 Ухваленим за Директорії статутом академії дозволялося друкувати праці українською або тією мовою, якою забажає автор. Трохи згодом, у грудні 1918 р., до статуту було внесено такі зміни: «Українська АН друкує праці українською мовою і, якщо автор забажає, одночасно однією з таких мов: французька, німецька, англійська, італійська або латинська». При обговоренні цього пункту статуту з ініціативи російськомовних учених спалахнула гостра дискусія. З метою примирення сторін В. Вернадський як тонкий дипломат запропонував інше формулювання: «друкувати тією мовою, якою забажає УАН, але зі згоди автора».
  6. 6. Володимир Іванович прагнув зберегти зв’язки з російською наукою, залучити до УАН авторів, що писали російською мовою, та забезпечити швидший вихід української науки на європейський і світовий рівні. У середині 1918 р. при УАН було створено універсальну Національну бібліотеку України, що функціонувала під керівництвом Тимчасового комітету на чолі з В.Вернадським (тепер Центральна наукова бібліотека ім. В.Вернадського НАН України). Довідка Найбільша бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави. Входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу. Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави, з 1988 року носить ім'я В. І. Вернадського. Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, продовжувані видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція "Фонд Президентів України", архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України. Збудована в 1911 - 1914 рр. Будинок Президії НАН України на початку ХХ ст. (пансіон графині Левашової) вул. Володимирська, 54
  7. 7. 3 грудня 1919 р. Київ удруге захопили більшовики. Добровольча армія Денікіна, з режимом якого Вернадський намагався співпрацювати, відступила. З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Спільно з М. Василенком та групою інших учених йому доводиться виїхати до Ростова. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919-1920 року лікувався. Подальший життєвий шлях Вернадського складається так: 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету, 1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922-1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії "Біосфера", "Нариси з геохімії", організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній. У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою "життя в космосі". У 1939 р. він разом з іншими вченими створив комісію по ізотопах. У роки політичних репресій В. І. Вернадський пішов зі всіх адміністративних постів, залишаючись тільки науковим консультантом (щоб не брати участь в «чистках»). В цей же час він був обраний членом геолого- географічного, хімічного, фізико-математичного відділень Академії Наук. В. І. Вернадський за життя опублікував 473 наукові роботи. Заснував нову науку — біогеохімію і вніс величезний внесок у геохімію. З 1927 року до самої смерті обіймав посаду директора Біогеохімічної лабораторії при Академії наук СРСР. Був учителем цілої плеяди радянських геохіміків. Під час Другої світової війни В. І. Вернадський з дружиною був евакуйований до Казахстану, звідки вони повернулись до Москви лише в кінці серпня 1943 року. Володимир Іванович відчуває, що час підбивати підсумки його земного життя, і зосереджується на написанні хроніки свого життя, історії зародження і розвитку ідей. У 1944 р. видав останню працю "Декілька слів про ноосферу". Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія
  8. 8. і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський ставить питання генезису мінералів: "Мінералогія являє собою хімію земної кори. 25 грудня 1944 у нього стався інсульт. Володимир Іванович Вернадський помер 6 січня 1945 року в Москві. Вебліографія • Білоніжка П. Володимир Вернадський – засновник української академії наук / П. Білоніжка // Вісник Львівського університету. Серія геологічна. – 2013. – Випуск 27. – С. 8–17. – Режим доступу : file:///D:/Veronika_rabota/Виртуальные%20выставки/2018/VLNU_geol_2 013_27_4.pdf • В.І. Вернадський: життя видатного академіка //Велика епоха. – Режим доступу : https://www.epochtimes.com.ua/science/persons/v-i-vernadskyy- zhyttya-vydatnogo-akademika-101397.html • В.І.Вернадський. Вчений. Мислитель. Громадянин. Праці вченого та література про нього з фондів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського //ОУНБ ім. Д.І.Чижевського. – Режим доступу : http://library.kr.ua/bookexibit/vern.html • Він заснував Академію Наук. До 150-річчя Володимира Вернадського // Історична правда . – Режим доступу : http://www.istpravda.com.ua/digest/2013/03/12/117329/view_comments/htt p://library.kr.ua/bookexibit/vern.html • Ситник К. Перший президент Української академії наук. З нагоди 145- річчя від дня народження академіка В.І.Вернадського / К. Ситник. – Вісн. НАН України. – 2008. – № 3 – С.44-54. – Режим доступу : • Баландин Р.К. Вернадский: жизнь, мысль, бессмертие / Р.К. Баландин. – М. : Знание, 1979. – Режим доступа : http://vernadsky.lib.ru/e- texts/archive/balandin.html • Вернадский В. И. Дневники 1917–1921 / С. Н. Кирнаев, А. В. Мемелов, В. С. Неаполитанская, М. Ю. Сорокина. – Киев : Наук. думка, 1994. – 271 с. – Режим доступа : http://arran.ru/bookreader/publication.php?guid=8F05A77D-9822-1E38- 73AB-3D3E0CBF1638&ida=1&kod=9#page/2/mode/1up • В.И. Вернадский. Ученый, мыслитель и общественный деятель [Электронный ресурс] // Инернет-проект. – Режим доступа : http://vernadsky.name • Электронный Архив В. И. Вернадского [Электронный ресурс] // Инернет-проект. – Режим доступа : http://vernadsky.lib.ru

×