Війна… Жінка… Здавалось би, що це – несумісні феномени людського буття. Часто говорять, що у війни не жіноче обличчя. Війна… У більшості мов це слово жіночого роду. Війна і жінка міцно пов’язані між собою. Пропонуємо до уваги користувачів історії жінок – борців за незалежність і єдність України, Берегинь своєї землі, готових віддати за неї життя в будь-яку мить!

2. Війна… Жінка… Здавалось би, що це – несумісні
феномени людського буття. Часто говорять, що у
війни не жіноче обличчя.
Війна… У більшості мов це слово жіночого роду.
Війна і жінка міцно пов’язані між собою.

3. У трипільську добу хлібороби Русі-України захищали
свою землю, а жінки міцно тримали зброю, підносячи
чоловікам замість зламаних списів і мечів нові. У часи
Київської Русі княгиня Ольга стояла на чолі дружини,
захищаючи єдність держави і силу Києва від усобиць
удільних князів.
В епоху Гетьманщини жінок на Запорізькій Січі не
було. Але саме вони готували стратегічні запаси для
козаків. Колосальною була роль національного жіноцтва
в часи Першої та Другої світових воєн. Тоді жінка стала
справжньою бойовою одиницею, тримаючи зброю і
рятуючи життя солдатів.

4. У роки сучасної російсько-української війни жінки
вийшли на бойові позиції, сміливо заявивши про себе як
волонтери, медики, військовослужбовці.
Пропонуємо до уваги користувачів історії жінок –
борців за незалежність і єдність України, Берегинь своєї
землі, готових віддати за неї життя в будь-яку мить!

5. Гончарова, Є. Почути голоси дітей / Є.
Гончарова // Укр. тиждень. – 2020. – №
31. – С. 48-49.
«Навіть коли діти чи дорослі з
прифронтових територій
стверджують, що звикли до
пострілів, вибухів і небезпеки, це
не означає, що для їхньої психіки
вони вже не становлять
проблеми. Вона просто як може
пристосується до реалій, які не
може змінити. У когось нервова
система стабільніша і сильніша,
а комусь постійний стрес одразу
дається взнаки. На війні немає
не травмованих. Особливо
дітей».
Олена Розвадовська
(засновниця фонду «Голоси дітей»)

6. Дворецька, Л. «Правосуддя немає. Судді
роблять, як їм сказали» / Л. Дворецька //
Країна. – 2020. – № 28. – С. 34– 39.
Яна Дугарь, медик, сержант 25-ї
повітрянодесантної бригади

7. Лапаєв, Ю. Цукерки та набої / Ю.
Лапаєв // Укр. тиждень. – 2019. – №
21. – С. 64– 65.
Із початком війни не могла стояти
осторонь і стала волонтером,
збирала та відвозила на фронт все
необхідне. Усе змінила загибель
близького знайомого: боєць помер
від нескладних поранень через
втрату крові. «Його можна було
врятувати, якби поруч був медик»,
– зауважує Катерина. Її шокувало
те, що на передовій не було
медичного персоналу. Тому
вирішила сама піти до війська,
адже мала відповідну освіту.
Катерина Луцик, медик 81-ї бригади
високомобільних десантних військ

8. Лисенко, А. Змінити обстановку / А.
Лисенко // Укр. тиждень. – 2019. – №
23. – С. 64– 65.
«Ти не можеш обійняти посаду
пресофіцера, якщо не офіцер за
званням. Армія абсолютно не
враховує цивільний досвід
роботи людини. У мене було
достатньо досвіду, щоб
працювати в пресслужбі чи
навіть очолити її. Однак
почати працювати я не могла,
оформити мене на посаду не
було можливості! Тому
офіційно призначили на
найгіршу посаду, яка була
вільною».
Ірина Рибакова, працівник
пресслужби бригади

9. Ухман, М. Докорінні зміни / М. Ухман // Укр.
тиждень. – 2019. – № 32. – С. 64–65.
Аліна, парамедик медичного
підрозділу «Госпітальєри»
боялася крові. Її
навіть звільняли від
уроків анатомії.
Коли стала казати,
що хоче піти
медиком на фронт,
ніхто не розумів.
Проте її вибір
показав, як можна
долати свої фобії,
коли в тебе є
величезне бажання –
рятувати людей.
Щоб стати парамедиком, Аліна подолала свої
страхи. До війни дівчина катастрофічно

10. Ухман, М. Доця / М. Ухман // Укр. тиждень.
– 2019. – № 43. – С. 64–65.
Вікторія, стрілець-кулеметник
На полігон у «Десну» нерідко
приїздили генерали.
Зазвичай це суворі ревізори,
які рідко відходять від
прописаних статутом
форм звертання до
солдатів. Однак Віку вони
нерідко називали то доцею,
то онучкою. У якомусь сенсі
армія справді стала для неї
родиною. Адже старший
брат, який у дитинстві був
найближчою і найдорожчою
людиною, тепер
відвернувся.

11. Ухман, М. Не покидай війну / М. Ухман //
Укр. тиждень. – 2019. – № 39. – С. 64-
65.
Тетяна Тучак, парамедик, командир
медичного підрозділу ДУК «Правий сектор»
Ще будучи волонтером, вона
часто возила тіла загиблих
бійців додому. Це найважчі
спогади для неї. «Коли ти
заходиш у морг, то не знаєш,
кого там побачиш. Це чийсь син,
брат, батько, який загинув від
рук московських терористів…
Везеш тіло й мовчиш всю
дорогу, адже не відаєш, що тебе
чекає там, де жив цей хлопець. І
там батьки, які допитуються,
а ти не маєш відповіді…
Під’їжджаєш до будинку й чуєш
їхній несамовитий крик…»

12. Ухман, М. «Про свій вибір не шкодую» /
М. Ухман // Укр. тиждень. – 2020. – № 23.
– С. 48–49.
«Пам’ятаю, що коли
повернулася з фронту на
пункт постійної дислокації, то
побачила людей, які
готувалися до виконання
стрибків, вивчали будову
парашута й керування
стропами. Я прийшла до
командира й попросила, щоб
мене включили до цієї групи,
отримала згоду й почала
тренуватися. Спочатку було
важко, але згодом процес
пішов».
Марія Ковалик, боєць медичної роти, 80
десантно-штурмової бригади

13. Ухман, М. Шлях до самоідентифікації /
М. Ухман // Укр. тиждень. – 2019. – №
35. – С. 64–65.
Інна, громадська діячка, волонтерка
Крім патріотичної і
громадської діяльності, Інна як
волонтер активно допомагала
нашим бійцям. Вона з чоловіком
виїжджала до них і привозила
все, чого їм бракувало на той
момент. Коли чоловіка
призвали до армії, Інна їздила
на передову сама чи з
небайдужими колегами. Їм було
важливо, щоб наші військові
знали: не всі тутешні
мешканці зрадники. Такі дії не
могли залишитися без уваги
місцевих.

14. Ухман, М. Я всіх пам’ятаю / М. Ухман // Укр.
тиждень. – 2020. – № 11. – С. 64–65.
Юлія Толмачова, волонтерка
«Зараз важко купувати
літальні апарати для
військових, автомобілі,
прилади нічного бачення,
проте спільними зусиллями
нам удається отримати все,
що потрібно бійцям на
фронті, – каже Юля. – І така
тенденція триває вже кілька
років. Важко, але ми боремося
далі. Не можу звикнути й
змиритися лише з одним:
коли родини чи самі воїни
просять перевезти тіло
вбитого бійця додому».

15. Війна і мир, жіноче й чоловіче,
А треба – навпаки, бо не жінки розв’язують війну.
Немає у війни жіночого обличчя,
Війна вкрашає жінку в чорне й сивину.
Так, не жіноча справа – воювати,
На слух різнити наших і чужих.
Дітей в бронежилети одягати,
Ділить тіла на мертвих і живих.

16. Хіба жіноча справа – буть вдовою?
Дітей ховати, доглядать калік?
Або чекати, жити думкою одною:
Коли ж подзвонить син чи чоловік?
А ті, жінки, що ждуть своїх з неволі,
Надію майте, вогник ще не згас.
Як пережить страшне випробування долі?
Молімося, і Бог почує вас.
Герасіка В. А.

17. Дякую за увагу!
Слава Україні! Героям слава!
Підготувала
завідувачка сектору
журнальної періодики
Тетяна Мазур