2. У “Вступі” дана історично конкретна
характеристика епохи терору.
Це був час, коли “всміхався тільки
мрець.”
Центр життя перемістився до
в'язниць, заповнених жертвами
терору.
3. Ленінград став лише доважком до
в'язниць (тобто зайвим, непотрібним
доповненням).Символом епохи
розправ були чорні ’’марусі’’ та
’’криваві каблуки’’ вбивць.
Жертв терору не злічити: ”полки
в'язнів,одурілих від муки”, ткалися
на вокзалах.
4. Перед читачем постають картини
арешту та прощання. Світанок. Ніби
покійника, проваджала лірична
героїня рідного з дому. Епітети
“смертний піт”, “смертна мить”
говорять про те, що не повернеться
він додому. Плачуть діти і свіча
”оплила”. Портрет народного
страждання у ІІ-му вірші
створюється з доромогою передачі
душевного стану ліричної героїні:
самотність, хвороба, зрада.
5. Чорні запинала – не тільки знак
трауру, але й спроба забуття. ІV вірш
будується на протиставленні:
у минулому лірична героїня –
“насмішниця”, “чарівниця”, “весела
грішниця” , а зараз – жертва
насильства, що втратила лік дням, і
чергам. Портрет страждання
доповнюється змалюванням стану
безумства героїні:
“не тямлю білий світ”.
6. Важко розібратися в людях “хто звір”,
“хто чоловік”. “Зловіщий знак …
Великої звізди” пече в зіниці. Мати не
може збагнути, що що ж сталося. У
вірші “Вирок”, “слово кам'яне”
придавило груди, лірична героїня
зрозуміла, що повинна про все забути і
жити навчитися по-новому. Смерть
була жаданим гостем, бо лише вона
могла врятувати ліричну героїню від
самотності, мук, безкмства.
7. Яким же великим має бути
страждання, щоб просити смерті (“До
смерті”). Портрет страждань народу
завуршує картина мук Розп'ятого
Христа, Богоматері, учнів Спасителя.
