Стаття в газеті Сумзина (N41 - 2018)

1. СУМЩИНА (20406) №41 11.10.201810 ІСТОРІЯ
Кримінальна історія Голодомору
НІКОЛИ ЗНОВУ!
Вивчати трагічні сторінки Голодомору
1932-1933 років можна різними шляхами.
Один з них став доступним нещодавно –
коли були відкриті для дослідження архіви
репресивних органів СРСР. Кримінальні
справи, які зберігаються в архіві Головно-
го управління національної поліції у Сум-
ській області, дозволяють побачити події
тих днів на Сумщині через призму кримі-
нальних злочинів, що їх було скоєно під
час великої трагедії українського народу.
Наявні справи можна розділити на три
умовні категорії: перша стосується прова-
джень, що їх було порушено за фактами
зловживань у роботі колективних госпо-
дарств (колгоспів) та під час хлібозаготів-
лі; друга – справи по бандитизму (так тоді
кваліфікували групові озброєні напади на
громадян і установи з метою пограбуван-
ня); третя – розслідування фактів каніба-
лізму. Деякі зі справ, що потрапили мені
до рук, жодного разу не були прочитані
кимось з того часу, як їх здали в архів за
рік після винесення вироку (1934 року).
І це особливе відчуття для дослідника –
гортати сторінки (на жаль, далеко не в іде-
альному стані, зважаючи на вік документів
та умови зберігання), з яких постають долі
вже померлих людей, але які були реаль-
ними учасниками і свідками того, що від-
бувалося 85 років тому на наших землях.
Я вдячна завідувачці архівного сектора
ГУНП у Сумській області Олені ГЕРАСИ-
МЕЦЬ за допомогу в роботі з архівними
справами.
Індустріалізація країни коштом го-
лоду
Перша радянська п’ятирічка (1928-1933
рр.), яка розбудовниками соціалізму була
«виконана» за 4 роки та 3 місяці, стави-
ла за мету перетворення аграрної країни,
якою була Російська імперія до Жовтневої
революції, у потужну індустріальну дер-
жаву. Бо лише так, за розумінням керівни-
ків першої у світі країні Рад, можна було
догнати, перегнати й врешті перемогти
капіталістичні країни та успішно експор-
тувати соціалізм, а згодом і комунізм, по
всьому світу. Химерна марксистська ідея
світової пролетарської революції втілю-
валася у СРСР методами жорстокими та
злочинними. За індустріалізацію країни
було «сплачено», в тому числі, й величез-
ними людськими жертвами.
У СРСР за п’ять років були реконстру-
йовані і побудовані «з нуля» близько 1500
підприємств, в тому числі на Україні – 400.
12 ключових промислових гігантів (з 35 по
всій країні) будувалися на території Укра-
їни: Дніпрогес, Харківський тракторний
завод, Краматорський машинобудівний
завод, металургійні комбінати у Запоріж-
жі, Кривому Розі, Маріуполі й т. д. На
Сумщині модернізували Сумський маши-
нобудівний завод ім. Фрунзе, створили
Конотопський паровозовагоноремонтний
завод, побудували нові підприємства у
Ромнах та Путивлі (плодоконсервні заво-
ди) та в Охтирці (взуттєва фабрика).
Секрет швидкої індустріалізації країни
був у скуповуванні на Заході, де тривала
важка економічна криза, сучасних техно-
логій та обладнання, у залучанні великої
кількості іноземних фахівців до роботи в
СРСР, а також використанні виснажливої
праці власних громадян (вільних праців-
ників і в’язнів численних трудових табо-
рів). Особливістю розрахунків із Заходом
стало те, що сплачувати доводилося при-
родними ресурсами та продукцією сіль-
ського господарства. Адже з 1920-років
капіталістичні країни припинили прийма-
ти у СРСР золото, встановивши «золоту
блокаду». Тож на експорт задешево йшли
корисні копалини (нафта, залізна руда,
вугілля), ліс, хутра й зерно. У порівнян-
ні з 1928 роком (початок колективізації),
план хлібозаготівлі на 1932 рік було збіль-
шено вдвічі – держава по факту вилучила
40% врожаю зернових. Крім того, у се-
лян забрали городину, молочні та м’ясні
продукти. Результатом зависоких планів
здавання сільгосппродукції та злочинних
методів їх виконання став великий голод,
який забрав життя мільйонів людей: ма-
лих, дорослих і старих.
Як куркулі ледь не згубили «Нове
життя»
«До інспектора міліції т. Бережного.
При цьому прокуратура надсилає допис,
що його було вміщено в газеті «За соціа-
лістичні темпи» від 2 липня під заголов-
ком «Притягти до відповідальності» в
справі шкідливого ставлення до коней в
Климівській артілі «Нове життя», пропо-
нує перевірити та про наслідки повідоми-
ти прокуратуру в 4-х денний термін з дня
одержання. Пом. прокурора Міськова».
Таке розпорядження було надіслане у м.
Білопілля до міського відділу міліції. У с.
Климівканавиїзнезасіданняревізійноїко-
місії зібрали всіх колгоспників (285 осіб).
Селяни похмуро відмовчувались, тільки
з бідняків хтось кинув репліку, що то все
через куркулів, які керували артіллю. За
головного оратора довелося виступати
новому голові артілі ПРИЩЕНКУ, який,
охарактеризувавши стан колгоспу як ка-
тастрофічний, звинуватив в усьому своїх
попередників.
«Колгосп засмічений класово-чужим
елементом, а також до керівного складу
колгоспу продерлися куркулі: МИХАЙ-
ЛИК Микола Олексійович, голова прав-
ління, виходець з куркульської сім`ї, яка
до революції мала 12 га землі; член упра-
ви КОПИНОС Михайло Прокопович, за
соціальним станом – куркуль, мав замож-
не господарство 7 га до вступу в колгосп;
член управи КАЛЬЧЕНКО Іван Трохи-
мович до революції мав 30 га землі, вжи-
вав найману працю, мав засоби виробни-
цтва, складні машини та вітряний млин;
член управи СЕНАХ Сергій Степанович
мав куркульське господарство 10 га зем-
лі, вживав найману працю та мав засоби
виробництва, складні машини; рахівник
колгоспу СЕНАХ Григорій Васильович
мав куркульське господарство 10 га землі,
вживав найману працю, а займаючи посаду
голови бурякового товариства, розтратив
374 крб, в сільській раді був секретарем і
розтратив 400 крб, якого боргу до цього
часу не повернув; бригадир КРАВЧЕНКО
Михайло Іванович – класово-чужий еле-
мент, який був волосним суддею, під час
чистки радянського апарату зачищено за
першою категорією».
Ця «банда» на закритому засіданні прав-
ління вирішила хліб державі не здавати:
«Та не повісять же нас за нездачу!» За сло-
вами голови сільради КУЦЕНКА, станом
на 10 грудня 1932 року заготівля хліба
була зірвана: контрактанти (колгоспники)
здали лише 30% від плану, а куркулі – 6 %.
Щодо коней. Мало бути 83 голови, пе-
ревірка виявила тільки 54: невідомо, куди
поділися 8, інші просто померли (ймовір-
но, від недоїдання). Шкідництвом зайня-
лися й колгоспні бджоли: з’їли цукру 300
кг, а меду дали лише 150. «Допоміг» їм у
цьому пасічник Андрій ВЕРБИЦЬКИЙ, в
минулому – священик.
Винуватих покарали в типовий для того
часу спосіб: всі фігуранти справи (крім
Михайлика) були засуджені до 5-8 років
позбавлення волі із відбуванням у тру-
дових таборах Сибіру. Колишній голова
правління, ймовірно, вчасно втік з поля
зору правоохоронних органів (за архівною
справою N 3868).
Зранку в газеті – ввечері…
Відомий естрадний афоризм радянських
сатириків: «Зранку в газеті – ввечері в
куплеті». Прочитавши у пресі інформа-
цію, автори писали естрадні мініатюри
«на злобу дня». Як свідчать архівні кри-
мінальні справи, нерідко стаття в газеті
ставала приводом для арешту, а згодом і
засудження. У вже згаданій білопільській
газеті «За соціалістичні темпи» постійно
публікувався дехто А. ЛУГОВИЙ. Він
очолював «бригаду ударників», таких собі
громадських активістів, що на добровіль-
них засадах перевіряли роботу колгоспів.
Згодом Луговий писав розгромні статті
про куркулів-шкідників і про недостатньо
пильних комуністів і комсомольців. Газет-
ні вирізки потім акуратно підшивалися
в кримінальні справи, що їх відкривали
слідчі невдовзі після публікації.
«Розгромити куркульську банду, що
організувала саботаж хлібозаготівель у
Стецьківській артілі ім. Сталіна», – пише
Луговий в грудні 1932 року. Того ж міся-
ця банда була «розгромлена», а керівни-
ки сільгоспартілі с. Стецьківка (тоді Бі-
лопільського р-ну) відправилися на різні
терміни відбувати покарання у трудових
таборах Сибіру.
Чим же завинили «глитайські запродан-
ці» (куркулі-зрадники)? Голова правління
артілі Яків АНДРУЖЧЕНКО (у минуло-
му куркуль) разом із завгоспом Захаром
ЛИТВИНОВИМ и бригадиром Денисом
СТЕПАНЦЕМ «під час весняної сівби не
організували працю колгоспників і своїми
злочинним діями тероризували роботу по-
сівної компанії. Хліб, одержаний від дер-
жави на сівбу та харчування, використо-
вували не за призначенням, Андружченко
і бригадири видавали його колгоспникам
на свій розсуд, не беручи до уваги тру-
додні». Було зірвано строки збирання та
обмолоту хліба. «Вищезазначені особи на-
копичили до 100 пудів хліба, який комісія
з хлібозаготівлі віднайшла та вилучила».
І що це було насправді: спроба зберегти
хоча в частину врожаю, аби допомогти
односельцям вижити у голодний рік, чи
насправді фігуранти зловживали своїм
становищем, обкрадали селян, продавали
хліб як спекулянти, пиячили (і це було у
справі) – навіть зараз сказати важко (за
архівною справою N 3851).
Ще один приклад «газетного правосуд-
дя» – це справа голови артілі імені Мо-
лотова у м. Білопілля Василя КОВТУ-
НЕНКА. За класовими ознаками він був
«правильним» колгоспником: бідняк, не
було жодного майна, на утриманні – дру-
жина та двоє дітей.
У листопаді 1932 року бригада Лугового
публікує черговий звіт. Серед порушень: «
«На запитання, чому не виконують хлібо-
заготівель, голова артілі Ковтуненко від-
повідає: «Ми молотимо». Тим часом зерно,
що його можна здати на зсиппункти, тиж-
нями лежить в артілі. Приміром, зараз у
коморі лежить понад 200 центнерів зерна…
Три місяці вже ця артіль молотить, і лише
через те, що кепсько організовано працю,
ніяк не спроможеться закінчити молоть-
бу… На токах – злочинна безгосподарність,
навмисна організація величезних втрат.
Приміром, в бригадах Кандиби, Мухи, На-
ливайка зерно розкидано скрізь: у соломі,
полові, під ногами коней… Коли провіяли
2900 грамів полови, то навіяли 150 грамів
чистого зерна… Партосередок на чолі з
секретарем Рудим та комсомольський – з
Федоренком не борються за ліквідацію
проривів, ніякої масової роботи серед кол-
госпників не провадять».
За місяць відбувся народний суд, який
позбавив Ковтуненка волі на 5 років із від-
буванням у «віддалених місцях ув’язнен-
ня» (за архівною справою N 3920).
А статті в газеті друкувалися далі: «Во-
рогів народу покарано», «Нещадний, роз-
трощувальний удар на куркулів, їх агентів
саботажників хлібозаготівель» та багато
інших – такі публікації назавжди змінюва-
ли долі тих, хто потрапив «на олівець» до
місцевих активістів.
Олена ПРИЙМАЧ,
Спеціально для газети «СУМЩИНА»
У семи районах Сумщини (Красно-
пільському, Лебединському, Липоводо-
линському, Миропільскому (зараз – у
складі Краснопільського), Роменсько-
му, Тростянецькому, Улянівському (за-
раз – у складі Білопільського) до 1930
року було створено 258 колгоспів.