Випуск інформаційного бюлетеня укладено за результатами обласного патріотичного конкурсу молодіжної творчості “Наша спадщина”, організованого і проведеного бібліотекою у 2018 році.

2. БІБЛІО+
інформаційний бюлетень
Миколаїв, 2018
Випуск 18
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ, НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ
ТА РЕЛІГІЙ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ
ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСНА
БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА

3. 2
Бібліо+
Бібліо+ : інформаційний бюлетень : вип. 18 / уклад. Н. В.
Драгуновська. — Миколаїв : ОБЮ, 2018. — 19 с.
Випуск інформаційного бюлетеня укладено за результатами
обласного патріотичного конкурсу молодіжної творчості “Наша
спадщина”, організованого і проведеного бібліотекою у 2018 році.
© Миколаївська обласна бібліотека для
юнацтва, 2018

4. 3
Бібліо+
Бібліовступ
Культурна спадщина — джерело зростання і духовного розвитку
українського народу, формування його спільної історичної пам’яті.
Без усвідомлення свого історичного коріння неможливо зайняти
належне місце в сучасному європейському культурному процесі.
Культурна спадщина являється потужним чинником встановлення
зв’язку минулого із сьогоденням, каталізатором збереження і
збагачення патріотичних цінностей, важливою складовою
формування ідентичності нації.
Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина
охороняється законом: «...Держава забезпечує збереження історичних
пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає
заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які
знаходяться за її межами».
Необхідно чітко врахувати енциклопедичне визначення
«культурної спадщини», під яким розуміють:
• пам'ятки архітектури, монументальної скульптури й живопису,
елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та
групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки
зору історії, мистецтва чи науки;
• ансамблі будівель, архітектури, єдність чи зв'язок з пейзажем, які
є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи
науки;
• твори людини або спільні витвори людини й природи, а також
зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною
цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.
До культурної спадщини відноситься також: вміст бібліотек,
музеїв, архівів. До матеріальної культури належать архітектурні
будівлі: церкви, монастирі, замки, палаци та інші культурні та
архітектурні пам'ятники.

5. 4
Бібліо+
27 квітня 2017 року Європейський Парламент проголосив 2018
рік «Роком Культурної спадщини в Європі». Україна спрямовує усі
свої ініціативи згідно з європейським напрямком розвитку нашої
держави. Реалізація названого проекту сприятиме міжкультурному
діалогу, культурному різноманіттю, матиме позитивний вплив на
охорону пам’яток, реставрацію та відновлення їх та
популяризаторські заходи щодо збереження пам’яток культури.
Бібліоконкурс
Молодіжні конкурси нині дуже популярні. Змога
продемонструвати свої здібності і таланти є найкращим шляхом для
самореалізації молодої людини.
У 2017 році Державна бібліотека України для юнацтва та
Міжнародний фонд культурного співробітництва ініціювали конкурс
“Наша спадщина”. Наступного року Миколаївська обласна бібліотека
для юнацтва оголосила про проведення однойменного обласного
патріотичного конкурсу молодіжної творчості, мета якого —
виховання патріотизму на підґрунті вивчення і використання в
творчості українських традицій, національної історичної і культурної
спадщини.
До конкурсу на три номінації — Вірш/Проза; Малюнок/Картина;
Вироби народного промислу — надійшло 187 робіт від 103 учасників
(віком від 15 до 35 років) з 15 районів області, 3 об’єднаних
територіальних громад, міст Южноукраїнськ і Миколаїв.
При оцінюванні конкурсних робіт враховувалися: відповідність
тематиці конкурсу, оригінальність ідеї, естетичність, емоційність
роботи, майстерність виконання.
Члени журі визначили переможців літературної номінації. Ними
стали: Юлія Луценко (І місце) з с. Мала Мечетня Кривоозерського
району, Віктор Стругай (ІІ місце) з смт. Криве Озеро, Ольга Предчук
(ІІІ місце) з с. Павлівка Снігурівського району. Заохочувальні призи
отримали вихованці гуртка “Літературне краєзнавство”

6. 5
Бібліо+
Кривоозерського будинку дитячої творчості і Ксенія Пулько,
студентка Миколаївського національного університету ім. В.
Сухомлинського.
Бібліопереможці
“Світ поетичного слова... Це світ з надзвичайною аурою, адже
поезію створюють особистості із своєрідним світоглядом, багатим
внутрішнім світом, оригінальним сприйняттям навколишнього
середовища, а головне — здатністю співчувати, співпереживати,
приходити на допомогу.
Особливі поезії дітей та молоді, адже саме з дитинства в душу
закладаються основні життєві принципи та чесноти, що
допомагають кожному стати Людиною з великої букви, дійсним
патріотом рідного краю, Батьківщини, впевнено зайняти гідне місце
у житті, усвідомлюючи себе особистістю й індивідуальністю...”
Тетяна Лягера, керівник гуртка “Літературне краєзнавство”, член
літературно-поетичного клубу “Автограф душі” при Кривоозерській
центральній районній бібліотеці
І місце — Юлія Луценко
Село Мала Мечетня
Колись... Багато сотень літ назад,
Років далеких, непроглядних,
На місці не всидів московський князь —
Слівце замовив хану
За край квітучий та ошатний.
Із цього, власне, все розпочалося...
Вороже темне військо татарви
Полями українськими неслося,
Глибокі залишаючи сліди.
І захопив хан межиріччя Кодими і Бугу,
Жадане пало, хвилі покотилися до ніг,
Омусульманити хотів побільше люду,

7. 6
Бібліо+
Вода не змиє цей великий гріх!
Згубити віру, звичаї, співочу мову
І звести церкву для чужого Бога!
Раби-невільники нещасні мордувались,
Коли мечеті грізні будували.
На пагорбі високім, за селом одним,
Що загубилося серед ярів крутих,
Виросла собі мечеть мала,
Від неї назва-то села пішла.
Мала Мечетня... Народилась
З ланів, садів, долин, гіллястих верб,
Історія нова на світ з'явилась,
Їй не потрібно, мабуть, інших зерн.
Мала Мечетня... Парк могутніх кленів,
Які шумлять нам влітку, восени,
Під сонцем лист тремтливий жеврить,
Відчуй красу природи і лети!
Блакитно-сірі очі ставів
Гостей ласкаво кличуть, грають,
Дарують подих, свіжості ковток,
Між мрією й реальністю — єдиний крок.
Зелена молода левада
Проміння ловить, бачить дивні сни,
Трава росу вбирає спрагло,
Такі солодкії, п'янкі думки...
Моя земля — тут мечетняни
Шляхи життя свого проклали,
Шанують батьківський священний дім,
Хай злагода, любов панують в нім.
Мала Мечетне, голос сивих предків
Розсіявся у просторі століть,
Але відлуння повертається до тебе,
Сховавшись в пелюстках суцвіть.
Україна
Із моїх вуст злетіло слово,
Спокійно вирвалося в світ.
І покотився ніжний гомін,

8. 7
Бібліо+
Почулось слово — чистий дзвін.
І пісня гір, і шум лісів —
Все шелестить і грає,
Тривожний шепіт всіх степів,
Коли це слово вимовляю:
Україна, рідна Батьківщина!
Я тобі сплету вінок,
Я відведу від тебе лихо,
Врятую від сумних думок
Трагічних та поганих — від тих,
Що маєш рани,
Омию їх лиш словом гарним!
Україно...
Не можу я не любити,
Це небо блакитне, ліси і поля,
Цей вірш лиш про тебе, країно моя!
Україна. Пісня солов'їна...
Лунає гаєм лине аж до зір,
Згадується тиха і повільна
Мелодія з моїх дитячих мрій.
Україна — вічна та єдина,
Як промінь сонця, ти світи,
Я збережу тебе, будь певна,
В своєму серці назавжди!!!
ІІ місце — Віктор Стругай
Переїзд солдата
Холодний, мокрий день похмурий,
Без настрою солдат стоїть
І вираз на лиці похмурий,
Цигарка у руці димить.
Додому хочеться солдату,
Де рідні ждуть його давно,
У когось жінка, діти, мати,
Сумують, дивлячись в вікно.
Багато місяців солдату
Ще доведеться дослужить,
У снах він бачить рідну хату,

9. 8
Бібліо+
Дитину, що до рук біжить.
Ці сни дають велику силу
Та віру на наступний день,
Війну на мир, — жадану зміну,
Щоб не стріляли, як в мішень.
Дістали також переїзди,
Вантаж майна, своїх речей,
Що не можливо десь присісти,
Та холод дощових ночей.
Одне нас тільки зігріває,
Що хтось чекає в день і в ніч,
Вогонь терпіння не згасає,
Та не стихає серця клич.
За Україну та сім'ю,
За дружбу наших побратимів,
Та долю добру і нову
І настрій гарний не загинув.
ІІІ місце — Ольга Предчук
Моя Миколаївщино
Чи можна словами любов передати
До краю, де виріс й домівка твоя,
До тої землі, де твій батько і мати
Тобі дарували щасливе життя?
До краю, де вітер колосся гойдає,
І золотом хвилі жене по степу.
Де Чорнеє море безмежне й безкрає,
Й Інгул демонструє величну красу?
Тут Ольвії слава лишилась навіки,
Її таємниці ще треба пізнать.
Мигії каньйони й малесенькі ріки...
Красу їх не можна в словах передать.
А Кінбурн як вабить своєю красою,
Захоплює подих цей берег крутий.
Південний мій краю, омитий росою,

10. 9
Бібліо+
Моєї країни причал ти морський.
З багатств усіх щедрих, що маєш ти нині,
Є найціннішим — це люди твої,
Що хліб нам зростають, будують машини,
Пускають на воду свої кораблі.
Моя Миколаївщино, від краю до краю,
Хай квітне твоя плодовита земля.
Благословенна ти, земле, Святим Миколаєм,
І жити щасливо — це доля твоя!
Бібліозаохочення
Ксенія Пулько “Невмирущі обереги”
Громадянин України — це ти і я, це люди, які постійно живуть в
Україні, люблять її, є патріотами своєї Вітчизни, готові захищати її
територію, ідеали, процвітати, вчитись, удосконалювати свою
майстерність, шанувати традиції, зернятка яких розсипані по всій
українській землі. Забуті, вони тільки тепер починають проростати.
Нам їх збирати, сіяти і плекати на славу собі й нашому народові.
Любов до Батьківщини… З чого вона починається? Все
починається з родини. Коли в матері народжується дитинка, вона
співає їй колискові пісні, в яких мріє, щоб вона виросла доброю,
щирою людиною, здоровою і щасливою. Колискова — це “душа”, яка
ходить навшпиньки. Почути її кроки можуть лише ті, хто вміє
слухати:
Потягусі, потягусі на доню ростусі,
Щоб донечка росла-виростала.
Щоб донечка своїй мамі
Скоріш в поміч стали.
З цього ласкавого слова матусі починався наш шлях до любові.
А ще кожна матуся співала дитині забавлянки, щоб вона не плакала
під час купання:

11. 10
Бібліо+
Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.
Купалися ластів’ята
Та в чару водиці,
Щоб були ми чорнобриві
Та ще й білолиці.
У любисточку купали,
Живу воду наливали,
Щоб здоров’я тіло мало,
Лиха-горенька не знало.
Від сивої давнини і до наших днів у радості й горі був рушник
— невід’ємна частина нашого побуту. У нашого народу існує звичай,
коли з дому далеко ішов син чи батько на війну, в похід, або донька
виходила заміж і теж покидала рідний поріг, їм дарували в дорогу
рушник, який оберігав у далекій стороні. Без рушника, як без пісні,
неможливе народження, одруження, зустріч гостей. Він пройшов
через віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної
любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Він став
символом в кожній хаті, як ознака великої любові і незрадливості.
А ще був вінок український. Він символізує молодість і кохання,
може визначати долю. Дівочий вінок носили юнки кожної весни і
літа. Весільний вінок одягали тільки раз — на весілля. Український
вінок оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами. Він був
одвічним символом добра та надії.
Моя бабуся мені повідала: “В Україні символом дівочої честі,
гордості і працьовитості була дівоча коса. Як дівчина пишається
своєю косою, так Україна пишається неозорими степами, лісами,
широкими ланами. Дівчина з косою — це берегиня роду людського.
Багато хлопців закохуються у дівчину за її гарні коси і чорні брови”.
Сказати лише одне слово “Україна” — і в уяві обов’язково
постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край
долини. Калина в Україні — символ рідної землі і вічної пам’яті про
тих, хто в мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу,

12. 11
Бібліо+
тому й садять її на могилах загиблих. Калина — це той символ, що
пам’ять людську береже, символ безсмертя, невіддільний від життя,
це наш духовний світ. Символізує духовний потяг до своєї землі,
свого берега, своїх традицій. “Пам’ятай же сину, що казала мати:
посади калину біля своєї хати”.
Верба — також символ, який опоетизований у народній
творчості і художній літературі. Дуже любив Україну славний її син
Тарас Григорович Шевченко, який у своїх творах оспівував її красу.
365 разів Кобзар використовував слово “калина”, а перебуваючи на
засланні в Орській фортеці, він посадив гілку верби, викохав її. Для
нього вона була уособленням України. Відомий український поет
Василь Симоненко писав:
...А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
У нашій народній символіці особливе місце посідає барвінок.
Його образ присутній у багатьох ліричних піснях, іграх-веснянках,
обрядах. За смисловим навантаженням із хрещатим барвінком може
вирівнятись лише червона калина. З давніх-давен він уособлює
молодість, кохання, вірність.
Васильки — символ святості і чистоти. А в народній поезії — то
квітка вірності: “Посію я василечки, буду поливати, ходи, ходи
Василечку, буду цілувати”.
Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуйся йому, віддай шану
тим, хто зростив його. А найпершою молитвою хай буде хвала
хлібові, прохання, щоб він не зачерствів, бо, як мовить народ, коли
черствіє хліб, то і черствіють душі.
Наша Україна пройшла всі випробування, лихоліття. Сьогодні
Україна незалежна. Вона має свої символи — герб, прапор, гімн. Про
утвердження нашої державності й самостійності свідчить те, що ми
маємо малий герб України — тризуб. Поява тризубця в Україні
пов’язана з дохристиянським культом Сонця і Вогню. Він графічно

13. 12
Бібліо+
передає єдність жіночого і чоловічого начал, що породжує третю силу
— синівське начало. Тризуб частіше зображають золотим або жовтим
на синьому тлі. Жовто-золотий — це колір небесних світил, сонячного
проміння, без якого неможливе життя. У наш час Верховна Рада
України затвердила тризуб, як малий Державний Герб.
Державними барвами Української держави є кольори синій і
жовтий. Чисте небо — символ миру та пшеничне поле — символ
достатку. Жовто-синє сполучення на українському прапорі — одне з
найдавніших. Походить воно від герба Галицько-Волинського
князівства — золотого лева на синьому полі. Наш стяг пшеничний у
степах під голубим склепінням неба… Він втілює віковічні прагнення
нашого народу до миру, праці, краси.
Слов’яни обожнювали свої знамена і вірили, що у воєнний час
вони святіші від ідолів. Стяги спершу возили разом із зброєю, перед
боєм ставили на узвишші, аби кожен ратник бачив їх.
Прапороносцями призначали, як правило, визначених богатирів, які
мали за обов’язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно
охороняли його. Значення прапора під час бою було важливим: якщо
він стояв нерухомо — знали: битва проходить успішно, а якщо зникає
з поля зору ратників, то це мало означати не що інше, як поразку.
Пісні Михайла Вербицького на слова Чубинського “Ще не
вмерла Україна” судилося стати Національним гімном України. Хоч
з’являлися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гімну, це —
“Заповіт” Т. Шевченка, “Вічний революціонер” І. Франка та багато
інших. Проте пісня Чубинського і Вербицького змогла об’єднати
навколо себе патріотів, одержимих великою метою — побудовою
соборної незалежної України.
Україна... Скільки світанків і заходів сонечка зустріла ця чудова
щедра земля! Здавалося б, люди, які населяють її, повинні бути
щасливими і заможними. Україна повинна була стати раєм на землі, а
вона протягом століть почорніла від горя, злиднів і нескінченних
воєн. Її річки стали кривавими, її земля — випаленою і витоптаною
ногами жорстоких загарбників, а в небо здіймався стогін
поневоленого і змученого народу.

14. 13
Бібліо+
Свого часу я, як і всі, вивчала в школі історію України. На цьому
предметі нам розповідали про багато областей України, але мені, як
людині, що народилася на Миколаївщині, було найцікавіше почути
про землі, де народилась я: хто жив тут раніше? Хто, як і я, полюбляв
дивитися з пагорбу, на якому розташовується моє село, туди, далі,
любив забратися якнайвище і побачити все-все якнайдалі?
Тоді, в школі, нам розповіли про минуле Миколаївщини так, що
я думала, що жили тут скіфи, сармати і... і все. Потім тут мало хто
жив — так, ходили походами слов'яни по цих землях, сплавлялися
варяги торгувати з греками, вештались, як по прохідному коридору,
кочівники, вороги слов'ян, проходили в набіги на українців турки і
татари, і поверталися з ясиром, переслідували їх козаки, аж доки на ці
землі не прийшла Російська імперія і не почала будувати тут, на
Дикому полі, Миколаїв, Одесу, заселяти ці землі українцями,
болгарами, німцями.
Але ж це не так. Тут жили греки, котрі заснували Ольвію,
Херсонес, Тіру, та багато інших міст, і слов'яни, чиї поселення
знаходять тут археологи, литовці, по імені чийого короля Вітовта
названо декілька населених пунктів Миколаївщини, і татари, які довгі
століття кочували тут, випасаючи коней, і турки, чиї форпости стояли
в гирлі Дніпра, і навіть італійці, котрі мали свої фортеці-факторiї —
напівторгові-напіввійськові поселення, а що вже говорити про козаків,
у котрих тут розташувалися Бугогардівська паланка, знана річковим
рибним промислом, із хуторами та поселеннями, степовими
хвігурами, засіками, оброблюваними полями і стадами худоби.
І верф тут ще до приходу Потьомкіна була на території
сучасного Миколаєва, так що місто це не на пустому місці
будувалося, — тут і італійці кораблі ремонтували, жаль, що російські
будівничі поруйнували все так, що тепер багато про це сказати не
можна, та стародавні італійські монети й досі в Миколаєві знаходять.
А дізналася я про це лише зараз, коли вчусь на історика, тому й
досі, як уявляю карту середньовічної України, то південь, на відміну
від інших регіонів, де вирує життя, якийсь пустий в мене виходить, не
заселений, аж до приходу помочі з боку “братів російських”. А це

15. 14
Бібліо+
сумно, це ж бо історія нашого рідного краю, історія людей, що жили
тут поколіннями, забута й затерта через стереотипи пануючої довгий
час в Україні російської історичної науки, котра витерла їх з плану
історичного процесу, оголосила неіснуючими задля винищення своєї
ролі в історії України.
Сьогодні завдання кожного з нас, громадянина України, знати,
поважати символи своєї Вітчизни і не дати нікому поглумитися над
ними. Гордитися тим, що маємо свою державу, свою землю, свою
мову, свої традиції і свої символи — герб, прапор, гімн та народні
символи. Це і є нашою спадщиною.
Вихованці гуртка «Літературне краєзнавство»
(керівник Т. Л. Лягера)
Евеліна Біла “Великий Тарасе”
Великий Тарасе, ти — наш поет,
З тобою в життя ми крокуємо.
Ти і художник, ти і естет,
Ми велич твою шануємо.
Важким у тебе було життя,
Важкою складалася доля.
Ти щиро вірив у майбуття,
Хоч зазнав ти немало горя.
Ти завжди єднав Україну
Через роки, через століття.
І мову плекав солов'їну
В годину добру і в лихоліття.
Великий Кобзарю, наш Тарасе,
Ми досі голос твій чуємо.
Прийшов для країни вже час,
Ми вільну державу будуємо.

16. 15
Бібліо+
Наталія Музика “Розмова з Тарасом”
Портрет великий в хаті на стіні,
Що мати ниточками вишивала,
Мій погляд привернув уже тоді,
Коли країна на межі стояла.
Коли біда зненацька надійшла,
Коли дивились ми у вічі смерті,
Я до портрета тихо підійшла
Й розмови почала відверті.
“Ти завжди, Тарасе, думав про нас,
Ти серцем відчуваєш Україну,
Скажи, чи скоро настане той час,
І зійде благодать на Вкраїну?
Чи довго буде йти на брата брат,
Бо старший він і в нього сила?
І посивілий вже в бою солдат,
Розправити зламані зможе крила?”.
“Прошу, об'єднайтеся, брати мої, —
мовив Тарас, — молю вас, благаю,
Розкрийте всі обійми свої
Для миру і спокою нашого краю”.
Наталія Музика “Схилюсь у молитві”
Схилюсь у молитві перед Господом Всевишнім,
Йому я розповім про крик в своїй душі,
Чому сьогодні важко так мені і ближнім?
Невже з бідою ми залишимось одні?
Невже в житті ми так багато завинили?
Невже забули мову й пісню солов'я?
Чи ми не сіяли, чи не косили,
Чи ми стежки забули в світле майбуття?
А, може, ми забули, що є українці,
Що добра і щедра в нас душа, немов земля,
Що ми господарі в рідній сторінці,
Чому ж то ворон чорний над нами кружля?
Чому нині голосять усі матері,
Чому стогне земля, яку я кохаю,

17. 16
Бібліо+
Чому боляче так моїй рідній душі,
Чому ненька моя від горя страждає?
Помолюся за себе, помолюся за всіх,
За тебе помолюся, моя рідна країно,
Що ж то трапилось, де янгол твій, твій оберіг,
Чому на Донбасі цвіт нації згинув?
Схилившись, довго дивилась Господу в вічі,
Калатало серце, тремтіли мої вуста,
Боже, думала я, най зло кане у вічність,
Й країна моя, мов Фенікс, з руїн вироста.
Й тихо мовив Господь, що розійдуться хмари,
І жовто-блакитний нам простелиться шлях,
Припиняться наклепи різні і чвари,
Злагода й мир запанують у наших серцях.
Андрій Кликіч “Я за мир”
Я за мир і безпеку,
Я проти насильства і війн.
Ми скаржимось долі, “нелегко”
І просимо: “Щастям зігрій”.
Весь час кричимо й боїмось,
А кого? Напевно, себе.
На рифи вже хтось напоровсь,
Сподіваюсь, хтось обмине.
Підступно вичікує час,
Відкриваючи наші секрети,
Ржаве золото наших образ
Слід віддати за світлі моменти.
Наша воля окроплена кров'ю
Не чужою, а рідних людей,
Не тримайся за русло, надихайся любов'ю
В океані спокус і страстей.
Кращий світ залишився у мріях,
Та жорстока реальність нікому не треба,
І жевріє в серці надія —
Світ починай міняти із себе.
Вирушаючи в далеку дорогу,
Будь за безпеку і мир,

18. 17
Бібліо+
Проси удачі у Бога,
Не забудь, що він нас просив.
Дмитро Шевченко “Навіки будь єдина”
Навіки будь єдина, моя ти Україно,
Бо ти — земля, де народився я,
Де кожне деревце, чи то долина —
Куточок рідний, спогади життя.
Навіки будь єдина, моя ти Україно,
Бо ти — земля, де народився я.
Де кожне деревце, долина —
Куточок рідний, спогади життя.
Навіки будь єдина, моя ти Україно,
Така у цілім світі ти лише одна.
Я іншої не хочу Батьківщини,
Бажаю тобі миру, злагоди, добра.
Аліна Паньків “Степами й полями сіяє Вкраїна”
Степами й полями сіяє Вкраїна,
Садами усипана рясно.
У світі така ти одна-єдина,
Квітуча, незламна, прекрасна.
Люблю усім серцем я мову твою,
Ніколи її не забуду.
За тебе міцною горою стою,
Молитись за тебе я буду.
Як можна свій край не любити? — Скажіть!
Не буть патріотом до смерті?
Покинуть назавжди ці пущі, гаї
І з небом розмови відверті?
Шевченко любив Україну й плекав,
В печалі і радісні днини.
Для неї він щастя у Бога благав
І в серці беріг щохвилини.
Тож я закликаю братів і сестер
Любити всім серцем країну.
І буть патріотом вже відтепер,
Її доглядать, мов рідну дитину.

19. 18
Бібліо+
Я ж буду любити її кожного дня,
Допоки сама не загину.
Бо ти, Україно, Батьківщина моя,
А я — патріот України.
Діана Поточенко “Стою, думками оповита”
Серед полів, серед ланів,
Тут пахне квітами і житом,
Із лісу чути спів птахів.
Тут рідна хата недалечко
У морі квітів потопа,
Завжди хвилюється сердечко,
Коли нога сюди ступа.
Он біля хати попід тином
Крислаті яблуні й грушки,
У вишиванках мати з сином
Пісні співають залюбки.
І хочеться припасти
До лона рідної землі,
Коли забачаться квітчасті
Малюнки серцю дорогі.
А потім в гості запросити,
Хто тут ніколи не бував,
Усіх цілющою водою наділити
І хлібом, що Господь послав.
Тож, друже мій, прошу, прийди.
Тобі покажу Україну.
Полюбиш її ти навіки,
Її ніколи не покину.

20. 19
Бібліо+
БІБЛІОНАВІГАТОР
Бібліовступ .................................................................................... 3
Бібліоконкурс .................................................................................. 4
Бібліопереможці ............................................................................. 5
Юлія Луценко ................................................................................... 5
Віктор Стругай ................................................................................... 7
Ольга Предчук .................................................................................... 8
Бібліозаохочення .............................................................................. 9
Ксенія Пулько ....................................................................................... 9
Вихованці гуртка “Літературне краєзнавство” .................................. 14

21. 20
Бібліо+
Відповідальний
за випуск: директор обласної бібліотеки для юнацтва
Ткаченко Н. В.
Укладач: провідний методист науково-методичного відділу
Драгуновська Н. В.
Редактор: провідний бібліотекар відділу автоматизації бібліотечних процесів
Гервасьєва Т. М.
Комп’ютерне
макетування: завідувач відділом автоматизації бібліотечних процесів
Намесник С. А.
Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва
т/ф: (0512) 37-62-33, е-mail: unbib.mk@gmail.com, unbib.mk.ua
54001, вул. Велика Морська, 92, м. Миколаїв, Україна