1. В гостях у поета-романтика
Євгена Гребінки
( до 200-річчя від дня народження
українського поета, письменника,
байкаря, суспільного діяча Євгена
Павловича Гребінки)
2. Євген Павлович Гребінка
Дата народження:
2 лютого 1812
Місце народження:Убєжище,
Пирятинський повіт,
Полтавська губернія
Дата смерті:3 (15 грудня)
1848
Місце смерті:Петербург
Національність:українець
Мова творів: українська,
російська мова
Рід діяльності:поет
Напрямок:романтизм
Жанр:вірш,
3. Біографічні відомості
Євген Павлович Гребінка народився 21 січня 1812 року на
хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині (тепер
село Мар'янівка Гребінківського району) в сім'ї відставного
штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки. Початкову освіту
здобув у домашніх умовах. У 1825—1831 роках навчався у
Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші.
1827 року написав драматичний твір для самодіяльного
театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав
працювати над перекладом на українську мову поеми
Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних
журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя,
Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки. 1831 року
закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского
альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований
твір Гребінки — вірш «Рогдаев пир».
6. Найяскравішою гранню
творчості Гребінки є його
лірична поезія українською
та російською мовами.
Кращі з поміж українських
поетичних мініатюр —
«Українська мелодія» («Ні,
мамо, не можна нелюба
любить») стала народною
піснею. А російський романс
на слова Гребінки «Очи
черные, очи страстные»
приніс Гребінці ще й світову
славу. В історії української
культури Гребінка
залишився навічно ще й як
щирий учасник у вирішенні
Шевченкової долі, коли
брав участь у викупленні
його з кріпацтва та допоміг
видати «Кобзар» 1840 року.
7. Українська мелодія
"Ні, мамо, не можна нелюба А в світі якеє життя сироті?
любить:
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Нещасная доля із нелюбом жить.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.
Ох тяжко, ох важко з ним річ
розмовляти! Стогнать під землею, як горлиця
стану".
Хай лучче я буду весь вік
дівувати!" ****
***
"О мамо, голубко, не плач, не ридай,
"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Готуй рушники і хустки вишивай.
Мені в домовину лягати пора.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Як очі закрию, що буде з тобою?
Ти будеш весела, одна я заплачу!"
Останешся, доню, одна сиротою!"
8. А в світі якеє життя сироті?
***
І горе, і нужду терпітимеш ти. Ген там, на могилі, хрест божий
стоїть.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.
Під ним рано й вечір матуся
Стогнать під землею, як горлиця стану". квилить:
"О боже мій милий!
**** Що я наробила!
О мамо, голубко, не плач, не ридай,
Дочку, як схотіла,
Готуй рушники і хустки вишивай. із світу згубила!"
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!" 1840р.
9. ЧОВЕН
Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає, і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив?
10. Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Пустують по піні мавки; ЧОВЕН
Уп'ять забіліли, уп'ять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен'дівався, де плавле, мій
милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із його тріски.
Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? не можна ж вік цілий
Пробути з собою, одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І, може, недоля і лютеє горе .
Пограються з човном моїм.
1833
11.
12. Гребинка любил свою Полтавщину. «Тело
мое в столице, а душа далеко — в родной
степи, под соломенной крышей
маленького домика», — писал он домой. В
1843 году Гребинка вместе с Шевченко
побывал в селе Рудка, имении помещика
Ростенберга. У помещика росла статная
внучка Мария Васильевна, красота и
обаяние которой не укрылись от поэта.
Так и появились на свет строки:
13. ОЧИ ЧЕРНЫЕ
Очи чёрные, очи страстные
Очи жгучие и прекрасные
Как люблю я вас, как боюсь я
вас
Знать, увидел вас я в недобрый
час
Ох, недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное:
Сожжено на нём сердце бедное.
Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя:
Всё, что лучшего в жизни
Бог дал нам,
В жертву отдал я огневым
глазам!
14. Песня
Молода еще девица я была,
Наша армия в поход куда-то шла.
Вечерело. Я стояла у ворот -
А по улице все конница идет.
К воротам подъехал барин молодой,
Мне сказал: "Напои, красавица, водой!"
Он напился, крепко руку мне пожал,
Наклонился и меня поцеловал...
Он уехал... долго я смотрела вслед:
Жарко стало мне, в очах мутился свет,
Целу ноченьку мне спать было невмочь:
Раскрасавец барин снился мне всю ночь.
15. Вот недавно - я вдовой уже была,
Четырех уж дочек замуж отдала -
К нам заехал на квартиру генерал...
Весь простреленный, так жалобно стонал
Я взглянула - встрепенулася душой:
Это он, красавец барин молодой;
Тот же голос, тот огонь в его глазах,
Только много седины в его кудрях.
И опять я целу ночку не спала,
Целу ночку молодой опять была.
1841
