2. Завдання:
розширити інформацію про причини, прояви та
наслідки шкільного булінгу;
виробити важливі навички міжособистісної
взаємодії учасників освітнього процесу з
профілактики шкільного насилля;
сформувати систему психолого-педагогічних дій з
протидії шкільному булінгу;
удосконалювати навички ефективного спілкування
та раціональної поведінки педагогів під час
конфліктів.
3. Булінг (builying, від англ.buily – хуліган,
забіяка, грубіян, насильник) визначається як
пригноблення, дискримінація, цькування.
Булінг – це соціальне явище,
характерне переважно
для організованих
дитячих колективів,
у першу чергу, в школі.
4. Три суттєво важливих показника
булінгу:
1.Нерівність сил;
2.Повторюваність;
3.Неадекватно висока
чутливість жертви.
5. Форми шкільного булінгу:
систематичні кепкування з будь-якого приводу (від
національності до зовнішнього вигляду дитини);
задирство;
фізичні і психічні приниження;
різного виду знущання;
шантаж;
вимагання;
бойкот та ігнорування;
псування особистих речей та ін.
6. Кібербулінг або інтернет-
мобінг – це сучасна форма агресії, яка
набула поширення з появою мобільних
телефонів,інтернету, тобто знущання з
використанням електронних засобів
комунікації.
9. Причини виникнення булінгу:
Заздрість;
помста;
відчуття неприязні;
прагнення відновити справедливість;
боротьба за владу;
потреба підпорядкування лідерові;
нейтралізації суперника;
самоствердження тощо аж до задоволення
садистських потреб окремих осіб.
10. Психологічний портрет
агресора:
сильна потреба панувати й
підпорядковувати собі інших учнів,
переслідуючи власні цілі;
імпульсивний і легко шаленіє;
часто зухвалий та агресивний у ставленні до
дорослих (передусім батьків і вчителів);
не виявляє співчуття до своїх жертв;
зазвичай фізично сильніший за інших.
11. Психологічний портрет
жертви:
полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
часто тривожні, невпевнені в собі;
мають низьку самооцінку, самоповагу;
схильні до депресії й частіше за своїх ровесників
думають про самогубство;
часто не мають жодного близького друга;
успішніше спілкуються з дорослими, ніж із
однолітками;
частіше фізичнослабші за своїх ровесників.
12. Перша група жертв: діти, які не можуть
приховати слабкості (фізично слабкі, невпевнені, ті,
які реагують емоційно, тривожні, замкнуті, ті, які
віддають перевагу товариство учителів товариству
ровесників). Чутливі, не здатні себе захистити.
Позбавлені наполегливості, не уміють демонструвати
впевненість та відстоювати її. Учень, який
намагається зробити вигляд, що його не зачіпає образа
або жорстокий жарт, але обличчя видає його (воно
червоніє або стає дуже напруженим, на очах можуть
з’явитися сльози). Діти, які не можуть приховати
своєї незахищеності, можуть спровокувати
повторення інциденту з боку агресора-владолюбця.
Діти, які не мають досвіду життя у колективі
(домашні діти), які мають страх перед школою.
13. Друга група жертв: діти, які мимоволі
провокують негативне до себе відношення. До
них відносяться ті, які неадекватно (занадто
бурхливо) реагують на провокації (так , що їх
поведінка викликає кепкування у глядачів);
неприємні у спілкуванні діти з поганими
звичками (наприклад, неохайні); діти, що
викликають активну неприязнь дорослих.
14. Говорячи про спостерігачів (ким
би вони не були), учені
відзначають такі їх типові
характерні риси, як відчуття
провини і відчуття власного
безсилля.
15. Педагогічні заходи подолання проявів
насилля в освітньому закладі:
Заявлена позиція учителів має найважливіше значення у
психологічному відношенні. Допомога педагогів полягає у
створенні умов, коли учні самостійно розробляють власні ритуали
по подоланню та обмеженню агресії.
Про випадок насилля у школі мають бути поінформовані усі – як
учителі, так і учні. Школа повинна знати усі подробиці інциденту
та супутні обставини, знати імена учасників. Насильникам стає
зрозуміло, що результатом їхніх дій є їх ізоляція від колективу, що
певні факти насилля недопустимі. Розголос імен учасників та
всебічне висвітлення інцидентів допомагає дітям відчути, де, за
поняттями педагогів та батьків, пролягає межа дозволеного.
З агресивними дітьми та підлітками необхідно проводити бесіди,
корекційну роботу. У них повинна залишатися можливість
інтеграції у шкільне життя.
Розширення професійної самосвідомості педагога, формування
здатності дивитися на процес збоку та готовність до змін і
інновацій, спрямованих на подолання проблем освітнього процесу,
профілактику насилля у школі.
16. Кроки взаємодії педагога з
учнем
Крок 1. Об’єктивний опис поведінки дитини.
Крок 2. Розуміння мотиву «поганої» поведінки.
Крок 3. Вибір техніки педагогічного втручання для
екстреного вирішення «витівки».
Крок 4. Розробка стратегії та тактики підтримки
учня для підвищення самоповаги.
Крок 5. Залучення батьків та колег-педагогів до
реалізації конкретного плану.
17. Типові неправильні дії дорослого, що
посилюють напругу та агресію
Підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;
Демонстрація влади («Учитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);
Крики, обурення;
Агресивні пози та жести: стиснуті щелепи, перехрещені руки, розмова «крізь
зуби»;
Сарказм; висміювання та передражнювання;
Негативна оцінка особистості дитини, його близьких чи друзів;
Використання фізичної сили;
Втягування у конфлікти сторонніх людей;
Непохитне уявлення про свою правоту;
Нотації, проповіді, «читання моралі»;
Покарання або погрози покарання;
Узагальнення на зразок: «Ви усі однакові»; «Ти, як завжди,..», «Ти ніколи
не…».
Порівняння дитини з іншими дітьми не на її користь;
Команди, жорсткі вимоги, тиск;
Виправдання, підкуп, нагороди.
18. Пам’ятка для захисту від
кібербулінгу
1. Здійснюйте батьківський контроль.
2. Застерігайте від передачі інформації у
мережі.
3. Навчіть критично ставитися до інформації
в інтернеті.
4. Розкажіть про правила поведінки в мережі.
5. Станьте прикладом.
19. Обов’язки школи за національним
законодавством
17 грудня 2018 року ВРУ був прийнятий Новий Закон,
направлений на протидію булінгу і передбачає чіткі
алгоритми дій у випадку цькувань:
Свідок булінгу може розказати про це батькам, вчителю, психологу або
безпосередньо директору. Окрім цього, дитина може звернутись на гарячу
лінію ГО «Ла Страда – Україна»; до СССДМ; Національної поліції України;
Центру надання безоплатної правової допомоги. Якщо педагог став свідком
булінгу, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи
поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.
Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує
керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу.
Керівник закладу розглядає таке звернення та з’ясовує усі обставини булінгу.
Надалі скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслює
подальші дії. Якщо комісія визнала, що це був булінг, то очільник закладу
зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної
поліції України та Службу у справах дітей.
Якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з
цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України.
20. Штрафи за цькування
Штрафи за булінг становитимуть від 50 до 100
неоподаткованих мінімумів, тобто від 850 до 1700 грн
або від 20 до 40 год. громадських робіт.
Якщо булінг вчинено групою осіб або повторно
протягом року – від 100 до 200 мінімумів (1700 – 3400
грн) або громадські роботи на строк від 40 до 60 год.
Неповідомлення керівником закладу освіти
уповноваженим підрозділам органів Ніціональної
поліції України про випадки булінгу учасника
освітнього процесу тягне за собою накладання штрафу
від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів
громадян або виправні роботи на строк до 1 місяця з
відрахуванням до 20 відсотків заробітку.
21. Шляхи профілактичної роботи
Успішна комунікація як засіб профілактики
насилля.
Підвищення самооцінки та упевненості у собі у
потенційних жертв.
Встановлення довірливих, більш близьких
стосунків із учнями.
Напрацювання соціальних навичок.
Оволодіння способами конструктивного
розв’язання конфліктів.
