1. Структура homo loquens/комуніканта як
учасника комунікативного процесу:
психологічна, соціоінтерактивна та
мовна складові.
Підготувала студенка 62 групи
Саєнко Світлана
5. Батько: (критичний керівник) Коли Ви нарешті
почнете працювати?, (викладач студенту): Не
хвилюйтеся, зараз Ви все згадаєте;
Дорослий: (партнер у бізнесових перемовинах): Вас
влаштовує такий графік? Я готовий надати Вам
інформацію в кінці тижня;
Дитина: (підлеглий керівнику): Я повністю з Вами
згодний. Як це краще зробити?, (колега колезі): Ну ти
і геній, старий.
7. Способи використання адресатом та
адресантом мовного коду у спілкуванні:
а) для кодування-декодування/інтерпретаціїї
повідомлення – спрямування на референт;
9. б) для демонстрації інформації про вид
міжособистісної взаємодії/інтеракції під час
вербального контакту – спрямування на
контакт, під час якого мовці вирізняються
за способом поводження зі своїми
комунікативними партнерами.
10. Типові схеми поведінки комунікантів:
- готовність до зближення з іншими
(відкритість);
- намагання уникати інших (ізоляція);
- установка на боротьбу (домінування);
- готовність підкорятися (демонстрація
слабкості).
12. Моделі міжособистісної взаємодії А1 та А2:
1) Домінування: ставлення до партнера як до засобу досягнення власних цілей.
2) Маніпуляція: здійснення прихованого впливу на партнера з метою отримання переваги над ним.
(Провокація, обман, інтрига, тощо.)
3) Суперництво: міжособистісна взаємодія, коли А1 відкрито декларує сам факт впливу, але приховує мету
впливу.
4) Партнерство: А1 ставиться до партнера по комунікації як до рівного собі, з ким треба рахуватися, але
одночасно намагається не допустити нанесення шкоди собі при розкритті цілей своєї комунікативної
діяльності. Спосіб впливу – домовленність.
5) Співробітництво: ставлення до комунікативного партнера як до самоцінності, намагання об’єднати зусилля
в спільній діяльності для досягнення близьких цілей, або таких, що збігаються. Основний засіб впливу -
консенсус (згода).
6) Конфлікт: основа - реальні або ілюзорні протиріччя цілей А1 та А2 при спробі їхнього вирішення на фоні
гострих емоційних станів. Основний засіб впливу – дисенсус (незгода).
13. МОВНА СКЛАДОВА МОВНОЇ
ОСОБИСТОСТІ
Інтеграційна трирівнева концепція мовної особистості Ю.М.Караулова:
1)вербально-семантичний, тобто володіння природною мовою;
2)когнітивний, одиниці котрого охоплюють ментефакти (термін В.В. Красних)
– знання, концепти, уявлення, що складають “картину світу” мовця;
3) прагматичний, який включає цілі, мотиви, інтереси та інтенції мовця.
15. За Я.О.Бондаренко існують наступні типи акцентуйованих
мовних:
1) депресивні, для дискурсу яких характерними є самокритика й
самозвинувачення та роль жертви у вербальних конфліктах;
2) демонстративні (істеричні), дискурс яких відрізняється надмірним
уживанням гіпербол та інтенсифікаторів;
3) паранояльні, дискурс яких характеризується узуальною агресивністю.
К.Ф.Сєдов виокремлює такі типи мовних особистостей:
1) інвективний
2) куртуазний
3)раціонально-евристичний
16. Психологічна складова. Кожен комунікант володіє сукупністю
психологічних характеристик, які знаходять своє
(ре)конструювання в комунікативній діяльності, це
відображається в використанні особистісних комінікативних
ролей.
Соціоінтерактивна складова. Моделі міжособистісної
взаємодії полягають в тому, що вони створюють
соціоінтерактивне “обрамлення”, в межах якого актуалізуються
певні комунікативні стратегії й тактики та відбувається
добір/відбір мовцями відповідних мовленнєвих засобів їхнього
вираження.
Мовна складова. Процес спілкування, його атмосфера,
тональність, кінцевий результат, успіх або невдача значною
мірою залежать від типів мовних особистостей, що спілкуються.
ВИСНОВКИ