1. Модернізм
це сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці XIX— початку XX століття разом з
новим розумінням людини, коли істотним стає все нетипове, особистісне.Модерністи експериментували з
літературною формою і вираженням, дотримуючись модерністської сентенції «Зробити це новим».
Модерністський літературний рух було викликано бажанням перевернути традиційні способи
представлення і висловити нові почуття свого часу.
Загальні риси модернізму:
особлива увага
до внутрішнього
світу
особистості
проголошення
самоцінності
людини та
мистецтва
розуміння літератури
як найвищого знання,
що здатне проникати у
найінтим-ніші глибини
існування особистості
і одухотворити світ
надання
переваги
творчій
інтуїції
пошук нових засобів у
мистецтві (метамова,
символіка,
міфотворчість тощо)
прагнення відкрити нові
ідеї, що перетворять світ
за законами краси і
мистецтва. Такі крайні,
радикальні модерністські
течії, як дадаїзм або
футуризм отримали
2. •(від фр. impression — враження) .Остаточно сформувалася на початку 20 століття у Франції.
•Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження
мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла.Ознаки «імпресіоністичного
стилю» — відсутність чітко заданої форми й прагнення передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуючих кожне
враження штрихах.
Імпресіонізм
Символізм
Неоромантизм
Неокласизим
Естетизм
Декаданс
•літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст
основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда
Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею,
приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й
відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика
символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності,
формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся
особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх
особливого значення тощо.
Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії
«Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру.
протистояння загальноприйнятої моралі (тоді її називали« міщанською»). Декаданс створював культ із
краси, іноді аж до виправдання пороку.
•Стильова тенденція модернізму, що виникла на межі XIX—XX ст. у європейському й американському
письменстві
•запереченням нормативної естетики реалізму та натуралізму, позитивістської традиції картезіанства у
мистецтві. Інколи неоромантизм неправочинно співвідносять із декадансом. надання пріоритету чуттєвій сфері
людини та вишуканому естетизму, неповторній індивідуальності митця й «аристократизму духу».
•загальна назва ряду художніх течій 2-ї половини 19—20 ст
•зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-
неокласики протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого». Зверталися до
Біблії, міфів, легенд.
•(з грецької «почуттєвий, здатний відчувати» Виник у XIX ст
• підхід до творчої діяльності, зокрема мистецтва, як до предмета витонченої насолоди. Типовий прояв —
теорія »мистецтво для мистецтва»
3. Дадаїзм
(фр. dadaïsme - від dada — дитячий дерев'яний коник;
перен.: незв'язний дитячий лепет) — авангардистська
літературна течія (1914— 1924 pp.), яка виникла в
Швейцарії. Дадаїзм був свого роду протестом проти
ідеологій, політичних структур, раціональної логіки,
логоцентризму, моральних норм. Дадаїсти у своїх
заявах висловлювалися, що вони проти всіляких
принципів. адаїсти, як і футуристи, не сприймали
мистецькі принципи.
АВАНГАРДИЗМ
(франц. avant-garde —
передова охорона) — напрям у
літературі XX століття,
пов'язаний із руйнуванням
традиційних форм і
канонів.Його течії вважаються
радикальніші за модерністські.
Імажинізм
літературна течія, що з'явилася в
Росії в перші роки після Жовтневого
заколоту.
Імажиністи проголосили художній
образ як самоціль поезії,
затверджували примат самоцільного
образу і формотворчості над сенсом,
ідеєю; висловлювали переважно
богемні настрої.
Футуризм
(від італ. futurismo та лат. futurum -
майбутнє). Авангардний напрям у
літературі й мистецтві, що
розвинувся на початку XX століття
здебільшого в Італії та Росії й
обстоював крайній формалізм,
пропагував культ індивідуалізму,
відкидав загальноприйняті мовні
та поетично-мистецькі норми.
Експресіонізм
течія авангардизму, що сформувалася в Німеччині на
початку ХХ століття, що мав своїх прихильників в
Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.
Основний творчий принцип експресіонізму —
відображення загостреного суб'єктивного
світобачення через гіпертрофоване авторське «Я»,
напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію
на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому
людини та розпад духовності.
Конструктивізм
виник на початку XX ст., виявив
тенденції раціоналізації.
Така настанова була притаманна
літературі «нової
діловитості».Розвивалася вона і в
середовищі Літературного центру
конструктивістів у Росії, де
висувалися вимоги «організації
речей смислом», тобто дотримання
смислового навантаження на
одиницю літературного матеріалу,
локального принципу та прозаїзації
поезії.
Сюрреалізм
(фр. surrealisme — надреалізм) Його
особливість - використання ілюзій та
парадоксальне поєднання формвиник
після Першої світової війни, на початку 20
століття у Франції. Засновником
сюрреалізму був французький письменник
Андре Бретон (фр. André Breton).
Філософськими засадами сюрреалізму є
суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму,
фрейдизму, східні містико-релігійні
вчення.Сюрреалісти закликали звільнити
людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки.
5. ПОСТМОДЕРНІЗМ
ПОСТМОДЕРНІЗМ - ЗАГАЛЬНА НАЗВА ОКРЕСЛЕНИХ ОСТАННІМИ ДЕСЯТИЛІТТЯМИ ТЕНДЕНЦІЙ У
МИСТЕЦТВІ, ЩО ВИНИКЛА ПІСЛЯ МОДЕРНІЗМУ ТА АВАНГАРДИЗМУ. ХОЧА ЦЕЙ ТЕРМІН З'ЯВИВСЯ РАНІШЕ
(ВПЕРШЕ ЗГАДУЄТЬСЯ У 1917), ВІН ПОШИРИВСЯ НАПРИКІНЦІ 60-Х РОКІВ СПЕРШУ ДЛЯ ОЗНАЧЕННЯ
СТИЛЬОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ В АРХІТЕКТУРІ, СПРЯМОВАНИХ ПРОТИ БЕЗЛИКОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА
ПРОГРАМОВОГО ТЕХНІЦИЗМУ, А НЕВДОВЗІ - У ЛІТЕРАТУРІ ТА МАЛЯРСТВІ. ПОПУЛЯРНОСТІ
ПОСТМОДЕРНІЗМУ СПРИЯЛИ МІРКУВАННЯ ФІЛОСОФІВ Ж. ДЕРРІДИ, Ж. БАТЕЯ, ОСОБЛИВО ПРАЦІ Ж.-
Ф.ЛІОТАРА. ОСНОВНИМ ДЖЕРЕЛОМ НОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ В АСПЕКТІ ПІЗНАННЯ ВИЯВИЛАСЯ
"ДЕСТРУКЦІЯ", ВИЗНАННЯ ПРОГРЕСУ ЛИШЕ У ВИГЛЯДІ НЕСПРОСТОВНОЇ ІЛЮЗІЇ. РЕАЛЬНИМ
ВВАЖАЛОСЯ ВАРІЮВАННЯ ТА СПІВІСНУВАННЯ УСІХ - І НАЙДАВНІШИХ, І НОВІТНІХ ФОРМ БУТТЯ.
У ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИХ ТВОРАХ НЕ БУЛО ХАРАКТЕРНОЇ ДЛЯ ЛІТЕРАТУРИ ПОПЕРЕДНІХ ДІБ
ОРИГІНАЛЬНОЇ, НЕСХОЖОЇ НА ІНШІ
РиСИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ
-культ незалежної особистості;
• -потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• -прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй,
культур, релігій, філософій;
• -бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• -використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності,
протиприродності панівного в реальності способу життя;
• -зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи
грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий,
публіцистичний, діловий тощо)
• -суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• -сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі
• -сюжети літератури попередніх епох;
• -запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному,
мовному рівнях;
• -як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
• -іронічність та пародійність.
6. Порівняльна таблиця «модернізм-постмодернізм» за Брайніним-Пассеком
модернізм постмодернізм
Скандальність Конформізм
Антиміщанський пафос Відсутність пафосу
Емоційне заперечення попереднього Ділове заперечення попереднього
Первинність як позиція Вторинність як позиція
Оціночне у самоназві: «Ми — нове» Безоціночне в самоназві: «Ми — все»
Декларована елітарність Недекларована демократичність
Переважання ідеального над матеріальним Комерційний успіх
Віра у високе мистецтво Антиутопічність
Фактична культурна спадкоємність
Відмова від попередньої культурної
парадигми
Виразність кордону мистецтво-немистецтво Все може називатися мистецтвом
7. художній напрям, в основі якого —
принцип історизму, правдивого
зображення дійсності. Виник у 20-х
роках XIX століття у Європі.
Реалістичний напрям виник значною
мірою як заперечення художніх
принципів романтизму. Для реалізму
характерна типізація як засіб розкриття
соціальних якостей особи. Реалізм
створює типові характери за типових
обставин.
Критичний реалізм народився
насамперед в Англії та у Франції. Його
представниками були такі письменники,
як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч.
Діккенс. Найбільшого розвитку
критичний реалізм набув у літературі
XIX ст. У російській літературі його
виразниками були М. Гоголь, Л.
Толстой, Ф. Достоєвський, А.
Чехов та ін.
•раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості,
недооцінка позасвідомих процесів);
правдиве, конкретно-історичне, всебічне
•зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості
деталей;
•принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій
художності, як сама художність;
•характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та
становищем, умовами повсякденного життя;
•конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування
художньої правди;
•вільна побудова творів;
•перевага епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя
мистецтва;
•розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Реалізм (лат. realis - - речовий, дійсний) — напрям у літературі і
мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному
відображенні. В епоху середньовіччя реалізмом називали один із
напрямів середньовічної філософії, який приписував абстрактним
поняттям реальне існування. У XVIII ст. під реалізмом розуміли
тип мислення і поведінки (практичний), який відрізняється від
типу мрійника, "ідеаліста". Реалістами називали людей, які
ставили перед собою таку мету, яку можна було досягти.
Соціалісти́чний реалі́зм ) — термін, що
закріпився у радянському мистецтвознавстві
на окреслення художнього методу
літератури і мистецтва, «що являє собою
естетичне вираження соціалістично
усвідомленої концепції світу й людини,
зумовленою епохою боротьби за
встановлення й творення соціалістичного
суспільства»[1]. Соціалістичний реалізм був
єдиним офіційно дозволеним
в СРСР «творчим методом» літератури і
мистецтва.
Поняття соцреалізму пов'язували
насамперед з творчістю
письменників М.Горького, В. В. Маяковськог
о, М. О. Шолоховакінематографічними
роботами С. М. Ейзенштейна, В. І.
Пудовкіна, О. П. Довженко,
музикою С. С. Прокоф'єва (головним чином
радянський період творчості)
та Д. Д. Шостаковича
«Магічний реалізм» – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та
фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. Магічний реалізм
притаманний передовсім латиноамериканській культурі.
Основами латиноамериканського магічного реалізму є література, вірування, мислення
доколумбових індійських цивілізацій, таких як: ацтеки, майя, чибча, інки. Вже у творах, що мають
індіанське коріння, написані чи то самими індіанцями, чи то іспанськими письменниками-
істориками, священиками, солдатами, зустрічаються всі складові "чудесної реальності".
Найбільш значущими авторами були:
де Авіла, Франсиско – перуанський священик, який писав мовою кечуа і зібрав багатий
етнографічний матеріал народів кечуа.
Симон, Педро – розробник міфу про Ельдорадо.
Бартоломе Арсанс де Орсуа-і-Вела – житель найбільшого мегаполісу Старого і Нового Світу -
Потосі, що розробив з'єднання історії та міфу.
