у л

2. Рідна сторона
Земле батьківська рідна,
Поліська святине моя!
Зростиламене й дала силу
Чарівная вродатвоя.
Мережані квітами стежки,
Поля золотії, луги запашні,
І тихі, серпанком омріяні ріки,
З дитинства запали у душу мені.
У травах твоїхшукала я мрії,
Й ховала у квітах ті думи ясні.
І білих ромашокпелюстки казкові
Так весело й ніжно всміхались мені.
Пила з джерела твого чистую воду,
Із нього черпала натхнення й снагу.
І радісно птахом у небо злітала,
В безмежную далеч ясну.
Красо моя ніжна, дитинстваколиско!
Кохана батьківська земля!
Нехай і буяє, і квітне навіки
Чарівна і тихая вродатвоя!

3. Гордість рідного краю
Горджусь я рідною землею,
Що із дитинства увійшла
У світ мій ясною зорею,
Як та перлина чарівна.
І серце в грудях птахом б’ється,
Слова летять у світ новий,
Щоб розказать усім, повідать
Про наш Макарів дорогий.
Про річку Здвиж, що в’ється синьо
Поміж зелених берегів,
І про латаття, що в ній квітне
Серед струнких очеретів.
Про мужність, міць, минуле славне,
Що душу тішить й веселить,
Про предків голос величавий,
Що в храмах піснею бринить!
Що недалеко біля Здвижу
В задумі світлій, на весь зріст,
Стоїть у монументі вічнім
Данило Туптало, отець Святий.
Це честь і гордість України,
Макарова він рідний син.
Безсмертнийавтор „Четьїв” і „Мінеїв”,
Митрополит – найвищий його чин.
Я підійду до нього й низько уклонюся,
І квіти до підніжжя покладу,
Скажу: „Святий Димитріє! Тобою я горджуся,
Будь славен у віках безсмертнийобраз твій!”

4. Моє рідне село
Село моє – найкраще в світі,
Як пісня чудова, що рветься в блакить.
Поля волошкові, безмежні простори,
Душі незбагненна і світлая мить!
Кругом дерева в зелені чарівній,
Луги квітують, серце звеселя,
Птахи літають у блакиті синій...
Яка ж ти мила, батьківська земля!
Село моє! Кохана Королівка!
Дитинства колиско моя чарівна!
Ти будеш завждипломеніти у серці,
Як зірка незгасна у небі ясна!
Моє село – це Королівка рідна,
Макарівщини гордая земля.
Вона дарує всім тепло і ласку,
В годину сумну серце звеселя.
В її тихих світанках ховаються зірки,
Й ледь-ледь мерехтять у безоднінімій.
А у вранішніх росах купаються гілки,
Й співають до болю на них солов’ї!
Кругом дерева мріють світлочолі,
Поля і пагорбкималі…
А душа всміхається просторам -
Найкраще жити в рідному селі!