вірш

2. Надягла троянда шапочку із снігу
І пелюстки світлі приховала в ній.
Як же це незвично квіточці тендітній
Зустрічати холод, дощ і сніговій!
І стоїть в задумі королева квітів,
Згадує і літечко, і щасливі дні.
Сонячних промінчиків, що всміхались з вітів
Й зігрівали ніжно у казковім сні.
Як вмивали личко їй росяні світанки,
І хмаринки в небі дощиком цвіли.
Згадує, як радо зустрічала ранки,
Що до нестями в неї закохані були.
Тепер холодний вітер в танку її кружля,
На жаль, вона не вічна, трояндова краса,
Й пелюсточки тендітні - квітковий оберіг -
Осиплються сльозами на мокрий білий сніг.