Історію найжорстокішої і найкривавішої війни зафіксовано в наукових працях, архівних і музейних документах, фотографіях, плакатах воєнного і повоєнного часів, у спогадах учасників, а також відтворено в віршах. У віршах, рядки яких обпалені війною… Читайте вірші українських письменників-фронтовиків…

2. Вірші
українських
поетів-
фронтовиків
про Другу
світову війну

3. 28 жовтня - День вигнання нацистських
окупантів з території України

4. Історію найжорстокішої
і найкривавішої війни
зафіксовано в наукових
працях, архівних
і музейних документах,
фотографіях, плакатах
воєнного і повоєнного часів,
у спогадах учасників, а
також відтворено в віршах.
У віршах, рядки яких
обпалені війною…

5. Треба було сказати
таке поетичне слово,
щоб воно спалахнуло,
як іскра, і відбило
найглибшу віру та правду,
щоб воно вело у бій.
І таке слово було сказано.

6. У червні 1941 р. Олесь Гончар
у складі студентського
батальйону пішов
добровольцем на фронт.
Вірші, що народжувалися в
перервах між боями, сам
письменник назве згодом
«конспектами почуттів»,
«поетичними чернетками для
майбутніх творів».

7. Танкіст
Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля —
Біля танка свого лежить.
Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще треба
В незайманих десь містах,
Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.

8. Петро Дорошко народився
24 грудня 1910 р. в селі
Тупичів на Чернігівщині.
Свій фронтовий шлях від
Сталінграда до Берліна
пройшов як військовий
журналіст — спочатку
дивізійної, а потім
фронтової газети «За честь
Батьківщини!».

9. У сльоту і негоду,
Десь під мокрим кущем,
Десь після переходу
Під осіннім дощем
Ляж на мокрій шинелі,
В головах протигаз,
Бо другої постелі
Тут немає для нас.
Важко, знаю, що важко
А ти сили помнож,
Дальня путь.
І баклажка
Важить збоку. Так що ж,
Піхотинцю, Вітчизна
Вимагає, війна.
В тебе воля залізна,
В тебе сила земна.

10. Леонід Первомайський.
У роки війни був на
фронті, працював
кореспондентом
радіомовлення
Південно-Західного і
Донського фронтів та
військовим
кореспондентом газети
«Правда».

11. В небі промінь не згасає,
Не світає далина,
Йде весна і сном не знає,
Що в полях не спить війна.
Що над темною ріллею,
Зброю стиснувши в руці,
Вслід за щастям, вслід за
нею
Пробиваються бійці.
Що упав боєць у полі
Біля рідного села
І рука його поволі
Темну землю обняла.
Він лежить спокійно й
строго,
Ні жалю не жде, ні сліз,
І між пальцями у нього
Перший пролісок проріс.
1942р.
Уривок з вірша “Уночі в Старім
Осколі”

12. Платон Воронько .
З перших днів війни
добровольцем
пішов на фронт.
У 1943 р. закінчив
курси підривників і
був направлений за
лінію фронту в
партизанське
об'єднання Ковпака.

13. Я той, що греблі рвав,
Я не сидів у скелі,
коли дуби валились вікові.
У партизанській лісовій оселі
на пережовклій, стоптаній траві
лежав, покритий листям
пурпуровим,
і кров текла по краплі крізь бинти,
а лісовик з обличчям сивобровим
питав мене: «Чи всі порвав мости?»
– «Усі...».
Уривок з вірша
“Я той, що греблі рвав”

14. Кость Герасименко .
Служив з перших днів
війни. Працював в
армійських газетах, для
яких писав вірші,
кореспонденції, нариси,
фельєтони українською
і російською мовами.
27 вересня 1942 року
Кость Герасименко
помер від тяжкого
поранення на
Південному фронті.

15. Тануть сніги на суворих руїнах,
Хмари весняні пливуть.
Муки і сльози твої, Україно,
Серце нам гнівом печуть.
Вдома лишилися пустка і горе,
Ворогом топтаний шлях.
В ніч,
як над степом засвітяться зорі,
Хлопці, збирайтесь в лісах!
1942р.
Уривок з вірша “Пісня українських партизанів”

16. Володимир Булаєнко.
З університетської лави пішов
на фронт. Восени 1941 року
потрапив в оточення, з якого
йому вдалося втекти.
Переховувся у своєму селі
Сорокадуби на Хмельниччині.
Навесні 1941 року знов
вирушив на фронт. У вересні
1944 року ворожа куля
скосила молодого
талановитого поета.
Більшість його творів
датовано 1942,1943 роками.

17. ***
Руді вітрила підняла, пливе
Зловіща ніч на Україну.
Та, поки серце в нас живе, —
Нас не поставиш на коліна.
Безумна мати коси рве,
Зове повішеного сина.
Та, поки серце в нас живе, —
Нас не поставиш на коліна.
Колись історія назве
Наш час — народженням
людини,
Бо, поки серце в нас живе, —
Нас не поставиш на коліна.
1.ХІІ. 1942 р.

18. Микола Бажан.
У роки війни був
редактором газети
«За Радянську
Україну».
Його поетичний
голос звучав в
осадженому
Сталінграді.

19. В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою німецьких катів.
1941р.

20. «Коли говорять гармати, музи
мовчать».
Цей крилатий вислів заперечують
тисячі віршів, написаних у часи
воєнного лихоліття.
Талановиті твори свідків і учасників
бойових дій,
не можуть залишити байдужими.