1. Організація акушерської допомоги. Предмет акушерства. Основні етапи розвитку акушерства та гінекології. Роль сімейного лікаря у профілактиці перинатальних захворювань і смертності доцент Ніцович І.Р.

2. План лекції Організація акушерсько-гінекологічної допомоги населенню Основні етапи розвитку акушерства та гінекології Роль сімейного лікаря у профілактиці перинатальних захворювань і смертності

3. Стратегія розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги базується на принципі єдності здоров'я матері та дитини. Основними завданнями акушерсько-гінекологічної допомоги населенню є: Спостереження і догляд за здоровими жінками з обов'язковими профілактичними оглядами; Надання кваліфікованої і своєчасної акушерсько-гінекологічної допомоги жінкам. Для забезпечення даних завдань існують такі заклади як жіноча консультація, акушерський та гінекологічний стаціонар, реабілітаційні та консультативні спеціалізовані центри.

4. Стаціонарна акушерська допомога населенню надається в самостійних пологових будинках або в пологових відділеннях, які входять до складу лікарень. Організація їх роботи будується за єдиним принципом відповідно до діючого законодавства, наказів, розпоряджень, інструкцій, вказівок. Структура пологового будинку повинна відповідати вимогам будівельних норм (площа для матері та дитини — 9 кв. м) і правил щодо лікувально- проф ілактичних закладів; оснащення — табелю устаткування пологового будинку; санітарно-протиепідемічний режим — діючим нормативним документам.

5. Основні завдання акушерського стаціонару ■ Проведення профілактичних заходів щодо попередження ускладнень вагітності, пологів і післяпологового періоду. ■ Надання кваліфікованої допомоги вагітним, роділлям, породіллям. ■ Впровадження в практику сучасних методів діагностики і лікування акушерської патології. ■ Надання допомоги новонародженим з урахуванням їх стану. ■ Проведення санітарно-просвітницької роботи. ■ Проведення заходів щодо боротьби з гнійно-септичною інфекцією, її профілактики як для матері, так і для дитини.

6. Стаціонарна акушерсько-гінекологічна допомога здійснюється в пологовому будинку, в гінекологічних відділеннях. Акушерський стаціонар включає такі підрозділи: приймально-оглядове відділення , де здійснюється: розмежування потоку пацієнтів до фізіологічного або обсерваційного відділень, відділення патології вагітних, гінекологічного відділення; первинний огляд та обстеження вагітних, породіль і гінекологічних хворих, санітарно-гігієнічна обробка, надання невідкладної допомоги; інформаційно-довідкове забезпечення пологове відділення , де проводяться заходи по забезпеченню нормального пологового процесу та прийому новонародженого. післяпологове відділення: зі спільним перебуванням матері та дитини; з окремим перебуванням матері та дитини.

7. 4. відділення новонароджених , де проводиться догляд за здоровими дітьми та лікування і виходжування новонароджених з патологічними станами, забезпечення їх фізичного, нервово-психічного розвитку, догляду, обстеження, вигодовування. 5. обсерваційне відділення , де забезпечується проведення пологів у жінок на фоні патологічних станів. 6. відділення патології вагітності. 7. кімната для приготування молочних сумішей 8. пологовий зал сімейного типу. 9. допоміжні підрозділи.

8. Фізіологічне акушерське відділення (санітарний пропускник, палати патології вагітних, пологовий блок, післяпологові палати, післяпологові палати спільного перебування матері та дитини, маніпуляційна, оглядові, палати інтенсивної терапії, дитяче відділення). Особливістю пологового будинку (акушерського відділення) зі спільним перебуванням матері і дитини є активна участь матері в догляді за новонародженою дитиною. При спільному перебуванні матері і дитини після пологів обмежується контакт новонародженого з медичним персоналом, знижується можливість інфікування дитини госпітальними штамами мікробів, створюються сприятливі умови для заселення організму новонародженого мікрофлорою матері. При такому режимі є можливість навчити матір навичкам виходжування та догляду за новонародженим.

9. Протипоказання для спільного перебування матері і дитини: - тяжкі форми пізніх гестозів; - екстрагенітальні захворювання в стадії декомпенсації; - операційні втручання з тяжкими порушеннями гомеостазу; - гострі інфекційні генітальні та екстрагенітальні захворювання; - розриви промежини ІІІ ступеня. Протипоказання з боку новонародженого: - недоношеність IV ступеня; - внутрішньоутробна гіпотрофія плода ІІІ ступеня; - асфіксія при народженні (середнього і важкого ступенів); - родова травма з порушеннями функцій життєво важливих систем; - важкі вроджені вади; - гемолітична хвороба важкого ступеня; - синдром дихальних розладів ІІ і ІІІ ступенів.

10. Обсерваційне відділення (ті самі структурні одиниці, що і в фізіологічному відділенні, з розрахунком кількості ліжок 25% від фізіологічного). Підставами для госпіталізації до обсерваційного акушерського відділення є: - Гострі респіраторні захворювання (грип, ангіна та ін.), прояви екстрагенітальних запальних захворювань (пневмонія та ін.) в разі відсутності в населеному пункті спеціалізованого акушерського стаціонару; - Гарячковий стан (температура тіла вище 37,6°С) при відсутності клінічно виражених інших симптомів; - Тривалий безводний період (відходження навколоплідних вод за 12 і більше годин до прийняття в стаціонар); - Утробна загибель плоду; - Грибкові та інші захворювання волосся та шкіри (дерматит, екзема, псоріаз та ін.); - Гнійно-запалювальні ураження шкіри, підшкірно-жирової клітковини;

11. - Гострий та підгострий тромбофлебіт; - Гострий пієлонефрит, інші інфекційні захворювання сечовидільної системи в стадії загострення; - Прояви інфекції пологових шляхів (кольпіт, бартолініт, гостроконечні кондиломи, хоріоамніоніт та ін.); - Клінічне або лабораторне підтвердження інфекції з високим ризиком утробного інфікування плода (токсоплазмоз, лістеріоз, цитомегалія, краснуха, герпес, сифіліс, гонорея, ВІЛ-інфекція та ін.); - Туберкульоз будь-якої локалізації; - Діарея; - Ранній післяпологовий період (24 години) у випадку пологів поза акушерським стаціонаром; - Остеомієліт; - Нориці; - Відсутність медичної документації (обмінна карта) або неповне обстеження вагітної в умовах жіночої консультації.

12. Переводу в обсерваційне відділення з інших відділень підлягають вагітні, породіллі та роділлі, що мають: 1. Підвищення температури при пологах до 38°С і вище (при триразовому вимірюванні через кожну годину); 2. Лихоманку невизначеного генезу (температура тіла до 37,5°С), що тривала більше однієї доби; 3. Встановлений діагноз післяпологового запального захворювання (ендометрит, мастит, ранова інфекція та ін.); 4. Прояви екстрагенітальних запальних захворювань, що не потребують переводу в спеціалізований стаціонар (ГРВІ, ангіна, герпес та ін,).

13. В обсерваційне відділення поступають і знаходяться в ньому такі новонароджені: - що народились у цьому відділенні; - матері яких переведені із фізіологічного післяпологового відділення в обсерваційне; - що народились поза акушерським стаціонаром; - переведені із пологового блоку з клінікою вродженої інфекції; - ''відмовні" діти, що підлягають усиновленню або переводу в лікувальні стаціонари та будинки дитини. При переводі новонародженого в обсерваційне відділення разом з ним переводять і його матір. Породіллі, що страждають на інфекційні захворювання в стадії гострих клінічних проявів (дизентерія, сальмонельоз, черевний тиф, менінгкокова інфекція, ВІЛ-інфекція та ін.), підлягають госпіталізації до інфекційної лікарні, де повинні бути передбачені пологовий зал та операційна, а також боксовані палати для роділь та новонароджених. Допомога при пологах, а також курація хворих в післяпологовому періоді забезпечується виїзною бригадою акушерів та неонатологів.

14. Оснащення та організація роботи обсерваційного відділення повинні відповідати основним принципам фізіологічного відділення. Палати для вагітних, роділь та породіль в обсерваційному відділенні по можливості повинні бути профільовані за нозологічними формами захворювань. Неприпустиме розміщення вагітних і роділь в одній палаті. Епідеміологічний нагляд — це система постійних комплексних спостережень за динамікою епідемічного процесу внутрішньолікарняних інфекцій (носійство, захворюваність, летальність та ін.), факторами, які впливають на їх поширення; аналіз і узагальнення одержуваної інформації з метою розробки рекомендацій і проведення профілактичних та протиепідеміологічних заходів.

15. У рамках нагляду здійснюється: 1. Оперативне спостереження за захворюваннями внутрішньолікарняними інфекціями (Додаток до наказу Міністерства охорони здоров'я України №4 від 1998 р.) 2. Спостереження за циркульованими в акушерському стаціонарі лікарняними штамами мікроорганізмів на підставі даних етіологічної структури внутрішньолікарняних захворювань, результатів дослідження на носійство медичного персоналу, визначення поширеності умовно-патогенних мікроорганізмів у повітрі і на об'єктах навколишнього середовища.

16. Для визначення етіології внутрішньолікарняних інфекцій необхідне мікробіологічне дослідження патологічного матеріалу (виділення з верхніх дихальних шляхів медпрацівників та пацієнтів, фекалії вагітних жінок та новонароджених групи ризику, вагінальний вміст вагітних жінок та породілей груп ризику, навколоплідні води, шлунковий вміст новонароджених груп ризику, кров, ліквор, гній, молоко) від хворого з підозрою на внутрішньолікарняне захворювання. Бактеріологічне дослідження медичного персоналу акушерського стаціонару на наявність золотистого стафілококу проводиться 2 рази на рік при проведенні періодичних медичних обстежень і за показаннями. Досліджується матеріал з передніх відділів слизової оболонки носу. Бактеріологічне дослідження проводиться лабораторіями СЕС. Результати дослідження передаються до пологового будинку, де їх записують в санітарну книжку медичного працівника. В акушерських стаціонарах проводиться обов'язкове обстеження на реакцію Васермана всіх вагітних, роділь, породіль, недообстежених у жіночих консультаціях.

17. Передвісники епідеміологічного неблагополуччя у пологовому будинку: - Поява серед новонароджених дітей із захворюваннями однієї клінічної нозоформи. - Реєстрація захворювання з тяжким клінічним перебігом (сепсис, абсцес тощо). - Збільшення числа захворювань серед новонароджених в перші 5 днів після народження. - Випадки гнійно-запальних та інших інфекційних захворювань серед роділлей і медичного персоналу. - Збільшення виявлення умовно-патогенних мікроорганізмів на предметах навколишнього середовища в пологовому залі, дитячих палатах, операційних на 15 %. - Перевищення допустимих рівнів бактеріального обсіювання повітря в приміщеннях акушерського стаціонару. - Аварійні ситуації. - Перевантаження пологових будинків на 30 %.

18. Важливим завданням пологового стаціонару є організація протиепідемічного режиму, що забезпечується проведенням таких заходів: дотримання правил особистої гігієни та правил безпеки при обстеженні та лікуванні вагітних і породіль. використання білизни, інструментів, шприців та ін. засобів одноразового використання. знезараження об'єктів навколишнього середовища, виробів медичного призначення згідно режимів дезінфекції. отримання дозволу на перебування родичів вагітної чи породіллі в пологовому стаціонарі та дотримання правил виписки породіль зі стаціонару; виконання правил патронажного відвідування породіль та передача відповідної документації в дитячі поліклініки та жіночі консультації.

19. Жіноча консультація є структурним підрозділом пологового будинку чи поліклініки, який призначений для надання всіх видів амбулаторної акушерської і гінекологічної допомоги. В роботі жіночої консультації відображається основний принцип медицини — єдність профілактики і лікування. Амбулаторна акушерсько – гінекологічна допомога здійснюється в жіночих консультаціях, гінекологічних кабінетах центральних районних лікарень (ЦРЛ), сільських амбулаторіях, амбулаторіях загальної (сімейної) практики, фельдшерско-акушерських пунктах (ФАП), центрах планування сім'ї, оглідових кабінетах поліклінік. В Україні амбулаторна акушерсько – гінекологічна допомога реаліззується згідно Наказу МОЗ України № 503 від 28.12.2002 “Про удосконалення амбулаторної акушерсько – гінекологічної допомоги в Україні”.

20. На етапі жіночої консультації здійснюється амбулаторна допомога вагітним та гінекологічним хворим з допомогою дільничого акушера-гінеколога. Основними завданнями жіночої консультації є: Диспансеризація вагітних жінок та гінекологічних хворих; Профілактика материнської і перинатальної смертності; Здійснення заходів по плануванню сім'ї; Надання допомоги гінекологічним хворим; Проведення роботи по виявленню передракових та ракових захворювань у жінок та їх профілактика; Санітарно-освітня робота. Впровадження в практику сучасних методів профілактики і лікування вагітних і гінекологічних хворих; Надання жінкам соціально-правової допомоги відповідно до законодавства про охорону здоров'я матері.

21. Організація диспансерного нагляду за вагітними полягає: у забезпеченні лікувально-профілактичної допомоги вагітним; інформування про безпеку репродуктивної поведінки; сприяння створенню для вагітних соціально-гігієнічних умов.

22. У складі жіночої консультації мають бути: реєстратура, зал очікування, кабінети дільничних лікарів для прийому вагітних і гінекологічних хворих, кабінет терапевта, стоматолога та інших фахівців (венеролога, ендокринолога та ін.), кабінети спеціалізованих прийомів з гінекології дитячого віку, безпліддя, патологічного клімаксу, із запобігання вагітності, ендоскопічний кабінет, лабораторія, маніпуляційна, гардеробна, туалет тощо. Обов'язковим атрибутом кабінету акушера-гінеколога має бути картотека усіх вагітних, які перебувають під наглядом дільничного лікаря. У цій картотеці всі індивідуальні картки розкладаються за днями місяця, в які вагітна повинна відвідати лікаря. Робота ЖК будується за дільничним принципом, хоча хвора або вагітна має право звернутися до будь-якого лікаря. Дільничний лікар, акушер-гінеколог, обслуговує 2500-3000 осіб жіночого населення. Дільничний принцип дозволяє акушеру-гінекологу здійснювати зв'язок з дільничним терапевтом та іншими спеціалістами.

23. Жіноча консультація щорічно, орієнтуючись на списки населення проводить 1-2 рази на рік планові онкопрофілактичні огляди працюючих жінок, дівчаток, підлітків. При І зверненні вагітної в жіночу консультацію з приводу постановки на облік по вагітності оформляється така документація: Форма № 111/о – “Індивідуальна карта вагітної та породілі”; Форма № 113/о – “Обмінна карта” (видається вагітній з моменту встановлення на облік).

24. Жіночі консультації беруть на облік всіх вагітних і спостерігають за ними протягом всього строку вагітності. Рання явка вагітної в ЖК сприяє правильному вирішенню питання про строк вагітності, скорочуванню помилок при видачі допологової відпустки, визначенню супутньої екстрагенітальної та гінекологічної патології і можливості подальшого продовження вагітності. При нормальному перебігу вагітності в першому і другому триместрах жінка відвідує ЖК 1-2 рази, а в третьому триместрі — 3-4 рази на місяць — всього за вагітність 14-16 відвідувань; при виникненні ускладнень під час вагітності відвідань значно більше. При першому відвідуванні ЖК збирається детальний анамнез, загальний медико-акушерський огляд, вагітним пояснюються правила гігієни, режим праці, відпочинку і харчування.

25. При постановці вагітної на облік здійснюються такі заходи : І. Загальний огляд: вимір зросту, маси тіла, АТ на обох руках, огляд кольору шкіри та слизових оболонок, аускультація серця та легень, пальпація щитовидної та молочних залоз з метою оцінки патологічних змін. ІІ. спеціальне акушерське обстеження - визначення розмірів таза, діагональної кон’югати, окружність живота (ОЖ), висоти стояння дна матки (ВДМ); вагінальне обстеження (огляд стінок піхви та шийка матки в дзеркалах, бімануальне обстеження здійснюються 2 рази – при взятті на облік та в 30 тижнів вагітності), частота наступних акушерських досліджень визначається за показами ІІІ. Додаткові методи дослідження: загальні аналізи крові та сечі; група крові та резус-фактор; аналіз крові на сифіліс; ВІЛ (за згодою); бактеріоскопія мазків з піхви, цервікального каналу, уретри; глюкоза крові (при наявності ризику щодо розвитку цукрового діабету); визначення антитіл до вірусного гепатиту; коагулограма, біохімічний аналіз крові ІV. Консультації спеціалістів (ЛОР, стоматолог, дерматолог, офтальмолог, терапевт).

26. V . Ультразвукове дослідження (УЗД) проводиться тричі: в 9-11, 16-21, 32-36 тижнів вагітності. V І. Обстеження на інфекції перинатального періоду при наявності таких показів: хронічні запальні захворювання геніталій; ГРВІ під час даної вагітності; Самовільні викидні, мертвонародження в анамнезі; Багатоводдя, маловоддя під час даної вагітності; Патологічні зміни шийки матки (ерозія, дисплазія шийки матки та ін.); Безпліддя в анамнезі. Після обстеження необхідно виключити токсоплазмоз. Обстеження на його наявність треба також провести вагітним, які працюють на птахофермах, м’ясокомбінаті, доярками тощо.

27. V ІІ. Медико-генетичне консультування з метою профілактики та ранньої діагностики спадкової та вродженої патології плода при наявності таких показів: вік вагітної 35 років і більше, вік чоловіка 40 років і більше; наявність вад розвитку або хромосомної перебудови у одного з батьків; наявність в анамнезі дітей або родичів зі спадковими хворобами обміну та пов'язаними зі статтю, вродженими вадами розвитку, хромосомною патологією, розумовою відсталістю, мертвонародженням; кровнородинний шлюб; звичне невиношування невстановленого генезу в анамнезі; несприятливі впливи в ранні терміни вагітності (хвороби, маніпуляції, медикаменти); ускладнення вагітності (невиношування, багатоводдя і маловоддя); патологія плода при УЗД; вплив шкідливих професійних факторів; сім'ї з непліддям; порушення менструального циклу невстановленої етіології.

28. Медико-генетичне консультування проводиться поза вагітністю або в ранні її терміни (6-8 тижнів) з детальною випискою про перебіг попередніх вагітностей, пологів, стану новонародженого, результатів обстеження, даних патологоанатомічних досліджень. Вагітні з екстрагенітальними захворюваннями підлягають динамічному спостереженню лікаря терапевта, який оформляє облікову форму № 30 (“Контрольна карта”) при наявності у вагітної такої патології: ревматичні і вроджені вади серця, гіпертонічна хвороба; гломерулонефрит, пієлонефрит, аномалії розвитку сечових шляхів; анемія, геморагічні діатези; хронічні захворювання печінки та шлунково-кишкового тракту; цукровий діабет, тиреотоксикоз, гіпотиреоз, захворювання наднирників; хронічні захворювання органів дихання (пневмонія, туберкульоз, бронхіальна астма); системні захворювання сполучної тканини, міастенія.

29. При кожному новому відвідуванні вагітною ЖК стежать за динамікою ваги, зміною АТ, клінічним аналізом сечі, при необхідності проводять додаткові дослідження, а з 28 тижнів тест рухів плода. Особлива увага при спостереженні за вагітною надається стану плода (його положення, передлежання, серцебиття, характер рухів, очікувана вага тіла). Достатньо інформативним та простим у застосуванні є скринінговий тест рухів плода (ТРП), який може бути проведений навіть самою вагітною. Для цього вагітній видається листок ТРП з поясненням техніки проведення, а при наявності відхилень – звертатися до акушер-гінеколога.

30. Зменшення рухів плода або зміна їх характеру вважається за симптом порушення внутрішньоутробного стану плода. ТРП “рахуй до десяти” реєструє сама вагітна, починаючи з 28 тижнів і до пологів на спеціальній карті, яку показує лікарю при наступних відвідуваннях. Окрім тесту “Рахуй до 10” використовується підрахунок числа рухів протягом 1 години 3 рази на день (7.00-8.00, 12.00-13.00, 18.00-19.00). зниження числа рухів плода до 10 і менше за 12 годин або 3 і менше за 1 годину (в кожному інтервалі, який вимірюється), є сигналом тривоги і потребує кардіомоніторного контролю.

31. При виникненні акушерських ускладнень вагітні підлягають госпіталізації для проведення обстеження і лікування у відділення патології вагітних пологового будинку або спеціалізованого акушерського стаціонару. При наявності у вагітної екстрагенітальної патології або її ускладнення вагітні госпіталізуються у спеціалізовані терапевтичні відділення до 20 тижнів вагітності. Одним із розділів роботи ЖК є психопрофілактична підготовка вагітних до пологів, яка включає повний для різних строків вагітності комплекс фізичних вправ, ознайомлення вагітної з правилами поведінки під час пологів, з методами полегшення болю тощо.

32. Лікарі ЖК поміж вагітних своєї дільниці виділяють так звані групи підвищеного ризику, тобто осіб з загрозами ускладнень при вагітності та пологах: це особи із слабкістю пологових сил при попередніх пологах, можливою травмою пологових шляхів, у яких раніше робили операцію кесаревого розтину, ушивання нориці, з великою кількістю перенесених абортів, наявністю вузького таза, першонароджуючих старшого віку, вагітних, в анамнезі яких була загибель плода чи новонародженого, а також схильних до розвитку гестозу, недоношування, кровотеч при пологах, вагітних з екстрагенітальною патологією. Такі вагітні потребують більш ретельного спостереження, їх беруть на спеціальний облік (сигнальна картка так званої диспансерної групи), проводять періодичну госпіталізацію їх до пологів та ін.

33. Для ідентифікації вагітних високого ризику визначені фактори ризику, які групуються у категорії і подаються у вигляді шкали. Фактори ризику поділяються на: І. Фактори ризику під час вагітності (А): - Соціально-біологічні; - Акушерсько-гінекологічні; - Екстрагенітальні захворювання матері; - Ускладнення вагітності; - Оцінка стану плода. ІІ. Фактори ризику під час пологів (Б): - З боку матері; - З боку плаценти; - З боку плода.

34. Для кількісної оцінки факторів ризику користуються бальною системою. Кількість балів підраховують за спеціально розробленою шкалою. До групи вагітних високого ризику відносять жінок з сумарною оцінкою шкідливих пренатальних факторів в 10 балів і більше. До групи середнього ризику — 5-9 балів. До групи низького ризику — до 4-5 балів. Залежно від ступеня ризику забезпечується і маркування індивідуальних карт вагітних. При наявності у вагітної 10 балів і більше — вирішується питання про доцільність збереження вагітності. В індивідуальній карті складається план нагляду за вагітною з застосуванням сучасних методів дослідження стану матері та плода. Вагітних з високим ступенем ризику необхідно направляти на пологи в спеціалізовані пологові будинки.

35. Обмінна карта вагітної з результатами проведених досліджень і спостережень видається жінці на 28 тижні вагітності, і вона з нею поступає в пологовий будинок. Так здійснюється послідовність в спостереженні за вагітною в ЖК і пологовому будинку. Усім працюючим жінкам надається відпустка по вагітності та після пологів одномоментно на 112 календарних днів з 30-тижневого терміну вагітності. У разі патологічних пологів, а також при народженні двох і більше дітей — післяпологова відпустка становить 70 календарних днів.

36. При жіночих консультаціях створені денні стаціонари, в яких проводяться такі заходи: комплексне обстеження, терапія і реабілітація при наявності хронічних запальних процесів геніталій, фонових захворювань шийки матки, непліддя, ендометріозу, післяопераційних станів, післяабортних ускладнень; визначення функціонального стану плода; проведення діагностичних та малих гінекологічних маніпуляцій (взяття аспірату з порожнини матки, кріодеструкція та лазеротерапія шийки матки, видалення поліпу зовнішніх статевих органів та цервікального каналу, введення та видалення внутрішньоматкових контрацептивів, гістеросальпінгографія та ін.

37. У жіночих консультаціях створені “Школи майбутнього батьківства”, в яких майбітніх батьків консультують з приводу перебігу вагітності та пологів, навчають правилам особистої гігієни, та заходам по догляду за новонародженими. Важливим є здійснення в умовах жіночої консультації допологового та післяпологового патронажу, який проводять акушерки (медсестри).

38. Обов'язки акушерки (медсестри) при здійсненні допологового патронажу: Оцінка загального стану вагітної, її скарг, матеріально-побутових умов і санітарного стану житла вагітної, сімейних відносин тощо. Проведення медичного обстеження вагітної: визначення АТ на обох руках, пульсу, їх оцінка; зовнішніми методами обстеження визначення тонусу матки, серцебиття плода; проведення санітарно-просвітницької роботи по дотриманню особистої гігієни, раціонального харчування, необхідності регулярного відвідування ЖК.

39. Обов'язки акушерки (медсестри) при здійсненні післяпологового патронажу: здійснення відвідування породілі в перші 7 діб після виписки з пологового будинку з метою профілактики або ранньої діагностики ускладнень та захворювань новонароджених; оцінка самопочуття, загального стану та скарг породілі; вияснення стану молочних залоз і характеру лактації, лохій, скоротливості матки; оцінка виділень з піхви та дотримання жінкою правил особистої гігієни в післяпологовому періоді; надання консультації з питань грудного вигодовування, дієти та планування сім'ї; скерування до прийому дільничого акушера-гінеколога або інших спеціалістів при виявленні відхилень у перебігу післяпологового періоду; фіксування результатів патронажу у відповідній медичній документації.

40. Жіноча консультація надає також акушерсько-гінекологічну допомогу жінкам які працюють на промислових підприємствах. Акушер-гінеколог на підприємстві працює по цеховому принципу і обслуговує 1500—2000 жінок. Важливим заходом амбулаторної гінекологічної допомоги є проведення профілактичних оглядів в оглядових кабінетах ЖК, під час яких виконують: пальпацію молочних залоз, огляд шийки матки в дзеркалах, забір вагінальних мазків для бактеріоскопічного та онкоцитологічного дослідження, пробу Шіллера, бімануальне обстеження, пальцеве ректальне обстеження (УЗД виконують за показами); консультування з питань планування сім'ї та профілактики інфекційних процесів статевих шляхів, ВІЛ/СІНДу.

41. При виявленні гінекологічних хворих необхідна їх постановка на диспансерний облік для проведення обстеження та оздоровчих заходів. Дані про отримані результати під час профілактичного огляду вносяться в “Медичну карту амбулаторного хворого” (форма № 025/о). При наявності показів для диспансерного нагляду на кожну жінку заповнюється “Контрольна карта диспансерного спостереження” (форма № 30), де вказують діагноз, частоту оглядів, методи обстеження і лікування.

42. Санітарно-просвітницька робота в ЖК здійснюється за планом, в якому передбачається навчання жінок необхідним навичкам з особистої гігієни, ознайомлення з дієтою вагітних, доглядом за новонародженими, профілактикою запальних хвороб жіночих статевих органів, правилами застосування протизаплідних засобів, гігієні статевого життя, проводиться роз’яснення шкоди абортів. ЖК проводить освітню роботу серед юнаків та дівчат, які вступають у шлюб. Формами санітарно-просвітницької роботи є лекції та індивідуальні бесіди, виступи по радіо і в пресі, влаштування виставок, вітрин, вечорів запитань і відповідей, випуск санітарних бюлетенів та стінних газет, участь у лекціях "школи матерів" та "школи батьків" тощо.

43. Соціально-правову допомогу жінкам і матерям ЖК надає на підставі діючого законодавства з питань охорони праці, одержання державної допомоги багатодітним та одиноким матерям. З цією метою у структурі ЖК передбачені кабінети соціально-правової допомоги з працюючими там юристами. Якщо такого кабінету в ЖК немає, то цю роботу виконує середній медичний працівник, який пройшов спеціальну підготовку з правових питань охорони материнства і дитинства.

44. Основні етапи розвитку акушерства та гінекології. Предмет акушерства і гінекології. Основні етапи розвитку акушерства, гінекології та перинатології Акушерство (від франц. accoucher -допомагати під час пологів) — найдавніша галузь медицини, наука, яка вивчає заходи допомоги жінці протягом вагітності, пологів і післяпологового періоду.

45. Практичне призначення акушерства – надання раціональної медичної допомоги вагітній, роділлі і породіллі, а також новонародженому. Акушерство – найдавніша частина клінічної медицини, і вік його вимірюється тим періодом часу, що і розвиток суспільства. Це пов’язано з тим, що потреба в наданні допомоги під час пологів існувала з початком виникнення людства. У ті часи така допомога інстинктивно надавалася досвідченими старшими жінками.

46. Гінекологія (від грецьк. gyne -жінка, logos — наука) вивчає анатомо­фізіологічні особливості жіночого організму, захворювання статевих органів жінки, методи їх діагностики, профі­лактики й лікування хворих. Сучасні акушерство і гінекологія становлять єдину клінічну дисципліну. Розвиток акушерства останніми десятиріччями в розвинутих країнах світу сприяв виділенню в межах цієї класичної науки ново­го напряму перинатології (від грецьк. ре r і - означає «навколо», «зовні» + лат. natus - народження) — науки про розвиток та охорону плода й новонародженого.

47. ПЕРВІСНООБЩИННИЙ УСТРІЙ Можна припускати, що в період матріархату посильна допомога породіллі виявлялася жінкою, старшою в сім'ї. Не виключено, що в той далекий час жінка народжувала і без жодної допомоги, сама перекушувала пуповину, як це роблять тварини. Підтвердженням цього можуть послужити побут і вдачі деяких тубільних племен Бразилії, де в недалекому минулому жінки народжували саме так. Подальше вдосконалення знарядь праці привело до вдосконалення людини і людського суспільства. Приручення диких тварин і перехід до пастуха привели до домінуючого положення в сім'ї чоловіка — матріархат змінився патріархатом. При постійному спілкуванні з тваринами пастуху доводилося надавати їм хірургічну допомогу у випадках травми, лікарювати рани, які приручені тварини одержували при нападі диких звірів. Пастуху доводилося надавати допомогу тваринам і у випадках важких родів. Досвід, одержаний первісним пастухом по лікуванню тварин, був перенесений і на людей. Ця обставина і привела до виникнення лікування. До цього часу, мабуть, відноситься і надбання перших знань з анатомії (при забої тварин).

48. Розвиток акушерства і гінекології є складовою частиною усього історичного шляху набуття і вдосконалення людством медичних знань. Перші відомості стосовно гінекології наводяться ще в рукописних пам'ятках Давньої Індії, Єгипту, Греції ( IV тис. до н.е.). Стародавні єгиптяни, наприклад, були обізнаними щодо ознак маткових кровотеч, запальних захворювань ста­тевих органів і засобів лікування жінки, розумілися на захворюваннях молочних залоз, уміли застосовувати протизаплідні засоби, розпізнавати терміни вагітності. В античному світі індуси, римляни, євреї, греки мали своїх повитух, які впродовж багатьох віків тримали акушерство в жіночих руках. У разі невдачі повитухи запрошували хірургів. Пологи вдома приймали акушерки. Є відомості про знеболювання пологів, ви­конання операції кесаревого розтину.

49. У Месопотамії при захворюваннях статевих органів проводили лікування за допомогою срібла, лікарі надавали допомогу під час пологів. У давньоіранській медицині пропагувалося збереження тіла жінки у здоровому стані, багато уваги приділялося режиму її харчування, родинному життю, наголошувалося на шкідливості вживання алкоголю, впроваджувалися основи лікарської етики і самовдосконалення медиків. Стародавня індійська культура створила систему йоги, яка не втратила свого значення й сьогодні. У китайській медицині широко застосовувалося голковколювання. Давньотибетська медична література містить рекомендації щодо лікування при жіночих хворобах. Лікарі Центральної Америки проводили пологи у колінно-ліктьовому положенні роділлі, здійснювали стимуляцію пологів, лактації, надавали ручну допомогу під час пологів, виконували плодоруйнівні операції. З давніх часів у китайців надовго зберігалася традиція проводити роди в сидячому положенні.

50. Досить своєрідним методом вони визначали і стать майбутньої дитини. Для цього брали зерна ячменю і пшениці, змочували їх сечею вагітної жінки і стежили за проростанням насіння. Якщо першою проростала пшениця, то передбачали, що буде дівчинка, якщо ячмінь — хлопчик. Якщо дитина, що народилася, була дуже галаслива (причини не дошукувалися), то для заспокоєння їй давали суміш з насіння маку і мишачого посліду.

51. СТАРОДАВНЯ ГРЕЦІЯ Давньогрецька медицина започаткувала єдність емпіричного та філософського напрямів, які лише у XVII - XVIII ст. трансформувалися в основ­ний принцип сучасної медицини — єдість науки і практики. Медичні знан­ня давніх греків беруть свій початок з II тис. до н.е. і найбільш яскраво відображені у міфах (про народження бога медицини Асклепія, який був витягнутий з трупа матері своїм батьком Аполоном). Наданням допомоги у пологах займалися виключно жінки, яких греки називала « перер і з увачами пуповини» («omphalotomoi»). Якщо роди бували важкі і акушерка (повитуха) бачила, що самостійно допомогу надати не може, вона зверталася як це було і в Індії до лікаря-чоловіка. Діяльність грецьких акушерок була досить різноманітною: вони не тільки надавали допомогу при родах і в післяродовому періоді, та займалися і перериванням вагітності в ранніх термінах.

52. Акушерки того часу володіли вже значними знаннями. Для визначення вагітності вони грунтувалися на ряд об'єктивних ознак: відсутність місячних, відсутність апетиту, слинотеча, нудота, блювання, поява жовтих плям на обличчі. Разом з цим вони вдавалися і до таких безглуздих засобів: перед очима жінки розтирали червоний камінь, якщо пил потрапляв в очі, жінка вважалася вагітною, інакше — вагітність заперечувалася. Стать плода намагалися визначити по нахилу сосків вагітної; нахил їх вниз указував на вагітність дівчинкою, підйом догори — хлопчиком.

53. Акушерству навчалися спочатку у храмах Артеміди, а в VI — V ст. до н.е. виникли перші родинні медичні школи. Вихованцем косської медичної школи був славнозвісний Гіппократ (460 — 377 pp . до н.е.), який висунув основний принцип діяльності лікаря: «Не нашкодь!». У його працях викла­дено узагальнені положення медицини Давнього Сходу. Згідно з поглядами Гіппократа, плід народжується тому, що хоче їсти, і лише тоді, коли йде голівкою наперед, спираючись ніжками в дно матки. Тому на практиці у випадках сідничних передлежань завжди намагались утворити штучне головне передлежання, а в разі невдачі пологи вважали неможливими і робили плодоруйнівну операцію. Такі погляди планували приблизно до початку християнської ери.

54. Головне джерело наших відомостей про стан акушерства на початку нашої ери – це твори римлянина Корнелія Цельса. У ті часи Олександрійською школою медиків уперше було зроблено розтин мертвого тіла, вперше почала відкриватися таємниця акту пологів. Цельс розповідає про акушерство в одному з розділів своїх хірургічних книг. Повитухи, як і раніше, надавали основну акушерську допомогу, але в ті часи вже знали, що діти можуть народжуватися і ніжками наперед і користувалися, у разі потреби, виведенням ніжок та витяганням за них дитини. Практичне застосування так званого повороту і витягання за ніжки було кроком у розвитку акушерства уперед.

55. Гінекологічну школу розвивали й представники Кнідської школи: виконували піхвове обстеження, оцінювали стан шийки матки, про­водили внутрішньоматкові маніпуляції. Деметрій (представник Александрійської школи, III ст. до н. е.) першим описав головне передлежання плода і визначив його як фізіологічне. Вихованцями грецьких медичних шкіл були такі відомі лікарі, як Асклепіад, Гален, Філумен, Аспазія, Соран.

56. Свої теоретичні і практичні пізнання Аспазія виклала в книзі, що дійшла до вашого часу. У ній вона освітила ряд питань, зокрема про гігієну вагітності, про догляд за хворим при природному і штучному викидні, про виправлення зміщеної матки, про розширення вен зовнішніх статевих органів. Викладені свідчення і методи обстеження матки шляхом пальпації і вперше шляхом застосування вагінального дзеркала. У книзі є зведення про кондиломи, а також про грижі. Аспазія володіла хірургічною методами лікування деяких жіночих хвороб. Вона оперативно видаляла гіпертрофовані малі губи і клітор, видаляла поліпи цервикального каналу матки.

57. Основоположником акушерства і педіатрії вважають Сорана з Ефеса, який навчав повитух, написав практичний посібник з акушерства, розробив положення щодо акушерської деонтології. Він детально описав будову жіночих статевих органів, плаценти, плодових оболонок, упровадив поворот плода на ніжку, наголошував на недопустимості грубих маніпуляцій з плодом. Традиції давньогрецької медичної науки продовжувала медицина Давнього Риму, досягши найвищого розвитку в галузі акушерства. Держава контролювала процес стосовно допомоги під час пологів, зокрема, для врятування життя новонароджених упроваджувався обов'язковий кесарів розтин у випадках смерті жінки під час вагітності. У II — III ст. за часів занепаду Давнього Риму, почали функціонувати університети, де готували лікарів. Виникли перші лікувальні стаціонари у Візантії, арабсько-європейських країнах.

58. При цьому акушерство продовжувало залишатися на дуже низькому ступені розвитку. Заняття акушерством в середні віки вважалося низьким і непристойним для лікарів-чоловіків. Розродження продовжувало залишатися в руках бабок-повитух. Тільки у найважчих випадках родів «бабки» викликали на допомогу хірурга, який найчастіше застосовував плодор уйнівну операцію. До того ж хірурга запрошували не до кожної породіллі, а переважно до породіллі спроможного класу.

59. Іслам, як відомо, не дозволяв торкатися тіла померлої людини, тому уявлення щодо анатомії, фізіології і загальної патології грунтувалися лише на наукових поглядах Галена. Проте арабська медицина збагатила світову культуру новими спостереженнями, засобами лікування, діагностичними прийомами. Було розроблено рекомендації щодо гігієни і раціонального харчування вагітних, догляду та годування новонароджених. Видатний хірург країни Арабського Сходу Абуль-Касім (936—1013) описав клініку позаматкової вагітності, арабський лікар Ібн-Зохр (1092 — 1162) опублікував рецепти протизаплідних засобів. У медицині народів Середньої Азії в идатним вченим і лікарем того часу був Авіцена (Ібн Сіна, 980-1037 рр.). У відомому «Каноні лікарської науки» Авіцени є розділи, присвячені питанням акушерства і жіночих хвороб. Він описав спосіб видалення маткових поліпів, діагностику захворювань грудних залоз. Саме Авіцені належить заслуга у визначенні умов для проведення операцій, тобто можливість зробити її в певний момент за наявності показань.

60. ПЕРІОД КАПІТАЛІЗМУ Європейські війни під час епохи Середньовіччя сприяли розвиткові хірургії. Найвидатнішим хірургом та акушером того періоду був Амбруаз Паре (1517—1590), який походив із цирульників, що служили при дворі короля Франції. Він після тривалого періоду забуття відновив практику кесаревого розтину на померлих роділлях, а також поворот плода на ніжку. При кровотечі під час пологів А.Паре пропонував швидке випорожнення матки від її вмісту. Заслугою А.Паре було те, що він вважав необхідним для розвитку акушерства придбання спеціальних знань і вперше в паризькому шпиталі відкрив повивальну школу. Вихованець цієї школи Жак Гіємо (1550-1612 рр.) запропонував проведення кесаревого розтину на живій жінці, описав випадки розриву матки і передлежання плаценти. Першим лікарем, хто вико­нав кесарів розтин на живій жінці, вважають німця І.Траутманна (1610).

61. Значний розвиток анатомії пов'язаний з одним із видатних лікарів-реформаторів епохи Відродження - Андреасом Везалієм (1514-1564), який детально описав будову органів людини, їх функції, випередивши відкриття великого й малого кіл кровообігу. Парацельс (1493—1541) відкинув учення стародавніх про чотири соки людського тіла, вважаючи, що процеси, що відбуваються в організмі, є процесами хімічними. Великий анатом А. Везалій (1514—1564) виправив помилку Галена відносно повідомлень між лівим і правим відділами серця і вперше правильно описав будову матки жінки. Великий Леонардо да Вінчі (1452 — 1519) задовго до Везалія описав будову скелета, створив класифікацію м'язів, описав і намалював внутрішні органи людини, в тому числі статеві, зокрема маткові труби (раніше ніж Г. Фаллопій), круглі маткові зв'язки, плід у матці, плаценту, але його малюнки було загублено.

62. Сучасником А. Везалія був Габріель Фаллопій (1523—1562), який очолив школу анатомії, хірургії та акушерства. Г. Фаллопій вивчав будову і функції маткових труб, розвиток зародка лю­дини та його судинної системи. Евстахий (1510-1574), римський професор анатомії дуже точно описав будову жіночих статевих органів, грунтуючись на масовому розтині трупів в госпіталях. Г. Аранцій, учень Г. Фаллопія, досліджував функції плаценти, описав ембріональну (аранцієву) протоку. Одну з основних причин важких родів він бачив в патології жіночого тазу. Інший учень Г. Фаллопія, Л. Боталло, описав протоку, що з'єднує легеневу артерію з дугою аорти плода.

63. Представник школи Г. Аранція, X . Фабріціус, детально вивчив і описав положення плода в матці протягом вагітності. У. Гарвей і М. Мальпігі зробили вагомий внесок у розвиток учення про кровообіг. Р. Грааф, послідовник Гарвея, детально описав структуру і функцію жіночих статевих органів. У ХVI столітті з'явилися перші атласи - допомога для акушерок.

64. Отже розвиток акушерства як науки бере свій початок приблизно з XVIII ст., слідом за бурхливим розвитком хірургії. Допомогу під час пологів замість по­витух почали надавати дипломовані лікарі-акушери. На межі XVII — XVIII ст. голландський лікар Девентер (1651-1724) вивчав кістковий таз, зробив опис Рівномірно звуженого й плоского таза. Його сучасник француз Ф. Морісо, автор знаменитої праці «О болезнях беременных и рожениц», запропонував свій метод виведення голови плода у випадку його сідничного передлежання, який застосовується й нині. Жан Луї Боделок, французький лікар і вчений, відомий своїми працями, присвяченими проблемам жіночого таза, вперше визначив поняття про великий і малий таз, застосував зовнішню пельвіметрію (кон'югата Боделока), що зберегла своє значення й на сьогодні.

65. У XIX ст. сформувалася сучасна мо­дель акушерських щипців. Можна при­пустити, що примітивні акушерські щипці застосовувалися ще з найдавніших часів. Вважають, що англієць П. Чемберлен винайшов щипці на початку XVII ст., але зберігав свій винахід у таємниці через комерційні міркування, тому його щипці відшукали лише в 1813 р. Опис щипців нідерландського лікаря Ж. Палфейна у посібнику з хірургії Л. Гейстера сприяв їх швидкому впровадженню в практику і постійному вдосконаленню. Отже виникли моделі щипців А. Левре (Франція), Ф. Негеле (Німеччина), Дж. Сімпсона (Англія), пізніше - модифікації, запропоновані росіянином М. М. Феноменовим, І. П. Лазаревичем (Київська школа). Саме в цей час створюються перші наукові товариства акушерів-гінекологів (уперше в Англії у 1852р.) та інших фахівців.

66. XIX ст. характеризувалося значним розвитком клінічної медицини, асиміляцією найновіших досягнень фундаментальних знань у галузі фізіології, патологічної анатомії, мікробіології, імунології. Видатні праці Л. Пастера, відкриття засобів знеболювання (наркозу), асептики й антисептики (І. Земмельвейс, О. Холмс, Дж. Лістер, М. І. Пирогов, М. В. Скліфасофський, К. К. Рейєр) надали значного поштовху розвитку хірургії, гінекології та оперативного акушерства. Великий внесок до вчення про біомеханізм пологів і жіночий таз з акушерської точки зору зробили німецькі лікарі: у 1839 р. Ф. Негеле описав косозвужений таз - один із варіантів асинклітичного вставлення голови (пе­редній асинклітизм), X . Роберті — поперечно звужений таз, X . Кілпан - спонділолітичний таз.

67. Наприкінці XIX ст. французький акушер А. Пінар систематизував прийоми зовнішнього обстеження вагітної. Відтоді основним і обов'язковим методом оцінювання стану плода стає вислуховування його серцебиття. Француз К. Креде запропонував метод витискання посліду натискуванням на черевну стінку у випадку його затримки в порожнині матки.

68. У XX ст. у зв'язку з широким запровадженням асептики, антисептики, анестезії, застосуванням гемотрансфузій, антибіотиків було значно зменшено материнську захворюваність і смертність від кровотеч, інфекційних ускладнень. Завдяки розширенню показань до кесаревого розтину з погляду інтересів плода, обмеженню накладання «високих щипців», поворотів плода, плодоруйнівних операцій знизилися захворюваність і смертність новонароджених. Нові методи допомоги під час пологів при сідничному передлежанні плода запропонували М. Цов'янов (Росія) і Е. Брані (Німеччина). У 50-ті роки шведський учений Т. Мальмстрем і югославський акушер В. Фіндерле замість акушерських щипців почали застосовувати вакуум-екстрактор.

69. РОЗВИТОК АКУШЕРСТВА В РОСІЇ. Науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. в розвинутих країнах світу сприяв не тільки перегляду багатьох класичних позицій в акушерстві, а й розвитку перинатології, нових репродуктивних технологій, ендоскопічної хірургії у гінекології. Історичний розвиток вітчизняного акушерства та гінекології був важким і тернистим. Акушерство в нашій країні протягом багатьох століть набагато відставало від інших галузей медицини. До XVIII ст. в Україні та Росії було дуже мало лікарів, які займалися родопоміччю, допомогу ж під час пологів надавали повитухи, цирульники, знахарі й костоправи. Наприкінці XVI — початку XVII ст. російський уряд зобов'язував лікарів-іноземців навчати росіян лікарської спра­ви. Так, наприкінці XVI ст. Іван IV затвердив Аптекарський наказ. Кінець XVII — початок XVIII ст. ознаменувався впровадженням прогресивних реформ Петра І, які сприяли розвиткові медицини й охорони здоров'я. Центрами акушерства в Росії за тих часів були Москва і Санкт-Петербург. Саме у Санкт-Петербурзі 1724 р. було засновано Академію наук, у 1755 р. відкрито університет у Москві, а з 1764 р. в ньому було організовано медичний факультет.

70. Пологові будинки виникають тільки в другій половині XVIII ст. У 1754 р. Катерина II видала указ, який стосувався організації сповивальної справи і навчання повитух. Десять років по тому, 1764 p ., в Москві внаслідок наполегливих клопотань ряду передових діячів було відкрито перший пологовий госпіталь. Першим у Росії лікарем, що здобув звання професора повивального мистецтва в Петербурзькій акушерській школі , став славнозвісний учений-енциклопедист, лікар-практик і видатний педагог Нестор Максимович Амбодик-Максимович. Один із перших викладачів акушерства в нашій країні є уродженець Полтавської губернії Н. М. Амбодик-Максимович створив підручник «Искусство повивання, или Наука о бабичьем деле»; винайшов і виготовив акушерський фантом, який застосовував у процесі викладання та біля ліжка вагітної; розробив наукові принципи й техніку накладання акушерських щипців; запровадив методики пальцевого обстеження і пальцевого розкриття шийки матки, тампонаду склепіння піхви. Крім того, він пропагував розумний консерватизм у веденні пологів, уникання непотрібних та поспішних хірургічних втручань.

71. У 1798 р. в Петербурзі й Москві було створено перші вищі військовомедичні навчальні заклади - медико-хірургічні академії. Протягом 30 років кафедру акушерства і гінекології в Московському університеті очолював Вільгельм Михайлович Ріхтер. Його акушерський посібник містив чіткі показання для хірургічних втручань в акушерстві і витримав кілька видань. В. М. Ріхтер розвивав і зміцнював середню акушерську освіту, створював лікарські кадри. Він першим в історії акушерства визначив важливість взаємовідношення між головою плода і тазом роділлі у механізмі пологів, з'ясував причини порушення механізму пологів і виникнення післяпологових кровотеч. Очолюючи університетське фізико-медичне наукове товариство, В. М. Ріхтер активно вивчав питання профілактики, написав велику працю з історії медицини в Росії, а крім того, редагував медичний журнал, активно підтримував талановиту молодь.

72. Першу кафедру акушерства в Петербурзькій військово-медичній академії очолив у 1832 р. знаменитий російський акушер, гінеколог і педіатр Степан Хомич Хотовицький, який рішуче виступав за відокремлення акушерства і гінекології від педіатрії. Він першим у Росії запропонував переливання крові людини у зв'язку з великою крововтратою під час пологів; пропагував консерватизм у веденні пологів, категорично забороняв накладати щипці на голову плода, що рухається. С. X . Хотовицький був ініціатором видання Петербурзького військово-медичного журналу й очолював його протягом багатьох років.

73. З 1848 р. кафедру очолює учень М. І. Пирогова — Олександр Олександрович Кітер, який у 1846 р. вперше в Росії (через 25 років після першої в світі такої операції) виконав піхвову екстирпацію матки, що була уражена раком, з видужанням прооперованої пацієнтки. І якщо батьком вітчизняного акушерства називають Н. М. Амбодика-Максимовича, то буде цілком справедливо назвати О. О. Кітера батьком вітчизняної гінекології. Підручник О. О. Кітера «Пособие к изучению женских болезней» — перший підручник з гінекології в Росії — був дуже популярним завдяки простому і дохідливому способу викладу матеріалу, особливо оперативної техніки. Клініка О.О. Кітера була зразком не тільки стосовно лікування і викладання, а й науково-дослідницької роботи, здобутком якої були наукові дисертації. Зі школи О.О. Кітера вийшли видатні акушери А. Я. Красовський і В. М. Флорінський.

74. З 1858 р. кафедру акушерства Медико-хірургічної академії у Петербурзі очолює блискучий хірург Антон Якович Красовський (1823 — 1898), учень М. І. Пирогова, а в минулому кріпак. Видане ним у 1885 р. «Пособие по оперативному акушерству» є неперевершеною класичною працею у цій га­лузі. Будучи прихильником «зрячих» пологів, А. Я. Красовський розділив їх процес на п'ять моментів — рухів передлеглої частини плода, які викладено і в сучасних підручниках. У 1862 р. А. Я. Красовський першим у Росії виконав оваріектомію із сприятливим результатом, а в 1868 р. опублікував монографію «Об овариотомии». Йому належить тритомний «Курс практического акушерства» (1865 — 1879). А. Я. Красовський був одним із організаторів Московсько-Петербурзького товариства лікарів, І з'їзд якого за його ініціативою було скликано у 1888 р. У 1886 р. він організував видання журналу «Акушерство й женские болезни», який і сьогодні, після великої перерви, видається в Санкт-Петербурзі (Військово-медична академія).

75. Володимир Михайлович Флорінський, закінчивши у 1858 р. з відзнакою Медико-хірургічну академію, залишився в ній ще на 3 роки для фахового удосконалення. Дисертація В. М. Флорінського про розрив промежини під час пологів стала класичною працею. Його підручник «Курс акушерства й женских болезней», написаний надзвичайно доступно і виразно, був настільною кни­гою для спеціалістів того часу. У Петербурзі в 1865 р. було видано монографію Мартина Ісайовича Горвіца (1837— 1883) «Опыт учення о выкидыше», де він описав ранню ознаку вагітності (пом'якшення нижнього сегмента матки), яку згодом запропонував також Гегар (ознака Горвіца - Гегара). З 1875 р. він викладав курс акушерства і жіночих хвороб у Медико-хірургічній академії. Монографія «Пособие по патологии й терапии женской половой сферы» з авторськими малюнками до кожного розділу була од­ним із перших у літературі того часу досліджень у галузі гінекології. Зі школи М. І. Горвіца вийшов видатний російський акушер М. М. Феноменов.

76. У XIX ст. активно формувалися вітчизняні наукові школи. В Україні становлення акушерства і гінекології як науки почалося з відкриттям кафедр акушерства і гінекології в Харкові (1829), Києві (1844) та Одесі (1903). Перша акушерська клініка на 4 ліжка була відкрита при Харківському університеті в 1929 р. професором І.П.Лазаревичем. Кафедру акушерства, жіночих і дитячих хвороб у Києві при університеті Святого Володимира було засновано у 1841 р. Заслуженим професором цієї кафедри, видатним організатором практичної акушерської справи був талановитий педагог, один із керівників науково-дослідницької роботи в галузі акушерства в Київській губернії Олександр Павлович Матвєєв (1816—1882 ). Його «Пособие по акушерству» майже вичерпно для т o г o часу визначало шляхи щодо вирішення найскладніших патологічних проблем і їх диференціальної діагностики. О. П. Матвєєвим написано «Пособие по повивальному делу» для повитух, яке витримало чотири видання, а також ряд монографій, присвячених післяпологовим захворюванням, оперативному лікуванню вивороту матки. Він уперше запропонував проведення профілактики бленореї у новонароджених шляхом введення в кон'юнктивальний мішок 2 % розчину срібла нітрату.

77. Учень А. Я. Красовського, професор Г. Є. Рейн, очолював кафедру з 1883 по 1900 p ., a 1887 р. заснував перше наукове товариство акушерів-гінекологів у Києві, був одним із організаторів у 1903 р. IX Пироговського з'їзду лікарів, присвяченого питанням надання допомоги під час пологів. Протягом 1900—1913 pp . кафедру очолював професор Олександр Олек­сандрович Муратов. Його дослідження присвячені проблемам кровопостачання жіночих тазових органів, позаматковій вагітності, показанням для хірургічного лікування у випадках задавнених ускладнених викиднів. Професор Г. Г. Брюно, який закінчив Київський університет і очолював кафедру з 1919р., вперше в Україні виконав розширену екстирпацію матки за методом Вертгайма. Одне з найбільш вагомих місць в історії розвитку вітчизняного акушерства і гінекології належить Івану Павловичу Лазаревичу (1829—1902). Після закінчення у 1853 р. Київського університету І. П. Лазаревич працював асистентом професора О. П. Матвєєва, а після захисту докторської дисертації, в 1862 р. був обраний професором кафедри акушерства, жіночих і дитячих хвороб Харківського університету, де працював протягом 25 років.

78. І. П. Лазаревич був активним борцем за цілковиту самостійність акушерської науки. Заслужену славу вченому здобули його праці «Деятельность женщин ы », «Исследование живота беременных», «Исследования в области дифференциальной диагностики беременности й опухолей», ілюстрований підручник «Курс акушерства», «История акушерства», експериментальні розробки в галузі фізіології пологового акту, наукові праці з оперативного акушерства. Почесний член багатьох наукових товариств, І. П. Лазаревич був яскравим доповідачем і лектором, неодноразово виступав на міжнародних конгресах. Найталановитіший винахідник, І. П. Лазаревич у 1849 р. розробив прямі щипці (щипці Лазаревича), тобто без тазової кривизни, і довів їх перевагу над перехресними щипцями. Ідею прямих щипців було використано пізніше німецьким ученим Кіляндом (щипці Кілянда). Завдяки таланту й енергії І. П. Лазаревича, при керованій ним кафедрі було організовано сповивальний інститут, метою якого була підготовка акушерок для всього півдня Росії. І. П. Лазаревич вперше застосував низку нових операцій і визначив для них показання і протипоказання. У 1867 р. видав атлас винайдених ним акушерських і гінекологічних інструментів.

79. Великим здобутком науки стала «Нормальная й патологическая анатомия женщины» Кроніда Федоровича Слов'янського (1847—1898), учня А. Я. Красовського. К. Ф. Слав'янський опублікував понад 50 цінних наукових праць, у тому числі двотомний підручник, виконав першу ампутацію піхвової частини шийки матки. Заслугою ученого та його школи було ретельне вивчення патоморфологічного і топографо-анатомічного аспектів процесу, яким він надавав першорядного значення. З його школи вийшли знамениті акушери О. І. Лебедєв, М. М. Феноменов, Д. О. Отт та інші.

80. Видатним представником Московської школи акушерів був Володимир Федорович Снєгірьов (1847-1916). У докторській дисертації «К вопросу об определении й лечении внематочного кровоизлияния» він виявив себе як вдумливий клініцист і дослідник. Його фундаментальна праця «Маточные кровотечения» (1884) витримала багато видань і була перекладена французькою мовою. У 1898р. В. Ф. Снєгірьов на приватні кошти організував гінекологічний інститут для удосконалення лікарів з периферії. Він першим висунув пропозицію про утворення штучної піхви з прямої кишки, розробив операцію кольпопексії для усунення випадання піхви і зміцнення тазового дна, вдосконалив техніку оваріотомії, повного видалення матки, запропонував новий метод перев'язування a . uterina . Значним внеском у науку є його «Анатомия тазовых органов». В. Ф. Снєгірьов детально виклав клініку доброякісних і злоякісних новоутворень, описав 4 форми раку жіночих статевих органів. Він був засновником першого в країні Товариства боротьби з раком і фундатором низки радіотерапевтичних товариств.

81. У 1797 р. в Петербурзі розпочав свою діяльність перший у Росії Сповиваль­ний інститут з пологовим відділенням (з 1895 р. — Імператорський клінічний сповивальний інститут, потім —Імператорський акушерсько-гінекологічпиіі інститут, нині - Науково-дослідний інститут акушерства і гінекології іме­ні Д. О. Отта РАМН). Його першим директором був професор І. Ф. Баландін. З 1893 р. директором інституту став Дмитро Оскарович Отт (1855 — і929). Автор відомої книги «Оперативная ги­некология», він запропонував медіаль­ну перинеотомію, новий метод віднов­лення при розривах промежини, оригі­нальний діагностичний метод визначен­ня прохідності маткових труб, провів перші кольпоскопії, уточнив показання до кесаревого розтину, описав ряд ви­найдених ним інструментів і приладів. Д.О. Отт був організатором виїзної акушерської поліклініки для надання допомоги малозабезпеченим хворим, головою акушерсько-гінекологічного това­риства в Петербурзі, одним із організаторів Всесоюзного товариства акушерів-гінекологів. Водночас із Імператорським інститутом він очолював Жіночий медичний інститут, для якого домігся дер­жавних субсидій і зрівнювання в правах лікарів-жінок з лікарями-чоловіками. Заслугою Д.О. Отта було також створення власної наукової школи, зраз­кової системи підготовки й удосконален­ня акушерок.

82. Одним із найближчих співробітни­ків Д. О. Отта був вихованець Війсь­ково-медичної академії Василь Васильо­вич Строганов (1857 — 1938), який спочатку працював акушером-гінекологом у Чернігівській губернії, а після здо­буття ступеня доктора медицини — про­фесором Імператорського інституту в Петербурзі. Світову славу здобула В. В. Строганову розроблена ним схе­ма лікування при еклампсії. Займався він і проблемами передлежання плацен­ти, розривів матки. Велику популяр­ність мали його «Сборник акушерских задач» і монографія «О важнейших осложнениях беременности й родов». Проблемою еклампсії, нестримного блювання вагітних займався також високоталановитий викладач, теоретик і практик Георгій Андрійович Соловйов (1856—1932). Запропонований ним зап'ястковий показник для уточ­нення місткості жіночого таза і досі ви­користовується у практичному акушер­стві. З Петербурзького жіночого медично­го інституту (нині Петербурзький дер­жавний медичний університет ім. акад. І. П. Павлова) вийшли такі видатні вчені і практики, організатори медичної осві­ти, як М. М. Феноменов, П. Т. Садовський, Л. О. Кривський, К. К. Скробанський, Л. Л. Окінчиц, І. І. Яковлев, І. Ф. Жорданія.

83. Докторська дисертація Миколи Ми­колайовича Феноменова (1855—1918) «К ученню о кифотическом тазе й разрьіве симфиза в родах» зробила йо­го ім'я широко відомим. У 1885 р. він очолив кафедру акушерства і гінеколо­гії в Казанському університеті, потім повернувся до Петербурга. Обіймаючи по­саду директора Надєждінського (нині ім. В. Ф. Снєгірьова) родопомічного за­кладу, він працював водночас на ка­федрі акушерства і жіночих хвороб Жі­ночого медичного інституту. Його «Оперативноє акушерство», опубліко­ване в 1892 p ., і досі залишається кла­сичним посібником. М. М. Феноменов вичерпно обґрунтував показання й умо­ви та описав техніку майже всіх аку­шерських операцій, запропонував метод перфорації передлеглої голови плода, декапітації, клейдотомії, удосконалив акушерські інструменти, наполегливо впроваджував методи асептики й ан­тисептики в акушерство. Петро Тимофійович Садовський (1863-1912) здобув славу своїми унікальними для того часу досліджен­нями: «Учение о роли зпителия в патоге­незе ретенционньїх кист фаллопиевых труб при их сращении» та «О способах распространения микробов из полости матки», що була однією з перших праць про дрімаючу і висхідну інфекцію. Він описав методику видалення матки че­рез піхву, рекомендації щодо методів профілактики ушкодження сечоводів під час лапаротомії і їх зашивання.

84. Професор акушерства і жіночих хво­роб Леонід Олександрович Кривський працював над проблемами повторного ке­саревого розтину, оперативної гінеколо­гії, біомеханізму пологів у випадку ано­мальних передлежань голови плода. До праці над «Пособием по женским болезням» за його редакцією Л. О. Кривський залучив найкращі наукові сили Росії. Школу професора Д. О. Отта прой­шов видатний клініцист Рене Вален­тинович Кіпарський (1867 — 1938), спів­автор відомої «Оперативной гинекологии», творець цілої низки операцій щодо виправлення неправильного поло­ження матки, блискучий майстер піх­вових операцій. Одним із перших він виконав трансплантацію яєчника в по­рожнину матки при жіночій неплід­ності, вдосконалив оперативну техніку щодо усунення непрохідності маткових труб. Р. В. Кіпарський був неперевершеним фахівцем у фістульній хірургії, першим у нашій країні розпочав засто­сувати сфінктеропластику сечового мі­хура, утворення штучного сфінктера. Домігся відкриття в своєму інституті спе­ціального відділу, який займався проб­лемами акушерсько-гінекологічної уро­логії.

85. Академік Костянтин Климентійович Скробанський (1874 — 1947), ви­хованець Петербурзької військово-ме­дичної академії, створив оригінальну школу акушерів-гінекологів. Він автор близько 200 наукових робіт, підручника «Акушерство й гинекология». Під його керівництвом виконано понад 50 дисер­тацій. У своїй праці «Опьіт экспериментальной разработки вопроса о патогене­зе зклампсии» К. К. Скробанський ви­значив роль плацентарної тканини та речовин, які виробляються нею, у генезі пізнього токсикозу вагітних. Запро­понував показання для хірургічного втручання в акушерстві і гінекології, у тому числі для оперативного лікування хворих на рак. Людвіг Людвігович Окінчиц (1874 — 1941) набув славетності завдяки двотом­нику оперативної гінекології, посібни­ку «Гинекологическая клиника», дослі­дженням «К вопросу о взаимосвязях некоторьіх желез внутренней секреции». Значну роль у розв'язанні спірних пи­тань судово-медичної науки відіграла йо­го монографія «Возрастные изменения девственной плевьі».

86. Одним із кращих учнів М. М. Феноменова був Герман Генріхович Гентер (1881 — 1935), відомий працями «Преждевременное выделение детского места», «Методы исследования в гинекологии», а також роботами про ме­ханізм пологів, випадання статевих ор­ганів. Ранні ознаки вагітності та параметриту - ознаки Гентера - увійшли і до сучасних підручників та довідників з акушерства. У клініці Г. Г. Гентера було організовано для лікарів-акушерів спеціальні семінари - «вівторки», на яких збиралися слухачі не тільки з місцевих родопомічних установ, а й із ін­ших міст. Г. Г. Гентер був дбайливим вихователем молоді, написав посібник з акушерства для лікарів і студентів, керував їх науковою роботою.

87. Одним із найталановитіших учнів Д. О. Отта, який навіть дістав прізви­сько «маленького Отта», був Михайло Васильович Йолкін (1884 — 1940). Ли­ше перелік його праць з основних пи­тань акушерства і гінекології свідчить про надзвичайну ерудицію автора. Се­ред них - «О регионарной анестезин при гинекологических операциях», «Оперативнеє лечение ретрофлексий матки по способу автора», «Случаи вродженной грыжи пуповиньї», «Новые методы э кстирпации матки в условиях пол-ного пролапса у пожилых», «Современньіе взгляды на зклампсию й методы ее лечения», «К вопросу о недостаточности тазового дна», «Пути профилактики послеродовой инфекции», «Гонорея женщин й ее лечение», «Физкультура й менструальная функция», «Злокачественньїе новообразования яичников». /. /. Яковлєв (1896-1968), пред­ставник школи Д. О. Отта, створив новий методологічний підхід до вивчення фізіології і патології вагітності та поло­гів. Він вивчав функції головного моз­ку вагітних, запропонував фізіологічні методи знеболювання, розвинув уявлен­ня щодо біомеханізму пологів, запропо­нував класифікацію аномалій полого­вої діяльності.

88. Могутню школу акушерів і гінеколо­гів було створено в Казані, її заснов­ником став Вікторин Сергійович Груздьов (1866—1938), випускник Пе­тербурзької військово-медичної академії, учень О. І. Лебедєва, один із перших онкогінекологів у Росії. Розпочавши свою науково-дослідницьку діяльність ще в студентські роки, B . C . Груздьов був дві­чі премійований за свої праці. Заслуже­ну славу здобули праці «О развитии морфологии маточной мускулатурьі», «О физиологии женской половой сфери», «О раке матки». Характерним для B . C . Груздьова та його школи було міцне пов'язування питань клініки з морфо­логічними науками. Протягом 30 років він завідував кафедрою, майже 20 років був редактором «Казанського медичного журналу». Популярність журналу, який об'єднав навколо себе кращі наукові си­ли, збереглася і досі. B . C . Груздьов три­валий час керував Казанським медич­ним товариством і був організатором міс­цевого Інституту удосконалення лікарів. Він автор одного з кращих у країні по­сібників з акушерства і жіночих хвороб. Серед акушерів-гінекологів важко було знайти подібного ентузіаста щодо попу­ляризації наукових знань і передавання свого багатогранного досвіду молоді.

89. Вихованець Казанського університету й учень В. С. Груздьова, Микола Іва­нович Горизонтов багато енергії відда­вав дослідженням у галузі туберкульо­зу жіночих статевих органів. Більша час­тина його науково-педагогічної діяльно­сті відбувалася в Сибіру, спочатку — в Томську, а потім - у Новосибірську, де він створив наукові школи. Видатними учнями В. С. Груздьова були Михайло Сергійович Малиновський (1880-1976) і Л. С. Персіанінов, які стали визнаними лідерами московської школи акушерства та гіне­кології, організаторами сучасної систе­ми пологової допомоги. М. С. Малиновський як прекрасний клініцист зай­мався питаннями оперативного акушер­ства, знеболювання в акушерстві та гі­некології, лікування при пізньому ток­сикозі вагітних, післяпологових гнійно-септичних захворюваннях, видав підруч­ник, який і тепер користується вели­кою популярністю у студентів і прак­тичних лікарів. Заслуги академіка Леоніда Семено­вича Персіанінова (1908—1978) поля­гають у розробленні проблем акушер­ського травматизму, фізіології і пато­логії скоротливої діяльності матки, діа­гностики та лікування гіпоксії плода й асфіксії новонародженого. За цикл ро­біт з перинатології Л. С. Персіанінова було нагороджено Державною премією СРСР. Він був віце-президентом Міжнародної асоціації акушерів-гінекологів.

90. У наш час традиції московської шко­ли акушерів-гінекологів продовжують такі відомі вчені, як К. М. Віхляєва, В. І. Кулаков, Г. М. Савельєва, В. М. Сєров, Т. О. Старостіна, М. М. Победінський, В. І. Краснопольський, В. Є. Радзінський, В. М. Си-дєльникова, які створили власні науко­ві школи. Велика роль у становленні перинато­логії (з 60-х років XX ст.) як самостій­ної наукової дисципліни належить зна­менитим працям П. К. Анохіна та його учнів (30-ті роки) щодо функціональ­них систем організму, І. А. Аршавського - стосовно домінанти вагітності. П. Г. Свєтлов, В. І. Бодяжина розроб­ляли проблему критичних періодів ембріо- і фетогенезу; петербурзькі вчені Н. Л. Гармашева та Н. М. Костянтинова - фундаментальні проблеми перинатальної медицини. До київської школи акушерства і гі­некології належав Микола Вітольдович Шуварський (1860-1922). Широкого визнання набули його праці про штуч­не запліднення, міому матки і вагітність, ускладнення під час третього періоду пологів, стан плаценти та її будову.

91. Особлива роль у розвитку медици­ни в Україні, й зокрема в Одесі, нале­жить великому Миколі Івановичу Пи­рогову, який під час своєї роботи попечи­телем Одеського навчального округу (1856—1858) клопотав перед урядом про відкриття медичного факультету на Півдні. І вересня 1900 р. ректор Ново­російського університету професор Фе дір Никифорович Шведов прочитав пер­шу лекцію на медичному факультеті. А в 1920 р. медичний факультет перетво­рено на медичну академію, ректором якої став академік Данило Кирилович Заболотний (пізніше його було обрано президентом Академії наук України). З 1921 р. розпочалось існування само­стійного Одеського медичного інститу­ту (ОМІ), ректором якого протягом 1923—1927 pp . був академік Лев Васи­льович Громашевський. Одним з організаторів родопомочі та гінекологічної допомоги в Одесі був Гри­горій Ілліч Гімельфарб (1857 — 1928). Значним внеском у розвиток гінеколо­гії були його праці «К вопросу о девиации матки», «О клинике й лечении миом матки». Удосконалюючи радикальну операцію видалення матки за Вертгеймом, він знизив смертність після неї до 2 %. Володіючи широкими знаннями в галузі патології, анатомії і лаборатор­ної техніки, Г. І. Гімельфарб створив патологоанатомічний музей і заснував першу лабораторію.

92. У 1905 р. медичним факультетом Но­воросійського університету на посаду професора кафедри акушерства і жіно­чих хвороб було обрано випускника Пе­тербурзької військово-медичної академії, учня професора О. І. Лебедева — Все­волода Миколайовича Орлова (1866 — 1927). Під його керівництвом аку­шерсько-гінекологічна клініка в Одесі за масштабами оперативної діяльності і наслідками хірургічного втручання від­разу посіла помітне місце серед передо­вих лікувальних установ. Дослідження В. М. Орлова були присвячені грязелікуванню, ролі фізич­них методів у лікуванні при запальних захворюваннях, рентгенотерапії, радіоте­рапії, упровадженню в хірургічну гіне­кологічну практику кетгуту. Автор ві­домого підручника «Учсбник женских болезней», він, як талановитий педагог і клініцист, організував у 1927 р. пер­ше студентське наукове товариство, Оде­ське наукове товариство акушерів-гінекологів, поліклініку для надання без­платної допомоги роділлям, де консуль­тували і чергували асистенти, студенти останнього курсу (перші засади сімейної медицини).

93. Працівників кафедри В. М. Орло­ва - приват-доцентів Г. І. Томсона і Ф. В. Букоємського було обрано професорами Одеських вищих жіночих курсів, а потім — Одеського медичного інституту. Учні В. М. Орлова очолю­вали кафедри акушерства і жіночих хвороб в інших містах: В. Д. Брандт - у Харкові, Б. К. Гогоберідзе - в Тбі­лісі, Г. Ф. Цомакіон у Дніпропет­ровську. Отже, завідувачі кафедр акушерства і гінекології в Одеському медичному інсти­туті професори: В. М. Массен (1902 — 1904), В. М. Орлов (1905-1927), Ф. В. Букоемський (1920—1922), Г. І. Томсон (1928-1929), Г. Ф. Цомакіон (1930-1939), Г. К. Живатов (1936-1948), Б. К.Гогоберідзе (1940-1941), А. М. Ага-ронов (1945—1954), О. Є. Нудольська (1952-1953), Н. П. Верхацький (1953-1958), О.І.Малинін (1954-1965), Я. В. Куколєв (1959- 1971), У. Й. Біжан (1972-1983), І. М. Рембез ( 1965-1968), В. А. Соляник-Шилейко (1968-1990), О. О. Зелінський (з 1983), В. Ф. Нагорна (1990-1994), В. М. Запорожан (з 1986).

94. Видатним представником україн­ської школи акушерів-гінекологів був прославлений хірург, талановитий діаг­ност Григорій Федорович Писемський (1862-1937), професор Київського ме­дичного інституту і Київського інсти­туту удосконалення лікарів. Із напи­саних ним понад 60 наукових праць найбільш відомими є дослідження про іннервацію матки, монографія про дермоїди черевної стінки, роботи з опе­ративної гінекології. Г. Ф. Писемський був редактором журналів «Українські медичні вісті», «Вопросы онкологии», ініціатором відкриття в Києві першої жіночої консультації для вагітних, ство­рення колгоспних пологових будинків, організації родопомочі в сільській міс­цевості. У його клініці вперше в аку­шерсько-гінекологічній практиці в Україні здійснено переливання донор­ської крові. Після Г. Ф. Писемського кафедру акушерства і гінекології Київського ме­дичного інституту очолив професор О. І. Крупський. Під його керівництвом розширювалася клінічна база, було ство­рено біохімічну лабораторію. З 1936 р. існували вже дві кафедри акушерства і жіночих хвороб — на лікувальному і пе­діатричному факультетах.

95. Одним з основоположників акушер­ства в Україні був професор Київського медичного інституту Феодосій Онисимович Соколов (1870 — 1942). Його докторська дисертація «О солевом вли­ваний как методе лечения после ост-рьіх кровопотерь» стала основою теоре­тичних положень щодо впливу транс­фузії крові на організм. Широковідо­мими були праці Ф. О. Соколова «О лечении септического аборта», «Консер­вативноє лечение миом». Маючи вели­чезний досвід наукової і практичної ро­боти, він брав найдіяльнішу участь у роботі установ Охматдиту в Україні.

96. З 1938 по 1958 р. кафедру акушер­ства і гінекології № 1 лікувального фа­культету Київського медичного інститу­ту очолював професор, член-кореспон-дент АН України Олександр Юдимович Лур'є, який був головним акуше-ром-гінекологом Міністерства охорони здоров'я УРСР. Він запропонував про­ведення аналізу материнської смертно­сті (материнські летальні комісії), що мало велике значення для підвищення якості родопомочі, а також знеболювання пологів (1935 p .), за що його було удо­стоєно Державної премії. Розпочалося розроблення єдиних положень з найваж­ливіших питань акушерства (вузький таз, кесарів розтин, акушерська крово­теча тощо). Досвід України поширю­вався по всіх республіках Союзу. Збіль­шилася кількість ліжок оперативної гі­некології, було відкрито відділення гі­некологічної онкології, септичної гіне­кології, патології вагітності. У викладан­ні акушерства і гінекології більше ува­ги стали приділяти практичним занят­тям. О. Ю. Лур'є запропонував свою модифікацію екстирпації матки за Вер-тгеймом у поєднанні з рентгено- та радійтерапією.

97. Кафедру акушерства і гінекології № 2 з 1938 р. очолював вихованець Ки­ївського медичного інституту професор Петро Михайлович Буйко (1895 — 1943). Клініко-експериментальна праця «Хірургічне лікування міхурово-піхвових нориць у жінок» характеризує його як сміливого новатора, вченого-гуманіста. З перших днів Другої світової війни П. М. Буйко пішов добровольцем на фронт. Пораненим був захоплений у полон, звідки втік. Брав активну участь у партизанському русі України. Був схоплений гестапо. Після жорсто­ких тортур 15 жовтня 1943 р. його було спалено живим у с. Ярошівка. До 1953 р. кафедру акушерства і гі­некології № 2 очолював заслужений ді­яч науки, професор О. М. Ольшанецький автор одного з перших до­сліджень з історії вітчизняного акушер­ства і гінекології.

98. За ініціативою професора О.Ю. Лур'є, у повоєнні роки вперше в країні було організовано профілак­тичні онкологічні обстеження жінок, що дало змогу знизити смертність від раку. Завдяки активній науковій, лікувальній та організаційній діяльно­сті кафедри акушерства і гінекології Ки­ївського медичного інституту знизилася смертність від акушерських кровотеч. Вперше було відкрито кабінети патоло­гії клімаксу, дитячої гінекології, удо­сконалено систему підвищення кваліфікації лікарів. У розвитку дитячої гінекології значна роль належить уч­ням О. Ю. Лур'є професорам Ю. О. Крупко-Большовій, І. Б. Вовк, а в онкологічній гінекології — В. К. Він­ницькій, А. І. Євдокимову, В. Я. Зухер, Н. В. Свєчниковій та ін.

99. У 1959 р. кафедру очолив вихованець харківської школи професора І.І. Грищенка - Микола Сергійович Бакшеєв (1911 — 1974) — професор, головний акушер-гінеколог МОЗ УРСР. Він створив наукову школу, яка розробляла питання фізіології і патології скоротливої діяльності матки, емболії навколоплодовими водами, гестозу, гіпоксії плода й асфіксії новонародже­ного, хіміотерапії в онкогінекології. За монографію «Маткові кровотечі в акушерстві» М. С. Бакшеєв був удостоє­ний Державної премії ім В. Ф. Снєгірьова. Справу М. С. Бакшеєва продовжували його послідовники: доцент Т. Я. Каліниченко — видатний організатор охорони здоров'я в Україні, про­фесор Раїса Іванівна Малихіна - відомий спеціаліст з проблем туберкульо­зу жіночих статевих органів. Завідува­чами кафедр Київського медичного інституту (нині - Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця) е відомі українські вчені: професори В. С. Артамонов, В. Я. Голота, головний спеціаліст акушер-гінеколог МОЗ України — професор Б. М. Венцківський. Кафедру акушерства Київського ін­ституту удосконалення лікарів (КІУЛ) було створено в 1918 р. на базі поліклініки Клінічного інституту Київського професійного союзу лікарів. Організатором і першим завідувачем кафедри був Григорій Федорович Писемський, а кафедру гінекології очолював професор В. Л. Лозинський. Учнями Г. Ф. Писемського були професори С. П. Виноградова, Е. Я. Янкелевич, К. М. Жмакін, В. П. Савицький, В. М. Хмєлевський.

100. З 1971 по 1993 р. кафедру очолював професор Леонід Васильович Тимошенко — видатний український учений-клі-ніцист, член-кореспондент НАН Укра­їни, АМН СРСР, РАМН, почесний член наукових товариств акушерів-гінекологів Болгарії, Угорщини, Югославії, член Європейської асоціації акушерів-гінекологів, лауреат Державної премії ім. B. Ф. Снєгірьова (1985), нагороджений медаллю Земельвейса за розвиток на­уки. Його по праву можна назвати од­ним із основоположників сучасного акушерства, перинатології та гінекології в Україні. Палкий вихователь науковців і лікарів, чуйний лікар, улюбленець студентської молоді, Л. В. Тимошенко спочатку очолював кафедру Львівського ме­дичного інституту, де також створив на­укову школу. Його послідовниками е 16 завідувачів кафедр провідних вузів України, серед яких — професори Єв­генія Вікторівна Коханевич, Станіслав Сергійович Леуш, Юрій Петрович Вдо­виченко та інші відомі вчені. Л. В. Тимошенко — автор понад 600 наукових праць, зокрема 20 монографій та на­вчальних посібників. Під його керів­ництвом виконано 85 кандидатських і 20 докторських дисертацій. Створеним у 1936 р. Українським державним науково-дослідним інститу­том охорони материнства і дитинства (Охматдит) ім. Н. К. Крупської (м. Ки­їв) засновано журнал «Педіатрія, аку­шерство та гінекологія», який об'єдну­вав навколо себе кращі наукові сили України.

101. Згодом Український НДІ Ох­матдит, у якому працювали такі відомі вчені і практики, як професори Г. Ф. Писемський, В. М. Хмелевський, C.П. Виноградова, академік А. П. Ніколаєв, було реорганізовано в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, який з 1994 р. перейшов під керівницт­во АМН України. У його тановленні і розвитку вирішальна роль належить професору А. Г. Папі/, академіку НАН і АМН України О. М. Лук'яновій, члену-кореспонденту АМН України, професору О. Т. Михайлєнку автору багатьох монографій з проблем акушер­ства і перинатології, навчальних посібників: «Физиологическое акушерство», «Патологическое акушерство», «Ситуационньїе задачи по акушерству і гинекологии», «Гинекология» та ін. Основними напрямами творчої ді­яльності інституту було розроблення проблем знеболювання пологів, регу­ляції пологової діяльності, акушерських кровотеч, гемолітичної хвороби плода і новонародженого, пізнього токсикозу вагітних, недоношування ва­гітності, гіпоксії плода і новонароджено­го (А. П. Ніколаев, Л. В. Тимошенко, Г. К. Степанківська, А. Г. Коломійцева, В. П. Міхедко, Я. П. Сольський, М. Л. Тараховський, С. П. Писарєва, А. В. Обухова, Т. Д. Трав'янко, Л. В. Діденко, Л. Є. Тумапова, А. Я. Братущик та ін.). В. М. Хмелевський одним із перших запропонував для лікування при гіпоксії плода уведення глюкози, кальцію хлориду, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти (суміш Хмелєвського).

102. Монографію академіка Анатолія Петровича Ніколаєва (1896-1961) «Тео-рия й практика обезболивания родов» (1953) перекладено і видано мовами багатьох зарубіжних країн (Франція, Німеччина, Чехословаччина, Італія, Ар­гентина). Його метод лікування при гіпоксії плода з використанням 40 % розчину глюкози (20 мл) з кардіазолом та інгаляцією кисню (тріада Ніколаєва) набув поширення в Україні, СРСР та за рубежем. Академік А. П. Ніколаєв, випускник медичного факуль­тету Київського університету, працю­вав завідувачем кафедри акушерства і гінекології Полтавського медичного ін­ституту, був директором НДІ акушер­ства і гінекології АМН СРСР (м. Ленінград). Наукова школа акушерів-гінеколо-гів виникла в Харківському медичному інституті, де кафедрою керували про­фесори П. X . Хажинський, Р. Л. Лівшина, а з 1946 по 1972 р. - заслуже­ний діяч науки СРСР, патріарх сучасної школи українських акушерів-гінекологів, професор Іван Іванович Грищенко (1897 — 1983). Прекрасний хірург і клініцист, І. І. Грищенко велику ува­гу приділяв відновлювальній хірургії при аномаліях розвитку статевих орга­нів, сечостатевих і кишкових норицях. Він уперше в Україні організував центр для вивчення антропозоонозних захво­рювань в акушерстві; очолив роботу з вивчення проблем ізоантигенної несуміс­ності крові матері і плода (перший у СРСР провів амніоцентез), виправлен­ня аномалій положення плода за допомо­гою зовнішнього профілактичного по­вороту та фізичних вправ; розробляв пи­тання генетики.

103. Автор понад 130 науко­вих праць, у тому числі навчального посібника з акушерства, 4 монографій, він був також відповідальним секрета­рем першого складу редколегії журна­лу «ПАГ», членом редколегії журналу «Акушерство й гинекология». Під ке­рівництвом І. І. Грищенка виконано 7 докторських і 52 кандидатські дисер­тації. Його учні очолили кафедри аку­шерства і гінекології у Києві (М. С. Бакшеєв, Р. І. Малихіна), Хар­кові, Одесі (В. А. Соляник-Шилейко), Запоріжжі, Тернополі. Кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультету Харківського державного університету з 1966 р. заві­дує заслужений діяч науки і техніки, академік НАН України, лауреат Дер­жавних премій СРСР та УРСР, профе­сор В. І. Грищенко, який водночас очо­лює й Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України. Він зро­бив значний внесок щодо вивчення проб­лем кріохірургії (вперше в колишньо­му СРСР), перинатології, токсикозу ва­гітних, вивчив роль шишкоподібного тіла (епіфіза) у фізіології і патології жіно­чої репродуктивної системи. За моно­графію «Антенатальная смерть плода» був удостоєний премії ім. В. Ф. Снєгірьова АМН СРСР. Під його керів­ництвом здійснено першу в Україні ефективну спробу екстракорпорального запліднення. Експерт ВООЗ з проб­лем контролю за народжуваністю, рад­ник програми «Репродукция человека».

104. У 1936 р. було засновано кафедру акушерства і гінекології Вінницького ме­дичного інституту, керівником якої став професор С. І. Топузе. Завідувачами кафедри були О. О. Коган, Н. П. Верхацький, С. Б. Голубчин, Р. І. Ште-ренберг, Г. Н. Смирнов. Заслуга у ство­ренні наукових шкіл на Вінниччині на­лежить професорам Р. А. Вартапетову та М. К. Венцьковському. З вінниць­кої школи вийшли такі відомі вчені, як професори Я. П. Сольський, П. Г. Жу-ченко, П. П. Григоренко, Б. Ф. Мазорчук, А. Н. Гайструк, які розробляли проблеми гестозу, септичних ускладнень в акушерстві й гінекології, вивчали вплив екологічних чинників на організм матері і новонародженого. Власні на­укові школи створили також професо­ри В. К. Чайка (Донецьк), К. В. Воронін (Дніпропетровськ), Л. Б. Маркін (Львів), О. Я. Гречаніна (Харків), А. М. Рибалка (Крим), В. А. Соляник-Шилейко (Одеса). Розвитком перинатології в Україні зумовлено створення наукових шкіл і кафедр перинатальної медицини у Дніп­ропетровську (проф. 3. М. Дубосарська), Одесі (проф. О. О. Зелінський), Харкові (проф. О. В. Грищен­ко, проф. О. Я. Гречаніна).

105. В. Л. Соляник-Шилейко є вихован­кою харківської школи акушерства і гінекології професора І. І. Грищенка, її дослідження присвячені проблемам ізо-імунізації організму вагітної у випад­ках несумісності крові матері й плода, реабілітаційної терапії запальних захво­рювань жіночих статевих органів з ви­користанням фізичних і санаторно-ку­рортних чинників, кріохірургії в гіне­кології. Автор понад 200 наукових праць, 3 монографій; під її керівницт­вом захищено 3 докторських, 23 канди­датські дисертації. Представники одеської школи аку-шерів-гінекологів: професори В. М. Запорожан, О. В. Хаїт, О. О. Зелінський, В. Ф. Нагорна, О. Б. Задорожна, Н. М. Нізова, О. Г. Андрієвський продовжують розроблення проблем кріохірургії, лікування при гіперпластичних і передракових процесах жіночої репродуктивної системи, ендоскопіч­ної хірургії в гінекології, репродукції людини, перинатології, впливу еколо­гічних чинників на здоров'я жінки, планування сім'ї. У наш час розвиваються сучасні на­прями в акушерстві й гінекології: прена­тальна діагностика стану плода (біоп­сія хоріона, плаценти, генетичний ам-ніоцентез, кордоцентез) з використан­ням нових інструментальних, біохіміч­них, біофізичних, імунологічних, мік­робіологічних, молекулярно-біологічних методів; фетальна терапія і хірургія; до­поміжні репродуктивні технології (екстракорпоральне запліднення, трансплан­тація гамет, перенесення ембріонів); ен­доскопічна хірургія в гінекології.

106. В Україні створено систему лікуваль­но-профілактичних установ: жіночі й дитячі консультації, пологові будинки, лікарні, диспансери. Згідно з законо­давством України, вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям за­безпечуються пільги та грошова допо­мога. Сьогодні труднощі стосовно фінан­сування медичного обслуговування населення свідчать про необхідність сер­йозних змін у системі охорони здоров'я, в тому числі й у галузі акушерства і гінекології. Це пов'язано не лише з неспроможністю держави утримувати гі­гантську мережу лікувальних закладів, а й незадоволенням населення щодо якості медичної допомоги. Охорона здо­ров'я визначає у кожній країні рівень добробуту населення, ступінь його со­ціальної захищеності, вона є індикато­ром політико-економічної ситуації в су­спільстві. Тому нові соціально-економічні реформи неодмінно повинні привести до змін у системі охорони здоров'я, твор­чого використання міжнародного досві­ду, насамперед у галузі страхової та сімейної медицини.

107. До 1990 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолювала Г. К. Степанківська — член-кореспондент НАН, а потім - і АМН України, їй нале­жать праці щодо вивчення механізмів регуляції пологової діяльності, розроб­лення методів раціонального ведення пологів. Професор Б. М. Венцьков­ський та вчені його школи зробили знач­ний внесок у розвиток вітчизняної перинатології, упровадження нових мето­дів діагностики стану плода (електро-, фонокардіографія, гормональні, біохі­мічні дослідження, допплерометрія, кар-діотокографія, амніоскопія), вивчення проблеми фізіології та патології матки під час вагітності і пологів, раціональ­ного харчування вагітних, пізнього ток­сикозу вагітних, переношування вагіт­ності, передчасних пологів, післяполо­гової інфекції, антенатальної охорони плода і новонародженого, онкогінекології, туберкульозу.

108. Кафедру акушерства і гінекології № 2 з 1938 р. очолював вихованець Київського медичного інституту професор Петро Михайлович Буйко (1895 — 1943). Клініко-експериментальна праця «Хірургічне лікування міхурово-піхвових нориць у жінок» характеризує його як сміливого новатора, вченого-гуманіста. З перших днів Другої світової війни П. М. Буйко пішов добровольцем на фронт. Пораненим був захоплений у полон, звідки втік. Брав активну участь у партизанському русі України. Був схоплений гестапо. Після жорсто­ких тортур 15 жовтня 1943 р. його було спалено живим у с. Ярошівка.

109. До 1953 р. кафедру акушерства і гі­некології № 2 очолював заслужений діяч науки, професор О. М. Ольшанецький автор одного з перших досліджень з історії вітчизняного акушерства і гінекології. За ініціативою професора О.Ю. Лур'є, у повоєнні роки вперше в країні було організовано профілак­тичні онкологічні обстеження жінок, що дало змогу знизити смертність від раку. Завдяки активній науковій, лікувальній та організаційній діяльності кафедри акушерства і гінекології Ки­ївського медичного інституту знизилася смертність від акушерських кровотеч. Вперше було відкрито кабінети патології клімаксу, дитячої гінекології, удо­сконалено систему підвищення кваліфікації лікарів. У розвитку дитячої гінекології значна роль належить уч­ням О. Ю. Лур'є професорам Ю. О. Крупко-Большовій, І. Б. Вовк, а в онкологічній гінекології — В. К. Вінницькій, А. І. Євдокимову, В. Я. Зухер, Н. В. Свєчниковій та ін.

110. У 1959 р. кафедру очолив вихова­нець харківської школи професора І.І. Грищенка - Микола Сергійович Бакшеєв (1911 — 1974) — професор, голов­ний акушер-гінеколог МОЗ УРСР. Він створив наукову школу, яка розробля­ла питання фізіології і патології скоро­тливої діяльності матки, емболії навколоплодовими водами, гестозу, гі­поксії плода й асфіксії новонародже­ного, хіміотерапії в онкогінекології. За монографію «Маткові кровотечі в акушерстві» М. С. Бакшеєв був удостоє­ний Державної премії ім В. Ф. Снєгірьова. Справу М. С. Бакшеєва продовжували його послідовники: доцент Т. Я. Каліниченко — видатний організатор охорони здоров'я в Україні, про­фесор Раїса Іванівна Малихіна - ві­домий спеціаліст з проблем туберкульо­зу жіночих статевих органів. Завідува­чами кафедр Київського медичного ін­ституту (нині - Національний медич­ний університет ім. О. О. Богомольця) е відомі українські вчені: професори В. С. Артамонов, В. Я. Голота, головний спеціаліст акушер-гінеколог МОЗ Укра­їни — професор Б. М. Венцківський.

111. До 1990 р. кафедру акушерства та гінекології № 1 очолювала Г. К. Степанківська — член-кореспондент НАН, а потім - і АМН України, їй нале­жать праці щодо вивчення механізмів регуляції пологової діяльності, розроб­лення методів раціонального ведення пологів. Професор Б. М. Венцьков­ський та вчені його школи зробили знач­ний внесок у розвиток вітчизняної перинатології, упровадження нових мето­дів діагностики стану плода (електро-, фонокардіографія, гормональні, біохі­мічні дослідження, допплерометрія, кар-діотокографія, амніоскопія), вивчення проблеми фізіології та патології матки під час вагітності і пологів, раціональ­ного харчування вагітних, пізнього ток­сикозу вагітних, переношування вагіт­ності, передчасних пологів, післяполо­гової інфекції, антенатальної охорони плода і новонародженого, онкогінекології, туберкульозу. Кафедру акушерства Київського ін­ституту удосконалення лікарів (КІУЛ) було створено в 1918 р. на базі поліклі­ніки Клінічного інституту Київського професійного союзу лікарів. Організа­тором і першим завідувачем кафедри був Григорій Федорович Писемський, а ка­федру гінекології очолював професор В. Л. Лозинський. Учнями Г. Ф. Писемського були професори С. П. Вино­градова, Е. Я. Янкелевич, К. М. Жмакін, В. П. Савицький, В. М. Хмєлевський.

112. З 1971 по 1993 р. кафедру очолював професор Леонід Васильович Тимошенко — видатний український учений-клі-ніцист, член-кореспондент НАН Укра­їни, АМН СРСР, РАМН, почесний член наукових товариств акушерів-гінекологів Болгарії, Угорщини, Югославії, член Європейської асоціації акушерів-гінекологів, лауреат Державної премії ім. B. Ф. Снєгірьова (1985), нагороджений медаллю Земельвейса за розвиток на­уки. Його по праву можна назвати од­ним із основоположників сучасного акушерства, перинатології та гінекології в Україні. Палкий вихователь науковців і лікарів, чуйний лікар, улюбленець студентської молоді, Л. В. Тимошенко спочатку очолював кафедру Львівського ме­дичного інституту, де також створив на­укову школу. Його послідовниками е 16 завідувачів кафедр провідних вузів України, серед яких — професори Єв­генія Вікторівна Коханевич, Станіслав Сергійович Леуш, Юрій Петрович Вдо­виченко та інші відомі вчені. Л. В. Тимошенко — автор понад 600 наукових праць, зокрема 20 монографій та на­вчальних посібників. Під його керів­ництвом виконано 85 кандидатських і 20 докторських дисертацій.

113. Створеним у 1936 р. Українським державним науково-дослідним інститу­том охорони материнства і дитинства (Охматдит) ім. Н. К. Крупської (м. Ки­їв) засновано журнал «Педіатрія, аку­шерство та гінекологія», який об'єдну­вав навколо себе кращі наукові сили України. Згодом Український НДІ Ох­матдит, у якому працювали такі відомі вчені і практики, як професори Г. Ф. Писемський, В. М. Хмелевський, C.П. Виноградова, академік А. П. Ніколаєв, було реорганізовано в Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, який з 1994 р. перейшов під керівницт­во АМН України. У його тановленні і розвитку вирішальна роль належить професору А. Г. Папі/, академіку НАН і АМН України О. М. Лук'яновій, члену-кореспонденту АМН України, професору О. Т. Михайлєнку автору багатьох монографій з проблем акушер­ства і перинатології, навчальних посібників: «Физиологическое акушерство», «Патологическое акушерство», «Ситуационньїе задачи по акушерству і гинекологии», «Гинекология» та ін.

114. Основними напрямами творчої ді­яльності інституту було розроблення проблем знеболювання пологів, регу­ляції пологової діяльності, акушерських кровотеч, гемолітичної хвороби плода і новонародженого, пізнього токсикозу вагітних, недоношування ва­гітності, гіпоксії плода і новонароджено­го (А. П. Ніколаев, Л. В. Тимошенко, Г. К. Степанківська, А. Г. Коломійцева, В. П. Міхедко, Я. П. Сольський, М. Л. Тараховський, С. П. Писарєва, А. В. Обухова, Т. Д. Трав'янко, Л. В. Діденко, Л. Є. Тумапова, А. Я. Братущик та ін.). В. М. Хмелевський одним із перших запропонував для лікування при гіпоксії плода уведення глюкози, кальцію хлориду, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти (суміш Хмелєвського). Монографію академіка Анатолія Петровича Ніколаєва (1896-1961) «Тео-рия й практика обезболивания родов» (1953) перекладено і видано мовами багатьох зарубіжних країн (Франція, Німеччина, Чехословаччина, Італія, Ар­гентина). Його метод лікування при гіпоксії плода з використанням 40 % розчину глюкози (20 мл) з кардіазолом та інгаляцією кисню (тріада Ніколаєва) набув поширення в Україні, СРСР та за рубежем. Академік А. П. Ніколаєв, випускник медичного факуль­тету Київського університету, працю­вав завідувачем кафедри акушерства і гінекології Полтавського медичного ін­ституту, був директором НДІ акушер­ства і гінекології АМН СРСР (м. Ленінград).

115. Наукова школа акушерів-гінеколо-гів виникла в Харківському медичному інституті, де кафедрою керували про­фесори П. X . Хажинський, Р. Л. Лівшина, а з 1946 по 1972 р. - заслуже­ний діяч науки СРСР, патріарх сучасної школи українських акушерів-гінекологів, професор Іван Іванович Грищенко (1897 — 1983). Прекрасний хірург і клініцист, І. І. Грищенко велику ува­гу приділяв відновлювальній хірургії при аномаліях розвитку статевих орга­нів, сечостатевих і кишкових норицях. Він уперше в Україні організував центр для вивчення антропозоонозних захво­рювань в акушерстві; очолив роботу з вивчення проблем ізоантигенної несуміс­ності крові матері і плода (перший у СРСР провів амніоцентез), виправлен­ня аномалій положення плода за допомо­гою зовнішнього профілактичного по­вороту та фізичних вправ; розробляв пи­тання генетики. Автор понад 130 науко­вих праць, у тому числі навчального посібника з акушерства, 4 монографій, він був також відповідальним секрета­рем першого складу редколегії журна­лу «ПАГ», членом редколегії журналу «Акушерство й гинекология». Під ке­рівництвом І. І. Грищенка виконано 7 докторських і 52 кандидатські дисер­тації. Його учні очолили кафедри аку­шерства і гінекології у Києві (М. С. Бакшеєв, Р. І. Малихіна), Хар­кові, Одесі (В. А. Соляник-Шилейко), Запоріжжі, Тернополі.

116. Кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультету Харківського державного університету з 1966 р. заві­дує заслужений діяч науки і техніки, академік НАН України, лауреат Дер­жавних премій СРСР та УРСР, профе­сор В. І. Грищенко, який водночас очо­лює й Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАН України. Він зро­бив значний внесок щодо вивчення проб­лем кріохірургії (вперше в колишньо­му СРСР), перинатології, токсикозу ва­гітних, вивчив роль шишкоподібного тіла (епіфіза) у фізіології і патології жіно­чої репродуктивної системи. За моно­графію «Антенатальная смерть плода» був удостоєний премії ім. В. Ф. Снєгірьова АМН СРСР. Під його керів­ництвом здійснено першу в Україні ефективну спробу екстракорпорального запліднення. Експерт ВООЗ з проб­лем контролю за народжуваністю, рад­ник програми «Репродукция человека», В. І. Грищенко підготував 13 докторів і 83 канд. медичних наук. Він є членом редколегії журналів «Педіатрія, акушер­ство та гінекологія» і «Акушерство й ги-некология» (Росія), головним редакто­ром журналу «Проблеми кріобіології», головою медико-біологічної секції Північно-Східного наукового центру Націо­нальної академії наук України.

117. На кафедрі акушерства і гінекології педіатричного факультету в Харкові плідно працювала професор В. Ф. Матвеева. Завідує кафедрою професор М. Г. Богдашкін — заслужений діяч на­уки і техніки України. Традиції хар­ківської школи продовжують такі відо­мі фахівці в галузі перинатології, як професори О. Я. Гречаніна, О. В. Гри­щенко, М. О. Щербина, Л. Г. Назарен­ко, кандидат медичних наук Н. П. Ве-ропотвелян (Кривий Ріг), їхні співро­бітники. Перший Інститут охорони материн­ства і дитинства створено 1923 р. у Хар­кові; в 1928 р. такі інститути було від­крито в Києві, Одесі, Дніпропетров­ську, пізніше — у Львові і Мукачеві.

118. У 1936 р. було засновано кафедру акушерства і гінекології Вінницького ме­дичного інституту, керівником якої став професор С. І. Топузе. Завідувачами кафедри були О. О. Коган, Н. П. Верхацький, С. Б. Голубчин, Р. І. Ште-ренберг, Г. Н. Смирнов. Заслуга у ство­ренні наукових шкіл на Вінниччині на­лежить професорам Р. А. Вартапетову та М. К. Венцьковському. З вінниць­кої школи вийшли такі відомі вчені, як професори Я. П. Сольський, П. Г. Жу-ченко, П. П. Григоренко, Б. Ф. Мазорчук, А. Н. Гайструк, які розробляли проблеми гестозу, септичних ускладнень в акушерстві й гінекології, вивчали вплив екологічних чинників на організм матері і новонародженого. Власні на­укові школи створили також професо­ри В. К. Чайка (Донецьк), К. В. Воронін (Дніпропетровськ), Л. Б. Маркін (Львів), О. Я. Гречаніна (Харків), А. М. Рибалка (Крим), В. А. Соляник-Шилейко (Одеса). Розвитком перинатології в Україні зумовлено створення наукових шкіл і кафедр перинатальної медицини у Дніп­ропетровську (проф. 3. М. Дубосарська), Одесі (проф. О. О. Зелінський), Харкові (проф. О. В. Грищен­ко, проф. О. Я. Гречаніна).

119. В. Л. Соляник-Шилейко є вихован­кою харківської школи акушерства і гінекології професора І. І. Грищенка, її дослідження присвячені проблемам ізо-імунізації організму вагітної у випад­ках несумісності крові матері й плода, реабілітаційної терапії запальних захво­рювань жіночих статевих органів з ви­користанням фізичних і санаторно-ку­рортних чинників, кріохірургії в гіне­кології. Автор понад 200 наукових праць, 3 монографій; під її керівницт­вом захищено 3 докторських, 23 канди­датські дисертації. Представники одеської школи аку-шерів-гінекологів: професори В. М. Запорожан, О. В. Хаїт, О. О. Зелінський, В. Ф. Нагорна, О. Б. Задорожна, Н. М. Нізова, О. Г. Андрієвський продовжують розроблення проблем кріохірургії, лікування при гіперпластичних і передракових процесах жіночої репродуктивної системи, ендоскопіч­ної хірургії в гінекології, репродукції людини, перинатології, впливу еколо­гічних чинників на здоров'я жінки, планування сім'ї.

120. У наш час розвиваються сучасні на­прями в акушерстві й гінекології: прена­тальна діагностика стану плода (біоп­сія хоріона, плаценти, генетичний ам-ніоцентез, кордоцентез) з використан­ням нових інструментальних, біохіміч­них, біофізичних, імунологічних, мік­робіологічних, молекулярно-біологічних методів; фетальна терапія і хірургія; до­поміжні репродуктивні технології (екстракорпоральне запліднення, трансплан­тація гамет, перенесення ембріонів); ен­доскопічна хірургія в гінекології. Цен­три екстракорпорального запліднення відкрито в Москві, Санкт-Петербурзі (1986), Сочі, Краснодарі, Києві, Хар­кові, Донецьку, Одесі. В Україні створено систему лікуваль­но-профілактичних установ: жіночі й дитячі консультації, пологові будинки, лікарні, диспансери. Згідно з законо­давством України, вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям за­безпечуються пільги та грошова допо­мога.

121. Сьогодні труднощі стосовно фінан­сування медичного обслуговування населення свідчать про необхідність сер­йозних змін у системі охорони здоров'я, в тому числі й у галузі акушерства і гінекології. Це пов'язано не лише з неспроможністю держави утримувати гі­гантську мережу лікувальних закладів, а й незадоволенням населення щодо якості медичної допомоги. Охорона здо­ров'я визначає у кожній країні рівень добробуту населення, ступінь його со­ціальної захищеності, вона є індикато­ром політико-економічної ситуації в су­спільстві. Тому нові соціально-економічні реформи неодмінно повинні привести до змін у системі охорони здоров'я, твор­чого використання міжнародного досві­ду, насамперед у галузі страхової та сімейної медицини.

122. Дякую за увагу !