2. Герпетична хвороба (простий герпес) – вірусна хвороба з
групи інфекцій дихальних шляхів, яка проявляється висипкою на
шкірі, слизових оболонках згрупованих дрібних пухирців на
гіперемічній та інфільтрованій поверхні, що супроводжується
свербінням, печією, болем.
Збудники належать до родини герпесвірусів, що містять ДНК.
Відомо два типи вірусів, які спричиняють простий герпес: ВПГ-1,
виділений з уражених ділянок шкіри та слизових оболонок, й
ВПГ-2 – з геніталій
3. Чинники, що сприяють загостренню герпетичної інфекції
супутні захворювання, що супроводжуються пригніченням
імунної системи: онкологічні захворювання, бактерійні і вірусні
інфекції ( ВІЛінфекція, ГРВІ, грип і ін. );
травма губи або слизової оболонки рота;
надмірна дія ультрафіолетового світла;
переохолодженя
стрес
менструальний період;
прийом лікарських препаратів з імунодепресивною дією.
4. Виділяють наступні фази розвитку герпетичних
висипань:
•продромальна — безпосередньо передує видимій
симптоматиці, триває зазвичай до 6 годин. Передвісники
загострення герпесу є у 40 – 60 % пацієнтів. Вони
виявляються наступними ознаками: відчуття
поколювання; свербіння; відчуття печії; невелика
болючість ділянки ураження.
•еритема — почервоніння ділянок шкіри, де в
подальшому з'являться герпетичні висипання; фаза може
тривати аж до 24 годин;
•везикули — на почервонілій шкірі з'являються групи
дрібних бульбашок з прозорим вмістом. Через 24 – 72
години вміст везикул каламутніє. У цю фазу, яка може
продовжуватися протягом декількох днів, вірус легко
передається іншим особам;
•ерозія / виразка / м'який струп — везикули
прориваються, утворюючи дефект шкіри, часто дуже
болючий, з якого сочиться рідина; ризик інфікування
залишається високим;
•твердий струп — уражена поверхня висихає до кірки або
струпів, які можуть сильно свербіти, проте зазвичай
незаразливі;
•сухе лущення / залишкова припухлість / пігментація.
5. КЛАСИФІКАЦІЯ
На сьогодні єдиної загальноприйнятної клінічної класифікації не розроблено. На
даний момент згідно МКХ-10 у розділі I «Деякі інфекційні та паразитарні
хвороби», блоці «Вірусні інфекції, які характеризуються ураженням шкіри та
слизових» включено "Інфекції, спричинені вірусом простого герпесу [herpes
simplex] (код В00), в яких вирізняють:
• герпетична екзема (В00.0);
• герпетичний везикульозний дерматит (В00.1);
• герпетичний гінгівостоматит та фаринготонзиліт (В00.2);
• герпетичний менінгіт (В00.3+) та енцефаліт (В00.4+);
• герпетична хвороба очей (В00.5);
• дисемінована герпетична хвороба (В00.7);
• інші форми герпетичної інфекції, включаючи гепатит та панарицій
(В00.8);
• неуточнені форми герпетичних інфекцій (В00.9).
У блоці «Інфекції, що передаються переважно статевим шляхом» включена
«Аногенітальна герпетична вірусна інфекція [herpes simplex]» (код А60), що
містить:
• герпетичні інфекції статевих органів й сечостатевого тракту
(А60.0);
• герпетичні інфекції періанальних ділянок шкіри й прямої кишки
(А60.1);
• аногенітальна герпетична інфекція неуточнена (А60.9).
6. ПЕРВИННЕ ІНФІКУВАННЯ
Спостерігають в осіб, які не мають антитіл ані до ВПГ-1, ані до ВПГ-2, і
це відбувається при першому контакті людини з ВПГ. Первинний
герпес спостерігають частіше у дітей в віці від 6 місяців до 5 років (як
правило це ВПГ-1-інфікування), коли з крові дитини починають
зникати протигерпетичні антитіла, що були передані від матері.
Первинне інфікування у 80 % осіб має безсимптомний характер, проте
в окремих випадках може проявлятися клінічно
(загальноінтоксикаційний синдром окремо або в поєднанні з
локальним ураженням).
Інкубаційний період триває від 4 до 12 діб при всіх шляхах зараження.
7. ГЕРПЕТИЧНА ЕКЗЕМА
Розвивається у хворих з хронічними
захворюваннями шкіри, найчастіше з екземою.
На фоні вже ураженої шкіри з'являється
герпетичний висип часто з геморагічним вмістом,
що поєднується із симптомами загальної
інтоксикації та реґіонарним лімфаденітом.
8. ГЕРПЕТИЧНИЙ ВЕЗИКУЛЬОЗНИЙ ДЕРМАТИТ
Таке ураження на облямівці губ виникає найчастіше. Перед появою висипу в
ділянці облямівки губ з'являється відчуття печіння, напруження, біль та
гіперемія. Потім виникають пухирці (одиночні або групові), вміст яких згодом
каламутніє. Після розкриття пухирців утворюються поверхневі ерозії, які потім
вкриваються кіркою. Іноді пухирці підсихають без розкривання. Рубців й інших
дефектів шкіри у місці ураження не залишається. Герпетичне ураження
облямівки губ може поєднуватися з ураженням шкіри біля входу до носа, де
з'являються подібні пухирці.
9. ГЕРПЕТИЧНИЙ ГІНГІВОСТОМАТИТ
Є найчастішим проявом первинного інфікування.
Хвороба починається із загальнотоксичних
проявів, на фоні яких на гіперемованій слизовій
порожнини рота з'являються невеликі прозорі
пухирці (від поодиноких до тотального ураження
всієї слизової оболонки рота й задньої стінки
глотки). Через 1-3 дні на місці пухирців, які
лопаються, утворюються численні поверхневі
ерозії, які обумовлюють печіння та біль. Гарячка
може тривати до 1 тижня, ерозії епітелізуються за
1-2 тижні. У дорослих інфекція, яку спричинює
ВПГ-1, зумовлює герпетичний фаринготонзиліт
частіше, ніж гінгівостоматит. З'являється гарячка,
нездужання, головний біль і дискомфорт у горлі.
З'являються пухирці, які швидко лопаються з
утворенням виразкових уражень з сіруватим
ексудатом на мигдаликах і задній стінці глотки.
Поєднання з оролабіальним герпесом
відбуваються менше ніж у 10 % хворих. Інфекція,
яку спричинює ВПГ-2, що пов'язана з
орогенітальним контактом, може зумовлювати
такі ж симптоми і відбуватися одночасно з
генітальним ураженням.
10. ГЕРПЕТИЧНИЙ МЕНІНГІТ
(АСЕПТИЧНИЙ) І ЕНЦЕФАЛІТ
Діагностують на тлі герпетичної інфекції
іншої локалізації. Перебіг сприятливий,
нетяжкий, з нерізкими менінгеальним
знаками, можливим головним болем,
фотофобією. Герпетичний енцефаліт у
дорослих спостерігають частіше на фоні
шкірно-слизових уражень.
Розпочинається гостро, раптово, з
високої гарячки. З'являються
психоемоційні порушення, іноді судоми,
вогнищеві неврологічні симптоми,
парези та паралічі.
ДИСЕМІНОВАНА ГЕРПЕТИЧНА
ХВОРОБА
Є наслідком вірусемії. Ураження
охоплюють різні органи, тому поєднання
їх у різних хворих можуть бути
індивідуальною особливістю.
11. ГЕРПЕТИЧНА ХВОРОБА ОЧЕЙ
Може проявлятися фолікулярним
кон'юнктивітом, блефаритом, іритом та
іридоциклітом, поверхневим
деревоподібним кератитом,
кератокон'юнктивітом, переднім увеїтом,
іноді — виразкою рогівки. У хворих з
імунодефіцитом часто виникає
хоріоретиніт.
12. ГЕНІТАЛЬНА ГЕРПЕТИЧНА
ВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ
Є однією з найбільш поширених
форм герпетичної інфекції.
Первинне інфікування
генітальним герпесом
відбувається в період активного
статевого життя. Частіше всього
на первинний генітальний герпес
хворіють люди у віці від 15 до 35
років. У переважній більшості
випадків генітального герпесу
інфікуючим агентом виступає
ВПГ-2, проте у чверті випадків
генітальний герпес спричинює
ВПГ-1, що пояснюють побутовим
та орогенітальним шляхами
зараження.
13. Первинний генітальний герпес виникає через 1-10 днів після
інфікування та відрізняється від наступних рецидивів тяжчим і
тривалішим перебігом. Нові везикули можуть утворитися
протягом 2 тижнів від появи перших альтерацій. Ерозії
утворюються протягом першого тижня захворювання та
зберігаються протягом наступного 2-го тижня клінічної
маніфестації, наприкінці якого починають утворюватися кірки.
Процес інкрустації завершується відпадінням кірок на 20-25-й
день.
Клінічний перебіг первинного генітального герпесу дуже часто
супроводжується системною симптоматикою, включаючи
підвищення температури тіла, гарячку, головний біль, нездужання
та біль у м'язах. При розташуванні висипу на слизових оболонках
реепітелізація закінчується в середньому до 20-ї доби. Упродовж
цього періоду відбувається виділення вірусу з вогнища уражень,
при цьому хворі є небезпечним джерелом ВПГ.
• Герпетичний проктит проявляється болем під час дефекації,
тенезмами. Місцево спостерігають гіперемію параректальної
ділянки з наявністю везикул та ерозій.
14. УСКЛАДНЕННЯ
Часто відбувається інфікування ранових поверхонь з розвитком гнійно-
запальних процесів аж до виникнення сепсису. Іноді захворювання
ускладнює кахексія, тяжкі неврологічні порушення, мозкова кома, синдром
внутрішньосудинниого згортання, викидні та мертвонародження, погіршення
або втрата зору.
В імунокомпетентних осіб герпетична інфекція перебігає частіше сприятливо,
однак з можливими рецидивами. Тяжкий перебіг, який спричинює
високу летальність, спостерігають у новонароджених та ВІЛ-інфікованих.
Вроджений герпес
15. ДІАГНОСТИКА
Ґрунтується на сукупності анамнестичних,
клінічних (характерні болючі везикульозні
висипання, різного ступеню виразності
інтоксикаційний синдром з гіпертермією,
ураження внутрішніх органів — при імунодефіциті
та у немовлят), лабораторних даних. У
загальному аналізі крові під час активності
клінічного процесу іноді визначають незначну
лейкопенію з лімфомоноцитозом. При тяжкому
перебігу знижується кількість тромбоцитів, іноді
спостерігають помірну анемію. ШОЕ збільшується
помірно. При герпетичному уретриті можуть
виявляти мікрогематурію та лейкоцитурію. За
наявності менінгеального синдрому лікворний
тиск підвищується, визначають помірний
лімфоцитарний цитоз (збільшення клітин у лікворі
за рахунок лімфоцитів).
При ураженні печінки підвищується активність
амінотрансфераз, рівень білірубіну
Відповідно до локалізації ураження проводять
езофаго-, офтальмо-, лариного-, уроскопію,
вагінальне дослідження та залучають фахівців
відповідного профілю.
16. СПЕЦИФІЧНА ДІАГНОСТИКА
Методи її можна розділити на дві групи:
•прямі (дозволяють виявити в біологічних
рідинах і тканинах віруси);
•непрямі (дозволяють зареєструвати
специфічну імунну відповідь на інфекцію).
До прямих методів діагностики належать:
•проста або електронна мікроскопія,
•полімеразно-ланцюгова реакція (ПЛР),
•культуральний метод.
Ці методи є високоспецифічними,
достовірними, однак дороговартісними.
До непрямих методів належать:
•реакція зв'язування комплементу,
•ІФА (імуноферментний аналіз) із визначенням
специфічних IgM- та IgG-антитіл,
•РІФ (реакція імунофлюоресценції),
•реакція латекс-аглютинації,
•визначення антитіл до специфічних антигенів.
17. ЛІКУВАННЯ
Терапія клінічних проявів
Полягає у топічному або системному призначенні протигерпетичних
хіміопрепаратів:
ацикловіру по 0,2 г 5 разів на добу протягом 10-14 днів,
валацикловіру по 0,5-1 г 2 рази на добу протягом 10-14 днів.
Паралельно призначають мазі ацикловіру чи пенцикловіру місцево.
Фамцикловір по 0,25 г 3 рази на добу протягом 10-14 днів переважно
при ураженні, яке спричинює ВПГ-2.
Метою лікування первинного чи рецидивного клінічного прояву є
скорочення терміну наявності об'єктивних та суб'єктивних симптомів.
18. ПРОТИРЕЦИДИВНЕ ЛІКУВАННЯ
Включає декілька підходів:
тривалі, безперервні курси ацикловіру (супресивна протигерпетична терапія).
Ацикловір призначають місяцями і роками, безперервними курсами у
підтримуючих дозах (0,8 г на добу);
імунотерапія протигерпетичними вакцинами (в Україні зареєстровано рідку
інактивовану культуральну вакцину для профілактики часто рецидивуючого
генітального герпесу);
терапія імуномодулюючими препаратами.
Патогенетичну терапію визначають наявність, характер та вираженість
порушень на тлі патологічного процесу.
19. Правила, яких хворий на простий герпес повинен
дотримуватись, щоб запобігти зараженню своїх близьких:
•Ретельно мити руки після контакту з ураженою герпесом ділянкою шкіри.
•Обов'язково користуватися особистими предметами гігієни і зберігати їх
окремо від інших.
•Після туалету необхідно продезинфікувати сидіння унітазу (вірус живе до
4 годин на пластику).
•При активних проявах генітального герпесу необхідно утримуватись від
статевих контактів.
•Усі інфіковані генітальним герпесом навіть за відсутності зовнішніх
симптомів повинні користуватися презервативами, які значно знижують
ризик зараження партнера.
Для полегшення симптомів герпетичної інфекції рекомендують
наступне:
•Не торкатися пухирців і ранок на шкірі.
•Часто мити руки, щодня чистити нігті.
•Не носити тісний одяг, адже погана циркуляція повітря може сповільнити
загоєння шкіри.
