1. Колектив викладачів технікуму. Фото 1936 року. У центрі – директор Загородній О.Г.
Викладачі училища довоєнних років
У 30-ті роки держава докладала великих зусиль для ліквідації неписьменності,
піднесення загальноосвітнього рівня населення. І хоча в ці роки не було досягнуто
стовідсоткового результату, показники були вагомими. Перепис населення в 1939 р.
засвідчив: в Україні письменних у віці до 50 років стало 85,3%. Особливо гостро стояло
питання про залучення всіх дітей до навчання. Вже восени 1930 р. розпочалося
впровадження всеобучу. Одночасно вирішувались проблеми створення підручників,
будівництва шкільних приміщень, підготовки вчительських кадрів.
Добрим словом згадують своїх викладачів, яких тоді називали лекторами, учні
далеких 30-х років. Адже вони давали грунтовні знання, що були запорукою професійного
становлення вчителів початкової школи нової держави.
Шкода, що до нас не дійшли відомості про подальшу долю багатьох з цих людей.
Про декого ми знаємо буквально декілька фактів, про декого – навіть не знаємо імен (на фото
вказані лише прізвища), але доля кількох викладачів відома більш детально.
Ліоте Георгій Миколайович народився у 1899 році у м. Бериславі. Початкову освіту
отримав у початковому училищі, після того перейшов у гімназію. По закінченні гімназії
вступив до Одеського художнього інституту на відділ живопису. Закінчив інститут у 1919
році. У школах всеобучу почав працювати ще у 1917 році, а з 1919 року викладав російську
мову та малювання. З 1931 по 1941 рік викладав у Бериславському педколеджі російську
мову, методику мови та малювання. заочно навчався на філологічному факультеті Одеського
педагогічного інституту, який закінчив у 1936 році. Був активним учасником художньої

2. Сім'я Г. М. Ліоте. Фото 30-х років
самодіяльності м. Берислава, режисером
драматичних гуртків при механічному заводі та
Будинку культури.
Під час війни знаходився у окупації, спочатку
родина жила у с. Старошведському. а потім у м.
Бериславі. З першого дня після звільнення міста
пішов працювати до райвно. інспектором по
організації шкіл. Він згадував: «З перших днів
занять я знову став давати уроки. Влітку 1944 року
донька Зоя була мобілізована на вчительську роботу
на Західну Україну, в м. Кременець Тернопільської
області. Вона взяла виклик і для батька.»
У 1945 році Георгій Михайлович переїхав у
Кременець, де працював вчителем у середній школі №1, в якій він організував також
драмгурток. В останні дні свого життя підготував п’єсу «Слава» драматурга Гусєва, виставу
якої на сцені Кременецького театру Георгію Михайловичу вже не довелося побачити.
Репетиції проводив, уже лежачи у ліжку. Помер Ліоте Г.М. 28 травня 1948 року.
Доньки Г.М. Ліоте – Очаківська Майя Георгіївна та Гришкова Зоя Георгіївна теж стали
педагогами. У кінці 1945 року вся сімя виїхала на Західну Україну. Коли повернулися,
Майя жила та працювала у с. Ольгівка, а Зоя – у м. Каховка.
Таран Пилип Семенович викладав у педтехнікумі
українську мову та літературу. Хоча він закінчив Лук'янівську
агрономічну школу, але любов до професії вчителя взяла верх.
Пізніше Пилип Семенович закінчив Херсонський педагогічний
інститут, а потім Київський державний педагогічний
університет ім. Т.Г.Шевченка. У Бериславському педтехнікумі
Таран П. С. працював, починаючи з 1933 року і до самої
смерті, що настала в 1962 році, з перервою на війну. Роботу
викладача Пилип Семенович поєднував з літературною
діяльністю. Бажання писати твори було великим. Одного разу
він вирішив написати листа М.Горькому, віддавши на його
суд свій творчий доробок. Так зав’язалося листування
спочатку викладача, а потім і студентів педтехнікуму з видатним письменником.
Таран П.С.

3. Війна перервала
педагогічну діяльність Пилипа
Семеновича. Вчитель пішов
захищати Батьківщину так же
самовіддано, як і працював в
училищі.
Навіть у тяжкі воєнні роки не
переривався зв’язок учителя з
рідним училищем. У музеї
училища зберігається лист
Тарана П.С. своїм учням, який
він написав у грудні 1944 року в
перерві між боями. У ньому, звичайно, вірші з пророчими словами:
Хай Новий рік такі новинки
Дасть вам, а також і мені:
Вам, діти, - подарунки і ялинку,
Дорослим – мир, кінець війні!
Після війни, у 1946 році, Таран П.С. знову зайшов до класу і
сказав: „Здрастуйте, товариші. Відкрийте зошити і запишіть...” Його
творчий доробок – вірші «Сіра шинеля», «Блудний син», «Руський
лан».
В технікумі Пилип Семенович знайшов і особисте щастя: його
дружиною стала випускниця 1939 року Расторгуєва Валентина.
Все життя присвятили технікуму також викладачі
Третьяков Георгій Микитович, Крупін Єпіфан
Єремійович, що почали працювати в ньому ще в
довоєнні роки.
Іспити з української літератури 19 липня 1935 р.
Викладач – Таран П.С.
Расторгуєва В. 1939рік.