Біобібліографічний нарис присвячено Максиму Созонтовичу Березовському – геніальному українському композитору, диригенту, співаку, класику європейської музики, чиє ім’я сяє золотом на стіні Болонської академії поруч з іменем великого Моцарта.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Бібліотека № 159
До 275-річчя
з часу народження.
Біобібліографічний нарис
Київ, 2020

2. 2
УДК 016:78
Т 35
Терновий вінок Максима Березовського : до
275-річчя з часу народження / [уклад. І.В. Рудік,
б-ка № 159 ЦБС Дарн. р-ну м. Києва]. – Київ,
2020. – 22 с.

3. 3
Біобібліографічний нарис присвячено
Максиму Созонтовичу Березовському (16 (27)
жовтня 1745, Глухів – 22 березня (2 квітня) 1777,
Санкт-Петербург, Російська імперія) – геніальному
українському композитору, диригенту, співаку,
класику європейської музики, чиє ім’я сяє золотом
на стіні Болонської академії поруч з іменем
великого Моцарта.
Нарис складається з таких розділів:
1. Страчена пісня
2. Основні дати життя та діяльності Максима
Березовського
3. Творча спадщина Максима Березовського
4. Література про Максима Березовського
5. Джерела з Інтернету
Нарис розрахований на широке коло
користувачів.
При його укладанні використана література з
фондів бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В.

4. 4
Мета музики – торкати серця
Й.-С. Бах
І. Страчена пісня
«Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти…
Рокочуть струни старенької різьбленої
кобзи. Суворо надломилися кущуваті сизі брови
над порожніми очицями у літнього кобзаря. Він
сидить на ослінчику в запилюжених важких
чоботиськах. Пишні сиві вуса, борода, видублене
сонцем і вітрами обличчя. Перед ним на траві
простелено чистий вишиваний рушник, а там –
карафка з оковитою, шинка, цибуля, хліб, миска
узвару…
А навколо люди. Молодиці витирають
сльози, чоловіки стоять похнюплені, засмучені.
Малеча посідала на шпоришу, слухає пильно і
найближче до діда Пошукайла, звичайно, він –
Максимко.
Соковитий бас сліпого бентежить, вивертає
душу.
Котрі молодії –
У полон забрано.
Як зайняли, то й погнали
До вражого хана…

5. 5
Оддалік, під великою на помості хатою, стоїть
господар двору, де грає кобзар, – Созонт
Березовський. Він у великому солом’яному брилі,
полотняній сорочці, сірих шароварах і закурених
чоботях: щойно прийшов з лугу. Поруч
господиня – Горпина. Дивиться не на кобзаря, а на
сина, на свого Максимка, тихо, хвильно говорить:
– Він день і ніч слухав би!
– До співу вдатний хлопець, – кивнув Созонт,
з гордістю поглядаючи на хлопця.» [3, с. 157]
Таким вступом розпочинається белетристичний
життєпис Максима Березовського, створений у ХХ
столітті відомими українськими письменниками
Юрієм Колісниченко та Сергієм Плачиндою.
Композитор Максим Березовський прожив
яскраве, коротке (усього 31 рік) і трагічне життя; у
його біографії порівняно з біографіями інших
українських композиторів XVIII століття чи не
найбільша кількість «білих плям», неясних,
незрозумілих і заплутаних відомостей. Є навіть дві
версії щодо дати його народження: 1745 або 1741-
1742 роки. Російським письменником Нестором
Кукольником в позаминулому ХІХ столітті була
написана повість «Максим Созонтович
Березовський», і багато пізніших біографів
композитора почали спиратись у своїх
дослідженнях на цей твір, який розповідав про
трагедію не визнаного Батьківщиною генія. Дехто
з літературознавців вважає, що саме повість

6. 6
Нестора Кукольника, на жаль, сприяла
спотворенню образа Максима Березовського.
А народився майбутній композитор,
найвірогідніше, у Глухові на Сумщині в козацькій
родині, батько його був небагатим українським
дворянином. Глухів на той час – столиця Війська
Запорозького.
«На превеликий подив, хлопець швидко
навчився грати на кобзі. До того ж слухає
розповіді кобзаря про козаків, про далекі походи
та люті битви з бусурманами та польськими
панами. Дід Пошукайло вмів розповідати, та й
було про що: недавно глухівський кобзар ходив з
козаками у похід. Співав порубаним, посіченим
запорожцям, і ті, слухаючи спів старого, не
відчували болю. О, Пошукайло мав, що розповісти
Максимові.» [3, с. 159] Так уявляють собі витоки
зацікавленості музикою українським самородком
автори вже згаданої книги «Неопалима купина».
Вважається, що початкову музичну освіту
майбутній композитор отримав у Глухівській
музичній школі. Хоча це – недоведений факт.
Глухівська школа була заснована 1730 року з
ініціативи гетьмана Д. Апостола й готувала
професійні кадри для Санкт-Петербурзької
придворної співочої капели. На ті часи за
характером музично-педагогічної діяльності це
була перша і єдина школа мистецтв у Російській
імперії. Учні вивчали «київський»,
«четверогласний», «партесний» (на кілька партій)

7. 7
співи. Також – нотну грамоту, гру на цимбалах та
бандурі. До школи приймали і малолітніх, і
дорослих. Протягом двох років навчання учні
співали у шкільному чотириголосому хорі та хорі
глухівської Миколаївської церкви. Відвідували
оперні, балетні, драматичні вистави, хорові та
симфонічні концерти, що відбувалися при
гетьманській резиденції у Глухові. Із стін цієї
школи вийшов також інший знаменитий
композитор Дмитро Бортнянський.
Є версія, що надалі, в отроцтві, Максим
Березовський навчався у Київській духовній
семінарії. Проте Катерина Зоркіна в матеріалі з
Інтернету «Максим Березовський : трагедія та
таємниця «українського Моцарта»» стверджує:
«На цей факт уперше вказав у своїй повісті
Н. Кукольник, отже до цієї інформації слід
ставитися дуже обережно. <...> жодних більш-
менш визначених даних про дитинство та юність
Березовського немає.» [7]
«<…> Максимко одразу став найкращим
співаком дитячої капелії. Він швидко вивчив
теорію композиції, опанував гармонією і почав
складати власні пісні на два, три і чотири голоси.
Пісні духовні і світські <…>. Його пісні виконував
академічний хор під час служіння. Швидко
розійшлася чутка про співучого хлопчика з
академії, про гарні пісні, складені спудеєм. У
церкву набивалося повно люду, щоб послухати
капелію, подивитися на гарного блакитноокого

8. 8
хлопчика-композитора, з якого можна було
малярам списувати ангелів для своїх церковних
картин.» [3, с. 170]
Невідомо, як майбутній композитор потрапив
до Київської духовної семінарії (або до Києво-
Могилянської академії), та дослідники
припускають, що саме в Києві з’являються перші
духовні твори Березовського – канти. Можливо,
що Максим Березовський співав у домашній
капелі великого шанувальника музики гетьмана
Кирила Розумовського. Незаперечно те, що
Березовський мав абсолютний музичний слух і
незвичайний дар композиції.
1758 року Березовський завдяки винятковим
вокальним даним, чудовому голосу був
відряджений до Петербурга. Там він став солістом
у Придворній співацькій капелі князя Петра
Федоровича з річною платнею 150 рублів. Це є
перший документально підтверджений факт
біографії Березовського.
У цій капелі тоді працювало декілька
видатних українських музикантів:
М. Полторацький, співак-баритон, друг і вчитель
Максима Березовського; В. Прутовський, один із
перших українських етнографів. М. Полторацький
був керівником капели і другом Кирила
Розумовського. У капелі свого часу співав і
Олексій Розумовський, майбутній чоловік
імператриці Єлизавети Петрівни. Існує версія, що
Березовського до Санкт-Петербурга привіз брат

9. 9
Олексія – Кирило Розумовський, який був
меценатом і, як свідчили сучасники, намагався
підтримувати своїх земляків при дворі.
«Змужнів, розвинувся незвичайний тенор
Максима. Він виступає у виставах італійської
оперної трупи, він провідний співак
Оранієнбаумського театру, виконує чільні ролі в
операх. Зачарували петербурзьких цінителів і його
пісні, кантати, ораторії, хорові концерти,
зачарували своєю мелодійністю, ліризмом,
романтичністю, чистотою, відгомоном української
народної пісні та думи.» [3, с. 180-181]
Великий князь Петро Федорович, що став
російським імператором Петром ІІІ, відомий
любов’ю до всього пруського, палко любив і
музику, сам непогано грав на скрипці. У
подарунок від своєї тітки імператриці Єлизавети
Петрівни він отримав маєток Оранієнбаум, що
раніше належав Олександру Меншикову. Біля
палацу в Оранієнбаумі князь побудував «Оперний
дім». Для постановок в Оранієнбаумі наймодніших
італійських опер запрошувались відомі співаки з
Італії. Юний Максим Березовський вперше
блиснув як оперний співак в опері «Олександр в
Індії» італійського композитора Ф. Арайя. Також
співав в «Упізнаній Семіраміді» Вінченцо
Манфредіні.
Після вступу Петра ІІІ на престол 1761 року
Березовського переводять до італійської
придворної трупи. Він удосконалює співочу

10. 10
майстерність у італійців Н. Гарані, Ф. Цоппіса,
змагається з кращими італійськими співаками.
Вивчає основи композиції під керівництвом
композиторів В. Манфредіні та Б. Галуппі.
У 1760-х роках Березовський мав посаду
придворного камер-музиканта і створив низку
хорових церковних концертів: «Приидите и
видите», «Тебе Бога хвалим», «Господь воцарися»
тощо. Сучасники хвалили його композиторську
майстерність за гарний смак і мелодійність творів.
О. О. Попельницька, авторка нарису про Максима
Березовського (у книзі «Сто видатних українців»),
наводить твердження десятитомної «Історії
російської музики», що хоровий концерт
класичного типу, який поєднав традиції
вітчизняного церковного співу «а капела» зі
співом венеційської та болонської італійських
хорових шкіл, утвердився у 1760-х роках завдяки
італійцям, що працювали у Росії, «а також
хоровим кантатам першого автора у цьому жанрі –
українця Березовського.» [4, с.172]
1762 року для Березовського почалися нелегкі
часи. Помирає імператриця Єлизавета, яка до
музикантів ставилася досить прихильно. Невдовзі
вбивають Петра ІІІ. До влади внаслідок
державного перевороту приходить Катерина ІІ з її
прохолодним ставленням до музики.
1763 року Максим Березовський одружується
з дочкою валторніста придворного оркестру
Фрідріха Ібершера (або Юбершера) – Франциною

11. 11
Юбершер, випускницею Оранієнбаумської
театральної школи, яка в подальшому виступала в
кордебалеті придворного театру. Наречена була
католичкою і тому Березовський просив
імператрицю Катерину ІІ про дозвіл на вінчання.
Імператриця вінчання дозволила і пожалувала
нареченій сукню.
Навесні 1769 року (за іншими джерелами у
1768 році) Березовського першим серед
музикантів Росії направляють до Болонської
філармонічної академії для навчання державним
коштом. Там він вчився до 1771 року. Болонська
філармонічна академія, заснована 1666 року, була
найпрестижнішим музичним закладом XVIII
століття і готувала музикантів для усієї Європи. На
той час Болонська академія – це не стільки
навчальний заклад, скільки атестаційний. Титул
члена Болонської академії був дуже почесним.
Найвище звання Академії – «академік
композиції», воно надавало право на посаду
капельмейстера без додаткових іспитів. Вчителем
Березовського був знаменитий педагог і
композитор падре Джованні Батіста Мартіні,
голова цього закладу і гордість Академії, у якого
навчався і син великого Баха Й.-Х. Бах.
Дж.-Б. Мартіні – чернець-францисканець, відомий
археолог і мандрівник, бібліофіл і власник
величезної бібліотеки з 17 тисяч томів (до якої
входили і старовинні рукописи), органіст. Він усе
своє життя присвятив історії і теорії музики,

12. 12
особисто знав багатьох композиторів і виконавців,
сам писав музику. Падре довго працював над
твором «Історія музики», а 1774 року вийшла його
знаменита книга «Основи контрапункту», в якій
автор висловлював погляди на сучасну музику і
узагальнив свій власний викладацький досвід.
Максим Березовський став одним з
найулюбленіших учнів цієї видатної людини. Саме
Дж.-Б. Мартіні рекомендує Березовського у
Болонські академіки.
Для здобуття звання академіка Болонської
академії треба було пройти три рівні навчання і
скласти іспит – написати музичний твір. Це
звання, найчастіше, надавалося
тільки одному музикантові.
Березовському у травні 1771 року
випало створити поліфонічну
композицію у певному стилі на
задану тему.
«Він ходить з кутка в куток невеликої кімнати
– класу академії.
Стіл. Чисті нотні аркуші. Атрамент. Пера:
будь ласка, пиши.
В кутку біля вікна – фортепіано: можна
програти щойно написану свою річ.
Дзигарі на стіні. Вони нагадують, що в твоєму
розпорядженні лише дві години. За цей час, не
виходячи з кімнати (тобто просто замкнено),
повинен написати музичний твір найскладнішого
жанру: церковні чотириголосі антифони.

13. 13
Це – екзамен. І оцінка може бути різна. Або
нададуть звання капельмейстера, вчителя музики,
або доведеться ще раз сидіти замкнутим, ще раз
писати…
Максим підходить до причиненого вікна.
З майдану, найближчих дворищ, чути аромат
розквітлих персиків. Середина травня.
«А вдома… там… на Вкраїні… зараз цвітуть
вишні, сливи. Яблуні, мов наречені, у ніжно-
фіалковій фаті. В білому шумовинні груші. А
бджоли гудуть, наче в мідні труби.»» [3, с. 187-
188]
Цікаво, що трохи раніше такий же іспит
складав і 14-річний В.-А. Моцарт.
Березовський же 1771 року одержав статус
іноземного члена Академії. Цей титул надавав
йому право називатися капельмейстером. Цікаво,
що Березовський складав іспит до Академії як
іноземний композитор і, за угодою, мав бути
капельмейстером у своїй країні. Проте італійська
спілка любителів музики обрала його італійським
капельмейстером.
Протокольний рукопис чотириголосого
«антифона» Максима Березовського і досі
зберігається в архіві Академії.
Після складення іспиту композитор одразу ж
залишає Болонью і вирушає у подорож Італією.
Загалом у цій країні він мешкав понад чотири
роки.

14. 14
У місті Ліворно 1773 року в карнавальні свята
відбулася постановка єдиної закінченої опери
композитора «Демофонт», першої української та
російської опери, про що збереглася стаття в
місцевій газеті. Лібрето до неї створив П’єтро
Метастазіо, який писав тексти для багатьох
відомих європейських композиторів: Г. Генделя,
К. Глюка, І. Гайдна, В.-А. Моцарта… Відгуки на
постановку цієї опери були чудові. Повна
партитура опери загублена. Залишилися лише
небагато фрагментів: чотири (за іншою версією
три) арії з цієї опери та sinfonia, яка, можливо,
слугувала введенням в оперу. Ці фрагменти
засвідчують тісні зв’язки композитора з
неаполітанською та венеціанською оперними
школами. Композитор орієнтувався на тогочасні
тенденції розвитку опери-серіа (тобто серйозної
опери, цей жанр італійської опери виник
наприкінці XVII століття). Арії М. Березовського
відзначаються емоційністю, щиросердністю,
почуттєвою ніжністю, благородством,
мелодичною красою.
Багато академій Європи обирають
Березовського своїм почесним членом та це не
приносить йому матеріальних статків.
В Італії Максим Березовський знайомиться з
графом Олексієм Орловим, братом фаворита
імператриці Григорія Орлова (на той час у гавані
Ліворно стояв російський флот під командуванням
графа), який замовляв йому музику. Гроші від

15. 15
Орлова для Березовського були на той час єдиним
засобом для існування.
1774 року він виїхав до Батьківщини на
одному з кораблів ескарди Орлова. Романтична
легенда розповідає, що плив Березовський тоді на
одному кораблі з арештованою «княжною
Таракановою». Насправді ж «княжну» доправили
до столиці Російської імперії й ув’язнили в
Олександрійському равеліні Петропавловської
фортеці дещо пізніше – 1775 року.
«Безмежне море. Холодні хвилі люто плещуть
по обшивці фрегата. Сіре небо за ілюмінатором. І
сумна мелодія ллється з-під пера Максима. Він
пише нову оперу «Марія».
<…> Це буде фантастична опера. Незвичайна.
Перша опера на світську тему. І тільки-но він,
Максим, відкриє в Києві музичну академію, як
одразу почне готувати цю оперу до постановки.
Поставить її на Подолі, на великому майдані, хай
бачать і слухають усі люди. Та й герої співатимуть
не по-латині, а рідною українською мовою, - він
сам складає текст. Зрештою, текст підправлять
київські поети. Це не страшно. Найголовніше –
партитура. Тут багато українських пісень,
старовинних козачих дум. І їх співатимуть не
актори, а живісінькі кобзарі. Можливо, ще живий
дід Пошукайло? Він би заспівав!» [3, с. 198]
«Блискуче завершення італійської подорожі
молодого академіка, чудові відгуки про
постановку його опери, – пише авторка нарису про

16. 16
композитора О. О. Попельницька, – постійний і
стабільний успіх при дворі, що не залишав його
від часів юності, давали Березовському підстави
для сподівань на успішну кар’єру. І справді,
останні архівні знахідки свідчать, що
Березовського після повернення до Росії спочатку
було призначено до штату імператорських театрів,
а через вісім місяців – капельмейстером
Придворної капели. Це була значна посада для
тогочасного російського музиканта.» [4, с.173]
Князь Григорій Потьомкін віддавав належне
таланту композитора і пропонував призначити
Максима Созонтовича директором майбутньої
Музичної академії у Кременчуці. Проте згодом
князь забув про ці плани.
Діяльність Максима Березовського в останні
два роки його життя відображена дуже мало.
Деякі біографи стверджують, що він не був
визнаним на Батьківщині і, можливо, саме це стало
причиною його ранньої загибелі. Припускають, що
придворні кола поставилися до нього
недоброзичливо, європейське визнання зробило
його об’єктом ревнощів. Є недостовірні
твердження, що опісля повернення з Італії
Березовський почав пиячити. Він майже не
отримував платні за свою працю. Постійні
нестатки начебто привели його до нервової
хвороби.
А 22 березня 1777 року найталановитіший і
найзагадковіший український композитор XVIII

17. 17
століття помер. Згодом поширилася версія, що
Максим Березовський пішов із життя за власним
рішенням. Так писав перший його біограф
київський митрополит Євгеній Болховитинов.
Проте сучасні біографи композитора піддають це
сумніву. Найімовірніше, помер Березовський від
інфекційної хвороби, яка супроводжувалася
високою температурою, від «лихоманки».
Він помер у розквіті життя в бідності та
повній самотності. Прожив Максим Березовський
трохи більше тридцяти років.
Обставини життєвого шляху Максима
Созонтовича Березовського ставлять перед
дослідниками багато питань, на які немає
достовірної відповіді. І,
можливо, найголовніше
питання – чому співак, який
підкорював своїм голосом
всю Європу, композитор, чия
творчість спочатку викликала
такий фурор, помирає в
повній самоті і нестатках.
Пам’ятник М. Березовському
у Глухові, 1995 р.
У музичному середовищі його передчасна
смерть не викликала жодного відгуку. Велика
частина творів Березовського, ймовірно,
безповоротно загубилася. Свого останнього слова

18. 18
в музиці композитор, мабуть, так і не сказав.
Довгий час Березовський вважався творцем
виключно духовної музики. Одначе у ХХ столітті
були знайдені світські твори композитора, які ще
раз підтвердили унікальність таланту їх автора.
Знайдені невідомі твори Максима Березовського
надали змогу відсунути початок формування
української і російської композиторської школи з
1780-х років, коли творив інший видатний
український композитор Д. Бортнянський,
до 1760-х років, коли Березовським були створені
кращі хорові концерти, інструментальні твори,
опери.
«Березовський, – читаємо про композитора в
нарисі О. О. Попельницької, – є першим
представником новаторського раннього
класичного стилю в українській музиці, одним із
засновників хорального напряму. Він – автор
перших зразків камерно-інструментального та
оперного жанрів у вітчизняній музичній
творчості.» [4, с. 173] Вершиною творчості
композитора в царині духовної музики став
геніальний чотириголосий концерт «Не отверзи
меня во время старости». «Національна
самобутність твору в поєднанні з майстерною
поліфонічностю, – читаємо у нарисі вище
згадуваного автора О. О. Попельницької, –
зробили його яскравим взірцем російського
музичного класицизму.» [4, с.173]

19. 19
Сьогодні твори неповторного, загадкового
українського самородка, спадщина якого
відноситься до «золотого віку» української
музики, входять до репертуарів багатьох
європейських хорових колективів. 2005 року на
фасаді Болонської музичної академії було
встановлено меморіальну дошку на честь нашого
земляка Максима Березовського. Після
В.-А. Моцарта Березовський другий композитор-
чужоземець, вшанований таким чином всесвітньо
відомою Болонською академією.
ІІ. Основні дати життя та діяльності
Максима Березовського
 1745 р. – народився
 1758 р. – відряджений до Петербурга, де став
солістом у Придворній співацькій капелі
князя Петра Федоровича
 1759 – 1760 рр. – виступає як співак-соліст в
Італійській оперній трупі в Оранієнбаумі та
Петербурзі
 1769 р. – відряджений до Італії на навчання
у Болонській філармонічній академії
 15 травня 1771 р. – витримав іспит на звання
академіка філармонії у Болоньї, того ж року
був обраний членом Болонського
філармонічного товариства

20. 20
 1773 р. – єдина закінчена опера
М. Березовського була поставлена у Ліворно
в карнавальні свята
 1774 р. – повернувся в Петербург
 1777 р. – помер
ІІІ. Творча спадщина
Максима Березовського
 Цикл літургійних співів
 Причасні вірші на тексти псалмів
(«Радуйтеся праведні», «Хваліте Господа з
небес», «Блажені яже ізбрал» тощо)
 17 духовних хорових концертів. Зберіглося
три концерта: «Бог ста в сонме Богов»;
«Господь воцарися»; чотириголосий
концерт, вершина творчості композитора
«Не отверзи меня во время старости»
 Опера «Демофонт»
 Незавершена опера «Іфігенія»
 Соната для скрипки і чембало у трьох
частинах
IV. Література про Максима Березовського
1) Березовський Максим Созонтович //
Мистецтво України : біогр. довід. / упоряд.
А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред.

21. 21
А. В. Кудрицького. – Київ : Укр. енцикл.,
1997. – С. 54.
2) Дашкієв, М. Страчена пісня : роман /
Микола Дашкієв. – Київ : Радянський
письменник, 1985. – 286 с. : портр.
3) Колісниченко, Ю. Максим Березовський /
Юрій Колісниченко, Сергій Плачинда //
Неопалима купина : Роксолана, Гулевичівна,
Прокопович, Березовський, Ведель / Юрій
Колісниченко, Сергій Плачинда. – Київ :
Молодь, 1968. – С. 157-221. – (Життя
славетних).
4) Попельницька, О. О. Максим Березовський
(1745-1777 рр.) / О. О. Попельницька // Сто
видатних українців. – Київ : Арій, 2006. –
С. 171-173. – (Сто великих).
5) Ткаченко, А. Березовский Максим
Созонтович / А. Ткаченко // Знаменитые
украинцы / А. Ткаченко. – Киев : Аристей,
2005. – С. 31-35.
V. Джерела з Інтернету
6) Березовський Максим Созонтович : матеріал
з Вікіпедії – вільної енциклопедії
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/. – Мова : укр.
7) Зоркіна, К. Максим Березовський : трагедія
та таємниця «українського Моцарта» /
Катерина Зоркіна [Електронний ресурс]. –

22. 22
Режим доступу : http://ji-
magazine.lviv.ua/2017/M_Berezovskyj_Traged
_ta_taemnyc_ukr_Motsarta.htm . – Мова : укр.
8) Український класик європейської музики :
Максим Созонтович Березовський / [Наук.
б-ка ХНТУ] [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://library.khntusg/com.ua. –
Мова : укр.