Біобібліографічний список містить біографічні відомості про Михайла Михайловича Вербицького, а також бібліографічну інформацію щодо його творів та літературу про нього.

1. Відділ культури Дарницької районної
в місті Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Бібліотека ім. Ю. Смолича
Біобібліографічний список літератури
до 205-річчя від дня народження
Михайла Михайловича Вербицького
Київ, 2020

2. 2
Штрихи до творчого портрету : бібліографічний
список літератури до 205-річчя від дня народження
Михайла Михайловича Вербицького / укладач
Л. М. Дуброва ; бібліотека ім. Ю. Смолича ЦБС
Дарницького району м. Києва. – Київ, 2020. – 22 с.
4 березня виповнюється 205 років від дня
народження отця Михайла Вербицького – священика
української греко-католицької церкви, одного із
найсвідоміших культурних діячів Галичини середини
ХІХ ст., одного із фундаторів національної
композиторської школи України.
Біобібліографічний список містить біографічні
відомості про Михайла Михайловича Вербицького, а
також бібліографічну інформацію щодо його творів та
літературу про нього.
Біобібліографічний список вміщує статті з
періодичних видань та збірників, які знаходяться у
фонді бібліотеки ім. Ю. Смолича. Статті розміщені за
алфавітом прізвищ авторів та назв документів.
Розрахований для широкого кола користувачів.
Укладач Л. М. Дуброва

3. 3
Сторінки з життя автора
українського гімну
Михайло-Лев Вербицький народився в
Явірнику-Руській біля Перемишля (Польща).
Його батько, Михайло-Андрій
Вербицький, був бірчанським деканом та
парохом в селі Улючі, яке належало до
Добромильського адміністративного повіту.
Мати композитора, Пелагія Вербицька,
походила з дому перемишльських міщан
Пацановських. Коли Михайлові було 10 років,
а його братові Володиславу – 8, помер їхній
батько. Мама, залишившись у скрутній
ситуації, віддала синів на виховання родичу.
Ними опікувався батьків двоюрідний брат,
перемишльський єпископ – Іван Снігурський.
• Іван Снігурський, людина
освічена, з європейським світоглядом,
був активним учасником усіх
тогочасних музичних справ: створив
цінну єпархіальну бібліотеку, багату на
стародруки, налагодив масовий випуск

4. 4
підручників для народних шкіл, добивався
запровадження української мови у школі і церкві,
був засновником української друкарні. Саме він
створив перший український хор у 1828 році та
музичну школу при перемиському соборі, що
стало вихідним пунктом відродження
українського професійного музичного життя і
становлення перемиської композиторської школи.
Навчання майбутній композитор
розпочав у Перемишльській гімназії, при якій
діяла музична школа (офіційна назва школи –
Дяко-Учительський інститут). Мав гарний
голос, співав у славетному кафедральному
хорі Собору Івана Хрестителя. Саме в школі,
заснованій єпископом І. Снігурським 1828
року, Михайло Вербицький отримав глибокі
знання з музичної теорії та композиції,
опанував мистецтво хорового співу від
відомих чеських фахівців Алоїза Нанке,
Вінкентія Серсаві, Францішека Лоренца [9].
На формування його музичних
уподобань значно вплинула творчість
австрійських композиторів, класиків

5. 5
віденської школи Йозефа Гайдна і Вольфганга
Амадея Моцарта та українських композиторів
Дмитра Бортнянського і Максима
Березовського.Михайло вступив у духовну
семінарію у Львові у 1833 році, але музику не
полишав. А ще й «допомогла» важка травма,
коли п’ятнадцять тижнів йому довелось
пролежати у ліжку. Семінаристам було
заборонено читати книжки (окрім
підручників), тому його приятель приніс
гітару. І Михайло навчився віртуозній грі.
Його двічі виключали з семінарії через
«веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на
ранкові молитви». Гітара була його
улюбленим інструментом упродовж життя.
Перегляд списків семінаристів Львівської
духовної семінарії за 1832–1836 роки із
зазначенням їх успішності, а також
екзаменаційні відомості за 1835–1838 роки,
переконують у високих навчально-освітніх

6. 6
досягненнях семінариста М. Вербицького.
Біля всіх 6 предметів, що їх студіював й здавав
М. Вербицький стоять високі оцінки «prima»
та «secunda».
У 1836 р. М. Вербицький перевівся на
екстерне навчання. Закінчивши другий рік
семінарії, у 1838-му він одружився з молодою
австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. Це
несподівано ускладнило отримання сану
священика, тож Михайло був змушений
покинути навчання і заробляти на життя
уроками гри на гітарі та інших інструментах,
співом у хорі латинської кафедри, керуючи
хором у вірменському костелі бенедиктинок.
У 1839 р. в сім’ї Вербицьких народився
син Іван. Однак сімейне щастя було коротким:
того ж року померла дружина, і Михайло
залишився вдівцем. Згодом перед чоловіком
знову відчинилися двері семінарії, де його
повторно прийняли на третій курс теології.

7. 7
Проте навчання тривало недовго:
волелюбний М. Вербицький не міг миритись
із суворим розпорядком семінарського побуту,
і церковна влада вирішила позбутися
невгамовного семінариста. Водночас, через
відсутність кадрів, йому запропонували
посаду хорового диригента та вчителя.
Михайло погодився і пропрацював у семінарії
аж до 1846 року [1, с. 71]. Завдяки підтримці
його дядька єпископа Івана Снігурського, 1846
року Михайло Вербицький повертається до
Перемишля й отримує посаду канцеляриста в
консисторії. Працював також як вчитель
арихметики та каліграфії у Дяко-
учительському Інституті. Коли у 1848 році в
Перемишлі було засновано український
аматорський театр, Михайло Вербицький став
його музичним керівником і
композитором [9].

8. 8
Саме у Перемиському театрі відбулось
творче становлення Михайла Вербицького як
театрального композитора, у якому плідно
працював протягом 1848–1850 років. Для
театру «Руська бесіда» постійно писав музику,
сам грав у виставах, п’єси, що ставились на
театральних сценах Львова і Галичини,
здебільшого були перекладами як з
української драматургії та літератури, так і з
польської, французької та австрійсько-
німецької драматургії. Він написав музику до
низки п’єc, що ввійшли до репертуару
перемишльського театру: «Верховинці»,
«Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-
чарівник» («Москаль-чарівник»
І. Котляревського), «Запропащений котик»
та ін. Багато глядачів ходили послухати твори
Михайла Вербицького [1, с. 72].
Михайло Вербицький вдруге одружився до
висвячення» на доньці цісарського

9. 9
військового капітана Франциска і Анни
Баронів – Катерини. Вона була, якщо не
українського, то швидше за все австрійського
походження. І знову став батьком – народився
син Андрій. Однак і друга дружина
передчасно померла. Тож більшу частину
свого життя композитор жив самотньо,
позбавлений родинного тепла і затишку.
Після отримання в 1950 році ієрейських
свячень о. Михайло Вербицький отримав
парафію в с. Завадові, де правив впродовж
січня 1851 – травня 1852 року. У Завадові
священик створив церковний хор і донині
його спів різниться від інших сіл.
Друга парафія о. Михайла Вербицького була 8
км від Завадова у с. Залужжя, Яворівського
повіту, де він служив від травня 1852 року до
серпня 1853 року.
19 січня 1854 року о. М. Вербицького
офіційно призначили адміністратором церкви

10. 10
св. Євстахія с. Стрілок, де він був до 1 січня
1856 року. У 1856 році він отримав парафію в
с. Млини, де прожив решту свого життя.
У 1869 р. композитор поїхав на лікування
до Львова. Його життєві сили поволі згасали,
але продовжував писати сценічні та хорові
твори.
7 грудня 1870 р. М. Вербицький відійшов
у Вічність. Поховали композитора у с. Млини,
на цвинтарі біля дерев’яної церкви, де
протягом довгих років він відправляв свої
щоденні богослужіння. На могилі поставили
дубовий хрест. Лише в 1934 р. на кошти
сільської громади та членів студентського
хорового товариства «Бандурист» було
зведено невеликий пам’ятник із написом
«Композиторові українського національного
гімну Михайлові Вербицькому». Польський
уряд заборонив відкривати його урочисто:
були побоювання, що вшанування священика

11. 11
і митця, який усе своє життя віддав служінню
рідному народу і його культурі, перетвориться
на маніфестацію патріотичних сил
українців [1, с. 74].
«Знать, од Бога і голос той,
і ті слова…»
Вербицький написав – майже 40
церковних композицій, 12 оркестрових
рапсодій, 8 симфонічних увертюр. Також він
автор солоспівів, світських пісень, трьох хорів,
двох полонезів і автор музики до близько 20
драматичних вистав.
Значні композиторські досягнення
М. Вербицького пов’язані насамперед із
церковною творчістю, хорами на тексти
українських поетів та музикою до театру, в яку

12. 12
входять як вокальні, так і хорові, ансамблеві
та симфонічні номери.
Серед нечисленних збережених
автографів М. Вербицького є рукописи
церковних хорів «Тебе поєм», «Іже
херувими», «Святий Боже». М. Вербицький
також є автором Літургії для мішаного хору,
яку досі виконують у багатьох церквах
Західної України, церковних
композицій «Ангел вопіяше», «Єдинородний
Сине», «Буде ім’я Господнє» тощо [1, с. 73].
Отець Михайло Вербицький писав
сакральні і світські твори. Саме йому
належить збірка салонних пісень для
чоловічих квартетів. Але його музична
спадщина належно не вивчена. Пісні
Вербицького миттєво розходились поміж
людьми і чимало з мелодій отця донині
вважаються народними [11].

13. 13
Писав М. Вербицький і світську музику.
Він автор багатьох музичних творів на народні
мелодії, полонезів, вальсів, вступів до вистав.
Конкурс на кращий драматичний твір,
оголошений керівництвом театру «Руська
бесіда», став поштовхом до створення
М. Вербицьким найкращого і
найпопулярнішого твору – побутової
мелодрами «Підгіряни» (1864). Вперше її
показали на сцені Народного дому у Львові
27 квітня 1865 р. У цьому творі автор сягнув
найвищого рівня своєї сценічної творчості.
Музика до п’єcи складається з 14 номерів –
сольних пісень, ансамблів і хорів, які
відіграють істотну драматургічну функцію,
відтіняючи ту чи іншу ситуацію або настрої
персонажів. Починаючи з 1864 р., часу
створення «Підгірян», М. Вербицький не
переривав зв’язків із театром і повністю

14. 14
присвятив себе музично-драматичній
діяльності [1, с.73].
Він дав музичне життя поезії місцевих
поетів, зокрема, М. Шашкевича,
Ю. Федьковича та І. Чушалевича і все це
творив він на селі, де до кінця свого життя не
мав піаніно, а використовував тільки стару
фісгармонію. Своєю кантатою «Заповіт» на
слова Тараса Шевченка М. Вербицький
відкриває нову епоху в розвитку хорової
музики в Галичині. Цей прекрасний
музичний твір оригінальний за своєю
структурою: він призначений для соліста,
двох хорів — мішаного і чоловічого та
симфонічного оркестру. Ця кантата вперше
була виконана на Шевченківському концерті у
Львові у 1868 році.
У властивому для М. Вербицького
композиторському стилі, де
загальноєвропейське перетинається з

15. 15
національним, написано один з його
найвідоміших творів – пісню-хор «Ще не
вмерла Україна» (на вірш П. Чубинського),
що згодом стала Державним Гімном України.
Спочатку М. Вербицький представив цю
пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах
гімназійної «Громади» в Перемишлі, а
пізніше він зробив із неї хорову композицію.
Перша інформація про виконання твору перед
широким загалом вийшла з театрального
середовища: у виставі театру «Руська бесіда»
«Запорожці» він прозвучав як пісня-хор
козаків «Ще не згибло Запороже». Подальші
згадки у пресі фіксують уже самостійне
виконання цієї пісні, причому підкреслено як
гімн [1, с. 74].
Є кілька версій про те, як потрапив до
отця Вербицького вірш Павла Чубинського
«Ще не вмерла Україна». Найвірогідніше те,
що священик його прочитав у часописі.

16. 16
Патріотична пісня прозвучала для публіки
спершу у 1863 році у Перемишлі у музейній
залі Духовної семінарії і виконав її сам
композитор. Відтоді семінаристи поширювали
пісню. Зокрема, «Ще не вмерла Україна» як
самостійний твір, прозвучав під керівництвом
А. Вахнянина заключним номером першого
на західноукраїнських землях
Шевченківського концерту в Перемишлі 10
березня 1865 року. І саме ця дата вважається
першим виконанням українського славня.
Лише 15 січня 1992 року мелодія Михайла
Вербицького на слова Павла Чубинського
затверджена як гімн України.

17. 17
Про М. Вербицького
1. Бохан, О. "Піонер галицької музики" : до
200-річчя від дня народження
М. Вербицького (1815-1870) / О. Бохан //
Дати і події, перше півріччя : календар
знаменних дат. - 2015. - № 1 (5). - С. 71-
75.
2. Вербицький, М. М. Вибрані твори :
мультимедійний проєкт до 200-річчя від
дня народження / Михайло
Вербицький ; [упорядкув. Й.Й.
Созанського, О.М. Івасюк ; передм. Л.Й.
Назар-Шевчук]. – Чернівці : Букрек,
2015. – 336 с. : іл., портр., ноти. 156, ім.
С.Руданського
3. Вербицький Михайло (1815-1870) //
Енциклопедія українознавства. Т. 1 / гол.
ред. проф. д-р Володимир Кубійович. –
Львів, 1993. – С. 229-230.

18. 18
4. Вербицький Михайло (1815-1870) //
Енциклопедія українознавства. Т. 1 :
репринтне відтворення видання 1955-
1984 років/ передмови : М. Шпаковатий,
О. Романів. – Київ : Глобус, 1993. –
С. 229-230.
5. Вербицький Михайло Михайлович
(1815-7.XII.1870) // Митці України :
енциклопедичний довідник / за ред.
А. В. Кудрицького. – Київ : Українська
енциклопедія імені М. П. Бажана,
1992. – С. 110.
6. Вербицький Михайло Михайлович
(4. III. 1815-7.XII.1870) // Митцецтво
України : біографіччний довідник / за
ред. А. В. Кудрицького. – Київ :
Українська енциклопедія імені М. П.
Бажана, 1997. – С. 106.

19. 19
7. Вербицький Михайло Михайлович
(04. 03. 1815-19(07).12.1870) //
Енциклопедія історії України / редкол. :
В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ,
2003. – Т. 1 : А-В. – С. 477-478.
8. Вертіль, О. Живі України і слава, і слава,
і воля : 140 років від дня смерті автора
музики Національного гімну України
Михайла Вербицького / Олександр
Вертіль // Урядовий кур’єр. – 2010. – 7
грудня (№ 229). – С. 1 ; 10.
9. Висоцька, А. «Хоч в глибині його серця
ховалася не одна скорб-печаль, око його
завжди дивилося весело на людей і світ
божий» : 200 років від дня народження
М. Вербицького, композитора, що
написав музику Державного гімну
України / Анна Висоцька // Наука і
суспільство. – 2015. – № 3-4. – С. 62-63.

20. 20
10. Гургула, І. До історії гімну
побідоносної нації / Ігор Гургула //
Літературна Україна. – 2015. – 20 серпня
(№ 31). – С. 3 : фото.
11. Кривда, Марина. Жоден прийом чи
концерт того часу не обходився без його
творів : до 200 річчя від дня народження
автора твору, що став національним
гімном України – композитора Михайла
Вербицького / Марина Кривда // Голос
України. – 2015. – 28 лют. (№ 37). –
С. 12.
12.Марчук, Л. «Про що повинні б уже
співати горобці на українських хатах:
славень України композитор Михайло
Вербицький / Лариса Марчук //Віче. –
2015. – № 7 (квіт.). – С. 70-71.
13.Мельник, О. Мелодія, що варта цілого
життя : 200 років з дня народження
автора музики нашого Державного гімну

21. 21
Михайла Вербицького / Оксана
Мельник // Урядовий кур’єр. – 2015. – 4
березня (№ 40). – С. 1 ; 4.
Електронні ресурси
14.Банах, В. М. Постать о. Михайла
Вербицького в історико-культурній
спадщині [Електронний ресурс] / Василь
Михайлович Банах // Lviv Polytechnic
National University Institutional
Repository. – Режим
доступу:http://ena.lp.edu.ua
15. Вербицький Михайло Михайлович
[Електронний ресурс] // Енциклопедія
історії України / редкол. : В. А. Смолій
(голова) [та ін.]. – Текст. дані. – Київ,
2003. – Т. 1. – Режим доступу:
http://www.history.org.ua/?termin=Verbyt

22. 22
skyj -_M (дата звернення: 15.07.2014). –
Назва з екрана.
16.Соловей, Л. Отець Михайло
Вербицький – композитор, громадський
діяч / Л. Соловей // Актуальні питання
гуманітарних наук.
Мистецтвознавство. – Текст. дані. –
2015. – Вип. 14. – Режим доступу:
http://dspu.edu.ua/hsci/wp-
content/uploads/2017/11/014-14.pdf