2. Нервова система
центральна нервова система
- головний мозок
- спинний мозок
периферична нервова система
- соматична (довільна) нервова
система
- вегетативна (мимовільна) нервова
система:
1. симпатична система
2. парасимпатична система
3. Нервова система складається із
сукупності клітин - нейронів, які
контактують один з одним за допомогою
відростків - дендритів і аксонів. Так
утворюється розгалужений комплекс, на
зразок комп'ютера, який передає команди
головного мозку (центральна нервова
система) м'язам кістяка (периферична
нервова система) і автоматично регулює
роботу мимовільних м'язів (вегетативна
нервова система).
4. Головний мозок - частина центральної
системи, що знаходиться в черепній
коробці. Складається з ряду органів:
великого мозку, мозочка, стовбура та
довгастого мозку.
5. Спинний мозок – утворює розподільну
мережу центральної нервової системи.
Розташований всередині хребетного стовпа,
і від нього відходять усі нерви, що
утворюють периферичну нервову систему.
6. Периферичні нерви - являють собою
пучки, або групи волокон, що передають
нервові імпульси. Можуть бути
висхідними, якщо передають відчуття від
тіла в центральну нервову систему,
низхідними, або руховими, якщо доводять
команди нервових центрів до ділянок
організму.
7. Кора головного мозку, або сіра
речовина, - це зовнішній шар, утворений
тілами нервових клітин - нейронів. Біла
речовина утворює провідну тканину
головного мозку та складається з дендритів,
або відростків клітин.
8. Мозолисте тіло, розташоване у
внутрішній частині, між двома півкулями,
утворене різними нервовими каналами.
Нарешті, шлуночки головного мозку - це
чотири взаємозалежні порожнини, якими
циркулює цереброспінальна рідина.
9. Структури головного мозку:
• Великий мозок: найбільш об'ємна
частина головного мозку, займає майже
весь череп. Складається із двох півкуль,
розділених поздовжньою щілиною, кожна
півкуля розділена збоку Роландовою та
Сильвієвою борознами. Таким чином, у
мозку виділяють чотири частини, або
частки: лобову, тім'яну, скроневу та
потиличну.
10. • Мозочок: маленький орган,
розташований під потиличною частиною
півкуль головного мозку. Основна функція
мозочка полягає в підтримці рівноваги та
координації рухів опорно-рухової системи.
11. • Мозковий міст: також розташований
під потиличною часткою головного мозку,
попереду мозочка. Діє як передавальний
центр чутливих і рухових шляхів.
12. • Довгастий мозок: є продовженням
мозкового моста та безпосередньо
переходить у спинний мозок. Регулює
важливі мимовільні функції організму;
включає в себе дихальний центр (частоту
подиху), судиноруховий центр (звуження
та розширення кровоносних судин) і
блювотний центр.
13. Через свою надзвичайну важливість
головний мозок добре захищений. Крім
черепа, що є міцною кістковою структурою,
він захищено трьома оболонками: твердою,
павутинною та м'якою мозковими
оболонками, які захищають його від прямого
зіткнення з кістками черепа. Також шлуночки
головного мозку виділяють
цереброспінальну рідина, що служить
амортизатором при ударах голови.
14. Головний мозок, що на 80% складається
з води, становить близько 1/50 загальної
маси тіла, тобто 2%, але він використовує
більше 1/5 енергії організму.
15. Спинний мозок разом з головним
мозком утворює центральну нервову
систему. Він займає простір від довгастого
мозку до поперекових хребців всередині
хребетного стовпа і є свого роду провідним
шляхом головного мозку.
16. Тканина спинного мозку складається в
основному з нервових клітин, що мають
відростки, які контактують із іншими
нейронами та утворюють нервові шляхи і
центри, і з нервових волокон - відростків
клітин, що виходять зі спинного мозку через
міжхребцеві отвори.
Спинний мозок має подвійний напрямок
провідних шляхів: чутливі шляхи проводять
імпульси до головного мозку, а рухові шляхи
передають через нервові волокна команди
головного мозку всьому організму.
17. Частиною нервової системи, яка з'єднує
центральну нервову систему з органами
чуття та з довільними м'язами є
периферична нервова система. В ній
виділяють дві групи нервів: черепномозкові
та спинномозкові.
18. Черепномозкові нерви - це 12 пар
нервів, що відходять від головного мозку та
прямують до різних органів голови, за
винятком одного, що йде до серця та у
черевну порожнину (блукаючий нерв). Ці
нерви виконують чутливі і (або) рухові
функції.
19. Черепномозкові нерви
• I пара. Нюховий нерв: передає в
головний мозок нюхові відчуття від
слизової оболонки носової порожнини.
• II пара. Зоровий нерв: іде до сітківки
очей і передає зорові відчуття.
• III пара. Окоруховий нерв: забезпечує
деякі рухи очного яблука.
20. • IV пара. Блоковий нерв: забезпечує рух
одного з м'язів ока.
• V пара. Трійничний нерв: надає
чутливість всьому обличчю та
забезпечує рух жувальних м'язів.
• VI пара. Відвідний нерв: змушує
повертатися очне яблуко в зовнішню
сторону.
• VII пара. Лицьовий нерв: іннервує мімічні
м'язи обличчя та забезпечує чутливість
нижньої частини язика.
21. • VIII пара. Переддвірно-равликовий нерв :
передає сигнали, що вловлюються середнім
вухом (звуки) і внутрішнім вухом (рівновага).
• IX пара. Язикоглотковий нерв: впливає на м'язи
стравоходу та передає відчуття нижньої
частини язика.
• Х пара. Блукаючий нерв: іде до внутрішніх
органів грудної і черевної порожнини та
регулює травні, обмінні і дихальні функції.
• XI пара. Додатковий нерв: забезпечує рух
деяких м'язів шиї.
• XII пара. Під'язичний нерв: Регулює рухи
мовлення, ковтання та жування.
22. Спинномозкові нерви - це 31 пара
нервів, що відходять від спинного мозку та
керують периферичною нервовою
системою, а також частиною вегетативної
нервової системи. Ці змішані нерви беруть
початок у сірій речовині спинного мозку,
яка знаходиться у внутрішній частині мозку
і оточена білою речовиною.
23. Нерви утворюють два добре диференційовані
відростки - передній, або вентральний, відросток
складається з рухових волокон, а задній, або
дорсальний, складається із чутливих волокон.
Потім в області міжхребетного отвору вони
з'єднуються в один стовбур, а згодом знову
гілкуються.
Вентральна гілка, яка ділиться на тисячі
відгалужень, іде до шиї, рук, передньої частини
грудей і ногам. Дорсальна гілка завертає за
хребетний стовп і направляється до спини. Кілька
спинномозкових нервів можуть іти разом до місця
призначення, утворюючи щільні мережі -
сплетення.
24. Вегетативна нервова система
комплекс центральних і периферійних
клітинних структур, що регулюють
функціональний рівень внутрішнього життя
організму, необхідний для адекватної реакції
всіх його систем.
це частина нервової системи, що регулює
діяльність органів кровообігу, дихання,
травлення, виділення, розмноження та обмін
речовин. І тим самим – функціональний стан
всіх тканин організму людини.
25. Термін вегетативна нервова система (ВНС)
введений французьким біологом М. Биша (1800),
який розділив нервову систему на анімальну
(соматичну), тобто таку, що регулює функції,
властиві тільки тваринам, від якої залежать
виникнення відчуттів і руху тіла; і вегетативну, що
регулює основні життєві процеси — харчування,
подих, розмноження, ріст (властиві не тільки
тваринам, але й рослинам).
26. Функції, які регулює ВНС, не можуть
бути довільно викликані або припинені,
тому англійський фізіолог Дж. Ленглі
назвав її автономною.
27. За рядом анатомічних та
фізіологічних ознак ВНС ділять на дві
частини: симпатичну та парасимпатичну.
28. Центри симпатичної нервової
системи (СНС) знаходяться в грудних
та поперекових сегментах спинного
мозку. Центри парасимпатичної
нервової системи (ПНС) розташовані в
середньому та довгастому мозку і у
крижових сегментах спинного мозку.
29. Під впливом імпульсації СНС частішають і
підсилюються скорочення серця, підвищується
тиск крові в артеріях, розщеплюється глікоген у
печінці та м'язах, збільшується вміст глюкози в
крові, розширюються зіниці, підвищується
чутливість органів чуттів і працездатність ЦНС,
звужуються бронхи, гальмуються скорочення
шлунка, зменшується секреція шлункового соку і
соку підшлункової залози, розслаблюється
сечовий міхур і затримується його спорожнення.
30. Під впливом імпульсів, що надходять
по парасимпатичних нервах,
уповільнюються і послабляються
скорочення серця, знижується
артеріальний тиск, знижується вміст
глюкози в крові, збуджуються
скорочення шлунка та кишок,
підсилюється секреція шлункового соку і
соку підшлункової залози.
31. Діяльність і стан деяких органів
знаходяться під контролем тільки
симпатичних нервів: потові залози,
більшість кровоносних судин (крім судин
язика, слинних залоз і статевих органів,
для яких судинозвужувальними є
симпатичні нерви, а
судинорозширювальними —
парасимпатичні), надниркові залози, матка.
32. Блукаючий нерв – головний нерв
ПНС, який передає її імпульсацію
багатьом внутрішнім органам.
Анатомічні структури, розташовані у
проміжному мозку (в гіпоталамусі)
контролюють функції обох частин ВНС і
регулюють обмін речовин та функції
органів і систем.
33. Вищий контроль над ВНС здійснюють
центри великих півкуль головного мозку,
які забезпечують цілісне реагування
організму та підтримують через ВНС
необхідний рівень інтенсивності
основних життєвих процесів - обміну
речовин, кровообігу, дихання та ін.
34. Вегето-судинна дистонія
це функціональне порушення
вегетативної нервової системи, яке
характеризується розладами різних
органів і систем, погіршенням
загального стану та самопочуття
дитини і призводить до зниження якості
життя.
36. Ознаки вегето-судинної
дистонії:
підвищена стомлюваність, слабість,
млявість, зниження емоційного тонусу,
порушення сну;
37. дисфункція нервової системи - головні
болі, запаморочення, порушення
терморегуляції по типу субфебрилітету,
непритомні стани;
болі в животі, дискінезія жовчовивідних
шляхів та кишечника;
38. дисфункція серцево-судинної системи -
болі в області серця, порушення ритму
серця, функціональні шуми в серці;
39. Для вегето-судинної дистонії
характерна різноманітність скарг і
клінічних проявів у різних комбінаціях.
Але при комплексному обстеженні
морфологічних змін в органах і
системах не виявляють.
41. В період статевого дозрівання на
фоні бурхливого розвитку внутрішніх
органів та відставання становлення і
дозрівання нервової і ендокринної
регуляції клінічні прояви ВСД
зростають.
42. В цей період найчастіше виникають
скарги на болі в області серця, перебої
в роботі серця, серцебиття,
реєструється підвищення або зниження
артеріального тиску. Часто трапляються
психоневрологічні розлади: підвищена
стомлюваність, зниження пам'яті,
емоційна нестійкість (слізливість,
дратівливість, запальність), висока
тривожність.
43. Характер перебігу ВСД:
перманентна (з постійно
присутніми ознаками хвороби;
розвивається частіше при
спадковій природі
захворювання);
44. нападоподібна (протікає у вигляді, так
званих, вегетативних нападів);
46. До основних факторів, що
обумовлюють розвиток вегето-
судинної дистонії, відносяться:
спадкова схильність;
47. ендокринні перебудови організму.
Часто найбільш яскраво ВСД
проявляється в період активних
гормональних перебудов, наприклад,
під час статевого дозрівання;
49. стреси, неврози, психоемоційна
напруга;
органічні враження головного мозку
(травми, пухлини, порушення мозкового
кровообігу – інсульти, аневризми судин
головного мозку);
50. Прояви вегето-судинної дистонії:
кардіальні (серцеві) прояви – біль в
області серця, прискорене серцебиття
(тахікардія), відчуття завмирання серця,
перебої в роботі серця;
51. респіраторні (дихальні) прояв –
прискорений подих (тахіпное),
неможливість зробити глибокий вдих або
навпаки, несподівані глибокі вдихи;
відчуття нестачі повітря, відчуття тиску
на груди; різкі напади задишки, схожі на
напади бронхіальної астми, але
спровоковані іншими ситуаціями:
хвилюванням, страхом, пробудженням,
засипанням;
52. дисдинамічні прояви – перепади
артеріального та венозного тиску;
порушення циркуляції крові в тканинах;
53. терморегуляторні прояви –
непередбачені перепади температури
тіла: вона може підвищитися до 37-38
гр. або знижуватися до 35 гр. і нижче.
Перепади можуть бути постійними,
тривалими або короткочасними;
54. диспепсичні прояви – розлади роботи
шлунково-кишкового тракту (біль у
животі, нудота, блювота, відрижка,
запори або проноси);
55. різноманітні порушення функцій сечової
системи – прискорене, болісне
сечовипускання при відсутності
морфологічної патології;
56. психоневрологічні прояви – слабість,
млявість, знижена працездатність і
підвищена стомлюваність при
незначному навантаженні, плаксивість,
дратівливість, головні болі,
запаморочення, підвищена чутливість
до зміни погоди, порушення циклу “сон-
пильнування”, занепокоєння,
здригування під час сну, який
найчастіше буває поверхневим і
недовгим.
57. Класифікація ВСД
Зважаючи на різноманітність
етіологічних факторів та клінічних
проявів цього захворювання, єдиної
класифікації вегето-судинної дистонії не
існує.
58. Залежно від змін з боку серцево-
судинної системи та змін артеріального
тиску, вегето-судинну дистонію
підрозділяють на:
нормотензивний або кардіальний
(серцевий) тип, що проявляється болями
в серці або пов'язаний з різними
порушеннями серцевого ритму;
59. гіпертензивний тип, що
характеризується підвищеним тиском
крові у стані напруги або спокою;
60. гіпотензивний тип, який
характеризується зниженим тиском
крові та супроводжуються слабістю,
стомлюваністю, схильністю до
непритомностей.
61. Залежно від переваги активності
симпатичного або парасимпатичного
відділів вегетативної нервової системи,
виділяють симпатикотонічний,
парасимпатикотонічний та змішаний
типи вегето-судинної дистонії.
62. Профілактика та лікування ВСД:
оздоровлення режиму дня: спати
потрібно не менше 8-10 годин на день,
щоранку необхідно робити гімнастику, а
також перебувати на повітрі не менш 2-
3 годин на день.
63. заняття спортом в ігровому
(“безнормативному" ) режимі.
Помилково звільняти дітей із ВСД від
фізичних навантажень. Таким дітям
рекомендовані загальнозміцнювальні
заняття в спец. мед. групі, катання на
ковзанах, велосипеді, рухливі ігри,
настільний теніс, плавання.
64. дотримання певного раціону в
харчуванні. Варто обмежити
споживання солі, жирних сортів м'яса,
солодкого, борошняного. Збільшити
надходження в організм калію та магнію
(гречана, вівсяна каші, соя, квасоля,
горох, абрикоси, шипшина, курага, ізюм,
морква, баклажани, цибуля, салат,
петрушка, горіхи).
65. Загартувальні процедури, перш за все
як засіб тренування нервової системи.
66. Порушення апетиту
Апетит
Під апетитом (лат. appetites
прагнення, бажання) розуміють
«емоційне спонукання до приймання
певного виду їжі у формі відомого
переживання задоволення від
майбутнього приймання їжі».
67. Розлади апетиту :
1. Булімія («вовчий голод») –
патологічно посилений апетит.
2. Перекручення апетиту – прагнення
їсти певні види їжі, а іноді і неїстівні
речовини.
3. Анорексія – значне зниження або
повна відсутність апетиту.
68. Хворі звичайно скаржаться на стійку
відсутність апетиту, нудоту, а іноді й
блювоту при спробі приймання їжі, на
підвищену насичуваність із почуттям
переповнення шлунка при дуже
невеликій кількості з'їденої їжі, на
схуднення. Ці основні симптоми можуть
бути або лідируючими і єдиними
симптомами, або супроводжуватися
іншими скаргами.
70. Під нервовою
анорексією розуміють
патологічний стан, що
характеризується
неадекватним і завзятим
прагненням до
схуднення, тривалим
самообмеженням у
прийманні їжі й
пов'язаними із цим
наростаючими
соматичними розладами.
71. Цей розлад, як правило,
зустрічається у дівчат та молодих жінок
(12-25 років). Пацієнти з нервовою
анорексією практично ніколи не
хворіють на дійсну анорексію. Більше
того, їх апетит звичайно підвищений,
але вони долають голод і дотримують
найсуворішої дієти, тому що
неправильно переконані у своїй зайвій
повноті та прагнуть знизити масу тіла.
72. Схуднути – головна мета для людей
з анорексією, в основі якої завжди
лежить страх. Вони боятися стати
повними, втратити форму, і перестати
подобатися людям. Вони цілком
зосереджуються на тому як схуднути,
складають списки вживаних блюд,
методично вираховують калорії, читають
багато літератури на дану тему та
збирають усю інформацію про
харчування і дієти.
73. 5-10% випадків нервової анорексії
закінчуються смертю хворого.
В деяких випадках анорексія
супроводжується значним виснаженням
людини, що обумовлює навіть повне
виключення фізичного навантаження.
