авторська програма.pdf

1. Дидактичний матеріал
до факультативного курсу
«Природні дива України»
2022р

2. 2
Зміст
1. Анотація ------------------------------------------- 4
2. Робочі матеріали
2.1. Гора Говерла ----------------------------------------- 5
2.2. Асканія Нова ----------------------------------------- 10
2.3. Острів Зміїний ---------------------------------------- 20
2.4. Тустань. Урицькі скелі ----------------------------- 28
2.5. Чорноморський біосферний заповідник -------- 39
2.6. Оптимістична печера ------------------------------- 46
2.7. Подільські Товтри. Медобори -------------------- 56
2.8. Скелі Адалари ---------------------------------------- 69
2.9 Національний заповідник «Хортиця» ------------ 74
2.10. Синевир ----------------------------------------------- 84
2.11. Канівські гори --------------------------------------- 91
2.12. Олешківські піски --------------------------------- 100
2.13. Унікальні джерела --------------------------------- 108
2.14. Солоні печери та озера Солотвина -------------- 113
2.15. Крейдяні гори ---------------------------------------- 119
2.16. Долина нарцисів ------------------------------------- 132
2.17. Мармурова печера ---------------------------------- 139
2.18. Комплексна пам’ятка природи загальнодержав-
ного Значення «Скелі Довбуша» ---------------- 147
2.19. Світязь ------------------------------------------------ 154
2.20. Дунайський біосферний заповідник ------------ 159
2.21. Одеські катакомби ---------------------------------- 172
2.22. Старунський грязьовий вулкан ------------------ 182
2.23. Гранітно – степове Побужжя. Урочище «Гард» 187
2.24. Державний заповідник «Кам’яна могила» ----- 199
2.25. Великі каньйони маленьких річок ----------------- 210
2.26. Балаклавська бухта --------------------------------- 220
2.27. Камінне село ----------------------------------------- 227

3. 3
2.28. Карадазький природний заповідник ------------ 234
2.29. Дністровський каньйон ---------------------------- 242
2.30. Печера «Попелюшка» ------------------------------ 249
2.31. Унікальний півострів «Кінбурнська коса» ----- 253
2.32. Булганецьке поле грязьових вулканів ----------- 260
2.33. Буковинські водоспади ----------------------------- 267
2.34. Арабатська стрілка ---------------------------------- 272
2.35. Великий каньйон Криму --------------------------- 278
3. Бібліографія ------------------------------------------------ 282

4. 4
Анотація
Факультативний курс «Природні дива України» розроблено на основі
новітніх технологій. Курс є актуальний для вивчення у 8 класах з метою
активізації пізнавальної діяльності учнів, поглиблення знань про природу
України , сприяння громадянського виховання учнів та виховання любові
до Батьківщини і відповідальності за її майбутнє.

5. 5
Гора Говерла
Справжньою природною прикрасою як Українських Карпат, так і всієї
України є високогірний хребет Чорногора, у складі якого знаходится
найвища точка України – гора Говерла (2061 м)...
Хребет Чорногора є головним ландшафтним компонентом та популярним
екскурсійним об’єктом Українських Карпат, який відвідують тисячі
туристів, альпіністів і вчених з багатьох країн світу.
Найвища вершина цього хребта – гора Говерла, яка має правильну
пірамідальну форму. Окрім Говерли, тут знаходяться ще чотири вершини,
висота яких перевищує 2000 метрів - Чорна Гора (2028 м), Петрос (2020 м),
Гутин Томнатик (2013 м), Ребра (2002 м).

6. 6
Висота Говерли - 2061 метр над рівнем моря. У перекладі з мадярського ця
назва означає "сніжна гора". Вершина її насправді сніжна. Та й погода тут
часто змінюється: сніг на Говерлі серед літа – не дивина.
На схилах гори — форми плейстоценового заледеніння, каменепади.
Бувають снігові лавини. Складається з пісковиків і конгломератів. Вкрита
альпійськими луками, чагарниковими пустищами, подекуди — кам'яні
осипи. Біля підніжжя — один з витоків Пруту, водоспад. Знаходиться у
межах охоронної зони Карпатського заповідника.
Вершина Говерли являє собою невеликий плаский майданчик, який дає
унікальну можливість любуватися навколишнім ландшафтом у радіусі
360°. З вершини Говерли прекрасно видно увесь чорногорський хребет, що
простирається звідси на південний схід.
Комбінація зелених і синіх відтінків віддалених карпатських хребтів
залишає в пам'яті людей, що побували на Говерлі, незабутнє враження.
Звідси добре видно безліч гірських селищ, струмочків, озер, а також
стежок, віялом сповзаючих з гір, що губляться в лісистих схилах.

7. 7
Гора Говерла - популярний об'єкт літнього та зимового туризму, особливо
в останні роки. Через популярність має високий рівень засміченості
привершинної ділянки.

8. 8
Найпопулярніший маршрут – прямо з КПП в заповідник. Біля підніжжя
гори розташована турбаза “Заросляк”. Поряд є близько 10 дерев’яних
будиночків, в яких можна переночувати. Деякі просто зупиняються там в
наметах. Там завжди велика кількість туристів. До цього місця зазвичай
туристів доставляють на автотранспорті.
Довжина шляху від турбази близько 10 км., висота підйому – більше 1100
метрів. По одній дорозі можна вийти на полонину Пожижевську, а по
іншій (дорога лісом) на полонину Заросляк, де погляду відкривається
вершина гори Говерли. У турбазу розвилки. Одна дорога прямо, інша
направо – через 2-3 години можна вийти до підніжжя Петроса.
Залишається останній і найважчий ривок і ось вона – вершина України ! З
вершини відкривається панорама на всі навколишні гори на багато
кілометрів навколо. Спускатися з гори краще іншим шляхом. Це дозволить
розглянути околиці і саму гору з різних сторін. Тим паче, що можна
відвідати відомий водопад на р. Прут, заввишки близько 80 метрів.
Маршрут через полонину Пожижевську легший і більш живописний.
Дорога йде через р. Брескул (1911 м). На Говерлу можна потрапити з ж/д
станції Лазещина. Це найлегший, але і найдовший шлях. Довжина
маршруту близько 15 км. і 1300 м вертикально підйому. Маршрут з Усть-
Говерли близько 15 км., 1470 метрів вертикального підйому. З турбази
“Заросляк” можна також вийти на вершину Туркула (1933 м). Шлях
лежить через полонину Пожижевськую. Вийшовши на головний хребет
Чорногори, йти до вершини, проходячи мимо улоговини з озером
Несамовите.
Взимку альпіністським сходженням на Говерлу присвоєна категорія 1А.

9. 9
Довідкова інформація
Готелі у смт. Ворохта Яремчанського району Івано-Франківської обл.:
турбаза "Заросляк" (8-03434-415-91).
Готелі у смт. Ясиня Рахівського району Закарпатської обл.: "Ясиня", тел. 8-
03132-420-77; 8-03132-421-77; база відпочинку "Високі Карпати", тел. 8-
03132-422-74; туркомплекс "Драгобрат" (8-03132-423-42).

10. 10
Асканія-Нова
«Асканія-Нова» (Український науково-дослідний інститут тваринництва
степових районів «Асканія-Нова») — науково-дослідна установа в системі
Академії аграрних наук України, державний заповідник заснований в 1874
році Фрідріхом Фальц-Фейном.
Розташований в смт Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської
області (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»).
Назву місцевості дав один з її попередніх власників — герцог Ангальт-
Кетенський в 1841 році на честь маєтку Асканія в Німеччині.
Цілинний степ „Асканія-Нова” – єдина в Європі ділянка типчаково-
ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг, - має велику наукову,
культурно-пізнавальну та практичну цінність...
Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році в своєму родовому маєтку за власною
ініціативою першим у світі вилучив з господарського використання
ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого в
Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу. Спочатку
юний Фальц-Фейн ставив за мету збереження диких тварин - у 1874 р. 11-
річному хлопцю зводять вольєри для утримання тварин. У 1887 році було

11. 11
створено ботанічний сад. У 1898 р. Фальц-Фейн оголошує про відкриття
приватного заповідника.
Декретами Ради Народних Комісарів УРСР Асканія-Нова 1 квітня 1919
була оголошена народним заповідним парком, а 8 лютого 1921 —
Державним степовим заповідником УРСР. На Асканію-Нову було
покладено завдання зберігати і вивчати природу цілинного степу, а також
акліматизовувати та вивчати можливо більше число видів тварин і рослин,
які мають народногосподарське значення. При Асканії-Новій були
створені науково-степова станція, зоотехнічна станція з племінним
господарством, фітотехнічна станція та інші наукові заклади. Значно
розширено зоопарк і ботанічний сад. Нині до складу заповідника входять
ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк.
З 1932 року на базі державного заповідника Асканія Нова, до 1956 року
— Всесоюзний науково-дослідницький інститут гібридизації та
акліматизації тварин імені М. Іванова.
Має 12 відділів (у тому числі ботанічного парку та заповідного степу і
зоологічного парку), 9 лабораторій, науковий музей; веде
експериментальне господарство і 4 племінні заводи сільськогосподарських
тварин.
Інститут є центром науково-дослідної роботи в галузі породоутворення,
великою базою племінного тваринництва.
У 1983 р. заповідник Асканія-Нова реорганізовано у біосферний
заповідник.
У 1984 р. заповідник включено до Міжнародної мережі біосферних
резерватів ЮНЕСКО.
У 1993 р. Україна підтверджує статус біосферного заповідника "Асканія-
Нова" ім. Ф.Е.Фальц-Фейна НАН України.

12. 12
Заповідний степ складається з трьох масивів: Північний, Південний,
Великий Чапельський під, а також перелогів, де з 1966 року вивчаються
процеси відновлення природної рослинності.

13. 13
Суха мова статистики відмічає зростання тут 478 видів вищих рослин.
Але вона не може передати різноманіття всіх проявів, букету запахів,
притаманних лише дикому степу. Наукове означення його досить просте і
коротке: посушливий, кострицево-ковиловий. Та степ постійно змінює
своє забарвлення. Загляньте сюди наприкінці квітня і побачите, як на
сірому фоні минулорічної трави яскравими різнобарвними вогниками
горять квіти тюльпанів, ніжною блакиттю манять півники. Розстелить
ковила українська свої перисті остюки – і степ вже хвилюється наче море.
Зацвіте льон австрійський – і земля ніби вкриється легким серпанком.
Пройде ще трохи часу – і степ вже нагадує килим.
Переважають багаторічні трави (51 %). До “Червоної книги України”
занесено 13 видів вищих рослин: карагана скіфська, зіркоплідник
частуховидний, ковили українська, Лессінга та волосиста, тюльпани
Шренка і скіфський, волошка Талієва, цибулі Регеля та скіфська, рябчик

14. 14
шаховий, зозулинець рідкоквітковий, дворядник крейдяний; 3 види грибів,
4 - лишайників. Шість видів квіткових асканійської автохтонної флори
занесені до міжнародних червоних списків.
Рябчик великий, Тюльпан Шренк Американський Лоша коня Прже-
або шаховий навесні бізон і теля вальського у Аска-
нії Новій через 2 до-
би після народження
Тваринний світ заповідного степу, в основному, зберіг свою аборигенну
фауну, за винятком крупних видів ссавців та птахів. Тут зустрічаються
типові мешканці степового ландшафту: малий ховрашок, степовий байбак,
тушканчик великий, заєць-русак, мишовидні гризуни, а також середні та
дрібні хижаки: звичайна лисиця, степовий тхір, ласка.

15. 15
У густому травостої мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7
видів земноводних і плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року
зустрічається більше 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на
гніздування.

16. 16
Великий Чапельський під (4х6 км) - унікальна депресія, для якої
характерно періодичне заповнення талою водою. В найглибшій частині
зростають гідрофіти, у тому числі найрідкісніший вид в Україні -
зіркоплідник частуховидний. На цій ділянці найвищий показник видової
насиченості квіткових - 368 видів. Флора поду налічує також значну
кількість ендеміків - 53 види, з них 7 зустрічаються лише тут, а 8 видів
занесені до “Червоної книги України”.
На території Великого Чапельського поду в умовах, наближених до
природних, утримуються табуни диких копитних з різних континентів. Тут
протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань
європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені,
кафрські буйволи. Влітку сюди випускають худобу ватусі, стадо антилоп
канна, гну та нільгау, зебр та вихідців з далекої Індії – гаялів. Ближче до
осені в центрі поду збирається велика кількість перелітних птахів: різні
види качок, багатотисячні зграї журавлів, сірих гусей, куликів.

17. 17
Великою популярністю користується екскурсія на мікроавтобусі чи в
кінному екіпажі маршрутом, прокладеним територією Великого
Чапельського поду. Екологічна стежка заповідного степу проходить
територією ділянки “Стара” (площа 520 га), де представлені майже всі
характерні типи рослинності та грунтів, чітко простежується екологічний
ряд.
Дрохва, найкруп- Страус дорослий з Фазан Карибський фламінго
ніший серед птахів малюком
України
Завдяки цілині зберігається реліктовий фауністичний комплекс. Тут
надійне місце помешкання видів, котрі стали рідкісними або опинилися на
грані зникнення та потрапили на сторінки "Червоної книги України" (6
видів комах, 3-плазунів, 6-птахів, 5-ссавців).

18. 18
Довідково:
Адреса заповідника: 75230, Херсонська область, Чаплинський район, смт
Асканія_Нова, вул. Фрунзе, 13.
Тел.: 8-05538-612-86 .
Години роботи: з 15 квітня по 10 листопада - з 8.00 до 17.00 без вихідних,
без перерви на обід.
Готелі поблизу: "Канна", тел. 8-05538-613-37. Можлива також ночівля у
кемпінгу "Фортуна" (тел. 8-05538-615-86) та у приватному секторі.

19. 19
Острів Зміїний
Єдиним місцем, у межах території Причорноморської западини, де на
денну поверхню виходять нижні горизонти осадового чохла, гірські
породи, що сформувалися у палеозої, є острів Зміїний...
Острів Зміїний розташований в північно-західній частині Чорного
моряГеографічні координати острова — 45°15'18’’ північної широти,
30°12'15’’ східної довготи.
Віддаленість від українського берега складає 35 км, від румунського – 36
км, від турецького – 420 км, від м. Одеси – 160 км, від півострова Крим –
175 км. Найближчий населений пункт - м. Вилково.

20. 20
Площа острова - 16,0 га, максимальна висота над рівнем моря - 41,3 м,
найбільша довжина - 615 м, ширина – 560 м. Грунт острова скельний, вода
- із свердловини, частково привізна. У чотирьох милях на захід від острова
проходить рекомендований шлях паромної переправи Одеса-Варна. Цей
шлях використовують судна прибережного плавання, які прямують до
портів Румунії, Болгарії, Туреччини. Інтенсивність руху суден в районі
острова складає в середньому 8-10 суден на добу. Більшу частину року в
районі острова ведуть промисел українські риболовецькі судна (3-6 суден
одночасно).
За давньогрецькою легендою, острів підняла з моря богиня Фетіда для
свого сина Ахілла. Перша згадка про острів з'явилася у писемних джерелах
кінця VII століття до н. е. — там він називався Левка (Білий).
Зміїний мав дуже важливе значення в роки великої грецької колонізації
Північного Причорномор'я 8-6 століть до н. е. Сюди причалювали їхні
кораблі; мореплавці, торговці, військові моряки навідувались до храму
Ахілла-Понтарха, який вважався владикою і покровителем Чорного моря,
поклонялись Ахіллесу і приносили жертви. Він був одним з численних
сакральних елементів культури стародавніх греків.
Руїни храму (квадратна споруда зі стороною приблизно 30 метрів) були
виявлені та описані 1823 року, а в 1837—1843 рр. значну кількість
будівельних матеріалів з цих руїн використали для будівництва на острові
маяка.
Острів згадується в записах Овідія, Страбона та Геродота.
З I ст. до н. ери до 456 року острів був у складі Римської імперії, з 456 р. —
Візантії.
З 15 сторіччя острів належав Туреччині.
Після перемоги Росії в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр., згідно з
Ясською угодою, острів Зміїний відійшов до Російської імперії.

21. 21
Відтак у районі Зміїного працювала російська гідрографічна експедиція
лейтенанта Будищева. 1823 року картограф капітан-лейтенант М.Крицький
склав першу карту острова.
Після поразки Росії в Кримській війні 1853-56 рр. острів відійшов до
Румунії, на ньому розмістили дисциплінарний батальйон румунської армії.
Під час Другої Світової Війни в квітні 1944 року на острів висадився
радянський десант, і гарнізон капітулював без бою.
Згідно з дипломатичним протоколом, підписаним Миколою Шутовим (від
СРСР) та Едуардом Мезинческу (від Румунії), острів Зміїний з 12-ї години
23 травня 1948 року перейшов до складу СРСР.
З 1956 року на острові була дислокована радянська радіолокаційна рота
ППО, а також прикордонна застава скороченого складу.
Острів Зміїний - єдине тектонічне підняття на великому (64 000 кв.км)
північно-західному шельфі Чорного моря, значно віддалене від берегів.
Острів виділяється унікальним географічним положенням. Він складений з
усадочних, грубо уламаних порід, які чергуються з кварцитовими

22. 22
пісковиками, кварцовими конгломератами, строкато кольоровим
відкладенням.
Ділянка о. Зміїний є масивом, обмеженим з усіх боків розломами. Його
береги ніби складені з окремих уламків, а верхня частина вкрита бурими
неогеновими глинами та четвертинним делювієм.
Давні міцні породи острова утворюють обривчасті і скелясті абразійні
форми рельєфу, які не перекриваються сучасними відкладеннями.

23. 23
Острів Зміїний відноситься до складчастої структури палеозоїд, де,
вірогідно, проявились не тільки герцинська складчастість, але й одна з
останніх фаз каледонського тектогенезу, внаслідок цього породи досить
дислоковані і метаморфізовані. Поверхню острова складають
нижньодевонські породи, в яких зустрічаються палеонтологічні залишки
цього віку, що дає можливість стратифікувати товщі за палеонтологічними
ознаками. На південному березі острова в прошарку зеленувато-сірих
алевролітів знайдені відбитки та ядра молюсків і остракод. На північно-
східному мисі острова та в обриві його північного берега глинисті
прошарки містять відбитки черепашок і ядра остракод. У межах острова
доступні для безпосереднього вивчення гірські породи, які сформувалися в
силурійскій та девонський час і можуть у собі нести інформацію про
древні та всі наступні геологічні процеси які проходили на даній території.
Роль давніх порід о. Змійний як носіїв достовірної геологічної інформації
ще більш зростає в зв'язку з перспективами нафтогазоносності цієї
території. Окрім того, древні породи острова Змійний і сучасні морські
донні відкладення є основою (субстратом) на який формують і багато в

24. 24
чому визначають стан і розвиток сучасних екосистем острова і
прилягаючої акваторії.
Клімат острову помірний. Середня температура зими коливається від 0 до
2°С, літа - від 19 до 24°С. Абсолютний максимум температури +40°С,
абсолютний мінімум -30°С. Середньорічна сума опадів близько 300 мм.
Переважаючими напрямами вітру і хвилі є західний і північно-східний.
З метою збереження та відтворення цінних природних комплексів,
генофонду рослинного і тваринного світу, згідно з Указом Президента
України від 9 грудня 1998 року на о. Зміїний встановлений загально-
зоологічний заказник загальнодержавного значення «Острів Зміїний» з
прилеглою акваторією, що має особливу природоохоронну, наукову,
естетичну та пізнавальну цінність.
Протягом останніх років на о. Зміїний було відряджено понад 25
наукових експедицій вчених Одеського національного університету
ім.Мечникова. В ході обстежень о. Зміїний вченими зареєстровано біля 46
видів риб, з яких 14 занесені до Червоної книги Чорного моря. Екологічно
цінна частина острова з прилеглою 500-метровою акваторією є місцем

25. 25
масового відпочинку перелітних птахів. Зареєстровано 200 видів
мігруючих птахів у т.ч. 28 видів птахів, які занесено до Червоної книги
України.
Вперше для фауни України відмічений маскований сорокопуд, а також
рідкісні види – ластівка даурська, серпок рилець білочеревий, сипуха,
тощо. Слід відмітити, що 13 видів рослин стали несподіванкою для
дослідників. Зростає рястка відігнута, що занесена до Червоної книги. У
прибережних водах водяться краб волохатий, кам’яний, мармуровий,
трав’яний, а також лосось чорноморський та афаліна чорноморська, які
також занесені у Червону книгу України.
Незважаючи на незначні розміри, регіональне значення острова виключно
велике. Стратегічне і геополітичне значення о.Зміїний визначається його
географічним положенням, як крайньої, висуненої в море, південно-
західної ділянки території України. Володіння островом дозволяє Україні
контролювати підходи до дельти р. Дунай і судноплавні шляхи в північно-
західній частині Чорного моря, а також закріпити за собою значну частину
прилеглого шельфу відповідно до Міжнародного законодавства.

26. 26
Історична довідка
о. Зміїний - унікальний історико-археологічний об'єкт далекого минулого
України. Він входить до "Державного реєстру національного надбання

27. 27
Тустань. Урицькі скелі
Урицькі скелі – пам’ятка природи та археології національного значення,
яка не має аналогів у Європі...
Поблизу села Урич Сколівського району, на лівому схилі долини потоку
Уричанка серед лісу височіють величні урвисті скелі висотою до 50 м.
Скелі являють собою ерозійні останці масивних пісковиків палеоцену
(абсолютний вік 55 млн. р.).

28. 28
Урицькі скелі - не тільки визначна природна, але й археологічна пам’ятка.
Тут знайдені рештки стін та будівельних конструкцій, які є залишками
давньоруської фортеці Тустань (ХІ – ХІІІ ст). Захисники цієї фортеці на
протязі довгого часу чинили опір татаро-монгольським завойовникам. У
скелях вирубані гроти, підземні ходи, колодязі.
Скелі поблизу с. Урич є об’єктом масового відвідування туристами. Вони
входять до історико-ландшафтного комплексу “Тустань” у складі
природного національного парку “Сколівські Бескиди”.
Природа
У геоструктурному відношенні Урицькі скелі розташовані у межах
Скибових Карпат. Це ерозійні останці відкладів ямненської світи
верхнього палеоцену, орієнтовним віком 55 млн. років. Скелі складені
переважно сірими, масивними та грубошаруватими кварцовими
пісковиками, шари яких під впливом тектонічних рухів були поставлені
майже вертикально, і які утворюють завдяки цьому прямовисні стінки.
До комплексу урицьких пісковиків входять 7 груп скель: Камінь, Острий
Камінь, Мала Скеля, Жолоб, Ґулька, Хрест та одна безіменна скеля.

29. 29
Основною домінантою в ландшафті є скельна група Камінь, розміщена в
епіцентрі природного амфітеатру, що формується схилами гір Горбище,
Старий Горб, Турків, Товар, Стовба, Діл, Перенизь, Вороновий хребет,
Кічерка, Горб. Висота Каменя становить 87 м над рівнем долини.

30. 30
У процесі денатурації пісковики змінювали свій первісний вигляд,
набуваючи дивовижних форм і витворів. В одних місцях вони виступають
у формі великих монолітів, в інших – у формі безладно сформованих брил.
Тут є багато природних тріщин, печер, в тому числі і рукотворні. У нижній
частині скельних виступів внаслідок розширення вертикальних тріщин
водними потоками утворилась низка гротів до 2 м заввишки та 3-5 м
завдовжки. У міфах та легендах знаходимо назви «Чотири Велетні», «Три
пальці», «Чотири списи», «Орел».
Дуже оригінальними є також прояви вітрової ерозії скель. Окремі ділянки
їхньої поверхні вкриті численними округленими заглибленнями,
розділеними порівняно тонкими кам’яними стінками, які у загальних рисах
нагадують бджолині стільники. У багатьох місцях замість численних
стільникових заглиблень спостерігаються різного розміру і форми ніші та
борозни видування. Досить активно розвиваються і процеси лускуватого

31. 31
відшарування найбільш звітрілих приповерхневих шарів пісковика, які
надають скельним виступам округлої форми.
Історія
Починаючи з кінця IX ст. скельні комплекси освоювало плем’я хорватів,
яке входило до союзу слов’янських племен. У цей період формувалась та
розбудовувалось місто-фортеця Тустань. Центральна частина граду
площею 3 га розташувалась на скельній групі Камінь та навколо нього.
Дитинець розміщувався на самому скельному плато. Чудернацька форма
скель слугувала природними стінами, а проміжки між скелями будівничі
заповнили дерев’яними колодами, застосовуючи зрубну конструкцію. В
скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази та вруби. Таким
чином сьогодні залишилось близько 4000 слідів на селях від дерев’яних
конструкцій.
Багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко на основі детального
дослідження залишених слідів та археологічних розкопів виконав графічну
реконструкцію фортеці. Дерев’яна забудова існувала та трьох скельних
групах: Камені, Малій Скелі та Острому Камені. За увесь свій період

32. 32
існування (IX–XIII ст.) фортеця пережила п’ять будівельних періодів
дерев’яної забудови.
Тустань виникла у як оборонно-митний пункт на трансконтинентальному
шляху торгівлі шовком Португалія – Китай. Тут також проходив соляний
шлях з Дрогобича до карпатських перевалів. Купці, здійснюючи тривалі та
небезпечні мандри, могли тут отримати прихисток та нічліг. Натомість
залога Тустані брала з них мито. Неприступна фортеця також була
прикордонним пунктом Галицько-Волинського князівства і захищала його
рубежі від орд загарбників. Визначальним є факт, що монголо-татари,
захопивши руські території, навіть не пробували брати Тустань. Тустань
стала важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи
Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а
згодом і Галицько-Волинського князівства. В історичних джерелах уперше
Тустань згадується у літописі (1333-1384 рр.) підканцлера короля
Казимира Янка з Чарнкова та у польського історика Яна Длугоша під
роком 1340. Тоді фортеця була захоплена польським королем Казимиром
Великим і наново відбудована. На той час фортеця була досить відомою і
стояла поруч із такими містами як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно,
градами Любачів, Теребовля, Галич. За своїм територіальним розміщенням
град-фортеця була вдало включена у міжнародні торгові зв’язки як
контрольний пункт до карпатських перевалів. Це підтверджується й
знахідками кількох арабських монет дирхемів, що датуються IX-XI ст.
Крім цього, Тустань відігравала роль прикордонного та митного центру
між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а після загарбання

33. 33
першого польськими феодалами – між Польським королівством та
Угорщиною.
Найстаріша документальна згадка про Тустань відноситься до кінця XIV
ст. У листі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року йдеться
про певні надання Владиславом Опольським новозаснованій Галицькій
католицькій дієцезії. У фундації йшлося про юрисдикцію архієпископа над
містом Рогатином та градами Олеськом і Тустанню, про десятину
прибутків від солі в Дрогобичі та Жидачеві. Однак, Тустань у 1398 р. знову
повертається під владу перемишльського католицького єпископа.
Фортеця із часу її захоплення перебувала від владою Польської держави,
тобто короля. Про те, що Тустань була центром волості, свідчить
Королівська дарча грамота на село Крушельницю від 4 листопада 1395 р.
Згодом місто-фортеця переходить під владу польських магнатів та шляхти.
У 1539 році король дарує Тустань М.Блізинському, а останній продає її у
1541 році Янові із Тарнова. Ця грамота свідчить, що фортеця перебувала у
занедбаному стані. У приписі М.Блізинський та його спадкоємці
зобов’язувались власним коштом і заходами відновити замок і
підтримувати в належному стані.
Фортеця (замок) Тустань проіснувала включно до XVI ст. У люстрації
Дрогобицької соляної жупи (1565 р.) вказано, що «…у Тустані беруть мито
від купців, котрі йдуть горами, минаючи Дрогобич». В XVII ст. Тустань
втрачає роль митниці і занепадає. Серед причин занепаду слід виділити
наступні: деяка стабілізація відносин між Польщею та Угорщиною та
поширення кордону Польщі на схід; розробка власних покладів солі у
країнах центральної Європи; зміна у військовій техніці і, відповідно, у
тактиці ведення бою.
Починаючи з XVIII ст. розвалини замку-фортеці Тустань привертають
увагу численних подорожніх, туристів, етнографів, істориків. Для них
місцеві жителі навколишніх сіл складають численні легенди, перекази.
Перша половина ХХ ст. відома патріотичними здвигами галичан. У травні
1914 р. на території скель відбувся мітинг-фестини української молоді,

34. 34
приурочений до сотої річниці з дня народження Т.Шевченка. З цього часу
на Камені залишився напис :«І вражою злою кров’ю волю окропіте!» У
часі національно-визвольних змагань 1940-1950 рр. поблизу Каменя в
урочищі Погарці розташовувались криївки вояків УПА з куреня «Бойки»
ім. Богдана Хмельницького. Восени 1944 р. і травні 1945 р. в урочищі
Церківне здійснювали постої бійці УПА куреня «Підкарпатського».
Археологія
Серед археологічних знахідок найбільш сенсаційними виявились дерев’яні
конструкції Х ст. Крім залишків дерева тут знайдено металеві вироби,
кераміку, скло, шкіряні вироби. Під час розкопок цистерни (14 м
завглибшки у скельній основі) та криниці (30 м завглибшки у скельній
основі) найбільше виявлено дерев’яних конструкцій, серед яких фрагменти
шести одвірків, стовпові конструкції галереї, фрагменти брусів, кілків-
тиблів, дощок із врубками «ластівчин хвіст», драниці, ґонти, а також
дерев’яні ложки, лопата, шкіряні підошви, фрагменти шкіряних виробів,
кераміка. Серед металевих виробів знайдено хрестик-енколпіон, щиток

35. 35
персня з гравірованим рисунком птаха, бронзову булаву першої половини
XIII ст., кувалду, сокиру, наконечники арбалетних стріл, втульчасті та
черешкові наконечники лучних стріл, наконечники списів, фрагмент меча,
кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до
книжок.
Петрогліфи
Особливістю пам'ятки є те, що на ній зосереджена найбільша у всіх
Карпатах, кількість наскельних зображень-петрогліфів. В основному це
солярні знаки – символи Сонця, подібні до яких знаходяться по цілому
світу, і тим не менше їх призначення до сих пір не розгадане. В даному
випадку вони відображені у вигляді кіл, дисків, спарених і концентричних
кіл, загальною кількістю близько 270, і належать до ранньозалізного віку.
Одним із найцікавіших і найбільш вражаючих петрогліфів є 2-метрове
зображення людського обличчя, викуте на скелі. Округле за формою, риси

36. 36
обличчя передані місяцеподібними заглибленнями таким чином, що повіки
прикриті. Гра світла і тіні надає йому виразу спокою і умиротворення.
Припускають, що цей комплекс є святилищем астрономічно-календарного
типу, пов'язаного з рухом Cонця. Іншим типом петрогліфів є зображення
вершника на коні, вовка і лося, виконані в однаковій техніці. Вони подібні
до пам'яток мистецтва кочових племен ранньоскіфського часу у т.зв.
«звіриному стилі». Цікавими є зображення «танцюючих чоловічків», «рогу
достатку», «колеса Юпітера», «п'яти поєднаних спіралей».
Давньоруським часом датують зображення хрестів і сокир. Є підстави
вважати, що зображення сокир свідчать про залишки язичницького культу,
пов'язаного з вшануванням бога-громовержця – Перуна. З приходом
християнства поверх зображень сокир з'являються ідеограми хрестів, що
символізують, мабуть, «погашення» язичницького символу. Але згодом
біля зображень хрестів знову вибиваються сокири, що може свідчити про
певне відродження, яке пережили поганські вірування в до монгольський
період.
Отже, в давнину ці скелі використовувались населенням різних культур як
святилище, подібно до того як це було на «Кам'яній могилі». Але, не
зважаючи на нагромаджений матеріал, багато давніх зображень ще
чекають свого відкриття і розгадки.
Пісковики біля с.Урич – геологічна пам’ятка, природний об’єкт, що має
наукову, естетичну, рекреаційну та історико-культурну цінність. Комплекс
скель перебуває під охороною Національного парку «Сколівські Бескиди»
та Державного історико-культурного заповідника «Тустань». З 1999 року –
це пам’ятка природи національного значення, а у 2001 році їх внесено у
державний реєстр нерухомих пам’яток археології національного значення.
Сліди на скелях від дерев’яної забудови IX-XIII ст. ставлять Тустань в ряд
унікальних пам’яток не тільки в Україні, але й в цілій Європі.

37. 37
На сьогодні немає збережених дерев’яних фортець IX-XIII ст. Графічна
реконструкція Михайла Рожка дає можливість з достовірністю на 90%
побачити архітектуру фортеці того часу. Унікальне поєднання природних
скель та дерев’яної архітектури на висоті 40-80 м над рівнем долини
робило фортецю неприступною і водночас вражаючою, неповторною.
Перебуваючи на території скель, відвідувачі можуть відтворювати в своїй
уяві складні форми дерев’яної забудови, а також захоплюватись
чудернацькими кам’яними витворами природи. За багатовікову історію
скелі відвідали такі відомі люди як король Данило Галицький, король
Казимир Великий, Бальтазар Гакет, Іван Вагилевич, Антін Бельовський,
Антін Петрушевич, Корнило Устиянович, Іван Франко та багато інших.

38. 38
Чорноморський біосферний заповідник
Чорномо́рський біосфе́рний запов́ідник — державний заповідник,
розташований на території Херсонської та частково Миколаївської
областей України. Площа заповіданих земель — майже 100 тисяч гектарів.
Заповідник підпорядкований Національній Академії Наук України.
Адміністрація заповідника знаходиться в місті Гола Пристань Херсонської
області. Географічно заповідник розташований на північному узбережжі
Чорного моря, захоплює акваторію та дрібні острови у Тендрівській і
Ягорлицькій затоках (острови Вовчий, Кривий та інші).
Це найбільший за площею заповідник України. Він є природним еталоном
водно-болотних угідь північного узбережжя Чорного моря...
Чорноморський біосферний заповідник простирається уздовж північного
узбережжя Чорного моря від південного берега Дніпро-Бузького лиману до
східного берега Тендрівської затоки

39. 39
Чорноморський заповідник створений 1927 року, у 1983-му був
проголошений біосферним. В 1985 році Чорноморський біосферний
заповідник одержав сертифікат ЮНЕСКО й увійшов у Міжнародну
мережу біосферних резерватів.
Чорноморський біосферний заповідник є природним еталоном водно-
болотних угідь північного узбережжя Чорного моря, які відіграють
важливу гідрологічну, біологічну й екологічну роль у функціонуванні
прибережної системи.
Сучасна площа Чорноморського біосферного заповідника становить
89129 га. Більше 80% загальної площі заповідника представлені
акваторіями Тендрівської (східна частина) і Ягорлицької заток Чорного
моря й кілометровою смугою морської акваторії уздовж коси Тендра.

40. 40
До складу заповідника входить 14148 га суші, у т.ч. 6 материкових
ділянок: Волижин ліс, Солоноозерна, Івано-Рибальчанська на
Кінбурнському півострові, ділянки приморського степу Ягорлицький Кут,
Потіївська та Потіївська Стрілка; і понад 20 островів материкового й
акумулятивного походження: Бабин, Смалений, Орлів, Тендра, Єгипетські,
Кінські, Довгий, Круглий.

41. 41
Берегові лінії ЧБЗ мають загальну довжину 489 км. Природно-
територіальні й природно-аквальні комплекси заповідника є природними,
типовими й репрезентативними для регіону.
Рельєф заповідника рівнинний з численними зниженнями уздовж моря.
Незначні підвищення слабко хвилясті. Для морського узбережжя є
характерним літоральний вал з піску та черепашок. Піщані арени являють
собою чергування бугрів 3-5 м заввишки із западинами. Піски
підстеляються вапняками. Аренні і приморські піски - відносно молоді і
дуже динамічні структури. Різноманітність їх тваринного і рослинного
світу, високий ендемізм, геоморфологічна та ландшафтна унікальність
висувають їх у раритети європейського рівня.
Клімат заповідника помірно континентальний з жарким і посушливим
літом та м'якою з відлигами і нестійким сніговим покривом зимою. Узимку
і особливо рано навесні дують сильні вітри. Середня температура січня - 2
°С, липня + 24 °С, середня кількість опадів - близько
320 мм на рік.
На заповідних ділянках можна зустріти типових мешканців більшості
природних комплексів півдня України: піщаних та спустошених степів,

42. 42
лісових, лугових, прибережно-водних і солончакових сполучень, прісних і
солоних водоймищ, шельфової зони моря.
У заповіднику зберігається п'ять основних типів природних комплексів:
реліктовий азональний піщаний лісостеп (3 ділянки, 5600 га), зональний
варіант приморського галофітного степу (2 ділянки, 6705 га, у тому числі
цільний масив 5550 га), острівні комплекси з колоніальними поселеннями
водоплавних і близьководных птахів, природно-аквальні комплекси
мілководих морських заток (66928 га), а також природні комплекси
прибережних смуг (літоральні), загальною протяжністю до 500 км.

43. 43
Для території заповідника описано 728 видів вищих судинних рослин.
Найбільш різноманітна фауна безхребетних заповідника - більше 3000
видів. Фауна хребетних тварин представлена 452 видами, з яких 306 видів -
птахи, 53 - ссавці. Важливе значення має район заповідника і для
збереження чорноморської іхтіофауни. В межах заповідника відзначено 86
видів риб, що складає біля 50% видового складу риб Чорного моря.
В Червону книгу України та Європейський Червоний список занесено 41
вид рослин, 37 видів комах і більше 100 видів тварин (86 видів хребетних,
в т.ч. 57 видів – птахи, 14 – ссавці), які зустрічаються на території
заповідника. Значна кількість рідкісних та ендемічних видів свідчить про
величезну цінність генофонду екосистем заповідних територій.

44. 44
Заповідник має статус науково-дослідної установи. Охорона й
збереження природних комплексів Чорноморського біосферного
заповідника здійснюється на підставі досліджень наукового відділу
заповідника. Для здійснення основних завдань у складі заповідника є
служба державної охорони. З метою поширення екологічних знань при
заповіднику функціонує відділ еколого-освітньої роботи, а також
відкритий для вільного відвідування Музей природи.
Тел.: (05539) 2-67-57; тел./факс: (05539) 2-10-04

45. 45
Оптимістична печера (Тернопільщина)
Одним з найбільш унікальних природних пам’яток України є найбільша
печера Євразії – Оптимістична, яка знаходиться поблизу села Королівка
Борщівського району Тернопільської області…Занесена до Книги рекордів
Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та
третя за довжиною серед печер світу.
Сумарна картографована довжина її ходів складає понад 240,5 км. Печера
до кінця не розвідана. Печера займає площу близько 2 гектарів, що
обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині
близько 20 м. під землею. Печера сильно замита глиною. Зустрічаються
сталактити, освіти, геліктити

46. 46
Вхід до печери
Печера "Оптимістична" була відкрита у 1966 році спелеологами
львівського спелеоклубу “Циклоп”, які вже протягом більше 40 років
проводять її дослідження
Печера Оптимістична. Зал Західна Стіна

47. 47
Печера знаходиться в межах Придністровського карстового району
Подільсько-Буковинської карстової області, у південній частині межиріччя
Серет - Нічлава (ліві притоки Дністра). Цей район є одним із класичних
прикладів унікального у світовому масштабі гіпсового карсту
Передкарпаття. Він характеризується горбкуватим рельєфом, глибокими
ерозійними врізами та значним розвитком як поверхневих (западини,
лійки, кітловини), так і підземних (печери) карстових форм.
Печера Оптимістична. Характерна форма ходів
Крім Оптимістичної, тут розташовані ще дві великі печери – Озерна
(довжина 120 кілометрів) і Вертеба (8 кілометрів). У печері Вертеба в різні
роки виявлені численні археологічні знахідки (зброя, прикраси, предмети
побуту), які за своїм віком відносяться до Трипільської культури.
Печера Оптимістична утворилася внаслідок розчинення підземними
водами гіпсів неогенового віку (14 млн. р).Вона являє собою складний за
своєю будовою горизонтальний площинний лабіринт гротів, ходів і
галерей різної форми і розміру, закладений у 20 – метровому пласті темно-
бурого (у верхній частині) і жовтувато-сірого (у нижній частині) гіпсу.

48. 48
В межах лабіринту печери виділяються 10 районів, кожний з яких
відрізняється своїми особливостями (структура лабіринтової сітки,
морфологія та розмір ходів і галерей). Дно ходів печери вкрите глиною,
або брилами гіпсу. Місцями, у найбільш низьких ділянках лабіринту
зустрічаються невеликі підземні озера із площею дзеркала води до 10 – 15
кв. м. Температура повітря в печері постійна протягом усього року. Вона
становить 9,5 – 10,5 градусів і не залежить від коливань температури
повітря на поверхні.
Печера Оптимістична. Кристали вторинного гіпсу
До найкрасивішіх ділянок можна віднести галереї Караганда, Золотий
Полоз, Пушкіна, Чумацький Шлях, також район Радіо Люкс; гроти Тудуся
і Кіт. Зараз Оптимістична складається з 10 районів, які відрізняються один
від одного морфологією ходів, кольором і структурою гіпсу, кількістю
кристалів, їхніми розмірами, формою, відтінком. Райони відносно
ізольовані, з'єднані між собою одним або двома ходами. Починається ця
велична і цікава печера з непривабливого району. Коридори тут невеликі,

49. 49
досить різноманітні. Стіни сірі, частіше вимазані гіпсом. Район називають
"Старий" або "Вхідний". Його довжина 9,9 км. На сході, через
двістіметровий низький і вузький лаз він з'єднується з печерою Вітрова. На
заході Вхідний район примикає до району "Глобусів". Тут з'являються
широкі, добре пророблені водою галереї - "Циклоп", "Спелеологів", "Вічно
юних", "Софія"; зали - "Дружба", "Ювілейний".
Голавна спальня
Часто зустрічаються гроти, що утворилися обваленням величезних
гіпсових брил. Поверхня відриву часто має сферичну форму, звідки назва
району Глобусів. Він додав до карти печери 10,6 км. На півночі район
"Глобусів" з'єднується з районом "Свіжа вода". Коли цей район відкрили в
більшості ходів стояла вода, що й дало назву району.

50. 50
Так ми зберігаемо воду
У районі "Глобусів" у галереї "Циклоп" був обладнаний перший в історії
печери базовий табір. Але в той час у печері ще не була знайдена вода, і
воду доводилося носити в каністрах з поверхні. На південному заході
району "Глобусів" через єдиний прохід з'єднується з "Новим" районом. Ще
його називають "Центральний". Це найбільший район. Довжина його
лабіринту становить 48,3 км. У західній частині району вперше була
знайдена вода, що дозволило поставити там табір, що діє до
сьогоднішнього дня. У центральній і південній частині району ледве чи не
сама густа сітка ходів у всій печері. Щілиноподібні коридори часто
поширені в нижній третині, іноді утворюють просторі галереї, що буяють
кристалами, - "Чумацький шлях", "Проспект Шевченка", "Краківська" й ін.
На перетинанні різних ходів у результаті обвалень утворилися великі гроти
й зали, захаращені великими брилами. У цій частині печера має дво- або
навіть триповерхову будову. Перший поверх - "підвали" - найбільш
розвинений у центральній і південній частинах району. Це широкі й
невисокі ходи з пологими склепіннями. Над першим поверхом, практично

51. 51
по всьому лабіринту розташований другий поверх. Це високі,
щілиноподібні коридори, готичного типу. Стіни в "Новому" районі
переважно темні, місцями вкриті засліплюючими білими іскристими
кристалами. Зустрічаються також жовто-рожеві прозорі кристали
пластинчастого гіпсу, що досягають іноді одного метра у перерізі.
На захід від "Нового" району тягнеться в північно-західному напрямку
"Далекий" район. Його загальна довжина 22,151 км. Стіни тут в основному
білі, місцями посипані зовсім прозорими кристалами. В Далекому районі
розташовані такі величезні галереї, як "Аспірантська" - довжиною 180 м
при ширині 15 м, "Шипуча" - довжиною 190 м, "Львівська" - 80 м. Дуже
багато завалів. Пересуватися доводиться стрибаючи з каменя на камінь,
лазячи по скелях, карабкаючись у розпорках. Змучений після переходу,
пройшовши останній завал раптом потрапляєш у прямі, рівні коридори, де
можна йти у повний зріст, не дивлячись під ноги. Стіни золотаво-жовті,
іноді білі, з вигадливими візерунками. Це район "Озерний". На північному
периметрі є величезний зал із завалом. Спустившись по завалі вниз раптом
бачиш під ногами відбите світло ліхтарів - вода, і не просто хід з водою, а
справжнє озеро, що йде під стіну. Пройшовши по краю завалу,
протиснувшись між брилами можна побачити друге, а далі й третє озеро.
Зал назвали "Аква-Віта", а район - "Озерний". Найцікавіше те, що рівень
води в озерах від дня відкриття печери жодного разу не змінювався, у той
час як в інших районах Оптимістичної та у розташованій неподалік печері
Голубі Озера він коливається з амплітудою до 2 метрів. Надзвичайною
красою в "Озерному" районі вирізняються галереї "Дванадцяти aпостолів",
"Гонолулу", "Паміро-Алтайська"; зал "Григорія Сковороди". Кристали в
цьому районі не дуже великі, зате їх дуже багато й форми їх вигадливі - на
стінах голки, їжачки, а підлога наче посипана снігом.
Найкрасивішим районом вважається "Заозерний". Потрапити туди можна,
подолавши завал у залі "Аква-Віта".

52. 52
Господиня печери
Грандіозні обсяги, кольорові стіни і склепіння - смуги світлі, темні,
червоні, жовті, якісь кола, зиґзаґи. А кристали - від дрібних, наче іній, до
величезних, завбільшки із пляшку з-під шампанського, зовсім прозорих.
Побачити цей музей природи - гідна нагорода тим, хто не злякався
труднощів і переборов майже п'ятикілометровий шлях, де доводиться йти
рачки або просто зігнувшись, то стрибаючи по каменях, то лазячи по
скелях, пробиратись у розпорках. Полегшує шлях те, що на трасі обладнані
підземні табори, де можна відпочити, випити горня гарячого чаю,
перекусити. Для багатоденних подорожей під землею підземні табори
постачають запасом продуктів, примусами, там є всі умови для ночівлі,
готування повноцінної гарячої їжі. Досвідчені спелеологи, які більшу
частину життя присвятили дослідженню Оптимістичної гарантують
безпеку подорожі, необхідні зручності для відпочинку, допоможуть

53. 53
перебороти труднощі пересувань печерою, перетворять подорож у цікавуй
захоплюючу пригоду, що запам'ятовується на все життя.
Найбільшим скарбом печери Оптимістична є вторинні мінеральні
утворення, що протягом десятків тисяч років росли у підземних
порожнинах. Це, насамперед гіпсові кристали різноманітної форми та
кольору. В одних місцях щітки кристалів довжиною 2 – 10 см у вигляді
суцільного килиму вкривають стіни ходів, в інших спостерігаються окремі
друзи величезних (довжиною до 70 – 80 сантиметрів) білосніжних та
прозорих кристалів гіпсу. Дуже красиво виглядають скупчення невеликих
білосніжних кристаликів гіпсу на тлі темно-бурих стін печери. І все це
іскриться, міниться, переливається у світлі ліхтарів. Вторинні мінеральні
утворення печери Оптимістична мають дуже велику не тільки естетичну,
але й наукову цінність. Деякі з них є дуже рідкісними, а деякі -
унікальними і неповторними.
Великий інтерес являють собою нещодавно відкриті кальцитові геліктити,
унікальні для гіпсових печер. Це білі, жовті, рожеві утворення химерної
форми, які нагадують морські анемони, корали.
Великі кристали вторинного гіпсу

54. 54
З інших рідкісних форм слід згадати так званий “печерний сніг” скупчення
на дні ходів печери прозорих голчастих кристаликів гіпсу, які починали
свій ріст у печерному повітрі, в краплях гідроаерозолю, а потім осідали на
підлогу ходів, і там вже продовжували своє зростання. Такі скупчення
нагадують снігові кучугури.
Кальцитові геліктити
За своїми розмірами та морфологією печера Оптимістична, як і інші
гіпсові печери-лабіринти Придністровського Поділля, не мають аналогів в
інших регіонах поширення гіпсових порід на Землі. Унікальність та краса
печери приваблює туристів-спелеологів та вчених із багатьох країн світу.

55. 55
Подільські Товтри (Медобори)
Товтри - це залишки узбережних рифів, витягнених паралельно давній
береговій лінії. Аналогів у світі немає, але подібні за геологічними
структурами скелясті гряди є у Великобританії та США...
Національний природний парк „Подільські Товтри” створено Указом
Президента України від 27.06.1996 року з загальною площею 261316
гектарів. Товтри – це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота
якої в межах парку сягає в середньому 400 метрів над рівнем моря.
Подільські Товтри відзначаються геологічною будовою, рідкісною і
невластивою рівнинно-платформенним областям. У цьому сенсі вони
являють собою сукупність викопних рифових споруд узбережжя
бар'єрного характеру, що утворилися у мілководних мiоценових морях.

56. 56
Рифи складені мшанковими, мембраннопоровими та черепашковими
вапняками. Поверхня рифової гряди, завдяки денудаційним процесам,
загалом позбавлена молодших відкладень i тому нерівності поверхні
рифових споруд різко виділяються у рельєфі скелястими i карстовими
формами земної поверхні, які мають надзвичайно мальовничий вигляд.

57. 57
За своїми фізіографічними рисами об’єкт вирізняється високою
ландшафтно-пейзажною оцінкою. У рельєфі Подільські Товтри
виглядають як скеляста дугоподiбна гряда, висота якої досягає 443 м. Над
навколишньою Подільською рiвниною ця гряда пiднiмається на 60-65 м. Її
довжина досягає 250 км, ширина 15-20 км. Окремі форми піднімаються у
вигляді витягнутого валу, або окремих конусоподібних горбів, іноді мають
форму морських атолiв; найбiльш поширеною формою є кряжi у виглядi
витягнутих валiв шириною до 0,5 км. Поверхня їх бiльшою частиною
хвиляста, схили опуклi.
Приднiстровська частина Подiльських Товтр вiдрiзняється деякими
особливостями: вона сильно i доволi густо розчленована глибокими
каньйоноподiбними долинами лiвих притокiв рiчки Днiстер. Долини
мають глибину до 200 м, крутi схили та вузьке дно. Вивiтренi та розмитi
вапняки, якi відслонюються на схилах долин, утворюють екзотичні скелі
рiзної форми - колони, стовпи, гiгантські гриби або хаотичнi
нагромадження брил та валунiв. На теренах Об`єкту встановлено і

58. 58
експлуатується кілька джерел мінеральних вод різних типів, які мають
лікувальні властивості
Товтровий кряж багатий карстовими формами. Тут зрiдка трапляються i
печери, наприклад: Кармалюкова печера у с. Привороття, проте у кряжi
переважають дрiбнi карстовi форми: трiщини, борозни, комiрки, лійки,
карри, якi утворюють на головному кряжi Товтрового масиву iнодi
справжнi карстовi поля.
Мікроклімат Кам’янецького Придністров’я формується Товтровим кряжем
та каньйонами Дністра з притоками, тому тут створилися особливі умови
для збереження рідкісних i реліктових рослин, серед яких - більшість
лікарських.

59. 59
Парк репрезентує один з трьох найкрупніших центрів ендемізму в Україні
(два інші - півострів Крим та Карпати) – тут сконцентровано найбільше
серед природоохоронних територій країни число ендеміків і реліктів.

60. 60
У межах парку росте майже 1700 видів рослин, з яких близько 300 -
ендемічні та субендемічні подільські види, а також реліктові та рідкісні
рослини, що загалом є унікальним набором генофонду. У складі фауни на
території парку та суміжних районів лівобережжя Дністра є всі характерні
представники цієї зони.

61. 61
Фауна налічує 55 видів ссавців, 214 — птахів, 10 — плазунів, 11 -
земноводних та низку видів безхребетних тварин, які ще потребують
детальних досліджень. Наявність на території парку старих лісових
масивів, відкритих крутосхилів та карстових печер сприяє поширенню тут
хижих птахів та кажанів.
До Червоної книги України занесено 60 видів рослин (всі судинні) та 85
тварин (з них 14 – ссавців, 26 – птахів та 45 – комах).
Велику цінність і значимість для рекреаційного господарства
Національного природного парку "Подільські Товтри" складає запас
мінеральних вод (що вже сьогодні дав можливість формування
ефективного профілактично-лікувального комплексу на базі мінеральної
води типу "Нафтуся", содові води типу "Миргородська", мінеральних вод з
унікальними терапевтичними ефектами, різноманітними розсолами з
підвищеною концентрацією брому, йоду та інше). Значну туристично-
рекреаційну цінність складають лісові масиви. Поряд з річками та іншими
водними акваторіями їм відводиться основна роль в організації
короткочасного відпочинку населення.

62. 62
Територію Парку можна використовувати з туристично-рекреаційною
метою протягом всього року. Основні можливі види туристичної
діяльності: пішохідний, водний, автомобільний і кінний, лижний,
пізнавально-культурний (екскурсії та інше).; загальнооздоровчий
відпочинок (пішохідні прогулянки, спортивні ігри, лижні прогулянки),
екскурсії (по Дністровському водосховищу екскурсії проводяться на
теплоходах), дельта – парапланеризм, мандрівки на повітряних кулях,
любительські промисли (збір грибів і ягід, рибальство, мисливство);
кліматичне і бальнеологічне лікування.
Унікальні ландшафти сприяють проведенню різноманітних туристичних
змагань (тільки у 2007 році проведено: у березні традиційні відкриті
змагання з туризму „Кам’янецькі скелі” (прийняло участь 18 команд з
України), у липні „Кубок України з техніки пішохідного туризму серед
дорослих”, „Чемпіонат України серед юнаків з техніки пішохідного
туризму”.

63. 63
Подiльськi Товтри сьогоднi не мають аналога в Європi i є унiкальними за
своєю природою.
У світі деякими аналогами можуть служити схожі за зовнішніми
геологічними ознаками скелясті гряди у Великій Британії та США.
Ідеальним аналогом може бути Великий Бар'єрний риф, який знаходиться

64. 64
на пiвнiчному та східному узбережжi Австралiї. Проте, ця геологічна
споруда перебуває у стадії свого постійного формування і змін, більшою
мірою представлена аквальними екосистемами. Товтри є меншими за
своєю протяжнiстю, нiж Великий Бар'єрний риф Австралiї, але
унiкальнiсть його полягає у тому, що вiн знаходиться на суходолі, хоч і
сформувався в узбережній зоні епіконтинентальних морів, але був
похований у первозданному вигляді під молодшими відкладами і
відкопаний згодом денудаційними процесами плейстоцену та голоцену.
У відкопаній товщі порід, що складають Подільські Товтри, і порід, що
залягають нижче, сформувалися горизонти підземних вод, що, частково,
перетворилися на мінеральні води із цінними лікувальними властивостями.
Одночасно, відбувалися карстові процеси, що значно змінили будову
поверхні і надр Об'єкту. Унікальні карстові порожнини є доступними для
спостереження і вивчення.
Подільські Товтри є високовідсотковим карбонатним природним
утворенням, у складі якого карбонат кальцію займає 90 відсотків. А це

65. 65
чудова сировина для цукровиків, цементників, будівельників, шляховиків
тощо. Зараз в Товтрах експлуатується понад 50 родовищ.
Все розпочалось наприкінці 1920-их – тоді Вербецько-Нігинське та
Закупнянське кар‘єроуправління заклало перші кар‘єри, а поряд з ними
терикони відпрацьованої породи. Через допотопну технологію
цукроваріння з добутої породи від сили використовується 40 % , а 60% йде
у відвали. Ще 30 років тому ставилось питання про удосконалення
технології, яка б уможливлювала використання дрібних фракцій вапняків,
не говорячи про повторне використання дефекату. Традиційно,
безрезультатно.
Другим монстром розорення Товтрового кряжу з 1970 року є Кам’янець-
Подільський цемзавод (нині - ВАТ “Подільський цемент”). Тільки названі
підприємства при повній потужності роботи щорічно добували 12-14 млн.
тонн вапняку. Долучались до деструктивного креативу Кудринецькє
родовище гіпсу, Гринчуцьке родовище кремнію, Приворотьське та
Теремківське родовище вапняків.
У зв‘язку з поступовим вичерпанням природніх ресурсів кряжу та
занедбаним станом великих підприємств, промислові розробки на
території Товтр ведуться не так активно, як 30-40 років тому. Натомість,
досить жваво копають глину та пісок, лупають камінь мешканці
навколишніх сіл та містечок. Шкодять горам нерегламентований випас
худоби, застарiлi технологiї в землеробствi та стихійні сміттєзвалища.
Працівники заповіднику вважають, що за iснуючих темпiв ресурсу
Національного Парку вистачить на 15-20 рокiв. I це при тому, що вiдходiв
вiд руйнування нагромадилась така кiлькiсть, якої б вистачило цукровикам
i цементникам на 20-25 рокiв за наявностi прогресивних, безвiдходних
технологiй. Так звана господарська зона досі займає 94 % території парку.
Держлісгоспи не поспішають передавати зі свого користування землі
природно-заповідних зон для формування екомережі, не поступаються
також територіями, котрі взагалі слід було вилучити з господарської
діяльності та закріпити за парком.