1. Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 36
ТЕМА ПРОЕКТУ:
«З БАТЬКІВСЬКОЇ КРИНИЦІ. УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ
ПРОМИСЛИ. ГОНЧАРСТВО»
ПІДГОТУВАЛИ УЧНІ 3
КЛАСУ
•
• Георгієва К., Гук Д.,
• Ткачук І., Пугачова В.,
• Брядкова А., Крижова В.,
• Піддубна К., Петрова В.
• Керівник проекту: Басараб С. А

2. МЕТА НАШОГО ПРОЕКТУ:
• ознайомитися з одним із видів народного промислу -гончарством,
розвитком гончарства на Миколаївщині;
• розширити знання про традиції українського народу, його звичаї;
• виховувати любов до свого народу, повагу до традицій рідного
народу.

3. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:
-дізнатися про райони нашої
області, де розвивалося гончарство;
-відомих гончарів Миколаївщини;
- звичаї українського народу,
пов’язані з гончарями та
гончарними виробами;
-оформити карту « Гончарство на
Миколаївщині»

4. АКТУАЛЬНІСТЬ ВИБОРУ ТЕМИ:
Ми обрали дану тему тому, що
цей матеріал дасть нам
можливість більше взнати про
розвиток народних промислів на
Миколаївщині, народних
умільців-гончарів, навчить
глибоко цінувати все те, чим
багатий український народ.

5. Гончари Ольвії
Ольвія (грец. Olbia), античне місто-держава, що
знаходилось на правому березі Бузького лиману.
Ольвія – самий цікавий та великий археологічний
об’єкт на території України, справжній рай для
любителів археології. Немає жодного сумніву, що
ольвіополіти виробляли столовий і кухонний посуд,
черепицю, теракотові статуетки, металеві вироби
знаряддя праці та прикраси, виготовляли безліч
інших предметів, необхідних для їхнього життя.

6. Миколаївщина багата на родовища глини. Є поклади легкоплавкого «глею», в'язкого
«наглинка», фарфорової і фаянсової глин. Фарфорові та фаянсові розробляються у
Вознесенському, Первомайському, Миколаївському, Березанському районах. У великій кількості
легкоплавка красночерепкова глина – «глей». У заплавах річок можна зустріти жовтувато-
зелену в'язку глину – «наглинок».
Однак наявність сировини не призвела до бурхливого розвитку гончарного промислу на
Миколаївщині. Причин цього кілька: конкуренція з боку гончарів з Київської, Подільської,
Катеринославської губерній, що привозили якісний і красивий посуд у Південні регіони,
відсутність дешевого палива для випалу виробів; мала кількість місцевих майстрів і майже
повна відсутність учнівства. Але найголовнішою причиною був малий заробіток гончарів.
Незважаючи на вищезгадані труднощі гончарство на Миколаївщині розвивалося.

7. У селах працювали як окремі селяни - кустарі, так і невеликі гончарні заводи, тобто майстерні,
що налічували 4-5 найманих робітників. Як правило, вони виготовляли бездекорний,
глазурований посуд: горщики, миски, глечики, макітри, вазони для квітів, сливочники, дитячі
іграшки, пісочниці та чорнильниці для, сільських шкіл та ін. Але частіше миколаївські глинища
використовувалися не для виготовлення посуду, а для виробництва будівельних матеріалів - цегли
черепиці, тротуарних плит
Гончарі в Миколаївській області називалися неоднаково. Серед них були «гончарі білі» -
робили неглазурований посуд, мисочники, посудники, кахельники - фахівці з кахлів. Навіть у наші
дні в селі Новопетрівка Новоодеського району одних майстрів називали «горшечники», інших –
«гончарами». Перші, як виявилося, виробляють тільки квіткові горщики і макітри, «гончарі» ж -
посуд поскладніше.

9. Славилися на Миколаївщині гончарі з Курячих Лоз, посуд яких
мав великий попит на ярмарках. Розвинуте гончарство було у
Новій Одесі, Богоявленську.
На початку XX століття у Богоявленську була заснована
гончарна артіль. Щорічно відбувалося по три ярмарки, де
торгували кіньми, хлібом, сіллю та гончарними виробами.
Багато гончарів на Миколаївщині для виготовлення посуду
використовують глей -зелено-блакитну глину. З такої сировини
робив свій посуд гончар Петро Сорока з Мішково-Погоріловки.
Його посуд був біло-сірого кольору. На посуді обов'язково ставив
клеймо "П.С."
Прикрашав посуд знаками води -хвилястий меандр, землі -
пряма лінія. Серед його виробів зустрічається як поливний, так і
неполивний посуд.

10. Повних даних про місця виробництва гончарних виробів на
Миколаївщині початку XX століття, на жаль, немає. Наявні дані
доповнюються відомостями про роботу в 20 - 30 -ті роки XX століття
гончарних артілей. Такі артілі були створені майже в усіх сучасних
районах області, що дає право припустити можливість існування в них
гончарного виробництва і до революції.
Руйнування гончарного промислу на Миколаївщині, як втім і по всій
Україні, відбулося в 60 -і роки XX в. в результаті ліквідації системи
промислової кооперації. Передача артілей державним підприємствам
поступово привела до припинення випуску гончарних виробів.
Перші спроби відродити гончарство в області відноситься до 1972 році.
На одному з найбільших в Миколаївській області заводів будматеріалів -
Петровському цегельному заводі, почався випуск гончарного посуду. З
цією метою три працівниці заводу були навчені роботі на гончарному
крузі.
Гончар з Новобірзуловки
М. Г. Ворон

11. На одному з найбільших в Миколаївській області заводів
будматеріалів Петровському цегельному заводі, почався випуск
гончарного посуду. Майже одночасно з Петровським цегляним
заводом на цегельному заводі № 1 Миколаївського виробничого
об'єднання будівельних матеріалів був організований цех
майоліки. З 1973 року він почав випускати керамічний посуд,
квіткові горщики, сувеніри.
Велику роль у справі збереження та вивчення ремісничого
минулого краю, в тому числі і гончарного, зіграло обласне
об'єднання майстрів народного мистецтва «Прибужжя», створене
в 1976 році при Миколаївському обласному науково - методичному
центрі. Своє завдання члени суспільства бачили у вивченні та
освоєнні традицій народного мистецтва, навчанні молоді. Сьогодні
товариство «Прибужжя» продовжує роботу по збереженню та
популяризації народних традицій, об'єднуючи і підтримуючи
самодіяльних майстрів Миколаївської області.

12. Ще однією організацією, що об'єднують майстрів народної творчості Миколаївщини є
Миколаївський центр національної спілки майстрів народного мистецтва України, створений у
1991 році. Цікава форма роботи з пропаганди та розповсюдження народних ремесел проводилася
ним на початку 90 -х років XX ст. При Миколаївському центрі спілки майстрів України кілька
років діяла школа народної майстерності, в якій могли навчатися всі бажаючі. У школі можна
було пройти навчання за курсом «Народно- декоративний розпис», «Народна вишивка», «Народне
гончарство» .
Курс «Народне гончарство» у школі викладав член національної спілки майстрів народного
мистецтва України, самодіяльний гончар - Сергій Володимирович Глушко. До нього в с.
Лупареве, що розташувалося недалеко від м. Миколаєва, приїжджали учні з усієї області, щоб
оволодіти таємницями гончарної майстерності. Серед колишніх учнів С. Глушко - гончарі, члени
об'єднання «Прибужжя» : Тамара Вольгушіна і Віктор Тарасенко, житель смт. Баштанка Юрій
Бриль та багато інших.
Ось уже кілька років С. Глушко передає свій досвід і своє вміння молоді. У гончарній
майстерні історичного факультету Миколаївського національного університету ім. В.
Сухомлинського працюють 4 гончарних кола.

13. На сьогоднішній день в Миколаєві і його околицях працює 5 гончарів: С. Глушко ( с. Лупарево,
Жовтневий р-н), А. Байбородін, Т. Вольгушіна, В. Тарасенко, І. Гайдаєнко. Робота майстрів йде у
декількох напрямках: створення виробів традиційного українського гончарств (макітри, глечики,
горщики, зооморфні судини і т. д.); створення сувенірно- побутової кераміки (мала пластика,
прикраси, вази і т .д.); копіювання зразків гончарного мистецтва глибокого минулого, наприклад,
античної, скіфської, трипільської кераміки ( амфори, світильники, чаші для вина, судини для
пахощів і т. д.); з'єднання української народної кераміки і традицій минулого .У 90 -х роках XX
століття в м. Очакові при цегельному заводі зібралася група ентузіастів, які почали виробництво
гончарної кераміки. Очолив роботу А. Дорожинський, хімік -технолог за фахом, директор
цегельного заводу. Вироби очаківських майстрів Н. Ситникова, Л. Овчаренко, А. Дорожинського,
А. Смирнова відрізняються високим художнім смаком і вмілим використанням технік і технологій
декорування судин. Але в 2003 р. майстерня перестала працювати.

14. ПІД ЧАС РОБОТИ НАД ПРОЕКТОМ МИ:
ПРОВЕЛИ БЕСІДИ «ЗВІДКИ ПРИЙШОВ ГОРЩИК?», «ЧАРІВНА ГЛИНА».
ЗУСТРІЛИСЯ З ПРАЦІВНИКАМИ ДИТЯЧОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМЕНІ ШУРИ КОБЕРА ТА ВІТІ
ХОМЕНКА. ВОНИ ПІДГОТУВАЛИ ДЛЯ НАС ЗАОЧНУ ПОДОРОЖ «ТРАДИЦІЙНІ РЕМЕСЛА НА
ТЕРИТОРІЇ НАШОЇ ОБЛАСТІ».

15. ВІДВІДАЛИ ОБЛАСНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ.

16. Здійснили заочну подорож
до Ольвії - античного міста-
держави.
Працювали з книгами та інтернет- джерелами.
Спанатій Л. Деякі назви орнаментації гончарських виробів Миколаївщини
«Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження».
Даниленко Т. «Чарований горном». Радянське Прибужжя.
Делик Т. «Посмотри на гончара!». Вечерний Николаев. – 1997.
Тонковид В. «Гончар приглашает друзей». Вечерний Николаев. – 2002

17. ОФОРМИЛИ ВИСТАВКУ «ГОНЧАРНІ ВИРОБИ».

18. СТВОРИЛИ КАРТУ «ГОНЧАРСТВО НА МИКОЛАЇВЩИНІ