10 укр яз_слюніна_1_пособ_2010_укр

2 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 3І семестр. Календарно-тематичне планування
УДК 37.016+811.161.2
ББК 74.26+81.2УКР
С49
ISBN 978-617-00-1048-3
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ УРОКІВ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В 10 КЛАСІ.
(ПРОФІЛЬ — УКРАЇНСЬКА ФІЛОЛОГІЯ)
№
з/п
Дата Зміст уроку Примітки
МОВА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ.
УКРАЇНСЬКА МОВА В УКРАЇНІ
1
Мова як суспільне явище. Основні функції
мови: комунікативна, мислетворча, когні-
тивна, кумулятивна, естетична, експресивна
2
Мовна ситуація в державі.Українське законо-
давство про мову.Мовні обов’язки громадян
3
Мовний «суржик», його причини. Проблеми
екології української мови
4
Українська мова як одна з індоєвропейських
мов
5 Культура усного та писемного мовлення
6
Мовленнєвий колорит: урочисте, ввічливе,
офіційне, інтимно-ласкаве, фамільярне, гумо-
ристичне, сатиричне мовлення
7
Основні види мовленнєвого спілкування.
Особливості аудіювання, говоріння, читання
й письма. Український мовленнєвий етикет
З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(КОРОТКІ ВІДОМОСТІ)
8
Основні етапи розвитку української мови
та їх зв’язок з історією слов’янських народів.
Поява писемності
9
Кирило і Мефодій та їхня роль у становленні
слов’янської писемності. Кирилиця. Види
письма в період Київської Русі: устав, напів-
устав, скоропис
10
Короткі відомості з історії української писем-
ності. Перші граматики української мови
© Слюніна О. В., 2011
© ТОВ «Видавнича група “Основа”», 2011
Слюніна О. В.
Усі уроки української мови в 10 класі. І семестр. Про-
філь — українська філологія. — Х. : Вид. група «Основа»,
2010. — 320 с. — (Серія «Усі уроки»).
ISBN 978-617-00-1048-3.
У посібнику вміщено всі уроки української мови для І семестру
10 класу, які разроблено за програмою профільного рівня (профіль —
українська філологія), затвердженою Міністерством освіти і науки,
молоді та спорту України.
Розробки уроків характеризуються поєднанням комунікативно-
діяльнісного, соціокультурного принципів і принципу практичної
спрямованості, відповідають сучасним досягненням теорії і практики
навчання української мови й розвитку мовлення.
Для вчителів української мови та літератури загальноосвітніх шкіл,
ліцеїв та гімназій, студентів філологічних факультетів педагогічних
університетів.
УДК 37.016+811.161.2
ББК 74.26+81.2УКР
С49
Р е ц е н з е н т и:
Голобородько Є. П., доктор педагогічних наук, професор
кафедри педагогіки і психології Південноукраїнського регіонального
інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів,
член-кореспондент НАПН України, дійсний член Академії
педагогічних і соціальних наук;
Лисиченко Л. А., доктор філологічних наук, професор
кафедри української мови Харківського національного
педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.

№
з/п
11
Комунікативні ознаки мовлення. (Поняття
про комунікативну доцільність, точність,
ясність, правильність, логіку, послідовність,
образність, виразність, естетичність мови).
Особливості монологічного мовлення. Під-
готовка власного висловлювання. Виступ
на зборах, семінарах, конференції
12
Сучасний український алфавіт. Розвиток
мови на сучасному етапі
Сучасна українська літературна мова як вища
форма існування національної мови
13
Форми існування мови: загальнонародна
мова, літературна мова, просторіччя, діалект,
професійні різновиди, жаргон, арго
14
Діалекти як історична база літературних мов.
Територіальні й соціальні діалекти. Україн-
ський міський сленг. Мова села
15
Стилістична система української мови (стилі,
підстилі, стилістичні засоби, способи і при-
йоми організації стилістичних засобів у тексті)
16
Основні аспекти культури мовлення: інфор-
мативність, нормативність. Особливості діало-
гічного мовлення. Принципи ведення дискусії
17 Тематичне оцінювання № 1
ФОНЕТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
МОВИ ЯК УЧЕННЯ ПРО ЇЇ ЗВУКОВУ
СИСТЕМУ
18
Місце фонетики та орфоепії в системі мови.
Основні фонетичні одиниці української мови:
звук, склад, фонетичне слово, фраза
19
Особливості реалізації фонеми в мовленні.
Інваріант, позиційний варіант фонеми
20
Позиційні чергування приголосних звуків.
Основні історичні чергування приголосних
звуків при словозміні й словотворенні
21
Чергування [о] та [е] з [і], чергування [о]
та [е] з нулем звука, чергування [о] з [е]
після ж, ч, ш, дж та [й]
№
з/п
22
Зміни приголосних у мові. Асимілятивні,
дисимілятивні процеси. Явище метатези
23
Поняття про текст як продукт мовленнє-
вої діяльності. Закономірності побудови тек-
сту. Конспектування статті, що сприймається
на слух
24
Подовження та спрощення в групах приго-
лосних
25
Приставні приголосні. Милозвучність україн-
ської мови. Стилістичні засоби фонетики
УКРАЇНСЬКА ОРФОЕПІЯ ЯК УЧЕННЯ
ПРО СИСТЕМУ ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИХ
ПРАВИЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
ВИМОВИ
27
Основні норми літературної вимови. Особли-
вості вимови голосних та приголосних звуків
28
Чинники, що впливають на вимову. Причини
відхилення від орфоепічних норм. Інтона-
ційні особливості українського мовлення
29
Наголос в українській мові, його види та роль
в розрізненні слів і їхніх форм
30
Орфоепічна норма. Особливості використання
орфоепічного словника
31
Види читання: переглядове, ознайомлю-
вальне, вивчальне, ознайомлювально-
вивчальне, ознайомлювально-реферативне.
Виразне читання текстів різних стилів відпо-
відно до орфоепічних та інтонаційних вимог.
Контроль читання мовчки
УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА.
УКРАЇНСЬКА ОРФОГРАФІЯ ЯК УЧЕННЯ
ПРАВИЛ НАПИСАННЯ СЛІВ
32
Історія становлення української графіки
й орфографії. Основні принципи орфографії:
фонетичний, морфологічний, традиційний,
диференціювальний

№
з/п
46
Поняття про пароніми.Стилістичні функції
паронімів.Прийом парономазії
47 Складання усного твору
48 Складання письмового твору
49
Явище синонімії. Синоніми та їх види. Вико-
ристання синонімів для уникнення тавтоло-
гії, плеоназму та мовної недостатності
50
Антоніми та їх види. Стилістичні фігури,
пов’язані з поняттям антонімії (антитеза,
оксиморон)
51
Власне українська лексика та слова, успадко-
вані з індоєвропейських і східнослов’янських
мовних спільностей. Поняття про
старослов’янську мову та її роль у роз-
витку української мови.Стилістична роль
старослов’янізмів у мовленні
52
Запозичена лексика. Причини і джерела
запозичень. Латинські й грецькі елементи.
Слова українського походження в лексичному
складі інших мов (російської, білоруської,
польської)
53
Слова іншомовного походження та інтер-
націоналізми у складі української мови.
Кальки. Варваризми
54
Особливості правильного і доцільного вико-
ристання власне українських та запозичених
слів
55 Написання відгуку про твір мистецтва
56
Лексика української мови за сферою вжи-
вання. Загальновживані слова. Лінгвокуль-
туреми
57
Розмовна, просторічна, емоційно забарвлена
лексика. Сленг. Екзотизми. Пуризми.
Стилістичні можливості розмовної, просторіч-
ної лексики
58
Розмовне мовлення, сфера його використання
та основні особливості. Власне висловлю-
вання учня на соціокультурну тему
№
з/п
33
Правопис літер, що позначають ненаголошені
голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Позна-
чення м’якості приголосних літерами ь, я, ю,
є, ї; сполучення йо, ьо. Складні випадки пра-
вопису апострофа та знака м’якшення
34
Правила написання складних слів разом,
окремо, через дефіс. Правопис складноскоро-
чених слів
35 Правила складоподілу та переносу слів
36
Правила вживання великої літери. Напи-
сання прізвищ, імен, по батькові та геогра-
фічних назв. Лапки у власних назвах
37 Написання слів іншомовного походження
38
Орфографічні норми. Нововведення в україн-
ському правописі. Редагування тексту з орфо-
графічними помилками. Використання орфо-
графічного словника та словника іншомовних
слів
39 Написання переказу із творчим завданням
40 Редагування власного переказу
ЛЕКСИКОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ЯК УЧЕННЯ ПРО ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД
42
Українська лексикологія як учення про лек-
сичний склад мови. Слово як основна оди-
ниця мови. Ознаки слова. Слово і поняття
43
Семасіологія як учення про значення слів
і виразів. Лексичне значення слова. Типи
лексичних значень. Системні відношення
в лексиці української мови
44
Поняття про багатозначні й однозначні слова.
Пряме й переносне значення слова. Основні
типи переносних значень: метафора, метоні-
мія, синекдоха. Відображення метафор, мето-
німій, синекдох у текстах
45
Поняття про омонімію. Повні і неповні омо-
німи. Види неповних омонімів: омоформи,
омофони, омографи, міжмовні омоніми

8 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 9І семестр. Мова як суспільне явище. Українська мова в Україні
МОВА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ.
УКРАЇНСЬКА МОВА В УКРАЇНІ
Урок № 1
МОВА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ МОВИ:
КОМУНІКАТИВНА, МИСЛЕТВОРЧА, КОГНІТИВНА,
КУМУЛЯТИВНА, ЕСТЕТИЧНА, ЕКСПРЕСИВНА
Мета: поглибити знання учнів про роль мови в житті лю-
дини та суспільства; формувати уміння визначати
та характеризувати основні функції мови, аналі-
зувати вислови про мову відомих наукових, гро-
мадських і літературних діячів; виховувати любов
та повагу до рідної мови.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: словники, картки з індивідуальним завданням, ксе-
рокопії тексту.
О мова рiдна! Їй гаряче
Вiддав я серце недарма.
Без мови рiдної, юначе,
й народу нашого нема.
В. Сосюра
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Повідомлення теми та мети уроку
III. Актуалізація опорних знань учнів
Прочитавши епіграф до уроку, подумайте, яку роль відіграє
мова в житті народу.
ІV. Засвоєння нового матеріалу
Коментар учителя. Мова виникла з потреб людини у спілку-
ванні. З раннього дитинства до глибокої старості людина користу-
ється мовою. Люди обмінюються думками, дізнаються щось нове,
висловлюють власні почуття за допомогою мови. Жодне суспільство,
№
з/п
59
Лексичне багатство діалектної лексики.
Етнографізми. Топоніміка й ономастика
в системі української мови
60
Специфічно професійна лексика. Наукова
лексика. Терміни, канцеляризми та штампи.
Стилістичне використання термінів, канцеля-
ризмів та штампів
61
Науковий стиль. Основні ознаки.
Особливості конспектування. Складання тез
науково-популярної статті
62
Застарілі слова та їх різновиди: архаїзми,
історизми. Стилістичні функції архаїчної лек-
сики та процес реактивації пасивної лексики
63
Неологізми. Причини й шляхи виникнення
нових слів. Загальномовні та індивідуальні
неологізми. Стилістична роль неологізмів.
Нові слова у словниках
64 Написання анотації

на якому б рівні розвитку воно не знаходилось, не може існу-
вати без мови. Про те, що мова є суспільним явищем свідчать
її функції. Так, основною серед них є комунікативна, оскільки
мова є найважливішим засобом спілкування людей. Мова безпо-
середньо пов’язана з мисленням. За допомогою мови ми форму-
ємо і виражаємо думки. Отже, ще однією функцією мови є мисле-
творча. Мові властива і когнітивна, тобто пізнавальна, функція.
Суть її полягає у тому, що мова постає засобом пізнання світу,
адже людина користується не лише своїм індивідуальним досві-
дом, але й усім тим, чого досягли її попередники. Через мову ми
пізнаємо нові явища дійсності, знайомимося з різноманітними
галузями науки. Поряд з цими функціями не менш важливою
є кумулятивна, оскільки культура кожного народу зафіксована
саме в мові. Велика кількість прислів’їв, приказок, фольклор-
них пісень відбиває специфічно національні риси, ту мовну об-
разність, що коренями входить в історію народу, його побут, зви-
чаї, традиції. Мова виконує у суспільстві й естетичну функцію.
Милозвучність, гармонія змісту, форми, дотримання норм стають
для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвитку ес-
тетичного смаку. Найповніше ця функція реалізується у творах
художньої літератури, де вона виражається у використанні роз-
галуженої системи різнотипних образних структур. Завдяки екс-
пресивній функції кожен мовець постає як індивідуальна й непов-
торна особистість. Отже, експресивна функція полягає в тому,
що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу
людини (За С. Дорошенком).
1. Робота з довідковою літературою
Таким чином, мова — явище суспільне. А як ви розумієте
самі ці слова мова, функція та суспільство? Свої міркування по-
рівняйте з матеріалом словників.
2. Прочитайте висловлювання про мову. Визначте, в яких ви-
словлюваннях і яким чином підкреслюється значення мови
в житті суспільства.
1. Мова — духовне багатство народу (В. Сухомлинський). 2. На-
ції вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову
(Ліна Костенко). 3. Найбільше і найдорожче добро в кожного на-
роду — це його мова (Панас Мирний). 4. Як прислів’я чудове, йде
від роду до роду, що народ — зодчий мови, мова — зодчий народу
(Д. Білоус). 5. Мова є тим чинником, що встановлює «природні»
межі нації, при цьому, будучи унікальною системою світобачення
й самовираження окремої нації, виступає не лише засобом спілку-
вання, а й дає змогу представникам цієї спільноти розуміти одне
одного на глибинному, підсвідомому рівні (Л. Мацько). 6. Мова —
це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична
пам’ять, найцінніше надбання століть, мова — це ще й музика,
мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мис-
лительна діяльність народу (О. Гончар).
Пригадайте інші відомі вам висловлювання видатних людей
про мову.
3. Прочитайте та перекажіть текст. Визначте його тему та основну
думку. Доберіть заголовок.
Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану су-
спільства. Мова відображає зміни в усіх сферах суспільства, що
суттєво різнить мову від інших суспільних явищ.
Як суспільні зміни позначаються на мові? Зупинимося на най-
головніших із них.
Мова відображає особливості соціальної організації суспіль-
ства. Стан мови залежить від характеру економічних формацій
і форми держави. Так, скажімо, для феодалізму характерний
розпад держави на дрібні феоди. У зв’язку з цим виникає ба-
гато дрібних територіальних говірок. За капіталізму колишні
дрібні територіально-адміністративні одиниці об’єднуються, ви-
никають нації. Спільний ринок вимагає єдиної мови для дер-
жави. Усе це зумовлює нівеляцію діалектів і формування націо-
нальної мови.
У мові відображається соціальна диференціація суспільства.
Суспільство диференціюється за класовою, становою, майновою
і професійною ознаками. Це позначається на класовому вико-
ристанні мови, функціонуванні професійних підмов, жаргонів,
арго.
У мові відображаються демографічні зміни. Збільшення чи
зменшення населення, зміни в його складі, чисельності етносів —
все це певною мірою впливає на мову. Так, скажімо, наплив ро-
сійськомовного населення на Україну призвів до того, що міста,
де в основному поселялися переселенці, поступово русифікува-
лися. Приплив сільського населення в міста позначився на змінах
у літературній мові: до неї ввійшла велика кількість так званих
просторічних слів та зворотів.
У мові відображені відмінності в рівнях економічного розвитку.
Так, наприклад, національна чи державна мова складається, як

правило, на основі діалекту тієї території, яка є найрозвинені-
шою в культурному й економічному аспектах. Діалект Аттики
ліг в основу давньогрецької мови, діалект провінції Лаціум —
в основу латинської мови, діалект провінції Іль де Франс — в під-
ґрунтя французької мови, московські говірки стали базовими для
російської мови, полтаво-київські — для української, бо саме
ці території в час формування названих літературних мов були
економічно найпотужнішими і високорозвиненими в культур-
ному аспекті.
Незаперечний вплив на розвиток мови має творчість письмен-
ників, діячів культури та мистецтва. Як правило, саме письмен-
ників уважають основоположниками і зачинателями літератур-
них мов, наприклад, Т. Шевченка в Україні, О. Пушкіна в Росії,
А. Данте в Італії, В. Шекспіра в Англії, М. Сервантеса в Іспанії
(М. Кочерган).
Визначте, який стиль літературної мови репрезентує цей
текст?
Поміркуйте, яка з функцій мови найбільш повно реалізується
у цьому тексті? Обґрунтуйте свою думку.
У чому полягає залежність розвитку й функціонування мови
від стану розвитку суспільства?
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Робота у групах з картками. Прочитайте тексти. Визначте,
яка функція мови найбільш повно реалізується у кожному
з наведених прикладів. Доведіть свою думку. Дайте відповіді
на додаткові запитання.
Картка № 1
Виразно прочитайте поезію. Визначте основну думку. Прига-
дайте інші поезії про українську мову. Які почуття вони пе-
редають?
О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів,— це мова моя,
Це мова моєї Вкраїни.
(В. Сосюра)
Картка № 2
Доберіть ілюстрації, де слово мова вживалося б у різних зна-
ченнях.
Мова, и, ж. 1. Здатність людини говорити, висловлювати свої
думки. 2. Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих
у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існу-
ючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх ком-
бінування у процесі вираження думок. 3. Мовлення, властиве
кому-небудь; манера говорити. 4. Те, що говорять, чиї-небудь
слова, вислови. 5. Публічний виступ на яку-небудь тему: про-
мова. 6. Те, що виражає собою яку-небудь думку, що може бути
засобом спілкування (Словник української мови).
Картка № 3
Поясніть значення прислів’їв. Доповніть цей перелік влас-
ними прикладами.
1. Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається. 2. Слово —
не горобець, вилетить — не спіймаєш. 3. Гостре словечко коле сер-
дечко. 4. І від солодких слів буває гірко. 5. Не кидай слова на ві-
тер (Народна творчість).
Картка № 4
Виразно прочитайте текст. Поміркуйте, яку роль відіграє мова
в збереженні надбань народу. Наведіть цитати з тексту на під-
твердження своєї думки.
Український народ творив свою мову упродовж віків, заносячи
до мовної скарбниці добірний нектар слова, невтомно запалював
у слові незгасний вогонь думки і почуття, вічність праці і мрії.
Колективна пам’ять народу-творця береже слово, а в ньому —
і своє безсмертя. У слові рідної мови захована немовби якась та-
ємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну
мелодію мови і називає щось зрозуміле всім. І не тільки називає,
а й передає найтонші відтінки переживань і мислі. Мова — ди-
восвіт, духовна планета, на якій живе виплекана людиною незлі-
ченна кількість слів (І. Вихованець).
VI. Підсумки уроку
Чому ми називаємо мову суспільним явищем?
Назвіть основні функції мови та коротко охарактеризуйте
кожну з них.
Яку роль відіграє мова в збереженні надбань народу?
Яким чином розвиток мови залежить від розвитку й функціо-
нування суспільства?
VII. Домашнє завдання
Як ви розумієте твердження Н. Ботвини Мова, якою не спіл-
куються стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зни-
кає? Свої міркування покласти в основу твору-роздуму.

Урок № 2
МОВНА СИТУАЦІЯ В ДЕРЖАВІ.
УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО МОВУ.
МОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН
Мета: розширити знання учнів про мовну ситуацію в дер-
жаві, узагальнити відомості про українське зако-
нодавство щодо мови та політику «русифікації»;
розвивати логічне мислення; виховувати любов
до державної мови України та усвідомлювати свої
обов’язки як громадян.
Обладнання: довідники, картки з індивідуальним завданням.
ХІД УРОКУ
IІІ. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу
Як ви розумієте поняття мовна ситуація? Порівняйте свої
міркування з матеріалом довідників.
Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або
сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні
і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіо-
нів або адміністративно-політичних утворень. Мовну ситуацію
описують за кількісними, якісними та оцінними параметрами.
До кількісних ознак належать кількість мов, кількість мовців,
кількість комунікативних сфер, які обслуговує мова. Якісними
критеріями є такі: характер мовних норм (одномовність чи бага-
томовність), функціональна рівнозначність/нерівнозначність, ха-
рактер панівної мови (іноземна чи місцева). Під оцінними параме-
трами розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мови. Внутрішня
оцінка — це оцінка мови її споконвічними носіями, а зовнішня
оцінка — така ж характеристика носіями інших мов.
1. Прослухайте текст про мовну ситуацію в Україні. У якому
стилі оформлене висловлювання. Доведіть свою думку.
Мовна ситуація — притаманний суспільству спосіб задово-
лення комунікативних потреб за допомогою однієї або кількох
мов. Мовна ситуація — один з найважливіших об’єктів соціо-
лінгвістики, який звичайно характеризується за якісними, кіль-
кісними й оцінними параметрами. Для сучасної мовної ситуації
в Україні у зв’язку зі зміною мовної політики властиві процеси
протиборства старих стереотипів і нових тенденцій мовного пла-
нування. Найпомітніші новації спостерігаються у сфері оцінних
ознак мов. Українська мова серед україномовного і неукраїно-
мовного населення країни з часом стає престижнішою, у суспіль-
ній свідомості поступово підвищується показник її комунікатив-
них якостей і естетичних цінностей, спинився процес падіння
«лояльності» щодо української мови,— посилюється мовно-
національна свідомість українців, а також представників інших
етносів. Останнє іноді спонукає до певних корективів у мовній
політиці. На сході і на півдні України серед частини населення
інспірується рух щодо надання статусу офіційної і російській мові,
на Закарпатті мусується думка про так звану етно-мовну окре-
мість русинів. Загалом кількісні і якісні ознаки сучасної мовної
ситуації в Україні в основному стабільні. З 88 мов, зафіксованих
переписом 1989 в Україні, за числом носіїв абсолютно переважає
українська, яку визнали рідною 32773,8 тис. українців (87,7%),
відповідно російську мову визнали рідною 11147,5 тис. росіян
(98,3%). До 1989 під впливом тодішньої мовної політики в офіцій-
ному спілкуванні й особливо в містах — функціонально доміную-
чою була російська мова. Це загрожувало українському народові
втратою своєї мови через етап українсько-російської двомовності
з переходом на спілкування виключно російською мовою.
Прийняття Закону «Про мови в Українській РСР» і державної
програми його впровадження певною мірою зупинило цей нега-
тивний процес, започаткувало зміни мовної ситуації у напрямі
підвищення функціональної ролі української мови як держав-
ної. За роки державної незалежності України найпомітніші зміни
у сферах функціонування української мови відбулися в мережах
дошкільного виховання (кількість дітей, що виховувалися укра-
їнською мовою, зросла з 50,8% у 1991 до 69% у 1996), шкільної
освіти, у мові публічних заходів державного керівництва, діло-
водства, реклами та деяких інших (З енциклопедії).
Коротко перекажіть прослуханий текст. Охарактеризуйте
мовну ситуацію у сучасній Україні.
IV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Робота у групах. Кожна група отримує картку з текстом до-
кументу.
Прочитайте текст, визначте його стиль. Проаналізуйте доку-
менти. Назвіть історичні факти на підтвердження думки про
політику «русифікації» та її негативний вплив на розвиток
української мови.

Картка № 1
ЦИРКУЛЯР МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ
П.А. ВАЛУЄВА ВІД 18 ЛИПНЯ 1863 р.
В последнее время вопрос о малороссийской литературе полу-
чил иной характер, вследствие обстоятельств чисто политичес-
ких… Не малое число таких же книг представляется и в киевский
цензурный комитет. Сей последний в особенности затрудняется
пропуском упомянутых изданий, имея в виду следующие обсто-
ятельства: обучение во всех без изъятия училищах производится
на общерусском языке и употребление в училищах малороссий-
ского языка нигде не допущено; самый вопрос о пользе и воз-
можности употребления в школах этого наречия не только не ре-
шен, но даже возбуждение этого вопроса принято большинством
малороссиян с негодованием, часто высказывающимся в печати.
Они весьма основательно доказывают, что никакого особенного
малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что на-
речие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский
язык, только испорченный влиянием на него Польши; что об-
щерусский язык так же понятен для малороссов как и для ве-
ликороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый
для них некоторыми малороссами и в особенности поляками, так
называемый, украинский язык (З енциклопедії).
Картка № 2
ЕМСЬКИЙ УКАЗ 18 ТРАВНЯ 1876 р.
В видах пресечения опасной, в государственном отношении,
деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным при-
нять впредь до усмотрения, следующие меры:
1. По Министерству Внутренних дел.
1) Не допускать ввоза в пределы Империи… каких бы то ни было
книг, издаваемых за границей на малорусском наречии.
2) Воспретить в Империи печатание, на том же наречии.
3) Воспретить равномерно всякие на том же наречии сценичес-
кие представления, тексты к нотам и публичные чтения.
4) Поддержать издающуюся в Галиции, в направлении враждеб-
ном украинофильскому, газету «Слово», назначив ей хотя бы
небольшую, но постоянную субсидию.
2. По Министерству Народнаго Просвещения.
1) Усилить надзор со стороны местнаго учебнаго начальства,
чтобы не допускать в первоначальных училищах преподавания
каких бы то ни было предметов на малорусском наречии.
2) Очистить библиотеки всех низших и средних училищ в мало-
российских губерниях от книг и книжек, воспрещаемых 2-м
параграфом настоящего проекта (З енциклопедії).
Картка № 3
ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Встановлення радянської влади відновило панівне становище
росіян в Україні, що виявилося зокрема у пануванні російської
мови. Російською мовою було ведено діловодство партійних і дер-
жавних установ; нею ж друкувалася більшість офіційних орга-
нів преси, декретів, відозв тощо. Книжкова продукція 1919–
1923 за мовою була переважно російською. Розпочата на підставі
постанови XII З’їзду РКП (б) 1923 декретом Ради Народних Ко-
місарів УР СР від 27 липня 1923 українізація шкільновихов-
них і культурно-освітніх установ, поширена постановою ВУЦВК
і РНК УРСР від 1 серпня 1923 на державний апарат, була ведена
з не абиякими труднощами, при опорі з боку росіян або зруси-
фікованих елементів. Та незабаром темп українізації був чимало
послаблений. Виступаючи офіційно проти будь-яких «спроб утво-
рити для російської культури в Україні панівне становище, що
його вона мала за царату», ЦК КП (б) У, в постанові від 19 квітня
1927, вирішив «визнати за російською мовою особливе значення».
У наступні роки, зокрема з 1930, у партійних колах посилився
активний опір українізації, поєднаний з тенденцією ревізувати
постанову XII з’їзду РКП (б) і визнати її неактуальною. 1932–
1933 українізацію замінив гострий протиукраїнський і одночасно
русифікаційний курс. Культурні, державні або й партійні діячі,
які здійснювали українізацію, були заарештовані, заслані чи роз-
стріляні (З газети).
Картка № 4
ЗАКОН УРСР «ПРО МОВИ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР» 1989 р.
Українська РСР визнає життєдайність та суспільну цінність
усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадя-
нам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що
тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, ви-
сока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, куль-
турного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів.
Українська мова є одним з вирішальних чинників національної
самобутності українського народу.
Українська РСР забезпечує українській мові статус державної
з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил

українського народу, гарантування його суверенної національно-
державної майбутності.
Виховувати у громадян, незалежно від їхньої національної на-
лежності, розуміння соціального призначення української мови
як державної в Українській РСР, а російської мови як мови між-
національного спілкування народів Союзу.
Громадянам Української РСР гарантується право користу-
ватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою
(З енциклопедії).
Картка № 5
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 р.
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя на всій тери-
торії України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і за-
хист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією Укра-
їни та визначається законом (Конституція України).
2. Прочитайте текст. Визначте його тему та основну думку. Як
можна пояснити слова Ліни Костенко про те, що народ вми-
рав не від інфарктів, а від втрати рідної мови?
Нікого, вочевидь, не треба переконувати в тому, що осеред-
дям будь-якої нації є її мова. Якщо вона зникає, то й народ роз-
порошується поміж іншими дужчими етносами, котрі шанують
свою рідну мову, плекають і оберігають її. Народи-поневолювачі,
загарбуючи території та людей, які їх населяють, намагалися пе-
редусім відібрати в них мови, посіяти релігійний розбрат. Якщо
це вдавалося, ворог легко оволодівав своєю здобиччю, знекровлю-
вав її спочатку духовно, а вже потім фізично, причому на довгі
роки, бо втрата етнозахисних механізмів вартує незмірно дорого.
Відомо ж бо, що найкращим лікарем від усіх хвороб, і від рене-
гатства, яничарства, манкуртства, відступництва, зради зосібна,
є час. Для відновлення національної самобутності, повернення
до своєї праматеризни потрібні не роки, навіть не десятиліття,
а віки. Така вже діалектика людського буття, така вже страшна
плата за втрату зв’язку із родом своїм… Усе це відоме україн-
ському народові — і з тієї ж таки причини, що він умирав, як
сказала найталановитіша поетка сучасності Ліна Костенко, не від
інфарктів, а від того, що в нього відбирали рідну, мелодійну й ба-
гату мову, заганяли його вже кволого й безпомічного в польські,
німецькі, російські та інші лінгвосоціуми. Проте не сталося так,
як гадалося. Мова українська, зазнаючи нестерпної щоденної на-
руги від «воріженьків» і «добрих людей», не втрачала своїх само-
бутніх ознак, не піддавалася силоміць насаджуваним асиміляцій-
ним впливам, не сходила з вуст великих достойників-українців,
котрі понад усе любили рідну землю, прагнули, щоб по кістках
їхніх пращурів не топтався ворог лукавий, недруг лютий, брат
збайдужілий (М. Степаненко).
З’ясуйте, в якому реченні що є сполучним словом?
3. Прочитайте висловлювання, коротко прокоментуйте кожне
з них. Поставте і поясніть розділові знаки в реченнях.
1. Народ що не усвідомлює значення рідної мови для свого
вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається виконує
над собою самогубство (П. Шафарик). 2. Хто не любить своєї рід-
ної мови солодких святих звуків свого дитинства не заслуговує
на ім’я людини (Й.-Г. Гердер). 3. Спочатку треба бути поганим
громадянином щоб потім стати хорошим рабом (Ш. Монтеск’є).
4. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова,
ота жива схованка людського духу його багата скарбниця в яку
народ складає і своє давнє життя і свої сподівання розум досвід
почування (П. Мирний). 5. Недавно я поза Уралом Блукав і Гос-
пода благав Щоб наша правда не пропала Щоб наше слово не вми-
рало (Т. Шевченко).
4. Прочитайте мовні обов’язки громадянина. Доповніть наведе-
ний перелік власними думками.
Розмовляй українською скрізь. Не поступайся мовою задля
привілеїв, вигоди,— це зрада свого народу. Стався до мови так,
як до матері чи батька — люби і шануй її понад усе. Допомагай
кожному, хто вивчає або бажає вивчати українську мову. Підтри-
муй усі починання держави, громадськості та окремих осіб, спря-
мовані на утвердження і поширення української мови. Не будь
байдужим до найменших проявів обмежень чи зневаги україн-
ської мови. Стався до інших мов так, як би Ти хотів, щоб стави-
лися до Твоєї державної мови (З кн. «Мова і нація»).
V. Підсумки уроку
VI. Домашнє завдання
Написати твір на тему: «Мій обов’язок перед мовою».

Урок № 3
МОВНИЙ «СУРЖИК», ЙОГО ПРИЧИНИ. ПРОБЛЕМИ
ЕКОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Мета: розширити відомості десятикласників про поняття
мовного суржику, визначити причини виникнення
цього явища; формувати вміння редагувати речення,
розвивати логічне мислення; виховувати дбайливе
ставлення до рідної мови, а також почуття власної
відповідальності за її чистоту.
Обладнання: ксерокопії текстів.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде.
М. Рильський
ХІД УРОКУ
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Прочитайте епіграф до уроку. Як ви гадаєте, про що писав
М. Рильський?
1. Прочитайте текст. Визначте, що таке суржик.
Мовне явище, що одержало назву суржик, належить до спе-
цифічної форми побутування мови в Україні. Його національну
і соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сіль-
ськогосподарської лексики. Тлумачний словник української мови
фіксує слово суржик у двох значеннях: 1. «Суміш зерна пшениці
й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої
суміші; 2. (перен., розм.) Елементи двох або кількох мов, об’єднані
штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова».
Таким чином, семантичне ядро слова суржик поєднує два еле-
менти значення — змішування двох різних субстанцій і пониження
якости утвореного внаслідок змішування продукту.
Аналогічний мовленнєвий феномен відомий Білорусі, де су-
міш російської і білоруської мов зветься трасянкою. Назва має
спільне з нашим суржиком джерело походження. У сільському
господарстві так називають неякісний корм для великої рогатої
худоби, в який до сіна додають («натрушують») солому. Вторинне
значення слова трасянка — «мовний продукт, що виник шляхом
механічного змішування в різних пропорціях елементів матерії
і форми двох мов — російської й білоруської».
Дехто з білоруських лінгвістів, враховуючи подібність семан-
тичної моделі, за якою утворено лексеми суржик і трасянка на по-
значення змішаної субмови, припускає, що білоруський термін
виник за аналогією до українського.
Питання часу появи другого значення слова суржик внаслі-
док метафоричного перенесення на мовне явище конкретного
поняття зі сфери сільського життя потребує спеціального до-
слідження. Можна припускати досить пізнє його походження,
оскільки словник Б. Грінченка такого значення даної лексеми
не фіксує, хоча, крім первісного, подає ще одне — «людина змі-
шаної раси», що проілюстровано таким прикладом з народного
мовлення Черкащини: «Се суржик: батько був циган, а мати —
дівка з нашого села».
Чітке визначення суржику і пов’язаної з ним загрози тоталь-
ного розмивання норм української літературної мови дав свого
часу лише Б. Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо».
«Недобре,— зазначав письменник,— коли людина, не знаючи га-
разд української чи російської мови або тої й тої, плутає обидві
ці мови, перемішує їхні слова, відмінює слова однієї мови за гра-
матичними вимогами другої, бере якийсь притаманний саме цій
мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи тра-
диції класичної літератури й живу народну мову. Так створю-
ється мовний покруч, чи, як кажуть у нас, на Україні, суржик»
(Л. Масенко).
1. Прочитайте текст. Чому автор вважає суржик негативним яви-
щем? Поясніть причини мовного суржику. Чим небезпечний
суржик для розвитку української мови?
Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих
сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій ге-
ноциду, голодомору, лінгвоциду й денаціоналізації. На найви-
щому державному рівні видавалися закони, постанови та розпо-
рядження про заборону, викорінення й асиміляцію української
мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова

однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість,
натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч —
«суржик».
Під цим поняттям розуміють недоладну мішанину залишків
давнього, батьківського, із тим чужого, що нівелює особистість,
національно-мовну свідомість. Це назва здеградованого, убогого
духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця су-
міш двох мов є результатом насильницьки вкоріненого почуття
меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задо-
вольняння певних соціальних потреб і сама прагнула асиміляції
та пристосування до нав’язуваної культури. Суржик є небезпеч-
ним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася впродовж
віків, і може призвести до її спотворення та навіть зникнення.
Спотворена мова ж робить мислення людини примітивним. Адже
мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує й роз-
виває, а не лише виражає думку (М. Зубков).
2. Відредагуйте речення.
1. Моя подруга поклеїла в гостинній та калідорі нові обої.
2. Мені срочно надо зробити це завдання, іначє я отримаю нега-
тивну оцінку. 3. Доктор прийняв хворого, у якого були жалоби
на біль у жолудку та слабкість. 4. В сємьє общаємся на україн-
ском язикє, даже на суржику, можно сказать. 5. Міні щас нада
лягти спать, шоб утром рано встать. 6. Самим важним для нього
було дістати цю книгу.
3. Проведіть лінгвістичне дослідження. Прочитайте уривки
з творів українських майстрів слова. Знайдіть елементи сур-
жику.
Уривок № 1
Возный. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть —
теє-то як його — для любовi ничтожнi. Уязвленное часторечен-
ною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам,
не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная лю-
бов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю
вас, пане возний!» — i аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу
о вiрном i вiчном союзi з тобою.
Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кiнь з конем, а вiл
з волом»; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи
єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось
пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких
гарних, що i розказати не можна (І. Котляревський).
Уривок № 2
Якось одержала вiд нього листа: «Сiчас служить какось непри-
вично, трудно звикать, що тобою командують, та все привикнецця,
пайка хватає, наїдаюся полностью, так що на здоров’я не скар-
жусь, плюс до цього ще й рижим, i фiззарядка теж здоров’я
дасть…» I це вiн писав їй, яка перечитала всiх поетiв у бiблiотецi,
захлинаючись читала листи пушкiнської нiжностi i потiм ночами
не могла заснути вiд хвилювання, вiд рiзних своїх фантазiй…
А вiн «какось» там наїдається! Проводжала — красень був, тан-
цював як! А зараз тiльки й пише, що гладшає. Уявила гладким,
розмордатiлим, i цей уявний — гладкий, самовдоволений — вже
не торкав душу, був Єльцi майже чужий. Вiдштовхувала Єльку
навiть його жахлива граматика, отой його «рижим», що заслу-
говував двiйки, а надто ж оте «какось»: якщо можна в людинi
розчаруватись за одне лише «какось», то це був саме той випа-
док! Вона йому й словом не вiдповiла (О. Гончар).
Поміркуйте, чому письменники вдаються до суржику.
4. Утворіть складні речення за опорними словами, визначте їх тип,
проаналізуйте за смисловими та синтаксичними зв’язками.
Текст № 1
Людину, суржик, свою, забуває, яка, не, й, до, неї, знаючи,
принижує, чужої, достосуватися, прагнучи, рідну, мови.
Суржик принижує людину, яка, не знаючи чужої мови й праг-
нучи до неї достосуватися, забуває свою рідну (П. Мовчан).
Текст № 2
Народ, й, суржик, фактично, називається, мовою, користува-
тися, змусили, покручів, наш, яка!
Наш народ фактично змусили користуватися мовою покручів,
яка й називається суржик! (І. Калинець).
5. Прочитайте думки сучасних українських діячів про проблему
суржику. З якими твердженнями ви можете погодитись.
Текст № 1
Суржик — це звичайна українська народна мова, якою спіл-
кується переважна більшість населення. Причинами цього мо-
жуть бути й історичні, й географічні, й будь-які інші фактори.
Загалом, суржик — це наша реальність (О. Доній).
Текст № 2
В Україні це явище природне, це наслідок панування Росії над
Україною впродовж 370 років. Це данина панівній мові й водно-
час внутрішня потреба зберегти своє (Ю. Покальчук).

Текст № 3
Суржик — це, безумовно, природне явище. Воно побутує
не тільки в українській мові, просто в інших культурах назива-
ється по-іншому. Подекуди захист мови від суржику затвердже-
ний юридично. До прикладу, у Франції є закон, що забороняє
вживати слова англійського походження, навіть такі вигуки, як
«wow». І правопорушників за це штрафують (М. Попович).
Текст № 4
Яке ж це природне явище? Звісно, воно штучне. Нанесене на-
шими ворогами, нашою некритичністю до мови, нашою безхребет-
ністю, незнанням своєї історії, байдужістю до того всього, а най-
перше — до своєї мови. Це все тому, що ми довгий час не мали
своєї держави (І. Калинець).
Текст № 5
Суржик — це вкрай хибне явище, хворобливе і негативне.
Воно природне на периферії, але разом із тим аномальне, нездо-
рове і провокативне. Суржик принижує людину, яка, не знаючи
чужої мови й прагнучи до неї достосуватися, забуває свою рідну…
(П. Мовчан).
VІ. Підсумки уроку
VІІ. Домашнє завдання
Скласти міні-твір на тему: «Від екології біологічної — до еко-
логії мовної».
Урок № 4
УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ОДНА
З ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВ
Мета: поглибити знання учнів про індоєвропейську мовну
сім’ю та місце української мови в колі слов’янських
мов; розвивати навички виявляти ознаки самобут-
ності української мови, уміння визначати спільні
та відмінні риси рідної мови поряд з іншими
слов’янськими мовами; виховувати любов до укра-
їнської мови.
Обладнання: схема «Індоєвропейська родина мов», ксерокопії
текстів.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нового матеріалу
Коментар учителя. Індоєвропейські мови — найпошире-
ніша сім’я споріднених мов, одна з мовних сімей світу. Належ-
ність мов до сім’ї індоєвропейських мов визначається на під-
ставі подібності їхньої структури. До складу індоєвропейських
мов входять 150 різних мов, якими розмовляють 2 млрд 171 млн
750 тис. осіб. За ознаками ближчої спорідненості індоєвропейські
мови поділяються на групи мов. Найбільшу з таких мовних груп
становлять індійські мови, які нараховують 96 мов. До них на-
лежать мови гінді, урду, бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті,
орія, циганська, а також мертві мови — ведійська і санскрит.
До індоєвропейських мов належить також і слов’янські мови
(З енциклопедії).
1. Розгляньте схему «Індоєвропейська родина мов» та побудуйте
власне висловлювання про склад цієї мовної сім’ї.
2. Прочитайте висловлювання видатних людей про походження
української мови. Яким чином автори цих висловлювань оці-
нюють місце української мови серед інших слов’янських мов?
1. Далекий прародич сучасних слов’янських мов — індоєв-
ропейська мова-основа (В. Русанівський). 2. Українська мова
не вчора придумана. Вона не сирота, вона має слов’янську ро-
дину й світову славу (Д. Павличко).
3. Прочитайте текст. Зробіть висновок про місце української мови
серед інших слов’янських мов, а також про межі її вживання.
МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
СЕРЕД ІНШИХ СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ
Українська мова належить до групи слов’янських мов.
Генетично, тобто з походження, споріднені мови характеризу-
ються значною спільністю їх лексики, близькістю морфологічної
і синтаксичної будови, наявністю закономірних звукових спів-
відношень. У слов’янських мовах однаково називаються, напри-
клад, майже всі основні родинні поняття, сільськогосподарські
рослини і свійські тварини, явища зовнішнього світу, частини
тіла людини і подібні, як-от: укр. рід, мати, овес, пшениця, кінь,

літо, зима, ніч, вода, ніс; рос. род, мать, овес, пшеница, конь,
лето, зима, ночь, вода, нос; білор. род, маці, авёс, пшаніца, конь,
лета, зіма, ноч, вада, нос; польськ. rod, matka, owies, pszenica,
kon, lato, zima, noc, woda, nos.
Слов’янським мовам властиві майже всі ті самі граматичні ка-
тегорії (числа, роду, відмінка; особи, виду, стану, часу і т. ін.). Спо-
ріднена в слов’янських мовах будова речення, хоча, звичайно, кож-
ній з них властиві й певні особливості в синтаксичній структурі.
До важливих звукових співвідношень слов’янських мов на-
лежать:
1) повноголосся -оро-, -оло-, -ере-;
2) звукосполучення ра, ла і ро, ло на початку слова перед при-
голосним у східнослов’янських та західнослов’янських мовах;
3) голосний [о] на початку слова в східнослов’янських мовах.
У морфологічній будові властиві лише для української мови
іменникові флексії давального відмінка однини -ові,— еві (бра-
тові, ковалеві), флексія орудного відмінка -ою,— ею без пара-
лельної форми -ой,— ей (з рідною сестрою), інфінітиви на -ти
після голосної основи (робити, діяти), дієслівна флексія -мо
в першій особі множини (беремо, робимо), прикметникові суфікси
-ськ-,— зьк,— цьк- (сільський). Кожна східнослов’янська мова
має певні особливості в синтаксичній будові (пор. укр. додержати
слова — род. відм., рос. сдержать слово — знах. відм.). У лек-
сичному складі кожної з них є вживані лише в ній слова, як-от
в українській: багаття, баритися, гарний. Деякі спільні для
всіх східнослов’янських мов мають у них неоднакове лексичне
значення (пор. укр. чоловік, що за своїм лексичним значенням
дорівнює російському і білоруському муж) (З кн. Історична гра-
матика української мови).
Назвіть основні спільні та відмінні риси східнослов’янських
мов.
1. Прочитайте поданий текст. Перекладіть українською мовою.
Які фонетичні, лексичні риси зближують українську і біло-
руську мови? Зробіть висновок про спорідненість мов.
Вясна, вясна! О, колькi e табе шчасця!
О, колькi радасцi прыносiш ты з сабой!
Умееш ты e душы агонь раскласцi
І грудзi распалiць агнiстай барацьбой.
(Янка Купала)
2. Випишіть окремо:
а) слова, які вживаються в українській і російській мовах
з незначними фонетичними відмінностями;
б) слова із спільним коренем, але з різними суфіксами і пре-
фіксами;
в) слова, яких немає у російській мові.
Голова, височина, бажання, сестра, гарний, діяти, чорний, ви-
багливий, дія, зразок, лелека, сіяч, рот, зуб, братися, щоденник,
молоток, брат, очолити, плекати, виробництво, коза, дуб, обрій,
одруження, сон, ківш, сизий, коромисло.
3. Проведіть лінгвістичне дослідження. Порівняйте лексику
народних пісень з сучасним варіантом мови. Які фонетичні
ознаки характерні для сучасної мови? Зробіть висновок про
походження східнослов’янських мов.
Научися, вѣрный человѣче, быти благочестию дѣлатель, на-
учися, по євангельскому словеси, «очима управленьє, языку
удержаньє, уму смерѣньє, тѣлу порабощеньє, гнѣву погубленьє,
помыслъ чистъ имѣти, понужаяся на добрая дѣла, Господа ради;
лишаємъ — не мьсти, ненавидимъ — люби, гонимъ — терпи,
хулимъ — моли, умертви грѣхъ» (В. Мономах).
4. Перекладіть українською мовою. Випишіть слова, що мають
близьке звучання і однакове значення в обох мовах.
Язык возник в глубокой древности из потребностей общения
людей в процессе их трудовой деятельности. Язык помогал лю-
дям понимать друг друга, объединяться для добывания средств
существования, для организации производства и борьбы с си-
лами природы. Развитие языка позволило людям закреплять свой
разнообразный опыт, передавать его из поколения в поколение,
что содействовало совершенствованию орудий труда и способов
добывания всего необходимого, а значит, и повышению матери-
ального уровня, прогрессу науки, культуры, техники, т.е. раз-
витию человеческого общества (З підручника).
VІ. Домашнє завдання
Напишіть короткий твір-роздум на тему: «Мова — це час, це
минуле й сучасне народу» (В. Русанівський).

Тохарська група
(мертва тохарська)
Анатолійська
група
Східна підгрупа
(румунська, молдавська)
Германська група
Північногерманська підгрупа
(датська, норвезька, шведська)
Вірменська група
(вірменська)
Західна підгрупа
(іспанська, португальська)
Балтійська група
(литовська)
Південна підгрупа
(болгарська, сербська, македонська)
Романська група
Центральна підгрупа
(французька, італійська)
Слов’янська група
Західна підгрупа
(польська, чеська, словацька)
Кельтська група
Східногерманська підгрупа
(вест- та остготський діалект)
Іранська група
(перська)
Східна підгрупа
(українська, російська, білоруська)
Грецька група
(новогрецька)
Західногерманська підгрупа
(англійська, німецька, голландська)
Індійська група
(гінді, урду)
Додаток
Індоєвропейська родина мов
Урок № 5
КУЛЬТУРА УСНОГО ТА ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ
Мета: розширити знання десятикласників про форми літе-
ратурної мови та їх особливості; формувати уміння
і навички визначати тему, основну думку тексту,
вдосконалювати мовлення учнів; виховувати куль-
туру спілкування, ввічливість, шанобливе ставлення
до рідної мови.
Обладнання: ксерокопії текстів, енциклопедія української мови,
тлумачний словник української мови, таблиця
«Особливості усного та писемного мовлення».
ХІД УРОКУ
1. Бесіда з учнями.
Розкрийте зміст тези: «Яка людина, така в неї мова».
Розкрийте суть положення: «Людина створила культуру,
а культура — людину».
Як ви розумієте думку В. Русанівського: «Мовна культура —
це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвине-
ності людських почуттів, вихованні діяльного, справжнього
патріотизму»?
1. Робота з довідковою літературою. Користуючись даними тлу-
мачних словників та енциклопедії української мови, з’ясуйте,
що собою становить поняття культура мови.
2. Прочитайте текст. Визначте основні рівні культури мови та ко-
ротко охарактеризуйте кожен із них.
Культура мови — дотримання мовцями усталених мовних
норм усної і писемної форм літературної мови та цілеспрямоване
майстерне використання виражальних засобів мови залежно від
стилю, жанру, типу мовлення.
Мовна майстерність здобувається не лише навчанням, сумлінною
працею, а й талантом. У понятті «Культура мови» можна виділити
ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІМОВИ(150МОВ)

кілька рівнів: 1) граматична правильність, 2) стилістична вираз-
ність, 3) комунікативна оптимальність, 4) мовна майстерність.
Мовна майстерність талановитого мовця може почати виявля-
тися уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому
етапі опанування мовою. Абсолютно чіткої межі між рівнями
немає. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення,
опановує елементи його стилістичної виразності, тому що негра-
мотне мовлення не може бути стилістично виразним.
Рівень правильності мовлення досягається при засвоєнні основ-
них норм (вимовних, лексичних, граматичних, стилістичних) лі-
тературної мови.
Стилістична виразність і комунікативна доцільність спира-
ються на здобутки першого рівня — правильності. Проте дося-
гається він дотриманням ще й інших вимог, за якими формулю-
ються такі комунікативні якості мови, як точність, логічність,
ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та есте-
тичність виражальних засобів (Л. Мацько).
3. Прослухайте текст. Визначте його основну думку та стиль.
В сучасній літературній мові широко використовуються обидві
її форми — усна і писемна. Вони однаково важливі для суспіль-
ства, обом їм однаково властиві основні лексичні й граматичні
норми, проте кожна з них має і свої специфічні особливості.
Писемна форма літературної мови обслуговує різноманітні
потреби народу в галузі науки, художньої літератури, політики,
державної і господарської діяльності тощо. Вона розрахована
на спілкування з необмеженою кількістю осіб; той, хто є її авто-
ром, не має безпосереднього зв’язку з тими, хто її використовує;
в писемній мові не можна застосовувати такі додаткові засоби,
що властиві усній мові або її супроводять, як інтонація чи будь-
які рухи органів тіла; при використанні писемної мови відсутні
ті умови, при яких вона створювалась. Всі ці причини виклика-
ють високі вимоги до організації писемної мови, до її повноти,
чіткості оформлення, ясності викладу думки.
Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні
потреби спілкування в суспільстві між людьми. Кількість учасни-
ків усного спілкування обмежена. Розумінню усної мови сприяє
інтонація, додаткові рухи тих, хто бере участь у розмові, умови,
в яких відбувається розмова. Учасники усної розмови мають змогу
уточнити й додатково з’ясувати те, що виявиться незрозумілим.
Тому усній мові не властива така повнота в словесному і грама-
тичному оформленні думок, як це спостерігається в мові писемній.
Саме тому в писемній мові використовуються переважно
повні речення, а в усній, що звичайно становить діалог, дуже
поширені неповні речення. Писемній мові властиві не тільки
прості, а й складні речення, які дуже часто в ній навіть перева-
жають; вживання їх викликається потребою оформити й повно
розгорнути складну думку, що передається тим, хто не присут-
ній при розмові. В усній мові такі речення можливі, але для неї
характерне переважне використання простих коротких речень,
бо при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає
зрозумілою з півслова, з одного натяку, і розгорнуте оформлення
її не потрібне.
Писемна й усна форми літературної мови характеризуються
і деякими особливостями у використанні словникового багат-
ства національної мови. Якщо в писемній мові потрібні слова
добираються більш суворо, з урахуванням літературної традиції,
то в усній можливе вживання і таких розмовних слів, які пере-
бувають на межі з діалектною лексикою. Оскільки усна мова,
головним чином, обслуговує побутові і виробничі потреби су-
спільства, то в ній звичайно переважає лексика побутового та ви-
робничого характеру і значно менше, ніж у книжній, або писемній,
мові, поширені слова з абстрактним змістом (За М. Жовтобрю-
хом).
4. Розгляньте таблицю «Особливості усного та писемного мов-
лення». Назвіть особливості усного мовлення. Яким вимогам
повинно відповідати писемне мовлення? Які форми усного
та писемного мовлення ви можете назвати?
5. Прочитайте текст. Проаналізуйте вимоги до культури мов-
лення, запропоновані автором. Доповніть цей перелік влас-
ними міркуваннями.
Мовлення має відповідати не тільки темі, змісту інформації,
а й ідеї, задуму мовця, ситуації та умовам спілкування. Усне й пи-
семне мовлення, тобто жива мова і текст, завжди мають нести
в собі ознаки стилю, підстилю, жанру, типу мовлення. Це сприяє
ефективності мовного спілкування, сприймання й порозуміння.
Для того, щоб досягти виразності й багатства індивідуальної
мови, треба про це дбати, а саме:
постійно збагачувати свій інтелект, вдосконалювати мислення,
не лінуватися думати; немає думки — немає мови;
вважати одноманітність мови неестетичною рисою, а бідність
словника — ознакою поганого тону, тобто неетичним ставлен-
ням до співрозмовників, байдужістю;

постійно збагачуватися новими мовними засобами зі сфери
свого професійного мовлення і близьких фахів; мова — це за-
сіб досягнення професійної досконалості і майстерності;
виробляти увагу до чужого гарного мовлення, намагатися
аналізувати, чим воно гарне: багатством словника, інтонацій,
особливостями тембру, різноманітністю синтаксичних струк-
тур, індивідуальною образністю, порівняннями, епітетами, ме-
тафорами тощо;
читати українську класичну і сучасну літературу та публіцис-
тику, пресу, щоб мати «на слуху» рівень розвитку сучасної
української літературної мови, розуміти динаміку лексичних
норм, відчувати мовний смак епохи;
постійно бути уважним до своєї мови і мови найближчих осіб,
колег, не розслаблятися, дбати про автоматизм гарного мов-
лення (За Л. Мацько).
1. Проведіть спостереження за мовленням однокласників. Які
риси усного мовлення ви помітили? Визначте та виправте
помилки. Запишіть кілька речень на дошці.
2. Прочитайте текст. Знайдіть та поясніть особливості писем-
ного та усного мовлення.
Я сприймаю Україну не тільки як географічне поняття, але
як духовне ціле. Це, між іншим, означає, що там, де лунає укра-
їнська мова, пісні та забави, там також виникає Україна. І, роз-
мовляючи українською мовою, я роблю свій персональний вне-
сок в існування України… Але як бути з друзями, яких ти знаєш
із дитинства і з якими ти до того спілкувався російською мовою?
Як вони ставитимуться до того, що ти починаєш звертатися до них
українською мовою, чи не виникає тут проблема спілкування як
така? Перше, що я зробив,— це навчився (так, не соромлюся ска-
зати, що інколи вивчав це як другу мову) жартувати і вживати
дотепи українською мовою абсолютно вільно. Українська мова
має повертатися разом із радістю і з гарним настроєм. А вже тоді
можна спробувати з тим до друзів. Несподівано знаходиш під-
тримку там, де навіть і не чекав її, хоча інколи буває і навпаки.
Перейти на українську мову, та це, зрештою, як у воду пірнути,—
спочатку незвично, а потім звикаєш, а потім є радість…
Декілька столiть тому наші предки не поспішали згинатися пе-
ред обставинами. Не боялися й піти війною один проти всіх. Нині
особисто для кожного є можливість не скоритися, не зробитися
мізерним. Чи то не подарунок від Бога — мати можливість зро-
бити свій особистий внесок для ваших нащадків щодня та навіть
щохвилини? Тож усміхніться і розкажіть щось цікаве вашим дру-
зям та знайомим українською мовою (З газети).
3. Складіть і запишіть діалог із другом, якого ви не бачили все
літо.
4. Оцініть наведені висловлювання з точки зору культури
мови.
Текст № 1
— А я це-о… Ну, ніби йшов… і це-о… Палажка Багнюкова ніби
це-о… каже… це-о… ніби світла у вас нема. То я… це-о… Ну, ніби
зайшов до вас… Це-о… (В. Горбатюк).
Текст № 2
Оце я бачила Маньку Ступачку, вона в столовці работає. Да-
вай, каже, приходь у столовку, можна буде достать дешево зливки
всякі, помиї. Щось докупили б і помаленьку вигодували б. Луш-
пайки б мої сестри давали б, все одно викидають, а ми їх свіжиною
вгостили б, дали б по кілограмчику — добрий кабан, то й не ви-
дно буде… Я он меблю хотіла б (В. Шевчук).
Текст № 3
Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й куль-
турі мови. Культура — це не тільки все те, що створене руками
й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного пово-
дження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у став-
ленні один до одного, до праці, до мови (В. Русанівський).
5. Випишіть виділені слова. Визначте лексичне значення, з яким
вони вжиті в реченнях. Поставте наголос. Знайдіть особли-
вості усного та писемного мовлення.
1. Школа побудована за типовим проектом. 2. Виборний
з п’єси «Наталка Полтавка» — типовий представник дорево-
люційного села. 3. Я тебе прошу прийти, а ти не з’являєшся.
4. А вона й каже: «Прошу до столу».
6. Прочитайте речення та відредагуйте їх. Визначте, яке це мов-
лення. Доведіть свою думку.
1. Коли сонце зійде, почало світати. 2. Як тільки дощ ущух,
ми поверталися додому. 3. Досить скоро я їду до своєї тітки і роз-
повім про свої успіхи. 4. Коли він увійшов, усі затихли. 5. Коли
сходить місяць, море постелило йому під ноги золотий килим.

VІI. Домашнє завдання
Скласти і записати діалог на тему: «Культура мовлення — по-
казник людської вихованості».
«Особливості усного та писемного мовлення»
Усне мовлення Писемне мовлення
Первинне Вторинне
Монологічне, діалогічне і поліло-
гічне
Монологічне
Розраховане на слухачів, що ви-
ступають співрозмовниками
Графічно оформлене
Не підготовлене заздалегідь
Пов’язане з попереднім обдуму-
ванням, відбором фактів
Мовець послуговується інтона-
цією, мімікою
Мовець добирає мовні засоби
Імпровізоване
Повний і ґрунтовний виклад ду-
мок, мовець вдається до редагу-
вання власного твору
Індивідуалізоване
Емоційне та експресивне
Форми усного мовлення Форми писемного мовлення
Діалог, дискусія, диспут, моно-
лог, розповідь, переказування, до-
повідь, звіт
Твір, переказ, ділові папери,
план, тези, конспект, реферат,
газетні жанри
Урок № 6
МОВЛЕННЄВИЙ КОЛОРИТ: УРОЧИСТЕ, ВВІЧЛИВЕ,
ОФІЦІЙНЕ, ІНТИМНО-ЛАСКАВЕ, ФАМІЛЬЯРНЕ,
ГУМОРИСТИЧНЕ, САТИРИЧНЕ МОВЛЕННЯ
Мета: подати поняття про мовленнєвий колорит та його
види; формувати уміння розпізнавати колоритно-
стильовий різновид текстів, розвивати логічне мис-
лення; виховувати любов до рідної мови.
Обладнання: ксерокопії текстів.
Мова є справді п’ятою ефірною стихією світу.
Проте в кожного сущого на землі свій голос,
свій тембр, своє інтонаційне забарвлення.
П. Мовчан.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу
1. Прочитайте епіграф до уроку. Яка роль голосу під час бесіди?
Чи можна інтонацією образити?
Коментар учителя. Колорит — це певна тональність тексту,
яка закладається мовцем, з метою викликати у слухача відповід-
ний настрій, емоції, тон спілкування. Кожний текст більшою чи
меншою мірою містить у собі стилістичний колорит своєї доби,
хоча ми не завжди його й помічаємо, тому що самі живемо в ко-
лориті цієї доби… Колорит може залежати від умов і ситуації
спілкування, особистості мовця, соціальних і рольових характе-
ристик його (Л. Мацько).
Забарвлення ввічливості у мові досягається вживанням слів
із значенням пошани до особи, якій адресується висловлювання,
а фамільярний тон характеризується наявністю слів і словоспо-
лучень, які підкреслюють перебільшену невимушеність, надміру
розв’язність та безцеремонність у ставленні до своїх співрозмов-
ників. Емоційне забарвлення ввічливості або фамільярності може
виявлятися в епістолярному та розмовно-побутовому стилях лі-
тературної мови (З підручника).
2. Прочитайте текст. Визначте види мовленнєвого колориту та на-
звіть характерні ознаки кожного з цих видів.
У практиці мовного спілкування, крім ознак функціонально-
стильового розгалуження, в мові розвинулися й інші стилістичні
ознаки, в яких виявляється різний тон або колорит висловлю-
вання: урочистий, офіціальний, інтимно-ласкавий, гумористич-
ний, сатиричний та ін. Той чи інший тон або стилістичний коло-
рит висловлювання може забарвлювати весь текст (твір) в цілому
або виявлятися в окремих його частинах і елементах.
Стилістичний колорит урочистості виявляється дуже часто
в ораторському і публіцистичному стилях, а також у художній
літературі, коли ставиться на меті збудження високих почуттів
і настроїв у слухачів або читачів по відношенню до знаменитих

подій, видатних осіб, героїчних, патріотичних вчинків, важливих
фактів державного, громадянського життя. Засобами створення
такого стилістичного колориту є піднесеність тону викладу, спе-
ціальний добір засобів вираження.
Стилістичний колорит офіціальності, що властивий стилям ді-
лової мови. Може надаватися мові епістолярного стилю (приватні
листи «холодного» тону), усно-розмовній мові (підкреслено холодна
чемність, офіціально вживані звороти і формулювання) тощо.
Стилістичний колорит інтимності, ласкавості властивий тек-
стам, зміст яких забарвлений почуттями симпатії, сердечності.
Такі відтінки зустрічаються в різних стилях: в розповідно-
розмовній мові, в епістолярному стилі, в мові художньої літе-
ратури, особливо — для дитячого віку. Стилістичний колорит
інтимно-ласкавості створюється насамперед специфічним слово-
твором із суфіксами зменшеності-пестливості, особливо в іменни-
ках і прикметниках. Часто вживані означення-епітети з забарв-
ленням пестливості.
Стилістичний колорит гумору виявляється в текстах, зміст
яких має жартівливий характер, показуючи життєві події й си-
туації з комічного боку.
Сатиричний стилістичний колорит властивий публіцистичним,
ораторським творам або творам художньої літератури, які спря-
мовані на викриття, гостре висміювання і таврування ганебних
вчинків і явищ у суспільстві (За І. Чередниченком).
ІV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Прочитайте. За експресивним забарвленням визначте коло-
ритно-стильовий різновид мовлення кожного з уривків. Якими
прийомами та за допомогою яких мовних засобів створюється
відповідний колорит?
Текст № 1
Лiс ще дрiмає в передранiшнiй тишi… Непорушно стоять де-
рева, загорненi в сутiнь, рясно вкритi краплистою росою. Тихо на-
вкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним го-
лосом обiзветься зi свого затишку. Лiс ще дрiмає… а з синiм небом
вже щось дiється: воно то зблiдне, наче вiд жаху, то спалахне сяй-
вом, немов од радощiв. Небо мiниться, небо грає усякими барвами,
блiдим сяйвом торкає вершечки чорного лiсу… Стрепенувся врештi
лiс i собi заграв… Зашепотiли збудженi листочки, оповiдаючи сни
свої, заметушилась у травицi комашня, розiтнулося в гущинi го-
лосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо мiниться, де
небо грає всякими барвами… (М. Коцюбинський).
Текст № 2
Кордон! Ми знов повернулись сюди, і вартовий став на тому
самому місці, де він стояв 22 червня 1941. Ми не забули нічого,
але багато чого навчились. Ми живі, змужнілі й досвідчені. А чи
живий ти, ворожий авіаторе, з залізним хрестом на грудях, ти,
який у ту далеку чорну неділю скинув на цю прикордонну будку
першу бомбу з свого літака? (О. Гончар).
Текст № 3
— Мамочко, як гарно! — скрикнув Петрусь.
— Що тобі, синку? — заклопотано вбігла мама з другої кім-
нати.
— Мамо! Ах який дощик теплесенький, сонечко, весна! (Дніп-
рова Чайка).
Текст № 4
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку,
А що за те Рябку?.. … спороли батогами,
А за вислугу палюгами,
Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,
Все випада-таки Рябка притьмом побить.
Уже мені, бачу, чи то туди — високо,
Чи то сюди — глибоко:
Повернешся сюди — і тута гаряче,
Повернешся туди — і там-то боляче!
Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,
То б він розтовк і ту над спиною моєю.
З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть,
Він найде все тобі хоч в черепочку смерть».
(П. Гулак-Артемовський)
Текст № 5
Десь на вулиці матусю запитав хлопчина:
— А чи може без бельзину їхати машина?
Мати вражена спинилась, вдарила в долоні:
— Звідки слово це взялося в твоїм силіконі?
(П. Глазовий)
2. Робота у групах. Складіть діалог між вчителем і учнем.
Група 1. Використовуючи урочистий колорит.
Група 2. Використовуючи фамільярний колорит.
Група 3. Використовуючи інтимно-ласкавий колорит.
Група 4. Використовуючи офіційний колорит.

Що ми називаємо «мовленнєвим колоритом»?
Які види мовленнєвого колориту вам відомі?
Назвіть мовні особливості кожного з цих видів.
Знайдіть і випишіть з художніх творів приклади колоритно-
стильових різновидів мовлення.
Урок № 7
ОСНОВНІ ВИДИ МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ.
ОСОБЛИВОСТІ АУДІЮВАННЯ, ГОВОРІННЯ, ЧИТАННЯ
Й ПИСЬМА. УКРАЇНСЬКИЙ МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ
Мета: повторити і поглибити знання учнів про основні види
мовленнєвого спілкування, про особливості мов-
леннєвого етикету, ввічливі форми звертання, про-
щання, вживання пошанної форми множини; роз-
вивати мовленнєво-комунікативні вміння, вміння
сприймати текст, розуміти його зміст, стисло від-
творювати; виховувати ввічливість
Типу уроку: урок розвитку зв’язного мовлення.
Обладнання: словник-довідник з культури української мови, таб-
лиця «Вживання займенників «ти» та «ви», картки
з індивідуальним завданням, ксерокопії текстів.
ХІД УРОКУ
1. Бесіда з десятикласниками
Що таке спілкування?
Для чого люди спілкуються між собою?
Уявіть ситуацію: ви йдете вулицею, аж раптом хтось до вас
звертається: «Гей ти!». Як ви до цього поставитеся?
Чи вважаєте ви, що спілкування є мистецтвом, якого потрібно
навчатися?
Чому люди інколи не розуміють одне одного? Чи траплялося
з вами таке, що вас не розуміли? З чим це було пов’язане?
IV. Сприйняття і засвоєння учнями
навчального матеріалу
1. Прочитайте текст, визначте його основну думку. Складіть
план.
Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і су-
спільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиче-
ного людством, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти,
як засобу спілкування, впливу один на одного.
Відомо, що 70–80% того часу, коли людина не спить, вона
слухає, говорить, читає, пише, тобто займається мовленнєвою ді-
яльністю, пов’язаною із змістовим сприйняттям мовлення і його
створенням (продукуванням).
Аудіювання (слухання і розуміння) — вид мовленнєвої діяль-
ності, тісно пов’язаний з усним мовленням, хоча можна слухати
і озвучене писемне мовлення (наприклад, читання книжок вголос;
останні новини по радіо тощо). Без слухання неможливе спілку-
вання в повсякденному житті, засвоєння інформації як у школі,
так і поза її межами.
Читання — це один із видів мовленнєвої діяльності, основ-
ними компонентами якого є сприйняття тексту і активна пере-
робка інформації. Читання — це творчий процес. Уміння читати
передбачає, з одного боку, оволодіння технікою читання, тобто
правильним озвученням тексту, записаного в певній графічній
системі, а з другого — вміння осмислювати прочитане (визначати
логіку, структуру висловлювання, робити висновки і формулю-
вати їх своїми словами. Критично оцінювати одержану інформа-
цію, сприймати її та використовувати у відповідних життєвих
ситуаціях тощо).
Говоріння і письмо — види мовленнєвої діяльності, пов’язані
з усною і писемною формою. Навчання усного і писемного мов-
лення називається розвитком зв’язного мовлення. Зв’язне мов-
лення — це і процес (мовленнєва діяльність), і певний продукт
мовленнєвої діяльності (розгорнута відповідь учня на уроці, ре-
ферат, стаття в газету, журнал, доповідь, роздум та ін.).
Кожній людині необхідно добре володіти всіма видами мовлен-
нєвої діяльності (аудіюванням, читанням, говорінням, письмом),
а також навичками ввічливого мовлення (З підручника).
Коментар учителя. Слово етикет походить з французької.
Це слово означає квиток, ярлик. Але ж у сучасній українській
мові воно з цим значенням не функціонує. Як же сталося, що
семантика (лексичне значення) слова переосмислилась? А від-
булося ось що.

Колись учасники різних церемоній чи урочистостей одержу-
вали квитки, у яких зазначалось, що вони мають робити і як
поводитись. Так це слово, яке означало «квиток», почало озна-
чати правила поведінки на різних прийомах, зустрічах, цере-
моніях.
Пізніше етикет розширило своє лексичне значення (С. До-
рошенко).
Давайте з’ясуємо, яке значення має це слово сьогодні.
2. Робота зі словниками. Визначте, що входить до поняття «мов-
ний етикет». Як мовний етикет впливає на культуру спілку-
вання?
3. Прочитайте прислів’я. Сформулюйте за їх змістом правила
мовного етикету.
1. Краще мовчати, ніж брехати. 2. Говорить, наче три дні не їв.
3. Ласкаве слово — як день ясний. 4. Бесіди багато, а розуму мало.
5. Слово — не стріла, а глибше ранить (Народна творчість).
4. Прокоментуйте висловлювання В. Сухомлинського. Помір-
куйте, про які засоби мовного етикету говорить автор?
1. Ми говоримо один одному: здрастуйте, доброго здоров’я…
Цим ми висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності —
людини. 2. Великим людським скарбом є вміння відчувати свою
провину. Допустившись помилки, завдавши прикрощів, тривоги,
ми почуваємо докори сумління й звертаємось з проханням: про-
стіть, вибачте 3. Звертаючись один до одного з проханням, ми
говоримо: будь ласка. У цьому простому й чудовому вислові, що
здатний чудодійно впливати, захована наша повага до гідності
людини, шанування в ній самостійності, незалежності, доброї
волі (В. Сухомлинський).
1. Прослухайте текст. Визначте його основну думку. Про які
аспекти культури мовлення в ньому йдеться? Стисло пере-
кажіть.
МАГІЯ СЛОВА
Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників
людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки
лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне.
У багатому мовному арсеналі виробилась й закріпилася ціла сис-
тема словесних вітань: «доброго ранку», «доброго здоров’я», «до-
бридень», «доброго вечора у вашій хаті», «бувайте здорові» тощо.
На окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Тради-
ційно на Україні діти називали своїх батьків на «ви». Така форма
диктувалася високою повагою до найближчих людей.
Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати ін-
шого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність
і чемність — основна вимога мовного етикету. Від чемного при-
вітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав’язливої
розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірність, невміння
вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.
Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово «дякую».
Чи часто користуємося ми ним, особливо в магазинах? Цілий
день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку, ми нерідко
забуваємо сказати одне-єдине слово. А може, воно б зняло в лю-
дини втому, підняло настрій.
Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми вітань-
звернень, повсякденного спілкування — не звичайна людська за-
баганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний
етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою, наше здоров’я,
не тільки в буквальному, але й переносному значенні. Коротше
кажучи, це наш спосіб життя (За В. Скуратівським).
2. Запишіть усі можливі форми вітання і прощання з близькими
і малознайомими людьми. Поясніть різницю між цими вира-
зами.
3. Дайте відповідь на питання:
у якій формі можна зробити зауваження дитині, приятелю,
людині старшій за віком?
як відмовити незнайомій людині, товаришу?
як попрощатися з малознайомою людиною, приятелем, коле-
гою?
4. Як ви гадаєте, в якому випадку слід звертатися до людини
на «ви», а в якому — на «ти»? Розгляньте таблицю «Вживання
займенників «ти» та «ви». Доберіть власні приклади на вжи-
вання «ти», «ви». Прочитайте текст.
ПРО ЗАЙМЕННИК «ВИ»
Як відомо, займенник «ви» вживається у нашій мові при звер-
танні до кількох осіб — це його пряме значення. Але він може
бути вжитий і для словесного вираження пошани при звертанні
до одного співрозмовника. Це — так звана пошанна множина.
При користуванні пошаною множиною часом виникають сумніви:
як сказати: «Ви принесли», чи «Ви принесла»? Адже тут дію

виконує одна особа, хоча звертаються до неї в множині. «Ви при-
несла» — неправильно. Звичайно присудок узгоджується з під-
метом у числі, тому й повинен тут стояти у множині. Правильно
буде: «Вчора Ви обіцяли принести мені книжку».
Якщо присудок виражений не дієсловом, а прикметником,
то він може стояти як у множині, так і в однині. Отже, може бути
і «Ви щасливий», і «Ви щасливі». Проте висловлення буде більш
стриманим і ввічливим, якщо присудок стоятиме у множині.
Пошанна множина в українській мові найчастіше виража-
ється другою особою. Пишеться вона тільки з великої букви
(А. Коваль).
5. Робота у групах з індивідуальними картками.
Картка № 1
Складіть діалог, дотримуючись правил мовного етикету, між
двома учнями на перерві.
Картка № 2
двома незнайомими людьми.
Картка № 3
начальником і підлеглою.
Картка № 4
Змоделюйте ситуацію телефонної розмови, дотримуючись пра-
вил мовного етикету.
6. Доповніть речення. В якій етикетній ситуації можна ними
скористатися?
1. Мушу зауважити, що… 2. Я іншої думки щодо… 3. Добро-
дійко, чи не могли б ви… 4. Скажіть, будь ласка… 5. Сестричко,
я така рада…
Коментар учителя. Звертання до співбесідника — найяскра-
віший і часто вживаний етикетний знак. За допомогою звертання
ми можемо назвати і покликати людину, звернутися до неї з про-
ханням, пропозицією. До близьких і знайомих звертаємось: Надю!
Сестричко! До незнайомих належить звертатися словами: пані,
пане, добродію тощо (З підручника).
7. Утворіть речення із звертанням. Зверніть увагу на розділові
знаки та кличну форму.
Пане, брат, друг, Олег, Михайло Петрович, Марія Валеріївна,
юнак, добродійка, Ніна.
Поміркуйте над питанням: «Як мовленнєвий етикет відобра-
жається у фольклорі». Доведіть свою думку. Випишіть при-
клади з творів усної народної творчості.
«Вживання займенників «ти» та «ви»
Ви Ти
До незнайомих або малознайомих
людей
До близької людини
До рівної або старшої віком,
посадою людини
До рівної чи молодшої віком,
посадою людини
При офіційних обставинах
При неофіційних обставинах
спілкування
При прояві ввічливого ставлення
до людини
При дружньому або фамільяр-
ному ставленні до людини

44 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 45І семестр. З історії розвитку української мови (короткі відомості)
З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(КОРОТКІ ВІДОМОСТІ)
Урок № 8
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ТА ЇХ ЗВ’ЯЗОК З ІСТОРІЄЮ СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ.
ПОЯВА ПИСЕМНОСТІ
Мета: розширити відомості учнів про процес еволюції
української мови в ході історичного становлення
слов’янських народів та їх культури; формувати
вміння визначати й характеризувати основні етапи
розвитку української мови; сприяти усвідомленню
зв’язку розвитку мови з історією народу-носія.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Походження україн-
ської мови», кириличний та глаголичний алфавіти,
зразки письма, написаного кирилицею та глаго-
лицею.
ХІД УРОКУ
1. Прочитайте висловлювання. Що нового ви дізналися про іс-
торичний шлях мови?
1. Мова розвивається повільно й поступово. Вона не знає «за-
паморочливих стрибків і революцій» (М. Панов). 2. Розвиток мови
триває весь час, невтомно, щоденно (В. Колесов). 3. У змінах мови
знаходять відображення зміни в житті народу, його культурі:
мова — правдивий свідок історії (А. Чикобава). 4. Що стосується
писемності, то всі пам’ятки Київської Русі створено «українізова-
ною старослов’янщиною» (А. Кримський). 5. «Слово…» — перша
українська дума, а плач Ярославни — пісня українки (М. Дра-
гоманов). 6. Мова фольклору — це не тільки надійний матеріал
для пізнання життя, історії народу, а й цінне джерело для дослі-
дження мистецтва слова (С. Єрмоленко).
2. Які припущення вам відомі про походження української мови?
Скористайтеся таблицями. На основі цієї інформації побу-
дуйте діалог у формі запитань та відповідей.
IV. Засвоєння нового матеріалу
1. Проведіть лінгвістичне дослідження, порівнявши мову XIV–
XVI століття з сучасною. Знайдіть елементи живої розмовної
мови. Зробіть висновки про походження української мови.
Текст № 1
В лѣто 1495 приходиша татарове перекопскыи, сын царев
Мендли Кгиреев, у Волынскую землю и мало не добыша град
Корца: и уби их нѣколико князь Семена Юр’євич, староста луц-
кий, маршалко Волынскои земли, з Литвою, а з волынци, а про-
чии татарове отбегоша от Корца… (Київський літопис).
Текст № 2
Я Олехно Ромашковичъ вызнаваю симъ моимъ листомъ самъ
на собъ кождому доброму нынешнимъ и на потом будучимъ, хто
его оусхочетъ выдети, або чтучи его слышати. Продалъ есми
пану Григорю Тунькелю Патрикеевичу полѣ, свое за семъ копъ
грошей широкыхъ честное монеты… я Олехно просилъ есми
пана Юшка Яковича, абы его милость на твердость пану Гри-
горю къ сему моему листу печать свою приложиль (З кн. «Гра-
моти ХІV ст.»).
Визначте традиції офіційно-ділового письма.
2. Зіставте уривок тексту «Слова о полку Ігоревім» з його пе-
рекладами та переспівами. Визначте спільні мовностиліс-
тичні риси, що свідчать про спорідненість давньої та сучасної
мови.
Текст № 1
Почнемъ же, братые, повесть сію отъ старого Владимера
до нынѣшняго Игоря; иже истягну умъ крѣепостію своею, и по-
остри сердца свого мужествомъ, наплънився ратного духа, наведе
своя храбрые плъкы на землю Половѣцкую за землю Руськую.
Текст № 2
Начнемъ же, братцы, повѣсть сію отъ стараго Владимїра
до нынѣшняго Игоря. Сей Игорь напрягши умъ крѣепостію,

поощривъ серце свое мужествомъ, вступилъ съ храбрымъ своимъ
воинствомъ въ землю Половецкую для отмщенія за землю Рус-
скую.
Текст № 3
Зачнемо ж ми, браття,
Від старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь, міццю розум оперезав,
Мужністю сердечною нагострив,
Ратного духу виповнився та й повів полки свої хоробрі
На землю Половецьку
За землю Руську.
(З кн. «Слово о плъку Игоревѣ
та його поетичні переклади і переспіви)
3. Прочитайте текст. Визначте його основну думку, доберіть за-
головок. Поміркуйте, як виникнення письма вплинуло на іс-
торичний розвиток суспільства.
Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в іс-
торії народу. Письмо — одне з найістотніших знарядь культури,
яке в просторі і часі розширює функціонування мови.
Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна.
Найбільш ймовірно, що в східних, як і в інших, слов’ян спершу
виникло письмо у вигляді різного типу рисок і їх комбінацій, ви-
різуваних на дереві чи іншому матеріалі. Письмо у вигляді «черт
і різ» використовували для позначення належності речей певній
особі, позначення кількості речей, тварин або осіб, для гадання
та інших подібних функцій. Залишки такого письма археологи
знаходять на різних пам’ятках матеріальної культури.
Починаючи з VII–VIII ст. слов’яни налагоджують тісні зв’язки
з Візантією. Господарський і культурний розвиток їх, інші прак-
тичні потреби вимагали досконалішого письма. В таких умовах
у слов’ян, природно, розповсюджується грецьке письмо, яке по-
ступово пристосовувалося до передавання слов’янських звуків
(у різних місцевостях, звичайно, не однаково). Таке письмо, вжи-
ване в той час у слов’ян, називають протокириличним.
Поряд з грецьким використовувалось в окремих слов’ян, го-
ловним чином західних, також письмо латинське.
У 862–863 рр. грецькі місіонери брати Кирило і Мефодій, го-
туючись до просвітительської діяльності в Моравії, упорядкували
протокириличне письмо, спростили форму літер, наблизивши
їх до грецького уставного письма, поширеного в богослужебних
книгах, додали окремі літери й привели в систему відповідність
азбуки до слов’янської фонетики, поклавши в основу найбільш
відомий їм солунський діалект староболгарської мови, і пере-
клали, користуючись упорядкованою ними азбукою, потрібні
їм богослужебні книги з грецької мови на слов’янську мову. Ця
мова одержала назву старослов’янської, а азбука, вживана в ній,
відома під назвою кирилиці.
Поряд з кирилицею в слов’янській писемності відома й інша
азбука — глаголиця. Найбільш близькою до істини вважаємо
гіпотезу, за якої походження глаголиці пов’язується з давніми
«чертами і різами». На їхній граматичній основі у слов’ян роз-
винулося протоглаголичне письмо. Однак, коли Кирило упоряд-
кував слов’янську азбуку, то проста й зручна для вжитку кири-
лиця витіснила всі інші різновиди письма, поширеного у слов’ян,
в тому числі й протоглаголичні.
Однак на південно-західних землях слов’янства, де відбува-
лося переслідування католицьким духовенством книг, написа-
них кирилицею, протоглаголичне письмо відроджується уже як
тайнопис. Водночас воно унормовується й удосконалюється під
впливом кирилиці, внаслідок чого й виникла відома з найдавні-
ших писемних пам’яток глаголиця як друга слов’янська азбука.
Саме цим зумовлений той факт, що порядок літер, їхні назви
і звукове значення в глаголиці й кирилиці в основному збіга-
ються, хоча форма їх і відмінна (З кн. «Історична граматика
української мови»).
На основі опрацьованого тексту відновіть твердження.
1. Грецьке письмо почало розповсюджуватись через… 2. Про-
токириличне письмо виникло… 3. Кирилиця — це…; глаголиця —
це… 4. Протоглаголичне письмо розвинулося… 5. У 862–863 рр.
грецькі місіонери…
Підготувати повідомлення про Кирила та Мефодія та їх роль
у становленні слов’янської писемності.

Додаток
Походження української мови
1. Від однієї давньої мови
Праслов’янська мова
Індоєвропейська мова
Українська мова
Східнослов’янська мова
2. Гіпотеза Ю. Шевельова
Протоукраїнська мова
(VII–ХІ століття)
Середньоукраїнська мова
(ХІV–ХVІІ століття)
Староукраїнська мова
(ХI–ХІV століття)
Нова українська мова
(ХІХ століття)
Слов’янські азбуки: кириллица та глаголиця
Назва
літери
Кириллица Глаголиця
Аз
Буки
Веди
Глаголь
Добро
Єсть
Живете
Зело
Земля
Іже
И
Како
Люди

Назва
літери
Мислите
Наш
Он
Покой
Рци
Слово
Твердо
Ук
Ферьт
Хер
От
Ци
Черв
Ша
Назва
літери
Шта
Ер
Ери
Ерь
Ять
Ю
И + А
= Я
Малий
Юс
Великий
Юс
Ксі
Псі
Фіта
Іжиця

Урок № 9
КИРИЛО І МЕФОДІЙ ТА ЇХНЯ РОЛЬ У СТАНОВЛЕННІ
СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ. КИРИЛИЦЯ.
ВИДИ ПИСЬМА В ПЕРІОД КИЇВСЬКОЇ РУСІ:
УСТАВ, НАПІВУСТАВ, СКОРОПИС
Мета: подати десятикласникам відомості про діяльність
Кирила та Мефодія та їхню роль у становленні
слов’янської писемності, розширити знання про
кириличний алфавіт та види письма в період Ки-
ївської Русі; на основі мовленнєво-комунікативного
дидактичного матеріалу виховувати почуття поваги
до історії рідної країни.
Обладнання: ксерокопії текстів, зображення Кирила та Мефодія,
алфавіт кирилиці, зразки уставу, півуставу та ско-
ропису, кросворд.
ХІД УРОКУ
Заслухати одного-двох учнів з доповідями про діяльність Ки-
рила та Мефодія.
IV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу
1. Уважно прослухайте текст. У якому стилі він оформлений?
Доведіть свою думку. Визначте тему та ідею почутого.
Св. Кирило (світське ім’я Костянтин) народився у 826 чи
827 р., а його старший брат Мефодій — в 814 р. в місті Солунь,
сучасна назва Фесалоніки (Греція) у сім’ї Лева — друнгарія,
військового середнього чину. За походженням Лев був греком,
а мати Кирила і Мефодія, як припускає багато дослідників, була
слов’янкою. Оскільки Солунь ІХ ст. був двомовним: місцева люд-
ність розмовляла грецькою мовою та болгаро-македонським діа-
лектом, то св. Кирило та Мефодій ще з дитинства добре засвоїли
слов’янську мову. Не випадково на початку 60-х рр. ІХ ст., коли
в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії,
то вирішальний вплив на її склад справив той факт, що Кирило
та Мефодій походили з Солуня, а «солуняни,— за словами імпе-
ратора Михайла ІІІ,— всі чисто говорять слов’янською мовою».
Молодший із солунських братів — Костянтин-Кирило освіту
здобував у Константинополі у Магнаврській школі, найкращому
навчальному закладі Візантії. У 850 або 851 р. Костянтин стає
професором цієї уславленої школи, де він прославився не лише як
філософ, але і як знавець інших мов. Окрім грецької, він доско-
нало володів слов’янською та латиною, а також староєврейською
мовою, адже при складанні слов’янської азбуки він використав
ряд елементів гебрейсько-самаритянського письма.
Про молодість Мефодія, старшого брата Костянтина-Кирила,
збереглося обмаль свідчень. Є припущення, що замолоду Мефодій
був імператорським намісником на слов’янських (болгарських)
землях Візантії, та, розчарувавшись у державній кар’єрі, по-
стригся в ченці й оселився в одному з монастирів на горі Олімп,
що поблизу сучасного міста Бурса у Туреччині.
Освіченість св. Кирила високо цінувалась у найвищих колах
Константинополя — Костянтин-Кирило навіть одержав прізвись-
ко — Філософ,— тому його часто залучали до різних дипломатич-
них місій.
Оскільки св. Кирило та Мефодій не були наділені ніякими при-
вілеями чи повноваженнями, то своє перебування у Великій Мо-
равії вони розпочали з каторжної праці: створювали та апробо-
вували норми першої літературної мови слов’ян; активно пе-
рекладали основні конфесійні тексти, що дозволило б вести
богослужіння слов’янською мовою; навчали слов’янської грамоти
та богослов’я близько 50 учнів, які повинні були стати священи-
ками. Ця праця, як свідчать джерела, тривала 40 місяців, після
чого св. Кирило та Мефодій разом із учнями вирушили у тривалу
подорож до Рима, де, як вони хотіли одержати офіційне визна-
ння створених ними перекладів основних богослужбових текстів
слов’янською мовою.
Надзвичайно повчальною з погляду сучасності є поведінка
святого Кирила під час дискусій з духовенством Венеції, яка
відбулася, коли солунські брати подорожували до Рима. За свід-
ченнями «Житія Кирила», у Венеції єпископи, священики, мо-
нахи накинулись, мов ворони, на Кирила, впадаючи у тримовну
єресь: вони були переконані, що Бога можна прославляти лише
трьома мовами — староєврейською, старогрецькою та латиною,
тому слов’янські переклади Святого Письма вони вважали єре-
тичними. Святий Кирило присоромив їх, відповівши: «Хіба Бог
не посилає дощ однаково для усіх? Або ж сонце не світить усім
і всюди? Або не усі дихаємо однаково повітрям? Тож як не со-
ромно вам визнавати лише три мови, а решту племен народів

вважати сліпими і глухими». А на додаток св. Кирило дотепно
назвав таких оборонців канонічності трьох мов пилатниками, бо,
мовляв, священність староєврейської, старогрецької та латини
вони пояснювали тим, що напис на Гробі Господньому був вико-
наний за наказом Пилата саме цими трьома мовами.
Завдяки солунським братам слов’яни першими серед євро-
пейських народів здобули право говорити з Богом рідною мо-
вою. При цьому слід наголосити, що св. Кирило і Мефодій зу-
міли так вирішити вкрай складну проблему визнання церквою
старослов’янської мови. Це помітно сприяло єдності церкви,
зміцнювало східну і західну гілки християнства, тоді як адепти
запровадження у церковне життя інших європейських мов, зо-
крема англійської, німецької, нерідко породжували церковні роз-
коли. (За Л. Белеєм з газети).
Стисло перекажіть прослуханий текст.
2. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Складіть план.
Кирилиця — одна з найдавніших систем слов’янського письма
(азбук), як і глаголиця. Названа на честь творця слов’янської писем-
ності просвітителя Кирила (світське ім’я — Костянтин). Кирилиця
ґрунтується на грецькому алфавіті унціального (уставного) типу.
Автор кирилиці невідомий. Є кілька гіпотез про її творця: сам Ки-
рило, Мефодій, пресвітер Костянтин, болгарський цар Симеон тощо.
Найімовірніше, що кирилицю склав у кінці ІХ– на початку Х ст.
учень Кирила Климент Охридський, який 893 став архієпископом
і розгорнув освітню діяльність у Південно-Західній Македонії.
У давню кирилицю ввійшли 24 літери грецького алфавіту (а, в,
г, д, є, z, н, і, к, л, м, n, о, п, р, с, т, ф, х, ω, ψ, θ, ξ, v) та 12 спе-
ціальних знаків на позначення характерних звуків слов’янської
фонетичної системи, а саме: б, ж, s (первісно вимовлялась як дз),
ч, γ, ш, ъ, ы, ь, ѣ, ѧ (юс малий, носовий е), Ѫ (юс великий, носо-
вий о), а також лігатура щ для передачі сполуки приголосних ш
і т (точний склад первісної кирилиці не з’ясований). Букву ш за-
позичено з глаголиці.
Літери ж, ч, y, б, ъ, ь, безсумнівно, є видозміненими глаго-
личними знаками. Допускається виникнення знака s із грецької
дигамми. Кожна буква кирилиці мала свою назву — в переваж-
ній більшості словоформи: азъ «я», боукы «буква» або «бук»,
вѣдѣ «знаю» (пізніше — вѣди «відай», «знай»), добро тощо. Вони
сприяли швидшому засвоєнню грамоти. Кириличні букви мали
й числове значення, співвідносне із значенням тотожних знаків
грецької абетки: а — 1, в — 2, г — 3, д — 4, є — 5 і т.д. Виня-
ток становили специфічні кириличні літери y і ч, які відповідно
мали значення 90 і 900.
Найдавнішою з нині відомих датованою кириличною пам’яткою
є напис 931 у скельному монастирі біля с. Крепча в Болгарії. Най-
давніші пергаменні кириличні рукописи — Савина книга (Савине
Євангеліє) кінець Х або початок ХІ ст., Супрасльський збірник
ХХ ст. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є дав-
ньоруське Остромирове Євангеліє 1056–57. Кирилиця протягом
Х–ХІІ ст. вживалася рівнобіжно з глаголицею, яку поступово
витісняла. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було
відносно простіше накреслення букв. Протягом історії кирилиці
мінявся тип письма. Першим з’явився устав. З ХIV ст. поши-
рився півустав. Поява півуставу була зумовлена прискоренням
процесу писання, оскільки потреба в книгах та ін. текстах збіль-
шувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо
в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що
призвело до виникнення в кінці ХIV ст. скоропису. Із скоропису
розвинувся курсив — сучасне ручне письмо з пов’язаними бук-
вами. В ХIV ст. з’явилася і орнаментальна в’язь у заголовках. Пів-
уставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів.
У Росії 1708 був створений близький до нинішнього гражданський
шрифт, яким мали писатися і друкуватися світські тексти. На-
креслення букв стало спрощеним. Кирилицею у давнину корис-
тувалися усі православні слов’яни, а також румуни й молдовани.
З уведенням додаткових букв і знаків до літер кирилиці на по-
значення специфічних звуків на слов’яно-кириличній графічній
основі ґрунтуються і нинішні системи письма українців, білору-
сів, росіян, болгар, македонців, сербів, югосл. русинів, а також
(через російський) алфавіти багатьох народів колишнього СРСР
і монгольська абетка (З енциклопедії).
Як кирилиця вплинула на розвиток сучасних слов’янських
систем письма?
Про які види письма в період Київської Русі ви довідалися?
Який вид письма ліг в основу друкарських шрифтів, а який —
в основу сучасного ручного письма?
Які значення мали кириличні букви? З чим це було пов’язане?
1. Прочитайте текст. Назвіть основні ознаки уставу, на півуставу
та скоропису.
Найдавніші східнослов’янські пам’ятки написані кирилицею,
яка вже від початку Х ст. поширювалась у Давній Русі, головним

чином разом з розповсюдження християнства. В історії кирилич-
ного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис.
Найдавніший з них устав, що виник під впливом грецького устав-
ного письма. Він вживався в давньоруській мові і в ранній пе-
ріод розвитку мов східнослов’янських народностей (XIV–XVI ст.).
Уставному письму властиві великі прямі літері, не з’єднані між
собою. З середини XIV ст. починає поширюватися півуставне
письмо. Його літери менші за розміром, часто вони пишуться
з нахилом вправо, їхня геометрична форма не завжди витриму-
ється, окремі літери виносяться над рядок. З кінця XIV ст. ви-
никає й розповсюджується скоропис, літери в якому з’єднуються,
форма їх ще більш порушується. В середині XVI ст. в східних
слов’ян виникає друкарство; друкований алфавіт створений з де-
якими змінами на основі півуставного письма. Перша датована
книга під назвою «Апостол» надрукована в Москві в 1564 р.,
на Україні у Львові — в 1574 р. Іваном Федоровим (З кн. Істо-
рична граматика української мови).
2. Розглянувши зразки кириличного письма спробуйте самі ви-
значити його вид: устав, напівустав та скоропис.
3. Розгадайте кросворд.
1 2 8 3 4
2 3
5
4
6 7
5
6 7
По вертикалі. 1. Одна з азбук, названа на честь творця слов’янської
писемності (Кирилиця). 2. Нормативно-правовий акт найвищої юридич-
ної сили держави, в якому закріплені основи політичної, економічної,
правової та інших систем цієї держави (Конституція). 3. Елементи
кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови,
нечиста мова (Суржик). 4. Українська, російська і білоруська мови — …
група мов (Слов’янська). 5. Творець слов’янської азбуки (Кирило). 6. Сві-
доме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу —
народності, нації (Лінгвоцид). 7. Яка функція мови відображена у виразі:
«Мова — засіб інтелектуальної діяльності людей»? (Когнітивна). 8. Мі-
ністр внутрішніх справ Російської імперії, автор тези: «Ніякої малоро-
сійської мови не було, немає і бути не може» (Валуєв).
По горизонталі. 1. Яка функція мови відображається у рядках: «Мова —
засіб спілкування»? (Комунікативна). 2. Вид письма давніх кириличних
рукописів (Скоропис). 3. Показник людської вихованості (Культура).
4. Певна тональність тексту, яка задається мовцем з метою викликати
певний настрій, емоції (Колорит). 5. Буква слов’янського алфавіту
(Іжиця). 6. Одна із слов’янських азбук (Глаголиця). 7. Найпоширеніша
сім’я споріднених мов (Індоєвропейська).
Використовуючи можливості мережі Інтернет або бібліотечний
фонд, знайти інформацію та підготувати повідомлення про
перші граматики української мови, про Мелетія Смотриць-
кого та Івана Ужевича.
Урок № 10
КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ.
ПЕРШІ ГРАМАТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Мета: поглибити знання школярів про українську писем-
ність, познайомити учнів із граматиками М. Смот-
рицького та І. Ужевича; розвивати мовленнєво-кому-
нікативні уміння, удосконалювати навички порів-
няння різних підходів до мовних явищ; за допо-
могою дидактичного матеріалу виховувати повагу
до історичних пам’яток, сприяти усвідомленню
зв’язку розвитку мови з історією народу-носія.
Обладнання: ксерокопії текстів, «Граматика» Мелетія Смотриць-
кого, граматика Івана Ужевича, алфавіт кирилиці
та глаголиці, зразки кириличного та глаголичного
письма (див. урок № 8), портрет М. Смотрицького.

ХІД УРОКУ
1. Прочитайте та прокоментуйте висловлювання.
1. Письмо, «як один з найделікатніших розділів історії куль-
тури», є відображенням естетичних смаків тієї чи іншої епохи
(В. Борисенко). 2. Багато більш давніх, ніж глаголиця, алфаві-
тів, у тому числі латинський і грецький, створювались за обра-
зом і подобою своїх «родичів» — алфавітів, що раніше існували
(Л. Толстой). 3. Як би там не було,— найбільше пощастило гре-
кам: саме їхня алфавітна система лягла в основу «великого де-
рева» алфавіту, що розкинув свої віти по всій земній кулі (А. Кон-
дратов).
Пригадайте, у який період історії людства виникло письмо.
Поміркуйте, чому, порівняно із звуковою мовою, письмо ви-
ступає додатковим засобом спілкування?
2. Бесіда
Пригадайте, за яких умов виникло письмо у слов’ян?
Назвіть факти, які доводять існування письма у Київській
Русі. З’ясуйте етимологію слів кирилиця і глаголиця.
Які букви в кирилиці і глаголиці були непотрібні праукраїн-
цям?
Розглянувши кириличний та глаголичний алфавіти, а також
зразки письма, порівняйте два види писемності.
3. Прочитайте текст. Охарактеризуйте структуру граматики
М. Смотрицького. У чому полягає традиційність і новатор-
ство талановитого граматиста?
ГРАМАТИКА М. СМОТРИЦЬКОГО —
ПЕРЛИНА ДАВНЬОГО МОВОЗНАВСТВА
«Граматика» — один із найвидатніших творів давнього слов’ян-
ського мовознавства. Його написав молодий учений, добре обізнаний
із тодішньою європейською та вітчизняною граматичною наукою
і з церковнослов’янськими текстами, досвідчений педагог, що ви-
кладав церковнослов’янську мову в школах Вільна, Острога, Києва.
Автор створив працю в несприятливих умовах переслідувань його
після надрукування книги «Плач». Смотрицький змушений був
блукати з місця на місце, але найдовше (приблизно чотири роки)
він прожив у Києві, де йому надав притулок І. Борецький. Оче-
видно, під час викладання й ректорування в Київській школі Ме-
летій написав якщо не ввесь текст, то принаймні більшу частину
«Граматики» (1614 р. або 1615–1617 рр.— перша пол. 1618 р.).
«Граматика» Смотрицького призначена була передусім для
викладачів. Вона велика обсягом, насичена визначеннями, при-
кладами, поясненнями винятків із правил. Отже, Смотрицький
задумав її як підручник. Звертаючись у передмові до вчителів,
Смотрицький пише про велике значення граматики. Тут вперше
у вітчизняному мовознавстві Смотрицький торкається питання
про добрий стиль й нормативність у мові. Цікаві також вказівки
Мелетія про методику викладання мови, тому його передмова —
цінний документ педагогічної й методичної думки XVII ст. Реко-
мендується читати різноманітні тексти, писані «чисты (м) языкомъ
Славεнскимъ», причому необхідно вивчати й словниковий склад
мови.М. Смотрицький вважає, що діти мають у школі розмов-
ляти словенороською мовою. Учений усвідомлює, що «славεнскій
языкъ» у його часи був занедбаний.
Смотрицький перший в історії нашого мовознавства дав повний
курс граматики в її тодішніх основних частинах: «Орфографія,
Етимологія, Синтаксис». Смотрицький у церковнослов’янській
мові налічує 40 букв. Фактично тут наведено 47 букв, через те
що автор кваліфікує окремі літери як варіанти інших: «г или ґ»,
«s, ξ или з», «оу или ү».
Частини мови поділяються на «СкланАεмыА, и Нεскла-
нАεмыА». Багато місця відведено «Имεни», що об’єднує іменники,
прикметники, числівники та займенники прикметникової відміни.
Загалом «ИмА» має сім ознак: «Оуравнεнїε: Родъ: Видъ: Число:
Начεртанїε: Падεжъ: и Склонεнїε». За Смотрицьким «ИмА» буває
двох видів: «Собствε (н)ноε» (Петръ) і «Нарицатεлноε» (отεцъ).
Велике значення мала книга Смотрицького для написання
першої граматики російської мови «Grammatica Russica».
Твір М. Смотрицького відіграв визначну роль і в історії куль-
тури південних слов’ян, насамперед у Сербії. Митрополит М. Пе-
трович, що заснував на початку XVIII ст. школу в м. Карловац,
запросив викладачів із Росії. Викладач М. Суворов привіз із со-
бою 100 примірників «Граматики» Смотрицького. «Граматика»
М. Смотрицького була відома в країнах Європи і поза ареалом
функціонування церковнослов’янської мови. Щоб зробити її до-
ступною для вивчення особами, які не знали або були мало обі-
знані з церковнослов’янською мовою, робилися більш-менш по-
вні переклади «Граматики» латинською мовою.

M. Смотрицький дав школам XVII ст. авторитетний і ґрунтов-
ний підручник. Після його «Граматики» ніхто не наважився на-
падати на церковнослов’янську мову як на мову невпорядковану.
Видатний учений здійснив кодифікацію церковнослов’янської
мови східнослов’янської редакції. Кількість східнослов’янських
і власне українських елементів у ній порівняно невелика, од-
нак вони разом із східнослов’янською звуковою (точніше — ор-
фографічною) оболонкою книжних елементів надавали нормам
М. Смотрицького словенороського характеру. Об’єднання в «Гра-
матиці» М. Смотрицького елементів, спільних для східних і пів-
денних слов’ян, з елементами специфічно східнослов’янськими
й південнослов’янськими (насамперед старослов’янського похо-
дження) зробило її однаково прийнятною і близькою для всіх
слов’янських народів, які користувалися церковнослов’янською
мовою, тому праця М. Смотрицького стала знаряддям культур-
ного єднання слов’ян.М. Смотрицький уперше виразно відділив
церковнослов’янську мову від східнослов’янських, проте слове-
нороський характер «Граматики» благотворно вплинув на за-
кріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на уста-
лення орфографії та орфоепії української мови XVII–XVIII ст.
(За В. Німчуком).
4. Прочитайте фрагменти з граматики. Поясніть, у чому вияв-
ляється зв’язок граматики М. Смотрицького з українською
літературною і народною мовою?
Опаснω прочує блюдомо бγди: во Грєчєски (х) рєченїи (х) оро-
графїи Грєчєской в Латінски (х) латінстєй хранимий быти: иво
єврєйски (х) єврєйстєй, якω, Данїил (у) Михалъ Мартінъ Філоєй:
и про (ч).
Прєпинанїа строчна сть десать: чєрта/: запатая,: двоточїє::
точка.: ра (з)атная: єдинитна»: вопросна: оудивна!: вместна []: (т)
ло (ж)на () (З кн. «Історія української літературної мови»).
5. Прочитайте текст. Що нового ви дізналися про історичний
шлях української наукової думки? Назвіть особливості гра-
матики Івана Ужевича.
Винятковою працею в історії староукраїнської філології
є «Граматыка словенская, написана пре (з) Іωанна Ужевича сло-
вАнина славнои Академїи пари (з)скои в (ъ) теωлогїи студента
в (ъ) Парижу» (далі «Граматыка»). Такий заголовок має руко-
пис пам’ятки з датою 1643 р., який зберігається в Національ-
ній бібліотеці в Парижі. Другий варіант твору озаглавлений
«Граматыка словенская. Зложена и написана трудомъ и прилежанїє
(м) Іωанна Ужевича словянина», датований 1645 р., знаходиться
в бібліотеці м. Арраса на півночі Франції. Обидва манускрипти
написані латинською мовою. Своєрідність «Граматыки» І. Уже-
вича полягає не тільки в тому, що вона створена міжнародною
мовою Європи старої доби, але й у тім, що заголовок її обіцяє
читачеві опис «словенської» — церковнослов’янської мови, од-
нак насправді автор викладає в книзі головним чином систему
української мови XVII ст.
Граматист знайомить західноєвропейських філологів і з де-
якими особливостями міжслов’янської церковнослов’янської
мови, яку називає «священною» («святою»). Словенороська (цер-
ковнослов’янська) й українська мови в контексті «Граматыки»
І. Ужевича розглядаються як два різновиди однієї мови. Церковно-
слов’янські елементи автор здебільшого підкреслює, але часом
їх не виділяє жодним чином.
У творі І. Ужевича досить помітний порівняльний аспект:
іноді вчений показує морфологічні особливості польської, чеської
й хорватської мов. Лінгвіст часто підкреслено виділяє подібність
слов’янської граматичної системи до латинської або її відмінності
від неї. Принагідно І. Ужевич для зіставлення залучає факти грець-
кої й гебрайської (давньоєврейської) мов. Все це свідчить про те,
що свою книгу вчений пропонував увазі освічених філологів. Імо-
вірно, І. Ужевич прагнув на основі української мови створити вступ
до вивчення граматичних систем інших слов’янських мов.
«Граматыка словенска» І. Ужевича порівняно невелика за об-
сягом — 142 с. паризький, 170 с.— арраський варіант рукопису
у чверть аркуша.
І. Ужевич написав граматику української мови. Він добре знав,
що це перша праця такого змісту, тому після розгляду граматич-
ної системи наприкінці її в «Епіграмі на книгу» слушно писав:
«Книго, ніколи такою на батьківщині не бачена…».
Адресована іноземцям-неслов’янам — західноєвропейським
ученим, «Граматыка» І. Ужевича відзначається рядом специфіч-
них рис, непритаманних іншим граматичним працям українських
лінгвістів старої доби.
Вона починається типовим східнослов’янським букварем
XVII ст. Автор наводить алфавіт у «друкарському» й скоропис-
ному варіантах в узвичаєному прямому порядку літер, оберненому
й змішаному. Тут же даються графічні варіанти букв. Харак-
терно, що серед кириличних букв немає ґ, закріпленої М. Смо-
трицьким для словенороського правопису і часто вживаної в се-
редині XVII ст.

Другий розділ — «Про частини мови» — присвячено морфо-
логії. Граматист у паризькому варіанті своєї праці твердить, що
«слов’яни, як і латини, мають вісім частин мови», але не перелічує
їх. У арраському рукописі І. Ужевич називає кожну: ім’я, займен-
ник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник
та вигук. У цьому він прийняв класифікацію М. Смотрицького.
Невелика за обсягом «Граматыка» І. Ужевича є непересіч-
ним явищем в історії української лінгвістики. Українська мовна
система в ній викладена вдало, хоч у автора виникали труд-
нощі при витлумаченні деяких специфічних слов’яноукраїнських
граматичних особливостей. В історію філології І. Ужевич увій-
шов як учений, що перший лінгвістично опрацював українську
мову. Неминуще значення має й фактичний матеріал його праці
6. Охарактеризуйте структуру і наукову базу граматики І. Уже-
вича, використавши наведені уривки з праці.
Уривок з паризького рукопису
Prima persona Indicativi γ in vel ю
Secunda in ишъ vel єшъ:
Tretia in итъ vel єтъ
Prateriti ma persona in лємъ vel лєхъ secunda in лєсь Tertia in
лъ Imperativus in й contractum et й longum vt панй.
Уривок з арраського рукопису
Numero Plurali
Nomi: и, стали, лазни Balnea
Genit: єй, сталєй
Dati: ємъ сталємъ
Accus: и, стали
Voca: и, стали
Abla: Ами, сталАми//Ахъ.
(З кн. «Історія української літературної мови»)
7. Порівняйте граматику М. Смотрицького та І. Ужевича. Які
спільні та відмінні риси ви помітили?
ІV. Підсумки уроку
Які граматики ви знаєте? Чим пояснюється їх поява?
У чому полягає практичне значення перших граматик укра-
їнської мови?
Що вам відомо з історії написання, функціонування у слов’ян-
ському світі граматики М. Смотрицького?
V. Домашнє завдання
Складіть діалог на 16–18 реплік про важливість перших гра-
матик української мови.
Урок № 11
КОМУНІКАТИВНІ ОЗНАКИ МОВЛЕННЯ.
(ПОНЯТТЯ ПРО КОМУНІКАТИВНУ ДОЦІЛЬНІСТЬ,
ТОЧНІСТЬ, ЯСНІСТЬ, ПРАВИЛЬНІСТЬ, ЛОГІКУ,
ПОСЛІДОВНІСТЬ, ОБРАЗНІСТЬ, ВИРАЗНІСТЬ,
ЕСТЕТИЧНІСТЬ МОВИ). ОСОБЛИВОСТІ МОНОЛОГІЧНОГО
МОВЛЕННЯ. ПІДГОТОВКА ВЛАСНОГО ВИСЛОВЛЮВАННЯ.
ВИСТУП НА ЗБОРАХ, СЕМІНАРАХ, КОНФЕРЕНЦІЇ
Мета: розширити знання учнів про комунікативні ознаки
мовлення; удосконалювати мовленнєво-комуніка-
тивні вміння складати монологічні висловлювання,
формувати уміння правильно, логічно, послідовно
викладати думки, користуватися образними худож-
німи засобами; виховувати любов до українського
слова, чуття краси мови.
Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення.
Обладнання: копії текстів, картки з індивідуальним завданням,
тлумачний словник української мови, таблиця «Як
готувати доповідь».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Усвідомлення теоретичного матеріалу
в процесі практичної роботи
Коментар учителя. Основними ознаками комунікативно якіс-
ного мовлення є його правильність, логічність, доцільність, точ-
ність, виразність, ясність, етичність, естетичність.
Правильність мовлення в лінгвістичному розумінні означає
добре володіння орфоепічними, орфографічними, граматичними,
стилістичними нормами сучасної літературної мови. Правиль-
ність у риторичному розумінні тлумачиться значно ширше. Крім
лінгвістичної правильності вона містить насамперед правильне,

а не перекручене розуміння понять, термінів, якими подаються
ці поняття, доречне вживання їх, зв’язок думок і понять у єдину
теорію, ясність викладу. Правильним є запитання, яке спонукає
до думки і пошуку істини. Правильною є відповідь, в основі якої
істинні знання (наукові, об’єктивні, достовірні) (Л. Мацько).
1. Робота у групах з індивідуальними картками.
Картка № 1
Поясніть, у чому полягає семантична і функціональна відмін-
ність слів і словосполучень у наведених парах. Уведіть ці слова
в речення.
Протягом — на протязі; притаманний — властивий; пам’ятка —
пам’ятник; ефектний — ефективний; уява — уявлення; зважа-
ти — мішати.
Картка № 2
Відредагуйте кальковані конструкції.
Напечатати текст, ваше кінцеве рішення, я до вас по справі,
вірна відповідь, перевести на українську мову, говорить на укра-
їнській мові, виключіть світло.
Картка № 3
Перекладіть української мовою.
Следующий день, следующий раз, следующие выводы, следу-
ющий номер газеты, на следующий год, пусть войдет следующий,
текущий момент, текущая политика, текущий ручей, текущий
счет в банке, протекающая крыша.
Картка № 4
Відредагуйте речення.
1. Такі ж самі якості властиві й другому кандидату. 2. Ви
не прийняли мої аргументи до уваги. 3.— Яка зараз година? —
Шість. 4. Цікавою у цьому відношенні постає Ваша теорія.
Коментар учителя. Першою умовою логічності мовлення
є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгор-
тання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати
послідовно, спиратися на попередні етапи думання, розкривати
наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення
(тези), давати обґрунтування і пояснення фактів — все це необ-
хідні умови логічності мовлення.
Другою умовою логічності мовлення є знання мовцями мов-
них засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет
думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смис-
лову зв’язність мовлення, уникаючи таким чином суперечливості
у викладі матеріалу (Л. Мацько).
2. Поясніть специфіку алогізмів та їх стилістичні функції.
Живий труп, солодка гіркота, багатий бідняк, дзвінка тиша,
крик німоти, раб волі.
3. З’ясуйте, чи логічно побудовані конструкції. Запишіть пра-
вильний варіант.
Дуже синенький, мокра вода, занадто добрий, сильно зелену-
ватий, трохи задовгий, рівна половина, місяць березень, дерева
і яблуні зацвіли.
Коментар учителя. Точність мовлення досягається вмінням
узгодити знання матеріалу зі знанням мови, тобто вибрати най-
точнішу для певної ситуації форму відповіді чи розповіді.
Точність мовлення — одна з найважливіших ознак культури
мови. Вона утримує нас від зайвого говоріння. Ця ознака склада-
ється з двох компонентів: адекватне мовне вираження дійсності,
тобто несуперечливе життю; і вживання слів і виразів, узвичає-
них для мовців, які володіють нормами цієї літературної норми
(Л. Мацько).
4. Зробіть усі можливі перестановки слів. Чи втрачається при
цьому точність висловлювання?
1. Сьогодні я прийшла додому ввечері. 2. Йому стало дуже
шкода дитини. 3. Повертаючись з прогулянки, ми зустріли свого
друга.
Коментар учителя. Виразність є ознакою культури мови
всіх мовців і виявляється через їх уміння користуватися всіма
стилями мови. У наукових текстах вона досягається точністю
слів і логічністю викладу, професійною лексикою і фразеоло-
гією. В офіційно-діловому стилі для цього використовують адмі-
ністративно-управлінську термінологію, сегментування тексту,
різні рівні стандартизації, кліше. Публіцистичний стиль увираз-
нюється суспільно-політичною лексикою, ідеологемами, інфор-
маційними штампами та експресивними художніми засобами.
У художній літературі виразність формується майстерними
художніми засобами: тропами і стилістичними фігурами, комбі-
нуванням слів, що мають переносні значення, доречним викорис-
танням різноманітних синтаксичних конструкцій (Л. Мацько).
5. Прочитайте. Які засоби виразності вживає Л. Глібов у вірші?
Стоїть гора високая,
попід горою гай,
зелений гай густесенький,
неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька:
як скло, вона блищить;
долиною зеленою
кудись вона біжить.
(Л. Глібов)
6. Правильно наголосіть слова.
Навчання, ім’я, ознака, виразний, позначка, феномен, черго-
вий, алфавіт, середина, помилка, прошу, колос.
7. Прочитайте уривок з твору О. Довженка. Які типи речень вжи-
ває письменник? Визначте їх смислову й емоційну роль.
Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із ран-
нім плугом. Коли ж вони поверталися увечері додому, їх стрі-
чали старі й малі. А яка то була радість, коли орач виймав тобі
з торби шматок причерствілого хліба і казав, що він од зайця. Це
був найкращий хліб мого дитинства! (О. Довженко).
Коментар учителя. Одним із показників культури мови є ес-
тетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: точність,
логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різно-
манітність, образність, які у взаємодії і пропорційності створю-
ють гармонію усного чи писемного тексту, що здатний викликати
у слухачів (читачів) естетичне задоволення (Л. Мацько).
Коментар учителя. Ми з вами розглянули комунікативні
ознаки мовлення, а тепер спробуємо застосувати набуті знання
на практиці, підготувавши власне монологічне висловлювання.
Монологічне мовлення визначають як зв’язне безперервне ви-
словлювання однієї особи, адресоване одному або кільком співроз-
мовникам. Метою такого висловлювання є потреба певним чином
вплинути на інших людей, у чомусь їх переконати, чогось домогтися.
У монолозі рідше застосовуються позамовні комунікативні засоби.
Монолог — це односпрямована форма мовлення, в якій ін-
формаційний потенціал мовця вищий, ніж потенціал слухача.
Для монологу характерне не обмін, а передавання інформації від
мовця до слухача (Л. Власенко).
Які види монологічного мовлення найчастіше зустрічаються
в повсякденному житті?
Чи доводилося вам брати участь у конференціях, виступати
на зборах, семінарських заняттях? Чи вдалими були ваші ви-
ступи? Що здалося вам найважчим?
Чим відрізняється доповідь від виступу, повідомлення? Ско-
ристайтеся тлумачним словником.
Розгляньте таблицю «Як готувати доповідь». Охарактеризуйте
основні етапи підготовки до виступу.
8. Прочитайте висловлювання. Сформулюйте основні правила
ораторського мистецтва.
1. Оратор має зовнішньо добре виглядати, справляти приємне
враження не тільки змістом промови, а й дикцією, силою зву-
чання голосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами,
кінесикою (Л. Мацько). 2. Здатність постійно дбати про слухачів
і вміння поставити себе на їхнє місце — одна з найважливіших
передумов успіху промовця (І. Томан). 3. Красномовність — це
ще не все: істина буває настільки ясною, що ніщо не може її за-
тьмарити (Цицерон). 4. Убогість мови означає убогість думки
(Н. Бабич).
IV. Підсумки уроку
Уявіть, що ви стали учасником конференції «Традиції і сим-
воли українського народу». Підготуйте доповідь для виступу
на одну із запропонованих тем: «Рушник в українських об-
рядах та звичаях», «Символ хлібу в українській хаті», «Ко-
зацтво: образ українського лицаря».
ПАМ’ЯТКА
«Як готувати доповідь»
1. Визначити адресата і мету спілкування.
2. Вдуматися в тему, визначити основну думку майбутнього
висловлювання.
3. Знайти та опрацювати літературу з обраної теми, осмислити
основні положення.
4. Добирати матеріал з урахуванням тих фактів, які будуть
цікаві аудиторії.
5. Скласти робочий план.
6. Записати текст доповіді.
7. Виділити терміни, незнайомі слова, уточнити вимову і на-
голошення слів.
8. Говорити нешвидко, дотримуватися правильної інтонації.
9. Переказати текст доповіді вдома (10–20 хв.).
10. Під час виступу стежити за слухачами, їх реакцією.
11. Стежити за своїм мовленням: уникати слів-паразитів, не за-
повнювати паузи звуками «е-е-е», «ну-у» та ін.
12. Якщо потрібно заглянути до рукопису, опустіть очі, не на-
хиляючи голови.

Урок № 12
СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ.
РОЗВИТОК МОВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Мета: узагальнити відомості учнів про становлення сучас-
ного українського алфавіту та про особливості роз-
витку мови на сучасному етапі; розвивати логічне
мислення учнів; виховувати повагу до культури
своєї нації та рідної мови.
Тип уроку: урок формування практичних умінь і навичок з еле-
ментами узагальнення.
Обладнання: копії текстів, плакат «Український алфавіт»
Жива мова — це процес, а не закам’янілий факт,
це широка водна річка, що віддзеркалює в собі й береги і небо,
і мінливість хмар, і прудкий блискавичний льот аероплана,
і зигзаги пташиних крил, а не покритий
зеленою ряскою непорушний ставок.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння та закріплення нового матеріалу
1. Лінгвістична розминка.
1. Які алфавіти складаються з 6 літер? (Азбука, абетка)
2. Я такий же, як знак розділовий, і відомий шкільній дітворі.
Та в словах української мови я пишусь не внизу, а вгорі. Спро-
буй лиш написати ім’я — зразу стану потрібним і я (Апостроф)
3. Найголовніший в слові я. Коли мене немає, то й трава не про-
ростає (Корінь)
4. Як написати слово робота п’ятьма, чотирма літерами? (Праця,
труд)
5. Що стоїть посеред Землі? (Літера м)
6. Як правильно казати: «Не бачу білий жовток» чи «Не бачу
білого жовтка»? (Ні так, ні так, оскільки жовток жовтий)
7. З «з» пасусь я на зорі, в мене ріжки чималі. Сіно на зиму для
мене з «с» накосять косарі (Коза, коса)
8. Як утворилися синонімічні слова «азбука» та «алфавіт»? (Слово
«азбука» слов’янське, а «алфавіт» — грецьке. Утворені вони
однаково — від назв перших літер: «аз» та «бука», а також
«альфа» та «віта»).
2. Прочитайте уважно текст. Доберіть заголовок. Складіть план.
Український алфавіт — сукупність літер, прийнятих в укра-
їнській писемності й розміщених у певному усталеному порядку.
Український алфавіт сформувався на основі кирилиці, що поши-
рилася в Київській Русі із прийняттям християнства і протягом
Х–ХVIII ст. зазнавала змін у зв’язку з потребою пристосувати
її до звукового складу народного мовлення. Староукраїнська
абетка успадкувала всі літери давньої кирилиці, але у зв’язку
з розвитком фонетичної системи української мови зростала невід-
повідність між традиційно вживаними літерами і новоутворе-
ними звуками, що в староукраїнській писемності спричинювалося
до змішування літер на письмі (и — і — ы тощо) і руйнування
правопису, традицій. Цей неусталений правопис протягом XIII —
початку XVIII ст. стихійно змінювався в напрямі його узгодження
із звуковою системою та граматичною будовою української мови,
хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних
правописних норм цього досягти не вдалося. На розвиток укра-
їнської писемності і впорядкування українського алфавіту мала
вплив російська реформа письма 1708–1710 р., за якою з алфа-
віту було усунуто як непотрібні літери ω («от», омега), ψ («псі»),
ξ («ксі»), z («земля»), v («іжиця»), остаточно вилучено юс вели-
кий і юс малий, узаконено спорадично вживану раніше літеру
я тощо. Проте в алфавіті ще залишалися зайві літери θ («фіта»),
(«ять»). Було спрощено також друкований шрифт, який дістав
назву «гражданська азбука» (гражданський шрифт). У ХVIII ст.
цей шрифт поширився у східній Україні, де його пристосовували
до звукового складу української літературної мови. Протягом
ХІХ ст. було запропоновано вживання нових літер, які зберег-
лися і в сучасному українському алфавіту: і (О. Павловський,
1818), є (правопис «Русалки ДнЂстровоі», 1837), ї (правопис
Пд.-Зх. відділення Рос. геогр. т-ва, 1873). У 2-й половині ХІХ ст.
з гражданської абетки в Україні випали літери ы, ь, е, ъ; за різ-
ними звуками закріпилися літери ы, і. В Зх. Україні гражданську
абетку вперше використала «Руська трійця» у збірнику «Русалка
Дн стровая»; з 70-х pp. ХІХ ст. нею стали користуватися «мо-
сквофіли» та ін. 1895 «Руський правопис», виданий галицькою
Шкільною крайовою радою для вжитку в шкільному навчанні,
офіційно закріпив гражданський шрифт і фонетичний правопис
у Галичині. На Наддніпрянщині український алфавіт і графіка
сформувалися в їхньому сучасному вигляді після 1905, що за-
свідчив «Словарь української мови» за редакцією Б. Грінченка.

Згідно з правописом 1933 було вилучено літеру ґ, відновлену
в 3-му виданні «Українського правопису» (1990).
Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які
вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера по-
значає приголосні звуки (б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф,
х, ц, ч, ш, щ), 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у переда-
ють кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по од-
ному звуку лише після м’яких приголосних (синє, люди, ряд),
а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два
(й + е, й + у, й + а: має, юнак, в’янути); літера ї завжди позна-
чає два звуки (й + і: їжа, з’їзд); літера й перед о позначає при-
голосний j (його); літера ь звукового значення не має, а вжива-
ється для позначення м’якості приголосного звука (кінь, льон).
Літера г позначає фарингальний h (голова), а ґ — задньоязиковий
проривний приголосний g (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позна-
чає сполучення звуків шч (щука). Літери українського алфавіту
за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані
й писані (З енциклопедії).
Стисло перекажіть текст.
3. Запишіть слова у дві колонки, розташувавши їх в алфавітному
порядку. З останніх літер записаних слів складіть прислів’я.
1. Сад, вишенька, жайворонок, зерно, холодно, ліс, листо-
пад, переліт, зранку, зовсім, доверху, чисто, здогад, личко, ли-
цар, жердка, щітка, шланг, віз, горб, радощі, цукор. 2. Степ, сте-
бельце, вівчар, зола, жар, вилов, відліт, вище, хороше, удруге,
число, яйце, підріс, палац, питання, відступ, виступ, відплата,
підрив, шарж, футляр, хром.
4. Прокоментуйте вислови про засоби впливу на розвиток сучас-
ної літературної мови. Як пов’язаний розвиток мови з еволю-
цією народу? Чи може окрема особистість впливати на роз-
виток літературної мови?
1. Кожна національна культура і пов’язана з нею мова, у тому
числі й українська, твориться, звичайно, для потреб відповідного
народу, але нові імпульси для дальшого розвитку дістає не тільки
від нього, а й від довколишнього іншонаціонального й іншомовного
світу (О. Ткаченко). 2. Синтезуючи в органічну єдність живу на-
родну мову й літературно-мовну спадщину, поширюючи тематику
української літератури, Шевченко поповнює словниковий склад,
розвиває синтаксис, виробляє, удосконалює і усталює граматичні
та фонетичні норми української літературної мови, розширює
її стилістичні можливості (М. Жовтобрюх). 3. Народ у своєму роз-
виткові твердим ступає кроком тільки тоді, коли має за підставу ту
живу, рідну мову, що її віками викохувала собі народна психологія
(Л. Масенко). 4. У наші дні лексика згрубіла, просторічна, яку
так старанно оминали представники красного письменства, пере-
сувається в активний словниковий фонд носіїв мови, у ЗМІ й на-
віть у сферу поетичного (Л. Лисиченко). 5. В останнє десятиріччя
ХХ ст. завдяки розширенню суспільних сфер використання укра-
їнської мови і зростання модусу її присутності в мовному просторі
України активізувалися процеси демократизації та інтелектуалі-
зації української мови. Це виявилось у проникненні в українську
мову уснорозмовних елементів, яскраво забарвлених вільними
емоціями і суб’єктивними оцінками (Л. Мацько).
Як ви розумієте епіграф до уроку?
5. Прочитайте текст. Визначте його основну думку.
З часу свого виникнення і протягом усього періоду існування
будь-яка мова переживає безперервні зміни: змінюється звуковий
і словниковий склад, зазнають еволюції морфологічна і синтак-
сична системи живих мов.
Які ж чинники спричинюють їх зміни?
Виділяють зовнішні і внутрішні фактори, що зумовлюють
зміни мов.
Фактори, що діють на розвиток мови ззовні, називають по-
залінгвістичними, або екстралінгвістичними. До них відносять:
1) розщеплення колись єдиної етнічної єдності на дві або більше
етнічних груп; 2) вплив різних форм контактів: племені з пле-
менем, народності з іншої народністю, нації — з нацією, що зу-
мовлює зміни в мові; 3) вплив історичних подій у межах держав-
ного об’єднання.
Внутрілінгвістичні, або інтралінгвістичні, фактори закладені
в самій мові, в її внутрішніх тенденціях розвитку, які виявляються
у внутрішніх законах звукових, словесних, граматичних змін.
Поява слів-неологізмів у будь-якій мові, як правило, зумов-
люється екстралінгвістичними факторами — змінами в житті
суспільства, виробництва, техніки. Так, розвиток біологічної
науки спричинився до появи в європейських мовах слова ген;
після революції 1917 року з’явилися радянізми колгосп, рад-
госп; розвиток космонавтики зумовив появу слів космонавт,
космодром.
В поповненні словникового складу тієї чи іншої мови часто ві-
діграють роль міжмовні контакти, що зумовлює появу запозичень.

Як правило, з мови в мову переносяться слова. Проте можливе
й перенесення префіксів і суфіксів. В українській мові є ряд пре-
фіксів і суфіксів, запозичених, наприклад, з мов: грецької (анти-,
ізм-): антигігієнічний, феодалізм; латинської (екс-, ор-), як-от:
ексчемпіон, диктатор.
Внутрілінгвістичні зміни відбуваються незалежно від дії ззовні,
чи від суспільних процесів, чи від «волі» людей. Такі зміни дик-
туються специфічними властивостями структури конкретної мови
й існуючими в мові тенденціями розвитку. Дослідженнями до-
ведено, що фонетична система східнослов’янських мов (україн-
ської, російської й білоруської) протягом кількох століть зазна-
вала значних змін: 1) кількісно зменшилася система голосних;
2) з’явилася низка фонетичних чергувань, зокрема в українській
мові чергування [о] та [е] у відкритому складі з [і]: ко-нь > кінь;
3) зазнав змін складоподіл слів: колишні відкриті склади пере-
творились у закриті: сънъ > сон. Причини цих змін у складопо-
ділі внутрілінгвістичні у занепаді так званих глухих звуків, що
позначалися буквами ъ і ь.
Не однаковими є зміни різних мовних рівнів.
Найчутливішим до суспільних зрушень є словниковий склад,
який постійно реагує на будь-які суспільні перетворення, внаслі-
док чого з’являються неологізми та архаїзми, переосмислюються
значення багатьох слів тощо. Так, потреба утворювати нові слова
зумовила в останнє десятиріччя активізацію такого словотвір-
ного способу російської та української мов, як абревіація, наслід-
ком якої стали новотвори 90-х років ХХ ст. і початку ХХІ сто-
ліття: УБОЗ (управління боротьби з організованою злочинністю),
ЄС (Європейський Союз), ЗМІ (засоби масової інформації).
Слово-неологізм, проіснувавши незначний проміжок часу,
може перетворитися на архаїзм. Так сталось із словами україн-
ської мови ХХ століття комнезам (комітет незаможників), неп
(нова економічна політика).
Повільніше за словниковий склад змінюється фонетична сис-
тема. Звукове оформлення слова і морфеми з суспільно закріпле-
ними значеннями передається з покоління в покоління як загаль-
нозрозуміле кожному, хто користується цією мовою. Оскільки
певний звуковий ряд мови задовольняє суспільство як засіб ви-
раження поняття чи думки, то воно й не зацікавлене в рапто-
вій заміні його на інші звукові одиниці. Отже, коли йдеться про
зміни вимови, то облік між порівнюваними епохами ведеться
не роками, а десятиріччями і навіть сторіччями.
Граматична будова мови виявляє ще більшу стійкість до змін
з огляду на її надто багатопланову взаємопов’язану системність,
яка цементує мову і надає їй необхідної стрункості. Однак стій-
кий характер фонетичної системи і граматичної будови відносний.
Фонетика і граматика теж зазнають змін, хоч цей процес у них
проходить не настільки помітно, як у лексиці. Граматика, напри-
клад, потребує часу для накопичення нових елементів.
Розвиток мов здійснюється не стрибками, які б новації не ви-
никали, як би активно не розвивався склад мови і її граматичні
засоби. Це одне. І друге: змін цілих мовних рівнів і їх структури
протягом історично короткого часу не буває. На сторожі стійкості
мовних рівнів стоїть їх системний характер і структура всієї мови
(За С. Дорошенком).
Які чинники впливають на розвиток мови на сучасному
етапі?
Який шар мови зазнає найбільшої кількості змін і чим це зу-
мовлюється?
Наведіть приклади змін у сучасній мові. Чим вони обумовлені?
7. Прослухайте текст. Визначте його стиль та основну думку.
Доберіть заголовок. Яку мету ставить перед собою автор?
Про які процеси сучасної мови йдеться? Чому автор вважає
процес «демократизації мови» негативним явищем? А як ви
ставитеся до подібних тенденцій?
Сьогодні під впливом нового досвіду, що включився й у нашу
свідомість, і в нашу мову, чимало (переважно) міських мешкан-
ців, коли чують слово зілля, не згадують те різнотрав’я, що зрос-
тає в полі, на луках, у саду, у лісі, а при слові травка думають
не про ту, що зеленіє, а швидше згадують про наркотичні засоби,
бо саме в такому значенні щоденно чують особливо в ЗМІ ці слова
саме з таким значенням. Подібної деформації зазнало й значення
слова голубий. Значна частотність уживання подібних слів фак-
тично є рекламою таких явищ, що особливо небезпечно для мо-
лоді, яка швидко переймає все «нове» й намагається дослідно
перевірити значення й сутність подібного. Під впливом америка-
нізму «займатися любов’ю» слово любов втратило семи, пов’язані
з духовним єднанням людей, а на перше місце вийшла ознака
біологічної сутності, унаслідок чого слово любов у щоденному
вжитку для багатьох стало дорівнювати значенню слова секс. А це,
у свою чергу, закріплюється у свідомості як домінантна ознака
явища. Така деформація значення негативно впливає й на цін-
нісні установки особистості, і на таку важливу власне людську

сферу життя, якою є сім’я. У такий спосіб під впливом зовнішніх
факторів, що закріплюються мовою, руйнуються духовні тради-
ції й ментальність у ставленні до стосунків між чоловіком і жін-
кою. Збільшення або зменшення частоти вживання певних слів
вносять, а не лише фіксують наявність або відсутність відповід-
них явищ. Особливо це стосується слів, що називають абстрактні
явища, характеризують зовнішні риси й внутрішні властивості
людини. Так, основною ознакою (позитивною) жінки для чоло-
віка стала «сексуальність» і «еротичність» (до речі, це пов’язано
з деформацією значення слова «любов»). Тому при характеристиці
жіночої (та й чоловічої) вроди і внутрішнього світу рідко вжива-
ють слова «красива», «вродлива», «горда», «розумна», «добра»
(або «зла»), «шляхетна» (або «брутальна»), «лагідна», «ніжна»,
«дбайлива» і можна наводити незамкнений ряд ознак, які завжди
були пов’язані в ментальності народу з концептом жінка.
У поданих прикладах виявляються складні лексико-семантичні
процеси, що відбуваються в українській (і не тільки) літературній
мові. Перший із них називають демократизація, при цьому ма-
ється на увазі руйнування меж літературного й позалітературного,
широке проникнення в літературну мову тих шарів лексики, які
раніше вважалися небажаними й ненормативними.
Відбувається деестетизація мови, і це — другий активний
процес у сучасній мові. Нейтральні назви чи назви, не марко-
вані оцінно, замінюються згрубілими еквівалентами, і жінки
вже не «жінки» чи «дами», чи «женщини», а «баби», причому
це слово ліпиться до жінки будь-якого стану і віку; чоловіки вже
не «чоловіки» чи «мужчини», а «мужики», підкреслюючи тільки
грубу силу (За Л. Лисиченко).
7. Випишіть в окремі групи лексичні новації української мови
останнього десятиріччя за такими параметрами:
а) оновлення лексики, поверненої з пасивного словника;
б) антропоніми заборонених і забутих діячів;
в) оновлення лексики, в результаті лексико-семантичної дери-
вації слів;
г) лексичні новації в жаргоні;
д) нові лексеми, утворені морфологічним способом відповідно
до властивих українській мові словотворчих моделей;
е) абревіатури;
ж) запозичення.
Ексклюзив, гривня, СП «Авто ЗАЗ ДЕУ», бюджетник, креатив-
ний, прикол (щось особливе), хіт, крутизна, Іван Мазепа, прикид
(одяг), просвіта, брифінг, гетьман, факс, тіньовик, піцца, Симон
Петлюра, діджей, довкілля, імідж, білорусизація, мапа, СНД, на-
їжджати (мати претензії), спільнота, світлина, плейєр, сервер,
розмитнення, СП, бабки (гроші), Роман Шухевич, зелені (долари),
шпиталь, часопис, Іван Огієнко, імейлик (За Л. Мацько).
Визначте причини виникнення подібних змін у лексичному
складі мови.
Підготувати реферати на тему: «Розвиток української мови
на сучасному етапі», «Становлення українського алфавіту».

76 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 77І семестр. Сучасна українська літературна мова
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
ЯК ВИЩА ФОРМА ІСНУВАННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ
Урок № 13
ФОРМИ ІСНУВАННЯ МОВИ: ЗАГАЛЬНОНАРОДНА МОВА,
ЛІТЕРАТУРНА МОВА, ПРОСТОРІЧЧЯ, ДІАЛЕКТ,
ПРОФЕСІЙНІ РІЗНОВИДИ, ЖАРГОН, АРГО
Мета: розширити відомості десятикласників про форми
існування української мови, а також про місце ді-
алектів у розвитку літературної мови; формувати
уміння визначати риси загальнонародної та літе-
ратурної мови, розвивати чуття мови, уміння зна-
ходити в тексті діалектизми; виховувати любов
до української мови.
Обладнання: копії текстів, картки з індивідуальним завданням
для самостійної роботи, тлумачний словник укра-
їнської мови, діалектні словники, енциклопедія
української мови, словник лінгвістичних термінів,
таблиця-схема «Сучасна українська мова».
Поділ мови на літературну і народну означає лише те,
що ми маємо, так би мовити, «сиру» мову і оброблену майстрами
О. Горький
Бува, дехто плутає розмовну мову
з мовою загальнолітературною,
які гарно сусідяться, але живуть
кожна за своїми законами й нормами.
Розмовна — це так би мовити,
базар, де можна почути й солоне слівце,
а літературна — то вже ніби театр,
де заведено добирати виразів.
Літературна мова часто послуговується
надбанням розмовної, але вельми ощадливо
і то здебільшого в прямій мові героїв твору.
П. Федотюк
ХІД УРОКУ
1. Робота з довідковою літературою. Робота у групах. Дайте ви-
значення поняттям загальнонародна мова, літературна мова,
діалект, просторіччя, професіоналізм, жаргон, арго.
Розглянувши таблицю, охарактеризуйте структуру загально-
народної мови.
Прочитайте епіграфи до уроку. Як співвідносяться поняття
національна мова і літературна мова?
Чи збігаються поняття літературна мова та мова художньої
літератури?
Наведіть приклади просторіч, професіоналізмів та жарго-
нізмів.
У чому полягає відмінність жаргону від арго?
З наведених ознак виберіть ті, що становлять специфіку лі-
тературної мови. Розкрийте зміст цих ознак.
Поліфункціональність, варіативність, обробленість, милоз-
вучність, унормованість, популярність, загальнонаціональність,
історизм, наявність терміносистем.
2. Прочитайте текст. Визначте його основну думку та стиль.
Перекажіть.
Взаємодія територіальних і соціальних діалектів із загально-
народним розмовно-побутовим мовленням і літературною мовою
у різні історичні епохи виявляється по-різному. Якщо територі-
альне членування мови належить до доісторичних часів і пов’язане
ще з періодом племінної диференціації, то соціальні діалекти ви-
никають у пізніший період розвитку і відображають у мові соці-
альну стратифікацію суспільства. Існує різниця і в якісних харак-
теристиках територіальних і соціальних діалектів. Територіальний
діалект — це мовна система, що виявляє свою специфіку на всіх
мовних рівнях — фонетичному, лексичному, словотворчому, мор-
фологічному і синтаксичному, тоді як соціальні діалекти виріз-
няються лише на лексичному рівні. Тому дехто з науковців про-
понує визначати їх як соціальні лексичні системи.
Крім того, територіальний діалект, особливо в минулі епохи, був
для його носіїв переважно єдиною мовою спілкування з оточенням,

тоді як соціальний діалект, вживаний в різних побутових сфе-
рах міської комунікації, співіснує у свідомості його носіїв, як
правило, поряд із нормативною літературною мовою — і писем-
ною, й усною, виконуючи функцію певної лексичної підсистеми,
використання якої можливе лише за певних обставин — або
в межах своєї соціальної групи, або у визначеній комунікатив-
ній ситуації.
Соціальні діалекти — це варіанти національної мови, пов’язані
з існуванням соціальних груп, об’єднаних певним типом зв’язку.
У близькому до цього значенні вживається також термін жаргон.
Так в енциклопедії «Українська мова» жаргон визначено як «один
з різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загально-
вживаної мови використанням специфічної експресивно забарв-
леної лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразео-
логії, іноді й особливостями мови».
В минулому терміну жаргон надавалось стилістично зниже-
ного значення, елемент негативної конотації зберігається іноді
і в сучасному побутовому мовленні. Еволюцію терміна можна
простежити за словниками іншомовних слів. Так, «Словник чу-
жомовних слів» 1932 р. дає таке визначення жаргону: «1) зіпсо-
вана різними сторонніми впливами говірка; 2) умовна штучна
мова людей якогось фаху (злодійський жаргон)».
Натомість в сучасній науковій літературі терміни жаргон
і арго позначають різновиди соціальних діалектів, причому арго,
на відміну від жаргону, вживається щодо специфічної, незрозу-
мілої іншим групової мови, спеціально створеної з метою її вта-
ємничення від сторонніх. В останнє десятиліття в науковому
і публіцистичному дискурсах поширився також запозичений
з англійської мови термін сленг на позначення жаргонізованого
розмовного мовлення або жаргону з широкою соціальною базою,
наприклад молодіжний сленг.
Соціолект, або жаргон, виконує такі функції: об’єднує особу
з групою, водночас вирізняючи відповідну групу поміж інших,
а також стає мовним знаряддям інтерпретації дійсності. Соціо-
лект, як кожна мова, в певний спосіб інтерпретує дійсність, на-
креслюючи образ світу згідно з системою суспільних вартостей,
які приймає група. Так, молодіжний жаргон виражає жартівливе,
ігрове трактування дійсності. Злочинні угруповання створюють
свою брутальну мову, яка підтримує брутальну поведінку. Отже,
функції соціального діалекту тотожні функціям загальнонародної
мови, але якщо остання консолідує всю національну спільноту,
відрізняючи її від інших націй, то об’єднавча функція соціолекту
діє на вужчому, груповому рівні, виокремлюючи всередині соці-
уму групи людей за певними ознаками — професією, родом ді-
яльності, інтересами, віком тощо.
Професійно диференційовані соціолекти зародились дуже
давно, їх виникнення пов’язане з розподілом праці між членами
соціуму. В минулому на Україні були відомі такі професійні со-
ціолекти, як мова кобзарів (вона називалась лірницька мова),
свій жаргон мали бурсаки, духівництво, мандровані дяки та інші
групи населення, об’єднані за родом діяльності.Групові, або корпо-
ративні жаргони зазвичай виникають у групах людей, тісно між
собою чимось пов’язаних. Форми зв’язку можуть бути різними,
наприклад, спільне навчання в школі або інституті, служба в ар-
мії, захоплення туризмом, спортом, колекціонування тощо.
Лексика корпоративних жаргонів за своїм призначенням сут-
тєво відрізняється від професійної лексики або термінології. По-
яву спеціальної професійної лексики, як правило, викликає по-
треба назвати якийсь предмет або явище, з яким виробник має
справу у своїй діяльності. Нерідко це стосується якогось специ-
фічного предмета, мало відомого або зовсім не відомого іншим.
Лексика ж групових жаргонів позначає переважно вже відомі
предмети, якості, стани. Тут ми маємо справу не з понятійними,
а з експресивно-оцінювальними синонімами, найчастіше стиліс-
тично зниженими.
Головним чинником виникнення деяких групових соціолектів
є експресія. Так утворюються жаргони у відкритих молодіжних
середовищах — учнівських, студентських, в групах, пов’язаних
із мистецькою діяльністю. В таких соціолектах надзвичайно роз-
будована синоніміка. Наприклад, у польському словнику студент-
ського жаргону, опублікованому в 1974 р., що містить 10 000 слів,
на позначення гроші зафіксовано 46 синонімів. З сучасного укра-
їнського студентського жаргону можна навести приклади таких
синонімічних рядів: торба — гаплик — хана — труба — глина —
слива — ландиш (кінець, крах чогось); герла — матильда —
клава — тьолка — тітка (дівчина) тощо (Л. Масенко).
3. Прочитайте. Визначте тему висловлювання. Яку роль віді-
грають діалекти у збагаченні літературної мови?
1. Народна мова в своїй цілості — неоціненний скарб для збага-
чення мови літературної (І. Огієнко). 2. Діалекти — свідки історії
народу (Г. Хабургаєв). 3. Мова — стовбур; наріччя (діалекти) —
гілки; або: мова — річка, наріччя — притоки, які збагачують го-
ловний потік, але не становлять без нього самостійного значення

(П. Кононенко). 4. Без народних говорів літературна мова переси-
хає, як річка без живлющих джерел (М. Никончук). 5. Усна роз-
мовна мова народу — рухливий, постійно оновлюваний і здатний
до самоочищення могутній потік, підґрунтя всіх інших мовних
різновидів, у тім числі літературного (Л. Масенко).
4. Прочитайте речення. Знайдіть просторіччя, діалектизми, жар-
гонізми, професіоналізми та арготизми. Поміркуйте, для чого
письменники вдаються до використання такої лексики?
1. Прямую далі в топило, де завжди знаходять собі приту-
лок зайці та лисиці (О. Сизоненко). 2. Не гомоніли ще тоді ко-
при і терикони заростали зіллям, та день у день там зграйки ді-
твори шукали крихітні шматки вугілля (І. Савич). 3. Отаман став
на демені в човні, коло його ніг лежала кодола, скручена кру-
жалом, неначе гадюка, з залізною кішкою на кінці, котра була
прив’язана до одного кінця мережі (І. Нечуй-Левицький). 4. Ка-
жуть, німець безліч шпіонів наперед вислав і вони швендяють
скрізь, то жебраками, то черницями, то селянами (У. Самчук).
5. Розказував, як він попав раз на вечорниці… А там самі тер-
пелюки та каравони (Г. Хоткевич). 6. Військові клейноди запо-
рожців складалися з булави, бунчука, корогви, печаті й котлів,
або литаврів (А. Кащенко).
5. Визначте загальновживані слова, професіоналізми, діалек-
тизми, жаргонізми, арготизми та просторічну лексику. З’ясуйте
значення цих слів.
Шпора, вітер, чічка, ширмач, буклет, лаківки, кимарити,
хвіст, пара, урка, крисаня, соловей.
1. Прочитайте текст. Дайте йому назву. Визначте професіона-
лізми.
Млинарство на Україні відоме з давніх-давен. Будівництво
млинів було вельми складною справою. Водостоки регулювали
греблею. Для їх зведення потрібно було чимало рук. Млини зво-
дили на певній відстані од гребель, і вода до них надходила спе-
ціальними каналами. Для підвищення її рівня робили так звані
настилові греблі, збагачуючи канави спереду в’язанками з лози,
гілок дерев. Протоки ретельно оберігали від забруднення (В. Ску-
ратівський).
2. Визначте функціонально-стилістичні особливості виділених
слів.
1.— Хочеш, запрошу тебе до себе, Ларисо,— сказав я.—
Вип’ємо по чашечці кави і побачиш мій барліг.— А предки? —
Предки на роботі (В. Шевчук). 2. Вона теж була по-святковому
вбрана. У ясно-жовтому турпані, гаптованій всіма барвами веселки
цурканці, новій запасці, позолочених постільцях (О. Проданюк).
3. Сидиш у повній викладці, в бронежилеті, в касці, розпече-
ній, як вогонь, і згадуєш. Хату свою згадуєш (А. Михайленко).
4. … і хоч пан-брат був ще зовсім зелений, миттю сказав, що це,
дідику, не термостат, це полетів храповик, ота гайка, що тримає
шків метелика-охолоджувача (В. Шкляр). 5. Та ти не уявляєш,
що це за робота. Та вже ксива чого варта, з нею ти ногою відчи-
нятимеш двері міністра внутрішніх справ (В. Шкляр).
3. Самостійна робота з індивідуальними картками.
Користуючись даними словників, знайдіть діалектизми та
з’ясуйте їх значення. Замініть діалектизм загальновживаним
словом.
Варіант І
1. Ходіть зо мною до міста і допоможіть нести коронки, бон-
бони (О. Кобилянська). 2. Промчали через садок перепуджені коні
в запряжці і без їздового (О. Гончар). 3. Догоряють поліна в печі,
попеліє червоная грань (І. Франко). 4. Здалека чується — клекоче
орел, лопотить своїм носом бушель (Панас Мирний). 5. Біжить,
стриба вивірочка, Вигойдується скрізь (М. Шеремет).
Ключ: коронки — мереживо; бонбони — цукерки; перепудже-
ний — переляканий; грань — жар; бушель — бусол; вивірка —
білка.
Варіант ІІ
1. Тепер я злізу згори в ріку, де ловлю пстругів (О. Кобилян-
ська). 2. Сниться мені, що іду на гору з бесагами (О. Кобилянська).
3. І тільки на ніч, зморені, натруджені, знаходили притулок у ві-
вчарських колибах (В. Бандурук). 4. Не маєте ви за чим банувати
(В. Стефаник). 5. Рибалка літає понад водою (П. Лисенко).
Ключ: пструг — форель; бесаги — сакви, торби; колиба —
курінь або хата; банувати — тужити; рибалка — маленька
чайка.
Варіант ІІІ
1. Дівчата глемедали хліб (В. Стефаник). 2. Твій час дорогий,
і може лиш тепер хесен принести (О. Кобилянська). 3. В степу знову
намерзне… лід, бо ожеледа бачиш яка (О. Сизоненко). 4. Довкола

саду й бурдея буяла грубою густою верствою зелені накраплювала
білим і рожевим цвітом конюшина; а далі за нею простягалися
лани збіжжя, яке легко й ритмічно колихалося під такт подихів
леготу (О. Кобилянська). 5. Чабанська ватра тліє коло заватри,
на довгій палі шелестить стіжок (Л. Костенко).
Ключ: глемедати — ковтати; хесен — користь; ожеледа —
ожеледь; бурдей — землянка; легіт — легкий весняний чи літній
вітер; ватра — вогнище, багаття; заватра — курінь для пасту-
хів серед загороди, в якій ночують тварини.
Знайти і виписати з творів художньої літератури по 5 прикла-
дів діалектизмів, професіоналізмів, арготизмів, жаргонізмів.
Сучасна українська мова
Професіоналізми
Сленг
Арготизми
Північне наріччя
Південно-східне наріччя
Південно-західне наріччя
Соціальні діалекти.
Жаргон
Територіальні
діалекти
НАЦІОНАЛЬНА МОВА
Літературна мова Народна мова
Урок № 14
ДІАЛЕКТИ ЯК ІСТОРИЧНА БАЗА ЛІТЕРАТУРНИХ МОВ.
ТЕРИТОРІАЛЬНІ Й СОЦІАЛЬНІ ДІАЛЕКТИ.
УКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СЛЕНГ. МОВА СЕЛА
Мета: поглибити знання десятикласників про класифіка-
цію діалектів української мови, особливості тери-
торіального поділу діалектів на наріччя; розвивати
мовну здогадку; виховувати повагу до діалектних
багатств рідної мови.
Тип уроку: урок формування практичних умінь і навичок.
Обладнання: ксерокопії текстів, схема «Українські діалекти»,
таблиця «Особливості українських наріч», тлумач-
ний словник української мови, словник діалектів
ХІД УРОКУ
Що таке діалект?
Які діалекти ви знаєте?
Чим відрізняється літературна мова від діалектного мов-
лення?
Поміркуйте, яким чином діалекти впливають на формування
літературної мови?
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Прочитайте поезію. Визначте діалектні слова та поясніть
їх значення.
ЧУДЕСНІ БАРВИ
Які чудесні барви у нашій рідній мові,
які відтінки різні від Сейму аж по Сян!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові,—
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян…
Так наче називаєш різновиди лелек ти,
а це лиш різні назви, синонімічний ряд.
А є ще риси мови, що звуться діалекти:
це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,
а огірок звичайний в Чернігові — гурок,
а кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошівка,
і назви, і вимова різняться що не крок.
Раз якось на базарі професор із столиці
заговорив із дідом, що ягоди привіз:
— То, значить, на Поліссі вродили полуниці?
Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.
Дід витріщає очі — і як це може бути?
— То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?
— Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:
прислухуюсь до мови — і в цьому весь секрет.
(Д. Білоус)
2. Прочитайте текст та визначте, у чому полягає відмінність
між територіальними та соціальними діалектами.
Жива народна розмовна мова кожного народу в різних міс-
цях свого поширення характеризується різними фонетичними,
морфологічними, синтаксичними та лексичними рисами чи від-
мінностями. Відмінності ці і в кількісному і в якісному від-
ношенні можуть бути різними, різне також і їх територіальне
виявлення. Щодо територіального обсягу та глибини мовних
розбіжностей місцевих різновидів мови вживаються такі основні
поняття: говірка, діалект, наріччя. Говірка — це мова якогось
одного або кількох у мовному відношенні однорідних населених
пунктів (сіл). Група споріднених говірок утворює діалект. На-
решті, група споріднених фонетичними, граматичними та лек-
сичними рисами діалектів об’єднуються в наріччя — найширше
діалектне утворення.
Загальна картина діалектного членування кожної мови до-
сить складна, зумовлена вона, зрештою, багатовіковою історією
народу — носія і творця мови.
Сучасні українські говори та діалекти групуються в сис-
темі трьох діалектних наріч — північному, південно-західному
та південно-східному.
Крім територіальних діалектів, розрізняють ще так звані со-
ціальні. Соціальним діалектом називається така різновидність
народної розмовної мови, яка характерна більшому чи меншому
колективу якоїсь певної професії чи соціальної групи людей
(За Й. Дзендзелівським).
Назвіть наріччя української мови.
Розгляньте схему «Українські діалекти» та визначте межі по-
ширення кожного з наріч.
За таблицею «Особливості українських наріч» дайте характе-
ристику кожного наріччя.
3. Прокоментуйте вислови про важливість діалектів для розвитку
мови.
1. Мова народу розчленована в діалектах, а зібрана воєдино
в літературній мові (Г. Брінкман). 2. Літературна мова виникає
на основі якогось одного діалекту чи групи споріднених діалек-
тів, але вона вже на початку свого становлення виходить за межі
основного говору, починає залучати й елементи з інших говорів
(О. Пономарів). 3. Загальнонародна мова в її літературній формі,
незважаючи на словникове багатство й граматичну унормованість,
продовжує всмоктувати в себе нові слова із діалектного мовлення
(С. Ожегов). 4. Діалекти є джерелами, що живлять велику ріку
нашої мови (О. Пономарів).
V. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Замініть у наведених реченнях діалектні слова на загально-
вживані. З’ясуйте значення діалектизмів за словником.
1. Мені було трохи банно, що дєдик не розбудив мене (В. Бан-
дурук). 2. Звізди мерехтіли, як золоті чічки (В. Стефаник). 3. Що
з нього буде? Який цвіт розів’ється з того пупінка? (І. Франко).
4. Нині верем’я таке неприязне і вогке (О. Кобилянська).
Ключ: банно — прикро, дєдик — батько; чічки — квітки; пу-
пінок — пуп’янок; верем’я — погода.
2. Робота в парах. Перепишіть кожний ряд слів у такому по-
рядку:
а) назви одягу;
б) назви посуду;
в) назви диких тварин;
г) назви сільськогосподарських культур;
д) назви рибальства.
Варіант І
1. Кухоль, кружка, конов, корець, горшня; 2. Вовк, сіряк, зи-
блик, гудимець, флов; 3. Сукня, капот, шаття, сукманина, віган;
4. Короп, черевань, каспер, ревуга, підрийчик; 5. Ячмінь, ярець,
ярес, голомига, житник.
Варіант ІІ
1. Миска, ковган, фаска, ставець, блюдо; 2. Ведмідь, медведь,
буряник, вуйко, старий; 3. Хвартух, пілка, передник, катрань,

запиначка; 4. Щука, щупак, обжира, щубель, щепар; 5. Овес, ві-
всо, збіжжя, говес, вовес.
Варіант ІІІ
1. Тарілка, тареля, таріль, танір, танджур; 2. Лисиця, кума,
лиса, лишка, лис; 3. Строчанка, куфайка, ватянка, піддягало,
теплик; 4. В’юн, пискір, піскуж, юган, чик; 5. Гречка, маївка,
татарка, бречка, гречух.
Визначте діалектні назви та поясніть значення цих слів.
3. За фонетичними та морфологічними особливостями визначте,
до якого наріччя слід відносити діалектизми.
1. Замерзає річка зимними ледами. Ой де ж ділась тая правда,
що була меж нами? (Б. Лепкий). 2.— Вуйку, ми ж одного роду!
(І. Франко). 3. Вона бачила його взимі з лижвами на плечах (О. Ко-
билянська). 4. Іван теж дістав кресаню і довгу дзьобню, що била
його по ногах (М. Коцюбинський).
4. З’ясуйте значення соціальних діалектів. Визначте професіо-
налізми, жаргонізми та арготизми.
Ляп (помилка), перо (ніж), гума (автопокришка), чувак (хло-
пець), вікно (час між заняттями), шмон (обшук), хвіст (нескла-
дений іспит), бублик (руль), автомат (залік, поставлений без спе-
ціальної співбесіди з викладачем).
5. Прочитайте міркування щодо ролі діалектизмів. Висловіть
власні думки з цього приводу.
Французький діалектолог Жильєрон вважав, що дія літера-
турної мови на місцеві говори порушує чистоту селянського мов-
лення, веде до його поступової втрати. Щоб врятувати сільське
мовлення від повного зникнення, необхідно зафіксувати його
в тому вигляді, у якому воно є, і зберігати його в атласі, як квіти
в гербарії (Л. Касаткін).
Як ви гадаєте, у чому полягає різниця між мовою села та місь-
ким сленгом? Наведіть приклади на підтвердження своєї
думки.
6. Прочитайте текст. Доберіть заголовок. Про які відмінності
між мовою міста та мовою села говорить автор? Чим ці від-
мінності зумовлені? Які ваші думки з цього приводу?
Національна мова повноцінно виконує свою державотворчу
функцію лише в тому випадку, коли виступає засобом комуні-
кації широких верств населення країни. Дуже важливо в цьому
зв’язку подолати соціальну неповноту функціонування україн-
ської мови, синхронізувати процеси соціального, мовного і куль-
турного розвитку суспільства.
Мовний бар’єр, що утворився між українським містом і се-
лом, поглиблювався із зростанням міст і концентрацією насе-
лення в них.
Потрібні спеціальні дослідження для того, щоб визначити,
наскільки урбанізація в Україні була пов’язана з асиміляцією.
Статистичні дані XIX ст. дають мало матеріалу для таких спо-
стережень. Лише перепис 1874 p., який провело в Києві Київське
географічне товариство, дає змогу зробити певні висновки про
ступінь зросійщення міста. Перепис містив питання про рідну
мову, при цьому, відповідно до тогочасного імперського проекту
«триєдиного російського народу», пропонувалося зробити вибір
між «общерусским», тобто літературною російською мовою, і його
«наріччями» — «великоросійським», «малоросійським» і «біло-
руським». У загальному підсумку російську і її «наріччя» назвали
рідними 80% киян. З цього числа 49,32% обрали літературну
російську мову, 39,26% — малоросійське наріччя, 9,91% — ве-
ликоросійське наріччя і 1,51% білоруське. Згідно з переписом,
уродженці України становили майже 74% населення міста і вони
становили більшість серед тих 49%, які назвали рідною літера-
турну російську мову, оскільки всього «уродженців Московщини»
серед киян було менше 17 тисяч, або 21,5%. Аналізуючи ці дані,
Драгоманов, один з організаторів перепису, зізнався, що відсо-
ток україномовних був би ще нижчим, якби запитували не про
рідну, а про вживану мову.
Отже, потужна течія української народної мови на підступах
до міста була перекрита, внаслідок чого тут не зміг утворитися
наддіалектний міський варіант усного розмовного мовлення.
Попри всі величезні зусилля, спрямовані російським самодер-
жавним апаратом на знищення української мови, традицій, націо-
нальної свідомости, зросійщення зачепило лише верхній шар укра-
їнської культури. Українською мовою говорило багатомільйонне
селянство, виявляючи стихійний опір проникненню чужої мови.
Завдяки цьому усна розмовна мова народу — рухливий, по-
стійно оновлюваний і здатний до самоочищення могутній потік,
фундамент всіх інших мовних різновидів, включаючи літератур-
ний,— була живою. Варто згадати тут образний вислів видатного
французького лінгвіста Шарля Баллі: «Літературна мова є крижа-
ною оболонкою, яка сковує поверхню потоку, могутнього, бурхли-
вого, часто каламутного. Вона його оберігає, але вона й приховує

Додаток
Особливості українських наріч
Особли-
вості
діалектів
Північне наріччя
Південно-західне
наріччя
Південно-східне
наріччя
Фонетичні
1) Наявність
дифтонгів [уо],
[уе], [уі]: вуол,
вуел, вуіл;
2) тверда вимова
звука [ц]: хло-
пец, палец;
3) наявність зву-
косполучень
[гі, кі, хі] за-
мість літе-
ратурних
[ги, ки, хи]:
ложкі, стіжкі
1) Тверда вимова [р]:
рабий, расно;
2) наявність поряд
з ри-, ли- [ер],
[ел], [ир], [ил]:
керниця (кри-
ниця), сильза
(сльоза);
3) відсутність подо-
вження приголо-
сного в іменниках
середнього роду:
[жит’є, знан’є,
зіл’є]
1) Пом’якшення
шиплячих:
[курч’ати];
2) пом’якшення
звука [л]:
[бул’и,
кал’ина]
Морфологічні
1) Вживання
стягнених
форм прикмет-
ників чолові-
чого роду:
молоди хлопец,
осінні вітер;
2) нестягнені
форми при-
кметників
жіночого роду:
молодая бе-
реза, повная
хата
1) Поширення закін-
чень -ови,— еви
в давальному від-
мінку ІІ відміни:
братови, коневи;
2) наявність заста-
рілих займенни-
ків при дієсловах:
зроби мі, узяв тя,
питав го (зроби
мені, узяв тебе,
питав його);
3) наявність залиш-
ків давньої форми
дієслів мину-
лого часу (пішла
м, пішли-сьмо)
та майбутнього
часу: му робити,
меш робити (роби-
тиму, робитимеш)
1) Вживання
стягнених
форм дієслів
3-ої особи од-
нини теперіш-
нього часу:
пита, співа
замість пи-
тає, співає;
2) вживання
дієслів ІІ ді-
євідміни із за-
кінченням -е:
ходе, носе,
просе замість:
ходить,
носить,
просить
Лексичні
Кияхи (куку-
рудза), утва
(качки), валка
(череда) тощо
Неньо (батько),
вуйко (дядько), плай
(гірська стежка),
маржинка (худібка),
сарака (бідний) тощо
Утлий (кволий),
жабуриння (во-
дорослі)
його таємниці, його життя». Використовуючи це порівняння,
можемо сказати, що до 30-х років XX століття глибинні шари
української мови лишалися здоровими, неушкодженими, а від-
так могли виконувати свою роль постійного життєдайного дже-
рела для відновлення верхнього, культурного, кодифікованого
варіанта національної мови.
Усталення загальнонародного мовного стандарту посилило тен-
денції до національної консолідації, активізувало процеси розши-
рення соціальної бази української мови, дерусифікації міст.
Але українське відродження відбувалося не в своїй державі,
а в умовах тієї ж колоніальної залежности від Росії. Більшовики
терпіли українську мову і робили певні поступки для її контро-
льованого впровадження доти, доки були переконані, що ця «му-
жицька» мова слабша за «культурну» російську, а тому приречена
на тихе вмирання, поступившись місцем конкурентці.
Але коли в Кремлі побачили, що українське село успішно до-
лає зведений русифікацією мовний бар’єр з містом і російська
мова швидко втрачає свої позиції, то задля перемоги «життєві-
шої» мови вдались до геноциду носіїв української мови.
Сучасна мовна ситуація кардинально відмінна від ситуації по-
чатку минулого століття. Сьогодні маємо розвинену літературну
мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але у ве-
ликих міських центрах, включаючи столицю, відсутнє повноцінне
побутування живих форм розмовного мовлення.
Як ми вже зазначали, державний статус української мови
сприяє підвищенню її престижу. В публіцистиці з’явились навіть
спроби тлумачити протистояння української і російської мов як
опозицію «високої» мови до «низької». В результаті українська
мова перетворилася на мову духовної і державотворчої еліти, а ро-
сійська — на мову пролетаріату, широких мас, соціальних низів,
дрібної торгівлі та прикладного технічного забезпечення.
Звертає увагу і такий психологічний момент. Спілкуючись
українською мовою, ви автоматично використовуєте «високий
стиль» коректности й принаймні формальної шанобливости.
Якщо ж переходите на російську, то ризикуєте непомітно опус-
титися якщо не до вуличного сленгу, то до стилю низького й па-
нібратського (За Л. Масенко).
Описати діалектні особливості тієї місцевості, на якій ви про-
живаєте.

Урок № 15
СТИЛІСТИЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(СТИЛІ, ПІДСТИЛІ, СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ, СПОСОБИ
І ПРИЙОМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ У ТЕКСТІ)
Мета: поглибити відомості учнів про стилістичну систему
української мови; розвивати логічне й образне мис-
лення, спостережливість, творчі здібності; вихову-
вати естетичні почуття.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Стилістична система
української мови», словник літературознавчих тер-
мінів, словник мовознавчих термінів.
Основним у стилістиці і вихідним для багатьох
інших стилістичних понять є поняття стилю.
Як відомо, стилем давні греки називали
дерев’яну загострену паличку для писання.
Вміння користуватися паличкою-стилем
було одним із показників мовної культури.
Поступово поняття «стиль» асоціювалося з манерою
письма та мовлення, стало предметом наук —
античної теорії стилю, риторики, поетики.
Л. Мацько
ХІД УРОКУ
1. Використовуючи таблицю «Стилістична система української
мови», охарактеризуйте особливості функціональних стилів
української мови за планом:
1. Сфера спілкування.
2. Мета спілкування.
3. Підстилі.
4. Жанри, у яких реалізується стиль.
5. Стильові риси.
2. Прочитайте висловлювання. Визначте основні способи і при-
йоми організації тексту.
1. Стилізація — це всеохоплююче, свідоме насичення тексту
ознаками певного стилю і жанру для створення відповідного сти-
льового враження у читача. 2. Стилістичний прийом створення
звукового фону використовується в художньому творі як додат-
ковий до понятійно-предметної семантики тексту засіб звукової
виразності, що конкретизує для акустичного сприймання якесь
одне явище або його ознаку. 3. Прийом стилістичної детерміна-
ції полягає в тому, що на фоні стилістично нейтральних одиниць
використовується виразно стилістично маркований елемент висо-
кого або зниженого стилістичного тону, позитивної чи негатив-
ної характеристики, але такий, що надає відповідної конотації
усьому тексту або висловленню (За Л. Мацько).
Визначте, який із стилістичних прийомів використано в та-
ких реченнях:
1. Іноді дивно трапляється з нами: раз чи двічі зустрінеш ви-
падково людину, поговорив з нею — і прихилишся до неї
чи полюбиш на все життя. А особливо, коли це дівчина, що
з першого погляду запала тобі в душу… Отак і Любава — неспо-
дівано ввійшла в Жданове життя ясною зорею і стала раптом
такою рідною і дорогою, що без неї Ждан уже себе й не уяв-
ляв (В. Малик).
2. Пташина скочила до води. Верть-верть хвостиком. Верть-
верть. Стрибнула на камінчик, повернулася туди-сюди, знову
стрибнула. Дзьобнула водиці. Раз. Два. Задерла головоньку —
і нараз пурхнула. Сіла на ближчу гілочку, цвірінькнула —
і щезла в гущавині. Нема пташки. Лиш струмочок — жу-
жу-жу. А сусідній — жу-жу-жу. А там далі — жу-жу-жу
(Г. Хоткевич).
3. Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка,
чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шну-
рочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, но-
сочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як кві-
точки розцвітають і меж ними зубоньки, неначе жарнівки,
як одна, на ниточці нанизані (Г. Квітка-Основ’яненко).
3. Прочитайте текст. Дайте визначення поняттю троп. Які тропи
ви знаєте? Яка їх стилістична функція? Яка роль тропів в ін-
терпретації текстів? Дайте визначення кожного тропу (ско-
ристайтеся словником).
З античного світу вчення про тропи і фігури було успадковане
риторами і стилістами національних мов.
Грецьке слово tropos означало зворот, вислів, зразок, форма,
краса, а стосовно людей — звичай, характер, темперамент, зді-
бність. Як відзначав Квінтіліан, троп є корисною зміною влас-
ного значення на інше, досконаліше в слові або виразі. Спочатку

Стилістична система
Назви
стилів
Підстилі української
мови
Жанри
Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
Мета мов-
лення
Сфера
використання
Форма
реалізації
стилю
Мовні особливості
стилів
РОЗМОВНИЙ
Розмовно-офіційний;
Розмовно-побутовий
Спілкування
Обмін інфор-
мацією, дум-
ками, вра-
женнями;
прохання, ви-
ховний вплив
Повсякденне
спілкування: по-
бутові стосунки
з рідними, дру-
зями, знайомими
Діалог
Використання побу-
тової лексики;
фразеологізми;
емоційно забарв-
лена лексика;
просторіччя;
звертання;
вставні слова;
вигуки;
неповні речення
тощо
НАУКОВИЙ
Власне науковий;
Науково-навчальний;
Науково-популярний
Дисертація, мо-
нографія, стаття,
підручник, лек-
ція, рецензія,
анотація, відгук
Обмін науко-
вою інфор-
мацією, сис-
тематичний
виклад пев-
них знань
Наука, техніка,
освіта
Монолог
Наявність терміно-
логії;
нейтральна лексика;
складні синтаксичні
конструкції;
прямий порядок
слів;
повні речення;
логічність;
точність;
обґрунтованість ви-
кладу;
відсутність метафо-
рики;
відсутність
емоційно-оцінних
виразів
ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ
Власне законодавчий
(мова законів);
Дипломатичний (мова
міжнародних докумен-
тів);
Канцелярський (мова
ділових паперів)
Закон, кодекс, на-
каз, оголошення,
доручення, авто-
біографія, прото-
кол
Регулювання
офіційно-
ділових сто-
сунків
Офіційно-ділові
стосунки: стиль
ділових папе-
рів і спеціаль-
ного спілкування
в економічній,
юридичній сфе-
рах, державних
установах
Монолог
чи діа-
лог
Переважання
стилістично ней-
тральних мовних
засобів;
канцеляризми;
складні речення;
точність викладу;
відсутність емо-
ційно забарвленої
лексики
ДодатокДодатокукраїнської мови

Назви
стилів
Підстилі української
мови
Жанри
Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
Мета мов-
лення
Сфера
використання
Форма
реалізації
стилю
Мовні особливості
стилів
ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ
Газетно-публіцистич-
ний;
Радіо- і тележурналіст-
ський;
Ораторський
Виступ на зборах,
газетна чи жур-
нальна стаття,
памфлет, диску-
сія, фейлетон
Політичний
вплив, агі-
тація, об-
говорення,
пропаганда
важливих
громадсько-
політичних
ідей
Суспільно-
політична сфера
життя
Монолог
чи діа-
лог
Наявність су-
спільно-політичної
лексики;
емоційно забарвле-
них слів;
риторичних запи-
тань;
вигуків;
повторів;
використання іронії,
сарказму
ХУДОЖНІЙ
Епічні (епопея, казка,
роман, повість, байка,
новела);
Ліричні (поезія, поема,
балада, пісня);
Драматичні (драма, тра-
гедія, комедія, водевіль)
Створення
художнього
образу, вплив
на думки
і почуття
людей
Твори художньої
літератури
Монолог
Використання всіх
мовних засобів
КОНФЕСІЙНИЙ
Канонічна література;
Молитва;
Літургіка;
Катехитика;
Церковна проповідь
Обслугову-
вання релі-
гійних потреб
людини та су-
спільства,
спілкування
з Богом, про-
ведення куль-
тових риту-
алів
в конфесіях,
культових уста-
новах, релігій-
них громадах,
духовних на-
вчальних закла-
дах
Монолог
чи діа-
лог
Урочистість та під-
несеність;
символізм;
церковна терміно-
логія;
мовні формули
із сакральним зна-
ченням;
старослов’янізми;
значна кількість
метафор, алегорій,
порівнянь
ЕПІСТОЛЯРНИЙ
Лист, щоденник,
мемуари, запис-
ник, нотатки, ка-
лендарі
Тематика
найрізнома-
нітніша за-
лежно від
інтересів
адресата
в побуті, вироб-
ництво, полі-
тика, наука, мис-
тецтво
Монолог
Наявність тради-
ційних привітань
та звертань;
дотримання норм
етикету;
чітка структура
листа;
шанобливі
формули

поняттям троп охоплювалися всі стилістичні засоби. Цицерон
і Квінтіліан розділили їх на власне тропи і фігури.
Тропи пропонувалося використовувати для того, щоб підкрес-
лити, виділити основну думку, щоб приховати небажані і непри-
стойні думки, для збагачення мови, для орнаментальних при-
крас і для облагородження мови. У тропах і фігурах виявляється
творча індивідуальність автора.
Загальним терміном тропи охоплюються слова, словосполу-
чення і вирази (образи), що вживаються в переносному значенні
і служать виразності мови. До тропів належать порівняння, ме-
тафора, метонімія, синекдоха, епітет, гіпербола, літота, оксюмо-
рон, перифраз, персоніфікація (За Л. Мацько).
4. Робота в парах
Доберіть якомога більше означень-епітетів до слів: небо, хвоя,
роса, вітер та уведіть утворені словосполучення в речення.
Складіть метафоричні сполуки із словами зоря, хвиля, ніч, ди-
витись та уведіть утворені словосполучення в речення.
Утворіть порівняння із словами очі, перлина, схід, море та скла-
діть речення.
IV. Закріплення вивченого матеріалу,
вироблення в учнів умінь і навичок
1. Прочитайте речення. Знайдіть тропи, визначте їх функцію.
1. Падають зерна кришталевої музики. З глибин Вічності па-
дають зерна в душу. Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді. Буду
вічно сам я, в чорному акорді (П. Тичина). 2. У цій же річці чаплі
по коліно (Л. Костенко). 3. Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем
говориш, збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море (Т. Шев-
ченко). 4. О семигори горя, цвинтар велій; Я — магма магми, го-
лос болю, болю (В. Стус). 5. Сузір’я яблук світиться крізь листя
(Л. Костенко). 6. А десь же є і степові кринички, і степові озе-
речка, і чайний жаль над ними (М. Стельмах). 7. Хтось ударив без
жалю по серці моїм,— і забилося серце в огні золотім (О. Олесь).
8. Сплив вересень синій, як терен. Жовтень палає, червоний, як
глід (О. Гончар). 9. На нашій славній Україні, На нашій не своїй
землі… Сини отечества чужого (Т. Шевченко).
2. Порівняйте зразки різних стилів. Визначте стиль та підстиль
висловлювання, вкажіть його характерні риси. Які стиліс-
тичні засоби та прийоми використовуються у наведених тек-
стах?
Текст № 1
Державна мова — закріплена традицією або законодавством
мова, уживання якої обов’язкове в органах державного управління
та діловодства, громадських органах та організаціях, на підпри-
ємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сфе-
рах зв’язку та інформатики. Термін з’явився у часи виникнення
національних держав. В однонаціональних державах немає необ-
хідності юридичного закріплення державної мови. В багатонаціо-
нальних країнах конституцією статус державної, як правило,
закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах
відповідно до їхнього територіально-етнічного складу статус дер-
жавних надано двом і більше мовам (наприклад, у Канаді — ан-
глійській і французькій) (З енциклопедії).
Текст № 2
Світлоярівці в своїй самозакоханості й самозасліпленні вва-
жали, що поза Дніпром немає України, бо ж думалося: Дніпро —
як мова. Мово наша і Ріко наша! Невичерпна, вічна, молода, як
весняне листя. Райдуги купаються в Дніпрі, небо змарніє від пта-
ства, червоновишневі зорі горять угорі, земля стогне від тяжкості
хлібів, громи вигуркочують на просереддю Ріки, і садки вишневі
коло хат, і хрущі над вишнями, і червоно в небо устає новий пса-
лом залізу, а над усім мова гримить, і шепоче, і ніжно лащиться,
і бунтується: «О люди, люди небораки…», і дух рве до бою, і діти
просять «моні», а матері лебедіють над ними, і мружаться гаї,
«леліє, віє, ласкавіє», і небо пахне сміхом. Мово вкраїнська,
звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла? Чи пила
ти воду з Дніпра, чи купалася в його ласкавих водах, чи злітала
з його мільйоннокрилим птаством! Мова! Течеш вічно й вільно,
як Ріка (П. Загребельний).
Текст № 3
Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших з-поміж них —
мова. Здається, ми знаємо якесь слово, немовби розуміємо його.
Проте все, що закладено в нього упродовж віків, нерідко не мо-
жемо повною мірою видобути. Потрібно докласти чимало зусиль,
щоб заховане у слові постало перед нами у всій красі, глибині
і неповторності.
З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно
пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над
світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається
прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних ка-
зок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок
пізнання. І завжди і скрізь наш учитель — мова (І. Вихованець).

Текст № 4
В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя,
боротьба і звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа.
Просте, рахманне слово несе людям Добро, Правду, Істину. Його
не можна не любити, без нього не можна жити. Мова — це бар-
виста крайка, яка прослалася з глибини віків у майбуття, трима-
ючись за неї, ми долаємо перелоги і круті гори. Рідна мова слу-
гує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один
одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце
коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч воро-
гові (Ю. Мушетик. Виступ на святі рідної мови).
Текст № 5
Вельмишановний і дорогий товаришу!
Я чую, що Ви довідуєтесь від моїх родичем про мою адресу.
Се ж, видно, Ви хочете подати мені слово привіту, невважаючи
на те, що я була до краю неґречна до Вас і навіть не обізвалась
ні словом подяки на Ваші товариські дарунки, хоч вони глибоко
порушили мені серце. Вірте мені, товаришу, коли, приїхавши во-
сени з Буковини, знайшла в своїй київській хаті Ваші книжки,
то здалось мені, що се Ви самі зустріли мене на порозі моєї хати
і щиро стиснули мені руку (Л. Косач).
Текст № 6
— Та це ж ті каторжні Балаші! Хіба ж ви їх не знаєте? —
кричала Мотря до людей.
— Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ж ви їх не знаєте? — ре-
петувала баба Кайдашиха.— Це ж вона того вовчого заводу з чор-
тячими хвостами.
— Та годі вам лаятися! — гукнув з-за тину один чоловік
(І. Нечуй-Левицький).
2. Робота у групах. Складіть власне висловлювання оформлене:
1) в художньому стилі;
2) в науковому стилі;
3) в офіційно-діловому стилі;
4) в публіцистичному стилі;
5) в епістолярному стилі.
Виписати приклади художнього, наукового, офіційно-ділового,
епістолярного стилів. Проаналізувати засоби мовної вираз-
ності.
Урок № 16
ОСНОВНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ:
ІНФОРМАТИВНІСТЬ, НОРМАТИВНІСТЬ.
ОСОБЛИВОСТІ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ.
ПРИНЦИПИ ВЕДЕННЯ ДИСКУСІЇ
Мета: поглибити знання учнів про діалог як важливу форму
взаємодії людей; формувати уміння обирати мовлен-
нєву тактику й мовні засоби при веденні дискусії, до-
бирати переконливі аргументи на захист своєї пози-
ції; виховувати культуру мовлення та спілкування,
толерантне ставлення до опонентів.
Обладнання: ксерокопії текстів, картка «Правила спілкування»,
тлумачний словник.
ХІД УРОКУ
1. Бесіда з учнями
Охарактеризуйте такий аспект мови як інформативність.
Що означає поняття нормативність мови?
Пригадайте вивчене в попередніх класах про діалог. Що спіль-
ного і відмінного мають монолог, діалог, полілог?
Які розділові знаки вживаються в діалозі?
Як виявляється мовний етикет в діалозі?
Пригадайте, що означають слова дискусія, полеміка?
IV. Засвоєння нових знань
1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Користую-
чись матеріалом тексту, визначте, яких вимог слід додержу-
ватися під час дискусії.
ВМІННЯ ПЕРЕКОНУВАТИ
Під час дискусії необхідно уміти швидко визначити головні
проблеми й зосередити зусилля на їх розв’язанні.
Досвід показує, що в дискусії слід керуватися правилом: «По-
ступись опонентові усім, чим можна поступитися, і не стверджуй
нічого такого, чого не можеш довести».

Якщо ви хочете переконати слухачів у правильності того, що
говорите, то не досить буде сказати «це так і ось так». Не думайте,
що люди повірять вам лише тому, що ви їм про це говорите. Щоб
їх переконати, треба неодмінно викласти докази у формі фактів
або свідчень.
Одним із видів доказу є посилання на авторитет. Адже біль-
шість знань нам опосередковано передали люди, які були або
є фахівцями у тій чи іншій галузі.
Щоб доказ був переконливим, необхідно назвати ім’я та прі-
звище авторитетної людини, на яку посилаєтесь. Замало сказати:
«Багато визначних учених вважають, що…»
Щоб вплинути на аудиторію, промовець повинен бути впев-
нений у своїх силах, уміти завоювати повагу слухачів своїм ви-
ступом. Його мова має свідчити про те, що він досконало знає
предмет і добре підготувався до виступу. Початок виступу має
вирішальне значення для створення у слухачів приємного вра-
ження. Жести і міміка повинні бути невимушеними, а темп мов-
лення ні монотонним, ні надто швидким.
Запальна дискусія закінчилася. Ваші аргументи перемогли,
більшість учасників дискусії з вами погодились. Аргументи ін-
шої сторони були відкинуті. Поставте себе на місце опонента. По-
дбайте про те, щоб ваш супротивник після дискусії не залишався
самотнім, щоб він не відчував озлобленості і гіркоти поразки.
Запам’ятайте, що там, де один тріумфує, у другого виникає
неприємне відчуття програної справи. Натомість там, де ніхто
не поводиться як переможець, ніхто не відчуває себе переможе-
ним (За І. Томаном).
Складіть пам’ятку про принципи ведення дискусії.
Правила спілкування
1. Вітайтеся і усміхайтеся першим.
2. Цікавтеся людьми, що вас оточують, їхніми турботами і ра-
дощами.
3. Намагайтеся вести розмову в довірливому тоні.
4. Не намагайтеся усіх переговорити. Дайте іншим можливість
висловитися.
5. Будьте тактовні: зважте, чи нікого не образять ваші слова.
6. Звучання власного імені завжди приємне людині.
7. Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе
ставлення до людей.
8. Робіть компліменти.
9. Критикуйте думку, а не людину.
2. Ознайомтеся з карткою «Правила спілкування». Доповніть
перелік власними думками.
V. Закріплення здобутих знань,
вироблення практичних умінь
1. Прочитайте діалоги. Чим вони відрізняються? Які недоліки,
на ваш погляд, допущено в мовному і мовленнєвому оформ-
ленні? Виправте ці недоліки. З яких діалогів видно, що спів-
розмовники дотримуються правил спілкування? Скажіть,
в якому діалозі співрозмовник досяг мети? Обґрунтуйте свою
думку.
Діалог № 1
— Таню, що ти читаєш? — запитав молодший братик.
— «Кобзар» Шевченка.
— А хто такий Шевченко?
— Поет.
— Почитай мені його вірші.
— Мені ніколи. Підеш до школи, сам читатимеш.
Діалог № 2
— Танечко, а що то за книжку ти так уважно читаєш?
— Дивись, Володю. Ця книга називається «Кобзар». Її ав-
тор — великий український поет Тарас Григорович Шевченко.
— Розкажи мені, будь ласка, про нього.
— Я обов’язково розкажу тобі про цього видатного діяча і по-
читаю тобі його вірші, але трохи згодом, адже зараз я виконую
домашнє завдання. Домовились?
— Авжеж. Спасибі.
Діалог № 3
— Танечко, мені дуже сподобався той вірш, що ти його мені
розповіла. А хто його автор?
— Тарас Григорович Шевченко.
— А ти можеш мені трохи про нього розповісти, будь ласка?
— Добре. Слухай, Володю. Тарас Шевченко — один з найви-
датніших поетів України. Він народився 9 березня 1814 р. в с. Мо-
ринці. Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свід-
ченням, у 1837 р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки
вірші «Причинна» і «Нудно мені, тяжко — що маю робити».
Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно,
знайомство його з творами українських поетів (Котляревського
і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838 р. віддав Гре-
бінці для публікації в українському альманасі «Ластівка». Але

ще до виходу «Ластівки» (1841) 18 квітня 1840 р. з’являється
перша збірка Шевченка — «Кобзар».
2. Робота у групах. Уявіть, що ви стали учасниками дискусії
на тему: «Ніколи не пізно все почати спочатку». Скористай-
теся матеріалом поданого нижче тексту. Пам’ятайте про ком-
позицію виступу під час дискусії: чужа думка, що привернула
увагу; погоджуєтеся чи не погоджуєтесь з цією думкою; ствер-
дження своєї думки; докази; висновок.
ДИВОВИЖНА ЛЮДИНА
Альберту Швейцеру було тридцять років, коли він був відо-
мим професором Страсбурзького університету, філософом і му-
зикантом, чиї органні концерти збирали юрми шанувальників
в усіх європейських столицях. Його дослідження про Йоганна
Себастьяна Баха вважалося класичним. Друзі пророкували йому
блискучу кар’єру в будь-якій царині науки чи мистецтва, яку він
собі обере. Та раптом у свої тридцять років Швейцер почав усе
спочатку: він став студентом медичного факультету.
Люди, знайомі з його філософськими творами, здогадувались:
учений, одержимий ідеєю добра, обрав найгуманнішу в світі про-
фесію лікаря. Одні схвалювали це рішення, інші вважали його
надмірним. Адже, мовляв, професор завжди був ладний зара-
дити біді товариша, не шкодував грошей для бідних. «Чого ж
іще треба?» — питали вони.
І як би здивувалися ці люди, коли б дізналися, що причиною
такого кроку стала невеличка замітка в журналі, де мовилося, що
в далекому селищі Ламберені, розташованому в центрі Екваторі-
альної Африки, потрібен лікар. Та здивування було б ще більшим,
якби вони знали, що цей намір з’явився давно, мало не в дитин-
стві, і що замітка в журналі лише визначила план дій.
«Я вирішив зробити своє життя своїм доказом,— розпові-
дав він.— Я хотів спробувати зробити так, щоб моє життя, моя
праця говорили про те, у що я вірю». І він це зробив: сім років
вивчав медицину, п’ятдесят два, до самої смерті, працював ліка-
рем у Ламберені, тут створив лікувальний центр. Подвиг Швей-
цера полонив багатьох людей землі, а його боротьба за мир від-
значена Нобелівською премією (М. Бріман).
Складіть діалог на тему: «Родина — плекальниця пошани
до рідної мови».
Урок № 17
ТЕМАТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ № 1
Мета: перевірити та оцінити рівень засвоєння знань і ви-
роблення умінь з вивченої теми; формувати уміння
доцільно використовувати набуті знання під час
виконання практичних завдань; виховувати уваж-
ність.
Тип уроку: урок оцінювання навчальних досягнень учнів.
Обладнання: тести.
ХІД УРОКУ
ІІ. Ознайомлення з темою та метою уроку
ІІІ. Перевірка знань, умінь і навичок учнів
І варіант
1. Оберіть правильний варіант
1. Яку функцію мови відображено у виразі «Мова — засіб спіл-
кування»?
А Когнітивну.
Б Комунікативну.
В Кумулятивну.
Г Експресивну.
2. В українській мові існують такі наріччя:
А Північне, південне, східне, західне.
Б Північне, північно-західне, північно-східне.
В Південне, південно-західне, південно-східне.
Г Північне, південно-західне, південно-східне.
3. У якому рядку всі слова є діалектизмами?
А Вила, клуня, граблі, сіно, тин.
Б Ґазда, комин, зело, стежка, рало.
В Шуфля, хата, клас, пліт, ватра.
Г Путня, постоли, черес, вуйко, ґралі.
4. Українська, російська та білоруська мови належать до:
А Романської групи.
Б Германської групи.
В Слов’янської групи, східної підгрупи.
Г Слов’янської групи, західної підгрупи.

5. Види письма в період Київської Русі — це…
А Устав, напівустав, скоропис.
Б Кирилиця, глаголиця.
В Кирилиця, глаголиця, латиниця.
Г Кириличні букви, друкарський шрифт.
6. Наявність термінології, нейтральна лексика, складні синтак-
сичні конструкції, прямий порядок слів, повні речення, ло-
гічність, точність, обґрунтованість викладу, відсутність мета-
форики, емоційно-оцінних виразів — це ознаки…
А Конфесійного стилю.
Б Публіцистичного стилю.
В Наукового стилю.
Г Офіційно-ділового стилю.
2. Виконайте завдання
1. Відредагуйте словосполучення із суржиком.
За вуглом — мій дім; поступити у вуз; будинок з усіма зруч-
ностями; музей під відкритим небом; запалення десен.
2. Назвіть авторів перших граматик української мови.
3. Чи збігаються поняття літературна мова та мова художньої
літератури? Свою думку обґрунтуйте.
4. Подані слова запишіть в алфавітному порядку. Зробіть висно-
вок про те, що таке алфавіт і яке його значення.
Ночувати, ніч, нянькувати, нюняти, нюхати, нудний, навітря-
ний, навитяжку, набік, невигідний, начитаний, норковий, неро-
дючий, нітрошки, нічичирк, нічліг, ніжити, нехороший, новина,
неурочний, нетрі, нібито, намисто.
3. Зіставте відомі вам гіпотези про походження української мови,
встановіть спільне та відмінне у підході авторів до виділення
історичних етапів розвитку мови.
ІІ варіант
1. Яку функцію мови відображено у виразі «Мова — засіб ово-
лодіння суспільно-історичним досвідом людства»?
А Когнітивну.
Б Комунікативну.
В Кумулятивну.
Г Експресивну.
2. До південно-східного наріччя належать діалекти:
А Середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий.
Б Східнополіський, середньополіський, західнополіський.
В Лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буко-
винський, гуцульський, бойківський, наддністрянський,
волинський, подільський.
Г Північний, південно-східний, південно-західний.
3. У якому рядку всі слова є діалектизмами?
А Какаду, фієста, забуття, оселедець, фантастика.
Б Телефон, киптар, цукерки, соната, мікрофон.
В Комедія, джерело, термос, контроль, мандарин.
Г Путня, раятися, бесаги, когут, ріпа.
4. Слов’янська група індоєвропейських мов включає в себе такі
мови:
А Українську, російську, білоруську.
Б Польську, чеську, словацьку, болгарську, сербську, македон-
ську, українську, російську, білоруську.
В Польську, чеську, словацьку.
Г Українську, російську, білоруську, польську, чеську, сло-
вацьку.
5. Слов’янськими азбуками є…
А Кирилиця, латиниця, глаголиця.
Б Кирилиця.
В Кирилиця, глаголиця.
Г Устав, напівустав, скоропис.
6. Урочистість та піднесеність, символізм, церковна терміноло-
гія, мовні формули із сакральним значенням, старослов’я-
нізми, значна кількість метафор, алегорій, порівнянь — це
ознаки…
А Художнього стилю.
Б Публіцистичного стилю.
В Конфесійного стилю.
Г Офіційно-ділового стилю.
1. Відредагуйте словосполучення з суржиком.
Клітчата рубашка; учбовий посібник; шарикова ручка; ха-
латне відношення; нерадивий працівник.
2. Подумайте, чи відрізняються поняття українська літературна
мова і українська національна мова. Свою думку обґрунтуйте.
3. Назвіть основні писемні пам’ятки розвитку наукової думки
періоду Київської Русі.

106 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 107І семестр. Фонетика української літературної мови
4. Подані слова запишіть в алфавітному порядку. Зробіть висно-
вок про те, що таке алфавіт і яке його значення.
Ранити, райдуга, рекордний, рафінований, радіація, ракето-
носець, рухомий, рятунок, рушник, рюкзак, рум’янити, рясноц-
вітний, розширений, рукавиця, розчервонілий, роздутий, роз-
криття, рило, референт.
3. Пригадайте й запишіть, коли в Україні державною писемною
виступала чужа за походженням мова. З якими подіями це
було пов’язано?
ФОНЕТИКА УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ЯК УЧЕННЯ
ПРО ЇЇ ЗВУКОВУ СИСТЕМУ
Урок № 18
МІСЦЕ ФОНЕТИКИ ТА ОРФОЕПІЇ В СИСТЕМІ МОВИ.
ОСНОВНІ ФОНЕТИЧНІ ОДИНИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:
ЗВУК, СКЛАД, ФОНЕТИЧНЕ СЛОВО, ФРАЗА
Мета: розширити знання учнів про фонетику як науку про
звуковий склад мови; формувати уміння розрізняти
в потоці мовлення фонетичні фрази, слова та звуки;
виховувати у школярів пізнавальний інтерес до ви-
вчення рідної мови.
Обладнання: тексти творів, схема «Склади в українській мові».
ХІД УРОКУ
Які розділи науки про мову вам відомі?
Прочитайте визначення терміну фонетика. Яке з них, на вашу
думку, є найточнішим?
а) Фонетика — розділ мовознавчої науки, який вивчає звуко-
вий склад мови (М. Жовтобрюх).
б) Фонетика — галузь мовознавства, у якій вивчається зву-
кова система мови в зв’язку з її смисловою роллю та різно-
манітні звукові зміни, що наступають у мовленні при спо-
лученні звукових елементів між собою (Н. Тоцька).
в) Фонетика — 1) розділ мовознавства, що вивчає способи тво-
рення звуків, їхні акустичні властивості, сполучуваність
і позиційні зміни; 2) акустичні і артикуляційні властивості
звуків певної мови (Д. Ганич, І. Олійник).

2. Вкажіть терміни, що стосуються лише фонетики.
Буква, апостроф, наголос, голосний звук, слово, орфограма,
м’який знак, подовжені приголосні, дзвінкі звуки, фонема, пе-
ренос слів, склад.
3. Визначте, що вивчає фонетика, а що — орфоепія. Як орфое-
пія пов’язана з фонетикою?
Засоби письма, правила вимови слів, звуки мовлення, види
поєднання звуків, позначення звуків на письмі, правила право-
пису, граматичні правила.
IV. Сприйняття та засвоєння учнями
навчального матеріалу
1. Прочитайте. Прокоментуйте висловлювання. Чим відрізня-
ються звуки мови від звуків природи? Яка роль звуків у про-
цесі спілкування? Чим відрізняються голосні звуки від при-
голосних?
1. Греки, говорячи словами одного з найвидатніших лінг-
вістів нашого століття — А. Мейє, першими «розклали мову
на приголосні й голосні звуки» (А. Кондратов). 2. Голосні — це
жінки, приголосні — чоловіки. Голосні — це самий наш голос,
матері, що нас родили, сестри, що нас цілували, першоджерело,
звідки ми витекли в словеснім своїм лику… А приголосні муж-
ньо своєю твердою вдачею впорядкували розкіш розливу, стали
дамбою, греблею, довгим молом, ясним річищем, що спрямовує
води до свідомої праці (К. Бальмонт). 3. З погляду акустики
голосні виділяються як чисто тональні звуки, в яких відсутні
шуми… Акустичною ознакою приголосних є наявність шуму,
що виявляється у вигляді самого шуму або в поєднанні з голо-
сом (С. Дорошенко). 4. Звук стає звуком людської мови тільки
тому, що він служить цілям спілкування суспільної людини.
Цією стороною мовний звук цілком відмінний від тваринних
викриків (З підручника). 5. Завдяки тому, що звуки мови про-
тиставляються один одному за цілою низкою ознак, ми легко
сприймаємо на слух будь-які слова. Замініть хоча б один звук
у слові — і воно «зруйнується» або перетвориться на інше (І. По-
стнікова, І. Підгаєцька).
2. Заповніть таблицю, вписавши ознаки голосних та приголос-
них звуків у відповідні колонки.
Повітряний струмінь слабкий, складотворні, творяться шу-
мом і голосом (тільки шумом), відсутність перепон, утворюються
голосом (тонами), при вимові видихуваний струмінь повітря на-
трапляє на перепони, нескладотворчі.
№
п/п
Властивості голосних Властивості приголосних
1
2
3. Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність.
Обґрунтуйте свою думку, наводячи приклади. Доберіть заго-
ловок. Визначте основні фонетичні одиниці мовного потоку.
Дайте їм коротку характеристику.
Під час членування мовного потоку виділяють найбільшу фо-
нетичну одиницю — фонетичну фразу. Фрази можуть мати
різну тривалість: так, у діалогах вони короткі, в монологах —
довгі. Наприклад:
Текст № 1
Ірпінь від нас тікає/, мов лисиця/, дерева надягли шоломи зо-
лоті/, жовтневий вечір дихає живицею/, скупавши листя в мерт-
вій і живій воді (Ю. Щербак).
Текст № 2
— Якби ти знав/, яке це щастя!/
— /Знаю!/(О. Сизоренко).
Серед наведених прикладів перша фраза об’єднує кілька син-
таксичних одиниць (умовно простих речень і зворотів), або фо-
нетичних тактів, друга — одне речення, а третя — тільки одне
слово-речення.
Отже, фонетично фраза членується меншими паузами на менші
відрізки-такти (у першій їх 5, у другій — 2, у третій — 1). Такти —
частини фрази, об’єднані одним наголосом (одне-два слова). Фоне-
тичне слово — це самостійне слово разом з приєднаним до нього
в мовленні (на початку чи в кінці) ненаголошеним службовим сло-
вом (прийменником, сполучником, часткою): [до-во-ліж], [у-ві-чі].
При повільному темпі мовлення в межах такту чітко виділя-
ються склади — група звуків, об’єднаних навколо складотвор-
чого голосного:
Де-ре-ва-на-дяг-ли-шо-ло-ми-зо-ло-ті…
Склади включають у себе звуки: [д]- [е]- [р]- [е]- [в]- [а].
Звук — це найменша, неподільна одиниця мовного потоку, що
використовується в складах і фонетичних одиницях вищого рівня,
за допомогою яких висловлюється думка (З підручника).

4. Прочитайте. Чи погоджуєтесь ви з висловленою думкою? Про-
ілюструйте свою позицію прикладами.
Склад може представляти тільки голосний звук: о-сінь. Але
частіше голосний тримає на своїх «плечах» один, два, а то і більше
приголосних звуки (І. Підгаєцька).
5. Перепишіть речення. Розділіть кожне з них на фонетичні
слова. Зробіть розбір виділених слів за будовою, поділіть їх
на склади.
1. Прилинув вітер, і в нічній хатині він про весняну волю за-
співав (Леся Українка). 2. Цвіте липа так буйно й розкішно, що
все місто плаває в задумливому мареві (Ю. Яновський). 3. Сонце
так світить ласкаво, що аж каміння сміється (М. Коцюбинський).
4. Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори? (А. Малишко).
5. Садок у вересні, що кожух у січні. 6. Квітень з водою — тра-
вень з травою. (Народна творчість).
6. Пригадайте, що ви знаєте про склад. Розгляньте схему «Склади
в українській мові» та «озвучте» її. Доберіть приклади.
Наголошений Ненаголошений
Відкритий Закритий
Склад
Підготувати повідомлення на тему: «Короткі відомості з істо-
рії української фонетики».
Урок № 19
ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФОНЕМИ В МОВЛЕННІ.
ІНВАРІАНТ, ПОЗИЦІЙНИЙ ВАРІАНТ ФОНЕМИ
Мета: ознайомити учнів з особливостями реалізації фонем
в мовленні, поняттям головний вияв фонеми, а та-
кож її варіантами, артикуляційно-акустичною при-
родою голосних звуків; формувати вміння аналізу-
вати голосні звуки за місцем творення та способом
піднесення язика; вчити школярів помічати й ці-
нувати красу в мовних явищах.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиці «Фонема та звук», «Арти-
куляційно-акустична класифікація голосних звуків
української мови».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Перевірка домашнього завдання
Заслухати кілька доповідей про історичний розвиток україн-
ської фонетики.
IV. Сприйняття та закріплення нового матеріалу
1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Доберіть за-
головок.
Звук людської мови — поняття акустичне й фізіологічне. Зву-
ків безліч, кожна людина вимовляє їх по-своєму, тембр їх різний,
деякі з них можемо вимовляти протяжно чи коротко, тихо чи го-
лосно, швидко чи повільно і т. ін. Це прерогатива акустичного
чи анатомо-фізіологічного аспекту.
Звук — це явище фізичне: ми його вимовляємо, чуємо, мо-
жемо варіювати, вивчати за допомогою приладів тощо. Звук має
силу, висоту, тембр, свою фізично-акустичну характеристику.
Якщо одна й та ж людина буде вимовляти один і той же звук,
то вимовлятиме його по-різному. Звук — явище одномоментне,
одноразове, неповторне. Фонема — це певне наукове узагаль-
нення. Фонема — явище ідеальне, це наше поняття про звук. Фо-
нема — явище загальне, звук — конкретне. Фонема представлена
в мовленні звуком (алофоном, варіантом) фонеми. Звуків безліч,
фонем — полічена кількість. В українській мові, за М. Жовто-
брюхом, 38 фонем. Шість голосних і 32 приголосні.
У процесі мовлення фонема реалізується у звуках (звукових
виявах фонеми). Серед них розрізняємо головний вияв фонеми
(інваріант) та його варіанти.
Головний вияв фонеми (інваріант) — це звук, у якому фонема
реалізується в незалежній позиції, тобто в незалежній від наго-
лоса, від сусідніх звуків. Оцей головний вияв фонеми й мають
на увазі, коли говорять про особливості звучання й артикуляції

фонеми та про її варіанти. Розрізняють три види варіантів: фа-
культативні, позиційні й комбінаторні.
Факультативні варіанти — звуки, що можуть виступати за-
мість головного вияву в незалежній, або сильній, позиції. На-
приклад, вимова звука [в] то як губно-губного, то як губно-
зубного.
Позиційні варіанти — це звуки, що їх вимовляють тільки
в певній, означеній позиції. Наприклад, нескладотворчий [ў] бу-
демо вважати позиційним варіантом фонеми |в|. У слові лети звук
[еи] — позиційний варіант фонеми |е|. У слові живе звук [ие] —
позиційний варіант фонеми |и|.
Комбінаторні варіанти — звуки, що вимовляються замість
головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються
в артикуляції під впливом звукового оточення (З посібника).
Заповніть таблицю та визначте, чим відрізняється звук і фо-
нема.
Характеристика звуків Характеристика фонем
1. Звук — явище індивідуальне
2. Це одиниця мовлення
3. Кількість звуків необмежена
4. Конкретна одиниця, фізичне явище,
яке сприймається на слух
Дайте відповіді на питання: чим відрізняється звук від фо-
неми? Що таке головний вияв фонеми (інваріант)? Які бува-
ють варіанти фонеми (наведіть приклади).
2. У поданих словах виділіть головний вияв фонеми та позиційні
варіанти.
Весна, село, сестра, розширити, весло, став.
3. Запишіть слова, вставляючи пропущені звуки. Як вимовля-
ються в них ненаголошені [е] та [и]? Поставте наголоси.
Ш..рокий, л.. сток, с..ло, р..бро, з..мля, з..рно, д..ревце, кр..
ниця.
4. Визначте, як за допомогою 33 букв позначаються 38 основних
фонем.
5. Прочитайте. Визначте слова, в яких кількість букв і звуків
не співпадають. Розберіть ці слова за будовою.
Заміщення, розчинність, щодня, перехідність, яблуко, їжак,
море.
6. Розгляньте таблицю «Артикуляційно-акустична класифікація
голосних звуків української мови». На основі даних таблиці
побудуйте розповідь про голосні звуки.
Принципи
Класифікації
Ряд
передній середній задній
Піднесення
спинки язика
Високе
[І]
[И]
[<У>]
Середнє [Е] [<О>]
Низьке [А]
Довідка. Утворені за участю губ губні називаються огубленими
(лабіалізованими): [<о>], [<у>], решта голосних — неогублені
(нелабіалізовані). За ступенем піднесення спинки язика розрізня-
ють голосні високого, середнього та низького піднесення. За місцем
підняття язика виділяють три ряди: передній, середній і задній.
7. Прочитайте характеристику звуку та визначте, про який звук
йде мова.
1. Голосний заднього ряду, середнього піднесення язика, ла-
біалізований. 2. Голосний переднього ряду, високого піднесення
язика, нелабіалізований. 3. Голосний переднього ряду, середнього
піднесення, нелабіалізований. 4. Голосний заднього ряду, серед-
нього піднесення, лабіалізований.
8. Прочитайте лінгвістичні терміни, поясніть їх значення. Ви-
пишіть слова з лабіалізованими звуками.
Лабіалізація, екстралінгвальний, говір, апостроф, алофон,
лексика.
9. Вибірковий диктант. Запишіть слова у три стовпчики:
а) які містять голосні тільки переднього ряду;
б) які містять голосні лише заднього ряду;
в) які містять голосні переднього і заднього ряду.
Мова, інтрига, концерт, міцний, спека, посол, турчанка, під-
лабузник, ірис, іскристість, життя, тигр, горох, турнір, пізній,
перевитий, терорист, родовий, літера, генерал, перегріти, зада-
ток, технічний, компас.
10. Прочитайте уривки віршів. Проаналізуйте голосні звуки за
місцем творення, способом підняття язика та участю губ
у творенні цих звуків. Поставте наголос. Визначте позиційні
варіанти фонем.

В людині поміщається вселенна,
Як в насінині проростінь зелена.
Думкам передають шалений рух
Планет і зір вогнисті веретена.
(Д. Павличко)
Додому, плачучи, прийшла
І спати, плачучи, лягла,
І не вечеряла! Не спала.
Яка лягла, така і встала.
(Т. Шевченко)
Зверніть увагу на виділені звуки в другому прикладі. Прига-
дайте, як називається це явище. Яку роль воно відіграє у мов-
ленні?
Довідка. Асонанс — повторення однакових голосних звуків
у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, під-
силює її музичність (Словник літературознавчих термінів).
Розробити порівняльну характеристику голосних звуків укра-
їнської та російської мови.
Урок № 20
ПОЗИЦІЙНІ ЧЕРГУВАННЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ.
ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ ЧЕРГУВАННЯ ПРИГОЛОСНИХ
ЗВУКІВ ПРИ СЛОВОЗМІНІ Й СЛОВОТВОРЕННІ
Мета: поглибити знання школярів про артикуляційно-
акустичну природу приголосних звуків, ознайомити
десятикласників з позиційними та історичними чер-
гуваннями приголосних звуків; розвивати уміння
характеризувати зміни звуків у мовному потоці,
при словозміні та словотворенні.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Класифікація приго-
лосних звуків української мови».
ХІД УРОКУ
IV. Усвідомлення теоретичного матеріалу
1. Розгляньте таблицю «Класифікація приголосних звуків укра-
їнської мови». Дайте характеристику приголосних за такими
ознаками:
а) місцем творення;
б) способом творення;
в) за участю голосу і шуму;
г) за твердістю/м’якістю.
2. Назвіть приголосний звук за його характеристикою.
А Губний, шумний, глухий, фрикативний, твердий.
Б Глотковий, шумний, дзвінкий, фрикативний, твердий.
В Передньоязиковий, сонорний, зімкнено-прохідний, вібрант,
твердий.
Г Задньоязиковий, шумний, глухий, фрикативний, твердий.
Д Середньоязиковий, сонорний, фрикативний, м’який.
Участьголосу
ішуму
Місце творення
Спосіб творення
Губні Язикові
Глоткові
(фарингальні)
Губно-губні
Губно-зубні
Передньо-
язикові
Середньо-
язикові
Задньо-
язикові
тв. тв. тв. м. м. тв. тв.
шумні
проривні дзвінкі б д, д' ґ
глухі п т, т' к
фрикативні
(щілинні)
дзвінкі з, ж з' г
глухі ф с, ш с' х
африкати дзвінкі дж, дз дз'
глухі ч, ц ц'сонорні
фрикативні
(щілинні)
в j
зімкнуто-
прохідні
носові м н, н'
бокові л л'
вібранти р р'

3. Запишіть звуки, за допомогою яких різняться подані слова.
Чим з артикуляційного боку ці звуки розрізняються?
Зразок. Дам — там: д//т, розрізняються за участю голосу
(дзвінкість//глухість).
Лук — люк, бив — пив, саду — сяду, сом — сон, жар — шар,
туша — суша, пил — тил, вас — ваш, кози — коси, мука — муха.
4. Прочитайте слова. Випишіть ті, у яких наявні тільки глухі
приголосні.
Кіт, потяг, ковдра, тиша, сонце, мир, шасі, цап, хек, годин-
ник, оса, око.
5. Пригадайте, що таке чергування? Які чергування називають
позиційними? Прочитайте текст та зробіть висновки про по-
зиційні чергування приголосних.
У сучасній українській мові досить поширене чергування нена-
голошеного складового у з у нескладовим (ў) та з губно-губним
приголосним в, напр. ніс у руках — несла ў руках. Фонетичними
умовами його є такі процеси: а) послаблення ненаголошеного
складового у до ступеня у нескладового в позиції після голосних
і б) посилення губно-губного в до ступеню нескладового у і навіть
до звичайного голосного у на початку слова перед приголосними.
Звук у вимовляється звичайно між приголосними та перед при-
голосними на початку речення (Виріс у селі. Учитель розповідає
про цікаві події); звук ў найчастіше вимовляється після голосного
перед наступним приголосним (наўчити, наша ўчителька); приго-
лосний в вживається між голосними та перед голосним на початку
речення (В Андрія тільки очі горіли. Сестра в інституті).
Характерною рисою української мови є також і чергування
ненаголошеного і складового з і нескладовим.
Сполучник і та початковий ненаголошений і чергуються
з й у тих самих позиціях, що й у — в: робітник і колгоспник,
Ольга й Анатолій, він іде, ми на роботу йдемо.
Зовсім не змінюється і на й:
а) на початку речення: І України волю просвітив вогонь;
б) після паузи: А далі туди — і по підгір’ю;
в) при зіставленні понять: батьки і діти, трудівники і воїни;
г) перед словом, що починається на j (букви й, я, ю, є, ї): Шура
і Йосип — друзі (За М. Жовтобрюхом).
6. Прочитайте прислів’я, зробіть висновки, в яких прислів’ях
слова вимовляються милозвучніше і чому. Поясніть значення
фразеологізмів.
1. Не спитавши броду не сунься в воду. 2. Два коти у од-
ному мішку не помиряться. 3. Дружні сороки і орла закидають.
4. Люби рибу не в сковороді, а у воді. 5. Лякали щуку, що в озері
втоплять.
7. Запишіть подані слова. Однією рискою підкресліть приголо-
сні [в], [й], а двома — нескладові голосні [ў], [ǐ]. Установіть
позиції, у яких вони виступають.
Краї, пішов, бував, айсберг, ховався, гуляв, вовк, йод, північ,
заварка, павук, синій, верства.
8. Прочитайте текст, правильно вживаючи у — в, і — й. По-
ставте за текстом питання своєму товаришу, будьте готові
дати відповідь на поставлене питання. Доберіть заголовок.
Ми (у, в) країнці. А нашими предками були слов’яни. Жили
вони спочатку (у, в) лісах, полювали на звірів, ловили (у, в) озе-
рах рибу. Потім стали розводити худобу, вирощували хліб. На-
вчилися (у, в) сяких ремесел. Слов’яни вірили (у, в) багатьох
богів. Вірили наші предки, що існують нечисті сили: лісовики,
домовики, русалки. Слов’яни ділилися на окремі племена. Біля
Києва жили поляни, а далі назад — древляни. Кожне плем’я
мало свої землі (і, й) свого князя. Пізніше слов’янські племена
згуртувались навколо Києва (і, й) утворили свою державу — Ки-
ївську Русь (За М. Грушевським).
9. Прочитайте текст. Назвіть основні історичні чергування при-
голосних звуків української мови.
Чергування приголосних, як і голосних, виникли протягом
багатьох періодів мовного розвитку. Викликані вони різними зву-
ковими законами, які в фонетичній системі сучасної української
мови можуть вже зовсім не діяти.
До найпоширеніших чергувань приголосних в українській
мові належать:
1. Зміна г, к, х на ж, ч, ш: гонити — жену, плуг — плужок,
друг — дружба, друже, нога — ніжка; вік — вічний, наука —
учити, рука — ручка; горох — горошина, муха — мушка.
Це чергування дуже давнє, виникло воно на спільнослов’ян-
ському ґрунті. Звуки г, к, х були твердими приголосними й у той
час зовсім не могли пом’якшуватися. Голосні ж переднього ряду і,
е, ь та е носовий вимагали обов’язкового м’якшення тих приголо-
сних, що стояли безпосередньо перед ними. З цієї причини г, к, х
перед голосними первинно-переднього ряду не могли зберігатися,
в такій позиції на їх місці розвинулися нові приголосні, а саме ж,

ч, ш. Зміну г, к, х на ж, ч, ш перед голосними переднього ряду
називають першим пом’якшенням (палаталізацією).
2. Зміна г, к, х на з, ц, с. Звичайно це чергування відбувається
перед закінченням -і у давальному відмінку однини іменників
жіночого та в місцевому відмінку однини іменників жіночого,
чоловічого й середнього роду: перемога — перемозі, книга —
книзі, річка — річці, макуха — макусі, муха — мусі, берег —
на березі, яблуко — в яблуці, кожух — у кожусі.
10. Подані нижче іменники поставте у формі давального й міс-
цевого відмінків й запишіть.
Рука, нога, аптека, бік, тік, поріг, мачуха, рік, річ, луг, бе-
рег, кулак, вухо, крига, книга, річка, стежка, віз, око, птах, чу-
мак, бак, круг, напруга.
11. Робота в парах. Розгляньте схему. Доповніть її прикладами.
Поясніть причини чергування приголосних.
1. [г] — [ж] — [з];
2. [к] — [ч] — [ц];
3. [х] — [ш] — [с];
4. [г] — [з'];
5. [к] — [ц'].
12. Запишіть. Підкресліть слова, в яких при словозміні чи сло-
вотворенні відбувається чергування приголосних звуків. Об-
ґрунтуйте свою думку.
1. Скажи правду — наживеш ворога. 2. Дай серцю волю —
заведе в неволю. 3. В чужу душу не влізеш. 4. Сонечко в дорозі
не спіткнеться. 5. Легко казка кажеться, та не легко діло ро-
биться. 6. Хто шукає небезпеки, у ній і загине. 7. Соловейку си-
зокрилий, скажи правду, де мій милий! 8. Знайшов — не скач,
загубив — не плач (З народної творчості).
Які чергування приголосних ви знаєте?
Що таке позиційні чергування? Наведіть приклади.
Які чергування називаємо історичними? З чим вони пов’язані?
Наведіть приклади.
Випишіть з творів художньої літератури 5 речень, де б про-
стежувалося чергування приголосних. Підкресліть приголос-
ні, які чергуються. Дайте пояснення цим змінам. Подайте ха-
рактеристику звуків у цих словах.
Урок № 21
ЧЕРГУВАННЯ [О] ТА [Е] З [І], ЧЕРГУВАННЯ [О] ТА [Е]
З НУЛЕМ ЗВУКА, ЧЕРГУВАННЯ [О] З [Е]
ПІСЛЯ Ж, Ч, Ш, ДЖ ТА [Й]
Мета: ознайомити учнів з основними давніми чергуван-
нями в українській мові, пояснити причини таких
змін; формування уміння визначати особливості
найдавніших та давніх чергувань, знаходити слова
з такими чергуваннями в тексті, аналізувати їх;
розвивати творчі вміння; розширювати науковий
світогляд десятикласників.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Чергування звуків».
ХІД УРОКУ
1. Розгляньте таблицю «Чергування звуків» (див. додаток). При-
гадайте, які чергування називаються позиційними, а які — іс-
торичними. Які чергування називаємо давніми, а які — най-
давнішими?
2. Прочитайте текст. Поясніть причини, які обумовлюють чер-
гування о та е з і; о, е з нулем звука.
Чергування о та е з і є найпоширенішим у системі голосних су-
часної української мови: вози — віз, гора — гірка, матері — матір.
Голосні о та е звичайно виступають у відкритому складі, а і —
в закритому.
Явище чергування о, е з і розвинулось в українській мові
у зв’язку з занепадом зредукованих ъ та ь, що існували в давньо-
руській мові до ХІІ століття включно. Звук ъ вимовлявся неви-
разно й наближався до дуже короткого о, а звук ь — до дуже
короткого е. У процесі розвитку давньоруської мови голосні зре-
дуковані ъ та ь не збереглися: в сильній позиції (під наголосом,
перед складом з слабким зредукованим і перед плавними р та л,
за якими йшли приголосні) вони замінилися на голосні повного

творення о й е, а в слабкій позиції (в абсолютному кінці слова
і перед складом з голосним повного творення або сильним зре-
дукованим) — зовсім перестали вимовлятися, зникли. Напр.
рътъ — рот, львъ — лев.
Таким чином, в українській мові голосні о й е є подвійного
походження: давні о та е (слово, село) і нові, що розвинулися з ъ
та ь (сон, лоб, швець).
Зникнення зредукованих ъ та ь обумовило також зменшення
кількості складів у слові, і відкриті склади, після яких занепа-
дали ъ та ь, стали закритими. Наприклад, у слові сто-лъ було два
склади й обидва відкриті, а після занепаду кінцевого ъ в ньому
залишився лише один склад, який перетворився з відкритого
на закритий (стіл). Давні о та е в новому закритому складі,
що утворився з відкритого внаслідок занепаду зредукованого
в наступному складі, змінився на і: снопъ — сніп, семь — сім,
женъка — жінка.
Давні звуки о та е після яких у наступному складі не було
зредукованого ъ або ь, на і не змінилися: коса, семи, радості.
Чергування о, е з нулем звука належить до поширених явищ
в українській мові, як і в російській та білоруській: ставок —
ставка, садок — садка, день — дня, пісень — пісня. Воно, як
і чергування о, е з і, виникло у зв’язку з занепадом у давньорусь-
кій мові зредукованих голосних ъ та ь. Але якщо з і чергуються
давні о, е, то з нулем звука — лише нові.
Виникнення цього чергування обумовлене тим, що у різних
формах одного й того ж слова або в різних словах із спільним
коренем чи основою зредукований у давньоруській мові міг сто-
яти в неоднаковій позиції: в одній позиції він міг бути сильний,
а в другій — слабкий. У сильній позиції зредукований ъ змі-
нився на о, а ь — на е: садъкъ — садок, дьнь — день. У слаб-
кій позиції той самий зредукований занепадав: садъка — садка,
дьня — дня.
У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, дж
(і орфографічного щ) та після j вживається як звук е, так і звук
о: женити — жонатий, шести — шостий (За М. Жовтобрюхом).
Довідка. У деяких випадках чергування [о], [е] з [і] не від-
бувається:
а) у звукосполученнях -оро-, -оло-, -ере-, -еле-: город, перед, ше-
лест;
б) у звукосполученнях -ор-, -ер-, -ов-: морква, жертва, вовк;
в) у словотворчих частинах: -вод, -воз, -нос, -роб, -ход: водо-
воз, водонос, землероб;
г) у суфіксах -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -тель-, -ер-, -ор-: рі-
чечка, маленька, Вітренко, учитель, оператор (З підруч-
ника).
1. До кожного з наведених слів знайдіть таку його форму, щоб
у кожній парі простежувалося чергування фонем [о], [е] з [і].
Установіть, коли ці чергування відбуваються при словозміні,
а коли — при словотворенні.
Ходити, шість, поле, надвечір’я, поклін, весільний, відомість,
перешіптуватися, постіль, ввічливість.
2. До наведених слів доберіть такі їх форми, щоб у кожній парі
було представлене чергування [о], [е] з нулем фонеми. За якою
ознакою розрізняються випадні й вставні [о], [е]?
Зразок. Хлопець — хлопця (фонема [е] — випадна).
Вишня, вітер, вихор, сонце, крижинки, зерно, стежка, хма-
ринки, весна.
3. Вибірковий диктант. Запишіть у колонки пари слів за особ-
ливостями чергування:
а) [о], [е] з [і];
б) [о], [е] з нулем звука;
в) [е] з [о] після шиплячих та [й];
г) найдавніші чергування.
День-дня, стіл-стола, сон-сну, піч-печі, слово-слів, шість-
шести, вогонь-вогню, вітер-вітру, молоток-молотка, кінь-коня,
хід-ходу, летіти-літати, крапля-крапель, допомога-допомагати,
пшоно-пшениця, клонитися-кланятися.
4. Від поданих слів утворіть похідні, знайдіть голосні, що чер-
гуються, визначте тип чергування та поясніть причини.
Мести, дерти, соколи, вечори, коні, воля, семи, овес, плести,
осені, допомагати.
5. Знайдіть зайве слово (за чергуванням голосних). Поясніть
свій вибір.
1. День, пень, лев, пес, орел. 2. Учора, його, учень, джерело,
садок. 3. Лоб, мох, сон, рот, горб. 4. Сік, тік, рік, вік, бік. 5. Ніг,
лебідь, ніженька, кисіль, віл.
6. Перепишіть, вставляючи замість крапок о або е; поясніть чер-
гування.

1. Їх душі — горіння і криця — у наш..му завжди гурті (О. Оль-
жич). 2. Бдж..ла жалить жалом, а ч..ловік словом. 3. Як мені
пш..ниця родила, то мене й родина любила (З народної творчості).
4. Тоді заблисне сніг, заш..потіють квіти і підповзуть, мов нитка
провідна (Олена Теліга). 5. Жахнулася сарна й щ..зла в гущині,
лишивши зелені сліди на синій від роси траві (М. Коцюбинський).
Перепишіть, вставляючи пропущені о, е або і. Обґрунтуйте свій
вибір правилами чергування [о], [е] з [і]. Підкресліть слова,
у яких чергування не відбувається та поясніть ці випадки.
1. І л..тять вони полями в с..ла і міста, де проходила садами
ос..нь золота (В. Стефаник). 2. Чути пісню, стук..т кол..с, хльос-
кання бат..га (У. Самчук). 3. У піднебессі тісно кол..рам (Ліна
Костенко). 4. Сонце на літо, а зима на мор..з. 5. Тер..н, тер..н,
та не хм..ль, прийшов милий, та не м..й (З народної творчості).
Додаток
Чергування звуків
Чергування — це постійні звукові зміни в межах однієї і тієї ж мор-
феми
Типи чергувань
Живі (позиційні) Історичні
Залежать від по-
зиції звука у слові
і є варіантами од-
нієї фонеми:
[веисна] — [весн'и]
Зумовлені причинами, відсутніми в сучасній
мові (діють при словотворенні і словозміні):
[збори] — [збір]
Найдавніші Давні
Виникли в дослов’янський пе-
ріод, є наслідком фонетичних
змін, що відбулися в індоєв-
ропейській мові, наявні в ба-
гатьох слов’янських мовах:
[е] — [о]: брести — бродити;
[і] — [а]: сідати — садити;
[е] — [і]: мести — вимі-
тати;
[о] — [а]: гонити — ганяти
Відбулися лише
в українській
мові
[о], [е] з [і]:
воля — вільний;
[о], [е] з нулем
звука: день —
дня;
[е] з [о] після
шиплячих та [й]:
вечеря — вечори
Урок № 22
ЗМІНИ ПРИГОЛОСНИХ У МОВІ. АСИМІЛЯТИВНІ,
ДИСИМІЛЯТИВНІ ПРОЦЕСИ. ЯВИЩЕ МЕТАТЕЗИ
Мета: ознайомити учнів з поняттям асиміляція, дисимі-
ляція, метатеза; формувати уміння розпізнавати ці
процеси в мовному потоці, визначати тип асиміля-
тивних змін; розвивати інтерес до вивчення укра-
їнської мови.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Класифікація приго-
лосних звуків української мови» (див. урок № 20).
ХІД УРОКУ
Коментар учителя. Учені-мовознавці, аналізуючи взаємо-
дію звуків у мовному потоці, виявили, що на якість їх постійно
впливає артикуляція сусідніх звуків. Внаслідок цього відбува-
ються комбінаторні зміни звуків. Одні з них пристосовуються
до інших, інші уподібнюються, коли поряд стоять звуки однієї
групи. Уподібнення називається латинським терміном — асимі-
ляція. Протилежним за наслідком є фонетичне явище, яке нази-
вається дисиміляцією, коли при взаємодії однакових звуків один
з них втрачає які-небудь спільні ознаки (З підручника).
1. Прочитайте текст. Які терміни для вас нові? Складіть план
статті у вигляді запитань. Попрацюйте в парах: поставте за-
питання один одному та дайте на них повну відповідь.
Асиміляція в сучасній українській мові буває:
а) за дзвінкістю і глухістю приголосних;
б) за місцем і способом творення їх;
в) за м’якістю і твердістю вимови їх.
1. Асиміляція в групах приголосних за дзвінкістю і глухістю,
тобто за участю голосу в їх творенні, полягає в тому, що
дзвінкі приголосні перед глухими, уподібнюючись їм, втрача-
ють голос і вимовляються як глухі, а глухі перед дзвінкими
вимовляються дзвінко. Найважливіші наслідки такої асимі-
ляції:

а) Префікс (і прийменник) з у позиції перед кореневим глу-
хим приголосним звичайно асимілюється з цим приголо-
сним і змінюється на с: зписати — списати, з хати —
с хати.
б) Глухі приголосні майже послідовно асимілюються наступ-
ними шумними дзвінкими: боротьба, молотьба, просьба,
вокзал (вимовляється бород'ба, молод'ба, проз'ба, вогзал).
2. Асиміляція в групах приголосних за місцем і способом тво-
рення дає такі найголовніші наслідки:
а) Зубні приголосні перед шиплячими змінюються на шиплячі:
с + ш — шш: принісши — принішши; з + ш — жч — шш:
без шуму — беижшуму — беишшуму; з + ж — жж: зжити —
жжитие тощо.
б) Шиплячі перед зубними змінюються на зубні: ш + с' —
с'с': купаjешся — купаjес'с'а; ч + с — ц'с': не мучс'а —
не муц'с'а.
в) Проривний т перед ч і ш змінюється на шиплячий: т + ч —
чч: закві'тчатие — закві'ччатие.
г) Проривний т перед ц змінюється на ц: коритце — корицце.
3. Наслідком асиміляції є пом’якшення д, т, з, дз, с, ц, н, л
у позиції перед іншим наступним пом’якшеним приголосним:
д'н'і, ц'в'ах.
Дисиміляція, або розподібнення, спостерігається в фонетичній
системі української мови значно рідше, ніж асиміляція. Найго-
ловніші наслідки її такі:
1. Зміна приголосних кт на хт: къто — кто — хто. Приголо-
сні к і т проривні. Внаслідок розподібнення звук к змінився
на фрикативний х, отже, спільна ознака в творенні цих зву-
ків зникла.
2. Зміна чн на шн, що характерна для ряду давніх слів укра-
їнської мови: рушник, рушниця, мірошник, соняшник, сер-
дешний. Розподібнившись з наступним н, звук ч втратив
у цьому звукосполученні елемент проривності (За М. Жов-
тобрюхом).
2. Поясніть явище асиміляції. Визначте тип асиміляції у словах
кожного рядка. За потреби скористайтеся таблицею «Класи-
фікація приголосних звуків української мови».
1) Боротьба, вокзал, футбол, просьба.
2) Без жартів, з чорного, з джерела, відзначити.
3) Нігті, кігті, дьогтю, легко.
4) Сніг, щастя, повість, радістю.
1. Запишіть слова фонетичною транскрипцією. Визначте асимі-
ляцію звуків за дзвінкістю/глухістю.
Косьба, молотьба, просьба, анекдот, з саду, кігті, з поля, з ко-
ня, з хати, списати, безхмарний, скинути, вокзал, надкусити.
2. У поданих словах з’ясуйте вияв фонеми [з]. Поясніть при-
чини.
Без чашки, без шуму, з життя, з шапки, з жаху, розцвітати,
розписати.
3. Знайдіть у поданих словах асиміляцію звуків за місцем і спо-
собом творення. Запишіть слова фонетичною транскрипцією.
Журишся, Вітчизна, піщаний, Донеччина, здається, з жалем,
з сумом, з честю, з чаєм, котишся, змагається, піщаний.
4. З наведених рядків у колонки випишіть слова, у яких спо-
стерігається асиміляція:
а) за твердістю/м’якістю;
б) за дзвінкістю/глухістю;
в) за способом творення.
1. І це було, немов колись в дитинстві. Свято. Дзвони. Ніж-
ність відсвіжених водою лиць, розкритих у пташину тишу (І. Жи-
ленко). 2. Минула довга ніч… Любов моя безкрая, Донеччино
моя, весни вже час настав (В. Сосюра). 3. Ой зацвіла калинонька
у темному лузі, Заквітчалась дівчинонька, а серденько в тузі (На-
родна творчість).
5. Змініть слова таким чином, щоб у них відбувалася асиміляція
за м’якістю. Запишіть слова фонетичною транскрипцією.
Зразок. Столи [столи] — стіл [с'т'іл].
Сонце, весна, злий, розлогий, замислений.
6. У поданих словах знайдіть явище дисиміляції. Складіть з кіль-
кома словами текст.
Рушник, рушниця, сердешний, мірошник, соняшник, кра-
щий, срібло, хто.
7. Випишіть з поданих речень слова, у яких наявна дисиміляція.
Поясніть її причини. Який напрям дії дисиміляції пошире-
ніший та як вона відбивається на правописі слів? Які групи
приголосних найчастіше зазнають дисиміляції.
1. Холодне срібло з висоти з-за хмари лине (В. Сосюра). 2. І вже
жоден рицар не має відваги до гри стать супроти такої звитяги

(І. Франко). 3. Хвилювалися жита, цвіли соняшники (Ю. Янов-
ський). 4. Тут багато чудових речей, кованого серебра, шовків
(М. Коцюбинський). 5. Поміж рицарів блискучих, поміж дам пре-
пишно вбраних королівна йде поволі (Леся Українка).
Коментар учителя. До комбінаторних звуків належить також
явище, що дістало назву метатеза. Метатезою називають зміну
в слові менш зручних для вимови поєднань звуків більш зруч-
ними. Метатеза властива для маловідомих, етимологічно непро-
зорих, іншомовних слів.
8. Прочитайте текст про слово бондар. Про які причини метатези
тут ідеться? Наведіть приклади метатези з власного досвіду.
Я походжу від слова «бодна», тобто «діжа, кадіб». Того, хто
робив бодні, звали боднар. У діалектах подекуди ще зараз так го-
ворять. Тільки ж вимовити «боднар» і справді нелегко. Тому що
звуки «б» і «д» належать до шумних, а «н» та «р» — до сонорних.
Отож мій предок ніби поділився на дві половини: шумну — «бод»
та лунку — «нар». Такі комбінації звуків у словах, як правило,
не приживаються. Якщо ж звуки «н» та «д» поміняти місцями,
то слово звучатиме милозвучніше, легше вимовлятиметься. Так
я з «боднаря» став «бондарем» (С. Караванський).
Випишіть з текстів художньої літератури по 5 речень, де від-
бувалася б асиміляція, а також 5 речень, де простежується
процес дисиміляції.
Урок № 23
ПОНЯТТЯ ПРО ТЕКСТ ЯК ПРОДУКТ МОВЛЕННЄВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОБУДОВИ ТЕКСТУ.
КОНСПЕКТУВАННЯ СТАТТІ, ЩО СПРИЙМАЄТЬСЯ НА СЛУХ
Мета: повторити і розширити знання десятикласників про
текст, його структуру; розвивати вміння визначати
тему, основну думку висловлювання; удосконалю-
вати уміння вести конспекти як різновид стислого
переказу почутого; виховувати патріотизм.
Обладнання: ксерокопії текстів, пам’ятка «Як складати кон-
спект».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Актуалізація опорних знань
Що таке текст? Чим відрізняється речення від тексту?
Які ознаки тексту ви знаєте?
Назвіть основні структурні елементи тексту.
Які види зв’язків між компонентами тексту ви знаєте?
1. Розгляньте пам’ятку «Як складати конспект». Проаналізуйте
її позиції. Доповніть перелік.
ПАМ’ЯТКА
«Як складати конспект»
1. Прочитати (прослухати) текст, визначити його тему та ос-
новну думку.
2. Записати інформацію стисло, своїми словами, використо-
вуючи скорочення.
3. Доповнити конспект фактами, цитатами, взятими із тексту.
4. Складаючи конспект, записати прізвище автора, повну назву
роботи, рік, видавництво, назву журналу чи газети, в якому
вона надрукована.
5. Виділяти основні тези, ідеї різними кольорами, підкреслен-
ням, значками.
2. Прочитайте текст, визначте його основну думку. Доберіть за-
головок. Проаналізуйте структуру тексту. Складіть план.
Конспект — це короткий, але зв’язний і послідовний переказ
змісту статті, розділу, книжки, брошури, лекції тощо. Іншими
словами — це універсальна форма запису почутого і прочита-
ного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати,
і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю
конспекту є його лаконічність, стислість.
Цінність конспекту полягає в тому, що він сприяє кращому
запам’ятовуванню прочитаного, дає можливість швидко встано-
вити в пам’яті вивчене, узагальнити нагромаджений матеріал.
Повсякденне життя кожного з нас пов’язане з наполегливим
оволодінням новими знаннями, з умінням спілкуватися, чітко,

лаконічно формулювати й висловлювати думку про почуте, прочи-
тане та побачене. Необхідно виробити для цього певні вміння й на-
вички, набути відповідного досвіду.
Треба вміти законспектувати статтю або лекцію, виділити і за-
фіксувати тези свого або чужого висловлювання, скласти план
прочитаного або почутого.
Запитайте у своїх старших товаришів, які вже стали студен-
тами, що є незмінним атрибутом їхнього студентського життя,
і вони поряд з лекціями, семінарами, заліками назвуть і кон-
спекти, передусім конспекти почутих лекцій.
Вам уже відомо, що конспект складається з плану, стисло ви-
кладених основних положень, фактів і прикладів. Проте у кон-
спекті можна не лише зафіксувати почуте й прочитане, а й ви-
словити своє ставлення до нього, записати власні думки.
Звичайно, скласти тези чи законспектувати друкований текст
легше завдяки наявності зорових образів-слів. Сприймаючи чужі
висловлювання на слух, треба водночас аналізувати почуте і за-
писувати в такій послідовності, в якій ми його сприймаємо.
Конспект почутого, як правило, ведеться в окремому зошиті,
проте записи почутих теле- і радіопередач, інтерв’ю можна зано-
товувати на окремому аркуші.
На відміну від конспекту прочитаного, конспектування ви-
словлювання, що сприймається на слух, значно обмежене в часі,
а тому з цією метою часто вдаються до скорочень окремих слів,
словосполучень. Це насамперед часто вживані слова або терміни,
які повторюються в тексті, а також різні умовні позначення, про
які ви вже знаєте з попередніх уроків.
Так, правила вимагають, щоб у скороченнях слів не було
букв на позначення голосних та м’якого знака. Повторювані тер-
міни позначаються першою великою літерою слів, що входять
до її складу (наприклад, СР — складносурядне речення), а нові
терміни записуються повністю.
Треба пам’ятати, що однаково погано і докладно конспекту-
вати почуте, і зовсім не робити заміток. Таке конспектування
створює ілюзію роботи, адже під час такого конспектування ні-
коли аналізувати текст, виділяти основні положення, робити ви-
сновки. А відсутність записів призводить до значної втрати тек-
сту, оскільки сприйняття дуже вибіркове. Ми чуємо в основному
те, що хочемо почути. У всіх інших випадках, як правило, увага
знижується. А для цього необхідно робити записи.
Отже, у конспекті найголовніше — доцільність і зрозумілість
(З підручника).
Дайте відповіді на питання:
1. Що таке конспект?
2. Яка основна функція ведення конспектів?
3. Визначте, чи є різниця між конспектом почутого і прочитаного.
4. Які особливості конспекту висловлювання, що сприймається
на слух?
Прослухайте текст статті Л.І. Мацько. Визначте основну думку
і стиль. Складіть конспект почутого.
Інформацію взято з книги: Мацько Л.І. Державотворча роль
української мови//Українська мова в освітньому просторі: [на-
вчальний посібник для студентів-філологів освітньо-кваліфіка-
ційного рівня «магістр»/Любов Іванівна Мацько.— К. : Вид-во
НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009.— С. 101–109.
Сучасна українська мова, високорозвинена літературна мова
народу, корінного мешканця на споконвічній території нашої
держави, який дав назву цій державі і складає абсолютну біль-
шість її населення, є важливим чинником українського державот-
ворення. Вона належить до основних атрибутів державності по-
ряд з гербом, прапором, армією, територією, державним устроєм,
суспільним укладом. Більше того — мова є цементуючим ядром
нації, а отже, й її держави. Як засіб спілкування, поширення ін-
формації, мова маркує територію, об’єднуючи людей у суспіль-
ство, представляє державний устрій, обслуговує матеріальне ви-
робництво, культурні потреби, щоденне життя громадян.
Віками передається з уст в уста, закріплюючись у фольклорі
і текстах пам’яток, мова збирає, оберігає й передає світовідчуття
та досвід предків, їх звичаї і вірування, формує національну кар-
тину світобачення, все те, що прийнято називати духом нації.
Як відшліфований, культурний різновид мовлення літера-
турна мова є формою виявлення політичного життя, основою
розвитку науки й освіти, джерелом образності всіх видів мис-
тецтва, засобом розвитку культури. І сама мова досягла такого
рівня розвитку, що стала явищем культури, мистецтвом слова.
Такі ознаки і якості літературної мови роблять її вплив на осо-
бистість (та й на колективи) визначальним, виховуючим. Через
мову кожний з нас єднається з усім народом, сприймає його мі-
фологію і філософію, формує ментальність, його мовою бачить
і чує світ, його оцінками вимірює.
Кого і що повинна дати українська мовна освіта Українській
державі і суспільству?

Перше — громадян, які (незалежно від етнічного походження)
вільно володіють державною мовою, тобто сучасною українською
мовою, її стилями і жанрами, володіють так, що можуть нею
успішно виконувати свої обов’язки на державних і виробничих
посадах, тобто фактично це означає — можуть творити єдину
державу і формувати її суспільство.
Друге — єдність інтересів Української держави, суспільства,
культури, нації, громадян.
Третє — мовна освіта має забезпечувати інтелектуальний роз-
виток громадян у державі. Мова як матеріалізована думка і як
процес її народження, як засіб переходу від конкретно-чуттєвого
до понятійно-абстрактного пізнання світу, як «канал зв’язку» при
одержанні інформації з інших, немовних сфер людського й при-
родного буття є основним чинником формування інтелекту, волі,
емоцій, етики особистості.
Четверте — національно-патріотичне виховання громадян з ак-
тивною життєвою позицією, орієнтованою на єдність чи узгодже-
ність інтересів Української держави, суспільства і громадян.
П’яте — виховання духовно-емоційної сфери україномовних
громадян через органічний зв’язок української мови з україн-
ськими національними традиціями. Слід враховувати, що укра-
їнська мова є скарбницею не тільки української ментальності,
а й загальнолюдських морально-етичних і естетичних цінностей,
і це благодатний матеріал для виховання молодої людини під час
вивчення нею української мови (Л. Мацько).
Підготувати усне висловлювання за прослуханим текстом. До-
повнити текст власними міркуваннями.
Урок № 24
ПОДОВЖЕННЯ ТА СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ
Мета: поглибити знання школярів про процеси подовження
та спрощення в групах приголосних; формувати
уміння розрізняти подовження, яке утворилося вна-
слідок збігу приголосних та асиміляції; за допомогою
мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріа-
лу виховувати любов та повагу до української мови.
Обладнання: таблиця «Подовження і спрощення в групах при-
голосних».
ХІД УРОКУ
Лінгвістичне дослідження. Пригадайте, що таке спрощення
в групах приголосних. Проаналізуйте подані слова. Установіть,
які групи приголосних спростилися. У яких випадках спро-
щення на письмі не передається? Доберіть до кожного слова
такі форми, у яких є приголосні, що втрачаються. Запишіть.
Зразок. Тижневий — тиждень; ждн — жн.
Улесливий, щасливий, туристський, вісник, поїзний, реміс-
ник, якісний, кожний, звісно, совісний, виїзний, баластний.
Складіть речення зі словами, у яких спрощення не відбува-
ється.
IV. Засвоєння матеріалу, у процесі
виконання практичних завдань
1. Розгляньте таблицю «Подовження і спрощення в групах при-
голосних». Сформулюйте правила подовження та спрощення
приголосних звуків.
2. Запишіть прислів’я, вставляючи пропущені слова. Підкрес-
літь слова, у яких відбулося спрощення.
1. Ранні пташки зерно клюють, а … слізки ллють. 2. … від
чужого щастя сохне.
Якою орфограмою об’єднані виділені слова? Наведіть власні
приклади.
4. Вибірковий диктант. У три колонки випишіть слова:
а) у яких спрощення передається на письмі;
б) у яких спрощення відбувається у вимові, а на письмі не пе-
редається;
в) у яких спрощення не відбувається.
Обласний, диригентський, корисливий, комендантський, тріс-
нути, зап’ястний, міський, туристський, корисний, кістлявий, жа-
лісний, цілісний, баластний, форпостний, шелеснути, хруснути,
товариський, брязнути, навмисне, журналістський, кількісний.

4. Від поданих іменників утворіть прикметники. Підкресліть ті
слова, в яких відбулося спрощення.
Пристрасть, ненависть, злість, проїзд, кількість, якість, швид-
кість, радість, аванпост, масло, ремесло, тиждень, місто, щастя,
користь, інтелігент, жалість, область, захист, студент, доблесть,
форпост, безсмертя, умисел, контраст.
5. Прочитайте вислови про мову, знайдіть і поясніть написання
подвоєних букв.
1. Мова — це не просто знаряддя спілкування. Це щось значно
вагоміше. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу,
його історична пам’ять, найцінніше надбання століть, мова — це
ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелекту-
альна і мислительна діяльність народу (О. Гончар). 2. Ритм в основі
нашого буття. Бо ритм — це імпульси творення, тривання всесвіту.
Ритм — це серцебиття, ритм — це дихання, ритм — це наша хода,
ритм, зрештою, наша мова (П. Мовчан). 3. Це — таке багатогранне,
багатомірне, глибоке — психологічне поняття людської особистості
має завдячувати за свою феноменальність мові (Л. Мацько).
6. Спишіть слова. Визначте, внаслідок чого — асиміляції чи
збігу — маємо два однакових приголосних.
Оббити, беззубий, віддати, кінний, стінний, військкомат, юн-
нати, життя, волосся, обличчя, знання, маззю, знаряддя.
7. Випишіть з поетичних уривків слова у дві колонки:
а) з подвоєнням внаслідок збігу двох однакових приголосних;
б) з подовженням приголосних внаслідок асиміляції.
1. У хаті по-сятковому врочисто
І по-буденному, як завше, тісно.
Ми зачудовані священнодійством:
А мама зично місять біле тісто.
(І. Шевченко)
2. У гіллі горить зоря нетлінно,
під нею я в пилу зеленім
дивлюся схиленколінно
на сонце, що зійшло в мені.
(Л. Вишеславський)
3. Гойдаються далекі тихі сни
На плетиві доріг осіннього світання,
Отам в туманах приховалась рання
Моя зоря — надовго, до весни.
(І. Цинковський)
Перепишіть, вставляючи у словах, де потрібно, пропущену
букву. Поясніть правопис і вимову цих слів.
1. Щас..ливому щастя (З народної творчості). 2. Ненавмис..но
він доторкнувся до куща маленьких квіточок (В. Іваненко).
3. У високому очіпку, у квітчастій здоровій хус..ці на голові, вона
стояла молодицею ще вища й показніша (І. Нечуй-Левицький).
4. Для нас сіяє подвигом високим твій благородний бескорис..ний
труд (В. Стефаник). 5. Так згинь же, дух фашис..ської орди!
(П. Тичина). 6. Узліс..я з обох боків озвалося пострілами і стри-
вожен..ими голосами. 7. Тут стояли ясеневі меблі правдивого
українського барок..о і висіла кол..екція різних рогів (М. Стель-
мах). 8. Крейдян..і громад..я протилежного берега біліли у воді
казковим палацом (Г. Тютюнник).
Додаток
Подовження і спрощення в групах приголосних
Різновиди змін приголосних
звуків у словах
Характер змін
у приголосних
звуках
Приклади
1. Спрощення в групах приголосних
1) що передаються на письмі [ждн] — [жн]
[стн] — [сн]
[здн] — [зн]
[стл] — [сл]
[сткс] — [с'к]
[скн] — [сн]
Тиждень — тиж-
невий;
Якість — якісний;
Виїздити — виїз-
ний;
Щастя — щасли-
вий;
Місто — міський;
Блиск — блис-
нути
2) що не передаються
на письмі
[нтск] — [н'с'к]
[нтств] — [нств]
[стстк] — [с'к]
Студент — сту-
дентський;
Агент — агент-
ство;
Турист — ту-
ристський
Відсутнє спрощення: у словах іншомовного походження: компост-
ний, баластний, контрастний, форпостний

Різновиди змін приголосних
звуків у словах
Характер змін
у приголосних
звуках
Приклади
2. Подовження приголосних
1) внаслідок збігу однакових
приголосних, що належать
до різних значущих частин
слова:
а) подвоюється будь-який при-
голосний, якщо корінь по-
чинається на такий звук,
на який закінчується пре-
фікс;
б) подвоюється приголосний
при збігові з таким самим
звуком у складноскорочених
словах;
в) коли дієслово в минулому
часі закінчується на с,
за яким іде частка -ся,
то приголосний с подвою-
ється;
г) подвоюється н, якщо корінь
кінчається на цей приголо-
сний, а за ним іде суфікс
-н-, -ник-, -ниц(я)
[н] + [н] = [н:]
[д] + [д] = [д:]
[с] + [с] = [с:]
Година — годин-
ник;
Дати — віддати;
Ріс — розрісся
2) внаслідок уподібнення:
а) в іменниках середнього роду
ІІ відміни перед кінцевим -а;
б) звук л подовжується в окре-
мих формах дієслова;
в) у деяких прислівниках;
г) в орудному відмінку імен-
ників жіночого роду ІІІ від-
міни перед закінченням -у,
якщо в називному відмінку
слово закінчується на при-
голосний;
д) в окремих іменниках
чоловічого та жіночого
роду І відміни
Життя, зілля,
ходіння, ллєш,
знання, юннат
3) в деяких іншомовних
словах
Манна, Руссо,
брутто, сюрреа-
лізм
Урок № 25
ПРИСТАВНІ ПРИГОЛОСНІ. МИЛОЗВУЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ. СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ФОНЕТИКИ
Мета: розширити відомості учнів про фонетичні та художні
засоби милозвучності української мови; формування
вміння знаходити в тексті приклади звукової ана-
фори, епіфори, асонансу та алітерації, а також ви-
значати їх стилістичні функції, виховувати почуття
прекрасного, вміння помічати й цінувати красу
в мовних явищах.
Обладнання: ксерокопії текстів, тлумачні словники, український
правопис у таблицях.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння матеріалу
1. Прочитайте текст. Дайте визначення поняттю приставні при-
голосні. Які, на вашу думку, причини виникнення цього явища
в українській мові? Де це явище набуває найбільшого поши-
рення?
Приставні приголосні (гр. protesis — додавання, приєднання) —
неетимологічний приголосний, який приєднується до початкового
голосного у слові. Протеза виникла як засіб усунення міжслів-
ного збігу голосних. Серед протетичних (в, й, г) в окремих сло-
вах (видра, ягня) успадковані з праслов’янського періоду. Уже
на українському ґрунті: вуста, вікно, горіх, гарба, Ганна. У ді-
алектах — явище звичайне: возеро, воко, воріх, гозеро, гоко, Гу-
мань (З посібника).
Пригадайте з минулих уроків, що таке метатеза?
2. Знайдіть у словах вияви метатези та протетичні приголосні.
Медвідь, гочи, вгород, боднар, горачі, монисто, восика, ав-
дотка, гуличка.
3. Прочитайте текст. Визначте його основну думку, доберіть на-
зву. Про які засоби милозвучності ви довідалися?
Милозвучність, евфонія — здатність фонетичної системи мови
до мелодійного звучання, а також до створення звукових образів

у висловлюванні. Звучання слова — один з допоміжних засобів
підсилення виразності та емоційного забарвлення мови художнього
твору. Милозвучність мовлення досягається за допомогою фоне-
тичної будови слів, словосполучень, речень і контексту в цілому,
чергуванням звуків та їх сполук, звукових повторів. Важливу роль
при цьому відіграє розташування звуків, особливо наголошених
і ненаголошених голосних. До евфонічних засобів сучасної літе-
ратурної мови належать фонетичні та інші варіанти мовних оди-
ниць і окремих їх форм: в — у — уві — ві, від — од, з — зі — із,
би — б, же — ж, ще — іще, -ся — -сь, і — й, хоч — хоча (подібні
випадки називаються орфоепічними чергуваннями).
На полегшення артикуляції та досягнення милозвучності орі-
єнтовані й такі фонетичні явища української мови, як спрощення
у групах приголосних. Милозвучність української мови спира-
ється на повнозвучну вимову голосних у слові й насиченість мови
дзвінкими приголосними. За милозвучністю українську мову по-
рівнюють з італійською.
Терміном «евфонія» позначається і вчення про милозвуч-
ність — розділ поетики, що досліджує виражальні можливості
мовних звуків у художньому творі. До евфонії в даному разі від-
носять різні стилістичні прийоми, зокрема всі прийоми звуко-
вих повторів (асонанс, алітерація, анафора, епіфора тощо), ритм
і мелодику. Як фонетичне явище евфонія стосується і поезії,
і прози, хоча в поезії її стилістична роль відчутніша (З енцикло-
педії «Українська мова»).
Дайте пояснення виділеним термінам. За потреби скористуй-
теся словником.
Пригадайте правила чергування у та в, і та й, з/із/зі. Якщо не-
обхідно, скористуйтеся таблицями з українського правопису.
4. Вибірковий диктант. У дві колонки запишіть слова:
а) де можливе чергування [у] з [в];
б) де такого чергування немає.
Україна, урок, урожай, влітку, учень, Владислав, увага, уве-
чері, враження, уява, уряд, указ, умова, взимку, удача, влада,
вступ, упав, все.
5. Творча робота. Допишіть речення, правильно вживаючи у/в,
і/й, з/зі/із. Свій вибір обґрунтуєте.
1. Надходила осінь і/й… 2. Тепла ще довго не буде і/й…
3. З/Із/Зі … ранку… 4. У/В … було багато турбот… 5. З/Із/Зі/…
сонця… 6. Дерево тривожно зашуміло у/в…
6. Прочитайте. Обгрунтуйте чергування і/й, з/зі/із, у/в.
1. І море, і озеро, і сильний високий його берег, і широкий
степ — усе було гарячим маревом (І. Нечуй-Левицький). 2. Постать,
що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези (Леся Укра-
їнка). 3. Зі злої справи лихе сіно (Народна творчість). 4. І білий
місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко). 5. При-
їду, було, до них у гостину — сидять укупці (Марко Вовчок).
7. Прочитайте. Визначте, які засоби милозвучності і з якою ме-
тою використані в текстах. Якого настрою надають текстам
алітерація, асонанс?
Текст № 1
Оддудніла, одгупала, одклекотіла війна,
За двобоєм і смертю залізною зникла луною.
Березневий струмок пересічує сонце до дна,
І загублений жайворон знову тріпоче за мною.
(А. Малишко)
Текст № 2
І цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
До білого пониклого
Личенька Лілеї.
І заплакала Лілея
Росою-сльозою.
(Т. Шевченко)
Текст № 3
Знов Захід буряний. Недобрий.
Знов пророкує кров’ю літер,
Що ми загинем, яко обри,
Що буде степ, руїна й вітер.
(Є. Маланюк)
Текст № 4
Сад осінній, смуток спить,—
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено шумить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад.
(В. Кобилянський)
Текст № 5
Цвіте акація, акація —
на хмарі біла аплікація.
(Л. Костенко)

Текст № 6
От ми з дідом заносимо сітку й напинаємо її на пшеничні ко-
лоски біля межі. Дід тоді витягають манок і починають:
— Сюр-сюр! Сюр-сюр! Сюр-сюр!
Аж ось ліворуч, мов молотком:
— Пать-падьом!
— Сюр-сюр!
— Пад-падьом!
Ось уже близенько перепел! Він уже під сіткою! Я бачу, як
крутить він голівкою сюди й туди, шукаючи чарівну спокусницю,
б’є головою в сітку й заплутується (За Остапом Вишнею).
Проведіть лінгвістичне дослідження. У третьому тексті про-
аналізуйте особливості вживання приголосного звуку [р]. Які
враження він створює?
Складіть власний текст, у якому б усі слова починалися з од-
ного звуку.
Запишіть 1–2 строфи власного вірша, використавши як засіб
емоційного впливу на читача алітерацію, асонанс, анафору чи
епіфору. Теми віршів: «Мова», «Море», «Літо», «Зорі».
Написати реферат на тему: «Експресивні можливості звуків
української мови».
Урок № 26
Мета: проконтролювати рівень досягнень учнів з розділу
«Фонетика української мови»; з’ясувати можливі
недоліки в ході опанування теорією; виховувати
уважність.
ХІД УРОКУ
І варіант
1. Тести. Оберіть правильний варіант
1. Приголосні звуки творяться:
А Видихуваним струменем повітря.
Б Голосом і шумом.
В Тільки шумом.
Г Тільки голосом.
2. [у], [а], [о] — це голосні:
А Переднього ряду.
Б Середнього ряду.
В Переднього піднесення.
Г Заднього ряду.
3. Виберіть рядок слів, у якому в усіх словах відбувається чер-
гування у/в.
А Уголос, умирати, укусити, умова, указка.
Б Урожай, уранці, усмішка, устигати, учитель.
В Учорашній, усякий, уперед, уміння, уночі.
Г Умова, упоратися, указати, узимку, Ужгород.
4. Внаслідок чого виникло чергування [о] та [е] з і?
А Внаслідок палаталізації.
Б Внаслідок асиміляції.
В Внаслідок занепаду зредукованих ъ та ь.
Г Внаслідок дисиміляції.
5. Яке явище спостерігається у словах: кігті, просьба, безжур-
ний, купаєшся?
А Асиміляція.
Б Дисиміляція.
В Спрощення.
Г Позиційна зміна.
6. У словах обласний, проїзний, злісний, якісний спостерігаємо
процес:
А Чергування голосних фонем.
Б Чергування приголосних фонем.
Г Подовження.
1. У кожному ряді знайдіть «зайвий» звук. Своє рішення моти-
вуйте.

А [в], [ф], [з], [м].
Б [ж], [д], [дж], [ш].
В [г], [к], [х], [ф].
Г [л], [н], [j], [д].
2. Вкажіть слова, в яких відбувається чергування. Відновіть ряд
чергування.
Зразок. [г] — [ж] — [з]: нога — ніжка — нозі.
А [г] — [ж] — [з]: книга, ніч, гора, гімн, загнаний.
Б [к] — [ч] — [ц]: кінь, ріка, кора, вікно, день.
В [х] — [ш] — [с]: хор, муха, храм, вечір, хомут.
Г [о], [е] з [і]: сідати, вечеря, рік, воля, день.
3. Від наведених слів утворіть прикметники. Розподіліть їх на дві
групи:
б) у яких спрощення не передається на письмі.
Тиждень, ремісник, вісник, баласт, хруснути, улесливий, шіст-
сот, шістнадцять, жалісний, кількісний, міський, товариський,
форпостний, плюснути, шелеснути, кістлявий, пестливий.
4. Установіть відповідність між мовним явищем та реченням.
1 Асиміляція.
2 Дисиміляція.
3 Чергування
голосних.
приголосних.
5 Спрощення.
6 Подвоєння.
А Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
і підповзуть, мов нитка провідна (Олена
Теліга).
Б У його чесності та порядності вона ні
на крихту не сумнівалася (Г. Тютюн-
ник).
В Рання пташка росу оббиває (Народна
творчість).
Г Холодне срібло з висоти з-за хмари
лине (В. Сосюра).
Д Ой зацвіла калинонька у темному лузі,
Заквітчалась дівчинонька, а серденько
в тузі (Народна творчість).
Е Тьму світло переможе, щоб не було не-
год (В. Сосюра).
Ключ. 1 — Д; 2 — Г; 3 — А; 4 — Е; 5 — Б; 6 — В.
5. Дайте визначення термінам: дисиміляція, милозвучність, ін-
варіант фонеми, асонанс.
3. Складіть твір-розповідь на тему: «Моє ставлення до рідного
народу та його культурних надбань» у художньому стилі, ви-
користовуючи засоби милозвучності української мови.
ІІ варіант
1. Тести. Оберіть правильний варіант
1. Голосні звуки творяться:
А Голосом і шумом.
Б Тільки шумом.
В Тільки голосом.
Г Видихуваним струменем повітря, що проходить через пе-
репони.
2. [в], [м], [ф], [п] — це приголосні:
А Передньоязикові.
Б Глоткові (фарингальні).
В Сонорні.
Г Губні.
3. Виберіть рядок слів, у якому в усіх словах відбувається чер-
гування у/в.
А Узимку, уранці, учитель, усякий, усе, уперед.
Б Укусити, Ужгород, Україна, усмішка, умова.
В Учорашній, умова, уночі, уміння, указка.
Г Уперед, урок, удень, упоратися, устигнути.
4. Внаслідок чого з’явилися звуки [з'], [ц'], [с'] у словах: нозі,
руці, мусі?
А Асиміляції.
Б Дисиміляції.
В Історичного чергування приголосних фонем.
Г Пом’якшення.
5. Яке явище спостерігається у словах: срібло, рушниця, хто, со-
няшник?
А Дисиміляція.
Б Асиміляція.
Г Метатеза.
6. У словах книзі, ніжка, ручці, на березі спостерігаємо процес:
А Чергування голосних фонем.
Б Чергування приголосних фонем.
Г Подовження.
1. У кожному ряді знайдіть «зайвий» звук. Обґрунтуйте.
А [і], [и], [е], [а].
Б [і], [и], [о], [у].

142 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 143І семестр. Українська орфоепія
В [j], [н], [л], [д].
Г [п], [д], [т], [ч].
2. Вкажіть слова, в яких відбувається чергування. Відновіть ряд
чергування.
Зразок. [г] — [ж] — [з]: нога — ніжка — нозі.
А [г] — [ж] — [з]: плуг, яблуня, ранок, гірка.
Б [к] — [ч] — [ц]: нога, курява, муха, яблуко.
В [х] — [ш] — [с]: віхи, хитрість, кожух, штора.
Г [о], [е] з нулем звука: сон, брести, вечеря, воля.
3. Від наведених слів утворіть прикметники. Розподіліть їх на дві
групи:
б) у яких спрощення не передається на письмі.
Область, аванпост, баласт, шістсот, улестити, кількість, якість,
агент, журналіст, ремесло, випуск, заздрість, щастя, форпост,
турист, пристрасть, пропагандист, комендант, пестити, цілість.
4. Установіть відповідність між мовним явищем та реченням.
1 Асиміляція.
2 Дисиміля-
ція.
голосних.
приголо-
сних.
5 Спрощення.
6 Подвоєння.
А Усе у неї одні такі думки та гадки, аж
сплакне сердешна, як їй допече до серця
(Г. Квітка-Основ’яненко).
Б Соловейку сизокрилий, скажи правду,
де мій милий! (Народна творчість).
В Суддя в суді, що риба в воді (Народна
Г Одвіку земля не знала-бо ця такого без-
крайого вітру (О. Ольжич).
Д В тихі ранки по ясне кохання Йшов…
Увечері — по мудрість. Стежечка ще
в’ється (В. Коломієць).
Е У Раїси раптом стиснуло серце, і вона
міцно стулила уста (М. Коцюбинський).
Ключ. 1 — Д; 2 — А; 3 — Г; 4 — Б; 5 –Е; 6 — В.
5. Дайте визначення термінам асиміляція, евфонія, фонема, епі-
фора.
3. Складіть твір-розповідь на тему: «Моє ставлення до природ-
них багатств України» у художньому стилі, використовуючи
засоби милозвучності української мови.
Здійснити аудіозапис свого мовлення та проаналізувати його.
УКРАЇНСЬКА ОРФОЕПІЯ
ЯК УЧЕННЯ ПРО СИСТЕМУ
ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИХ ПРАВИЛ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ
Урок № 27
ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ.
ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВИ ГОЛОСНИХ
ТА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Мета: ознайомити учнів з основними орфоепічними нор-
мами української мови, з особливостями вимови го-
лосних та приголосних звуків (гортанного і прорив-
ного звуків [г] і [ґ], сонорних, африкат [дж] та [дз],
шиплячих [ж], [ч], [ш]), а також з вимовою слів
з апострофом; формувати навички правильної ви-
мови; виховувати любов до рідної мови.
Обладнання: ксерокопії текстів, пам’ятка «Вимова голосних
звуків української мови», пам’ятка «Вимова при-
голосних звуків української мови», орфоепічний
словник української мови, словник іншомовних
слів.
ХІД УРОКУ
Коментар учителя. Культура усного мовлення виявляється
не лише в умінні артикулювати кожен звук відповідно до вимов-
них норм. Вона передбачає також знання того, як поводять себе
звуки в певних позиціях: голосні — в наголошеному чи ненаго-
лошеному складі, приголосні — в кінці слова чи складу, у сусід-
стві один з одним. У галузі фонетики вироблено низку правил,
які формують основні вимоги до культури мови.

Що таке орфоепія?
Довідка. Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літе-
ратурної мови, називається орфоепією (від грецьких слів orthos —
правильний, рівний і epos — мова, слово). Орфоепічні норми
регулюють правила вимови звуків і звукосполучень, правила на-
голошування слів, словозміни тощо (Г. Волкотруб).
Пригадайте орфоепічні правила вимови голосних звуків. Скорис-
тайтеся пам’яткою «Вимова голосних звуків української мови».
ПАМ’ЯТКА
«Вимова голосних звуків української мови»
1. Голосні в українській мові у наголошеній позиції вимовля-
ються чітко і виразно.
2. Голосні [і], [а], [у] вимовляються чітко і виразно і в нена-
голошених складах.
3. Ненаголошений [е] вимовляється з наближенням до [и].
4. Ненаголошений [и] вимовляється з наближенням до [е].
5. Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється
голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській
мові.
IV. Засвоєння нового матеріалу в процесі виконання
практичних завдань
1. Прочитайте правила вимови шиплячих приголосних звуків
української мови. Доповніть власними прикладами.
У сучасній українській літературній мові є такі шиплячі звуки:
тверді — [ж], [ш], [дж], [ч] і м’які [ж'], [ш'], [дж'], [ч'].
Тверді вимовляються: 1) в кінці слова: [н'іж], [питайеш],
[н'іч]; 2) перед приголосними на початку і всередині слова: [жбан],
[школа], [чвари]; 3) перед голосними [а], [о], [у], [е], [и]: [жал'],
[журба], [широко], [шести], [чоло].
Лише в окремих словах перед голосним [у] в орудному від-
мінку іменників третьої відміни вимовляється м’який шиплячий
[ч'], наприклад: [жоуч'у]; орфографічно — жовчю.
Як правило ж, м’які шиплячі стоять перед [і], як-от: [ж'інка],
[нож'і]; [наш'і] (С. Дорошенко).
2. Розгляньте пам’ятку «Вимова приголосних звуків української
мови». Складіть зв’язний текст та розкажіть про особливості
вимови приголосних звуків, наводячи власні приклади.
ПАМ’ЯТКА
«Вимова приголосних звуків української мови»
1. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовля-
ються дзвінко: хліб [хл'іб], мороз [мороз], могти [могти].
2. В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий
[г] вимовляється як [х]: нігтик [н'іхтиек], кігті [к’іхт'і].
3. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовля-
ються дзвінко: вокзал [воґзал], молотьба [молод'ба].
4. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] ви-
мовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема в кінці
слова або складу. Пом’якшені вони перед [і], в іншомов-
них словах та у словах на зразок свято, цвях, тьмяний.
Кров [кров], верф [верф], серйозний [сеирйозний], але біржа
[б’іржа], пінта [п’інта] ефір [еиф’ір] та бюро [б’уро], Мюн-
хен [м’унхеин].
5. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді.
Пом’якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомов-
них словах: гиря [гир’я], геолог [геиолог], але кіоск [к’іоск],
кювет [к’увет].
6. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м’яко: кінець
[к’інец'].
7. Розрізняються приголосні — проривний [ґ] і щілинний [г]:
ґудзик, ґрунт; генеральний, голова.
8. В іншомовних словах звук [і] після іншого голосного
обов’язково йотується: інтуїція [інтуйіц'ійа], мозаїка [мо-
зайіка].
9. В іншомовних словах буквосполучення іє завжди відпо-
відає звукосполученню [ійе]: гігієна [г’іг’ійена], клієнт
[кл'ійент].
10. Сонорний [в] ніколи не оглушується, однак може перехо-
дити в нескладовий [у] на початку слова перед приголосним
або в кінці складу чи слова. Сонорний [й] виступає тільки
у сполученні [йо], в усіх інших випадках — як нескладовий
головний [і].
11. Графічний знак «’» (апостроф) використовується для позна-
чення на письмі твердої вимови приголосних звуків перед
сполученням [j] з голосними [а], [у], [е], [і] (графічно — я,
ю, є, ї).
12. Буквосполучення дж, дз передають один звук у межах мор-
феми: [джеирело], [дзеркало]; або два звуки на межі морфем:
[від-жеини], [над-звуковий].

3. Прочитайте текст, дотримуючись чіткої артикуляції кожного
шиплячого звука.
ЛЕБЕДИНА КАЗКА
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синові гойдати,
припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
виростуть з тобою приспані тривоги,
за тобою завше будуть мандрувати
очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
вибирати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата
Та не можна рідну матір вибирати.
(В. Симоненко)
Я родом з пісні — син села,
а в кожному селі — весілля,
а в кожній пісні — два крила,
бажаю кожному двокрилля.
Одне крило — моя любов,
на другому — моя зненависть.
Щоб дух двокрилля не схолов,
в мені живуть — і гнів, і радість.
(М. Сингаївський)
Прокоментуйте вимову приголосних перед голосним [і].
4. Прочитайте вголос. Зверніть увагу на вимову африкат [дж]
та [дз].
Бджола, джунглі, ходжу, коледж, дзьоб, ґудзик, кукурудза,
дзеркало, дзюрчати, відродження, воджу, родзинка, дзвін, випе-
редження, засудження, зраджений, нагромаджений.
5. Вибірковий диктант. Запишіть слова у два стовпчики:
а) де сполучення літер дж і дз позначають африкати;
б) де ці сполучення позначають два самостійні звуки.
Догоджати, кукурудза, підземний, узгодження, джунглі, дзво-
ник, віджилий, саджанець, дзеркало, омолоджений, піджак,
піджарити, народжений, дзюркотіти, джемпер, дзьобатий, під-
захисний.
6. Прочитайте текст, правильно вимовляючи [г] і [ґ].
Проривному звукові [ґ] не щастило. З 30-х років, відтоді, як
відповідну йому літеру незаконно вилучили з української абетки,
він став чутися в мові дедалі рідше. Його ще подекуди берегли
слова ґрати (залізні), ґуля, ґвалт та ін., і то лише в мовленні де-
яких ревних блюстителів мовної культури або старих людей.
Це давній звук нашої мови, років 200–300 тому його на письмі
передавали двома літерами — кг. І ось тепер, нарешті, його ре-
абілітовано… Звук цей живе в ласкавому слові аґу — першому
слові, яким звертаються до немовлят. І навіть це дає йому повне
право на існування в мові (А. Матвієнко).
Пригадайте інші слова зі звуком [ґ] та запишіть їх.
Яку роль виконують звуки [г] і [ґ] у словах: грати і ґрати,
гніт і ґніт?
7. Словниковий диктант. Запишіть під диктовку слова у дві ко-
лонки:
а) з літерою г;
б) з літерою ґ.
Гаманець, ґудзик, газета, гадюка, ґедзь, ґрунт, ґвалт, ґелґо-
тіти, гирло, галас, ґанок, ґрати, Ганна, галактика, ґава, гайво-
рон, гніт, газель, ґречний.
Перевірте себе за допомогою орфоепічного словника.
8. Прочитайте. З’ясуйте вимову звуків, позначених літерою в.
Любов, давно, був, вовк, вітер, вчора, вечір, вийшов, вовна,
робив, вуз.
9. Запишіть слова. Скільки звуків позначають у словах букви
я, ю, є, ї? Порівняйте вимову слів з апострофом зі словами,
в яких апостроф не вживається. Зробіть висновки.
В’юн, здоров’я, багрянець, прислів’я, мавпячий, цвях, ялина,
комп’ютер, ілюзія, зв’язок, тьмяний, бюрократ, любов’ю.
10. За словником іншомовних слів з’ясуйте, з якої мови запози-
чені подані слова. Поясніть особливості їх вимови.
Джаз, джентльмен, бюджет; ера, епос, феномен; гравюра, ка-
пюшон; цирк, цитата, акваріум; ландшафт, бухгалтер, шайба.

11. Прочитайте скоромовки, відпрацьовуючи вимову різних звуків.
1. Дзижчить над житом жвавий жук, бо жовтий він вдягнув
кожух. 2. Чом чорним чорнилом чорніє рядок? 3. На річці Лука
спіймав рака в рукави. 4. Летіла лелека, заклекотіла до лелече-
нят. 5. Прийшов Прокіп — кипів окріп, пішов Прокіп — кипить
окріп, як при Прокопі кипів окріп. 6. Босий хлопець сіно косить,
роса росить ноги босі.
Підготувати до виразного читання улюблені поетичні твори.
Виписати з цих поезій приклади вживання шиплячих приго-
лосних. Вивчити кілька скоромовок.
Урок № 28
ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИМОВУ.
ПРИЧИНИ ВІДХИЛЕННЯ ВІД ОРФОЕПІЧНИХ НОРМ.
ІНТОНАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЯ
Мета: поглибити знання десятикласників про особливості
вимови груп приголосних при уподібненні та спро-
щенні, ознайомити учнів з причинами відхилення
від орфоепічних норм української мови; формувати
уміння знаходити та виправляти орфоепічні помилки
вусномумовленні;розвиватиумінняхарактеризувати
мовлення однокласників з метою виявлення орфое-
пічних відхилень, перекладати текст; виховувати
пізнавальний інтерес до вивчення української мови.
Обладнання: ксерокопії текстів, орфоепічний словник, пам’ятка
«Вимова приголосних звуків української мови» (див.
урок № 27), таблиця «Вимова звукосполучень при-
голосних».
ХІД УРОКУ
ІV. Засвоєння матеріалу в процесі
1. Прочитайте текст. Назвіть основні причини відхилення від
орфоепічних норм.
Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто
вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних
позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах,
групах слів чи окремих словах. Орфоепія має практичний харак-
тер: вивчення правильної вимови спрямовується на подолання
вимовних помилок (фонетичних та фонологічних), що підвищує
загальну культуру українського літературного мовлення.
Фонологічні помилки зумовлюються незнанням фонемного
складу сучасної української літературної мови і проявляються
у заміні якоїсь фонеми іншою фонемою. Така заміна не тільки
спотворює загальнонародну нормативну вимову, а й нерідко при-
зводить до неправильного розуміння слова або речення. Напри-
клад, при заміні [з] на [с] слово казка сприймається як каска,
везти як вести, газ як гас; при заміні [д] на [т] слово гадка
звучить як гатка, привід — як привіт. Так само спотворюється
зміст слова при заміні голосного [о] на голосний [а]: полити —
палити, мостити — мастити.
Фонетичні помилки — це суто вимовні недогляди, що виявля-
ються у вимові різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення
не завжди викликає зміну значення слова чи речення, однак веде
до спотворення вимови.
Таке незначне для української вимови звучання фонем може
пояснюватися діалектними впливами. Наприклад, пом’якшена
вимова губних та шиплячих [груш'а, меиж'а], вимова [т'] з набли-
женням до [ц'], коли [т'] початковий [т'ц'іло], [т'ц'ікатие] тощо.
Щоб уникнути помилок, треба добре засвоїти орфоепічні норми
української літературної мови (З підручника).
Які чинники впливають на вимову людини?
Назвіть джерела нормативного мовлення.
Яка роль родини в мовному вихованні особистості?
Як впливають територіальні діалекти на правильність ви-
мови?
2. Виправте помилку у вимові. Поясніть, які це помилки: фоно-
логічні чи фонетичні. Визначте, що призвело до появи таких
помилок. За потреби скористайтеся пам’яткою «Вимова при-
голосних звуків української мови».

«Рідна страна», «митрополіт», «афорізм», «чяс», «Бацьків-
щина», «чєревики», «досиць», «робе», «любоф», «кроф», «две-
надцять», «шепоче», «пісьня», «мавпьячий», «шо», «шока».
3. Розгляньте таблицю «Вимова звукосполучень приголосних».
Назвіть, яких змін зазнають свистячі перед шиплячими і на-
впаки. Як вимовляються ці звуки? Пригадайте, як назива-
ється така фонетична зміна приголосних?
Вимова звукосполучень приголосних
Зміни звуків Приклади
[з] +[ж] —[ж:] Безжалісний — [беиж: ал'існиj]
[з] +[ш] —[жш] Безшумний — [беижшумниj]
[з] +[ш] —[ш:] Зшити — [ш: ити]
[с] +[ш] —[ш:] Віднісши — [в’ідніш: и]
[з] +[ч] —[жч] Безчесний [беижчесниj]
[з] +[ч] —[шч] З часом — [шчасом]
[з] +[дж] —[ждж] Їзджу — [йіжджу]
[ж] +[с] —[з'с'] Зважся — [зваз'с'а]
[ш] +[с] —[с':] Мінишся — [мінис': а]
[ч] +[с] —[ц'с'] Не морочся — [неимороц'с'а]
[ж] +[ц] —[з'ц'] Книжці — [книз'ц'і]
[ш] +[ц] —[с'ц'] Дошці — [дос'ц'і]
[ч] +[ц] —[ц':] Водичці — [водиц': і]
4. Поставте дієслова у 2-й, 3-й особі однини та 3-й особі множини
теперішнього часу. Запишіть фонетичною транскрипцією. Ви-
значте, який фонетичний процес відбувається у цих словах.
Боятися, сміятися, лікуватися, наближатися, обвітритися,
крутитися, купатися, обертатися, дивитися.
5. Складіть діалог про важливість орфоепії. Прослідкуйте за пра-
вильністю вимови свого сусіда. Виправте помилки, з’ясуйте
їх характер та причину.
Коментар учителя. У мовному потоці фрази вичленовуються
інтонацією та паузами. Інтонація буває комунікативна — спрямо-
вана на увиразнення змісту висловлювання, й емоційна — при-
значена для передачі різних почуттів. Інтонація кожної мови
своєрідна. Дуже важко, наприклад, вловити чужою мовою жарт,
виразити різні відтінки здивування, невдоволення, презирства,
поваги, які здебільшого передаються лише інтонацією. Інтонація
є невід’ємною складовою частиною мови, адже за допомогою інто-
нації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідо-
мленні, привернути увагу слухачів до певної думки. Інтонаційний
малюнок має свої усталені загальноприйняті норми, порушення
яких призводить до неадекватного сприйняття висловлювання.
Слід пам’ятати, що дуже швидке мовлення утруднює сприйняття,
а надто повільна мова послаблює увагу слухача. Надто голосне
мовлення — дратує, а тиха мова змушує напружуватися, щоб зро-
зуміти сказане. Інтонація української мови включає в себе:
1) підвищення й пониження тону (мелодику мовлення);
2) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);
3) збільшення й зменшення сили голосу;
4) ритм мовлення;
5) виділення слова у фразі особливим наголосом — фразовим,
логічним та емфатичним (З посібника).
6. Прочитайте тексти, дотримуючись правильної інтонації. Звер-
ніть увагу на висоту голосу, його силу та темп. Вслухайтесь
у вимову кожного слова: чи помітили ви порушення орфое-
пічних норм української мови?
Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте,
Хто був той цар і як йому наймення:
З його могили утворила доля
Народу пам’ятник — хай згине цар!
(Леся Українка)
Все — із доброго чи злого —
починається з малого.
Листя виросте з листочка,
з нитки витчеться сорочка.
З пагінця чи бруньки — гілка,
з гілки — дудочка-сопілка.
Хліб — з маленької зернини,
дощ — із чистої краплини.
Навіть річечка-ріка
починається з струмка.
(М. Сингаївський)
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,

Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
(І. Франко)
Випишіть слова, в яких відбувається уподібнення або спро-
щення чи подвоєння. Запишіть їх фонетичною транскрип-
цією.
7. Перекладіть українською мовою, дотримуючись правил орфо-
епічної вимови.
1. Никогда лес не бывает так красив, как осенью. 2. Незаметно
и бесшумно исчезли славки, пеночки, соловьи. 3. Только чернею-
щий ручей и возвышающаяся над снегом желтая трава напоми-
нают о том, что зима лишь начинается (Э.Н. Голованова, Ю.Б. Пу-
кинский). 4. Наступал вечер, шел дождь, с севера порывисто дул
ветер (М. Горький). 5. Я несколько раз выстрелил в воздух (В. Ар-
сеньев). 6. Сумрачная ночь лежала над звездами, над чёрными
стогами, над зарослями (К. Паустовский).
8. Прочитайте казку у групах. Визначте, як краще передати діа-
логи та мову автора. Підберіть відповідну інтонацію.
Один чоловік водив козу на торг та й не продав. От як вів
він її додому, так прийшлось іти лісом. Ідуть вони лісом, коли
дивляться, аж лежить неживий вовк. Чоловік підійшов до нього
та й дума, що робить. На той час їхав поблизу пан із гостей. Він
побачив козу й чоловіка та й питається:
— Що ти тут робиш?
— Та це коза моя піймала вовка, так я оце думаю, що з ним
робить.
— Вот это хорошая коза, что и волков берет, продай ее мне!
— А що ви, пане, дасте за неї?
— Да сто рублів дам.
— То й давайте!
От пан узяв козу, повів у ліс та й прив’язав до дуба.
Коли це приходить один вовк та й став біля кози, а вона: «Ме-
кеке!» Та й стоїть. Пан каже:
— Вот проклятая коза: однаго еще и не берет!
Коли це приходить і другий вовк, а коза все стоїть та: «Ме-
кеке»! А пан:
— Вот коза — и двух не берет!
Коли як вискоче з лісу третій вовк, як ухопили всі три козу,
так і розірвали! А пан стоїть та:
— Ну, проклятая коза! Двух не брала, а троих не одолела!
(З народної творчості).
9. Перепишіть, дібравши з дужок потрібні слова.
Підняти (ся, сь) (в, у)гору, спустити (ся, сь) (з, із, зі) сходинок,
здійснити (в, у)наслідок (в, у)течі, прокинутися (в, у)ночі (з, із,
зі) страху, зайти (і, й) посміхнути (ся, сь) до (в, у)сіх, (в, у)горі
прямо (над, наді)мною.
Проаналізувати мовлення дикторів українського радіо та те-
лебачення з метою виявлення орфоепічних відхилень.
Урок № 29
НАГОЛОС В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ, ЙОГО ВИДИ ТА РОЛЬ
В РОЗРІЗНЕННІ СЛІВ І ЇХНІХ ФОРМ
Мета: розширити знання школярів про види наголосу
(емфатичний, фразовий, логічний) та його функції
в українській мові, подати відомості про паралельне
наголошення та семантико-граматичну диферен-
ціацію лексем за допомогою наголосу; формувати
уміння правильно наголошувати слова, визначати
роль наголосу у слові та реченні; виховувати любов
Обладнання: ксерокопії текстів, орфоепічний словник, тлумачний
словник української мови, картки для самостійної
роботи.

ХІД УРОКУ
ІV. Засвоєння матеріалу
1. Прочитайте текст. Розкажіть про особливості українського
наголошування. Які ролі виконує наголос в українській мові?
Наведіть приклади.
Наголос живе у слові, окрилює його мелодією. Надає слову
неповторності. Правильне наголошування слів створює красу рід-
ної мови, її музичну витонченість і легкість. Наголос в українській
мові вільний. Він не закріплений у всіх словах за тим самим міс-
цем. Наголос може в різних словах падати і на п’ятий, і на шостий,
і на сьомий, і на інші склади: радіоаматор, перекваліфіковувати,
перекваліфікувати. Доречно назвати тут рідкісне слово, у якому
наголос стоїть аж на одинадцятому складі: радіогідрометеороло-
гічний. Вільний наголос властивий також російській і білорусь-
кій мовам. Є ж мови, де наголос закріплюється за певним місцем
у слові. Наприклад, у чеській мові наголошеним є перший склад,
у польській — передостанній, у французькій — останній.
Другу типову властивість українського наголосу становить
нерухомість і рухомість. Нерухомий наголос буває тоді, коли
не змінюється його місце при творенні граматичних форм: кім-
ната, кімнати, кімнаті, кімнату, кімнатою, (у) кімнаті,
кімнат, кімнатам, кімнатами, (у) кімнатах. Рухомий наголос
пересувається при словозміні з одного місця на інше: книжка —
книжки, моделювати — моделюю, писати — пишу.
Іноді наголос так посилюється, що навіть сам творить різні
слова. Бо як вийдеш із становища, коли в цих словах однакові
написання й ті самі звуки? Отут і запропонував наголос свої по-
слуги. Через те в українській мові трапляються слова, що роз-
різняються тільки наголосом. Ось вони: уже відомі вам замок
(укріплена споруда) і замок (пристрій для замикання за допо-
могою ключа, застібка в намисті, браслеті тощо), музика (мисте-
цтво) і музика (музикант), обід (зовнішня частина колеса) і обід
(їжа) та інші.
Окремим наголосам забажалося надміру вирізнитися. І за-
думали вони об’єднати у слові дві ролі: і його звичайне наголо-
шення, і виділення цього слова підсилювальною інтонацією. Щоб
показати, що в реченні воно найважливіше за смислом. Такий
наголос називається логічним, або смисловим. Він може в ре-
ченні зробити будь-яке слово найголовнішим. Порівняйте: Дів-
чина посадила деревце, Дівчинка посадила деревце і Дівчинка
посадила деревце. Пересуваючи наголос з одного слова на інше,
ми змінюємо смислову тональність речення, надаємо йому до-
даткового значення.
В українській мові є слова-чепуруни, які мають одяг і на бу-
день, і на свято. Не знають, що вони завжди красиві. Словами-
красенями стали прикметники весняний, волошковий, калиновий,
світанковий і подібні. Тому їх часто стрічаємо в поезії. Ви по-
мітили, що на кожному слові поставлено два наголоси. Виби-
райте, який більше до вподоби. Подивіться, як використовують
наголошення цих прикметників поети: Грає листя на веснянім
сонці, А в душі — печаль, як небеса (Д. Павличко); Як надійшла
щаслива доля, Збудила весняну снагу, Моя душа, немов тополя,
Зазеленіла на снігу (Д. Павличко). Це паралельне наголошу-
вання прикметників. Воно виникло від двох чинників. При-
кметникам немовби хочеться то зберегти наголос іменників, від
яких вони утворилися, то виробити власне наголошування. По-
рівняйте: весна — весняний і весняний, волошка — волошковий
і волошковий, калина — калиновий і калиновий.
Частини мови виявляють у наголошенні певні особливості й за-
кономірності. Віддамо іменникам належне не тільки за їх чисель-
ність, а за широке використання наголосу з граматичною метою.
Він буває єдиним розрізнювачем граматичних значень. Ось виши-
кувалися слова гілка, зірка, казка, квітка, пісня, хмарка, чутка.
У них наголос допомагає відрізнити форму родового відмінка од-
нини (гілки, зірки, казки, пісні, хмарки, чутки) від називного
іменника множини (гілки, зірки, казки, пісні, хмарки, чутки). Що-
правда, числівникам два, три, чотири не сподобалася непостійність
наголошення. І вони у сполуках із цими іменниками в множині
наголос переставляють. Нехай, мовляв, не відходить від наголосу
в однині: гілки, але дві гілки, три гілки, чотири гілки.
А для іменників жіночого роду верба, весна, гроза, земля, зоря,
коса, пора, роса, трава характерне інше розміщення наголосу:
зорі, але дві зорі, три зорі, чотири зорі.
Отож нема дива в тому, що правильне наголошення слова
творить дива. Воно проникає і в неприступні замки, і в маленькі
замки. Літературний наголос надає мовленню довершеності і ра-
зом з іншими мовними засобами робить його, за висловом Дмитра
Павличка, чистим, глибоким, красивим, точним і гнучким:

На все впливає мови чистота:
Зір глибшає, і кращають уста,
Стає точнішим слух, а думка гнеться
Як вітром розколихані жита.
(За І. Вихованцем)
Як впливає інтонаційний наголос на зміст висловлювання?
Як правильно наголошувати іменники з числівниками два,
три, чотири?
Коментар учителя. Окрім логічного наголосу в українській
мові існують ще такі різновиди інтонаційного наголосу: фразо-
вий — такий, що виділяє одне зі слів речення, підкреслюючи
завершеність висловлювання і спонукаючи слухача до реакції:
Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас як на підбір
(О. Гончар); а також емфатичний наголос, який виділяє слово
в реченні переважно подовженням наголошеного голосного, на-
даючи висловлюванню різних емоційних відтінків (поваги, зди-
вування, невдоволення, презирства, недовіри, іронії тощо): Це
справді знайшовся гарний давалець: роботи дає багато, а харч
дає видавцем (І. Нечуй-Левицький).
1. Прочитайте слова. Вкажіть можливі варіанти вимови. Пере-
вірте себе за орфоепічним словником. Поясніть значення ви-
ділених слів.
Алфавіт, адреса, бесіда, бурштиновий, бюрократія, вимога,
адрес, гербовий, донька, дочка, доповідач, адресат, запитання,
атлас, індустрія, кулінарія, легкий, афоризм, мережа, обіцянка,
обмін, ознака, судовий, феномен.
2. Доповніть рядки слів та доведіть, що зміна наголосу може
впливати на граматичне значення слова.
Зразок. Весни (ім. наз. відмінка мн.) — весни (ім. род. від-
мінка одн.).
Викликав, пізнаю, села, рука, виміряти, розкидати.
3. Вставте з дужок потрібне слово. Складіть із ними речення.
1. …— такий, що його можна виправити; …— призначений для
виправлення кого-небудь (виправний — виправний). 2. …— органі-
зація, товариство; …— користь (вигода — вигода). 3. …— пристрас-
ність, запальність, азарт; …— вибуховий пристрій, хвороба тва-
рин (запал — запал). 4. …— якого не можна простити, вибачити;
…— якому щось не вибачили (непрощений — непрощенний).
4. Прочитайте подані речення, змінюючи місце логічного наго-
лосу. Простежте, як при цьому змінюється зміст речення.
1. Мова є канвою, на якій людина вишиває узори свого життя
(П. Панч). 2. Хто міцніший у рідній мові, той міцніший і у своїй
вірі (І. Огієнко). 3. Розвиток — це постійна ознака життя мови
(В. Русанівський). 4. Мова чутливо відгукується на кожне ново-
введення в житті суспільства (М. Панов). 5. Діалекти — свідки
історії народу (Г. Хабургаєв).
5. Прочитайте речення. Поставте наголос у виділених словах.
У яких словах можливе паралельне наголошування? Поставте
фразовий, емфатичний та логічний наголос у реченні.
1. А голос був — із щирого срібла (П. Тичина). 2. Летять
пташки шляхом надземним (М. Рильський). 3. Як надійшла щас-
лива доля, Збудила весняну снагу (Д. Павличко). 4.— Ма-амо! —
жалібно скрикує Гринь (В. Винниченко). 5.— Ми не раби! Клас
гудів грубо, незграбно (М. Хвильовий). 6. Пливти влітку Дні-
пром — це ж чудо-ово! 7. Щоб докладно обговорити це питання,
нам треба зустрітися ще завтра (З мережі Інтернет).
6. Встановіть, яку роль (семантичну чи граматичну) відіграє на-
голос у поданих парах слів. Користуйтесь словником.
Масла — масла, батьків — батьків, нікого — нікого, приси-
пав — присипав, дорога — дорога, варений — варений, заводь —
заводь, білок — білок, пізнаю — пізнаю, дідів — дідів, гори —
гори.
7. За словником української мови встановіть лексичне значення
поданих слів. Складіть з ними речення.
Відомість — відомість, орган — орган, ремінь — ремінь,
правило — правило, заняття — заняття, жалоба — жалоба,
хрещений — хрещений.
8. Самостійна робота. Випишіть у два стовпчики
а) слова, які мають паралельне наголошування;
б) слова, які мають один наголос. Поставте наголос.
Картка № 1
Випадок, робота, шофер, розбір, договір, партер, алфавіт, ді-
дуся, сантиметр, колія, низина, загадка.
Картка № 2
Рукопис, аркуш, дошка, посланець, зачин, доповідач, подруга,
діалог, літопис, землезнавство, володар, кілометр.

Картка № 3
Живопис, завдання, читання, метеостанція, анапест, шляхом,
козаченько, простий, приятель, сімдесят, бесіда, черговий.
Підготувати реферат на тему: «Соціолінгвістичні чинники,
що впливають на вимову людини».
Урок № 30
ОРФОЕПІЧНА НОРМА.
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОРФОЕПІЧНОГО СЛОВНИКА
Мета: повторити, узагальнити та систематизувати знання
учнів про орфоепічні норми української мови; удо-
сконалювати вимову голосних та приголосних зву-
ків; навчати змістовно і грамотно висловлюватися,
користуючись словниками; виховувати любов та по-
вагу до рідної мови, усвідомлення необхідності ово-
лодіння орфоепічними нормами як частиною куль-
тури мови.
Тип уроку: урок узагальнення та систематизації знань.
Обладнання: ксерокопії текстів, орфоепічний словник, тлумач-
ний словник української мови, словник наголосів.
ХІД УРОКУ
Що таке орфоепія?
Прочитайте твір Д. Білоуса та визначте, яку роль виконує
в мові наголос?
Змінити варто наголос у слові —
і зміст його міняється умент:
сурма — крихкий метал сріблясто-білий,
а сурма вже — музичний інструмент.
Доведіть на прикладах, що в українській мові наголос рухомий.
Доведіть, що наголос в українській мові вільний.
Чим відрізняються поняття логічний, фразовий та емфатич-
ний наголос? Наведіть приклади.
Назвіть основні правила вимови голосних звуків.
Які особливості вимови приголосних звуків ви знаєте?
Назвіть причини відхилення від орфоепічних норм.
ІV. Виконання практичних завдань
1. Досліджуючи мову телеведучих, В. Маргалик виявив деякі
порушення орфоепічних норм. Прочитайте подані вислови
та поясніть причини, що зумовили виникнення помилок у ви-
мові.
«Я маю вам віддати при [с]» (Мирослав Кувалдін, ведучий
програми «Міністерство прем’єр», «М1»);
«У номінації перемі [х]» (Дмитро Єфименко, ведучий програми
«Inside», ТЕТ).
«гли [п]ше», «ва [ш]ко» (Ілля, «Хорошоу», «М1»);
«нео [п]хідна» (Люба Казарянс, «LG–Еврика», «Інтер»);
«ро [с]кіш» (Тетяна Рамус, «Nota bene», ТЕТ);
«Наші гра [ф]ці» (Люба Казарянс);
«Михайло Попла [ф]ський…» (Гліб Гончар);
«Пробачте, але [ф] театрі» (Катерина Могильна);
«Вони поїдуть або [ф] Туніс, або [ф] Туреччину» (Ігор Пелих,
ведучий програми «Галопом по Європах», «ICTV»);
«Він сказа [ф]» (Катерина Виноградова, ведуча програми «Пе-
рехрестя кохання»);
«У моєму міністерстві з’яви [ф]ся джекпот» (Мирослав Ку-
валдін).
(В. Маргалик)
2. Прочитайте текст та перекладіть його українською мовою.
Визначте спільне й відмінне у вимові слів та звуків.
Орфоэпия — область фонетики, занимающаяся изучением
норм произношения. Точные орфоэпические нормы, как и нормы
грамматические, лексические, орфографические, характеризуют
литературный язык — язык культуры. Человек, соблюдающий
все нормы, владеет литературным языком, и речь его восприни-
мается как речь культурного человека (Из словаря).
3. Перекладіть російські слова українською мовою. Прочитайте.
Порівняйте наголошення слів в обох мовах.
Приятель, страшный, смолчать, малый, издательство, ки-
дать, дрова, колесо, отчим, высоко, широко, индустрия, цыган,

засуха, иначе, километр, крапива, ненависть, молодежь, попу-
гай, новый.
4. Затранскрибуйте фонетичною транскрипцією слова та сло-
восполучення. Фонетичний запис виконайте за орфоепіч-
ним словником. Знайдіть явища асиміляції, дисиміляції,
спрощення та уподібнення. Поясніть вимову цих слів згідно
з орфоепічними нормами.
З джерела, Запоріжжя, безжурне життя, колосся, рушник,
без числа, натхнення митця, у книжці, у кігтях, сріблястий,
у річці, смієшся, екзамен, просьба, Вітчизні, нігті, магма, Бог-
дан, пограти, стогне.
Звук [г] — єдиний з дзвінких, що перед глухими втрачає
дзвінкість. Знайдіть такі слова та назвіть їх.
5. Утворіть словосполучення з поданими іменниками за зраз-
ком: ці автори, ці два автори, цих п’ять авторів, ставлячи
наголос.
Абітурієнт, редактор, доктор, дошка, зоря, квітка, хазяїн, лі-
кар, гілка, варіант, водій, записка, міністр, середа, торт, лектор,
борода, експерт, бондар, верба, висота.
6. Лінгвістична гра. Запишіть за 5 хвилин якомога більше слів,
у яких -ться вимовляється як [ц’: а]. Через 5 хвилин запису-
вання припиняється. Один учень зачитує свої слова вголос,
а інші викреслюють ті слова, що вже названі. Виграє той,
у кого залишилося найбільше неназваних слів.
7. Прочитайте словосполучення. Перевірте себе за орфоепічним
словником.
Алфавітний каталог, ненавидіти бекон, вигідний обмін, виши-
вані сорочки, одинадцять лікарів, живемо в гуртожитку, україн-
ські традиції, шовкові сорочки, середина листопада, видання до-
відника, легкі дошки, бавовняні килими, новий план, чисельні
вказівки.
8. Складіть діалог на тему про важливість дотримання орфое-
пічних норм, використавши 20 слів зі словника наголосів.
9. Прочитайте прислів’я та приказки. З’ясуйте, які вимовні
особливості відбито в наведених висловах. Поясніть значення
фразеологізмів.
1. Достаток чинить статок. 2. Хто міняє, той не має. 3. Не будь
тим, що лізе в тин. 4. Що напряла, то те й миша вкрала. 5. Казала
Настя, як удасться. 6. До чужого рота не приставиш ворота.
Скласти твір, використовуючи прислів’я та приказки із зав-
дання № 9.
Урок № 31
ВИДИ ЧИТАННЯ: ПЕРЕГЛЯДОВЕ, ОЗНАЙОМЛЮВАЛЬНЕ,
ВИВЧАЛЬНЕ, ОЗНАЙОМЛЮВАЛЬНО-ВИВЧАЛЬНЕ,
ОЗНАЙОМЛЮВАЛЬНО-РЕФЕРАТИВНЕ. ВИРАЗНЕ
ЧИТАННЯ ТЕКСТІВ РІЗНИХ СТИЛІВ ВІДПОВІДНО
ДО ОРФОЕПІЧНИХ ТА ІНТОНАЦІЙНИХ ВИМОГ.
КОНТРОЛЬ ЧИТАННЯ МОВЧКИ
Мета: повторити та поглибити відомості учнів про види
читання, вдосконалювати виразне читання різних
стилів з урахуванням орфоепічних норм; провести
контроль читання мовчки, перевірити уміння шко-
лярів читати з достатньою швидкістю, розуміти
та запам’ятовувати зміст; виховувати уважність,
прагнення вивчати українську мову.
Обладнання: ксерокопії текстів, тести для читання мовчки.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння матеріалу
1. Прочитайте текст. Заповніть таблицю, використовуючи текст
вправи.
Надзвичайно важливим є вміння читати. Читання, як і аудію-
вання, є рецептивним видом діяльності. Як і процес аудіювання,
процес читання складається з мотиваційного етапу (визначення
мети), аналітико-синтетичного (сприймання, розуміння) та ви-
конувального (прийняття рішення на основі здобутої інформації
з наступним говорінням і письмом).
У процесі читання розв’язуються різноманітні комунікативні
завдання. Їх можна зобразити у вигляді схеми.

Читати, щоб:
1) здобути знання;
2) навчитися виконувати певну роботу;
3) дістати естетичну насолоду.
Відповідно до цих завдань реалізуються й різні види читання:
ознайомлювальне, вивчальне та вибіркове.
Ознайомлювальне читання застосовують для попереднього озна-
йомлення з книжкою (статтею тощо). Переглянувши анотацію, пе-
редмову або зі змісту склавши попередню характеристику видання,
читач має зробити висновки про цінність та корисність книжки.
Вивчальне читання називають ще поглибленим, аналітичним,
критичним, творчим. У навчанні його вважають найдоцільнішим.
Під час такого читання учень не просто сприймає інформацію,
а з’ясовує незрозуміле, дає власне (перефразоване) трактування
поданих положень та висновків, ставлячись до прочитаного творчо
і критично. Це сприяє ефективному запам’ятовуванню прочитаного.
До цього читання слід вдаватися, опрацьовуючи новий матеріал.
Вибіркове (переглядове) читання — це швидке читання, у про-
цесі якого читач, охоплюючи текст загалом, акцентує увагу тільки
на потрібних йому аспектах. Його застосовують для повторного
перегляду книги, щоб знайти потрібне місце, яке читають погли-
блено (З підручника).
Вид читання Що потрібно визначити Характер читання
Ознайомлювальне
Ознайомлювально-
реферативне
Ознайомлювально-
вивчальне
Вивчальне
Переглядове (вибір-
кове)
IV. Підготовча робота
1. Пояснення нових та незрозумілих слів з тексту: риторика,
архітектоніка, хроніка.
V. Контроль читання мовчки
У Київській державі грецька міфологія й антична риторика
стали відомими в ХІ ст. Сучасник князя Ярослава чернець Геор-
гій Амартол («амартол» — грішник) уклав «Хроніку» на основі
грецької міфології, скориставшись хронікою свого попередника,
грекомовного письменника, історика Малали, що жив у Сирії
у VІ ст. З ХІ–ХІІ ст. у Київській Русі стає відомим «Еллінський
літописець». Він увійшов складовою частиною в давньоруський
літопис. Відтоді грецька міфологія і риторика широко входили
у культуру наших предків, зокрема в поетику, художню прозу,
прикладне мистецтво.
Першим великим християнським проповідником у Київській
Русі був митрополит Іларіон. Виявляючи традиційну в Київській
державі любов до гарного слова, Іларіон свою урочисту проповідь,
виголошену у 1049 р. в храмі Святої Софії у Києві в присутності
княжого роду і киян, називає «Слово про закон й благодать».
У цьому творі виявився високий духовний талант Іларіона, воло-
діння складними фігурами візантійської риторики, пишномовство
та своя оригінальна архітектоніка проповіді: вступ, звертання,
пояснення (іудейська віра — закон, а християнська — благо-
дать), воздаяння хвали Володимиру за хрещення Русі, Ярославу
Мудрому — за розквіт рідної землі. І знову звернення до Бога
з вірою і молитвою від імені всієї землі і з проханням для неї
благодаті. «Слово…» наповнене символами, високими епітетами,
паралелізмом антитез, оригінальними метафорами.
Михайло Возняк зазначав, що «штуку красномовства опану-
вав Іларіон блискуче». Про високу ораторську майстерність Іла-
ріона, прозваного Київським, його знання і власний художній
стиль свідчить такий мовний матеріал:
…спершу закон, а потім благодать, спершу тінь, а потім іс-
тина.
«Слово…» Іларіона складене високим експресивним стилем,
густо орнаментоване стилістичними засобами. Протиставлення
Старого і Нового Завітів виразилося через антитези образів: Ста-
рий Завіт — місяць, Новий Завіт — сонце, Старий Завіт — тінь,
Новий Завіт — світло, Старий Завіт — нічний холод, Новий За-
віт — сонячне тепло, закон — благодать.
З того, як побудоване «Слово про закон й благодать», які тропи
і стилістичні фігури використано, можна судити про те, що вже
були відомі київським авторам секрети античної риторики, оче-
видно, через переклади грецької богослужебної літератури. Од-
ночасно можливо стверджувати й те, що наші предки вже мали
самобутній розвинений поетичний фольклор, свою традиційну
тропіку. «Слово…» Іларіона читалося по церквах в день пам’яті
Святого Володимира.
До найдавніших пам’яток періоду Київської Русі належать
«Ізборники Святослава» 1073 р. і 1076 р. Перший збірник

(1073 р.) — це копія з болгарського оригіналу, який є перекладом
з грецької мови. Зміст його енциклопедичний — статті церковно-
догматичного, філософського, історичного, календарного харак-
теру, повчання тощо. Особливий інтерес становить стаття Георгія
Хуровська «О образах», в якій стисло називаються основні сти-
лістичні засоби — тропи і риторичні фігури.
Хоча основна частина «Ізборників» є перекладною, проте
вони відзначаються високою художністю (призначені для світ-
ської еліти) та стилізацією до східнослов’янського, зокрема ки-
ївського, мовного ґрунту: «Слово про читання книг», «Слово
одного батька до свого сина», «Поради для заможних», «Стосло-
вець», «Яка має бути людина» та ін. Тексти сповнені риторич-
ними фігурами, прислів’ями, мудрими сентенціями, що стали
чи могли стати афоризмами. Наприклад: ногами ступай тихо,
а духом хутко до воріт небесних; не той багатий, хто багато
має, а той, хто небагато потребує.
До проповідників та письменників давньоукраїнської доби
належав і сам князь Володимир Мономах (1053–1125 рр.). Його
«Повчання», звернені до власних дітей і молоді, а також молитви
та лист до князя Олега Святославовича не втратили актуальності
й нині, тому що в них сформульовані основні засади не стільки
княжої, скільки народної моралі, про що свідчать такі поради
з «Повчання»:
…Бога ради, не лінуйтесь, благаю вас…
Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів.
Лінощі ж — усьому лихові мати: що людина вміє, те за-
буде, а чого не вміє — того не навчиться.
Глибока мудрість, точність і стислість виразу, мовне вміння
зробили ці вислови афористичними. Вони свідчать про появу но-
вого, живомовного народного начала у вітчизняній риториці.
До найвизначніших проповідників-ораторів належить і єпис-
коп із Турова Кирило Туровський (1130–1182 рр.). Він є автором
численних слів, повчань, послань, молитов, володів надзвичай-
ним ораторським і поетичним талантом, за що у народі був про-
званий другим Златоустом. У проповідях використовував яскраві
образні засоби: епітети, метафори, паралельні порівняння, ан-
титези, які, безперечно, збагачували давню українську книжну
мову. Про характер образності творів Кирила Туровського дають
уявлення такі рядки з його проповіді «Слова Кирила, недостой-
ного монаха, по Великодню…», яка відома ще й під іншою на-
звою «Слово в новий тиждень після Пасхи»:
Нині сонце, красуючись, на висоту сходить і, радіючи, землю
огріває,— сходить — бо нам од гробу праведне сонце Христос
і всіх, хто вірить у нього, спасає.
Ніні місяць з вишнього зіступивши щабля, більшому світилу
честь воздає; вже бо Старий Закон, як каже Святе Письмо,
із суботами бути перестає, і пророки Христовому закону честь
воздають.
Кирило Туровський був не тільки оратором та письменником,
а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати
відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.
Основним стилістичним прийомом Кирила Туровського була
ритмізована антитеза, зокрема протиставлення божої і людської
природи в образі Христа:
Пан наш Ісус Христос розп’ятий, як людина,— але як Бог —
сонце затьмарив, місяць зробив кривавим, і було темно по всій
землі. Як людина він віддав дух,— але як Бог — струсив землю,
і каміння розпалося (За Л. Мацько; 791 слово).
Дайте письмові відповіді на запитання.
Варіант І
1. Першим великим християнським проповідником Київської
Русі був:
А Кирило Туровський.
Б Іларіон.
В Володимир Мономах.
Г Ярослав Мудрий.
2. Митрополит Іларіон є автором:
А «Повчання».
Б «Ізборників».
В «Слова про закон й благодать».
Г «Слова про Кирила, недостойного монаха, по Великодню…».
3. Енциклопедичний зміст: статті церковного, філософського,
історичного та лінгвістичного характеру містяться у такому
творі:
А «Повчання».
Б «Ізборник».
В «Слово про закон й благодать».
Г «Слово про Кирила, недостойного монаха, по Великодню…».
4. Основний стилістичний прийом Кирила Туровського:
А Оригінальна метафора.
Б Паралелізм антитез.

В Ритмізована антитеза.
Г Високі епітети.
5. Архітектоніка проповіді Іларіона включає в себе:
А Вступ, звернення, пояснення, похвала.
Б Вступ, похвала, звернення, пояснення.
В Вступ, пояснення, звернення, похвала.
Г Вступ, звернення, похвала, пояснення.
6. Київський князь, який був проповідником та оратором:
А Ярослав Мудрий.
Б Олег Святославович.
Г Кирило Туровський.
7. Основною ідеєю «Слова про закон й благодать» є протистав-
лення:
А Старого та Нового Заповітів.
Б Людської та божої природи Ісуса Христа.
В Людського та божого закону.
Г Людського закону та божої благодаті.
8. На риторику Київської Русі вплинула:
А Риторика Болгарії.
Б Грецька міфологія.
В Грецька міфологія та антична риторика.
Г Стилістика власне української книжної та фольклорної мови.
9. «Другим Златоустом» називали:
А Митрополита Іларіона.
Б Володимира Мономаха.
В Святослава.
Г Кирила Туровського
10. «Слово про закон й благодать» було виголошено у 1049 р. в:
А Храмі Святої Софії в Києві.
Б Свято-Успенській лаврі.
В Перед княжим родом у Києві.
Г У церквах у день пам’яті Святого Володимира.
11. Основні стилістичні засоби — тропи та риторичні фігури —
названі у статті, яка вміщена в «Ізборнику» 1073 р. Автором
цієї статті є:
А Георгій Хуровський.
Б Володимир Мономах.
В Святослав.
Г Невідомий автор.
12. У проповідях найчастіше використовуються такі стилістичні
засоби:
А Метафора, епітет, антитеза, порівняння.
Б Метафора, епітет, протиріччя, персоніфікація.
В Гіпербола, епітет, метафора, алегорія.
Г Іронія, метонімія, алегорія.
Варіант ІІ
1. Антична риторика стала відома в Київській державі в:
А Х ст.
Б ХІ ст.
В ХІІ ст.
Г VI ст.
2. «Слово про закон й благодать» було написано:
А Митрополитом Іларіоном.
Б Володимиром Мономахом.
В Кирилом Туровським.
Г Святославом.
3. Перекладним твором є:
А «Слово про закон й благодать».
Б «Ізборнік Святослава».
В «Повчання».
Г «Слова Кирила, недостойного монаха, по Великодню…».
4. До «Ізборника» входять:
А Проповіді.
Б Звернення до дітей та молоді.
В Статті церковного, філософського, історичного харак-
теру.
Г Навчальні статті зі стилістики та риторики.
5. Основний стилістичний прийом Кирила Туровського:
А Оригінальна метафора.
Б Паралелізм антитез.
В Ритмізована антитеза.
Г Високі епітети.
6. Дві назви має твір:
А Іларіона.
Б Святослава.
В Володимира Мономаха.
Г Кирила Туровського.
7. Основною ідеєю «Слова про закон й благодать» є протистав-
лення:

168 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 169І семестр. Українська графіка
А Старого та Нового Заповітів.
Б Людської та божої природи Ісуса Христа.
В Людського та божого закону.
Г Людського закону та божої благодаті.
8. «Другим Златоустом» називали:
А Митрополита Іларіона.
Б Володимира Мономаха.
В Святослава.
Г Кирила Туровського.
9. Київський князь, який був оратором, це — …
А Святослав.
Б Ярослав Мудрий.
Г Митрополит Іларіон.
10. Хто уклав «Хроніку»?
А Митрополит Іларіон.
Б Кирило Туровський.
В Георгій Амартол.
Г Володимир Мономах.
11. Хто був першим християнським проповідником?
А Митрополит Іларіон
Б Кирило Туровський.
В Георгій Амартол.
Г Георгій Хуровський.
12. Ім’я Григорія Амартола означало:
А Святий.
Б Грішник.
В Митрополит.
Г Чернець.
Творче завдання. Чому розвиток риторики важливий для роз-
витку культури держави?
Дібрати тексти різних стилів для виразного читання вголос.
УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА.
УКРАЇНСЬКА ОРФОГРАФІЯ ЯК УЧЕННЯ
ПРАВИЛ НАПИСАННЯ СЛІВ
Урок № 32
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАФІКИ
Й ОРФОГРАФІЇ. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОРФОГРАФІЇ:
ФОНЕТИЧНИЙ, МОРФОЛОГІЧНИЙ, ТРАДИЦІЙНИЙ,
ДИФЕРЕНЦІЮВАЛЬНИЙ
Мета: подати відомості про історію становлення україн-
ського правопису, а також про правила української
орфографії, що ґрунтуються на фонетичному, мор-
фологічному, традиційному й диференціювальному
принципах; формувати уміння визначати ці прин-
ципи в мові; виховувати пізнавальний інтерес до ви-
вчення української мови.
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Норми літературної
мови», таблиця «Принципи української орфографії»,
таблиця «Український та англійський алфавіти».
ХІД УРОКУ
1. Розгляньте таблицю «Норми літературної мови», доповніть
її, наведіть кілька прикладів та поясніть свої міркування.
Назва норми Характеристика норми
Орфоепічні
Орфографічні
Регулюють правильне написання
звукосполук і слів

Назва норми Характеристика норми
Лексичні
Регулюють вживання слів у влас-
тивих їм значеннях
Граматичні
Регулюють правильне творення
слів, уживання форм слів, побу-
дову слів і речень
Стилістичні
Пунктуаційні
1. Прочитайте тексти. Визначте, що таке графіка. Що вивчає
орфографія? Розкажіть про історію становлення української
графіки та орфографії.
Графіку (від гр. graphikos — писати, малювати) визначають
як сукупність усіх рукописних та друкованих знаків певної пи-
семності (графеми, розділові знаки, шрифтові різновиди). Укра-
їнська графіка (як і білоруська, болгарська, російська, сербська)
бере свій початок від старослов’янського письма. У нинішньому
українському алфавіті є лише дві літери, що не були в кирило-
мефодіївській абетці, це ґ (відома з кінця ХVI ст.) та ї. Власне,
українська графіка бере свій початок від кінця минулого тися-
чоліття. Через те, що немає прямої відповідності між звуками
і їх передачею на письмі, графіку ще визначають і як співвідно-
шення між звуками й літерами. Досконалість графічної системи
залежить від того, наскільки точно літери письма відтворюють
звуки (фонеми) мови.
Українська графіка — одна з найдосконаліших, оскільки
в більшості випадків літери української мови однозначні, тобто
передають один основний звук. Однак окремі літери передають
два звуки (Щ, Ї; у певних позиціях — Я, Ю, Є). І навпаки, деякі
звуки позначаються двома літерами (дж, дз). Бука Ь (м’який знак)
служить лише для позначення м’якості приголосних. До графіки
належить також апостроф — надрядковий знак для позначення
роздільної вимови губних приголосних, р, к перед наступними я,
ю, є, ї. В окремих випадках використовується знак наголосу (для
розрізнення омонімів) чи знак довготи, м’якшення (у фонетичному
письмі). Літери бувають великі й малі, писані й друковані.
Письменники, що писали живою мовою, мусили шукати за-
собів передачі справжнього звучання. А тому від часу «Енеїди»
(1798 р.) до 1905 нараховується близько 50 різних правописних
систем. Найпомітніші з них системи О. Павловського, «Русалки
Дністрової», П. Куліша. У 1907–1909 рр. виходить знаменитий
Словарь української мови Б. Грінченка, в якому практично був
застосований фонетичний принцип правопису. Він і став законом
для всіх українських видань (З посібника).
У 1918 році було видано проект офіційного українського право-
писного кодексу, запропонований проф.І. Огієнком. Згодом у його
доопрацюванні взяли участь акад.А. Кримський і проф.Є. Тим-
ченко, і він був виданий у 1919 році під назвою «Головніші пра-
вила українського правопису». Всі подальші зміни й доповнення
до нашого правописного кодексу були внесені саме в цей офіційно
затверджений текст, що став законом.
Графіка відтоді не переглядалася, якщо не брати до уваги, що
з 1933 року з неї було вилучено літеру ґ.
Орфографія ж постійно вдосконалювалась, охоплюючи на-
писання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону.
Особливо це стосувалося слів іншомовного походження, насам-
перед новітніх запозичень з європейських мов, а також грециз-
мів і латинізмів. У травні 1928 року в Харкові відбулася право-
писна конференція, яка схвалила новий, розширений український
правописний кодекс. Зберігаючи традиційну українську графіку,
вчені докладно опрацювали орфографію та вперше унормували
правила української пунктуації. Орфографія «Українського пра-
вопису», схваленого 1928 року, була побудована на компромісі:
українські з походження слова писалися згідно зі східноукраїн-
ськими правописними традиціями, а запозичені — згідно з захід-
ноукраїнськими. Такий симбіоз не припав до душі тодішньому
партійно-державному керівництву, і воно швидко його ліквіду-
вало: наступне видання правопису (1933 р.) було вже зорієнтоване
тільки на східноукраїнські правописні традиції. І все ж «Україн-
ський правопис» 1933 року видання потребував ґрунтовного доо-
працювання. Цю роботу під керівництвом акад.Л. Булаховського
було завершено в 1945 році, а в 1946 році стабільний «Україн-
ський правопис» було видано.
Правопис 1946 року з невеликими змінами й доповненнями
було перевидано в 1960 році мільйонним тиражем. Проте сьо-
годні це вже бібліографічна рідкість. Та й мова не стояла на місці:
з’явилися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась
наукова термінологія, свої вимоги до орфографії висувала перекла-
дацька практика. Постало закономірне питання про чергове ви-
дання «Українського правопису». З цією метою Президія Академії
наук України утворила представницьку Орфографічну комісію.

Вироблений робочою групою проект було розглянуто групою
вчених. Орфографічна комісія після докладного розгляду кож-
ного параграфа оновленого «Українського правопису» ухвалила
його опублікувати. Разом із тим комісія одностайно підтримала
постанову І Міжнародного конгресу україністів про потребу ви-
роблення єдиного правопису для всіх українців, що проживають
як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базува-
тися на всьому історичному досвіді його творення (З «Україн-
ського правопису»).
Заповніть таблицю «Український та англійський алфавіти»,
дібравши українські відповідники до латинських букв. По-
рівняйте алфавіти. Чим можна пояснити їх подібність?
Буква A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
2. Прочитайте текст. На основі прочитаного заповніть таблицю
«Принципи української орфографії». Наведіть по п’ять при-
кладів на кожен принцип орфографії.
Кожна орфографія базується на певних принципах, які зале-
жать від граматичної і фонетичної структури мови та відбивають
історичні умови розвитку і формування її правописної системи.
В основу орфографії сучасної української мови, як і орфографії спо-
ріднених російської та білоруської мов, покладено три принципи:
фонетичний, морфологічний та історичний, або традиційний.
Фонетичний принцип полягає в тому, що слова передаються
на письмі так, як вони вимовляються в літературній мові, тобто
букви в словах, написаних за цим принципом, мають таке ж зву-
кове значення, яке закріплене за ними в алфавіті, напр.: рот,
лист, долина.
За морфологічним принципом зберігається однакове напи-
сання значущих частин слова, незалежно від їх позиції в слові
і від реального звучання. Наприклад, у корені жи- (жити, жила,
живе) голосний в різних позиціях звучить по-різному, як и, ие і еи
(житие, жиела, жеиве), але на письмі, додержуючись морфологіч-
ного принципу, його передаємо завжди однією буквою и. У слові
купається в частці ся звук с зовсім не чується, разом з попереднім
м’яким приголосним т він вимовляється як довгий ц (купаjец'а),
однак за морфологічним принципом він на письмі передається,
як і тоді, коли зберігається у вимові (купатися, купалася).
Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що
слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися ра-
ніше, хоч у сучасній мові таке написання не пояснюється ні ви-
мовою, ні граматичною структурою. За історичною традицією
в українській графіці двома буквами передають африкати дж і дз,
хоч означають вони по одному звуку; вживається буква щ, якою
завжди передається сполучення двох звуків — шч, хоч для позна-
чення кожного з них в алфавіті існують свої окремі букви; вжи-
ваються букви я, ю, є, ї для позначення двох звуків, хоч для них
в алфавіті також є інші букви.
Традиційним є написання букви и на місці ненаголошеного
голосного в словах типу кишеня, комин, либонь, лиман та букви
е в словах леміш, левада тощо.
До диференціюючих, або смислових, написань належать на-
самперед вживання великої і малої букви в слові в залежності
від його значення або місця у фразі: Орел (місто) — орел (птах),
Кавун (прізвище) — кавун (рослина).
Смислова диференціація обумовлює написання разом і окремо
таких, наприклад, слів: відсталі (прикметник) — від сталі (імен-
ник з прийменником), простяг (дієслово) — про стяг (іменник
з прийменником) (За М. Жовтобрюхом).
Назва принципу Характеристика Приклад
Фонетичний
Морфологічний
Історичний (традиційний)
Диференціювальний
1. Прочитайте групи слів та з’ясуйте принципи написання. Об-
ґрунтуйте свою думку.
1. Їхати, Єва, рябий, люди, кисет, левада, бджола. 2. Земля,
Малина, на пам’ять, роман, вгорі. 3. Весло, життя, робиться,
вертиться. 4. Подія, щука, дають, зграї, пращур. 5. Сказати, ко-
зацький, будяк, калач, списати.
2. З наведених речень випишіть по кілька слів на кожен з прин-
ципів правопису.
1. Летять хмарки над гомоном заводу, що димарями небо під-
пира (В. Сосюра). 2. Уляна тривожно позирала у вікно (Г. Тютюн-
ник). 3. Темного моря білявая хвилечка до побережного каменю

горнеться (Леся Українка). 4. Сивіла дощем далечінь, вода вже
блищала на шляху (О. Гончар). 5. Почалося нове життя запо-
розького козацтва (А. Кащенко). 6. Щасливому щастя (Народна
3. Вибірковий диктант. Запишіть слова у чотири колонки за
принципами української орфографії.
Дзеркало, свято, Роман, зозуля, щастя, кожух, весна, ко-
зацький, молотьба, багач, земля, піч, сфотографувати, тижне-
вий, Квітка.
З творів художньої літератури випишіть 5 речень, у яких
були б наявні слова на кожен з принципів орфографії.
Урок № 33
ПРАВОПИС ЛІТЕР, ЩО ПОЗНАЧАЮТЬ НЕНАГОЛОШЕНІ
ГОЛОСНІ [Е], [И], [О] У КОРЕНЯХ СЛІВ. ПОЗНАЧЕННЯ
М’ЯКОСТІ ПРИГОЛОСНИХ ЛІТЕРАМИ Ь, Я, Ю, Є, Ї;
СПОЛУЧЕННЯ ЙО, ЬО. СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ
АПОСТРОФА ТА ЗНАКА М’ЯКШЕННЯ
Мета: поглибити знання про орфограми української мови,
їх типи, ознайомити з особливостями правопису
ненаголошених голосних, вживання апострофу
та знаку м’якшення; формувати уміння знаходити
орфограму в тексті, розпізнавати її тип, правильно
вживати знак м’якшення, апостроф, буквосполу-
чення йо, ьо, правильно писати та вимовляти слова
з орфограмами; виховувати уважність та почуття
поваги до українського художнього слова.
Обладнання: ксерокопії текстів, правопис української мови, та-
блиця «Вживання знаку м’якшення».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нового матеріалу у процесі
1. Прочитайте тексти. Визначте, що таке орфограма. Які види
орфограм існують в українській мові? Наведіть приклади.
Орфографія (від гр. orthographio: orthos — правильний і grapho —
пишу) — історично сформована, уніфікована система правил, що
визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Основним
поняттям правопису є орфограма — це правильне (таке, що відпо-
відає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати
з ряду можливим. Так, наприклад, у префіксі дієслова розпитати
з двох можливих варіантів с і з, спираючись на правило правопису,
вибираємо з (Н. Тоцька).
Орфограма — це місце у слові чи між словами, яке може бути
передане не одним, а кількома способами, але для якого прийнято
лише один спосіб написання. Наприклад, слово вгорі може писа-
тися разом і окремо, але обирається написання згідно з правилом
(в горі ведуть тунель; вгорі гримить); те ж у словах по-нашому
чи по нашому, земля чи Земля, хтось чи хто-небудь.
Орфограма як графічний знак буває буквена (буква) і небуквена
(рисочка, дефіс та ін.). За графічним вираженням розрізня-
ють шість видів орфограм:
1) буква (пишеш — кричиш);
2) дефіс (будь-що, по-нашому);
3) рисочка (знак переносу): во-дя-ний, на-ші;
4) пропуск (роздільне написання): над нами, у селі, з ним;
5) контакт (написання разом): трикутний, далекосхідний;
6) апостроф (п’ять).
Орфограми прийнято називати правилом: у словах село, живу,
це «букви е, и на позначення ненаголошених голосних», у сло-
вах четверо, чотири, це «букви о, е після ж, ч, ш» і т.д. (З під-
ручника).
2. Запишіть подані слова у шість окремих рядків — за видами
орфограм.
Життя, великий, сміється, гілля, полум’яний, схвильований,
земля, летіти, Сонце, льох, слов’яни, Роман, здоров’я, село, ку-
дись, будь-хто, південно-східний, півострів.
3. Пригадайте правила правопису ненаголошених е, и та о. Пе-
ревірте себе за правописом. У наведених реченнях знайдіть
слова з буквами на позначення ненаголошених голосних. По-
ясніть їх правопис.

1. Де вода, там верба. 2. Грім гримить — хліб буде родить.
3. Як посієш, так збереш. 4. Береженого і Бог береже, а козака
шабля стереже (З народної творчості). 5. А за вікном носився ві-
тер, скиглили дерева, тривожно кричали гудки (М. Хвильовий).
6. І летять вони полями в села і міста (В. Сосюра).
4. Вставте у словах пропущені букви е чи и; о чи а. Зверніть
увагу на відмінність значень деяких слів.
1. Слухай м..не, то й тюрма не м..не (З народної творчості).
2. От доріжка вийшла з-під скелі на маленьку долину, вкриту
акаціями та густими старими кл..нками (І. Нечуй-Левицький).
3. Брязне кл..нок об залізо кайданів, піде луна по твердинях ти-
ранів (Леся Українка). 4. Прол..милась хмара наді мною з..лотою
чашею грози (Л. Костенко). 5. Я з калини цвіту нал..маю (Леся
Українка). 6. Кипить могутніх будувань г..рячий бунтівний кра-
тер (М. Бажан). 7. Біля берега стояв п..ром — два великих човни
з настеленими на них дошками (О. Донченко).
5. Коментар учителя.
Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:
1) на початку слова й після голосного: його, йому, завойований,
район;
2) після приголосного, переважно на початку складу: баталь-
йон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний,
Соловйов;
ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості
приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні,
сьомий, трьох, цього.
Літери я, ю, є, ї пишуться:
1) на початку слова й після голосного для позначення звукоспо-
лучень й + а, й + у, й + е, й + і: якість, знаю, твоє, їжа.
2) після приголосного для позначення сполучення м’якого при-
голосного з а, у, е: ряд, люди, останнє.
Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого при-
голосного позначається апострофом (З правопису).
Пригадайте правила написання апострофа. Скористайтеся ві-
домостями з українського правопису.
6. Випишіть спочатку прислів’я, у яких є слова з апострофом,
а потім — у яких немає таких слів. Поясніть вживання або
невживання апострофа. Визначте, в яких реченнях літери я,
ю, є, ї передають м’якість приголосного, а в яких позначають
звукосполучення.
1. Вода м..яка, а камінь пробиває. 2. Сім..я міцна — горе
плаче. 3. Посієш р..ясно — збереш вчасно. 4. Пташка красна
своїм пір..ям, а людина — своїм знанням. 5. Бур..як не дурак:
на дорозі не росте, а все на городі. 6. Добре ім..я краще багатства
(З народної творчості).
7. Прочитайте речення, знайдіть слова, в яких повинен ужива-
тись апостроф. Поясніть написання.
1. А соловї чогось як навісні (Л. Костенко). 2. Румянець, ледве
примітний, розливався по щоках (І. Нечуй-Левицький). 3. Вітер був
сильний. Полумя гуготіло (Л. Костенко). 4. Угорі блимало багаття
(Г. Тютюнник). 5. Відштовхуємо землю, наче мяч (Б.-І. Антонич).
8. Розгляньте таблицю «Вживання знаку м’якшення». Сформу-
люйте правила.
М’який знак вживається М’який знак не вживається
Для позначення м’якості приго-
лосних звуків
Після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л,
н у кінці слова та складу: вісь,
ґедзь, кінь, мідь, наморозь; вось-
мий, ганьба, дядько, кільце, мо-
лотьба
Після р у кінці складу або слова:
вітер, лікар, Харків
Після м’яких приголосних у се-
редині складу перед о: дьоготь,
дзьоб, льон
Після н перед ж, ч, ш, щ та перед
суфіксами -ство (о), -ськ (ий):
інженер, інший, менший, Уман-
щина, громадянський, освітян-
ський, селянство
Але: бриньчати, доньчин, нянь-
чин та ін., бо в твірних іменниках
між приголосними виступає ь:
бренькіт, донька, нянька
Зокрема ь пишеться Після м’яких приголосних, крім
л, якщо за ними йдуть інші
м’які приголосні: вінця, кінцівка,
користю, світ, свято, сніг.
Але: різьбяр, тьмяний і похідні
від них.
У словах із суфіксами -зьк-, -ськ-,
-цьк-: близький, волинський, до-
нецький.
Але: у словах баский, боязкий,
в’язкий, дерзкий, ковзкий, плос-
кий, різкий і похідних утво-
реннях знак м’якшення не пи-
шеться, оскільки тут з, с разом
із к не творять суфіксів -зк-, -ск-

М’який знак вживається М’який знак не вживається
У словах із суфіксами -еньк-,
-оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:
рученька, голівонька, малесень-
кий, тонюсінький
Після л в іменникових суфіксах
-алн(о), -илн(о): держално, пу-
жално, ціпилно та ін.
Але: в зменшених формах ь пи-
шеться: держальце, пужальце
Після м’якого л перед наступним
приголосним: їдальня, кільце.
Але: не ставиться м’який знак
після л у групах -лц-, -лч-, коли
вони походять із -лк-: балка —
балці, галка — галці, галченя,
Наталка — Наталці, Натал-
чин
Між подовженими м’якими при-
голосними: буття, волосся,
галуззя, гіллястий, життя,
ллється
У родовому відмінку множини
іменників жіночого роду м’якої
групи І відміни й середнього роду
на -нн(я),— ц(е) ІІ відміни: дру-
карень, крамниць, пісень, знань,
місць, сердець, бажань
Післ д, н, т перед суфіксами
-ченк(о), -чук, -чишин: безбат-
ченко, Панченко, Радчук, Сте-
панчук.
Але: після л пишеться ь:
Михальченко, Михальчук
У дієслівних формах дійсного
та наказового способу: будить,
будять, робить, роблять, ро-
биться
Після ц у кінці слів — іменни-
ків чоловічого роду іншомовного
походження: палац, паяц, Суец,
шприц, а також у деяких вигу-
ках: бац, буц, гоц, клац
9. Поставте в наведених прислів’ях, де потрібно, м’який знак.
Поясніть правопис.
1. Їж.. хліб з сілл..ю, з водою, живи правдою с..вятою. 2. Мі-
сяц.. — козаче сонце. 3. Не клади в огон.. пал..ця. 4. Надувся, як
міх циганс..кий. 5. На Семена горобці збирают..ся в табун..ці. 6. На-
вчай ін..ших і сам навчиш..ся. 7. Мен..ше говори — біл..ше вчуєш.
8. Яка головон..ка, така й розмовон..ка (З народної творчості).
10. Перекладіть українською мовою, зіставте орфограми.
Меньший, девятьсот, семьюдесятью, четырёх, гордостью,
альянс, зелье, Запорожье, пятак.
Виписати з творів художньої літератури 10 речень з різними
типами орфограм. Охарактеризувати та пояснити ці орфограми.
Урок № 34
ПРАВИЛА НАПИСАННЯ СКЛАДНИХ СЛІВ
РАЗОМ, ОКРЕМО, ЧЕРЕЗ ДЕФІС. ПРАВОПИС
СКЛАДНОСКОРОЧЕНИХ СЛІВ
Мета: розширити відомості десятикласників про напи-
сання складних слів; формувати уміння розпізна-
вати складні та складноскорочені слова в тексті,
а також правильно писати їх; виховувати любов
Обладнання: ксерокопії текстів, таблиця «Правопис складних
слів», картки для самостійної роботи.
ХІД УРОКУ
Пригадайте, які слова називаються складними?
Які слова називаються складноскороченими?
ІV. Засвоєння нового матеріалу у процесі виконання
1. Розгляньте таблицю. Визначте, коли складні слова пишуть
разом, окремо або через дефіс.
Разом Через дефіс
Усі складноскорочені слова й по-
хідні від них: міськрада, проф-
спілка, радгосп, соцстрахівський.
Сюди належать усі складноскоро-
чені з першими частинами авіа-,
авто-, агро-, біо-, вело-, водо-,
газо-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-,
екста-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-,
кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-,
метео-, мікро-, мілі-, моно-,
мото-, нео-, палео-, псевдо-, ра-
діо-, рентгено-, соціо-, стерео-, су-
пер-, теле-, термо-, турбо-, фоно-,
фото- і под.
Складні слова, утворені від су-
рядних словосполучень, у яких
слова рівноправні і між ними
можна поставити сполучник і:
фізичний і математичний —
фізико-математичний, жовтий
і голубий — жовто-голубий, гір-
кий і солоний — гірко-солоний,
темний і синій — темносиній;
Але: жовтогарячий, червоногаря-
чий, глухонімий, хитромудрий,
зловорожий

Разом Через дефіс
Прислівники, утворені сполучен-
ням прийменника з іншою части-
ною мови: вгору, донині, надвоє,
спідлоба
Повторення того самого слова
з метою підсилення його основ-
ного значення, зокрема: в дієсло-
вах для підсилення інтенсивності
дії: писав-писав, робив-робив;
у прикметниках і прислівниках
для вираження великої міри,
ознаки: білий-білий, легенький-
легенький, тихо-тихо
Складні слова, утворені від під-
рядних словосполучень: життя
дати — життєдайний, сільське
господарство — сільськогосподар-
ський
Поєднання синонімічних
слів: гидко-бридко, зроду-
віку, тишком-нишком; анто-
німічних слів: більш-менш,
видимо-невидимо; близьких зна-
ченням слів, що передають єдине
поняття: батько-мати (батьки),
хліб-сіль (їжа); слів із тим самим
коренем, але різними афіксами:
великий-превеликий, давним-
давно, з давніх-давен, мало-
помалу, сила-силенна, тихий-
тихесенький
Складні географічні назви,
перша частина яких вказує
на сторону світу: Північнокрим-
ський канал, північноморський
Поєднання слів, що познача-
ють приблизність: день-другий,
година-дві, не сьогодні-завтра,
три-чотири
Частини пів-, напів- із за-
гальними назвами: півнеба,
пів’яблука, піввідра
Складні вигуки та звуконасліду-
вання: гей-гей, бом-бом
Складні слова, першою частиною
яких є кількісний числівник,
коли він не позначається циф-
рою: двобічний, сімдесятиріччя,
трикутник, чотиримісячний
Частини пів-, напів- із власними
назвами: пів-Києва, напів-Європа
Складні займенники і при-
слівники з компонентом будь-,
-небудь, казна-, хтозна-, -то:
будь-хто, хтозна-що, казна-який
Прислівники, утворені від при-
кметника за допомогою префікса
по- і суфіксів -ому, -єму, -и:
по-своєму, по-вовчи
Робота у групах. Складіть за таблицею тести, а потім дайте
на них відповіді.
2. Записати прислівники у три стовпчики:
а) які пишуться окремо;
б) які пишуться через дефіс;
в) які пишуть разом.
Надмір, напевне, впродовж, набіс, навскоси, вголос,
щодня, казнаде, назахват, устократ, навкулачки, учотирьох,
насамперед, надмір, згарячу, униз, уночі, стрімголов.
Ключ. Підкресліть у кожному слові останню букву — прочи-
таєте першу частину прислів’я «…які люблять твоїх ворогів».
3. Словниковий диктант. Запишіть у дві колонки слова:
а) які пишуться через дефіс;
б) які пишуться разом.
Вуглевидобуток, озерноболотний, здивованорозгубле-
ний, всесвітньовідомий, червоногарячий, вакуумкамера, в’єт-
намськоукраїнський, снігозатримання, перекотиполе, тьмя-
ножовтий, штабскапітан, всесвітньоісторичний, овочесховище,
м’ясомолочний, вічнозелений, світлорожевий, темнозелений,
одноденний, блоксхема, видимоневидимо, кораблебудівник,
ячмінножитній, сніжнобілий, смагляволиций, синьозелений,
легкокрилий, зменшенопестливий.
Ключ. У кожному слові підкресліть другу від початку букву.
З цих букв прочитайте вислів давньоримського історика Тацита.
4. Прочитайте. Знайдіть у тексті складні слова, поясніть їх пра-
вопис.
1. Праворуч стоять мовчки темно-сині Карпати в клубках
срібних, сліпучо-білих хмар (О. Гончар). 2. Живи, дух життєдай-
ний, дух творчості людської (М. Бажан). 3. Пів-Європи пройдено,
скільки пережито (О. Підсуха). 4. Дивізія чекала на командарма
(П. Панч). 5. Скелі над берегом здавались ще більш нерухомими
проти вічно живого, вічно рухомого моря (Леся Українка). 6. Ка-
пають від часу до часу напівдостиглі жолуді з дубів (І. Франко).
7. Далеко-далеко десь мріє Дніпро (О. Довженко).
5. Самостійна робота з картками. Перепишіть, розкриваючи
дужки.
Картка № 1
1. Тихо (тихо) по землі ходить мир — щоденний, звичний
(І. Жиленко). 2. Заходило сонце, мінялося барвами небо —
то жовто (гарячими), то густо (червоними), то просинюватими
(Г. Тютюнник). 3. Над водою пропливало легеньке біло (сніжне)
павутиння (Ю. Збанацький). 4. Напів (темрява) й тиша панували

у морі (М. Трублаїні). 5. Було ще рано, пів (до восьмої) (М. Ко-
цюбинський). 6. Не забуваються слова: лік (неп), і ком (незам),
і змичка (Л. Дмитерко).
Картка № 2
1. Червоно (боким) яблуком округлим скотився день, доспілий
і тяжкий (М. Рильський). 2. На заході пів (неба) охопили неру-
хомі заграви, дощ лив як з відра (О. Гончар). 3. Від Лохвиці до са-
мої Молдови пів (України) — то козацькі вдови (Л. Костенко).
4. В середній Україні простягнувся лісостеп (І. Цюпа). 5. Що шу-
мить (дзвенить) верхами? (П. Тичина). 6. Мерехтливо (червоне)
сонячне коло спускається до обрію (В. Козаченко).
Проведіть лінгвістичне дослідження. Чому жовтогарячий пи-
шеться разом, а сніжно-білий — через дефіс; всесвітньовідо-
мий пишеться разом, а всесвітньо-історичний — через дефіс;
вічнозелений пишеться разом, а вічно юний — окремо?
Урок № 35
ПРАВИЛА СКЛАДОПОДІЛУ ТА ПЕРЕНОСУ СЛІВ
Мета: сформувати в учнів поняття про складоподіл україн-
ської мови, ознайомити з різними теоріями складу
та правилами переносу слів; розвивати уміння ділити
слова на склади, визначати типи складів та правильно
переносити слова; за допомогою дидактичного мате-
ріалу виховувати спостережливість, уважність.
Обладнання: ксерокопії текстів, пам’ятка «Основні правила скла-
доподілу», пам’ятка «Орфографічні правила переносу
слів», таблиця для заповнення «Складоподіл та пере-
нос слова», схема «Склади в українській мові» (див.
урок № 18).
ХІД УРОКУ
Пригадайте, що таке склад?
Які бувають склади? Скористайтеся схемою «Склади в укра-
їнській мові».
1. Прочитайте визначення складу. Охарактеризуйте різні теорії
складу.
1. Склад — найменша вимовна одиниця. У слові стільки скла-
дів, скільки голосних звуків. 2. Акад.Л. Щерба висунув теорію
м’язового напруження, за якою склад — це частина слова, утво-
рена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м’язовим на-
пруженням при їх артикуляції. Найбільше напруження припадає
на вершину складу і найменше буває на межі складів. 3. За тео-
рією гучності (сонорності), яку на Заході розвинув О. Єсперсен,
склад — частина слова, у якій поєднується гучний (сонорний)
звук з менш гучним. Найгучніші — голосні, тому вони складот-
ворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами прохо-
дить у місці найбільшого спаду (З посібника).
2. Розгляньте пам’ятки та порівняйте правила складоподілу
з правилами переносу.
ПАМ’ЯТКА
«Основні правила складоподілу»
1. Якщо між голосними стоїть один приголосний, то він завжди
належить до наступного складу: о-ко, лі-то, ра-йон, ко-
си-ти.
2. Якщо між голосними є два і більше приголосних, то звуки
й, в, р і л, які йдуть після голосного, належать до попере-
днього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступ-
ного: май-но, бай-ка, дав-но, мор-ква.
3. Якщо за другим приголосним є звук й, р чи л, то разом
з попереднім він відходить до наступного складу: зе-мля,
му-дрий, лю-блю.
4. Якщо між голосними стоять кілька приголосних, то після
наголосу один з них відходить до попереднього складу, а ре-
шта — до наступного: сон-це, коб-за, гос-трий.
5. Якщо кілька приголосних стоять після ненаголошеного
складу, то всі вони, крім й, р, в та л, відходять до наступ-
ного складу: се-стра, ко-бзар, а-бстрак-тний.

ПАМ’ЯТКА
«Орфографічні правила переносу слів»
1. Не можна розривати сполучення літер дж і дз, які познача-
ють один звук: хо-джу, ґу-дзик. Якщо дж, дз не становлять
одного звука, то їх слід розривати: над-звичай-ний.
2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються
від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це.
3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не пе-
реноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія).
4. При переносі складних слів не можна залишать в кінці
рядка початкову частину другої основи, якщо вона не ста-
новить складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупін-
частий).
5. Кожну з двох і більше букв, що позначають приголосні між
голосними, крім останньої, можна як залишити, так і пере-
нести в наступний рядок, якщо такий перенос не порушує
наведені вище правила: видавни-цтво — видавниц-тво,
видавницт-во; сест-ра, сес-тра, сест-ра.
6. З двох однакових букв перша залишається в попередньому
рядку, а друга переноситься в наступний: сон-ний, жит-тя,
від-далити.
7. У решті випадків можна довільно переносити слова за скла-
дами: Дні-про і Дніп-ро.
2. Прочитайте поезії. Поділіть слова на склади, поставте наго-
лос, схарактеризуйте склади.
1. Гарячий день розлив пекуче злото,
І сам втопивсь у соняшнім меду,
Й скрізь спокій цей єдина ллється нота —
Блаженних бджіл в вишневому саду
(Є. Маланюк)
2. В проваллі темнім, десь на дні
Сосна чорніє на граніті…
Ніхто з живих не зна її,
Не зна й вона нікого в світі.
(О. Олесь)
3. Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти.
(М. Вінграновський)
1. Доберіть і запишіть кілька слів, які б складалися:
А з двох відкритих складів.
Б з двох закритих складів.
В з відкритого і закритого складу.
Г із закритого і відкритого складу.
Д з двох відкритих і одного закритого складу.
2. У якому з рядків усі слова мають однаковий тип складів
за кількістю звуків (однозвукові, двозвукові, тризвукові)?
А Делегат, розповідь, переніс, боротьба.
Б Біологія, наголос, неспокою, кулінарія.
В Великі, палії, заява, сьомою.
Г Сестра, військо, сьогодні, поява.
3. Перепишіть слова, поділяючи їх на склади. Установіть типи
складів.
Одиниця, кохання, сонце, щастя, батьки, хмаринка, срібло,
український, джерельний, яскраво, думка, яблуко, викладач,
кішка, кобзар, сестра, чесний, гуманний, займенник, свої, знання.
4. Заповніть таблицю. Покажіть на поданих прикладах, як складо-
поділ може збігатися чи не збігатися з правилами переносу слів.
Складоподіл Перенос слова
О-лі-вець Олі-вець
Суперечність, дріжджі, сестра, звістка, Марія, кільце, основний,
обступити, вигляд, житло, чистий, перейти, радуєшся, швидко,
навчити, викрасти, повторити, свої, приймати, вільний, їздити,
дрозди, чесний, щастя, боротьба, робітник, цієї, гуманний, хо-
четься, кобзар, підживляти.
5. Побудуйте та запишіть якомога більше слів зі складів во, сло,
лос, го, на, мо, ка, ти, зву, по, діл, та, ко.
6. Виправте помилки, допущені під час переносу слів.
Аг-ент, Лук-’ян, низ-ько, на-дзвичайний, гайк-а, восьмиг-
ранний, О-лександра, під-живляти, колодя-зь.
7. Перепишіть речення, поділяючи слова на склади. Підкресліть
ті склади, у яких кількість букв і звуків не збігається.
1. Все, що найглибше ховається в серці, вночі процвітає,
і запашною квіткою розгортається на ланах ночі людська душа

(В. Підмогильний). 2. Нота міниться, пролітають дрібні сплески звуку,
ніби у скрипці проривається сміх (Ю. Яновський). 3. Того жовтневого
ранку над селом коливався холодний, низький туман (В. Козаченко).
4. Усередині молюска була гігантська перлина, що нагадувала голову
мусульманина в чалмі (В. Мазенцев). 5. Робота молодого вченого
представлена на конкурс наукових студентських праць (В. Іваненко).
Поділіть наведені слова на склади.
Проїзд, кар’єрист, пристрасть, університетський, Іван, сім’я,
тиждень, гірський, мудрий, весна, розважати, Ганна, рідний, умру,
вип’ю, дубки, вісті, місто, військо, морква, вовки, гострий, віді-
пхнути, голка.
Урок № 36
ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ.
НАПИСАННЯ ПРІЗВИЩ, ІМЕН, ПО БАТЬКОВІ
ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ. ЛАПКИ У ВЛАСНИХ НАЗВАХ
Мета: поглибити знання школярів про правила написання
власних назв, про вживання лапок у власних назвах;
удосконалювати уміння правильно вживати велику
літеру в прізвищах, іменах, по батькові та геогра-
фічних назвах, розвивати навички розпізнавання
орфограм у тесті; формувати уміння робити орфо-
графічний аналіз слів; виховувати уважність, кміт-
ливість та спостережливість.
Обладнання: пам’ятка «Вживання великої літери», схема орфо-
графічного розбору.
ХІД УРОКУ
Пригадайте основні правила вживання великої літери. По-
рівняйте свої міркування з пам’яткою «Вживання великої
літери». Доповніть її.
ПАМ’ЯТКА
«Вживання великої літери»
1. Перше слово в реченні.
2. Індивідуальні імена людей, прізвища, по батькові, псевдо-
німи, прізвиська, клички тварин. Але: імена та прізвища
людей, які стали загальними назвами, пишуться з малої лі-
тери: донжуан, ментор, максим (кулемет), дизель (двигун).
3. Індивідуальні назви міфологічних істот і божеств, дійових
осіб у казках, байках: Антей, Афіна, Перун, Мавка, Ворон,
Заєць, Лисиця.
4. Назви найвищих державних посад України та міжнародних
посад: Генеральний секретар ООН, Президент України,
Прем’єр-міністр Канади (назви посад, звань, учених сту-
пенів пишуться з малої літери: директор, декан, академік).
5. Астрономічні назви: Земля, Чумацький Шлях, Велика Вед-
медиця, Юпітер.
Велика літера тільки в першому слові
1. Назви установ, організацій, театрів, музеїв: Політехнічний
університет, Академія наук, Ляльковий театр.
2. У назвах історичних подій: Полтавська битва, Брестський
мир.
3. У назвах художніх, музичних творів: опера «Тарас Бульба».
Велика літера в географічних назвах
1. Географічні й топографічні власні назви пишуться з вели-
кої літери, крім службових і родових понять: затока, мис,
море, острів: Азія, гора Говерла, протока Па-де-Кале, Зеле-
ний мис. Але: коли слово, що входить до географічної на-
зви, не виражає родового поняття, то воно пишеться з ве-
ликої літери: Біла Церква, Жовті Води, Ясна Поляна.
2. Назви вулиць, бульварів, шляхів, каналів, течій, площ,
парків пишуться з великої літери, а їхні родові позна-
чення — з малої: Андріївський узвіз, бульвар Тараса Шев-
ченка, майдан Незалежності, проспект Дружби народів,
течія Гольфстрім.
3. У назвах автономних областей, округів, районів з великої
літери пишеться тільки перше слово: Волинська область,
Краснодарський край, Уманська міськрада.
4. Неофіційні назви держав та образні назви географічних
об’єктів пишуться з великої літери: Буковина, Поділля,
Покуття, Слобожанщина.

ІV. Засвоєння нових знань у процесі
1. Прочитайте та поясніть правопис великої літери.
1. З (ч)орного моря, з (і)ндійського океану, через (м)алу (а)зію
прилетів перший тепловій (М. Хвильовий). 2. Засновником і пер-
шим президентом (у)країнської (а)кадемії наук був (в)олодимир
(і)ванович (в)ернадський, вчений зі світовим іменем (Ю. Смолич).
3. Шумітиме (д)ніпрова течія, в космічні далі мчатимуть ракети
(Д. Луценко). 4. Підбилися в зеніт (в)олосожари, і каже казку
зірка до зорі (В. Стус). 5. Земле (ш)евченкова, земле (ф)ран-
кова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова,
вічна розмова (д)ністра із (д)ніпром (Д. Павличко). 6. Курна до-
рога з-під (м)аланчиних ніг біжить у поле (М. Коцюбинський).
7. Невеличка (д)жерина пасіка була огороджена низьким тином
(І. Нечуй-Левицький).
Коментар учителя. У назвах творів художніх, музичних
і т. ін., наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток тощо
перше слово пишеться з великої літери, а назва береться в лапки:
поема «Енеїда», опера «Запорожець за Дунаєм», підручник «Істо-
рія України», газети «Вечірній Київ», «Дейлі Експрес», журнали
«Всесвіт», «Дзвін». З великої літери, але без лапок пишуться на-
зви культових книг: Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир.
Умовні назви будинків відпочинку, готелів, ресторанів,
кав’ярень пишуться в лапках і з великої літери: санаторій «Укра-
їна», кав’ярня «Мрія».
З великої літери в лапках пишуться назви літаків, автомобі-
лів, пов’язані з найменуванням моделі, заводи, фірми, що їх ви-
готовляють: літак «Антей», автомобіль «Таврія», автобус «Ту-
рист». Це правило поширюється й на назви виробів, продуктів:
печиво «Столичне», цукерки «Пташине молоко» (За «Україн-
ським правописом»).
2. Напишіть велику чи малу літеру у словах, ставлячи, де потрібно,
лапки. Поясніть правопис власних назв.
(п)равобережна (у)країна, (с)тадіон (д)инамо, (п)окровський
собор, торт (к)київський, (ш)евченківська поезія, медаль (м)ати-
(г)ероїня, (в)ерховна (р)ада (у)країни, (в)иробниче (о)б’єднання
(к)ристал, (х)арківська (о)бласть, (а)кадемія (н)аук (у)країни,
(л)ьвівська (п)лоща, (п)івнічний (п)олюс, (в)еликий (в)із.
3. Поясніть правопис великої та малої літери.
1. Вишневий плід здивує світ, всміхнеться сонцю на крилах літ
в Тарасових натруджених руках (І. Драч). 2. Тепер над туманом
мокрою маківкою пливла Сашкова голова (М. Вінграновський).
3. Віджив той голос, наче грецькі хори. Вмирав актор, шекспірів-
ський король (Л. Костенко). 4. Моя Батьківщина — подолана ніч,
на кремені вирослий колос (М. Рильській). 5. Учасників Берлін-
ської битви багато зібралося в залі (З газети). 6. Найвеселіше ж
було на Різдво (А. Кащенко).
Коментар учителя. Українські прізвища та географічні на-
зви передаються на письмі відповідно до вимови за нормами укра-
їнського правопису: Білий, Заєць, Олексієнко; Вінниця, Львів,
Харків, Тиса.
У слов’янських прізвищах в українській мові:
а) е після приголосних передається як е: Александров, Бесту-
жев, Кузнецов, Лермонтов, Сенкевич;
б) е на початку і в середині слів після голосного й при роз-
дільній вимові після приголосного передається як є: Єршов,
Єгоров, Благоєв, Гуляєв;
в) ё на початку слова, у середині після голосних та б, п, в, м, ф
передається як йо: Йолкін, Бугайов, Соловйов, а в середині
слова після приголосного — як ьо: Алфьоров, Корольов, Тьор-
кін; після ч, ш під наголосом — як о: Грачов, Лихачов;
г) и на початку слова та після приголосного передається як і:
Індра, Івич, Ісаєв, Пушкін; після голосного й при розділь-
ній вимові після приголосного як ї: Воїнов, Ільїн, Ізмаїлов;
після ж, ч, ш, щ, ц і перед приголосним як и: Гаршин, Гу-
щин, Борисов, Титов (З підручника).
4. Розгляньте схему орфографічного розбору. Зробіть орфогра-
фічний аналіз поданих слів.
Схема орфографічного розбору
1. Поділити слово на склади. Виділити наголошений склад.
2. З’ясувати принцип правопису слова.
3. Виділити й охарактеризувати орфограми.
4. Поділити слово на частини для переносу з рядка в рядок.
5. З’ясувати правило написання слова: разом, через дефіс,
окремо.
М’яч, камінь, пір’я, Біла Церква, Покуття, Ковальов, йод.
5. Запишіть прізвища української мовою.
І. Грибоедов, Лермонтов, Репин, Мицкевич, Румянцев, Тре-
тьяков, Достоевский, Сеченов, Высоцкий, Вавилов, Меньшиков,
Тургенев, Шишкин.

Що ви знаєте про людей з цими прізвищами?
ІІ. Зверев, Глухарёв, Филатов, Бажов, Минин, Лунёв, Сыро-
ватский, Соловьёв, Фёдоров, Карлеин, Архипов, Иванов, Чебышев,
Пирогов, Обручев.
6. Прочитайте, поясніть правопис власних назв.
Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Патріарх Пра-
вославної Церкви, Південний полюс, Міністерство освіти, молоді
ті спорту України, Харківський національний університет імені
В. Н. Каразіна, Нобелівська премія, Київська Русь, фільм «Ва-
вилон ХХ», київські вузи.
Перепишіть речення, поясніть правопис власних назв. Зробіть
орфографічний аналіз виділених слів.
1. В (к)риму, поблизу (н)ікітського (б)отанічного (с)аду, на рів-
ній поверхні землі є кам’яний стовп, вищий людського зросту.
2. Найглибше місце в океані — (м)аріанська (з)ападина (В. Ма-
зенков). 3. (ч)умацький (в)із тихо рипить піді мною, а в синім
небі (ч)умацький (ш)лях показує дорогу (О. Довженко). 4. У вели-
чезній (с)ибірській (р)ічці (а)мурі плавала зграя риб товстолобів
(В. Іваненко). 5. З 1917 року П. (г)улак- (а)ртемовський — віль-
ний слухач (с)ловесного (ф)акультету (х)арківського (у)ніверси-
тету (Б. Деркач). 6. Багато степових (х)ерсонських (с)іл проми-
нули бурлаки (І. Нечуй-Левицький). 7. Закружляють зорі сиві,
ніби маки, і впадуть в долоні обережним (м)авкам (О. Стешенко).
8. Не всі стародавні греки були (а)фродітами, (г)еркулесами,
(а)полонами, але в них був ідеал краси, і вони бачили її в різних
проявах, увічнювали її (О. Довженко).
Урок № 37
НАПИСАННЯ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Мета: удосконалити знання учнів про написання слів іншо-
мовного походження; розвивати вміння правильно
писати слова іншомовного походження та вживати
їх в усному мовленні, доцільно використовувати
словник іншомовних слів; виховувати інтерес до ви-
вчення української мови.
Обладнання: копії текстів, словник іншомовних слів.
ХІД УРОКУ
1. Прочитайте текст. Визначте стиль тексту. Доберіть назву.
З’ясуйте, які проблеми виникали при входженні іншомовного
слова до мови. Які цікаві випадки про засвоєння іншомовних
слів вам відомі?
Коли приходить слово до іншої мови, бувають різні курйози.
Іноді хтось або не зрозуміє висловленої думки, або зробить по-
милку в написанні іншомовного слова, або ще щось вдіє. Це, бува,
закріплюється в мові, передається нащадкам, стає нормою. Спо-
гадаємо витівки долі зі словами зеніт, зонтик, кенгуру.
Деякі помилки допускали переписувачі і друкарі, не підозрю-
ючи, що ці помилки буде узаконено. Вони ставали творцями сво-
єрідного нового слова. Як сталося, наприклад, зі словом зеніт.
В арабів було semt (у перекладі — дорога, напрям). Коли його
вживали в Європі, то так спочатку й писали. Але настав прикрий
момент. У середні віки при переписуванні помилково букву m
було передано як дві букви: ni. Чи то букву m було нечітко напи-
сано, чи то над останньою паличкою цієї літери вкралася якась
маленька крапочка… Хто його знає. Але факт залишається фак-
том: букву m переписувач сприйняв як n та і, а отже, через його
помилку слово semt ввійшло до європейських мов як senit. За-
позичено слово до нашої мови з наукової латини 17 століття, де
воно писалося zenith.
З російської мови до української перейшло слово зонтик. У пе-
тровську епоху російська мова запозичила голландське zonnedeck
(буквальний переклад — захист від сонця) як термін мореплав-
ства. Частка ик почала сприйматися як зменшувальний суфікс.
Якщо зонтик став позначати зменшеність, то треба було утворити
слово, позбавлене значення зменшеності. Так виник зонт.
А зі словом кенгуру — унікальний випадок… Англійці вперше
прибули до Австралії. І що за диво? Якісь тварини з малень-
кою головою, короткими передніми і довгими задніми кінців-
ками пересувалися стрибками. Украй здивувала англійців сумка
на животі у тварини, з якої виглядали малята. Знемагаючи від
здивування, європейці запитали австралійців, як називаються
дивовижні тварини. І почули у відповідь — кенгуру, тобто по-

австралійськи «не розуміємо, не знаємо». Сталася нерозбериха.
Місцеві жителі не зрозуміли співрозмовників, а англійці сприй-
няли відповідь австралійців як назву тварини. І повезли цю ви-
падкову назву до Європи.
Слово альбом запозичено з французької мови у 19 столітті.
У французькій мові album означає «альбом для фотографій», ра-
ніше виражало значення «лист, табличка». А французька назва
походить від латинського слова album «біле», що було формою
середнього роду прикметника albus «білий». Прикметник серед-
нього роду album перейшов ще в латинській мові в іменник і по-
значав білу табличку. На такій білій табличці стародавні рим-
ляни писали різні повідомлення, розпорядження і вивішували
в багатолюдних місцях. Змінювалися часи — змінювався зміст
слова альбом. У середні віки, наприклад, альбом — це вже зо-
шит, який, щоправда, не поривав родинних зв’язків із альбомом-
попередником. Спорідненість скоріше була зовнішня, а не вну-
трішня. Вона виявлялася у збереженні білого кольору. До альбома
середньовічний рицар або інша особа записували історію свого
роду, різні висловлювання і подібне. Упродовж свого існування
альбом «байдужів» до білого кольору. Тепер він не обов’язково
має бути білим, хоч, як і колись, називається альбомом. Розши-
рились і його обов’язки (За І. Вихованцем).
Коментар учителя. Слова української мови за походжен-
ням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені).
До власне української лексики належать слова, народжені самою
мовою на будь-якому етапі її розвитку. Іншомовними назива-
ють слова, що ввійшли до української мови з інших мов. Іншо-
мовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується
до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів. Запози-
чення іншомовної лексики відбувається у процесі розвитку полі-
тичних, економічних, культурних зв’язків між народами і є неми-
нучим явищем для будь-якої мови (З посібника).
У загальних назвах іншомовного походження приголосні зви-
чайно не подвоюються: бароко, ідилічний, шасі, сума. Тільки в окре-
мих загальних назвах зберігається подвоєння: бонна, брутто,
ванна, мадонна, манна, нетто, пенні, тонна, вілла тощо.
При збігу однакових приголосних префікса й кореня подво-
єний приголосний маємо лише тоді, коли в мові вживається па-
ралельне непрефіксальне слово: ірреальний (бо є реальний), сюр-
реалізм (бо є реалізм), імміграція (бо є міграція).
Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових
та інших власних назвах: Андорра, Ніцца, Руссо, Мюллер.
І пишеться:
1) На початку слова: ідея, Іліада, Ізабелла.
2) Після приголосних перед голосним, є та й: артеріальний, ге-
ніальний, діалектика, гієна, радіус, Оссіан.
Ї пишеться після голосного: мозаїка, наївний, руїна, Енеїда,
Каїр.
И пишеться:
1) В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч,
ш, р перед наступним приголосним: дизель, динамо, диплом,
директор, методика, тип, ширма, риф, силует.
2) У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида,
Америка, Арктика, Балтика.
У словах, запозичених із французької мови, після шипля-
чих ж, ш пишеться українське у, а не ю: брошура, журі, пара-
шут (За «Українським правописом»).
2. Прочитайте групи слів. Визначте правила написання слів ін-
шомовного походження. За словником з’ясуйте значення не-
знайомих слів.
1. Дипломат, тираж, азимут, система, цинк. 2. Діагноз, тіара,
історія, гідронім, хімія. 3. Мозаїка, сюїта, стоїцизм. 4. Екскур-
сія, експозиція, етап. 5. Територія, шосе, басейн, клас. 6. Тонна,
ванна, нетто, панна. 7. Ніцца, Руссо, Жанна. 8. Імміграція, ір-
раціональний. 9. Альянс, сеньйор, павільйон. 10. Комп’ютер,
бар’єр, Монтеск’є. 11. Нюанс, гравюра, Мюнхен. 12. Ін’єкція,
об’єкт, ад’ютант, кон’юнктура.
1. Перепишіть, вставляючи, де потрібно, необхідну букву.
Ун..верс..тет, ж..рі, табел.., ідил..ія, інтел..ент, с..лует,
Міс..урі, р..тор..ка, міл..ярд, Корд..л..єри, Р..о-де-Жанейро,
колон..а,..мпров..зац..я, Т..бет, Гольфстр..м, ф..н..ш.
2. Перекладіть подані слова української мовою. Поясніть пра-
вопис. Назвіть слова, написання яких відрізняється в укра-
їнській і російській мовах.
Бонна, либретто, Миссисипи, ассорти, экспрессия, брошюра,
миссионер, браконьер, Ватикан, Сицилия, гигиена, суффикса-
ция, Сиракузы, дифференциация, иммиграции, дистрибьютор,
нуклеиновый, финн, эквивалент.
3. Доберіть з довідки до власне українських слів іншомовні си-
ноніми.

Терпимість, запас, переселення, рівновага, затверджений, пе-
редмова, згода, вільний, занепад, докорінний.
Довідка. Толерантність, консенсус, міграція, преамбула, ба-
ланс, радикальний, регрес, вакантний, паритет, ратифікований,
резерв.
4. Поясніть правопис слів іншомовного походження. З’ясуйте
значення незнайомих слів за «словником іншомовних слів.
Складіть речення з виділеними словами.
Дисиміляція, Мольєр, іподром, Мекка, апперцепція, ізоля-
ція, аритмія, букініст, асиміляція, Міссурі, Калькутта, ательє,
ванна, дебют, дифузія, діалог, бюлетень, грип, імітація, Шиллер,
прем’єра, кур’єр, віза, рейтинг.
5. Знайдіть у реченнях слова іншомовного походження, з’ясуйте
їх значення, поясніть правопис. Визначте доцільність ужи-
вання запозичених слів. Відредагуйте речення.
1. З 21 жовтня 1988 р. автобус по маршруту Калинівка — Ан-
тополь буде ходити факультативно — п’ятниця, субота, неділя.
2. Для ізольованого житла маю пріоритет: стаж, виробничу
травму. 3. Персонал свою роботу виконує недбало: в коридорах
негігієнічна чистота, нема інвентаря для прання. 4. Діагноз —
удар лівого коліна правої ноги (З посібника).
6. Прочитайте усмішку Феодосія Лузана. Знайдіть слова іншо-
мовного походження, поясніть, з якою метою їх використовує
автор. З’ясуйте значення цих слів.
Добрий день, Поліно Платонівно!
Не знайшовши консенсусу, ти незначну конфронтацію так
близько прийняла до серця, що навіть не погодилася на деякий
консорціум і вирішила припинити наші стосунки.
Я ще раз офіційно заявляю, що ніякої альтернативної тобі
особи у мене немає. В тому, що часто приходив пізно, винуваті
брифінги, бо я маю високий рейтинг і мені доручали їх прово-
дити.
Сподіваюсь, ти все добре обміркуєш, прийдеш до конверсії
і, незважаючи на плюралізм наших думок, повернешся, і в нас
з’явиться повна консолідація.
Все буде о’кей. Чекаю.
Кирило
Високоповажний пане Кирюхо!
Не звинувачуй мене в популізмі. У нас з тобою ніколи не було
адекватного погляду на речі, як і єдиної концепції. Тому й виникали
різні колізії. Ти хвастаєшся своїм рейтингом, а я також не в тім’я
бита і маю непоганий імідж. Будучи байдужим, ти ніколи не робив
мені презентів, а я по відношенню до тебе не вдавалася до рекету.
Тобі як менеджеру твій офіс дорожчий від домашнього за-
тишку… Ти згорда дивишся на електорат, хоч саме від нього й за-
лежиш. Свій менеджмент ти ставиш вище за все, і я підозрюю,
чи не замішаний ти в корупції? Вважаю, що маркетинг, яким ти
нібито займаєшся, то фікція.
У наших відносинах наступила повна стагнація, і тому я ви-
рішила поставити крапку.
Р.S. Поки не завершаться ринкові реформи, і не виберемося
з економічної та фінансової кризи, житиму в селі, у своїх бать-
ків. Такий у мене менталітет.
Поліна
Відредагуйте листи з усмішками Феодосія Лузана, замінивши
запозичені слова власне українськими. Зверніть увагу на сти-
лістику. Поясніть правопис іншомовних слів. Зробити орфо-
графічний аналіз виділених слів.
Урок № 38
ОРФОГРАФІЧНІ НОРМИ.
НОВОВВЕДЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВОПИСІ.
РЕДАГУВАННЯ ТЕКСТУ З ОРФОГРАФІЧНИМИ ПОМИЛКАМИ.
ВИКОРИСТАННЯ ОРФОГРАФІЧНОГО СЛОВНИКА
ТА СЛОВНИКА ІНШОМОВНИХ СЛІВ
Мета: узагальнити знання учнів про орфографічні норми
української мови; ознайомити десятикласників з но-
вовведеннями в українському правописі; форму-
вати уміння редагувати текст з орфографічними
помилками, використовуючи орфографічний слов-
ник та словник іншомовних слів; виховувати спо-
стережливість, уважність, любов до рідної мови.
Обладнання: копії текстів, орфографічний словник, словник іншо-
мовних слів, текст для редагування, таблиця для
заповнення «Основні орфограми української мови».

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля.
ХІД УРОКУ
Що таке графіка?
Що вивчає орфографія?
Які принципи орфографії ви знаєте? Охарактеризуйте кожен
з них.
2. Заповніть таблицю «Основні орфограми української мови»
№ Орфограма Приклади
1
Написання слів разом, окремо,
через дефіс
Лінгвостилістичний, все-
світньо відомий, жовто-
блакитний
2
IV. Виконання практичних вправ
1. Прочитайте текст. Визначте, які нововведення існують в укра-
їнському правописі. Перекажіть.
У написанні питомих українських та засвоєних слів запропо-
новано такі уточнення або модифікації:
У правилі про букву ґ чітко сказано, що її пишемо в україн-
ських питомих і засвоєних загальних та власних назвах — пріз-
вищах і топонімах — згідно з вимовою, отже, не тільки в словах
дзиґа, ґава, ґуля, ремиґати і т.д., похідних від них прізвищах:
Ґудзь, Ґалаґан, Ґонта тощо, а й в інших антропонімах: Ґалан,
Ґеник, Ґжицький, Ґиґа.
Зроблено пропозицію узаконити звертання тільки у формі
кличного відмінка: Іване! Іване Івановичу! Пане Іванe, пане
професоре, пане генерале, пане Президенте, пане професоре Пи-
липчуку!
Дозволено відмінювання запозичених слів на -о, коли перед
закінченням не стоїть інший голосний: радіо, Маріо, але пальта,
ситра, кіна тощо.
Запропоновано внести деякі зміни в правопис іншомовних
слів.
До «ляльолюкання» не може бути вороття, отже, далі треба
писати м’яку або тверду л залежно від того, як узвичаєне слово
в нашій мові: бал, молекула, клас, план, колонія, флот, блуза,
апелятив, вакуоля і т.д.
Щодо передавання чужомовних g та h, то варто повернутися
до академічних правил 1919–1921 pp. та проекту 1926 p. «Укра-
їнського правопису»: у загальних назвах пишемо тільки г, неза-
лежно від того h (гербарій, гіпотеза та ін.) чи g (газ, газета, гараж,
гол, голкіпер, грог) вимовляють у мові-джерелі. В окремих словах,
переважно запозичених через російську мову з англійської, від-
повідно до h передбачено писати х: хавбек, хокей, ноу-хау.
Але власні назви мусимо писати з максимальним наближен-
ням до звучання їх у чужих мовах, щоб уникнути можливих
непорозумінь (пор. вимову прізвища віце-президента Gor як Гор,
тоді як англ. whore вимовляється ho: r «повія»), тобто відповідно
до g та h мови-джерела писати ґ або г.
Зазначено, що слова з церковно-релігійної сфери (давні запо-
зичення з грецької мови) з правилом «дев’ятки» не пов’язуються,
і в них між усіма приголосними пишемо и: євангелист, єпископ,
митрополит, архимандрит, єпитрахиль, кивот, прокимен, али-
луя та ін.
Рекомендовано правило «дев’ятки» застосовувати і в іншо-
мовних власних назвах: Аристотель, Едип, Цецилія, Кордильєри,
Занзибар, Сиракузи, Тимор і т.д. Універсалізація цього правила
спростить орфографію, усуне суперечності типу Дізель і дизель
2. Подані в транскрипції слова запишіть відповідно до орфогра-
фічних норм. Поясніть вживання м’якого знака.
[л':ецц'а], [шчас'т'а], [т'м’аний], [сеел'ан'с'кий], [здайец':а],
[брен'к'іт].
3. Прочитайте речення, з’ясуйте, у яких словах є орфограми
і які.
1. На небі зірочки блищали (Л. Глібов). 2. Кажуть, є світила
захололі — велетенські чорні павуки, у тенетах їхньої неволі
б’ються, як метелики, зірки (В. Марасюк). 3. Різнобічний талант,
допитливість, одержимість, титанічна праця — усе в ньому во-
лею Божою поєднано гармонійно (А. Шелест). 4. Минуле уявля-
лось широким полем, що густо поросло будяччям його помилок,
бур’янами безвольних вчинків, низеньким пирієм недодуманих

до кінця думок, які б могли підняти його вгору, якби він не від-
махнувся від них і не зрадив їх (Є. Гуцало).
4. Доберіть до іншомовних слів власне українські відповідники.
Поясніть правопис, з’ясуйте значення запозичених слів. Ско-
ристайтеся словником іншомовних слів.
Дикція, демонструвати, кореспонденція, репрезентувати, ком-
пенсувати, потенціал, акумулювати, дефект, коаліція, експертиза,
ранг, ревізія, санкція, субсидія, де-юре, конфронтація.
5. Лінгвістичне дослідження. Користуючись «Українським пра-
вописом» та орфографічним словником, поясніть, чим пояс-
нюється різне написання віразів сам на сам, раз у раз, день
у день та віч-на-віч.
6. Утворіть кличну форму відмінка поданих іменників.
Син, Василина, Оля, Петрик, Майк, Степан Васильович, Ма-
рія Олексіївна, Кирило Петрович, Олег Юрійович, друг Іван, пан
Максим, Ірина Андріївна, пан голова, товариш майор.
7. Прочитайте та виправте помилки. Поясніть правопис. За потреби
скористайтеся орфографічним словником української мови.
Слово піктография походить від латинского «піктус» — ма-
люю і грецкого «графо» — пишу. Піктографию, або малюнкове
писмо, вважають первиною формою писемності. Наскельні ма-
люнки, писаниці і петрогліфи, були прямими попередниками
майбутної писемьності, незважаючи на те, що від зображенного
на стінах Альтаміри або капової печери бика і до того часу, коли
схиматичний малюнок бичачої голови став першою спробою гра-
фічно відтворити, перидати звук «А», проминули тисячолітя. Лі-
тера народилася не одразу.
Піктограма — складний малюнок чи серія малюнків, що
не ілюструють розповід про певну подію, а самі виконують роль
оповіді, перидають у малюнках зміст цієї події. Піктографія — це
ще не писемьність у повному розуміні цього слова, оскільки вона
не була системою сталих умовних знаків і не перидавала звуків
мови, що нею розмовляв автор піктограми. Проте вона все-таки
є першою формою спілкуваня з допомогою накреслювалних зна-
ків. Тому піктографію можна вважати найбезпосереднішим пе-
ридвісником писемності.
Піктографія започатковується десь наприкінці камяної доби,
коли в процесі розвитку людського суспілства виникає потреба
перидати певну інформацію на відстані або закріпити її у часі.
Щоб прочетати піктограму, не треба знати мови тієї людини,
яка написала, точніше, намалювала ту чи іншу піктограму. По-
треба у фіксації усної мови зявляється значно пізніше, в процесі
подалшого розвитку суспільства, коли житя вимагало досконалі-
ших та складніших засобів спілкуваня не тільки між окремими
людьми, а й між плименами, навіть різними народами.
А проте піктографія виявилася найпоширенішою, справді
невмирущою формою спілкування між людьми.
Піктограми живуть і в наші дні, і не тільки як залишки ми-
нулого, а як зручний спосіб взаєморозуміня.
«Нащадками» піктографічного письма можна вважати деякі
сучасні дорожні знаки, риклами, вивіски.
У тібеті відомий такий звичай: оголошуючи війну, надсилають
ворогові диривинку, на якій зроблено стілки зарубок, скільки во-
інів візмуть участь у збройному нападі (За П. Утевською).
Прочитайте текст. Поясніть орфограми. Зробіть орфографіч-
ний аналіз виділених слів. Напишіть діалог про пантеон дав-
ньоукраїнських богів.
Про щасливу сім’ю кажуть: «Живуть ладно». «Ладо моє!» —
так кликала-плакала князя Ігоря Ярославна. «Ладканками» нази-
вають весільні пісні лемків. «Ладки» — дитяча гра сплескування
долонями. Оце і все, що залишилось нам на згадку про давню
слов’янську Ладу — богиню вірного подружжя, любові та щастя.
Ще в ХVІІ столітті хлопець і дівчина, що збирались одружитися,
приносили жертви богині, співали про неї пісні, сподіваючись
на щасливе подружнє життя (За Г. Бондаренко).
Урок № 39
НАПИСАННЯ ПЕРЕКАЗУ ІЗ ТВОРЧИМ ЗАВДАННЯМ
Мета: удосконалити вміння усвідомлювати тему й основну
думку тексту, логіку викладу, тип і стиль мовлення,
запам’ятовувати послідовність викладу матеріалу;
формувати уміння письмово докладно відтворювати
зміст прослуханого тексту та виконувати творчі зав-
дання до нього; удосконалювати культуру усного
й писемного мовлення; виховувати повагу до істо-
рії рідного народу.

Обладнання: текст для переказу, портрети Петра Могили, Фео-
фана Прокоповича, Григорія Сковороди, зображення
староакадемічного (мазепинського) корпусу Націо-
нального університету «Києво-Могилянська акаде-
мія».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Робота з текстом
1. Перше прослуховування тексту.
Прослухайте уважно текст. Визначте, до якого стилю він на-
лежить. Доберіть заголовок та подумайте, що він виражає — тему
чи основну думку?
ХVI — початок XVII ст.— період поширення книгодруку-
вання, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські
школи, вищі навчальні заклади — колегіуми та академії. У Ки-
єві в 1615 р. була заснована вища школа при Києво-Братському
монастирі на Подолі, в 1631 р. відкрита митрополитом Петром
Могилою Лаврська школа. У 1632 р. обидві школи об’єдналися
у Києво-Могилянську колегію (пізніше — академію). Вона стала
осередком освіти й культури не тільки в Україні, вплив її поши-
рювався на всі слов’янські землі все наступне століття. Випуск-
ники її ставали відомими церковними й політичними діячами,
вченими, письменниками: Єпіфаній Славинецький, Феофан Про-
копович, Іоаникій Галятовський, Інокентій Гізель, Григорій Ско-
ворода.
В академії культивувалися усі типи давньої української мови —
слов’яно-руська, слов’яно-українська і «проста» мова. Тут здобу-
вали гуманітарну освіту, вивчаючи поетику, риторику, діалектику
(полеміку), грецьку і латинську мови. В риториці розвивався ба-
роковий стиль з пошуками вибагливих пишномовних форм, сим-
волів, незвичних уподібнень, урочистих протиставлень, несподі-
ваних персоніфікацій.
Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну оз-
наку XVII–XVIIІ ст. можна судити з того, як учені — викладачі
Києво-Могилянської академії озаглавлювали латиною свої на-
вчальні посібники з поетики:
М. Довгалевський — «Сад поетичний, вирощений задля зби-
рання квітів і плодів віршованого і прозового слова в Київській
Могилянсько-Заборовській академії для більшої користі україн-
ському садівникові і його православній батьківщині біля Йордан-
ського і Марійського морів у 1736 році»;
П. Конючкевич — «Правила правилам душ Аполлона, тобто
структура поезії, піднесена на найвищі вершини Парнасу і пере-
дана для використання благородній руській молоді в рідних Афі-
нах Києво-Могиляно-Зборовських з 1739 у рік 1740».
Будучи все ще гомілетикою (церковною), вітчизняна рито-
рика все більше збагачувалася соціальними мотивами і мусила
шукати простіші, доступніші форми вираження змісту пропо-
відей. Найвидатнішими проповідниками і риторами-педагогами
цього періоду були Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іоаникій
Галятовський, Антоній Радивиловський.
Інокентій Гізель — архімандрит Києво-Печерської лаври,
історик, ректор колегії, автор оригінального публіцистично-
проповідницького підручника для духовенства «Мир з богом чо-
ловіку» (1669 р.). Ця праця сповнена алегоріями, які, розкрива-
ючи церковну мораль, виражали ідеї гуманізму. Соціальне зло
(несправедливий суд, знущання над беззахисними) — це гріх.
Інокентія Гізеля називають українським Арістотилем, він від-
значився у багатьох галузях знань.
Інший відомий проповідник, ректор Києво-Могилянської ко-
легії Лазар Баранович написав книгу «Меч духовний є глагол
божий» (1666 р.), у якій 55 слів-проповідей, написаних за пра-
вилами шкільної гомілетики.
Баранович, будучи Чернігівським архімандритом, збудував
друкарню, організував гурток українських письменників під на-
звою «Чернігівські Атени (Афіни)».
Учень Лазаря Барановича і також ректор Києво-Могилянської
колегії, відомий український культурний діяч і письменник
Іоаникій Галятовський, сам викладач риторики українською мо-
вою, розробив теорію новомодного красномовства. У 1659 р. він
видав книгу проповідей «Ключ разумінія», яка стала відомою на-
уковою працею далеко за межами України (За Л. Мацько; 403 с.).
Складіть план тексту.
Пригадайте з історії, що таке «братські школи»?
Як і коли виникла Києво-Могилянська академія?
Назвіть ректорів цього закладу.

3. Лексико-стилістична робота.
Поясніть лексичне значення слів гомілетика, риторика, гу-
манізм.
Доберіть синоніми до слів полеміка, красномовство.
4. Лексико-орфографічна робота. Поясніть правопис власних
назв.
Києво-Братському монастирі, Поділ, Києво-Могилянська коле-
гія, архімандрит Києво-Печерської лаври, митрополит Петро Мо-
гила, Чернігівський архімандрит, Іоаникій Галятовський, книга
проповідей «Ключ разумінія».
Обґрунтуйте написання слів разом та через дефіс: книгодру-
кування, публіцистично-проповідницький, ритори-педагоги.
5. Повторне прослуховування тексту.
6. Виконайте творче завдання.
Доповніть переказ власними міркуваннями щодо значення
Києво-Могилянської академії для розвитку української освіти.
IV. Підготовка чорнового варіанта переказу
Підготуйте докладний переказ прослуханого тексту, допов-
нюючи його власними думками.
Завершіть роботу над оформленням докладного письмового
переказу із творчим завданням, розпочату на уроці.
Урок № 40
РЕДАГУВАННЯ ВЛАСНОГО ПЕРЕКАЗУ
Мета: провести аналіз результатів написання переказу;
організувати опрацювання типових помилок, закрі-
пити уміння запобігати виникненню помилок у май-
бутньому; виховувати критичне ставлення до своєї
роботи.
Обладнання: таблиця «Типи помилок», орфографічний словник,
довідник з української мови, «Український пра-
вопис».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Робота над помилками
1. Розгляньте таблицю. Визначте типи помилок.
№ Помилки Характеристика
1 Інформаційні Автор подає в повідомленні декілька разів одну
й ту ж інформацію, виражену різними словами
й у різному композиційному оформленні
2 Фактичні Такі твердження, модальністю яких є реаль-
ність, проте ці висловлювання — хибні
3 Локальні Виникають внаслідок відхилення місця, вказа-
ного у повідомленні.
Наприклад: 21 травня відбувся страйк шах-
тарів і залізничників у Донецьку та Луган-
ську. Тут робітники вимагали…
Не зрозумілим є значення тут: у Луганську
чи Донецьку? Чи в Донецьку та Луганську од-
ночасно?
4 Значеннєві Ці помилки полягають у тому, що автори за-
мість потрібних вживають слова з іншими зна-
ченнями
5 Лексико-
стилістичні
Уживання росіянізмів, невиправдане повто-
рення слова, калькування російських сталих
словосполучень, невідповідність ужитих мов-
них засобів стилеві висловлювання
6 Орфографічні Недотримання орфографічних норм української
мови: порушення милозвучності, неправильний
перенос слова, неправильне написання власних
назв, складноскорочених слів тощо
2. Прочитайте речення. Визначте, які помилки в них наявні. Ви-
правте ці помилки. Зробіть орфографічний аналіз виділених
слів та поясніть їх правопис.
1. Ця газета має великий авторитет у киян. 2. Команда по-
вернулась з змагань вчора увечері. 3. Делегація Києва перебувала
з візитом у Чикаго з 23 по 28 лютого. З Чикаго Київ пов’язують
давні дружні зв’язки. 4. У кафе великий попит на пирожні з клуб-
ничним джемом. 5. Яка уява склалася у вас про цього художника?

6. Українські жінки залишили великий слід в історії та в інших
видах мистецтва. 7. Палійчук колись сам відвів сина до музичної
школи. І тепер він був щасливий, що він став лауреатом кон-
курсу скрипалів. 8. Ательє освоїло випуск сучасного спец-одягу
(З посібника).
3. У поданих твердженнях виправте фактичні помилки.
1. Державний Гімн України — національний гімн на музику
П. Чубинського (Державний Гімн України — національний гімн
на музику М. Вербицького) (З Конституції України). 2. У Росію
картоплю завіз Петро ІІІ у першій половині ХVІІІ століття (У Ро-
сію картоплю завіз Петро І у першій половині ХVІІІ століття)
(В. Кравець). 3. Оксиморон — це художнє, образне означення, що
підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, пред-
мета, поняття, дії (Епітет) це художнє, образне означення, що
підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, пред-
мета, поняття, дії. (Л. Мацько). 4. Ніл — найдовша річка у світі
(Амазонка — найдовша річка у світі) (З Інтернету).
4. Пригадайте, які труднощі виникли у вас при написанні пере-
казу.
5. Самостійна робота над лексико-стилістичними помилками.
6. Самостійна робота над орфографічними помилками.
Слово з помилкою Правило Приклади
Написати відредагований текст переказу.
Урок № 41
Мета: оцінити рівень орфографічної й пунктуаційної гра-
мотності учнів; перевірити рівень засвоєння теоре-
тичних знань з теми «Українська графіка. Українська
орфографія як учення про систему загальноприйня-
тих правил написання слів»; виховувати уважність,
правописну пильність.
Обладнання: тести, текст для диктанту.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Проведення перевірки знань та вмінь учнів
1. Читання диктанту вчителем.
«…АБИ ЛЮДИ ЧИТАЛИ»
Із словами-надією, словами-проханням «аби люди читали»
звернувся у 1900 році Марко Черемшина до Михайла Павлика —
на той час редактора львівської радикальної газети «Громадський
голос». Він просив надрукувати свої оповідання. Гонорару не про-
сив — «аби люди читали».
Ще коли був учнем 8-го класу гімназії, надіслав до чернівець-
кої газети «Буковина» своє перше оповідання «Керманич».
Прагнення служіння словом своєму народові складало зміст
життя молодого покоління українських письменників кінця
ХІХ — початку ХХ століть. Марко Черемшина, Василь Стефаник,
Лесь Мартович у Галичині, Архип Тесленко, Степан Васильченко
та інші на Східній Україні черпали теми із селянського життя,
ставали його моральними суддями, досягали, завдяки небуден-
ним талантам і постійним мистецьким пошукам, вражаючої сили
впливу на читачів і громадську думку в цілому.
Дорогу до загальноукраїнського читача Марко Черемшина
проклав швидко. Окремі твори письменника на Наддніпрянщині
були вже відомі у 1897 році зі сторінок львівського дитячого жур-
налу «Дзвінок». Читали їх і в «Літературно-науковому віснику»,
що з 1899 року систематично друкував іскрометні новели Марка
Черемшини.
У значенні художньо-естетичному, історико-літературному
спадщина Марка Черемшини — це наша класика, дивосвіт Гу-
цульщини, її мовної стихії. Це блискучі зразки високомистець-
ких літературних форм і найрізноманітніших виражальних засо-
бів (За В. Яременком; 178 с.).
Повторне читання тексту диктанту вчителем окремими час-
тинами. Запис диктанту учнями.
Заключне читання тексту диктанту вчителем і самоперевірка
учнями написаного.

2. Тести
І варіант
1. Вкажіть рядок, у якому всі слова вживаються з апострофом.
А Рєпін, півяблука, мякість, обївся.
Б Прислівя, міжгіря, девять, тьмяний.
В Цвях, мяч, червяк, сімя.
Г Память, лубя, зїжджаються, адютант.
2. Вкажіть рядок, у якому всі слова пишуться з м’яким знаком.
А Тюрма, крутятся, чебрец, рученка.
Б Рибалский, тмяний, призба, согодні.
В Наталці, пишеш, боязкий, гіркий.
Г Спілчанський, Уманщина, біл, тонший.
3. Назвіть види орфограм.
4. Випишіть слова, в яких пропущено йо:
Дз..б, при..м, л..довик, л..н, тр..х, т..хкати,..рж.
5. Запишіть подані в транскрипції слова відповідно до орфогра-
фічних норм.
[с’ц'ідити], [н'іхт'і], [см’ійес': а], [книз'ц'і].'
6. Вкажіть рядок, де всі слова пишуться разом.
А Діаметральнопротилежний, машинобудівний, південно
східний, гіркосолоний.
Б Темнозелений, червоногарячий, правобережний, м’ясо
молочний.
В Життєдайний, жовтогарячий, півнеба, військкомат.
Г Унтерофіцер, мікроскоп, жовтоголубий, самохід.
ІІ варіант
1. Вкажіть рядок, у якому всі слова вживаються з апострофом.
А Барєр, бюджет, Рєпін, тьмяний.
Б Сузіря, мята, вяз, свято.
В Вюнок, пять, обєднати, премєра.
Г Серйозний, пєса, ряд, вязальниця.
2. Вкажіть рядок, у якому всі слова пишуться з м’яким знаком.
А Суец, кинте, легін, різкий.
Б Повірте, Казанчук, мілйон, близко.
В Чебрец, паризкий, силонка, гребінчик.
Г Галуз, суцілний, різбяр, малесенкий.
3. Назвіть принципи правопису.
4. Випишіть слова, в яких пропущено ьо:
С..годні, ма..р, ц..го, бо..вий, в..кати, сл..та, при..м.
5. Запишіть подані в транскрипції слова відповідно до орфогра-
фічних норм.
[турис'кий], [доц': і], [беежчес'т'а], [росчистиети].
6. Вкажіть рядок, де всі слова пишуться через дефіс.
А Водогін, рановранці, північноморський, посвоєму.
Б Членкореспондент, прем’єрміністр, тишкомнишком,
фізикоматематичний.
В Півозера, лісостеп, льондовгунець, глухонімий.
Г Пововчи, разураз, педуніверситет, десятиповерховий.
Підготувати тестові завдання за теоретичним матеріалом, що
розглядався під час вивчення розділу «Українська графіка.
Українська орфографія як учення про систему загальнопри-
йнятих правил написання слів».

208 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 209І семестр. Лексикологія української мови
ЛЕКСИКОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ЯК УЧЕННЯ ПРО ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД
Урок № 42
УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКОЛОГІЯ ЯК УЧЕННЯ ПРО
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД МОВИ. СЛОВО ЯК ОСНОВНА
ОДИНИЦЯ МОВИ. ОЗНАКИ СЛОВА. СЛОВО І ПОНЯТТЯ
Мета: подати відомості про лексикологію як учення про
лексичний склад мови, про слово як основну оди-
ницю мови; навчити розрізняти терміни слово і по-
няття; розвивати уміння визначати план змісту, ви-
раження та функцію слова, класифікувати слова;
виховувати любов до українського слова.
Обладнання: копії текстів
Слово — розум, думка, чуття,
які без нього не мали б ні значення, ні означення.
Маємо дорожити ним, тримати його в чистоті, оберігати.
М. Олійник
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нового матеріалу у процесі
1. Порівняйте визначення слова різними вченими. Виділіть спільні
й відмінні ознаки. Спробуйте дати своє визначення слова.
1. Слово — мінімальна змістова одиниця мови, що вільно
відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (ре-
чень). (С. Єрмоленко). 2. Слово — найменша самостійна, вільно
відтворювана в мовленні структурно-функціональна і значеннєва
одиниця мови, що вказує на пізнані елементи дійсності (О. Бон-
дар). 3. В слові слід вбачати самостійну значущу одиницю мови,
яка втілює в собі єдність звучання та значення і виступає ком-
понентом речення (С. Дорошенко). 4. Слово є засіб утворення
поняття і прийому не зовнішній, не такий, якими є винайдені
людиною засоби писати, рубати дрова та ін., а навіяний самою
природою людини і незамінний (О. Потебня). 5. Слово — наше
найзіркіше око, наймогутніша сила. Через слово людина пізнає
те, що недоступно було (або залишається таким!) безпосеред-
ньому сприйманню. У цьому диводійному дзеркалі відобража-
ються всі «айсберги» світу. У слові постають перед нашим зором
сторінки давньої історії і здобутки майбутнього (І. Вихованець).
6. У сучасному мовознавстві слово вважається одиницею, яка
тісно пов’язана з усіма рівнями мови (Л. Лисиченко). 7. У слові,
як у краплі води океан, відображена вся система мови (С. Бар-
хударов). 8. Слово — це найменша самостійна одиниця мови,
що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично
оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практи-
кою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність
у процесі мовлення (І. Білодід).
2. Прочитайте текст. Як слово пов’язується з різними мовними
рівнями? Що таке лексикологія?
Слово, як відомо, є однією з найважливіших мовних одиниць,
у якій фіксуються в узагальненому вигляді наслідки пізнаваль-
ної діяльності людини. Питання про місце слова у мові, про його
функції, значення, семантичну структуру має тривалу історію,
воно по-різному розв’язувалося в залежності від рівня розвитку
мовознавства і суміжних із ним наук, від світоглядної позиції до-
слідника. Незважаючи на багатоманітність підходів до вивчення
слова, воно на всіх етапах розвитку мовознавства, в усіх його на-
прямках вважалося одним з основних мовних елементів.
Слово є одиницею, яка тісно пов’язана з усіма рівнями мови
і в кожному з них може бути предметом аналізу в окремому ас-
пекті. З погляду фонетики, слово — це певна послідовність фонем,
які перебувають у взаємодії, звуковий комплекс, за яким закрі-
плене певне значення; з погляду словотворення воно є реалізацією
певної словотворчої моделі у зв’язку з індивідуальним значенням;
у граматиці вивчаються граматичні значення і засоби зв’язку слів
у словосполученні і реченні; на лексико-семантичному рівні ви-
вчаються значення слів і їх смислові зв’язки між собою.
Усі слова, наявні в мові, становлять її лексичний, або слов-
никовий склад. Слова, як і одиниці інших рівнів мови (фонеми,
морфеми, конструкції), зіставляються і протиставляються між со-
бою за цілим рядом ознак, перебувають у взаємодії, вони певним
чином організовані, тобто являють систему. Розділ мовознавства,

у якому вивчається лексична система, називається лексикологією
(За Л. Лисиченко).
Коментар учителя. У слові розрізняють план вираження
(звукова організація слова, зовнішня сторона мовного знака)
і план змісту (значення слова). Оскільки слово називає пред-
мет, то воно виконує номінативну, або називну, функцію. Слово
не тільки називає певне явище, але й виражає експресивну, емо-
ціональну оцінку його, передає наше ставлення до предмета. Для
слова характерна узагальнююча функція. Це означає, що слово
називає не кожний конкретний предмет, а цілий клас однотип-
них предметів (З посібника).
3. Вкажіть план вираження, план змісту та функцію наведених
слів.
Працьовитий, небо, веселий, школа, зелений, соняшник, ту-
пий, хвалькуватий, дуб, мати, розхлябаний, книга.
Коментар учителя. В українській мові, як і в будь-якій ін-
шій, слова щодо їх значення неоднакові, і їх можна поділити
з цього погляду на дві великі групи — слова самостійні й слова
службові, або несамостійні. До самостійних належать всі ті слова,
які означають назви різноманітних явищ дійсності — назви пред-
метів, речей, якості, кількості, дії, стану, ознаки дії або якості
тощо: земля, школа, вулиця, червоний, молодий, летіти, допо-
магати. Найголовнішою ознакою самостійних слів є їх номіна-
тивна функція, вони обов’язково щось називають. Несамостійні,
або ж службові, слова ніяких назв явищ дійсності не означають,
номінативної функції зовсім не виконують, вони лише виражають
різні відношення між словами в реченнях та словосполученнях,
тобто виражають у мові відношення, що існують між предметами
і явищами дійсності. До службових слів належать прийменники,
сполучники, частки та дієслівні зв’язки.
Крім самостійних та службових слів в українській мові існує
невелика група ще й таких слів, що не означають ніяких назв,
отже, не несуть жодних номінативних функцій, і в той же час
не виражають відношень між самостійними словами, а лише ви-
являють почуття людей. До цієї групи належать різні вигукові
слова, як ох, ой, ех, ху, ха і под. (З підручника).
4. Прочитайте речення. Запишіть, розподіливши слова на само-
стійні й службові.
Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі
для мене на круглі кобзи, яких земля підняла зі свого лона на ви-
соких живих стеблах. Живе тіло кобз, пахуче, вкрите жовтим
пилом, проросле пелюстками,— світиться й золотіє, щось про-
мовляє своєю широкою, незгасаючою усмішкою. Скільки того
сміху на городі — всі соняшники сміються, веселі, але водночас
по-доброму замислені (Є. Гуцало).
Усі повнозначні слова згрупуйте залежно від того, що вони
означають (предмет, ознаку, кількість, дію, стан тощо). Серед
слів із значенням предметності визначте ті, що позначають
істоту/неістоту, мають конкретне/абстрактне значення.
5. Прочитайте визначення терміну поняття. Назвіть ознаки
слова, якими воно відрізняється від поняття.
1. Поняття — одна із форм мислення, результат узагаль-
нення суттєвих ознак об’єкта дійсності. Поняття — розуміння
кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей,
власного досвіду (Словник української мови). 2. Поняття — це
узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів
і явищ дійсності. Поняття виражається словом. Воно є основою
лексичного значення слова (З посібника). 3. Поняття — катего-
рія мислення. Воно виникає в свідомості (процесі відображення
дійсності мозком людини як узагальнення об’єктивно існуючих
однорідних предметів (С. Дорошенко).
Поміркуйте чи всі слова можуть виражати поняття? Роз-
гляньте наведені нижче слова. Які з них не виражають по-
няття? Свою думку обґрунтуйте.
Зірка, Київ, той, здивування, ой, цей, ого, Тарас, доля.
6. Прочитайте. З’ясуйте, чи мають безпосередній зв’язок пред-
мети і явища зі словами, які їх називають. Назвіть слова
з конкретним і абстрактним значенням. Якими граматич-
ними ознаками вони характеризуються? Укажіть, за допо-
могою яких суфіксів утворюються абстрактні слова.
Мозок людини разом із мозочком може складатися з 87 мі-
льярдів клітин. Цікаво, що стільки ж зірок нараховується в Чу-
мацькому Шляху, і так само, як вони пов’язані між собою, клітини
головного мозку зв’язані з тисячами інших клітин. Уважається,
що маса мозку сучасної людини становить близько півтора кіло-
грама. Найбільший за масою мозок мали Іван Тургенєв, Джон
Байрон і Олівер Кромвель. А ось Альберт Ейнштейн мав порів-
няно менший мозок, зате деякі його відділи містили велику кіль-
кість клітин «гліа», яким притаманні феноменальні якості, що
зазвичай набуваються внаслідок тривалого тренування (І. Росо-
ховатський).

Бесіда з учнями. Дайте відповіді на питання.
Що вивчає лексикологія?
Чим відрізняється слово від інших мовних одиниць?
Чим зумовлений поділ слів на повнозначні і службові?
Складіть схему «Слово як об’єкт вивчення».
Охарактеризуйте «життя слова» добрий на фонетичному, лек-
сичному, словотвірному і лексико-синтаксичному рівнях (зробіть
орфографічний аналіз, фонетичний розбір, визначте значення
слова, будову слова, уведіть у речення).
Заповніть таблицю, порівнявши слово з іншими мовними оди-
ницями.
Слово Фонема Морфема
Урок № 43
СЕМАСІОЛОГІЯ ЯК УЧЕННЯ ПРО ЗНАЧЕННЯ
СЛІВ І ВИРАЗІВ. ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА.
ТИПИ ЛЕКСИЧНИХ ЗНАЧЕНЬ. СИСТЕМНІ ВІДНОШЕННЯ
В ЛЕКСИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Мета: подати відомості про семасіологію як науку про зна-
чення слів і виразів, поглибити знання учнів про лек-
сичне значення та типи лексичних значень; розвивати
уміння розрізняти лексичне та граматичне значення
слів, формувати навички визначати парадигматичні
та синтагматичні відношення в лексичній системі
української мови; виховувати любов до рідної мови,
відчуття її краси як основи естетичного виховання.
Обладнання: копії текстів, тлумачний словник української мови,
таблиця для заповнення, етимологічний словник
ХІД УРОКУ
1. Дайте визначення терміну «значення слова». Порівняйте свої
відповіді з думками різних учених.
1. Під лексичним значенням слова розуміється зміст слова,
що відображає в свідомості закріплене в ньому уявлення про
предмет, дію, властивість (С. Дорошенко). 2. Лексичним значен-
ням називаються співвіднесеність слова з предметами, явищами,
процесами, відношеннями, закономірностями реальної дійсності
та поняттями про них (З посібника). 3. І лексичне, і граматичне
значення є формами закріпленого суспільною практикою відоб-
раження об’єктивної дійсності (Л. Лисиченко).
Коментар учителя. Для того, щоб мова могла виконувати
свої основні функції — комунікативну (функцію спілкування)
і експресивну (функцію формування і вираження думок) — мало
номінативних одиниць. Для побудови речення, що, як відомо, яв-
ляє собою слово або групу слів, які виражають відносно закінчену
думку, мало того, що слова називають явища. Необхідно ще, щоб
у них були елементи, що відбивають відношення, у яких перебу-
вають явища дійсності. У зв’язку з такою складністю функцій,
які виконує слово, у ньому наявні два види значень — лексичне
і граматичне. В основі лексичного значення лежить історично за-
кріплена у свідомості людей співвідносність слова з певним яви-
щем дійсності. Ця співвідносність виробилась у суспільстві і пе-
редається ним усім членам мовного колективу.
Граматичним називається таке додаткове абстрагуюче зна-
чення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його
основний (лексичний) зміст. Граматичне значення забезпечує
здатність слова вступати в різні відношення з іншими словами
за законами граматики даної мови (Л. Лисиченко).
2. Випишіть із тлумачного словника значення слів азбука, вів-
сяний, глобальний, інтервал, клоун, малювати, розбага-
тіти. Заповніть таблицю.
Слово Лексичне значення Граматичне значення
3. Прочитайте речення. Які значення мають виділені слова? Чи
всі слова в тексті мають значення?

1. Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі,
Дніпра ревучого славетнії пороги і хвилі золоті твоїх шовкових
нив! (М. Старицький). 2. Як материнський образ дорогий — мені
земля і сонця схід над лісом (М. Лиходід). 3. Вісточку з рідного
краю вітер приніс на крилі: поле… жита дозрівають — берег моєї
землі» (Л. Тендюк). 4. Земля мені пахне терпко і солодко, аж
до болю, як завжди вона лиш пахне — Вітчизни земля свята
(В. Колодій). 5. Гаснуть вранішні зорі, і пливуть, як на морі,
хвилі вітру в достиглому житі (Л. Первомайський).
4. Прочитайте прислів’я та поясніть їх. Поміркуйте над словом
заєць.
1. Видно зайця по вухах. 2. Не женися за двома зайцями,
бо й одного не піймаєш. 3. Лаяв заєць вовка, тільки вовк того
не чув. 4. Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей сте-
регти. 5. Погнався за зайцем та коневі голову зламав (Народна
Коментар учителя. Слово виникає з одним лексичним зна-
ченням, але поступово в ньому під впливом різних мовних ситу-
ацій виникають зміни, що ведуть до появи нових значень — по-
хідних. Наука, що вивчає походження слів і їх первісні значення,
називається етимологією. Слова, що мають первинне і вторинне
(похідне) значення, називаються багатозначними. Первинне зна-
чення називається прямим, вторинні — переносними (З посіб-
ника).
4. За етимологічним словником дослідіть походження слів. На-
звіть лексичне значення аналізованих слів.
Земля, неділя, дзьоб, відлига.
5. Прочитайте. Визначте в тексті слова, вжиті у прямому та пе-
реносному значенні. Поясніть семантику слів із переносним
значенням.
Був день як день, як сотні перед ним. Приймач мугикав пі-
сенькі старі. Коли ми їхали у місто Яготин, на нас упав із неба
астероїд. Вжахнувся шлях, одскочили стовпи, здійнявся пил,
гальмо заскреготало. Творили обрій небо і степи, І сонце, сонце,
сонце реготало (Л. Костенко).
6. Складіть три речення зі словом джерело в таких значеннях:
1. Потік підземної води, що утворюється внаслідок виходу під-
земних вод на поверхню землі. 2. Те, що дає початок чому-небудь,
звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне на-
чало. 3. Писемна пам’ятка, документ, на основі якого будується
наукове дослідження (Словник української мови).
7. Із наведеними словами складіть словосполучення так, щоб ці
слова реалізували різне значення.
Кінець, кров, курс, лінія.
Коментар учителя. Слова в лексичній системі перебува-
ють у двох типах відношень — парадигматичних і синтагматич-
них. Парадигматичні — це відношення між одиницями в мовній
системі поза їх сполучення з іншими однотипними одиницями,
в цьому разі — словами. Значення слова в багатозначному слові,
в синонімічному ряді перебувають у парадигматичних відношен-
нях. Синтагматичні відношення зумовлюють сполучуваність слів
при побудові тексту. Парадигматичні відношення передбачають
можливість вибору (певного значення багатозначного слова, од-
ного з синонімів, одного з можливих стилістичних варіантів тощо).
Синтагматика реалізується при послідовному включенні однієї
з одиниць парадигматики в текст (За Л. Лисиченко).
8. Робота у групах. У наведених рядках знайдіть «зайве» слово.
Поясніть, чим зумовлений ваш вибір.
1. Гай, ліс, діброва, майдан, лісок. 2. Лев, кінь, тигр, пан-
тера, барс. 3. Білий, чорний, зелений, сірий, солодкий. 4. Лас-
кавий, добрий, ніжний, міцний. 5. Навчатися, змагатися, спати.
6. Книга, зошит, олівець, вулиця.
Складіть самостійно кілька таких прикладів.
9. Простежте синтагматичні властивості наведених слів. Уведіть
їх до будь-якого парадигматичного угрупування (синоніміч-
ного ряду, антонімічної пари тощо).
Дорога, праця, бір, ходити, шелестіти, цвіт, світ, ластівка,
осінній.
За етимологічним словником дослідіть походження 10 слів,
які активно використовуються в українській мові. Поясніть
їх лексичне значення, простежте синтагматичні властивості
та уведіть аналізовані слова до парадигматичного угрупу-
вання.

Урок № 44
ПОНЯТТЯ ПРО БАГАТОЗНАЧНІ Й ОДНОЗНАЧНІ СЛОВА.
ПРЯМЕ Й ПЕРЕНОСНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА.
ОСНОВНІ ТИПИ ПЕРЕНОСНИХ ЗНАЧЕНЬ:
МЕТАФОРА, МЕТОНІМІЯ, СИНЕКДОХА.
ВІДОБРАЖЕННЯ МЕТАФОР, МЕТОНІМІЙ,
СИНЕКДОХ У ТЕКСТАХ
Мета: поглибити знання учнів про багатозначність у лек-
сичній системі української мови, розширити відо-
мості про основні типи переносних значень; форму-
вати уміння розпізнавати багатозначні та однозначні
слова, знаходити та розрізняти типи переносних зна-
чень, визначати їх стилістичне забарвлення; за до-
помогою дидактичного матеріалу виховувати від-
чуття краси рідної мови.
Обладнання: копії текстів, картки для індивідуальної роботи
в групах, тлумачний словник української мови.
ХІД УРОКУ
Коментар учителя. У кожної мови, в тому числі і в україн-
ської, є значна кількість слів, що мають одне лексичне значення:
калач — «білий хліб особливої форми, випечений із крученого
і переплетеного тіста», канат — «дуже міцний грубий мотузок
із волокна або дроту». Такі слова, що мають одне лексичне зна-
чення, називаються однозначними.
Проте у мові величезна кількість слів має не одне, а два і більше
значень. Так, для слова боротьба у Словнику української мови
подаються такі значення:
1) Сутичка, бійка, в якій кожний з учасників намагається по-
дужати супротивника.
2) Активне противенство, зіткнення між протилежними соціаль-
ними групами, станами, протилежними напрямками, течіями
в суспільстві і т. ін.
3) Діяльність, що має на меті подолати або знищити кого, що-
небудь.
4) Діяльність, скерована на досягнення чого-небудь.
Як бачимо, в наведених прикладах слово боротьба має не одне,
а кілька значень, між якими відчувається тісний смисловий
зв’язок. Такі слова, що мають більше одного лексичного значення,
називаються багатозначними або полісемантичними (За Л. Ли-
сиченко).
1. Вибірковий диктант. З поданих речень випишіть слова у дві
колонки: однозначні та багатозначні.
1. Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють… 2. Зоре моя
вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з то-
бою, розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка
воду позичає (З тв.Т. Шевченка). 3. Ранок, мов білий лелека,
махає мені крилом. Чую знайомий клекіт за барвінковим вікном
(М. Сингаївський). 4. Бринить бджола, готуючись в політ, промі-
ниться росою білий світ (С. Жуковський).
2. Прочитайте і встановіть, до яких слів подаються такі значення:
1. Третя по порядку від Сонця велика планета; верхній шар
земної кори; суша (на відміну від водяного простору); країна, край,
держава. 2. Здатність людини говорити, висловлювати свої думки;
манера говорити; чиї-небудь слова, вислови. 3. Загальний вигляд
якоїсь місцевості, краєвид; картина або малюнок із зображенням
краєвиду; пейзажний живопис. 4. Самосвітне небесне тіло; про дуже
видатну, прославлену людину; світла пляма на лобі у тварин.
Довідка. Земля, мова, пейзаж, зірка.
3. Прочитайте речення. Визначте повторюваний іменник. На-
звіть речення, в яких багатозначний іменник повторюється
з одним і тим же значенням.
1. Світає, і небо поволі згаса. Круг місяця тоншає срібний сер-
панок (Б. Мозолевський). 2. У Землі супутник — Місяць, у лю-
дини — книга (Народна творчість). 3. Хвилями місяці, роки
пливуть (Олександр Олесь). 4. І блідий місяць на ту пору з-за
хмари де-де виглядав (Т. Шевченко).
4. Прочитайте. Знайдіть багатозначні слова. Випишіть слова,
вжиті в переносному значенні, доберіть до них слова з пря-
мим значенням.
1. Тиша ходить між деревами, стає навшпиньки біля кожної
черешні, тягнеться до густого листя, до ягід, торкається до них

промінням липневого сонця. 2. На обрії червоно сходило сонце,
його проміння торкнулося жайворонкових крил і запалило їх зо-
лотистим вогнем. 3. В учительській біля самих дверей на сто-
лику дрімав дзвінок, дослухаючись, як чітко вицокує секунди
годинник. 4. Спочатку хмари тінили сонце, а потім затягнули
його в чорне клоччя, замотали, заплутали, і воно не могло ви-
плутатися (В. Грінчак).
4. Прочитайте текст. Визначте основні способи виникнення но-
вих значень.
У переважній більшості слів нові значення виникають внаслі-
док перенесення існуючої звукової форми на нові явища: ручка
(частина тіла) — ручка (деталь пристрою), камінь (мінерал) —
камінь (матеріал). В основі виникнення нового значення лежать
якісь асоціативні зв’язки, воно сприймається як похідне пере-
носне, тобто значення з прозорою образністю.
Звичайно виділяють два типи перенесення значень — мета-
форичні й метонімічні.
Метафоричні перенесення найменувань можуть відбуватися
за схожістю ознак (зовнішніх або внутрішніх), за подібністю
функцій.
1) Перенесення назви за схожістю (ознак зовнішніх або вну-
трішніх), за подібністю явищ. Похідні значення слова коліно
(«окрема частина чого-небудь, що має вигляд ламаної лінії, від
одного згину чи повороту до іншого»; «певна частина, ланка сте-
бла злаків і деяких інших рослин»; «певна частина, закінчений
мотив у музичному творі») виникли за зовнішньою схожістю.
2) Метафоризація за схожістю функцій явищ, що названі цим
словом, особливо властива дієсловам і віддієслівним іменни-
кам, а також іменникам, що є назвами знарядь праці або осіб
за родом діяльності.
Віддієслівний іменник випроба має два значення дії — «дія
за значенням випробувати» і похідне «навчання, тренування
мисливських псів». У цих діях спільна ознака функція (дія —
дія), відмінність дії полягає в об’єкті, на який вона спрямована.
За функцією ототожнюються і за об’єктом різняться також зна-
чення слова монтаж (споруди, фільму) і ін.
Другим типом перенесення найменування є метонімія — пе-
ренесення назви за суміжністю явищ (просторовою, часовою,
логічною і т.п.). Цей тип називання пов’язаний із тим, що два
і більше явищ перебувають у якихось відношеннях, що й дає під-
стави назвати їх одним звуковим комплексом.
Метонімічні перенесення мають значною мірою регулярний ха-
рактер. Назвемо кілька типів перенесення за суміжністю: 1. назва
одиничного предмета і збірного поняття (зерно «зернина» і «су-
купність зерен»); 2.рослина і плід цієї рослини (картопля «рос-
лина», «бульби цієї рослини») (За Л. Лисиченко).
Синекдоха — це різновид метонімії, такий стилістичний зво-
рот, у якому ціле подається через назву його частини, загальне —
через часткове вираження: влаштувався на роботу, може яку
копійку заробить; всі чекали вечері, бо досі не було й крихти
в роті; не ступала людська нога.
Метонімія і синекдоха пов’язані функцією заміщення назв
на ґрунті суміжності. Проте, якщо метонімія заміщає цілим його
частини (слухав Шопена), то синекдоха заміщує частиною ціле,
що складається з таких частин (За Л. Мацько).
5. Визначте слова, вжиті: а) у прямому значенні; б) у перенос-
ному значенні. Вкажіть різновид перенесення (метафора, ме-
тонімія, синекдоха). Назвіть основу метафоричних та метоні-
мічних перенесень.
1. Ніхто з нас ще не написав «Реве та стогне…», тобто ніхто
ще не може писати так, як писав Шевченко. 2. Старий Мартин,
жебрацький покровитель, з тобою тут поділиться плащем. 3. Ті
журавлі, і їх прощальні сурми… Тих відлітань сюїта голуба… На-
тягне дощ свої осінні струни, Торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко,— рученьки вербові! По самі плечі вкутана в ту-
ман. Зіграй мені мелодію любові, Ту, без якої холодно словам
(З тв.Л. Костенко).
6. Знайдіть у текстах епітети, порівняння та метафори. Визначте
їх роль. Вкажіть багатозначні та однозначні слова. З’ясуйте
семантику виділених слів.
Текст № 1
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії квітки,
Лагідні, як усміх ранку,
Ніжносяйні, як зірки.
Є слова, як жар, пекучі
І отруйні, наче чад…
В чарівне якесь намисто
Ти нанизуєш їх в ряд.
(Олександр Олесь)
Текст № 2
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця пере-
линув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялися червоним

полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю
землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від
сонячного проміння, мов солома від вогню. Випливло. Дерева,
одягнені в легеньку одіж з срібного інею, облялись делікатним
рожевим світлом. А на сході, між блакитним небом та білим сні-
гом, зависла рожева імла, мов блискучий рожевий серпанок. Ра-
нок дихав морозом (За М. Коцюбинським).
7. Робота у групах. Творче конструювання. Виконайте завдання,
вказане на картках. Зачитайте утворені речення. Представники
інших груп мусять визначити тип переносного значення.
Картка № 1
Придумайте три речення, де слово голова вживалося б у різ-
них значеннях.
Картка № 2
Складіть речення з метафорою:
1) за схожістю ознак;
2) за схожістю функцій.
Картка № 3
Утворіть речення з метонімією:
1) заміна дії чи її наслідків назвою знаряддя, яким звичайно ді-
ють;
2) назва матеріалу в значенні тих речей, які з нього виробля-
ються;
3) уживання імені автора в значенні написаних ним творів.
Картка № 4
Складіть речення з синекдохою:
1) уживання однини в значенні множини;
2) уживання множини в значенні однини;
3) уживання визначеного числа замість невизначеного.
8. Використовуючи метафори, складіть чотиривірш на тему:
«Весна прийшла», з такими словосполученнями:
Ласкавий подих, поцілунок сонця, подив трав, вітру ніжність.
Напишіть твір на тему: «Слово про рідну мову», використо-
вуючи метафори, метонімії та синекдохи. Випишіть із творів
художньої літератури по два приклади, де б використовува-
лися метафора, метонімія та синекдоха.
Урок № 45
ПОНЯТТЯ ПРО ОМОНІМІЮ.
ПОВНІ І НЕПОВНІ ОМОНІМИ.
ВИДИ НЕПОВНИХ ОМОНІМІВ: ОМОФОРМИ, ОМОФОНИ,
ОМОГРАФИ, МІЖМОВНІ ОМОНІМИ
Мета: розширити знання учнів про явище омонімії в укра-
їнській мові; формувати уміння розпізнавати слова-
омоніми в контекстуальному оточенні, уміння визна-
чати вид омонімів та навички відрізняти омонімічне
слово від багатозначного; виховувати любов до рід-
ного слова.
Обладнання: тлумачний словник української мови, словник омо-
німів, таблиця для заповнення «Типи омонімів»,
схема «Відношення полісемії та омонімії», картки
для самостійної роботи.
ХІД УРОКУ
Пригадайте, що таке омоніми?
ІV. Усвідомлення теоретичного матеріалу
1. Розгляньте схему «Відношення полісемії та омонімії». Помір-
куйте, як відрізнити багатозначні слова від омонімів.
Відношення полісемії Відношення омонімії
Коментар учителя. Говорячи про розмежування полісемії
і омонімії, схематично зображують полісемію як дві лінії, що
виходять з однієї точки, що вказує на смислову залежність двох
значень, а омонімію — як дві паралельні лінії, що вказує на від-
сутність семантичних зв’язків між словами в сучасній мові.

Такі схеми показують, що значення полісемантичного слова
пов’язані між собою в сучасній мові, а значення слів-омонімів
таких зв’язків не мають, хоч і можуть бути пов’язані генетично
(За Л. Лисиченко).
Отже, явище полісемії являє собою об’єднання в одному слові
двох схожих семантичних ознак, які склалися внаслідок пере-
несення найменувань з одного предмета на інший на основі схо-
жості, суміжності, однотипних функцій. Омонімія — це позна-
чення тотожними за звучанням словами нічим не схожих понять
(С. Дорошенко).
2. Установіть усі значення наведених слів, увівши їх у речення.
Визначте, які з них є омонімами, а які — багатозначними. По-
ясніть, як практично розрізняють полісемію та омонімію.
Голова, доля, коса, міна, корінь, робота, віра, віраж, форма,
стан, штучний.
3. Лінгвістичне дослідження. Два друга засперечалися на уроці.
Перший сказав, що нижченазвані слова — омоніми, а дру-
гий — що вони багатозначні. З’ясуйте значення поданих слів
та розсудіть друзів.
Патрон, плита, полум’я, потяг, прем’єр.
Коментар учителя. Звичайно визначаються лексичні омо-
німи повні і неповні. У повних омонімів омонімічними є всі гра-
матичні форми таких слів. Так, іменник хром — «хімічний еле-
мент» і хром — «сорт вичиненої шкіри» належать до одного роду,
одного типу відмінювання, обидва вживаються тільки в однині
і мають тотожний звуковий склад у всіх граматичних формах.
Омоніми, у яких не всі граматичні форми мають однаковий
фонемний склад, називаються неповними омонімами (За Л. Ли-
сиченко).
До неповних омонімів належать:
1) Омофони — це слова, у яких однаковим є тільки звучання,
а значення й написання різні: сонце — сон це, Орел — орел.
2) Омографи — це слова, у яких однаковим є тільки написання,
а звучання і значення різні: замок — замок.
3) Омоформи — це однакові форми слів. Це збіг форм слів тільки
в одному якомусь граматичному значенні: у називному від-
мінку (дорога і дорога), три (числівник) і три (дієслово у на-
казовому способі) (З посібника).
Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омо-
німи — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за похо-
дженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до за-
кону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне
значення, як, наприклад, українське неділя «сьомий день тижня»,
і російське неделя «тиждень»; українське правий і сербське пра-
вий «прямий» тощо.
Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не на-
кладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба
що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має
значення: 1. «центральний орган кровообігу»; 2. «символ по-
чуттів»; 3. «центр чого-небудь»; 4. рідко — «гнів». А україн-
ське слово серце, крім того, ще означає: 5. «ласкаве звертання
до кого-небудь»; 6. «рухлива частина дзвона»; 7. «серединний
стрижень у стовбурі дерева».
Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як
застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «при-
вітний»; «теплий», «м’який» (про клімат). Так само англійське
magazine — це «журнал як періодичне видання», «склад зброї»,
«пороховий погріб», але не «магазин» у нашому розумінні (З ме-
режі Інтернет).
4. Заповніть таблицю «Типи омонімів». У кожну графу впишіть
по три приклади зі стислим поясненням значення кожного
слова. Значення слів записуйте в дужках.
Повні
омоніми
Омофони Омографи Омоформи
Міжмовні
омоніми
5. Знайдіть омонімічну пару до поданих слів. Визначте різно-
види омонімів.
Бал, вид, гриф, діти, ключ, ласка, мати, сонце, на став, до-
рога, пара, безкраю, дорога, поле, світи, роман, сталі, віз, поза.
6. Знайдіть омоніми. Визначте їх вид.
1. Песик шишку з лісу ніс І подряпав нею ніс. Довелось Тре-
зора звати, Щоб наклав пов’язки з вати 2. Як тільки світанок
настав, гусак чимчикує на став. 3. Він учора вранці в клас кота
приніс у ранці 4. Навесні малий потік Стрімголов униз потік.—
Ось пройду,— шумить,— між гір я,— Затоплю усе міжгір’я. Че-
рез поле і долину До людських осель полину!.. (Г. Плотников).
5. Вночі прийшов до мене… слон! Сказала мати: «Сон це». Я повто-
ряв: «Це сон, це сон…» Який це сон? Це ж сонце! (Б. Стельмах).

6. Ну й охочий брат мій Ігор До усяких жвавих ігор. Де яка у світі
гра є, Залюбки у неї грає (А. Граматюк).
7. Прочитайте поезію. До виділених слів доберіть омоніми,
з’ясуйте їх значення.
СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО
Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.
Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та з різним значенням вони.
І дуже легко помилиться —
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка — молодиця,
вонявка в Чехії — духи,
а білоруське бульба — й зроду
картопля… Он які діла!
(Д. Білоус)
Доведіть, що слово луна в українській мові і луна в росій-
ській — міжмовні омоніми.
До поданих слів доберіть омоніми з російської мови: час, об-
лік, кожний, лихо, кулак, ось, пильний.
8. Вибірковий диктант. Запишіть словосполучення у дві колонки:
у першу — зі словами-омонімами, що належать до однієї час-
тини мови, в другу — до різних частин мов. Назвіть тип омо-
німів та визначте частини мови.
1. Важлива справа. Стати справа. 2. Рідна мати. Мати книгу.
3. Бурі ведмеді. Повітряні бурі. 4. Став на якір. Невеликий став.
5. Ніс книгу. Ніс корабля. 6. Полярне коло. Стояти коло дошки.
7. Схід сонця. Схід на гору. 8. Добре яблуко. Працювати добре.
9. Самостійна робота з картками.
Картка № 1
Прочитайте речення. Випишіть омоніми. Доберіть до них пару
та визначте їх тип (повні/часткові; омофони, омоформи, омо-
графи).
1. Шумить діброва на горі, та тільки жалю мені завдає (І. Не-
чуй-Левицький). 2. Сьогодні зранку на ставку скошуватимуть рогозу
та комиш (О. Донченко). 3. Пам’ятаю, вишні доспівали, налива-
лись сонцем у саду (В. Сосюра).
Доберіть значення до другого омоніма.
1. Кар’єр1 — прискорений галоп, найшвидший біг коня;
кар’єр2 — … 2. Ласка1 — доброзичливе, привітне ставлення
до кого-небудь; ласка2 — … 3. Лунка1 — метелик-шкідник лі-
сів, з сріблясто-сірими крилами; лунка2 –…
Прочитайте загадку. Назвіть омонім-відгадку.
— Я здавна допомагаю людям,— сказав один,— на мені їздять
верхи і перевозять вантажі. А що ти вмієш робити? Ти тільки
псуєш ріки.
— Не поспішай робити висновків,— відповів другий.— Я теж
корисний людям. Коли після повені я залишаюсь на березі ріки,
на мені вирощують багаті врожаї (А. Свашенко).
Картка № 2
Прочитайте речення. Випишіть омоніми. Доберіть до них пару
та визначте їх тип (повні/часткові; омофони, омоформи, омо-
графи).
1. Вони тихо доспівали пісню (В. Сосюра). 2. Топився зимо-
вий сніг і болотними швидкими струями збігав до сумного по-
току (Н. Кобринська). 3. Він сидить у повній задумі, весь час…
скошуючи очі в бік (Ю. Яновський).
Доберіть значення до другого омоніма.
1. Спис1 — список; спис2 — … 2. Лама1 — у Тибеті та Монго-
лії — монах-буддист; лама2 — … 3. Лата1 — те саме, що латка;
лата2 — …
Прочитайте загадку. Назвіть омонім-відгадку.
Зійшлися троє.
— Яка я гарна,— сказала одна.— Мене вкриває шовкова трава
і змивають хвилі.
— Зате я дуже гостра і можу знищити твою шовкову траву,—
відповіла друга.
— Чим ви хвалитесь? — промовила третя.— Ось я буваю і чор-
ною, і русою, і золотавою, а маю однакове з вами ім’я (А. Сва-
шенко).
Дібрати з тлумачного словника української мови 10 слів-
омонімів та 10 багатозначних слів. Пояснити їх значення.

Урок № 46
ПОНЯТТЯ ПРО ПАРОНІМИ.
СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ПАРОНІМІВ.
ПРИЙОМ ПАРОНОМАЗІЇ
Мета: подати відомості про пароніми та їх стилістичні функ-
ції; розвивати уміння усувати лексичні помилки, зу-
мовлені змішуванням паронімів, користуючись при
цьому словниками; виховувати любов до рідної мови
та прагнення дотримуватися культури мовлення.
Обладнання: копії текстів, тлумачний словник, словник паронімів.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нових знань
1. Прочитайте текст. Які слова називаються паронімами? Які
є групи паронімів? Наведіть приклади.
Близьким за деякими ознаками до омонімії явищем є паро-
німія — зближення слів за звуковим складом. Слова, які мають
близький (але не тотожний) звуковий склад, називаються паро-
німами. Як приклад паронімів наводять слова тяжко — важко,
економічний — економний, тафта — тахта, оса — коса та ін.
Ці слова різні за мовним відношенням, хоч їх і об’єднують од-
нією назвою. Серед них можна виділити кілька груп.
До першої належать пари слів, які об’єднуються тільки співз-
вучністю: кіш — ківш, м’язи — в’язи, тафта — тахта, калина —
малина, оса — коса, верес — вереск.
Другу групу становлять слова, що мають різні твірні основи,
але спільний корінь: ідеальний — ідеалістичний, соціальний —
соціалістичний, реальний — реалістичний. У них можуть бути
антонімічні префікси, тоді такі пароніми вступають в антонімічні
відношення: еміграція — імміграція, експортувати — імпорту-
вати, прогрес — регрес та ін.
У парах паронімів може виникати семантичне зближення,
внаслідок чого ці слова нерідко змішують у вживанні: капля —
крапля, адреса (поштова) — адрес (вітальний лист), адресат (той,
кому відправляють) — адресант (той, хто відправляє), абонент
(особа) — абонемент (документ на право користування чимось),
інстанція (установа або особа певного рангу в ієрархії) — дис-
танція (відстань).
Нерідко зближуються два слова за належністю до однієї те-
матичної групи: роман — романс (літ.-муз.), борона — борозна
(сільськогосп.), привабливий — принадливий (емоц.).
Чимало паронімів пов’язані антонімічними зв’язками: ра-
діти — ридати, правда — кривда, густо — пусто тощо.
Паронімія, як і різні види омонімії, часто використовується
як художній засіб. Вона може служити для організації рими:
Як у волосся синє
Вплітала маєво.
Як вона в тихій лозині
Зникала мов марево.
(Д. Павличко)
Одним із виразових засобів є вживання поруч пар або рядів
паронімів і близькозвучних слів:
…і блиском перетнуть дамаскським
Свої жалі, як ковалі,
Жаління довгі ніби жала!
(В. Стус)
Отже ми бачимо, що пароніми широко вживані і майстерно
використовуються в художніх творах як один із засобів образ-
ності (За Л. Лисиченко).
ІV. Закріплення набутих знань
1. Поясніть різницю між наведеними паронімами. Складіть
із ними речення так, щоб чітко визначалася різниця в зна-
ченні слів. За потреби скористайтеся тлумачним словником
чи словником паронімів.
Громадський — громадянський, матеріальний — матеріаліс-
тичний, факт — фактор, професійний — професіональний, поверх-
невий — поверховий, нагода — пригода, інформативний — інфор-
маційний, барва — фарба, вдача — удача, збірка — збірник.
2. Усуньте помилки, допущені в результаті змішування паронімів.
1. З кінця ХІХ століття у канадському місті Вінніпезі почали се-
литися українські емігранти-робітники. 2. Абонементи телефонної
станції отримали інформацію про нові тарифи. 3. На річному вок-
залі після ремонту відкрито 2 кафе та їдальню. 4. Я завжди вважав

твого брата тактичною і винахідницькою людиною. 5. Значна
увага в роботі зі школярами повинна наділятись професіональній
орієнтації. 6. В архіві інституту зібрано 86 тисяч фотонегативів
пам’ятників архітектури. 7. Військові навчальні заклади існують
у всіх розвинутих країнах світу (З посібника).
3. Перекладіть словосполучення українською мовою. Перевірте
за словником правильність вибору паронімів.
Домашний адрес — поздравительный адрес, военная кафе-
дра — военный конфликт — воинские почести, книжный ма-
газин — книжные выражения, дружеский визит — дружный
коллектив, способный ребенок — способный на все, тактичный
руководитель — тактический прийом.
4. Як правильно сказати? Доберіть до слова правильний па-
ронім.
Комісія (авторитарна/авторитетна), внески (акціонерні/ак-
ціонерські), (відношення/відносини) між людьми, (виголошу-
вати/проголошувати) промову, (виключати/вимикати) двигун,
(показник/покажчик) успіхів, думка (громадська/громадянська),
дільниця (виборна/виборча).
Коментар учителя. Парономазія (гр. paronomasia, від
para — біля + onomasio — називання) — стилістична фігура,
що виникає в результаті каламбурного зближення близьких
за звучанням, але різних за змістом слів: талант твій лата-
ний (Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський); будьте без-
умні — не зимні, атоми утоми (П. Тичина); серпанок серпня
(І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський); у білій білоті недо-
сягання (В. Стус).
Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій
ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде
до їх смислового зближення. Виникають нові, несподівані умовно-
асоціативні образи: Борвій-буран схопив дерева в бран; І ніжним
чадом, чудом чистим бузкова свічка понад листом вже злотом-
променем жива (І. Драч) (За Л. Мацько).
5. Прочитайте уривки. Знайдіть пароніми. Визначте їх стиліс-
тичну функцію. Вкажіть явище парономазії.
1. Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо за тер-
пінням є Трипілля, а за Черніговом — Черніг (Л. Костенко).
2. І вже болить душа на дуб здубіла, в цій чужаниці, чужбі, чужині
(В. Стус). 3. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась
тихо, як Даліла. А розум спав, довірливий Самсон (Л. Костенко)
4. Раділи радієм, плутоново плодились, А ми світили вами, аж
посліпли… і в судний день чорнобильський збудились (М. Влад)
5. Як у вас тяглова сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два
дні у степ вивозила курей (О. Ковінська) 6. Прив’язана за коси
до сосни біліє, наче біль, за біль біліша (В. Стус). 7. Бив мене
вітер жорсткий і жорстокий Як жерсть (Б. Олійник).
Зі «Словника паронімів української мови» випишіть 5 пар па-
ронімів, укажіть на відмінності між ними в значенні. Скла-
діть з ними речення.
З поетичних творів П. Тичини та Б.-І. Антонича випишіть
5 речень, де б мало місце явище парономазії.
Урок № 47
СКЛАДАННЯ УСНОГО ТВОРУ
Мета: удосконалювати уміння школярів усно складати
твори, викладати матеріал послідовно, логічно; роз-
вивати комунікативні вміння створювати комбінова-
ний текст з елементами опису пейзажного портрета
й міркування, користуючись засобами виразності;
виховувати естетичні почуття, любов до краси рід-
ного слова й українського живопису.
Обладнання: копії текстів, картини.
ХІД УРОКУ
Пригадайте, що таке опис? Які види опису вам відомі?
Що таке портрет? Що таке пейзаж?
Назвіть кількох українських художників та їх твори.
Перелічіть ознаки художнього стилю.
Чим відрізняється художній стиль від інших стилів?
Назвіть основні тропи. Наведіть приклади.

ІV. Підготовча робота до складання усного твору
1. Прочитайте елементи опису зовнішності літературних героїв.
Як вони характеризують вдачу персонажа? Як автор ставиться
до свого героя?
Текст № 1
На погребні любив спати дід.
У нас був дід дуже схожий на бога. Коли я молився богу, я зав-
жди бачив на покуті портрет діда в старих срібнофольгових ша-
тах, а сам дід лежав на печі і тихо кашляв, слухаючи своїх мо-
литов.
Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. Він був
високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве,
а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумаць-
ких літ. Пахнув дід теплою землею і трохи млином. Він був пись-
менний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир.
Він був наш добрий дух лугу і риби. Гриби й ягоди збирав він
у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з тра-
вами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і ру-
халось навколо (За О. Довженком).
Текст № 2
З дверей виткнулось спершу відро до половини виповнене во-
дою, далі русява голова дівчинки, нахилена в бік до відра, а далі
права рука, піднята трохи дороги. В хату увійшла восьмилітня
Харитя і поставила коло печі відро. Десь дуже тяжким видалось
Хариті те відро з водою, бо, поставивши його на землю, хвилинку
стояла нерухомо, спершись на припічок і важко дихаючи. Ліва
рука від надзвичайної ваги зомліла, і Харитя не могла її зігнути.
Але се була лиш одна хвилина. В другій — метнулась Харитя
до мисника, легесенько, мов кізка, стрибнула на лаву, зняла з по-
лиці горщик і поставила його коло відра.
Любо було глянути на її дрібненькі запечені на сонці рученята,
що жваво бігали од одної роботи до другої. Великі сиві очі з-під
довгих чорних вій дивилися пильно і розумно. Смугляве личенько
розчервонілося, повні вуста розтулилися, вся увага її була звер-
нена на роботу. Вона забула навіть і за нові червоні кісники, що
двічі обмотували її русяву, аж білу головку (За М. Коцюбинським).
2. Прочитайте елементи опису природи. Які почуття прагне пе-
редати автор за допомогою змалювання пейзажу? Знайдіть
засоби художньої виразності та визначте їх роль в поданих
описах.
Текст № 1
Мої дні течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлі-
бом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близь-
ких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі
і хлюпають ними аж у краї неба. Я тепер маю окремий світ, він
наче перлова скойка: стулилась краями дві половини — одна зе-
лена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину.
А я там ходжу і шукаю спокою.
На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Гладжу рукою
соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Тихо пливе бла-
китними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що
хочеться сісти на човен й поплисти (За М. Коцюбинським).
Текст № 2
Серед темної ночі попереду несподівано піднялася багряна за-
грава, сягаючи хмар. Чим вище підіймались бійці, тим заграва
перед ними ширшала, розросталась, поки, нарешті, стало видно,
що горить високий міст над якоюсь гірською річкою. Полум’я
билось у вітрі величезним червоним птахом. Похмурі відблиски
лягали на гори, на сосни, на скелі (О. Гончар).
3. Доберіть епітети та порівняння до характеристики зовніш-
ності людини: обличчя, очі, постава, руки.
4. Доберіть епітети та порівняння до характеристики природ-
них описів.
5. Розгляньте картину Т. Шевченка «Катерина». Які враження
викликає це полотно? Порівняйте свої думки з міркуваннями
В. Іванишина, прочитавши текст.
Що ж зображено на цьому полотні?
Усі образи тут явно пов’язані між собою: опустивши очі, іде
Катерина, услід їй осудливо дивиться селянин, холодно зиркає
на неї москаль, тявкає собачка навздогін вершникові, а все це —
на тлі чудового осонценого краєвиду. Отже, перед нами — жан-
рова, точніше — побутова сцена з життя українського села пер-
шої половини ХІХ ст. У цьому переконує і одяг селян, і типовий
пейзаж з характерними деталями — вітряком на могилі та силу-
етом ще однієї могили в степу. Ми навіть можемо доволі істотно
уточнити час дії — за одягом москаля. На ньому офіцерський мун-
дир царської армії — уже не такий оздоблений, як за часів напо-
леонівської війни, але ще не спрощений так, як під час кримської
кампанії. То ж дія відбувається десь у 20–30 роках ХІХ ст. І вже
ніяк не пізніше 1842 року, яким сам автор датував картину.

Але чому таким драматизмом і тривогою віє від цього про-
низаного сонцем полотна з його яскравими барвами? Що ж саме
діється з персонажами твору? Що сталося? Чому таке безживне
обличчя в Катерини? Яку вину бачить за нею селянин?..
І на ці питання картина дає вичерпні відповіді — досить тільки
вдивитись у неї, у дії і взаємодію персонажів.
І Катерина, і москаль рухаються з одного пункту в різні боки:
Катерина іде, а точніше — бреде, убита горем, повертаючись
у село; москаль верхи скаче в безвість. Він вирушає в далекий
похід, про що інформує така деталь у його образі, як порожні
піхви: для зручності офіцера важка шабля в такому випадку зна-
ходилась у похідних саквах денщика.
Отже, щойно тут, під дубом за селом (у селі ніхто куреня не ста-
вить), вони попрощалися, а точніше — розлучились назавжди.
Ми навіть знаємо, як відбулося це розставання — без ніжних слів
і запевнень, без палких обіймів, без сліз… Той, хто відразу пус-
тив коня з місця в кар’єр і кидає спідлоба такий колючий погляд
вслід дівчині, навряд чи спромігся, прощаючись, бодай на тепле
слово для неї. А Катерина? Вона навіть не плакала — усі сльози
потай виплакано в розпачі безсонними ночами ще до того.
Дія відбувається у звичайний, трудовий день. Це підказують
наступні художні деталі (мікрообрази). Он на кілку мотузка для
прив’язування врубеля (щоб снопи по дорозі не падали) та вила
і граблі, сперті на курінь, щоб були напохваті. Адже жнива: іде
возовиця — звезення урожаю з поля. Он і свіжі, ще не запилені
пшеничні колоски на дорозі, а поруч них — така ж гілка, яку
зачепив і обламав високий віз зі снопами. А он сокира коло селя-
нина в широкому брилі та білій буденній одежі, який в одній руці
тримає гачкуватий різець, а в другій — недостругану ложку.
Он у правому верхньому кутку картини видніється така ху-
дожня деталь (мікрообраз) пейзажу, як віття розлогого дуба. Він
дає людям захист від спеки чи буревію, і не випадково курінь се-
лянина — у його тіні. Але зараз він буквально нависає, як грозова
хмара, над персонажами картини — усіма, за винятком москаля.
Це саме від цього дуба відламалась вітка й відірвався листочок,
на який, можливо, щойно мимохіть наступила Катерина, не звер-
нувши уваги на цей символ своєї долі… Ця вітка й листочок ще
зелені, не понівечені. Але проїдуть підводи, пройде череда, ви-
падуть дощі, і не важко здогадатися, що буде з ними. Так, вони
ще зеленіють, але їх доля вирішена.
Вище ми говорили про те, що чекає Катерину. І каратиме
її саме громада. Он і на картині селянин — частка й уособлення
громади — саме дівчині, а не москалеві осудливо дивиться вслід.
Бо за тодішньою мораллю в таких випадках гріх був спільним, але
головна вина і відповідальність падали на дівчину. І кара буде жор-
стока. Її не тільки зганьблять перед усім селом: батьки неминуче
виженуть її з дому, а громада — із села (За В. Іванишиним).
V. Усне складання твору
1. Розгляньте картини К. Білокур та М. Пимоненка. З’ясуйте, що
ви знаєте про авторів цих картин. Оберіть картину для опису.
2. Підготуйтеся до складання твору. Розгляньте картину. Скла-
діть план твору. Зверніть увагу на такі параметри:
1) Який емоційний стан виразив художник у своїй картині?
2) Які риси характеру відображені в портреті?
3) Які художні деталі передають внутрішній стан героя кар-
тини?
4) Що прагнув підкреслити художник за допомогою змалювання
пейзажу?
Письмово оформити твір, складений усно на уроці.
Урок № 48
СКЛАДАННЯ ПИСЬМОВОГО ТВОРУ
Мета: удосконалювати вміння писати твори проблемного
характеру; формувати мовленнєві вміння усвідом-
лювати тему й основну думку; розвивати вміння
будувати логічно правильне і композиційно завер-
шене повідомлення; виховувати повагу до україн-
ських традицій.
Обладнання: копії текстів, пам’ятка «Як складати твір», зобра-
ження рушників, аудіозапис «Пісні про рушник».
ХІД УРОКУ

ІІІ. Підготовча робота до складання твору
1. Прочитайте теми творів. Які проблеми в них порушені?
«Хліб — усьому голова», «Без верби і калини нема України»,
«Вишивання рушника — укріплення національної єдності».
2. Прослухайте «Пісню про рушник» на слова А. Малишка. Які
почуття викликала у вас ця пісня?
Розгляньте малюнки. Що ви знаєте про українські руш-
ники?
3. Прочитайте тексти. Доберіть назву. Визначте тему, основну
думку та стиль висловлювання. Назвіть основні ознаки цього
стилю.
Текст № 1
Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на по-
лотні. Без рушника, як і без пісні, не обходяться народження,
одруження людини, ювілейні урочистості.
Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є при-
брана хата і чистий рушник напохваті. По всій Україні пошире-
ний звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали
і діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті.
Дарунковими рушниками перев’язували кумів і гостей, запро-
шених на зорини.
Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві
житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зве-
дені.
У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом — час-
тіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль; у кошику,
накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому
полі розстеляли його, клали їжу. Так робили і в перший день
оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрі-
чав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті одягали на нього об-
жинковий вінок.
Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала
йому рушник, щоб беріг від лиха. Цей звичай існує і нині. Ве-
сільний рушник кожна дівчина готувала сама. Вишивати руш-
ник, сорочки матері навчали дочок змалку.
Окрім хат рушниками в минулому прикрашали також гро-
мадські установи — сільські управи, школи. Рушник у нашому
побуті живе і сьогодні. Його використовують на весіллі, під час
проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустріча-
ють дорогих гостей (Л. Орел).
Текст № 2
І сучасну, і традиційну оселю на Україні важко уявити без
рушників. Тчуть їх і вишивають досі. Для краси у домі, на щастя
в ньому, просто так, для душі. Узори на рушниках — то давні
забуті символи: ромб з крапкою посередині — засіяна нива, ва-
зон чи квітка — світове дерево од неба до землі, людська фі-
гурка, немов з дитячого малюнка,— знак берегині, богині хат-
нього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікнами
і над дверима, на покуті — це обереги од усього злого, що може
зайти в дім.
Широкою була сфера використання рушників: на знак згоди
на шлюб дівчина подавала їх старостам, намітка, головний убір
уже заміжньої жінки,— це довгий (8 м) рушник. У нього загор-
тали маля, що з’являлося на світ. На рушниках опускали в яму
домовину.
«Хай стелиться вам доля рушниками!» — казали, бажаючи
людині щастя (Г. Бондаренко).
5. Розгляньте пам’ятку «Як писати твір».
ПАМ’ЯТКА
«Як писати твір»
1. Продумати тему твору, сформулювати основну думку.
2. Для підтвердження своїх думок використовувати власний
досвід, наводити лише достовірні факти.
3. Дбати про повноту та глибину розкриття теми.
4. Опрацювати необхідну літературу.
5. Скласти план.
6. Дотримуватися композиційної стрункості, логічної послі-
довності у викладі думок.
7. Доцільно і правильно цитувати.
8. Дотримуватися єдності обраного стилю мовлення.
9. Стежити за грамотністю.
10. Побудуйте твір спочатку подумки, а потім — у писемній
формі.
4. Прочитайте поезію. Розкажіть про символіку кольорів виши-
ванок.
Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар — червону,
Із пасма ночі та із смутку — чорну…
П’ять ниточок на голку,

П’ять — під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’ю із хмелю радощі зелені,
Бо вірю я у вишивання нені,
Хто сам малюнок долі вибирає
Той пустоцвіту у житті не має.
(Д. Павленко)
IV. Складання твору
Користуючись пам’яткою, складіть твір на тему «Український
рушник — символ любові та незрадливості».
Завершити письмовий твір, розпочатий на уроці.
Урок № 49
ЯВИЩЕ СИНОНІМІЇ. СИНОНІМИ ТА ЇХ ВИДИ.
ВИКОРИСТАННЯ СИНОНІМІВ ДЛЯ УНИКНЕННЯ
ТАВТОЛОГІЇ, ПЛЕОНАЗМУ ТА МОВНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ
Мета: поглибити знання про синонімію, подати відомості
про види синонімів; формувати уміння доцільно ви-
користовувати синоніми у мовленні, складати си-
нонімічний ряд; розвивати навички розпізнавати
в тексті вияви мовної надмірності та мовної недо-
статності та редагувати тексти з цими мовними ва-
дами; виховувати повагу до лексичного багатства
рідної мови.
Обладнання: копії текстів, «Словник синонімів української
мови», таблиця для заповнення «Функції евфеміз-
мів», схема «Синоніми української мови».
ХІД УРОКУ
Пригадайте, які слова називають синонімами?
Розкажіть, для чого в мові використовують синоніми.
Прочитайте текст. Вкажіть синоніми. Знайдіть слова, вжиті
в переносному значенні. Визначте тропи.
Зима відступала, затримуючись, мов армія, на проміжних
рубежах, наче дістала наказа нізащо не підкорятися весні. Пе-
ресілися страшні морози, од яких земля репалася й стогнала,
уляглися сніги, небо поголубіло, сонце все раніше й раніше ви-
пливало з-за крайнеба вранці. І хоч зривалася часом хуга, як
контратака зими, мела, хурделила, завивала, казилася,— та схо-
дило сонце, захлинався ворожий наступ, переставав рипіти під
ногою сніг і аж брався сльозою: летіло вже на дужих вітрах вес-
няне військо (Ю. Яновський).
До виділених слів доберіть синоніми.
ІV. Засвоєння нового матеріалу в процесі
1. Розгляньте схему «Синоніми української мови». Розкажіть
про класифікацію синонімів.
Абсолютні
Це слова
з тотожним
значенням:
міжнарод-
ний — ін-
тернаціо-
нальний,
вогнище —
багаття,
господар —
хазяїн
Логічні
(ідеографічні)
Це стилістично
нейтральні
слова, які від-
різняються
одне від одного
відтінками
основного,
спільного для
кожного з них
значення. На-
приклад, хоро-
брий, сміливий,
відважний
Стилістичні
Становлять
тотожні за
значенням
слова, але від-
мінні в сти-
лістичному
вживанні.
Наприклад:
уста — губи,
голова —
башка, пояс-
нення — ко-
ментар
Емоціональні
Це сино-
німи, які різ-
няться між
собою емо-
ціональним
забарвлен-
ням: їсти —
жерти,
шкапа —
кінь,
патли —
волосся
Синоніми
2. Використовуючи «Словник синонімів української мови»,
доберіть синоніми до виділених слів у словосполученнях.
Визначте типи синонімів.

Знаменитий письменник, широкий шлях, важкий іспит, за-
пеклий бій, гніватися на товариша, поривчастий вітер, працю-
вати гарно, замело дороги, яскраве сонце, квітучий лан, непро-
глядна ніч, дзвінко сміятися.
3. Визначте типи синонімів, складіть із ними речення. З’ясуйте
їхні відмінності у відтінках значення та стилістичні особливості.
Жити — мешкати; байдужість — індиферентність; зустріч —
стріча — побачення; ознаки — симптоми; інцидент — пригода —
випадок; вражати — дивувати — приголомшувати; гарантія —
запевнення — запорука.
4. Прочитайте текст. З поданих у дужках синонімів доберіть най-
більш доцільний. Поясність свій вибір.
От уже (краєчок, край, кінець) сонячного диска (сховався, за-
таївся) за (обрієм, видноколом, виднокругом, небокраєм), і всі
хвилі (горбів, бугрів, пагорбів) ніби (пірнули, занурилися) в темно-
фіолетове марево. Тільки (вершини, верхівки, верхів’я) їх ще чер-
воніють. Сонце вже (сховалось, затаїлось), а (вершини, верхівки,
верхів’я) ще грають позолотою. Коли ці золоті вогники (згаснуть,
погаснуть), річка (темряви, пітьми, теміні) вихлюпне з балок
і ярів, розіллється по всьому простору… Ці хвилини — (найчу-
довіші, найкращі, найпрекрасніші) у вічному кругообігу часу
(В. Сухомлинський).
5. Доберіть до поданих слів синоніми. Визначте тип синонімів.
З кожним із синонімів побудуйте речення.
Багатобарвний, метелиця, перст, процент, патякало, лоб, бу-
сол, когут, плакати.
Коментар учителя. Сукупність синонімів різного виду на по-
значення близькоспоріднених явищ утворює синонімічний ряд.
У кожному синонімічному ряді виділяється основне слово, яке
іменується стрижневим, або домінантою. У ньому найповніше
виражається значення, властиве всьому ряду синонімів і кож-
ному з них окремо. З ряду синонімів української мови: завжди,
постійно, повсякчас — слово завжди виділяється як домінанта.
(За С. Дорошенком).
6. Згрупуйте подані слова в синонімічні ряди. Підкресліть стриж-
неве слово.
Гарячий, пишатись, холодна, скоро, палаючий, мерехтіти,
хуртовина, незабаром, люта, пекучий, швидко, гордитись, за-
метіль, розпечений, хуга, розжарений, мигтіти, віхола, велича-
тись, завія, блимати.
7. Прочитайте. З поданих синонімічних рядів виберіть потрібні
слова і вставте їх у речення. Свій вибір обґрунтуйте.
1. Обабіч шляху (виднілися, бовваніли, мріли, маячили, майо-
ріли) у степу хутори, (виднілися, бовваніли, мріли, маячили, ма-
йоріли) на далеких обріх, як зелені островки по синьому морю
(Г. Тютюнник). 2. Темний гай вже забув зимування сумне і красує
в зеленім (уборі, одязі, убранні, наряді) (Леся Українка). 3. Рвуч-
кий вітер (крутить, кидає, жбурляє, метає) в шибки вихри до-
щових бризок (Ю. Збанацький). 4. Над Підгір’ям (світле, ясне,
променисте) сонце велично зійшло (І. Франко).
8. Прочитайте текст. Розкажіть, у чому полягає відмінність між
термінами мовна надмірність, тавтологія та плеоназм.
За допомогою яких засобів можна уникнути цих мовних вад?
Точність вираження думки є однією з важливих ознак куль-
тури мови. Найтиповіше порушення цієї вимоги — уживання слів
без урахування їхнього значення. Невміння автора точно висло-
вити свою думку виявляється також у таких вадах мовлення, як
мовна надмірність, або багатослів’я.
Виявом багатослів’я є повторення тієї самої думки, «тупцю-
вання на місці», наприклад: До вищих навчальних закладів нині
може вступити 340 тисяч цьогорічних випускників, які закін-
чили школу 2001 р. (виділені слова дублюють висловлену думку,
а тому є зайвими).
Іншими формами мовної надмірності є плеоназм і тавтологія.
Плеоназмом називають частковий збіг значень слів, що утво-
рюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір — «подару-
нок на пам’ять»), передовий авангард (авангард — «ті, хто попе-
реду»), народний фольклор (фольклор — «народна творчість»),
у березні місяці.
До плеоназму відносимо також невмотивоване поєднання
у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один
одного: схвалити рішення одностайно і однодушно, виявляти
до когось неповагу і непошану тощо.
Тавтологія — смислові повтори, які виникають, коли в реченні
вживаються поряд спільнокореневі слова, наприклад: Користь
від використання цих приладів є незаперечною; Тривалість пари
у нашому вузі триває 1 годину 20 хвилин. У наведених прикла-
дах досить легко уникнути тавтології, виключивши одне зі спіль-
нокореневих слів або замінивши його синонімом.
Поширеною мовною вадою є повторення слова (у тій самій чи
різних формах): Я навчаюся в середній школі № 11. Мені подоба-
ється у нашій школі. У нашій школі гарні кабінети, прекрасний

спортзал і вчителі, одним словом, усе. У школі працює багато
гарних гуртків, які ведуть вчителі нашої школи (З посібника).
9. Знайдіть у реченнях тавтологію та плеоназми. Відредагуйте.
1. Я хочу спитати у вас лише одне питання. 2. Текст листа
має бути лаконічним і стислим. 3. Музичне тріо з трьох виконав-
ців у складі Наталі Марченко, Галини Александрової та Оксани
Лихолат чудово виконало сонату Бетховена. 4. Питання про цей
препарат досліджувалось у кількох дослідженнях. 5. Необхідно
взаємно допомагати один одному. 6. Ви повинні написати свою
автобіографію. 7. На нараді було розглянуто комплекс питань,
зв’язаних з аграрним комплексом (З посібника).
10. Вільний диктант. Прослухайте текст двічі. Відредагуйте його,
усунувши повтори слова сильний.
Захар Беркут був іще сильний і кремезний, хоч і старий. В те
літо випали сильні дощі. Старий Захар навів сильні докази, як
треба укріпитися від монголів. І справді, тухольці утворили силь-
ний табір. Захисники дійсно були сильні духом люди: монголи
вже не вийшли з долини. Сильні руки Максима не раз його ря-
тували (За І. Франком).
11. Прочитайте текст. Заповніть таблицю «Функції евфемізмів».
Одним із шляхів виникнення синонімів називають слова-евфе-
мізми, які виступають замість так-званих «заборонених» (табу)
слів. З глибокої давнини люди заміняли слова-табу іншими. Це
було пов’язане з первісними віруваннями, забобонами. Так, пер-
вісна назва звіра ведмедя не дійшла до нашого часу, а була замі-
нена описово, утворенням назви від слів мед і відати — ведмідь.
Табу є також слова з неприємним значенням. Їх теж називають
евфемізми. Замість умер говорять відійшов, упокоївся тощо. Ев-
фемізмами заміняють назви окремих хвороб, міфологічних істот
з поганими ознаками (нечистий, лихий та ін.) (Л. Лисиченко).
№ Функція евфемізмів Приклад
1
Перекладіть українською мовою. Визначте лексичне значення
слів у російській та українській мовах.
1. Продолжалось, длилось, тянулось. 2. Говорить, беседовать,
разговаривать, толковать, болтать. 3. Кричать, шуметь, орать,
вопить. 4. Дивный, чудный, чудесный, волшебный, сказочный,
феерический, фантастический.
Напишіть твір-мініатюру «Мамина пісня», використовуючи
синонімічні ряди слів.
Урок № 50
АНТОНІМИ ТА ЇХ ВИДИ. СТИЛІСТИЧНІ ФІГУРИ, ПОВ’ЯЗАНІ
З ПОНЯТТЯМ АНТОНІМІЇ (АНТИТЕЗА, ОКСИМОРОН)
Мета: поглибити знання про антонімію в українській мові,
подати відомості про стилістичні функції антонімів;
розвивати вміння добирати до слова антоніми, ви-
значати їх види та доцільно використовувати в мов-
ленні; виховувати любов до рідного слова.
Обладнання: копії текстів, таблиця для заповнення «Антонімія
різних частин мови», таблиця «Види антонімів»,
«Словник антонімів».
ХІД УРОКУ
Пригадайте, які слова називаються антонімами?
Прочитайте текст. Замініть виділені слова антонімами. Що
змінилося?
Десь далеко, за темною смугою, обізвався грім. Легко й ра-
дісно зітхнули в густому парку столітні дуби. Тихо забриніли
маленькі шибки в низенькій хатці. Потемніло (С. Васильченко).
Заповніть таблицю «Антиномія різних частин мови» (по 5 при-
кладів).
Частина мови Антоніми
Іменники
Прикметники
Дієслова
Прислівники

ІV. Засвоєння нових знань у процесі
1. Прочитайте. Випишіть антоніми. Поміркуйте, яке загальне
значення об’єднує кожну пару антонімів (якість, кількість,
простір, час чи дія).
1. За селом вдень і вночі було чути гуркіт тракторів і комбай-
нів (А. Давидов). 2. Її очі з м’якеньких стали зразу тверденькі
(І. Нечуй-Левицький). 3. То ліворуч, то праворуч із заметів неспо-
дівано постають привиди (Л. Михайловський). 4. Він ненави-
дів, бо умів любити (М. Рильський). 5. Усякі люди трапляються
на містку: і щедрі, і скупі, і веселі, і сумні, і мовчазні, і говіркі
(М. Стельмах).
2. Розгляньте таблицю «Види антонімів». Розкажіть про їх кла-
сифікацію.
Види
антонімів
Характеристика Приклад
Граду-
альні
Означають два різко протилежні
видові поняття в межах родового.
Між ними може бути проміжний
елемент (молодий — (середніх
літ, літній) — старий)
Холод — тепло,
всі — ніхто, близь-
кий — далекий
Компле-
ментарні
Позначають два взаємодоповню-
вальні поняття. За характером
є граничними (не мають проміж-
ного елементу). Заперечення од-
ного з них дає значення іншого
Чоловік — жінка,
брат — сестра,
живий — мертвий,
істинний — хибний
Векторні
Позначають дві протилежно спря-
мовані дії, явища, ознаки, на-
прями
Туди — звідти,
одружуватися —
розлучатися, впе-
ред — назад, відчи-
няти — зачиняти
Контра-
дикторні
Один із членів утворюється за до-
помогою префікса «не» і не має
точної визначеності
Дорогий — недо-
рогий, старий —
нестарий
3. З’ясуйте, на що вказують антоніми (якість, кількість, про-
стір, час, дію). Визначте види антонімів. Вкажіть однокореневі
та різнокореневі антоніми.
Чорний — білий, небо — земля, широкий — вузький, купу-
вати — продавати, гарний — негарний, недооцінювати — пере-
оцінювати, початок — кінець, повний — неповний, щастя —
нещастя, сумний — веселий, вверх — вниз, півень — курка,
високий — низький, будувати — руйнувати, щедрий — скупий,
винний — невинний.
4. Прочитайте прислів’я. Знайдіть антоніми, визначте, якою час-
тиною мови вони є. З’ясуйте їх тип та види протиставлення.
1. Праця чоловіка годує, а лінь марнує. 2. Маленька праця
краща за велике безділля. 3. Що ранком не зробиш, то вечором
не доженеш. 4. Вчення — світ, а невчення — тьма. 5. Зроби сьо-
годні те, що хочеш відкласти на завтра. 6. Правда та кривда —
як вогонь та вода (З народної творчості).
5. Прочитайте текст. Визначте особливості антитези та оксиморону.
З’ясуйте, у чому полягає відмінність між цими фігурами.
Антитеза (від гр. antithesis — протиставлення, суперечність) —
риторична фігура, що полягає у зумисне підкресленому зістав-
ленні двох протилежних, але пов’язаних між собою понять, явищ,
речей, ідей та образів для підсилення вражень, для більшої пе-
реконливості.
Антитеза може використовуватися у порівняннях, підсилю-
ючи ефект несподіваності.
В основі риторичної фігури антитези — філософське розуміння
світу як єдності протилежностей.
Оксюморон (від гр. oxymoron — дотепно-безглузде) — це рито-
рична фігура, яка є сполученням двох непоєднувальних понять,
що мали б виключати одне одне. В такий спосіб виникає ефект
несподіваності і від того свіжість образу. При подальшому вду-
муванні в такі сполуки можна помітити, що в цьому поєднанні
дві його частини є двома ознаками одного явища. Як правило,
оксюморон — це атрибутивне словосполучення іменника з при-
кметником (сумна радість, солодкий біль, гірке щастя, куці заро-
бітки), проте можливими є й іменникові та іменниково-дієслівні
сполучення (За Л. Мацько).
6. Знайдіть у поданих реченнях оксиморони та антитези, пояс-
ніть їх стилістичні функції.
1. Єпископ: «Тягар мій легкий. Ярмо солодке» (Леся Укра-
їнка). 2. Звідтіль ми пішли, звідтіль, Де тісно — самому, а двом —
просторо, Навшпиньках за нами, навшпиньках Йшло на озирці
щасливе горе (І. Драч). 3. І вільні, бач, і кріпаки (Панас Мир-
ний). 4. Звалилася тиша на мене, як грім з ясного неба (І. Кали-
нець). 5. Упаде на нас кара, страшніша від божого суду, і на рід-
ній землі запанує навік чужина (П. Гірник). 6. Такий близький

ти, краю мій, і безнадійно так далекий (В. Стус). 7. Мало лиши-
лося в серці святої любові, Мало чеснот у свавільній своїй чужині
(П. Гірник). 8. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля
терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилося
несказанним (Л. Костенко).
7. Пригадайте назви художніх і публіцистичних творів, кіно-
фільмів, що побудовані на антонімії та у яких влучно вико-
ристано оксиморон.
З творів художньої літератури випишіть 5 речень з парами
антонімів. Укажіть вид та тип протиставлення.
Законспектуйте статтю І. Вихованця «На тому боці…» за кни-
гою Вихованець І. Р. Таїна слова/І. Р. Вихованець.— К.: Рад.
школа, 1990.— С. 135–141.
Урок № 51
ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКА ЛЕКСИКА ТА СЛОВА,
УСПАДКОВАНІ З ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ
І СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВНИХ СПІЛЬНОСТЕЙ.
ПОНЯТТЯ ПРО СТАРОСЛОВ’ЯНСЬКУ МОВУ
ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ СТАРОСЛОВ’ЯНІЗМІВ У МОВЛЕННІ
Мета: поглибити відомості десятикласників про ознаки спо-
конвічної української лексики, про старослов’янську
мову та роль старослов’янізмів у сучасній українській
мові; формувати уміння розрізняти власне україн-
ську лексику, а також слова, успадковані з індоєвро-
пейських, слов’янських та східнослов’янських мов-
них спільностей; виховувати любов до рідної мови.
Обладнання: копії текстів, таблиця «Споконвічна українська лек-
сика».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нових знань
Коментар учителя. За походженням слова поділяються на
споконвічні, інакше їх називають питомі, «свої», і запозичені,
тобто взяті з інших мов, «чужі». Терміном «споконвічні слова»
позначають такі лексичні одиниці, що успадковані з давніх часів
від усіх періодів історичного розвитку мови (За С. Дорошенком).
1. Розгляньте таблицю. На які групи можна поділити україн-
ську споконвічну лексику?
Споконвічна українська лексика
Успадкована
з індоєвро-
пейської мови
Спільно-
слов’янська
Східно-
Власне
українська
лексика
Це слова,
відомі
(з деякими
відміннос-
тями у фо-
нетичному
складі) усім
або окре-
мим індоєв-
ропейським
мовам, що
не належать
до слов’ян-
ської групи
Це слова,
знані в добу
загально-
слов’янської єд-
ності. Ці слова
є в слов’ян-
ських мовах
(білоруській,
болгарській,
польській,
чеській, росій-
ській та ін.),
але їх немає
в неслов’ян-
ських мовах
(англійській,
німецькій, іс-
панській, фран-
цузькій)
Ці слова побу-
тували в східно-
слов’янську
добу до існу-
вання Київської
Русі, коли ще
не було
української,
російської,
білоруської
мов. Ці слова
спільні для всіх
трьох східно-
слов’янських
мов, проте
їх немає
в інших
слов’янських
мовах (західно-
слов’янських,
південно-
слов’янських)
Це слова, яких
немає у спорід-
нених російській
і білоруській мо-
вах. Їх поява
припадає на час
формування
української
мови. Багато но-
вих слів утвори-
лися від спіль-
них коренів
роб-: робити, ви-
робляти; ден-:
щоденний, що-
денник; вис-:
височина, ви-
сокість; друг-:
дружній, дру-
жина, одружу-
ватися; власне
українські су-
фікси: -щина-,
-чина-, -аль-, -ів-
ник-, -ець-, -цтв-,
-зтв-, -енн-,
-тт-, -інн-: га-
зівник, батьків-
щина, злочинець,
козацтво

Успадкована
з індоєвро-
пейської мови
Спільно-
Східно-
Власне
українська
лексика
Укр. мати,
рос. мать,
лат. matter,
лит. mote,
нім. mutter,
англ. mother,
тадж. модар
Голова, день,
жити, дуб,
земля, коса,
рука, сорочка,
чорний,
чотири, я
Білка, дядько,
коромисло, сні-
гур, хороший,
рілля, криниця,
гай, вирій
Багаття, вза-
галі, гарний, мрі-
яти, очолити,
січень, водій,
біля, серед, наче,
нехай, захо-
плення, коваль
Завершіть речення:
1. Споконвічна українська лексика — це… 3. Спільнослов’ян-
ська лексика — це… 3. Спільносхіднослов’янська лексика — це…
4. До власне української лексики зараховують…
ІV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Зважаючи на фонетичні і граматичні ознаки, доведіть, що
подані слова належать до власне української лексики.
Робітничий, подружжя, височінь, чоловік, освітянин, виріб,
жіноцтво, розуміння, чуття, козацтво.
2. Випишіть із тексту слова, що належать до споконвічної укра-
їнської лексики.
Диференціюйте цю лексику на:
1) успадковану зі спільноіндоєвропейської прамови;
2) утворену від спільнослов’янської основи;
3) спільносхіднослов’янську;
4) власне українську.
Слалась у далечінь прадавня річка, несучи в своїх берегах роз-
плавлену небесну голубизну, несучи розілляте сонце, переблиски
його живі, срібні. Слалась у далечінь вічною незбагненною мело-
дією, звучання якої — радісне, урочисте — можна було, здається,
почути, тільки слід було тонше наструнювати свій слух. Вода ме-
рехтіла, вода світилась різними барвами, вода міняла настрій, де
всміхалась по-дитячому щиро, а де стриманіше, вода наче пісню
співала весь час (Є. Гуцало).
Назвіть специфічні особливості кожного з різновидів лексики
з погляду походження.
3. Вибірковий диктант. Випишіть у чотири колонки слова: власне
українські, спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські, ін-
доєвропейські.
Сім’я, вода, білий, сто, шия, злочинець, гай, жовтень, мрія,
від, зуб, нога, мати, сонце, захоплення, дядько.
4. Прочитайте текст. Випишіть слова, що вживаються лише
в українській мові. Визначте їх семантику й специфічні ознаки.
Поділіть українську лексику на групи за значенням (слова,
що позначають явища природи, місцевість, людські почуття,
суспільні явища, стосунки між людьми, родинні зв’язки).
Мешканці малих і великих поселень на українській землі були
насамперед хліборобами — людьми, що «робили» хліб і на золо-
тавій ниві, і на млинному майданчику, і біля печі. Хліб у кож-
ній родині — найперший годувальник, дарунок Божий, батько,
всьому голова і розпорядник. Де хліб і вода, там вже нема го-
лоду, коли є хліба край, то і під вербою рай, і стіл — престіл.
А як хліба ні куска, то й в палаці тоска, і любов тане, і бесіда
суха, і рибка бридка. Без перебільшення можна сказати: без хліба
немає життя. Недарма у слів «жито» і «життя» — один корінь
(«Енциклопедія українознавства»).
5. Робота в парах. До названих груп запишіть спільнослов’янські
слова.
Група № 1. Назви тварин.
Група № 2. Назви почуттів, стану людини.
Група № 3. Назви дій.
Група № 4. Назви професій.
Група № 5. Назви рослин.
Група № 6. Назви кольорів.
Група № 7. Назви речей.
6. Прочитайте текст. Яка роль старослов’янської мови в роз-
витку української мови? Визначте, що таке старослов’янізми.
Які функції вони виконують у сучасній українській мові?
Старослов’янізми — це такі слова, які до лексичного складу
східнослов’янських мов успадковані від мови старослов’янської,
що сформувалась в ІХ столітті на основі живих македонських
говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов’яни певний час
використовували старослов’янську мову в функції літературної,
яка мала для них міжнародне значення.
У Х столітті з розвитком Київської Русі старослов’янська
мова була запозичена й східними слов’янами. В деяких жанрах,
головним чином у церковно-релігійній літературі, вона вжива-
лася протягом ряду століть. Старослов’янською мовою, якій була
властива певна літературна організованість, складалися самобутні

твори, ще більше нею перекладалися книги різноманітного змісту
з грецьких оригіналів. У старослов’янській мові були поширені
слова для назв багатьох понять, насамперед абстрактних, для яких
ще не існувало відповідників у живих давньоруських говорах. Такі
слова й запозичувалися в давньоруську мову з старослов’янської
в першу чергу. Проте серед старослов’янізмів, засвоєних східними
слов’янами, могли бути й інші назви, зокрема побутові, що по-
ширилися внаслідок занесення до них від південних слов’ян ра-
ніше невідомих речей побуту: плащ, палата, область.
Старослов’янізми характеризуються деякими фонетичними
і граматичними особливостями. Найголовніші з них такі:
1. Сполучення ра, ла, ре, ле відповідно до східнослов’янських
оро, оло, ере, еле (храм — хороми, глава — голова, древко —
дерево).
2. Наявність префіксів воз-, пред-, со-, суфіксів -знь, -тель,
-ство (воздати, предтеча, соратник, приязнь, учитель, брат-
ство).
Здебільшого старослов’янізми виконують у сучасній укра-
їнській літературній мові стилістичну функцію. Іноді їх ужи-
вання обумовлене темою твору, як наприклад, у поемі «Марія»
Т.Г. Шевченка:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Вони використовуються й для соціальної характеристики від-
повідних персонажів художніх творів.
Досить часто за допомогою старослов’янізмів створюється ви-
сокий або урочистий стиль мови. Напр.: Благословенна ти в ві-
ках, як сонце наше благовісне.
Старослов’янізми виступають й у функції стилістичного
засобу, який надає висловлюваній думці зниженого, іроніч-
ного або сатиричного забарвлення. Це досягається поєднанням
старослов’янізмів із звичайними побутовими словами, а особ-
ливо словами зниженими, із значенням згрубілості: Хотілося б
зігнать оскому на коронованих главах, на тих помазаниках бо-
жих (За М. Жовтобрюхом).
7. Доберіть до поданих слів старослов’янізми та складіть з ними
речення.
Володар, ворота, ворог, голос, золото, сторож, город.
8. Прочитайте речення. Знайдіть старослов’янізми та з’ясуйте
їх функції.
1. Історія — це святая святих народу (О. Довженко). 2. Гри-
мить! Благодатна пора наступає (І. Франко). 3. Я його трійчаком
як блисну! — так воно тільки — іве! — та в ярок, як вихор! І чу-
вала забув. Я, правду казавши, і не помітив, кого я поблагословив
(Остап Вишня). 4. Що ти тут, старосто мій,— теє-то, як його —
розглагольствуєш з пришельцем? (І. Котляревський).
9. Прочитайте. Визначте старослов’янізми. Укажіть на морфо-
логічні й лексичні ознаки старослов’янізмів.
Щедра нагорода, людська приязнь, насущний хліб, священне
братство, премудрий Господь, ваші уста, благородна людина.
Чим відрізняються поняття спільнослов’янська лексика та
східнослов’янська лексика?
Наведіть приклади спорідненості лексики української та ін-
ших слов’янських мов.
Назвіть особливості власне українських слів.
Які функції виконують старослов’янізми?
Використовуючи етимологічний та тлумачний словник, скла-
діть розповідь про три власне українських слова.
Урок № 52
ЗАПОЗИЧЕНА ЛЕКСИКА.
ПРИЧИНИ І ДЖЕРЕЛА ЗАПОЗИЧЕНЬ.
ЛАТИНСЬКІ Й ГРЕЦЬКІ ЕЛЕМЕНТИ.
СЛОВА УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ
В ЛЕКСИЧНОМУ СКЛАДІ ІНШИХ МОВ
(РОСІЙСЬКОЇ, БІЛОРУСЬКОЇ, ПОЛЬСЬКОЇ)
Мета: навчити учнів розрізняти лексику українського по-
ходження та запозичені слова, розмежовувати по-
няття «іншомовні» та «запозичені» слова; розши-
рити відомості про причини та джерела запозичень
слів; формувати комунікативні уміння правильно
і доцільно вживати в мовленні запозичені слова;
розвивати навички знаходити в текстах запозичені

слова; виховувати любов та повагу до лексичного
багатства рідної мови.
Обладнання: копії текстів, таблиця «Причини запозичень», таб-
лиця «Найголовніші шари запозиченої лексики».
ХІД УРОКУ
1. Прочитайте текст про одного і того ж птаха. Визначте всі
його назви. Як називаються такі слова? Які з цих назв «свої»,
а які — «чужі», запозичені?
Слово лелека зайшло до нас із південних країв з кримсько-
татарської мови. Там ця назва звуконаслідувальна.
Назва чорногуз — давня українська. Вона вказує на колір
птаха: біла шия, груди, взагалі вся передня частина тулуба, і чор-
ний хвіст.
Назва бусол, боцян, бузько — це різновиди одного слова, що
виступає в польській і словацькій мовах. Воно означає «тупати,
дибати».
Назва гайстер поширена в західних областях України. Похо-
дить вона з німецької мови (За В. Русанівським).
Поміркуйте, чим відрізняються поняття «запозичені» та «ін-
шомовні» слова.
Коментар учителя. Іншомовними вважають слова, не освоє-
ні повністю в мові, що їх запозичила, з погляду на їх формальну
чужорідність та семантичну незрозумілість. Розкриття їх значень
подають словники іншомовних слів.
Запозичені слова становлять цілком засвоєні лексичні одиниці,
зрозумілі щодо форми і значення, а тому вони не сприймаються
мовцями як чужорідні. За цією ознакою вони подаються в тлу-
мачних словниках разом з питомою лексикою (За С. Дорошенком).
2. Відгадайте загадки (запозичені слова).
1. Висить на стіні і в той же час падає. 2. Дерево та дріт,
а кричить на весь світ. 3. Бере билинку, а кидається мішками.
4. Стоїть на даху всіх димарів вище. 5. По дроту ходить, пітьму
розводить (З підручника).
Ключ. Барометр, радіо, комбайн, антена, електричка.
ІV. Засвоєння нових знань
1. Розгляньте таблицю. Розкажіть про причини запозичень. Наве-
діть свої приклади.
Позалінгвістичні
(зовнішні) причини
Внутрілінгвістичні
(внутрішні) причини
Наявність економічних, полі-
тичних, наукових, культурних
зв’язків між країнами: марке-
тинг, супермаркет;
Виникнення нового предмету
чи поняття. Наприклад, поява
музичного інструменту, розро-
бленого італійським майстром
Кристофері, зумовила збага-
чення лексичного складу бага-
тьох країн італійським словом
фортепіано
Намагання уникнути полісемії
«свого» слова, тобто закріпити
за «своїм» і «чужим» словом
різні смислові відтінки: ва-
рення — «зварені в цукровому
сиропі, меді чи патоці ягоди
або фрукти», джем (з англ.
jam) — «густе варення з фрук-
тів або ягід, що має вигляд
желеподібної маси»;
Прагнення замінити існуюче
багаточленне найменування
одночленним: вправний стрі-
лець — снайпер
2. Розгляньте таблицю «Найголовніші шари запозиченої лек-
сики». З яких мов найчастіше запозичуються слова? Визначте
сфери функціонування цієї лексики (військова, технічна, одяг,
предмети побуту, мистецтво, політика тощо).
Слова
старо-
грецького
похо-
дження
Слова
латин-
ського
похо-
дження
Слова
тюрк-
ського
похо-
дження
Слова
німець-
кого по-
ходження
Слова
англій-
ського
похо-
дження
Слова
фран-
цузького
похо-
дження
Кедр,
кипарис,
лавр, мак,
м’ята,
мигдаль
Дедукція,
реакція,
формула,
аргумент,
меридіан
Гарбуз,
ізюм,
балик,
кавун,
кумис,
лапша,
урюк
Май-
стер, вер-
стат, цех,
шина,
кран
Танк,
трамвай,
комбайн,
тролейбус
Політика,
прем’єр,
дебати,
бюрократ,
парламент
Ікона, ака-
фіст, ан-
гел, демон,
вівтар,
ідол, мо-
нах, ладан
Адвокат,
нотаріус,
апеля-
ція, про-
куратура,
юрист
Каблук,
таз, казан,
амбар, ба-
лаган, са-
рай, утюг,
чарка
Бинт,
пластир,
лазарет,
фельдшер,
шприц
Спорт,
спортс-
мен, фут-
бол, бокс,
чемпіон,
фініш
Жанр,
сюжет,
мотив,
романс,
рояль,
суфлер

Слова
старо-
грецького
похо-
дження
Слова
латин-
ського
похо-
дження
Слова
тюрк-
ського
похо-
дження
Слова
німець-
кого по-
ходження
Слова
англій-
ського
похо-
дження
Слова
фран-
цузького
похо-
дження
Бібліо-
тека, гра-
матика,
історія,
філософія,
драма, те-
атр, син-
таксис
Аудито-
рія, лек-
ція, лек-
тор,
студент,
екзамен,
універси-
тет
Бугай,
кізяк,
буланий,
отара,
чабан,
табун
Арфа,
флейта,
гастроль,
мольберт,
ландшафт
Піжама,
светр,
френч,
смокінг
Гарні-
зон, міна,
атака,
каска,
партизан,
фронт
Кроко-
дил, кит,
єхидна
Ангіна,
ампута-
ція, орди-
натор, фу-
рункул
Аршин,
базар, та-
можня,
бариш,
казна
Галстук,
футляр,
фартух,
бутерброд
Біфштекс,
пудинг,
ром, пунш
Костюм,
пальто,
жакет, ву-
аль, блуза
Андрій,
Василь,
Олек-
сій, Олек-
сандр,
Олена, Со-
фія
Віктор,
Віталій,
Валерій,
Павло,
Юлія
Штаб,
офіцер,
солдат,
юнкер,
єфрейтор,
фланг
Мітинг,
бойкот,
лідер,
клуб, ло-
каут
Пудра,
абажур,
одеколон,
браслет,
люстра,
трюмо
1. Прочитайте коротенькі нариси про запозичені слова. Знай-
діть усі запозичені слова, які є в текстах.
Текст № 1
У стародавніх римлян слово канікула означало собачка.
А в нас, як відомо, канікулами називається перерва в занят-
тях. Чи не дивно? Виявляється, що ні. Зоря в сузір’ї Великого
Пса — Сіріус — у південних країнах найяскравіша від 22 липня
до 23 серпня. В цей час там особлива спека, що викликало по-
требу зробити перерву у навчанні. В латинській мові така пере-
рва не мала спеціальної назви, а в нас вона пов’язується із зга-
даним терміном (З кн. «Культура слова»).
Текст № 2
На столі у вчителя журнал. Не шукайте родичів цього слова
серед наших слів, бо воно запозичене. Утворене воно від фран-
цузького слова жур — «день». Виходить, що журнал — це щоден-
ник, в якому щодня записують ваші добрі й не дуже добрі діла.
За хорошу оцінку дома похвалять, за погану — перепаде «на го-
ріхи», та все ж не так, як в Голландії. Там нещодавно ввели спе-
ціальний податок, який мусять сплачувати батьки, якщо учень
погано вчиться (За А. Коваль).
2. Продовжіть ряди слів, які б починалися грецькими і латин-
ськими елементами.
1. Аеро… (грецьке «повітря») — … 2. Біо… (грецьке «життя») — …
3. Зоо… (грецьке «тварина») — … 4. Інтер… (латинське «пере-
бування поміж») — … 5. Теле (грецьке «далеко») — … 6. Лабор
(латинське «труд») — …
3. Проведіть лінгвістичне дослідження. Прочитайте слова. Згру-
пуйте їх за походженням: грецькі і латинські.
Поміркуйте, які ознаки:
а) за звуковим оформленням;
б) за морфологічною будовою властиві запозиченим словам
з грецької, а які — з латинської мови.
Академія, депресія, пленум, апостроф, ера, регрес, епоха, фі-
зика, філологія, імміграція, реконструкція, радіус, олімпіада,
демобілізація, піраміда, дикція, атеїст, алогізм, екскурсія, ре-
ферендум, ультиматум, ультраконсервативний.
4. Простежте, з якої мови і через які мови примандрувало до нас
слово папір. Зробіть висновок, чи завжди слово відразу (прямо)
запозичується з іншої мови.
Слово папір прийшло до нас через польську мову з німецької
і зустрічається в книжках, починаючи з ХVІ ст. Вимовлялося воно
в усіх трьох мовах майже однаково: у німців — папір, у поляків —
папієр, в українців — папір. Німці взяли це слово з латинської
мови (нею, як ви пам’ятаєте, розмовляли в Стародавньому Римі;
в середні віки в Європі нею писали наукові праці). Римляни це
слово, як і багато інших, узяли у греків, а греки — у єгиптян.
Так ми дійшли з вами до прабатьківщини слова папір і до рос-
лини, яка називалася папірусом (З тв.А. Коваль).
Як ви розумієте слово прабатьківщина? Запозичене воно чи
українське?
5. Прочитайте текст. Назвіть приклади українізмів в інших
слов’янських мовах.
Збагачуючись за рахунок іншомовної лексики, українська
мова також була джерелом для поповнення словника тих народів,
з якими український народ має різні стосунки і взаємозв’язки.

Українські слова в різні часи засвоєні російською мовою: деякі
з них в ХІХ столітті і ще раніше (бондарь, вареник, галушка,
корж, кожух, хлопец, хлебороб, школяр, детвора, хутор), інші ж
після Великої Жовтневої соціалістичної революції (девчата, се-
лянство, незаможник, недобиток). До запозичень з української
мови належать також утворенні з суфіксом -щин (а) для назв
власних географічних понять: Полтавщина, Чернігівщина, Зве-
нигородщина.
До польської мови запозичено з української такі слова, як
bohater, wataha, holota, czereda, czeremcha, Sobor і ін.
Починаючи з ХVІІ століття, лексичними запозиченнями з ук-
раїнської мови збагачується також словник французької мови. Се-
ред слів, засвоєних з української мови, хоч вони й не всі з похо-
дження споконвічно українські: porog, cosaque, kourene, la Sietche,
ataman, Haidamak, borsch тощо.
Лексика, запозичена з української мови, є і в білоруській,
чеській, словацькій, румунській, угорській і в деяких інших мо-
вах (За М. Жовтобрюхом).
Проведіть лінгвістичне дослідження, дослідивши історію слів
гривня, жито, університет, пшениця.
Урок № 53
СЛОВА ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМИ У СКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.
КАЛЬКИ. ВАРВАРИЗМИ
Мета: поглибити відомості школярів про слова іншомов-
ного походження, інтернаціоналізми, кальки та вар-
варизми у складі української мови; удосконалювати
вміння знаходити в тексті слова іншомовного по-
ходження, пояснювати їх значення на основі слов-
ника іншомовних слів, доречно використовувати
їх у мовленні, добирати власне українські сино-
німи; за допомогою дидактичного матеріалу спри-
яти осмисленню учнями величі лексичного багат-
ства української мови.
Обладнання: копії текстів, таблиця для заповнення, картки для
роботи в групах, словник іншомовних слів.
ХІД УРОКУ
1. Прочитайте визначення термінів варваризм, інтернаціона-
лізм, калька.
Варваризми (від гр. barbarismos — звуконаслідувальне слово,
що позначало в греків «незрозумілу мову, бурмотання») — іншо-
мовні слова чи звороти, що не стали загальновживаними, тому
здебільшого трапляються в писемному мовленні в чужорідній
графічній передачі, наприклад: homo sapiens (лат.) — «людина
як розумна істота», idеe fix (фр.) — «нав’язлива думка», happy
end (англ.) — «щасливий кінець».
Інтернаціоналізмами вважаються слова, які в однаковому
чи близькому звучанні і при наявності того самого значення за-
кріплені в словниковому складі багатьох мов світу. У ролі інтер-
націоналізмів виступають наукові терміни (аналіз, синтез), на-
зви наук (математика, фізика, хімія), політична термінологія
(мітинг).
Крім прямого перенесення слів з мови у мову, існує спосіб
запозичень, який іменується калькуванням. Калькування — це
процес, при якому з чужої мови копіюється зразок творення
слова або переймається його семантика, звукове ж його оформ-
лення не переноситься.
Словотвірні кальки — це нові слова, які виникають на базі
власного матеріалу за словотвірним зразком іншомовного слова
завдяки буквальному перекладу морфологічних частин слова. Це
може бути переклад обох частин складного слова, пор.: українське
громовідвід (з рос. громоотвод), російське правописание (з грец.
orthographia, в якому orthos — «правильний», grapho — «пишу»),
українське і російське безсмертник, бессмертник з французь-
кої immortel (За С. Дорошенком).
1. Заповніть таблицю нижче поданими словами. Доберіть укра-
їнські відповідники, де це можливо.

Інтернаціоналізми Варваризми Кальки
Географія, табула раса, лексикографія, okay, інтерв’ю, п’яти-
річка, tête-ā-tête, літописець, хокей, відсоток, се ля ві, індустріа-
лізація, грузовик, візаві, Благовіщеня, бебі-сіттер, біологія, соло,
брутто, шерше ля фам.
2. Поясніть значення й установіть джерело інтернаціоналізму.
Доберіть український відповідник. Складіть речення.
Лінгвістика, індустрія, фольклор, амплуа, анонс, бізнес, бри-
фінг, асиміляція, абревіатура, рекреант, дефект.
3. До поданих словосполучень доберіть іншомовні відповідники.
З’ясуйте, які з наведених слів є кальками і з яких мов.
Урочиста церемонія введення на посаду глави держави; шу-
кач сумнівних ризикованих пригод; система загальноприйнятих
правил, що визначають норми літературної вимови; невелика
пласка валіза; основа, опора, підґрунтя чого-небудь; ритмічна
гімнастика; взаємне пристосування звуків один до одного в по-
тоці мовлення; милозвучність мови; модна пісня, мелодія; крес-
лярський інструмент, яким креслять кола; галузь мовознавства,
яка досліджує власні імена; перелік страв у ресторані.
4. Прочитайте текст. Випишіть лексичні запозичення. Вкажіть
джерело запозичення.
Художній текст складний і багатоплановий. Завдання його ін-
терпретації — виявити максимум закладених у ньому думок і по-
чуттів художника. Задум автора втілений у творі і тільки з нього
може бути реконструйований. Саме це завдання є основним для
інтерпретації тексту, яка може бути витлумачена як освоєння
ідейно-естетичної, смислової та емоційної інформації художнього
твору, що здійснюється шляхом відтворення авторського бачення
і пізнання дійсності (А. Загнітко).
Коментар учителя. У мові художніх творів найчастіше варва-
ризми та кальки використовуються у функції комічного зниження
декларованої теми або ж для відтворення відповідного колориту.
Емоційний ефект від використання в тексті твору варваризмів
пов’язаний насамперед з неповною зрозумілістю для пересічного
читача їхнього значення, яка затримує на собі увагу і стимулює
творчий потенціал людської фантазії.
Інколи як особливий різновид варваризмів виокремлюють так
звану макаронічну мову, під якою найчастіше розуміють мову,
надзвичайно густо пересипану варваристичними домішками, над-
мір яких перетворює її у своєрідний жаргон (З підручника).
5. Знайдіть у наведених реченнях слова іншомовного походження,
визначте джерело запозичення. Укажіть кальки та варва-
ризми, з’ясуйте їх функцію.
1. У сільській убогій церкві грають Requiem органи, хор голо-
сить Miserere, люд зітхає De profundis (Леся Українка). 2. Скре-
сались коні. Бій кипить довкола. Горить землі простріляний ква-
драт. Впав індіанець. Раптом… «Хау кола!» А це по-індіанськи:
«Здрастуй, брат!» (Л. Костенко). 3. Ах, це ви? Бонджур! А я так
зачиталась! Мерси, што прийшли…» (М. Старицький). 4. «Прошу
пардону, мадам. Але в мене сьогодні аудієнція з консулом. А ля
фуршет і шведський столик! Аріведерчі, ма шер!» (О. Чорногуз).
5. Еней, к добру з натури склонний, Сказав послам латинським
так: «Латинус реке єсть невгомонний, А Турнус пессімус дурак.
Ікваре воювать вам мекум? Латинуса буть путо це кум, А вас,
сеньйорес, без ума (І. Котляревський).
6. Робота в групах
Картка № 1
Випишіть із словника іншомовних слів п’ять лексем італій-
ського походження, пов’язаних з різними видами мистецтва.
Картка № 2
Випишіть із словника іншомовних слів п’ять англіцизмів,
пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Поясніть лексичне
значення виписаних слів. З одним із слів складіть речення.
Картка № 3
Випишіть із словника іншомовних слів п’ять лінгвістичних
термінів латинського походження. Поясніть лексичне зна-
чення виписаних слів. З одним зі слів складіть речення.
Картка № 4
Випишіть із словника іншомовних слів п’ять лексем грець-
кого походження, пов’язаних з церковно-релігійним життям.
Поясніть лексичне значення виписаних слів. З одним із слів
складіть речення.
Картка № 5
Випишіть із словника іншомовних слів п’ять лексем німець-
кого походження, пов’язаних із медициною. Поясніть лек-
сичне значення виписаних слів. З одним зі слів складіть ре-
чення.

З газетного тексту у 500 слів випишіть і розподіліть за окре-
мими групами різні за походженням слова. Поясніть значення
іншомовних слів. Знайдіть варваризми та кальки. Розкажіть
про соціальні причини, якими зумовлена наявність в україн-
ській мові різних за походженням слів.
Урок № 54
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВИЛЬНОГО І ДОЦІЛЬНОГО
ВИКОРИСТАННЯ ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКИХ
ТА ЗАПОЗИЧЕНИХ СЛІВ
Мета: узагальнити і систематизувати знання учнів про
вживання власне українських та запозичених слів;
формувати уміння і навички розрізняти споконвічну
українську лексику та іншомовні слова; правильно
і доцільно вживати запозичені слова у мовленні;
збагачувати словникових запас десятикласників;
розвивати комунікативні уміння; виховувати уваж-
ність, навчальну активність.
Обладнання: копії текстів, словник іншомовних слів, «Короткий
тлумачний словник лінгвістичних термінів».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Узагальнення та систематизація знань
1. Випишіть із тексту власне українські слова, визначте їхню се-
мантику і вкажіть їх специфічні ознаки.
У серці вільна і єдина — моя безсмертна Україна. Вона живе,
квітує садом, тяжіє гроном-виноградом, жовтіє житніми снопами,
синіє ріками-морями, мов криця в сонці пломенить, не знає спо-
кою, не спить… У неї обрії, як мрія, над нею сонце, як надія, яку
плекає кожна мати для свого рідного дитяти. Вона — мов колос,
мов твердиня, моя любов, моя гординя (В. Грінчак).
2. Порівняйте текст вірша Т. Шевченка з перекладами. Випишіть
спочатку слова, спільні для усіх трьох уривків, а потім відмінні.
З’ясуйте семантичну тотожність (або різницю) останніх.
ЗАПОВІТ
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(Тарас Шевченко)
ЗАВЕЩАНИЕ
Как умру, похороните
На Украйне милой;
Пусть курган в степи широкой
Будет мне могилой.
Положите так, чтоб видел
Я луга и кручи,
Чтобы слышал, как волнами
Днепр ревет могучий…
Схоронивши, поднимайтесь,
Цепи разорвите;
Злою, вражескою кровью
Волю окропите.
И меня в семье великой,
В братстве вольном, новом
Поминуть не позабудьте
Добрым, тихим словом.
(Пер.І. Бєлоусова)
ЗАПАВЕТ
Як памру, дык пахавайце
Мяне на кургане,
Сярод стэпу шырокага
На Украіне слаунай,

Каб бяскрайнія розлогі,
І Дняпро, і кручы
Было відна, было чутна,
Як грыміць грымучы…
Пахавайце, ды уставайце,
Ланцугі парвіце,
І варожай злой крывёю
Волю акрапіце.
І мяне у сям’і валікай,
Сям’і вольнай, новай
Памянць вы не забудзьце
Нязлым цілім словам.
(Пер.З. Бядулі)
3. Знайдіть у наведених реченнях слова іншомовного похо-
дження. Визначте джерело запозичення. Поясніть правопис
слів іншомовного походження.
1. Наостанку в Шато почали запалювати феєрверки й світити
бенгальськими вогнями (І. Нечуй-Левицький). 2. Три силуети ви-
мальовуються в тумані (Г. Тютюнник). 3. Широким діапазоном
текстотворення характеризуються син семантичні сполучники
(А. Загнітко). 4. Трансляція по радіо і по телевізору (В. Нестайко).
5. Голчасті брильянти: кольє, персні, шпильки (фальшиві і справ-
жні) — крутяться на спеціальних штативах (В. Винниченко).
4. Запишіть подані слова парами так, щоб спочатку було укра-
їнське слово, а потім — іншомовне. Як називаються в лексиці
такі пари?
Негоціант, поет, афіша, життєпис, крайнебо, термометр, бей,
оплески, купець, відтінок, нюанс, льотчик, градусник, горизонт,
оголошення, аплодисменти, пілот, бард, князь, біографія.
5. З «Короткого тлумачного словника лінгвістичних термінів»
випишіть кілька мовознавчих термінів і поділіть їх на власне
українські та іншомовні. З’ясуйте, до яких іншомовних термі-
нів можна дібрати українські синоніми. Складіть діалог з ін-
шомовними термінами.
6. Прочитайте історію одного імені. Чи знаєте ви, що означає
ваше ім’я і з якої мови воно прийшло?
Мешканці давньої Греції вельми шанували легендарну сестру
бога Зевса, котру звали Деметрою, або Димитрою. Була вона бо-
гинею достатку й хліборобства. Саме її найменування стало осно-
вою нашого імені Дмитро, яке, отож, у вільному перекладі може
означати: той, хто обробляє землю, хлібороб.
Ім’я має чимало здрібнілих форм (Дмитрик, Дмитерко, Дми-
трусь, Митрусь, Митро, Митько, Митяш, Митя) та дало поча-
ток чималому гуртові прізвищ (Дмитренко, Дмитрук, Дмитерко,
Димитров, Митрусенко, Митяшенко) (З кн.І. Глинського «Твоє
ім’я — твій друг»).
7. Вибірковий словниковий диктант. З поданих слів запишіть
лише кальки.
Орфоепія, дружба, університет, Вища Атестаційна Комісія,
жовтень, орфографія, інтерпретація, безсмертник, диспут, телеві-
зор, громовідвід, п’ятирічка, параграф, есе, парадигма, біохімія,
літописець, анонс, амплуа, Євангеліє, артефакт, Благовіщення,
лексикографія, джерело, пальто.
8. Поясніть значення кожного слова. З’ясуйте, яке з цих слів є за-
йвим, тобто не може за семантикою об’єднуватися з іншими.
1. Манто, пікет, пончо, тога, туніка. 2. Регата, рекет, регбі,
спорт, спаринг. 3. Акварель, абордаж, офорт, натюрморт, естамп.
4. Альбатрос, анчоус, гризлі, гудрон, ківі. 5. Банджо, гобой, ал-
горитм, зурна, тамтам.
9. Англійські слова часто стосуються спорту, французькі — по-
буту й розкоші, німецькі — техніки, італійські — музики, гол-
ландські — мореплавства. Згрупуйте подані слова в такому
порядку, як вони названі в завданні.
Браслет, брильянт, шлюпка, матч, одеколон, каюта, соната,
акорд, адажіо, цех, рекорд, лобзик, гол, домкрат, імпровізатор,
тренер, муфта, сервіз, флакон, зумер, квартет, трап, арія, кла-
пан, віолончель, люстра, пудра.
10. З поданого тексту випишіть слова, що належать до споконвічно
української лексики, і слова, що є лексичними запозиченнями.
Споконвічно українську лексику диференціюйте на:
а) успадковану зі спільноіндоєвропейської прамови;
б) утворену від спільнослов’янської основи;
в) спільносхіднослов’янську;
г) власне українську.
Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом та зо-
лотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше використовували
червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка тра-
плявся і чорний колір. Сині нитки ніколи не використовувалися,
тільки в поєднанні з червоними. Орнамент на хустках був колись
переважно геометричний, а з ХVІІІ століття, навпаки: для хусток,

як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент — сти-
лізовані квіти рожі, васильків, гвоздик (О. Воропай).
11. Визначте помилки у використанні запозичених слів.
1. Контекст вашої думки мені незрозумілий. 2. Чого ти вла-
штовуєш інтервенцію у наші стосунки із Сашком? 3. Розмова
короля із сином у другому акті була найяскравішим монологом
спектаклю. 4. Кардіограма на стенді відображала результати ро-
боти колективу у ІІ півріччі. 5. Я купив фрукти і торт. Це буде
моя контрибуція у вечірку. 6. Я ще вчора записався на аудієнцію
до лікаря. Він фахівець найвищого рангу (З посібника).
12. Доберіть відповідники до сталих латинських виразів, які часто
використовуються в мові ЗМІ.
Momento mori, post factum, tabula rasa, persona (non) grata,
post scriptum, status qvo.
З творів художньої літератури випишіть по два речення з
а) іншомовними словами;
б) з варваризмами;
в) з кальками;
г) власне українською лексикою.
Вкажіть джерело запозичення, поясніть правопис іншомовних
слів, зазначте стилістичні функції варваризмів та кальок.
Урок № 55
НАПИСАННЯ ВІДГУКУ ПРО ТВІР МИСТЕЦТВА
Мета: подати відомості про особливості написання від-
гуку про твір мистецтва; розвивати мовленнєво-
комунікативні вміння здійснювати змістово-ком-
позиційний аналіз тексту відгуку, створювати власні
відгуки про твори мистецтва і письмово оформлю-
вати їх; виховувати повагу до художніх надбань
української культури.
Обладнання: копії текстів, пам’ятка «Як складати відгук про
твір мистецтва», таблиця «Орієнтовна схема від-
гуку на твір мистецтва», картина І.К. Айвазовського
«Дев’ятий вал».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Актуалізація теоретичних положень з теми
Коментар учителя. Людині властиво поділитися своїми вра-
женнями і думками, викликаними прочитаною книжкою, пере-
глянутим спектаклем, кінофільмом, телепередачею, картиною,
скульптурою. Ці думки можна висловити у відгуку або рецензії.
Відгук — це текст, в якому дається оцінка прочитаного, по-
чутого, побаченого, висловлюється ставлення до нього.
Відгук складається з двох частин: у першій частині вислов-
люється думка про те, сподобалось чи не сподобалось побачене,
у другій — обґрунтовується висловлена оцінка.
Щоб належно оцінити певний твір, по-перше, треба мати чітке
уявлення про специфіку його видів і жанрів, а по-друге, бути доб-
ре обізнаним з роботами автора і з цим твором (З підручника).
1. Вибіркова робота.
З’ясуйте, чи можна вважати слова рецензія та відгук синоні-
мічними?
Які види мистецтва вам відомі?
Пригадайте, чи доводилося вам складати відгуки на літера-
турні твори, кінофільми, картини? Визначте, за яких обста-
вин це було, яку мету ви переслідували та які труднощі у вас
виникали?
IV. Підготовча робота до написання відгуку
1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку та стиль ви-
кладу. Чи можна назвати це відгуком на твір мистецтва? Як
автор обґрунтовує свою думку про творчість відомого україн-
ського поета Л. Талалая? Як автор виражає свою оцінку?
ОДНА ХВИЛИНА ЗОЛОТА
Леонід Талалай. Наодинці зі світом.К., Молодь, 1986
«Що вибере пам’ять В останню хвилину Із того, що бачив, Про-
жив і відчув? Можливо, дитинство, Можливо, калину, Можливо,
кохану, В краплинах дощу… Забудуться болі, Забудуться втрати,
Дрібниці, якими, Буває, живу. Якою востаннє Побачу я матір?
Якою — дорогу? Якою — траву? Якою відчую Тоді Батьківщину,
Про що наостанку Подумаю я? В останню хвилину, В останню
хвилину Що вибере Пам’ять моя?..»

До нової книжки Леоніда Талалая «Наодинці зі світом» пере-
йшло багато віршів з двох попередніх, і це закономірно — поет
не змінив ні стилю, ні проблематики, він розширює уже опано-
вану площу.
Поезія Талалая претендує бути виразником найсокровеннішого
в людині — її інтуїтивних буттєвих начал. Ритміка поета, його
світло-трагедійна метафорика, акварельна підсвітка його твор-
чості — усе свідчить про те, що йдеться про вторгнення у гли-
бини підсвідомого: звідси тривожність його музи, зрозуміла «за-
гадковість» його образів. Якийсь постійний неспокій — ось стан,
що в ньому перебуває ліричний герой Талалая.
Ось цикл «Золотий пісок». Якби я мав такі повноваження, я б
видав його маленькою, гарно ілюстрованою книжечкою на зра-
зок Павличкової «Таємниці твого обличчя». Цю пісню про матір
в нашій літературі можна поставити поряд Олійникової «Сивої
ластівки».
Світовідчуття Талалая підкріплене художністю, а художність,
в свою чергу, досягає високого звучання завдяки світовідчуттю.
Можливо, багато людей, зокрема поетів, мають таку гостроту від-
чування миті, як Талалай, але зафіксувати і тим самим виразити
її може лише неповторне слово. Легкі й неповторні, високі і світлі
талалаєвські метафори западають у душу і в пам’ять: це творчість
у справжньому її розумінні. Це тільки на перший погляд вигля-
дає безхитрісним: «І знову сенс людського «бути» Стає прозорим,
як сльоза: Повітря студного вдихнути І теплим видихнуть назад»;
«І не змінити вже сльозі глибоке русло на обличчі»; «Постоїмо
біля щастя, Як біля води швидкої»… Що ж стосується таких ві-
ршів, як «Глибокий сад», «Доторкнулося сонце закритих повік»,
«Брат мій соняшник», то це суцільне метафоричне писання, за до-
помогою якого поет створює прекрасний і глибокий світ.
Нова збірка Л. Талалая, гарно оформлена, схожа на подарун-
кове видання, і направду — маленьке свято для читацької душі.
Збірка рівна, наскрізь перейнята сонцем, терпким запахом саду,
сповнена істинних, несурогатних інтуїтивних відчуттів, а ще —
пам’яті.
Абсолютна більшість уміщених у збірці «Наодинці зі світом»
віршів несе на собі печать новизни, поетичної свіжості. Слова
тут оживають, стаючи позначками внутрішнього руху героєвої
душі.
Потреба зафіксувати так виразно відчуте бентежжя людського
духу знову і знову кличе Леоніда Талалая до чистого листка па-
перу… (За Я. Мельником).
Знайдіть у тексті речення:
а) в яких висловлена думка про лірику майстра слова;
б) подається аналіз художньої майстерності поета.
2. Оберіть стиль мовлення та форму відгуку (лист, стаття, запис
вражень у щоденник, розповідь), якщо:
1) Адресат мовлення — ваш ровесник; мета спілкування — при-
вернути увагу до твору, посперечатися з приводу оцінки його
героїв.
2) Адресат мовлення — ваші друзі, батьки; мета спілкування —
поділитися враженнями від прочитаного, побаченого.
3) Адресат мовлення — автор твору, на який складається відгук;
мета відгуку — висловити свою думку про твір мистецтва.
3. Розгляньте таблицю «Орієнтовна схема відгуку на твір мис-
тецтва».
Схема відгуку
на книгу
на кінофільм
на твір живопису
Зміст книжки;
Актуальність тема-
тики твору;
Особливості компо-
зиції книжки;
Майстерність ав-
тора у зображенні
характерів героїв;
Сила впливу слова
письменника;
Мистецтво худож-
ника, ілюстрації,
оформлення книги;
Основна думка від-
гуку
Тема та ідея кіно-
фільму;
Стислий переказ;
Оцінка фільму;
Значення проблеми,
порушеної у фільмі;
Враження від роботи
режисера, гри акто-
рів, музичного су-
проводу тощо;
Підсумкова оцінка
кінокартини;
Рекомендації тим,
хто не дивився фільм
Тема та ідея кар-
тини;
Найбільш
яскраві образи;
Враження від
картини з еле-
ментами оцінки;
Майстерність ро-
боти художника;
Враження від ко-
льору та яскра-
вості фарб;
Основне призна-
чення картини;
Висновки
Словосполучення, які доцільно використовувати під час складання
відгуку на твір мистецтва: твір цікавий тим; мене вразило; особ-
ливо запам’ятався; увагу привертає; автор вдало (переконливо,
яскраво, захоплююче); на жаль, герой; у творі порушуються проб-
леми; порушується питання; стверджується думка; основна думка
розкривається
4. Уявіть ситуацію: ви стали учасником обговорення картини,
книжки чи фільму. Підготуйте усний відгук на твір живопису.
Мета відгуку — поділитися своїми враженнями про побачене.
Скористуйтеся пам’яткою та таблицею.

5. Розгляньте пам’ятку «Як складати відгук про твір мистецтва».
ПАМ’ЯТКА
«Як складати відгук про твір мистецтва»
1. Визначити адресата і мету спілкування.
2. Дібрати форму відгуку: лист, повідомлення, записи вражень
у щоденник, стаття до періодичного видання тощо.
3. Визначити стиль і тип мовлення.
4. Обґрунтувати свою думку про твір мистецтва. Добирати пе-
реконливі аргументи.
5. Вживати лише ті мовні засоби, які характерні для обраного
стилю і жанру мовлення.
6. Дотримуватися вимог до мовлення та культури спілку-
вання.
4. Розгляньте картину І. Айвазовського «Дев’ятий вал». Прочи-
тайте текст про неї. Чи можна цей текст назвати відгуком?
Що, на ваш погляд, слід додати, що змінити в змісті, в мов-
леннєвому оформленні? Скористайтеся таблицею «Орієнтовна
схема відгуку на твір мистецтва».
Споглядання творів мистецтва із зображенням бурхливої стихії
несе усвідомлення бурхливого життя, бурхливих прагнень митця.
Переказує його погляд на світ, але чи настільки просто? І чи лише
митця? Якби твір мистецтва розкривав світові душу лише самого
митця, чи споглядали б його мільйони? Художній шедевр має
бути дзеркалом людської свідомості й дороговказом. А дзеркало
душі лише у дурня є рівним. То ж тому й море на творах видат-
ного мареніста бурхливе, наче життя.
На більшості творів маестро зображав на морській поверхні
кораблі, човни, потерпілих на корабельних уламках. То долі люд-
ські у морі життя. Душа людська — дзеркало моря життя. Море
у творах митця стає зображенням життя, середовища існування
людини, а з іншого боку — її душевного стану, який надчутли-
вий до стану середовища життя.
У творах маестро найчастіше зображуються два і більше
об’єктів, але взаємопов’язаними переважно є два. Скажімо, ко-
рабель, котрий кидає бурхливе море, й люди на уламках, котрі
шукають порятунку. А де він, порятунок, чи на кораблі, котрий
сам сподівається лише «на промінь надії»? Це зображено без-
надію у морі життя, чи «промінь надії» для того, хто бореться
за порятунок? А, можливо, корабель — то надія потерпілого
у бурхливій стихії життя і маестро зобразив на своєму полотні
розгублену людину в бурхливому морі життя, котра сподівається
на надійний корабель?
Але художник зображав й подолання стихії. У ряді його ро-
біт присутня ідея руху людської долі від пункту до пункту, коли
від берега, біля котрого стоїть корабель, відходить човен і прямує
до корабля, котрий стоїть на рейді у морі. Так і стихія життя,
зображена в інших творах майстра, несе людську долю, симво-
лізовану кораблем. Навчитися вправлятися зі стихією, напере-
кір життєвим обставинам, знайти відповідний спосіб налашту-
вати свідомість завдяки світлу і тіні — ось вона — мета майстра!
(З Інтернету).
V. Написання відгуку
Підготуйте письмовий відгук у формі статті публіцистичного
стилю до періодичного видання про твір мистецтва.
Завершити написання відгуку.
Урок № 56
ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА СФЕРОЮ ВЖИВАННЯ.
ЗАГАЛЬНОВЖИВАНІ СЛОВА. ЛІНГВОКУЛЬТУРЕМИ
Мета: розширити знання десятикласників про словнико-
вий склад сучасної української мови за сферою її ви-
користання, про загальновживану лексику; виро-
бляти лінгвокультурознавчу компетенцію, форму-
ючи цілісне уявлення про мову як національно-
культурний феномен, поглибити знання про кон-
станти української культури, концептуальні лінгво-
культуреми; формувати уміння знаходити в тексті
слова з національно-культурним компонентом зна-
чення, діалектизми, установлювати вмотивованість
їх вживання; виховувати повагу до культури рід-
ної країни.
Обладнання: копії текстів, схема «Лексика сучасної української
мови за сферою використання», тлумачний словник

ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нових знань у ході
1. Розгляньте схему «Лексика сучасної української мови за сфе-
рою використання». Побудуйте розповідь про словниковий
склад української мови за сферою вживання.
Загальновживана — слова,
що використовуються
в різних мовних сферах
і зрозумілі будь-якому но-
сієві мови незалежно від
його місця проживання,
професії, способу життя:
картопля, школа, море,
літо, зелений
Лексика
обмеженого вживання
Соціальні
діалекти
(терміни, арго,
жаргон, сленг)
Територіальні
діалекти
Лексика української мови
2. До названих груп доберіть загальновживані слова.
1. Назви тварин. 2. Назви явищ природи. 3. Назви речей.
4. Назви кольорів. 5. Назви дій. 6. Назви рослин.
3. Вибірковий диктант. Запишіть лише загальновживані слова.
Перевірте себе за допомогою тлумачного словника.
Плай, парубок, пектин, плаксійка, поле, пізній, вечір, плит-
кий, планета, тайстра, врубати, лажа, сестра, читати, жайвір,
флояра, дощ, жмут, бараболя, тубус, лафет, кілобайт, тимпан,
дружба, аваль, пам’ятати, освіта.
4. Виразно прочитайте поезії. Поміркуйте, яка основна думка
цих поезій. За допомогою яких слів автору вдається створити
образ України?
Промовлю слово «мати», промовлю слово «син»,
А потім ще два слова — «калина» і «журба»…
Пречиста рідна мова з непам’ятних глибин —
Співуча, як весілля, живуча, як верба.
Рідна мово, перше слово
Ти в устах моїх плекала,
Першу пісню колискову
Наді мною вознесла,
І як я рідні печальній
Прошепчу слова прощальні,
Присягаю, рідна мово,
Будуть це твої слова.
Промовлю слово «батько» і слово «буревій»,
А потім знов два слова — «криниця» і «кобзар»…
Могутня рідна мова народ водила мій
По мисленому древу — від мурави до хмар.
(Б. Стельмах)
Люблю я в рідному краю
веселі співанки пташині,
і річки бистру течію,
і руту-м’яту при долині;
пропахлі вітром колоски,
гінке, гінке безмежне поле,
і мамин хліб, і ті стежки,
якими вранці йду до школи;
і перші проліски в гаю,
і щедре сонечко в блакиті…
Люблю Вітчизну я свою,
вона — найкраща в цілім світі!
(Л. Компанієць)
5. Прочитайте текст. Сформулюйте визначення поняття лінгво-
культурема. Яким чином у мові можуть виражатися лінгво-
культуреми?
Культурологічна інформація витворена протягом віків мис-
ленням, поведінкою, способом життя етносу, закарбована в ко-
лективній його пам’яті, усталена в системі етичних і естетичних
цінностей, у моральних нормах і звичаях, міфах, обрядах та ві-
руваннях і відображена у виражальних засобах сучасної мови.
З погляду плану змісту лінгвокультуреми мають надзвичайно
широкий спектр культурологічної семантики: це слова, вирази
і конструкції для називання культурних реалій (підприємств,
явищ, осіб); ідей, течій, стилів; це міфи, образи, символи, стере-
отипи. Тому і план вираження культурної інформації у матері-
алі мовних одиниць є також широким: від звукосполучень (твоє
журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і зми-
вало мою утому». М. Коцюбинський), окремих слів, синтаксич-
них конструкцій, виразів, фразеологізмів, афоризмів.

Це можуть бути:
мовний знак, що називає національний артефакт, який не має
мовного еквіваленту в іншій культурі (колядки, щедрівки,
свят-вечір, бандура, троїсті музики, сопілка, гай, тин, руш-
ник, заручини);
сигніфікативна лінгвокультурема, тобто така, денотат якої
спільний для порівнюваних культур, а сигніфікати відрізня-
ються важливістю і змістом культурної інформації (тато,
батько, матуся, ненька, трембіта, батьківщина, подавати
рушники, шишки бгати);
конотативна лінгвокультурема несе культурну інформацію
тільки у конотації мовного знака, а предметно-понятійний
зміст його однаковий або дуже близький у порівнюваних мо-
вах (калина, барвінок, чорнобривці, як тополя стала в полі,
наче волошки в житі, криниця, отчий поріг);
тропеїчні і фігуральні лінгвокультуреми міфологічного, народ-
нопоетичного, фразеологічного, уснорозмовного та писемно-
літературного походження. Це епітети, порівняння, мета-
фори, різних типів параномазії, перифрази та ін. (золоте
слово, срібне весельце, карії очі, дрібні сльози, гірка доля; со-
нячні кларнети; киплять сади під снігом квітня; квітчаста
батьківщино вишні й соловейка (Б.-І. Антонич); блакитними
річками тече льон (М. Коцюбинський);
лінгвокультуреми-фразеологізми етнічного уснорозмовного
і писемно-літературного походження (немає лою під чупри-
ною, не варить баняк, витрішки продавати, позичити в сірка
очей; терновий вінок, лебедина пісня, зачароване коло; немає
пророка у своїй вітчизні, через терни до зірок та ін.);
лінгвокультуреми-народні номени українських місяців, пір
року, традиційних свят тощо (соняшник — сонцепоклонник,
сонцелюб; завірюха — віхола, завія, сніговійниця, хуртовина;
петрівка, спасівка);
символічні лінгвокультуреми — це мовні знаки, що мають
культурний зміст, виражають особливості світобачення на-
ціональної лінгвокультури і сприймаються в суспільстві як
символи (Україна, Дніпро, Кобзар, Каменяр, Великий Луг,
Хортиця, Славутич, Чумацький Шлях, Гетьманщина);
символічні лінгвокультуреми соціально-національної пове-
дінки — це формули мовного етикету (Добридень! Надобра-
ніч! Дякую! Будь ласка! Смачного! Перепрошую! Прошу!
Будьмо! Бувайте! Моє шанування! Слава Ісусу! Навіки слава)
(За Л. Мацько).
6. Прочитайте. Назвіть загальновживані слова. Визначте лінг-
вокультуреми.
1. У росяні вінки заплетені суцвіття до ніг тобі, титане, кла-
демо, ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття (В. Симоненко).
2. Поцілує тебе, моя земле, востаннє, І за повід печаль поведу
до Дніпра (П. Гірник). 3. Зоря Кобзарева нам буде сіяти, допоки
квітує земля (П. Осадчук). 4. Земля моя, Україно, тобі до лиця
Неопалима калина, терни і собори (П. Гірник). 5. На цій землі, де
молочай цвіте І де тополя розмовляє з небом, Росту і я, і мальва
теж росте, Магічно пригорта мене до себе (М. Людкевич). 6. І роз-
цвіла, як квітка, мова на рідній ниві, над струмком (О. Олесь).
7. Може, вийшла русалонька Матері шукати. А може, жде коза-
ченька, Щоб залоскотати (Т. Шевченко).
7. Складіть кілька речень, де б вживалися лінгвокультуреми різ-
них типів.
Складіть діалог про національно-мовний образ України.
Урок № 57
РОЗМОВНА, ПРОСТОРІЧНА, ЕМОЦІЙНО ЗАБАРВЛЕНА
ЛЕКСИКА. СЛЕНГ. ЕКЗОТИЗМИ. ПУРИЗМИ.
СТИЛІСТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ РОЗМОВНОЇ,
ПРОСТОРІЧНОЇ ЛЕКСИКИ
Мета: поглибити відомості учнів про стилістичне розша-
рування лексики: нейтральну, розмовну, просто-
річну лексику, сленг та їх стилістичні функції; про
екзотизми у складі української мови; формувати
уміння визначати види лексики в текстах; збагачу-
вати словниковий запас; розвивати комунікативні
уміння; виховувати адекватне ставлення до пурис-
тичних тенденцій в українській мові.
словник лінгвістичних термінів, таблиця «Сти-
лістичне розшарування лексики», схема «Екзо-
тизми».

ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нових знань у ході
1. У чому полягає відмінність термінів просторічна лексика
та розмовна лексика? Розгляньте таблицю «Стилістичне роз-
шарування лексики». Порівняйте свої відповіді з табличними
даними.
Стилістично
нейтральна лексика
Лексика стилістично забарвлена
Нейтральна лексика Розмовна лексика Просторічна лексика
Слова, що не закрі-
плені за будь-яким
стилем. Вони вжи-
ваються у будь-якій
ситуації спілку-
вання: у підруч-
нику, у виступі
на нараді, конфе-
ренції, художньому
творі, невимушеній
бесіді тощо
Це слова, що мають
знижене (порівняно
з нейтральною лекси-
кою) стилістичне за-
барвлення і викорис-
товуються в усних
різновидах мови —
невимушеній бесіді,
побутовій розмові
тощо, як-от: рюмати,
п’ятихвилинка, про-
чухан, резон, пуза-
тий, роботяга, ма-
туся, ніженьки,
телепень. Розмовні
слова надають мові
неофіційного зву-
чання, експресивно-
емоційного забарв-
лення: позитивну чи
негативну оцінку
До просторічної лек-
сики відносять грубі,
вульгарні слова:
жерти, морда, пас-
куда, варнякати,
товстопузий, сви-
нюка, сволота; а та-
кож «неправильні»,
«перекручені» слова,
які порушують норми
літературної мови:
охтобус, радіво,
транвай, сюдою, хо-
дють, просють, спін-
жак. Основною сфе-
рою функціонування
просторіччя є усне
мовлення малоосвіче-
них людей
2. Запишіть подані слова у три колонки: спершу нейтральну лек-
сику, а потім розмовну та просторічну.
П’ятихвилинка, резон, балаканина, математичка, ваза, твер-
дий, продавати, шохвер, рівня, червономордий, осточортіти, ви-
могливість, вітер, замазура, спокійний, ледацюга, голосочок,
дощ, дітлахи, блискавка, сестричка.
3. Знайдіть у наведених уривках розмовно-просторічні слова,
поясніть їх відмінності від загальновживаних. Який стиліс-
тичний ефект, на вашу думку, прагне створити автор, вжи-
ваючи таку лексику?
Текст № 1
Ви скорчите кисло пику,
Коли повідомлю вас,
Що предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.
Щоб жерли ви булки й сало,
Віками пер соху-плуг.
Хіба ж для історії мало
Оцих видатних заслуг?!
Я вами гордую, панове,
Бо я — знатніший од вас.
Звиняйте ж за грубе слово —
Я з вами свиней не пас.
(В. Симоненко)
Текст № 2
Хотів лягти і спатоньки,
Як десь, як там, у матінки,
А в головах на весілля
Не подушка, а каміння.
Хотів лиха позбутися,
Додомоньку вернутися —
Стоїть муром ліс дрімучий,
А за лісом гори-кручі.
(О. Олесь)
Текст № 3
— Як пішов я ото на Таврію, до пана вівці пасти… Хвейн —
пан прозивався…
— Який, діду Матвію, Хвейн? Фальцфейн може?
— Ну да, Одівард Іванович… (Остап Вишня).
Виберіть із тлумачного словника 5 слів з позначкою «розм.»
(розмовне) або «прост.» (просторічне), складіть з ними речення.
4. Пригадайте, що таке жаргон, арго та сленг. Виберіть із наве-
дених уривків жаргонізми, арготизми та сленгові слова, звер-
ніть увагу на їх семантичні та емоційно-стилістичні особли-
вості.
1. — Пахан у тебе є?
— Це хто?
— Ну, батько.

— Нема,— хрипко відповідав Марко.— Офіцери вбили.
— А паханша?
— І її.
— У мене теж нема. Паханша — з тифу, а пахан з польського
фронту не повернувся.
— А лазить — це значить красти? — згодом спитав Марко.
— Натурально (З посібника).
2. Оце, думаю, клево! Годі сухмаї кусмарити, хоч ставлени-
ків накурляю (Г. Хоткевич). 3. Якраз прислали до нас у Дачний
училку молоду, щоб по-англійському шкетів мучила (А. Крижа-
нівський). 4. Добридень, діду! — казали, місце в автобусі давали,
а тепер, коли завів бороду, в автобусі доводиться стояти, а ті,
що вітаються, кажуть: «Привіт, чувак!» (З газети). 5.— Погано
живеться: боги чіпляються до мене, дражнять. Спати посилають
«на грачівку» й їсти садовлять з «грачами». А хіба я дешевший
за їх? Мій батько був ширмачем, і я ширмач (С. Васильченко).
6. Мене вже ця абітура заманала — через них до універу не під-
ступишся (Зі словника). 7. Матрац хоч і убитий, та все ж не роз-
сипчастий (І. Карпа).
Примітка. Ширмач — карманник, боги — старі злодії, грачі —
новаки.
5. Навчальне аудіювання. Уважно прослухайте висловлювання.
Визначте його стиль, тему й основну думку почутого. Дайте
тлумачення поняттю пуризм. На вашу думку, це позитивне
чи негативне явище?
Запозичення з інших мов — об’єктивний історичний процес,
зумовлений постійними і різноманітними контактами між наро-
дами. Перенесені з іншої мови слова здебільшого входять до ак-
тивного вжитку і посідають чільне місце в лексичному складі
мови, що їх запозичила. Без них не уявляється склад будь-якої
мови, адже з часом запозичені слова освоюються настільки, що
стають «своїми» і мовці не уявляють рідної мови без них. Не без
здивування вони дізнаються, наприклад, що слово української
мови хліб запозичене з германських мов, хата — з давньоугор-
ської, Іван — з івриту.
Звичайно, не всяке запозичення слів з інших мов виправдане.
Тим більше, коли є «свої» загальнозрозумілі слова і замінювати
їх іншомовними не доцільно.
З усвідомленням потреби обмежити вплив інших мов введен-
ням нової лексики в історії багатьох народів раз у раз виникали
і виникають вимоги розгортати боротьбу проти іншомовних впли-
вів. Так з’являються пуристичні (від фр. purism з лат. purus —
«чистий») тенденції в ставленні до слів іншомовного походження.
Виявляється це в намаганні очистити мову передусім від чужо-
мовних елементів. Сам же процес очищення мови прийнято на-
зивати пуризмом (а його прибічників — пуристами). Цей термін
означає концепцію, тенденцію, напрямок, мета яких — боро-
тися за чистоту мови, стійкість її норм, у тому числі й проти
невиправданих запозичень. Так, становлення нової літературної
російської мови супроводжувалося боротьбою з активним проце-
сом витіснення російських слів іншомовною лексикою, виклика-
ним штучним насадженням іноземних звичаїв, манер у XVIII ст.
Були різні пропозиції протистояти цьому процесу. Так, передові
діячі російської культури, науки, мистецтв виступали проти
введення до російської мови замість слів победа, крепость, до-
несение іншомовних виктория, фортеция, реляция. Вони напо-
лягали на відновленні тієї лексики рідної мови, яку необґрун-
товано знехтувано і замінено чужомовною. Такі вимоги були
справедливими. У них не було нігілістичного заперечення будь-
яких іноземних слів взагалі. Ішлося про невиправдану заміну
питомих слів чужомовними. Такий напрям пуризму слід визнати
прогресивним.
Тим часом на початку ХІХ ст. в Росії лунали пуристичні ре-
комендації іншого змісту: очистити мову від уже узвичаєних за-
позичень на тій лише підставі, що вони прийшли з інших мов.
Пропонувалося замінити, наприклад, слово эгоизм — ячеством,
гимнастику — ловкосилием, галоши — мокроступами, атмо-
сферу — колоземницей, климат — погодьем. Прагнення усунути
з мови закріплені в ужитку запозичення і замінити їх на штучно
утворені позбавлене здорового глузду.
Пуризм мав місце і в період формування системи літературної
української мови в 20-ті роки ХХ ст. Прагнучи ствердити само-
бутність української мови і висловити непримириме ставлення
до будь-яких запозичень, дехто з пуристів пропонував замінити,
наприклад, давнозапозичені, усталені екватор на рівник, маят-
ник на хитун, фільтр на цідило.
У широкому сенсі пуризм розуміється як вияв надмірної тур-
боти про чистоту літературної мови, що виявляється в оберіганні
її від іноземних запозичень, від різного роду новотворів, а також
у неприйнятті елементів нелітературного мовлення, що огрублює
і спотворює мову (За С. Дорошенком).

6. Розгляньте схему «Екзотизми». Знайдіть екзотизми в пода-
них речення, з’ясуйте їх значення та тип. Визначте функцію
екзотизмів.
Назви правлячих осіб: махараджа
Назви звертань, привітань, прощань
тощо: селям алейкум, гамарожоба
Назви національного одягу: кімано,
сабі
Назви національного житла: аул,
сакля
Назви національних страв: бофар,
чурек
Назви національних транспортних
засобів: рикша
Екзотизм — слово або
вислів, запозичене
з маловідомої мови
і вживане для надання
мові особливого коло-
риту
1. Щодня приходили й відходили байдаки, вантажені рибою або
різним крамом; майоріли турецькі фелюки і томбази, молдавські
дуби, а іноді й італійські та далматські шхуни. 2. У перший день
місяця збиралися жителі до мечеті і замовляли муллі одну бла-
гословенну фетиху за упокій душі померлого шейха, і сипали
йому дрібні пара та акче, зароблені важкою надмірною працею
(З. Тулуб). 3. Чурек і сакля — все твоє; Воно не прошене, не дане,
Ніхто не возьме за своє, Не поведе тебе в кайданах. А в нас!..»
(Т. Шевченко). 4. Поки червоний од задухи Джепар роздував
у коминку жар та постукував рондельком, щоб вийшов добрий
каймак. 5. Мемет, що не мав городу і, як комерсант, стояв вище
партійних суперечок, усе шкандибав на кривих ногах од Нурли
до юзбаша, зацитькував і мирив (М. Коцюбинський).
За допомогою словників дослідіть етимологію вживань 3 жар-
гонізмів або арготизмів.
Урок № 58
РОЗМОВНЕ МОВЛЕННЯ, СФЕРА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
ТА ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ. ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЮВАННЯ
УЧНЯ НА СОЦІОКУЛЬТУРНУ ТЕМУ
Мета: поглибити знання про сферу функціонування роз-
мовного мовлення та його особливості; удоскона-
лювати мовленнєво-комунікативні вміння створю-
вати власні висловлювання, сприймати інформацію
на слух, розвивати уміння викладати матеріал по-
слідовно, логічно; виховувати повагу до загально-
людських цінностей.
Обладнання: копії текстів, пам’ятка «Як підготувати висловлю-
вання на певну тему», картки для рольової гри.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Підготовча робота до створення
власного висловлювання
1. Прочитайте тексти. Пригадайте основні особливості розмов-
ного мовлення.
Текст № 1
РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ
Як і в кожній мові, в українській — це найдавніший стиль,
тому що він започаткувався з виникненням мови і в ньому вона
розвивалася на початкових своїх етапах. Перші норми літератур-
них мов, що виникали на діалектній основі, формувалися саме
в розмовному стилі.
Розмовний стиль має дві суттєві риси, якими зумовлюється
більшість його ознак. Перша з них — він з’являється в усній
формі і намагається її зберегти, хоча нині поширюється і в пи-
семній формі (епістолярії, художні твори). Друга — розмовний
стиль має дуже широку сферу.
Усна форма розмовного стилю позначилася на мовних одини-
цях усіх рівнів. У вимові емотивної чи вольової експресії вико-
ристовуються різні види інтонації, модуляцій голосу, емфатичне

розтягування звуку, розрив слова на склади, обривки слів, різкі
зниження чи підвищення тону.
Оскільки розмовний стиль «обслуговує» всіх громадян суспіль-
ства, всі верстви українського етносу в їхніх щоденних життєвих
потребах, то він має надзвичайно розгалужену, багату лексику.
З-поміж інших стилів його виділяє те, що в ньому широко пред-
ставлена лексика оцінної, емоційної, вольової конотації.
Розмовний стиль широко послуговується художніми засо-
бами — тропами і фігурами, активно використовуються епітети
й метафори, порівняння, метонімія і синекдоха, еліпс і парцеля-
ція. У тропах і фігурах задіяна розмовна і загальновживана лек-
сика (За Л. Мацько).
Текст № 2
Розмовна мова — особливий вид літературної мови, яким по-
слуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. Роз-
мовній мові властиві наддіалектні, загальнонаціональні ознаки,
і водночас вона має регіональні особливості.
Розмовна мова характеризується вживанням розмовної лек-
сики і фразеології, переважно короткими синтаксичними кон-
струкціями, експресивним інтонуванням фрази. Усна форма ви-
раження, жести, міміка, спонтанність, невимушеність, швидкість
реагування, імпровізація, емоційність, орієнтованість на слухача
і ситуацію — такі екстралінгвістичні ознаки розмовної мови, яка
використовує не лише розмовну лексику, а й стилістично ней-
тральні слова (С. Єрмоленко).
2. Прослухайте текст. Визначте його тему та основну думку. Що
нового ви дізналися про вітальні традиції українців? Стисло
перекажіть текст. Визначте його структурні елементи.
Кожному відомо, що з глибини віків наші пращури з особли-
вою увагою й шанобливістю ставились до мовних етикетних вира-
зів, зокрема вітань, вірили в магічну силу, що таїться в кожному
слові, жили переконаннями, що добре слово потрібне людині, «як
хліб і сіль, як жива вода» (О. Довженко).
В Україні, зокрема в селах, з давніх-давен вітання було озна-
кою вихованості і шляхетності. Навіть незнайому людину в селі
зустрічали (від старого до малого!) щирим і світлим «Добрий
день!».
Привітання належить до найчастіше вживаних етикетних ви-
разів, з його допомогою встановлюється контакт між людьми, ви-
значаються їхні взаємини на роботі чи вдома, водночас підтри-
муються стосунки чи контакти. Кожен із нас у повсякденному
житті послуговується різними формами привітання, проте щоразу
використовуємо лише одну з «вітального реєстру».
Вітальне «Доброго ранку!» первинно пов’язане з побажальною
формою. Кажучи «Доброго ранку», ми не просто вітаємо ближнього.
Ми бажаємо йому доброго, гарного ранку, добра на весь день.
Тим прикріше чути на власне «Доброго ранку!»: «Не такий він
уже й добрий!».
До близьких знайомих, вітаючись звертаються на ім’я чи ім’я
й по батькові, приязно посміхаючись: «Доброго здоров’я, Петре!»
Якщо адресат — родич або знайома людина.
Привітання «Здрастуй!»/«Здрастуйте!» (фонетично видозмі-
нені в сучасному мовленні — Здастє! або Драстє!, ненормативні),
очевидно,— запозичення з російської мови.
Побажання здоров’я присутнє і в привітаннях «Здоров (здо-
рова, здорові) був (була, були, будь, будьте і т ін.) з неділею
(з понеділком, у хату і т. ін.); Здоровенькі були (будьте); Доброго
здоров’я (здоров’ячка)».
У розмовному стилі іноді послуговуються вітанням «Здорово!»,
наприклад: «– Здорово, чумаки! — Здорово, діду!». Однак у су-
часному мовленні таке вітання, а також «Здоров!» (без подаль-
шого звертання) здебільшого поширене серед чоловіків. Якщо
людині не хочеться виглядати малоосвіченою, їй потрібно уни-
кати цього привітання. І, звичайно, його не можна рекоменду-
вати дівчатам, жінкам, тому що таке грубе привітання аж ніяк
не личить паннам і паням.
Вираз «Доброго здоров’я!» став традиційним привітанням, хоча
може звучати і як відповідь на привітання.
Слова «привіт» і «вітання» етимологічно пов’язані зі сло-
вами «віть», «вітка» — «гілка»: вітати — «прибути з символічною
гілкою». Давно втратилося в словах «вітатися», «привітання»,
«привіт» значення вихідного складника «гілка», але семантика
«прийти з добром», «зустріти з добром» залишилася. І тому, коли
ми сьогодні вимовляємо коротке слово «Привіт!», ми вкладаємо
в це вітання «прихильне, доброзичливе ставлення». Звичайно,
так вітаються молоді люди або добре знайомі товариші, колеги,
ровесники.
У мові інтелігенції старшого віку можна почути: «Моє ві-
тання!», яке звучить піднесено, урочисто. В офіційній ситуації,
зокрема у звертаннях до великої аудиторії, використовують ви-
рази «Дозвольте привітати Вас!», «Радий вітати Вас!», «Ві-
таю Вас!».

Співробітники, колеги, які неодноразово зустрічаються впро-
довж дня, можуть скористатись вітанням-запитанням, що супрово-
джується посмішкою: «Ми вже бачились сьогодні?», «Ми вже віта-
лись?», «Ми вже зустрічались?». Зустрічаючись уперше на початку
дня, давні друзі замість привітання можуть висловити радість від
зустрічі: «Радий Вас бачити!» або «Як справи?», «Як здоров’я?».
Кожному з нас доводилось чути вітання «Салют!», часто вжи-
ване у французькій мові. В Україні воно дуже популярне серед
молоді, є елементом молодіжного жаргону. Це звертання передає
взаємини повної невимушеності, рівності, фамільярності, а тому
можливе лише між близькими людьми. Однак перш ніж вжити
його, варто добре подумати, чи доречний і виправданий ваш вибір.
І насамкінець нагадаймо, з ким і коли потрібно вітатися
за українським звичаєм. Насамперед, зрозуміло, з тими, кого
добре знаємо. Зранку, прокинувшись, вітаємось із рідними, від-
так — із сусідами, в школі — з колегами. Бажано вітатись також
із продавцями в магазині, де ви частенько купуєте хліб, молоко…
Не забуваймо привітатись на пошті, на прийомі в лікаря, в кни-
гозбірні, в їдальні за одним столом, в купе вагона, дарма, що ви
не знайомі з цими людьми (За С. Богданом).
3. Рольова гра в групах. Кожна група отримує ситуацію, яку має
розіграти, запропонувавши свій варіант розв’язання. Необ-
хідно скласти діалог у розмовному стилі, використовуючи
різноманітні форми вітання.
Картка № 1
Ви йдете вулицею і зустрічаєте вашого давнього знайомого,
з яким нещодавно посварилися. Коли він наблизився, ви…
Картка № 2
Вам телефонує роздратована людина, яка помилилася номером.
Картка № 3
Ви здалеку побачили людину, яка з певних причин не хоче,
щоб ви її впізнали. Ви…
Картка № 4
Ви несподівано зустріли людину, яку давно не бачили.
ІV. Складання власного висловлювання
1. Продумайте власне висловлювання на тему «Скільки є спосо-
бів привітатися в українців». Складіть план до висловлювання.
2. Розгляньте пам’ятку «Як підготувати висловлювання на певну
тему».
ПАМ’ЯТКА
«Як підготувати висловлювання на певну тему»
1. Продумати тему висловлювання та його зміст.
2. Опрацювати необхідну літературу.
3. Визначити основну думку висловлювання, його мету та ак-
туальність.
4. Продумати послідовність висловлювання, дотримуючись
композиційних особливостей: вступ, основна частина, ви-
сновок.
5. Бути уважним до вживання мовних засобів у творі.
6. Наводити приклади з власного досвіду або опрацьованої лі-
тератури.
Провести соціолінгвістичне опитування своїх близьких про
способи вітання.
Урок № 59
ЛЕКСИЧНЕ БАГАТСТВО ДІАЛЕКТНОЇ ЛЕКСИКИ.
ЕТНОГРАФІЗМИ. ТОПОНІМІКА Й ОНОМАСТИКА
В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Мета: розширити знання десятикласників про діалектну
лексику; формувати уміння знаходити в текстах ді-
алектизми, встановлювати вмотивованість їх ужи-
вання, добирати до них літературні відповідники;
виховувати любов і повагу до лексичного багатства
рідної мови.
Тип уроку: урок формування практичних навичок і умінь.
етимологічний словник, словник лінгвістичних тер-
мінів, зображення традиційного вбрання молодих,
картки для роботи в групах, аудіозапис говірок.
Регіональні й діалектні особливості культури
і мови повинні сприйматися як часточки національної мови,
прикраси її варіантів, а не окремішні альтернативи,
що ведуть до зневаги загальнонаціонального
чи до роз’єднання нації.
Л. Мацько

ХІД УРОКУ
Пригадайте, що таке діалект?
Які види діалектів ви знаєте?
Які наріччя української мови вам відомі?
Як ви розумієте епіграф до уроку?
IV. Сприймання і засвоєння учнями матеріалу
в процесі виконання практичної роботи,
удосконалення умінь з теми
Коментар учителя. Етнографізм — різновид лексичного діа-
лектизму, назва предмета, поняття, характерного для побуту, гос-
подарювання представників певної етнічної групи чи культурно-
етнографічного регіону. У літературній мові етнографізми, як
правило, не мають лексичних еквівалентів, їх входження у літера-
турну мову зумовлене необхідністю позначення відповідних реалій
і є джерелом розширення її словникового складу. У мові худож-
ніх творів етнографізми можуть бути не лише засобом номінації
відповідних реалій, а й мовленнєвої характеристики персонажів,
відтворення локального колориту. Етнографізми є важливим дже-
релом інформації про історію матеріальної й духовної культури
народу, його контакти з іншими народами (З енциклопедії).
1. Випишіть слова в п’ять колонок:
а) назви одягу;
б) назви посуду;
в) назви диких тварин;
г) назви сільськогосподарських культур та страв;
д) назви спорідненості та свояцтва.
Мідник, шупоня, куфайка, вуйко, фустка, ярич, калавирі, ма-
ївка, малахай, басоля, борщівник, черес, баняк, залізняк, кри-
саня, фасоля, бульб’янка, кацавейка, сірома, лельо, вивірка, ру-
нець, цибульник.
Які з цих слів можна вважати етнографізмами?
2. Прочитайте текст, знайдіть діалектизми. Доберіть літературні
відповідники.
Місцями збиралася їх (бджіл) громадка на в’язанках цвіту,
і коли ледве замітний подув вітру порушив галуззям, вони, мов
у грі, хиталися враз із цвітами й здавалися якоюсь преніжною
пустотою природи, особливо ж у тих місцях, де пишалася садо-
вина в розцвіті. Довкола саду й бурдея буяла грубою густою вер-
ствою зелені накраплювала білим і рожевим цвітом конюшина;
а далі за нею простяглися лани збіжжя, яке легко й ритмічно
колихалося під такт подихів леготу (О. Кобилянська).
3. Розгляньте зображення вбрання молодих. Випишіть з тек-
сту «Слобожанщина. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. Весільне
вбрання молодих колишньго Старобільського повіту Харків-
ської губернії, тепер Старобільського району Луганської об-
ласті» діалектні слова. Чи можна ці діалектні слова вважати ет-
нографізмами? Як у вашій місцевості називають одяг молодих?
«СЛОБОЖАНЩИНА. КІНЕЦЬ ХІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.
ВЕСІЛЬНЕ ВБРАННЯ МОЛОДИХ КОЛИШНЬГО
СТАРОБІЛЬСЬКОГО ПОВІТУ ХАРКІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ,
ТЕПЕР СТАРОБІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ»
Основу весільного вбрання молодої на слобідських землях
України становила весільна сорочка, оздоблена по нижньому
краю плетеним мереживом. Поверх сорочки вдягали рясну спід-
ницю з шерстяного, ситцевого або шовкового купованого краму.
Спідницю спереду покривали кольоровим фартухом, по низу об-
шивали бахромою, а в нижній частині декорували нашивками
з різноколірного мережива та зубчастими стрічками переважно
темних кольорів. Типовим верхнім святковим одягом молодої
в цих районах був шитий з тонкої шерсті, сукна або оксамиту
керсет з рукавами, т. зв. «юпка», «куцина». Найурочистіші ку-
цини оздоблювали різноколірними гарусними шнурками, кан-
тами, стрічками, сітками з мережива, позументом та блискучими
металевими ґудзиками. Голову молодої пов’язували шовковою,
переважно білою, хусткою, зверху накладали весільний із штуч-
них квітів вінок, а з лівого боку у вінок вставляли павине перо.
Молоду обов’язково замість пояса оперізували весільним рушни-
ком. На ноги взували кольорові сап’янові чоботи. Шию прикра-
шали низками намиста, бурштину, коралів.
На молодого поверх весільної, вишитої молодою, сорочки одя-
гали безрукавку. Штани шили з фабричної, т. зв. «черкесинової»
або «шведської» тканини. На бриль сестра молодої пришивала
круглої форми квітку. На плечі накидали святкову полегшеного
типу свиту, т. зв. «чумарку», «чинарку» з купованих бавовняних

тканин, а в заможніших — з тонкого фабричного сукна. Передні
поли та комір чумарки прикрашали блискучими металевими ґу-
дзиками та вишивали різноколірним шовком (З посібника).
4. Послухайте та прочитайте текст відповідно до транскрибова-
ного запису. Проаналізуйте наддністрянську говірку.
ЗБИТКИ НА ІВАНА
На І|вана х|лопц'і роу|били та|к’і |чучала/роу|били |чи-
стоу йак чоулоу|в’ік/і д’іў|чатам на ст|р’іху с|тавиели//|раноу
ўс|тали/|див’іц'с'і/І|ван сие|дит на ст|р’іс'і/д’іў|к’ие с|короу
ўста|вали/тоǐ|во/йа рас ўс|тала ў|дос'в’іта/|диўл’ус'і ў в’ік|но б|рама
оут|вореина//|татоу накоу|сили коун’у|шини коу|ровам/то на |воз'і
|було/а неи|ма |воза надвоу|р’і//йа ўс|тала/п’іш|ла поудие|вилас'і/а
в’ізс ў р’і|ц'і//ту.|во |була р’і|ка//в’ізс пус|тили ў р’і|ку//то так
поужарту|вали//йа п’іг|нала/|татоу с|пали ў |шоп’і на |с'ін’і/|тату!
ху|д’іт!/|воза неи|ма надвоу|р’і!//|татоу запр’іг|ли |кон’і/|кон’і так
р’і|койу |йіхали/і аш там |колоу приес'іл|ка |вийіхали і за|йіхали
доу|дому//(З посібника).
5. Словникова робота в групах.
Картка № 1
Поясніть значення терміну ономастика. За допомогою слов-
ників дослідіть походження кількох антропонімів. Складіть
речення.
Картка № 2
Поясніть значення терміну топоніміка. Дослідіть походження
кількох топонімів. Складіть речення.
Картка № 3
Поясніть, що таке етимологія. Дослідіть етимологію слів ди-
витися, університет, ворог. Складіть з ними речення.
Лінгвокраєзнавча робота. Зібравши діалектну лексику, ви-
конати короткий опис говірки рідного населеного пункту.
З’ясувати, в мовному просторі якого діалекту знаходиться
рідний населений пункт. Підготувати на цій основі коротке
повідомлення.
Випишіть уривки з художніх творів українських письменни-
ків, що ілюстрували б діалектний матеріал з різних регіонів
України (М. Черемшини, М. Коцюбинського та інших).
Урок № 60
СПЕЦИФІЧНО ПРОФЕСІЙНА ЛЕКСИКА. НАУКОВА
ЛЕКСИКА. ТЕРМІНИ, КАНЦЕЛЯРИЗМИ ТА ШТАМПИ.
СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТЕРМІНІВ,
КАНЦЕЛЯРИЗМІВ ТА ШТАМПІВ
Мета: подати відомості про терміни та професіоналізми,
доцільність і правильність уживання лінгвістичних,
літературознавчих термінів у текстах художнього,
науково-навчального, публіцистичного стилів; фор-
мувати уміння правильно використовувати в мов-
ленні кліше, мовні штампи та терміни; виховувати
почуття поваги до українського слова.
Тип уроку: урок формування практичних умінь.
Обладнання: копії текстів, тлумачний словник.
ХІД УРОКУ
1. Виберіть зі словника 5 слів із позначкою «терм.» (терміноло-
гічне) і складіть із ними речення.
Коментар учителя. Термін — слово або словосполучення, що
позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо. Основними
ознаками терміну є: системність; наявність дефініції; тенденція
до однозначності в межах свого термінполя, тобто термінології
певної галузі (операція — в медицині, військовій та банківській
справах); стилістична нейтральність; точність семантики; висока
інформативність.
Професіоналізм — слово або вислів, притаманні мові певної
професійної групи. Звичайно професіоналізмами називають емо-
ційно забарвлені елементи, що виступають як розмовні синоніми-
еквіваленти до стилістично індивідуальної професіональної номен-
клатури чи слів-термінів і часто виходять за межі літературної
мови: у водіїв легкова машина підвищеної прохідності має назву
бобик, руль — бублик, автопокришка — гума.
Але частіше до професіоналізмів відносять слова і вислови,
уживані в певному професійному середовищі з метою детальні-
шого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів. Так,

у минулому в лексиці українських хліборобів і чумаків поряд з за-
гальновживаним словом «віл» використовуються численні спеці-
альні назви тварини залежно від зовнішніх ознак, робочих якостей
тощо: багрій — віл чорнобурої масті, галій — чорний, гостяк — ху-
дий, гулий — однорогий, козій — віл із загнутими назад рогами.
З професійною лексикою тісно пов’язана спеціальна термі-
нологія окремих галузей науки, техніки, мистецтва тощо. Вони
мають певну кількість спільних елементів. Проте між ними є іс-
тотні відмінності: у професійній лексиці при детальній диферен-
ційованості назв окремих предметів, їх частин та видових понять
немає назв для широких категорій однакових чи подібних реа-
лій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно
ізольована від інших, тоді як у термінології слова, що означають
близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів.
Професіоналізми виникають стихійно на власній мовній основі,
а галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з вико-
ристанням іншомовних слів (З енциклопедії).
1. Прочитайте, зверніть увагу на професійні слова. Чи можна
їх замінити власне термінами? Що зміниться в тексті за та-
ких умов?
Цей спокійний, з уже сивуватим вусом чоловік чимось при-
вертав довіру. Схилившись обережно на паркан, похвалив дідову
хату, віконниці, помітив і щеплені оті груші-рукавиці, окрасу
Ягорового садка. Це торкнуло авторське честолюбство господаря,
і Ягор уже лагідніше пояснив, що груша у нього чиста, труєвом
не оббризкана, а плоди на ній зовсім без насіння всередині: «Так
і зветься сорт: груша-безнасінниця».
Приїжджий повів потім мову про колгосп, про те, що пше-
ниця цього року дала б урожай рекордний, якби не пригоріла
під час суховію. Перед самими жнивами подув східняк, і най-
більший лан пшениці «попав під запал», геть запеклося зерно.
Скаржився, що з запчастинами трудно та що робочих рук не ви-
стачає, дякував заводським шефам. Допомогли, мовляв, трубами,
допомогли й дощувалки встановити, тепер хоч яка спека, а в го-
родній бригаді дощ іде (О. Гончар).
2. Прочитайте. Випишіть професіоналізми та власне терміни.
Визначте їх функцію. Подайте визначення літературознав-
чим термінам.
Довжиною рядка в творі всі письменники поділяються на про-
заїків, на поетів і на футуристів.
Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже ши-
рокий, і дуже довгий, і дуже дешевий.
Поети — це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці
в нім причеплено або риму, або асонанс, або алітерацію.
Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром,
або ліверною ковбасою.
Футуристи походять від латинського слова futurum, тобто май-
бутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники.
Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони
тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.
Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони
не насправжки ще пишуть, а дряпають.
Незрозумілістю свого твору письменники поділяються на сим-
волістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних
«істів»).
Символісти — це ті, що пишуть віршами «символ віри». По-
тім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків на про-
летарських, з пролетарських на футуристів.
Неокласики — це ті, що кажуть:
— Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. Їй-богу, ні! А ви
нас отак розумієте?! Ай-яй-яй! Як вам не соромно!
Імажиністи — від слова «і ми можемо». Так що це всім зро-
зуміло. У нас їх мало.
Реалісти — це, як ви самі догадуєтесь, письменники, що скін-
чили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так
реалістами й залишились (Остап Вишня).
Назвіть мовознавчі терміни, які вам відомі. Складіть з ними
діалог.
3. Знайдіть у наведених реченнях терміни, визначте їх стиліс-
тичні особливості.
1. Сьогодні ходили на восьмий поверх в асептичний блок. З на-
шої крові відбирали тромбомасу — на випадок, якщо знадобиться
переливання (Ю. Щербак). 2. Але вогнем шукань я запалився,
брате, Шукаю квінтесенцію життя (О. Олесь). 3. Радуйся, ниво
моя, не полита Стронцієм білим і жар-сльозою, Радуйся, ниво
моя, не покрита Чорною атомною грозою (А. Малишко). 4. Йдеш
так до правди, до суті життя, Обплетений кілометрами філософій,
Райдугами симфоній і місячних інтегралів (І. Драч).
4. Прочитайте текст. Що таке словесні штампи та канцеляризми?
Як вони впливають на якість мовлення? Чи завжди канцеля-
ризми — негативне явище?

Одним із джерел забруднення літературної мови є словесні
штампи — слова і вирази, позбавлені образності, часто й одно-
манітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють,
знеособлюють мову. В основі таких виразів часто лежить якийсь
образ, але цей образ через часте вживання втратив свою оригі-
нальність. Наведемо приклади словесних штампів, які міцно
утвердилися в мові засобів масової інформації: творча співпраця,
люди в білих халатах (лікарі), рідке золото (нафта), чорне зо-
лото (вугілля), працювати на педагогічній ниві.
У розповідях про сучасного керівника підприємства, який
має успіхи в роботі, не обійдеться без висловів: людина невтом-
ної енергії, має організаторські здібності, пройшов всі сходинки
службової кар’єри, талановитий керівник.
Навички писати штампами людина може набути ще в школі.
Читаючи твір сучасного школяра, ми обов’язково натрапимо
на вирази: «автор яскраво зображує», «яскравим образом є»,
«незабутнє враження справив на мене» тощо. Зі штампованих
знеособлених фраз часто складаються привітання: бажають зви-
чайно творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я, сімейного бла-
гополуччя тощо.
Стандартизація мовних засобів є однією з особливостей ді-
лового стилю. На лексичному рівні ця риса виявляється у ви-
користанні канцеляризмів, тобто слів, словосполучень, виразів,
які вживаються в ділових паперах як стійкий шаблон, трафарет
для висловлення часто повторюваних думок, як-от: реалізація
завдань, контроль за виконанням завдань покласти (на), приді-
лити особливу увагу. Стандартизовано звучать вислови із книж-
ними прийменниками з метою, відповідно до, у справі, зважа-
ючи на і под.
Закріплені в діловому мовленні формули сприймаються од-
нозначно, отже, допомагають лаконічніше та точніше передати
певний зміст. Існування «заготовок» полегшує створення доку-
мента і сприйняття інформації, а отже загалом сприяє результа-
тивності ділового спілкування. Саме тому стандартні фрази в ді-
ловому стилі є функціонально доречними.
Негативним явищем є проникнення канцеляризмів у публіцис-
тичну та розмовно-побутову мову. Шаблонні фрази збіднюють її,
роблять сухою, мертвою, важкою для розуміння (За Г. Волкотруб).
5. Проаналізуйте мову героїв творів відомих українських пись-
менників. З якою метою автор використовує мовні штампи
та канцеляризми?
1. Зав МТФ, показуючи свої досягнення, на чолі з бугаєм
Октавієм-Августом, несміливо нового зава запитує: — А ви ж
якого профілю корову маєте? (Остап Вишня). 2. Кіт — домашня
звірина. Основна професія кота — ловити мишей. Це з теорії…
З енциклопедії… З хатньої практики друге: по «совмещєнію»
професій кіт ловить сало, жарену печінку, і ковбасу не минає —
підгрібає. У товстеньких, кремезненьких коти живуть на пільго-
вих умовах. Без прописки на м’якому дивані і днюють, і ночують
(О. Ковінька). 3. А тік доведемо до потрібних кондицій,— додаю,—
удень і вночі працюватимемо, бо жнива справді в потилицю ди-
хають, але забезпеч на належному рівні необхідний будівельний
матеріал у вигляді цементу. 4.— Шановні товариші,— каже
нам,— роботу по окультуренню нашого колективу проводимо ще
не так, як треба проводити на даних відповідних етапах. Пропо-
ную створити бригаду — ансамбль пісні і гри на народних інстру-
ментах у вигляді баяна (В. Дрозд).
Користуючись довідковою літературою, використовуючи мов-
леннєві кліше й мовні штампи, напишіть коротке повідом-
лення на тему «Джерела утворення термінів».
Урок № 61
НАУКОВИЙ СТИЛЬ. ОСНОВНІ ОЗНАКИ.
ОСОБЛИВОСТІ КОНСПЕКТУВАННЯ.
СКЛАДАННЯ ТЕЗ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОЇ СТАТТІ
Мета: поглибити знання про основні ознаки наукового
стилю; формувати поняття про тези як один із ви-
дів самостійного опрацювання літератури; озна-
йомити з вимогами до складання тез; розвивати
уміння в учнів виділяти основні положення, логічне
мислення, культуру усного і писемного мовлення;
за допомогою дидактичного матеріалу виховувати
повагу до історії рідного народу.
Обладнання: копії текстів, порівняльна таблиця для заповнення,
пам’ятка «Як складати тези науково-популярної
статті».

ХІД УРОКУ
Які ви знаєте види запису прочитаного?
Що таке тези, які особливості їхньої побудови?
Які види тезування ви знаєте?
У чому подібність і відмінність між планом і тезами?
2. Прочитайте. Перевірте себе. До якого стилю належить текст?
Доведіть свою думку.
У практиці роботи з книгою встановлені такі форми запису
прочитаного — план, тези, виписки, конспект.
Теза — це основна думка, що доводиться в роздумі. В роз-
горнутому роздумі міститься декілька положень, які доводяться,
вони й складають основу тексту.
Тези істотно відрізняються від плану. Вони передають зміст
твору, основні висновки автора та їхнє обґрунтування. За допо-
могою тез стисло і коротко передається те, що детальніше викла-
дено в книжці чи статті. При складанні тез доводиться працювати
з кожним абзацом, виділяти кожну думку, яку доводить автор,
факти, приклади, які її підтверджують.
Розпочинаючи роботу над складанням тез, необхідно уважно
прочитати твір в цілому. Потім потрібно продумати основні ідеї
роботи чи її частин, викласти їх у вигляді послідовних пунктів.
У тези не включається детальний фактичний матеріал, який міс-
титься в книжці, статті. Тому для тез характерна деяка уривчас-
тість викладу.
Розрізняють два види тезування: відбір авторських тез із тек-
сту; формулювання основних положень статті чи розділу книжки
власними словами. В першому випадку виписуються основні по-
ложення, висунуті автором, і розміщуються в певній послідов-
ності відповідно до розвитку авторської думки. В другому ви-
падку слід знайти в тексті основні авторські думки, викласти
їх власними словами і також записати в певній послідовності
(З підручника).
Заповніть таблицю, порівнявши особливості складання тез
та конспектування.
Особливості конспектування Особливості складання тез
Конспект — короткий, але
зв’язний і послідовний переказ
змісту статті, книжки, лекції
тощо
Тези — стисло сформульовані
основні положення прочитаного
тексту
ІV. Підготовча робота до складання тез
1. Прочитайте текст. Назвіть особливості наукового стилю. Які
підстилі наукового стилю вам відомі?
Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще
в давній книжній українській мові частково за зразками і під
впливом грецької і латинської мов, які викладалися тоді в усіх
вищих школах України. З них перекладалися наукові книги,
тому що латина була мовою наук усієї Європи. Почасти науковий
стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом
спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень.
Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність,
науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.
Головне призначення наукового стилю — систематизування,
пізнання світу, служити для повідомлення про результати дослі-
джень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій,
роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, пред-
ставлення наукових даних суспільству.
Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятій-
ність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, уза-
гальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість,
переконливість, аналіз, синтез, висновки.
Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика
кількість термінів, іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати.
Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (моногра-
фія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-попу-
лярний (виклад наукових даних для нефахівців — книги, статті
у неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники,
лекції, бесіди тощо) (За Л. Мацько).
2. Розгляньте пам’ятку «Як складати тези науково-популярної
статті». Що таке стаття?
Коментар учителя. Стаття — це науковий або публіцистич-
ний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті та ін.
Існують різні види статей: передова, вступна, суспільно-політична,
літературно-критична, мовознавча, або лінгвістична, полемічна,
наукова, науково-популярна (З підручника).

ПАМ’ЯТКА
«Як складати тези науково-популярної статті»
1. Уважно прочитати текст статті.
2. Осмислити текст, виділити основні моменти.
3. Вибрати для тез основні ідеї та положення, відділивши де-
талі від подробиць.
4. Формулювати думки чітко й лаконічно.
5. Записати основні ідеї словами автора або власними словами,
розмістивши в певній послідовності.
6. Не допускати перекручень змісту.
7. Кожне положення має містити лише одну думку.
3. Прочитайте тези статті О. Гончара «Цвіт слова народного».
Спробуйте відтворити зміст статті.
1. Класична українська література показала приклад того, як
треба ставитись до народної мови, цього цілющого для худож-
ника джерела.
2. Творчість народу в царині слова, у довготривалій розбудові тієї
найскладнішої сфери, яка не перестає дивувати нас своєю чут-
ливістю, незрівняною здатністю вловлювати весь гомін світу.
3. Коли йдеться про майстерність письменника, коли хочемо ви-
значити справжність таланту, то неодмінною ознакою тут буде:
а) вміння душею сприймати й відчувати рідне слово; його ба-
гатобарвність, розмаїття, красу;
б) вміння цю красу видобути, викресати зі слова, надавши
слову таке місце у творі, де б воно набуло свіжості, розквітло.
4. Енергія слова — з енергії душі. Убога стилістика найчастіше
є породженням убогої думки.
5. Найвища майстерність художника слова — у його вірності
життєвій правді, яка вбирає в себе правду народної мови, за-
свідчену в найрізноманітніших виявах — і в пісенному ліризмі,
і в гуморі, і в згустках народної мислі (З підручника).
V. Самостійне складання тез науково-популярної статті
1. Прочитайте текст мовчки. Визначте його тему, основну думку,
стиль мовлення. Доведіть свою думку. Чи можна цей текст
назвати статтею?
КИЇВСЬКА РУСЬ
На тривалому історичному шляху східнослов’янських наро-
дів — українців, білорусів і росіян — Київській Русі належить
одне з найпочесніших місць. Утворення давньоруської держави
обумовлювалося самою логікою суспільного поступу, складними
механізмами стосунків слов’янських, фінно-угорських, тюрк-
ських племен Сходу Європи, спричинялося потребою опору руйнів-
ним нападам кочових скотарських племен і боротьбою з потужною
Східною Римською імперією та іншими ранньосередньовічними
державами.
Наш найдавніших літопис, «Повість временних літ», під
862 роком подає «варязьку» (або «норманську») легенду, згідно
з якою державна консолідація руських племен пов’язується з при-
ходом на Русь скандинавських князів Рюрика, Синеуса й Трувора.
За літописом, Київ перетворився на столицю Русі, коли його за-
воював для Рюрикового сина Ігоря його родич Олег. Заснували ж
Київ, за літописною легендою, брати Кий, Щек і Хорив. Зараз
деякі історики визначають вік міста в понад 1500 років.
Княжа династія Рюриковичів стає спільним володарем Київ-
ської держави, кордони якої розширювали й зміцнювали Ігор,
Святослав, Володимир, Ярослав — визначні політичні діячі свого
часу. Епохальне значення мало прийняття Володимиром Свято-
славичем православної віри й навернення Русі на християнство.
Ці події датують звичайно 988 роком. Часи князювання Володи-
мира і його сина Ярослава, прозваного Мудрим, були періодом
найбільшої військово-політичної могутності Русі. Тоді ж почи-
нається історія вітчизняного письменства, кам’яної архітектури,
шкільництва, іконопису. Свідчення мистецьких здобутків епохи
Ярослава Мудрого — Софійський собор у Києві, урочисте казання
Іларіона «Слово про закон і благодать».
Поряд із зростанням Києва відбувається зміцнення інших
давньоруських міст, перетворення їх на культурні та політичні
центри. Дається взнаки недосконалість принципів родового во-
лодарювання Рюриковичів, викликаючи не лише децентраліза-
цію, а й князівські чвари, спустошливі набіги один на одного.
Так, 1169 року військо Андрія Боголюбського, захопивши Київ,
вщент руйнує «матір міст руських», як назвав його свого часу
Олег. І хоч Володимир Мономах, інші політичні діячі здійснювали
спроби відвернути небезпеку втрати Руссю єдності, нескінченні
чвари тривали. Тому-то східні слов’яни виявилися неспромож-
ними протистояти монголо-татарській навалі 1237–1240 рр.
На щастя, попри величезні втрати, досі збереглася низка
пам’яток нашої середньовічної цивілізації. Це й літописи, про-
повіді, житія святих та інші писемні твори, і перлини храмової
архітектури в Києві, Чернігові, Новгороді, Полоцьку, і окремі

ікони, і мистецьки виготовлені речі хатнього вжитку, зброя,
реманент. Спостерігаючи їх, захоплюємось величчю духу пред-
ків, здатних не лише вистояти у складних історичних умовах,
а й за відносно короткий час побудувати оригінальну культуру
нового типу, що здобула великий авторитет у Європі й дала по-
тужний імпульс дальшому інтелектуальному розвиткові східних
слов’ян (З посібника).
Що ви знаєте про заснування Київської Русі?
Як складалися стосунки Київської Русі з сусідніми племенами
і державами?
Яке місце посідають мистецькі здобутки давньоруської дер-
жави в історії східнослов’янських культур і якими були ці
здобутки?
У чому виявилося епохальне значення запровадження на Русі
християнства?
2. Сформулювати й записати основні положення тексту у формі
тез.
Завершити складання тез. Підготувати усний докладний пе-
реказ тексту, опрацьованого на уроці.
Урок № 62
ЗАСТАРІЛІ СЛОВА ТА ЇХ РІЗНОВИДИ: АРХАЇЗМИ, ІСТОРИЗМИ.
СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ АРХАЇЧНОЇ ЛЕКСИКИ
ТА ПРОЦЕС РЕАКТИВАЦІЇ ПАСИВНОЇ ЛЕКСИКИ
Мета: розширити відомості школярів про різновиди заста-
рілих слів, їх стилістичну роль у художніх текстах;
формувати уміння розрізняти архаїзми та історизми
в мовленні; розширювати словниковий запас учнів;
виховувати любов до історичного минулого рідної
країни.
Обладнання: копії текстів, схема «Застарілі слова», схема «Ре-
активація пасивної лексики», тлумачний словник
української мови, словник лінгвістичних термінів,
зображення грошових одиниць України.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нових знань у процесі
1. Словникова робота. Учні працюють у групах. Одна група шукає
визначення терміну історизм, а друга — архаїзм. Учні скла-
дають по два речення з історизмами та архаїзмами відповідно.
Методичний коментар. Історизми — слова, що вийшли
з ужитку у зв’язку із зникненням позначуваних ними реалій іс-
торичного минулого. Серед них — назви старовинного одягу (ко-
беняк, каптан), назви зброї (секира), назви грошей (злотий),
знарядь праці (рало).
Історизмами стали слова недавнього минулого, наприклад, МТС
(машинно-тракторна станція), радгосп (радянське господарство).
Історизми як засіб створення колориту відповідної епохи вико-
ристовуються письменниками. Без них не уявляється підручник
з історії, історична наукова розвідка. У змалюванні історичних
подій у художньому творі чи науковому трактаті історизми замі-
нити нічим, бо вони не мають синонімів у сучасній мові.
На відміну від історизмів архаїзми — це застарілі слова, що ви-
йшли з активного вжитку, будучи заміненими синонімічними оди-
ницями. Так, у сучасній українській мові з двох слів (чоло і лоб),
що позначають ту ж саму частину людського тіла, перше є арха-
їзмом, бо витіснене синонімічним словом лоб (За С. Дорошенком).
Розгляньте схему «Застарілі слова». Побудуйте розповідь про
історизми та архаїзми.
Семантичні
Це слова, які вживаються в
мові, однак одне з їхніх зна-
чень застаріло: живіт —
життя
Лексичні
Слова, що називають предмети
та явища, які існують і те-
пер, але витіснені з активного
вжитку іншими словами: чадо,
пря, лицидій
Архаїзми Історизми
Застарілі слова

2. До кожного з поданих слів доберіть синонім-архаїзм з до-
відки. Складіть речення із застарілою лексикою.
Говорити, поет, битва, життя, перемога, рибалка, майбутній,
губи, іду, військо.
Довідка. Ректи, піїт, брань, живіт, вікторія, рибар, гряду-
щий, уста, гряду, рать.
3. Запишіть подані слова в дві колонки:
а) архаїзми;
б) історизми.
Десниця, сенат, раднарком, кожум’яка, чоло, щит, колода,
уста, брань, віче, земство, говядо, волость, булатний, ланіти,
князь, живіт, челядь, жандарм.
4. Прочитайте. Випишіть застарілі назви старовинного чоловічого
і жіночого одягу. Знайдіть до них пояснення у словниках.
1. Дядько Яким був у довгому чорному кобеняку з капту-
ром, нап’ялим на голову (Л. Юхвід). 2. І мати моя носила очі-
пок на голові, і я зав’язуватимусь в чушку (І. Нечуй-Левицький).
3. А із яру в киреї козачій хтось крадеться (Т. Шевченко). 4. Ган-
дзя була лише в одній сорочині, … підперезаній … крайкою
(І. Франко).
5. Поясніть стилістичну роль застарілих слів. Визначте їх вид.
Де можливо, доберіть до них синоніми.
1. То встала Русь в кольчузі і шоломі, Щоб їй стихія поко-
рилась дика, І вів її у далі невідомі Син Перуна Олег-владика
(В. Симоненко). 2. В курені гетьмана січових стрільців зібралися
кошові, полковники й курінні отамани (І. Ле). 3. Крило моє бри-
нить Земля мені — престол (Б. Олійник). 4. Коли так — тижнів,
може, через два після того, як кликали Чіпку у волость,— знову
прибігає десятник, нагадує знову йти у волость (Панас Мирний).
5. Місяць ревун уже розправив свої могутні крила (В. Сліпачук).
6.— Як можеш зберегти серце, коли уста отверзті? — здивувався
і зрадів Стрижак (П. Загребельний). 7. І соняхи, неначе скіфські
вої, чекали сонця, спершись на списи (Б. Мозолевський). 8. Жде
його Марія і, ждучи, плаче, молодії ланіти, очі і уста марніють
зримо (Т. Шевченко).
6. Підкресліть у складі фразеологізму архаїзми. Доберіть су-
часні відповідники. Поясніть значення сталого виразу.
Один як перст; бити чолом; покласти живіт за когось; бути
притчею во язицех, ні пари з уст; розбити в пух і прах.
7. Знайдіть у наведеному уривку історизми та архаїзми, з’ясуйте
їх функції.
Щороку цариця все більше обмежувала запорозькі вольності.
Особливо після Коліївщини. І найдужче тим, що почала населяти
запорозький край то німцями, то сербами, то болгарами. Відда-
вала їм найкращі землі, найвигідніші урочища.
Запорожці писали цариці чолобитні, посилали в Петербург
гінців та депутації, бажаючи відстояти свої права.
З одною такою, останньою, депутацією поїхав і я.
Взяли з собою договори та універсали Богдана Хмельниць-
кого, запаслися подарунками. Валка була чимала. Очолювали
депутацію писар Антін Головатий, отаман Сидір Білий та Лог-
вин Мощенський.
Довго ми оббивали пороги різних канцелярій, роздаровували
вельможним панам та підпанкам усе, що привезли з собою, але
так нічого й не добилися. Тоді Антін Головатий відписав гетьма-
нові: «Чутка йде, що хочуть поділити наші землі поміж великими
петербурзькими панами. Як писано в Писанії: «І розділиша ризи
його і меташа жребій».
А тим часом цариця зі своєю державною радою постановила
взагалі скасувати всі вольності запорожців, а нашу Січ дощенту
зруйнувати.
Потьомкін доручив виконання цієї підступної і ганебної поста-
нови царського двора генералу Текелію та князю Прозоровському.
Сили були не рівні. Текелій мав сильну артилерію, вісім пол-
ків кінноти, сімнадцять ескадронів пікінерів, десять піхотних
полків, двадцять ескадронів гусарів та тринадцять полків дон-
ських козаків. А Січ мала лише двадцять гармат та десять ти-
сяч січовиків!
…Так з волі цариці Катерини згинула наша преславна воль-
ниця — Січ Запорозька. І хтозна, чи відродиться коли-небудь
(Р. Іваничук).
8. Розгляньте схему «Реактивація пасивної лексики». Зверніть
увагу на малюнки. Розкрийте суть поняття реактивація, до-
повніть розповідь власними прикладами. Поміркуйте, чи мо-
жуть власні імена зазнавати реактивації?
Гривня —
прикраса;
вагова та гро-
шова одиниця
Київської Русі
Вихід з актив-
ного вжитку
Гривня —
грошова одиниця
незалежної Укра-
їни

9. Які з наведених слів зазнали реактивації? Визначте історизми
та архаїзми.
Соборність, рантух, чумак, боярин, злука, перст, баталія, кра-
мола, рекрут, патронат, світлиця.
Прочитайте застарілі слова. Визначте їх вид і запишіть у та-
кому порядку:
а) назви старовинної зброї;
б) назви старовинного одягу;
в) назви старовинного посуду;
г) назви колишніх чинів;
д) назви старовинних одиниць виміру.
Аршин, війт, лук, свита, щит, жупан, таріль, жандарм, ківш,
мушкет, спис, осавула, верства, становий, коновки, кирея, вед-
медик, штофи, десятницький, вершок, панцир, сіряк, паска.
Додаток
Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Ки-
ївської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» по-
ходить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча,
який носили на шиї (тобто — на «загривку»), і звали гривна. Час-
тіше за все це були м’яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді
голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни
створювалися цілком із золота.
В XI столітті слово «гривна» набуло іншого значення — ваго-
вого. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових мо-
нет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі
з’являються гривна срібна (вагова — між 160 та 205 грамами за-
лежно від типу) та гривна кун (лічильна). З XI ст. у Київській
Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шести-
кутну форму і важили 150 г срібла — ці гроші існували до татаро-
монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські
гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від
середини XIII ст.— уже на всій території Давньоруської дер-
жави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240 г.
Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про
запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділя-
лася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця (З мережі Ін-
тернет).
Урок № 63
НЕОЛОГІЗМИ. ПРИЧИНИ Й ШЛЯХИ ВИНИКНЕННЯ НОВИХ
СЛІВ. ЗАГАЛЬНОМОВНІ ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ НЕОЛОГІЗМИ.
СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ НЕОЛОГІЗМІВ. НОВІ СЛОВА
У СЛОВНИКАХ
Мета: поглибити відомості учнів про неологізми, причини
їх появи та переходу до класу загальновживаних
слів; формувати уміння знаходити неологізми у ху-
дожньому тексті, визначати їх тип та стилістичне
значення; виховувати позитивне ставлення до лек-
сичного розмаїття української мови.
Обладнання: копії текстів.
ХІД УРОКУ
ІІІ. Засвоєння нових знань у процесі виконання
1. Прочитайте текст про неологізми.
Поява нових предметів, виникнення нових понять фіксується
в мові створенням нових найменувань або зміною семантики тих
чи інших слів. З’являються неологізми (від грец. neos — «новий»
і logos — «слово») — новоутворені слова або сполуки слів, які
не набули ще широкого вжитку.
Доля неологізмів різна. Одні з них ніколи не потрапляють
до активного діючого словникового фонду, інші перетворюються
в загальновживані одиниці і переходять до активного словнико-
вого запасу, внаслідок чого перестають бути неологізмами. Це
означає, що неологізм — поняття конкретно історичне. У мо-
мент його появи і протягом певного часу лексичне новоутворення
сприймається як неологізм. У подальшому його новизна може
втрачатися, і час виникнення певного новотвору встановлюється
тільки спеціальними дослідженнями.
Коли неологізм стає загальновизнаним, тобто втрачає но-
визну, мовці навіть не уявляють, як суспільство обходилося без
нього. Ми настільки звикли до таких слів, як аеробус, космопла-
вання, універсам, чорнобилець, що не одразу повіримо в те, що
20–50 років тому про ці назви і поняття люди не мали уявлення.

Сьогодні ми є свідками появи в українській мові нових слів, та-
ких як приватизація, реалізатор (продавець у лотку), рухівець
(член партії Руху).
Неологізми бувають загальномовні й індивідуальні. Ознакою
перших є їх загальнопоширеність. Всенародного визнання на-
були в українській і російській мовах неологізми останнього пів-
століття й останніх десятиліть: електровоз, тепловоз, спецназ,
касетник (касетний магнітофон). Вони кимсь були утворені для
позначення нових предметів чи вираження нових понять. Їх роль
номінативна, «називальна».
Неологізми індивідуальні — це індивідуально-авторські ново-
твори діячів науки, мистецтва, літератури.
Такі неологізми ще називають індивідуально-стилістичними,
оскільки вони створені автором певного твору з певною стиліс-
тичною метою.
Індивідуальні неологізми відіграють велику роль в образному
змалюванні дійсності. Не випадково в творчості кожного поета
і письменника можна знайти власні новотвори: у Лесі Укра-
їнки — чарівливий (співець), у Д. Павличка — змозолілі (пальці),
у М. Стельмаха — веселогубий (чоловік).
На відміну від загальномовних неологізмів вони, як правило,
не набувають поширення, не входять до активного словникового
складу мови. Щоправда, деякі новоутворені письменниками і вче-
ними слова стають загальновживаними. Таке сталося з словом
росток, що його ввів у російську і українську мови видатний ві-
тчизняний учений ХІХ ст. М.О. Максимович. Видатному україн-
ському письменникові ХІХ ст.М. Старицькому завдячуємо утво-
ренням слова мрія, І. Франку — слів поступово, чинник.
Загальнонародне освоєння нових слів — складний і досить
тривалий процес. Суспільство чутливе до нововведень. Якщо вони
відповідають запитам спілкування, мовці їх приймають; коли ж
у соціальних відносинах відбуваються зміни, нещодавно утворені
неологізми перетворюються в історизми. Так сталося з словами
жовтеня, колгосп, трудодень, які в 20-ті роки ХХ ст. були нео-
логізмами, а тепер стали історизмами.
Поява нових слів — свідчення зміни словникового складу, зо-
крема ознака його поповнення (За С. Дорошенком).
Дайте відповіді на питання:
які слова називаються неологізмами?
які різновиди неологізмів вам відомі?
наведіть кілька загальномовних неологізмів.
які причини виникнення загальномовних та індивідуальних
неологізмів?
На основі тексту складіть схему «Неологізми». За цією схе-
мою побудуйте розповідь про нові слова в українській мові.
2. Прочитайте. Поясніть, чим викликана поява нових слів. Чи
є зараз ці слова неологізмами?
— Любі діти, хто з вас тему візьме,—
каже вчитель,— тема не важка:
розказати про неологізми
на занятті мовного гуртка…
Люда дома книжку розгорнула —
ой, якраз цікава є стаття:
різних слів сучасне і минуле,
як слова народжує життя.
Низку слів докинула їй мама,
що з’явилися не так давно:
холодильник, кінопанорама,
телевізор, стереокіно.
І коли гурток зібрався знову —
інша справа! — Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим і старшим до смаку:
— Я читала,— повідає Люда
стриженій цікавій дітворі,—
що слова так само, як і люди,
молоді бувають і старі.
Кожен з нас неологізми знає:
це нові слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,—
мотобол, фломастер, космодром…
(Д. Білоус)
3. Запишіть окремо:
а) загальновживані слова;
б) застарілі слова;
в) неологізми.
Літак, флешка, реєстровець, продюсування, бізнесовці, муш-
кет, море, пан, кучмівці, он-лайн, спонсор, шопінг, агротехніка,
смартфон, гласність, вікно, євробачення, дайджест, ЗНО, кітч,
село, толерантність, універсам, депутат-мажоритарник, вітер,
комп’ютер, євро, кавеенщики, СНІД, амбасада, маркграф, терем,
б’ютівець, планетохід, ноутбук, іміджмейкер, сонце.
Які неологізми стали загальновживаними?
Складіть кілька речень з неологізмами.

4. Познайомтесь з авторськими неологізмами. Поміркуйте, які
образи міг зіставляти письменник при утворенні цих слів.
Снігоцвіт, тихосумний (Т. Шевченко); дощоросно (П. Тичина);
весновій (А. Малишко); срібнопінний (М. Рильський); сонцемирні
(П. Мовчан); продайдуші (Ю. Мельничук).
5. Прочитайте. Знайдіть неологізми, поясніть їх значення та сти-
лістичну роль. Які з цих неологізмів — загальномовні, а які —
індивідуально-авторські?
1. Весело-зорна, світляна, осонна, то літеплом, то мукою огорне,
джерельнострунна, впадисто-висока, земличенько, на роговиці
ока ти порошиною невмітною лежиш, така легка, кульбабна —
хоч не диш (П. Мовчан). 2. Власне, музичний шоу-бізнес — це
професійне продюсування артистів, звукозапис на власній студії
(З газети). 3. Уже кружляє листя жовторжаве, щоб на асфальті
мокрому спочить (М. Рильський). 4. Дуб столітній, звівши віти,
чародіє. Й самотою в мрійношумі, в тихім шумі на зеленому осон-
ні думу дума (Г. Коваль). 5. Одвересніло. Сніг. Морози (М. Іль-
ницький). 6. Зорі небо ожемчужать, зорі думоньки закружать
в недосяжній висоті (Г. Чупринка). 7. Поїзд наближався до Вап-
нярки, коли на пероні з’явився цей елегант у чорних окулярах
(С. Чорнобривець). 8. Серед переваг фірми — швидке і ефективне
обслуговування, наявність великого паркінгу, свіжість і висока
якість пропонованих товарів (З газети).
Складіть чотиривірш, увівши в нього власний неологізм.
Випишіть 5 речень, де вживалися б неологізми.
Урок № 64
НАПИСАННЯ АНОТАЦІЇ
Мета: подати відомості про анотацію як короткий огляд
змісту книги, статті, про структуру анотації та її
призначення; формувати уміння складати анотації,
логічно викладати думки; розвивати усне та пи-
семне мовлення; покращити вміння ефективно пра-
цювати з літературою.
Обладнання: копії текстів, пам’ятка «Як складати анотацію».
ХІД УРОКУ
ІІІ. Підготовча робота до складання анотації
1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку, складіть план.
Робота з книгою розпочинається з попереднього знайомства
з нею — з її довідковим апаратом (вихідними даними та анота-
ціями).
Вихідні дані вміщуються на титульній сторінці та на її зво-
роті, а також на останній сторінці книги. У вихідних даних за-
значаються ім’я і прізвище автора (авторів), прізвища редакторів,
художників, коректорів, обсяг книги, тираж. Вказується також
адреса видавництва та друкарні, де виходить книга.
Анотація — це короткий огляд змісту книги, статті часто з кри-
тичною оцінкою її. Вона складається з:
1) опису бібліографічних ознак книги (автор, назва і т.д.);
2) короткого переказу матеріалу;
3) вказівок, кому ця книга адресована.
Анотація здебільшого розміщується на звороті титульної сто-
рінки і служить для попереднього ознайомлення читача зі зміс-
том книги. Іноді в анотації містяться елементи оцінки книги і ко-
роткі відомості про автора.
Анотація — один із важливих елементів довідкового апарату
книгу (З підручника).
Поміркуйте, чи можна порівняти анотацію з розповіддю лю-
дини про себе?
Які відношення між анотацією і бібліографією?
Для чого потрібна анотація?
2. Ознайомтеся з вихідними даними та анотаціями до книжок.
Визначте тему, на яку написана кожна з них. Чи можна вста-
новити тему та уявити зміст книги за допомогою вихідних
даних? Яка роль при цьому відводиться анотації?
Анотація № 1
Вихованець І.Р. Таїна слова / Вихованець І.Р. — К. : Рад.
школа, 1990. — 284 с.
Про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу, зібрану
в словниках, про те, як народжується слово, про історію слів, про
наші імена й прізвища, про назви міст, про взаємозв’язки укра-
їнської мови з іншими мовами розповідає ця книжка.

Читачам буде цікаво дізнатися, як, коли і в якій країні з’яви-
лися деякі слова і чому вони примандрували до нас.
Для учнів середньої школи, всіх шанувальників рідного слова.
Скляренко С.Д. Володимир : [роман] / Скляренко С.Д. — К. :
Веселка, 1991. — 539 с.
Наприкінці ІХ століття за князювання Володимира Святосла-
вовича Київська Русь прийняла християнство. Це був акт, зна-
чення якого важко переоцінити. На зламі епох на зміну родовому
ладові прийшов феодальний устрій. Запровадження християн-
ства сприяло посиленню великокнязівської влади, зміцненню
єдності, утвердженню могутності держави, збагаченню культур-
них зв’язків з іншими народами світу. «Обрати новий шлях для
Русі, з’єднати й повести за собою людей князеві Володимирові
було нелегко…» — пише автор. Читачі переконаються в цьому,
познайомившись з романом «Володимир», що є продовженням
роману «Святослав». На них чекає захоплююча подорож у дав-
номинулі часи, коли наші предки, не шкодуючи життя заради
отчизни, утверджували її у віках.
Дерево пам’яті : книга українського історичного оповідання
в 4 т. / [упоряд. Ю.М. Хорунжий]. — К. : Веселка, 1993. Т. 3 :
Світова історія — 1991. — 511 с.
Ця книга поведе тебе, читачу, в найдавніші світи, в найвід-
даленіші куточки землі, познайомить з життям, побутом і звича-
ями багатьох народів. Світова історія — від стародавніх шумерів
і єгиптян, греків і римлян до країн і народів кінця ХІХ — по-
чатку ХХ століття — оживає з-під пера українських письмен-
ників, класиків і сучасників, чиї твори й склали третій випуск
українського історичного оповідання.
Бабич Н.Д. Історія української літературної мови. Практичний
курс : [навч. посібник] / Бабич Н.Д.— Львів : Світ, 1993. — 376 с.
Навчальний посібник містить вправи, завдання, контрольні
запитання та бібліографічні довідки, які передбачають практичне
засвоєння курсу історії української літературної мови — станов-
лення лексичної і стилістичної систем мови, граматичних та пра-
вописних її норм у взаємозв’язках з живим мовленням, з істо-
рією, духовною та матеріальною культурою українців.
Для студентів філологічних спеціальностей університетів і пед-
інститутів.
Яким чином анотація допомагає при роботі з літературою?
Що вміщує анотація в кінці? Навіщо? Чому важливий адресат?
Зверніть увагу на оформлення вихідних даних: послідовність
запису, розділові знаки.
3. Запишіть вихідні дані кількох книг.
IV. Написання анотації
1. Розгляньте пам’ятку «Як складати анотацію».ПАМ’ЯТКА
«Як складати анотацію»
1. Прочитайте книгу, статтю.
2. Розгляньте вихідні дані, запишіть їх.
3. Коротко перекажіть матеріал книги, статті.
4. Подайте короткі відомості про автора.
5. Подайте оцінку книги, статті.
6. Вкажіть, для кого ця книга, стаття призначена.
2. Усно складіть анотацію на одну з книг.
3. Напишіть анотацію на улюблену книгу.
Доберіть зі своєї домашньої чи шкільної (районної) бібліотеки
дві-три книжки і напишіть на них анотації, щоб зацікавити
своїх ровесників.
Урок № 65
Мета: оцінити рівень навчальних досягнень десятикласни-
ків; з’ясувати можливі недоліки в ході опанування те-
мою; виховувати уважність, пильність, акуратність.
ХІД УРОКУ

І варіант
1. Тести. Оберіть правильний варіант.
1. Омоніми — це…
А Слова, які вживаються з одним значенням.
Б Слова, які збігаються у звучанні й на письмі, але мають
різні, не пов’язані між собою значення.
В Слова, які мають близький, але не тотожний, звуковий склад.
Г Слова, що відрізняються звуковим складом, але називають
одне поняття з різними відтінками значень.
2. Оксиморон — це…
А Літературно-поетичний прийом; поєднання протилежних
за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове
уявлення.
Б Художній засіб, що полягає у переносному вживанні слова
чи виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а та-
кож слово, вираз, ужиті у такий спосіб.
В Образне означення, влучна характеристика особи, предмета
або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-
емоційну оцінку.
Г Троп, який полягає у поясненні одного предмета через ін-
ший, подібний до нього, за допомогою єднальних сполуч-
ників.
3. Подані нижче слова — це…
Провидець, пророк, провісник, віщун, ясновидець.
А. Синоніми.
Б. Антоніми.
В. Омоніми.
Г Пароніми.
4. Вкажіть рядок, у якому всі слова належать до споконвічно
української лексики.
А Злочинець, газівник, мати, голова, білка.
Б Хліб, дядько, чорний, чотири, супермаркет.
В Гай, вирій, я, снайпер, аеропорт.
Г Батьківщина, козацтво, чотири, сорочка, криниця.
5. Укажіть речення, у якому наявна застаріла лексика.
А Вітер заснув, затих і тільки зрідка колишеться серед зем-
ного листя (Б. Грінченко).
Б Але ще раніше, ніж вишні, починали цвісти в Лук’янівці
черешні (О. Левада).
В Його устами немовля глаголить (Б. Олійник).
Г Він ішов бездонною дорогою, і перед ним, і з боків посту-
пово виростав вечір: розплавлені прижухлі тони темнішали,
підмальовуючись то рожевим, то тремтячо-зеленим, і вже
одна барва горіла над іншою, розписуючи баню над полем
обвугленими кольорами, і дихання комбайна долинало ніби
з води (Є. Гуцало).
6. До якого шару лексики належать слова чадо, живіт, перст,
лицидій?
А Архаїзми.
Б Історизми.
В Неологізми.
Г Варваризми.
2. Виконайте пропоновані завдання.
1. Випишіть зайве слово (таке, яке за семантикою не може бути
об’єднане з іншими).
Адоніс, секвоя, секстет, батат, манго.
2. До поданих слів доберіть омоніми, попарно запишіть їх. Вка-
жіть вид омонімів.
Мул, поза, гірка, настав.
3. Доберіть антоніми до наведених слів.
Безлад, щирий, горе, умерти, сором’язливий.
4. Доберіть українські відповідники до варваризмів та іншомов-
них слів.
Хеппі енд, се ля ві, візаві, архаїзм, абітурієнт.
5. Заповніть таблицю поданими словами.
Загальновживана
Лексика обмеженого вжитку
Професіона-
лізми
Діалектизми
Жаргонізми
та арготизми
Хлібороб, сонце, баранка, пахан, череда, файна, шмон, реактор,
сосна, сапер, вода, центрифуга, механіка, море, плай, логарифм,
училка, ширмач, бетонувати, асептика, кобеняк, лантух, град,
майстерня, вивірка, пупінок, чувак, бахили, вагонетка, вуйко.
3. Напишіть твір-мініатюру від першої особи на тему: «Доба Ки-
ївської Русі», використовуючи історизми та архаїзми, а також
епітети, метафори, порівняння та оксиморон.

ІІ варіант
1. Тести. Оберіть правильний варіант.
1. Пароніми — це…
А Слова, які вживаються з одним значенням.
Б Слова, які збігаються у звучанні й на письмі, але мають
різні, не пов’язані між собою значення.
В Слова, які мають близький, але не тотожний, звуковий
склад.
Г Слова, що відрізняються звуковим складом, але називають
одне поняття з різними відтінками значень.
2. Варваризми — це…
А Слова, що називають предмети, поняття, характерні для
побуту, господарства певної місцевості.
Б Слова чи сполуки, використані мовою в певний період для
позначення нового або вже наявного поняття або в новому
значенні.
В Слова, які повністю або частково перекладені з інших мов.
Г Іншомовні слова, які вживаються в українському тексті,
але не засвоєні українською мовою.
3. Подані нижче слова — це…
Чайка, роботи, прем’єра, підніс, дати.
А. Синоніми.
Б. Антоніми.
В. Омоніми.
Г Пароніми.
4. Вкажіть рядок, у якому всі слова — іншомовні.
А Абзац, галерея, земля, жокей, ретушувати.
Б Інавгурація, абонемент, лінгафонний, юристконсул, мета-
морфоза.
В Абонент, хліб, папір, ямб, мати.
Г Ліжко, об’єкт, транспорт, осінь, сестра.
5. Укажіть речення, у якому наявна застаріла лексика.
А Другого дня, тільки зійшло сонце, а Джерина сім’я вже
й пообідала, й вийшла на панщину (І. Нечуй-Левицький).
Б Ця земля — вся наша, з усіма її щедротами, багатствами
і плодами (П. Загребельний).
В З ранньої весни побачиш цих птахів у степу; трактор оре,
а вони в’ються за ним білою заметіллю (О. Гончар).
Г Стежина до маминої хати петляє через город (В. Скуратів-
ський).
6. До якого шару лексики належать слова гусар, колгосп, боя-
рин, досвітки?
А Архаїзми.
Б Історизми.
В Неологізми.
Г Варваризми.
2. Виконайте пропоновані завдання.
1. Випишіть зайве слово (таке, яке за семантикою не може бути
об’єднане з іншими).
Манто, пікет, пончо, тога, туніка.
2. До поданих слів доберіть омоніми, попарно запишіть їх. Ука-
жіть вид омонімів.
Перо, світи, за дачу, замок.
3. Доберіть антоніми до наведених слів.
Симпатія, праворуч, занепад, рабство, убогість.
4. Доберіть українські відповідники до варваризмів та іншомов-
них слів.
Шерше ля фам, тет-а-тет, табула раса, конотація, лексико-
графія.
5. Заповніть таблицю поданими словами.
Загальновживана
Лексика обмеженого вжитку
Професіона-
лізми
Діалектизми
Жаргонізми
та арготизми
Крисаня, інтеграл, вогонь, небо, лажа, гроза, бушель, добро,
клава, радіація, врубати, графіт, вода, маржина, плай, листок,
легіт, квінтесенція, дєрєвня, комп, філософія, тонна, вуханя, пар-
титура, черес, паливо, п’ять, протуберанці, дощ, город.
3. Напишіть твір-мініатюру від першої особи на тему: «Козацька
доба», використовуючи історизми та архаїзми, а також епі-
тети, метафори, порівняння та оксиморон.
Складіть твір-розповідь від першої особи про події, які відбу-
валися на Україні за часів Київської Русі.

310 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 311І семестр. Додатки до посібника
ДОДАТКИ ДО ПОСІБНИКА
ДіалектологічнакартаУкраїни
До уроку № 47
К. Білокур
Портрет племінниць художниці (1937–1939)

М.Пимоненко.ЖницяТ.Шевченко.Катерина
Геометричний орнамент на рушниках-оберегах
Весільний рушник Рушник-оберіг

І. Айвазовський. Дев’ятий вал
Весільне вбрання молодих
Гривня — вагова одиниця Київської Русі
Гривня — золота прикраса Грошова одиниця Київської Русі
Грошова одиниця УНР

316 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 317Зміст
ЗМІСТ
Календарно-тематичне планування уроків
української мови в 10 класі. Профільний рівень
(профіль — українська філологія) ............................. 3
Мова як суспільне явище. Українська мова в Україні
Урок № 1 Мова як суспільне явище. Основні функції мови:
комунікативна, мислетворча, когнітивна,
кумулятивна, естетична, експресивна ........................ 9
Урок № 2 Мовна ситуація в державі.Українське
законодавство про мову. Мовні обов’язки громадян ... 14
Урок № 3 Мовний «суржик», його причини. Проблеми
екології української мови ....................................... 20
Урок № 4 Українська мова як одна з індоєвропейських мов ...... 24
Урок № 5 Культура усного та писемного мовлення .................. 29
Урок № 6 Мовленнєвий колорит: урочисте, ввічливе,
офіційне, інтимно-ласкаве, фамільярне,
гумористичне, сатиричне мовлення ......................... 34
Урок № 7 Основні види мовленнєвого спілкування.
Особливості аудіювання, говоріння, читання
й письма. Український мовленнєвий етикет .............. 38
З історії розвитку української мови
(короткі відомості)
Урок № 8 Основні етапи розвитку української мови
та їх зв’язок з історією слов’янських народів.
Поява писемності .................................................. 44
Урок № 9 Кирило і Мефодій та їхня роль у становленні
слов’янської писемності. Кирилиця. Види письма
в період Київської Русі: устав, напівустав, скоропис ... 52
Урок № 10 Короткі відомості з історії української писемності.
Перші граматики української мови ......................... 57
Урок № 11 Комунікативні ознаки мовлення.
(Поняття про комунікативну доцільність, точність,
ясність, правильність, логіку, послідовність,
образність, виразність, естетичність мови).
Особливості монологічного мовлення.
Підготовка власного висловлювання.
Виступ на зборах, семінарах, конференції ................ 63
Урок № 12 Сучасний український алфавіт. Розвиток мови
на сучасному етапі ................................................ 68
Сучасна українська літературна мова
як вища форма існування національної мови
Урок № 13 Форми існування мови: загальнонародна мова,
літературна мова, просторіччя, діалект, професійні
різновиди, жаргон, арго ......................................... 76
Урок № 14 Діалекти як історична база літературних мов.
Територіальні й соціальні діалекти.
Український міський сленг. Мова села .................... 83
Урок № 15 Стилістична система української мови
(стилі, підстилі, стилістичні засоби, способи
і прийоми організації стилістичних засобів у тексті) ... 90
Урок № 16 Основні аспекти культури мовлення:
інформативність, нормативність. Особливості
діалогічного мовлення. Принципи ведення дискусії .... 99
Урок № 17 Тематичне оцінювання № 1 ................................. 103
Фонетика української літературної мови
як учення про її звукову систему
Урок № 18 Місце фонетики та орфоепії в системі мови.
Основні фонетичні одиниці української мови:
звук, склад, фонетичне слово, фраза ...................... 107
Урок № 19 Особливості реалізації фонеми в мовленні.
Інваріант, позиційний варіант фонеми ................... 110
Урок № 20 Позиційні чергування приголосних звуків.
Основні історичні чергування приголосних
звуків при словозміні й словотворенні ................... 114
Урок № 21 Чергування [о] та [е] з [і], чергування [о] та [е]
з нулем звука, чергування [о] з [е] після ж, ч, ш, дж
та [й] ................................................................. 119
Урок № 22 Зміни приголосних у мові. Асимілятивні,
дисимілятивні процеси. Явище метатези ................ 123
Урок № 23 Поняття про текст як продукт мовленнєвої
діяльності. Закономірності побудови тексту.
Конспектування статті, що сприймається на слух ... 126
Урок № 24 Подовження та спрощення в групах приголосних ... 130
Урок № 25 Приставні приголосні. Милозвучність української
мови. Стилістичні засоби фонетики ....................... 135
Урок № 26 Тематичне оцінювання № 2 ................................. 138
Українська орфоепія як учення
про систему загальноприйнятих правил
української літературної вимови
Урок № 27 Основні норми літературної вимови. Особливості
вимови голосних та приголосних звуків ................. 143

318 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія 319Зміст
Урок № 28 Чинники, що впливають на вимову.
Причини відхилення від орфоепічних норм.
Інтонаційні особливості українського мовлення ...... 148
Урок № 29 Наголос в українській мові, його види та роль
в розрізненні слів і їхніх форм .............................. 153
Урок № 30 Орфоепічна норма. Особливості використання
орфоепічного словника ......................................... 158
Урок № 31 Види читання: переглядове, ознайомлювальне,
вивчальне, ознайомлювально-вивчальне,
ознайомлювально-реферативне. Виразне читання
текстів різних стилів відповідно до орфоепічних
та інтонаційних вимог. Контроль читання мовчки ... 161
Українська графіка.
Українська орфографія як учення про систему
загальноприйнятих правил написання слів
Урок № 32 Історія становлення української графіки
й орфографії. Основні принципи орфографії:
фонетичний, морфологічний, традиційний,
диференціювальний ............................................. 169
Урок № 33 Правопис літер, що позначають ненаголошені
голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Позначення
м’якості приголосних літерами ь, я, ю, є, ї;
сполучення йо, ьо. Складні випадки правопису
апострофа та знака м’якшення ............................. 174
Урок № 34 Правила написання складних слів разом, окремо,
через дефіс. Правопис складноскорочених слів ....... 179
Урок № 35 Правила складоподілу та переносу слів .................. 182
Урок № 36 Правила вживання великої літери. Написання
прізвищ, імен, по батькові та географічних назв.
Лапки у власних назвах ....................................... 186
Урок № 37 Написання слів іншомовного походження .............. 190
Урок № 38 Орфографічні норми. Нововведення в українському
правописі. Редагування тексту з орфографічними
помилками. Використання орфографічного
словника та словника іншомовних слів .................. 195
Урок № 39 Написання переказу із творчим завданням ............. 199
Урок № 40 Редагування власного переказу ............................. 202
Урок № 41 Тематичне оцінювання № 3 ................................ 204
Лексикологія української мови
як учення про лексичний склад
Урок № 42 Українська лексикологія як учення про лексичний
склад мови. Слово як основна одиниця мови.
Ознаки слова. Слово і поняття .............................. 208
Урок № 43 Семасіологія як учення про значення слів
і виразів. Лексичне значення слова.
Типи лексичних значень. Системні відношення
в лексиці української мови ................................... 212
Урок № 44 Поняття про багатозначні й однозначні слова.
Пряме й переносне значення слова. Основні
типи переносних значень: метафора, метонімія,
синекдоха. Відображення метафор, метонімій,
синекдох у текстах .............................................. 216
Урок № 45 Поняття про омонімію. Повні і неповні омоніми.
Види неповних омонімів: омоформи, омофони,
омографи, міжмовні омоніми ................................ 221
Урок № 46 Поняття про пароніми. Стилістичні функції
паронімів. Прийом парономазії ............................. 226
Урок № 47 Складання усного твору ....................................... 229
Урок № 48 Складання письмового твору ................................. 233
Урок № 49 Явище синонімії. Синоніми та їх види.
Використання синонімів для уникнення тавтології,
плеоназму та мовної недостатності ........................ 236
Урок № 50 Антоніми та їх види. Стилістичні фігури, пов’язані
з поняттям антонімії (антитеза, оксиморон) ............ 241
Урок № 51 Власне українська лексика та слова, успадковані
з індоєвропейських і східнослов’янських мовних
спільностей. Поняття про старослов’янську мову
та її роль у розвитку української мови.
Стилістична роль старослов’янізмів у мовленні ....... 244
Урок № 52 Запозичена лексика. Причини і джерела запозичень.
Латинські й грецькі елементи. Слова українського
походження в лексичному складі інших мов
(російської, білоруської, польської) ....................... 249
Урок № 53 Слова іншомовного походження
та інтернаціоналізми у складі української мови.
Кальки. Варваризми ............................................ 254
Урок № 54 Особливості правильного і доцільного використання
власне українських та запозичених слів ................. 258
Урок № 55 Написання відгуку про твір мистецтва ................... 262
Урок № 56 Лексика української мови за сферою вживання.
Загальновживані слова. Лінгвокультуреми ............. 267
Урок № 57 Розмовна, просторічна, емоційно забарвлена
лексика. Сленг. Екзотизми. Пуризми. Стилістичні
можливості розмовної, просторічної лексики .......... 271
Урок № 58 Розмовне мовлення, сфера його використання
та основні особливості. Власне висловлювання
учня на соціокультурну тему ................................ 277

320 Усі уроки української мови в 10 класі. Профіль — українська філологія
Урок № 59 Лексичне багатство діалектної лексики.
Етнографізми. Топоніміка й ономастика в системі
української мови ................................................. 281
Урок № 60 Специфічно професійна лексика. Наукова лексика.
Терміни, канцеляризми та штампи. Стилістичне
використання термінів, канцеляризмів та штампів ... 285
Урок № 61 Науковий стиль. Основні ознаки.
Особливості конспектування. Складання тез
науково-популярної статті .................................... 289
Урок № 62 Застарілі слова та їх різновиди: архаїзми,
історизми. Стилістичні функції архаїчної лексики
та процес реактивації пасивної лексики ................. 294
Урок № 63 Неологізми. Причини й шляхи виникнення нових
слів. Загальномовні та індивідуальні неологізми.
Стилістична роль неологізмів. Нові слова
у словниках ........................................................ 299
Урок № 64 Написання анотації ............................................. 302
Урок № 65 Тематичне оцінювання № 4 ................................ 305
Додатки до посібника .......................................... 310
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Слюніна О. В., аспірантка кафедри української мови Харків-
ського національного педагогічного університету імені Г. С. Ско-
вороди.
КУПУЙТЕ У ВАШОМУ МІСТІ!
Вінниця Маг. «Ранок», т. (0432) 67-46-05; Донецьк РП Присада І. М., ДІМЦО
т. (062) 304-67-02; Івано-Франківськ Маг. «Дім книги», т. (0342) 71-34-72;
Київ Представництво, т. (044) 377-73-22; Кіровоград Маг. «Шкільний
світ», т. (097) 439-54-42; Ковель Маг. «АВС», т. (067) 332-58-87; Луганськ
РП Зецер С. Ю. фірмовий маг. (СШ № 5), т. (0642) 71-09-46; Луцьк «Дім
книги», т. (0332) 71-66-97; Львів «Гуртівня», т. (067) 416-16-56; Мелитопіль
«КанцтовариЩ», т. (0619) 42-07-87; Миколаїв Маг. «Книги», т. (051) 225-70-55;
Одесса Маг. «Книги», т. (050) 392-28-46, Маг. «Методична та дитяча література»,
т. (050) 392-14-92; Полтава Маг «Оріяна», т. (093) 183-75-17; Рівне Маг «Слово»,
т. (0946) 670-601; Сімферополь Філія, т. (0652) 54-21-38; Суми Маг. «Книголюб»,
т. (0542) 22-53-00; Тернопіль Торговий дім «Книги» (0352) 251-600;
Ужгород Маг. «Едельвейс», т. (050) 131-98-67; Харків Маг. «Книголенд»,
т. (057) 757-26-42, Книжковий ринок «Райський куточок», т. (050) 757-96-70;
Херсон РП Одайник С. Ф., магазин «Книжковий меридіан», т. (0552) 37-01-85;
Хмельницький Маг. «Книжковий світ», т. (0382) 79-25-45; Черкаси магазин
«Шкільний світ», т. (0472) 51-22-51, т. (067) 472-77-97; Чернівці Маг. «Книги»,
т. (050) 081-19-12.
Навчальне видання
Серія «Усі уроки»
СЛЮНІНА Олена Вікторівна
УСІ УРОКИ
УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 10 КЛАСІ
І семестр
Профіль — українська філологія
Головний редактор К. Ю. Голобородько
Редактор О. О. Маленко
Відповідальний за випуск Ю. М. Афанасенко
Технічний редактор О. В. Лєбєдєва
Коректор О. М. Журенко
Підп. до друку 23.06.2011. Формат 60×90/16.
Папір газет. Друк офсет. Гарнітура «Шкільна».
Ум. друк. арк. 20,00. Зам. № 11-07/18-05.
ТОВ «Видавнича група “Основа”»
61001 м. Харків, вул. Плеханівська, 66, тел. (057) 731-96-33
е-mail: office@osnova.com.ua
www.osnova.com.ua
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 2911 від 25.07.2007 р.
Віддруковано з готових плівокВіддруковано з готових плівок
Виробник: ПП «Тріада+»Виробник: ПП «Тріада+»
Свідоцтво ДК № 1870 від 16.07.2007 р.Свідоцтво ДК № 1870 від 16.07.2007 р.
Харків, вул. Киргизька, 19. Тел. (057) 757-98-16, 757-98-15Харків, вул. Киргизька, 19. Тел. (057) 757-98-16, 757-98-15

10 укр яз_слюніна_1_пособ_2010_укр

More Related Content

What's hot

Viewers also liked

Similar to 10 укр яз_слюніна_1_пособ_2010_укр

Recently uploaded

10 укр яз_слюніна_1_пособ_2010_укр