Конкурс приурочений до 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського.

2.  Народився М. Грушевський 17 вересня 1866 року в невеликому місті
Холмі (тепер Хелм на території Польші).
 Родина з XIIIст. «загніздилася» в Чигиринському повіті — в самому серці
України. Багато з його пращурів Грушів (згодом Грушевських) були
церковними службовцями, допоки його дідові Федору не вдалося
перебратися під Київ, до села Лісники.
Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833— 1901), здобув
світську освіту в Києві, викладав славістику.
Мати — Глафіра Опакова —
походила з родини
служителів культу.
1869 року трьохрічний
Михайло разом з батьками
переїздить на Кавказ, у 1880—
1886 рр. навчається у
Тифліській гімназії. Мріє
якнайскоріше повернутися на
Україну.
Сергій Федорович та Глафира Захарівна Грушевські з
дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло.

3. •26 травня 1896 року,
у м. Скала (нині смт.
Скала-Подільська)
Михайло
Грушевський
вінчається з Марією
Вояківською.

4. •У липні 1886 р. звертається з листом до ректора Університету
св.Володимира, з проханням зарахувати його на історичний факультет.
•В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом
Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову
роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века»,
яку 1890 було удостоєно золотої медалі.
•1890—1894 — професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У
травні 1894 захистив магістерську дисертацію.
1894—1914 — професор Львівського університету, головний редактор
«Літературно-Наукового Вісника». Засновник і голова Українського
Наукового Товариства.
•На початку Першої світової війни
Грушевський приїхав до Києва. Влада
була вороже настроєна до вченого —
засилає його до Симбірська як
українського сепаратиста і «мазепинця».
Волю принесла Лютнева революція в
Петрограді.
•4 березня в Києві утворюється Українська
Центральна Рада, головою якої заочно
обрано Михайла Грушевського.
Викликаний телеграмою, 12 березня він
повертається з Москви до Києва.

5. •Грушевський проводить лінію на забезпечення української автономії
в межах федеративної республіки, що мала бути створена на руїнах
Російської імперії.
•Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом
було проголошено автономію України в складі Російської
федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада
проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918
Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від
Росії.
•Сил для захисту суверенітету республіки не було, ідея
соціалістичного федералізму ставала ілюзорною.
•29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада
перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.

6. У сучасній українській спільноті існує міф про
Грушевського — президента УНР,
запроваджений Дмитром Дорошенкоm]. Міф
прижився в публіцистиці й у науковій літературі.
Тільки у вересні-жовтні 2004 чимало друкованих і
електронних ЗМІ знову розтиражували
«президентство» Грушевського.
З погляду формального, юридичного, а відтак і
наукового, Грушевський не був президентом
Української Народної Республіки. Такої посади в
УНР не існувало, не передбачала її й ухвалена в
останній день функціонування Центральної Ради
Конституція. Невідомий жодний акт, учинений
Грушевським як президентом УНР.
Водночас кваліфікація Грушевського «президент
Ради» була тоді досить поширеною, особливо в
газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим,
що ще одне значення слова президент — голова
(рос. председатель).

7. По закінченні університету Грушевський публікував
статті в «Киевской Старине», «Записках наукового
товариства імені Шевченка», видав два томи
матеріалів в «Архіві південно-західної Росії»
(частина VIII, т. I і II). Передмова до цих матеріалів
склала магістерську дисертацію Грушевського,
названу «Барське староство» (Київ, 1894). У своїх
творах Грушевський розробив свою теорію
походження і розвитку державності Київської Русі та
її народу.

8. У 1894 році у Львівському університеті була відкрита кафедра загальної історії зі
спеціальним оглядом історії східної Європи, яку й зайняв Грушевський. У Львові
Грушевським написані і видані його історичні роботи «Виімки з джерел до історії
України-Русі» (1895), «Опису королівщіни в землях руських XVI ст.» (1895-1903,
4 тт.), «Розвідки і матеріали до історії України - Руси» (1896-1904, 5 тт.) і почав
працювати над своєю головною працею - восьмитомною «Історією України-Руси».

9. У 1906 році Харківський університет
присвоїв Грушевському ступінь
почесного доктора російської історії. У
1908 році, продовжуючи залишатися
професором Львівського університету і
головою «Наукового Товариства»,
Грушевський виставив свою
кандидатуру на кафедру в Київському
університеті, але отримав відмову.

10. У 1914 році, після 20-річної роботи у Львівському університеті, переїхав на
проживання до Києва, де керував діяльністю «Наукового Товариства вКиєві».
Вчений переніс сюди видання «Літературно-наукового Вістника». Був
арештований в грудні 1914 року за звинуваченням у шпигунстві на користь
Австро-Угорщини і після декількох місяців в'язниці висланий в Симбірськ. На
засланні написав історичну драму «Хмельницький в Переяславі» і нарис
«Ярослав Осмомисл».

11. В кінці 1915 року Грушевському вдалося домогтися дозволу на переїзд у Казань,
через рік - до Москви, де він і проживав до лютневої революції 1917 р.,
коли представники найбільших партій України створили в Києві Центральну
Раду. Грушевський був заочно обраний її головою і 14 березня прибув до Києва.
В якості голови Центральної Ради Грушевський вів переговори з Тимчасовим
урядом Росії про надання Україні автономії. Наприкінці березня 1919 року виїхав
до Австрії, створив у Відні Український соціологічний інститут.

12. 1924 р. М. Грушевський повернувся на батьківщину для наукової роботи. Був
професором історії в Київському державному університеті, обраний академіком
Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу.
Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення
наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI-
XVIII століттях. У 1929 році М. Грушевський був обраний дійсним членом АН
СРСР.

13. Починаючи з 1930 року Грушевський піддавався репресіям і переслідуванням.
Його звинуватили в «контреволюційній діяльності» та інкримінували участь в
антирадянському Українському національному центрі. Також репресії охопили
більшість його учнів, співробітників які працювали з ним впродовж 1920-х років.
Практично всі співробітники Грушевського були репресовані.

14. «Батько нації», як його звали сучасники, - М. Грушевський завжди був і назавжди
залишиться символом соборності, злагоди та всеукраїнського єднання.

15. Головна заслуга М. Грушевського як вченого-історика полягає у тому, що він
вперше ґрунтовно проаналізував основні віхи вітчизняної історії, розробив
концепцію історичного розвитку українського народу, довів, що наш народ має
своє власне прикоріння. «Так, ми Київська Русь, - писав Грушевський, - але разом
з тим український народ, осібний народ, з своєю осібною мовою, історією,
письменством».

16. Монументальна «Історія України-Руси» М. Грушевського - це, по суті, історична
Біблія українського народу, фундаментальний твір, що повстав на величезному
архівному матеріалі, і є свідченням вагомого внеску працелюбного українського
народу у світову культуру й цивілізацію.

17. Помер Михайло Грушевський раптово 25 листопада 1934 року на 68 році життя
від зараження крові в Кисловодську, де він перебував на відпочинку в санаторії
разом з сім'єю. Газета «Правда» помістила некролог з фотографією. Тіло
Грушевського перевезли до Києва. Він похований на Байковому цвинтарі.

18. • У Києві та Львові споруджено пам'ятник Грушевському. Портрет
Михайла Грушевського зображено на банкноті номіналом 50 гривень
та на монетах 1996 та 2006 років.
• Іменем Грушевського названо вулиці. Зокрема є проспект
Грушевського в Кам'янці-Подільському.
Пам'ятник Грушевському
у Києві