РОБОТА НА ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС УЧНІВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ на тему: «Вітчизна – це не хтось і десь. Я – теж Вітчизна» (І. Світличний) у номінації «Література». Збірка поезій «Шляхами, що ходив Тарас» Каушинської Анастасії, учениці 7-Б класу Костянтинівського навчально-виховного комплексу «Гімназія із ЗШ І ступеня», учитель Л.В. Шистко

1. Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки Донецької облдержадміністрації
Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
РОБОТА
НА ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС УЧНІВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ
на тему: «Вітчизна – це не хтось і десь. Я – теж Вітчизна» (І. Світличний)
у номінації «Література»
Збірка поезій «Шляхами, що ходив Тарас»
Каушинської Анастасії, учениці 7-Б класу
Костянтинівського навчально-виховного
комплексу «Гімназія із ЗШ І ступеня»
Учитель Л.В. Шистко
Костянтинівка, 2016

2. «Вітчизна – це не хтось і десь. Я – теж Вітчизна» (І. Світличний)
Передмова
Кажуть, що біографіялюдини починаєтьсявід часународження рідного народу.
І якщо так, то у витоках свого родоводуя бачуШевченка і його «Кобзар», Ярослава
Мудрого та першу книгозбірню,легендарногоБогданаХмельницького та Запорізьку
Січ, філософаГригоріяСковородута Києво-Могилянську академію, звідки вийшов
він навчати простих людей…
І у спадок нам, нащадкам Шевченка, залишилося священне диво – рідна земля. І
кожен з нас маєможливість шукати в неї натхнення, черпати сили. Землямоя, неня –
це те, що пов’язує мене із Тарасом і з мільйонами українців «в Украйні і не в
Украйні». Вона єднає наші родоводи в одне ціле. Адже я – українка. І коріння роду
мого – в українській землі, у ґрунті національному, у всьому тому, де б’ється народне
серце. Я народиласяй росту на Україні, міцнію фізично та духовно, ідучи «шляхами, що
ходив Тарас».Дорога ВеликогоКобзаряпостійно нагадуємені, що «Вітчизна – це не хтось і
десь. Я – теж Вітчизна»

3. Подорож до Канева
Зустрічає золотом осіннім місто Канів,
Місце диво-дивне,
І спускаєкоси сиві-сиві
Небо у Дніпро голубо-синє.
Вітер теплий листячком тріпоче
І під гору проводжаєнас,
І на вушко лагідно шепоче:
«В цьому місті спочива Тарас».
Рідний Шевченко взадумісхилився,
Високе чолойого у журбі.
Кожен із нас , хто на сходахспинився,
Погляд уважний відчув на собі.

4. ***
Я – гілочка, довга, зелена,
на деревісвого родоводу.
Зростаю, міцнію, живлюся
із ґрунту мого народу.
Коріння наше глибоко
сягаєсивих віків,
до рідного дивного соку,
до слави дідів-козаків!
До дужих гілок пригорнутись,
набратисямужностітреба,
крізь простір і час дотягнутись
розлогоюкроною неба!

5. На Хортиці
Гучно, широко й дзвінко
Ллється пісня на Січі;
Промінь небо розсікає,
Мов козацькії мечі.
Острів міцно обнімають
Руки дужії Дніпра ,
Для нащадків зберігають
Місце слави й добра.

6. На березі моря
«Все йде, все минає…»
Нащадки зростають…
Ідуть літа, тече вода -
Море вже «не грає».
Утомилось,мабуть,
лежить, спочиває.
Про що згадуєшироке –
То ніхто не знає.
Налетіли чайки,
Крилами лопочуть:
Що море ховає,
Розказати хочуть.
Кажіть, милі!
Хай хвилі не плачуть,
Які сини, дочки славні,
Почують, побачать!
Об’єднали береги твої,
Вкраїнські, турецькі,
Грають піснінові,
Дружні, молодецькі.
Хай спокійно синєморе
Собіспочиває:
В нові часи нових людей
Дружбою єднає!

7. ШЛЯХ ХУДОЖНИКА
Глина, вуглик, папірець,
олівець, олія…
Дяк, Ширяєв,
Академіямистецтв –
хлопчикова мрія…
Ось величний старий Київ -
джерело мистецьке!
Це тобі приніс юнак
серце молодецьке.
Напинає він вітрила,
крила виростають –
і собори, і пейзажі
просто всіх вражають!

8. ПЕТЕРБУРГ
Столичне місто перетворень дивних,
вишукані товариства…
він рівний серед рівних,
але чужий, глядач у цьому дійстві.
«Ввижає чортовим болотом…»
До кого голову схилить?
До земляків, тих «патріотів»?
Душа і ниє, і болить.
Повітря заливу, мов лід, обпікає;
Сюди ти в надії прийшов.
А «ріднії» люди, як хвилі, тікають,
Лиш берег сухий і жорсткий ти знайшов

9. В Оренбурзі
В Оренбурзі зимно, сніжно,
Мов у казці, в цю годину.
Я стою і думать навіть дивно,
Що по-іншому ти бачивцю картину.
Як везли тебе до Оренбурга
По засніженій довгій дорозі.
Дві тисячі верстарештанта
У постійній холодній тривозі.
І хурделиця снігом колючим січе,
І дороги-шляхи замітає.
Думка груди твої , мовжарина, пече:
Чи тебе хтось коли ще згадає?
Раптом вітер зітхнув і між гіллям завис;
Заспівали сніжинки-дівчата.
Із століття в століттявітер пісню поніс:
«Ми тебе пам’ятаємо, тату!»

10. «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ…»
«Садок вишневий коло хати…»
Люблю його я з малих літ.
Садок ростила моя мати,
Він мій захисток од всіх бід.
У ньому чую шепіт вітру,
Що хвилі в серці підійма,
Незламну силу всього світу,
Якій кінця-межі нема.
Лиш тільки весна розквітає,
Я кваплюсь до садка мерщій.
У кожному русі листочків
Шевченківські чути вірші.
У кожному співі пташинім –
Поета прекрасне чуття.
Хай вічно живуть в Україні
Оті золоті відчуття!

11. Я
І ти –
Крапельки
У тій хмаринці
У блакитному небі.
Слухай! Почути вітер треба!
Він шепоче тихо колоскам жита:
«Поспішайте, діти, полишайте, поле,
Ви молоді, вам треба рухатись, жити!»
Вільний вітер збудив наші сміливі надії.
Ми, краплинки в хмаринці, над полем
Несемо почуття, сподівання та мрії.
Подаруємо власні пісні дощовії
Як живильну вологу із болем,
Всім, хто серце відкрив,
чує вітру порив.
Єднаймося!