Образование

1. Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні
фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного,
життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо
яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.
За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і
дивний світ, в якому реальне та нереальне несподівано постають в органічній єдності.
Нерідко гротеск перетинається із сатирою, клоунадою (наприклад, у Джонатана
Свіфта, Миколи Гоголя, Михайла Булгакова. В українській літературі він зустрічається у
творі Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» (марення Омелька Кайдаша), елементи
гротеску використовувалися також у сатиричних творах Тараса Шевченка. Гротескний
характер мають, нариклад, такі твори, як "Ботокуди" та "Доктор Боссервісер" Івана
Франка, "Досвід коронації" Костя Москальця, "Московіада" Юрія Андруховича. Доволі
поширеним гротеск стає у XX столітті, насамперед у творах модерного спрямування: пор.
твори Франца Кафки, Іллі Еренбурга, Бертольда Брехта, Владимира Маяковського,
Вітольда Гомбровича, Славомира Мрожек, Юрія Клена.
Використання у розмові слова гротеск зазвичай означає дивний, фантастичний,
ексцентричний або потворний, і, таким чином, часто вживається для опису старовинних
або спотворених форм, таких як маски на святкування Хеллоуін або горгуйлі на соборах.
До речі, що стосується видимих гротичних форм у готичних будівлях, коли вони не
використовуються в якості водостічних труб, вони повинні називатися гротескними
або химерами, а не горгуйлями.
Експресіонізм
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного
світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій,
бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад
духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст. З усіх напрямків
нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи,
людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів
експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття , у
інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося
острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до
радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними
традиціями.
Протиріччя самого експресіонізму, надміру агресивні його форми, що відразу впадали у
око, викликали несприйняття як консервативної публіки, так і радикальних політичних
систем - нацизму в Німеччині, фашизму в Італії, комунізму в СРСР. За часів Гітлера твори
багатьох експресіоністів в Німеччині або продавали за кордон, або знищували. Значні
цензурні обмеження мали ці твори і в СРСР за часів сталінського терору.