презентац я в_деолекц_я 1-с_мя в _нформац_йному простор_
Cучасний європейський медіапростір
1.
2. Медіапростір (англ. Media space)
— це «електронні умови, в яких групи
людей можуть працювати разом,
навіть якщо вони не знаходяться в
одному й тому ж місці в той же час.
В медіапросторі, люди можуть створювати в
реальному часі візуальні та звукові середовища,
які охоплюють фізично розподілені площі. Вони
також можуть контролювати запис, доступ та
відтворення зображень і звуків з цих
середовищах»
4. В середньому людина витрачає
на соціальні медіа понад 5 років
свого життя, а на перегляд
телебачення – понад 7 років
свого життя! Разом це первищує
час, який ми витрачаєм на
харчування, спілкування та
догляд за собою!
6. Медіаосвіта не розвивається
так швидко, як технології, які
ми використовуємо щодня.
Нам потрібні навички аналізу,
оцінки та створення
інформації, адже саме вони є
основою медіаграмотності.
7. Медіаосвіта — частина освітнього процесу,
спрямована на формування в суспільстві
медіакультури, підготовку особистості до
безпечної та ефективної взаємодії із сучасною
системою мас-медіа, включаючи як традиційні
(друковані видання, радіо, кіно, телебачення),
так і новітні (комп'ютерно опосередковане
спілкування, інтернет, мобільна телефонія)
медіа з урахуванням розвитку інформаційно-
комунікаційних технологій
8. Завдання медіаосвіти
навчити людину сприймати,
переробляти, розуміти
інформацію, що передається
каналами ЗМІ (у широкому
тлумаченні), усвідомлюючи
наслідки її впливу на психіку;
розвивати критичне
мислення, уміння розуміти
прихований зміст
повідомлень, протистояти
маніпулюванню;
виховувати такого споживача
медіа, котрий міг би ефективно
задовольняти свої інтереси,
використовуючи засоби масової
комунікації, опановував
способами спілкування на основі
невербальних форм комунікації;
формувати уміння знаходити,
готувати, передавати і приймати
необхідну інформацію з
використанням різноманітних
технічних засобів (комп’ютери,
модеми, факси, мультимедіа) і
сучасних інформаційних
технологій.
10. Медіаграмотність – це рівень
медіакультури, який стосується вміння
користуватися інформаційно-
комунікаційною технікою, виражати себе
і спілкуватися за допомогою медіазасобів,
свідомо сприймати і критично тлумачити
інформацію, відділяти реальність від її
віртуальної симуляції, тобто розуміти
реальність, сконструйовану
медіаджерелами
11. У країнах ЄС основний акцент робиться на тому, щоб
виховувати чи прививати навики медіаграмотності дітям,
починаючи ще з дитячого садка. Наприклад, у Польщі
реалізується проект Fonolandia — для початкових шкіл та
дитячих садків. Понад 86 % учителів цих навчальних
закладів, кажуть, що це корисно і необхідно.
«Якщо твоя дитина живе біля моря, то
краще навчити її плавати, ніж будувати
мур»
Можна провести аналогію між морем і
цифровим світом, зазначивши, що краще
дітей навчати медіаграмотності, аніж
забороняти доступ до контенту.
13. Основні завдання розвитку
медіаграмотності:
Формування інформаційної культури
Вироблення медіаімунітету, як спроможності
протистояти агресивному медіасередовищу і збереженню
відчуття психологічного благополуччя
Ознайомлення учнів із розмаїттям засобів
опрацювання інформації
Створення здатності до медіатворчості для
компетентного і здорового особистісного самовираження,
реалізації життєвих завдань
Формування рефлексії і критичного мислення,
як психологічних механізмів, які забезпечують свідоме споживання
медіа-продукції на основі ефективного орієнтування в медіа-
просторі та осмислення власних медіа потреб.
14. Список опрацьованої літератури
1. https://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/43755/
2. Дементієвська Н. Формування навичок критичного оцінювання ресурсів
Інтернету у користувачів різного віку / Н. Дементієвська // Наукові
записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Педагогіка. – Тернопіль, 2008. – № 7.
– С. 103-107.
3. Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: Навчально-
методичний посібник / За ред. Л.А. Найдьонової, О.Т. Баришпольця. –
К.: Міленіум, 2010. – 440 с.
4. Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / ред.-упор. В. Ф. Іванов, О.
В. Волошенюк; за науковою редакцією В. В. Різуна. – Київ : Центр
вільної преси, 2012. – 352 с.