Її величність - українська книга презентація-огляд 2024.pptx
Referat m.l dukhov-microsoft_word
1. 1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
"Харківський національний університет"
Кафедра стратегічного управління
М. Л. ДУХОВ – СЛАВЕТНИЙ
ВІТЧИЗНЯНИЙ КОНСТРУКТОР
ВЕПРИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ
Виконала
студентка групи ІФ-24
Хлібко О. А.
Перевірив
___________________________
_________________
(підпис)
2. 2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………….. с. 3
РОЗДІЛ 1. М. Л. ДУХОВ – КОНСТРУКТОР ВІД ПРИРОДИ……….….. с. 5
РОЗДІЛ 2. ТРУДОВАДІЯЛЬНІСТЬ ВЧЕНОГО – ВАГОМИЙ
ВНЕСОК У СВІТОВУ НАУКУ ……………………………………………
с. 9
2.1. На варті обороноздатності Батьківщини…………….……. с. 10
2.2. Особливе завданняуряду…………………………………….. с. 13
РОЗДІЛ 3. ГРАНІ ТАЛАНТУ ТВОРЦЯ ОЧИМА СУЧАСНИКІВ…… с. 17
РОЗДІЛ 4. ВШАНУВАННЯ ТРУДОВОГОПОДВИГУ
ГЕНІАЛЬНОГО ЗЕМЛЯКА– М. Л. ДУХОВА ….………………………
с. 22
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….… с. 24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… с. 26
ДОДАТКИ………………………………………………………………………. с. 27
3. 3
ВСТУП
Його конструкторська геніальність вроджена
Юлій Харитон
Терниста історична доля нашої Батьківщини, віками позбавлена власної
державності. Українська земля дуже багата на таланти. Зокрема, Гадяччина – «край
лагідної краси», як назвала його Леся Українка. Гадяччина – справжня колиска
талантів. Ця земля споконвіку народжувала і притягувала, мов магніт, талановитих
людей. Багато імен видатних людей із нашого краю знає світ. Проте – саме імен,
тільки імен, за якими звершення, здобутки, злети – а до того, звідки вони походять,
великому світові байдуже. Світ знав про великих письменників Миколу Гоголя і
Антона Чехова, Лесю Українку, знав видатних учених: Степана Тимошенка, Сергія
Корольова, Михайла Янгеля, Олександра Засядька, Миколу Духова, але не знав, що
вони – українці.
Завданням цієї роботи:показати М.Л. Духова не тільки як вченого, науковця, але
й як Людину, великого патріота України, щоб усвідомити звідки він черпав силу,
наснагу для своїхгеніальних наукових розробок, що уславили його на віки, й уславили
на весь світ Україну, вірним сином якої він був усе своє життя. Це потрібно знати
молоді, прийдешнім поколінням як приклад для наслідування.
Хто ж такий М.Л. Духов – легенда, герой і при цьому людина, яка з 1948 року
була закритою для суспільства? Мабуть, і сьогодні це ім’я багатьом українцям
невідоме.
„Людина століття, конструктор від Бога” – так про нього тепер пишуть його
соратники [1, c. 3]. За кількістю найвищих нагород СРСР Микола Леонідович Духов
входить до першої десятки орденоносців колишнього СРСР. Три Золоті Зірки Героя
Соціалістичної Праці, одна Ленінська та п’ять Державних премій, безліч орденів і
медалей. М.Л. Духов – доктор технічних наук, член-кореспондент АН СРСР, один з
небагатьох генерал-лейтенантів інженерно-технічної служби в країні (додаток А).
4. 4
«Засекречений» талановитий конструктор, який мав колосальний творчий
потенціал, Микола Леонідович був одним із тих, хто створював у зміцнював оборонну
потужність країни: був одним із конструкторів перших вітчизняних танків, стояв у
витоків створення атомної бомби. Прикро, що Духов, наш земляк, так і помер
невiдомим загалу.
Великий і складний шлях боротьби і перемог, невтомних творчих дерзань і
пошуків пройшов Микола Леонідович від простого сільського хлопчика, який
сконструював перший в історії села Веприк радіоприймач, до головного конструктора
і наукового керівника конструкторського бюро оборонної промисловості [2, с. 213].
Дуже багато він зробить для зміцнення оборонної могутності Батьківщини. І тільки по
його смерті мільйони людей з повідомлень «Правды», «Известий», «Красной звезды»
дізнаються, що щедра полтавська земля – земля Сковороди, Котляревського, Гоголя,
Лисенка, Остроградського – дала світові одного з найславетніших вітчизняних
конструкторів.
5. 5
РОЗДІЛ 1
М. Л. ДУХОВ – КОНСТРУКТОР ВІД ПРИРОДИ
Микола Леонідович Духов, нащадок давнього дворянського роду, народився
26 жовтня 1904 року в сім’ї фельдшера в мальовничомуселі Веприк Гадяцького повіту
Полтавської губернії. Син старого козака Духа і його дружини, далекої родички матері
Гоголя, Леонід працював фельдшером на цукроварні у Веприку (до 1903 р. був
солдатським фельдшером). Леонід Вікторович Духов хвоста "ов" до свого прізвища
він отримав від російської влади.
Хлопчикові тільки сьомий рік, а батько вже думає про його майбутнє. Рідні й
дорогі йому всі троє, та найніжніше любить він Миколку. У малого багато захоплень:
має нахил до майстрування, добре малює, вже навчився писати й читати. У негоду,
коли не можна гратися надворі, він приходить до батька й спостерігає, як той оглядає і
лікує хворих. Коли треба – вмить подасть необхідні інструменти. У Леоніда
Вікторовича зринула була думка, що син піде його дорогою: вивчиться на лікаря, та в
його дід Віктор Полієвктович пророкує, що із внука міг би бути великий майстер [3,
с. 8].
Як свідчить двоюрідна сестра Миколи Духова Алла Кузнець, у дитинстві
“Миколка пильно спостерігав за дідусем Віктором Полієвктовичем, коли той
майстрував, і згодом у хлопчика з’явилася своя майстерня, в якій були витвори його
рук: іграшки, машинки, різні пристрої. Дід Михайло казав Миколці: “Дивна ти дитина.
Усі діти бігають, граються на вулиці, а ти завжди чимось заклопотаний, усе мізкуєш
своєю дитячою голівкою”. А хлопчик відповідав: “Я, діду, хочу зробити щось таке
велике й хороше, а от що – не знаю. Мені вже нецікаво майструвати іграшки, робити
хлопцям дерев’яні рушниці” [1, c. 3].
Із семи років Микола Духов навчався у Веприцькій початковій школі. Учитель
Григорій Васильович Уманський знання юного Духова завжди оцінював на
«відмінно». Не любив Миколка лише «Закону Божого». У десять років знав більше,
ніж того вимагає програма початкової школи. І коли вчителька Юлія Петрівна
Пшенична за дорученням Миколчиних батьків почала готувати його до вступу в
6. 6
Гадяцьку гімназію, їй було мало роботи. Часто Миколка просив учительку:
„Відпустіть мене, Юліє Петрівно, я буду краще щось майструвати. А ці задачки я знаю
як розв’язувати”. Вона якийсь час вагалася, врешті погоджувалась [3, с 17].
У Гадяцькій чоловічій гімназії вже з першого дня навчання Микола Духов
зарекомендував себе здібним учнем. Особливо легко йому давалися математика,
фізика, хімія, латинь, французька мова. У вільний час брав до рук олівці й малював
портрети знайомих, пейзажі Гадяча, Припсілля. У 1918 році закінчив уже “єдину
трудову школу”. Юнак працює секретарем у Веприцького комітету бідноти, завідує
районною хатою-читальнею. М. Духов був одним з перших комсомольців села.
Згуртовує молодь у сільбуді.
Вепричани любили концерти оркестру народних інструментів, яким керував
Микола, п’єси, в яких він грав. Особливо подобалась глядачам у його виконанні роль
Петра в «Наталці Полтавці». А ще захопився конструюванням радіоприймача. Згодом
у Веприку, вперше в історії села, заговорило радіо. Духов був дужим хлопцем, бо
займався спортом. Одногонедільного дня за кілька хвилин під оплески публіки поклав
на обидві лопатки прославленого заїжджого борця Гузя, зігнув і розігнув, як і той,
підкову, скрутив на шиї залізний прут, тоді присоромленийгастролер похвалив хлопця
за сміливість і силу.
В 1925 році сім’я Духових переїжджає в Чупахівку і Микола йде різальником
буряка на Чупахівський цукровий завод. На запитання директора заводу про те, чого
іде працювати робітником відповів: ”Попрацюю рік-два, а тоді вступатиму до
інституту”.
Близькі і знайомі помітили потяг хлопця до техніки. Радіо на заводі ще не чули, і
він загорівся ідеєю сконструювати приймач. Залучив ло роботи молодого техніка
Миколу Білановського. Найважче було виготовити перемінний конденсатор із
алюмінієвих пластин і детектора. Листового алюмінію не було, тому довелося
випросити у заводського бухгалтера кілька алюмінієвих пластин із конторської
картотеки, вирізати потрібні деталі й обточувати вручну; ізоляційні планки робили з
проварених у парафіні дощечок. Детектор теж виготовили самі, а для постійного
конденсатора використали фольгу з цукеркових обгорток. Коли радіо заговорило, то
7. 7
люди, зібралися слухати передачу радіостанції Комінтерну з Москви, а потім і інших
станцій, навіть закордонних.
Багато хто з присутніх хотів би мати у своїх хатах „восьме чудо світу”, та
Микола віддав його головному бухгалтеру, оскільки той погодився всі алюмінієві
пластинки з картотеки (листового алюмінію тоді не було) передати йому для
виготовлення нових радіоприймачів, яких з нетерпіннями чекали мешканці Чупахівки.
Так, Микола Духов, виробництво радіоприймачів поставив, що називається, на
конвеєр [4, с. 8].
Через рік Миколі Духову дають путівку на робітфак при Харківському
геодезичному інституті, яка мала дістатися комсоргу Петру Лебединському, який
стояв першим у списку кандидатів на навчання. Проте, коли розпочалися
комсомольськізбори, самеПетро запропонував послати до Харкова Миколу Духова як
одного з найактивніших комсомольців. Врешті-решт проголосували за Духова.
Навчаючись на робітфаці Харківського геодезичного інституту, Микола зробив
креслення автоматичного пристрою для залізниці та розробив схему проведення
електроосвітлення в міську лікарню, розташовану на Сумській вулиці. Саме тоді він
твердо вирішив вчитися у Ленінградському політехнічному інституті. В цьому йому
допоміг земляк, заступник наркома освіти України, Олександр Аркадійович
Полоцький. Завдяки його клопотанню на те місце, яке виділено для України в
Ленінградському політехнічному, послали Духова.
Документи про закінчення робітничого факультету Духов отримав у канцелярії
інституту 16 липня 1928 року. В коридоріобережно рогорнув папери, швидко знайшов
потрібний, віддрукований на бланку Наркомосу, перечитав: „Правлінню
Ленінградського політехнічного інституту. Відділ робітфаків Головпрофосвіти
відряджає в рахунок наданих йому місць т. Духова , який закінчив Харківський
робітфак, для зарахування без випробування на механічний факультет”.
Схопивши до кишені папери, Микола побіг до виходу. Безмежно щасливий,
блукав вулицями міста, переживаючи свою радість. Тільки надвечір схаменувся: давно
час додому [3, с. 30]. .
8. 8
З перших днів навчання його призначили старостою групи, і він допомагав усім,
хто до нього звертався. Вчився Микола Духов добре. Викладачі були задоволені ним.
Першу сесія склав успішно. Та під час другої трапилася неприємність. Хотів з
допомогою досліду відповісти на питання, але підвів прилад. Викладач, не
розібравшись у причині, не поставив залік. Ліквідував заборгованість Микола швидко.
Але на все життя зарубав собі: значить треба так володіти матеріалом, щоб можна
було пояснити його різними способами. В 1932 році він закінчив механічний
факультет за фахом “Конструювання тракторів і автомобілів” [3, с. 33].
9. 9
РОЗДІЛ 2
ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧЕНОГО – ВАГОМИЙ ВНЕСОК
У СВІТОВУ НАУКУ
Після захисту дипломного проекту професор механіки Леонід Володимирович
Клименко наполіг, щоб здібного інженера залишили для роботи в конструкторському
бюро на заводі «Красный путиловец», яке він очолював (додаток Б).
На знаменитий на всю країну колишній Путиловський завод Микола Прийшов у
той період, коли там розгорталося виробництво перших вітчизняних легкових
автомобілів, які вирішили виготовляти тільки з власних матеріалів. «Жодної гайки,
жодного болта, жодної великої деталі не замовимо Форду, Б’юіку, Лінкольну!», «Самі
виготовимо стартери, динамомашину!» - такі лозунги висіли на кожному цеху.
Спочатку йому доручиликонструювання прилаштувань до масового випуску трактора
«Універсал» (додаток В). Побачивши, що Духов вносить у свою роботу елементи
творчості, Клименко доручив йому конструювати обладнання першого радянського
легкового автомобіля Л-1(додаток Д). І Духов справився з ним блискуче.
Незабаром він увійшов і до складу групи конструкторів, котрі за завданням
наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе працювали над створенням
першого вітчизняного парового залізничного крана. Креслення 75-тонного крана, що
складався з 23 тисяч деталей, були виконані всього за 23 днi, завдяки чому важливе
державне завдання завод виконав достроково. Причому три чверті литих деталей
Духов переробив для зварювання і запропонував використовувати замість старої
маломіцної сталі високолеговану. У результаті під час іспитів кран підняв вантаж
вагою 90 тонн, що було на 15 тонн більше проектувальної потужності. Слід зауважити,
що німецька фірма «Дегмат», яка була єдиним підприємством у світі по випуску таких
механізмів обіцяла виконати цю роботу за півтора-два роки. Колеги Духова
відзначали, що навіть на дуже складні, здавалося б, задачі, які не мають розв'язання, у
нього завжди знаходилося досить просте і геніальне рішення. І тільки, коли воно не
спрацьовувало, він приступав до пошуку складнішого.
10. 10
Після випробування останнього підйомного крана Духова перевели в
конструкрторсько-технологічну групу, де він працював над розробкою між
операційних допусків для підготовко серійного виробництва танка Т-29. В цій
конструкторській групі Микола познайомився з Люсею Чекаліною, яка працювала тут
же копіювальницею. Згодом запропонував їй одружитися, адже покохав він уперше і
по-справжньому. Невдовзі він познайомив наречену з матір’ю, а за кілька місяців
одружився з Люсею – Марією Олександрівною Чекаліною (додаток Е).
2.1. На варті обороноздатності Батьківщини
Особливо яскравийталант молодогоінженера проявився у воєнний час, коли від
швидкостіприйняття технічних рішень залежав результат боїв Радянської Армії. Ще в
1936 році Микола Духов був призначений начальником розрахункової групи в СКБ-2
оборонного відомства, і незабаром став провідним конструктором. Під його
керівництвом створювалися танки Т-28 і Т-34, КВ і його різні модифікації, знамениті
ЙСи і їх остання військова модель — „щука”, яка, сподівалися творці, буде
штурмувати Берлін. Цікаво, що багато пропозицій Миколи Леонідовича були
використані при виготовленні танків уперше в світі. Наприклад, торсіони і сталеві
пружини, що працюють на крутіння. Зараз навіть важко уявити, що перші танки
взагалі не мали ресор і при русі машини екіпаж відчував жахливу тряску. А ті ресори
(листові, на зразок автомобільних), що почали встановлювати пізніше, були
громіздкими, вразливими до бойових ушкоджень і більш-менш працювали тільки на
легких танках.
До речі, звичний важкий однобаштовий танк — теж ідея Духова. Ще наприкінці
30-х років минулого століття два конструкторських колективи СКБ-2 і заводу імені
Кірова за завданням автобронетанкового керівництва Червоної Армії займалися
розробкою нових важких танків із протиснарядним бронюванням. Нові машини
проектували трибаштові, що робило їх неповороткими, громіздкими. Духов же
неофіційно працював над проектом, який, по ідеї, не мав шансів на життя. Він
створював однобаштовий танк, у якому повинні були з'єднатися і максимальний
броньовий захист, і могутня гармата, і гарна маневреність. До речі, форма вежі спала
11. 11
конструктору на думку випадково. Одного разу він перекинув мильницю, і – бац! – є
ідея! [4, с. 8].
Танк із „будиночком” сподобався в СКБ усім, а за своїми технічними
характеристиками перевершував усі попередні машини. Але ж його ніхто не замовляв!
Як сповістити про це Сталіну? Тому директор СКБ-2 Котін і директор Кіровського
заводу Зальцман повезли в Москву на утвердження макет трибаштового танка СМК.
Під час демонстрації й обговорення макета в уряді
Котін зненацька сказав:
— Йосипе Віссаріоновичу, а що, якщо ми знімемо одну вежу?
Сталін на кілька секунд задумався.
— А скільки вона важить?
— Дві з половиною тонни.
— Що ж, використовуйте їх на посилення броньованого захисту.
«У ту хвилину, коли Сталін схвалив ідею посилення броні й зняття для цього
веж, я відчув страшне полегшення — адже в нас на заводі вже був майже готовий у
кресленнях однобаштовийтанк Духова. І тепер ми могли сказати про це в Кремлі», —
згадував Зальцман [4, с. 8].
Новий важкий радянський танк, який запустили у серійне виробництво в
1939 році, був названий на честь маршала Климентія Ворошилова – КВ. Танк мав
небувалу броню, яку не моглипробитина той час абсолютна більшість протитанкових
засобів. Машини давили своїми гусеницями цілі батареї німецьких протитанкових
гармат, самі при цьому залишаючись неушкодженими. Німці, яким довелося
зустрітись із КВ на полі бою, прозвали машину «Gespenst» (привид) . Адже стріляли
по КВ з таким же успіхом, як по примарі. Відомі випадки, коли після бою екіпаж
нараховував понад сотню вм'ятин і подряпин на броні від прямих влучень ворожих
снарядів. Не випадково гітлерівці змушені були залучити на боротьбу з новими
радянськими танками зенітну артилерію, що мала 80-міліметрове знаряддя, і
випускати для своїх танкістів інструкції-пам'ятки. Одна з таких, розповідає Василь
Вишняков у повісті «Конструктори» (Москва, видавництво ДТСААФ СРСР, 1989)
якось потрапила в руки конструктора, і він спочатку засумнівався у своєму знанні
12. 12
німецької. У листівці Вермахт закликав своїх солдатiв хоробро зустрічати «Духів
панцир» (тобто танк Духова) і з відрами, наповненими бензином, забиратися на танк,
обливати його і підпалювати. За цю сміливість гарантувалася двотижнева відпустка
додому (додаток Ж).
На жаль, німці знайшли методи протидії КВ ще у 1941 році: їх заманювали у
болота, де важкі танки просто тонули у трясовині під шквальним обстрілом важких
гармат [5].
Завдяки блискучому розуму Миколи Леонідовича, машини постійно
удосконалювалися і мали багато унікальних відмінностей від танків попередніх серій.
На них столи дизельні мотори, які були більш безпечними, ніж бензинові, якщо
раптом у танк влучить снаряд, замість дефіцитних шарикопідшипників Духов
запропонував установлювати ролики. До речі, на думку про ролики його
наштовхнула... ручка, що покотилася по столу.
Конструктори під керівництвом Миколи Духова досить швидко усунули
недоліки, і вже 1942 року з‘явився модернізований танк КВ-1С, який до появи
німецьких “тигрів” був найсильнішим важким танком Другої світової війни.
Трохи згодом робота над Т-34, який наші конструктори спішно намагалися
пристосуватидля боротьби із новим поколінням німецьких танків, дала Духову досвід
у проектуванні броні із раціональними кутами нахилу. Така броня, будучи відносно
тонкою, встановлювалася під певним кутом, який дозволяв подвоїти її товщину.
Надалі цей принцип буде втілено на майже всіх танках світу.
На Челябінському танковому заводові конструкторське бюро Духова брало
участь у розробці інших танків – ЙС. Бронетехніку недарма назвали іменем
радянського вождя. „Йосипи Сталіни” на час свого створення були справді
непереможними машинами. Їх придумали як відповідь німецьким «Тиграм» та
«Пантерам». Танки Духова обігнали німців у швидкості та у броні. Підкаліберний
снаряд ЙС-2 міг розправитись з будь-якою бронетехнікою світу (додаток З). Саме ЙС,
захищені небувалою на той час бронею, ставили рішучу крапку при штурмі
берлінських укріплень. Зазначимо, що деякі модифікації танків ЙС простояли на
озброєнніРосійськоїФедерації аж до 1990-х років (будучи розробленими у 1944 році).
13. 13
Водночас, були в ЙС і недоліки — гарматний снаряд складався із двох компонентів і
на зарядку був потрібен час, що іноді ставав для екіпажів танків фатальним.
Служили танки Духова певних модифікацій майже по всьому світу – в Єгипті,
Ізраїлі, Сирії, В’єтнамі, Кореї. Під час Другої світової захопити КВ чи ЙС для німців
було справжнім щастям — їх перефарбовували, переставляли гармати і йшли на них у
бій з не меншим бажанням, аніж на своїх «Пантерах». Німецькі танкісти знали:
радянські танки, нехай із майже повною відсутністю комфорту для екіпажу, машини
надійні і живучі.
У 1945 році за видатні заслуги у створенні танків та самохідних артилерійських
установок М.Л. Духову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці та військове
звання генерал-майора інженерно-танкової служби. На військовому обліку до цього
він значився як рядовий.
Духов не був на війні. Але серед його численних орденів є і полководницький
орден Суворова, якого удостоювалися бойові генерали.
Якщо в роки війни М.Л. Духова знали головним чином у Челябінську, то
відтепер до нього прийшла всесоюзна слава. Про нього пишуть центральні газети,
журнали “Огонёк”, “Техника молодёжи”. І хоч йому йшов уже сорок другий рік, як
конструктор він був досить молодим, з інженерним стажем всього 13 років.
1947 рік був останнім роком його діяльності в танковій галузі – на посаді
головного інженера Кіровського заводу на Уралі.
2.2. Спеціальне завдання уряду
Після перемоги Микола Леонідович якийсь час працював у мирній галузі. Під
його керівництвом створений трактор С-80. А він виношував «дріб'язкові» ідеї:
наприклад, зробити холодильник, компактну електробритву, «розумну» вудку... Серед
видатних розробок Миколи Духова були і розробки мирного характеру, і все-таки
партія й уряд мали щодо нього інші плани.
6 серпня 1945 року США продемонстрували свою військову силу, скинувши на
японське місто Хіросиму першу атомну бомбу, 9 серпня друга американська бомба
впала на місто Нагасакі.
14. 14
Уже 20 серпня 1945 року для керівництва атомним проектом в СРСР було
створено спеціальний комітет з надзвичайними повноваженнями на чолі з Л. Берією.
При комітеті почав працювати виконавчий орган – Перше головне управління (ПГУ),
яке отримало у своє розпорядження численні підприємства та цілі відомства.
Директива Сталіна зобов’язувала ПГУ забезпечити створення в СРСР атомної бомби.
У процесі роботи ПГУ виникло безліч складнощів, насамперед необхідність
врегулювання діяльності різних відомств, крім того в СРСР була відсутня єдина
нормативна база на виконання креслень. Потрібна була людина, яка навела б лад у
цьому питанні і створила насамперед єдину систему у складанні конструкторської
документації в цій та суміжних галузях. Такою людиною, на думку керівників
атомного проекту, мав стати М.Л. Духов, який свого часу створив нормативну базу в
креслярській справі великого танкового господарства країни, що в результаті значно
полегшило освоєння та випуск танкової продукції на різних заводах країни. Зокрема,
як зазначав Юлій Харитон – керівник КБ-11, на яке було покладене завдання знайти
інженерне рішення створення атомної бомби, “...прокращого помічника, ніж Духов не
можна було навіть мріяти. Він справжній, від природи, конструктор. Микола
Леонідович взагалі був дуже талановитою, дуже обдарованою людиною в багатьох
галузях науки, техніки, мистецтва. Мені здається, він був би, наприклад, і великим
музикантом, і художником… Але він ніколи не міг бути ні одним, ні другим, ні третім,
тому що просто не міг не бути конструктором – його конструкторська геніальність
вроджена” [1, с. 3].
У 1948 році Радою Міністрів СРСР М.Л. Духова призначено заступником
Головного конструктора, керівником науково-конструкторського сектора одного з
найбільш засекречених у країні науково-дослідних інститутів, який займався
створенням атомної бомби. Микола Леонідович стає недоступним навіть для тих, з
ким тісно співпрацював донедавна. Нове коло завдань та інше оточення чекало на
нього: фізики І.В.Курчатов, Я.Б.Зельдович, Ю.Б.Харитон, а згодом ракетники
С.П.Корольов,М.К.Янгель та інші. Пізніше у своїйавтобіографії конструктор скромно
напише, що виконував спеціальне завдання уряду. Насправді Духов працював над
15. 15
створенням ядерної бомби й інших видів атомної зброї, міжконтинентальних
балістичних ракет [4, с. 8].
Тепер його досвід знадобився у новій справі: – створенні атомної зброї. З
притаманною для себе наполегливістю М.Л. Духов починає вивчати нову справу, і
стає в ній провідним спеціалістом. Під керівництвом М.Л. Духова розробляється
конструкція самого ядерного заряду, джерела нейтронного ініціювання ланцюгової
реакції (нейтронні запали для вибуху) і стендова апаратура для тестування функцій як
складових частин, так і всієї бомби.
21 серпня 1949 року спеціальний потяг доставив на Семипалатинський полігон
плутонієвий заряд і чотири нейтронні запали (додаток И). Випробування було
призначено на ранок29 серпня. В ніч перед випробуванням конструкториразом з М.Л.
Духовим провели остаточне складання заряду і до 6-ї години ранку його було піднято
на випробнувежу та підключено до підривної схеми. Рівно о 7-й ранку 29 серпня 1949
року місцевість Семипалатинська осяяло сліпуче світло. Випробування першої атомної
бомби в СРСР були успішно завершені (додатоки К, Л).
Після успішного проведення випробування першої атомної бомби в СРСР
широким фронтом розпочались роботи, пов’язані з розробкою більш удосконалених і
грізних зразків ядерної зброї, і конструкторський сектор, яким керував М.Л. Духов,
працював з повним навантаженням. Невдовзі він очолив КБ-25, створене для
виконання нових завдань на базі авіаційного заводу. КБ-25 займалося розробкою
принципово нової системи нейтронного ініціювання ядерного заряду – зовнішнього
нейтронного ініціювання, тобто створення спеціального генератора нейтронів, який в
точно заданий момент повинен послати імпульс нейтронів у критичну масу активної
речовини заряду, внаслідок чого починався процес ланцюгової реакції, яка і
призводила до ядерного вибуху. КБ-25 розробляло конструкції нової спеціальної
бойової частини, в яку входили заряд, генератор нейтронного зовнішнього ініціювання
і прилади автоматики, крім того розроблялось стендове обладнання для тестування
бомбита її складових частин. Треба відмітити, що в США подібної системи не було. В
руках М.Л. Духова опинилася вся бомба: заряд, генератор і компоновка бомби.
М.Л. Духов став центральною фігурою у справі створення ядерної, а потім і водневої
16. 16
зброї. На той час постало завдання забезпечення ядерними зарядами всіх військових
сил країни, і в подальшомуМ.Л. Духов проводив активну діяльність у справі розробки
бойових ядерних боєприпасів для всіх родів військ Радянського Союзу.
Юлій Борисович Харитон так писав про Миколу Леонідовича: „Роль Миколи
Леонідовича у створенні перших зразків зброї була надзвичайно велика. Разом зі
своїмитоваришамипо роботівін дуже багато зробив, щоб під загальним керівництвом
Ігоря Васильовича Курчатова наблизити день ліквідації американської монополії на
ядерну зброю”. „Те, що він зробив за своє життя, величезне як за кількістю та рівнем
інженерних рішень, так і за тим значенням, яке його праці мали для зміцнення
оборонної могутності нашої Батьківщини”.
А сам Курчатов визнавав, що без уміння Миколи Духова організувати
виконання складних завдань, дотриматися дуже стислих строків створення атомної
бомби, було би надзвичайно важко [6, с. 112-113].
Миколу Духова називають основоположником конструкторської школи
ядерних боєприпасів. Під його керівництвом в СРСР було розроблено перше
покоління ядерних боєприпасів для сімнадцяти різних носіїв – перших
міжконтинентальних балістичних ракет Р-7, торпед Т-5, перших крилатих ракет для
ВПС, ВМФ, ППО.
17. 17
РОЗДІЛ 3
ГРАНІ ТАЛАНТУ ТВОРЦЯ ОЧИМА СУЧАСНИКІВ
Як і кожна багато обдарова натура, Микола Леонідович був близький людям
різних професій і уподобань, різного віку, освіти, характерів.
Якщо про нього запитували у танкістів, ті відповідали: „Духов танкіст”.
Створюючи нову машину, він насамперед думав про людей, які поведуть її в бій.
Детально розпитував фронтовиків про переваги й недоліки його конструкцій, щоб
згодом їх поліпшити.
Робітники говорили: „Духов – токар, слюсар, складальник”. Він міг
виготовити на верстаті складну деталь при створенні перших дослідних зразків
машини. З робітниками, рядовимиінженерами поводивсяпросто.Через багатьом, на
перший погляд, здавалося, що у стосунках із підлеглими він тримається не на рівні
«високого» начальства. Та це була помилкова думка. Духов ніколи не був
«простачком». За його простотою і дружелюбністю, як за бронею, ховався гострий
розум блискучого конструктора. Духова любили робітники. Він знав усіх їх на імя й
по батькові, радився з ними, бо вважав, що й простий токар чи механік можуть
підказати хорошу ідею відомому вченому [3, с. 197].
Перший секретар Челябінського обкому ВКП(б) М. С. Патолічев згадує:
„Микола Леонідович Духов запам’ятався найчастіше усміхнений. Навіть тоді, коли
він викладав надзвичайно складні проблеми, що стосувалися тих чи інших
конструкторських рішень, з його обличчя не сходила приємна усмішка. Її можна
було бачити і тоді, коли він, стомлений, вилазив з-під танка. Копирсатися в танку
було його стихією. Таким він і запам’ятався в промасленому одязі й усміхнений. Це
був надзвичайно талановитий конструктор, учений і прекрасна людина”.
Генерал-лейтенант П. К. Ворошилов: «За характером він був людиною
м’якою, я сказав би, делікатною, та це не заважало йому у вирішенні принципових
питань бути непохитним і відстоювати свою думку до кінця. Серед надто серйозних
справ і великих турбот він завжди зберігав оптимізм, притаманне йому почуття
18. 18
гумору. Не можна було навіть уявити, що він може відступитися від розв’язання
якогось завдання, хоч би яким складним воно не було» [3, с. 125-127].
Начальник цеху МХ-2 М. С. Крупицький згадував: „Духов ніколи не
наказував. У його проханні було чітко сформульовано наказ. Всі розуміли, що
прохання Миколи Леонідовича є наказ, і намагалися його виконати якнайкраще”.
Науковці вважали його видатним ученим. Глибина знань, величезна ерудиція
в багатьох галузях науки, гострота інтуїції винахідника, самобутній талант
природженогоконструктора, вміння дивитися вперед і бачити кінцеву мету роботи –
ось яким був Духов. За одностайною думкою багатьох його можна було порівняти з
такими найвидатнішими конструкторамикраїни, як Шевцов, Полкарпов, Яковлєв…
Коли він розглядав креслення, здавалося, бачив його наскрізь. Жодна помилка
не уникала його злегка примруженого, спокійногопогляду. Раптово в його голові
народжувалися безлічі ідей, і він скромно просив конструкторів їх розробити».
У Миколи Леонідовича прекрасно поєднувалися блискучий талант ученого і
геніальність винахідника з організаторськимиздібностями. Він був видатним у своїй
галузі.
Багато років потому Д. Фішман писав: «Відомо, як важко написати портрет
справжнього інженера чи вченого так, аби показати всю складність і красу його
творчої праці. Особливо це складно, коли це головний конструктор – людина,
покликана не лише творити, але й керувати колективом творців. Талант,
працелюбність, ідейність, твердість, зрештою, титанічна працездатність… Що
найголовніше? Може, ерудиція, організаторські здібності, стиль роботи?.. М.Л.
Духов був на рідкість приємною людиною! Витриманий, уважний, зовні спокійний
та разом з тим гарячий чоловік – небайдужий! Надаючи своїм співробітникам
повний простір для ініціативи, для творчості, він був водночас вимогливий…
Спостерігаючи за ним, іноді дивуєшся, як він, не насаджуючи свої варіанти, свої
рішення, вмів навести непомітно саме на свою думку. Притаманні йому м’який
гумор, широка доброзичливість і, безумовно, неповторна мила посмішка сприяли
створенню особливої творчої атмосфери в колективі» [7, с. 4].
19. 19
І в той же час генерал-лейтенант Духов був надзвичайно скромною, простоюй
душевною людиною, готовою завжди прийти на допомогу товаришу або й зовсім
незнайомій людині, якщо та опинилася у скруті.
Ігор Курчатов наполягав на висуненні Миколи Духова в академіки, однак той
був настільки скромний, що кожного разу делікатно відмовлявся, зауважуючи, що
вченого ступеня доктора технічних наук без захисту дисертації йому вистачить
сповна. На це Курчатов парирував: "Та що ви, Миколо Леонідовичу! Свої дисертації
ви захистили на полігонах, а ваші Золоті Зірки чеканились на атомному вогні, який
ви допомогли нам засвітити над безлюдним степом". Ледь умовили колеги, щоб
одинз важливих приладів космічної ракети, винайденої і сконструйованої Духовим,
в його честь назвати ДУХом [8].
До речі, ходили легенди, що за його головою полював Гітлер: хотів змусити
працювати на Вермахт. Сталін теж постійно стежив за Духовим. Одного разу,
перебуваючи в Києві, Микола Леонідович упросив охорону з'їздити на день-другий
у Веприк. Але щось перешкодило йому побувати на малій батьківщині, проте
Йосипу Віссаріоновичу стало відомо про «змову», і він віддав наказ розстріляти
охоронців Духова. Запобігти їхній неминучій смерті допомогли особисті прохання
відомого конструктора...
Людей він притягував до себе як магніт. З представниками
найрізноманітніших професій: письменниками, артистами, композиторами,
вченими, лікарями, педагогами Микола Леонідович міг вести цікаві бесіди завдяки
своїй ерудиції і гострому розуму.
У короткі моменти відпочинку Микола Леонідович любив приймати гостей,
фотографувати, відвідувати театри. Дружина, Марія Олександрівна, розповідала:
„Здавалося, він уважно слухає музику і дивиться балет, але це продовжувалосялише
кілька хвилин. Потім він дивився на сцену, але я відчувала, що він у цей час
перебуває зовсім в іншому світі, цілком переключився на свої розрахунки. Тоді я
обережно торкалася його руки і пошепки говорила: „Пішли додому, Колю”. Ще в
машині він брав ручку і просто на театральних програмках щось записував. Писав
дуже швидко, начебто боявся, що не встигне. Іноді засиджувався до глибокої ночі, а,
20. 20
закінчивши працювати, говорив, посміхаючись: „Як добре, що ми сьогодні
залишили театр” [3, с. 181].
Марія Олександрівна завжди була з коханим поруч. Навіть коли він по кілька
місяців не бував дома, все одно й там, на полігонах, далеко від рідної домівки, він
відчував присутність дружини. То витягне з чемодана акуратно випрасувану
сорочку, то знаде в кишені запасну ручку, або – найбільша радість! – отримає
задушевні листи, які завжди закінчувалися кривулями дочкиЗої. Він часто згадував,
як читав їй героїчні повісті, як говорили про рослини, займалися акваріумом. Він
дуже хотів, щоб дочка стала біологом, вивчала природу. Купував їй кімнатні
рослини, розводив акваріумних рибок , все робив для того, щоб зацікавити її
довколишнім живим світом, спрямувати захоплення в русло постійного наукового
пошуку. Мрія його збулася. Зоя закінчила біологічний факультет Московського
університету, зайнялася науковою роботою.
Творець автоматики підриву ядерних боєзарядів Микола Леонідович Духов
був надзвичайно везучою людиною. Одного разу, одержавши солідну премію за
черговуатомну бомбу, він поїхав в автомагазин на Бауманську купити собі«Волгу».
Касир прийняла гроші, перерахувала і говорить: «У мене дріб'язку немає. Візьміть
на здачу лотерейні квитки».
Духов погодився і купив трохи. Яким же був його подив, коли через якийсь
час він звірив номер одного з квитків і виявив, що виграв...ще один автомобіль
«Волга». А під час полювання, після невдалих спроб друзів-мисливців, завагавшись
на мить, Микола Леонідович скинув з плеча премійовану двоствольну рушницю і,
прицілившись, вистрілив. Усі побачили як одна гуска впала в болото. На що
залунали голоси: «Духов збив! І везе ж йому!» [3, с. 153].
Він мав натуру художника, любив прекрасне в житті, був палким шанувальником
мистецтва, літератури, музики.
В його особистій бібліотеці, крім технічних книг, було багато художньої
літератури, творів радянських і зарубіжних письменників, українських і російських
класиків. Твори Шевченка й Гоголя стояли на видному місці в шафі. Багато разів
21. 21
перечитував Шевченкові вірші, поеми. Вважав «Кобзар» невичерпною скарбницею
народної мудрості, пісенності.
Не міг Микола Леонідович жити без музики. Найбільше любив Чайковського,
Рахманінова, Шопена, Бетховена, Гулака-Артемовського, Лисенка, Шостаковича.
Інколи сам сідав за рояль і награвав знайомі мелодії, які не забув ще з молодих літ,
співав улюблені пісні, з величезним захопленням грав для дружини «Щедрика».
Музика й техніка були його стихією. Можливо, із звуків симфоній
народжувалися в його голові формули розрахунків, які складали зміст його життя.
Передчасна смерть Миколи Ленідовича Духова – це надзвичайно велика втрата
для людства. Адже він так цінував кожну хвилину свого життя. Йому постійно хотілося
творити й творити…
І раптом такий суворий присуд лікарів: жити залишилося тринадцять днів. Яка
жорстока доля! Коли минав шістнадцятий день йому стало навіть краще. Раптом
пробирається думка: ні, я ще буду жити, бо не все зробив для людей. Йому так хотілося
відсвяткувати Перше травня серед рідних і друзів та не судилося. Невиліковна хвороба
забрала життя великого конструктора ясного погожого ранку 1 травня 1964 року.
Дощовою мрякою плакав травневий день, і широкими вулицями столиці йшла
скорботна процесія. Карбували чіткий крок кремлівські курсанти, віддаючи останню
шану генерал-лейтенанту Духову, на червоних подушечках офіцери несли численні
нагороди, якими Батьківщина увічнила інженерний і науковий подвиг видатного
вченого. Людину прекрасної душі й щирого серця, великого працелюба проводжала в
останню путь делегація багатьох підприємств із різних міст, інститутів, міністерств –
тисячі й тисячі робітників, конструкторів, відомих учених. Країна прощалася зі свої
славним сином.
Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі. Через десятиліття він ніби
прилинув до рідного села — у бронзі, на високому постаменті, увінчаний золотом
Героя, про яке земляки дізнались лише після смерті Духова [8].
22. 22
РОЗДІЛ 4
ВШАНУВАННЯ ТРУДОВОГО ПОДВИГУ ГЕНІАЛЬНОГО ЗЕМЛЯКА –
М. Л. ДУХОВА
Перераховувати заслуги Миколи Духова можна дуже довго. За них генерал-
лейтенант інженерно-технічної служби був тричі нагороджений званням Героя
Соціалістчної Праці:
16 вересня 1945 р. – за створення нових типів танків і самохідних
артилерійських гармат. Сталеві фортеці, створеніним, відіграли надзвичайно велику
роль у розгромі фашистів;
29 жовтня 1949 р. – за видатний вклад у створення атомної зброї;
4 січня 1954 р. – за внесок у розробкуі випробування першої водневої бомби
(вироби РДС-6с).
Серед його численних нагород (чотири ордени Леніна (17.04.1940; 5.08.1944;
16.09.1945; 25.10.1954), орден Трудового Червоного Прапора (24.01.1944), орден
Червоної Зірки (5.06.1942), медаль «За трудову доблесть» (7.03.1940), інші медалі) є
навіть орден Суворова 2-го ступеня (19.04.1945), яким в роки війни
нагороджувались тільки бойові генерали. За розробку в області ядерної зброї та
новаторські рішення в танкобудуванні він п’ять разів був лауреатом Сталінської
премії (1943 — за удосконалення конструкції важких танків (премія другого
ступеня), 1946 — за створення важкого танка ІС-1 (премія першого ступеня),
1949 — за створення атомної бомби (премія першого ступеня), 1951 — за заслуги у
виробництві нових ядерних зарядів, 1953 — за створення водневої бомби). В 1960
Духову присуджено Ленінську премію.
Світлу пам'ять видатного інженера бережуть у своїх серцях не тільки
вепричани, а й усі, хто знав цю прекрасну, добру душею, талановиту і скромну
людину. У рідному краї все нагадує про славного земляка. У 1981 році в центрі села
Веприк на Гадяччинівстановлене бронзовепогруддя. 1 березня 2000 року рішенням
загальних зборів реорганізованогоВеприцького сільськогосподарського товариства
з обмеженоювідповідальністю господарствуприсвоєно імя М. Л. Духова. Його ім’я
23. 23
носять вулиці Полтави, Гадяча, Нижнього Новгорода, Саратова, низки міст Росії,
СНД та рідного села Веприк. Життю і діяльності Духова присвячена одна із
експозицій сільського історико-краєзавчого музею.
До сторіччя Миколи Леонідовича було встановлено бюст Духова у
меморіальному комплексі Великої Вітчизняної війни в Києві. У Челябінську на
будинку, в якому в роки війни жив Духов, встановлено меморіальну дошку.
15 грудня 2003 року в галереї вчених ЮУрГУ відкрито погруддя М. Л. Духова.
У 2004 році Верховна Рада Україна прийняла постанову «Про відзначення
100-річчя з дня народження Миколи Леонідовича Духова». До 100-річчя з дня
народження М. Л. Духова була випущена ювілейна марка, а в Московському
монетному дворі виготовлена пам'ятна медаль «100 років від дня народження
М. Л. Духова» (додатки М, Н, П, Р, С, Т, У).
24. 24
ВИСНОВКИ
Микола Духов – невтомний творець, який з честю виконав свій обов’язок
перед Батьківщиною, а міг би зробити ще більше…
Він жив і працював «засекреченим»,зовсім не дбав про славу власного імені.
Звісно, ми раді, що великому вченому, який стільки зробив для рідної Вітчизни й
усього людства зрештою повернули його ім’я. Ім’я цієї людини, в серці якої
поєдналися геніальність і розум, фахівця, завзятого трудівника і генератора ідей,
конструктора і вченого – Миколи Леонідовича Духова – стало відомим широкій
громадськості лише після його передчасної смерті.
Нам, нащадкам, сьогодні потрібно усвідомити, що наука кожної нації
належить людству і наш святий обов’язок пам’ятати наших видатних земляків,
вчених-українців, які зробили помітний внесок до скарбниці світової науки.
Насамперед, це нам потрібно для того, щоб ми самі зрозуміли, хто ми є у цьому
світі, і який лишаємо по собі слід в історії людства. Ми повинні докладати зусиль,
щоб їх імена були відомими не тільки фахівцям, але й широкому загалу людей, щоб
про Миколу Духова і інших забутих наших краян дізнався світ, щоб ними пишалися
інші народи. Дуже добре, що нині з’явився для цього шанс: проект «Українці в
світі» Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!». Його мета – явити
сучасникам діячів у різних сферах людської діяльності, народжених Україною, а
головне– формувати у нових поколіннях українців почуття власної гідності, пошани
до національних героїв.
Ця робота є однією із спроб популяризувати ім’я Миколи Духова. Дуже
сподіваюся, що в серці кожного з нас спалахне іскорка національної гордості за
вченого-українця. Талант якого і надихнув мене на такі поетичні рядки:
Веприцька земля таланти мала.
Миколу Духова світу подарувала.
До техніки неабиякий хист мав.
Бронетехніку і навіть ядерну зброю
конструював.
25. 25
Вдумливий вчений-аналітик.
Нові обшири наук відкривав.
Талановитий конструктор-керівник,
Що таємниці техніки пізнав.
Ім’ям конструктора пишається земля,
В Полтаві вулиця носить його ім’я,
У Веприку пам'ять бережуть земляки.
Микола Духов – вчений на віки!
26. 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ільченко М. Ю. Він не міг не бути конструктором // Київський політехнік. –
2010. – 25 лютого №7 (2901)
2. Кривко О. Й. Історія села Веприк на Полтавщині. – видання друге
перероблене і доп. – Гадяч, видавництво „Гадяч”: – 2010. – 468 с., іл.
3. Сергійчук В.І. Микола Духов: Біогр. Повість. – 2 вид., доп. – К.: Молодь, 1988.
– 208 с.; фотоіл. – (Б-ка юношества). – (Уславлені імена; Вип. 70).
4. Віктор Сомов. ДУХОВні танки. «Засекречений» конструктор першого
радянського однобаштового танка Микола Духов, наш земляк, помер невiдомим
загалу // Україна молода. - Номер 138 за 29.07.2005.
5. Олександр Згурський. Танки з полтавським духом. Інтернет-видання
„Полтавщина” [Электронный ресурс]: 29.09.2010|16:34. – Режим доступу:
http://www.poltava.pl.ua/news/.
6. Кононенко М.П. Постаті: Посібник-довідник. – К.: Міленіум, 2005. – 428 с.
7. Світлана Кушнір. Володар атома з Полтавщини. // Обрій ПІБ, газета АКБ
Промінвестбанк, Центральної Ради профспілки працівників Промінвестбанку,
Партії національно-економічного розвитку України, №29(242), 28 липня - 3
серпня 2005 року.
8. Петро Жаботинський. Духова пам'ятає Гадяч // Вісник Чорнобиля. – 2006., 1
квітня №13(1421).
9. Конструктор Н.Л. Духов и его Школа / ред.-сост. А.П. Моисеев ; отв. за вып.
Ю.В. Рождественский, В.Н. Бондарь ; авт.-сост. В.А. Путин . – Челябинск :
Южно-Уральское кн. изд-во, 2004 . – 445 с.,
10.Ірина Чемерис. Констркутор грізної зброї з Гадяччини // Базар Медіа в
Україні. 2014., 23 жовтня №42 (632) с. 12.
11.Ніна Биченко. Микола Духов – геніальний конструктор із Веприка //
Гадяцький вісник. 2014., 31 жовтня №42 (11783) с. 6.
12.Кривко О. Й. Історія села Веприк на Полтавщині. – К: Видавництво „КИТ”,
2004. – 182 с.
27. 27
ДОДАТКИ
Додаток А
Тричі Герой Соціалістичної Праці, лауреат п’яти Державних
премій, доктор технічних наук,
член-кореспондент АН СРСР,
генерал-лейтенантів інженерно-технічної служби
М. Л. Духов. Червень, 1954 р.
28. 28
Додаток Б
Завод «Красныйпутиловец» (згодом — Ленінградський Кіровський завод), де М.
Л. Духов пройшов шлях від рядового інженера до заступника головного
конструктора заводу
35. 35
Додаток Н
Меморіальна дошка Миколі Духову в Челябінську
(скульптор Е. Е. Головницький)
Додаток П
Вулиця Генерала Духова в Полтаві
36. 36
Додаток Р
Бюст Духова до сторіччя Миколи Леонідовича та п'ятдесятиріччя Всеросійського
НДІ автоматики на території ВНІІА
(скульптор В. М. Левін)
37. 37
Додаток С
Родина Духових біля пам’ятника М. Л. Духову. Зліва – направо: онук Ігор
Віталійович Міляєв, донька Зоя Миколаївна Духова, дружина Марія
Олександрівна Духова, внучка Людмила Віталіївна Міляєва, зять Віталій
Леонідович Міляєв. с. Веприк Гадяцького р-ну
(12.09.1981. Фото Н. А. Іюльського)
