Розробка краєзнавчого журналу "МІй рідний край"

1. СкрипкоЛ.А.,класнийкерівник10класу
2013-2014н.р.
Розробкапершогоуроку

2. 1
Тема. Володарський рідний край. Краєзнавчий усний журнал
Мета:
- познайомити учнів з історією рідного краю;
- виховувати повагу до рідного краю, почуття пошани до знаних
співвітчизників, гордість за свою Батьківщину.
Обладнання: мультимедійний комплекс, презентація до виховного заходу
Ведуча: За роки свого існування терени Володарського району декілька
разів змінювали свої межі, назви, нові народи приносили надбання своєї
національної культури, доповнюючи і збагачуючи місцеву, але це робило наш
район тільки кращим, яскравішим, цікавішим для сучасників та майбутніх
поколінь.
Перегляд відеофрагменту про Володарський район
Сторінка1. Скіфи, сармати, гуни. ЦарДарій
Учень 1. (Слайд 3). З давніх часів землі Приазов’я полюбились кочовим
племенам, переважно скотарям: скіфам, сарматам, кіммерійцям. Але історія
теренів нашого краю почалася набагато раніше. Найдавніші знахідки належать
до періоду палеоліту, якісвідчать про стоянкилюдейкам’яного віку (с.Федорівка,
с.Малоянісоль). (Слайд 4). До знахідок мідно-бронзового віку належать
археологічні пам’ятки ямної культури – орієнтація померлого на схід Сонця та
Місяця, наявність горизонтальних майданчиків зверху кургана для поховальних
ритуалів.
Учень 2. (Слайд 5). У ранньому залізному віці на початку першого
тисячоліття до нашої ери на землях Приазов’я з’являться племена кіммерійців
(900 – 650 рр. до н.е.), що займались кочовим тваринництвом і землеробством.
Тоді ж з’являються перші історичні джерела про Приазов’я та його мешканців.
(Слайд 6). Приазовські степи стали батьківщиною багатьох античних племен: у
VII століттідо нашої ери з-заДону прийшлискіфи, витіснивши кіммерійців. У VI –
V століттях до н.е. існувала торгівельна колонія (емпорій) Кремни (грецьке
«скелястий уступ»).
Учень 3. (Слайд 7). У 514 році Дарій I спробував завоювати Скіфію.
Розуміючи, що сили нерівні, скіфи не стали приймати бій, а почали відступати
вглиб країни, знищуючиджерелаіспалюючипасовиська. Перськевійсько дійшло
аж до берегів Азовського моря, але так і не підкорило країну. Коли Дарій I
обурився, скіфи надіслали замість «землі і води» дивний подарунок — птаха,
жабу, мишу і п'ять стріл. Радники царя пояснили, що це попередження —
забирайтеся з нашої землі хоч повітрям, хоч водою, хоч мишиною стежкою, якщо
не хочете бути знищені. Дарій I залишивши свій табір, швидко вирушив додому.
Скіфія залишилася непідкореною.
Учень 4. (Слайд 8). За 5 століть скіфів витіснили сармати, поховання яких
знайдено неподалік від с.Шевченко. Нова хвиля завойовників – готське
вторгнення (ІІІ ст.. н.е.) перервало панування сарматів. У зв’язку з похолоданням

3. 2
готи (давньогерманське плем’я, остготи), поступово переміщуючись від
Балтійського моря до Чорного, панували більш 150 років у Приазов’ї. За цей час
повністю зруйнували сарматську культуру.
Учень 1. (Слайд 9). У IV столітті до степів Північного Приазов’я хлинули
полчища гунів. Їх нашестя надовго загальмувало тут розвиток економіки та
культури. У371 – 378 рокахгунизайняли територію від Дона до Меотіди. Розпад
гунської кочової імперії розпочався після смерті в 453 році вождя гунів Аттіли.
Протягом майже двох століть на теренах району пересувались різні племена
(акацири, сарагури, уроки, оногури, авари), розпадались та утворювались різні
племінні союзи. Пізніше кочували хазари, печеніги, торки та половці.
Сторінка2. Половці.Дикий степдля Русі
Учень 2. (Слайд 10). Найяскравіші пам’ятники мистецтва і вірувань
половецького народу – кам’яні фігури половецьких воїнів і жінок («кам’яні
баби»), які збереглись до наших днів. Саме походу на половців присвячено
пам’ятник середньовікової словесності «Слово о полку Ігоревім».
Учень 3. А 31 травня 1223 року відбулась битва на ріці Калка між монголо-
татарськими ордами та об’єднаними військами руських князів і половців, яка
закінчилась повної поразкою русичів. Вчені досі сперечаються про річку Калка і
місце легендарної битви. Є декілька схожих за описом місць: річка Каратиш,
Кальміус та Кальчик.
Сторінка3. Битвана Калці.Кам’яні Могили
Перегляд відеофрагменту про битву на ріці Калка.
Учень4. У 40-хроках XIII ст.. приазовськістепи захопилимонголо-татарські
завойовники. Наші території спершу входили до складу Золотої Орди, а в XV ст..
відійшли до Кримського ханства.
Учень 1. З Х століття землі Приазов’я знаходились під впливом Київської
Русі. Почавши колонізацію приазовських степів в V—VI століття н.е., давні
українці жили поруч з Кальміусом та Міусом. За часів київської держави русичі
проклаличерез Кальміусшлях, який використовувався як додатковий «із варяг у
греки».
Учень 2. (Слайд 14). Князь Святослав Ігорович, розгромивши хазар і
зруйнувавшиСаркел, заснував намісцісучасного Маріуполя місто Бєлгород, який
пізніше татари перейменували на Білосарай («Білий палац»). Коса неподалік від
Маріуполя і зараз називається Білосарайська.
Учень 3. З 1223 року починається підкорення приазовських земель
монгольськими завойовниками. У 1242 році тут засновано Золоту Орду -
підрозділ (а точніше васал) Монгольської імперії, потім Кримського ханства.
Значно пізніше, рятуючись від феодального гніту на Дон, Дніпро, в дике поле
втікали кріпосні. Так стали з’являтися в цих місцях бродники і виникло донське
та запорізьке козацтво.

4. 3
Сторінка4. Заснування хутораГладкий.ЙосипГладкий
Учень 4. Початок заснування селища Володарське припадає на першу
третину XIX ст., коли козаки Азовського козацького війська, яке складалося з
вихідців з Задунайської Січі, на чолі з кошовим отаманом Йосипом Гладким
вирішилиоселитися на споконвічній запорізькійземлі. Саметодіі були засновані
тристанції: Покровська, Новоспасівськата Петровська, а також 15 хуторів, в тому
числі і хутір Гладкий. Така була перша назва смт. Володарське.
Перегляд відеофрагменту про Йосипа Гладкого.
Сторінка5. Заселення Північного Приазов’я
Учень1. (Слайд 18). Заселення Північного Приазов’я стало одним із заходів
російського уряду в освоєнні південних степових територій, які приєднала Росія
у другій половині ХVІІІ ст. Кілька століть поспіль ці величезні степові простори
на півдніУкраїни не тількине приносилидержавідоходу, але і часто створювали
небезпеку з боку кримських татар і ногайців. Відтак імператриця Катерина ІІ
вирішила заселити колоністами з Криму величезні пустельні простори. До
приходу в Приазов'я переселенців з Кримського півострова місцевість
залишалась малозаселеною, а землі — необроблюваними. Із закінченням війни
1774 року переселення греків із Криму було зведено в ранг державної політики.
Основні мотиви — зміцнення південних кордонів імперії та підрив економічної
могутності ханства, що сприяло б найшвидшому приєднанню Криму до Росії.
Переселення організовували Г. О. Потьомкін, П. О. Румянцев, О. В. Суворов, під
особистим контролем імператриці Катерини ІІ.
Учень 2. (Слайд 19). 28 липня 1778 року розпочалося під проводом
митрополита Готсько-Кафайського Ігнатія виведення з Кримського ханства до
Росії християн — всього 31 386 осіб, серед них греків — 18 408 осіб, вірмен — 12
598 осіб, грузин — 219 осіб, волохів — 161 осіб. Керував переселенням
командувач Кримським корпусом генерал-поручик О. В. Суворов. Витрати з
перевезення майна у подальшому російський уряд брав на себе із поверненням
до скарбниці витрачених коштів через 10 років, як і постачання переселенців
продовольством на перший рік, худобою, посівним зерном,
сільськогосподарськимизнаряддями, будівельним лісом. До 8 вересня 1778 року
через Перекоп пройшло більше 17,5 тисяч осіб. За доповіддю Суворова, в
середині вересня переселено в Азовську губернію 31 098 душ, з них 18 394 грека.
Учень3. На зиму 1778—1779 років греки Криму були тимчасово розміщені
(у тому числі й у карантинних цілях) у Катеринославському і Бахмутському
повітах — по обох берегах річки Самари, в районі Самарського Пустельно-
Миколаївського монастиря: зимівля буладужеважкою (невлаштованість побуту,
велика скупченість населення, брак палива і продуктів, хвороби). У зв'язку з чим
кількість переселенців скоротилася до 30 233 осіб станом на 1 січня 1779 року.
Греки просили в імператриці видати їм землі тут же — на березі Дніпра між
річкамиОріллю і Самарою, однакїм було відмовлено, оскільки ці землі вже давно
були заселені і вільного місця не було.

5. 4
Учень 4. (Слайд 20). Спочатку їм запропонували для заселення ділянку в
Марієнпольскому повіті (район сучасного міста Павлоград, Дніпропетровська
область), однак греки відмовилися через брак лісу та прісної води. 21 травня
1779 року імператриця КатеринаII, не чекаючи остаточного вибору самих греків,
дарувала грамоту, згідно з якою «переселенцям з Криму дарувалися привілеї і
свободи», у тому числі повне звільнення від військової служби, від сплати
податків на десять років, створення виборного органу самоврядування, а за
митрополитом Ігнатієм зберігалися його чини і самостійність церковного
управління. У грамоті майбутнє місто Марієнполь іменувався «Маріанополь»,
певно помилково. На плані, затвердженомуособисто імператрицеюКатериною II,
від 20 жовтня 1779 року назвазаписанаяк «місто Маріуполь, вигонназемля міста
Маріуполя». 29 вересня 1779року намісником імператриці в південних губерніях
князем Г. О. Потьомкіним виданийордер, заяким кримським грекам відводилася
територія Павлівського (Маріупольського) повіту Азовської губернії, а місто
Павловськ при цьому отримував назву Маріуполь.
Учень 1. У 1775 р. Катерина II спеціальним маніфестом закликала
іноземців, вихідців із країн Європи, оселятися на територіях Російської імперії.
Численні переселенці з Данціга осіли в Єлизаветградському та інших повітах
Таврійської та Катеринославської губерній. Великі групи колоністів прибували
на південь Російської імперії із Західної Європи. Перш за все це стосується німців.
Німці були вихідцями із Західної Пруссії, Польщі та Чехії. Як правило, це були
незаможні міські жителі, які змушені були освоювати сільське господарство.
Учень 2. Значно зріс потік мігрантів після того як у 1817 р. було проведено
межування земель грецьких поселенців і невикористані ними території стали
надаватися німцям у розмірі 60 десятин на двір на правах майорату, за яким
земля нероздільно успадковувалась старшим сином у німецькій родині або ж
роді. Права та обов’язки колоністів визначав Статут про колонії, за яким німці
отримували пільги в оподаткуванні та торгівлі, а також звільнення від
рекрутської повинності та сплати податків (на 10 років), вільне віросповідання,
надання одноразової допомоги, право вільних операцій з землею.
Учень 3. (Слайд 21). Так з’явились поселення менонітів – послідовників
голландського проповідника Симонса Менно. На початку ХІХ століття їх почали
розселяти на степові ділянки. У нашому краї з’явилось 5 колоній менонітів, що
склалиМаріупольськийменонітськийокруг: у 1839 р. – Бергталь (Петропавлівка,
зараз с.Республіка), у 1837 р. – Шенфельд (зараз с.Ксенівка), у 1838 р. – Шенталь
(зараз Новороманівка), у 1841 р. – Гейбуден (зараз с.Сергіївка), у 1852 р. –
Фридрихсталь (зараз с.Федорівка).
Учень 4. (Слайд 22). У 1807 році з дозволу уряду руські селяни з
Краснінського повіту Смоленської губернії оселились у степах біля ріки Темрюк і
заснували с.Темрюк. Серед поселенців були не тільки росіяни, а й українці,
незначна частина білорусів і євреїв.
Учень 1. (Слайд 23). Згідно з архівними документами в 1896 році було
засновано с.Малинівка. За рішенням Маріупольської земельної управи на
державній землі поряд з Державним Азовським лісництвом в 25-ти верстах від
міста Маріуполь і в 3-х верстах від села Покровське (нині Бойове) було

6. 5
організоване господарство, яке мало назву Земська Сільськогосподарська ферма.
З цією метою було виділено та розорано 296 десятин землі. В архівних
документах не збереглися дані, хто був першим керівником Земської
Сільськогосподарської ферми, але відомо, що її завданням було розведення
племінних коней.
Сторінка6. Повстання в Покровському
Учень 2. Восени 1906 року єкатеринославський губернатор у супроводі
повітових справника і земського начальника, стражників об'їхав села
Маріупольського повіту, "ревізуючи місцеві селянські установи і роз'яснюючи
селянам зміст опублікованих останнім часом розпоряджень уряду і вищої
адміністрації. 9 жовтня у зв'язку з приїздом губернатора було зібрано схід селян
Покровської волості. Мовчки слухали вони губернатора, що вимагав
якнайшвидшої сплати усіх податків.
Учень 3. Особливо обурило селян розпорядження губернської влади
покластина общину витратипо охороніказенних винних крамниць. Коли селяни
заявили, що "охоронивони не дадуть", губернатор наказав скласти протокол про
відмову населення підкорятися постанові влади. Боячись ускладнення
обстановки, губернатор прийняв в приміщенні волосного правління делегатів
від жителів Покровського, які скаржилися на гостре безземелля і утиски
місцевого начальства. Алеу відповідь на ці скарги губернатор наказав земському
начальникові переписати прізвища усіх присутніх і скласти протокол, вказавши
імена тих, хто відмовився виконувати його розпорядження. Продовжити
переговори губернатор відмовився. Покидаючи приміщення волосного
управління, селяни заявили: "Закони ваші нам не потрібні. Охорони не дамо!".
Учень 4. Прогнавши стражників, вони розпрягли з губернаторського
екіпажа коней, порізализбрую, розбилиекіпажніліхтарі. Волоснеправління було
оточене. Щоб ніхто в сусідньому поміщицькому маєтку і в Маріуполі не
повідомив про те, що сталося, селяни виставили на дорогах пости. Лише уранці
було знято облогу волосного правління і караул за селом. Гонець, посланий
губернатором в маєток сусіднього поміщика, що знаходився в 10 км від
Покровського, розповів про подіїв селі. Поміщик прислав для губернатора коней,
оскільки селяни не давали своїх і не пускали ямщиків з сусідніх сіл.
Учень1. 11 жовтня губернатор знову прибув в Покровськез усім повітовим
начальством, поліцією і загоном козаків. Погрожуючи зброєю, жителів села
зібрали на площі. Близько 20 чоловік було заарештовано. Майже півтора роки їх
тримали у в'язниці. Лише у січні 1908 року відбувся суд. Шістьох - Н. Т.
Адарюкова, М. И. Авращенко, В. И. Дмитрієва, И. Е. Кононенко, И. М. Трубецького,
В. К. Чуйко - засудили до різних термінів ув'язнення. Інших через відсутність
доказів звільнили.
Учень 2. (Слайд 25). Жовтневі події 1906 року викликали особливу повагу
до жителів Покровського з боку селян сусідніх сіл і усього повіту. Вони часто
говорили: "В Покровському - мужики бойові. Вони самого губернатора
заарештували". Покровське навіть стали називати селом Бойовим. Після цього

7. 6
постійними "гостями" в селі були жандарми і поліцейські з повітового і
губернського центрів - влада боялася нових виступів населення.
Сторінка7. Громадянська війна.Історія сучасної назви
Учень 3. (Слайд 27). Після Лютневої революції влада в Нікольському
залишилася, як і раніше, в руках заможної верхівки. Влітку з фронту почали
повертатися поранені солдати. З їх ініціативи після перемоги Великої Жовтневої
соціалістичної революції було проведено в грудні вибори до Ради селянських і
солдатськихдепутатів. Радавзяланаоблік земліта худобу куркулів і приступила
до їх перерозподілу. Але у квітні 1918 року село окупували австро-німецькі
війська. Вони нещадно грабували селян, відновлювали старі, дореволюційні
порядки, ненависні народові. Після вигнання окупантів наприкінці листопада
того ж року тут хазяйнували білокозаки, а в грудні - каральні загони денікінців.
Для боротьби з білогвардійцями нікольці сформували кінний загін під
командуванням місцевого жителя О.М. Адарюкова. В складі загону хоробро
воювали І. І. Боярченко, С. Воротилін, А. Я. Глазов, Ф. І. Фіклинець, А. Храмов, К. С.
Ципльонок, двоє братів тасестра Ракови. Дії загону спрямовував Маріупольський
підпільний більшовицький комітет. Коли в березні 1919 року денікінці зробили
спробу провести мобілізацію селян до білої армії, жителі Нікольського і сусідніх
сіл вигнали їх.
Учень 4. Наприкінці березня 1919 року в селі було відновлено Радянську
владу, але в червні його знову захопили денікінці. На початку січня 1920 року
частини Червоної Армії вибили білогвардійців із Покровської волості. 21 лютого
1920 року в Нікольському обрано Раду у складі31 чоловіка. Радарозподілиламіж
безземельнимитамалоземельнимиселянамилишки куркульської землі. Жителі
села одержали від Радянської держави додатково 1812 десятин орної землі,
пасовищ та сіножатей. Активну участь у проведенні земельної реформи брав
створений 26 серпня 1920 року комітет незаможних селян. Комнезамівці рішуче
боролися також з контрреволюцією, бандитизмом, спекуляцією. Протягом 1920
року в повіті орудували махновці, а восени його на короткий час захопили
врангелівці.
Учень 1. Після їх вигнання 30 жовтня того ж року в селі було створено
ревком під головуванням Г. Я. Бондаренка. Трудяще селянство дедалі більше
переконувалося в тому, що Радянська влада захищає його кровні інтереси,
всіляко підтримувало її. В листопаді 1920 року нікольці ухвалили резолюцію, де
обіцяли твердо і непорушно стояти на варті Радянської влади.
Учень 2. У с.Республіка зведено обеліск в пам’ять про 18 міліціонерів, яких
жорстоко вбили махновці в 1921 році.
Учень 3. (Слайд 28). У зв'язку з адміністративною реформою 1923 року
Нікольськестало центром сільрадиРеспубліканського району, в липні 1924 року
воно перейменоване на Володарське, а з 1925 року - стало центром
Володарського району, до складу якого увійшло 72 населених пункти.

8. 7
Учень 4. Селище назвали на честь активного учасника революційних подій
початку ХХ століття Володимира Володарського (справжнє ім’я Мойсей
Маркович Гольдштейн).
Перегляд відеофрагменту про В.Володарського
Сторінка8. Володарський район у роки Великої Вітчизняної війни
Учень 1. З перших же днів Великої Вітчизняної війни районний партійний
комітет та Рада депутатів трудящих мобілізували населення на відсіч
ненависному ворогові. До лав Червоної Армії пішло 400 жителів села. Ті, хто
лишився у Володарському, трудилися і за себе, і за тих, хто пішов на фронт. За
кермо машин в районі сіло 117 дівчат. Коли до села наблизився фронт, машини
МТС, хліб, худобу артілей було евакуйовано на схід. Виїхало також багато
колгоспників.
У жовтні1941 року Володарське окупували гітлерівці. Проти них відразу ж
повела боротьбу підпільна патріотична група.
Учень 2. (Слайди 30 - 32). Мешканці шанують імена Героїв Радянського
Союзу: Дорофєєва Івана Миколайовича, Машковського Степана Пилиповича,
Депутатова Івана Степановича, Могільного Михайла Павловича, Сенатосенка
Григорія Прокоповича, Скнарьова Олександра Ілліча.
Учень 3. (Слайд 33). Володарське – батьківщина Героя Радянського Союзу
АнтонаДмитровичаЯкименко, який відзначився в боях за Халхін-Гол, де збив сім
ворожих літаків. 17 разів відзначала Батьківщина високими урядовими
нагородами сміливого льотчика. Від рядового до генерал-лейтенанта – такий
життєвий шлях славетного земляка.
Учень 4. У роки колективізації він одним з перших вступив до колгоспу ім.
Володарського. З1932 року вчився в Маріупольському металургійному технікумі.
За путівкою комсомолу був направлений до Луганської школи військових
пілотів, служив у Забайкаллі. За відвагу в боях на Халхін-Голі в 1939 році йому
присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Під час Великої Вітчизняної війни А.
Д. Якименко командував полком винищувальної авіації. Був нагороджений
орденами Леніна, Суворова, чотирма орденами Червоного Прапора, трьома -
Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни, багатьма орденами зарубіжних
держав. 1969 року в центрі Володарського споруджено монумент Слави на честь
односельчан, полеглих у боях за свободу і незалежність Вітчизни, на сталевих
плитах якого викарбувано 423 прізвища володарців.
Учень1. Село визволено від німецько-фашистських загарбників 14 вересня
1943 року. В боях за нього відзначалися льотчики 9-ї гвардійської
винищувальної авіадивізії. Одразу ж після визволення Володарського відновили
свою роботу районний комітет партії (секретар С. Є. Іллін), райвиконком (голова
М. С. Требенюк), Володарська сільрада і районна комсомольська організація. У
складі трьох первинних партійних організацій, які були відновлені в перші дні
визволення, перебувало 20 чоловік. До кінця 1943 року кількість комуністів
подвоїлася, а через рік їх було вже 86. Вони очолили роботу з відбудови
економіки та культури села. За час окупації фашисти зруйнували колгоспи,

9. 8
спалили МТС з усім обладнанням і технікою, 1730 житлових будинків, 15
лікарень і медпунктів, 23 школи.
Сторінка9. Роки відбудови
Учень 2. (Слайд 35). Після переможного закінчення війни в село
повернулися демобілізовані воїни Червоної Армії, які відразу ж включилися в
боротьбу за відбудову господарства. В дальшому економічному розвиткові села
особливо важливу роль відіграло послідовнеукрупнення колгоспів. 1950року всі
його жителі працювали в одному великому господарстві - артілі ім. В. І. Леніна. З
укрупненням колгоспу 14 комуністів всіх колишніх артільних парторганізацій
об'єдналися в одну, яка спрямовувала колгоспників на дальший розвиток
сільського господарства. З 1950 року розпочалися роботи по електрифікації.
Згодом село підключили до державної електромережі.
Учень 3. (Слайд 36). Колгосп домігся високих показників у вирощуванні
врожаїв і в розвитку громадського тваринництва. Значна робота проведена за
післявоєнний період у системі охорони здоров'я. В 1968 році почала працювати
лікарня на 205 місць. Її кабінети обладнані найновішою апаратурою.
Медперсонал налічує 52 лікарі й 92 медпрацівники середньої кваліфікації. У
селищі - 3 школи (2 середні та восьмирічна школа-інтернат), в яких навчаються
1408 учнів. Більшість випускників Володарської школи працюють в народному
господарстві.
Сторінка10. Сучасність
Учень 4. (Слайд 38). Стрімко летіли роки. Володарський район пережив
перебудову, становлення незалежноїта самостійної України… Щось зникло, щось
з’явилось нове. Зараз наш район – це південно-західний куток Приазовського
степу Донбасу, рівнина, перерізана долинами річок, балками та урвищами.
Загальна площа району – 1,2 тис. кв. км. Район нараховує 43 населені пункти, в
яких мешкає близько 30 тис.людей.
Учень 1. (Слайд 39). Район є зоною вирощування зернових культур
(пшениця, кукурудза і соняшник). Агропромисловий комплекс включає 113
сільськогосподарських підприємств. У рослинництві найкращих показників
досягли ТОВ «Нова Нива», ТОВ «Малинівка», ЗАТ «Юг-Агро».
Учень 2. Завдяки капіталовкладенням агрохолдингу «Донецьксталь» ТОВ
«Малинівка» утримує за собою статус племінного заводу з розведення
української червоної молочної породи корів і входить у Корпорацію племінних
заводів України «Укрплемзаводи». У рослинництві господарство має ліцензію на
право вирощування насіння першоїрепродукції. Головнимикультурамиє ячмінь,
пшениця, соняшник, кукурудза, кормові культури. ТОВ «Малинівка» одним з
перших в районі посіяло з метою експерименту для забезпечення тваринництва
соковитими кормами цукрове сорго – кормову культуру, стійку до високих
температур.

10. 9
Учень 3. Промисловість у районі представлена підприємствами:
«Володарський молокозавод», «Володарська типографія», «УкрРосКаолін»,
«Кальчицький кар’єр».
Учень 4. Лісами зайнято 10,2 тис. га території. На їх базі створено 3
лісництва: Куйбишевське, Володарське та Федорівське.
Учень 1. У с.Назарівка розташовано відділення Українського степового
природного заповідника НАН України «Кам’яні Могили».
Перегляд відеофрагменту про заповідник «Кам’яні Могили».
Учень 2. На території Володарського району розташовано також й інші
заповідні зони та заказники: Бесташ – ландшафтний заказник місцевого
значення, Кальчицький ентомологічний заказник місцевого значення
розташований у балці, яка належить до водної системи р.Кальміус біля
с.Шевченко, ландшафтний парк «Половецький степ», створений у 2000 році,
Старченківський ентомологічний заказник місцевого значення знаходиться біля
с.Старченково, майже на кордоні з територією заповідника «Кам’яні Могили»,
Чердакли – ботанічний пам’ятник природи місцевого значення.
Перегляд відеофрагменту про історію загальноосвітньої школи І – ІІІ
ступенів с.Малинівка «Не забувайте рідну школу!»