1. Реалізація принципу наступності
між дошкільною та початковою
ланками освіти : психологічні
аспекти
Підготувала:
вчитель початкових класів
Януль С.В.
2. Поняття «безперервність», «наступність» і
«перспективність» у контексті навчання і
виховання
Виявлення рівня загальної підготовленості дітей
до навчання у школі І ступеня. Основні показники
готовності до навчання у першому класі
Адаптація дошкільнят до навчання у школі І
ступеня
Взаємодія дитячих садочків,школи І ст. і сім’ї у
вирішенні підготовки дитини до навчання у школі
І ст.
ЗМІСТ
3. Безперервне навчання (Lifelong
learning) -
комплекс державних, приватних і
громадських освітніх закладів, які
забезпечують організаційну,
змістовну єдність і наступність всіх
ланок освіти, що забезпечують
прагнення людини до самоосвіти і
розвитку впродовж усього життя
4. У педагогічній літературі наступність тлумачать
як один із принципів освіти (в законі «Про освіту» -
єдність і наступність, безперервність),
«який передбачає зв'язок та
узгодженість у цілях, змісті,
організаційно - методичному
забезпеченні етапів освіти, що
межують один з одним»
5. Наукові основи проблеми розкрито в дослідженнях Л.С.Виготського, Г.С. Костюка,
О.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна, В.О. Сухомлинського, О.В. Скрипченка, О.Я.
Савченко та ін. На думку З.Борисової, О.Киричука, Д.Ніколенка, проблема
наступності у роботі між дошкільною і початковою ланками освіти є комплексною.
У ній можна виділити
анатомо-фізіологічний психолого-педагогічний педагогічно-організаційний
врахування
особливостей
розвитку нервової,
серцево-судинної,
кістково-м’язової
систем молодших
школярів
відповідну
організацію
навчально-
виховного процесу
врахування у школі Іст.
рівня сформованості
розумової, моральної,
фізичної, естетичної
культури школярів
особливостей
становлення емоційно-
мотиваційної, вольової
сфер особистості
узгодження завдань і
змісту програмного
матеріалу;
узгодження методів,
організаційних форм,
кінцевих результатів
діяльності дітей початкової
школи та школи І ст.;
готовність педагогічних
працівників до
забезпечення наступності;
організація спільних форм
діяльності початкової і
дошкільної ланки освіти
6. Пріоритетні напрямки наступності
І- узгодити
мету на
дошкільному
і
початковому
рівнях
ІІ – збагатити
освітній зміст
у дошкільній і
початковій
ланці освіти
ІІІ -удосконалити
форми
організації і
методи навчання
7. зняття суперечок між провідними лініями
навчання та виховання на суміжних вікових
етапах, що визначає успіх усього подальшого
гармонійного розвитку;
проектування моделі цілісного освітнього
простору на перехідному етапі від дошкільного
навчання до до навчання у школі І ст.;
створення умов, необхідних для реалізації єдиної
лінії загального розвитку дитини на суміжних
етапах освіти.
У реалізації наступності є певні
проблеми:
8. Перспективність — це визначення пріоритетних ліній
у розвитку, навчанні, вихованні особистості, які б
максимально враховували її потреби та готовність до
оволодіння новою діяльністю, або новими формами,
методами, прийомами її виконання.
Наступність - це врахування наявного рівня розвитку
дитини, опора на нього, що забезпечує органічне,
природнє продовження розвитку, виховання і
навчання особистості в єдності з попередніми
етапами.
Наступність розглядають як закономірність психо-фізичного
розвитку; як умову реалізації безперервної освіти; як принцип
навчання і виховання.
9. Проблеми наступності і перспективності
мають декілька наукових аспектів
Інформаційно-
просвітницький
визначення напрямків
розвитку, освіченості
та виховання дітей на
кожній наступній
сходинці освіти;
ознайомлення з
новітніми
технологіями,
програмами навчання
та виховання обох
ланок освіти ;
;
Психологічний
аспект:
вивчення
особливостей
розвитку дітей на
перехідному етапі;
забезпечення
психологізації
навчально-виховного
процесу як умови
формування
особистості на двох
рівнях;
Методичний аспект: Практичний аспект:
• взаємне ознайомлення з
методами і формами
навчально-виховної роботи в
дошкільній і початковій ланках
освіти.;
• забезпечення наступності
щодо методів та прийомів
роботи з дітьми з розвитку
мовлення, математики,
ознайомлення з навколишнім,
фізичного, естетичного,
соціального виховання.
• попереднє
знайомство
вчителів із своїми
майбутніми
учнями;
• кураторство
вчителями
дошкільної
школи своїх
колишніх
вихованців
10. Готовність дитини до навчання в
школі І ступеня зумовлена певним
ступенем розвитку здатності
дитини виконувати навчальні
завдання та шкільні обов'язки, що
оцінюються дорослим за суспільно
значущими критеріями. Що
оцінюються дорослими за
12. Медичний підхід
Критерії готовності до школи І
ступеня:
Рівень біологічного розвитку дитини
(зріст, вага, наявність ознак
формування постійних зубів)
Стан здоров'я в момент вступу
Динаміка захворюваності за
попередній рік
13. сукупність знань і вмінь,
сформованості окремих способів
розумових дій (із математики,
читання, образотворчої діяльності,
іноземних мов тощо )
Педагогічні критерії
14. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це
комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні
розвитку її психологічних якостей і є найважливішою
передумовою для входження дитини у нове соціальне
середовище (мотиваційні, розумові, емоційно-вольові та
соціальні компоненти)
Інтелектуальна готовність (пізнавальні процеси,
сенсомоторні навички, здатність до научуваності);
Особистісна готовність (мотивація, воля, емоції,
спрямованість особистості, самосвідомість);
Соціальна готовність (комунікативна та соціальна
компетентність)
Психологічний підхід
15. Сприймання: сформованість зорового та слухового
сприймання, особливості часового сприймання;
Довільна увага: обсяг, стійкість, розподіл,
переключення, концентрація - здатність до
тривалого зосередження;
Довільна пам’ять: сформованість вербально –
логічно – слухової; образно – зорової оперативної;
наявність здатності до логічного запам'ятовування;
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ
16. Мислення: аналітичне мислення, установлення причинно-наслідкових зв'язків і
закономірностей між явищами; здатність до порівняння і зіставлення; здатність до
порівняння і умовиводів;
Розвиток діалогічного та монологічного мовлення: правильна вимова всіх звуків
мовлення; володіння достатнім обсягом словникового запасу; уміння граматично
правильно оформлювати речення; володіти зв'язним мовленням;
Сенсомоторна координація: розвиток системи аналізу (орієнтування у просторі);
розвиток дрібної моторики; моторні здібності, рухові навички;
Навчуваність: здатність розуміти і приймати навчальне завдання;
уміння свідомо підпорядковувати свої дії визначеному способу; орієнтування на
систему правил у роботі; уміння працювати за зразком; уміння слухати, розуміти й
виконувати інструкції дорослого та сприймати його допомогу; перенесення навичок;
уміння планувати власні дії та контролювати їх;
17. ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ
Достатній рівень мотиваційного розвитку: сформованість
мотиву учіння; позитивне ставлення до учіння;
підпорядкованість мотивів;
Достатня сформованість довільності: здатність тривалий час
виконувати не дуже привабливе завдання; уміння долати
труднощі; здатність довести розпочату роботу до завершення;
здатність до довільної регуляції поведінки (посидючість) та
пізнавальних процесів (особливо за допомогою слів);
Сформованість емоційної сфери: здатність розпізнавати і
розуміти невербальні та вербальні прояви інших людей;
розвиток вищих почуттів та емоцій (співчуття, відповідальність,
гордість…); глибина і стійкість у прояві почуттів; довільність у
керуванні емоціями та почуттями;
18. Спрямованість особистості: наявність пізнавальних інтересів;
сформований особистий інтерес до нового; готовність до зміни
шкільної позиції; бажання вчитися; допитливість; наявність
змістовного уявлення у дитини про підготовку до школи;
надання переваги колективним заняттям над індивідуальним
навчанням; дисциплінованість, прийняття оцінювання;
визнання авторитету вчителя.
Самосвідомість: здатність до рефлексії своєї діяльності;
початкова форма особистісної та соціальної ідентичності;
диференційованість образу Я (Я – реальне та Я – ідеальне);
потреба в досягненні успіху; уміння правильно оцінити свої
реальні й потенційні можливості; адекватна самооцінка та
рівень домагань, відповідний реальним можливостям;
специфічна самооцінка в конкретній діяльності
19. СОЦІАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ:
СФОРМОВАНІСТЬНАВИЧОК СПІЛКУВАННЯ З
ДОРОСЛИМИ І ОДНОЛІТКАМИ;
УМІННЯ ГАРМОНІЙНО ПОЄДНУВАТИ ВИРАЗНІ,
ВЕРБАЛЬНІ ТА НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ;
ЗДАТНІСТЬ ДО ВЗАЄМОДІЇ НА ПАРТНЕРСЬКИХ
ЗАСАДАХ;
20. СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ:
• СФОРМОВАНІСТЬ НАВИЧОК СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ,
ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ І НОРМ ПОВЕДІНКИ;
• УМІННЯ ОБЄКТИВНО ОЦІНЮВАТИ ВЧИНКИ ІНШИХ ВІДПОВІДНО
ДО НОРМ ПОВЕДІНКИ;
• ЗДАТНІСТЬ І ГОТОВНІСТЬ ДО СПІВПРАЦІ;
• УМІННЯ БУДУВАТИ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З ОДНОЛІТКАМИ;
• ПІДПОРЯДКОВУВАТИ СВОЮ ПОВЕДІНКУ ЗАКОНАМ КЛАСНОГО
КОЛЕКТИВУ;
• ЗДАТНІСТЬ ЗНАХОДИТИ СВОЄ МІСЦЕ У ГРУПІ;
• ЗДАТНІСТЬ ВИКОНУВАТИ РОЛЬ УЧНЯ;
• СФОРМОВАНІСТЬ НЕОБХІДНИХ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ТРУДОВИХ
УМІНЬ І НАВИЧОК;
• СФОРМОВАНІСТЬ НАВИЧОК САМООБСЛУГОВУВАННЯ
21. Адаптація (від лат. adapto – пристосовую) – динамічний
процес пристосування людини до змінних умов
довколишнього середовища.
Адаптація - це процес і результат внутрішніх змін,
зовнішнього активного пристосування індивіда до
нових умов існування.
Адаптація в соціумі – засвоєння особистістю
соціального досвіду суспільства в цілому й досвіду того
середовища, до якого ця особистість належить.
Психологічна адаптація – це процес взаємодії
особистості й середовища; особистість повинна
враховувати особливості середовища й активно
впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх
основних потреб і реалізацію значимих цілей.
22. •Дезадаптація – будь-яке порушення адаптації, пристосування організму до
постійно мінливих умов зовнішнього чи внутрішнього середовища. Стан
динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем,
що приводить до порушення фізіологічного функціонування, зміни форм
поведінки, розвитку патологічних процесів. Повна невідповідність між
організмом і зовнішніми умовами його існування несумісна із життєдіяльністю.
Ступінь дезадаптації характеризується рівнем дезорганізації функціональних
систем організму.
У відношенні до людини застосвуютьсяі категорії психічної, психологічної та
соціальної дезадаптації. Об'єктивні прояви дезадаптації виражаються певним
типом поведінки, а суб'єктивні - широкою гамою психоемоційних порушень
(Амбрумова А. Г., 1980).
23. Дезадаптація ( de - зникнення,
знищення, повна відсутність) –
невідповідність соціопсихологічного і
психофізіологічного статусу людини
вимогам ситуації життєдіяльності, що
не дозволяє їй пристосуватися до умов
середовища свого існування
24. Шкільна дезадаптація – утворення
неадекватних механізмів
пристосування дитини до школи, що
виявляються у вигляді порушень у
навчанні та поведінці, конфліктних
стосунках, психогенних
захворюваннях та реакцій
підвищеного рівня тривожності ,
викривлень у розвитку особистості.
25. Прояви шкільної дезадаптації:
труднощі у навчанні;
порушення у взаєминах з однокласниками;
проблеми в емоційній сфері;
відмова ходити до школи;
симптоми соматичних захворювань.
Причини:
Неправильні методи виховання у сім’ї;
Порушення у системі взаємин у школі (дидактогенія, дидаскалогенія;
порушення у стосунках із однокласниками);
Індивідуальні причини дезадаптації: неготовність дитини до навчання,
особливості темпераменту, …
Рівні адаптації:
Високий;
Середній;
Низький
26. Порушення у поведінці школярів:
Агресивність.
Причини:
а) страх бути травмованим, ображеним, пережити напад,
отримати ушкодження;
б) перенесена образа або душевна травма
Форми агресії:
- фізична (бійки, ламання речей (потреба уваги до драматичних
подій);
- вербальна агресія – діти ображаються, сваряться, глузують…
Реакція вчителів, батьків:
- стримати свою агресію щодо поведінки дитини;
- висловити своє незадоволення такою поведінкою;
- запропонувати виправити результати своєї агресивної поведінки
(прибрати, відремонтувати, помиритися, вибачитися…)
27. Запальність, гарячкуватість – схильність
через дрібниці влаштовувати істерику, плач,
розлютитися, але агресія спрямована на інших
відсутня. Це швидше вияв відчаю і безпорадності, а
ніж прояв характеру.
Перш за все необхідно запобігти прояву
гарячкуватості:
- відволікти дитину;
- залишити її на одинці;
- спонукати старших дітей висловити свої почуття
словами.
Дорослий має бути спокійним, врівноваженим,
стриманим.
Коли напад мине потрібно дитину заспокоїти –
часто вона сама налякана силою своїх емоцій.
28. Пасивність (гіподинамічність) і тривожність –
Причини:
1. Порушення у діяльності ЦНС, особливості її виявлення.
2. Реакція на неувагу або негаразди вдома. Намагання
зануритися у власний світ.
Ознаками є:
- посмоктування пальця;
- дряпання шкіри;
- висмикування у себе волосся або вій;
- розхитування стільця;
3.Причиною може бути :
- побоювання реакції незнайомого дорослого;
- недостатній досвід спілкування з ним;
- невміння звертатися до нього;
29. Таким чином, у роботі із учнями слід
приділити увагу:
Створенню належних соціальних і побутових умов,
комфортного середовища перебування у школі І
ступеня;
Дотримані принципу наступності;
Використовувати адекватні віку методи навчання;
необхідність відходу від старої дисциплінарної
моделі навчання і виховання;
Сприяти розвитку дитини як особистості;
Розвитку шкільної психологічної служби;
Моделюванні стилів, способів партнерської
діяльності, спілкування з дитиною.
