2. «Як би все залежало тільки від мене, а не від моїх батьків –
Харитона Івановича і Галини Ничипорівни Красюків – я обрав би
не 1 січня 1924 року, що є днем мого народження, а іншу дату –
теплий весняний чи літній день, бо не люблю холоду
ні в природі, ні у взаєминах між людьми», напише він через
сімдесят років у своїй «Автобіографії на замовлення.
Петро Красюк не злукавив – він і справді все життя боровся проти несправедливості,
лицемірства, підлості. Таким він назавжди залишився і в творчості, і у нашій пам’яті –
щирим, добрим, світлим, безмежно гостинним і надзвичайно мудрим.
Народився Петро Красюк 1 січня 1924р. у селянській
родині в с.Трахтемирів Канівського району Черкаської області.
Помер він 8 січня 2008 в селі Висоцьк Дубровицького району.
3. Після закінчення семирічки вчився у Переяслав-
Хмельницькому педагогічному училищі, два курси якого
встиг закінчити до війни. У 1943р. гітлерівці вивезли юнака
на примусові роботи до Німеччини. Після війни завершив
навчання і був направлений вчителем на Рівненщину.
Відтоді, з 1946р., почав працювати
вчителем Висоцької середньої школи. У
1958р. заочно закінчив українське
відділення філологічного факультету
Рівненського державного педагогічного
інституту.
У цій школі працював усе життя.
4. Вже з перших років вчителювання він почав публікувати
свої твори у місцевий і обласній пресі. У 1957 році вийшла
його перша книжка «Байки та гуморески».
ЧВАНЛИВИЙ МІШОК
В коморі у кутку стояло три Мішки:
Два із пшеницею, скромнесенькі такі,
А третій вирізнявся повнотою.
Що в нім було — в секреті він держав,
Та дуже вже гордився сам собою,
Бурчав:
— Ви проти мене — карлики, пігмеї.
Не мати вам солідності моєї!..—
Тут він надувся...
Раптом трісь!
Шви на чванькові розповзлись,
І з дір посипалась полова.
А що за поза, що за мова!
5. Згодом побачили світ у різні роки книги: «Яке коріння,
таке й насіння» і «Премійований Кіт». За ці збірки, що
викликали широкий резонанс серед читачів, у 1965
році Петра Красюка було прийнято у члени Спілки
письменників України. За своє активне життя
український байкар видав понад два
десятки книжок сатири і гумору. Його нові твори часто
з’являлися на сторінках рівненської газети «Червоний
прапор» («Вільне слово»), постійним автором якої він був
більше 50 років.
Друкувався «патріарх сучасного українського гумору і
сатири» у багатьох інших періодичних виданнях. В 2003 році
твори байкаря були перевидані у двухтомник «Вибрані
твори».
Окремі твори П. Красюка перекладено російською,
білоруською, тувинською, єврейською, польською та
болгарською мовами.
Лауреат літературних премій, у тому ж премії ім. Миколи
Максися (1967), Хмельницької обласної літературної премії
ім. Микити Годованця (1987), імені Микити Годованця
(1987), лауреат Нобельської премії (2003).
6. Його творчість має широкий розголос, а його ім'я стоїть в одному ряду з
відомими творцями байки і сатирично-гумористичних творів в українській
літературі Степаном Олійником, Микитою Годованцем, Іваном Сварником,
Олександром Ковінькою, Сергієм Воскрекасенком, Петром Сліпчуком та
іншими майстрами дотепного слова.
Високо оцінена його творчість у багатьох рецензіях на його збірки,
авторами яких, зокрема, є відомі літературознавці, критики і журналісти
Петро Лещенко, Григорій Дем'янчук, Іван Пащук, Володимир Грабоус,
Василь Попенко, Георгій Сербін тощо. Письменник впевнено продовжував
кращі традиції українського гумору, творчо розвивав їх.
Про життєвий і творчий шлях письменника йдеться у літературному
портреті Георгія Сербіна «Петро Красюк» (2001), де у розділах під
промовистими назвами «Полісся - його земля, душа і пісня», «Школа
байкарства», «Весела штука - гумор» і «Роки дух не зломили» сказано
багато добрих слів про його життєві будні, широку художню палітру його
доробку, актуальність і злободенність звучання байок, гуморесок,
смішинок.
7. «Байки та гуморески» (1957),
«Яке коріння, таке й насіння» (1963),
«Премійований Кіт» (1964),
«Виграш — програшем» (1966),
«Поголений Їжак» (1969),
«Сміття і Мітла» (1971),
«Пасивний Бобер» (1973),
«Ворона на естраді» (1976),
«Непідкупний Ведмідь» (1977),
«Обережний Півень» (1983),
«Хід конем» (1989),
«Ретельний терпуг» (1992),
«Самостійний син» (1993),
«Регламент для Зайця» (1997),
«З вогню та в полум'я» (1998),
«Дипломатична розмова» (2001),
«Двоюрідний чоловік» (2002).
ТВОРИ