2. Меркурій знаходиться
на відстані 0,39 а.о.
від Сонця. Його
об'єм – лише 0,05
об'єм Землі, а маса –
0,06 маси нашої
планети. Звідси
помітно, що густини
Землі та Меркурія
майже однакові.
3. Сильна витягнутість орбіти планети у
поєднанні з повільним обертанням
призводить до приголомшливих ефектів,
які міг би помітити космонавт, що
знаходився б на орбіті планети.
Сонце на небі Меркурія у своєму
видимому русі по небу зупиняється і навіть
ненадовго повертається назад. Це
незвичайне явище, влучно назване
“Ефектом Ісуса Навина”, котрий згідно з
біблійською оповіддю змусив зупинитися
Сонце, триває на Меркурії по два тижні
меркуріанського “ранку” і “вечора”.
Ефект Ісуса
Навина
4. Природньо, що
незвичайна орбіта
Меркурія і його дуже
повільне власне
обертання
привернули увагу
дослідників.
Американські вчені,
вирішуючи задачу
про рух Меркурія,
прийшли до
висновку, що колись
Меркурій міг бути…
супутником Венери.
5. Максимальна температура поверхні
Меркурія досягає 420˚ по Цельсію.
Проте це лише на поверхні. Ґрунт
Меркурія є добрим теплоізолятором.
Вже на глибині декількох десятків
сантеметрів температура майже
постійна і не перевищує 90˚. Нічні
температури дуже низькі і досягають
-180˚.
6. Поверхні Меркурія та Місяця схожі
насамперед тим, що вони зазнали
сильного метеоритного бомбардування.
Навіть спеціалісти, коли їм показали
фотографії Меркурія і запитали, що це за
планета, відповіли: “Без сумніву, Місяць”.
8. Найбільший кратерний район Меркурія –
басейн Жару (ще його називають “море
Спеки”). Його діаметр близько 1300 км.
Припускають, що це циклопічне утворення –
наслідок жахливого удару астероїда по
поверхні Меркурія на останніх стадіях його
“народження”.
9. Виявилося, що ні – він
“втратив” її міліарди
років тому. Сила
тяжіння Меркурія
через його масу не в
змозі втримати
молекули газу поблизу
поверхні планети. Газ,
атмосфера “втікає” від
Меркурія у космічний
простір.
10. Отже, Меркурій –
маленька, темна
планета, свідок
жахливих катаклізмів,
що супроводжували
останні стадії
народження планет
земної групи.
