2. 1. Вступ
3. Чому місяць супутник?
2. Як там на місяці?
4. Чим цікавий рельєф Місяця?
5.
Чому Місяць перетворюється на серп ?
6. Як вивчали Місяць?
7.
Чому бувають приливи і відливи?
8.
Коли бувають місячні затемнення?
9. А який місяць у середені?
10. Що таке кратери?
11.
Чому раніше люди боялись затемнень?
12. Місячний ґрунт!
Список використаних
13. Людина на Місяці.
матеріалів
МІСЯЦЬ, єдиний природний супутник Землі і найближче до
нас небесне тіло; середня відстань до Місяця - 384000
кілометрів.

3. Всту
Місяць — найближче до Землі небесне тіло й тому найкраще
п
вивчене. Найближчі до нас планети приблизно в 100 раз
далі. Місяць менший від Землі за діаметром учетверо, а за
масою — у 81 раз. Середня його густи­на 3,3 • 10 кг/мь,
тобто менша, ніж у Землі. Очевидно, у Мі­сяця не таке
густе
ядро, як у Землі. На Місяці немає атмосфери, яка
пом'якшує пекуче сонячне випромінювання і захищає від є
космічного проміння та потоків мікро­метеоритів. Немає там
ні хмар, ні води, ні туманів, ні райдуги, ні світанкової зорі. Тіні
різкі й чорні. Відсутність на Місяці водяної пари й атмосфери
підтвердили безпосередні вимірювання на його поверхні. Небо на Місяці навіть удень
було б чорне, як у космічному просторі, але розріджена пилова оболонка, що оточує його,
трохи розсіює сонячне світло. Безперервні удари невеликих метеоритів дроблять
поверхню Місяця на осколки й пилинки. В умовах вакууму відбувається молекулярне
зчеплення цього пилу в пористий шлакоподібний шар. Така структура поверхневого
шару зумовлює його малу теплопровідність. Внаслідок цього навіть
на невеликій глибині зберігається стала температура,
незважаючи на її сильні коли­вання зовні. Величезні
перепади температури місячної поверхні від дня до

5. ЯК ТАМ, НА МІСЯЦІ?
Місяць — найближче до нас небесне тіло. Промінь від його поверхні
долетить до Землі (а це відстань у 384 400 км) трохи більш як за секунду.
Проте космічною раке-тою летіти на Місяць треба декілька днів - хоч
ракета і має велику швидкість, все ж їй промінь світла не наздогнати. Ясної
місячної ночі добре спостерігати за диском Місяця.
Місяць, як і всі інші планети, світить відбитими променями Сонця. Від
самого Місяця світла не більше, ніж від спаленого сірника. Та його
освітлює Сонце, і тому Місяць видно на небі.
У бінокль добре видно, що Місяць - куля. На Місяці можна
побачити темні плями, які називають морями. Та в них немає ані краплі
води. Не має Місяць і атмосфери, тому нема і не може бути на ньому
життя. Астронавти, які побували на Місяці, були одягнуті в скафандри захисні костюми. Це були американці Н. Армстронг і Е. Олдрін. Поверхня
Місяця, освітлена Сон-цем, нагрівається до 130 °С. Якби на нашій планеті
була така температура, то зникла б атмосфера, оскільки молекули газів, з
яких складається повітряна оболонка нашої планети, набули б величезної
швидкості (2,4 км/с) і залишили б Землю. Вночі тем-пература місячної
поверхні знижується до мінус 160-170 °С. Ніч і день тривають на Місяці
близько 15 діб, тобто місячна доба довша за земну майже в ЗО разів.
Місяць обертається навколо своєї осі рівно стільки часу, скільки йому
потрібно, щоб облетіти навколо Землі, тому
він завжди обернений до Землі однією півкулею. Тож, щоразу, коли на небі повний місяць, він завжди
однаковий. Ми бачимо на ньому одні й ті ж темні плями. Місяць менший, ніж Земля - і за роз-мірами, і за
масою. Місячний радіус дорів-нює Д 738 км, а Землі - 6 400 км. Маса Місяця у 81 раз менша за масу Землі. А
отже, сила тяжіння на Місяці менша, ніж на Землі. Усі предмети на Місяці в 6 разів легші. І коли б космонавт
підстрибнув на Місяці, його стрибок побив би всі рекорди на Землі.

6. ЧИМ ЦІКАВИЙ РЕЛЬЄФ МІСЯЦЯ?
Поверхня Місяця вперше була описана видатним польським астрономом Яном
Гевелієм (1611-1687). Він склав перші детальні карти місячного рельєфу та
опублікував їх у творі «Селенографія, або Опис Місяця» («селена» — по-грецьки
Місяць), де запропонував назви для найбільших місячних об'єктів. У 1651 році
італійський астроном Ж. Річчолі (1593-1671) теж опублікував карту Місяця складену
разом із італійським фізиком Франческо Грімальді (1618-1663). Саме на цій карті
вперше просторі , низовини було названо моря-ми. Ці назви збереглися до наших днів:
Море Спокою, Море Ясності, Море Криз, або Небезпек, Море Дощів, Море Хмар
тощо. Вони сягають від 200 до 1100 км у поперечнику. Найбільша низовина, завдовжки понад 2000 км, називається Океаном Бур. Поверхня морів виглядає
згладженою і вкрита якоюсь темною речовиною, зокрема застиглою лавою, що її
колись вивергали місячні надра. Океан Бур та найбільші моря - темні плями
на поверхні Місяця — видно з Землі неозброєним оком.
На поверхні морів зустрічаються також складки і пагорби, невеликі шпилясті височи-ни, невисокі гори.
Деякі окраїнні зони морів люди назвали затоками, а невеликі ізольовані темні низовини - озерами. Моря та
озера займа-ють 40 відсотків усієї видимої із Землі поверхні Місяця. Усе інше ^ це «материк», вкритий як
окремими горами, так і гірськими ланцюгами хребтами. Більшість гірських хребтів простя-гається вздовж
краю морів і теж носить земні назви, запропоновані Я. Гевелієм. Так, Море Дощів обмежене з північного
сходу Альпами, зі сходу - Кавказом, з південного сходу — Апенні-нами, а з півдня - Карпатами. Деякі гірські
лан-цюги названо іменами вчених: гори д'Аламбера, гори Лейбніца тощо. Гори різні
за висотою, деякі гірські вершини - шпилі - здіймаються до 8 км.
Гірські схили порізані численними уще-линами і тріщинами, а поміж
горами простяга-ються довгі долини. Багато на Місяці й плоскогір'їв.
Гірські райони місячної поверхні вкриті численними кільцеподібними
горами. Структура поверхні Місяця була в основному вивчена
фотометричними і поляриметричними спостереженнями,
доповненими радіоастрономічними дослідженнями.

7. ЧОМУ МІСЯЦЬ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА СЕРП?
Поспостерігайте за Місяцем, і ви по-мітите, що його вигляд змінюється щодня. Спочатку вузенький
серпик, потім Місяць повнішає і через декілька днів стає зовсім круглим. Ще через кілька днів повний
Місяць починає тоншати, зменшуватися, аж доки знову стає схожим на серп. Якщо серп повернутий
опуклістю ліворуч, як літера «С», то кажуть, що Місяць «старішає». Через 14 діб і 19 годин після повного
місяця старий місяць зовсім зникає, нашого супутника не видно. Таку фазу Місяця називають «новим» або
«молодим місяцем», в народі ще кажуть - «молодик». Відтак поступово місяць із вузького серпика,
повернутого праворуч (якщо подумки провести пряму лінію через «ріжки» Місяця, одержимо літеру «Р»,
тобто - місяць «росте»), перетворюється знову на повний Місяць.
Щоб Місяць знову «виріс», потрібен та-кий самий проміжок часу: 14 діб і 19 годин. Зміни у вигляді
Місяця, тобто зміни місячних фаз, відбуваються кожних чотири тижні, точніше, за 29 з половиною діб. Це
«місячний» місяць. Він став основою для створення календаря. Можна заздалегідь розрахувати, коли і як
буде видно місяць, коли будуть темні ночі, а коли світлі. В
період повного місяця наш супутник повернутий до Землі
освітленим боком, а в період молодого місяця - неосвітленим.
Місяць -тверде, холодне небесне тіло, яке свого влас-ного
світла не випромінює, а світить тільки тому, що відбиває
своєю поверхнею світло Сонця. Обертаючись навколо Землі,
Місяць повертається до неї то повністю освітленою
поверхнею, то частково освітленою, то темною. Саме тому
протягом місяця безперервно змінюється вигляд нашого
нічного світила.

8. ЯК ВИВЧАЛИ МІСЯЦЬ?
Тривалий час вивчення Місяця зводилося до розглядання його через телескоп.
Якийсь астроном сказав, що місячна поверхня - це книжка, за якою можна прочитати
його історію. Така «книжка» справді існує, проте до 1959 року приблизно половина
її сторінок лишалася неприступною для людства. Річ у тім, що Місяць, здійснюючи
один повний оберт на-вколо Землі приблизно за 28 земних діб, водночас устигає
зробити лише один оберт навколо власної осі, причому крутиться він у той са-мий
бік. Через це до Землі завжди звернений один і той же бік місячної кулі. В 1959 році
радянська автоматична станція «Луна-3» вперше сфотографувала невидимий бік
місячної поверхні. А вже в 1966 році на місячну поверхню в Океан Бур м'яко
спустилась автоматична станція «Луна-9», котра передала на Землю зображення
місячного ландшафту. 21 липня 1969 року на Місяць у Море Спокою спустилась
посадкова кабіна «Ігл» («Орел») американського космічного корабля «Аполлон-11», і
перші люди, Ніл Армстронг та Едвін Олдрін вийшли на поверхню Місяця. Вони
встановили там кілька наукових приладів, серед них і сейсмографи (для фіксації
струсів, коливань місячного ґрунту), взяли зразки місячних порід і повернулись у
корабель, що перебував на навколомісячній орбіті, де їх дожидав третій
американський астронавт Майкл Коллінз. У по-дальших три роки ще п'ять американських експедицій побували на Місяці. Сейсмографи, встановлені на місячній
поверхні, зареєстрували слабкі «місяцетруси», частина яких була спричинена падінням метеоритів, а інші - сейсмічними процесами, що відбуваються в надрах Місяця.
У 1970 році станція «Місяць-17» переправила в Море Дощів радянський
самохідний апарат «Лунохід-1», а в 1973 році - у Море Ясності прибув, за
допомогою станції «Місяць-21», «Лунохід-2». Обидва місяцеходи, керовані по радіо
з Землі, вели теледемонстрації місячного ландшафту, детально досліджували
місячний ґрунт.
Виявилося, що щільність місячного ґрунту менша за щільність землі. Вік місячних порід трохи перевищує
чотири мільярди років, а отже, нашому супутнику майже стільки ж років, що й Землі. Невидиму півкулю
Місяця теж було не раз сфотографовано, нині складено її докладні карти. Сьо-годні вивчення Місяця
продовжується із застосуванням радіолокаційних методів, лазерної техніки.

9. ЧОМУ БУВАЮТЬ ПРИПЛИВИ І ВІДПЛИВИ?
У морях та океанах двічі на добу буває приплив та відплив. Середня різниця між
високою і низькою водою може становити від 1,5 м у відкритому океані до 12-16 м у вузьких
воронкоподібних затоках, відділених від глибокого океану широкими обмілинами. Давно
помічено, що високий приплив пов'язаний з рухом Місяця. Місяць, найближче до Землі
небесне тіло, впливає на неї своїм притяганням, деформуючи поверхню Землі, особливо її
водяну оболонку. Найбільше притягання до Місяця відчувають ті області Землі, що
розміщені вздовж напрямку Земля - Місяць. У міру добового обертання планети припливів і
відпливів зазнають почергово різні ділянки Землі.
Існують припливи і у твердій оболонці Землі - земній корі. Проте вони настільки
незначні порівняно з морськими, що ми їх не помічаємо. Земля, обертаючись як одне ціле,
немовби прокручується під водяними горбами, силкуючись обернути їх разом із собою.
Проте сили тертя, що діють між водою і твердою поверхнею Землі, перешкоджають цьому.
Як наслідок, швидкість обертання Землі навколо своєї осі зменшується. Мільйони років тому
Земля оберталася швид-ше, доба була коротшою, а ще через мільйони років вона стане
довшою, ніж сьогодні.
Ось у такий спосіб Місяць впливає на Землю. У свою чергу, і Земля впливає на Місяць,
і то навіть сильніше, бо ж маса Місяця становить лише 1/80 частку маси Землі. Притягання
Землі призвело до того, що
швидкість обертання Місяця поступово
зменшується, і період обертання
Місяця став дорівнювати періоду
обертання його навколо Землі.
Припливна дія - це наслідок гравітації.

10. КОЛИ
БУВАЮТЬ МІСЯЧНІ ЗАТЕМНЕННЯ?
Коли настає новий місяць, Місяць проходить від Землі з боку, протилежного від Сонця, і може
потрапити в тінь, котру кидає земна куля. Тоді можна спостерігати місячне затемнення, щоправда, не
кожного нового місяця.
Місяць не ховається увесь цілком, як Сонце під час сонячного затемнення, а лишається трішки
видним. Так відбувається тому, що частина сонячного проміння про-ходить крізь земну атмосферу,
заламується у ній і входить у земну тінь, відбиваючись і на Місяць. Оскільки повітря пропускає переважно
червоні промені, то й Місяць набуває під час затемнення мідно-червоного або буруватого відтінку.
Діаметр Землі більший за діаметр Міся-ця майже в чотири рази, а тінь від Землі більша за сам Місяць у
два з половиною раза. Тому Місяць може цілком поринути в земну тінь. Повне місячне затемнення набагато
довгочасніше, ніж сонячне, і може тривати до 1 години 40 хвилин.
У році може трапитися до трьох місячних затемнень. Вони повторюються через той же проміжок часу,
що й сонячні: 18 років 11 днів і 8 годин. Цей період вчені називають саросом, що означає «повторення».
Сарос був розрахований ще в давнину. Розрахувати, а отже, і передбачити день затемнення не важко. Однак
прогноз точного часу, коли воно настане, та параметрів його «видності» - більш складне завдання. Щоб
розв'язати його, астрономи упродовж кількох століть вивчали переміщення Землі і Сонця. Нині похибка у
передбаченнях часу настання затемнення не перевищує 2-4 секунд.
Метеоритне походження мають і
довгі світлі промені, що
радіально розходяться від
деяких великих кратерів
(наприклад, від кратерів
Тихо, Коперник, Кеплер) на
відстань у кілька сотень і
навіть тисяч кілометрів. Вони являють собою ланцюжки
дрібних кратерів, вкритих дрібнозернистою речовиною,
що інтенсивно розсіює сонячне світло.

11. ЧОМУ РАНІШЕ ЛЮДИ БОЯЛИСЯ ЗАТЕМНЕНЬ?
Сонячні і місячні затемнення відомі людям із сивої давнини.
Коли людина ще не знала, чому це відбувається, згасання Сон-ця
посеред білого дня викликало в неї па-нічний жах. Це справді
таємниче й величне видовище. Сонце яскраво сяє на синьому небі але поступово сонячне світло почи-нає слабшати. З правого краю
Сонця з'являється щербина. Вона повільно збільшується, і сонячний
диск набирає форми серпа, зверненого опуклістю ліворуч. Темрява
густішає. Стає прохолодніше. Згасає остан-ній сонячний промінь.
Усе навколо западає в напівморок. Небо набирає нічного вигляду, на
ньому з'являються зорі. На місці згас-лого Сонця - чорний диск,
оточений срібно-перлистим сяйвом. Змовкають птахи і тва-рини,
деякі рослини згортають листя та пе-люстки. Незвичайна темрява
триває хвилин п'ять - і от з правого боку з-за чорного диска
з'являється сяючий край Сонця, спалахує яскраве проміння.
Тьмяніють зорі. Вся природа поступово оживає. Сонце знов
прибирає вигляду серпа, однак звернутого у протилежний бік. Серп
збільшується - і за якийсь час у небі вже все, як завжди.
У затемненні Сонця стародавні люди вбачали прояв
невідомих, надприродних сил. Китайці в давнину думали, що це
страхітливий дракон поглинає Сонце, і, щоб відлякувати, відігнати
чудисько,
бралися бити в гонг, у дзвони, кричали, грали на музичних інструментах, співали молитов. Люди були
переконані, що затемнення посилається Богом і провіщає кінець світу, голод, лихо. Як вістун лих,
затемнення Сонця згадується у старовинних рукописах, наприклад у «Слові про похід Ігорів».
Місячні затемнення у давнину також наганяли жах і вважалися поганою прикметою: зловісний червоний
колір Місяця пов'язувався з війною, кров'ю, смертю.
Наука розкрила істинну причину цих небесних явищ, зняла з них завісу таємничості й надприродності.
Під час затемнень науковці провадять важливі для науки спостереження.

12. А
ЯКИЙ МІСЯЦЬ У СЕРЕДИНІ?
Американські астронавти й автоматич­на станція «Луна­16» привезли на Землю проби місячного ґрунту.
Аналіз їх засвідчив, що поверхневі породи на Місяці сформовані застиглим базальтовим розплавом. Місячні
моря ­ це рівнини, що їх затопила колись вулканічна лава.
Місяць, так само, як Земля, складається з кори, мантії і ядра. Середня товщина кори становить
приблизно 60 км. Товща кори на видимому боці Місяця тонша, ніж на зворотному, на 20­30 км. Можливо,
цим тлумачиться відсутність морів на невидимій півкулі на­шого супутника. Під корою, на глибину 1000 км,
простягається мантія. Під нею ­ ядро Місяця, радіусом близько 700 км. Ядро має температуру близько 1500
°С і складається з розплаву силікатних порід. Порівняно із Зем­лею, Місяць ­ відносно холодне небесне тіло,
з низькою сейсмічною активністю, тобто «місяцетруси» трапляються лише внаслідок падіння метеоритів. Ще
однією причиною дивних «місяцетрусів» були космічні експедиції на Місяць. Після зльоту з його поверхні
корабля «Аполлон­12» сейсмічна апаратура, залишена американськими астронавтами в місці посадки,
зареєструвала коливання місячного ґрунту, що виникло після падіння злітного ступеня мі­сячної кабіни
масою близько двох тонн (його відкинув корабель невдовзі після старту з навколомісячної орбіти).
Коливання місячної поверхні тривало напрочуд довго ­ 55 хвилин.
Аналогічне явище спостерігалося і під час польоту космічного корабля «Аполлон­13». Третій ступінь
ракети «Сатурн», котра ви­водила корабель на навколомісячну орбіту, відділившись, ударився об місячну
поверхню. Цього разу «місяцетрус» тривав близько чотирьох годин.
Тоді Місяць і поставив перед дослідниками загадку: як побудовані
його надра, чи існують у них пустоти та порожнини, заповнені
якимись легкими речовинами? Такі порожнини можуть
слугувати своєрідними резонаторами, що вібрують, немов
дзвін. Можливо, коливання ­ це відлуння місячних надр.

13. Кратери ­ гірські райони місячної по­верхні, що мають округлі обриси. Розміри
кратерів ­ від 1 м до
250 км. Великі й середні за розміром кратери відомі з часів перших телескопічних
спостережень Місяця. Вони носять імена славнозвісних
учених: Арістотеля, Геродота, Гіппарха, Коперника та ін. Великі кратери, як
правило, оточені пологими валами і мають рівне дно, посе­ред якого вивищується
центральна гірка.
Інші мають форму воронки, немовби після вибуху. Дрібні кратери густо
вкривають усю місячну поверхню і навіть дно та вали великих кратерів.
Багато які з невеликих кратерів (діаметром 10­15 км) утворилися
внаслідок вибуху метеоритів, що колись зіткнулися з Місяцем. Більші
кратери, особливо ті, що мають центральну гірку, виникли під дією
вулканів. Це підтверджено фотографуванням Місяця з висоти 25км,
здійсненим за допомогою одного із штучних супутників
Землі. З'ясувалося, що й Місяць може впливати на
розвиток атмосферних явищ. Своїм притяганням він
спричинює припливні хвилі не лише у Світовому океані,
а й у повітряній оболонці планети, внаслідок чого
посилюється або зменшується утворення хмар та туманів.
Учені помітили, що Місяць впливає навіть на формування
тайфунів. Загалом, вплив Місяця на погоду ще чекає
свого дослідника. Потребують розв'язання
й інші проблеми, пов'язані із
впливом планет, різних космічних
об'єктів на нашу Землю. Як зазначив
відомий італійський учений Д.
Піккарді, «космос оточує нас звідусіль,

14. Місячний ґрунт.
Усюди, де робили посадки космічні апарати, Місяць покритий так називаним реголітом. Це
різнозернистий уламково­пиловий шар товщиною від декількох метрів до декількох десятків метрів. Він
виник у результаті дроблення, перемішування і спікання місячних порід при падіннях метеоритів і
мікрометеоритів. Унаслідок впливу сонячного вітру реголіт насичений нейтральними газами. Серед уламків
реголіту знайдені частки метеоритної речовини. По радіоізотопах було встановлено, що деякі уламки на
поверхні реголіту знаходилися на тому самому місці десятки і сотні мільйонів років. Серед зразків,
доставлених на Землю, зустрічаються породи двох типів: вулканічні (лави) і породи, що виникли за рахунок
роздроблення і розплавлювання місячних утворень при падіннях метеоритів. Основна маса вулканічних
порід подібна з земними базальтами. Очевидно, такими породами складені всього місячного моря. Крім того,
у місячному ґрунті зустрічаються уламки інших порід, подібних із земними і так називаним KREEP ­
порода, збагачена калієм, рідкоземельними елементами і фосфором. Очевидно, ці породи являють собою
уламки речовини місячних материків. “Місяць­20” і “Аполлон­16”, що зробили посадки на місячних
материках, привезли відтіля породи типу анортозитів. Усі типи порід утворилися в результаті тривалої
еволюції в надрах Місяця. По ряду ознак місячні породи відрізняються від земних: у них дуже мало води,
мало калію, натрію й інших летучих елементів,
у деяких зразках дуже багато
титана і заліза. Вік цих порід,
обумовлений по співвідношеннях
радіоактивних елементів,
дорівнює 3 ­ 4.5 млрд. років, що
відповідає найдавнішим періодам
розвитку Землі.

15. Міжнародно - правові проблеми
Кардинальні правові питання освоєння Місяці вирішені Договором про принципи діяльності держав по
дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла. Однак значні
досягнення в дослідженні Місяця висувають необхідність висновку спеціального міжнародного договору, що
регулював би різні аспекти діяльності держав на Місяці. Потреба в договорі, сфера дії якого обмежується
винятково Місяцем, викликається особливим положенням Місяця, тому що її дослідження ведеться
безпосередньо людьми. У червні 1971 СРСР подав на розгляд 26­й сесії Генеральної Асамблеї ООН проект
міжнародного договору про Місяць, що переданий для відповідного вивчення в Комітет ООН по
використанню космічного простору в мирних цілях. Проект спрямований на забезпечення використання
Місяця винятково в мирних цілях. Регламентуються також питання відповідальності держав за збиток,
заподіяний при використанні Місяця.

16. Людина на Місяці.
Робота над цією програмою почалася в США наприкінці 60 ­ х років. Було прийняте рішення здійснити
політ людини на Місяць і його успішне повернення на Землю протягом найближчих десяти років. Улітку
1962 року після тривалих дискусій прийшли до висновку, що найбільш ефективним і надійним способом є
вивід на навколомісяцеву орбіту комплексу в складі командно ­ обчислювального модуля, до складу якого
входять командний і допоміжний модулі, і місячного посадкового модуля. Першочерговою задачею було
створення ракети носія, здатної вивести не менш 300 тонн на навколоземну орбіту і не менш 100 тонн на
навколомісяцеву орбіту. Одночасно велася розробка космічного корабля “Аполлон”, призначеного для
польоту американських астронавтів на Місяць. У лютому 1966 року “Аполлон” був випробуваний у
безпілотному варіанті. Однак те, що відбулося 27 січня 1967 року, перешкодило успішному проведенню
програми в життя. У цей день астронавти Э. Уайт, Р. Гаффи, В. Гриссом загинули при спалаху полум'я під
час тренуванню на Землі. Після розслідування причин іспити відновилися й ускладнилися. У грудні 1968
року “Аполлон ­ 8 (ще без місячної кабіни) був виведений на селеноцентрическую орбіту з наступним
поверненням в атмосферу Землі з другою космічною швидкістю. Це був пілотований політ навколо Місяця.
Знімки допомогли уточнити місце майбутньої посадки на Місяць людей. 16 липня “Аполлон ­ 11” стартував
до Місяця і 19 липня вийшов на місячну орбіту. 21 липня 1969 на Місяці уперше висадилися люди ­
американські астронавти Н. Армстронг і Э. Олдрин, доставлені туди космічним кораблем "Аполлон­11.
Космонавти доставили на Землю кілька сотень кілограмів зразків і провели на Місяці ряд досліджень: виміру
теплового потоку, магнітного полючи, рівня радіації, інтенсивності і складу сонячного вітру (потоку часток,
що приходять від Сонця). Виявилося, що тепловий потік з надр Місяцю приблизно втроє менше, ніж з надр
Землі. У породах Місяця виявлена залишкова намагніченість, що вказує на існування в Місяця в минулому
магнітного полючи. На Місяці були залишені прилади, що автоматично передають інформацію на Землю, у
сейсмометри, що реєструють коливання в тілі Місяця. Сейсмометри зафіксували удари від падінь метеоритів
і “місяцетрясіння” внутрішнього походження. По сейсмічним даним було встановлено, що до глибини в
кілька десятків кілометрів Місяць складений щодо легкою “корою”, а нижче залягає більш щільна “мантія”.
Це було видатне досягнення в історії освоєння космічного простору ­ уперше людин досяг поверхні іншого
небесного тіла і пробув на ньому більш двох годин. Слідом за політ корабля “
Продовження…

17. Продовження
Аполлон ­ 11” до Місяця протягом 3.5 ­ х років було спрямовано шість експедицій (“Аполлон ­ 12” ­
“Аполлон ­ 17”), п'ять з який пройшли цілком успішно. На кораблі “Аполлон ­ 13” з ­ за аварії на борті
довелося змінити програму польоту, і замість посадки на Місяць був зроблений її обліт і повернення на
Землю. Усього на Місяці побувало 12 астронавтів, деякі пробули на Місяці кілька доби, у тому числі до 22
годин поза кабіною, проїхали на самохідному апараті кілька десятків кілометрів. Ними був виконаний досить
великий обсяг наукових досліджень, зібрано понад 380 кілограмів зразків місячного ґрунту, вивчення яких
займалися лабораторії США й інших країн. Роботи над програмою польотів на Місяць велися й у СРСР, але в
силу декількох причин не були доведені до кінця. Тривалість сейсмічних коливань на Місяці в кілька разів
більша, ніж на Землі, видимо, зв'язана із сильною тріщинуватістю верхньої частини місячної “кори”.
У листопаду 1970 АМС “Місяць­17” доставила на Місяць у Море Дощів місячний самохідний апарат
"Місяцехід­1", що за 11 місячних днів (чи 10.5 місяців) пройшов відстань у 10 540 м і передав велику
кількість панорам, окремих фотографій поверхні Місяця й іншу наукову інформацію. Установлений на
ньому французький відбивач дозволив за допомогою лазерного променя вимірити відстань до Місяця з
точністю до часток метра. У лютому 1972 АМС “Місяць­20” доставила на Землю зразки місячного ґрунту,
вперше узяті у важкодоступному районі Місяця. У січні 1973 АМС “Місяць­21” доставила в кратер Лемонье
(Море Ясності) “Місяцехід­2” для комплексного дослідження перехідної зони між морськими і
материковими рівнинами. “Місяцехід­2” працював 5 місячних днів (4 місяці), пройшов відстань близько 37
кілометрів.

18. 1.
2.
3.
4.
Жиль Сперроу: «Как наблюдать и изучать звездное небо» Москва, 2002 р.
П. Клушанцев: «Луна» Ленинград, 1974 р."Детская литература"
Ю. Авдеев: «Космическая Азбука» Москва, 1990 р. "Детская литература"
“Місяць – природний супутник Землі“, Україна, 2004 р. “Я пізнаю світ”
Використана пісня DJ AZIK "Вращается планета".wav
Використав сайт www.gee.ru
Та багато пошукових систем