2. Тривалий час у хімії існувала думка
про повітря як про елемент. Світовий
пріоритет у відкритті кисню належить
китайському вченому Мао-Хао (VIII
століття), який виявив наявність у
повітрі двох газів, один з яких
підтримує дихання і горіння.
3. В Європі це відкриття сталося через 1000 років. Шведський
учений Карл Шеєле, учень аптекаря, у вільний від роботи час
займався хімічними дослідами з вивчення флогістону — пальної
сутності речовини. Він спалював у закритій колбі фосфор, який
миттєво згоряв, перетворюючись на «суху фосфорну кислоту»
(Р2О5). Потім занурював колбу в посудину з водою, і вона на 1/5
заповнювалася водою. Знову і знову вчений повторював дослід,
спалюючи різні речовини, й одержував одне й те саме —
зникала 1/5 частина повітря. Шеєле припустив, що повітря в
колбі вже інше. Щоб перевірити свою гіпотезу, він досліджував
повітря, що залишилося в колбі. Повітря виявилося мертвим: у
ньому нічого не хотіло горіти, свічки стухали, немов їх
задмухувала «невидимка», розжарене вугілля остигало,
палаюча скіпка миттєво гасла. Висновок був тільки один: повітря
— неоднорідна речовина, одна частина якого підтримує дихання
і горіння.
4. Після численних дослідів з розкладу
селітри (KNO3, NaNO3) Шеєле
одержав «вогненне повітря», в
якому скіпка, що ледь жевріла,
загорялася яскравим полум'ям.
Шеєле повторив дослід зі
спалювання фосфору, але у
«вогненному повітрі» після згоряння
фосфору колба цілком
заповнювалася водою.
Утім, таємниця вогню так і
залишалася для вченого таємницею,
тому що до кінця днів він залишався
прихильником теорії «флогістону».
5. • У 1774 році протестантський
священник, англієць Джозеф Прістлі
шляхом розкладання оксиду ртуті в
герметично закритій посудині
(Пристлі направляв на цю сполуку
сонячні промені за допомогою
могутньої лінзи).
2HgО(t) → 2Hg + O2↑
Однак Пристлі спочатку не зрозумів,
що відкрив нову просту речовину, він
вважав, що виділив одну зі складових
частин повітря (і назвав цей газ
"дефлогістованим повітрям"). Про
своє відкриття Пристлі повідомив
видатного французького хіміка
Антуана Лавуазьє.
6. А ось головною ж фігурою у відкритті
кисню є великий французький хімік
Антуан Лоран Лавуазьє. Лавуазьє не
знав, що в процесах горіння приймає
участь не все повітря, а лише його
частина. Він протягом двох років
займався вивченням процесів горіння і
довгий час проводив
скрупульозні наукові виміри.
Лавуазьє проводив досліди з оксидом
ртуті. Газ,виділений при розкладанні
оксиду, виявляв властивості, протилежні
властивостям азоту, і Лавуазьє назвав
його «життєвим газом». Лавуазьє вивчив
і з’ясував сутність процесу горіння. Був
зроблений найсильніший удар по теорії
Флогістону і потреба в ній одразу ж
зникла.
7. У 1898 р. англійський вчений
Томпсон лорд Кельвін твердив, що
людству загрожує задуха, оскільки в
повітря виділяється величезна
кількість вуглекислого газу не тільки
від дихання, а й від промислових
підприємств.
Це ствердження спростував
К. А.Тимірязєв. Він довів, що
людству не дадуть загинути зелені
рослини.
8. Такою є коротка історія відкриття
найважливішого хімічного елемента –
кисню, який займає основну масу
земної кори.
Він, можна сказати,
був відкритий тричі.
9. Висновки
1.VIII ст. – китайський вчений Мао-Хоа встановив
наявність у повітрі газу, що підтримує дихання і
горіння.
2.1771 рік – відкрив шведський вчений К.В. Шеєле.
3.1774 рік – Дж. Прістлі добув кисень розкладом
меркурій (ІІ) оксиду.
4.1775 рік – А. Лавуазьє довів, що кисень є
складовою частиною повітря, а Оксиген входить
до складу багатьох речовин. Створив кисневу
теорію горіння.
