Розвиток музейної справи в Україні у XIX - на початку XX ст.

1. Підготувала
студентка 1 курсу
група СОІ-11
Стецяк Ірина

3. Миколаївський обласний
краєзнавчий музей
Феодосійський музей
старожитностей
Одеський археологічний
музей
Керченський
історико-
археологічний
музей
Музей
старожитностей
Катеринославської
губернії

5. У 1912 р. на Попередньому музейному з'їзді в Москві з конструктивними пропозиціями виступив
видатний музеєзнавець М. Біляшівський. У виступі він торкнувся проблем місцевих музеїв, їх
структури, наукових і виховних функцій, класифікації тощо. Відомий фахівець музейної справи М.
Могилянський у 1917 р., поділяючи музеї на центральні та місцеві, підкреслював, що в них багато
спільного, але помітні нові тенденції у розвитку центральних; зокрема, спеціалізація експозицій,
відмова від універсального характеру збірок у багатьох галузях науки одночасно.
На початку XX ст. музейна справа в Україні зробила великий крок вперед, спостерігалося
швидке зростання музейної мережі. Музеї створювалися на основі приватних колекцій, в яких
знаходилась значна кількість цінних і рідкісних речей, художньо-історичних цінностей. Це були,
здебільшого, дрібні місцеві музеї. Поряд з музеями старовини та мистецтва поширювались
осередки краєзнавчого профілю, де також зосереджувалась певна кількість збірок матеріальних
пам'яток, колекцій, структура яких мала розпливчастий характер, зумовлений різноплановим
складом збірок. Для більшості місцевих музеїв характерним було формування етнографічних
збірок, що пояснювалось розвитком українського краєзнавства, прагненням народу пізнати
свою історію та культуру.
З часу виникнення музеїв в Україні впродовж XIX ст. їх класифікація вважалась умовною через
профільну невизначеність, пов'язану з безсистемним комплектуванням зібрань. Це призводило до
паралелізму, ускладнювало розвиток музейної справи. Тому проблема класифікації музеїв уже на
початку XX ст. потрапила до поля зору музеєзнавців.

6.  У першій половині ХIХ ст. в Україні виникають музеї: при Харківському університеті (1807 р.) -
Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Образотворчих мистецтв (збірки його стали
основою для міського художнього музею); при Київському університеті (1834-1837 рр.) -
старожитностей, нумізматики, образотворчих мистецтв, Зоологічний музей. В другій половині
XIX ст. відкриваються історичні музеї: Міський музей у Києві (1899 р.), (меценати - Б.І. Ханенко,
М.А. Терещенко, О.О. Бобринський, археологи - В.В. Хвойка. творці - археолог М.Ф.Біляшівський,
що понад 20 років був директором музею, етнограф Д.М. Щербаківський); у Чернігові (1909),
створеній на базі колекцій В.В. Тарновського та музею Архівної комісії; Херсонеський
археологічний музей (1892 р., тепер Національний заповідник "Херсонес Таврійський" у
Севастополі); Історичний музей у Катеринославі (1849 р., тепер Дніпропетровський історичний
музей ім. Д.І. Яворницького).

7.  Наприкінці XIX - на початку XX ст. відкривається багато художніх і природничих музеїв.
Феодосійська картинна галерея (1880), створена художником І.К. Айвазовським, Катерино
славський художній музей (1906-1914). Тоді ж виникають музеї при земствах, губернських архівних
комісіях, наукових товариствах і окремих установах: Етнографічний музей Харківського Історико-
філологічного товариства (1900), Музей Товариства дослідників Волині в Житомирі (1902) та ін.; у
повітових містах і навіть селах: Остерський (1911), Острозький (1913), Вовчанський (1915),
Хорольський (1917). М.Ф. Біляшівський створив у 1896 році музей у с. Городку на Волині; природничі
музеї: Зоологічний (1865) та Палеонтологічний (1872) музеї Одеського університету, Таврійський
природничо-історичний музей у Сімферополі (1899), Акваріум в Севастополі (1896). Теорія музейної
справи була ще у зародковому стані. Лише в провідних музеях Києва закладалися основи охоронної,
облікової і наукової роботи, і тільки у найбільших з них практикувалося проведення екскурсій. У
більшості музеїв освітня робота ще не провадилася.

8. У 1910 р. в Україні нараховувалось 146 музеїв. У цей час розпочали роботу Краснодарський,
Старобільський музеї, Вовчанський культурно-історичний музей старовини, музеї у Валках,
Богодухові, с. Наталіївці на Харківщині тощо.
Прийняв перших відвідувачів міський музей старожитностей в Олександрійську, що на
Катеринославщнні. Музей у Коростені на Житомирщині ставив своїм завданням дослідження
Древлянщини (Коростенщини). Під керівництвом Ф. Козубовського проводили геологічні
дослідження вчені С. Білявський та М. Бурчак-Абрамович. Вони зібрали цінні колекції, що
експонувались у музеї та нараховували понад 400 оригінальних зразків копалин. Тоді ж було
створено музеї в Донецьку, Лучинах (на Житомирщині), соціально-історичний музей у Бердичеві,
Тульчині.
Музеї поступово перетворювались на багатофункціональні заклади, ставали центрами культурно-
просвітницького, політичного виховання широкого загалу, сприяли поширенню масових туристичних
подорожей, залученню громадськості до екскурсійного знайомства з пам'ятками історії та культури.
Багато цікавого і досі відкривають для себе туристи в Житомирському краєзнавчому музеї,
заснованому в 1901 році. У 1919 р. президент Всеукраїнської Академії наук академік В. І. Вернадський,
назвав його найкращим в Україні. Тут і досі зберігаються багаті колекції з історії, геології, географії,
біології, зоології, археології тощо.

9. Після 1917 р. в умовах політики українізації,
відносного підвищення уваги уряду до
проблем освіти, охорони пам’яток музейного
будівництва, масового краєзнавчого руху і
широкої аматорської ініціативи зі створення
музейних осередків на місцях спостерігалося
значне зростання музейної мережі. Перша
Всеукраїнська краєзнавча конференція, що
відбулася 1925 р. в Харкові, націлювала
місцеві музеї, як низові краєзнавчі осередки,
на всебічне вивчення минулого і сучасного
краю.
Музей-кабінет антропології та етнографії
імені Ф. К. Вовка разом з іншими
академічними установами Історичної секції
ВУАН став науково-організаційним та
координаційним центром краєзнавства в
Україні і поступово розгорнув дослідження в
галузі етнографії, археології, антропології.
Визначними організаторами музейної справи
в цей час в Україні були М. Ф. Біляшівський,
Ф. І. Шміт, Д. М. Щербаківський, М. О.
Макаренко, У. JI. Ёрнст, К. В. Мощенко, В. Г.
Кравченко, П. П. Постоев, М. Я. Рудниський, С.
А. Тарапушенко, Д. І. Яворницький, П. А.
Тутковський, Ю. Й. Сочинський, С. С.
Дложевський, М. Ботенко та багато ін.

10.  Влітку 1919 р. в Україні було створено нові музеї – Черкаський, Вінницький,
Нікопольський, Уманський та ін. У тому ж році відкрито Картинну галерею в
Полтаві; 1920 р. засновано Одеський державний художній музей, 1922 р. – Київську
картинну галерею. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв. Першими
історико-культурними заповідниками було оголошено стародавнє місто Ольвія І
разом з некрополем на Миколаївщині (1924 р.) і Києво-Печерську лавру (1926 p.).
Архітектурний вигляд і життя легендарної Ольвії художньо змальовані в
історичних романах “Ольвія” В. Чемериса (епоха V ст. до н. е.) та “Сини Бористена”
M. Рутинського (епоха IV ст. до н. е.).
 Уже в 20-х рр. ХХ ст. історія музейної справи в Україні, теорія та методика
музеєзнавства стають предметом спеціальних досліджень, з’являються перші
спроби створення узагальнюючих праць, які б систематизували наявний
організаційний та науковий досвід.