Велюнська ЗОШ, кімната Євгена Кухарця, композитора та диригента

1. Кімната-музей створена в листопаді 1989 року на роковини трагічної
загибелі керівника Черкаського народного хору Євгені Івановича Кухарця з
ініціативи адміністрації музею Дубровицького збройного повстання за кошти
Дубровицької адміністрації.
В оформленні музею брали участь дирекція школи та вчителі школи,
вчитель ЗОШ №2 м. Дубровиці Василь Попенко.
Приміщення під музей пристосовано, загальна площа 24 м2
.
Загальна кількість експонатів –10:
1. Стенд «Дитячі та шкільні роки»;
2. Стенд «Студентські роки»;
3. Стенд «Служба в армії»;
4. Стенд «Творчість»;
5. Книга спогадів та відгуків;
6. Інвентарна книга;
7. Підручники;
8. Парта, за якою навчався композитор;
9. Костюми (військовий, концертний);
10. Фотографії, листи, нагороди, документи.

2. Стенд «Дитячі та шкільні роки»

3. Стенд «Студентські роки»

4. Стенд «Служба в армії»

5. Стенд «Творчість»

7. Тижні, присвячені Є. І. Кухарцю
Святкова лінійка в день пам’яті Є. І. Кухарця

8. Зустрічі випускників

9. Уроки-спогади друзів
СВІТ ДОБРОТИ
Ніколи не писав спогадів. Просто пам'ятаю. Як
усі ми. А це - напишіть про Євгена Івановича
Кухарця. Не знав, що так важко писати про близьку,
рідну людину, якої вже нема між нами, яка - у
вічності, і в наших, як мовиться у некрологах, серцях.
Прийшли на пам'ять слова Михайла
Дудіна з приводу кончини Ярослава Смелякова:
«Все тише й просторнее становится в роще моего
поколения». Якось не віриться, що і в гаю моїх
ровесників уже немало втрат...
Коли з Черкас долетіла звістка про непоправне -
не вірилось, не сприймалось. Все чекаєш і чекаєш тої
миті, коли прибуде на рідне Полісся його соловейко, його великий
митець-трудівник. Зайде, привітається. Так щиро, непідкупно вітався і
зустрічався з друзями, мабуть, лише Євген Іванович. Потім розповіді,
непоспішливі, з роздумами, з якоюсь такою душевною теплотою, з такою
небайдужістю до всього, що все здавалося значимим, його тривоги, його
радість, його болі ставали твоїми. І як радів успіхам «свого» хору, своїх
друзів, рідних! Про гастролі говорив, мені здається, стримано, наче
торкаючись ще не зовсім осмисленого, оціненого, боячись, чи що,
переоцінити успіх, перебільшити невдачу. Бо ж керівник він такого
самобутнього колективу! Не говорив ніколи про таке Євген Іванович, але
можу стверджувати незаперечне, хоч до його роботи я мав стороннє
відношення: найголовнішими його рисами були висока людська
відповідальність за долю справи, за долю людей і - доброта. Він світився
добротою.
Як він по-синівськи тепло турбувався про матір свою! Бували ми
разом у неї в гостях в простій селянській оселі у рідному Велюні. Треба
було бачити і відчути те тепло!
Бували разом на погоринських луках, вели неквапні розмови під
шепіт трав і верболозів, милувались панорамою урочища Дуби. Євген
брав мої вірші для пісні про рідне Полісся. Не знаю, наскільки вони
задовольняли його мистецьку вибагливість. Не в цьому суть. Він хотів
створити пісню про рідні простори, про матірну Землю. Не знаю, чи
створив, але сам став піснею Полісся. Якось у розмові нагадалося:
- Поліщук Кухарець керує Черкаським народним хором, а Іван
Сльота, потомственний черкащанин, ось уже скільки часу керує
житомирським «Льонком», власне поліським хором. А може б,

10. помінятись вам ролями...
- Не вийде, - задумливо відповів Євген Іванович – Душа моя уже
в Черкасах, там моя праця, моє безсоння...
... Останній раз зустрічалися ми з Євгеном Івановичем в кінці
серпня 1986 року. Він завітав до мене в школу, яку я щойно прийняв. Був
стурбованим, чомусь намагався мене заспокоїти, наводив приклади,
бажав успіхів, хвилювався, мабуть, більше мене за нове місця роботи. Ми
прощалися в надії на нові зустрічі. Євген обіцяв привести диск з піснями
«його» хору. Не судилось. Коли я слухаю Черкаський - хвилююся,
сумую, Не осудіть – радіти не можу.
Після трагічного грудня 1987 року мені вдалося написати вірші,
сонет, присвячені пам’яті Євгена Івановича Кухарця, поліссю, яке його
виколисало:
Така земля вовік благословля
І пісню, й мозолі, солдата й немовля.
Хай буде щедрою наша рідна земля на врожаї багаті, на добрих
людей, на людей-творців.
(Публікація в газеті «Поліський маяк», 15 квітня 1989 року)

11. Книга спогадів та відгуків

19. Зустріч з матір’ю композитора

20. У нас в гостях –Черкаський хор

24. Постійний актив музейного центру:
1. Гнедько Л. В. – керівник
Екскурсоводи:
1. Гриценко Ольга – 11 клас
2. Мельник Віталія – 11 клас
3. Мельник Яна– 10 клас
4. Гнедько Катерина – 9 клас
5. Субот Вікторія – 9 клас
6. Бовгиря Руслана – 8 клас
Директор навчального закладу, при якому працює музей – Охмак С. О.