Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Конончук М.І. буклет

848 views

Published on

життєвий та творчий шлях художника та поета Михайла Конончука

Published in: Social Media
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Конончук М.І. буклет

  1. 1. 1 Комунальний заклад «Дубровицька централізована система публічно-шкільних бібліотек» Дубровицької районної ради (Біобібліографічнии нарис до 80-річчя від дня народження поета, художника М.І.Конончука)
  2. 2. 2 ББК 85.143 (4Укр-4Рів) У 11 У царині пейзажноїлірики. Біобібліографічний нарис,-Дубровиця, Дубровицькацентральна районна бібліотека,- 2017.- 40 с. Біобібліографічний нарис, приурочений 80-річчю від дня народження місцевого поета, художника Михайла Івановича Конончука. Видання включає матеріали про життя і творчість одного з навідоміших поліських майстрів пензля, художника, поета. Людини високої обдарованості і широких гуманітарних інтересів. Він передусім виступає як художник. Широта і змістовність духовного світу митця виявляються у талановитому опрацюванні живопису, який відображає пейзажі нашого Полісся, околиці Дубровиці. Митець черпав натхнення в овіяних подихом життя скромнихкуточках околиць міста чи села, у жовтневих барвах осені, у величі берегів річок, надаючи всьому зворушливої краси, поетичного одухотворення. Найбільше його приваблювали різноманітні за настроєм зворушливі пейзажі зими, мрійливі й барвисті весни, багаті на щедрість осені. Нарис рекомендований учням шкіл, викладачам та всім, хто цікавиться живописом та краєзнавством. Відповідальна за випуск: М.Ромаш, директор Дубровицької ЦСПШБ Дубровицькацентральна районна бібліотека, 2017
  3. 3. 3 Конончук Михайло Іванович(1937- 1977) художник, пейзажист. Художню освіту здобував у Києві та Львові. Його пейзажі, монументальні розписи дивували і досі дивують шанувальників мистецтва, за що і прозвали М.Конончука «польським Шишкіним». Працював художником в організаціях м.Дубровиця, розписував храми на Волині. Народився 4 березня 1937 року в простій селянській родині, обдарований талантами, красивою й щедрого душею, лагідною й неспокійною вдачею, простотою й щирістю з людьми дубровичанин, талановитий поет і художник. Не так багато знайдеться в Дубровиці (й не тільки) осель, установ, де б не було його напрочуд теплих, барвистих і тихих, святкових і сумних поліських пейзажів, портретів, прекрасних копій класичних полотен. Старше покоління приучалися в «свій час» до наснажливого джерела поезії Михайла Конончука - справжнього поліського майстра пензля, художника, поета. Щедрий душею, лагідний вдачею - таким його пам’ятають рідні, близькі і ті, хто з ним просто спілкувався. Безмежна любов до природи, до рідного краю окриляла його, з-під пера виходили вірші про ліс, рідну річку Горинь. А що вже казати про його картини? На полотнах відображались пейзажі нашого Полісся, околиці Дубровиці. В багатьох оселях і установах нашої області є його полотна, портрети та копії картин видатних художників. Милують око теплі, барвисті тони цих чудових творів. У приміщенні міської ЗОШ №2 кабінет української мови й літератури, присвячений рідному краю. Цей кабінет депутат районної ради Юрій Васильович Шевело за власний кошт оформив фотокартинами робіт М.І. Конончука. За життя Михайла Івановича неодноразовов Рівному, в Будинку народної творчості, діяли виставки його робіт, а по їх завершенні одразу знаходилися покупці робіт талановитого дубровичанина. До 1000-ліття Дубровиці (біля церкви Різдва Богородиці), завдяки шанувальнику таланта М.І. Конончука Юрієм Нашорою була організована виставка полотен художника- дубровичанина. Сльози наверталися на очі, коли вдивлялися в цю красу... В одному зі своїх віршів Михайло Іванович пише: Нехай не радощами -болем Душа стискалася б - жила, Аби лиш неродючим полем Вона ніколи не була!
  4. 4. 4 Так, душа і серце Михайла Івановича не були «неродючим полем», а щедрим на любов, доброту і ласку. Старожили, напевно, пам'ятають, як в 50-ті роки минулого століття церква Різдва Пресвятої Богородиці була власноруч розписана художником Михайлом Конончуком. Проте, з часом все це було знищено... Життя внесло власні корективи у подальшу долю Михайла Івановича. Рано, сорокалітнім, пішов із життя, залишивши по собі яскравий слід на небосхилі рідного краю. Як художник Михайло Конончук не шукає разючих ефектів у природі, а черпає натхнення в овіяних подихом життя скромнихкуточках околиці міста чи села, у жовтневих барвах осені, у величі берегів річок. Намагається надати всьому зворушливої краси, поетичного одухотворення. Найбільше його приваблюють різноманітні за настроєм зворушливі пейзажі зими, мрійливі й барвисті весни, багаті на щедрість осені. ТвориМихайла Конончука - повне віддзеркалення його душі, бо створює образи, враховуючинасамперед свої риси характеру, звичайно, виходячи на це інтуїтивно. Нелегко працювати в техніці акварелі, щоб бути самим собою, щоб бути не подібним до інших. Виваженість кольорової плями - це постійна робота інтелекту художника. Врізалася в пам’ять остання виставка його творів на тисячолітті Дубровиці. Експонувалися роботи декоративного плану, виконані у техніці акварелі і пастелі. Основне навантаження у композиції відводиться грі площин динамічного і статичного характеру. Гра площин різних по градації тонів, складаючись одна до одної, різних за величиною і розміщеної за задумом автора, дають певні конкретні враження. У цих творах присутня динаміка дерев, які нагадують людей або казкових персонажів-звірів. Пейзажні картини відкривають для глядача невидиме і незнане у буденному та монотонному існуванні людини. У звичайній тиші, плюску води, шелесті листя, повівів вітру по городі, здається, оживає сплячо-мертва тиша: під розмаїтими барвами світ втрачає свою сонну пасивність. Більшість із тих, кого притягнула виставка малярства Михайла Конончука, відкрили для себе глибоко самобутній світ художньо-поетичних образів, де емоційне та інтелектуальне врівноважені ідеально, де всі компоненти виражальності - композиція, кольорові й тональні співвідношення, фактура - співіснують у досконалій гармонії. Оглядаючи картини, відвідувачі були вражені м’якістю повітряного серпанку, що оповиває зображуване, тонким відчуттям кольористичної гами, особливим поетичним настроєм. Художник пізнав вартість кольору, тону, плями, лінії. Нащадки митця відчули, зрозуміли, що зіткнулися з талантом особливим, з мистецтвом оригінальним, яке належить не схожому ні на кого художнику, який має своєобличчя, свій стиль, шукає своїх власних, незвіданих стежок у мистецтві. Індивідуальний стиль художніх творів Михайла Конончука полягає в тому, що він іде своєю дорогою, нікого не наслідуючи, пише так, як велить
  5. 5. 5 йому серце, розум, світосприйняття, бачення і розуміння реальних подій. Він вважав, що не варто шукати якогось почерку, а треба бути самим собою, і тоді й свій почерк з’явиться. Бо кожен справжній художник - індивідуальність, і якщо він не буде підстроюватись під когось, то його твори обов’язково відрізнятимуться від інших. Адже кожний художник сприймає той чи інший предмет по-своєму і пише його у своїй кольоровій гамі, певної ширини і напрямку пензлика - мазками. Глибокий слід залишив чоловік на землі. Усе свідоме життя, напевне, переслідував думку, щоб у людини, яка знайомитиметься з його картинами, поліпшувався настрій, ставало світліше на душі. Для чого світу ти? Ніщо ти перед ним. Існуєш ти чи ні - примара все і дим. Безодні з двох боків буття твого зіяють. А поміж ними - ти ніщо у світі цім. Звичайно, людина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, багато чого залежить саме від неї: буде її життя непомітним порухом повітря у Всесвіті чи спалахне сонячним протуберанцем або навіть новою зіркою. Це і є, мабуть, слід людини на землі, який вона по собі залишає. “Життя - це позика, а не подарунок", - писав Боденштедт, маючи, напевне, на увазі, що своїм життям ми не можемо розпоряджатися так, як нам заманеться. Бездумно жити ми просто не маємо права, бо все життя нам потрібно повертати борги: батькам, які це життя подарували, бабусі з дідусем, що наділили мудрістю, друзям, котрі у скрутну хвилину приходять на допомогу, рідній землі, на якій ти народився.На мою думку, саме в такий спосіб ти спроможний довести цінність свого життя, сутність і глибину твого сліду на землі. Крові б, крові і сили відерцем Святогором понести до мас!.. Якби можна помножити серце, Я б помножив би тисячу раз! І роздавби, роздав би, роздав би, Як проміння моєї снаги, Так, щоб світ загорівся і став би, І розбив би старібереги! Ці слова Олекса Близько написав багато років тому, але вони дуже співзвучні моїм почуттям, бо я вважаю, що життя без користі - це просто існування або передчасна смерть душі. Ні, я зовсім не проголошую глобальне самопожертвування: подвиг Данко може повторити далеко не кожний. Але зробити щасливими рідних і друзів, серцем зігріти незнайому людину, своїм вчинком (хай незначним) прикрасити рідну землю - ось те, до чого повинна прагнути кожна нормальна людина, свідома свого призначення. Того самого призначення, з яким вона прийшла у цей світ, і тільки виконавши його, вона, як говорять мудрі, зможе виправдати цей прихід. Тому ніколи не можна забувати,
  6. 6. 6 що ти звешся людиною, вінцем природи і «Усмішка твоя - єдина, Мука твоя - єдина, Очі твої- одні.» ...Моє доросле життя тільки починається. Кажуть, коли людина робить перший кроку нього, на небі запалюється її зірка, народжена разом із малюком у хвилину його приходу до людей. Ця зірка сяє над шляхом життя, над долею, неначе хоче найяскравіше освітити всі закуточкицього шляху, аби людині було легше йти до своєї мети. То нехай же моя зірка сяє чисто й незрадливо, бо мені треба так багато зробитикорисного на моїй дорозі! Аби тільки вистачило сил, завзяття та часу! Аби тільки ніякі катаклізми цивілізації не зашкодили втіленню заповітних мрій!.. Пройде час. Слідом за нами прийде нове покоління, яке, напевно, буде кращим за наше. І, можливо, у нього будуть вже свої орієнтири, свої цінності, навіть своє поняття про людяність. Але у будь-які віки кожна людина повинна усвідомлювати свою винятковість, унікальність свого великого призначення на землі. Тільки тоді і перейде у спадок їх любов, І рід не буде знати переводу... Помер Михайло Іванович 25 жовтня 1977 року. Будинок. в якому проживав М.І.Конончук Публікації матеріалів на шпальтах періодичних видань про Михайла Івановича Конончука «Для мене день почнеться на зорі…». Так писав в одному з віршів Михайло Іванович Конончук. А зоря його рано згасла, пішов із життя сорокалітнім, так писав про полісянина Василь Попенко. Але жив він у Дубровиці, славний наш земляк, талантами мистецькими наділений від Бога, і художник у повному розумінні слова, й поет у царині пейзажної лірики. По-своєму неперевершений, принаймні, на Поліссі нашому з ним нікому змагатися. Зайдіть у Рівненську письменницьку організацію, і якщо у вас вистачить часу на тривалу розмову про життя-буття й літературу, то несамохіть хтось із старших літераторів згадає дубровицького художника-поета, і процитує його вже й знамените:
  7. 7. 7 І в озері очеретина, Як промінь, світиться до дна… Згадуються його виставки картин в обласному Будинку народної творчості у 50-60-х роках. Щойно вони закінчувалися, як полотна обдарованого дубровичанина вже знаходили покупців. І, звичайно,схвально оцінювалися фахівцями. Пригадую, запропонували Михайлові Івановичу написати картину про Дубровицьке повстання чи створити його діораму. Пройшло небагато часу, і художник Конончук категорично заявив: «Не буду писати. Там пролилася невинна кров графськихдітей, та й сам граф Плятер постраждав безневинно…». А вже риболовля, Горинь, язюки, гриби – то було не просто захоплення, то було братання з природою. Всі його вірші, цим братанням проникнуті до рядка, до літери. Коли його ховали, саме йшов пленум райкому партії. І от перший секретар райкому зупинив зібрання, щоб пом´янути цю безпартійну людину. Не беріг себе Михайло, не вельми турбувався про своє здоров'я. Тому, на жаль, на горе, рано пішов з життя. Залишивши нам далеко не повну спадщину своїх задушевних картин і поезій власної проби. Василь ПОПЕНКО. «Для мене день почнеться на зорі…» //Дубровицький вісник.-2007.- №9.-2 березня.-с.1 Із спогадів Олександра СТРИЖАКА: Тоді у 1968 році, я, вчорашній школяр, почав працювати «у Зінченка», тобто в художній майстерні селецького колгоспу, яка розміщувалася о тій порі у райбудинку культури, там, де сьогодні магазин «Фокус». Про Михайла Конончука чув як про знаного художника, найкращого в краї. Навіть бачив у сусіда його невеликий натюрморт - як потім виявилося, зроблений знічев’я, в порядку його численних «шапкових знайомств». А ще наразі біля нашої майстерні та біля кінотеатру «Зміна» (тут у колишній синагозі, тепер торговельні об'єкти) перехожих часто зупиняли виконані гуашшю чималі
  8. 8. 8 афішні щити із зображеннями кадрів з кінострічок, що їх на замовлення кінофікаторів малював Конончук. Бувало, заходив Михайло Іванович і до нас у майстерню. Поцікавиться життям-буттям, часом попитає якоїсь дефіцитної фарби (а ми мали можливість закуповувати матеріали у Художньому фонді). Спілкувався в основному з нашим завідувачем Олександром Зінченком, не звертаючи, звісно, жодної уваги на такого салагу, як я. Тим часом я на ту пору почав друкуватися з віршами у районній газеті. Й от якось на вулиці перепиняє Конончук: «Це ти Стрижак?». Здивовано відповідаю, що я. А він: «Приємно познайомитися, я радий, що в Дубровиці з’явився оригінальний поет». «Оригінальним поетом» я не став, натомість згодом виявилося, що він і сам - цікавий поет. Тож потім не раз розмовляли про поезію, про літературу взагалі. Власне, ще й не надто ерудований, усе ж говорив більше я, а він частіше залишався слухачем, слухаючи уважно й ніби як співставляючи почуте з власними думками, якими, проте, не поспішав ділитися. Тепер, через роки, не полишає враження, що будучи насправді поетом, він себе таким не вважав, а писав вірші, бо «писалося». Відчував у собі оте поетичне «щось», але постійно сумнівався в ньому, тому й не виносив на слухацький, тим більше на читацький суд. Кажучи чесно, я й не знаю, наскільки великим кількісно міг бути його віршований доробок. Думаю, що великим не був, бо максимально його творча енергія реалізувалася в малярстві. Причому, як на мене, неабиякий відбиток на його пейзажі наклало саме поетичне начало, що постійно жило в ньому, зримо втілюючись на полотні. При тому прагнув бути по-шишкінському точним у зображуваному: якщо, приміром, ліс, то ліс не взагалі, а з конкретними соснами, березамий дубками. Запитав його якось, чому не йде працювати «до Зінченка», адже тут день у день була б справа з улюбленим - фарбами, пензлями, полотном. Він тільки засміявся: «тут», тобто у оформительській майстерні, треба б було день у день заробляти гроші, мало часу й наснаги залишаючи на творчість. А «халтури», зауважив, і так вистачає, відбою немає. «Халтурою» зазвичай називав замовлення на всілякі настінні розписи, плакатні панно, лозунги й транспаранти абощо, котрих було і справді вдосталь. Наразі про ту його «халтуру» цілі легенди ходили. Розповідали, наприклад, нібито якось назавтра мало приїхати з перевіркою рівненське начальство, аж тут у райкомі партії спохватилися, що забули про якийсь важли- вий лозунг. Тож увечері терміново знайшли добряче нетверезого Конончука, привезли на місце, тримали під боки, й він нетвердою рукою не відразу потрапляв у потрібну точку на підрамнику. Коли ж пензель торкався полотна, то рука миттєво тверезіла й літери чітко писалися самі собою... Або якось нібито зумисно міліціонери затримали завжди сумирного у нетверезості Михайла Івановича, завели до відділку, й начальник міліції запропонував: аби не складати протокол, допоможи краще з наочною агітацією. Той на пропозицію охоче пристав, справу виконав швидко й добре, а хлопці з відділу
  9. 9. 9 ще й тихцем пригощали трунком... Хтозна, може, й було у подібному щось від правди. А то вже не з оповідки, а достеменний факт. На офіційному рівні було вирішено спорудити на українсько-білоруському кордоні, біля тодішньої міжреспубліканської, а теперішньої міжнародної автотраси за нашим Городищем, монумент Дружби з основним елементом у вигляді двох рук, поєднаних у міцному стисканні. До попередньої роботи приступили у Століні. Коли художники з дубровицької майстерні спільно зі сталінськими колегами взялися за об'ємний ескіз, робота застопорилася, ніяк не вдявалося передати в матеріалі оту експресію потиску. Михайло Конончук приїхав тоді з дубровицькими художниками до Століна більше на всяк випадок, аби в разі потреби щось підказати, а більше з особистої цікавості. Бачачи ж, що діло не клеїться, взявся до справи сам. Самотужки замісив глину потрібної в’язкості, поставив двох натурників з руками у потиску й почав ліпити. І все у нього вийшло Й, переведений у гіпс, забілів на українсько-білоруському кордоні Конончуків барельєф на монументі Дружби. Така видима спонтанність художніх вирішень і дивувала не раз. Проте була вона, мабуть, від таланту, від постійної внутрішньої готовностідо творчих пошуків. Котрогось разу, було, заходжу до нього в майстерню, що знаходилася тоді в клубі Дубровицького лісгоспу. Він з неодмінною сигаретою стоїть за мольбертом, а на полотні - підмальовок пейзажу в коричнево-сірій гамі, виконаний... уламком ножа. Хочу, каже, перередати туман у похмурий день. «А чому ножем?» - дивуюся. Це, пояснив, щоб менше було мазків і, значить, відчутнішим був оптичний ефект. Назагал більшість його живописних робіт виконані олією, але якось художник зізнався, що більше до душі йому темпера. Вона, зазначив, не має олійного блиску, й це дозволяє глибше розкрити тонкощі колориту. З цієї ж причини не надто полюбляв відкриті кольори й густий щільний мазок, бо вони, на його думки, хоч і дозволяють добиватися більшої виразності, проте звужують колористичні можливості. А то якось, розмовляючипро образотворчість, змоделювати такий сюжет для картини: дівчину із зв’язаними за спиною руками хтось силоміць поставив на коліна, проте вона залишається нескореною. Як це передати? Стали міркувати, й кажу, що цікавим вирішенням було б, аби обличчя не видно з-під опущеної голови, протепотрібна експресія досягатиметься впертим поворотом плечей і напруженістю всієї фігури. Михайло ж Іванович на те, як завжди, м’яко зауважив: «Ніщо так не передає душу людини, як очі». Й це при тому, що сам був пейзажистом... Взагалі він був доволіточний, іще й метафоричний у характеристиках. Так, Людмилу Зикіну назвав співаючим серцем Росії. А про живопис Врубеля сказав: «Пронісся над нами одиноким майстром». Мені ж видається, що Конончук і сам був такий - осяйний і дуже одинокий. Незважаючи на значну різницю у віці, ми з ним досить швидко перейшли на «ти». Й це ніскільки не було якоюсь неповагою з мого боку, навпаки, він сам так запропонував. Не обійшлося й без брудершафту, і, чого тепер гріха таїти, набрудершафтилися… Потім наші дороги розминулися на кілька років.
  10. 10. 10 Повернувшись у Дубровицю, я став працювати у райгазеті. А Михайло вже серйозно хворів, із сарненськогодиспансеру, було, не виходив. Але з лікарняної палати надсилав нам у редакцію свої малюнки - графічно виконані пером і тушшю пейзажі. І я, відповідаючи тоді в газеті за мистецьку сторінку, робив до них «пейзажні» підписи у формі мініатюрних мальовок. Під час одного з його приїздів додому ми довгенько спілкувалися, говорилипро життя, творчість і творчі плани. Говорив, як і колись, більше я, а він слухав уважно й ніби самозанурено. Моє життя тоді було на злеті й планів не бракувало, а його життєва свічка, як виявилося, догоряла, й творчість, схоже, межувалася графічними малюнками для газети. Проте, на його ж пропозицію, домовилися, я напишу йому на згадку вірш, а він мені пише картину. Я дотримати свого слова присвятивши Михайлові таке під назвою «Деградирующий пейзажист»: Эй, покупайте березу и птицу! Вам не хотится’ к старой часовне забытую тропку – за поллитровку? . Листья в коричневой раме багета в синей прохладе последнего шёлка - истинно неповторимое это отдам по дешовке, что не далось, не сбылось, не явилось, вечерним около обошло мастерскую, Речку берите, сделайте милость, или облако отпускаю. Сердце и то на развес продаётся в продмагазине. Слушай, звереем . Бери, а лучшее мне остаётся – моё озаренье... На старій чернетці в мене лише дата написання: 10.04.76. Коли ж віддавав йому рукопис, то побоювався, чи не образиться за «деградуючого». А він npочитавши, тільки засміявся. А потім задумливо повторив уголос: «Моё озаренье...». Щоправда, з картиною у відповідь не склалося: художник маючи лише сорок літ від роду, наступного року помер. Провели ми його на «старе» дубровицьке кладовище золотавого жовтневого дня, світлого, як барви на Михайлових полотнах. Стрижак О. Зустріч з незабутнім: осяяний і дуже одинокий (Із спогадів про Михайла Конончука) //Дубровицький вісник,- 2015.-№12.-20 березня.-с.4
  11. 11. 11 Літо 1960-го або ж 1963-го. На мальовничому березі Горині з вудкою в руках сидить вродливий юнак. Він милується красою природи і намагається дати лад своїм хаотичним думкам. Душа молода, але вже трохи зранена, бо відчуває хлопець, що навряд чи зможе втілити в життя свою велику мрію - малювати професійно у власній майстерні. Отут серед краси поліської природи, усамітнившись, він може уявити себе саме в такій майстерні, уявити, як світло з вікна заливає його мольберт з першими штрихами пейзажу. Малює, готуючись до грандіозної особистої виставки… Скільки раз у голові малював рибалка такі миті життя. знає лише Бог. Малював. А сам не вірив у таке. Він, простийхлопець, становлення особистостіякого проходить в сувору радянськуепоху. Він добрерозуміє, що він не син навіть районного партійного діяча чи начальника. Шлях у мрію такі як він торують лише власним талантом. А так багато терну на цьому шляху. Босоніж по терну йшов би та й йшов би. Але чорно-біла дійсність не дасть побачити світло в кінці тунелю з чіткими і сталими законами буття. Та й оця краса на полотні хіба ж важливіша за темпи розвитку промисловості чи сільського господарства? У тодішній державі - однозначно «ні». Тим паче експресія на картинах навіть чужа для реалій побудови комунізму. Не розквітне мрія - так і залишиться, як зелена брунька, бовваніти посеред весни. Але квітнутиме талант. Його оцінять, точніше сповна оцінять його роботивже потім, як не стане цього чоловіка на світі, що зовсім не дивно у людському суспільстві. Саме таким постає в моїй уяві молодий і талановитий Михайло Конончук. А як прийде з рибалки, то краса Горині пензлем почне співати на полотні. 4 березня 2017 року художнику і поету Михайлу Івановичу Конончуку виповнилося 80-ят. Як багато картин намалював цей талановитий дубровицький художник, скільки чудових поезій лягло на папір з-під його пера! Якби жив досі, то скільки полотен він міг би написати, у скількох віршах оспівав би непрості людські почуття та природу? Про це не знає ніхто. Бог часто забирає талановитих людей завчасно, бо їх свічки горять занадто яскраво у царині земного життя. Сьогодніможемо згадати про цей непересічний талант, обговорити картини майстра й сумно констатувати, що рано полишив він цей світ. Вивчаючи життя і творчість земляка, зробилависновок: природа наділила його працездатністю, пам’яттю, здатністю яскраво відтворювати побачене, умінням відрізняти правду від лжі. Звідки ж такий талан? Це поліська земля виплекала собі сина, який й згодом оспівав свою матінку-природу у живописі та віршах. Око Конончука було настільки ніжним, що найменша фальш або неточність у колориті були у
  12. 12. 12 нього немислимі. Його висока обдарованість найтоншим «слухом живопису» дозволяла йому передавати найтонші риси стану природи. Художня скрипка маестро проспівала нам про незабутню красу скромного Полісся. Серед його робіт, які полишив по собі, переважають пейзажі рідних місць: чарівна краса Рівненщини. Художнику подобалася місцевість рідного краю, тихий плин Горині і чисте повітря лісу. Ще раз шукаю відповідь: «Звідки ж взявся серед сталої бюрократичної системи лірик-художник такої тонкої душі? Він, як пролісок, що проріс крізь асфальт, хотів змусити людей бачити світ довкола себе у інших фарбах та настроях», не раз собі відповідаю: Бог послав Поліссю цю творчу душу-натуру. А Вікіпедія пише так: «Конончук Михайло Іванович народився 4 березня 1937 року (Домбровиця, Волинське воєводство, Польща, нині Рівненська область, Україна), а помер 25 жовтня 1977 року (Дубровиця, УРСР) - український поет і художник». Отож саме на початку весни, як десь там на світ от-от вийдуть проліски, прийшов у це життя хлопчик, у сім’ї хліборобів Конончука Івана Михайловича та Клімчик Марти Григорівни. Закінчив 7 класів Дубровицької школи (нині Дубровицька ЗОШ №1). Вступив до Львівського художнього училища, навчання, на жаль, не завершив. Працював вільним художником. В 50-ті роки минулого століття власноруч розписав Церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Проте, з часом ця робота була знищена. Працював художником у Дубровицькому лісовому господарстві. Картини Михайла Івановича неодноразово експонувалися на виставках всіх рівнів, були розміщені в Дубровицькому музеї. У своїй більшості це були мальовничі краєвиди рідного краю. Також Михайло Іванович писав чудову поезію. Бог подарував художнику разом з дружиною двох доньок. Дуже любив порибалити. З життя пішов рано, сорокалітнім, залишивши по собі яскравий творчий слід на небосхилі рідного поліського краю. Переглядаю світлини окремих робіт. На кожному полотні відчувається особливий мотив. Це той мотив, який його підкорив. Він часто повторює свої улюблені мотиви, але кожного разу - це новий твір, написаний в іншому освітленні і стані. Михайло Конончук працював у жанрі пейзажної лірики. Лірика - це стан душі, яку він передавав, це спілкування його душі з природою, певні емоції. Він працював в різних техніках, ближче до імпресіонізму, експресіонізму, акцентував увагу на ритміці кольору. Лірика сама по собі була його стихією, вона не стояла на місці, а постійно рухалася. Його картини треба бачити, бо неможливо сповна передати словами їх настрійі красу.А зараз про Михайла Івановича вустами тих людей, хто його знав, любив і поважав. Інна ВІНТЮК (Конончук), донька художника: Мені було лише 12 років, як не стало тата. Сестрі Софії на той час виповнилося 20. Звичайно, це була дуже велика втрата для нас, бо тато завжди
  13. 13. 13 нас безмежно любив, балував, хотів дати все, що міг. Його щедрість завжди дозволяла мені хитрувати. Як тільки у тата зарплата, за руку вела його до крамниці і пальчиком показувала, що хотіла. Він ні в чому не відмовляв, проводив зі мною багато часу. Пригадується, як любила у майстерні спостерігати за рухами його рук, так цікаво було - швидко на полотні з’являлися гарні обриси. Я милувалася. А фарби замовляв у Ленінграді, у нас ніде було їх придбати. Вдома у коробках маленьких баночок з фарбами стояло так багато. Піде по гриби чи до річки, а ввечері вже відтворює побачену красу, як фотографував світ довкола себе. Тато мені часто приносив розмальовки. Дивився, як я підбирала кольори, і наголошував, що вмію це робити правильно. Думаю, що він дуже хотів, щоб його донечка малювала. Але мені, на жаль, це не дано. Ще змалювати можу, а от з уяви, так як він, відтворити картину - ні. Покійна сестра Софія була вправніша у цій справі. Пригадую силу - силенну людей, які проводжали тата в останню дорогу Його любили друзі, знайомі, однокласники, бо така відкрита душа зрідка зустрічається. Тато просто так, від щирого серця і картини дарував людям. Ніхто не знає, скільки їх загалом він створив. Не стало тата, я втратила силу його любові і таку незамінну батьківську опіку. Юрій НАШОРА, художник: З Михайлом Конончуком я мав щастя і на- году познайомитися під час випускного вечора. З донькою художника Софією я навчався у паралельному класі. Пригадую, як хтось мені підказав: он стоїть Михайло Конончук, художник. Трохи зніяковів перед тим, як підійти до цієї людини. Для мене його постать вже на той час була дуже неординарною і дуже цікавою. Я ж бо любив малювати ще зі школи, а в Дубровиці отримати, як тепер кажуть, «майсгер-клас» від такої талановитої людини було просто щастям. От перші фахові уроки з художньої справи саме надав мені Михайло Іванович. Але згодом я пішов до армії. Наше спілкування перервалося. На жаль, не все, що хотілося, почерпнув від цієї талановитої людини. Роботи митця впізнаю з першого погляду, його бачення світу і його пензель відчуваю душею. Знаю, що у Дубровиці є багато його картин. Про місцезнаходження всіх невідомо. Деякі, з дозволу власників, ми перефотогра- фували. Організовували виставку картин художника (вірніше частини картин) і копій його полотен. Я дуже намагався і намагаюся зробити бодай фотогалерею всіх його робіт. Завжди просив: якщо у когось є пошкоджені часом роботи художника, то принесіть, я відреставрую їх безоплатно. Справа ця просувається складно, да- леко не всі готові підтримати мої ідеї, на жаль. Але дякую долі, що дала мені можливість знати і спілкуватися з цією талановитою людиною. Досі в серці щем за тим часом. Ігор КЛЮЙКО, директор ЗОШ №1: Мій тато, Василь Якович Клюйко, у свій час працював разом з покійним Михайлом Івановичем у системі кіномережі. Тато згадує про художника теплими і дуже добримисловами. Михайло був людиною дуже щирої душі і до
  14. 14. 14 нього тягнулися люди. Художник розповідав татові про період свого навчання у Львові. Як він казав, тамтешні викладачі були вражені рівнем майстерності свого учня Михайла Конончука, бо початківці, які прийшли навчатися, малювали лише елементарні речі. А Конончук вже презентував чудові полотна поліської природи. Зрозуміло, що викладачі ніяковіли: «Чому ж навчати такого майстра, який на три голови вище студентів?». Знаю, що навчання у Львові Михало Іванович не закінчив, але у нього були найтепліші спогади про місто Лева. У нашій родиніє дві картини художника. Митець подарував їх батькам на весілля. Одну з них тато й мама передали вже нам з дружиною, як ми стали на рушничок щастя. Неповторні емоції викликають ці полотна і бентежать душу ліричною простотою і водночас складністю їх виконання. Галина Іванівна ЯНЧУК, рідна сестра художника: З дитинства пам'ятаю брата дбайливим і добрим. Нас у сім’ї було троє, я та брати Григорій та Михайло. Тато й мама, Іван Михайлович та Марта Григорівна - прості трудівники з Дубровиці. З дитинства нам батьки прищеплювали життєві чесноти і вчили бути хорошими людьми. Народився Михайло, як і всі ми, на вулиці Щанкіна, теперішня Макарівська. Брата пригадую часто з книгою у руках. Ми всі тоді багато читали, бо ж читання - це був головний духовний хліб. Михайло дуже любив поезію обожнював Єсеніна, Блока. Була у дитинстві й романтика: наприклад, як ми вночі пасли під зорями коней. Це неподалік теперішнього адмінприміщення лісгоспу. Взагалі ж наші батьки були людьми хазяйновитими, тримали і коней, і корову. Трудилися, не покладаючи рук. Наша родинабула дуже боголюбива. Все життя тато співав у церковному хорі, Міша школярем теж прислужував у церкві. Він робив це з великою і відкритою душею. У школі брат добревчився, мав гарний почерк, але навіть на уроках, користуючись кожною вільною хвилиною, брав до рук клаптик паперу і малював-малював Згодом я вступила до Рівного, в педінститут, на фізмат. Звісно, тоді додому їздили студенти не часто. Здебільшого, писали рідним листи. Від Михайла я вісточки отримувала у віршованій формі. Як приємно було читати ці невеликі його шедеври з рідної Дубровиці. Брат дуже швидко малював, роботи, як струмки, виходили з-під його пензлів. Шукав натхнення і у повсякденні, і у почуттях. Безмежно кохав свою дружину Аню, донечок Софію та Інну. От тільки шкода, що не побачив онуків, свого продовження на землі у чоловічих рисах. Не стало Міши, як грім страшний вдарив А за кілька днів відійшла у вічність наша мама. Мабуть, смерть сина підкосила її так швидко, хоча й була недужа, але до цієї втрати ще трохи трималася. Горе, одне за одним спіткало родину. У моїйпам’яті - мій світлий, добрий, щирий і розумний брат. Творив так, як поспішав жити. Любив життя, як і кожен із нас.
  15. 15. 15 Парасковія Степанівна ГЕЦ, колишній керівник кіномережі району: Михайло Іванович працював у нас художником-оформлювачем. Утой час діяли на повну потужність кінотеатри у Дубровиці та селах району. Кіно було невід´ємною і передовою частиною культури . Треба було малювати багато афіш, лише 40 кінощитів мали у районі. А скільки стендів оформлювалося! Бувало не лише назву фільму гарно Михайло Іванович вишліфує, а й цілу картину вимальовував до сюжету. Це також були його маленькі шедеври. Михайло Іванович у моїй пам'яті дуже розумна і начитана людина, він часто у спілкуванні цитував класику, свої прекрасні вірші писав. Знаю, що багато його картин було по лісництвах, в лісгоспі. Якби була можливість зібрати всі, щоб насолодитися талантом митця сповна, це було б чудово і неперевершено. ВІД АВТОРА: Філософ Лесінг писав: «Художники малюють очима любові, й тільки любові слід розглядати їх». Лише частково мала можливість ознайомитися з творчістю Михайла Конончука і не маю наміру аналізувати цю творчість, бо не фахівець в галузі мистецтва. Втім, безперечні картинивикликають у мене гарні, світлі роздуми, замилування і романтичнутугу. Дивишся і міркуєш: «Що робить людину кращою, чистішою, більш доброю? Мрія про ідеальне. Якщо і немає, людина стає байдужою, у неї відсутній стимул рухатися вперед, удосконалює Вмираємрія - втрачаєінтерес до життя людина. Ви звернули увагу, що талановиті художники - мрійники? На їхніх картинах чудова природа, й одухотворені обличчя. Їхні твори пройняті радістю майбутнього і медитаційним смутком, вони відтинають-відсівають незначуще, злостиве, потворне. Михайло Конончук вражаюче яскраво поєднував у своїй творчості мрію і ностальгії, можливо, тому його пронизливі краєвиди викликають такі відчуття, що ти, глядач, допитливо вдивляєшся у власне дитинство чи в майбуття, про яке мріяв. Шкода, що він не створив своїх чудових картин значно більше. Просто не встиг. Зупинився на землі годинник Його яскравого життя. Богові також треба на небі таланти... Любов КЛІМЧУК Клімчук Любов. Пролісок, що проріс крізь камінь // Дубровицький вісник, 2017, -№ 9.- 3 березня, ст.. 2
  16. 16. 16 ПОЕЗІЯ Михайла Івановича КОНОНЧУКА ГОРИНЬ Ти чарівна, як лірика сама, І скромна, і проста, як полісянка... І серцю кращої, дорожчої нема У дні похмурі і погожі ранки. Тут я стежину кожну ісходив, Схвильований до болю красотою, Серед осик сріблястих і дубів, Де кожен кущ напоєний тобою. Де, наче арки, райдугивстають, і солов'їні жевріють світання, Льони, як небо, голубі цвітуть і гомонять берізки прокохання!.. Щоб я робив, коли б тебе не знав У дні весни і пору сінокісну... Я джерелом ясним тебе назвав Любові, що звемо любов'ю до Вітчизни! Горинь моя! Любов моя палка! Заквітчена хлібами, синьоока, Спокійна, лагідна... Ти навіть не ріка, А річка, річенька, вузька і неглибока. Та я не забуваю ні на мить, Що ти - дочка Славутичева мила, Що в хорі хвиль Дніпрових теж дзвенить Твій голос повен лагідної сили ЛИСТОПАД Шумить журливов лісі листопад, Шедеври жовтень пишеаквареллю. Стрункіберези - мармур колонад, І бронзові їх крони - капітелі. Задумливо-величний лісу храм, Де таїнства свої природавершить.
  17. 17. 17 І скільки б разне побував я там, Завжди дивуюсь, ніби бачу вперше. Могутніх сосен мідні стовбури, Граніт надколотий дубової кори, А угорі - в багряному склепінні верховіття Густого неба острови блакитні... Йду крізь суху, рожеву заметіль; Палаєкущ ліщини, як жар-птиця... Й невидимі знов кличуть звідусіль. Скарбівосінніх пізні таємниці. Ногами листя висохле гребу І павутиння рву пухнаті нитки, Радіючи останньому грибу. Так, як радівнайпершомуулітку. *** В дорогу проводжаючи здвора, Насмішкуватокажуть, взявшись в боки, Мисливцеві - “ні пуха, ні пера", Рибалціж - "ні луски, ні ока». Щодня іду натхненно до ріки, Очікую в негоду й спеку кльову. І хоч нема ні “ока, ні луски", З надією біжу рибалить знову Хоч щедрістю не радуєГоринь, Невдачіпереслідують зрадливо: Для мене день почнеться на зорі Малиновим дзвінкоголосим дивом. Скупаєноги голуба роса, Щемкі бажання соловей розбудить. І радостіпервісної краса Джерельним струмом захвилює груди. Усе відчутне, зриме і ясне, В плодах для плоду визріє насіння... Щасливий, що природай я- одне, Що я живу, що я її творіння...
  18. 18. 18 *** Пахне бір смолою та грибами, Запізнілий падаєгоріх І туман над вогкими мохами Пеленою сивою приліг. Вже горять осики тріпотливі, І в думкахчоло наморщивдуб, І береза хилиться журливо, Наче приговорена на зруб... Та в душі моїй немає болю. По стежках топчу зів’ялий лист – Є свої печалі в кожній долі. Без страждань вжиттібули б ми кволі. Радостіне знає, той хто в колі безтурботно і нікчемно ріс. Туга серце не завжди стискає, Встане сонце - темінь пропливе. Хай же мертве листя опадає, Щоб шуміло навесні нове! *** Моя тоненька голуба осико, Моя ромашко свіжа, лугова, Де ти ходила - скошена трава, А серце доживе з тобою віку. Яка б у ньому радість не цвіла, Яка б кого не ранила знемога – Ніщо тебе не витіснить із нього – Ти перше джерело його тепла. Ти перших ревнощів нестерпний біль, Солодка мука першого кохання, Пекучий поцілунок на світанні І очі, як безодня, голубі.. Хай думка переслідує нестерпна: Не буде нас - кохання буде жить... Ну що ж! Я вірю у безсмертя І вічність людської душі! Михайло КОНОНЧУК, 1965 р. ***
  19. 19. 19 Нехай не радощами – болем Душа стискалась би й жила. Аби лиш неродючим полем Вона ніколи не була. Щоб не буяла пустоцвітом, Не зачерствіла, як сухар. Хай кращеспопелить пожар Її, ніж мала марно тліти. Хай серце завжди буде повне Людськими почуттями вщерть. І, полум´яне, невгамовне, Як ворога – зустріне смерть! *** У гаю черемуха росла. Молода, тоненька, одинока. А кругом – дуби старі, високі, А під ними – мокра, сіра, мла. Сили надавали їй дощі. Сонце віти ніжні розправляло, І дуби в мовчанні розступались. Й до землі тулилися кущі. А коли, білява і струнка, Заквітчалась в теплу ніч травневу. Горді велетні захоплено над нею Гомоніли, що то їх дочка… *** Мряка землю узяла в облогу. Сонним димом попливла в кущах. В довгій рамі сірої дороги Сиві скалки дзеркала блищать… А в руці з корзини, повні й ситі, Знайдені у травахміж дубів, Чарами лісними оповиті. Визираютьвесело гриби. Віддаєпрозорий сум туманів Гіркуватим подихом осик,
  20. 20. 20 І думки, дивуючи, неждані Викликаютьрими на язик. Постає усе, чим живя змалку, Що робив, з путтям і без пуття… В далечінь скеровані сівалки, Роблять ще вологішим життя… Тихий смуток за усім прожитий В серці мисль освітлює ясна: Осінню, в зелених сходах жита Сили набирається весна. 1965р. *** РОВЕСНИКУ В гущавині вузька і темна Чорніє стежка лісова. І твердь її така ж непевна. Як над багнюкою трава. Сичать вужіу трясовинні, Кругом – ворожа каламуть, То ж люди недарма й понині Стежки ті вовчими зовуть. Та є стежки прямі і рівні, Що до широкихмчать доріг. Немов притоки ясно плинні До повноводих світлих рік. О. як в життістежок багато! А ти зумій свою. одну Невтомно, впертопрокладати У вимріяну далину. Збери нудоту, що хоронить Живих у сутінках буття Через загати, перепони Іди у власне майбуття. Не животій на готовизні І не зрікайся боротьби – Всього себе віддай Вітчизні, Бо все дала вона тобі.
  21. 21. 21 НЕ ЗАБУДЕМ! Не забудем! Бухенвальд, Майданек і Освенцім… Кров'ю вщерть напоєна земля!... То якого розуму і серця Твій тягар страшним не промовля. Шана людства свіжа і відкрита – Тут років безпомічні тинти… Не забудем! Скільки будем жити – Прощення не буде вам, кати!. Тай над світом хмари лиховісні Не чекайте милості, амністій – Не спасе ніщо звірину суть! Від кари не врятує втеча: Скрізь вас дожене смертельний жах За мільйони спалених у печах, Живцем похованих в ровах! Усіх, що не прийшли додому, За життя відібранів дітей, За могили . досі невідомі, - Вам не має місця між людей!- За пекучі сльози материнські, Зморшки передчасніна чолі, Не щуха тривога., ще й понині Скільки вас блукає по землі. Хай від вас не лишиться й насіння.
  22. 22. 22 РОБОТИ ХУДОЖНИКА
  23. 23. 23
  24. 24. 24
  25. 25. 25
  26. 26. 26
  27. 27. 27
  28. 28. 28
  29. 29. 29
  30. 30. 30
  31. 31. 31
  32. 32. 32
  33. 33. 33
  34. 34. 34
  35. 35. 35
  36. 36. 36
  37. 37. 37 Автопортрет М.Конончук Портрет Ф.І.Кренька
  38. 38. 38
  39. 39. 39
  40. 40. 40
  41. 41. 41
  42. 42. 42
  43. 43. 43 Використана література: 1. До 75-річчя від дня народження М.І.Конончука(талановитого поета і художника) //Дубровицькийвісник,-2012.-№9 .- березен,.с.3 2. Попенко В. «Для мене день почненться на зорі…» //Дубровицький вісник,- 2007.-№9.-2 березня. с.1 3. Столярчук Б.Й. Митці рівненщини. Енциклопедичний довідник. 2-е вид. Доповн. і перероб. Рівне: видавець О.Зень, 2011.-386 с. // Конончук М. с.152 4. Стрижак О.А. Зустріч з небайдужим: осяяним і дуже одиноким// Дубровицькийвісник,-2015.№12,-с.4 4. Кліімчук Любов. Пролісок, що проріс крізь камінь //Дубровицькийвісник,- 2017- №9- 3 березня,- ст.2 5.http://dubrlibr.rv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=88:kononch yk&catid=43:lit-karta-cat&Itemid=71 Зміст Автобіографічний нарис М.І.Конончука………………………..………3-6 Публікації матеріалів на шпальтах періодичних видань про Михайла Івановича Конончука……………………….….…………....... 6-15 Поезія М.І.Конончука……………………………………………..…......16-21 Роботихудожника…………………………………………………..…....22-42
  44. 44. 44 Чекаємо вас в Дубровицькій центральній районній бібліотеці Наша адреса: 34100 м.Дубровиця, вул.Воробинська,9 Тел.(03658)2-03-67 Наш сайт: http://dubrlibr.rv.ua/ Наші е-mail: dubrlibr@ukr.net, dubrlibr@gmail.com Ми працюємо: з 9.00 год. до 18.00 год. У неділю з 10.00 год. до 16.00 год.

×