Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний нарис випущений до 85-річчя від дня народження В’ячеслава Максимовича Чорновола – видатного українського політичного діяча, журналіста, народного депутата України першого-третього скликань, лідера Народного руху України, Героя України, одного з творців шістдесятництва, який з честю витримав роки випробовувань, пройшов крізь ув’язнення й заслання не зрадивши своїх переконань, програмою яких була боротьба за повну свободу української нації.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Центральна районна бібліотека ім. В. Стуса
Бібліографічний нарис
до 85-річчя від дня народження
В’ячеслава Максимовича Чорновола
Київ, 2022

2. 2
УДК 016:94(477)
В 96
В’ячеслав Чорновіл: «Похід у безсмертя» : бібліографічний
нарис до 85-річчя від дня народження В’ячеслава
Максимовича Чорновола / укладач О. А. Вальчук, комп.
набір Є. М. Кириєнкова – Київ : Центральна районна
бібліотека ім. Василя Стуса, 2022. – 26 с.
Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний
нарис випущений до 85-річчя від дня народження
В’ячеслава Максимовича Чорновола – видатного
українського політичного діяча, журналіста,
народного депутата України першого-третього
скликань, лідера Народного руху України, Героя
України, одного з творців шістдесятництва, який з
честю витримав роки випробовувань, пройшов
крізь ув’язнення й заслання не зрадивши своїх
переконань, програмою яких була боротьба за
повну свободу української нації.
При складанні бібліографічного нарису
використана література з фондів бібліотеки
ім. Ю. Смолича та ЦРБ ім. В. Стуса.
Видання розраховане на широке коло
користувачів.
Укладач : Вальчук О. А.
Комп’ютерний набір : Кириєнкова Є. М.

3. 3
Дай Боже нам любити Україну
понад усе сьогодні – маючи,
щоб не довелося гірко любити її, втративши.
Настав час великого вибору:
або єдність і перемога та шлях до світла,
або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі
В’ячеслав Чорновіл
Передмова
В Україні завжди знаходилися люди, які
стояли за ідею її незалежності. Для них
національне було і глибоко особистим болем, і
радістю, і щоденним змістом життя. До них
належав відомий правозахисник, політик,
журналіст, публіцист, лауреат міжнародної
журналістської премії імені Ніколаса Томаніна
(1975), Державної премії України імені Тараса
Шевченка (1996) в галузі журналістики й
публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого
V ступеня (1977), Герой України (2000,
посмертно) В’ячеслав Максимович Чорновіл.
Разом з представниками творчої молоді Іваном
Світличним, Іваном Дзюбою, Аллою Горською,
Леонідом Танюком, Василем Стусом та іншими
шістдесятниками став символом української
незалежності.

4. 4
Все життя його переслідували, арештовували,
морили голодом, паплюжили плітками,
погрожували та обеззброїти не могли навіть за
гратами. Його зброєю залишилось гостре слово.
Він був і залишився опозиціонером до всього, що
гальмувало шлях до незалежності України. Він не
став президентом України, але став її
національним героєм. Його вбили в дорозі, по
шляху до тієї, іншої України, за яку він платив
здоров’ям і життям. Його було вбито жорстоко і
підступно, після тривалої психологічної облоги,
вбито наприкінці тисячоліття, кривавого й
загрозливого для України.
В’ячеслав Чорновіл не просто жив, він марив
Україною, вірив у її щасливу долю.

5. 5
24 грудня 1937 року у селі Єрки
Звенигородського району Черкаської області в
родині сільських учителів народився В’ячеслав
Максимович Чорновіл.
Мати, Килина
Харитонівна, працювала
вчителькою початкових
класів. Батько, Максим
Йосипович, викладав
українську мову та
літературу. Зростав В’ячеслав на тривожній землі
Шевченка в часи сталінських репресій, коли
«чорні ворони» полювали по всьому світу за всім
живим і мислячим. Переслідувань зазнала і родина
Чорноволів. Рідний брат батька Петро Йосипович
був заарештований у 1937 році і загинув в
ув’язненні. Батьки Чорновола були змушені
змінювати місце роботи та проживання, оскільки
брат «ворога народу» - це теж «ворог народу», і
врешті-решт знайшли прихисток у селі Вільхівці
на батьківщині
матері де жили дід
Харитін Іванович та
баба Ганна
Кирилівна

6. 6
Терещенки. Батьки влаштувалися на роботу в
середню школу, перебудували дідову хату й там
оселилися. Ця хата існує й досі, її передано в
державне володіння для створення музею-садиби
Чорноволів.
Максим Йосипович працював у школі
завучем, будучи безпартійним. Пам’ятаючи долю
репресованого брата, намагався вберегти від неї
дітей. Він був талановитим педагогом, чесним,
відданим своїй справі. Після арештів сина його не
звільняли, однак постійно нагадували, що йому
було б краще піти на пенсію за вислугою років,
щоб не довелося звільняти. Тож батько був
змушений залишити школу. І тепер з теплотою і
вдячністю своїх вчителів згадують їхні колишні
учні.
У вересні 1946 року В’ячеслав пішов до
школи в селі Гусаковому і відразу до другого
класу, бо вже з чотирьох років умів читати. В 1955
році закінчив Вільховецьку середню школу із
золотою медаллю і того ж року вступив до
Київського державного університету імені Тараса
Шевченка на філологічний факультет. Він прагнув
знайти справжнє Слово. Однак дуже швидко
зрозумів, що помилився. На той час українська
філологія цікавилася здебільшого образом

7. 7
комуніста в українській літературі. Згадуючи своє
навчання на філологічному
факультеті першого курсу
Чорновіл розповідав, що
йому на філфаці було
«нудно», тож він вирішив
перейти на журналістику. На
другому курсі В’ячеслав вже
навчався на факультеті
журналістики. Тут студенти
тяглися до слова, до думки,
атмосфера була творчою в
прямому значенні цього поняття. Журналістів
готували для засобів масової інформації: газет,
радіо, телебачення. В’ячеслав Чорновіл вважав, що
краще було б готувати фахівців-журналістів для
певних галузей – сільське господарство,
промислова економіка, культура, спорт, щоб
журналіст був професіоналом у своїй справі.
В’ячеслав студентом багато писав до газет. Його
зацікавлення були різноманітними. У будь-якому
жанрі проглядалася тонка іронія та критичний
погляд на факти. Уже в університеті він мав
неприємності через свої погляди, з чим була
пов’язана майже річна перерва в навчанні.
У 1960 році Чорновіл закінчив факультет
журналістики Київського державного університету

8. 8
імені Тараса Шевченка, отримавши диплом «з
відзнакою». Під час випускного вечора, на
Володимирській гірці, В’ячеслав присягнувся, що
все життя боротиметься за самостійну соборну
Україну. 39 років він був вірний цій клятві.
Із липня 1960 року протягом трьох років
працював у Львові редактором програм для молоді
Львівського телебачення. У травні 1963 року
повернувся до Києва і вступив до аспірантури
Київського педагогічного інституту, але через
політичні погляди до навчання його не допустили.
Не дозволили захистити готову дисертацію про
публіцистичну творчість та громадську діяльність
Бориса Грінченка. У 27 років В’ячеслав постав
перед вибором: благополучна кар’єра науковця
або мученицький шлях борця за волю, демократію
та державність України. І він обрав останній.
Цілеспрямованість, з якою у першій половині
60-х років молодий журналіст ішов до мети,
свідчила про його неординарну особистість.
Вступний екзамен до аспірантури з історії
української радянської літератури він здав 2
вересня 1965 року. Після повернення до Києва до
вересня 1965 року В’ячеслав працював
завідувачем відділу газети «Молода гвардія».
Намагаючись прорвати інформаційну блокаду

9. 9
друкував поезії шістдесятників, самвидавні твори
Ліни Костенко, Івана Драча, Василя Симоненка.
Літератори, художники, режисери й
кінооператори, архітектори й скульптори,
мистецтвознавці й музиканти були затиснуті
тоталітарною системою, яка нищила їхню
творчість, вимагала в усьому послуху. За таких
умов народжувався національно-визвольний рух,
що в 1960-1970 роках протистояв тоталітарному
режиму, виступав за відродження України, її мови,
культури, духовності, державного суверенітету.
В’ячеслав Чорновіл був одним з організаторів та
активістів цього руху.
Перший знаковий протест дисидента
В’ячеслава Чорновола відбувся 8 серпня 1965 року
у селі Шешори Івано-Франківської області на
відкритті пам’ятника Тарасу Шевченку. Він
говорив про Великого Кобзаря, як про оборонця
національного духу, про незалежну Україну, про
людей, що поклали за неї життя. Присутні на
мітингу співробітники КДБ спробували затримати
В’ячеслава та селяни захистили його і допомогли
врятуватися. Така підтримка переконала
Чорновола в тому, що шлях обрано правильно, і
була на довгі роки світлим спогадом.

10. 10
У життя В’ячеслава Чорновола була ще одна
подія, яка вирішила його подальшу долю. 4
вересня 1965 року Чорновіл разом Іваном Дзюбою
та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» під час
прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні
забутих предків» виступив з протестом проти
арештів української інтелігенції.
Активна громадська діяльність, а також низка
відкритих листів до ЦК Компартії та ЦКЛКСМ
України з протестом проти репресій стали
причиною того, що Чорновіл потрапив в поле зору
органів КДБ. Розпочалися допити та обшуки. З
його наукової бібліотеки було вилучено 190 книг
та комплектів журналів, які в протоколі названо
документами антирадянського змісту.
За участь у правозахисному русі В’ячеслава
Чорновола звільнили з газети «Молода гвардія», а
згодом з редакції «Друг читача», на сторінках якої
виходили його статті щодо правового захисту
населення. У квітні 1966 року Чорновіл
відмовився брати участь у «судовому свавіллі»
проти братів Горинів Михайлом Осадчим, Марією
Зваричевською, куди був викликаний як свідок та
вручив квіти підсудним. І як результат, прямо на
судовому засіданні було відкрито кримінальну
справу щодо свідка Чорновола. За відмову давати

11. 11
покази його засуджено на три місяці виправних
робіт з відрахуванням 20 % заробітку на користь
держави.
Відбувши покарання виправними роботами
В’ячеслав не припинив правозахисної діяльності.
Журналіст мав зухвалість перенаправити листа
політичного в’язня Мороза із Мордовських
Таборів до депутатів Верховної Ради УРСР.
Зібравши достатньо інформації про
порушення прав людини й радянського
законодавства судовими та слідчими органами
Чорновіл написав та розповсюдив свою першу
«самвидавівську» працю «Правосуддя чи
рецидиви терору?» У такий спосіб молодий
журналіст зробив свій життєвий і громадянський
вибір.
1965 року у Львові він уклав документальну
збірку «Лихо з розуму», в якій описано портрети
двадцяти «злочинців». У збірці містилися біографії
і зразки творів, за які було людей засуджено.
Чорновіл писав голові КДБ і прокурору УРСР про
зловживання слідчими і перекручування ними
процесуальних норм. Слідчих зацікавило звідки
назва твору «Лихо з розуму», на що Чорновіл
відповів: «Ідея такого заголовку виникла у зв’язку
з допитом мене і інших обвинувачених і свідків

12. 12
під час попереднього слідства у 1956-1966 роках.
Мені особисто капітан КДБ заявив, що я дуже
розумний і що мені цей розум трохи збавлять».
Листи в офіційні органи не лишилися
непоміченими. 20 липня 1967 року прокурор УРСР
дав вказівку прокурору Львівської області
порушити кримінальну справу проти Чорновола у
зв’язку з укладання збірника під назвою «Лихо з
розуму».
А в цей час твори В’ячеслава Чорновола
викликали значний резонанс у багатьох країнах
Європи. Праці, за які в 1975 році Чорноволу
присудили Міжнародну журналістську премію
імені Ніколаса Томаліна, в 1966 році за «Лихо з
розуму» та за інші гостропубліцистичні твори –
Шевченківську премію, комуністичний режим
визнав антирадянськими і В’ячеслав отримав свій
наступний вирок – три роки в таборах суворого
режиму. Та тюрма тільки загартувала непоступний
характер журналіста.
Вийшовши на волю в 1970 році Чорновіл
розпочав випуск нелегального видання
«Український вісник». У 1970-х роках цей часопис
був єдиним джерелом правдивої інформації про
порушення прав людини, про цілеспрямоване
нищення всього українського в Україні, про терор

13. 13
проти кращих її представників. До чергового
арешту Чорновола вийшло п’ять номерів журналу
«Вісник», якого читали та слухали з-за кордону по
радіо.
12 січня 1972 року прокурором Львівської
області було порушено кримінальну справу за
виготовлення і розповсюдження документів, що
містять наклепницькі вигадки на радянський
державний та суспільний лад. Санкція була
суворою : позбавлення волі до семи років із
засланням до п’яти років. Протягом усього
слідства у справі тривали численні допити. Його
було допитано 83 рази. Термін відбував у
мордовських таборах для політв’язнів. Про
тактику боротьби в тюремній камері, спілкування
з слідчими, згодом розповів його співкамерник
Михайло Хейфец у нарисі «В’ячеслав Чорновіл –
зеківський генерал».
12 січня 1972 року під час другої хвилі
арештів української інтелігенції Чорновіл отримав
вирок : шість років таборів і три роки заслання.
Його знову засудили за
антирадянську
пропаганду й агітацію,
що вважалось «особливо
небезпечним злочином».

14. 14
На початку 1978 року В’ячеслава Чорновіла
відправили на заслання до Якутії. Та відбувши
встановлений термін він не зміг повернутися в
Україну, бо з середини 1979 року почався третій
широкомасштабний наступ на український
національний правозахисний рух.
Після 15 років тюремних ув’язнень та заслань
В’ячеслав нарешті повернувся в Україну. Під
впливом табірно-тюремних університетів він
перетворився на активного лідера зі зрілим
політичним мисленням, могильника тієї системи,
яка з журналіста, літературного науковця зробила
непримиренного борця.
Людина невтомної енергії, Чорновіл ініціював
створення Української гельсінської спілки, яка
відіграла важливу роль у становленні масової
всеукраїнської організації – Народний рух
України. Очолюючи прес-службу УГС, Чорновіл
написав і відредагував понад 100 «Листків прес-
служби УГС», які передавали по радіо «Свобода»
та розповсюджували самвидавом.
Восени 1988 року Чорновіл разом з Торенем
дали інтерв’ю закордонній журналістці, після чого
влада розгорнула компанію за їхнє виселення з
СРСР та позбавлення громадянства. Тоді ж , через
політичні мотиви, В’ячеслав вчергове звільнили з

15. 15
роботи. 1 червня 1989 року Чорновіл звернувся з
відкритим листом до першого секретаря ЦККПУ
Володимира Щербицького, звинувачуючи його в
русифікації України, переслідуванні інтелігенції,
екологічній катастрофі в Чорнобилі. Лист був
написаний у жорсткому критичному стилі і
засвідчував зміну політичної ситуації в республіці
у бік демократизації суспільного життя.
4 березня 1990 року відбулися демократичні
вибори, за результатом яких Чорновола було
обрано народним депутатом, а також депутатом
Львівської обласної ради. Його політична позиція
була чітко окреслена – боротьба за повну
державну незалежність України.
З квітня 1990 року до квітня 1992 року
Чорновіл – голова Львівської облради і
облвиконкому. Він поступово ставав постаттю
всеукраїнського масштабу. Після проголошення
незалежності України
24 серпня 1991 року
стає кандидатом у
Президенти України
від Народного руху.
На виборах 1 грудня
1991 року В’ячеслав
Чорновіл зайняв друге місце, набравши 23,27%

16. 16
голосів. Згодом – народний депутат кількох
скликань, керівник депутатської фракції
Народного руху України.
29 лютого 1992 року був обраний
співголовою Народного руху України, а згодом
головою на всіх наступних з’їздах цієї громадської
організації. 3 квітня 1992 року В’ячеслав Чорновіл
перейшов на постійну роботу до Верховної Ради
України. Народний депутат України двох
наступних скликань 1994 і 1998 років не полишав і
журналістської діяльності. Був шеф-редактором
незалежної громадської політичної газети «Час /
Time» у якій систематично вів колонку редактора,
друкував виступи, коментарі, прагнув створити
український часопис сучасного стилю в якому
було б багато інформації. Він прагнув, щоб газета
виливала на ситуацію в державі, а не тільки
прогнозувала події. Особливої уваги заслуговують
його статті про події, які відбувалися на той час в
державі. У них проявився хист Чорновола як
політика і талановитого публіциста.
Для творів В’ячеслава Чорновола були
характерними тонка іронія, критичний погляд на
факти, нетерпимість до зла й несправедливості.
Його слово чули в усьому світі. Саме цим і була
зумовлена його популярність, саме через це з ним

17. 17
воювали, а в КДБ він отримав прізвисько
«Неугомонний».
Чорновіл вірив у майбутнє України й
українців і проніс цю віру крізь тюрми й заслання.
Він був засуджений чотири
рази й провів у тюрмах і на
засланні більше 15 років.
Він ніколи не свідчив проти
друзів, навіть коли ті самі
визнавали свою провину.
Його виняткові особисті
якості відзначили як друзі й
побратими, так і вороги.
Його табірні товариші
писали про нього : «Це
абсолютно щира людина, всі йому поклонялись».
Життя В’ячеслава Чорновола обірвалось в
розквіті творчих сил, на злеті його політичної
кар’єри. 25 березня 1999 року він загинув в
автокатастрофі, коли повертався з поїздки у
Кіровоградську філію Руху. Автомобіль політика
на п’ятому кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша
зіштовхнувся з завантаженим зерном «КамАЗом»,
який здійснював розворот посеред траси. Автівку
Чорновола засипало українською пшеницею. Те
зерно зібрали люди й повезли його всією

18. 18
Україною. Посіяли на полях, зібрали врожай і
знову посіяли. На місці загибелі встановлено
справжній козацький хрест.
Поховано В’ячеслава
Чорновола на центральній
алеї Байкового кладовища.
25 березня 2002 року на
могилі відкрито пам’ятник.
Слова, вибиті на основі
цього пам’ятника: «Ми,
українці, були, є і завжди
будемо вільними!», стали життєвим кредо для
багатьох його прихильників та послідовників.
Приклад боротьби та життєвої позиції В’ячеслава
Чорновола є прикладом та настановою для інших
як слід боротись за країну та за свої права.
Нагороди та премії
1975 рік – лауреат Міжнародної журналістської
премії ім. Ніколаса Томаліна;
1996 рік – лауреат Державної премії України ім.
Тараса Шевченка – за збірки «Правосуддя чи
рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу
«Хроніка таборових буднів», публіцистичні
виступи в пресі. Премію присуджено у тому числі
за твори, раніше інкриміновані як антирадянські;

19. 19
1997 рік – нагороджений орденом князя Ярослава
Мудрого V ступеня;
2000 рік (посмертно) – надано звання Герой
України з відзначенням орденом Держави – за
визначний особистий внесок у національне
відродження України, послідовне відстоювання
ідеї побудови незалежної Української держави,
активну громадську і політичну діяльність.
Увічнення пам’яті
Вулиці, названі на честь В’ячеслава
Чорновола є в таких містах: Київ, Харків, Полтава,
Чернігів, Івано-Франківськ, Коломия, Калуш,
Одеса, Васильків, Вінниця, Черкаси, Тернопіль,
Бердичів, Кропивницький, Луцьк, Миколаїв,
Рівне,Сарни, Житомир, Суми, Ковель, Дрогобич,
Червоноград, Вишневе та ін.
У Львові та Стрию існує проспект В’ячеслава
Чорновола.
У Херсоні, Трускавці, Нововолинську та в
Ківерцях – площа В’ячеслава Чорновола.

20. 20
Ім’я В’ячеслава Максимовича Чорновола
присвоєно:
Єрківській
загальноосвітній школі
І–ІІІ ступенів
Катеринопільського району
Черкаської области (2012)
Львівському державному
інститутові новітніх
технологій та управління
Галицькому коледжу
Радомишльській ЗОШ І–
ІІІ ст. № 5

21. 21
Київській ЗОШ І–ІІІ ст. №
235
Львівській ЗОШ І–ІІІ ст.
№ 46
Дніпровській ЗОШ І–ІІІ ст.
№ 147.
Львівська обласна рада проголосила 2017-й
рік з нагоди 80-річчя від дня народження
видатного українського політика, голови
Львівської обласної ради першого демократичного

22. 22
скликання, Героя України – роком В’ячеслава
Чорновола.
Засновано Музей-садиба Героя України
В. М. Чорновола, у селі Вільхівець,
Звенигородського району Черкаської області.
Відкрито кабінет-музей В’ячеслава
Чорновола, існує Фонд В’ячеслава Чорновола, з
якими співробітничає сестра Валентина Чорновіл,
філолог, яка упорядковує братову спадщину.
Частину експонатів пам’яті В’ячеслава Чорновола
представлено у Музеї шістдесятництва.
Перший пам’ятник відкрито 22 грудня 2002
року в Золочеві.
Встановлено дошку-барельєф на будинкові
бібліотеки Житомирського державного
університету імені Івана Франка, що на вулиці
Чорновола, в Житомирі.
Меморіальна дошка на будівлі центрального
офісу Народного руху України (вул. Олеся
Гончара, 33), відкрита 21 січня 2017 року.
Меморіальну дошку було встановлено у
Запоріжжі 24 березня 2018 року на будівлі
кінотеатру «Байда», де В’ячеслав Чорновіл у 1999

23. 23
році брав участь в установчій конференції
обласного Руху та зустрічався з запоріжцями.
29 грудня 2020 року 76-му окремому полку
зв'язку радіотехнічного забезпечення Повітряних
сил ЗСУ присвоєно почесне найменування «імені
В’ячеслава Чорновола».
Пам’ятник В’ячеславу
Чорноволу в Києві

24. 24
Література про В’ячеслава Чорновола:
1. Деревінський, В. В’ячеслав Чорновіл : дух,
що тіло рве до бою / Василь Деревінський. –
Харків : Віват, 2017. – 494 с. : фотоіл., портр.
2. Деревінський, В. В’ячеслав Чорновіл. Історія
нескорених / Василь Деревінський. –
Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. –
253 с. : фотоіл.
3. Жулинський, М. Дорога болю і боротьби
В’ячеслава Чорновола / Микола
Жулинський // Слово на сторожі нації. –
Київ : Український письменник, 2015. –
С. 881-885.
4. Ми, українці, були, є і завжди будемо
вільними! : до 75-річчя від дня народження
В’ячеслава Максимовича Чорновола //
Календар знаменних і пам’ятних дат. –
2012. – № 4. – С. 93-104.
5. Скрипник, В. Вшанували пам’ять В’ячеслава
Чорновола : у місті Жмеринці відкрили
оновлену меморіальну дошку політику /
Віктор Скрипник // Голос України. – 2021. –
2 вересня (№166). – С. 6

25. 25
6. Сорока, Ю. В’ячеслав Чорновіл і створення
Народного Руху (грудень 1993 р.) / Юрій
Сорока // 100 важливих подій історії
України. – Харків : Фоліо, 2019. – С. 166-
167.
7. Творці державного престижу / [авт.-упоряд.
Максим Главацький, Ніна Наумова]. –
[Київ] : Видавнича група КМ-БУКС,
[2021]. – С. 517-567 : портр.
8. Череп-Пероганич, Т. «Казка про славного
Орленка». Присвята В’яеславу Чорноволу /
Тетяна Череп-Пероганич // Українська
культура. – 2021. – № 1. – С. 50-52.
9. Чорновіл В’ячеслав Максимович : [народ.
1937 р. - пом. 1999 р.] // 100 знаменитих
людей України. – Харків : Фоліо, 2005. –
С. 468-472.
10.Шакула, С. В. В’ячеслав Чорновіл (1937-
1999 рр.) / С. В. Шакула // 100 видатних
українців. – Київ : Видавництво Арій,
2006. – С. 468-472 : портр.

26. 26
11.Шаповал, Ю. НРУ : початок / Юрій
Шаповал // Мить історії : 366 мініатюр про
людей і подій. – Київ : Парламентське
видавництво, 2019. – С. 273.
12. Шаповал, Ю. В’ячеслав Чорновіл :
журналіст, публіцист, політик, лідер
Народного Руху України / Юрій Шаповал //
Мить історії : 366 мініатюр про людей і
подій. – Київ : Парламентське видавництво,
2019. – С. 385.
Електронні ресурси:
13.Все життя боровся за Україну: спогади про
В’ячеслава Чорновола [Електронний
ресурс]. – Волинські новини. – 2017. –
24 грудня. – Режим доступу :
https://www.volynnews.com/news/all/chornovil
14.Грабовецький, М. 11 фактів про В’ячеслава
Чорновола [Електронний ресурс] / Микола
Грабовецький . – Versii. – 2019. –
25 березня. – Режим доступу :
https://versii.if.ua/novunu/11-faktiv-pro-v-
yacheslava-chornovola/