Іван Огієнко – мовознавець, лексикограф, засновник та перший ректор Кам’янець-Подільського державного університету, історик церкви, педагог, міністр освіти в уряді УНР, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, автор перекладу Біблії українською мовою. Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека ім. Миколи Руденка
«Лишусь навіки з чужиною…»
(До 140-річчя І. І. Огієнка)
Бібліографічний нарис
Київ, 2022

2. 2
УДК 016:94(477)(092)
Л 67
«Лишусь навіки з чужиною…» : бібліографічний нарис до 140-
річчя від дня народження Івана Івановича Огієнка / уклад.
Т. Вітенчук ; бібліотека ім. Миколи Руденка Дарницького району. –
Київ, 2021. – 16 с.
Іван Огієнко – мовознавець, лексикограф, засновник та перший
ректор Кам’янець-Подільського державного університету, історик
церкви, педагог, міністр освіти в уряді УНР, єпископ, митрополит
УАПЦ, предстоятель УГПЦК, автор перекладу Біблії українською
мовою. Сучасники називали його людиною енциклопедичних
знань.
Огієнко І. І. (Митрополит Іларіон) чесно й віддано служив
українській справі, до останніх днів життя не полишав
подвижницької діяльності на ниві відродження нації, її мови та
культури.
Бібліографічний нарис присвячений 140-річчю від дня
народження Івана Івановича Огієнка, адресується працівникам
бібліотек, студентам, учням з метою поглибленого вивчення
життя цієї унікальної постаті.
Укладач : Вітенчук Т.

3. 3
"Доля судила мені немало працювати
в таких умовах і на таких посадах, коли моя діяльність не
належала тільки мені, - я працював для цілого українського
народу. Як я працював, - судити не мені…»
І. Огієнко

4. 4
Народився І. І. Огієнко 15 січня 1882 року в містечку
Брусилові на Житомирщині у в сім'ї Івана та Єфросинії Огієнків.
Батько був вихідцем із давнього козацького роду Огієнків із
Полтавщини, а мати з простого селянського роду Петриченків.
Родина Огієнків жила у великій нужді, адже Іван був уже шостою
дитиною. Іванові не було ще й трьох років, коли помер батько.
Сім'я залишилася без годувальника і старші брати та сестри пішли
у найми. Іван залишився із змученою горем матір'ю і вона брала
його з собою на роботу до економії. Довелося працювати і
малому, а ще кругом він бачив справжню бідноту простого люду.
Прийде час, буде згадувати, що й для нього звичайний кусень
хліба часто мав святковий присмак. Запам’яталися на все життя,
маленькому Іванові неньчині слова: «Будеш робити – будеш
мати». З'явилася у Івана Огієнка і своя ідеологія: «Праця – то ціль
нашого життя! Праця – то щастя наше! Служити народові - то
служити Богу!» Своїм майбутнім життям, своєю невтомною
працею він все це підтвердив.
Закінчивши школу першим учнем у 1896 pоці, Іван разом
з матір'ю пішки йде до Києва з наміром вступити до військово-
фельдшерської школи, оскільки навчання там було
безкоштовним. По закінченні цієї школи він почав шестирічну
обов’язкову службу в Київському військовому шпиталі з
обов’язком вступити на медичний факультет Університету Св.
Володимира в Києві. У 1903 році І. Огієнко в Острі екстерном
складає іспити в класичний гімназії, що дало йому право вступити
до університету. Згодом І. І. Огієнко переходить на історико-
філологічний факультет.
З 1905 року починається його активна наукова та громадська
робота, зокрема співробітництво в київських виданнях
«Громадська думка», «Рада», участь у діяльності «Просвіти» та

5. 5
заснованому М. Грушевським Науковому товаристві імені
Т. Шевченка в Києві. В 1909 році І. І. Огієнко з відзнакою закінчує
повний курс навчання в університеті, а вже в 1911 році його
затверджують на кафедрі російської мови та літератури
професорським стипендіатом. У 1915 році після складання
магістерських іспитів Огієнку присвоюють звання приват-доцента
цієї кафедри. У квітні 1917 року І. І. Огієнко, один з перших
викладачів Київського університету, переходить на викладання
українською мовою і практично розпочинає читати новий курс
«Історія української мови».
З утворенням Центральної Ради в Києві Огієнка обирають
членом ради новоутвореного Міністерства освіти. Він виступає з
ініціативою про заснування Українського народного університету,
який був відкритий у жовтні 1917 року, а у серпні 1918 року
перетворений на Український державний університет. До
урочистого відкриття цього навчального закладу професор
І. І. Огієнко розробляє новий курс лекцій «Українська нова
культура». Постала гостра проблема запровадження української
мови в державні інституції, навчальні заклади, церкву. У Києві
одна за одною великими тиражами виходять навчальні книги,
автором яких був Огієнко: «Рідна мова в українській школі»
(1918), «Українська граматика» (1918), а також «Наглядна таблиця
українського правопису» (1917).
У січні 1918 році І. Огієнко долучається до реалізації нового
грандіозного проекту - організації системи вищої школи в Україні,
його включено у відповідну комісію, створену на базі УНУ. Врешті
12 травня 1918 року призначено відповідальним за відкриття
філіалу університету в Кам'янці-Подільському, а 22 травня –
виконуючий обов’язки ректора майбутнього навчального
закладу. На нього покладено обов'язки голови комісії MHO

6. 6
Української Держави із заснуванням у провінційному місті
Державного українського університету. У 1918 році І. І. Огієнку
було присвоєно звання професор.
І. Огієнко – один із фундаторів і лекторів Української
педагогічної академії, що започаткувала систему післядипломної
освіти, Українського державного університету в Києві, у когорті тих
перших українських учених, які розпочали справу заснування
Української Академії наук. Він викладає українську мову в
урядових установах, на вищих жіночих, численних педагогічних
курсах. Огієнко – делегат і учасник кількох всеукраїнських
демократичних форумів, очолює Державну правописну комісію,
створену при MHO Української Держави. Ставши помітною
фігурою національного освітянського руху, за рекомендацією
члена Директорії УНР Ф. Швеця, І. Огієнка призначено міністром
народної освіти й мистецтва, обов'язки якого він виконував із 6
січня по 25 квітня 1919 року. На цій посаді І. Огієнко послідовно
продовжує й поглиблює процес розбудови системи освіти УНР,
домагається її демократизації, доступності для усіх верств
населення, дбає про забезпечення навчальних закладів
професійними, патріотичними кадрами, необхідними
підручниками й посібниками, створення в них відповідної
матеріально-технічної бази. Продовжує розробку концептуальних
основ викладання рідної мови й виховання, доктрини єдиної
школи України, законопроектів, які впроваджували її засади у
педагогічну практику.
Огієнко І. організував Акт Злуки Західноукраїнської Народної
Республіки та Української Народної Республіки та запропонував
вважати 22 січня 1919 року державним святом.

7. 7
Українізаторську політику він продовжив на посаді міністра
віросповідань. Іван Огієнко закликав священиків виголошувати
проповіді, проводити служби, читання та співи лише рідною
мовою. Урядовець переконував, що український народ був
нероздільним з Богом, а однією з головних причин поразки
Української держави вважав те, що "… революція пішла без своєї
церкви, не звернула на неї належної уваги». Створює комісію з
перекладу українською мовою Біблії, богослужбових текстів й
працює в ній, реформує систему духовної освіти, налагоджує
випуск неперіодичного "Вісника міністерства віросповідань УНР",
засновує, очолює й редагує упродовж року (квітень 1921 р. –
квітень 1922 р.) видавництво "Українська автокефальна церква". З
його ініціативи богослужіння почали правити українською мовою
у храмах, розташованих на підконтрольній УНР території. Все, що з
точки зору вченого йшло на користь українській нації, він
беззастережно підтримував і, навпаки, виявляв принциповість і
незгоду, коли відчував несправедливість або загрозу. Саме тому
Іван Огієнко 1922 році категорично виступив проти рішення
тодішнього українського еміграційного уряду в обмін на
лояльність Польщі фактично віддати їй західноукраїнські землі.
У статусі керуючого Міністерством віросповідань УНР,
у зв'язку з його скасуванням 30 вересня 1922 році, Іван Огієнко
завершує політичну кар'єру. Відійшовши від політичного розбрату,
на який перетворювалася визвольна боротьба в еміграції,
І. Огієнко з дружиною Домінікою Данилівною, з двома синами та
донькою Ларисою у 1921 році, переїздить до Винників
(передмістя Львова). За підтримки глави Української греко-
католицької церкви в Галичині митрополита Андрія Шептицького,
Огієнко 4 листопада 1922 року отримує, хоч і скромну, посаду
викладача української мови і літератури учительської греко-
католицької семінарії.

8. 8
Напружено працює науково, 1923 рік – обирається членом
НТШ – філологічної (мовної), а згодом і бібліографічної секцій,
входить до Ліги української культури (ЛУК). Плідну роботу
знаменують розвідки з історії українського друкарства "Іван
Хведорович – фундатор постійного друкарства на Україні";
"Друкарська трійця: Фіоль, Скорина і Хведорович"; "Друкар-
волиняк Онисим Радишевський"; "Київська митрополитанська
друкарня"; "Дерманська друкарня", "Спомини кн.
К. К. Остріжського про видання Біблії 1581 р." та ін. Вінцем їх став
перший том фундаментального історико-бібліографічного
дослідження "Історія українського друкарства" (XV-XVIII ст.),
виданий друкарнею у 1925 році. Ним Іван Огієнко ознаменовує
20-ліття своєї наукової праці.
26 листопада 1925 року сенат Варшавського університету
затверджує його кандидатуру на посаді звичайного професора
церковнослов'янської мови та палеографії православного відділу
богослов'я. На суд колег учений виніс вступну лекцію
"Церковнослов'янська мова в Литві та Польщі за XV-XVIII ст.", 17
березня 1926 р., разом із керівником відділу, митрополитом
Варшавським та Волинським і всієї православної церкви в Польщі
Діонісієм (Валединським) засновує неперіодичне видання
наукових праць в "ЕЛПІ ", а з професором університету Р. Смаль-
Стоцьким – цикл мовознавчих посібників і розвідок "Студії до
української граматики". Огієнко – один зі співзасновників і авторів
історико-літературного альманаху "Визволення України" (1932).
І. Огієнко стає головою Товариства допомоги українським
студентам високих шкіл у Варшаві (1929-1931 pp.). До імен двох
українців, дійсних членів Польського мовознавчого товариства

9. 9
Р. Смаль-Стоцький, Б. Житецький, з 1931 р. приєднується ім'я
Івана Огієнка. Він – співробітник (на громадських засадах)
Інституту дослідження національних проблем у Варшаві,
Української загальної енциклопедії, член науково-дорадчої колегії
при Варшавській публічній бібліотеці, очолює відділ стародруків,
слов'янського інституту в Празі.
Згодом Огієнко починає займатися видавничою роботою. У
1933 році засновує у Варшаві науково-популярний місячник "Рідна
мова", а 1935 р. – журнал "Наша культура". Приступає до видання
багатотомника "Бібліотека українознавства".
1937 рік був роком 30-річного ювілею наукової та громадської
діяльності Івана Огієнка. Та цього року його спіткало й велике
особисте горе – померла вірний друг і соратник, дружина
Домініка Данилівна.
Домініка "мене зробила українцем": так писав Іван Огієнко про
свою дружину, з якою прожив майже 30 років. Вона завжди
допомагала - виконувала всю "чорнову" роботу : списувала та
сортувала потрібний матеріал, переписувала готові праці,
вичитувала їх разом з автором. Навіть прикута тяжкою хворобою
до ліжка, переглядала кореспонденцію на адресу "Рідної мови" і
ввечері звітувала чоловікові. Домініка Огієнко готувала смачні
страви для частих гостей, з-поміж яких були іноземці, урядовці,
кілька разів – Симон Петлюра. Вважала, що "найперше завдання
жінки – служити родині, створити її такою, щоб усі члени її свідомо
й віддано служили Батьківщині".
Особисте горе та суспільно-політична ситуація в Польщі на
період початку Другої світової війни спонукали І. Огієнка до
важливого рішення - прийняти чернечий постриг. Цьому певною
мірою сприяло і те, що українські віруючі хотіли мати свого

10. 10
єпископа з числа українців, мріяли про здобуття автокефалії
Української церкви.
6 жовтня 1940 року І. Огієнко пише своє прощальне
звернення, до тих, хто знав його як ученого, професора, міністра.
Духовне наречення майбутнього митрополита відбулося 9 жовтня
1940 р. у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі.
І. І. Огієнко взяв собі ім'я Іларіон. 19 жовтня 1940 р. в Холмі на
святій Даниловій горі, у стародавньому кафедральному соборі,
відбувся урочистий акт наречення архімандрита Іларіона
єпископом Холмським і Підляшським.
Його заходами у 1943 році у Холмі засновується вища
духовна школа, яка незабаром перетворилася у православний
центр. 16 березня 1944 року на Соборі єпископів Варшавської
митрополії відбулося висвячення Іларіона на Митрополита
Холмського і Підляшського. З цією важливою подією його привітав
колишній Гетьман України Павло Скоропадський.
У липні 1944 pоку у складі керівного духовенства Української
православної церкви, що діяла на теренах Польщі, митрополит
Іларіон примусово покидає цю країну. Перед Огієнком-Іларіоном
знову постали питання - як жити? Куди їхати? Після кількох місяців
митарств військовими дорогами Західної Європи він опиняється у
Швейцарії (1945р.). Тут прожив два роки , повністю віддаючись
науці. 18 травня 1946 р. прийшло запрошення на проживання з
Канади. З переїздом до Канади почався новий етап видавничої
діяльності І. І. Огієнка, який тривав практично до початку 70-х
років ХХ століття. Вже через два місяці після його облаштування у
Вінніпезі, у листопаді 1947 року почав виходити редагований
Огієнком місячник «Слово істини». З 1951 року відроджується у
Вінніпезі започаткований у Варшаві часопис «Наша культура»,

11. 11
який з 1953 року став називатися «Віра й культура». У 1951 році
його обирають першоієрархом Української Православної церкви в
Канаді. Митрополит Іларіон доклав чимало зусиль для організації
та розбудови українського національно-культурного та релігійного
життя в Канаді. Заснував Теологічне Товариство (тепер Теологічне
товариство Митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію
богословського факультету Манітобського університету,
перетворивши його в Колегію імені Св. апостола Андрія, очолював
Науково-Богословське Товариство, розгорнув велику науково-
дослідницьку та видавничу діяльність. За Іларіона було
проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за
кордоном.
І. І. Огієнко здійснив перший автентичний переклад Святого
Письма українською мовою. Цим Митрополит Іларіон забезпечив
право українського народу на звернення до Бога рідною мовою,
заклав підвалини організаційного оформлення української
православної автокефалії та національно-мовної єдності українців
України і діаспори.
Останній період його життя, незважаючи на тягар прожитих
років та недуги, позначений інтенсивною творчою працею.
Митрополит Іларіон створює низку біографічних портретів
подвижників Української православної церкви, вперше складає
українську патрологію, збагачує богословську науку історико-
канонічними працями, літературними, педагогічними,
мовозначними творами. Останні проходять через усі періоди його
життя і творчості. Загальний реєстр публікацій ученого налічує
1848 назв. Помер професор І. І. Огієнко 29 березня 1972 року. Тіло
його поховано на православній секції цвинтаря Св. Воскресення –
на кладовищі Глен Іден у Вінніпезі. На жаль, свій останній
спочинок Іван Огієнко знайшов на чужині.

12. 12
«Летять пташки ключем у
вирій,
Й додому вернуться весною, -
А я в роботі Краю щирій
Лишусь навіки з чужиною…»
І. І. Огієнко
Відомо, що сто величезних коробок з архівом митрополита
Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном - у канадському
Вінніпезі. В архіві - рукописи, листування, документи про
українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя
митрополит звозив до Колегії Св. Андрія у Вінніпезі архіви
українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи,
стародруки. Таким чином безцінні пам’ятки української еміграції
були врятовані й збереглися. Згідно з заповітом владики,
юридично оформленим 15 квітня 1967 року, його надбання мають
обов’язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна
буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона
вважає, що умови для цього ще не настали.
В Україні з 1995 року присуджується багатогалузева премія
імені Івана Огієнка – діячам літератури і мистецтва, науки і освіти,
громадської, політичної та церковної сфери. У 2003 році в Києві
створено Фундацію імені митрополита Іларіона, яку очолив
знаний дослідник спадщини Огієнка професор Київського
національного університету імені Тараса Шевченка Микола

13. 13
Тимошик. Фундація насамперед намагається повернути в Україну
величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.
Вчений-енциклопедист залишив по собі фантастичну за
обсягом спадщину для вивчення якої буде замало і цілого
науково-дослідного інституту.
«Я робив, що міг, решту дороблять наступники», – писав
Іларіон, завершуючи свою «ціложиттєву працю».
Твори І. І. Огієнка :
1. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового
Заповіту / *пер. з давньоєвр., грецьк. І. Огієнка+. –
*Київ+ : ВБФ "Східноєвропейська гуманітарна
місія", 2016. – 1039, 319 с.
2. Огієнко, І. Богдан Хмельницький / І. Огієнко ; упоряд. , авт.
передм. і комент. М. Тимошик. – Київ : Наша культура і
наука, 2004. – 447 с. – (Серія 1. Рукописна спадщина ; т. 4).
3. [Огієнко, І.] Митрополит Іларіон. Дохристиянські
вірування українського народу : історично-релігійна
монографія / Митрополит Іларіон. – Київ : АТ "Обереги",
1994. – 424 с.
4. [Огієнко, І.] Митрополит Іларіон. Життєписи великих
українців / Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) ; *упоряд.,
автор історико-біографічного нарису і прим.
М. С. Тимошик+. – Київ : Либідь, 1999. – 762 с. : іл.
5. Огієнко. І. І. Історія українського друкарства / І. І. Огієнко. –
Київ : Либідь, 1994. – 448 с.
6. Огієнко, Іван (Митрополит Іларіон). Історія української
літературної мови / упоряд., авт. передмови і коментарів

14. 14
М. Тимошик. – 2-ге вид., випр. – Київ : Наша культура і
наука, 2004. – 436 с. : іл.
7. Огієнко, І. І. Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний
Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства,
адвокатів, учнів і широкого громадянства / Іван Огієнко. –
Київ : Ярославів Вал, 2014. – 55 с. – (Бібліотека рідної
мови).
8. Огієнко, І. Рятування України / І. Огієнко ; упоряд., авт.
передм. і комент. М. Тимошик. – Київ : Наша культура і
наука, 2006. – 463 с. – (Серія 1. Рукописна спадщина ; т. 5).
9. Огієнко, І. (Митрополит Іларіон). Свята Почаївська лавра /
І. Огієнко ; упоряд., авт. передм. і комент. М. Тимошик. –
Київ : Наша культура і наука, 2004. – 439 с. : іл. – (Видав.
Проект Фундації ім. митрополита Іларіона (Огієнко)
«Запізніле вороття». Сер. 2 . Зарубіжні першодруки ; т. 3).
10. Огієнко, І. Слово про Ігорів похід / І. Огієнко ; упоряд., авт.
передм. і комент. М. Тимошик. – Київ : Наша культура і
наука, 2005. – 315 с. – (Серія 2. Зарубіжні першодруки ;
т. 4).
11. Огієнко, І. Тарас Шевченко / І. Огієнко ; упоряд., авт.
передм. і комент. М. Тимошик. – Київ : Наша культура і
наука, 2002. – 440 с. – (Видав. Проект Фундації ім.
Митрополита Іларіона (Огієнко) «Запізніле вороття».
Серія 1. Рукописна спадщина ; т. 2).
12. Огієнко, І. Українська культура. Коротка історія
культурного життя українського народу / І. Огієнко ;
репринтне відтворення видання 1918 року. – Київ : МП
«Абрис», 1991. – 272 с.
13. Огієнко, І. І. Українська церква : нариси з історії
Української православної церкві : у 2 т. Т. 1-2 / І. Огієнко. –
Київ : Україна, 1993. – 284 с.

15. 15
Про нього:
14. Бухало. О. Огієнко: українізатор освіти та церкви, який
змушував писати «в» України [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : https://www.bbc.com/ukrainian/blog-
history-42665391. – Мова : укр. (Дата звернення 01. 2022)
15. Головко, Т. Томос та Іван Огієнко *Митрополит Іларіон+ /
Т. Головко // День. – 2019. – № 17 (31 січня). – С. 7.
16. Кузьменко, Н. «Для одного народ – одна літературна мова
й вимова, один правопис!» *до 135-річчя від дня
народження Івана Огієнка+ / Н. Кузьменко // Українська
мова та література в школах України. – 2017. – № 1. – С. 4-
7.
17. Постать Івана Огієнко. СЗРУ оприлюднила розсекречені
документи про митрополита УАПЦ *Електронний ресурс+. –
Режим доступу : https://www.radiosvoboda.org/a/ivan-
ohiyenko/31450743.html. – Мова : укр. (Датат звернення
01. 2022)
18. Тимошик, М. С. Іван Огієнко. "Як ти українець..." / Микола
Тимошик ; Національна академія наук України ; Інститут
політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса ;
Центр історичної політології. – Київ : Парламентське
видавництво, 2019. – 528 с. : іл., портр.
19. Тимошик, М. С. «Лишусь навіки з чужиною..». Митрополит
Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження : наукове
видання / М. С. Тимошик ; передмова О. Кравченко та
В. Скопенко. – Київ : Наша культура і наука ; Вінніпег :
Український православний Собор Св. Покрови, 2000. –
548 с. , іл.
20. Шевелева, М. Іван Огієнко: Мова – душа кожної
національності, її святощі, її святощі, її найцінніший карб
*Електронний ресурс+. – Режим доступу :

16. 16
https://uain.press/blogs/ivan-ogiyenko-mova-dusha-
kozhnoyi-natsionalnosti-yiyi-svyatoshhi-yiyi-najtsinnishyj-
skarb-1150959. – Мова : укр. (Дата звернення 01.2022)
21. Шокун, А. Учений і служитель церкви (І. Огієнко) /
А. Шокун // Журавлик. – 2019. – № 11. – С. 5.
22. Шпак, В. Хто має душу, той багатий *135 років від дня
народження Івана Огієнко+ / В. Шпак // Урядовий кур'єр. –
2017. – № 3. – С. 8.
23. Українізація, граматика та Біблія в житті Івана Огієнка
[Електронній ресурс]. – Режим доступу :
https://uacrisis.org/uk/ivan-ogiyenko. – Мова. укр. (Дата
звернення 01. 2022)