1. Моє рідне село – солов’їніїночі,
Чебреціві акацій духмяний нектар…
Усе те, що забути не можу й не хочу,
Це – життя мого частка, Божественний дар!
ЛюбовІгнатова
Для кожної людини найдорожчим, найціннішим і найкращим є те місце, де
вона народилася і виросла. Я горджуся, що проживаю в мальовничому куточку
Полісся – в селі Королівка, що на Київщині. Це славна земля моїх предків, моїх
батьків. Вона має нелегку, трагічну, але в основісвоїйвеличнуі прекраснуісторію.
Мешканці Королівки – люди щирі, трудолюбиві, талановиті. Своєю працею
облагороджують село, оновлюють його. Будуються нові будинки, відкриваються
магазини, а на дорогах я бачу нову сільськогосподарську техніку. Нещодавно
побудували цементний завод. Це мене тішить. Але, звичайно, єще багато проблем,
які потрібно вирішувати разом, громадою, бо сила наша – у єдності, у згуртованій
праці. Розмірковуючи над перспективами розвитку села, зрозуміла, що наше
майбутнє залежить від кожної людини. Чи зможу я особисто змінити село на
краще? Звісно! Хоча б посадити дерево, не кидати папірці на землю, можу
доглядатипам’ятникполеглим воїнам і насадити біля нього багато квітів, а весною
побілити дерева, позагрібати листя. А ще важливо кожному берегти природу, не
дозволятиїї нівечити, бо проблемаекології у нашому селі – одназ найважливіших.
Рій думок чомусь не дає мені спокою. Як би хотілось опинитись у
майбутньому і побачити рідне село через десяткироків! Заплющую очі… і лечу на
крилах фантазії. Машина часузупинилась у мальовничомуі дуже знайомомумісці
– у центрі нашого села Королівки! Я ступаю на різнокольорову бруківку, навколо
– охайні будиночки дбайливих господарів. Вони не буденні, сірі, а розмальовані,
кольорові, світлі, яскраві. Біля них квітують квіти, гордо стоять у зелених шатах
дерева. Дороги рівненькі, чисті, і газони доглянуті, помережані дрібненькими
ромашками і маргаритками. Неподалік – школа. Багато школярів грається на
подвір’ї, а ще більше знаходиться біля великого басейну. На стадіоні також гамір,
шум: проходять змагання. Поряд зі школою – щойно відремонтований Будинок
культури із дзеркальними дверима, він ніби справжній палац, у ньому і бібліотека
незвичайна – цифрова!
Проходжудалі вулицями села. Ось і цементний завод, який працює на повну
потужність, але диму не видно, бо на димарях стоять екологічно чисті фільтри.
Минаю церкву – храм духовності, чистоти і святості, кілька сучасних магазинів,
фельдшерсько-акушерськийпункт і підходжу до парку. Як же він змінився! Дерев
стало менше, їх розчистили, вимостили бруківкою доріжки, поставили лавочки,
2. обладнали дитячиймайданчик, зробилище одинміні-стадіон. Там, де раніше були
бур’яни, квітують розкішні троянди! Це все дбайливі односельці постаралися. І
самі вони веселі, усміхнені. Оптимісти і патріоти. Усі гарно одягнені, неначе на
свято. Дізналася, що життя у кожного щасливе, усі працевлаштовані, отримують
гідні зарплати.
Непомітно на плечі будинків опустився вечір, нагадавши мені, що час
повертатися у реальність. Ступаю тихо, обережно, залишаючи світ своєї фантазії і
мрій. Але ж як було чудово у ньому!
Повертаюся з думкою, що змінити світ, своєсело на краще – у наших руках.
Я вірю, що моя рідна Королівка – маленька краплинка величної держави – буде з
кожним роком розквітати все більше і більше. Це наша свята земля, єдина і
неповторна, це наш маленький рай, найцінніший, найкращий на всій Землі. І ми
докладемо багато праці і зусиль для того, щоб мрії і казка стали реальністю.
Королівко! Земле рідна!
Свята і горда батьківська земля!
Я хочу, щоб шляхи твої розквітли,
Щоби цвіла завжди твоя краса!
Волошки, кущ шавлії, маки в житі,
І мальви біля рідного вікна.
Чебрець, духмяна рута-м’ята і меліса –
Хай квітне все, буяє, як весна!
Я пригорнусь до тебе, земле мила,
Й тобі я низько-низько уклонюсь,
Загляну в вічі твої сині-сині,
І радісно, щасливо усміхнусь.
Скажу:„ Горджусь тобою, Королівко,
І кожний раз я Господа молю,
Щоб ти завжди була згуртована, розквітла,
О! Як же міцно я тебе люблю!”
