2. 1.Особливості економічного розвитку
• У промисловості одночасно мали місце два процеси: завершення
промислового перевороту та економічна криза 1900–1903
рр., котра згодом переросла у велику депресію. Завдяки кризі
спостерігалась концентрація промисловості: дрібні підприємства
розчинялися, а великі зміцнювались та об’єднувались. Похідними
від цього прогресу було утворення монополій у промисловості.
Перша монополія з’явилась у цукрозаводській промисловості ще
у 1887 р. (цукровий синдикат). У 1902 р. з’явились одразу три
монополії: «Продамет», «Трубопроводи», «Продвагон», у 1904 р.
– «Продвугілля». Загалом, в Україні діяло 30 , які мали 60-80%
збуту відповідної продукції.
3. • Одночасно з концентрацією промисловості відбувалась концентрація
капіталу, злиття банківського капіталу з промисловістю. На початку
ХХ ст. мав місце небачений до того приплив іноземного капіталу в
промисловість України, у т. ч. бельгійського, французького,
англійського. В другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. сільському
господарстві уряд намагався зупинити процес обезземелення селян
через стимулювання общинного землеволодіння. Община (як правило
- селянська громада одного села) на чолі з виборним старостою, стала
найнижчою адміністративною ланкою (община – волость – повіт –
губернія). В общині існувала кругова порука за сплату податків.
Община, була власником надільних ділянок та сільгоспугідь, а окремі
члени общини були користувачами наділів. Наділи періодично
перерозподілялись. Така система зрівнювала становище общинників,
запобігала розоренню найбідніших. Разом з тим община обмежувала
господарську ініціативу селян, переділи землі позбавляли стимулу для
її ретельного обробітку.
4. 2. Формування українських політичних партій
• Першою нелегальною українською політичною партією в
Наддніпрянській Україні була Революційна Українська Партія
(РУП), яка сформувалася в січні 1900 р. в Харкові на основі
студентських гуртків. До неї входили: Д. Антонович, Б.
Камінський, Л. Мацієвич та М. Русов. Програму РУП склав М.
Міхновський. Вона була опублікована у Львові у 1900 р. у вигляді
брошури «Самостійна Україна».
5. • Основними положеннями цього документу були: мета партії –
створення незалежної української держави; лідер національного
руху – інтелігенція, що служить своєму народові; засоби
досягнення головної мети – будь-які, включаючи
насильницькі; основні лозунги боротьби – «хто не з нами, той
проти нас», «Україна для українців», «переможемо або
вмремо»; ніяких компромісів з помірними українофілами.
Незабаром у РУП відбувся розкол – багатьом її членам не
подобалася націоналістична категоричність і безкомпромісність
висунутих у брошурі М. Міхновського ідей.
8. • У 1900 р. незалежно від РУП була створена ще одна нелегальна
соціалістична організація – Українська соціалістична партія
(УСП). Її лідерами були Б. Ярошевський та М. Меленевський.
Основною метою програми було створення Демократичної
Республіки із суспільною власністю на засоби виробництва.
• Українська народна партія (1902 р.) представляла
націоналістичний напрямок у політичному житті України початку
ХХ ст. Організаторами УНП виступили М. Міхновський та О.
Макаренко. Партія виступала з позицій цілковитої державної
самостійності України.
9. • До ліберально-демократичної течії українського політикуму варто
віднести Українську демократичну партію (УДП), яка
утворилась у 1904 р. Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко,
Є. Чикаленко. У 1905 р. було опубліковано програму УДП. У ній
засуджувався самодержавно-бюрократичний лад, що протягом
тривалого часу гнітив народи Російської держави, і доводилась
необхідність запровадження конституційної форми правління. У
національному питанні ставилися вимоги: надання широкої
національної автономії Україні; створення Українського сейму,
який міг би самостійно проводити фінансову й економічну
політику, враховуючи загальнодержавні потреби.
10. • Програма відстоювала повноправне використання української
мови в шкільництві, судочинстві, адміністрації. Для вирішення
аграрного питання в Україні передбачалося передати державні,
удільні та монастирські землі у власність краю, щоб за невелику
плату наділити нею тих, хто її обробляє.
13. • У 1904 р. відбувся розкол в УДП і більш радикальні члени
утворили у 1905 р. Українську радикальну партію (Б. Грінченко,
С. Єфремов, Ф. Матушевський). УРП висувала вимоги надання
широкої національно-територіальної автономії Україні, яка
повинна була стати рівноправною складовою частиною
реформованої федеративної держави; виступала за вільне
вживання української мови в школах і адміністративних установах
України тощо. Основні програмні засади УРП зазнавали значного
пливу соціал-демократичних ідей.
15. • У 1904 р. була створена Українська соціал-
демократична спілка («Спілка»). Її лідером був М. Меленський.
Партія в основному базувалася на марксистських ідеях. Вона
прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від
їх національної приналежності.
• У грудні 1905 р. на II з'їзді РУП більшість її учасників на чолі з М.
Поршем, В. Винниченком і С. Петлюрою дійшли висновку про
необхідність об'єднання національної ідеї з марксизмом і
перетворили РУП на Українську соціал-демократичну
робітничу партію (УСДРП). Таким чином, партія визнавала
марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, частково з
робітників і селян. Підкреслюючи національне питання, вона
вимагала автономії України. Крім того, УСДРП вела свою
діяльність незалежно від Російської соціал-демократичної
робітничої партії.
18. • У 1905 р. була створена Українська демократично-радикальна
партія (УДРП). Її лідерами були А. Лотоцький, Є. Чикаленко та
Б. Грінченко. Партія виникла в результаті злиття Української
демократичної партії та Української радикальної партії. Вона
відстоювала ліберально-демократичні позиції, ідею встановлення
в Російській імперії конституційної монархії, яка надала б Україні
автономію в складі Росії.
19. • У 1908 р. була створено Товариство українських поступовців –
нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що
діяла у Наддніпрянській Україні протягом 1908–1917 рр. ТУП було
створено у Києві з ініціативи членів Української демократично-
радикальної партії (УДРП) для координації діяльності українського
національного руху в період наростання реакції в Російській
імперії. Так її лідерами були: М. Грушевський, С. Єфремов та
Є. Чикаленко.
20. • До Товариства українських поступовців, крім УДРП, увійшли діячі
соціал-демократичних (С. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко)
та ліберальних (А. В'язлов, Є. Чикаленко, А. Ніковський та ін.)
організацій, які об'єднались у ній на засадах парламентаризму та
конституціоналізму. Керівним органом ТУП була Рада
(знаходилася у Києві), яка обиралася на щорічних з'їздах
організації. Осередки організації – «громади ТУП» діяли по всій
Україні (близько 60), а також у Петербурзі та Москві. Основні
напрями діяльності ТУП були: культурницька робота (створення
«Просвіт», клубів, поширення видань), виховання національної
свідомості, створення блоків з іншими організаціями у
відстоюванні політичних свобод, участь у виборах і роботі
Державної думи, поширення кооперативного руху. ТУП виступало
за проведення українізації шкільництва, запровадження
української мови у середній школі, судівництві, церковному житті.
21. • Політична програма ТУП зводилась до трьох основних вимог:
впровадженні парламентаризму; перебудови Російської держави
на федеративних засадах; національно-територіальної автономії
України. 3 початку Першої світової війни виникли розходження
серед членів ТУП щодо участі Росії у війні. Одна частина тупівців
(Є. Чикаленко, А. Ніковський та ін.) виступила за поразку Росії у
війні; інша – стояла за повний розгром Австро-Угорщини та
приєднання Галичини до Росії. Восени 1914 р. було прийнято
компромісне рішення – ТУП зайняло нейтральну позицію щодо
війни та воюючих сторін. Рада ТУП засудила російську політику в
окупованій Галичині, а в грудні 1916 р. випустила декларацію під
заголовком «Наша позиція» з вимогами: припинення війни,
надання Україні автономного статусу у федеративній Росії,
забезпечення культурно-національних і політичних прав
українського народу тощо.
24. 3. Революція1905–1907 рр.
Головними причинами революції були:
• поразка Росії у російсько-японській війні 1904–1905 рр. і падіння
авторитету влади;
• зволікання влади з вирішенням аграрного питання;
• потреба припинити національний гніт народів, зокрема в Україні,
– русифікацію;
• жахливі умови праці і життя більшості робітників.
25. • Приводом для початку революційних подій став розстріл мирної
демонстрації у Петербурзі 9 січня 1905 р. Ця подія увійшла в
історію як «кривава неділя». Після цього в різних регіонах імперії
розпочалися збройні повстання. Ради робітничих депутатів та
профспілки висунули такі вимоги: встановлення робітничого
контролю над виробництвом, 8-годинний робочий день,
зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях тощо.
Висувалося гасло «Геть самодержавство». 14 червня 1905 р. в
одеському порту вибухнуло повстання на
панцернику «Потьомкін». У листопаді 1905 р. відбулося
повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.
Шмідтом. Всі збройні виступи було придушено, але царизм
вимушений був піти на тимчасові поступки.
26. • 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав маніфест, яким проголошувались
демократичні свободи (свобода слова, совісті, друку, зборів,
об’єднань) і надання Державній Думі законодавчих прав. Навесні 1906
р. відбулися вибори до І Державної думи. У результаті від України
було обрано 102 депутати від дев'яти українських губерній. Українці
створили в Думі для відстоювання своїх інтересів Українську
парламентську громаду на чолі з чернігівським адвокатом І. Шрагом,
до складу якої увійшли 42 особи. Проте уже 8 липня 1906 р. І Державна
Дума була розпущена, а тому національне питання не вдалося
реалізувати. В січні 1907 р. відбулися вибори до ІІ Державної
Думи. Україну в органі тепер теж представляло 102 депутати, проте
вже від усіх політичних партій. Знову було створено українську фракцію
із 47 осіб, котра вимагала автономії України, запровадження
української мови в систему освіти та державного управління,
створення кафедр української мови, літератури, історії в університетах
тощо.
27. • Але, знову ж таки ІІ Державна Дума була через 102 дні роботи
розпущена. Починаючи з червня 1907 р. відбувається згортання
демократичних реформ. Так 3 червня 1907 р. імператор
підписав новий виборчий закон, який значно обмежив виборчі
права селян і робітників. Прийняття закону без участі Думи було
порушенням Маніфесту 17 жовтня. Тому, події 3 червня 1907 р.
вважають державним переворотом і закінченням російської
революції, а політичний режим, який при цьому склався,
«третьочервневою монархією». В країні почалася реакційна
політика, відомою під назвою «столипінщина» (від прізвища
голови Ради Міністрів Росії – Петра Столипіна (1906–1911 рр.)).
Проти учасників революції були застосовані жорстокі репресії.
28. 4. Столипінська аграрна реформа 1906–1911 рр.
• Придушивши революцію 1905–1907 рр., царський уряд розумів, що
одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо.
Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити
яке запропонував голова Ради Міністрів і міністр внутрішніх
справ П. Столипін. У листопаді 1906 р. ним було видано указ, який
був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі
містились основні положення реформи. При розробці реформи П.
Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького
землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з
часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував
реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської
общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян
(куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і,
одночасно, виробниками додаткового товарного хліба.
30. Столипінська аграрна реформа передбачала:
• ліквідація общинного землеволодіння, передача селянських
наділів у приватну власність;
• кредитне забезпечення новоутворених селянських приватних
господарств (фермерського типу) за допомогою Селянського
земельного банку;
• переселення українських селян з густозаселених українських
губерній у східні регіони Росії (до Сибіру, Північного Кавказу,
Середньої Азії) з метою подолання малоземелля та
господарського освоєння віддалених регіонів.
31. • Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість
об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і переселитися
туди (на хутір) або залишатися на старому помешканні. Столипін у
проведенні реформ зустрів сильний опір як з боку правих, які не
були зацікавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, так
і з боку лівих (особливо есерів, більшовиків), які в розрахунку на
майбутню революцію не бажали зменшувати соціальної напруги
на селі. Селяни, побоюючись розорення, теж опирались реформі.
У вересні 1911 р. Петро Столипін був убитий у Київському
оперному театрі агентом охранки есером Д. Багровим.
32. • Основні терміни, поняття, імена
Основні дати:
1900 р. – Революційна Українська Партія (РУП).
1900 р. – Українська соціалістична партія (УСП).
1902 р. – Українська народна партія (УНП).
1904 р. – Українська демократична партія (УДП).
1905 р. – Українська радикальна партія (УРП).
1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)
1908 р. – Товариство українських поступовців (ТУП).
1905–1907 рр. – революція в Російській імперії.
1906–1911 рр. – земельна реформа П. Столипіна.
33. • Єфремов Сергій - публіцист, літературний критик, історик, один із лідерів
Товариства українських поступовців: його творчий доробок – 3 тис.
опублікованих літературно-критичних статей.
• Інвестиція - довгострокове вкладення капіталу в різногалузеві
підприємства та установи з метою отримання прибутку.
• Відруб - земельна ділянка, що її могли отримати селяни внаслідок
столипінської аграрної реформи, виділившись з общини.
• Левитський Микола - громадський діяч, "артільний батько" України;
ініціатор створення перших в Україні хліборобсько-селянських спілок.
34. • Марксизм - ідеологія, здебільшого, робітничого класу, заснована на ідеї
побудови безкласового (комуністичного) суспільства.
• Страйк - колективне припинення роботи працівниками промисловості,
сільського господарства чи держслужбовцями.
• Цензура - нагляд за друкованими виданнями з метою недопущення
небажаних публікацій.
• Чикаленко Євген - громадський діяч, публіцист, меценат; засновник та
видавець щоденної української газети "Громадська думка", що її випускав
власним коштом.
• Шраг Ілля - громадсько-політичний діяч, адвокат; голова української
парламентської громади, що діяла у першій Державній Думі Росії.
