До 100-річчя подій української революції 1917–1921 років

1. «Правління гетьмана Павла Скоропадського»
(до 100-річчя подій української революції 1917–1921 років )
... це була доба організації Української Держави не
"кустарними" способами, як було до того часу, а методами
державними...
Д. Дорошенко "Мої спомини про недавнє минуле" (1914-1920)
Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український державний
і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.). Походив із
старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився
Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку у
Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс
навчання, а після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-
Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл
аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту. Навчання
військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою.
Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий гвардієць
отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на
Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні
Читинського козачого полку, а повернувся полковником і флігель-ад'ютантом,
нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни
він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин
генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом
8-го армійського корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським
корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої
П. Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий
склад армії. Однак, на вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся
виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не
єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких
військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського
командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і
наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.

2. До весни 1918 р. широким верствам населення України вже набридли революція й
хаос. Закономірно, що ці настрої переважали серед заможних селян, дрібних підприємців
та бізнесменів, великих землевласників. Австрійці та німці в Україні також всіляко
прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня
представники цих груп таємно домовилися замінити Центральну Раду консервативним
українським.
Скоропадський, на той час голова Української Народної Громади - союзу
землевласників і військових - на Хліборобському конгресі був обраний гетьманом
України.
29 квітня 2018 року виповнюється 100 років від проголошення
Української Держави. Її утворення означало рішучий поворот
соціально-політичного та культурного розвитку України в бік
західноєвропейської цивілізації, опертя на її правове й духовне
підґрунтя. У «Грамоті до всього українського народу від 29
квітня 1918 р.» зазначалося, що «права приватної власності як
фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній
мірі». Творці Української Держави 1918 року розглядали
інститут Гетьманства не як засіб подолання або ліквідації всіх
інших українських політичних течій, а як засіб національної
інтеграції, налагодження співпраці між усіма класовими
групами та організаціями.
За короткий період часу Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся
верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою,
перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу
реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано
низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна,
реорганізовано і зміцнено флот, сформованно 60-тисячну регулярну армію, відкрито
понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-
Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український
історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку,
Українську Академію Наук.
Гетьману вдалося втілити в життя те, чого марно домагалася соціалістична
Центральна Рада. Було створено центральний адміністративний апарат, Державний сенат,
налагоджено судову справу, ухвалено низку нових законів. Українську Державу визнала
ціла низка країн, які розпочали з нею дипломатичні відносини. Вперше цивілізований світ
почав сприймати Україну як незалежну державу, а не як частину Росії. Загальновідомі
успіхи Гетьманату в культурній та науково-освітній царинах, про що промовисто свідчать
два відкритих українських університети, Національна академія наук, десятки українських
середніх навчальних закладів, які утримувалися державою.
Восени 1918 року зовнішньополітичні орієнтири Павла Скоропадського круто
змінились: листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили крах його
політичних партнерів, що підірвало основу стабільності гетьманської влади, і 14
листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про
федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія -
нелегальне урядове формування, створене 13 листопада на таємних зборах опозиційного

3. гетьману Українського Національного Союзу, - закликала до повстання проти
Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.
14 грудня 1918 року, втративши підтримку як російських монархічних кіл та
українських політичних партій, так і австро-німецьких союзників, гетьман України Павло
Скоропадський зрікся влади, передав її своєму уряду, а той у свою чергу передав
повноваження Директорії на чолі з Володимиром Винниченком.
«Я, гетьман усієї України, протягом семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб
вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил
справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись
виключно добром України, відмовляюся від влади»
З тексту зречення П. Скоропадського від влади
В 1919 році Павло Скоропадський емігрував до Швейцарії, згодом переїхав до
Німеччини, де в 1937 році створив Союз гетьманців-державників з відділеннями У США та
Канаді. Під час Другої Світової війни Скоропадський безуспішно намагався зав'язати діалог
українських політиків з гітлерівцями щодо створення незалежної монархічної України. Помер
Павло Скоропадський в 1945 році в Баварії від випадкового поранення під час бомбардування.
Політики гетьмана Скоропадського
Досвід державотворчої роботи в період Другого Гетьманату, попри її
короткотривалість, важко переоцінити. Було продемонстровано ефективність політики
соціального партнерства, класових компромісів і національного примирення. Протягом
семи з половиною місяців на тлі руйнівних соціальних експериментів більшовиків, які
тривали в сусідній Росії, в Україні налагоджувалося нормальне економічне та соціальне
життя. Гетьманський уряд взяв курс на послідовне проведення реформ, які мали вивести
Українську Державу з розрухи та соціального хаосу й спрямувати її в сім’ю модерних
цивілізованих країн тогочасного європейського світу. Завдяки залученню до справи
висококваліфікованих спеціалістів розпочалося налагодження нормального економічного
життя. Було введено національну тверду валюту, засновано банківську систему, розпочато
підготовку земельної реформи. Проект аграрних перетворень передбачав примусовий
викуп державою всіх великих земельних маєтків, її парцеляцію між селянами за
допомогою Державного земельного банку. Намічені перетворення мали дати поштовх
потужному соціально-економічному розвитку України.
Окремо варто сказати про військове
будівництво в Українській Державі.
Маючи за собою чималий практичний
досвід у цій сфері, гетьман усвідомлював,
що закріпити незалежність України
можна буде лише тоді, коли буде
створено боєздатну регулярну армію.
Військове будівництво, попри його
гальмування командуванням австро-
німецьких військ, яке боялося сильної
української армії, ґрунтувалося на
військових досягненнях тогочасного Гетьман з прем’єр-міністром Ф.Лизогубом та офіцерами.
цивілізованого світу. В центрі ад’ютант О.Сахно-Устимович. Київ, 1918 р.

4. Прихильник міцної влади, Скоропадський зробив свою державу диктаторською, за
формою, з атрибутами національної традиції – за політичною суттю. У його руках була
зосереджена величезна влада: гетьман мав право оголошувати амністію, затверджувати склад
кабінету Ради міністрів, призначати його голову, затверджувати військовий чи надзвичайний стан.
У зовнішній політиці новий гетьман досягає значного прориву. За півроку Українську
Державу визнають 30 країн. 10 з них відкривають на нашій території свої представництва.
Мотивація цього занадто проста і навіть банальна: гетьман – монарх, а влада його не більшовицька.
Підписання українсько-російської угоди про перемир’я і зараз у багатьох викликає
суперечливі погляди і думки. Але ж на той час так було ліпше, бо краще мир, аніж війна.
Заслуговує на особливу увагу намагання Павла Петровича відновити козацький
стан. Він хотів зробити його привілейованим.
І у внутрішній політиці гетьман намагався діяти послідовно. Великої актуальності
набуло аграрне питання. Скоропадський повернув у приватну власність поміщицькі
землеволодіння, які були відібрані радянською владою. Гетьман розумів, що поміщики-
землевласники – це господарі, які вміють хазяйнувати на землі. Але ж, на превеликий
жаль, не могло бути держави, де власниками були б всі і де була б майнова рівність. Це
утопія. Той, на кого покладали надії, прорахувався.
Виключний внесок у розвиток і становлення Української Держави гетьман зробив
своєю культурною політикою. Вона була доволі прогресивною, новою, багатообіцяючою.
Серед її досягнень – українізація всіх сфер життя, зокрема, держапарату та освіти з
введенням в ній Закону про обов’язкове вивчення української мови, літератури, історії та
географії. Реалізацією політики українізації стало відкриття національних університетів у
Києві та Кам’янці-Подільському. Безперечно, що такий крок був позитивним.
Українська Академія Наук (УАН) – також наслідок культурно-
освітньої політики очільника Української Держави. Першим
президентом УАН став В.Вернадський, а професорами –
Д.Багалій, А.Кримський, М.Кащенко та інші. Скоропадський
також посприяв створенню Національної Бібліотеки,
Національного Архіву, Національної галереї мистецтв,
Національного історичного музею, Національного театру. За
півроку Скоропадський зробив набагато більше, ніж УЦР за
весь період свого функціонування.
За правління гетьмана майже не спостерігалося внутрішніх конфліктів. Його
політика була надзвичайно ефективною і корисною для держави. Це дійсно були прояви
українського патріотизму і національної свідомості. Саме через це Скоропадський
заслужив великий авторитет серед інтелігенції і, звичайно ж, міцну підтримку з її боку.
Та ідеальним нічого не буває. Не винятком є і політика цього державного діяча, яка
у у окремих її моментах була досить суперечливою. Величезним недоліком було те, що
очільник Української Держави вів вузько класову діяльність, покладючись суто на
багатих, і нехтуючи думкою та інтересами селян і робітників, яким це надзвичайно не
подобалося, бо під час правління УЦР вони встигли відчути певних демократичних
свобод. Через це основна категорія населення буле невдоволена соціальною політикою
Скоропадського. Невдоволення народу підсилювало й перебування на Україні німців, які
поводили себе досить нахабно.

5. Своєрідні підсумки цього досить короткого огляду можна зробити словами Ореста
Субтельного, відомого канадського історика: «Гетьманат проіснував менше восьми
місяців, протягом яких реальна влада перебувала в руках німців, а його власний вплив був
обмежений»…
Родинне життя П. Скоропадського
Особисте й родинне життя державця, взаємини із дружиною, дітьми та
найближчими родичами досі маловідомі. Утім, характер цих стосунків істотно впливав і
на суспільно-політичну працю глави родини. Поруч із гетьманом Скоропадським у житті
була дивовижна жінка, яка стала для нього натхненницею і опорою. Гетьмана важко
уявити без Олександри Скоропадської, у шлюбі з якою він прожив майже 47 років.
Подружжя виховувало шістьох дітей: трьох доньок і трьох синів.
Олександра Дурново мала родинні зв’язки з
аристократичними родами Кочубеїв, Олсуф’євих,
Білосельських-Білозерських, Волконських та ін., які
відіграли свою роль в українській та російській
минувшині. Згідно зі своєю сімейною традицією вона
почувалася росіянкою, однак продемонструвала
абсолютне розуміння історичного значення
діяльності Павла Скоропадського, який після
тривалої служби імперії став гетьманом України.
Російська аристократка Олександра Петрівна
Дурново повністю вписалася в українську традицію
Скоропадських і жодною мірою не схиляла своїх
дітей до сповідування ксенофобських поглядів
російської еліти. Як свідчить гетьманівна Олена
Скоропадська, і Марія, і Данило, і Єлизавета
повністю почувалися українцями. Коли родина на
літні місяці виїздила до своїх маєтків у Тростянці й Полошках, усі троє вони опинялись у
відповідній мовній стихії, просто спілкуючись із сільськими дітьми, пізніше вивчали
українську, читаючи книжки.
Олександра була справжньою опорою своєму чоловікові й душею родини, де
панували українська духовність, усвідомлення суспільної ролі Скоропадських у
вітчизняному історичному процесі й тогочасному політичному житті. Цю традицію вона
передала своїм дітям.
Еміграція
Коли 14 грудня 1918-го, не протримавшись і восьми місяців, гетьманат
Скоропадського впав, Його Ясновельможності з родиною довелося тікати за кордон. На
нього полювали і петлюрівці, і більшовики, тож на батьківщині Скоропадського «з усіх
боків» чекала шибениця. Врятував його знайомий німецький лікар – обмотав бинтами з
ніг до голови як пораненого, і гетьманові вдалося виїхати в німецькому санітарному
поїзді.
Дітей із гувернанткою подружжя Скоропадських вислало з революційної
України ще до падіння гетьманської держави, а ось дружина Павла Петровича

6. Олександра Дурново-Скоропадська змогла виїхати з Києва до Фінляндії лише через кілька
тижнів. На той час вона носила під серцем Оленку – наймолодша донька гетьмана
народилася вже в Німеччині.
Знову разом сім’я зібралася аж через півроку – доти батьки марно розшукували
дітей, а Марійка, Єлизавета, неповносправний Петро та Данило нічого не знали про долю
тата й мами. Про те, що діти з нянею й управителем батьківським маєтком живі-здорові,
Павло та Олександра вже в Німеччині почули від знайомого, який випадково зустрів їх на
Великдень у російській церкві в Римі.
У 1921-му Павло Скоропадський знову став гетьманом – тепер уже в еміграції. «До
батька звернулися українці, які опинилися на той час у Західній Європі, – згадувала Олена
Отт-Скоропадська. – Серед них були В’ячеслав Липинський і Дмитро Дорошенко. І
батько погодився повернутися до української спра­­ви та очолити гетьманський рух. Він
тоді жив у Швейцарії, але зрозумів, що для України там нічого не зробить, тож виїхав до
Берліна».
До завершення Другої світової війни гетьманова сім’я мешкала у Ванзее –
північно-західному передмісті німецької столиці. У їхньому будинку на Альзенштрасе, 19
постійно було багато гостей – учасники гетьманського руху збиралися на наради, українці
приходили на гостину до співвітчизників. Гетьман отримував від німецького уряду
пенсію, але на те, щоб усіх наділити й нагодувати, її не вистачало. Рятувало присадибне
господарство – і Ясновельможний, і його аристократичного роду дружина поралися на
городі, годували худобу.
Відданість Олександри Скоропадської своєму чоловікові та українській справі
виразно проявилася після трагічної загибелі гетьмана.
Ще до війни Павло Петрович завбачливо розпорядився, що в разі його смерті син
Данило, який від 1939 року мешкав у Великій Британії, стане спадкоємцем із
відповідними правами та обов’язками щодо гетьманського руху. У разі неможливості це
здійснити провід мав перейти до найстаршої особи в родині. Ситуація весни 1945 року не
давала змоги чекати на повернення гетьманича Данила, адже в Німеччині тоді скупчилися
десятки тисяч українців – військовополонених і примусових робітників, чимало з яких
улилися в гетьманський рух, що вимагало безперервності політичної роботи. Саме цим
було продиктоване надзвичайно сміливе рішення гетьманової Олександри Скоропадської
перебрати на себе керівництво рухом до моменту, коли вона зможе передати чоловікову
справу в руки Данила. Гетьманич очолив верховний провід Союзу гетьманців-
державників у 1948 році. Після його загадкової смерті у 1957-му керманичем організації
стала Марія Скоропадська. 1959-го, коли не стало і її, керівництво рухом перебрала
гетьманівна Єлизавета, яка теж була його провідником до кінця життя, до 1976 року.
Відтоді обов’язки старшого в роду Скоропадських перейшли до наймолодшої доньки
Олени. Її зусилля спрямовані передусім на поширення інформації про життя й діяльність
батька – гетьмана Павла Скоропадського та сприяння науковим дослідженням з історії
їхнього роду.
Усі члени родини гетьмана, які померли в еміграції, спочивають у могилі під
кручами Небельгорна, окрім гетьманича Данила, похованого у Великій Британії.

7. Прорахунки Павла Скоропадського, що мали фатальні наслідки для нього і
Української держави
1. Повернення поміщиків у свої маєтки і репресії по відношенню до селян. У результаті на
селі почався потужний повстанський рух. Цим відразу ж скористалися більшовики для
своєї антиурядової агітації.
2. Зосередження в своїх руках майже диктаторських повноважень. Заборона діяльності
партій та фактична ліквідація українського парламентаризму.
3. Аграрне питання на практиці залишився невирішеним. Селяни, які складали переважну
більшість населення України, так нічого і не отримали.
4. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин в умовах, коли більшовики в Росії
обіцяли лише 8. Відповідно, росло соціальне невдоволення. Заборона страйків викликала
опір робітників.
5. Зайняття чиновницьких посад переважно російськими фахівцями, які ставилися до
української справи досить нещиро.
6. Орієнтація тільки на заможні верстви населення, нехтування інтересами бідноти і
середнього класу. В умовах постреволюційної дійсності така політика призводила до
невдоволення.
7. Повна залежність від німецько-австрійської військової адміністрації. Передача їй
багатьох урядових функцій, наприклад, дозвіл на здійснення військово-польових судів над
українськими громадянами. В результаті, втративши німецьку підтримку, гетьманський
уряд не зміг втримати владу і дуже швидко пав.
8. Ухвалення П. Скоропадським Акту про федерацію з майбутньою небільшовицькою
Росією в останні дні свого правління. Тим самим перекреслені головні досягнення на
шляху державного будівництва.
Детальніше можна почитати за посиланнями:
• Гетьманат Павла Скоропадського (29 квітня 1918 – 26 грудня 1918) // Український
Історик. – Режим доступу : http://istoryk.in.ua/getmanat-pavla-skoropadskogo-29-
kvitnya-1918-26-grudnya-1918/
• Гетьманат П. Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика Української
держави // Історія України. – Режим доступу : http://histua.com/istoriya-
ukraini/novitnij-chas/getmanat-p-skoropadskogo
• Гетьман Павло Скоропадський // Незалежний інформаційно-освітній ресурс
«Haidamaka». – Режим доступу : http://haidamaka.org.ua/0080.html
• Калакура Я.С. Три образи гетьманату П. Скоропадського в українській
історіографії / Я.С. Калакура // Національна та історична пам’ять. – С. 56-66. –
Режим доступу : file:///C:/Users/lyuba45/Desktop/Ntip_2013_7_10.pdf

8. • Калинчук Д. Операція «Федерація з Росією» гетьмана Скоропадського / Дмитро
Калинчук // Тиждень.ua. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/History/65078
• Лазарович М. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського / М.Лазарович,
Н. Лазарович // Історія України : навч. посібник. – К.: Знання, 2012. – 438. – Режим
доступу :
http://pidruchniki.com/15231210/istoriya/ukrayinska_derzhava_getmana_skoropadskogo
• Нестеренко В. Національна політика Української Держави. Гетьманат Павла
Скоропадського / В. Нестеренко // Вісник КНЛУ. Серія Історія, економіка,
філософія. – 2012. – Випуск 17. – С. 87-93. – Режим доступу :
file:///C:/Users/lyuba45/Desktop/62497-128429-1-SM.pdf
• Павло Скоропадський - гетьман, який зробив сильну і самодостатню Україну // сайт
«Герої України». – Режим доступу : http://heroes.profi-forex.org/ua/skoropadskij-pavlo-
petrovich
• Павло Скоропадський. Цікаві факти //Довідник цікавих фактів та корисних знань
DOVIDKA.BIZ.UA.– Режим доступу : http://dovidka.biz.ua/pavlo-skoropadskiy-tsikavi-
fakti
• Пиріг Р. 29 квітня 1918 року складний і суперечливий поступ Української революції
був зупинений державним переворотом... / Руслан Пиріг // сайт ZN.UA. – Режим
доступу : https://dt.ua/SOCIETY/yaku_derzhavu_buduvav_pavlo_skoropadskiy.html
• Проданюк Ф. Національно-культурна політика П Скоропадського / Ф. Проданюк //
Українознавчий альманах. – 2005. – Випуск 5. – С. 138-140. – Режим доступу :
http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/Almanac/Almanac%2005/prodaniuk.pdf
• Самостійник чи федераліст? Правда про Гетьмана Павла Скоропадського –
ШИКАҐО : Видання Союзу Гетьманців Державників Америки, 1935. – Режим
доступу : https://uk.wikisource.org/wiki/Правда_про_Гетьмана_Скоропадського
• Терещенко Ю. Чим цінна спадщина Української Держави Павла Скоропадського /
Юрій Терещенко // Тиждень.ua. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/History/206994
• Фігурний Ю. С. Державотворча та етнонацієтворча діяльність українського гетьмана
Павла Скоропадського в українознавчому вимірі / Ю. С. Фігурний. – К., НДІУ. –
2008. – 128 с. .– Режим доступу : http://ndiu.org.ua/images/book/fig.derg.pdf