Іінформаційно-бібліографічний список літератури присвячено відомому театральному діячу Гнату Юрі.

1. Управління культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека № 159
До 130-річчя від дня народження
Інформаційно-бібліографічний список літератури
Київ, 2018

2. 2
Театральні шляхи Гната Юри : інформаційно-
бібліографічний список літератури / уклад. І. В. Рудік,
бібліотека № 159 ЦБС Дарницького району м. Києва. –
Київ, 2018. – 11 с.
Іінформаційно-бібліографічний список літератури
присвячено відомому театральному діячу Гнату Юрі.
Список розрахований на широке коло користувачів.
При його укладанні використана література з фондів
бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Нарис складається з таких розділів:
I. Легенда українського театру
II. Основні дати життя та творчості Гната Юри
III. Творчість Гната Юри
IV. Літературні твори Гната Юри
V. Література про Гната Юру
VI. Джерела з Інтернету
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В.

3. 3
«Так чого ж ви тоді питаєте мене, де в
Гната Юри талант? Усередині в його
талант! В культурі сценічній, в мистецькій
обробці кожного типу, в любові до свого
діла, в енергії і в надлюдській роботі є його
талант. А ви питаєте – де?.. »
Остап Вишня
I. Легенда українського театру
Гнат Юра свої спогади «Шлях на сцену» розпочинає
так: «Мабуть, як майже всі мемуаристи, почну з батьків
та де народився. Правда, про це свого часу розповів
знаєте хто? Остап Вишня у гуморесці «Гнат Юра»» [1, с.
19]. Прочитаймо, що ж пише про митця гуморист Остап
Вишня: «Юри Гната не бачили
ніколи? Отакунький. Худенький,
маленький, а волосся довге,
покришкою… Отак як подивишся на
нього – руками розводиш: у чім там
<…> талант держиться? Де там він
міститься?
Гнат Юра у ролі Швейка
<…> А звідки Гнат Юра взявся? Гнат Юра
народився… Народився він у селі Федварі,

4. 4
Олександрійського повіту на Херсонщині, 1888 року…
Народився, як кажуть, от батьків. Батьки в його були
селяни, самі на себе працювали, самі їли… Найманої
праці не експлуатували й самі народжували дітей.
Урожай на дітей у їх був вищий от середнього <…>» [2,
с.115].
Гнат Петрович на це у своїх спогадах зауважує: «Тут
я хочу дещо уточнити. Дітей було у батьків аж
тринадцятеро, а залишилось живими лише четверо: я,
Терентій, Олександр і Тетяна» [1. с. 20].
Родина Юрів
Народився
Гнат Петрович 8
січня 1888 року в
селі Федвар (село
Підлісне
Олександрівського
району
Кіровоградської області) у сім’ї селянина. У 1904 році
розпочав сценічну діяльність в аматорському гуртку.
Через три роки став професійним актором у трупі
С. Максимовича. Надалі Гнат Юра працював разом з
Лесем Курбасом у Львові в театрі «Руська бесіда».
У роки першої світової війни він перебував у
російському та австрійському таборах для інтернованих
осіб, потім був мобілізований до царської армії.
У 1917 – 1919 роках Гнат Юра був актором і
режисером у київському Молодому театрі та Першому
державному театрі України ім. Тараса Шевченка.

5. 5
1920-го року Гнат Петрович став одним із
засновників українського драматичного театру
ім. І. Франка у Вінниці. Це нинішній знаменитий
столичний театр ім. І. Франка. Тоді ж це був приватний
театр на колесах. Він показував свої спектаклі на
цукроварнях Черкащини й Поділля. В умовах голоду з
артистами розраховувались цукром.
У цьому театрі акторів Юрів було троє: Гнат Юра,
його старший брат Терешко і молодший Сашко (який мав
псевдонім Юра-Юрський). Сестра Гната Юри Тетяна теж
була артисткою. Із дітьми мандрувала їхня мати –
Меланія Григорівна, вона варила всім їсти. На гастролях
у Вінниці вона померла, там же була й похована.
Щодо походження прізвища Юра, то воно нібито з
Франції, де є Юрські гори. Своїм предком вони вважали
наполеонівського солдата, який не повернувся до
Франції, а залишився на Херсонщині. До речі, Гнат Юра
дуже добро грав роль Фігаро, з французьким
темпераментом.
Вінницький театр ім. І. Франка справив на владу
таке враження, що вона зробила театр державним й
перевела до Харкова, який тоді був столицею України. З
1923 року Гнат Юра працює в Харкові. А з 1926 року він
– у Київському академічному українському
драматичному театрі ім. І. Франка. У Київ з Харкова
театр ім. І. Франка потрапив таким чином: 1926-го року
актори театру гастролювали у Москві, збиралися до
Франції. Та коли повернулися до Харкова, дізналися, що
столичним театром стає «Березіль» Леся Курбаса, тому
що він прогресивніший, а театр ім. І. Франка переводять
до Києва, у провінцію. Цікаво, що в Києві поруч із

6. 6
театром, де нині стоїть пам’ятник Іванові Франку, в той
час стояла хата, за тином росли соняхи й паслись кози.
Вже за рік театр ім. І. Франка здобув прихільність киян.
До 1961 року Гнат Юра був художнім керівником і
режисером київського театру ім. І. Франка, підготувавши
близько ста вистав. Спочатку Гнат Юра переважно
імітував репертуар Молодого театру, ставив драми
В. Винниченка й сучасні західно-європейські п’єси. З
1929 року перейшов переважно на
український та російський
репертуар.
Г. Юра
На формування Гната Юри-
актора вплинули традиції
українського театру і, зокрема,
творчість М. Кропивницького,
П. Саксаганського, М. Садовського,
М. Заньковецької. Найкраще він проявив себе у
комедійних та характерних образах : Копистка («97»
М. Куліша), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше),
Стьопочка Крамарюк, Бонавентура, Мартин Боруля
(«Житейське море», «Сто тисяч», «Мартин Боруля»
І. Карпенка-Карого), Швейк («Пригоди бравого вояка
Швейка» Ярослава Гашека), Освальд («Примари»
Г. Ібсена), Калеб («У пущі» Л. Українки).
Гнат Юра знімався на кіностудіїі ім. О. Довженка
та Київській студії науково-популярних фільмів. Він
виконував ролі у фільмах «Прометей», «Кармелюк»,

7. 7
«Тарас Шевченко», «Чисте небо», «Балада про солдата»,
«Пам’ять» тощо.
Займався Гнат Юра і педагогічною діяльністю, був
професором Київського інституту театрального
мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Написав він і
літературні праці з питань театрального мистецтва: «20
років» (1940), «Життя і сцена» (1962), «Режисер у театрі»
(1962).
Гнат Юра був двічі лауреатом Державної премії
СРСР.
Помер Гнат Юра 18 січня
1966 року. Похований в Києві на
Байковому кладовищі, поруч
похована його дружина – Ольга
Іванівна.
Пам’ятник Гнату Юрі в ролі
Швейка , встановлений перед
театром ім. І. Франка
Ім’я Гната Юри носить з 1967
року одна із вулиць на Борщагівці
(Микільська Борщагівка) у Києві. По вулиці Ольгінській
на будинку № 2/1, де він жив в 1944 – 1966 роках,
встановлено меморіальну дошку його імені (бронза,
барельєф, скульптор Ю. Синькевич, архітектор А.
Сницарев). В селі Підлісне, на малій батьківщині митця,
встановлений пам’ятник-погруддя.

8. 8
II. Основні дати життя та творчості
Гната Юри
 8 січня 1888 р. – народився
 1904 р. – розпочав сценічну діяльність в
аматорському гуртку
 1907 р. – вступає на професійну сцену в трупу
Максимова
 1913 – 1914 рр. – працює у театрі «Руська бесіда»
 На початку першої світової війни – арештований
австрійцями як російський підданий
 1917 – 1918 рр. – актор і режисер у Молодому
театрі в Києві
 1920 р. – створює у Вінниці театр ім. І. Франка
 1923 р. – театр гастролює на Донеччині, отримує
статус державного й перебирається до Харкова
 1924 р. – у Харкові народжується син Юрій
 1926 р. – театр ім. І. Франка переводять до Києва
 1940 р. – театр стає академічним, а Г. Юра –
народним артистом СРСР
 18 січня 1966 р. – помирає у Києві, похований на
Байковому кладовищі
III. Творчість Гната Юри
Театральні ролі
 Копистка («97» М. Куліша)
 Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше)

9. 9
 Стьопочка Крамарюк, Бонавентура, Мартин
Боруля («Житейське море», «Сто тисяч», «Мартин
Боруля» І. Карпенка-Карого)
 Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка»
Ярослава Гашека)
 Освальд («Примари» Г. Ібсена)
 Калеб («У пущі» Л. Українки)
Фільмографія
 «Прометей» (1936, актор)
 «Кармелюк» (1938, актор)
 «Щорс» (1939, актор)
 «Тарас Шевченко» (1951, актор)
 «Незабутній 1919 рік» (1952, актор)
 «В степах України» (1952, співрежисер)
 «Украдене щастя» (1952, співрежисер)
 «Мартин Боруля» (1953 актор та співрежисер)
 «Сто тисяч» (1958, актор та співрежисер)
IV. Літературні твори Г. Юри
1. Юра, Г. П. Моє життя / Г. П. Юра. – Київ :
Мистецтво, 1987. – 183 с. : іл.
V. Література про Гната Юру
2. Вишня, О. Фейлетони, гуморески, усмішки,
щоденникові записи / Остап Вишня. – Київ :
Наукова думка, 1984. – 557 с.

10. 10
3. Енциклопедія історії України : в 6 т. / [редкол.:
В. А. Смолій (голова) та ін.]. – Київ : Наукова
думка, 2013. – Т. 10 : Т-Я. – С. 701.
4. Капельгородська, Н. М. Кіномистецтво України в
біографіях / Н. М. Капельгородська,
Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. – Київ : АВДІ,
2004. – С. 689-690.
VI. Джерела з Інтернету
5. Гнат Юра [Електронний ресурс] . – Режим
доступу : http://megogo.net/ru/name/29994-gnat-
yura.html. – Назва з екрана. – Мова : рос.
6. Гнат Юра [Електронний ресурс] : Великі
Українці. – Режим доступу :
https://velykiukrainci.livejournal.com/27663.html.
– Назва з екрана. – Мова : укр.
7. Жежера, В. Гнат (Игнатий) Юра [Електронний
ресурс] / Виталий Жежера. – Режим доступу :
http://www.kino-
teatr.ru/kino/acter/m/sov/12702/bio/. – Назва з
екрана. – Мова : рос.
8. Жежера, В. Гнат Юра був нащадком
наполеонівського солдата [Електронний
ресурс] / Віталій Жежера. – Режим доступу :
https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_gnat-
ura-buv-naschadkom-napoleonivskogo-
soldata/201238. – Назва з екрана. – Мова : укр.
9. Заболотная, В. 27 мая в Киеве откроется
памятник Гнату Юре — основателю Театра им.
И. Франко [Електронний ресурс] :

11. 11
Перекрестные дороги основателей / Валентина
Заболотная. – Режим доступу :
https://day.kyiv.ua/ru/article/kultura/perekrestnye-
dorogi-osnovateley. – Назва з екрана. – Мова :
рос.