1. Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір´ю
(рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того,
щоб її приспати. Коли вгамовуються, стихають людські чвари, коли
натруджена – вечірня чи вранішня – земля дихає безгомінням, коли
помислам і надіям відкриваються простір і небо, а світ стаємилосерднішим,
ближчим до серця-, тоді в серці матері народжується пісня, тоді над
колискою вона щемно, тремтливо і ніжно виспівує свою незглибиму душу.
Кожна мелодія, кожна пісенна крапля повинна світитись до людей
своїм чистим і ніжним звучанням. Як діюче джерело світитися своєю
чистотою – адже з нього черпають снагу і люди, і лани широкополі, і луки, і
дерева. Мелодія людської душі – джерело одвічне, і треба лише частіше
припадати до нього, черпати наснагу, збагачуватись і голосом, і наспівом.
Пісня, зокрема і колискова, має співатись, даруючи людям чарівну
красу мелодій, неоціненне слово народного животвору. Як на мене, то
колискова пісня твориться під знаками води, землі і сонця. Тому вони і
присутні у мелодіях, у слові як неодмінні частки природної стихії.
Характерною ознакою українських колискових пісень є те, що вони
здебільшого не багатослівні, дві-три строфи. Проте завжди глибокі за змістом
і завджи у них присутня дія, твориться картина життя.
У віршах же ми бачимо рядки-повтори – і не лише для ритмомелодики,
а задля того, щою у своїх повторах-закликаннях чи побажаннях мати змогла
висловити всі людські і власні надії, виспівати і смуток і радість, і вимріяні
сподівання.
Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням
міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і ґенезис
жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять,
що не лише образно-тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною
будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні
виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, як і замовляння,
привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти
від зла, сприяти її здоров´ю і швидкому ростові.
Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у
колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір
їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з´являється у
переважній більшості творів — закликання чи запрошення сну до дитини. У
ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може
заспокоїти і приспати дитину. Не розуміючи природи сну і не маючи змоги її
пояснити, різні народи по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх
давніх уявленнях відбилося стійке переконання, що сон — не властивий
людині фізичний стан, а привнесений із зовні вплив якоїсь духовної
2. надприродної сили, зв´язок із потойбічним світом духів. Звідси у східнослов
´янському фольклорі персоніфіковані образи Сну і Дрімоти:
Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота, Питається Сон
Дрімоти: «Де будемо ночувати?» «Де хатина є тепленька, де дитина є
маленька, Там будемо ночувати, дитиночку присипляти»...
У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене: дитина
засинає не від самої присутності Сну чи Дрімоти, а від «спання», яке Сон
носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Сон і
Дрімота — міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони
уподібнюються до людей: ходять, розмовляють між собою, розподіляють
обов´язки.
3. Ой ходить сон коло вікон, (Двічі)
А дрімота коло плота. (Двічі)
Питається сон дрімоти: (Двічі)
Де ж ми будем ночувати? (Двічі)
Там ми будем ночувати, (Двічі)
Де хатина теплесенька. (Двічі)
Там ми будем ночувати, (Двічі)
Мале дитя колихати! (Двічі)
