The Ukraine

1. Департамент освіти та науки
Івано-Франківської міської ради
Інформаційно-методичний центр
Обіймемося, браття, ми ж бо є
українці!
(Збірник сценаріїв тематичних
культурно-мистецьких заходів до
державних свят та пам’ятних дат)
Івано-Франківськ
2017

2. ББК
74.200.58
Обіймемося, браття, ми ж бо є українці! (збірник
сценаріїв позакласних заходів на відзначення літературних свят).
/ Упор.: А.Рудак, Н.Рущак, - Івано-Франківськ: ІМЦ
Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради,
2017.- с. 232.
Матеріали підготували вчителі української мови та
літератури міста.
Відповідальна за випуск:
О.Савка, директор інформаційно-
методичного центру Департаменту освіти
та науки Івано-Франківської міської ради
Упорядники:
А.Рудак, спеціаліст Департаменту освіти
та науки Івано-Франківської міської ради;
Н.Рущак, методист ІМЦ Департаменту
освіти та науки Івано-Франківської
міської ради.
Художнє оформлення та комп’ютерна верстка:
Р.Бадулін, завідувач комп’ютерного центру
Департаменту освіти та науки Івано-
Франківської міської ради;
О.Мах, методист ІМЦ Департаменту освіти
та науки Івано-Франківської міської ради.
Рекомендовано до друку методичною радою
інформаційно-методичного центру Департаменту освіти та
науки Івано-Франківської міської ради від 14.02.2017 р.,
протокол № 3.
2

3. ЗМІСТ
Вступ ……………………………………...………..……………… 5
Літературно-музична композиція, присвячена 135-ій річниці від
дня народження Б.Лепкого «Для України треба не тільки
вмирати, але й жити…». І. Тугай, О. Хибінь, учителі української
мови та літератури НВК «Школа-гімназія №3» ………..………. 6
Видатні українці неукраїнського походження. Василь Вишива-
ний (Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький). Бабак С.Д.,
учитель української мови та літератури ЗШ № 16 ……………. 19
Дари безсмертя через музику смерті. Галуга-Гринчак С.О.,
учитель української мови та літератури природничо-
математичного ліцею .…………………………………………… 44
Сценарій свята. «З родини йде життя людини». Галуга-Гринчак
С.О., учитель української мови та літератури природничо-
математичного ліцею ………………….…………………...……. 51
Сценарій тематичного вечора. «Якщо не гориш, то нема чого й
тліти…». Галуга-Гринчак С.О., учитель української мови і
літератури природничо-математичного ліцею …………...…… 64
Крути – героїзм молодих. Галуга-Гринчак С.О., учитель україн-
ської мови та літератури природничо-математичного ліцею .... 70
Свято матері. Галуга-Гринчак С.О., учитель української мови та
літератури природничо-математичного ліцею …………...…… 74
Виховний позакласний захід на тему « Повернення забутих
імен» (присвячено річниці з дня народження О. Стороженка).
Латишевська О.Д., учитель української мови та літератури
ЗШ № 13 ……………………………...……………………..……. 84
Образ матері у творчості письменників Прикарпаття. Горін
О.М., учитель української мови та літератури ЗШ №16 …...…. 89
Сценарій родинного святa «Моя Батьківщина – Україна». Лонич
Б.Б, учитель української мови та літератури ЗШ №24 ………..
94
Чорнобиль – краса і біль України. Козак О.О., учитель
української мови та літератури ЗШ №24 …………...……....… 106
Сценарій виховного заходу, присвяченого героям Небесної сотні
та воїнам АТО «Герої не вмирають». Шпільчак М.В., учитель
української мови та літератури ЗШ № 24 ……………...…...… 117
3

4. Літературно-музична композиція «Я єсть народ, якого правди
сила ніким звойована ще не була...». Шпільчак М.В., учитель
української мови та літератури ЗШ №24 …….……………..… 132
Свято обдарованих дітей. Шпільчак М.В., учитель української
мови та літератури ЗШ №24 …………………....……..…....…. 137
Хай святиться ім’я твоє, мамо! Костюк В.В., учитель української
мови та літератури ЗШ №25 ………………………........……... 147
Краще в тридцять повністю згоріти, ніж до півсотні помаленьку
тліть. Костюк В.В, вчитель української мови та літератури
ЗШ №25 …………………………………………..…..……….… 151
Її величність – книга. Позакласний захід. Бідочко Л.І., учитель
української мови та літератури ЗШ № 13 ………..…….……. 151
Позакласний захід 6-8 кл. Класна розвага «Справжні хлопці».
Мартинова М.М., учитель української мови та літератури
ЗШ № 28 ……………………………………………..…..……… 165
З Україною в серці. Іваночко О.М., учитель української мови та
літератури ЗШ №28 ……………………………...…..………… 182
Гумор – це усмішка розуму. Лесюк Л.О., вихователь ГПД
ЗШ №28 ……………...………………………….…………...….. 197
Свято матері. Шпільчак М.В., учитель української мови та
літератури ЗШ №24 …………………………………......……... 215
Сценарій вечора-зустрічі з письменником Прикарпаття Василем
Бабієм «Рецепт життєвої енергії від Василя Бабія». Рущак Н.О.,
методист ІМЦ Департаменту освіти та науки, учитель
української мови та літератури ЗШ № 13 ……….………....…. 224
Родинне свято «Ой роде наш красний, роде наш прекрасний».
Козак О.О., учитель української мови та літератури
ЗШ №24 ………………………………………………………… 230
4

5. Вступ
Національна пам’ять формує національну свідомість. А
вшанування та збереження традицій державних свят України має
надзвичайне значення у формуванні національної свідомості, яка
є фундаментом для майбутнього українського народу.
Для створення Збірника було проведено потужну роботу
та вкладено душу і час багатьох людей, не байдужих до
збереження нашої національної культури. Видання такого
збірника стане новою віхою сплеску творчих задумів, додасть
наснаги й сил для подальшої творчості, що послугує нашій
державі. Подібні збірники допомагають педагогам закладати в
душі підростаючого покоління паростки добра, порядності і
благородства, зароджуючи та плекаючи в них почуття любові до
своєї Батьківщини і гордості за неї, наповнюючи серця світлими
і добрими намірами.
Наталія Рущак,
методист ІМЦ
Департаменту освіти та науки
5

6. Тугай Ірина Михайлівна, Хибінь Оксана Зіновіївна,
учителі української мови та літератури НВК «Школа-гімназія
№3»
Літературно-музична композиція, присвячена 135-ій річниці від дня
народження Б.Лепкого
« ДЛЯ УКРАЇНИ ТРЕБА НЕ ТІЛЬКИ ВМИРАТИ, АЛЕ Й ЖИТИ …»
БОГДАН ЛЕПКИЙ
Мета проведення заходу:
 розшити знання школярів про життєвий і творчий шлях
Б.Лепкого;
 звернути увагу на зв’язок творів письменника із української
міфологією;
 розвивати творчу уяву учнів, логічне мислення, уміння
аналізувати;
 виховувати почуття поваги до життєвого подвигу вірного сина
України і необхідність збереження пам’яті про нього;
 прищеплювати любов до пісенної творчості письменника, яка
виховує риси доброти, чуйності, щирості.
Похилився поет над минулим,
доторкнувся до споминів струн.
Аж раптово над ним промайнуло
старосвітське: « Не весь я умру».
Богдан-Ігор Антонич
СЦЕНА: портрет Б. Лепкого, рояль, підсвічники .На боковій стіні
журавлі на фоні сонця, образ Божої Матері (Зарваниц.), рушники,
калина
Читець.Вірш «На чужині. Пам’яті Богдана Лепкого».Григорій
Сім’я. 1991 р.
Через Краків летять вдалечінь журавлі,
І так радісно голос із неба їх лине.
То з чужинських країв до своєї землі
Повертається втомлений ключ журавлиний.
Їх очима сумними поет проводжав,
І вже думи шумлять, як листки тополині.
Він до рідного краю щоднини літав.
Якби крила йому Бог послав журавлині.
ЗВУЧИТЬ МУЗИКА М.СКОРИКА«Танець журавля».
ЧИТЕЦЬ 2.
6

7. Тужливий клекіт журавлів
В осіннім небі понад нами,
Як виспівати серця біль?
Якими передать словами?
Щоби розлука і печаль
З душі хлюпнула межи люди?
Вже скільки літ цей ревний жаль
Посеред ночі мене будить!
Вже скільки літ пече вогнем
Те серце в грудях, наче камінь!
Усе гостріше з кожним днем,
Усе відчутніше з роками!
Десь є земля одним-одна-
Моя кохана Україна,
Хоча на карті і нема,
Але в душі вона єдина.
Десь є Поділля і сади,
Колиски спів, і Бережани.
В осіннім золоті сади,
Дими вечірні понад нами.
Вузенькі клаптики ланів,
Стовпи граничні, наче міти.
Це Україна моїх снів,
Мій біль, якому ще боліти.
Її на карті не знайти
У тій імперії великій.
Вона в душі живе завжди
Нестерпним сумом, серця криком.
Вона там є. Моя земля.
Моя колиска і руїна.
Безсмертним криком журавля
До неї з чужини прилину.
Пісня « Журавлі» (Сл.Б.Лепкого, муз. Л.Лепкого).
Вудуча. Давно, давно, не вчора, та й не нині у Галицькій землі, у
Галицькій країні почав орать ратай народну ниву плугом. Не було й
нема в тім краю солов’я, а жайворон один співає про сонце, весну й
7

8. світанки нам несуть велику вість: «Воскресну». Співає гімн весни нам
жайворон й радіє, і йде народ-ратай і зерно правди сіє.
Ведучий. Так склалося, що більш як півстоліття на українських землях
ім’я і вірші вірного сина України були приречені на забуття. Сьогодні
українському письменникові Богдану Лепкому повернено його чесне
ім’я, а українській літературі - його твори. Це - найпопулярніша
постать на Галичині - митець непересічного таланту, поет, прозаїк,
перекладач, літературознавець, видавець.
Б. Лепкий. Згадки з моїх дитячих літ,
Ах, як ви дорогі мені…
Поле й дорога, хата і церква,
Могили й гроби, поможіть мені! Ви… Всі!
Сцена. « Цвіт Щастя». ( Стіл, два крісла. Образи з рушниками ).
Автор. Дитиною малою я не раз чув, як люди говорили: « щастя».
Син. Що таке Щастя?
Мати. Щастя - то доля. А доля – то такий цвіт, що його тяжко дістати.
Син. А гарний той цвіт?
Мати. Чи гарний, питаєш? Авжеж, що гарний. Як дивитись на нього,
очі радуються, на серці стає весело й мило.
Син. Мамо, я хочу того гарного цвіту. Скажіть, де він росте, я піду за
ним і принесу його для Вас і для себе.
Мати. Тепер тобі годі йти за тим цвітом, ти ще такий слабенький, А то
ген за водою. Тепер тобі і без нього добре, а як виростеш і сил
набереш, то тоді підеш.
Син. Ні, я не хочу, як виросту. Я хочу тепер. Скажіть мені, де він?
Автор. І «скажіть» , і «скажіть» - Лепетав я, а мати, щоб утихомирити
мене , відійшла до вікна і показала став. Наша хата стояла на
горбочку, а перед хатою в долині був став.
Мати. Ось там, за ставом, чи бачиш?
Син. Бачу, мамочко, бачу. Їх там ціла левада. А які гарні, які дуже
гарні! Чи то далеко?
Мати. Таж далеко, хіба не бачиш? Геть там за водою!
Син. Аж за водою?
Автор. І задумався. Тільки пильно вдивлявся великими синіми очима
в далеку зеленість, там, де виднокруг зливався з голубими хвилями
води… У кімнаті було ясно. Місячне світло лилось крізь вікна і
обливало своїм синявим кольором усі стіни, двері, образи на стінах.
Під вікнами у городі співав соловей, здалека від ставу надходив
хлюпіт води.
8

9. Син. Хлюпочеться, кличе мене! Каже, що понесе аж там далеко, на
леваду, де так багато «щастя». Воно цвіте. Ніяка квітка не цвіте так
гарно. Чому то люди не рвуть того цвіту? Бо не годні дістати. Не
знають, як через воду доплисти. Але я знаю. Коли б лиш мама заснули і
коли б скоріше до рана, то піду. Піду! (виходить)
Автор. Місяць світив усе ясніше, соловей співав невтомно, а хвиля
хлюпотіла. Я не спав, думаючи про райську квітку щастя. Північ мину-
ла. Ранок був недалекий. Зорі блідли, блідло небо. Солов’ї притихли.
Подуло раннім холодом, і роса затремтіла на квітах. Хлюпотіла вода в
ставі. Я не спав, мої груди хвилювали, очі світилися, губи горіли. Тепер
я виразно чув, як вода просить мене, щоб кинувся в її обійми…
Дівчата – русалки. Ходи, ми занесем тебе на другий бік там, де росте
розкішна квітка щастя. Така пахуча, така промениста, якої ти не бачив
ніколи. Ходи! Не бійся!
Автор. І я йду по хвилі… Тіло дрожить, серце тріпається, уста
палають. Витягнувши руки вперед себе, очима вдивляюся там, де сонце
горить. Назустріч мені пливе лебідь…
Хлопчик. Візьми мене, лебедю білий, принеси за воду. Я тебе не
заважу, глянь, який я маленький.
( Лебідь мов слухає, підпливає ближче, киває головою ... Відпливає…)
Хлопчик. Зажди, не тікай від мене, візьми мене із собою, перевези !
( Лебідь відпливає…)
Хлопчик. Зажди! ( Просить крізь сльози, кидається за ним.)…
Мати. Що буде? Що буде?.. Те, що Бог дасть… Коли сильна природа,
так при божій помочі переможе. А як ні, то піде за щастям, за вічним
щастям!..
Б. Лепкий. Мама не кричали ніколи. Не вміли… Тільки журилися.
Все було або всміхнені, або зажурені…
До тата ми такої сміливості не мали. Хоч і тато ані не кричав
на нас, ані не сердився. Але все ж таки іноді чули ми , як він на
подвір’ю на парубків гримав за овес або за те, що коні не вичищені
добре.
…якось ми дуже розбавилися і хату догори ногами
перевертали,, то мама страшили нас, що татові скажуть, бо вже з нами
«бахурами» не можуть собі порадити. Це було найгостріше слово, яке
мама коли-небудь казали.
Тата найбільше любив у неділь, як приходив з церкви. Такий
був тоді високий у реверенді, таке мав блискуче чорне волосся, аж
синє, і таке біле чоло, а рум’яні лиця: виголені, гладенькі, без тих
колючок, що щипають, коли притулитися до обличчя. Гарний був тоді
наш тато. Найкращий…Наш…І гарно грав на скрипці, хоч не часто…
9

10. Тоді ми переставали пустувати, притулювали вухо до дверей і
слухали, бо тато грав у великім покою і не любили, щоби там тоді
входити. Раз ми так і позасипляли при дверях… Музика нас
вколисала…
А мама знов на гітарі грали, а властиво тільки пригравали собі
до співу. А співали мама таким тоненьким голосом, як шовкова нитка,
як павутинка…
Серце моє там росло.
Світ одчинився дитині –
Тихе, подільське село,
Мені ти снишся й нині…
Так, це « Казка мойого життя»: про гаївки, і про Великдень, і про
Йордан, і про Різдво… (Звучать дзвіночки)
Сцена Святого вечора.
Б. Лепкий. А в хаті так тепло. Все помите, вичищене, аж блищить. А
завтра Святий вечір. …Чуєте , люди..? Завтра Святий вечір!
Святий вечір.
(Неподалік від вікна стіл, образи прибрані, ялинка…)
Б. Лепкий. Чекаєш першої зірки. Ось і вона! Хто має час , помагає
накривати на стіл…
Мати. (Застеляє скатертиною стіл). Святий вечір.
(Хлопчина (малий Богдан) приносить «діда» і ставить у
кутку….Мати кидає під стіл в’язанку сіна і розстелює «дідух» на
підлозі).
А тепер уважати на вогонь!..»Дідух» старий…не одно пережив і
не одно бачив на своїм віку.
(Виходить) . А не забудьте про часник!
(Кличе мама з кухні. Син кладе часник під обрус на чотирьох кінцях
стола…)
Мати. Бо він має велику силу, його ароми бояться усякі недуги. (Поміж
тарілки, які заносить і розкладає, мати кидає гіллячки темно-зеленої
сосни ).Та ще й з ялинкою клопіт! Хоч вона, буцімто не наша, лиш з
далекої півночі прийшла, але так одомашнилася в нас, що тяжко знайти
священику хату, де її не вбирали б. Де ж ви?.. Ходіть вдягнути цю
красу Різдвяну…
( Син помагає вдягати ялинку)
Мати. Ось ялинка готова. Така пишна й розкішна, хоч малюй. А що
буде, як по вечері всі свічечки на ній засвітять! Розкіш одна!
(У сінях шурхання ніг. Входить дівчинка, обкручена великою маминою
хусткою ).
Дівчинка. Просили вас татуньо й мамуня, і я вас прошу на коляду.
10

11. (Подає торбинку з дарунками: горіхи, мед, медівники…)
Мати. А чия ти, доню? ( Записує на листочку паперу).
Подякуй мамуні і проси татуся, щоби на другий день свят
прийшли до нас на вечерю!(Дівчинка виходить…)
Син. Просимо на коляду….Чути колядників на вулиці…Дзвіночки .
Коляда…)
( Сцена з колядниками, побажання).
Мати. Дякувати Богові, ласкав, не відмовляє родючої сили нашій
землі.
А квокати не будете?
(Діти лізуть під стіл, квокають, кукурікають, …, у сіні знаходять
горіхи, цукерки)
(Мати пригощає всіх дітей цукерками, печивом, горішками, дякує за
коляду)
(Чути голоси другої коляди…)
Б. Лепкий. Вітер згуки несе і зв’язує з такими сумними колядами по
інших селах, по цілім краю…по всіх широких просторах, де живе наш
народ. Коляда – золотий небесний обруч … що тримає вкупі все, що
своє, рідне, власне, святе …
( Мати відносить останки страви для духів…)
Поезія Б. Лепкого «Забудьте торг життя на мить».
Б. Лепкий. Багато літ минуло з того часу. Маленького кучерявого
ніхто не пізнав би нині. Виріс і змінився. Змужнів і пізнав життя…
Вірш «Згадки з дитячих ранніх літ».
Згадки з дитячих ранніх літ,
Ах, як ви дорогі мені!
Ви, мов метелики дрібні,
В весни погідні ясні дні,
З цвітка літаєте на цвіт.
Згадки з дитячих ранніх літ,
Ви, мов ті квіти чарівні,
Цвітете навіть і тоді,
Коли мороз зморозить світ.
АКТОР. Вірш «Вона там є...»
Я України не знайшов на карті,
Може, в душі її я віднайду.
Вона там є. Єдина, неподільна.
Від Сяну срібнолентного по Дон,
Така розкішна, чиста, ясна, вільна,
Немов найкращий молодечий сон.
Прийде момент, коли сей сон скінчиться
11

12. І буде дійсність кращою від мрій,
А поки що най цілий світ валиться,
Хоч сам-один, ти вір і кріпко стій!
(Актор підходить до рояля,задумливослухає).
Диктори — хлопецьідівчиначитаютьвірш«Доля».Звучитьприспівпісні
«Журавлі».
ДИКТОР.
В осінню довгу ніч безсонну.
Як вітер заводив від поля
Розпуки пісню невгомонну.
Прийшла до мене моя доля...
Вдивилась з сумом і сказала
Тим шепотом, що гірший грому:
ДИКТОР(дівчина).
«Я тебе здавна в тямці мала
І не віддам тебе нікому.
Ось п'ятий хрест кладу на тебе,
Ще тяжчий тих, що ніс донині.
Бери його! Забудь про себе,
Забудь про вчора і про нині.
Іди вперед, куди веліло
Іти предвічне провидіння,
А як посиплеться каміння,
То кривду ту прости всеціло.
Самотній йтимеш. За тобою,
Мов тінь, поволочеться туга:
Це твоя сила і потуга,
Це одинока поміч в бою...
Нехай тобі в очах засяють
Незнаних зір нові світила.
Щоб не була у тьмі могила.
Де твої кості тліти мають!»
ВЕДУЧА 1. Доля щедро обдарувала Богдана Лепкого. Він не змарнував
свого таланту, мовлячи словами Івана Франка: «...все, що мав, він віддав для
одної ідеї — і горів, і яснів, і страждав, і трудився за неї». Ця ідея — ідея
суверенності України.
ВЕДУЧА 2. Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 року. Його мати
гостювала в Ялинкуватому на Бойківщині, далеко в карпатських горах.
Почувши, що наближається час пологів і боячись народжувати первістка не у
своїй хаті, без належної опіки, вибралась до рідної оселі на Поділля, де її
чоловік Сильвестр Лепкий був священиком. Але свого скарбу не донесла
12

13. додому: недалеко від Крегульця, на хуторі Кривенькім (нині Гусятинського
району, що на Тернопільщині) сповила сина Богдана.
ВЕДУЧА 1. Родина Лепких була така, як і багато інших родин священиків в
Галичині: в ній плекали традиції, мову і культуру народу, доброзичливо
ставилися до трудового люду, приймали однаково і таких високих гостей, як
І.Франко,В. Стефаник і простих селян. Висококультурну атмосферу в родині
Лепких створював насамперед батько Богдана, Сильвестр Лепкий, який був
сільським священиком, знаний серед парафіян
я к гуманна і високоосвічена людина. Досить сказати, що він теж писав вірші,
я к і підписував псевдонімом «Марко Мурава», грав на скрипці, особливо
любивтвори Шуберта.
Мати, Домна Глібовецька, теж відзначилася вихованістю і високою
культурою, була закохана в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі,
чудово малювала, робила витинанки. Співала, акомпонувала собі на гітарі з
таким чуттям, що всі не раз плакали, чуючи лірницьку «Сирітку» або
колискову «Ой біда мені на тій чужині».
Любов до музики і малювання передала своїм синам — старшому
Богданові і молодшомуЛевкові.
ВЕДУЧА 2. У родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до
історії рідного раю, до життя обездоленого народу.
Українське подільське село, українська гімназія в Бережанах! Для
скількох діячів культури вони були тим життєдайним джерелом, що живило
їхню творчість, давало силу долати злигодні життя, наснажувало на працю й
боротьбу в ім’я народу.
ЧИТЕЦЬ. Вірш Б. Лепкого «Заспів» .
Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.
Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І — так в серце вколисався.
Що до смерті не забуду.
13

14. ВЕДУЧА1.Основи знань юнак отримав у Бережанській гімназії.
Гімназія була польською,із класичним ухилом. Лепкий згадував згодом, що
Бережани стали«найкращим для нього містом у світі». В гімназії існували
учнівські хори — український та польський (українським керував
композитор Денис Січинський). Щороку влаштовувались концерти на
честь Т. Г. Шевченка та Адама Міцкевича.
ВЕДУЧА 2. Молодий гімназист співав у хорі, декламував на
концертах. Закінчив гімназію Богдан Лепкий 1891 року. За порадою
батька, чуючи в собі потяг не лише до літератури, а й до живопису,
поїхав до Відня, щоб здобути малярську освіту. Та провчившись
деякий час, відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням.
Він записався студентомВіденського університету. Незабаром став
учасником студентського товариства «Січ», брав участь у дискусіях на
літературні та політичні теми, близько зійшовся з майбутнім відомим
фольклористом Філаретом Колессою, Михайлом Новицьким та
іншими студентами - українцями.
ВЕДУЧА 1. Силове патріотичне поле рідного краю, зрештою,
спонукало Лепкого перевестися студентом університету до Львова, де
він поринув в українську культурну стихію та в гостру політичну
боротьбу.
Кількарічне навчання у Львівському університеті, який він
закінчив 1895 року, вчителювання в тій же Бережанській гімназії, де
навчався... Це були роки подальшого зростання молодого
письменника, який усе певніше відчував своє покликання до
літератури.
ВЕДУЧА 2. Саме тоді, коли Богдан Лепкий виступив як український
поет і прозаїк, йому довелося покинути рідну землю, виїхати разом з
молодою дружиною Олесею до Кракова. Красиву і духовно багату
Олесю Лепку хтось із польських письменників, приятелів Богдана,
назвав візантійською Матір'ю Божою,
Виконується пісня «Час рікою пливе…» на слова Б. Лепкого у
виконанні М.Сливоцького і Х. Фіцалович.
ВЕДУЧА 2. Вірші Богдана Лепкого – поета, тонкого лірика,
проникливого співця тужливо-меланхолійного складу, поета-пісняра
тяжіють до народнопісенних форм.
Вірш Б. Лепкого «В ОЧАХ ТВОЇХ Я НЕБО БАЧУ».
В очах твоїх я небо бачу,
Горять на нім вечірні зорі
І відбивають світло своє
В моїй душі, неначе в морі.
14

15. І поки небо тихе, сине,
І поки ясно сяють зорі,—
Блакитом чистим хвиля лине
В глибокім безконечнім морі.
А хай лиш небо хмари вкриють
І хай погаснуть ясні зорі,—
То враз і води потемніють
В глибокім безконечнім морі.
ВЕДУЧА 1.Так із 1899 року він живе у Кракові і працюєу
Ягеллонському університеті. Хоч краківська земля і входила до складу
А встро-У горської монархії, була, зрештою, не таким уже далеким
світом, і все ж Богдан Лепкий — натура лірична, дуже чутлива — усе
своє життя тужив за Поділлям, Україною загалом, боляче переносив
сорокарічну розлуку з рідним краєм.
Багато віршів Богдан Лепкий присвятив визначним діячам української
культури: Іванові Франкові, Ользі Кобилянській, Василю Стефанику,
Павлові Грабовському…
ПАВЛОВІ ГРАБОВІ
Не жду я щастя ані тиші,
Не жду спокою ні спочину,
Журба мене до сну колише,
Терплю і мучусь до загину.
І навіть, навіть якби доля
Привела щастя в хату мою,
Та поки не вернеться воля,
Не хочу щастя ні спокою.
Бо серед щастя, серед втіхи,
Серед душевної погоди
Згадаються знущання, сміхи,
Невольницькі сумні пригоди.
І серед щастя, серед долі
Чужого відгомін терпіння
Розбудить в моїм серці болі,
Возьме спокій душі сумління.
То ж грудь моя терпінням дише,
Я пташкою до щастя лину,
Журба мене до сну колише,
15

16. Терплю і мучусь до загину.
ВЕДУЧА 2.Сажуть, що коли гримлять гармати, музи мовчать.
Творчість Богдана Лепкого це спростовує. У період Першої світової
війни,коли, за образним висловом В. Стефаника, гармати виважували
землю з її предковічної постелі, Богдан Лепкий не покидав пера. Воно
стало для нього зброєю у боротьбі за визволення України, за
об'єднання двох її частин, що століттями були під ворогуючими між
собою імперіями — Австро- Угорщиною і Росією.
ВЕДУЧА 2. Влітку 1917 року, після відступу з Галичини царських
військ, Богдан Лепкий відвідав Львів, Бережани, бачився з рідним
братом — січовим стрільцем Левом Лепким, стояв на подвір'ї
зруйнованої батьківської хати в селі Жукові. Закарбував у своєму
серці народні рани, водночас наснажував його надією на краще
майбутнє народу.
Звучить пісня «Україно!»
ВЕДУЧА І.Богдан Лепкий — це відомий прозаїк, який розвивався
паралельно з Лепким-поетом. Оповідання, новели, нариси, поезії у
прозі, повісті. Твори його на сучасну йому тему й історичне минуле
пройняті щемливою любов'ю до рідної землі.
ВЕДУЧА 2. Серед повістей Богдана Лепкого найвагомішою за своїм
значенням є тетралогія «Мазепа». Треба було мати неабияку мужність,
щоб взятися за висвітлення такої складної і болючої, політично
небезпечної теми. Адже саме звернення до неї в очах тодішньої
радянської критики прирікало твір на небуття, а самого автора на
безапеляційне засудження як «націоналіста» й «ворога народу». Той,
хто торкався постаті Мазепи (письменник чи вчений), мав лише одне
право — викривати його, брутально осуджувати, безжалісно
розпинати.
ВЕДУЧА 2. Не одного українця на батьківщині й на еміграції зробив
цей твір справжнім, свідомим українцем. Відкидаючи вигадки про
молодого Мазепу, якими захоплювалися чужі автори, Лепкий
представив гетьмана як справжнього державного мужа і дав нову,
українську версію цього історично-політичного діяча.
БОГДАН ЛЕПКИЙ. Відбився я від вас, і ви мене забули. А життя
наклало ярмо на карк і наказало орати. Орав. Кладуться скиби чорні і
глибокі, довгі-предовгі. А під тими скибами мої сили, моя молодість,
моє все. 1 тільки в темху ніч, як місто всне і як клопоти задрімають,
відчиняю вікно і дивлюся та схід. Дивлюся і слухаю...
16

17. Ви казали : «Він пішов у чужину, — нехай іде! Байдужі най
будуть його слова, в самоті нехай собі зів'януть тоті квітки, що він їх
посадив. Байдужістю покривсь між нами шлях...»
Та певен я, що завтра так, як нині,
1 за багато ще, багато літ.
Останеться поезія людині.
Як спомини лишаються дитині,
З котрими йде вона у дальній світ...
Забудьте ви мене за злобою, сплетнею.
За хмарою лукавих хитрих слів.
Я певний: не один над книжкою моєю
Замислиться і задрижить душею.
Зриваючись до кращих світлих днів.
Тому сьогодні кажу вам: бийте у дзвін, бийте у дзвін на тривогу, щоб
малий і великий, щоб до праці метнувся усякий, щоб не було на
порятунок пізно, — бийте у дзвін, бийте у дзвін на тривогу! Гать
будуйте кріпку і високу, щоб нас море грізне не залляло, щоб ми у
багні не застрягли, та щоб внуки дідів не прокляли, що не вміли краю
боронити: гать будуйте кріпку і високу!...
Ви, що живете в сьогоднішній Україні, що робите ви, аби ваші
діти не опинилися в багні, а «чесно жили у своїй хаті»?
Не будьте байдужими! Бийте у,дзвін!
Бийте у дзвін на тривогу!
Чути дзвони. Мелодія «Журавлів».
ЧИТЕЦЬ.
...Скільки раз у чужій стороні
Линув в думах до рідного краю.
Посилав свої мрії пісні
І писав: «Чи побачу— не знаю...»
Не побачив, не встиг, не дійшов,
В журавлів притомилися крила,
Срібла-злота собі не знайшов,
Все чуже скрізь, — і навіть могила….
Та, напевне, вже доля така
В України, у рідного краю…
Скільки в світі її журавлят
Ще донині чи вернуть — не знають.
ВЕДУЧА 2.2 липня 1941 року на чужій землі в Кракові помер син
Української Землі Богдан Лепкий. Помер він несподівано в чужій
країні, щоб наче і смерть була символом його життя, більшою мірою
проведеного на чужині. Попрощав цей світ саме в розпалі воєнної
17

18. пожежі під гук гармат та вибух бомб, що смертоносним градом падали
на Україну, віщуючи їй нове і невідоме і страшне майбутнє.
ВЕДУЧА 1. Боже Провидіння, мабуть, зробило так, щоб він відійшов,
коли ще не були розвіяні мрії і сподівання на остаточне визволення
української нації з-під жорсткого ярма. Умирав, як старозавітний
Мойсей, задивлений у сонячні обрії обітованої Землі, в усіх думках і
почуваннях пригортаючи до свого серця княжий Львів та
золотоверхий Київ.
Мелодія пісні« Чуєш, брате, мій».
Виходить актор — Богдан Лепкий.
Заходять усі, несуть запалені свічки.
НАПИСАНО СЕРЦЕМ
«ЙОГО ДУША»
Богданові Лепкому в день відкриття пам’ятника в Бережанах
Його душа в гармонії життя,
Вона є тут сьогодні поміж нами.
Між мріями і жовтими листками,
Між вірою і болем каяття.
Вже тисячі прийшли йому на зміну,
Що покорили рабства чорний світ.
Звідсіль пішов він у далекий світ,
Щоб славити велику Україну.
Віддав він їй усе, шо тільки міг.
Щезали слави хвилі й насолоди.
Він знав : не зломлять духу злі незгоди,
Бо корінь є і батьківський поріг.
Даремно пнеться знов червоний спрут-
Чужою вже не будемо землею.
Його душа між нами нині тут,
Нам сповідатись треба перед нею.
Він - вічність, а не просто часу мить,
Його вікам із простору не змити.
Його душа дає нам право жити
І світлом волі нам палахкотить.
За волю інші підставляли грудь,
Тож будьмо, будьмо ми людьми хоч трохи:
Грядуть нові незвідані епохи –
Вони піднімуть нас або зітруть.
Тож будьмо, будьмо ми людьми.
18

19. Хоч трохи!
Володимир Вихрущ
Бабак Світлана Дмитрівна,
учитель української мови та літератури ЗШ № 16
Видатні українці неукраїнського походження
Василь Вишиваний
(Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький)
Мета:
 ознайомити учнів із цікавими постатями, талановитими людьми
неукраїнського походження, що працювали для України і
українців, зокрема життям Василя Вишиваного;
 формувати соціально компетентного, активного, відповідального
громадянина;
 стимулювати самовдосконалення, щоб гідно жити і
самореалізуватися за складних умов ХХІ ст.;
 виховувати почуття національної гідності та гордості, що ми –
українці!
Обладнання: мультимедійний комплект для перегляду слайдів; на
застеленому столі гасова лампа, хліб, перо, книга, фляга, чоловічі
шкіряні рукавиці, головний убір січового стрільця, калина.
Звучить пісня на слова Леоніда Кисельова «І все на світі лише
пісня українською мовою»(«И все на свете только песня на
украинском языке») у виконанні Жанни Боднарук
Ведучий (Учитель).
І зрозуміло, що все на світі лише пісня українською мовою…
Ці слова належать українському російськомовному поету
Леоніду Кисельову. Минуло 70 років з дня його народження, та,
на жаль, він назавжди залишиться 22- річним через страшну
хворобу. Лише два останні роки життя Леонід Кисельов писав
українською мовою, не так багато поезій залишив, та й ці стали б
окрасою будь-якої національної літератури.
Є й інші культурні, наукові діячі, що за своїм походженням,
місцем народження були дуже далекими від України, але свідомо
19

20. працювали для розвою нашої держави. Серед них – відомі і
маловідомі імена: полька Софія Галечко – активна учасниця
стрілецького руху в Галичині, що трагічно загинула в
Надвірнянському районі у 1918 році; Софія Русова, Майк
Йогансен; іспанка Наталена Королева, яку полонило
світосприйняття українців; татарин Агатангел Кримський, котрий
говорив, що у його жилах немає жодної крапельки української
крові, а зробив неоціненний вклад в українське мовознавство. Всі
вони жили і померли для України.
Та чи не найбільш таємничою фігурою є австрійський
кронпринц Вільгельм фон Габсбург, що став українським
націоналістом Василем Вишиваним і за це поплатився життям.
Такі непересічні постаті, а нам так мало відомо про них. Тож хай
сьогоднішня зустріч із Василем Вишиваним буде даниною пам’яті
всіх незаслужено забутих.
Ведучий. Ім’я архікнязя Вільгельма Габсбурга є маловідомим в
Україні. На його честь не називають вулиць та скверів, не
відкривають пам’ятників та меморіальних таблиць. Проте
подовжувач роду стародавніх європейських династій Габсбургів та
Лотарингів є чи не найбільшим прикладом у новітній історії
України, коли особа з таким родоводом свідомо стала на захист
українства, заради цих ідеалів зреклася сім’ї та гучного прізвища й
під іменем Василя Вишиваного інтегрувалась в політичне,
військове та культурне життя України.
Учень. Австрійський архікнязь і полковник українських січових
стрільців; "блудний син" для своїх кровних батьків і велика надія
для поневолених українців; людина з галереї "ідеалістів-
романтиків", "фантастів" і професійний військовий діяч; поет-лірик
і реальний претендент на булаву гетьмана України; нащадок
давньої королівської династії Габсбурґів і послідовний борець за
звільнення українського народу з-під ярма двох найбільших
імперій - Австро-Угорської і Російської. Ці взаємно несполучні, на
перший погляд, означення стосуються однієї особи - Вільгельма
фон Габсбурґа Лотаринзького.
Учень. То хто ж він Василь Вишиваний – Вільгельм Франц фон
Габсбург-Лотаринзький, троюрідний небіж австро-угорського
цісаря Франца Йосипа І, наймолодший із шести дітей
аристократичного роду, який правив Європою понад п’ять століть?
У різні часи Габсбурги були володарями Німеччини, Нідерландів,
20

21. Іспанії, Чехії, Угорщини... Саме ця гілка Габсбургів-Лотарингів
дала світові кількох австрійських королів та імператорів, зокрема,
й Франца Йосифа.
Як же сталося, що австрієць Вільгельм Габсбург став українським
націоналістом Василем Вишиваним?
1. Дитинство
З автобіографії Вільгельма Габсбурга
Учень в ролі Василя Вишиваного.
« Я, Вільгельм фон Габсбург, бувший архикнязь австрійський, а
тепер полковник УСС, уродився в Полі (Істрія) дня 10 лютого
1896 p. Батько мій, архикнязь Кароль Стефан - другий син
ерцгерцога Карла Фердінанда. 1879 р. закінчив Морську академію.
Від 1901 р. - віце-адмірал, від 1912 р. - адмірал військово-
морського флоту Австро-Угорщини. 1876 р. взяв шлюб з Марією
Терезою (1862 - 1933) - дочкою ерцгерцога Тосканського Карла
Сальватора.) був там тоді з сім'єю як адмірал маринарки
(Маринарка - військово-морський флот.). Матір моя Марія-Тереза
походить із італійського роду кн[язів] Тосканських. По батьку
походжу з лінії Карла - австрійського ерцгерцога, син імператора
Леопольда II, фельдмаршала, військового письменника, військового
міністра. Перші вістки про мій рід сягають по документам IX
століття що до лінії Лотрінген, а XI ст. – щодо лінії Габсбург.
Габсбурги були імператорами Священної Римської імперії
германської нації до 1806 p., Iспaнії у 1516 - 1700 pp., Австрійської
імперії - від 1804 p., Австро-Угорщини – у 1867-1918 pp.
(імператори Австрії та королі Угорщини).) Дальша історія відома
загально. Материнська сімя теж посвоячена з Габсбургами. Вона
з другої лінії льотарингської (Марія Тереза (1717-1780) –
імператриця (1765-1780) Священної Римської імперії з династії
Габсбургів. Була одружена з герцогом Францом-Стефаном фон
Льотринген, Нащадки цього шлюбу - Габсбурги-Льотрингени. До
цієї династичної лінії належали імператори Франц Йосиф І і Карл
І, а також Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний).
Я з роду шесте і останнє дитя в сімї моїх батьків. Найстарший
мій брат Кароль-Альбрехт, уроджений 1889, потім Лев - 1894,
сестри Леонора - 1884, Рената – 1887 і Мехтільда – 1892, всі
уроджені в Полі. Матір мене найбільше любила.
Аж до 12 року життя жив я в Полі і на острові Люсін, близько
Полі, так що моя рідна мова властиво італійська і переписку веду
21

22. з матірю все по-італійські, тай дома все цею мовою говорили.
Батько переписується з нами по-німецькі.»
Учень. Вільгельм Франц був наймолодшою дитиною з шести в
родині Марії Терези і Карла Стефана Габсбургів-Лотаринзьких.
Його братами і сестрами були Елеонора , Рената Марія, Карл
Альбрехт, Мехтільда, Лео Карл .
Родина жила певний час в Пулі, де народилися всі діти.
Оскільки мати Вільгельма походила з італійського роду, в сім'ї
спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу Стефану
діти навчилися німецької. Удома їх вчили приватні вчителі — крім
загальної шкільної програми дітей вчили трьом мовам: італійській,
французькій, англійській.
Батько Карл Стефан був адміралом австрійського військово-
морського флоту і часто брав дітей, особливо хлопців, в подорожі
по Адріатичному морю, на узбережжі якого знаходився Полі.
Впродовж шести років, починаючи з десятилітнього віку,
Вільгельм подорожував по світу разом зі своїми братами і батьком.
Вони відвідали багато країн Європи, побували в Африці, Америці,
Азії.
Учень. Проте невдовзі його батько полишив військову службу. У
нього виникли суперечки з керівництвом збройних сил Австро-
Угорщинищодо реструктуризації флоту, і на знак протесту він
пішов у відставку. Було прийнято рішення переїхати в родинний
маєток в м. ЖивецьЗахідної Галичини (сучасна Польща), який його
родина отримала в спадщину від архікнязя Альбрехта Фердинанда
Габсбурга. Родина Габсбургів-Лотаринзьких провела там решту
свого життя. У Живці почалося знайомство Вільгельма з
польською культурою і мовою, яку він теж вивчив завдяки частому
спілкуванню із польською шляхтою в замку батька. З польських
авторів йому найбільше подобалися Генрик Сенкевич та Юліуш
Словацький.Втім, рішення батька кинути військову службу та
переїхати до містечка Живець, що знаходиться у Польщі, не
припинило подорожей малого Вільгельма. Саме звідсіля, у 14-
літньому віці, він здійснить основну подорож свого життя —
таємно від родини впродовж кількох днів, допоки його не знайде
жандармерія, мандруватиме Гуцульщиною.
2. Шлях до України
22

23. Учень. Як не дивно, були часи, коли український поет Василь
Вишиваний, навіть не підозрював про існування такої нації, як
українці, не знав, що є така земля - Україна і такий народ як
український. В автобіографії від 1919 року він зазначає, що з 12 літ
жив у місті Живець у Західній Галичині. Саме тут він уперше
почув про українців. "Поляки їх називали "русини" і говорили про
них як про розбишак та бандитів". Та всі ці не дуже принадні
вислови на адресу гуцулів викликали зовсім іншу реакцію у 14-
літнього юнака. Романтичний образ українців-розбишак
приваблював юного Вільгельма.
Він вирішив на власні очі побачити цих людей, познайомитись із
ними, з їхнім побутом. Хлопець потай вирушив поїздом до
Ворохти, де пробув кілька днів. Цей час майбутній поет провів в
оселі заможного гуцула Доника-Шекерика, який навіть не
здогадувався про високе походження свого гостя. Він мешкав
разом із селянами, подорожував Карпатськими горами, спав у
гуцульських колибах…
Учень у ролі Василя Вишиваного.
«Було це в літі. Через Львів і Станіславів дібрався я до Ворохти.
Вийшов із потяга і пішов у село. На дорозі зустрів одного гуцула-
селянина, літ коло 40, ізапитав його по-польськи, чи не було б у
нього помешкання для мене.
Сценка №1
- Шановний пане, чи не було б у Вас помешкання для мене на
кілька днів?
- Так, я міг би дати вам житло, та що ви збираєтесь у нас робити?
- Я хочу піти у гори, щоб зустріти там тих розбишак і бандитів.
- Але про що ви говорите? У нас немає бандитів.
- І в Жаб’ю немає?
- Ні немає.
- І ще далі?
- Та ні. А звідки ви взяли, що тут мають бути розбійники?
- Дивно… Всі поляки про це говорять, що гуцули – то головорізи.
- То все це випадки. Колись тут справді ходив Олекса Довбуш із
своїми опришками, але це народний оборонець, наш месник.
- Я мушу сам у цьому переконатися…
- Пане Шекерику, ось уже кілька днів я спостерігаю, як живуть
гуцули, був у горах, їздив кіньми, спав у гуцульських колибах .
- А чи знайшли тих розбійників?
- Та ні.
23

24. - То ви певно розчаровані?
- Я розчарований, бо не зможу тепер вірити тим людям, що є
близькі до моїх батьків. Але ж я побачив гуцулів. О, це справді
особливий народ. Горді, працьовиті, волелюбні.
- То ви поїдете від нас у доброму настрої?
- Так, так. Це були особливі дні. Я дізнався так багато нового.
Дякую вам за гостинність.
Учень. Після повернення додому (в Живець) у Вільгельма
зародилась відраза до польської пихи, яка залишалася в нього на
все життя. Перебуваючи серед українців, він не побачив там
жодного головоріза, натомість зустрів щирих, добрих, гостинних,
гордих і волелюбних людей, які радо і щиросердно його прийняли,
не знаючи, ким він є насправді. Коли пан поїхав, хтось натрапив на
церемоніальні фото австрійської імператорської родини
Габсбургів. На одному зі знімків впізнали того дивного юнака. Це
був юний представник роду Габсбургів Вільгельм Габсбург,
троюрідний племінник імператора Франца Йосифа. А в
карпатських селах ще довго говорили про дивного молодого пана,
що подорожує горами й розпитує гуцулів про їхні звичаї. Нібито
говорив він ламаною українською мовою.
Звучить вірш
Іван Немченко
Із циклу "Король українських сердець"
(пам'яті поета і вояка Василя Вишиваного)
Відкриття України
(Принц Вільгельм у Ворохті)
Які чудові ці сині гори!
Які співучі гінкі смереки!
Плетуть із вітром свої узори
Біляві хмари - близькі й далекі.
А мова… Боже, яка барвиста!
Криштальна, чиста, немов джерельце,
Неначе пісня, палка й огниста,
Проймає душу, бентежить серце.
А кажуть, ніби гуцули дикі…
А кажуть, ніби вкраїнці - хами…
І примітивні, і без'язикі,
24

25. А злющі-злющі аж до нестями…
Та ні! Не вірю! Я інше бачу…
У цих намовах - ні крихти правди.
Я чую серцем своїм гарячим,
Що світ гуцулів такий принадний.
Які гостинні ці милі люди,
Які шляхетні їх поривання…
З очей у мене зійшла полуда.
Буть між гуцулів - це раювання!
От тільки видне тавро печалі
На їх натхненних і гордих ликах
В очах блискучих, як лезо шаблі,
Жага до волі кипить велика.
Хотів би поруч у бій із ними
Іти за правду і за свободу.
Ясна Вкраїно! З дітьми твоїми
Пройду крізь бурю, вогонь і воду!
3. Освіта
Учень. У десятирічному віці Вільгельм вступив до реального
училища, а за сім років разом із братом Лео – до військової
академії в Австрії. Такий крок батьків був досить незвичним,
оскільки діти імператорської родини зазвичай автоматично
отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак у
родині архікнязя Карла Стефана дітей виховували у спартанському
дусі — батьки хотіли, щоб в академії вони не відрізнялися від
інших і, не маючи нічого зайвого, мешкали в загальній кімнаті з
усіма курсантами.
Навчання Вільгельмові давалося доволі легко. Окрім
військової справи, Вільгельм самостійно познайомився із працями
Ніцше та інших філософів, вивчає літературу та мови, шукає нагод
більше пізнати Україну, тому як вільний факультативний курс
обираєдля вивчення саме українську мову.
Учень у ролі Василя Вишиваного.
25

26. «Читати по українськи навчився я взимі 1915 р. Вчив мене жовнір
з моєї сотні Примак з Тернопільщини - на національних піснях.
Перша моя книжка в українській мові, яку я прочитав з допомогою
Примака, була мала історія України Грушевського. Крім того,
читав я багато Франка; його поезії зробили на мене велике
вражіння, особливо вірш "Каменярі". Дальше сподобався мені
Фсдьковнч і мініятюри Стефаника ("Синя книжечка"). "Камяна
Душа" Хоткевича мала для мене спеціяльне значіння, бо я дуже
люблю гуцульські гори. Чудесна коміка є в "Забобоні" Мартовича.
Розуміється, Шевченка читав я з запалом, а також всю
стрілецьку літературу».
4. Як Габсбург став Вишиваним
Учень. У лютому 1915 двадцятирічним Вільгельм Габсбург
закінчив військову академію у званні лейтенанта австрійської армії
і початок Першої світової війни ознаменувався призначенням його
до 13-го полку уланів. Ця військова частина формувалася
переважно з українців Золочівського повіту. У складі цього полку
відбувалося подальше знайомство Вільгельма з українцями, до
яких він виявляв неабияку прихильність. Під його командуванням
та з його ініціативи сотня Вільгельма повністю українізувалася — з
її складу були вилучені поляки й угорці, місце яких заступили
винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на
уніформі. Тут він не тільки досконало опанував українську мову,
але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-
українцями і заохочувати своїх підлеглих до активного
національного самовизначення, стверджуючи: «Коли я признаюся
до українського народу, то і ви можете сміло це робити».
Можливо, не останньою причиною цього була книга «Мала Історія
України» Грушевського – перша українська книга, з якою він
ознайомився. Цю книгу Вільгельм прочитав взимку 1915 року з
допомогою одного українського солдата його сотні на прізвище
Пришляк.
Учень у ролі Василя Вишиваного.
«Моя сотня, зложена тільки з Українців, безумовно мала
національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо
тоді кождого Українця уважали політичне підозрілим. Між
собою жили в згоді.
26

27. Я взагалі уважаю Українців найкращими жовнірами. Мав я
одного трубача. Називався Лука Бойко і походив з с.Бучини
(Брідщина). Він під час одного бою в Карпатах дістав сильний
шрапнельний постріл, який розстріскав йому праву руку. Мимо
того Бойко вискочив з окопів і побіг, щоб притягнути раненого
товариша, який лежав перед дротами. Я кричу: "Бойку, не йди
туди, бо погибнеш". Але він мимо того пішов, притягнув
товариша і тоді зімлів з упливу крови. Я зараз вислав його до
шпиталю. Таких випадків дійсної самопосвяти й геройства
золотого українського жовніра міг би я подати безліч. Що до
моралі тих людей, то вона, як я сказав, дуже висока. Говорю це на
підставі порівняння з жовнірами инших народів. Одну тільки хибу
має український жовнір: він занадто добродушний і в тім уступає
перед жовнірами инших народів, які знаю. На цю надмірну
добродушність українського жовніра, яка доводить його до того,
що він, навіть покривжденний, не протестує і не жалується, не
міг я спокійно дивитися. Я просто підбурював їх в таких випадках.
Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди і
невигоди. В наступі нема кращих жовнірів, як Українці.
Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони
співають. Обовязково казав я співати "Не пора", "Ще не вмерла
Україна", "Верховино" і "Над Прутом у лузі".
Звучить пісня
Учень. Один з його солдатів-українців подарував Вільгельму
вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити як в полку, так і
поза ним. Вишиванку часто можна було побачити під військовим
одностроєм Габсбурга. За це, а також за його патріотизм і любов до
України, його прозвали в полку Василем Вишиваним. 4 лютого
1917 року «Вісник Союзу Визволення України» надрукував фото
Вільгельма Габсбурга у вишиваній сорочці, і це ім’я стало
загальновідомим. Разом зі своїм полком Вільгельм брав участь у
Першій світовій війні.
Братерство і приємні спогади про службу з українцями Василь
Вишиваний проніс крізь усе своє життя. І навіть пізніше присвятив
своїм бойовим товаришам збірку віршів і підписався під нею не як
Габсбург, а як Василь Вишиваний.
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
27

28. Учень. Природно, що Вільгельм Габсбург не всмоктав українську
мову з материнським молоком – як син матері-італійки перші роки
в родині він спілкувався італійською, а завдяки батьку-німцеві ще
й німецькою. Проте навряд чи можна запідозрити носія іншої
мови, читаючи рядки:
Весело, гей! Трембіта трембітає
І вітер гомін в доли рве.
Хай мила вчує і пізнає,
Що милий вольним ще живе …
Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу дзвінко, голосно, бо знаю
Що світ гірський - він мій!
5.Українізувався сам – українізуй українців…Патріот не своєї
вітчизни
Учень. Але не лише Василь Вишиваний, український поет,
долучився до української справи. Багато зробив для неї й
Вільгельм Габсбург. За законамиАвстро-Угорщини кожен член
імператорської сім'ї по досягненні 21-річного вікуавтоматично
ставав членом сенату країни. Таким чином в 1916 році Вільгельм
Габсбург став членом парламенту і налагодив там контакти з
українськими депутатами, зокрема з головою Української
Парламентарної Репрезентації — ЄвгеномПетрушевичем й почав
активно лобіювати в парламенті ідею відокремлення
українських земель у складі Австро-Угорської імперії, де вони
б мали більше самоврядування і контроль над культурним
життям.
Для українських політиків у Відні підтримка члена імператорської
сім'ї виявилась справжнім благословенням. Згодом Вільгельм
познайомився з іншими провідними українськими політиками
Австро-Угорщини — Костем Левицьким, Євгеном Олесницьким та
Миколою Васильком. Вони, безумовно, підтримували ідею
утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорської
імперії, а допомога і протекція члена імператорської родини
наближала їхні мрії до здійснення. Адже внаслідок цього уряд
почав звертати більше уваги на справи українців, і вони одержали
28

29. низку несподіваних поступок. Втім, перший офіційний виступ
архікнязя в українській справі відбувся лише восени 1917 року ,
коли Габсбурги доручили йому вітати у Львові від імені
імператора Карла найбільшого українського авторитета —
митрополита Шептицького, який повертався з російського
полону.
6. Легіон Січових Стрільців
Учень. Одним із проявів української політичної активності в
Австро-Угорщині було формування легіону Українських Січових
Стрільців у 1914 році. Дізнавшись про створений Легіон Січових
Стрільців, Вільгельм Габсбург загорівся бажанням стати у
добровільному війську хоча б сотником. Йому не відмовили і
навесні 1918 року ерц-герцог був призначений командиром УСС і
разом із січовими стрільцями брав участь у бойових операціях.
Учень у ролі Василя Вишиваного.
«Відзначень одержав я пять, з тих найвищі – хрест заслуги з
мечами і залізний хрест 1 кл[яси] (пруський). З політичних причин
носив я тільки пруський хрест. Перед тим не носив я ніяких
відзначень, хоч мав, а носив тільки синьо-жовту відзнаку "УСС
1914", за що мені робили виговори, на які я відповідав, що це нікого
не обходить.
Команду над Українськими Січовими Стрільцями обняв я дня 1
квітня 1918. Вони стояли тоді залогою в Копані під Херсоном (на
Великій Україні). Я приїхав безпосереднє перед їх наступом на м.
Херсон, який був в руках большевиків. Приняли мене дуже добре,
бо вже знали, що я не думаю робити жадної австрійської
політики, тільки чисто національну.
Теріторія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське
населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях
Царицинського Кута, і переконався, що традіція українського
козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина.
Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на "Січі".
Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду.»
Учень. З поразкою Росії навесні 1918 Габсбурґа призначено
командиром австрійської «Групи архікнязя Вільгельма», до якої
29

30. входив і курінь УСС. За Берестейським мирним договором загони
німецьких та Австро-Угорських військ також були
передислоковані в Україну — серед них і загони Січових
Стрільців.
Навесні 1918 року, після підписання договору в Бресті, в
Українську Народну Республіку входять австрійські й німецькі
війська. Новий австро-угорський імператор Карл направляє
Вільгельма Габсбурга на чолі військової групи на Херсонщину.
Сценка №2
- Пане Габсбург, австро-угорський імператор призначив
командиром «Групи архікнязя Вільгельма», та ви не виконуєте
накази керівництва!
- Але я не можу поводитись в Україні як окупант, не бажаю
забирати у селян поділену землю чи брати збіжжя у мирного
населення.
- Пане Вільгельм, але у Європі українство є синонімом «
більшовизму другого сорту».
- Дорослий друже , хоч Україна і програє, та ні мілітарна, ні
політична поразка не зупинить мене і я завжди буду виступати в
обороні української державності.
- Але ж ви дієте всупереч політики Німеччини, ви завоювали
любов і популярність серед простого люду, то чому не пристаєте
на пропозицію січових стрільцівзаймете місце Скоропадського, та
й деякі партії надали б вам допомогу у цьому.
- Друже мій, мені не потрібна посада гетьмана і я не хочу стати
королем України, як пропонує дехто. Я не борюся за волю, але
мені хочеться працювати для України і я працюватиму, доки
матиму змогу.
- Але ж в уряді Української Народної Республіки ви мали таку
високу посаду – голови відділу закордонних хв’язків Головного
управління Генерального Штабу і відмовились від неї.
- Моє досконале знання іноземних мов стало б в неабиякій пригоді
українській державі, і я б працював для неї вистачило сил, але
Симон Петлюра уклав з Польщею кабальну угоду, за якою
Галичина ставала частинною польської території. Хіба може
відповідальний державний діяч іти на таки кроки ?! Свій протест
проти Варшавської угоди я міг висловити, мише подавши у
відставку та виїхавши з України в Європу. Більше в Україну я не
повертався, та в думках не забував про неї ані на хвилинку. Про це
30

31. я написав у австрійській газеті, що призвело до повного до повного
і остаточного розриву з моїм батьком.
7. Остаточний розрив з батьками
Відкрите листування Карла Габсбурга із Василем Вишиваним:
Учень
«З жалем читаю в різних часописах усякі вістки про архікнязя
Вільгельма. Вважаю своїм обов’язком заспокоїти публічну опінію
запевненням, що архікнязь Вільгельм, після розпаду Австрії, зовсім
не повертався до родинного дому, і що всякі зв’язки між родинним
домом і ним зірвані. Його поведінки не похвалюю ні я, ні рідня.
Обидва мої старші сини служать у польській армії. Один із них
був ранений у битві під Радеховим. Вкінці заявляю, що ні один член
нашої родини не солідаризується з поведінкою архікнязя
Вільгельма.
Карло Степан Габсбург»
Учень у ролі Василя Вишиваного.
«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не
погоджуються з моїм поступованням і не схваляють його. Це
може відноситися тільки до моєї національно-політичної
діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив
нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати.
Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь
прилюдно заявити:
По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського
закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному
законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого
батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і
поступаю так, як уважаю за відповідне.
По-друге, стверджую, що я не схвалюю всієї політики, яку
супроти українського народу вела моя родина з постійною
кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був
один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до
українського народу і української республіки, та цю службу я
виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить
мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це
подобається моєму батькові й родині, чи ні.
Відень, дня 10 лютого 1921 р.
Василь Вишиваний»
31

32. Звучить пісня
8. Хоч на Батьківщині, але на чужині
Учень. Попри всі намагання родини "відбити" в сина любов до
чужої йому України, Вільгельм з радістю зустрічав та приймав у
себе кожного українця, котрий прагнув зустрічі.
Петро Карманський — український письменник та
представник уряду ЗУНР — зустрічав Вишиваного у Відні:
«...зустрічав я часто цього розмріяного українського полковника на
всіляких українських сходинах і святах, як і він, не слухав, а всею
душею ловив мелодії й слова січових пісень, находячи в них єдину
розвагу після втрати недавньої казки боїв за українську державу.
Наша публіка, як звичайно, не церемонилася з цією жертвою
молодечої нерозваги й мрійної вдачі, і він звичайно стояв у кутку
самотній, всіма забутий, бо тепер не носив уже німбу Габсбургів, а
був тільки полковником Василем Вишиваним, носив однострій
української армії й сіру шинелю та жив зі скупої вояцької платні».
Василь Вишиваний опиниться полишений сам на сам із своїм
«українським питанням». У Відні за власні кошти взявся видавати
часопис "Самостійна Україна", пише поезії українською мовою і в
1921 році випустив першу і єдину збірку своїх віршів, яку назвав
шевченківським рядком - "Минають дні…".
О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте -
О птиці,що в гори на південь пливете
З вітанням від них повертайте.
9. Друга світова війна. Арешт. Загибель
Учень. Під час Другої світової війни рішуче відмовився від
співпраці з нацистами. «Я почуваю себе українцем і тільки для
добра України можу працювати», — відповів він, відмовляючись
від пропозиції гітлерівців запроваджувати в Україні їх режим.
Більше того, Василь Вишиваний з когортою наших краян зібрав та
оприлюднив матеріал про звірства гітлерівців на Україні, чим
викликав шквал негативної критики. Через це він до закінчення ІІ
світової війни перебував під наглядом гестапо.
По війні він залишається у Відні в радянській зоні окупації.
Доказів його співпраці з нацистами не було, тож НКВД влаштовує
32

33. за ним стеження. 26 серпня 1947 у центрі Відня агенти
радянської служби «Смерш» схопили і заарештували Вільгельма
Габсбурґа. Його було перепроваджено до Карлс-Баденської
тюрми, де велося попереднє слідство. Вільгельма звинувачують у
шпигунстві на користь Заходу та інкримінують зв'язки з ОУН.
Сценка №3
- Назвіть своє ім’я.
- Вільгельм фон Габсбург.
- Націоналіст?
- Я архікнязь австрійський, але все життя мислю себе як українець.
- Хто спонукав вас займатись шпигунською діяльністю на користь
Заходу.
- Ніколи я не займався шпигунством на користь будь-якої країни.
- Із ким із членів ОУН мали зв’язки?
- Всі зустрічі з українцями, які відбувалися у Відні, були
випадковими і не мали постійного характеру…
- Київ… Українська столиця. Скільки років я був відірваний від
України. І ось через два десятиліття бачу рідну столицю
арештантом.
- Ви заперечуєте свою причетність до будь-яких політичних рухів
чи партій, ви відмовляєтесь видавати прізвища своїх соратників…
Ви австрієць. Що ж Вас так тягне до України?
- “У 13 му полку уланів, де я служив, були лише українці. Я вивчив
їхню мову, традиції, звичаї і в той час я став таким українцем
патріотом, як і всі українці.”
Учень. Постановою особливої наради 53-річного Вільгельма
Габсбурга засуджують до 25 років таборів.Однак морально й
фізично виснаженому звинувачуваному не довелося почути
оголошення цього неправедного вироку: 18 серпня 1948 року серце
Українського Короля перестало битися. Він помер у лікарні
в'язниці №1 м. Києва з діагнозом двохсторонній кавернозний
туберкульоз легень. Хоча існують і інші дані щодо місця його
смерті. Припускають, що він помер від сухот в одній з камер
моторошного кам'яного підземелля на вулиці Володимирській, 33.
А ще є непідтверджені свідчення, що в Лук'янівській в'язниці
Вишиваного отруїли.
Учень. Дивно, але й досі невідоме місце його поховання –
ймовірно, це десь біля огорожі Лук’янівського цвинтаря Києва без
будь-яких позначень місцезнаходження тіла нащадка цісарського
роду.
33

34. На момент арешту у Відні Вільгельм Габсбурґ мав двох
синів – Піча і Франца. Чи дізналися вони про долю свого батька,
реабілітованого тільки у незалежній Україні?
2 липня 2000 р. в українській греко-католицькій церкві святої
Варвари у Відні в урочистій обстановці було відкрито
меморіальну дошку великому князю Вільгельму Габсбургу-
Лотарінзькому, який гаряче і послідовно відстоював ідею
незалежності України. Ініціатором створення цієї меморіальної
дошки є Роман Новосад із Сімферополя, котрий перебував в одній
камері Лук'янівскої в'язниці з В. Вишиваним.
10. Лірика
Учень.
Творча спадщина Василя Вишиваного – маленький камінчик у
будівлі української літератури. Та історія нашого слова не буде
повною без згадки про нього. Тут цікава не тільки і не скільки сама
поезія, як особа автора – австро-угорського принца, який став на
захист України й боровся за українську національну справу.
Учень.
У 1921 році у Відні з’явиться збірка поезій Василя Вишиваного під
назвою «Минають дні» з посвятою українським січовим
стрільцям: "Борцям, що впали за волю України".«Минають
дні...» - меланхолія цих слів передає стан, у якому опинився
представник роду Габсбургів після поразки українських
визвольних змагань. Збірка складається з 23 віршів.
Учень.
Критики відзначають, що з погляду літературної техніки його
лірика далеко не бездоганна, але не варто звертати увагу лише на
технічний бік цих творів. На думку письменника й
літературознавця Ю.Хорунжого, відчувається вплив Т.Шевченка,
О.Олеся, Г.Чупринки, можна помітити певну схожість з піснями
січових стрільців – Л.Лепкого, Р.Купчинського в образах чи
настроях. Та не можуть залишити байдужими щирі слова любові,
суму за милою серцю батьківщиною. Василь Вишиваний оспівує
велич та красу України, що стала йому за другу матір,
державницькі змагання українців - братів своїх по світовідчуттю,
по шляхетних замірах.
Учні читають вірші Василя Вишиваного.
34

35. До зброї! До зброї, стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі, —
Всі сили до бою з'єднайте!
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання,
Важкої боротьби…
Одна по них у нас луна остане
Із тих минулих днів,
Що в серце наше мов весна загляне,
Мов привид майських снів,
Минають дні розкішного кохання,
Минають дні журби,
Минають дні великого страждання
Важкої боротьби…
Весело, гей!
Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята,
І воля полонин.
Весело, гей! тут добра паша
І у раю тих полонин
Цвіте, як май, свобода наша
І втіха для маржин …
Весело, гей! трембіта трембітає
І вітер гомін в доли рве.
Хай мила вчує і пізнає,
Що милий вольним ще живе …
Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу дзвінко, голосно, бо знаю
Що світ гірський - він мій!
Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять,
Яких ніхто не знає,
35

36. Які на віки вже мовчать
Й ніхто їх не кохає.
Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх вночі і вдень,
Щоб їм любов віддати.
Учень.
Ми, народжені на цій землі, іноді не помічаємо тієї краси, що
навколо нас, ми не помічаємо швидкоплинності часу. А Вільгельм
фон Габсбург у буремні дні захоплювався і красою нашої землі, і
волелюбністю нашого народу, і милозвучністю мови.
Учень у ролі Василя Вишиваного.
- Не дивуйтеся, друже, з моєї зацікавленості. Знаєте, чи не
найкращі роки свого життя я провів серед українців, щиро радів
їхнім успіхам, переживав невдачі. Якщо хочете, навіть перша моя
любов була зі Львова, українка. Отож, доля українського народу
мені далеко не байдужа, і все те, що має хоч якийсь стосунок до
України.
Ведучий(Вчитель).
Мету свого життя Василь Вишиваний чітко сформулював в
останніх словах мемуарів: "...мені хочеться працювати для
України, і я працюю, доки матиму змогу".
Щемить серце, коли перечитуєш біографію цієї людини. І навіть
не тому, що інтригує постать самого поета, який відмовився від
родини, від високої чиновницької посади та пішов у ряди
українських націоналістів. Щемить серце тому, що і сьогодні такі
ж патріоти, українці і неукраїнці, гинуть за Україну.Та одночасно
відчуваєш гордість, що такі особливі, обдаровані особистості так
високо цінували нашу державу.
Додаток
Присвятив себе Україні.
Життя академіка Агатангела Кримського: подвиг
ученого й громадянина
Його ім'я відоме кожній освіченій людині практично всіх
арабських і центральноазіатських країн. Дружбою з ним пишалися
Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, а Лев Толстой
завдяки книгам Агатангела Кримського відкрив для себе філософію
36

37. Сходу й ознайомився з основами Корану. Та для українців
видатний орієнталіст насамперед один із фундаторів національної
Академії наук і творців сучасного українського правопису.
Агатангел Юхимович Кримський-людина феноменальної
пам'яті, глибоких знань і тонкої інтуїції. Напружену працю вченого,
педагога й адміністратора він поєднував із літературно-художньою
творчістю, ввійшовши в історію української літератури як
оригінальний поет і самобутній прозаїк.
Походили Кримські з татарського роду. Його предки покинули
Бахчисарай в кінці XVII ст. і поселилися у нинішній Білорусі (місто
Мстислав). Юхим Кримський, учитель географії, переїхав до
Володимира-Волинського і 1871 р. там народився його син
Агатангел.
Як напише згодом Агатангел Кримський: “Родився я 1871 року
3 січня ст. ст. Швидко батьки мої переїхали в Київщину, та потім
мені знов довелося прожити три роки на Волині, вже великим
хлопчаком. Таким способом я однаково зріднився як з мовою
Київщини, так і з мовою Волині. А з роду я зовсім не вкраїнець.
Батько мій – білорус зроду, росіянин по вихованню; мати – полька.
Вчився я у школах російських, бо других тут і немає”..
Вже в три роки Агатангел Кримський навчився читати, а ще
через два роки батько віддав його до місцевого звенигородського
училища. А.Кримський: “Коли мені було 5 років, мене оддали
вчитися у Звенигородське “городське училище, і там я вчився п’ять
год, до 1881 року. В тім році мене оддали в Острозьку прогімназію.
В Острозі я жив під доглядом своєї старенької тітки, а це була мені
й на руку ковінька: тітка завідувала чималою публічною
бібліотекою, у якій я міг безборонно сидіти зрана до вечора. Перед
тим, ще в Звенигородці, я міг читати тільки крадькома, бо батько,
шануючи мої очі, попросту одбирав у мене кожну книжку, яку я
ладився читати”. На відміну від державних гімназій, у колегії
викладалися й українознавчі дисципліни.
У роки навчання в Колегії Павла Галагана в А. Кримського
сформувався стійкий професійний інтерес до української філології,
слов'янознавства й мовознавства. Кримський, який – як сам
стверджував – не мав ні краплі української крові, визначився у
своїй національній ідентичності: в 1889 р. він став свідомим
українцем, готовим присвятити своє життя українській справі.
“Кожнісіньку вольну від “офіціальних” занять часину , – писав він
у листі до свого друга Бориса Грінченка 5 липня 1892 р, – я й
присвячував Україні”.
37

38. У 1892 році А.Кримський вступає на історико-філологічний
факультет Московського університету, продовжує спеціалізуватися
в галузі історії літератури і культури мусульманських народів,
після закінчення якого в 1896 році його направили на стажування
до Сирії й Лівану, де він з ентузіазмом вивчає і давні рукописи в
місцевих книгосховищах і вдосконалюється в живій арабській мові,
осягаючи тонкощі її численних діалектів.
Опинившись далеко від України, він сильно тужив за
батьківщиною. Тоді ж починає писати вірші українською мовою й
невеликі прозаїчні твори.
Повернувшись із Близького Сходу, А.Кримський у 1898 році
стає приват-доцентом, а в 1900-му — професором Московського
університету. У Москві виходять його "Історія мусульманства" ,
двотомна "Історія Туреччини та її літератури", "Історія арабів і
арабської літератури, світської і духовної", "Істрія Персії, її
літератури і дервішської теософії". А.Ю.Кримський став
найяскравішим представником нової школи російського
сходознавства на рубежі двох сторіч. Виділявся своєю неосяжною
науковою ерудицією і блискучим знанням східних та европейських
мов (понад 60).
У зв’язку з подіями 1917 року в Москві,у вересні 1918 р.він
переїхав з Москви до Києва, де брав участь в організації
Української академії наук, був її неодмінним секретарем.
Вагомим вкладом ученого в українське мовознавство стануть
укладені в 1921 році під його керівництвом "Основні правила
українського правопису" та написані ним наукові праці:
"Древнекиевский говор", історична "Українська граматика",
"Українська мова, звідки вона взялася і як вона розвивалася".
У 1931 році Агатангела Юхимовича відсторонили від науково-
організаційної роботи і зняли з усіх посад. Він опинився майже в
цілковитій ізоляції. Звільнений з посад і позбавлений засобів
існування, видатний учений змушений перебратися до рідної
Звенигородки, де виживає за рахунок городу. "Тепер бувають дні,
коли я зовсім не маю чого їсти. Ні за що полагодити черевики, –
пише Агатангел Кримський у листі до Володимира Вернадського. –
Не життя, а суцільний сором, який поглиблюється свідомістю, що
буде все гірше й гірше".
Учений важко переносив арешти і загибель своїх друзів, колег
та учнів. Трагізм становища А.Кримського поглиблювався й тому,
що в результаті багаторічної копіткої роботи він майже втратив зір.
Кримський не мав щастя в особистому житті й був самітником,
38

39. протягом життя ніжно, таємно й безнадійно кохаючи талановиту
письменницю. На його шістдесятирічному ювілеї в приміщенні
теперішньої президії Академії наук України Павло Тичина
прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно
мрійна Леся Українка», що розкрило цю таємницю. Його особисте
життя було заповнене клопотами про брата і сестру, а пізнє
одруження не принесло щастя й родини.
Становище Агатангела Кримського трохи поліпшилося
напередодні Великої вітчизняної війни, коли більшовицьке
керівництво вирішило використати його авторитет для посилення
свого впливу на західноукраїнську інтелігенцію.У 1940 році
вченого нагороджують орденом Трудового Червоного прапора та
орденом Леніна, а у січні 1941 року на державному рівні помпезно
відзначають 70-річчя видатного науковця.
З початком війни обставини життя Агатангела Юхимовича
різко змінилися. У 1941 році постановою НКВС Кримського
оголосили «ідеологом українських націоналістів, який упродовж
років очолював націоналістичне підпілля»івідправили у табір у
Кустанайську область. Земна дорога Агатангела Кримського
обірвалась 25 січня 1942 року в тюрмі НКВС N7 міста
Кустаная.Лише в травні 1957 року після детального вивчення всіх
матеріалів та допитів ще живих свідків з'явилося нове
формулювання - "за відсутністю складу злочину", що стало
посмертною реабілітацією доброго імені видатного вченого.
Ім’я українського академіка Агатангела Кримського 1970 року
було занесене у затверджений XVI сесією Генеральної Асамблеї
ЮНЕСКО перелік видатних діячів світу.
Отже, Агатангел Кримський- вчений світового рівня, винятковий
ерудит, людина всеосяжних знань, видатний український історик,
один з найкращих знавців української мови та літератури.
Наталена Королева
Білий лебідь, чи то пак білий янгол з неозорим талантом,
твердою вдачею, янгол, який серед безлічі могутніх країн і шляхів
вибрав її, перейнявся її долею, минулим, майбутнім. Цей янгол
прийняв землю великих і могутніх козаків такою, якою вона є,
прийняв її з усією любов’ю. Лебідь Наталена Королева навічно
обвінчалася з Україною.
Правнучка українського Дракули народилось ранньої весни у
далекому 1888р. в Північній Іспанії. Її мати Марія-Клара померла
відразу після пологів. Тому дівчинка усе життя шукала ласкавого
39

40. материнського тепла. Батько граф Андріан – Єжи Дунін
Борковський походив з давнього українського шляхетського родуі
тому дівчинку відразу відправили на Волинь, до бабусі Теофілі. Тут
і пройшли перші п’ять років життя Наталени.
І хоча після смерті бабусі дівчинка протягом дванадцяти років
навчалась в монастирі в іспанських Піренеях, згадка про далеку
Україну закарбувалася у пам’яті цього створіння.
Життя Наталени било ключем: філософія, теологія, історія,
медицина, музика, безліч мов – це лише дещо, що з запалом
охоплював розум і серце дівчини блакитної крові.
Згодом і археологічні розкопки Помпеї і публікація наукових та
художніх творів у французьких журналах.
Та повільно наближався 1914-й … страшний рік, який вів за
собою цілу процесію горя, болі, поневірянь. Був нещадним до всіх
– навіть до найталановитіших. Наталена поховала батька, встигла
стати вдовою, улаштувалась сестрою милосердя.
Після закінчення війни Наталена наче вдихає на повні груди – і
шукає, невпинно, напружено. Як то кажуть, хто шукає той
знаходить – 1918 року відбулося знайомство з Василем Королівим.
І ось ця молода жінка, що була далекою від України, друкувалась
у європейських журналах, оберталась в колі впливової літератури, –
мала з чого вибрати, а вибрала Україну.
Наталена усе життя йшла до України, пізнавала її, захоплювалася
нею, а шлюб з Королевим став останньою краплею, яка заважила у
її творчому виборі.
Перше оповідання “Гріх”, щовиходить в українському
тижневику “Воля”, стало символічним початком вільного слова, яке
з новою силою лунало на українській мові. А далі збірка легенд “Во
дні они”, історична повість “В 13”, повість “Предок”, роман “Cон
Тіні”.
В 1943р. закінчила і видала книгу “Легенди старокиївські”.
У цьому задумі Україна стає цілком самостійною і провідною
темою Королевої. Увесь попередній досвід був їй потрібен, аби
наблизитись до України, пізнати її і полюбити з усією силою. Це
своєрідне пошанування другої батьківщини. Любов до цієї землі та
її народу вилилась на повну силу. Адже ще її батько говорив, що
потрібно знати і шанувати звичаї і культуру народу, серед якого
живеш. Так вона і зробила, та навіть стала його частиною.
“Лицарський обов’язок” усе життя проводив письменницю.
Гірка доля притрусила пилом творчий доробок Королевої. Але
проникливість і сила таланту не втрачається, тому і новочасний
40

41. творець української культури повинен ввійти в культуру сучасну, а
любов цієї жінки до нібито зовсім чужої для неї землі є прикладом
для багатьох “рідних” України.
Леонід Кисельов
Я постою у края бездны
И вдруг пойму сломясь в тоске,
Что все на свете - только песня
На украинском языке.
Леонід Кисельов
Леонід Кисельов відомий українському читачеві з невеличкої
добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі
"Сучасність" (1973, 7-8) і із статті Івана Кошелівця, вміщеної в
цьому ж журналі в 1981 році. На Україні, до появи його перших
українських віршів у 1968 році, ім'я Кисельова було знане тільки
вузькому колу київських письменників старшої та молодшої
генерації.
Матеріали його життєпису дуже скупі. На основі коротеньких
уведень до його віршів, що друкувалися в радянській періодиці,
посилань на його особу в "Веселому романі", написаному його
батьком у 1970 р., оповідання Юрія Щербака (Щербак Ю.
Маленька футбольна команда. Оратарія для голосу і дитячого хору.
Пам'яті молодого поета Леоніда Кисельова //Дніпро. -1972. -4.
-С.69-83), присвяченого Кисельову (чи Льоні, як усі друзі його
залюбки називали), та інших знахідок, можна накреслити бодай
загальний силует цього, з багатьох поглядів, непересічного поета й
непересічної людини.
Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного
письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого
поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги
лейкемії, проживши всього двадцять два роки.
Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на
перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в
англійській мові. Незважаючи на молодий вік, він вражав усіх не
тільки начитаністю і широким знанням світової літератури, але й
знанням точних наук - складних правил квантової механіки,
кіберенетики; міг говорити про останній футбольний матч чи
найновіший закордонний фільм. Захоплювався і знав стародавнє
мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився
примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію Шевченка,
раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака,
41

42. Гумільова, Данте, Щекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз,
українську та парагвайську пісню.
Ю.Щербак дає наступний мазок до зовнішньго і внутрішнього
портрета Кисельова: "Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його
схожим на молодого веніціанця.., проте темпераментом Льоня
надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний
(звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче
мляво..." Коли Кисельов захворів – невідомо, але з поеми "Первая
любовь!", написаної в 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна
догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу.
Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські
пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили,
майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.
Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його
віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського
журналу "Новый мир", головним редактором якого тоді був
Олександр Твардовський, - з наступною приміткою: "Леонид
Киселев, ученик 10 класса школы 37, г.Киев". "Первые стихи". Того
ж року в квітневому числі журналу " Радуга" було надруковано два
його короткі вірші. Вірш "Цари" в журналі "Новый мир", в якому
десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на
Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської
інтелігенції й академічних російських кіл - обурення й протести.
Після того молодого поета перестали друкувати в російській
радянській періодиці. П'ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за
кілька місяців до смерті Кисельова, з'явилася в "Літературній
Україні", з уведенням Івана Драча, добірка його українських поезій
"Перші акорди"...
Посмертно вийшли дві його книжки російської й української
поезії - перша в 1970 році під назвою "Стихи. Вірші" (у видавництві
"Молодь"), а друга, що є доповненням першої, в 1979 р., (також у
видавництві "Молодь") під двомовною назвою– "Последняя песня.
Остання пісня"...
Загадковим є питання, чому молодий поет, до того ж
неукраїнського роду, вирішив переключитись з російської на
українську мову. Загадково воно тим більше, що це сталося в часі
відвертої русифікації в Україні; в часі, коли українська мова й
культура стали об'єктом принижування навіть своїми, українського
роду, чиновниками - республіканськими урядовцями та
академіками починаючи, а сільським учителем кінчаючи.
42

43. Молодий поет виявив якщо не світоглядову заангажованість, то
тяжіння серця і мислі до України вже в перших своїх російських
віршах, надрукованих у 1963 році ("Цари", "Вірші про Тараса
Шевченка", "Я забуду"), себто понад п'ять років перед своєю
смертю. Формували його різні чинники. Писати українською
мовою заохочував його батько, а в дитинстві він потрапив під
вплив непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша.
Продовжував свою поетичну підготовку в середовищі прекрасних
майстрів-шестидесятників: Драча, Вінграновського; знав творчість і
долю популярного неконформіста Василя Симоненка, Ліни
Костенко, Василя Голобородька й ряду інших, що впливали на
нього своїми небуденними відкриттями в мові, образі, експресії, і
що були для нього прикладом поетичної майстерності...
У книжці Володимира Кисельова "Веселий роман" прототип
Леоніда - молодий київський поет Леон на прохання друзів
прочитати свої вірші, проказав "схвильовано…палко":
…все на свете - только песня
На украинском языке.
На запитання "А чому українською мовою?" Леонід відповів: "А
ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати
поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться
примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь"...
Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,
учитель української мови та літератури природничо-
математичного ліцею
Дари безсмертя через музику смерті
Мета проведення заходу:
 поглибити знання учнів про постать С. Бандери, підвести
школярів до усвідомлення місця і ролі в історії України цієї
особистості;
 формувати в учнів розуміння подій тих часів, історичних
постатей;
 виховувати почуття національної гідності, пропагувати дух
лицарства, самоповаги, бажання наслідувати кращі якості борців
за волю України.
Учень. На уламках зотлілих епох,
43

44. У руїнах новітніх часів
Я знайшов золотий каталог,
У якому було кілька слів.
Ні, не слів, а великих імен,
Рівнославних зі словом „народ”
І прирівняних ним до знамен
У борні проти хижих заброд.
Під пісню „Україні” відбувається показ слайдів „Великі
українці”
Учень. Серед них і Бандера Степан –
Сплав козацької сили й ума,
Мста опришків, стрілецький таран
І повстанська незламна сурма.
Це од неба і долі ватаг,
Це незламності й волі гінець,
Бо Бандера вкраїнською - стяг,
А Степан – героїзму вінець.
Вчитель. Кажуть, коли нація стверджує своє існування і її
дух та воля є живучі, вона вилонює з себе мужів, що вказують їй
шлях і ведуть до національного піднесення. В історії України ми
мали лише два Провідницькі імена, прив’язані до визвольного руху
епохи – І.Мазепа і С.Петлюра. У 30-х роках ХХст. з’явилося ще
одне – Степан Бандера, а визвольний український рух недарма став
називатися бандерівським. „Бандерівство” постало без держави,
виросло в підпіллі, та воно вперше об’єднало в собі стихійну
революційність більшості народу, принаймні в одній частині
України.
Бандерівці! Скільки гордості було в цій назві, коли її
вимовляли вороги комунізму чи будь-яких інших поневолювачів;
скільки ненависті, коли її викрикували чекісти. Бандерівці! Так
звалося полум’я, якого не могла згасити ніяка найстрашніша буря
терору.
Учень. А тепер – блаженна рабська доля,
Воля рабська. Над усе – вона!
Серед закріпаченого поля
Запалала свічка вогняна.
Люде мій! О кріпаки комуни!
В майбуття втелющені цвяхи!
Вам услід несуть дубові труни –
Тільки б до могили дожили!
44

45. Вчитель. Активність українського національно-
визвольного руху була дуже небажаною для кремлівських
політиків, бо підривала авторитет Москви. Імперія докладала всіх
зусиль, щоб цей рух зламати. Спочатку московські злочинці
планували заподіяти моральну смерть Степанові Бандері,
використавши внутрішні незгоди в ОУН і нездорові амбіції
окремих політичних діячів української еміграції. Але цей план
провалився. Залишився один вихід – фізично знищити Провідника,
знищити таємно, щоб не залишилося ніяких доказів причетності
Кремля до цієї смерті.
15 жовтня 1959 року на далекій чужині, у німецькому
Мюнхені вже не від пострілу, не від бомби, а скрито від отрути з
рук насланця Москви, українця Богдана Сташинського впала
людина – символ боротьби за Україну. Людина, яка все, що мала,
віддала для одної ідеї, людина, яку не зламали польські й німецькі
тортури. Людина, ім’я якій Степан Бандера!
Та знищені деколи значать більше за живих. Закінчилося
життя С.Бандери, але не його місія. Український світ згуртувався,
пам’ятаючи Правила життя націоналіста: „Став гордо чоло
небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям
праці й боротьби”, „Будь гідним виконавцем заповітів великих
синів твоєї Нації і борись та працюй для великого майбутнього”.
Патріот. Твоє ім’я світитиме вовіки
В серцях борців, вестиме їх у бій,
І донесуть вінки лаврові в Київ,
Серед яких найпершим буде твій.
На екрані висвітлюється напис:
„Чому у нас відступників так много
І чом для них відступство не страшне?..”
І.Франко
Звучить тривожна музика.
Встає суддя і зачитує постанову про відкриття суду.
Присяжний. Підсудний, встаньте для зачитання постанови.
Суддя. Постанова про відкриття третього Карного Сенату
Федеральної судової палати в карній справі проти совєтського
громадянина Богдана Сташинського, народженого 4 листопада
1931 року у Борщовичах коло Львова, без постійного місця
проживання, тепер у слідчій в’язниці, за вбивство і зрадницькі
зв’язки.
45

46. Присяжний. Підсудний втримував від 1950 року контакт з
тодішнім міністерством Державної безпеки (КГБ) Совєтського
Союзу. Не пізніше 1954 року він виявив у Києві свою готовність
діяти як агент у Німецькій Союзній Республіці. Після вишколу і
підготовки він мав від січня 1945 року діяти на території союзної
Республіки як агент КГБ.
Виконуючи дальше доручення КГБ, він від початку 1959
року стежив у Мюнхені за провідником ОУН Степаном Бандерою і
15 жовтня 1959 року вбив його.
Підозріння, що підсудний виконав усі ці злочини, є
вистачальні.
Суддя. Що ви робили 15 жовтня?
Сташинський. Я хотів поїхати і переконатися, чи він
(Бандера) у своєму помешканні. Я одержав таке доручення й хотів
більш-менш дотримуватися наказу. Приблизно 10-15 хвилин по 12
годині я був поблизу вулиці Крайтмара, пройшов один раз повз
будинок і побачив, що гараж був замкнений: авта не було. Я став
на вулиці Занд і Дахауер і сказав собі, що чекатиму тут до 13
години. Рівно о 13 годині я хотів піти й сьогодні вже більше не
займатися цією справою. Раптом побачив машину „Опель-
Капітен”, що їхала зі сторони вулиці Занда: я також розпізнав
число машини і помітив, що в машині сидить лише шофер – це міг
бути тільки Бандера.
Суддя. Що ви зробили?
Сташинський. Я зрозумів, що не можу відмовитися від
виконання замаху. Я мусив це зробити! Пішов у напрямку вулиці
Крайтмайра, по дорозі вийняв зброю з кишені, зняв ударник з
забезпечника. Проходячи повз браму, я, скосивши погляд, побачив,
що гараж відчинений, перед ним стоїть авто, Бандера стоїть там же
і шукає щось. Потім я пішов до дверей будинку і відчинив їх
ключем, ввійшов до середини і замкнув за собою двері, піднявся на
кілька східців нагору і хотів на першому повороті сходів чекати. В
цей час двері будинку відчинилися і хтось увійшов. Я здогадався,
що це Бандера і пішов по сходах йому назустріч.
Присяжний 2. Прошу занести до зали суду модель
двоцівкового пістолета, з якого вбито С.Бандеру.
Поліцейський заносить модель пістолета
Суддя. Підсудний, яким чином ви ховали зброю?
Сташинський демонструє і розповідає, як вистрілив у
С.Бандеру
Суддя. Ви побачили його коло дверей будинку?
46

47. Сташинський. Так, він у ту хвилину намагався вийняти
ключ. Я спускався по сходах і вже думав, що зараз пройду повз
нього, і, мабуть, з того нічого не вийде. З другого боку, я знав, що
мушу це зробити. Це нелегка справа розповісти, які думки я мав у
ту хвилину. Це вже друга спроба, і я не міг її прогавити. Так я
стояв на порозі і хотів закрити двері за собою, а зброю тримав у
правій руці; раптом зробив рукою рух угору та вистрілив з обох
цівок, негайно повернувся, закрив за собою двері і пішов геть.
Суддя. Чи ви бачили, що сталося після того?
Сташинський. Ні, негайно після того, як я вистрілив,
повернувся і пішов геть.
Суддя. Під яким прізвищем ви виїхали з Мюнхену?
Сташинський. Я ще в той самий вечір замовив для себе
місце в літаку під фальшивим прізвищем Ковальський.
Присяжний 2. Занесіть вилучені фальшиві документи
Сташинського, що були видані органами КДБ для ознайомлення і
додайте їх до речових доказів.
Суддя. Чому тепер, коли комуністична влада твердо
пустила своє коріння по всіх українських теренах, на заваді їй став
С.Бандера, до того ж в еміграції?
Сташинський. Бандерівський рух не припиняв своєї
діяльності в Україні, хоч і в підпіллі. КДБ був поінформований, що
С.Бандера детально проробив план розвалу СРСР, уряд також знав,
що ідеї С.Бандери у вирішальну годину можуть об’єднати всіх, хто
не хоче жити під московською зверхністю, адже навіть у таборах
відбуваються заворушення засуджених бандерівців. За словами
моїх керівників, це був облудний шлях. Для встановлення миру
необхідно знищити тих, хто збурює народ.
Патріот. Сам факт, що радянський уряд дав наказ убити
С.Бандеру свідчить про силу українського націоналізму, який не
дає спокою московським окупантам України, що тримають її народ
у національному ярмі.
Суддя стукає молоточком
Адвокат. Чому ж ви вирішили зізнатися в скоєному?
Сташинський. Людське сумління є невмолиме і
незнищенне, а розбудила його в мені моя дружина. Я не міг
зрадити її кохання.
Патріот. І в нього була дружина. Ярослава Бандера, що у
найважчі часи завжди була поруч з чоловіком як добра помічниця і
надійна опора.
Учень. Ся жінка не була Провідною зорею,
47

48. Вона, як вірна тінь, пішла за тим,
Хто був проводирем...
Учень. Вона ділила з ним твердий вигнання хліб,
вона йому багаття розпалила
Серед чужої хати. І не раз
Його рука, шукаючи опори,
Спиралась на її плече...
Голос національної совісті.
У тебе теж був син. Можливо, Господь забрав його до себе,
щоб і ти відчув страшний біль і велику втрату. Може, цим
спокутуєш провину за те, що не встояв перед первородним гріхом
нашого народу – зрадою своєї совісті.
Патріот. Як ви зважилися на вбивство людини, що давно
стала символом національної боротьби проти зайд?
Сташинський. У мене вже не було виходу... мене могли
торкнутися тортури, якими послуговувалася влада щодо
неугодних.
Патріот. А хіба був вихід у Є. Коновальця, М.
Міхновського, О. Ольжича, О. Теліги, Т. Чупринки? Але
всі вони не сумнівались, доки хоч на однім клапті української
території пануватиме чужинець, доти усі покоління українців
повинні йти на війну.
Адвокат. Він виконав доручення лише тому, що сказав
собі: „Інакше я буду на черзі”. У цьому випадку його вчинок мав
запобігти загрозі для нього самого.
Голос національної свідомості.
Шість віків учили нас по-різному мислити, молитись.
Шість століть гріли нас різними огнями, просвіщали нас різним
світом, кидали в бої одних проти одних під різними знаменами...
Усі окупанти користали з цього: „У них немає вічних істин. Тому
серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована
їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх... Вони самі
знищать один одного”. Чи не тому для ліквідації українця Бандери
Москва вибрала українця Богдана Сташинського?
Патріот. Ви шукали легшого хліба на московських
задвірках. Чому ви так легко відмовилися від віри батьків? Що ви
принесли Батьківщині, батькам, родичам і всьому народові
українському, віддаючись під владу московських кадебістів?
Сташинський. Мені казали, що націоналісти – вороги
народу і їх треба знищувати, щоб не розповзалися, як бур’ян,
заважаючи будувати щастя для всіх.
48

49. Суддя. На слідчих дізнаннях ви називали себе росіянином,
хоч з походження українець. Місто Львів, за вашим висловом, теж
у Росії. На відміну від ваших земляків, окупацію Західної України
більшовиками 1939 року ви називаєте довгожданним
возз’єднанням з Росією. Це так в’їлася у ваш мозок радянська
пропаганда?
Голос національної свідомості.
А може, ти праправнук Катерини?
Оце б та відьма радою була,
Що на землі стражденній України
Зустріла не вкраїнця, а хахла.
Ти служиш кон’юнктурі на догоду.
Себе давно в душі знівелював.
Чи ж ти потрібен іншому народу,
Якщо в собі народ свій потоптав?
Патріот. Шкодити своїй нації є найбільшим злочином.
Адвокат. Що він міг вдіяти? Обвинувачуваний сам став
жертвою антигуманної радянської машинерії. Москва зробила з
таких, як він, карликів. А вищим від себе стинала голови.
Сташинський. Моє зізнання є одночасно ознакою мого
каяття.
Патріот. За вбивство доктора Ребета ви отримали високу
премію та фотоапарат, за знищення Степана Бандери вас
нагороджено орденом Бойового Червоного прапора найвищою
відзнакою того часу.
Патріот. Чи чувано: нагородження за умисне вбивство? Та
пам’ятайте: милостиню приймає тільки немічний прошак, що не
може власною працею і власними вартостями здобути право на
життя.
Присяжний. Прошу тишини в залі. Для зачитання вироку
прошу всіх встати.
Суддя. Я переходжу до встановлення величини кари.
Підсудний з чужого доручення власноручно замордував двох
людей. Але він був при цьому лише інструментом в руках
безсовісних людей. Він це нарешті зрозумів і розкаявся, що вчинив
злочини. Він тепер готовий до спокути. Нема підстави
навантажити його ще й виною його закулісових керівників. Вони
не минуть кари, як ніхто на довший час не може втекти від своєї
вини. Кара не повинна знищити підсудного. Кара за кожний замах
складає по 6 років каторжної тюрми, за зрадницькі зв’язки 1 рік
49

50. каторжної тюрми. Для спокути вистачає загальна кара 8 років
каторжної тюрми з зарахуванням часу слідства.
Вчитель. Похорон Степана Бандери відбувся 20 жовтня
1959 року в Мюнхені. Домовина Степана Бандери стоїть так, що
не торкається чужої німецької землі, а чекає того часу, коли буде
перенесена на рідну українську землю. Ми віримо, що настане той
час, коли кожен зможе віддати частку свого серця і любові, своєї
пам’яті тому, хто стільки зробив для нас і згорів для України.
Патріот. Твоє ім’я було страшне для ката,
І він тебе підступно отруїв.
Хотів убивця в нас Вождя забрати,
Та ти живеш між нами, як і жив.
Та смерть твоя ще дужче нас згуртує,
Щоб йти шляхом твоїм і всіх борців,
Що за Країну рідну впали
І заслужили лаврових вінців.
Звучить музика і висвітлюється слайд з написом:
„О Господи! Ще раз нам дай Бандеру! –
Він так потрібен нині... молодий!”
Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,
учитель української мови та літератури
Сценарій свята
«З родини йде життя людини»
Мета проведення заходу:
 виховувати ціннісне ставлення до своєї родини, глибокі почуття
любові до батьків, бажання берегти сім’ю, як часточку великої
родини — українського народу;
 формувати почуття обов’язку перед батьками;
 розвивати найкращі моральні якості через вшанування народних
традицій;
 сприяти вдосконаленню родинної комунікативності.
Учень 1
Вклоняємось всім вам доземно,
Як батьківській хаті з далеких доріг,
Як хлібу, що матінка чемно
50

51. Кладе на вкраїнський рушник.
Бо ж нашому роду нема переводу,
Хай пісня коріння святі,
Дай, Боже, нам віру і братнюю згоду
На довгі щасливі роки.
Учитель.
Доброго дня, шановна родино. Я дуже рада, що ми тут зібралися на
святі «З родини йде життя людини». В народі говорять: «Без сім’ї
немає щастя на землі». Саме в сім’ї дитина робить свої найперші
кроки, звідси вона виходить у широкий світ, навчається любові,
добра, тут вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять
свого роду.
Родина – це не тільки родичі, це друзі, наш клас, школа й увесь
народ.
Сьогодні ми частинка родини ліцею, і я намагаюся робити все, аби
зберегти родинний вогник у кожного з них.
Учитель.
Тож посміхніться, сум забувши й втому,
Важкі думки нехай вас обминають.
Не кажіть, що спішите додому,
Бо діти нині подяку вам складають.
Учень 2.
Дозвольте сьогодні усім побажати
Багато хороших і сонячних літ,
Дідусям і татам, бабусям і мамам,
Братам і сестричкам
Палкий наш привіт.
Учитель.
Батько і мати – найближчі кожному з нас люди. Від них ми
одержуємо життя. Вони нас вчать, вкладають у наші вуста добрі
слова.
Учень 3.
Яке найкраще слово в світі?
Раз мудрий хтось питав людей
«Здоров’я»,- відповів так хворий.
«Ні,молодість!" - сказав старий...
“Найкраще хліб!» - жебрак говорить.
"Побіда", - відповів стрілець.
51

52. “Найкраще воля!” - рік невільник
«Ні,правда!” - обстоював мудрець.
Аж тут з куточка
Обізвавсь сирітка, ще малий хлопчак:
Найкраще слово в світі: "Мама!"
І всі сказали: "Мама...! Так...!"
Учитель.
Кожен скаже: „Найкраща мама – моя мама”, бо безмежна її
ніжність. Хто б вона не була, де б вона не жила... Якби стільки
доброти, скільки випромінює серце матері своїй дитині,
випромінювалось би на всіх оточуючих, зло загинуло б. Тому
перші слова вдячності звучать саме для них.
Учень 4.
Від жінки мусило колись зачатись
Усе навкруг живуще, я і ти,
Бо біля витоків життя стояла мати
Стоїть й стояти буде на віки.
Учень 5.
Найкращі дні для наших матерів –
Це дні, коли щасливі їхні діти.
Від нас залежить, скільки днів таких
Ми можемо для матері зробити.
Учень і мама
Лірична мелодія (обрамлення)
Учень.
- Розкажіть мені, мамо, про вишні.
Їх було так багато в саду…
Мама.
- Були, сину, морози, невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.
Учень.
- Розкажіть мені, мамо, про зорі,
Чи такими були колись?
Мама.
- А той, сину, хто виріс у горі –
Не часто на зорі дививсь.
Учень.
- Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона?
52

53. Мама.
- Наша доля , сину, як море –
Той пливе лиш, хто має човна.
Учень.
- Розкажіть мені, мамо, про роки –
Чи спливають помітно вони?
Мама.
- Роки, сину, помітні…допоки…
Матерів пам’ятають сини.
Легенда «Як мати стала зозулею” (розповідає одна з матерів)
Були собі чоловік та жінка і мали четверо дітей. Жили вони з
рибальства. Жінка сама ловила рибу і годувала дітей. Та якось вона
застудилася і злягла хвора. Лежить у постелі, а дітей нема чим
годувати. Вже у неї пересохло в горлі, мовила тихо:
—Діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, аби підвестися,
а пити так хочеться.
—Нема в хаті води,— одказують діти.
—Візьміть дзбанок,— каже мати,— ідіть до річки та й наберіть.
Озвався старший хлопець:
—Я не маю чобіт, нехай іде сестра. Мати до дочки:
—Піди, доню, принеси мені водички.
— Я не маю хустки завитися. Нехай іде менший.
Просить мати меншого сина:
— Піди, Івасику, принеси мені водички.
— Я не маю в що одягнутися,— одказує той.
Так ніхто і не приніс хворій матері води.
Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве
підводиться з ліжка, обростає пір'ям. А найменший хлопчик саме
вбіг у хату, бачить — мати вже стала зозулею, став кричати до
братів і сестрички:
— Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько
біжімо по воду для неї.
Схопили діти хто що: дзбанок, горнятко, відро. Всі побігли до
річки, набрали води і кричать:
— Мамцю, мамцю, пий воду!
Та вона вже обросла пір'ям, стала зозулею, відлітає од хати:
— Ку-ку,ку-ку... Пі-зно, діти,пі-зно... Ку-ку,ку-ку...
А малі за нею бігли, бігли, збиваючи ноги до крові. І досі в
лісах, на полях стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть,
53

54. ті краплини крові, що стікали тоді з ніг дитячих. Так мати
назавжди покинула рідних дітей і донині літає зозулею.
Запис «Рідну маму бережіть”
Учень 6.
Ми все від матері берем,
А що ж навзаєм їй даєм?
У дитинстві, у святій порі,
Нас колишуть матері.
Коли зростаємо, - завжди
Вони боронять від біди,
І тільки неня й чує: дай,
Та ввік не скаже: повертай.
У світ ідем, то знову ми
Уже дорослими дітьми,
Як станем на крутій межі, -
До нені знову: поможи!
Й останнім ділиться вона,
Аби в дітей було сповна.
Учитель.
Дійсно, матері віддають нам всю себе, а ми, признаймося собі:
не завжди слухаємо своїх матерів, бабусь, татусів, дідусів, буває,
робимо їм боляче, ображаємо... Тож спішімо сказати нашим
найдорожчим хороше слово, попросити вибачення, бо може бути
запізно.
Учень 7.
Палить кожна синівська сльоза серце мами,
Защемить: як над сином збереться гроза, серце мами,
постане щитом на дорозі біди - серце мами,
Скільки мудреців, та найвища завжди - мудрість мами.
Мати
Легенда „Серце матері»
Учитель.
Великим болем сповнюються материнські серця тоді, коли
приходиться проводжати дітей у далеку дорогу, але ж які
страждання терпіли наші матері, проводжаючи своїх синів на
війну.
Сценка „Виряджала мати сина...”
Звучить запис О.Білозір „Кленова балада”
54

55. Ведуча.Виряджала мати сина Крути дому,
Розчесала йому кудрі над головою:
Мати. Іди, іди, синочку! В бою не вагайся!
Як побореш воріженьків, додому вертайся.
Син.Іду, іду, моя мати, чиню твою волю,
А ти, мамо, молись Богу, щоб вернувсь додому.
Ведуча. Ждала, ждала мати сина Крути, ходила,
Поміж вбитими шукала найменшого сина.
Як знайшла поміж тілами голівоньку сина,
Положила на коліна – та й заголосила:
Мати. Люлі, люлі, синочку... А я твоя мати.
Тебе вбили воріженьки! Москалі прокляті!
Учениця з татом
«Пісня про рушник»
Учень 8
Матуся й тато — два крила дитини,
Що допомагають в світ злетіти.
Це світлий вогник і тепло родини,
Що не дають людині збайдужіти.
Матуся й тато — сонечко крилате,
Яке дарує силу і наснагу.
Від них обох залежить так багато.
Щоб дітям вирости й отримати відвагу,
Щоб доля діток зіркою світила,
Батькам щодня належить працювати.
Бо щоб дітей поставити на крила,
Потрібно сили і снаги багато.
Учитель.
Мабуть, кожна сім’я як колись, так і тепер хотіла бути
благословенною. Традиційна українська родина була великою.
Батьки виховували дітей своїм прикладом. Колись давно спитали у
батька такої сім’ї, як так гарно зміг виховати дітей. А він відповів:
«А я ніяк не виховував: я робив, а вони коло мене, я жив, а вони
коло мене». Споконвіку батько в сім’ї вважався господарем. На
нього покладалися обов’язки піклуватися про родину, годувати її
та захищати.
Батьків приклад мав у родині велике значення. Тому що
батькові поради – це найважливіші уроки життя.
55

56. Батько
ТАТОВА ПОРАДА
Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука:
- А я провідав у
Свого найкращого дружка.
Тож правда, тату, я – чутливий
маю серце золоте?
Замисливсь тато на хвилину
так сказав йому на те:
- Коли тебе в тяжку хвилину
Людина виручить з біди,
Про це добро, аж поки віку,
Ти, синку, пам’ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти зробиш сам добро колись, -
Про це забудь, аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались!
Учень 9.
Дорогі татусі! Нам потрібні сьогодні і завтра
Ваша сила і честь,
Ваші повні наснаги серця,
Хай не згасне ніколи
В мудрих помислах батьківських варта,
Із якою в житті ми йдемо до самого кінця.
Учень 10.
Силу і мужність беремо від тата
І до Вітчизни любов від батьків.
Віра, надія і мрія крилата —
Все йде від тата до дочок й синів.
Учень 11.
Горе чи нещастя, чи біда яка —
Всіх нас виручає татова рука.
Татова правиця знає труд і піт.
Із руки цієї ми йдемо у світ.
Як підеш у люди,що б там не було,
Хай в тобі не згасне батькове тепло.
Слова вчителя.
Гра для батьків і дітей. (проводить один із батьків)
56

57. Учень 12.
Як добре дітям й затишно в родині!
Тут так цікаво й весело всім нам.
Тому вклонятися доземно ми повинні
За диво й за життя – своїм батькам.
Батьки для нас – це найдорожчі люди,
Воно піклуються і думають про нас.
І хай завжди в нас тато й мама буде,
Й ніколи світлий не проходить час.
Пісня «Родина»
Учитель.
Кожен з нас добре знає своїх бабусь та дідусів, цих невтомних
трудівників, скарбничих мудрості нашого народу, зберігачів
сімейних традицій, цікавих казкарів. Вони люблять нас, своїх
онуків, передають нам свої знання й уміння.
Учень 13.
Я до дідуся іду по науку,
Діду, дідуню, навчи в світі жить.
Він на голівку кладе свою руку,
Голос сріблястим дзвіночком бринить.
Учень 14.
Сивий, лагідний дідусю,
Я до землі тобі вклонюся.
За теплоту твою і ласку,
За мудре слово, гарну казку.
Учитель
Цікаві у нашого народу казки, легенди. І дідусь стільки їх знає,
завжди онукам розказує. І мені здається, що це невичерпне
джерело, якому немає кінця краю, бо кожен раз з’являється щось
нове, на кожну подію в житті, на кожну пригоду.
Учень 15.
Дідусь у мене знахар душ людських,
Він не чаклун, лиш душі людські знає.
Люблю його казки, веселий сміх,
А він людей, немов книжки, читає.
Про кожного він правду поведе,
Чи добре й людяне воно та путнє.
Як чоловік себе в житті веде,
Розкаже і минуле, і майбутнє.
Здається, мудрості його немає меж,
57

58. Бо ж він, мабуть, усе на світі знає.
І я таким стараюсь бути теж,
Щось особливе з дідом нас єднає.
Батьків завіт (розповідає дідусь)
Вмираючи, батько сказав синові:
— Оце, сину, я вмираю. Якщо хочеш зберегти це добро, що я тобі
залишаю, та ще й нове придбати, то роби в полі так, щоб нікому не
казав першим «здрастуй», щоб завжди їв хліб з медом, а в свято
одягай нові чоботи.
Сказав це, і помер.
Син так і робив. Ні з ким не вітався, їв хліб з медом, а в свято
носив нові чоботи, а що вже були на ногах, закидав на горище.
Пройшов деякий час, син дожився до того, що вже немає за що
купувати мед, чоботи.
— Негаразд! — подумав він. — Це батько навчив мене на лихо,
треба робити інакше.
Почав раніше всіх людей їздити в поле. Ото працює, а
люди їдуть та до нього першими вітаються. Цілий день працює.
Стомиться, сяде їсти звичайний хліб з водою, а йому солодким
здається, наче з медом. А в неділю дістане з горища чоботи,
почистить, взує, вони в нього, як нові.
Через таку працю почало господарство його прибувати. Тоді тільки
син зрозумів батьків заповіт: треба раніше всіх бути в полі, щоб
люди до нього вітались, а не до них; працювати до втоми, щоб, як
сяде їсти, хліб був смачний, як з медом, щоб гарно ходити на свято,
то треба чоботи, хоч старі, але чистити, щоб вони були, як нові,
завжди.
Учень 16.
Любий, добрий наш дідусю,
Ти нас батькові й матусі
Помагаєш вчити,
Як бути чесним, добрим,
Як по правді жити.
Ми твої слова розважні
Пам’ятати будем
І в життя твою науку
Понесемо всюди.
Учень 17.
За все найкраще у житті,
За ваші руки золоті,
58

59. За ваші серця
Дідусю, ми вдячні вам без кінця.
Учитель.
Бабуся – мамина або татова мама, отже, вона прожила удвоє
більше, як твої мама чи тато. Бачила в житті удвоє більше. І ти,
мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти дитина її дитини. Дбає
бабуся про тебе тому, що ти дитиночка-кровиночка. Бо правду
кажуть у народі: – це діти, а справжні діти – це онуки.”
Учень 18.
Моя бабуся краща поміж всіх,
Вона всіх приголубити уміє.
У неї добрі очі, щирий сміх,
Її побачу і душа радіє.
У неї в серці стільки доброти,
Неначе море, стільки в нім любові.
Все зрозуміє і за все простить,
І лине щирість в кожнім слові.
І стільки правди й мудрості в словах,
Ну, що не скаже, вислів це крилатий!
І стільки ніжності в простих її піснях,
Що з нею кожен день, мов свято.
Моя бабуся — дорога мені,
Вона не сварить, лиш пожурить чемно.
Голівоньку погладить уві сні,
Коли всі сплять, у хаті темно.
Учень 19.
Коли мене спитають:
Яка найбільша сила в світі?
Любов, що в серці має
Бабуся моя мила.
Коли мене спитають:
Що найтихіше в світі
Бабусина молитва,
Як засинають діти.
Пісня «Бабусина молитва»
1. Скроні посивіли
невтомні руки
Це моя бабуся
Це моя голубка
Хоч втомилася дуже
59

60. Та не Зможе спати
Буде у молитві господа благати
П/в: Бабусина молитва
Спасе збереже
Бабусина молитва
застереже
Бабусина молитва
звучить у тишині
так спокійно з нею мені
2.Тільки ця молитва
Відверта тривогу
Тільки ця молитва
Вказує дорогу
Якщо я втомлюся а може заблукаю
Бабусину молитву я тоді згадаю
Учитель
Переважно бабусі вишивають онукам сорочки. Це теж народна
традиція, бо завжди дівчата ходили на свято у вишитих сорочках, а
мама чи бабуся дивились, не могли натішитися своїми дітьми та
онуками, такі вони були гарні. Крім того, вишита сорочечка
оберігала дітей від «поганого ока», дітям слугувала оберегом.
Бабуся розповідає про вишивку
Учень 20.
Цілую бабусині натруджені руки,
Що знали в житті і любов, і розлуки,
Що вміють такий смачний хліб випікати
І людям добро завжди дарувати.
Пісня «Два кольори»
Учень 21
Заспівай мені, бабусю, тиху колискову,
Я з тобою повернуся у дитинство знову.
І нехай душі торкнеться
Пісня солов’їна,
Заспівай мені бабусю, ніжна та єдина!
Бабуся співає колискову.
Учитель
60

61. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел (а зруйнуй – річка
засохне), так наша українська культура збагачується маленькими
родинами.
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти.
Учень 22.
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
Уміє шанувать сучасне, -
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!
Учень 23.
Нехай здоров’я буде у родині,
Щоб радість й сміх веселий наш дзвенів
Родині ми складаєм славу нині
І скажемо багато добрих слів.
Учень 24.
Бо все найкраще в дітях від родини!
Привітність, щирість, щедрість, доброта,
традиції народні і святині
Та мудрість й віра чиста і свята.
Учень 25.
Молитва за батьків.
Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших батьків, за все те
добре, що ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають
любити Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо, хочемо
завжди шанувати, слухати їх. А ти, Господи, добром, здоров’ям,
довгим щасливим життям обдаруй наших батьків , борони від
злого, дай силу подолати труднощі, діждатись потіхи від своїх
дітей. Амінь!
Учитель.
Хай постане ця молитва у слові, що зродилося з любові. У слові,
що зросло у Слухаймо це слово душею, бо воно народу
виспівалось, душ синів дочок України, вияснилось, як молитва у
святу годину, бо сповідуватись перед Матір’ю, говорити з на
самоті – те саме, що розмовляти з Богом.
Учитель роздає матерям листи-сповіді, написані дітьми.
Учитель. Наказ дітям
61

62. Батько й мати дали тобі життя. Живуть вони для твого щастя.
Не завдавай болю, образи, прикрощів, страждання. Все, що тобі
дають батько й мати – це їхня праця, піт, утома. Умій поважати
працю батьків. Найбільше щастя для матері – твоя працьовитість,
любов до науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе
недоброю людиною – це велике горе для твоїх батьків. По-
справжньому любити – означає приносити в мир спокій.
Запитуй у батька матері дозволу на те, чого без них робити не
можна або ж нетактовно.
Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Три
нещастя в людини: смерть, старість лихі діти, - говорить
українська мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невмолима,
перед цими нещастями ніхто не зачиняє двері свого дому. А лихих
дітей можна уберегтися, як від вогню. це залежить не тільки
батьків ваших, а й вас самих. Бути хорошими дітьми означає – не
допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоїми
поганими вчинками. Вмій віддячувати батькам. Близько приймай
до серця найважчі душевні муки батька й матері. Їхня хвороба –
твоє горе, невдачі, неприємності на роботі – твоя біда. Вмій бути
добрим у думках почуттях. Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що
ранню старість хвороби твоїм батькам приносить не тільки праця,
втома, а сердечні хвилювання, переживання, прикрощі, тривоги.
Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи
доньки. Будьте гідними своїх батьків!”
Учень 26.
На світі білому єдине,
Як Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім’я.
В щасливі і сумні години,
Куди б нам не стелився шлях,
Не згасне вогнище родинне
В людських запалене серцях.
Вчитель. Родина і народ – поняття єдині так, як нероздільні слова
Мати і Вітчизна. Справжніми громадянами країни є ті, хто вміє
шанувати отця і неньку, той куточок, де пройшло дитинство, де
отримав перші уроки добра і справедливості. Не забудьте, не
збайдужійте, не зрадьте своїх оберегів, з якими виростали. І де б ви
не були, повертайтесь до родинного вогнища, до Берегині.
Учениця разом з мамою
Пісня «Люблю я Україну»
62

63. Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,
учитель української мови та літератури природничо-
математичного ліцею
Сценарій тематичного вечора
«Якщо не гориш, то нема чого й тліти…»
Мета проведення заходу:
 виховувати в учнів почуття патріотизму, національної
гордості, любові до рідного краю, свого роду;
 розвивати читацькі інтереси до літератури рідного краю,
почуття естетичного смаку до художніх творів;
 формувати ціннісне ставлення до мистецтва.
Звучить пісня «Послання» Росава . Молодиця на руках з
немовлям збирає яблука, посміхається йому.
Через деякий час з’являється маленький хлопчик. Мелодія
стишується.
Хлопчик. Порада
Мені наказувала мати,
Коли йшов з дому босяком:
«Як будеш трохи хліба мати,
То з другом поділись шматком».
«Ренети з маминого саду»
Мама збирає яблука і виглядає сина.
Мама.
-Синочку, де ти?
-Таке важке чекання, блудний сину!
Мама виходить.
Заходить хлопець старший із сумкою дорожньою в руках…
«Вишиванка»
Дорослий хлопець.
Не одягну свою вишиванку –
Не дошила матуся мені.
Розцвітали квітки до останку
На біленькім ллянім полотні.
На узорах – калиновий колір,
63

64. Щоб любов зігрівала земна.
Щоби смуток не стрівся ніколи,
Біль розлук стороною минав.
- Сину, - часто казала під ранок, -
Йдеш в дорогу – з молитвою йди:
У бою обминатимуть рани,
На віку не пізнаєш біди.
Научала… Сама вишивала,
Відкладала вбік чорні нитки.
Навіть жовті порола, бувало,
Лиш веселі снувались мотки…. («Ренети…»)
Пісня «Мамині літа»
Презентація.
Учитель.
На останньому слайді слова:
Слово – суще, вічне й незбагненне,
Ніби тінь і світло, ніч і день.
…Дала мені у поміч слово неня,
Щоби йти з ним в парі до людей.
Ткачівський Я.
Усе добро своє залишу ближньому,
Бо все, що мав, то сотворив не я.
І слово це у мене від Всевишнього,
Нехай святиться лиш Творця ім’я…(«Володар дум»)
Учениця.
Спочатку було Слово…
А від слова світ бере початок:
Небо, суша, море, день і ніч…
Живемо? Ні, стоїмо на чатах,
Хоч життя не варте нині ніц.
Пильно стережемо спраглі душі,
Зцілюють їх молитов слова,
Ті слова усі такі цілющі,
Що й найбільший грішник ожива.
Мов крізь пекло, ідемо до світла.
Хто з твердою вірою, хто без…
Дехто вже чекає краху світу,
Дехто – на пришестя із небес.
Бесіда з Я.Ткачівським
64

65. Учитель.
Кожній людині Всевишній подарував душу. А поет має дар
відкривати її своєму читачеві, сповідатися перед чистими
аркушами й веселково виливати на папір усі свої радості й печалі,
щасливі почуття й полинові страждання, реальні й уявні ситуації…
Ліричні герої автора у творах тоді живуть повноцінним
життям: вчаться, трудяться, вірять, уболівають, кохають,
зраджують, страждають, спокутують…
Вони, персонажі й реальні сцени, допомагають письменникові
бути непередбачуваним і правдоподібним у своїх поезіях і
прозових творах, добрим і милосердним у житті…
Тоді письменник та його творчість матимуть успіх у своїх
шанувальників».
Учениця.
«Козир Чародія»
Запитуємо в неба: «Що там далі –
Бурхлива пристрасть чи зима в душі?»
В усьому є дві сторони медалі:
Весняний цвіт і шквалисті дощі.
В своєму серці дехто топить мрію,
Хтось до веселки йти не поспіша.
Бува, що й іній грішну душу гріє,
Або ж від щастя схлипує душа…
Не розкладеш все на полички-ніші,
Бо часу нам на все це не стає.
Ми не такі, як всі, здається, - інші,
То чом розчарування настає.
А винен хто?.. З’ясовувань не треба.
Усе мин: і Фея, й Чародій.
Було ж, обом на мить відкрилось небо,
коли пливли крізь океан надій.
Жаль, долі скерували в невідомість –
Не вгору поглядали, а на дно…
І не блаженство, пустка лиш натомість,
Щоправда, вже тепер їм все одно.
Отой ковчег омріяний не сниться.
Як звикло, знов недремна ніч оця.
Чи винна в тому Фея-чарівниця,
Що почуття зворушили серця?
65

66. І що там далі?..
Линем в даль безмежну,
Мов світлячки, у самоті німій.
… Я ж не собі – Поезії належу,
Оце в житті єдиний козир мій.
Сценка «Двоє»
Виходять хлопець і дівчина.
Хлопець.
Так пахнуть яблука у райському саду,
Як неціловані ніким ще твої губи.
-Своїм коханням в казку заведу…
Дівчина.
-А я тебе за це окрилю, любий.
Хлопець.
-Вплету тобі в косу дурману цвіт,
Хай нас п’янить під вечір матіола…
І приведу тебе в кохання світ,
Де веселково квітне все довкола.
Цвіте магнолія в доглянутім дворі,
Немов уста дівочі в поцілунку.
Все неземним здається в цій порі
У купелі спокус нічного трунку.
Починає звучати мелодія «Суть» О.Постолянюк
Хлопець
І знов цілунок, мов ковток води…
Шалена ніч зорею догорає.
Світанку наш, у спільний вік веди
Крізь дивовижний світ земного раю. («Ренети»)
Дівчина.
Не ятри в мені біль, не ятри,
Не вертайся, бо то ненадовго.
Дмуть між нами холодні вітри,
Аж душа студеніє від того.
І солодке стає вже гірким.
Полинова розлука настане…
В смутку гаснуть очей зірки
І серця зігрівають востаннє.
Хлопець.
66

67. Так незвично всміхнулася ти,
Забриніла сльоза на вії.
…Доторк уст, перед тим, як піти.
Пустка. Студінь. Лиш вітер віє…
(«Ренети…»)
Не благаю тебе: «Зупинись!..»
Маєш вибір: хоч стій, хоч іди.
Снитись іншому хочеш? – То снись!
А мої не відшукуй сліди….
(«Ренети…»)
Дівчина.
А що тобі гірке весілля
І честь дівоча, що тобі?..
Ти іншій вже тепер месія,
Чи ідол у її добі.
А як мені без тебе жити
У пеклі глуму та образ?..
Не може серце не тужити,
Вже завмираючи не раз.
Не раз молилася до тебе,
Аж плакала снаги свіча.
…Горіло різнобарв’я стебел,
А в ньому кинуте дівча.
Та що тобі душі пожежа –
Лиш мить у зрадженій добі.
Тобі моя самопожертва,
Але, коханий, що тобі?..
І що тобі сумне весілля,
Тебе ж не спалює той біль.
Може, своїм коханням зцілю?
Але, мій любий, що тобі… («Ренети…»)
Хлопець
Ти для мене не байдужа
І не рань душі, не рань.
Твоє слово коле дуже,
Обпікає, ніби грань.
Лиш до тебе серце рветься –
В нім немає підлоти.
Придивись: коханням зветься
67

68. Те, чого не бачиш ти. («Сяєво сьомого неба»)
Хлопець.
Прийми мене таким, який я є,
Прийми мене таким, якого знаєш.
Для чого душу й серце розпинаєш?
В розлуці ми обоє програєм.
Прости мене. За що – не знаю сам…
Прости за ласку, за любов, за сумнів,
За те, що жив між радістю і сумом,
Горів, і жар ніколи не згасав. («Медовий місяць»)
Учитель.
Навчімось в дорозі для ближніх зоріти,
Всі Божі дари пошануймо згори.
В любові постійно готов будь згоріти,
Й нема чого тліти, якщо не гориш.
Якщо не гориш, то нема чого й тліти…
(«Ренети»)
Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,
учитель української мови та літератури природничо-
математичного ліцею
Крути – героїзм молодих
Мета заходу:
 формувати в учнів почуття патріотизму, любові до свого
народу, його історії та героїчного минулого;
 сприяти становленню національної свідомості учнів, розвитку
мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі
подвигу однолітків; інтересу до літератури про бій під Крутами;
 формувати толерантність, громадянську компетентність,
відповідальність;
 виховувати пізнавальний інтерес до історичного минулого
рідного краю, повагу до героїчних вчинків людей.
Під Крутами сніг і пронизливий вітер
У січні ридає, голосить, гуде;
68

69. Шукає могили, де воїни-діти
На вічнім спочинку.
Звучить пісня
Вступне слово вчителя
Під Крутами
Жертовний Хрест під Крутами стоїть,
Людською пам’яттю приречений стояти.
Холодний вітер з верховіть
Цілує Хрест, як сина мати.
Це поле обробляв сівач,
Щоб колосилось буйне жито,
Тепер на нім трагедії печать,
Це поле рясно кровію полите.
Тут України юнь свята
За Україну полягла в страшну годину,
Тут розпинали не Христа,
Тут вбили юну Україну.
2. Їх триста борців за свободу
В нерівному бою лягло,
Щоб власною кров’ю з народу
Змить рабське ганебне тавро.
Згадай їх тепер, Україно,
Онукам про них розкажи
І їхнє ім’я добре нині
Від скверни й брехні вбережи.
В.1 У січні 1918 року три армійські групи Берзіна, Знаменського і
Муравйова з’єдналися під загальним командуванням останнього.
Більшовики готують захоплення столиці УНР – Києва. Залізничний
шлях з’єднував Бахмач із Києвом.
В.2 Саме вздовж цього шляху і проводили наступ об’єднані
більшовицькі сили. Зупинити їх було нікому. Головні сили,
підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі,
де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин
російської армії.
В.1 Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач-Ніжин
нашвидкуруч зібраний під командуванням сотника А.Гончаренка,
який складався з 500 студентів, гімназистів-старшокласників і
військових курсантів, спробував зупинити червоноармійців.
Студентською сотнею командував сотник Омельченко.
69

70. В.2 Більшість із них загинула. Ті, кому вдалося вціліти, розібрали
колію і зуміли на декілька днів затримати наступ більшовиків. Події
відбувалися 27-29 січня 1918 року.
Крути
Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
„На порох стерти, перебити!” –
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей не перемогти!
Звучить „Балада про Крути” (муз. П.Дворського, сл. М.Бакая)
В.1 Це була молодь, яка не мала в душі сумнівів і вагань. Вона не
знала різниці між словом і справою. Багато хто втік із дому, щоб
уникнути тяжкого прощання з батьками. Більшість ніколи перед тим
не тримала рушниці в руках.
Вірш.
Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п’ятнадцять,-
Так хороше вам, на ворога йти,
Співом гучним захлинаться...
Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище...
Як на параді, йдете ви на брань,
В просторі гроз, як на грище.
В.2 29 січня, вранці, війська червоних щільними колами розпочали
наступ. Ворогів було більше, ніж удесятеро, вони були озброєні в
десятки разів краще. Очевидно, більшовики були певні, що ніхто їм
не заступить шлях на Київ. Та молоді добровольці зустріли їх вогнем.
В.1 Мали вони значні втрати, але за першою ворожою атакою
накочувалася друга, третя... Проте українська юнь витримала цей
цілоденний бій. Юнаки падали під кулями, але не відступали. Молоді
герої в останньому розпачливому порусі кидалися в атаку на
переважаючого ворога, але були нещадно знищені.
Вірш. Героям Крут
Під скривавленим полем,
Під горбочком край Крут
Разом з подихом кволим
Ледь ворушиться грунт.
То закопано – юність,
70

71. То добито – стрільця,
Більшовицька безумність
І початок кінця!
В.2 Розвідка донесла: у темряві студенти втратили орієнтири і
пішли на вогні – станцію Крути. Ці 32 студенти потрапили в полон, їх
по-звірячому мордували, а на світанні 28 юнаків повели на розстріл.
Більшовицькі кати заборонили селянам ховати тіла хлопців за
християнським обрядом. Кількох поранених більшовики відправили
до Харкова на подальші допити, і вони якимось дивом урятувалися.
Вірш.
День помирав, як недобитий лебідь,
Ніч перейняла невимовний біль.
Здригались зорі в сполотнілім небі
І тихо падали в криваву заметіль.
Стогнали Крути і молився вітер,
Цілуючи скривавлені сліди:
Вас мало, діти, вас так мало, діти,
Супроти п’яної московської орди.
В пекучий сніг... Навзнак... Не на коліна.
Заплакав місяць в зоряну блакить.
Всі – як один... Кріпися, Україно,
Хоч їхня смерть вовік не відболить.
В.1 Уже після очищення Києва від більшовицьких банд почалися
розшуки останків полеглих під Крутами. Кілька десятків понівечених
трупів було знайдено й перевезено до Києва. Два дні родичі й батьки
розпізнавали своїх близьких у вагонах, що стояли на залізниці.
В.2 Юначі тіла було понівечено й спотворено так, що рідні матері
не могли впізнати своїх дітей. Одна мати знайшла свого сина лише по
монограмі на вишиванці.
Звучить запис пісні О.Білозір „Кленова балада”
Інсценізація.
Ведуча. Виряджала мати сина під Крути із дому,
Розчесала йому кудрі над головою:
Мати. іди, іди, мій синочку! В бою не вагайся!
Як побореш воріженьків, додому вертайся.
Син .Іду, іду, моя мати, чиню твою волю,
А ти, мамо, молись Богу, щоб вернувсь додому.
Ведуча. Ждала, ждала мати сина, під Крути ходила,
Поміж вбитими шукала найменшого сина.
Як знайшла поміж тілами голівоньку сина,
Положила на коліна – та й заголосила:
71

72. Мати. Люлі, люлі, мій синочку... А я твоя мати.
Тебе вбили воріженьки! Москалі прокляті!
Звучить пісня „Забудь мене, моя матусю”
Немає сліз, нема пісень,
Щоб нам ославить вас, герої,
Що у важкий кривавий день
В зневірі не зложили зброї.
Ви сміло виступили в бій,
Хоч ворог йшов страшний, суворий,
В душі не було молодій
Ані вагання, ні покори!
І не злякало вас те зло,
ні смерть в снігу страшна, холодна.
Підняли вгору ви чоло:
На вас чекала ж вся Соборна!
Ви стали прикладом усім,
Про вас нікому не забути!
В понурій темряві віків
Світити будуть завжди Крути.
Під світлом тим розтане тьма...
Ви палко рідний край любили,
Любові ж вашій меж нема:
Вона живе із-за могили.
Вчитель. 90 років тому 300 „мучнів українських” пішло в
безсмертя. Герої не вмирають, вони живуть у пам’яті і справах
наступних поколінь. Гуртуймося навколо національної ідеї, як
гуртувалися навколо неї герої Крут. Будьте гідними ваших славетних
ровесників, яких розстрілювали за те, що вони розмовляли
українською мовою, за пісню українську, навіть за вишиту сорочку
можна було кулю дістати. Гинула молодь України, її цвіт і надія.
Наближалася страшна хвилина. Але скалічені юнаки перед лицем
смерті не занепадали духом. Учень сьомого класу гімназії Григорій
Папський заспівав „Ще не вмерла Україна”. Її підхопили засуджені на
смерть. І пісня дужчала, спів линув по всій Україні. Заспіваймо ж, як
герої Крут, Гімн незалежної України.
Усі виконують Гімн.
Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,
72

73. учитель української мови та літератури природничо-
математичного ліцею
Свято матері
Мета проведення заходу:
 виховувати почуття любові та поваги до найдорожчих людей:
матері, бабусі;
 сприяти духовному зростанню учнівської молоді;
 формувати естетичний смак школярів.
Звучить запис пісні„Мамин день”.
Привітання вчителя, батьки заходять коридором із квітів, які
тримають діти.
1. Яке найкраще слово в світі?
Раз мудрий хтось питав людей
- “Здоров'я” - відповів так хворий
“Ні, молодість!" - ставав старий...
“Найкраще хліб!”- жебрак говорить.
"Побіда" - відповів стрілець.
“Найкраще воля!” - рік невільник
“Ні, правда!” - обстоював мудрець.
Аж тут з куточка
Обізвавсь сирітка, ще малий хлопчак:
Найкраще слово в світі: "Мама!"
І всі сказали: "Мама...! Так...!"
Учитель. Кожен скаже: „Найкраща мама – моя мама”, бо безмежна
її ніжність. Хто б вона не була, де б вона не жила... Якби стільки
доброти, скільки випромінює серце матері своїй дитині,
випромінювалось би на всіх людей, зло загинуло б. Саме їм,
найріднішим, найдорожчим, наймилішим, даруємо ми це свято.
2. Усе від жінки народилось в світі:
І плин життя, й пекучий біль журби,
Від жінки зростають діти
Й найкраще свято ранньої весни...
Від жінки мусило колись зачатись
Усе навкруг живуще, я і ти.
Бо біля витоків життя стояла мати,
Стоїть й стояти буде на віки.
3. Найкращі дні для наших матерів –
Це дні, коли щасливі їхні діти.
Від нас залежить, скільки днів таких.
Ми можемо для матері зробити.
73

74. 4. Я не знаю, мамо мила,
Що тобі і побажати...
Перш усього - щастя, сили
І здоров’я всім у хаті.
Щоб жили ми всі у згоді,
Як ти завжди нас учила,
Щоб твоя усмішка гарна
Нас, як сонечко, всіх гріла.
5.Тож посміхніться, сум забувши й втому,
Важкі думки нехай вас обминають.
І не кажіть, що спішите додому,
Бо діти нині вас вітають.
Пісня. „Зірка з неба впала”
6.Мама!
Найдорожче слово в світі!
Де б не був ти,
Що б ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить
Ніжним серцем, відданим тобі.
7. В дні сумні
Та в дні, на щастя щедрі,
Мама буде у житті твоїм.
То ж живи, як мама,
Щиро й чесно,
І, як мама,
Лиш добро твори.
Учитель. Кожен з вас хай пам’ятає, що ніяка радість не буде мамі
радістю, коли їй доведеться червоніти за вас.
8. Мамо! Немає милішого слова,
ти ж бо життя і творіння основа.
Пензель, перо надихалось тобою,
Вічна ти в пісні – з болем, любов’ю.
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку...
Спасибі вам, мамо, за вічну любов
74

75. І щедру незмірную ласку.
9.Схилялось над ліжком привітно чоло,
Дрімали натомлені очі...
Спасибі вам, мамо, за ваше тепло
І довгі недоспані ночі.
Нагороджений я любов’ю,-
Хай святиться повік ім’я!
Зичу доброго вам здоров’я,
Берегине, нене моя.
Ви нелегке життя прожили, моя мамо,
В мозолях ваші чесні, спрацьовані руки.
Скільки ви, моя рідна, не спали ночами,
Аби нас довести до ума, до науки.
10. Ми все від матері беремо,
А що ж навзаєм їм даємо?
У дитинстві, у святій порі,
Нас колишуть матері.
Коли зростаємо, - завжди
Вони боронять від біди,
І тільки неня й чує: “Дай”,
Та ввік не скаже: “Повертай”.
І в світ ідемо знову ми
Уже дорослими дітьми.
Як станем на крутій межі, -
До нені знову: “Поможи!”
Й останнім ділиться вона,
Аби в дітей було сповна.
Учитель. Дійсно, матері віддаються нам сповна, а ми, признаймося
собі; не завжди слухаємо своїх матерів, бабусь, буває, робимо їм
боляче, ображаємо... Тож спішімо сказати найдорожчим нашим
хороше слово, попросити вибачення, бо може бути запізно.
Легенда „Як мати стала зозулею”
Запис пісні „Рідну маму бережіть”
11. Мамо, матінко, матусю!
Припадаю до ваших ніг,
Я маленька ваша частка,
75

76. Гордість ваших натруджених днів.
Ми зростали у вас біля серця,
На долонях ваших мужніли,
Ви для нас засвітили сонце,
Щоб життям воно вашим гріло.
12. О мамо, о мамо, ми всі пам’ятаєм,
Що в кожного з нас ти одна і свята.
О мамо, о мамо, молитву складаєм
За долю твою на многі літа.
13. Молитва за маму.
Там, за думками й роками,
Тихо збіга життя.
Боже, храни мені маму,
Сиве й покірне дитя.
Вічна якась руїна –
Тільки роби й роби!
Що воно за країна,
Де матері – раби?!
Чорна робота зроду
Випила силу до дна:
Діти, хати, городи,
Голодомори, війна.
Боже, єдиний свідку
Всіх її сліз і мук,
Боже, продовж її віку
Тут, де ще я живу.
І у своєму Храмі
Вічної таїни,
Боже, храни мені маму,
Маму мою храни.
14. Молитва за батьків.
Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших батьків, за все те
добре, що ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають
любити Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди
шанувати і слухати. А ти, Господи, добром, здоров’ям, довгим і
щасливим життям, борони від злого, дай їм силу подолати всі
труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей.
Усі . Амінь!
76

77. Учитель. Хай постане ця молитва у слові, що зродилося з любові.
У слові, що зросло у вірі. Слухаймо це слово душею, бо воно із пісні
народу виспівалось, із душ синів і дочок України, вияснилось, як
молитва у святу годину, бо сповідуватись перед Матір’ю, говорити з
Матір’ю на самоті – те саме, що розмовляти з Богом.
Учитель роздає матерям листи-сповіді, написані дітьми.
Учитель. Наказ дітям
Батько й мати дали тобі життя й живуть вони для твого щастя. Не
завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждання. Все, що тобі дають
батько й мати, – це їхня праця, піт, утома. Умій поважати працю
батьків. Найбільше щастя для матері – твоя працьовитість, любов до
науки, повага до старших. Якщо люди вважають тебе недоброю
людиною – це велике горе для твоїх батьків. По-справжньому любити
їх – означає приносити в дім мир і спокій.
Запитуй у батька і матері дозволу на те, чого без них робити не
можна або ж нетактовно.
Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. “Три
нещастя є в людини: смерть, старість і лихі діти”, – говорить
українська мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невмолима,
перед цими нещастями ніхто не зачинить двері свого дому. А від
лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки
від батьків ваших, а й від вас самих. Бути хорошими дітьми – означає
не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоїми
поганими вчинками. Умій віддячувати батькам. Близько приймай до
серця найважчі душевні муки батька й матері. Їхня хвороба – твоє
горе, їхні невдачі, неприємності на роботі – твоя біда. Умій бути
добрим у думках і почуттях. Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що
ранню старість і хвороби твоїм батькам приносить не тільки праця,
втома, а сердечні хвилювання, переживання, прикрощі, тривоги.
Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи
доньки. Будьте гідними своїх батьків!”
15. Чи міг би хто порахувати
Все, що для нас зробила мати?
Скільки попрала сорочок,
Попрасувала спідничок?
А скільки нам провин простила,
Казала битиме й не била,
А потім посміхнулась на ходу,
Як ми впевняли: більше не буду.
За всю цю працю муравлину,
77

78. Щире спасибі в цю хвилину,
В твої спрацьовані долоні
Сини твої складають й доні.
16. Палить кожна синівська сльоза серце мами,
Защемить: як над сином збереться гроза, серце мами,
І постане щитом на дорозі біди – серце мами,
Скільки є мудреців, та найвища завжди – мудрість мами.
Легенда „Серце матері”
Учитель. Великим болем сповнюються материнські серця тоді,
коли доводиться проводжати дітей у далеку дорогу, але ж які
страждання терпіли наші матері, проводжаючи своїх синів на війну.
Сценка „Виряджала мати сина...”
Звучить запис пісні О.Білозір „Кленова балада”
Ведуча. Виряджала мати сина під Крути із дому,
Розчесала йому кучері над головою:
Мати. Іди, іди, мій синочку! В бою не вагайся!
Як побореш воріженьків, додому вертайся.
Син.Іду, іду, моя мати, чиню твою волю,
А ти, мамо, молись Богу, щоб вернувсь додому.
Ведуча. Ждала, ждала мати сина, під Крути ходила,
Поміж вбитими шукала найменшого сина.
Як знайшла поміж тілами голівоньку сина,
Положила на коліна – та й заголосила:
Мати. Люлі, люлі, мій синочку... А я твоя мати.
Тебе вбили воріженьки! Москалі прокляті!
Учитель. Ви щодня, щохвилини повинні пам’ятати, що мати у вас
одна-єдина у світі. І що ніхто вас так не любить, як вона. А якщо мама
іноді сердиться на вас трішки, то це лише тому, що хоче, щоб ви
виросли найкращими, наймудрішими, найпоряднішими людьми, які
вміють відстояти справедливість, захистити слабших.
І ще пам’ятайте, що посмішка допомагає мамі жити. То ж будьте
такими, щоб частіше посміхались ваші мами. Тому не забувайте
казати мамі гарні і теплі слова не лише в день її свята, а робіть це
кожного дня. Пам’ятайте, що хороша ваша оцінка, отримана в школі, –
це радість для мами. Що бачити вас здоровили, розумними, красивими
– це щастя мами.
78

79. Тож приносьте мамам квіти, даруйте щирі слова, любіть своїх
матусь, Любіть їх так, як вони вас люблять.
Пісня. Квіти для мами.
17. Підняли мене з колиски
Рідні руки мами.
Берегли від горя –лиха
Днями і ночами.
Вчили на землі стояти
І ходити вчили,
А коли бувало важко –
Додавали сили.
Працьовиті та невтомні,
Ласкою зігріті,
Руки мамині для мене –
Найсвятіші в світі.
18. Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, -
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся,-
А то мені моя мама
Гладила волосся.
19. Снилась мені ягідочка,
Як мед, солоденька, -
А то мене цілувала
Мама дорогенька.
Снились мені ангелики,
Що в рай мене несли,
А то мене мами ручки
До серця притисли.
20.Хай кривда минає серця материнські,
Сльоза, лиш від радості хай би була,
Хто маму забуде, той долі не має,
Тож дбаймо, щоб мати жила!
Учитель. Бабуся – мамина або татова мама, отже, вона прожила на
світі удвоє довше, як твої мама чи тато. Бачила в житті удвоє більше. І
ти, мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти дитина її дитини. Дбає
79

80. бабуся про тебе тому, що ти її дитиночка-кровиночка. Бо правду
кажуть у народі: „Діти – це діти, а справжні діти – це онуки.”
21.Дай, бабусю, поцілую, сивину твого волосся.
Теплим диханням зігрію
Снігом вибілені коси.
Може і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов химерні візерунки
На замерзлій з ночі шибці.
22.Милі наші бабусі й матусі,
Ми вам шану складаєм.
І зізнатися мусим,
Що без вас нас немає.
Ви нас, рідні, зростили,
Нам життя дарували
І безмежно любили,
Від біди захищали,
Тож сьогодні я хочу
Вам „спасибі” сказати,
За недоспані ночі
На тривоги багаті.
За натруджені руки,
Що не знають утоми,
За хвилини розпуки,
Як все добре вдома.
Ви завжди у роботі
На вас кинуті діти,
Повсякденні турботи,
Нема часу й хворіти.
Густі зморшки покрили
Ваше добре лице.
І все менше в вас сили,
Пам’ятати б про це.
Ми вас любимо щиро,
Люблять вас всі онуки.
Всім здоров’я вам, миру,
І цілуєм вам руки.
23. Заспівай мені, бабусю, тиху колискову,
Я з тобою повернуся у дитинство знову.
І нехай душі торкнеться
Пісня солов’їна,
80

81. Заспівай мені, бабусю, ніжна і єдина!
Бабуся співає колискову.
24. Матусю рідненька, бабусю любенька,
Прийміть поздоровлення щирі в цей день.
Найкращі у світі, бабусю і ненько,
Спасибі за світ колискових пісень.
25. Цілую бабусині втомлені руки,
Що знали в житті і любов, і розлуки,
Що вміють смачний такий хліб випікати
І людям добро повсякчас дарувати.
Учитель. Рід і народ – поняття невід’ємні, так, як нероздільні слова
Мати і Вітчизна. Справжніми громадянами своєї країни є ті, хто вміє
шанувати отця і неньку, той куточок, де пройшло дитинство, де
отримав перші уроки добра й справедливості. Не забудьте, не
збайдужійте, не зрадьте своїх оберегів, з якими виростали. І де б ви не
були, повертайтесь до родинного вогнища, до своєї Берегині.
26. На світі білому єдине,
Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім’я.
В щасливі і сумні години,
Куди б нам не стелився шлях,
Не згасне вогнище родинне
В людських запалене серцях.
27. Поклін тобі, кохана,
В цей день великий, люба ненько,
За ті важкі години ранні,
За золоте твоє серденько,
Що все віддало в любім зриві,
Щоб тільки ми були щасливі!
Дарунків, золота не маєм,
Щоб до ніг тобі зложити,
Однак тут спільно присягаєм,
Що, доки тільки будем жити,
Любов сердець своїх маленьких
Тобі дамо, кохана ненько,
Щоб діти всі цілого світу
Тобі співали “Многая літа!”
Усі співають „Многая літа.”
81

82. Латишевська О. Д.,
вчитель української мови і літератури ЗШ № 13
Виховний позакласний захід на тему « Повернення забутих
імен»
(присвячено річниці з дня народження О. Стороженка)
Мета проведення заходу:
 ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом Олекси
Стороженка, подати відомості про його твори;
 спонукати учнів замислитися над морально-філософськими
проблемами, що порушуються у поетичних творах; дати можливість
упевнитись, що успіх залежить від власних зусиль;
 сприяти формуванню вмінь розуміти людей та себе; розвивати
бажання вдосконалюватися;
 виховувати кращі риси характеру на основі загальнолюдських
моральних цінностей.
Ведучий. Є в нашій історії багато знаменних подій, багато імен
вписано золотими літерами, але є й такі дати, які згадуємо рідко,
найчастіше лише в день ювілею. Проте люди, які стоять за цими
датами, заслуговують на більшу увагу. Згадаймо хоча б О.
Стороженка, день народження якого відзначаємо 24 листопада.
Читець. Була гарна наша мати
Значна, сановита,
Синім небом заквітчалась,
З степу сукню мала,
Лісами вбиралась
І стьожкою блакитною
В коси Дніпр вплітала,
Була гарна наша мати.
Пишна, величава,
В Случі оченьки вмивала,
В Чорнім морі ніжки
І від Дону до Карпата
82

83. Слала собі ліжко.
Ведучий. Олекса Петрович Стороженко народився 24.11.1805 року
в с. Лисогори на Чернігівщині в родині відставного армійського
офіцера. Старовинний козацький рід відомий ще з 17 ст.
Ведучий. Дитячі роки минули в м. Великі Будища на Полтавщині.
Спочатку хлопець здобував домашню освіту, потім навчався в
«благородному пансіоні» при Слобідсько-Українській губернській
гімназії в м. Харкові. В атестаті, виданому Олексі, записано, що в
гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови ,
виявив «найкращі», «добрі», «достатні» успіхи.
Ведучий. З 1824 року впродовж майже 30-ти років, перебуваючи на
військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера до
поручика, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського
корпусу. Здебільшого служив в Україні, виконуючи різні доручення,
зокрема пов’язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з
одної місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя селян
Півдня України, зустрічався з колишніми січовиками, від яких почув
перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал ліг в
основу багатьох творів О. Стороженка.
Ведучий. Поетичність натури, щирий гумор, дотепність
імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди та
бувальщини.
1857р. – уперше ім’я О. Стороженка з’являється на сторінках
російських журналів і газет як автора роману з української старовини
18 ст. «Братья - близнецы » та кількох оповідань,в основу яких
покладено повір’я.
1868 р. – вийшов у відставку і останні роки провів на хуторі біля м.
Бреста (Білорусь). Письменник займається садівництвом,
любить рибалити і полювати. Одягнений в український одяг, з
пишними козацьким вусами, усією своєю поставою нагадував тих
запорожців, яких змальовував у творах. Був енергійною людиною з
міцним здоров’ям і великою силою. За власним свідченням, «згинав
двогривенні і носив на гору 10 пудів». Грав на віолончелі, малював і
ліпив, був нагороджений медаллю Академії мистецтв.
Ведучий. До смерті письменника спричинилася прикра пригода.
Повертаючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому,
Стороженко впав з кладки в холодну воду, пошкодив ногу, застудився
і незабаром, 18. 11. 1874 р., помер. Поховано письменника на міському
кладовищі в м. Бресті.
Читець. Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
83

84. І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле,
І вміє шанувать сучасне, -
Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.
О. Стороженко
Читець. Багата ти єси і бідна Україно,
Мій краю дорогий, і раю, і руїно,
Благословенна ти й проклята рівночасно
Замаяна добром і крита лихом рясно.
А ти, мов Фенікс той, все воскресала знову,
Стрясала попіл з риз, відзискувала мову,
Вмивалася дощем, поїлася росою.
І дивувала світ нетлінною красою.
О. Стороженко
Читець.
– Хто ти, хлопчику маленький?
Син я України-неньки,
Українцем я зовуся
Й тою назвою горджуся.
- Як поможеш свому люду?
- Пильно все учитись буду,
Щоб мене свої любили,
А чужі щоб не ганили,
Щоб про мій народ питали,
Україну шанували.
О. Стороженко
Читець. Він звідси родом.
Малим стежками тут ходив
І пив з джерел криштальну воду,
І, певно, річку цю любив.
Читець. Куди б не закидала доля.
А Україну він любив.
І пам’ятав, з якого поля
Їв житній хліб і воду пив.
Інсценізація казки О. Стороженка «Вчи лінивого не молотом, а
голодом»
Дійові особи:
Автор
Батько
Мати
84

85. Палажка
Свекор
Свекруха
Чоловік Палажки
Син
Дочка
Сусідка1
Сусідка2
Автор. Багатому хазяїну послав Бог чимало діточок. Всі ж покірні,
трудящі, помагають батькові й матері у всякій роботі. Одна тілько
( Палажкою звали) удалась така лінива!
Сусідка 1. Тільки й роботи їй, що сидить склавши ручки. Ні на
сорочку собі не напряде, ні води не принесе, ні корови не видоїть.
Сусідка2. А дівка ж так – глянуть на неї – здається, за двох робить:
висока, гладка з виду – не взяв її враг - чорнявенька, хороша-
прехороша.
Батько. Донечко моя, чим ти нічого не робиш? Яка з тебе хазяйка
буде? Та тебе ж ніхто не візьме за себе! Кому треба таку панську
пиху, як ти? Чи не сором дарма хліб їсти?
Мати. Годі тобі гримать на дитину. Як до чого прийдеться, буде і з
неї хазяйка. Адже не чужий хліб їсть, а наш.
Сусідка1. Диви- диви! А до Палажки старостів не засилають, хоч
така, що в селі кращої нема: біла, тіло ніжне, як в панночки!
Сусідка2. Бо нічого не робить: не печеться на сонці, не мерзне не
морозі.
Батько. Якби знайшовся такий чоловік, щоб не биттям, а словом
зробив з неї роботящу молодицю, то я б за нею віддав третину всієї
худоби.
Автор. Минув якийсь час. Приходить чоловік з сусіднього села.
Чоловік (майбутній свекор). Віддай свою дочку за мого сина, то
побачиш, яка з неї невсипуща хазяйка буде.
Батько. Добре, віддам, і з нею третину худоби, як сказав; тільки
гляди, щоб не били моєї дитини.
Хлопець ( майбутній чоловік). І пальцем не торкнусь.
Автор. Одружились. Свекор забрав молодих та й повіз до себе. На
другий день уся сім’я прокинулась раненько і кожний прийнявся за
роботу, Палажка ще довго ворочалась з боку на бік, поки не обридло
лежати, а далі встала, сіла біля віконця та й поглядає на вулицю, і рада
ж то раденька, що ніхто не силує до роботи. Прийшов час обіду.
Свекор. А хто що робив?
Син. Зерно молотив.
85

86. Донька. Худобу пасла.
Свекруха. Їсти зварила.
Свекор. А ти, невістко, що робила?
Палажка. Нічого не робила, і звичаю такого не маю, щоб робить.
Свекор. Як нічого не робила, то й не їстимеш: і в нас нема такого
звичаю, щоб годувать лежнів.
Сусідка1. Так сердешна цілісінький день, не ївши, сиділа: нема,
бачите, рідної неньки, нікому й було шматочок хлібця дати небозі.
Сусідка2. Зате на другий день сиділа, сиділа, а далі й згадала, що
тутечка як не поробиш, той їсти не дадуть, - вхопила відра та й
принесла води.
Свекор. А хто що нині робив?
Свекруха. Усі робили.
Свекор. А невістка?
Свекруха. Води принесла.
Свекор. Ну, то дайте їй кухлик води.
Сусідка1. Угу! Та що їй тої води було! Поплакала, пожурилася і
знову голодна.
Сусідка2. Але на третій день уже помагала свекрусі кашу варити.
Сусідка1. Угу! Нагодували її ложкою каші!
Автор. Не наїлася Палажка тією грудочкою каші. Нічого робить, як
кажуть, голод не тітка – не нагодує. От вона годі вже сидіти
згорнувши ручки; потрошку, потрошку та й стала така ж роботяща, як
і всі. Минув тиждень, другий.
Мати. А що ж діється з нашою дитиною? Може, вона кулаками
сльoзи витирає? Може, товчуть її, б’ють, нещасливу? Запроторили аж
у друге село, та й вісточки од неї не маємо. Хоч би ти, чоловіче,
навідався до неї.
Батько. Та вже піду, мабуть, у неділю.
Автор. У неділю пішов старий до своєї дочки. Приходить, нема
нікого, уся сім’я пішла до церкви, тілько одна Палажка осталась і
порається біля печі.
Батько. Добридень, дитино!
Палажка. Доброго вам здоров’я! Сідайте осьдечки.
Батько. А що, донечко, як тобі живеться?
Палажка. Добре, тату, спасибі Богу й людям.
Батько. Не б’ють тебе?
Палажка. Ні. Не б’ють.
Батько. Спасибі їм (перехрестився, сам до себе говорить). Що се з
нею сталось? То, було, й до печі близько не підійде, а теперечки,
глянь, яка роботяща стала…
86

87. Палажка. Ой, чоловік з батьком, матір’ю йдуть!(дає в руки
батькові шкураток) Мніть, тату, а то тутечки такі чудні люди, що як
хто нічого не робить, то вони йому й шматка хліба не дадуть!
Свекор (заходить до хати). Здоров будь, свате! А що се ти
робиш?
Батько. Шкураток мну (усміхається), щоб не гулять, бо мені дочка
сказала, що тутечки такі люди чудні, що як хто нічого не робить, то
вони йому й шматка хліба не дадуть!
Свекор. Е, в нас так, свате! (дивиться на Палажку) Не збрехала
твоя дочка. Бач, яка стала роботяща! Теперечки давай, як обіцяв,
третину, бо ми й пальцем до неї не доторкнулися.
Батько. А як же ви її вчили?
Свекор. А так: вчи лінивого не молотом, а голодом.
Горін Оксана Михайлівна,
учитель української мои та літератури ЗШ №16
Образ матері у творчості письменників Прикарпаття
Мета проведення заходу:
 виховувати любов і шану до матері, до України;
 відроджувати звичаї та обряди нашого народу;
 примножувати його традиції;
 поглибити знання учнів про творчість
письменників Прикарпаття.
Святково прибрана зала, на стінах – висловлювання про матір,
вишивані рушники. Над образом Матері Божої вінок.
Ведуча. Колихнулась весна садами у цвіті. Колихнулись молоді
трави пташиним співом та й струсили росу. Вже сонце над садом, над
криницею. Так швидко день минається, хоч би мить у душі зупинити,
залишитись у думках-роздумах.
Ведучий. Травень – пора, коли вишня, мов наречена, вбирається у
білу сукню, яблуня красується у пишному вінку. Саме в цей час
приходить до нас Свято Матері. Воно має тисячолітню історію. Здавна
відзначалось як свято жінок-мироносиць. Свято Матері здобуло право
на громадянство в 1929 році і відзначалось тільки 10 років.
Виходять читці.
Читець 1.
Поезія «Мамо!»
Мамо! Горлиця нам провіщає розлуку
І питає тривожно: «Куди ти, куди?»
87

88. Я цілую натруджену лагідну руку
І говорю: «Ти жди мене, мамо, ти жди».
Читець 2.
Мамо! Голову низько схиляю в поклоні
За своє многотрудне і чисте життя
Хоч і в мене давно стали сивими скроні,
Та й тепер, як раніш, я для тебе – дитя.
Ти влила доброту в мою душу дитинну,
Щоб її, мов перлину, я вічно беріг.
І тепер я своє серце трепетне сина
Покладу без вагань тобі, мамо, до ніг
«Пісня про матір» (сл. М. Ткача, музика О. Білаша)
Ведуча. Мати, Матуся… Це перше слово, яке з радісною усмішкою
вимовляє дитина. Мати – це те слово, яке найчастіше повторює
людина в хвилини страждання і горя.
Материнство… Святе і прекрасне, оспіване поетами, увічнене
художниками.
Ведучий. У всі віки жінка-мати була охоронницею, добрим
ангелом домашнього вогнища.
Дитинство… Тебе оточують любов’ю і розумінням рідні люди.
Людина не може бути щасливою сама, вона шукає цвіт щастя не лише
для себе, а й для мами. Для тієї мудрої неньки, що знає: в дитинстві
щастя поруч, просто в її обіймах, у затишних куточках рідної хати!
Сценка.
Цвіт щастя (за Б. Лепким)
– Що таке щастя, матусю?
– Щастя, дитинко, – то доля.
– А що таке доля?
– Доля, доля… то такий цвіт, що його тяжко знайти.
– А гарний він?
– Дуже. Як дивитися на нього, то на серці стає весело.
– Мамо, я хочу того цвіту. Скажіть, де він росте? Піду й принесу його;
для вас і для себе.
– Тепер тобі й без нього добре, а як виростеш і набереш сил, тоді…
– Ні, я не хочу тоді, хочу тепер. Скажіть, де він?
Ведуча. З тої пори багато літ минуло. Маленького кучерявого
хлопчика ніхто не пізнав би нині. Виріс і змінився. Змужнів і пізнав
життя.
Ведучий. Пізнав усі цвіти і тепер знає, що там, далеко, за
водою, не росте жодна квітка щастя.
88

89. Ведуча. Він це знає. Та все ж таки кидається у воду, йде за нею,
за тою квіткою щастя. Чи дістане її? Хто знає?
Звучить пісня «Хрест розлуки» (музика В. Кочержука, сл. Е.
Стадника)
Ведуча. Мамина колискова. Під її чарівну мелодію виростали
поети і композитори, філософи та мудреці.
Ведучий. Колискова – це душа, яка ходить навшпиньки. Коли
вгамовуються, стихають розмови, коли натруджена земля дихає
безгомінням, коли помислам і надіям відкриваються простір і небо, а
світ стає милосерднішим, ближчим до серця, – тоді в серці матері
народжується пісня.
Ведуча. Хай завжди прилітають до нас легкокрилі лебеді
материнства, несучи крізь відстані і роки світ колискових, виспіваних
незрадливими неньчиними вустами.
Виходять читці.
Читець 1.
Мамусина мова – душі заповіт.
Живе рідне слово в піснях колискових
Стрічається знову в них світ поколінь…
Матусина мова цвіте веселково,
Оспівує в небі захмарену тінь.
І де б не були ми в безмежному краю,
Нас кличе додому дитинство святе,
Де кожна пташина, як мати, співає
Верба і калина у лузі цвіте…
Читець 2.
Де вся Україна – колиска любові
Із явора й дуба, з горіхових віт
В устах материнських, у рідному слові
Шепоче молитву – душі заповіт:
Гойдає веселку своїми серцями,
Гарячим цілунком торкніться хмарин,
Щоб сонце сміялось, умите дощами,
Щоб завше вертався до матері син.
П. Кубаєвич
Читець 3.
Співала мати колискової
Співала мати колискової.
89

90. Вдихала в серденько малечі
І шепіт тиші колискової,
І гомін сонної смереччини.
Співала мати колискової,
І кожним словом дарувала
Розкішні пахощі бузкові
І ніжні дзвоники конвалій
М. Бабій
Ведуча. Від сивої давнини і до наших днів, у радості і горі
рушник – невід’ємна частина нашого побуту.
Ведучий. Рушник із давніх-давен символізував мир, злагоду та
здоров’я в сім’ї.
Вишивала мама рушники
При вишні вишивала рушники
Моя старенька мама, як при свічці…
Вишневим цвітом вже цвітуть синки,
І рік за роком відплива у вічність.
Цілуються червоні голуби
На полотні, мов цвіт вишневий, білім.
За дальні притуманені горби
Сідає сонце соняхом дозрілим.
Вже притомились очі, далебі,
І хрестики з’їдає синій морок.
І вишивати мало вже тобі,
Та підступає втома, наче ворог.
Ще лиш голубці вишити крило,
Щоб з рушника могла колись злетіти…
Р. Юзва
Пісня «Два кольори» (музика О. Білаша, слова Д. Павличка)
Вишиває мати
І ліси, і сонце,
Бачить свого сина
Та й на кожнім кроці.
Вишиває мати
Небо журавлями,
А краса аж скаче
На іголці… Т. Мельничук
Ведуча. Де б не був ти, щоб не робив, яка б біда тебе не
доганяла, мама завжди поруч. Щедра, ласкава, осяяна променями
небесної благодаті. Виснажена болем утрат і працею, задивлена в
поріг власної хати, мати снить поверненням дітей.
90

91. Материнське чекання
Із найдальших доріг повертаються діти,
Щоби старість батьківську розвіяти трохи,
А у неї один, найдорожчий на світі,
У сусідськім селі, ніби камінь за мохом
Скільки раз говорила і чужим, і знайомим,
Щоб сказали йому, нагадали про неї,
Тільки він не заходить, мов нема її вдома,
Мов пішла назавжди із планети цієї
В. Олійник
Ведучий. Допоки мати живе на світі, сонце всміхається
веселіше, прикрощі і незгоди не страшні. Тож спішімо до наших
любих і дорогих матусь.
Читець 1.
Я неначе в птахи на крилі
Поспішаю на село до мами,
Вересень у рідному селі
Пахне перестиглими сливками.
В плесо річки дивляться дуби,
Плеском вечірнім диригують,
Баранці, мов дикі голуби,
На камінні чорному воркують.
Засинають всюди голови,
Тихо грає місяць у литаври,
Впала від великої роси
І лежить нескошена отава.
По селі сіна та соломи,
По селі пливе матусин вечір.
Що уже близенько до зими
Внуки їй, немов пташки, щебечуть.
Читець 2.
Як перша зірка зазирне до хати,
Як місяць тулить личко до вікон,
Тоді тебе вкладає ненька спати,
Сама ж не спить, а твій пильнує сон.
Пізніше ненька теж лягає спати,
Бо вранці кличе праця у поля.
Тоді твій сон пильнує друга мати –
Вітчизна рідна – ось її ім’я.
91

92. (С. Пушик «Вартівниця»)
Ведуча. Побажаймо всім українським матерям, щоб цвіла їх
доля та доспівала у дітях, у запоруці Матері України, на славу Матері
Матерів – Пречистій Діві Марії.
Хай у житті Вам радість буде,
Процвітайте, як той цвіт!
Дай же, Боже, нашим ненькам,
Многих, добрих, щасливих літ!
Звучить «Пісня про матір» (музика В. Їжака, слова С.
Пушика).
Лонич Богдана Богданівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Сценарій родинного святa
МОЯ БАТЬКІВЩИНА – Україна
Мета проведення заходу:
 розкрити основний зміст поняття «Батьківщина»,
допомогти учням зрозуміти його цінність та важливість
для кожної людини;
 розширити знання про державні та народні символи;
 сприяти національному вихованню учнів;
 формувати громадянську і загальнокультурну
компетентність;
 прищеплювати любов до національних естетичних
цінностей,
 розвивати патріотизм, прославляти свою країну добрими
словами;
 виховувати почуття гордості та поваги до України - своєї
Батьківщини.
Готуючись до свята, слід провести опитування серед учнів:
1. Що для тебе означає Батьківщина?
2. Чим для українців є прапор, герб і гімн?
3. Що ти знаєш про народні символи України?
4. Які риси притаманні українцям?
92

93. 5. Чим для українців є рідна мова?
Відповіді можна записати на відео і переглядати відеоролики під час
свята, а можна просто зачитувати їх.
Учитель. Разом з вітром журавель
Із чужих летів земель.
Вітер дуже дивувався:
«Нащо ти летів, старався?
Чим так вабить ця земля?» -
Запитав у журавля.
«Тут мене ростила мати,
Тут навчився я літати,
Тут зів'ю гніздо і я,
Батьківщина тут моя».
«А що для тебе означає Батьківщина?» - запитала я у своїх
п’ятикласників.
Перегляд відеороликів з відповідями учнів.
Учитель. За такими дитячими відповідями ми сьогодні створимо
образ нашої Батьківщини на сцені. І хочемо, щоб ви, дорогі батьки,
шановні вчителі та учні, відчули гордість за себе, за своїх дітей та
учнів, за нашу школу, за нашу Україну!
Ведучий. Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним
трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство.
Ведуча. Те місце, де живуть мама і тато, бабуся і дідусь, сестри і брати
є маленькою батьківщиною кожної людини. І якщо скласти ці
маленькі батьківщини кожного з нас – вийде наша велика держава
Україна.
Учень. Моя вишнева Україно,
Мій рідний найсвятіший краю,
Куди б не їхав, де б не був ти,
А кращої землі немає.
Учень. Тебе не вигадав Тарас,
Бо ти можлива і без нього.
Та й Котляревський перший раз
Не споряджав тебе в дорогу!
Учень. Ти, наче вранішня зоря,
Гориш і сяєш споконвіку,
Не заснував тебе варяг,
У греки йшов по твоїх ріках.
93

94. Учень. Тебе не вигадав ніхто,
З'явилась ти у день творіння,
Благословив тебе Христос
На вічне щастя і гоніння!
Учень. Щодня благаю я Христа,
Аби не знала ти руїни…
Тебе не вигадав Тарас,
Завжди була ти,Україно!..
Пісня про Україну.
Ведучий. Історія України мала багато трагічних періодів, коли
свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялися
під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки
України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх
співвітчизників.
Ведуча .Так було і за княжої доби. Так було і за часів козаччини,і за
часів боротьби за незалежність 1917-1921 років,і під час Другої
світової війни,і на початку 1990-х.
Ведучий. Нині знову прийшов цей час – час вибору між свободою та
рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та
тиранією.
Ведуча. На вівтар української державності багато наших
співвітчизників поклали своє життя. Ми повинні пам'ятати про них, бо
без пам'яті згинемо як народ.
Тихо звучить фонограма пісні „Журавлі” На фоні пісні:
Учень. У день голубого квітучого маю
До тебе, людино, звертаюсь, волаю:
Залиш на хвилину щоденні турботи,
І з нами побудь у великій скорботі.
Учень. Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру чи посивілу матір.
Усіх, хто кував перемогу й загинув
За тебе, за мене, за всю Україну.
Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,
І гідно живи їх життям недожитим.
Учень. У пам'яті світлій, у квіті сердець,
У сплесках вечірніх ясних озерець –
Вічні, як вітер, як зело, як спів,
Вічні, як сонце навіки віків,
94

95. Вічні, бо правдою стверджені в грім,
Воїни житимуть в серці моїм!
Ведучий. Вшануймо хвилиною мовчання усіх українців, що віддали
своє життя за наш з вами спокій.
Хвилина мовчання.
Тихенько звучить пісня „Молитва за Україну". Дівчинка тримає
свічку.
Учениця. Уранці до Бога я руки складаю
І щиро у Нього я щастя прохаю:
«Ісусе наш рідний, і ти, Божа Мати,
Пошли для Вкраїни добра й благодаті,
Щоб мир і достаток були на Вкраїні,
А злагода й спокій - у кожній родині.
Щоб горя і лиха народи не знали.
Щоб хворим й нужденним усі помагали.
Нехай же прокажуть молитву всю люди,
Нехай же надія і Бог з нами буде».
Ведучий. Український народ, який сьогодні бореться за свою
власну державу, представляє її перед усім світом символами
суверенності – гербом і прапором.
Перегляд відеороликів з відповідями учнів.
Учень. Україна – це небо блакитне,
А в тім небі – зірки золоті.
Сяють нам з високості привітно
Ці два кольори – ніжні й прості.
Україна – це жовта пшениця
І блакитні волошки у ній.
Гей, як любо кругом – подивися! –
У країні коханій моїй!
Угорі – небозвід оксамитний,
А внизу – колосисті поля.
Край величний, край наш привітний –
Рідне небо і рідна земля.
Учень. Наш герб – тризуб. У ньому сила
Отця Небесного і Сина.
Уважно придивись до нього –
На Духа схожий він Святого,
Що голубом злетів з небес
І у людських серцях воскрес.
95

96. Тризуб – немов сім’я єдина,
Де тато, мама і дитина
Живуть у мирі і любові
На Україні вольній, новій.
Ведуча. До найбільших святинь будь-якого народу належить і гімн.
Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при
перших акордах, з тремтінням у душі слухати ту мелодію, яка
віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого.
Учень. Слова палкі, мелодія врочиста,
Державний гімн ми знаємо усі.
Для кожного села, містечка, міста –
Це клич один з мільйонів голосів.
Це наша клятва, заповідь священна,
Хай чують друзі й вороги,
Що Україна вічна, незнищенна,
Від неї лине світло навкруги.
Звучить гімн.
Ведучий. А як можна не згадати одвічні наші народні символи, без
яких не може бути України?
Ведуча. Це мальви і чорнобривці, барвінок і волошки, дуб, і тополя, і
верба з калиною.
Перегляд відеороликів з відповідями учнів.
Учень. Криниця з журавлем і кущ калини -
Безсмертя символ, символ Батьківщини,
Це символ вірності, це символ чистоти,
Людського милосердя й доброти.
Калину і до столу подавали,
Весільні короваї прикрашали.
Як символ долі, щастя і краси.
І чистої дівочої коси.
Учень. І жито- також символ України.
Це обрядова, культова рослина,
Це знак добробуту, і злагоди в сім'ї,
І довгого життя на цій землі.
Народна мудрість стверджує: без жита
Людина не могла б на світі жити.
Тож на достаток і на довгий вік
Тоді, коли надходив Новий рік,
96

97. Ходили хлопці житом засівати!
І наречених також посівати
На щастя, на добро обряд велів
Цим життєдайним символом полів.
Учень. Барвінок - теж рослина обрядова.
Це символ пам'яті і вірності, здоров'я,
Краси і вічності, безсмертя, довгих літ,
Любові знак - барвінку синій цвіт.
Учень. Верба - одвічний символ України,
Також відома культова рослини.
Символізує вірність, рідний край,
Любов безмежну, ніби небокрай.
Учень. Смачний продукт, а ще - окраса літа.
Мак - це безмежність зоряного світу,
Освячені у церкві м'ята й мак
Були як оберіг, як добрий знак.
Мак українці й дотепер шанують:
Вареники і пироги готують.
Як символ пам'яті і вічності життя:
Смачна із маком на Різдво кутя.
Учень. Лелека - символ щастя і родини,
Любові до своєї Батьківщини,
Добробуту, продовження життя,
Надії символ, віри в майбуття.
Учень. Хрест - символ із часів давно минулих,
Прадавнє значення його ми не забули:
Це знак вогню - двох паличок тертя.
Це оберіг - знак вічності життя.
Це символ віри і терпіння,
Знак благочестя, чистого сумління,
Скорботи, пам'яті, знак щирості й тепла,
Знак захисту від будь-якого зла.
Ведучий. Коли говоримо про Україну, ми не уявляємо її без
наших прекрасних вишиванок. Українців пізнають за їхніми
барвистими костюмами, за вишивками на сорочках і блузках.
Ведуча. Важливе місце для українця займає вишитий рушник.
Від сивої давнини і до сьогодні, у радості й горі він —
97

98. невід’ємна частина нашого побуту. Без рушника, як і без пісні,
не обходилось народження, одруження, смерть людини.
Ведучий. Рушник пройшов крізь віки, він і досі символізує
чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до
всіх, хто не черствіє душею.
Учень. Хліб-сіль, рушник, гостинності ознака,-
Теж культові і обрядові знаки.
Чудовий український наш рушник!
На щастя, він ще з побуту не зник.
Є звичай рушником святих в'язати,
Дорогу молодятам вистеляти.
Прекрасні візерунки рушників
Несуть красу із глибини віків.
Танець з вишитими рушниками.
Ведуча. Багата народними символами наша Україна. Але найбільшим
її багатством є народ, ми – українці. Які ж ми, українці, які риси
нам притаманні ?
Перегляд відеороликів з відповідями учнів.
Учень. Ділові, немов американці,
Пристрасні, неначе мексиканці,
І співучі, наче італійці,
І розсудливі, немов оті англійці.
Учень. Як китайці, дуже працьовиті,
Винахідливі, такі талановиті!
Може, навіть трохи скупуваті,
Та душею щедрі і багаті.
Учень. А також веселі та гостинні
В цьому, мабуть, схожі на грузинів.
Як цигани, трохи галасливі,
Інколи хитрющі та кмітливі.
Учень. Як французи, дуже емоційні,
Чуйні і ласкаві, експресивні.
Наче німці, здібні і практичні,
Ніби чехи, милі, симпатичні.
Учень. Як ніхто, завзяті і дбайливі,
І дотепні, й мудрі, жартівливі,
А іще міцні, сміливі, дужі,
До чужого горя не байдужі.
Учень. Ще - охайні, чемні, незрадливі,
98

99. А до того всього - ще й вродливі!
Ось такі з тобою ми, земляче...
І терплячі, надто вже терплячі...
Ведучий. А який же народ без мови! Адже мова — це той інструмент,
який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба
шанувати, берегти і збагачувати.
Перегляд відеороликів з відповідями учнів.
Ведуча. Але як боляче усвідомлювати, що багато людей, живучи на
нашій, Богом даній нам землі, у час, коли постала вимріяна
Шевченком незалежна Україна, у час, коли ми маємо об’єднатися в
одну велику сім’ю, ім’я якій — українська нація, усе ще зрікаються
мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння.
Учень. Гумореска «Наші хлопці»
Іде вуйко Хрещатиком -
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
- А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
- Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
- Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
Учень. «Суперечка»
Матір звуть Елеонора, а батечка - Савка.
Синок у них підростає, ім'я йому Славка.
Батько – щирий українець, мати – сибірячка.
- Нє говорі, - учить мати, - гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
99

100. - Прошу cлова вибирати, - насупився Савка. -
Це ти мене зараз лаєш, а собака - гавка!
Учень. «Руськомовний депутат»
Коли в Радi у Верховнiй
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
- Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России,
Неизбежно пропадем...
- Виступайте на державній! -
Із гальорки хтось гука.
- Перестаньте придираться! -
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова-
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російськi
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, -
Ні тiєi, нi цiєї
Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І сумління не гризе...
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
- Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
100

101. Что живут за ихний счет!
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
- А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегелюєш щодня.
Що ж у тебе є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну,
Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобi не чемод
Учень. О Боже мій, Великий, Всемогутній,
Мою вкраїнську мову порятуй.
І в світлий день пришестя, день
майбутній
Вкраїні Царство Щастя приготуй.
Коли до серця крадеться тривога,—
За долю України я боюсь,
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь.
Ведучий. Бережімо свою мову. Адже мова — це показник існування
нації. Поки існує мова,доти існує народ.
101

102. Ведучий. Бережімо свою мову. Адже мова — це показник існування
нації. Поки існує мова,доти існує народ.
Ведуча. Не зникнуть барвінок, рута, не зникнуть чорнобривці,
калина, верба, не зникнуть наша мова, наша пісня, наш рушник,
поки живе наш український народ.
Ведучий. Тож любімо, шануймо, бережімо свою Україну та
будьмо гідними її синами й доньками.
Усі учні виходять на сцену.
Учень. Ні, не згине Україна у печальній долі:
Ми відродим землю предків для кращої
долі.
Розбудуєм, уквітчаєм Україну гідно,
Чим пишається кохана, примножимо
плідно.
Учень. Під знамено синьо - злоте, як орли, злітайтесь,
Брати й сестри, мови батьків ніде не
цурайтесь!
Ще й тризубом освятімо незалежність
краю,
Імена борців за волю весь народ хай
знає.
Учень Дух і крицю загартуєм, станемо стосилі,
Щирих друзів любо-радо стрінем з
хлібом-сіллю.
На алтар життя положим, як доля
спіткає,
Бо звитяжна предків слава нам зорею
сяє.
Учень. Чим повниться земля - руками золотими,
Незламним духом вольності бринить,
Онуками, нащадками своїми,
Яким Бог дав на Україні жить.
І щоби сором не сліпив нам очі
За лінь, байдужість, що нам душі рве,
Нехай збуваються слова пророчі:
Усі разом. Не вмерла Україна і не вмре!
Учень. Краю мій рідний, земля моя колискова!
102

103. Учень. Із садками вишневими і солов’ями співучими,
Учень. вербами кучерявими і джерелами чистими,
Учень. дорогами тополиними і лелеками білокрилими,
Учень. росами голубими і райдугами семицвітними,
Учень. із золотими китичками хмелю та соняшниками і
мальвами квітучими,
Учень. рушниками гаптованими і червоними кетягами
калини,
Учень. з хлібом-сіллю гостинними і людьми працьовитими,
Учень. ланами широкими і небом блакитним
Учень. присягу прийми від нас,
Усі разом. обіцяємо оберігати тебе і любити, бо ти одна, як життя.
Пісня «Перлина – Україна…»
Козак Оксана Олександрівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Чорнобиль – краса і біль України
Мета проведення заходу:
 розгорнути сторінки подій, пов’язаних з аварією на ЧАЕС;
 продемонструвати не лише суть, але й екологічні та моральні
аспекти цієї проблеми.
Завдання заходу:
 показати красу рідного краю;
 розкривши всі масштаби катастрофи, застерегти від
байдужості, халатності, що призводять до лиха4
 навчити відчувати біль інших і співпереживати, не втрачати
людяності.
Обладнання: плакат з епіграфом, звуковий запис сирени, дзвін,
підсвічник, свічки, образ, букети польових квітів, Біблія.
Форма заходу: літературний альманах із 7-ми сторінок:
1. Дума.
103

104. 2. Ілюстрації у віршах.
3. Говорять факти.
4. Хроніка.
5. Реквієм.
6. Сторінка з Біблії.
7. Епілог.
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
Василь Симоненко
Дума
(Виходить учень у білій полотняній сорочці і штанах. Виконується
речитативом.)
1) Заспіваю вам не пісню 6) Хлібороб робив у полі,
Про стару старовину, Пас пастух корів, овець…
Розкажу я вам не казку, Наче в бурю Чорне море,
А бувальщину одну. Віковічний ліс гуде.
2) Не можна ні про що мовчати, 7) Де стоїть тепер Чорнобиль,
Горить тривогою чоло. Там була сама краса.
Ці вірші, роздуми і факти – Жив там наш народ щасливо.
Це все було, було, було. Ще там атомна була…
3) Перед вами нещодавні 8) Ніч квітнева українська,
Пройдуть хвилею часи. Світло місячне тремтить.
Із могил до вас озвуться Все заснуло, лиш
реактор…
Учасників ліквідації голоси. Він не спить – горить!
Горить!
4) Розкажу вам, як над Прип’яттю 9) Жилось легковажно,
жилось безбережно.
Горезвісний Чорнобиль зростав, Та вибух збудив нас –
пожежа!
Як він жив, як будувався, Сади очманіло квітують,
Бентежать,
Як могилою він став. А в дзвонах вітрів –
пожежа!!!
5) Над Дніпром широким, вільним, 10) Над самою Прип’яттю,
Де луги й степи цвіли, Огороджений з боків
Наші прадіди з Полісся Ровом, мурами, валами,
104

105. Оселились і жили. Саркофаг стоїть…
( О. О. Козак )
Ілюстративний матеріал у віршах
З-за куліс голос: «Весна! Одягла барвисту, квітчасту, шовком шиту
сорочку. Весна між Десною і Прип’яттю і не думала навіть про смерть.
Атом ще спав покірно – в реакторах і людських долонях. Ще не чули
його загрози поліські бори і води.
(Ведучі - босоногі дівчата в українському вбранні)
Ведуча 1. Квітень… Подув ласкавий вітер,
Засиніли оченята-квіти,
Котики муркочуть, й де вербичка –
Хлюпа берегами річка.
Ведуча 2. Пригріва весняне сонце,
В рівчаках біжать струмки,
Метушаться за віконцем
Клопітливі ластівки.
Ведуча 3. Зелена веснонька пишно йде,
Журавлів з вирію нам веде,
Розсіває в полі ярий цвіт
Під тим небом синім, як блакить.
Ведуча 1. Зелена веснонька - любий час,
Ластівки щебечуть раз у раз,
Бджілоньки літають по садках,
Медочок збирають на квітках.
Ведуча 2. Зелена веснонька – красний цвіт.
Збираймось, дівчата, у похід.
Збираймось гуляти в поле, у гай,
Там нас приголубить рідний край.
Голос з-за куліс : Весна прийшла!
Теплесенько травичці на горбу,
І вийшла Подоляночка
У поле, на ріку.
(Дівчата-ведучі стають у коло і грають «Подоляночку».)
Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона упала, до землі припала,
Личко не вмивала.
Устань, устань, Подоляночко,
Устань, устань, молодесенька,
105

106. Вмий своє личко –
Личко біленьке.
Дівчата, виходячи з кола, по черзі говорять :
- Ой дівчатка, голуб’ятка, радьмося.
- Та виходьмо на травицю в добрий час.
- Нема таких весняночок, як у нас.
- Ой весно, весно, днем красна!
- Що ти нам, весно, принесла?
ЛУНАЄ аварійний протяжний звук сирени – дівчата з переляком
розбігаються, звук сирени звучить тихіше, під час цього читається
вірш:
Говорять факти
( Ведучі одіті у чорні костюми, з букетами польових квітів у
руках)
Вірш «Чорнобильська катастрофа»
1)Ні бомби розриву,ні посвисту кулі, 2)Село опустіло. І плаче, і
нудить,
Лиш вітер тривожно у хмари зліта . Покинуте, бідне, немов
сирота.
Від чого замовкла поліська зозуля? Не знає зозуля, де ділися
люди,
Чому так завчасно поникли жита? Яким рахувала ще вчора літа.
3) В безлюдному лісі сумує береза,
В глибокій задумі покинутий дуб.
Лягло-простяглося від лісу до поля
Чорнобиля чорне, мов саван, крило.
Загублені ниви, загублені долі,
Сумне, як могила, безлюдне село.
Ведучий 1. Світе тихий, світе милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?!
Ведуча 2. А солов’ї в бузковім різноквітті,
А жайворів прощальний передзвін!
Так що ж таке вчинилося у світі,
Як пустка, поселилося між стін.
Ведучий 3. Не буде квітень, як завжди,
Дарунком весняної здоби,
А власним іменем біди
Ми назовем його «Чорнобиль».
( Лунає дзвін )
Ведуча 4. Вертались в Україну журавлі,
106

107. Уже й перелетіли Чорне море,
Старого місця на старій землі
Поміж боліт уже шукають зором.
Аж Прип’ять, прип’ята надійно до землі,
Урвалась дибки й ринула угору,
І вдарив грім, не з неба – із землі!
І першими упали журавлі,
В ставках огню вони губили крила-
І падали безкрилі…
( Лунає дзвін )
Ведучий 5. Україно моя, що з тобою, скажи?
Я дивлюсь в твої очі до болю сумні.
У гаю соловейко дзвінко так не співа,
І в Дніпрі чом тече каламутна вода?
Україно моя, що з тобою, скажи ?
Білим цвітом шумлять сиротливо сади,
Дощ кислотний марнить в полі квіти живі,
Ці зневірені люди молять Бога в душі.
Україно моя, що з тобою, скажи?
( Лунає дзвін)
Ведуча 2. Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.
Це стогнуть землі України,
Де мирний атом не мина.
Він впав смертельною росою
На рай дібров, на зелень трав,
Своєю чорною косою
Провів по розмаїттю барв.
І попелом розкрились села,
І згинуло усе живе,
Пропали усмішки веселі,
Замовкло птаство лісове.
Ведучий 1. І стали ми на землю коліньми,
Прощались, як із матір’ю, з землею.
У квітні квіти падали грудьми
На сивий попіл спаленого глею.
Дуби беріз востаннє обняли.
Побігли люди… Чи ж дубам побігти?
Жить без людей не стали, не змогли ,
107

108. Так і посохли, заломивши віття.
(Всі ведучі, які тримали в руках букети польових квітів, пускають їх
додолу)
Ведуча 4. В порожніх селах вітер квилить,
Тополі гне і лози хилить,
Гірчать на сонці полини .
Ростуть в городах бур’яни,
Важкі чорноземи родючі
Дощами зрідка кроплять тучі.
З річок веселки воду п’ють.
І страшно яблуні цвітуть.
Вірш « Яблуні Чорнобиля»
1)Стояли, росами оздоблені, 3) Красиве піснею і працею,
Негодам всім наперекір Цвітінням, плескотом води…
Веселі яблуні Чорнобиля, Незрима оку радіація
Тягнулись вітами до зір . Війнула подихом біди.
2) А по весні, рожево спінені , 4)І затремтіло листя зболено,
Нам дарували відчуття : Тамуючи глибокий жах,
Під небесами цими синіми Притихли яблуні Чорнобиля,
Тече нескінчене життя Хоча в них корінь не зачах.
5) І буйні соки невпокорено
Нуртують ще без перевтом,
І зріють яблука Чорнобиля
Під зорями, яких не звідає ніхто…
Ведучий 3. Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес!
Грізна зона. Тридцять кілометрів
З центром на Чорнобильській АЕС.
Ведучий 5. 26 квітня…
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна, і зіниць нема,
І уста без мови, і душа німа.
Вирвавшись на воллю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Хроніка
З-за куліс голос: « Хроніка того періоду була такою.»
(З двох сторін виходять ведучі )
108

109. Ведучий 1.30 років нас відділяє від найстрашнішої дати в історії
нашого народу - вибуху атомного реактора у Чорнобилі. Про це
намагалися мовчати, але страшна радіація, яку вітер поніс над світом,
стурбувала шведські, фінські та норвезькі уряди, які почали бити
тривогу.
Ведучий 2. Зате люди на Україні про аварію не знали. У містах
відбувалися Першотравневі демонстрації, батьки відпочивали з дітьми
на природі; по селах садили городину…
(Ведучі розходяться в різні боки ) З-за куліс оголошується:
- Уривки з твору Володимира Яворівського «Марія з полином у кінці
століття»
(По обидва боки сцени столи з телефонами. Телефонна розмова: )
Лунає телефонний гудок.
- На жаль, дуже серйозно, брехати не буду. Розірвано блок. З
виходом в атмосферу.
- Розумію, розумію, але ж ми готувалися до зупинки блока, а
не до аварії. Вади проекту, відсутність ще одного захисного
контуру.
- Ні-ні, за попередніми даними, місто абсолютно чисте. Про
евакуацію не може бути мови! Планета велика, хмару
рознесе вітром, а реактор закидаємо піском. Ні-ні, це
перебільшення.
- Вовка під подолом не заховаєш. Гримнули на всю країну, а
може, й далі.
- Торгуйте! Витрусіть усі дефіцити і - торгуйте! Вивезіть у
парк шашличну, пиво, морозиво. Виконуй!
Телефонний гудок(кінець розмови).
З двох боків сходяться ведучі.
Ведучий 1. А жменька пожежників під керівництвом лейтенантів
внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка через 4
хвилини після аварії вступили в жорстокий, смертельний поєдинок із
розбурханою стихією.
Ведучий 2. Вибух стався о 1:24. Ніхто не підозрював, що вибухнуло і
загорілося атомне паливо. Через 20 хв. Першим прийшов на допомогу
командир воєнізованої пожежної частини Леонід Телятников. Згодом
він напише.
(На задньому плані по обидва боки за столами із включеним
світильником озвучують свої спогади учасники)
Монолог Л. Телятникова (пишучи, говорить) Стеля в будинку
турбіни за 15 метрів від реактора провалилася. Вибухова хвиля кинула
мене, і я опинився серед руїн. Всюди пара і пилюка. У цей час дах над
109

110. 4-им блоком уже світив у небо, і все кругом горіло. Горів дах над 4-им
блоком. Він був з легкозаймистого матеріалу, горів, як порох,
розтоплювався, ноги тонули, пожежники ризикували життям. Такі
дахи уже 12 років класти на будовах заборонялося.
Ведучий 1. За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч
пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини довкола
палаючого реактора, не мали ніякого захисного одягу. Голіруч лили
шлангами воду в розжарене черево атомного монстра. Вода
розкладалася на кисень і водень моментально, це ще більше виносило
радіацію назовні. Всю вимірювальну апаратуру на АЕС зашкалило.
Приладів міряти радіацію не було. Рівень радіації був скажений: 15-20
хв. біля полум’я – і пожежник «готовий». У багатьох був психічний
розлад. Двометровий парубок – учасник ліквідації згадує:
Монолог.(на задньому плані за столом) Страшно боліла голова. Біль
був такий, що я, б’ючись головою об стіну, казав: «Мені так легше,
менше болить голова.» Тільки о 4:50 пожежу було локалізовано.
Ведучий 2. З пошкодженої системи вийшла радіаційна вода і затопила
приміщення під 4-им блоком. Міг статися вибух. Треба було відкачати
декілька тисяч кубометрів радіоактивної води. Це робили працівники
пожежної охорони. Перебувати біля насосної станції можна було не
більше 5 хвилин . І тут пішли добровольці. Через дві доби загроза
забруднення питної води минула.
Ведучий 1. 27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено вже
1185 працівників міліції, 99 пожежників і 850 військовослужбовців.
Увечері 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію
населення з Прип’яті. За 2 год. її було закінчено. А в місті проживало
50 тис. жителів. 29-ого почалася евакуація з 30-км. зони.
Реквієм
Виходить Чорнобильська Мадонна(жінка в чорному)і тримає
хлопчика за руку.Під час цього з-за куліс голос:
- За 20км. від Москви на Метлинському цвинтарі поховано 23
українці.
Де зір наш потьмарить скорбота земна,
Там, як набат, імена…імена:
(Жінка підходить до підсвічників з образком і запалює свічки, під час
цього звучать імена загиблих)
Володимир Правик, Віктор Кібенюк,
Володимир Тишура, Микола Ващук,
Володимир Ігнатенко, Микола Титенюк…
110

111. Вдячна пам’ять про яких буде вічною, бо тільки завдяки цим героям
вдалося скоротити масштаби аварії, попередити вибух ще одного
реактора.
(Жінка повертається з хлопчиком із свічкою в руках)
Діалог хлопчика з мамою (Чорнобильською Мадонною):
- Мамо, люба, глянь, як сяють ясні зорі золоті.(показує рукою
догори)
- Кажуть люди, то не зорі – душі сяють то святі.
Кажуть, хто у нас на світі вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити, зла нікому не робив,
Того Бог послав на небо ясно зіркою сіять.
- Правда, мамо, що це душі, а не зорі там горять?!.
(Сходяться з двох сторін ведучі до краю сцени і стають по обидва
боки матері з сином)
Ведуча 1. Ніколи ніхто точно не буде знати, скільки людей загинуло
від радіаційного опромінення.
Страшними і болючими є звістки про те, що народжуються
аномальні діти: без очей, без рук та ніг, без мозку та таке інше. А
скільки їх ще буде? Міністерство охорони здоров’я дало інформацію,
що в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли
захворювання на рак щитовидної залози, на серце, лейкемію.
Найчастіше хворіють ліквідатори. Їх зареєстровано 235 тисяч 507
чоловік. Прип’ять і Чорнобиль стали мертвими містами. Україна –
зоною екологічного лиха.
Ведучий 2. Площа радіаційного забруднення – це 11 областей із
населенням понад 17 мільйонів осіб. 3 мільйони опромінено,
евакуйовано понад 200 тисяч осіб. Загальна радіоактивність речовин,
що потрапили до навколишнього середовища під час аварії на ЧАЕС, у
200 разів перевищує радіоактивність вибуху атомних бомб, які було
скинуто на Хіросіму і Нагасакі.
Чорнобильська Мадонна (мати).
Завжди турбують своїми потребами
Наші онуки й сини.
Просимо, Боже, не тільки за себе ми –
Просим ще більше за них:
Вільного світу і цвіту яскравого
Для молодих поколінь.
Убережи їх від злого й лукавого,
Дай кращу долю. Амінь.
Ведуча 1. Просимо хвилиною мовчання вшанувати пам’ять загиблих
героїв - чорнобильців(хвилина мовчання).
111

112. (Ззаду посередині з’являється образ монаха ( в чорному) з Біблією в
руках)
Сторінка із Біблії
Ведуча 2. Час невпинно йде вперед. 30 років віддаляє нас від чорної
дати -Чорнобильської катастрофи, про яку попереджувалося ще в
Біблії.
Монах. І впала з неба зоря велика, що палала, як смолоскип, і впала на
третину річок і на джерела вод. Ім’я зорі мовиться – «полин» і стала
третина вод полином, і багато людей померло від вод, бо прогіркли.
Ведуча 2. Біда, якої завдав Чорнобиль Україні, не меншає. Які уроки
вона дає кожному з нас?
(Монах підходить до краю сцени, стає між ведучими і читає
«Полинову баладу» Тамари Коломієць)
Полинова балада
Ударило, спинивши часоплин, Така прийшла біда –
Пророцтво над слов’янською рікою: Поринули й на Біблію
молиться.
«І упаде тоді звізда Полин, Звізда Полин. Чорнобиль.
Гіркота.
І зробиться уся вода гіркою»… Чи є Голгофа ще така крута?
І світ мій, що пророків одкида, Відводить очі скорбная
Мадонна.
І вік, що Божі перекреслив лиця Моліться ж, обпікаючи вуста,
Прийшла біда. На Матір Ненародженого сина.
Епілог
Інсценізація «Гарбуз» З-за куліс голос:
- Ходить Гарбуз по городу і питається свого роду: «Чи ще живі, чи
здорові усі родичі гарбузові ?» Обізвався старий Біб.
( Виходить Біб ( в образі учасника – ліквідатора), на сцені висить
дзвін )
Біб. Я об’їхав увесь рід. Чи знаєте ви, як сиво ридає полин?
Як тяжко, як тужно моєму народу болить?( вдаряє у дзвін. Виходить
на край сцени)
З-за куліс: «Обізвалась стара Диня, гарбузова господиня.»
Диня.(образ матері-страдниці)
Нехай доля знедолена плаче,
Карає і мучить нестерпним життям,
Накопляться біди – повинна здолати,
Накопиться туга – повинна мовчать.
112

113. Немеркнуче світло: я - Жінка, я - Мати,
Запалена Богом остання свіча.
( вдаряє у дзвін, виходить на край сцени)
З-за куліс: «Обізвалась Бараболя, а за нею і Квасоля». (образи вдів)
Бараболя. У святих сльозах-росинках – гріхи всього люду.
Квасоля. Потемніли пелюстки, з жалю губим вроду.
Разом(говорять). Плаче з нами Україна сльозами народу.
( Вдаряють у дзвін, виходять на край сцени, б’ють протяжно дзвони)
По черзі говорять слова ведучі:
- Пам’ять – болем людським наповнена.
- Час з тремтінням вперед іде.
- Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля.
- Входять в душі, серця людей. (б’ють дзвони)
(Під дзвін виходять на сцену всі учасники, по черзі говорять слова:)
- Чорнобиль – це попередження, набат!
- Його уроків людство не забуде!
- Хай стане мир міцнішим у стократ!
- Хай над землею чисте небо буде!
- Будьмо, люди, обережні!
- Іншого життя у нас нема!
Від автора:
Із-за безладу – безлад.
За кар’єри і премії,
Немов на війні, - постраждав не один!
За мудрість всесвітню дурних академій
Платимо ми – життям молодим.
Чорнобиль – це біль моєї душі. Це біль моєї родини. Серед учасників
ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році 26 квітня у 30-и кілометровій
зоні був і мій чоловік, тоді перебуваючи на службі в армії. Тепер це
інвалід ІІІ групи.
Література:
1. Гріх непростимий: Чорнобиль // Україна. – 1996. ч. 6-7.
2. Яворівський В. Марія з полином у кінці століття. – К.:
Радянський письменник, 1988.
3. Шкільний світ. – 2005р. - №12, ст. 10-12.
4. Шкільний світ. – 2004р. - №11, ст. 20-22.
5. Дивослово. – 2000р. - №4, ст. 29-33.
6. Мова і література в школі. – 2000р. - №3, ст. 39-41.
113

114. 7. Шкільна бібліотека. – К. 2003р. - №11.
8. Околітенко Н. Ми – на одному кораблі. – Навчальний посібник
з екології.
9. Періодична преса.
Шпільчак Марія Василівна,
учитель української мови та літератури ЗШ № 24
Сценарій виховного заходу, присвяченого героям Небесної сотні та
воїнам АТО
«Герої не вмирають»
Мета проведення заходу:
 навчити учнів осмислювати важливі події в історії
українського народу,
 розвивати пізнавальні інтереси, поетичні здібності;
 формувати почуття патріотизму, національної гідності та
гордості за свій народ і Українську Державу;
 виховувати активну громадянську позицію,почуття
відповідальності за долю Батьківщини.
Обладнання: святково прибрана зала. На сцені рушниками зроблено
композицію, в центрі якої – прапор, тризуб, віночок, колосся. На
столику букет квітів, перев’язаних чорною стрічкою, поряд – запалена
свіча.
Збоку написано слова: Історію ж бо пишуть на столі,
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі …
Л.Костенко
Славлю я твій політ соколиний
114

115. І синів, що упали в боях,
Україно моя, Україно,
Легендарна ти славо моя!
Б.Ціолковська
Сценарій заходу
(Під звуки тривожної мелодії на сцену виходить сім дівчат в
українських костюмах без головних уборів. Одна з них тримає
колючий терновий вінок, який передаватиме наступній дівчині).
1-а дівчина (з терновим вінком у центрі сцени)
Невпинний час страждань, людського болю
Нам відраховує і днини, і години,
Вінець терновий, оповивши волю,
Лежить і на чолі, й на серці України.
2-а дівчина (бере вінець)
Він коле серце і стискає груди,
І голками впивається у тіло,
Коли ж вже схаменуться люди,
Щоб мирне сонце нам усім світило.
3-я дівчина (бере вінець)
Цей вінець клятий стільки зла накоїв,
Історію спотворив нанівець,
Він нашу пам'ять у могилі заспокоїв,
Безславний пророкуючи кінець.
4-а дівчина (бере вінець)
Культуру, прадідами пещену віками,
Ламав, калічив і кидав в багно,
Розчавлював колючими руками
Ту віру, що народжує добро.
5-а дівчина (бере вінець)
Намірився й дух волі геть прибрати,
Страх сіяти і душу засмітить,
Хотів у нас Вкраїноньку забрати
І мову батьківську занапастить.
6-а дівчина (бере вінець)
Він міг душі довго нам косити,
Принижувати і вбивать людину,
Ні, досить цей вінець носити,
Ти долі іншої достойна, Україно!
(Дівчина кидає терновий вінець, на сцену виходить Мати-Україна,
шість дівчат передають одна одній вінок із калини, колосся, квітів і
115

116. сьома дівчина одягає його на голову Матері-України. Звучить
фонограма пісні Тараса Петриненка “Україна”).
7-а дівчина
Велична і свята, о рідна Україно,
Лише тобі карать нас чи судить.
Нам же берегти тебе, Соборну і єдину,
Й історії твоєї славу возродить.
Мати-Україна
Народ мій є, народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ –
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників – заброд!
Всі байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
“Народ мій є. В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде” (В.Симоненко).
(Дівчата- читці залишають сцену, виходить п’ять хлопців)
1-й хлопець
Народ мій є! Є пам'ять й віра,
Що нас єднають у одну сім’ю,
Й тепер уже ніяка сила
Не відбере у нас нашу історію.
2-й хлопець (бере свічку і запалює)
Бо наша пам'ять нарешті відродилась
Прийшла із поневолення життя,
Щоб свічкою новою запалилась
Душа, зірвавши пута забуття.
3-й хлопець (бере свічку)
В молитвах всіх героїв пригадаю,
Живим у Бога буду щедрості просити,
Воскресне дух, я всіх вас закликаю
Людської пам'яті нам свічку запалити.
4-й хлопець (бере свічку)
Коли життя знов набирає сили,
В ім'я народу хай вона палає.
За муки, за життя і за могили
Хай вдячна пам'ять наша звеличає.
5-й хлопець (бере свічку)
О свічко пам'яті!
Тобі горіти день і ніч
За тих, кого катовано,
116

117. За тих, кого розстріляно,
За тих, кого мордовано,
І всіх, кого не злічено …
О свічко пам'яті!
Палай у душах і серцях усіх живих.
Входять ведучі
В-чий 1: Пам’ять … Тільки вона в змозі воскресити цілі пласти нашої
історії, і далекої, і близької.
В-чий 2: «Читати українську історію треба з бромом, - писав
В.Винниченко, - це одна з нещасних, безруких, безпорадних історій,
до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна,
зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого
державного (чи напівдержавного) існування, що одгризалася на всі
боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд,
безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду,
військових переворотів, інтриг, сварок».
В-чий 1: І ось маємо знову, вже на 23 році незалежності, історію
України, забагрянену кров’ю. Сучасні герої вписують в історію
українського народу сторінки нев’янучої слави.
В-чий 2: Геть меншовартість і вторинність. Ми спадкоємці слави й
подвигів великого народу. І стрепенувся Хрещатик. І великий князь
зійшов із п’єдесталу. І благословив хрестом мужніх праправнуків. І
великий гетьман став з булавою на захист. І великий поет вийшов на
Майдан і промовив:
Борітеся- поборете!
Вам Бог помагає,
За вас правда, за вас слава.
І воля святая.
В-чий 1: І вмер покірний раб у душах українця. Засяяла надія.
Зажевріла віра в правду. Люди, об’єднані поривом духа, вимагали
права вибору. А потім їм довелося вимагати права жити.
Виходять хлопці.
Х-ць 1: Рабство у генах лікують повстаннями
Вільних майданів вітри.
Вийди, Народе мій, може, востаннє вже,
Дух свій у жменю збери.
Бо як не вийдеш – сніги Магадану
Радо осяють твій шлях,
Долю готують нам, схожу з гетьманами,
Кров ще не змито з їх плах …
Встань, кому вітром не видуло пам’ять,
117

118. З братом плече до плеча,
Ні – то на ранок нас «Беркут» розчавить
Чоботом, гірше меча!
Ніч перемінимо в день перероджений –
День переможних долань,
Пишемо Долю краплиною кожною
Крові своєї … Повстань!
Х-ць 2: … Ми просто стояли під прапором миру –
За краще життя, за майбутнє дітей –
Всі ті, хто в цім світі не казяться з «жиру»,
По-людськи просили життя для людей.
Стояли в надії під стягом Європи,
І гріла нас пісня, і слово вело –
Адже поки з’явились новітні “циклопи»
Й зі скриньки Пандори не вилізло зло.
Х-ць 3: Повстали у серці Столиці
Одеса, Донецьк і Львів –
Студенти міцні, мов криця –
Майдан прапорами зацвів.
Бідкалась ніч на чатах,
Тишу зірвало: «Фас!»
«Беркут» у шкірі ката
Тупо здійснив наказ …
Шкірилась хижо потвора,
Чорно кипіла лють,
Тішився монстр: «Скоро
Євромайдан знесуть …»
Люто шакали жерли
Кров безборонних дітей
«… Не вмерла, іще не вмерла …»
Рвалось із юних грудей!
Не вмерла … За брата, за сина
Михайлівський вдарив дзвін.
Геть банду! Вставай, Україно!
Революція. Прагнемо змін.
Х-ць 4:
Ця історія пишеться кров’ю,
Ця війна за життя, за святе,
Щоб ніколи під ночі покровом
Хижий беркут не кривдив дітей.
Цей народ не відступить нізащо
118

119. Ні дещиці землі не віддасть,
Не дозволить скривавленій пащі
Влади-монстра знущатися з нас.
Доросли до Майдану у душах,
Він у лоні зростив нашу міць,
Ми щомиті стаємо все дужчі,
Не впадемо ніколи вже ниць.
Всі Майдани в єдине зіллються –
За Вкраїну, за рідне, своє …
Ми виходимо з лон революцій,
Ми віднині вже нація є!!!
Хлопці йдуть геть зі сцени. Виходять мати і син.
Син:
Матусю, я в Київ вже їду,
Ти вибач, тобі не сказав,
Ти вибач мені, моя ненько,
Я за Україну повстав.
Мати:
Синочку, ти зовсім малий ще,
Куди ж ти, дитино, верни!
Син:
Матусю, якщо я загину,
Ти тихо мене пом’яни …
Мати:
Синочку, а як же кохання,
А як же невістка, онуки?
Син:
Нікого, матусю, не буде,
Лиш жовті троянди розлуки.
Не плач, моя мамо рідненька,
Калину мені посади.
Я ангелом з неба прилину
І прийди до тебе у сни.
Син:
Коли будуть, мамо, питати,
Нащо смерть я зловив за руку,
Я вже буду, рідненька, мовчати,
Буду в серці твоєму стуком.
Коли будуть, мамо, питати,
На якому вмирав я полі,
Ти скажи, що на Україні,
119

120. На межі тирана і волі.
Коли будуть, мамо, питати,
Що в житті я хотів зробити,
Заплющ очі, бач – я, маленький,
Хочу жити і хочу любити.
Коли будуть питати, мамо,
Чи боліло мені вмирати,
Не клади на могилку квіти –
Їм ще важче буде помирати.
Коли будуть, мамо, питати,
Чи не страшно ховати сина?
Страшно, люди, ховати не тіло,
Страшно те, що у тілі людина.
Коли будуть питати, мамо,
Звідки кралась у душу тривога?
Вибачай, вже летіти мушу,
Тепер в небі я, в сотні Бога.
Звучить фонограма лемківської народної пісні «Пливе кача…», на
екрані з’являється відеофрагмент, де горять свічки на Майдані біля
фотографій героїв “Небесної сотні»
Читець 1:
А сотню вже зустріли небеса …
Летіли легко, хоч Майдан ридав …
І з кров’ю перемішана сльоза …
А батько сина ще не відпускав …
Й заплакав Бог, побачивши загін –
Спереду – сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній, сивий-сивий …
І рани їхні вже не їм болять …
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло …
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла …
Продовжує звучати пісня (відеоогляд фотографій на екрані героїв
Небесної сотні).
Читець 2:
Пливуть гроби по морю, як човни, -
По морю рук, по морю сліз і гніву …
Пливуть в човнах розтерзані сини
На хвилі молитов і переспіву.
Так, ніби в жилах замерзає кров,
120

121. А потім б’є у скроні голос крові
За тим, хто тихо жив –
А відійшов
У дзвонах слави праведним Героєм!
Пливуть човни …
Гойдає кожну лодь
Людська долоня, тепла і тремтяча.
Човнами править втишений Господь.
А серце розривається і плаче …
І кожна мати плаче, і пече
Їй кожна рана у чужого сина!..
Стоїть Майдан братів –
Плече в плече
І разом з ним ридає Україна,
Нехай же вам, Герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
Де убієнний ангелом стає!
Бо він – Герой.
Герої не вмирають!
Герої не вмирають –
Просто йдуть з Майдану в небо!
В лицарі – зі смерті!..
Пливуть човни.
Пливуть човни …
Пливуть …
«Героям слава!»-
Вписано у серці.
В-ий 1: Перші вбивства протестувальників на Майдані відбулися 22
січня 2014 року: тоді під час наступу «Беркуту» на вулиці Михайла
Грушевського у Києві вбиті Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.
Того ж дня від катувань та переохолодження помер Юрій Вербицький.
Після того ще кілька активістів померли в лікарнях від отриманих
поранень. Пік смертей на Майдані розверзся 18-20 лютого, коли в
сутичках із силовиками загинуло близько ста людей.
В-ий 2:
В моїй країні сьогодні траур …
Гудуть Карпати, реве Дніпро.
Над вбитими плаче безсила мати,
Чи рідний, чи чужий – вже все одно.
Їх не вернути, їх не забути,
Бо в пам’яті немає забуття.
121

122. Вони Герої, вони Безсмертні.
Вони віддали за нас Життя!
Вічна пам’ять!!!
Лірика Майдану
Дівчата запалюють свічки викладені цифрою сто, виходять юнаки з
фотографіями загиблих на Майдані і від їхнього імені говорять. На
екрані постаті матерів.
Сергій Нігоян.
Мамо, я не вернусь,
Я до кінця тут буду,
В моїх роздертих грудях час зупиняє плин …
Знаєш, ця смерть комусь
Совість зі сну розбудить,
Вірю, діждеться Суду кат, що мене убив!
Михайло Жизневський.
Мамо, страху нема –
Страшно лише убивцям,
Зло їх спотворить лиця, наче гіркий дурман,
Довго їм ця зима
Буде, кривава, сниться
Спалахом блискавиці. Мамо, їх жде пітьма!
Рідна моя, не плач,
Прийде катам розплата,
Нині сумне, та завтра вітер розвіє дим,
Спалимо геть до тла
На волелюбних ватрах
Наші одвічні грати, трішки лишень зажди!
Роман Гурик.
Мамо, я не вернусь,
Тут такі гарні люди,
В моїх грудях час зупиняє плин …
Знаєш, ця смерть комусь
Правди уроком буде.
Мамо, так вірив в чудо Твій непокірний син …
Сергій Дідич.
Рідна моя, не плач,
Сліз Твоїх я не вартий,
Нині сумне, та завтра вітер розвіє дим,
Спалимо геть до тла
На волелюбних ватрах
Наші одвічні грати, трішки лишень зажди!
122

123. Ігор Костенко.
Мамо, прости мені,
Як пробачала часто,
Знаєш, не страшно впасти, гірше – коли проспав
Мить для звитяг борні …
Мамо, мій обрій гасне,
Я відчуваю ласку світлих очей Христа …
Не плачте, мамо… Я – в Небесній сотні …
Я за Вітчизну голову поклав …
Я знаю, мамо, гірко Вам сьогодні –
Я ж бо живим вернутись обіцяв …
Не вийшло, мамо … Снайпер вцілив в серце …
Світ почорнів … І зупинився час…
Пробачте, мамо … Мусив я померти,
Бо Україна лиш одна у нас!
Прощайте, мамо … і простіть, благаю,
Що так невчасно світ цей полишив …
Я шлю Вам, мамо, вісточку із раю …
Я дуже, мамо, дуже Вас любив …
Юрій Вербицький.
Не плачте ви за мною, мої рідні,
Не говоріть, коли немає слів!
Калину посадіть у підворітні
На спомин наших відданих життів.
Радітиму я щиро з небесами:
Даремно же на світі не прожив,
Бо Україну разом із братами
Я на Майдані гідно захистив!
Володимир Кубінський
Звучить пісня «Мамо, я повернусь весною»
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташиною вдарюсь твою,
Прийду на світанні в садок із росою,
А може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько.
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду й попрошуся в сон твій тихенько.
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає,
І рана смертельна вже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває.
123

124. Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама,
Тебе я люблю. І люблю Україну.
Вона, як і ти, була в мене одна.
Хвилина мовчання.
Українка 1:
Ми не були знайомі з тобою,
І не я, ти зумів стать героєм!
Хоч ходили стежками одними,
Я не знала тебе, побратиме.
Не була я тоді на Майдані,
(І для мене нема виправдання!),
Під лавинами куль нищівними
Ти за мене стояв, побратиме!
Українка 2:
Замість мене ти спав у наметах,
Йшов під струмінь води з водомету,
Замість мене повстав проти влади,
І кричав, і складав барикади!
Зійшлись правда і зло у двобої,
І мене заступив ти собою
Від ворожої наглої кулі!..
Біль і крик!.. Ніби сон … Дні минулі …
Українка 3:
Я прийшла, побратиме, до тебе,
Коли чистим від хмар стало небо,
Коли дзвони в серцях пролунали …
По очах я тебе упізнала …
Ти всміхався до мене із фото,
І лампадка горіла скорботно,
Серед сотні таких же героїв,
Що тоді не вернулися з бою,
Українка 4:
Що полинули сотнею в небо …
І тепер я стою замість тебе!..
Проти зла і брехні, проти касти,
Проти влади, що хоче лиш красти,
За свободу, за щастя, за рівність,
За добро, за шляхетність, за гідність!..
Хай мій голос до тебе долине:
124

125. «Я не зраджу тебе, ПОБРАТИМЕ!»
Українець:
Бог все бачив, усіх пізнав?
Хто за волю, а хто за гроші
І хто кату служити хоче –
Усіх бачив, усіх впізнав.
Бог дивився усі бої
І він знає, чиї то кулі
Постріляли його синів,
Його кращих синів, у груди.
Хто його катував дітей,
Хто живцем спалив свого брата –
Хто убивці, то слуги ката,
Бог від них не відвів очей.
Він чекає всіх на Суді,
Він чекає від них молитви
За усі ті звірячі битви,
За усі ті криваві дні.
Він все бачив у тій пітьмі.
Нехай падають на коліна
За кров кожного його сина,
Бо пізнають і Божий гнів.
А кого згубили бої,
Душі їх молоді хоробрі
Бог зібрав у «Небесній сотні,
Він до себе забрав синів.
Як за волю спинялись серця
Покоління запам’ятають.
Так … Герої не вмирають,
І їх славі не буде кінця.
В-чий 1: Не буде кінця славі Героїв Небесної сотні і не буде кінця
славі тих Героїв, що поклали і кладуть своє життя в битві з іншим
ворогом на сході України.
В-чий 2: Сусідня держава вже вкотре зазіхнула на наші землі. Знову
двоголовий орел очі клює. Сонцесяйний Крим відкусив. Замало. Не
наситився. Запустив свої пазурі в край шахтарський.
В-ий 1: А що найстрашніше: ворог не визнає нашого справжнього
імені. Виявляється, ми не українці – ми хохли, малороси, укри, укропи,
бандерівці.
Звучить фонограма пісні у виконані Юлії Литвинової «Лебеді
материнства»
125

126. Хлопець у формі національної гвардії:
Гадаєш ти мене образив,
Коли бандерівцем назвав?
Скажу тобі на це одразу –
Я ним не був! Тепер вже став!
Сприймаю це, як нагороду!
Звання, присвоєне за те,
Що сином став свого народу,
Любові почуття святе!
Люблю безмежно рідний край,
Цю чарівну, магічну мову,
Дарований Всевишнім рай,
Красу дівочу чорноброву.
Люблю за щедрість і за спів,
Шалені ночі солов’їні,
Коли бракує навіть слів,
Освідчитися Україні!
А ти мене за цю любов
Оскаженіло ненавидиш.
Не я до тебе! Ти прийшов,
На мою землю і тут гадиш!
Іди подальше від гріха,
Моє терпіння не безмежне.
Нехай святиться у віках
В броні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!
Хлопець у військовій формі 1:
Іде війна. І це мені не сниться.
Іде .. чи в брід, чи навмання.
В ній переходять всі границі
І вороги, і їх брехня.
Іде війна, як темний морок ночі.
Нема їй ані стриму, ані спину.
І бреше підлий ворог в очі
І «по-братськи» цілить в спину.
Хлопець у військовій формі2:
Іде війна, не нами розпочата.
Запущена із зовні, наче вірус.
І крутяться машинні коліщата:
Смерть – в плюс. Життя – у мінус.
Іде війна. Немов вогню лавина.
Не видно ні кінця в ній, ані дна.
126

127. Синів своїх хоронить Україна
І в цифри перейшли вже імена!
Виходять представники різних частин України:
Луганчанин.
Це моя і твоя війна
За мою і твою свободу.
Ти із заходу, я зі сходу –
Ми щаслива одна сім’я.
І ніхто нас не роз’єднає,
Нас ніколи ніхто не здолає,
Бо ми разом – могутня сила.
Це моя і твоя Україна.
Львів’янин.
І весь світ нас з тобою знає.
Нас з тобою весь світ поважає,
Бо ми биті, та не подолані,
Ми з тобою ніким не підкорені!
А нам брешуть, а нас обманюють.
Нас, мов звірів, з тобою стравлюють,
Я і ти – то Велика нація!
Одесит.
І ніхто нас не роз’єднає,
Нас ніколи ніхто не здолає.
Ми тут вільні, царям не вклонимось,
Ми ніколи їм не підкоримось!
Бо нам воля дорожче золота.
Наше слово б’є краще молота.
Я і ти – це велика сила.
Я і ти – це і є Україна.
Мати Україна.
Я – УКРАЇНКА!!!
Ну, стріляй,
Що гірше вже, як дух розп’ято,
Коли рука кривава ката,
Яку народ давно прокляв,
Вбиває брата?
Я – УКРАЇНКА!
Не боюсь
Ні смерті вже, ні ран болючих,
Сьогодні всі кайдани рвуться,
Я з лона світлих революцій
127

128. До Волі рвусь.
Я – УКРАЇНКА!
Краще смерть,
Бо після неї воскресіння …
Я вже не стану на коліна,
В моїй душі тризубий герб,
Я – УКРАЇНА!!!
Звучить пісня «Слава Україні» (музика Олександра Єгорова, слова
Оксани Білозір).
В-ий 1: Слава Україні!
Всі відповідають: Героям Слава!
В-ий 1: Є на світі одна Україна, як тільки одна є в нас мати, як одна
Мати Божа. І перед образом Святої Матері, що у світ наш Бога
принесла, повторимо заповітне Тарасове слово:
Свою Україну любіть,
Любіть її. Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
В-ий 2: Прийми, Боже, молитву своїх дітей: ми просимо за Україну, за
наш народ
(звучить фонограма пісні Т.Петриненка “Боже, Україну збережи”)
Учень 1
Душу схиляємо нині
До пресвятих молитов.
Боже, даруй Україні
Волю, добро і любов (В.Вихрущ)
Учень 2
Отче наш, у твоїм часу плині
Все минає – ридай, не ридай.
Боже, вибач гріхи Україні
І надалі грішити не дай. (В.Забаштанський)
Учень 3
Боже, Отче Всемогутній,
Захисти коханий край,
Дай нам вийти у майбутнє,
Мужність і сміливість дай.
Захисти нас від свавільних,
Хижаків жорстоких, злих,
Захисти від божевільних
І від зрадників своїх.
Хай Собори із руїни
128

129. Стануть там, де Ти прорік.
Суверенній Україні –
Слава нині і вовік (О.Лупій)
Учень 4
Україно, молюся за тебе,
Як за матір гріховно-святу,
За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.
Учень 5
Україно, молюся за пам'ять
Убієнних за волю синів,
І за тих, що у душах запалять
Промінь правди, щоб край заяснів.
Учень 6
Україно, лише в милосерді
Час єднання синів настає.
То нічого, що ми не безсмертні.
За безсмертя молюся твоє. (В.Забаштанський)
(Усі учасники виконують пісню “Боже Великий, Єдиний, нам Україну
храни”, слова О.Кониського, музика М.Лисенка).
Шпільчак Марія Василівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Літературно-музична композиція
«Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була ...»
До 160-ої річниці з дня народження українського Мойсея Івана
Яковича Франка
Мета проведення заходу:
 виховувати почуття пошани до життєвого і творчого шляху
Івана Франка;
 сприяти формуванню морально-етичних цінностей учнівської
молоді;
 виховувати любов до рідної історії, культури;
 розвивати творчу уяву, фантазію, мислення;
 формувати естетичний смак школярів;
129

130.  підвищити мотивацію читання літературних творів.
І ведучий: Бувають люди-промені.
Від них світліша путь,
Вони у нашім спомині
Зірницями встають.
ІІ ведучий: Франко не просто променем.
Він сонцем світить нам.
Його слова і нині
Освітлюють наш храм.
І ведучий: Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Франко: Люди! Люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити.
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити.
Ви мій рід, ви дитина моя,
Ви вся честь моя й слава,
В вас дух мій, будуще моє,
І краса, і держава.
Я ж весь вік свій, весь труд вам віддав
У незламнім завзятті,
Ви підете в мандрівку століть
З мого духу печаттю.
ІІ ведучий: Іван Франко – великий світоч України,
Що люд свій вів до кращого життя
Боровся він за щастя батьківщини
Й навіки увійшов у майбуття.
І ведучий: „Від смерті Т. Шевченка ніхто з українців не здобув
собі більшої слави і ширшого розголосу на всіх
просторах
України, як Франко.
ІІ ведучий: Важко знайти у світовій літературі творця такого
діапазону, з такою динамікою культурно-наукової і суспільно-
політичної діяльності, яким був син галицького коваля І. Франко.
Виходить малий Франко.
У далині село лежить,
Понад селом туман дрижить.
А на горбі край села
130

131. Стоїть кузня немала.
А в тій кузні коваль клепле
А в коваля серце тепле,
А він клепле та й співа,
Всіх до кузні іззива.
(Кузня, як в кузні клепчуть).
Коваль батько.
У батьковій кузні душа твоя, щира
Перед прийдешнім мойсеївським днем
Звідала, як закипає сокира
В жарі червоному білим вогнем.
Жар той жбурлятимуть для втихомирення
В льох загратований, в слизь холодюг –
В камеру з номером сорок чотири,
В казню глуху до бандюг і злодюг ...
Від Коломиї, дощем, по етапу,
Змоклий дощенту, з тюрми та в тюрму,
Довго болітимуть ноги обдерті,
Голод насунеться з голих попуть,
В темнім готелі ти ждатимеш смерті,
Нігті на пальцях тобі відпадуть.
Та треба стояти навсупір мерзоті,
Треба не знати іржавих жалінь!
Не піддаватися само гризоті,
Що замасковує нехіть та лінь!
Треба! Бо цідять неситі гадюки
Кров твого люду, мов сік.
Очі зболять і всихатимуть руки,
Треба триматися, поки живий.
Малий Франко: „Земле моя, всеплодющая мати ...”
Батько виходить геть з малим Франком.
Франко дорослий: О батьку мій! Коли сьогодні
Хоч іскра тих огнів горить
У моїй груді, щоб народні
Злі дні в добро перетворить,
Коли нещастям, горем битий,
О батьку мій! Коли сьогодні
Хоч іскра тих огнів горить
У моїй груді, щоб народні
Злі дні в добро перетворить.
Голос за кулісами: Яко син селянина, вигодуваний
131

132. Твердим мужицьким хлібом, він
Почував себе до обов’язку віддати
Працю свого життя тому простому народові.
Пісня „Вічний революціонер” (під музику)
Франко: Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, наче струпом, вкритий
Твоїм будущим душу я тривожу.
Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглиблений в Тобі,
Щоб з рабів тих зробити народ
По Твоїй уподобі
Сорок літ, мов коваль, я клепав
Їх серця і сумління
І до того дійшов, що уймив
Від їх кпин і каміння.
(Мелодія народної пісня. Виходить мати).
Мати: Бідний, бідний мій сину!
Ось, що з тебе зробило життя
За маленьку часину!
Чи давно ж я плекала тебе
І водила за руку?
Чи на те ж я дала тебе в світ,
Щоб терпів таку муку?
Скільки зморшків на твоїм чолі
І зв’ялене все тіло!
І волосся, що гладила я,
Наче сніг, побіліло!
А колись ти від мене притьмом
Рвався на бої та герці!
Бач, до чого дійшов! А скажи,
Кілько ран в твоїм серці!
Бідна, бідна, дитино моя,
Потерпів єси много!
Франко: Мамо, голубко! Зарано в могилі
Праця й недоля зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Пісня (виконує мама)
132

133. Франко: Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдине є віно,
Тобі любов у життя я приніс.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додавала до важкого життя.
(Мати співає, або просто хтось співає).
Мати: Синку, кріпися!
Адже не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей.
Франко:
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідчив.
Праця дала до життя мені принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий - як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить ...
В нашу свідомість увійшов Франко,
Як сам Мойсей – людиною святою
Із темряви й неволі вів він нас,
Щоб ми були на всі віки собою.
Він ніс свій хрест, свою Голгофу мав
І мав свого лукавого Пилата,
Для нас він жив й своє життя віддав,
Щоб ти, Вкраїно, не була розп’ята.
О сину вірний України,
Ти сонце наше – на усі світи.
Поможи народові в єднанні,
Поможи нам волю зберегти.
Віро наша, зіслана від Бога,
Правдо наша, совісте жива!
Ти зумів кайдани тьми розкути,
Вклавши душу у святі слова.
Славо наша, зіслана від Бога,
133

134. Правдо наша, в здобутті мети.
Нелегка є в нас дорога,
Поможи нам з неї не зійти.
Шпільчак Марія Василівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Свято обдарованих дітей
Мета проведення заходу:
 виховувати повагу до працьовитих, обдарованих учнів, які
своїми здобутками прославляють рідну школу;
 розвивати творчу уяву, мислення, фантазію;
 підвищити мотивацію наполегливої навчальної праці, розвитку
здібностей учнів у творчості, спорті;
 формувати естетичний смак школярів.
Святково прибрана актова зала школи, запрошені гості, батьки,
учителі та учні.
Лунають позивні свята. Свято розпочинається танцем «Моя Україна»
(за кулісами звучать слова)
Увага, увага!
Сьогодні в нашій школі свято,
В залі музика і сміх,
Тут ми будемо вітати
Кращих учнів всіх своїх.
Виходять ведучі
І в-ча: Гей, дорослі та малята,
Всіх ми раді привітати
Всіх запрошуєм на свято,
Буде посмішок багато,
Буде радість, буде казка,
Тож заходьте всі, будь ласка.
ІІ в-чий: Відсвяткуєм свято разом,
Друг із другом, клас із класом,
Школа – це веселий дім,
І сьогодні радість в нім!
Отож часу не втрачайте –
В свято з нами вирушайте!
Зевс: Що це коїться у вас?
134

135. Тут зібрався кожен клас.
Що будете святкувати?
Кого хочете вітати?
Й чом про мене ви забули?
На свято до себе не гукнули?
Я ж верховним богом є
І школа ваша – царство теж моє.
І в-ча: Вау, вау, вау, які дива.
Чиї ми чуємо слова!
До нас сам Зевс прийшов,
З Олімпу стежку віднайшов.
ІІ в-чий: Ми радо, Зевсе, Вас вітаєм,
Й пошану Вам свою складаєм.
Сьогодні в нас свято обдарованих дітей,
Тож щиро приймемо всіх гостей.
Зевс: Ну що ж, відкрию вам я свій секрет.
Недавно я підписав такий декрет:
Усіх талановитих дітей нагородити
Й пам’ятні подарунки їм вручити.
І в-ча: Ой, як приємно, що про наших обдарованих дітей знають не
тільки в школі,а й навіть і на горі Олімп про них чули.
ІІ в-чий: А ще приємнішим є те, що сам Зевс вирішив талановитих
дітей відзначити.
І в-ча: Давайте розпочнемо наше свято. Слово надамо верховному
богу нашої
школи – директору Мельничуку І. Є.
(Директор говорить)
ІІ в-чий: Усіх учнів, учителів і гостей нашого свята вітає
зразковий колектив естрадно-спортивного танцю „Нове
покоління”. Композиція „Це просто чудово”, керівник
Олена Чижонок.
І в-ча: Першими ми хочемо відзначити тих, хто виводить нашу школу
на передові позиції в рейтингу.
ІІ в-чий: Це переможці різноманітних олімпіад і конкурсів.
Зевс: А дозвольте їх назвати богині мудрості, мистецтва й
ремесел Афіні.
І в-ча: О, то ми сьогодні маємо можливість приймати в себе не
тільки Зевса, а й інших богів Олімпу.
Виходить Афіна
ІІ в-чий: Це нам робить честь.
135

136. Афіна: Усім вітання в цьому залі.
Мене, можливо, ви й не чекали.
Та такого свята без мене не буває.
Про це вже, напевно, кожен знає.
Зевс: Ну, хто не знає, той дізнається,
Афіна в мудрості з будь-ким позмагається.
Сьогодні ти найкращих нам назви,
А ми їм вручимо свої призи.
Афіна: Хочу назвати таких учнів (номінація „Переможці
олімпіад”) ________________
І в-ча: А зараз для наших переможців олімпіад та конкурсів
прозвучить пісня „Новенька” на слова Вротарьова,
музику Злотника.
ІІ в-чий: Зустрічайте.
Виходить Астрая.
А скажіть-но, добрі люди,
Що це за місце, яка школа тут буде?
Чи я на хорошу землю попала?
Чи, може, десь заблукала?
І в-ча: О, шановна богине, ви добре потрапили й ніде не
заблукали.
Зевс: А, це Астрая до нас завітала
Вашу школу сама богиня справедливості відшукала.
Вона всіх відмінників у навчанні буде називати,
А ми всі будемо їй допомагати.
Астрая: Так, я Астрая, і відмінників ваших добре знаю.
Їх і надалі старанно вчитися закликаю
Й хочу відзначити таких учнів:
(номінація „Відмінники”)
_____________
ІІ в-чий: Відмінникам школи присвячується наш наступний художній
номер.
І в-ча: Зустрічайте колектив „Нове покоління” з композицією „Ми
перші”, керівник Олена Чижонок.
Зевс: А зараз Аполлона прошу всіх вітати.
Покровителю музики належну честь віддати
Він знає, як багато ваших учнів
Любить музику, танці і спів.
Аполлон: Які розумні діти тут!
Справжні мудреці ростуть.
136

137. А як гарно вони співають,
Й музичну грамоту добре знають.
І в-ча: Це, певно, мова йде про наш духовий оркестр.
ІІ в-чий: Так, вони добре вивчили музичні ноти.
І в-ча: А давайте їх привітаємо,
А вони нам щось веселеньке заграють.
Аполлон: Запрошуємо на сцену духовий оркестр під
керівництвом Михайла Дебрівського (називає прізвища
дітей).
І в-ча: Послухайте нові твори: старовинний марш „Козак”.
.
ІІ в-чий: Оркестровка Ю. Гладковського „Концертна полька”.
І в-ча: музика Р. Роджерса „Повільний фокстрот”.
Аполлон: Хочу назвати ще таких дітей:
______________
(номінація „Музичні інструменти”).
Аполлон: Дозвольте мені ще раз слово взяти
Й ваших найкращих співаків назвати.
ІІ в-чий: Ми не просто це вам дозволяємо
Ми від вас цього вимагаємо.
Аполлон: Запрошую на сцену ансамбль „Любисток” (називає
прізвища дівчат).
І в-ча: Дівчата нам заспівають пісню на слова і музику Шашкевича
„Любисток”
ІІ в-чий: А вас, наші чарівні дівчата, прийшов привітати
вокальний ансамбль наших друзів з гімназії № 2 під керівництвом
Альміри Дебрівської. У їхньому виконанні звучить пісня „Коли сонце
ласкаве заграє”. Просимо.
Зевс: Зараз хочу богиню танців запросити.
Й таланти в цій галузі відкрити.
Їх Терпсихора дуже добре знає,
Бо гарно танцювати якраз вона їм допомагає.
Терпсихора: Шлю вітання вашій шкільній родині,
Як бачу, у вас хороший настрій нині.
І всі ви, я впевнена, вмієте танцювати
Та змушена я найкращих вибирати.
ІІ в-чий: Ну що ж, богине, тоді не зволікай.
Гідних зірок-танцюристів нам називай.
Терпсихора називає прізвища дітей з „Грації”, „Нового покоління”
137

138. (номінація „Танці”).
І в-ча: Володарі кубку західного регіону, бронзові призери
чемпіонату України Олена Чепіжко та Мирослав Гаврилів
композицією „Історія кохання” вітають усіх учасників клубу
спортивного танцю „Грація” під керівництвом Ірини та Михайла
Дульських.
І в-ча: А зараз запрошуємо на сцену зразковий колектив „Нове
покоління”, „Наш світ”, керівник Олена Чижонок.
ІІ в-чий: Цікаво, а котрому богу доручили на Олімпі
нагороджувати
Найкращих наших спортсменів?
І в-ча: Може це завдання візьме на себе сам Зевс?
Зевс: Та ні, і про спортсменів я подбав
Гераклу цей наказ віддав.
Про нього, певно, всі ви багато знаєте,
Й зараз його ось тут, на сцені, щиро привітаєте.
Геракл: Давайте обійдемося без пишних фраз.
Й будемо економити наш час.
Я олімпійців ваших назову
А згодом побачите усіх їх наяву.
ІІ в-чий: Геракл, як завжди, доводить усе не словом, а ділом.
І в-ча : Так само, як і наші спортсмени.
Геракл: Так, ваші спортсмени молодці. А саме:
___________________
(номінація „Спорт”)
Геракл: Ще хочу відзначити футболістів 8-Г класу і всіх
футболістів нашого улюбленого клубу „НІКА”:
_______________
І в-ча: Для спортсменів 24 школи приготував свої вітання наш
відомий гуморист
Гумореска
ІІ в-чий: Як ти думаєш, чи всіх обдарованих дітей ми назвали,
Чи, може, когось ще не згадали?
Зевс: А я ще до вас Іріду запросив.
Бо таланти в художньо-прикладному мистецтві відкрив.
Вона кольорову гаму добре знає,
Тому веселкою наше небо звеселяє.
Іріда: Я богиня веселки, тому й весела.
Люблю прикрашати міста і села.
Творчих людей понад усе ціную,
Своєю ласкою їх обдарую.
138

139. І в-ча: І чи багато у нас таких творчих дітей?
ІІ в-чий: Нам не терпиться дізнатись,
А їм, певно, нагородження діждатись.
Іріда: А це такі учні:
_____________
(номінація „Образотворче мистецтво”)
І в-ча: В дарунок їм танець „Канкан”. Зустрічайте „Нове
покоління”.
ІІ в-чий: А зараз приступимо до самого нагородження,
запрошуємо на сцену всіх тих, кого сьогодні називали.
І в-ча: Ними гордиться школа:
____________________
І в-ча: Ось і закінчилось свято.
Бачите, як талантів в нас багато.
Хай же вони цвітуть, буяють,
Хай наші серця звеселяють.
ІІ в-чий: З ними ми прощаємось сьогодні.
Знаємо, що решта учнів багато чого годні.
Й незабаром вони себе покажуть.
І всім своє ще слово скажуть.
І в-ча: Для вас, дорогі батьки, учителі та гості нашого свята, звучить
пісня „Роса” на вірші Л. Ямського, музику О. Злотника
Зевс: Ростіть і розцвітайте, діти,
Терпсихора: І любіться, не сваріться
Та горніться до освіти,
Будьте, як сестри й брати.
Аполлон: Хай пожиток із вас буде,
Іріда: Тільки в злагоді з народом
Коли вийдете у люди.
Ви прийдете до мети.
Афіна: Пильно вчіться і моліться,
Не лінуйтеся, трудіться.
А від злого бережіться,
Астрая: Дуже прошу, обминайте
Навіть найменший гріх,
Батька й неньку поважайте
І учителів своїх.
ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ.
ДО НОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ.
139

140. Костюк Василь Володимирович,
учитель української мови та літератури ЗШ №25
Хай святиться ім’я твоє, МАМО!
Мета проведення заходу:
 Розширити й поглибити знання учнів про
значення матері в житті людини;
 формувати у дітей культуру почуттів;
 виховувати в них повагу та любов до матері,
бережливе ставлення до неї;
 розвивати смислову, образну пам’ять,
вміння висловити свої почуття.
Діти у вишитих сорочках, клас святково прибраний, парти
винесені, крісла розміщено як у актовій залі, збоку лавки для дітей; на
стінах – прислів’я та вислови про неньку; на класній дошці – назва
свята та слова Тараса Шевченка:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З малим дитяточком своїм…
Звучать пісні про маму, родину; музика стихає, насередину
виходять ведучі.
Ведучий
Гей, заграйте гори, зашуміть діброви,
Приберіться, ниви, пишно та багато,
Задзюрчіть, потоки, заведіть розмови
Про святошну днину, про велике свято!
Ведучий
Заспівайте гучно в тихім гаю, птиці,
Гомоніть з вітрами, польовії квіти,
Задзвеніть, дзвіночки, рожі і косиці,
Заспівайте хором, українські діти!
Ведучий
А кому ж то грати та кому співати?
Про те знає чисте дитяче серденько:
Нині твоє свято, наша рідна мати!
Будь благословенна, наша рідна ненько!
Ведучий
Готова на жертву і повна любові.
140

141. Для доні, для сина – рідної дитини
Не жалієш сили, труду, ані крові.
Будь благословенна в цю радісну днину!
Весь клас шикується перед матерями у дві шеренги і виконує
пісню на слова
Андрія Малишка „Рідна мати моя”
Дівчата виходять і звертаються до ікони Богородиці, яка
знаходиться на центральній стіні.
Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся вустами, молюся серденьком
До тебе, Небесна Ісусова ненько.
Благаю у Тебе дрібними сльозами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку і болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам їй дай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб ними раділа, пишалась усюди.
Троє разом:
За це ми складаєм в молитві долоні
До Тебе, Царице, на сонячнім троні.
Учитель розповідає про свято Матері.
У травні, коли розцвітають яскраві квіти і дзвенить пташиний
спів, теплий весняний вітер приносить до нас свято Матері.
Ще 1914 року Конгрес США прийняв постанову про введення
нового державного свята – дня Матері. А причетна до цього молода
американка Анна Джарвіс. Вона втратила матір. Смерть була раптова і
передчасна. Анна боляче переживала трагедію і звернулася з листами
до конгресменів, президента США, у яких запропонувала раз у рік,
навесні, вшановувати Матір.
Ідею Анни підхопили у світі…Вперше в Україні, в Галичині,
це свято відзначили 1929 року. У цей день у національному одязі люди
йшли зранку до церквина Богослуження, а пізніше тисячі дітей під
звуки музики, з квітами у руках ішли вулицями міста чи села до площі,
де відбувалося свято. Пісні, вірші, танці, вистави, квіти, сміх і жарти
були адресовані матерям.
141

142. Ведучий. І ми теж, дорогі наші неньки, шановні гості,
пропонуємо Вам святковий концерт, підготовлений дівчатами й
хлопцями нашого 5-В класу.
Ведучий. Усі ми знаємо про надзвичайну материнську любов,
про найніжніші материнські почуття. Воістину – материнська любов –
найвища!
Саме про це розповідається у вірші Миколи Вороного
„Мáтерине серце”.
Ведучий. Пісня „Мама”.
Ведучий. А зараз до вашої уваги інсценізація оповідання
Ярослава Стельмаха „Нахаба”.
Ведучий. Послухайте гуморески Павла Глазового.
„Самовпененість”
„Батькова наука”
„Артистка”
Ведучий. Мати – це не тільки жінка, яка народила нас, це ще і
наша Вітчизна, наша Україна.
Діти виходять на середину класу, шикуються у дві шеренги і
виконують пісню на слова Василя Симоненка „Виростеш ти,
сину…”.
Ведучий. Є у мене три матері – і всі три хороші.
Ведучий. Перша мати – наша рідна ненька, яка нас родила і
виховала.
Ведучий. Друга мати – наша Україна – земля, на якій ми
зростаємо.
Ведучий. Третя мати – учителька перша, яка нас навчила
читати, писати і рахувати.
ВедучийУчителько перша – ласкава, як мати, –
Малих нас учила, як слід рахувати,
Читати книжки і диктанти писати,
В альбомі чудовий наш світ малювати,
Батьків поважати, свій рід шанувати,
Кохану Вітчизну від зла захищати.
ВедучийУчителько перша – ласкава, як мати, –
Ми будемо Вас все життя пам’ятати.
Спасибі за щирість, любов і терпіння.
Простіть наші пустощі, наше невміння.
Хай квітне, мов соняшник, Ваше життя
І буде щасливим, як сон, майбуття.
142

143. Ведучий. Для вас, (ім′я та по батькові вчительки), наші
хлопці і дівчата виконають невеличку сценку-мініатюру під кодовою
назвою „Із сиром пироги”.
Ведучий. А зараз ми надаємо слово нашому класному
керівникові, який розповість гумореску Івана Немирóвича „Невдалий
шлюб, або розповідь зятя про своє завзяття”
Ведучий.Раз ми почали жартувати, то послухайте декілька
невеличких усмішок із шкільного життя.
Ведучий. Інсценізація української народної пісні „Ой під
вишнею, під черешнею”.
Ведучий. Пісня „Мама”.
Дівчата виходять на середину класу і звертаються до
Богородиці.
Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся вустами, молюся серденьком
До тебе, Небесна Ісусова ненько.
Благаю у Тебе дрібними сльозами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку і болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров’я, рукам їй дай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб ними раділа, пишалась усюди.
Троє разом:
За це ми складаєм в молитві долоні
До Тебе, Царице, на сонячнім троні.
Ведучі виходять насередину.
Ведучий.
Матусенько. Ненько, зоре моя ясна!
Сьогодні для тебе це хороше свято!
Моя люба мамо, калиновий цвіт,
В тобí, рідна нене, весь мій любий світ!
Ведучий.
Ой, не все сказати вміє моя мова.
Матусенько, ненько! Будь зáвжди здорова!
Ти мене хорониш від лихих тривог, –
143

144. Хай благословляє Тебе Господь Бог!
Усі встають і виконують „Многая літа”.
Костюк Василь Володимирович,
учитель української мови та літератури ЗШ№ 25
Краще в тридцять повністю згоріти,
ніж до півсотні помаленьку тліть
Мета проведення заходу:
 показати, наскільки талановитою, неординарною
особистістю був Василь Симоненко, що він устиг
зробити за своє коротке життя, торкнутися його
творчості – віршів, новел, казок, щоденника.
Обладнання: твори Василя Симоненка, ноутбук, проектор,
записи живого голосу поета, відеофрагменти про нього, презентації
про життєвий і творчий шлях, фотографії.
Перед початком – Буктрейлер „Я воскрес, щоб із вами
жити”(00.00 - 02.45хв)
Вступне слово учителя (фото – О. Гончар і В. Симоненко)
Знаєте, довго мучився над тим, яку назву дати цьому заходові.
Варіантів було багато:
– Народ мій є! Народ мій завжди буде.
– Ти знаєш, що ти – людина?
– Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю.
– Україно! Ти моя молитва.
– Витязь молодої української поезії…
Кожен із цих Симоненкових афоризмів може прикрасити будь-
яке свято. Я ж зупинився на цьому. Чому?... Хочеться поговорити про
те, що може митець за досить малий відрізок життя. Адже прожив
Василь навіть не цілих 29 років.
Олесь Гончар писав про нього: „Серед літерераторів
трапляються такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися,
нічого істотного не втративши… А є такі, чия творчість стає мовби
часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо…
Симоненко такого типу поет!”
І справді, хоча й прожив поет зовсім небагато, як на людські
мірки, але залишив досить вагомий слід.
144

145. Журналіст, поет, новеліст, написав цікаві дитячі казки, автор
пісень, одна з яких стала народною; а ще залишив нам, хай невеликий,
але досить цікавий щоденник.
От саме про це й говоритимемо сьогодні. Тим більше випадає
згадати про нього – 8 січня минуло 80 років з Дня народження Василя
Симоненка.
Презентація (деякі фрагменти із життя і творчості Симоненка)
Поезія (фото - мама і Василь)
Звичайно, найбільше Симоненко знаний як поет. Торкнемося ж
струн його душі, його поезії… І в першу чергу віршів
автобіографічних, віршів про юність, віршів про любов.
„Кривда”
„Старість”
„Дід умер”
(фото – Симоненко із дівчатами)
„У вагоні”
„Ікс плюс Ігрек”
„Люсі”
„Ти байдужа, як мертве місто”
„Я і в думці обняти тебе не посмію”
Коли б тобі бажав я сліз, і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував Твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.
Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю!
Вступне слово про Н. Яремчука і кілька секунд відео про нього
– „Гай, зелений гай”(00.00 – 00.45хв)
Буктрейлер „ТИ і Я” – співає Назарій Яремчук.
Новели(фото – Вино з троянд)
Крім поезій, почав Василь Симоненко звертатися і до жанру
новели.
Микола Ільницький писав: „У жанрі „малої прози” талант
письменника тільки розкривався, але оповідання, новели засвідчують,
що Симоненко відчував можливості прози – дати ширшу картину
життя, аніж дозволяє поезія, реалізувати той багаж вражень і
спостережень, який виніс з рідної Полтавщини і який давала йому
журналістська практика.” На жаль, за життя вони так і не були
надрукованими. Ми ж зараз маємо нагоду звернутися до його новел.
145

146. „Весілля Опанаса Крокви”
„Психологічний поєдинок” інсценізація
Казки Василя Симоненка(фото – цар Плаксій та Лоскотон)
Є у Василя Симоненка вірші, є новели, є у нього і твори для
дітей. До речі, може, хтось назве, які казки написав він?
„Подорож у країну Навпаки”,
„Цар Плаксій та Лоскотон”,
„Казка про Дурила”.
Послухайте фрагменти із віршованої казки „Цар Плаксій та
Лоскотон”.
„Цареве сімейство”
„Продовження весілля”
Живий голос Симоненка – „Що я можу сказатипро себе”
(00.20 – 01.05хв)
Щоденник(фото – із телефоном)
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять в моїм серці втома,
Що в тридцять смерті в вічі подивлюсь.
«Читати чужі щоденники – Еверест підлості», – такий епіграф
В. Симоненко узяв до свого щоденника, який назвав „Окрайці думок”.
Хай зовсім невеликий він за обсягом, але дозволяє хоч трохи
привідкрити занавіс над художньою лабораторією Василя Симоненка,
заглянути у його особисте життя.
Фрагменти із щоденника
Раз ми торкнулися щоденника, особистого життя Василя
Симоненка, то ще трохи зупинімося на цьому. Знаю, дехто мав
завдання знайти цікаві факти із біографії та творчості поета.
Цікаве про Василя Симоненка
(Тут, у разі потреби, можна подати епітафії або „Заячий дріб”.)
Я ж підготував одне питання про Василя. Цікаво, чи зможете
дати на нього відповідь?
2010 року в Черкасах, де жив останні роки Василь Симоненко
і де він похований, відкривали пам’ятник. Священики православної
церкви відмовилися освячувати його. Цікаво, чому? Адже Симоненка
називали „витязем поезії”, „совістю нації”…
Це було в юності, коли молодий Василь ще остаточно не міг
розібратися, яка-то насправді радянська влада, хто керує народом. Та
вже через кілька років він напише поезії, які засвідчують: він – поет
справді народний.
Відеофрагмент – Микола Сом про сон Симоненка
146

147. „Simonenko” (13.20 – 15.06хв)
(фото – Ти знаєш, що ти – людина)
„Ти знаєш, що ти – людина”
„Перехожий”
„Де зараз ви, кати мого народу”
„Задивляюсь у твої зіниці”
І наостанок, звичайно, пісня (фото – 80-річчя)
Кожен поет, мабуть, потайки мріє написати вірша, який був би
відомим усім, але це далеко-далеко не кожному вдається. Симоненко
може гордитися: така поезія у нього є. Поезія, яка стала піснею, яка
стала не просто піснею, а народною піснею. І хто ж її не знає?!
„Виростеш ти, сину”, – співаємо разом.
Небагато прожив Василь Симоненко, але скільки він устиг
сказати і ЯК сказати! Тарас Шевченко писав: жити й „не гнилою
колодою по світу валятись.” Це не про Симоненка. Він справді жив,
творив, горів… і запалював навколо себе. І це завдяки йому ми
сьогодні тут зібралися й поговорили про поезію, про літературу, про
творчість – а це найкраща шана Василеві Симоненкові, його 80-річчю.
12 лютого 2015 р.
Бідочко Любов Іванівна,
учитель української мови та літератури ЗШ № 13
Сценарій позакласного заходу
Її величність — книга
Мета: ознайомити учнів з різноманітністю книг: словниками,
енциклопедіями, художньою літературою; розширити поняття учнів
про книги і їх призначення; розвивати вміння користуватися книгами,
вдосконалювати навички читання; виховувати читацькі інтереси,
бажання читати.
Обладнання: виставка різних видів книжок, книжок-саморобок,
плакати з написами прислів’їв про книгу, дитячі малюнки про книгу.
1 ВЕДУЧИЙ
За всі віки життя на цій Землі
Знання і досвід, мрії променисті
Збирало людство у книжки малі
І берегло їх свято й урочисто.
147

148. 2 ВЕДУЧИЙ
У книгах тих записано усе,
Що людське серце болем наповняло.
І те, що радість сонячну несе,
Що на заваді розвитку стояло.
1 ВЕДУЧИЙ
Шалені успіхи і радість відкриття,
Важкі невдачі, біль утрат і зраду.
З прадавньої пори і так усе життя
До книжки йшла людина на пораду.
2 ВЕДУЧИЙ
Бо книга — вчитель, добрий друг вона,
Завжди порадить щиро й допоможе.
В ній людства мудрість зібрана земна,
Тому вона — усе на світі може!
1 ВЕДУЧИЙ
Це знань могутнє й чисте джерело,
Що не міліє — повниться з роками!
І як би там людині не було,
А мудра книжка завжди поруч з нами.
2 ВЕДУЧИЙ
В часи тривог і в зоряні часи,
Коли від щастя хочеться літати.
Як промінь світла, книгу в світ неси,
Щоб мудрість в серці й світлий розум мати.
Діти виконують пісню про книжку.
УЧЕНЬ. Книжка вчить, як на світі жить. А хто багато читає, той багато
знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття,
а це — неабиякі знання.
УЧЕНИЦЯ. Колись давно, багато тисячоліть тому, у людей не було
книжок. Але люди завжди були допитливі, мали жвавий розум. Вони
протягом усього життя на Землі робили відкриття і хотіли поділитися
ними з найближчими людьми. Тому свої знання, вміння і навички
передавали з покоління в покоління.
148

149. УЧЕНЬ. Свої знання, опис певних подій треба було якось зберегти, але
ж як? От люди й почали робити перші зображення своєї думки в
малюнках. Вони писали палички, щоб запам’ятати кількість прожитих
днів на піску, на глині. Так, колись біля широкої ріки люди позначали
дні. Та ось навесні розлилась велика повінь і затопила береги і те, що
зобразили люди. Коли вода зійшла, то нічого не лишилося. Прийшли
люди на берег, а їхні записи вода стерла. От і дістала широка ріка
свою назву — Дністер, тому що записані ними дні — стер. Тому якось
так треба було писати, щоб не стиралися ті записи. А люди винайшли
кращий спосіб. Вони почали видряпувати свої записи на камінні, але ж
якою складною була така робота! Та все ж такі зображення збереглися
до сьогодні — це наскельні малюнки, які пережили багато тисячоліть і
донесли інформацію тих далеких людей до наших днів.
УЧЕНЬ. Згодом у людей з’явилося так багато знань, що їх треба було
увіковічити, щоб не розгубити. Так з’явилася писемність. Але не
одночасно в усіх народів, а в кожного окремо на певному етапі свого
розвитку. Писемне мовлення було ознакою високої культури народу.
Виникло воно в найдавніших цивілізаціях Сходу ще за 2500 роківдо
нової ери у вигляді знаків-малюнків. А раз винайшли люди символи,
то потрібно було їх на чомусь записувати. Тому винайшли такий
спосіб: покривали дерев’яні дощечки воском і на них загостреною
паличкою наносили своє письмо. Такий вигляд мали перші книги.
Потім люди здогадалися записувати свої повідомлення на глиняних
табличках, які сушили на сонці, а потім випікали, щоб вони затверділи
і довше зберігалися. Але спробували б ви, діти, носити в школу такі
«книжечки»! Вам би знадобився не ранець, а цілий віз на один лише
навчальний день! Тому люди весь час випробовували все інші
матеріали для письма.
УЧЕНИЦЯ. Так у третьому столітті до нашої ери з’явився пергамент.
Це оброблена вичинена шкіра телят або козенят. Писати на ньому
можна було з обох сторін фарбами, які стиралися. Тому писати на
пергаменті можна було кілька разів. І от у другому столітті до нашої
ери з’явилася перша книжка в Малій Азії у місті Пергамі. Через те і
матеріал, на якому писали книжки, так почали називати — пергамент.
Така книжка була зручною і легкою, але надзвичайно дорогою. Її ціна
прирівнювалася до ціни за велику ділянку землі разом із забудовою.
УЧЕНЬ. Та й книжка була — писана, а не друкована, як зараз. Її писали
вправні писці-умільці очеретяними паличками з роздвоєним кінчиком.
149

150. Характерно, що першу велику букву писали червоною фарбою, а
решту — чорною. Через дорожнечу книжка не могла прийти до всіх
людей. Тому люди весь час думали, з якого матеріалу можна зробити
дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для всіх?
УЧЕНИЦЯ. А на берегах повноводних річок в Африці в болотах росла
дуже поширена рослина — папірус. Її використовували на
будівництві. Якось одного разу чоловік лагодив хату і розрізав
стеблину папірусу, витяг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла
і перетворилася на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона
вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Тонкі смужки
папірусу склеювали у довгі сувої соком цієї ж рослини, який
вичавлювали під тиском, прикріплювали до палиці і скручували.
Такий вигляд мала нова книжка на папірусі. Така книжка теж була
дорогою.
УЧЕНИЦЯ. Та й довго така книжка не могла зберігатися, тому що цей
матеріал з часом розсипався. То що ж вигадати таке, щоб було легке,
довговічне, біленьке? І от у Китаї спробували писати на шовкові. Але
на ньому можна було писати лише з одного боку тонким пензликом.
Така книжка теж не була зручною. Словом, у кожного народу своя
історія виникнення книжки.
УЧЕНЬ. Перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд
берестяних грамот. Для їх виготовлення брали кору береста,
кип’ятили, потім зішкрябували внутрішні шари кори і вирівнювали
краї. Букви видряпували гострим залізним або кістяним стержнем, що
звався писалом. Грамоти складали письмом догори.
УЧЕНЬ. Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у
Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а
вже у 76 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105
році нашої ери китаєць Цай Лунь навчився виготовляти папір з кори
дуба, прядива (конопель) і ганчір’я.
УЧЕНИЦЯ. У тринадцятому столітті і в Європі навчилися виготовляти
папір. З того часу почався розквіт книги. У 15 столітті запрацював
перший друкарський верстат майстра Йогана Ґутенберґа. З того часу
все швидше і швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все
більше, вони ставали ошатнішими й цікавішими.
150

151. УЧЕНЬ. З’являлися нові друкарі, які вдосконалювали друкарську
техніку, робили нові відкриття. Так, у Москві Іван Федоров і Петро
Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати книгу «Апостол».
Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там друкував свої книжки.
Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують
люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям
духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані
слова: «Друкар книг, перед тим небачених». Ще більше про історію
книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який розташований в
Києво-Печерській лаврі.
ДІВЧИНКА
Ось так книжки з’являлися на світ,
Цікавий шлях пройшли вони віками.
Пролинуло земних багато тисяч літ,
Як книжка опинилась перед нами.
ХЛОПЧИК
Така, як зараз на столі лежить.
Легка, красива, звична, паперова.
А час нестримно в космосі летить
І щось мінятись, певно, буде знову.
ДІВЧИНКА
Комп’ютерний настав нестримний час,
Прогрес такий, що годі і встигати.
І щось, звичайно, зміниться для нас,
Але не зможе людство не читати.
ХЛОПЧИК
Можливо, книжка змінить власний вид,
Сторінки не стиратимуться вічно.
Та поки на Землі живе наш людський рід,
То й книжка буде жити — це логічно.
Діти виконують пісні про книжки.
На сцену виходить хлопчик Нечитайло.
151

152. НЕЧИТАЙЛО. Ой, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову?
Чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як
винайшли ті книжки. От тоді було добре! Ніхто дітей не змушував
читати, ніхто не примушував уроки вчити... Бігай собі, гуляй із
раннього ранку до пізнього вечора і ніхто не кричав: «Читай! Вчи
уроки!» От щасливчики ті, хто народився тисячі років тому — свобода
була, воля, бігай собі, як вітер у чистому полі і ніяких книжок, ніяких
уроків... А то... Просто жити не дають з тими книжками...
МАРІЙКА. Ти хто? Чого голосиш на цілий двір?
НЕЧИТАЙЛО. Та хто-хто... Тупак в пальто. Бо як інакше скажеш? Я вже
свого справжнього імені не пам’ятаю, лише прізвисько, яким мене всі
називають. Так звик, що на інше і не відзиваюся. Нечитайло я. Ось
хто. Нехай собі так кажуть, бо я і справді не люблю читати, ненавиджу
книжки, від них лише голова болить. Нащо їх тільки придумали?
МАРІЙКА. Нечитайло... Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до
цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так обзивали.
НЕЧИТАЙЛО. А, не люблю я книжок. Нащо вони? Про все, що треба, я
й так знаю, а більше мені й не треба знати. А то «Читай! Пиши! Вчи!
Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу... Не хочу
і не буду. Отак!
МАРІЙКА. Нечитайло... Це ж, мабуть, тебе Михайлом спочатку звали,
чи не так? А тепер — Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали...
Та все ж, чому ти так настроєний проти книжки? Адже народна
мудрість каже: «Вчення — світло, а невчення — пітьма». Це свята
правда. Хіба не так?
НЕЧИТАЙЛО. Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина
може все на світі знати?
На сцену тихо виходить Чарівниця, слухає розмову дітей.
МАРІЙКА. Звичайно, ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в
ліс не веде, а з лісу виводить. Що більше людина знає, то мудріша
стає. Книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.
НЕЧИТАЙЛО. Не хочу і не буду. Я вже казав: не хочу і не буду.
152

153. ЧАРІВНИЦЯ. Я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?
МАРІЙКА. Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає..
ЧАРІВНИЦЯ. Можна його відправити в минулий час, коли люди ще
неписьменними були, а своїм потом, щоденною важкою працею з
ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою,
щоб їх вночі не роздерли хижі звірі... Вмирали від голоду, холоду,
страшних хвороб... Ну, як?
МАРІЙКА. Ні, гадаю, що це надто жорстоко. Адже він ще дитина і не
справиться з такою ситуацією, він же непристосований до такого
життя. Може, щось ліпше є... Є ще якийсь варіант?
ЧАРІВНИЦЯ. Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити.
Хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може
порозумнішає...
МАРІЙКА. Ну, що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?
НЕЧИТАЙЛО. Звісно! З радістю!
ЧАРІВНИЦЯ. Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і
виводить.)
МАРІЙКА. Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що
Чарівниця допоможе йому. Ми продовжуємо наше світле і радісне
свято. Бо книжка — це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі
супутник — Місяць, а у людини — книжка.
ГАЛЯ. А воно і справді так. Адже улюблену книжку люди завжди
беруть з собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом,
мудрими порадами, щирістю. Бо ж книга — твій друг, без неї, як без
рук. От космонавти брали книжку з собою в космос, і вона допомагала
їм у польоті.
САШКО. Прадідусь розказував, що деякі бійці, коли ішли у бій, то на
грудях тримали улюблену книжку. Ще розповідав, що одного бійця у
їхньому полку така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала,
пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту
153

154. книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які
чудеса трапляються!
ГАЛЯ. То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і
радить, і бажання виконує. Та все на світі людина бере з книги.
Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не будеш нудьгувати,
вона завжди розрадить і звеселить.
САШКО. Книга — кому розвага, а кому — навчання.
ГАЛЯ. Що ти маєш на увазі?
САШКО. Та те, що наші підручники — теж книги, але вони створені не
для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою. Тому
називаються — підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями.
Роблять дітей тямущими, розумними. З книгою подружишся —
розуму наберешся. От ми зі своїх підручників з року в рік розуму
набираємося.
МАРІЙКА. Правильно. Книга створена для людей, і кожен бере з неї те,
що йому потрібно. Бо ж книга для розуму, що теплий дощик для
посівів. Кажуть же люди: «Книгу читай, розуму набирай».
ГАЛЯ. А скільки цікавих казок є у книжках! Кожна казка не тільки
цікава, а ще й повчальна. Прийшли ті казки з глибини віків. У них все
те, про що мріяло людство.
МАРІЙКА. Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали
реальністю.
САШКО. Чи ж збулися? Таке скажеш!
ГАЛЯ. А що, ні? Давай подивимося на життя сьогодні. Люди мріяли
про таку тарілочку, наякій би вони могли все бачити, і є сьогодні
телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу,
хіба не так?
САШКО. Справді так, я й не подумав. А тепер і сам можу навести
приклад. Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного
кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за
кілька годин куди завгодно. Це ж так здорово!
154

155. МАРІЙКА. Раніше мріяли про те, щоб передавати слова на великі
віддалі. Навіть у казках були герої, що голосно уміли кричати, а тепер
і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.
САШКО. Отже, мрія людей стала реальністю і в цьому величезна
заслуга книжки. Я хочу перевірити, чи багато казок ви знаєте. Тому
зараз до нас прийдуть герої казок.
Заходить Дівчинка Казка в українському вбранні і проводить
вікторину «З якої казки?»
ДІВЧИНА КАЗКА
1. Росте синок — підростає і такий гарний став, що ні в казці сказати,
ні пером описати. От підріс він та й каже: «Зроби мені, тату, золотий
човник і срібне весельце, буду я рибку ловити і вас на старості
годувати». (Івасик Телесик.)
2. От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу
старший брат — загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві,
прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший — піднялась стріла
нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати
стрілу молодшому. От Іван-царевич випустив стрілу, піднялася вона
ані високо, ані низько, а просто над хатами та й упала ані далеко, ані
близько, а поблизу села в болото. (Царівна-жаба.)
3. — Твій мужик гроші знайшов?
— Знайшов, — каже, — паночку, знайшов.
— А коли це було?
— Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за
нею, та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у
лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара, у лісі ми ще й
бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався... (Язиката Хвеська.)
4. Жив у давні часи в Києві князь-лицар, і був біля Києва Змій, і
кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от
прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали,
треба і йому віддати свою дочку.
155

156. Послав князь свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що
ні в казці сказати, ні пером описати. От Змій її полюбив. А вона стала
до нього по-доброму підбиратися, та й питає:
— А чи є хто в світі, такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе
побороти?
— Є, — каже Змій, — Один такий в Києві, живе над Дніпром. (Кирило
Кожум’яка.)
5. Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати.
Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав,
смикав і затягнув його бог знає куди... (Солом’яний бичок.)
ДІВЧИНА КАЗКА. Я рада, діти, що ви знаєте багато казок. Тому тим, хто
правильно відповідав хочу подарувати ці книжечки. (Дарує
книжечки.)
Діти виконують пісню про казку, казкових героїв.
ЧАРІВНИЦЯ. От молодці, діти. Ви знаєте так багато, бо читаєте щодня.
Що робити з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже
нагулявся? То, може, заберемо його додому?
ДІТИ. Давай заберемо.
ЧАРІВНИЦЯ. Будь по-вашому. Тари бари розтабари, розступіться чорні
хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть. (Діти-Хмари в
чорному приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замурзаний.)
1 ХМАРА
Ось ваш хлопець непутящий,
Нечитайло ваш ледачий.
Думав вік без книг прожити,
Довелось його провчити.
2 ХМАРА
У минуле завели,
Де ще книги не знайшли.
Жив в печері кам’яній
І ховався він у ній.
156

157. 1 ХМАРА
То ж: не все було так тихо,
Там зазнав він горя й лиха.
Сам свій голод тамував,
Корінці в землі шукав.
2 ХМАРА
Був голодний більш, як ситий,
Звірами не раз побитий.
Його страх такий скував,
Що хлопчина не гуляв.
1 ХМАРА
А від звірів все ховався,
Дуже хлопець налякався.
Ще й від холоду дрижав,
Сам додому забажав.
2 ХМАРА
А від страху неземного,
Зрозумів — книжки для чого.
Він тепер усім поклявся,
Що уже за розум взявся.
НЕЧИТАЙЛО
Ой, нічого не питайте...
Краще книжку, книжку дайте!
Був я дуже необачний,
Я не знав, що там так лячно.
Люди ті ще зовсім темні,
Зовсім, зовсім неписьменні.
У страху живуть, страждають,
Нічогісінько не знають.
Нічогісінько не вміють,
Про добробут тільки мріють.
Ні, не хочу я так жити,
157

158. Краще буду вчитись, вчити
І писати, і читати,
Розум буду розвивати.
Йому дають книжки, він бере їх, притискає до себе.
ЧАРІВНИЦЯ. Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?
НЕЧИТАЙЛО. Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки
розвивають людей, допомагають їм поліпшити своє життя. Я зрозумів,
що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати
в них усі свої досягнення, винаходи, традиції. Я зрозумів, яку силу
має книга. Я тепер буду читати, вчитися, бо вчення — це світло. А
книга — це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із
землі, а знання — з книги.
ЧАРІВНИЦЯ. Ну, що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти
істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно
візьмешся за книжку.
НЕЧИТАЙЛО. Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно
було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не
бажаю того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!
ДІВЧИНКА. Усе пізнається у порівнянні. От і наш Нечитайло, тобто —
Михайло, теж зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчув
на собі те життя, коли люди були неписьменні. Тепер його вже не
хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас — Михайлик, а
точніше — Михайлик-читайлик. Правда, діти? Все добре, що добре
закінчується. Тож продовжимо наше свято. Давайте загадки
загадувати! Я так люблю загадки. Ну, хто перший?
1. Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. (Книжка.)
2. Хто мовчки про все розкаже? (Книжка.)
3. Біле поле, чорні грачі, хочеш розумним бути — бери та й вчи.
(Книжка.)
ХЛОПЧИК. Хто знає, скільки у світі є книжок? Цього ніхто вже не знає,
бо так їх багато. Є художні книжки, у яких розповідається про історії
158

159. людського життя. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення
науки. Які ще є книжки?
1 УЧЕНЬ. Є багато підручників, за якими діти вчаться. І не тільки діти,
але й дорослі. Є історичні книжки, у яких записана історія народів, є
пригодницькі.
2 УЧЕНЬ. Є науково-фантастичні книжки, тобто ті, у яких
розповідається про мрії людей. Але цікаво те, що спочатку з’являється
така книжка, а буває, що згодом, через певний час, ця мрія стає
реальністю. І виходить, що автор вгадав цю подію.
3 УЧЕНЬ. А ще є найрізноманітніші енциклопедії для дорослих і дітей.
У них є коротка інформація про все на світі. Енциклопедію і читають
по-іншому, не так, як художню книжку, а вибирають те, що людину
цікавить на даний час. Хочеш з самого початку, а хочеш з кінця чи з
середини. Це надзвичайно цікаві книжки, багаті на ілюстрації,
малюнки, фотографії.
4 УЧЕНЬ. Є книжки для дорослих, а є спеціально для дітей. Вони
відрізняються за формою і за змістом, а також за оформленням, бо
книжки для дітей завжди яскраві, з малюнками, гарно ілюстровані,
щоб дітям було цікаво читати.
5 УЧЕНЬ. Є багато різних словників, які допомагають вчитися. Це всім
нам відомий орфографічний словник, який розкаже, як правильно
писати слова. А ще фразеологічний словник. Він вчить правильно
будувати речення і правильно вживати потрібні слова в тексті.
6 УЧЕНЬ. Є словники синонімів, словники антонімів. У них теж
потрібно частенько заглядати, щоб збагачувати і розвивати свою мову.
7 УЧЕНЬ. А ще є словники за допомогою яких ми вивчаємо іноземну
мову. Це українсько-англійський, українсько-польський та інші.
Словом, на всіх мовах, адже мов на Землі є дуже багато, а щоб
порозумітися з різними народами, треба знати багато мов. Що більше
мов знає людина, то вона освічена, бо знає не тільки мову, але й
культуру та історію тих народів.
8 УЧЕНЬ. А ще є словник слів іншомовного походження. Народи на
Землі дуже тісно пов’язані між собою, а тому слова з однієї мови часто
159

160. переходять в іншу і вже сприймаються людьми як рідні, хоч за
походженням вони можуть бути французькі, німецькі, італійські,
англійські, російські. А з нашої мови слова переходять теж до інших
народів. Тому й потрібні такі словники.
9 УЧЕНЬ. Ви забули сказати про тлумачний словник, який дає
пояснення словам, тобто тлумачить їхній зміст. Це дуже важливий
словник, бо пояснює значення слова. Бо щоб правильно вживати слово
у мові, треба розуміти його значення.
10 УЧЕНЬ
Книжок на цілім світі є багато
І кожна щось розкаже нам.
І от сьогодні в наше свято —
Складемо славу всім книжкам!
Діти виконують пісні про книги.
УЧИТЕЛЬ. Зараз будемо добирати останнє слово кожного другого
рядочка і разом складемо вірш про книжку.
Книжки у світі різні є
І в кожної ім’я ... (своє).
А люди всі книжки читають
Тому і розум світлий ... (мають).
За розмірами є тоненькі,
Малі, великі і ... (товстесенькі).
Гіганти і мікроскопічні,
Прозові є і ... (поетичні).
Всі на землі книжки чудові,
Є історичні й ... (наукові).
Поради є в книжках практичні,
Книжки бувають ... (фантастичні).
З малюнками є і без них,
Й такі, що викликають ... (сміх).
Бувають енциклопедичні,
Є з нотами книжки — ... (музичні).
В книжках казки й оповідання
І різні для дітей ... (завдання).
Книжки — розгортки є і звичні,
160

161. А в них малюнки ... (симпатичні).
Усякі є, а як інакше?
Є для дорослих, є — ... (дитячі).
Про радість є й про горе-лихо,
Є для навчання, є — для ... (втіхи),
Їх для людей — силенна сила,
Аби читати їх ... (хотіла)!
Якщо дитина їх читає,
Вона уже багато ... (знає).
Чи ж перечислим їх таки?
Бо ж є ще різні ... (словники).
Тлумачні, фразеологічні,
Є словники ... (орфографічні).
Математичні, тематичні,
Фізичні є та ... (юридичні).
Літературні є чудові,
Є історичні, ... (довідкові).
І кожний з них такий багатий,
Щоб більше нам з тобою ... (знати).
Мартинова Марія Миколаївна,
учитель української мови та літератури ЗШ №28
Позакласний захід для учнів 6-8 класів
Класна розвага
"Справжні хлопці"
Мета проведення заходу:
 формувати позитивні якості
справжніх хлопчиків;
 вдосконалювати логічне
мислення, артистичні здібності,
господарські навички;
 розвивати просторове мислення,
вміння оцінювати свої вчинки та
приймати рішення відповідно до
ситуації.
Форма заняття: виховний захід з використанням ігрової технології
«Хрестики-нулики».
161

162. Обладнання:
 Папір формату А4, А1;
 Ігрове поле;
 Фенічки;
 Ручки;
 Картки з символами команд для голосування;
 Повітряні кульки;
 Картки з символами команд-учасників та журі;
 ІграшкиLEGO, цвяхи і два молотки з брусками дерева, нитки з
голками, тканини;
 Картинки-пазли (взірці), картон, клей.
Допоміжні матеріали:
 Картки з назвами команд, журі, для об’єднання учасників в дві
команди;
 Логіні задачі для кишеньки «Еврика»;
 Ситуативні задачі до кишеньки «Джентельмени»;
 Завдання для кишеньки «Фанти»;
 Питання для кишеньки «Старт-Фініш»;
 Запитання командам для кишеньки «Супермен»;
 Картинки для кишеньки «Складанка»;
 Казка для кишеньки «Сам собі режисер»;
 Бланки почесних грамот для кишеньки «Герой дня» з нагородами-
емблемами «Справжній хлопець» і «Суперсправжній хлопець».
Хід заняття
Вступ.
1. Організаційний момент.
Мета: організація груп.
1) У приміщенні підготовлено місця для двох команд, членів
журі, глядачів (якщо є).
2) У класі знаходяться дівчата, які пропонують хлопцям на вході
фенічки жовто-блакитного і червоно-зеленого кольорів.
Хлопцеві, який обрав ту фенічку, що сподобалась, інша
дівчина пов’язує на руку. Так формуються дві команди:
«Козаки» (жовто-блакитна фенічка) і «Лицарі» (червоно-зелена
фенічка).
3) Відповідно дівчата формують журі, отримуючи емблеми
команд для голосування.
1. Вступне слово ведучого.
162

163. - Дорогі друзі! Ми знаємо, що значення чоловіка, хлопчика,
майбутнього захисника у суспільстві надзвичайно вагома. Сьогодні у
нас відбувається гра"Справжні хлопці", під час якої ми зможемо
визначити, яка команда об’єднала хлопчиків справжніх, тобто вміють
логічно мислити, швидко і вірно відповідати на будь-які запитання, є
справжніми джентельменами, господарями, акторами, суперменами,
творцями і зможуть виконати будь-яку забаганку. Наша гра
відбуватиметься за технологією "Хрестики-нулики".У нас дві команди
-"Козаки" і "Лицарі".
Команди по черзі обирають ігрову кишеньку. Та команда, яка, на
думку нашого компетентного журі, здобула перемогу, здобуває право
завісити кишеньку своєю емблемою і право наступного ходу.
Прохання, щоб кишенька "Герой дня" була останньою.
Право першого ходу надається команді, яка першою дасть
відповідь на моє запитання:
- Роком якої тварини за китайським гороскопом є 2016 рік?
Розвиток
Вправа на розвиток логічного мислення
(кишенька «Еврика»)
Мета:вдосконалення вміння розв’язувати логічні задачі.
Інструкція.Задачі на логіку: кожній команді буде задано по 5 питань,
потрібно швидко і правильно дати відповідь. Якщо команда не дасть
правильної відповіді, у суперників є нагода відповісти на питання
правильно
(див. «Допоміжні матеріали до заходу»).
Запитання для обговорення:
1. Яка задача була найскладнішою для вас?
2. Яка задача була найцікавішою для вас?
4. Вправа на вміння поводитися у суспільстві згідно етичних норм.
(Кишенька "Джентельмени")
Мета:вдосконалення вміння поводитись з дамою, поводитися в
громадських місцях.
Інструкція.Ця кишенька призначена показати, що навіть в сучасному
світі прикладів джентльменства достатньо. Справжній чоловік,
хлопець, як відомо, - це втілення мужності й надійності, хоробрості і
ввічливості, вихованості й елегантності, щиросердя і шляхетності!
Одним словом – Джентльмен! Джентльмен (англ. gentleman), людина
«благородного походження, дворянин. У Великобританії і
англомовних країнах Джентльмен це людина, що строго дотримується
163

164. встановлених в суспільстві «світських» правил поведінки та хорошого
тону. А ще Джентльмен — вихована людина. Етикет - загадкова
наука, наче знаєш, а наче і ні. Етикет - норми й правила, які
відображають уявлення про гідну поведінку людей у суспільстві.
Необхідно визначити, як у певній ситуації вчинив би справжній
джентльмен. Кожній команді будуть запропоновані 4 етичні
ситуації(див. «Допоміжні матеріали до заходу»).
Запитання для обговорення:
1. Які виникли труднощі у запропонованих завданнях?
2. Які правила поведінки взяли для себе на озброєння?
5. Вправа на виявлення своїх можливостей.
(Кишенька "Фанти")
Мета: розвиток вміння просторової орієнтації, активізуючи творчі
ресурси учнів.
Інструкція. Необхідно по черзі кожному представнику спершу однієї
команди, а потім і іншої команди булавкою луснути повітряну кульку,
у якій лежить заготовлене завдання (див. «Допоміжні матеріали до
заходу»). Виграє команда, яка найбільш вдало і кумедно виконала всі
завдання.
Запитання для обговорення:
1. Що допомогло вам у виконанні завдання?
2. Яке завдання було найбільш оригінальним?
6. Вправа на вміння застосувати набуті знання.
(Кишенька "Старт-фініш")
Мета: розвиток вміння відтворювати швидко вивчений матеріал.
Інструкція. Справжня битва капітанів команд.У приміщенні
заготовлені на підлозі таблички зі словами "Старт", "Фініш", які
розділені номерами від 1 до 10 на відстані кроку. Кожен крок капітана
– це вірна відповідь на питання ведучого (див. «Допоміжні матеріали
до заходу»).Капітани відповідають по черзі, за необхідності капітан
може скористатися допомогою команди.
Запитання для обговорення:
1. Які питання викликали труднощі?
2. Чи важко було капітанам справлятися з питаннями без
команди?
7. Вправа на вміння проявляти артистичні здібності.
(Кишенька "Сам собі режисер")
164

165. Мета: вдосконалення артистичних можливостей учнів, вміння
перевтілюватися.
Інструкція.Режисер - (лат. rego — керую) — постановник вистави,
кінофільму, естрадно-концертної програми. Я читатиму текст казки,
яку ми спробуємо постановити, а кожен, кому дістанеться роль, сам
собі буде режисером і сам вирішуватиме, які рухи, дії згідно тексту він
робитиме. Ролі розподіляються між командами порівну (див.
«Допоміжні матеріали до заходу»).Журі оцінюватимуть вдалу гру
перевтілених акторів.
Запитання для обговорення:
1. Що заважало під час постановки казки?
2. Чи сподобалось вам виконувати обрану роль? Чим?
8. Вправа на розвиток просторового мислення.
(Кишенька "Складанка")
Мета:розвиток просторового мислення.
Інструкція. Кожній команді потрібно швидко і правильно скласти
малюнок за взірцем, приклеївши розрізані елементи на картон(див.
«Допоміжні матеріали до заходу»).
Запитання для обговорення:
1. Які виникли труднощі у процесі складання картинки?
2. Чи дослухалися у групі до вашої думки?
9. Вправа на вміння оперувати набутими знаннями.
(Кишенька "Супермен")
Мета: розвиток вміння систематизувати і оперувати набутими
знаннями.
Інструкція. Супербитва, коли кожна команда відповідатиме по черзі на
питання загального розвитку.Звання супермена отримає кращий і
швидший знавець, який принесе команді виграш(див. «Допоміжні
матеріали до заходу»).
Запитання для обговорення:
1. Які питання були важкими?
2. Яке питання найбільше сподобалось?
10. Вправа на вдосконалення господарських вмінь.
(Кишенька "На всі руки майстер")
Мета:удосконалення професійних навичок.
Інструкція. Кожній команді потрібно виділити по троє
представників, які повинні виконати поставлені завдання (див.
«Допоміжні матеріали до заходу»). Переможе та команда, учасники
якої виконають завдання і швидко, і вправно.
165

166. Запитання для обговорення:
1. Які труднощі виникали під час виконання завдань? У чому
вони полягали?
11. Вправа на вироблення критичного мислення.
(Кишенька "Герой дня")
Мета: вдосконалення навичок критично оцінювати своїх товаришів по
команді.
Інструкція.Кожний учасник сьогоднішньої гри – герой дня –
унікальний, неповторний, самобутній, тому заслуговує нагороди.
Кожному буде розданий бланк "Почесного диплому"(див. «Допоміжні
матеріали до заходу»). Потрібно заповнити основні відомості про
себе: прізвище, ім’я, по батькові. Передайте цей бланк сусіду зліва і
далі по колу. Кожен має записати якість чи характеристику, за яку вас
варто нагородити сьогодні цим дипломом. пам´ятайте, що диплом
видається тільки за досягнення. Коли він повернеться до вас, це буде
оцінка вашої праці сьогодні.
Запитання для обговорення:
1. Які виникали труднощі у визначенні характеристики своїх
товаришів? У чому вони полягали?
Завершення
13. Підведення підсумків.
Ведучий надає слово представникам журі для оголошення підсумків
гри «Хрестики-нулики».
Ведучий. Отже, ми переконалися, що у нашому класі навчаються
тільки справжні учні, які вміють логічно мислити, швидко і вірно
відповідати на будь-які запитання, є справжніми джентельменами,
господарями, акторами, суперменами, творцями і зможуть виконати
будь-яке поставлене завдання. Тому команда-переможець отримує до
"Почесного диплому" емблему "Суперсправжній хлопець", а команда,
яка була гідним суперником нагороджується емблемою-додаткомдо
диплому "Справжній хлопець". Бажаю всім залишатися такими ж
єдиними у вирішенні будь-яких завдань, якими ви були під час гри, не
боятися ніяких труднощів і випробувань.
14. Заключна рефлексія.
Запитання для рефлексії:
1. Що нового ви дізналися, навчилися на сьогоднішньому занятті?
2. Які кишеньки були для вас особисто найбільш корисними і
цікавими?
166

167. 3. Чи комфортно вам було працювати в групі?
4. Чи відчули себе цілісною командою, яка працює на єдиний
результат?
Допоміжні матеріали до теми
"Класна розвага "Справжні хлопці""
Завдання ігрових кишеньок
Допоміжний матеріал до кишеньки "Еврика"
1. Дівчина впустила сережку в чай, але швидко її дістала, не
намочивши руку. Як таке могло статися? (Ложкою)
2. Дитина мого батька, але мені не брат. Як таке можливо? (Сестра)
3. Батон розрізали на три частини. Скільки потрібно розрізів? (Два)
4.У бабусі Даші онук Паша, кіт Пушок, собака Дружок, дока Ірина,
зять Марко, сестра Олена. Скільки онуків у бабусі?(Один)
5. У парку 8 лавок. Три пофарбували. Скільки лавок у парку?(8)
* * * * * *
1. Коли чапля стоїть на одній нозі, вона важить 3 кг. Скільки буде
важити чапля, якщо вона стане на дві ноги?(3 кг)
2. Що буде з вороною, коли їй виповниться 7 років? (Піде восьмий)
3. Хто ходить сидячи? (Шахисти)
4. Сестра старша за брата на 5 років. На скільки вона буде старшою
від нього через 6 років?(На 5 років)
5. Коли ми дивимося на цифру 8, а кажемо 20? (Коли ввечері
дивимся на годинник)
Допоміжний матеріал до кишеньки "Джентельмени"
Елементарні правила етикету для будь-якого чоловіка
1.Хлопець і дівчина ідуть по вулиці. З якої сторони від дівчини має іти
хлопець? (З внутрішньої сторони вулиці. По вулиці чоловік, повинен
йти зліва від жінки. Праворуч можуть йти тільки військовослужбовці,
які повинні бути готові віддати військове вітання.)
2.Необхідно підтримати дівчину за лікоть, якщо вона оступилася. Хто
має приймати рішення? (Хлопець.)
3. Продемонструйте, як необхідно відкривати двері на вході перед
дівчиною?
(На вході і виході в приміщення кавалер відкриває перед дамою двері,
а сам йде позаду неї.)
4. Хто перший заходить в ліфт, хлопець чи дівчина?(У ліфт перший
заходить чоловік, а на виході ж з нього вперед слід пропустити даму.)
167

168. 5. Продемонструйте свою поведінку в присутності дам, які стоять.
(У суспільстві також прийнято не сідати, якщо дами стоять (це
стосується і громадського транспорту.)
6. Чи можлива відверта розмова про даму з третьою особою за
нормами етикету? ( У суспільстві неприйнятна відверта розмова про
даму з третьою особою, а особливо в чоловічій компанії.)
7. Продемонструйте положення рук під час розмови.
(Під час розмови чоловікові не слід складати руки на грудях або
тримати їх в кишенях. Так само не варто крутити в руках різні
предмети - це неповага до співрозмовника.)
8. Що потрібно зробити, коли тобі хтось телефонує у транспорті?
(Попросити вибачення і сказати, що передзвоните на вулиці.)
Якщо ти запам’ятаєш всі ці прості правила і надалі будеш ними
користуватися, то можна сказати, що ти оволодів найважливішими
основами сучасного етикету, і це тобі ще не раз стане це в пригоді.
Тому що виховані люди завжди мають перевагу над іншими та й
дівчата це цінують.
Допоміжний матеріал до кишеньки "Фанти"
1. Уявити себе президентом і зобразити виступ з новорічним
привітанням.
2. Станцювати з віником.
3. Зобразити киплячий чайник.
4. Не сміючись, дивлячись в дзеркало сказати «Який я красунчик» з
різною інтонацією.
5. Швидко сказати 10 слів на букву «С».
6. Розповісти алфавіт.
7. Сісти на кульку, щоб вона луснула.
8. Сказати кожній дівчині комплімент.
* * * * * *
1. Зробити сусіду масаж спини.
2. Прокричати п’ять разів щосили: «Друзі, я вас дуже люблю!»
3. Розсмішити присутніх.
4. Зобразити пінгвіна.
5. Заспівати пісню Дідзьо «Каділак».
6. Піднявши одну ногу і розмахуючи руками, дострибайте до
протилежної стіни, кричачи при цьому «Я метелик!».
168

169. 7. Напиши своє ім’я, затиснувши фломастер у зубах, без допомоги
рук.
8. Уявити себе футбольним коментатором і без угаву говорити про що
відбуваються в кімнаті події (наприклад, хтось посміхнувся,
відвернувся, почухався, позіхнув і т. д. - про все можна говорити).
Допоміжний матеріал до кишеньки "Старт-фініш"
ДЛЯ КОЗАКІВ
1) Що означає слово "козак"? (вершник, вільна людина)
2) Голова козацького уряду ? (гетьман)
3) Який музичний інструмент козак називав «вірною
дружиною»? (кобзу)
4) Перша козацька фортеця, зведена на острові …? (Мала
Хортиця)
5) Кому не дозволялося заходити на територію Запорозької Січі?
(жінкам)
6) Найважливіша ознака влади в козацькому війську? (булава.)
7) Як називалося місце, де жили козаки ? (курінь)
8) Що для козака означає слово "чайка" ? (човен)
9) Найвідоміша козацька страва? (куліш)
10) Вірні товариші козака? (шабля і кінь)
ДЛЯ ЛИЦАРІВ
1) Де жили лицарі ? (у замках)
2) Які мають бути лицарські цінності (не менше 4)? (хоробрість,
людяність, честь, віра, доброта, благородство)
3) Лицарські обладунки це… (шолом і панцир)
4) Заради кого здійснювали подвиг ? (дами серця)
5) Зброя лицарів це … (меч і спис)
6) Як стають лицарем ? (посвячення)
7) Який засіб пересування у лицарів? (кінь)
8) Як називається змагання між двома лицарями? (турнір)
9) Кому служили лицарі? (королям)
10) Вірний супутник і помічник лицаря? (зброєносець)
Допоміжний матеріал до кишеньки "Сам собі режисер"
Сценарій Казки
169

170. А зараз уявімо, що в нашому залі йде зйомка фільму-казки. У кожному
фільмі є масовка і звичайно дійові особи.
Масовкою будете ви - шановні глядачі, журі, а дійовими особами –
звичайно, члени команди. Я буду читати казку. За моїми словами
масовка, тобто ви глядачі будете грати свою роль, стосовно моїх слів.
Кожен з членів команди отримаєте зараз свою роль (в капелюсі) і
уважно слухаєте казку. Якщо вам випадає ваша роль (яка це роль -
буде вказано на карточці) - то ви виходите на сцену і граєте цю роль,
стосовно тексту казки.
Зараз кожен з вас обере свою роль. Прошу всіх вийти і зайняти місце.
Казка "Принцеса Бася"
Дія І.
Куліси відкриваються.
Зелена галявина на околиці села.
Мукають корови..., блеють кози..., гавкають собаки..., співають півні...,
цвірінькають птахи..., хрюкають свині..., а риби мовчать...
Посеред галявини стоїть Золота Лавка... Біля лавки літають Метелики,
скаче Жаба. Вона квакає... І сидить Киця ... Киця вмивається... До лісу
в’ється змійкою Стежка... На Золотій Лавці... сидить принцеса Бася...
Раптом на галявину вибігає страшний Соловей-Розбійник... Соловей-
Розбійник стає на хвоста Киці... Киця страшенно верещить... Тут
Соловей- Розбійник хапає Принцесу Басю... і тягне її в ліс...
Куліси закриваються...
Дія II
Куліси відкриваються... Лісова галявина. Посеред галявини стоїть
старий Дуб..., а в дуплі дуба сидить страшний волохатий Пугач... і
постійно кричить... Від цього крику Заєць-ГІобігаєць, який сидить
поблизу Дуба... трясеться... і вмліває...
Біля Дуба влаштувався Соловей-Розбійник, який прикував до Дуба
Принцесу Басю... А Пугач кричить... Принцеса Бася плаче...
Куліси закриваються...
Дія III
Куліси відкриваються...
Зелена галявина на околиці села.
Мукають корови..., блеють кози..., гавкають собаки..., співають півні...,
цвірінькають птахи..., хрюкають свині..., а риби мовчать...
Іван-Дуркевич взнавши,...що його кохану схопив злодій, сів на свого
Вороного Коня... і поскакав по Стежці в ліс визволяти Принцесу.
Куліси закриваються...
Дія IV
170

171. Куліси відкриваються... По Стежці... на своєму Вороному Коні скаче
Іван-Дуркевич. Він наближається до Солов’я-Розбійника ..., злізає з
Вороного Коня..., дістає меч... і зрубає голову Солов’ю-Розбійнику...
Принцеса Бася сміється... і плескає в долоні... Заєць від радості
починає стрибати..., а Пугач кричить... Заєць-Побігаєць вмліває... Іван
Дуркевич садить на Вороного Коня свою кохану Принцесу..., сідає
сам... і по Стежці... скаче додому
Куліси закриваються...
Дія V
Куліси відкриваються... Посеред галявини стоїть Золота Лавка... Біля
лавки літають Метелики, скаче Жаба. Вона квакає... І сидить Киця ...
Киця вмивається… По Стежці на Вороному Коні скаче Іван Дуркевич
з Принцесою-Басьою... Він під’їжджає до Золотої Лавки... Злазить з
Коня..., знімає Принцесу Басю..., обнімає її..., цілує..., стає на одне
коліно... і пропонує свою руку і серце...
Принцеса Бася плескає в долоні від щастя... Від радості киця
зам’явкала, замукали корови..., заблеяли кози..., загавкали собаки...,
заспівали півні..., зацвірінькали птахи..., захрюкали свині..., а риби
замовчали...
Герої: Метелики, Жаба, Киця, принцеса Бася, Соловей-Розбійник,
Дуб, Пугач, Заєць-Побігаєць, Іван-Дуркевич.
Допоміжний матеріал до кишеньки "Складанка"
171

172. Допоміжний матеріал до кишеньки "Супермен"
ДАТИ ШВИДКУ І ПРАВИЛЬНУ ВІДПОВІДЬ
1. Що несла бабусі Червона Шапочка? (пиріжки)
172

173. 2. Закінчи прислів’я «З вогню та… (в полум’я)
3. Що найбільше любив Карлсон! (варення)
4. Як називається зимове лігво ведмедя? (барліг)
5. Як називається мистецтво складання квіткових композицій?
(ікебана)
6. Як називається вид місцевості, що відкривається з висоти?
(панорама)
7. Як називається сукупність зірок? (сузір’я)
8. Як називається блискуча, гладка тканина? (атлас)
9. Яке свято українці святкують після закінчення жнив.
(обжинки)
10. Назвіть головного героя казки «Фарбований лис» та її автора.
(Іван Франко, лис Микита)
* * * * *
1. Як звали пуделя в казці «Пригоди Буратіно»? (Артемон)
2. К називався народ жінок-войовниць у грецький міфології?
(амазонки)
3. Що символізувало перестрибування через вогонь на Івана
Купала? (очищення)
4. Якого птаха називають найкращим співаком в Україні?
(Солов’я)
5. Як у Японії зветься мистецтво вирощування карликових
дерев? (Бонсай)
6. Як називають ансамбль з двох виконавців? (Дует)
7. Назвіть автора пісні «Червона рута» (Володимир Івасюк)
8. Назвіть найбільший духовий клавішний інструмент. (Орган)
9. Скільки букв в українському алфавіті? (33)
10. Найвищий жіночий голос це …(сопрано)
Допоміжний матеріал до кишеньки "На всі руки майстер"
КОЖНІЙ КОМАНДІ ПОТРІБНО ВИДІЛИТИ ПО ТРИ
ПРЕДСТАВНИКИ, ЩОБ ВИКОНАТИ ТАКІ
ЗАВДАННЯ:
• ЗАБИТИ ЦВЯХ
• ПРИШИТИ ҐУДЗИК
• ЗІБРАТИ ЛЄГО-ІГРАШКУ
Допоміжний матеріал до кишеньки "Почесний диплом"
Прізвище__________________________________________
ім’я_______________________________________________
по батькові____________________________
173

174. Диплом вручається за _______________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
174

175. Зразок ігрового поля Справжні хлопці
Джентельмени
анти
175

176. Старт-фініш Сам собі режисер Складанка
Супермен
На всі руки майстер Герой дня
176

177. СУПЕРСПРАВЖНІЙ
ХЛОПЕЦЬ
КОЗАКИ
ЛИЦАРІ
177

178. СПРАВЖНІЙ
ХЛОПЕЦЬ
Іваночко Оксана Мирославівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №28
З Україною в серці
Мета проведення заходу:
 виховувати національну самосвідомість школярів, любов до
України, повагу до її захисників;
 сприяти духовному зростанню учнівської молоді;
 формувати патріотичні почуття, усвідомлення необхідності
захищати волю й незалежність своєї держави.
Слово вчителя:
Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять
волю й найменше мають її, країна гарячої любові до народу й чорної
зради йому, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Так уже
історично склалося, що власну незалежність та свободу наш народ
завжди виборював дорогою ціною – тисячами життів. Обпалена, але
не зітліла, поранена, але жива, обкрадена, але не бідна через століття
йшла Україна до власної територіальної цілісності. Ніхто з нас
ніколи навіть і подумати не міг, що на 23-му році незалежності нам
доведеться захищати те, до чого ми повсякденно звикли – українську
державність,
цілісність, волю,
свободу й мир,
доведеться
виборювати ціною
тисяч убитих,
поранених та
полонених синів та
доньок України.
Яка ж красива ти –
уквітчана весною,
178

179. Провіщана ключами журавлів,
Розбуджена бурхливою грозою
І пориванням річок до морів.
Яка ж красива ти – розгониста степами,
Висока горами – аж в синю височінь,
Скрізь явори стоять богатирями
Понад дорогами століть і поколінь.
Яка ж красива ти – в гостинності одверта
Із усміхом назустріч доброті,
Яка ж ти мужня, сильна і уперта,
Як недруг стане на твоїй путі!
Ведучий 1
Україна! Скільки глибин у цьому слові… Це золото безмежних
полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі
озер і ставків. Це безмежні степи й ліси, зелені долини й луки,
Карпатські верховини й донецькі простори, Полісся й Крим, біленькі
полтавські хати й велич міських краєвидів – усе це наша Україна.
Складною й бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по
тобі орди чужинців, ворожі пазурі роздирали твоє тіло. Дітей твоїх
вели загарбники в неволю. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли,
чорною смертю дихали жерла гармат, шугали ненависні залізні
круки, вирували нескінченні битви за твою честь і свободу.
Ведучий 2
Існує легенда про Україну
Бог створив нашу землю й почав роздавати її різним народам. Наші
предки пізно похопилися, і землі їм не дісталося. От вони прийшли
до Бога, який у цей час молився. Через деякий час Бог озирнувся й
запитав їх:
— Чого ви прийшли до мене?
Дізнавшись, що вони зосталися без землі, він запропонував їм чорну
землю.
— Ні. Ми не будемо там жити. Там уже живуть німці, французи,
італійці, — сказали наші предки.
— Ну тоді я дам вам землю, яку я залишив для раю. Там є все: річки,
озера, ліси, гори. Але пам’ятайте: якщо будете берегти цю землю,
то вона буде ваша, а якщо ні — то ворога, — сказав Бог.
Пішли предки наші на ту землю й оселилися там. А країну свою
назвали Україною. І зараз ми живемо на тій самій райській землі.
179

180. Пісня (К. Бучинська «Україна»)
Ведучий 1
Кожен українець має знати, що наша мати - Україна існує вже багато
століть. За плечима нашої держави розквіти й падіння, найкращі й
найсвітліші події, але ще більше горя, болю й страждань. На шляху
до незалежності наша ненька подолала безліч перешкод, пройшла
багато війн і катувань. І все заради того, щоб ми, українці, жили у
вільній державі.
Ведучий 2
Ми всі українці маємо не тільки щастя, а й величезне
випробовування – жити на цій землі й творити її історію, впливати
на її майбутнє. Ми покликані виконати наш історичний обов’язок –
відродити українське в Україні, зберегти той національний
фундамент, що робить нас єдиним цілим. Адже нація – це
насамперед мільйони «Я», з яких і твориться держава.
23 роки ми живемо на вільній землі, працюємо і дбаємо про розвиток
і добробут нашої держави, яка має свій Гімн, Прапор і Герб. Про це
мріяв, за це боровся наш нескорений народ. Любов до землі, до
рідного слова й народу прирекли багатьох славних синів і дочок
України на тюрми й поневіряння. Серед них – Тарас Шевченко,
Роман Шухевич, Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл та багато
інших героїв, які віддали своє життя за Україну.
Учениця:
Тарас Шевченко у своїх творах не лише оспівував красу рідного
краю, а з глибоким жалем і сумом благав Господа про те, щоб
урятував його народ із неволі, закликав до боротьби проти панського
ярма. Він карався, мучився, але вірив, що його дух воскресить
Україну:
Наша дума, наша пісня не вмре, не загине,-
Ось де, люди, наша слава – слава України.
Без каменю, без золота, без хитрої мови,
А голосна і правдива, як Господа слово.
Роман Шухевич – головний командир Української повстанської
армії, генерал-хорунжий, провідник Організації українських
націоналістів в Україні, Генеральний секретар підпільного
українського парламенту – Української головної визвольної ради.
Учень:
Степан Бандера – провідник найбільшої й найсильнішої у 30-50-х
роках 20 ст. Організації українських націоналістів, організатор і
180

181. керівник визвольної боротьби проти всіх поневолювачів України,
особливо проти російських і німецьких. Усю свою енергію, кожну
хвилину свого недовгого життя на волі використав для боротьби за
волю власного народу. Під керівництвом С.Бандери ОУН витримала
боротьбу проти поневолювачів України.
Є люди, як зорі. Вони гаснуть, а світло від них ще довго-довго
блукає всесвітами наших душ, нагадуючи кожному, хто ми, що ми,
чому ми, куди ми… Таким на небосхилі української історії був
В’ячеслав Чорновіл – депутат Верховної Ради, очільник партії
«Рух», політик, журналіст.
Учениця:
З віків страждань, з віків руїни,
Крізь кров’ю зрошені літа,
Встала нова моя Вкраїна –
Моя Вітчизна золота.
Встала прекрасна і незнана,
Назустріч сонцю із імли,
Неначе мрія тих гетьманів,
Які за неї полягли.
Встала у сяєві свободи,
Вороже топчучи ярмо.
А ми, сини її народу, на хрест за неї підемо.
Ведучий 2
Важко тій країні, яка не має своєї історії, важко тому народові,
хто її забуває. А ще важче тій нації, яка не знає свого минулого, Була
та й є своя історія і в українців. Історія страшна й кривава, історія
трагічна й непідвладна людському суду.
Історії ж бо пишуть на столі
Ми ж пишемо кров’ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен…
Ведучий 1
Ніхто б не подумав, що на рідній землі у 21 сторіччі лунатимуть
постріли, убиватимуть людей. Наша історія мала багато трагічних
періодів, коли свобода й факт існування українського народу
опинялися під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини й
дочки країни ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх
співвітчизників.
181

182. Ведучий 2
Нині знов прийшов той час – час вибору між свободою та
рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та
тиранією. Історія повторюється. Усе, чого добивалися наші предки
на початку 20 ст., є актуальним і сьогодні.
Читець:
Встає держава, зводиться з колін
На європейські прагне верховини.
Та як піднятися з отих німих руїн,
Які лишились у душі людини ?
Ми ж українці – чуєте брати?
Щоб ствердити державу, зберегти,-
Згадаймо всіх героїв поіменно,
На вічну пам'ять їх – схилім знамено.
Бо поки не очистимось від скверни –
Не проростуть свободи справжні зерна…
То ж об’єднаймося в тій пам’яті пречистій
І поклонімось в хвилі урочистій
Своїх героїв гідно шанувати,
І рідну мову берегти, плекати.
У праці, чесноті і творчості рости,
Онукам Україну зберегти!
Читець:
Україно, ти – моя молитва,
Соловїна пісня, мамині слова.
Україно, сльозами полита,
Скільки тебе били, але ти – жива.
Україно – ти моя молитва
І калина в лузі, та безкрай жита.
Україно, росами умита,
Ми з тобою разом, Знай: ти не сама.
Україно – ти моя молитва,
Цвіту мололого матінка одна,
Україно, волею сповита,
Хай не буде більше на тобі ярма.
Учень:
Моя ти рідна Україно,
На прапорі твоїм блакить,
182

183. Багата й сильная країна,
Де жито в колосі шумить.
Пройшла страшний ти час розрухи,
Голодомору і війни,
Розправили величні крила
Твої знедолені сини.
Із козаків ті українці,
Що підняли тебе з руїн
Й поставили тебе, убогу,
На рівень інших всіх країн.
Учениця:
Тепер ти вільна, Україно,
Ніхто тебе більш не гнобить,
Ніяка сила не зламає
І щастя нам не вкоротить.
Ми ворогів своїх здолаєм,
Могутні станем і міцні,
Свободу втримаєм руками
Й складатимем про це пісні.
Коли ж бридкі, жадібні руки
Простягнуть вороги до нас,
Згуртуєм ми свої громади,
Бо вже тоді прийшов наш час.
Діти 3:
За нашу правду і свободу
Життя спокійно віддамо,
Як наші предки воювали
За наше щастя і добро.
Здобудем волю і свободу
Ми для онуків та дітей,
Здобудем славу і майбутнє
Для України та людей
Інсценізація казки Юлії Смаль «Небесна Сотня»
Виходить мама з маленьким сином.
- Мамо, чуєш? - спитав маленький Максимко у мами увечері перед
сном. - А хто нас охороняє?
- Ангели, сину.
183

184. - Ангели? Хто це?
- Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз,
від усього поганого.
- Але ж, мамо, хіба поганого не стається?
- Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не
можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею
не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели
плачуть.
- А які вони?
- Хто?
- Ангели, мамо.
- Ну, це довга історія, - усміхнулася мама.
- Розкажи.
- І ти ляжеш уже спати?
- Так, мамо.
- Гаразд. Було колись...
- Давно? - перебив Максимко.
- Та не те, щоб, та уже минуло, - спокійно відповіла мама. - Не
перебивай, бо не розповідатиму.
- Не буду.
- Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї
не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море,
з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її
захищали густі ліси, багаті на всілякого звіра, а в серці її пашіли
золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди - така була
ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий
і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ,
відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали
люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали й саджали
до в'язниці. Хоча й це не найгірше. І зайшло сонце над країною.
- Як це? - запитав Максимко.
- Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку
серед лиха.
- Але ж ці люди, вони скинули володаря?
- Зачекай же! Одного дня не сила стала народові терпіти знущання.
Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів здійнялася буря.
Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати й
рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж
узялися до зброї та розбоїв.
- І що? - запитав стривожено хлопчик.
- Не злякався мужній народ. Беззбройні та сміливі, виходили люди
184

185. один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім
хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе
сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його
челяддю геть з країни.
- Мамо, а де ж про ангелів?
- Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною
силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій: їхні серця
зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не
вмирають, що, насправді, їхні душі у світлі сходять у небо в золотих,
сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра.
Цілий загін ангелів, ціла Небесна сотня постала перед райськими
ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими
душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих
пір, синочку, наші ангели-охоронці – ось такі, вродливі, сміливі,
загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі
зла.
- Мамо, а наш тато, він теж ангел?
- Так, сину. І наш тато - ангел. Найсміливіший ангел. Маленький, а
ти так на нього схожий.
Читець:
2014 р
Багато випробовувань випало на долю покоління наших батьків,
коли стіною став Майдан проти свавілля, безчестя, неправди. На
нашвидкуруч споруджених барикадах, на наметах, на залізних
бочках, кучугурах почорнілого снігу, на дерев’яних конструкціях,
обплетених колючим дротом, на польових кухнях – повсюди біліють
сотні звернень, лозунгів, гасел на адресу влади. А над Майданом
видніються півметрові літери поетичного звернення Тараса
Шевченка.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
І багряним від крові, почорнілим від горя був Київ, коли прощався
народ з Героями Небесної Сотні
У трагічні дні нашої держави під час протистоянь у Києві
загинули й наші земляки
 Михайло Костишин з Нижнього Струтина
 Роман Гурик, студент Прикарпатського університету
 Ігор Дмитрів з села Копанки Калуського району
 Ігор Ткачук з Коломийщини
 Сергій Дідич з села Стрільче на Івано-Франківщині
185

186.  Богдан Калиняк з Коломиї
 Ольга Бура з с.Ріпне
 Василь Шеремет з с. Ланчин Надвірнянського району
 Володимир Павлюк з міста Коломиї
Україна:
У вогні та диму страждають мої міста. Мене понищено, спалено. А
найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які
загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани,
земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.
«Небесна Сотня»…Юнаки, батьки
Їх імена мені ніколи не забути –
Вони ж за мене полягли,
Так як і ті, що захищали Крути.
Щемить у грудях, і душа болить
За долю мого рідного народу.
Але у серці іскра ще горить,
І не втрачаю віру у свободу
Читець:
Минатимуть дні і роки,
Забудеться руїна,
Але в історію ввійдуть
Герої України.
Напишуть їхні імена
На обелісках слави.
Пишатись буде нація
Героями держави.
Стояли ж твердо до кінця,
Боролись за свободу,
Віддали молоді життя
За честь свого народу.
І плаче мати не одна –
Вже не побачить сина.
І батько плаче, і дитя,
Кохана і дружина.
Та пам'ять житиме в віках,
Не вмре і не загине.
Слава героям, слава їм
І слава Україні!
186

187. Відео «Мамо, вибач за чорну хустину»
Учень 1:
Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось ошатним Майданом…
Торкнуся, припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще гарячий!Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
Учень 2
- То сонце нагріло!-і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради…
- Ні,сину,не сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
Людей,що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади
Лиш страх,брудні гроші та грати…
Учень 3
І люди боролись…І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров…Але найголовніше,-
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати…
Я всіх називати не стану…
-А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стела героїв Майдану…
Ведучий
Революцією гідності назвуть ці події. Так саме гідність
відстоювали справжні українці. Щоб не стати знову рабами, щоб не
впасти на коліна. Щоб гордо дивитись нащадкам у вічі.
Пам'ять про Небесну Сотню житиме у наших серцях вічно.
Вони – наші Герої, які вчать готувати себе до праведної боротьби за
волю і майбутнє свого народу.
187

188. Читець:
А сотню вже зустріли небеса...
Летіли легко, хоч Майдан ридав.
І з кров'ю перемішана сльоза.
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін -
Спереду - сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній, сивий-сивий.
І рани їхні вже не їм болять.
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло...
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла.
Відео «Небесна сотня»
Ведучий:
Ворог не схаменувся, він продовжував знищувати український
народ.
26 травня 2014 р. в міжнародний аеропорт Донецька увірвалися
озброєні люди. Головні повітряні ворота закрилися для пасажирів, а
сам аеропорт став символом війни. На захист нашої держави
об’єдналися українці і євреї, татари та вірмени, грузини та білоруси.
Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній
країні. Спочатку вони вимагали права вибору. Потім їм довелось
вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але
ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти
цих людей. Вони гинули, та не здавались...
Читець:
Кров’ю кипить скарлючений бетон,
по злітній смузі рикошетні петлі.
Мов горда Січ, стоїть аеродром —
твердиня волі у самому пеклі.
З усіх сторін диявольські полки
гатять тротилом по фортеці неба
і «кіборгами» звуться козаки,
яким, крім волі, нічого не треба.
Тут найкоротший шлях у небеса,
найгарячіше місце на планеті,
188

189. плацдарм свободи — злітна полоса
під перехресним смерчем кулеметів.
Вкраїнський стяг летовище вкрива,
а бастіони мужності — руїни
лаштують пастку смерті ворогам,
голосять гучно славу Україні!
Ведучий:
Україна в тривозі… Постріли, поранені й вбиті молоді люди, які
віддали за майбутнє країни життя…Ще не скоро висохнуть сльози
матерів, які втратили своїх дітей. Оплакує Героїв вся українська
спільнота… Ми повинні завжди пам’ятати про цих мужніх людей,
які не боялися померти за Україну…
Читець:
На Сході плаче наша Батьківщина,
Ворожі танки все кордони рвуть,
Щодня солдати українські гинуть,
Свої життя за нашу волю віддають.
Читець:
Серцем єдиним живе Україна,
Чую, як б'ється воно понад сто.
Б'ється за волю на сході нестримно,
За перемогу у зоні АТО.
Б'ється із болем, якого не чули,
Волею душу рве на шматки.
Силу сердець, щоб в віках не забули,
В Бога молити я буду завжди!
Ведучий:
Війна …Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів
пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше
опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо
звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці
слова набули нового змісту.
Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого
немає сумнівів, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках
захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які повертають
поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких
тримається наша армія.
189

190. Читець:
Сумує вітер - реквієм в полях,
І сипле цвіт зажурена калина.
Старенька мати дивиться на шлях,
А син поліг за волю України.
Не виглядай мене з важких доріг,
Я недаремно в боротьбі загинув.
Знай: перед злом я відступить не зміг,
Я так любив тебе і Україну.
Сумує вітер-реквієм в полях,
І губить цвіт зажурена калина.
Не плач, рідненька, житиму в піснях,
В гарячім серці неньки-України.
Читець:
Ховають хлопців молодих,
Що полягли в облозі,
І білий світ немов притих
В надії і тривозі.
Ховають юність золоту,
В землю сиру ховають,
Квітучу молодість свою
За нас вони віддали.
Стоять зажурені батьки
І їхні побратими,
Своїми смертями вони
Вітчизну захистили.
Схилімо голови свої,
Тихенько помолімся,
Для нас вони завжди живі,
Їм низько поклонімся.
Учень:
Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв Небесної Сотні та воїнів
АТО у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час
скорботи, душевного болю й жалю…… Тож хвилиною мовчання
вшануймо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного
Війська.
Читець:
190

191. Мужній вкраїнський солдате,
Ти захищаєш земленьку святу,
В руках стискаєш міцно автомата
Й перемагаєш у нерівному бою.
Твої сталеві мужність і відвага
Миром і щастям на землі зійдуть
Та на просторах нашої країни
Стяг волі аж до сонця піднесуть.
Я на колінах молюся до Бога,
Щоб лихо від країни відвернув,
Щоби любов’ю, наче ясним сонцем,
Кожну людину тепло огорнув.
Верніться, воїни, домів усі живими
І, матерям припавши до сердець,
Скажіть рішуче, гордо і щасливо:
«Народе наш, війні прийшов кінець!»
Відео «Повертайся живим»
Читець:
Моя Україна встала з колін,
Вона подолає всі стіни.
І стане країною серед країн,
Відродиться під час руїни.
Всі разом — ми сила, єдина сім’я!
Всі разом — майбутнє держави!
Зберемо насіння з святого зерна,
Важливі розв‘яжемо справи.
Давай допоможемо відсічі дать,
Щоб не позирали лукаві.
У всесвіті кожному треба сказать —
Живемо у вільній державі!
Якщо пам’ятатиме кожен із нас,
Шевченка слова невмирущі,
Настане нової країни час!
Прозріють усі невидющі...
191

192. Читець:
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
Ведучий 1.
Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня
Батьківщина не раз переживала й переживає дні слави й сили,
мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі
випробовування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її
дочок і синів… І потім, як та казкова пташка Фенікс,
відроджувалась, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові
покоління закоханих у рідну землю лицарів правди й волі. Ми
можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала
інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро
близьких і далеких сусідів.
Темні часи пройдуть. Буде колоситися хліб. Будуть сміятися
діти. Буде жити Україна. І для нас є святим обов'язком гідно
вшановувати Героїв. Щоб ми пам'ятали, хто і за що загинув. Щоб ми
їх не зрадили! Герої не вмирають!
Ведучий 2
Я вірю, що Україна підніметься з колін і міцно стане на ноги. Усе
йде, усе змінюється, змінюється час, покоління. Ще багато років
треба, щоб відбудувати Україну. Та я щиро вірю в те, що наша
держава знову розквітне буйним цвітом, вдихне вільного повітря на
повні груди, для цього ми маємо почати з малого: з любові до
рідного краю, з любові до рідної мови, з любові один до одного.
192

193. Лесюк Людмила Олекандрівна,
вихователь ГПД ЗШ №28
Гумор – це усмішка розуму
Мета проведення заходу:
 формувати в учнів повагу до творчих надбань українського
народного мистецтва гумору, гордість за культуру сміху свого
народу;
 допомагати усвідомлювати свою приналежність до народу, що
має величезний творчий скарб, у якому відбилися його
традиції і характер;
 розкрити значення гумору в становленні культурної
особистості;
 виробляти вміння коректно жартувати і розуміти жарти;
 виховувати почуття національної гідності.
Перебіг заняття
На фоні попурі мелодій жартівливих народних пісень.
Читець Без сміху поговоримо про сміх,
Який одвічно сиплеться, мов з міху,
Не раз він добрим людям допоміг,
Лунаючи не просто задля сміху.
Аж сміхом заливався: «Хай їм грець!» -
Козак супроти вражої навали.
Немовби в найміцнішої з фортець,
Веселі предки сміхом залягали.
Хоч не до сміху часто їм було –
То в той момент, то в інший, історичний,-
Та підіймали кривду, горе, зло
Вони на сміх, убивчий, гомеричний.
На глум узятий, багатій сопів,
І піп спішив сховатися за муром,
Бо виставляв і панство, і попів
Трударський рід на сміх, як кажуть, курям.
Якщо народ всі біди переміг
Й усяку силу подолати в змозі,
То це тому, що мав здоровий сміх,
Та сміючись живе на світі досі.
193

194. Ведучий. На жаль, ми не знаємо, хто винайшов колесо, нам невідомо,
хто першим самотужки навчився добувати вогонь, але ми знаємо, хто
першим усміхнувся. Це була дитина, немовля, яке, мов ранкове
сонечко, подарувало світлу усмішку своїй матусі. Так народився сміх.
Колесо і вогонь допомагали людям у побуті, сміх робив їх добрими,
уважними один до одного, об’єднував, додавав здоров’я,
удосконалював моральні принципи. Людина за своєю суттю добра і за
добро винагороджується, про що стверджує у своїй байці Валерій
Бобрій ( в перекладі Микити Годованця).
Читець.
У темну ніч, коли негода гра,
Постукав хтось у вікна несміливо.
Людина глянула: о диво!
Мара якась у шиби зазира:
Собака, Кінь і Бик рогатий
Замерзли й просяться до хати.
Господар двері відчиня,
Пускає до вівса Коня;
Бика запрошує у сіни,
Кладе смачного сіна;
Собаку кличе до цебра,-
Там досить всякого добра!..
Уранці з хати йдуть тварини.
Господар брати з них нічого не хотів,
А несподівано забагатів.
Лишили для людини:
Кінь – силу молоду,
Бик – відданість труду,
Пес – лють моторну
І вірність непоборну.
Ведуча. Видатний французький письменник, по матері внук Вольтера,
Жан-П’єр Флоріан (1755-1794), перед тим, як стати байкарем, написав
багато творів, за які був обраний до Французької академії. Про його
літературний авторитет у Росії свідчить той факт, що саме з його
французького перекладу В.А.Жуковський переклав російською мовою
«Дон Кіхота» М.Сервантеса. Байки Флоріана вирізняються серед
творів сучасних йому французьких митців своєю ідейною
спрямованістю та виразом поетичного почуття. Український
перекладач Микита Годованець спробував донести красу слова Ж.-П.
Флоріана і нам. Судіть про це самі…
Читець. Правда і Байка
194

195. Раз гола Правда між людьми блукала,
Притулку і симпатії шукала.
А люди відвертали соромливо очі,
Бо голу бачити ніхто не хоче.
Аж Байка їй навстріч, весела і вертка,
В убранні дорогім, мов панночка яка:
- Ви що тут робите? - питає бідолаху.
- Просилась до людей, та гину серед шляху,
Бо всім не до душі мої думки одверті.
Напевно, прийдеться під тином ждати смерті. -
Розчулилася Байка, тулить до грудей:
- Ходіть зі мною! Добре вдвох нам буде
Служити разом для людей.
Нас радо приймуть всюди.
Моя розважливість і ваша правота
Посвітять всім, хто людяність віта:
Мудрець поживу знайде для ума,
Веселому над жарти кращого нема.
В такому поєднанні ми без гніву й зла
Творитимем свої святі діла!
Ведучий. Французький письменник Віктор Гюго якось зауважив:
«Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя».
Можливо, це було одного сонячного ранку, коли зеленіла трава,
радували око ніжністю барв квіти, чарували слух пташині сонати,
усміхалося лагідно волошкове небо…
Так, саме так і було! Сонце прогнало зиму з обличчя Землі, і Гюго,
побачивши усміхнене сонце, подумав: сміх і сонце – хіба не схожі
вони своєю життєдайною силою?!
Ведуча. Здається, люди зрозуміли це задовго до Гюго. Тисячоліттями
людство зберігає і передає наступним поколінням веселі казки,
дотепні історії, жартівливі пісні, кумедні небилиці, безліч усмішок,
смішних афоризмів, анекдотів, жартів…
Та хіба ж усе перелічиш?! У сміху, як у сонця, тисячі променів і
промінчиків.
Ведучий. На жаль. Ці промінчики не завше досягають цілі. У житті
чимало похмурих облич…
Щось подібне помітив колись Лев Толстой і зронив
глибокодумно: «Сміху, як закоханості, не навчишся. Сміх – це
натхнення».
Але я певен, серед тих, хто нас зараз слухає, багато знайдеться
опонентів Толстого. Вони скажуть: «Чом би було не сміятися тому
195

196. графу-бороданю? У нього було все: і маєтність, і кохання, і сім’я, і
талант, і можливості здобути прекрасну освіту, і подорожувати, і
розважатися…
Ведуча. А що робити нам? Сміятися, коли батьки виїжджають за
кордон у пошуках роботи? Сміятися, коли нема за що купити книжку
улюбленого поета або альбом з репродукціями видатного художника?
Сміятися, коли не знаєш, чи зможеш поїхати у велике місто вчитися в
університеті? Сміятися, коли немає впевненості в завтрашньому дні?
Ведучий. Сміятися! Адже саме сміх урятував людство від загибелі.
Сміявся Остап Вишня, Микита Годованець. А чи легке було їхнє
життя? А хіба не сміявся віками наш народ, не співав веселих пісень,
не розказував дотепних анекдотів, не нищив Шевченковою сатирою
світове зло?!. Сміх допоміг здобути волю.
Коли людина сміється, вона стає вільною.
Коли людина сміється, вона незалежна.
Коли людина сміється, вона подолає усі труднощі, всі негаразди.
Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ
– це подвоювати зло; сміятися з неї – це нищити його».
Ведуча. Закликав бути веселим і мудрий Соломон. «Як міль – одягові і
черв’як – дереву, так печаль шкодить серцю людини», – застерігав він
людей.
А давні японці, які віками змагалися з тайфунами, вулканами,
чисельними ворогами, з бідністю, горем не забували повторювати: «У
дім, де сміються, приходить щастя». І довели світу, що це – істина!
Ведучий. Цікавою здається думка Дмитра Писарєва: «Де немає сміху,
там немає надії на оновлення. Де немає сарказмів, там немає і
справжньої любові до людства».
Тож давайте сміятися! Хай сміх освітлює обличчя! А ми на
хвилинку задумаймося й усміхнімося з прохання хитрої людини, яке
так зірко підмітили перси.
Павло Глазовий «Хвилина й пилина» (з перського гумору)
Читець
Запитала колись в Бога лукава людина:
- Що для тебе мільйон років?
- Як одна хвилина.
- Що для тебе пуд золота?
- Як одна пилина.
- То подаруй мені, Боже, єдину пилину.
Бог ласкаво посміхнувся:
- Почекай хвилину.
Словник: пуд – 16 кг.
196

197. Ведуча. Перші записи українських народних сатиричних та
гумористичних творів було зроблено ще в XVII ст. Це були короткі
оповідки та пісні про пригоди козаків, попів та монахів.
Ведучий. Сюжети народних анекдотів стали основою для цих перших
оповідань – інтермедій, записаних Якубом Гаватовичем 1619 року.
Назва однієї з інтермедій відома і в наш час, бо стала прислів′ям. І
зараз про невдалу покупку кажуть: « Купив кота в мішку».
Ведуча. Значні сліди впливу народного гумору помітні у творах
талановитого поета XVII ст. Івана Величковського, виразно
виступають у творах Івана Котляревського, одного з перших
українських байкарів Левка Боровиковського, Степана Руданського.
По-мистецьки вдало вплетені прислів’я і приказки, сатира та гумор
у твори Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана
Франка та багатьох інших давніх і сучасних письменників.
Ведучий. До львівської романтичної школи, ядром якої була
прославлена «Руська трійця» - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і
Яків Головацький, - належить Микола Устиянович.
Людина світлих задумів і поривань, Микола Устиянович щиро
бажав добра своєму народові. У 1855р. в журналі «Зоря галицька»
поет виступив із байкою «Рій та трутень»: «Кумцю, кумцю, подивіт, в
якій славі дармоїд».
Читець Рій та трутень
Раз ся Пчоли вироїли,
Но, бідні без Матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.
Й зачали робити:
То хатку ліпити,
То збирати мід,
То пилок на плід,
І щиро, і вірно,
Як Пчолам примірно.
Но сумно без Матки!
Хоть були достатки,
Не мож було ладу
Завести в громаду,
Газдівство розвести
197

198. І черву нанести.
Тож ся Пчілки пожурили,
Трохи крила опустили
І сям і там
По сусідам
Стали посилати,
Цариці питати.
Сусіди-біди
Ругаються тому,
І ще покрийому
З їх гіркого лиха
Радуються стиха.
Сумує рій,
Хоть молодий,
Бо праця є,
А сил не стає.
Аж Трутень – повага
Висадився в ясний день
На перегру сив’яга
І занюхав свіжий пень.
І ну ж в очко до роя:
- Помагай Біг Вам, друззя!
Як живете, біднята?
Чи в достатках вам хата?
А Пчоли
Поволі:
- Зум-зум-зум!
Дум-дум-дум! –
Спереду і ззаду
Зачали нараду,
Трутня на столицю
Ведуть, як царицю,
І дай же надвір
Гостя величаву
Голосити славу
На цілий мир.
Сусіди зачули,
Здумілись, забули
І ну ж собі до діри
Та й зад догори:
- Хи-хи-хи! Ха-ха-ха!
198

199. А пек, пек, мураха,
Кумцю, кумцю, подивіть
В якій славі дармоїд!
Недармо в полі й пустий вітер віє,
І мою байку хтось порозуміє.
Словник:
вироїли – випускати рой;
добиток – добиться, достичь чего-либо;
статки – имущество;
віно – приданое;
матиця – матка, пчела-матка;
ґаздівство – господарство;
черва – личинки пчел;
крийма, крийом – закрыто вплотную;
перегра – погрітися;
стелиця, стелина – доска в потолке;
здумитися – изумиться.
Б. Грінченко «Словарь української мови» К. «Наукова
думка», 1996р.
Ведучий. Не залишилося осторонь народного гумору мистецтво
малярства.
1892 рік. Ілля Рєпін пише листа критикові Володимиру Стасову.
Він розповідає йому, чому взявся за «Запорожців»: «…До заснування
цього рицарського народного ордену (тобто Запорозької Січі – Д.С.)
наших братів десятками тисяч гнали у рабство й продавали як худобу
на ринках Трапезунда, Стамбула та інших турецьких міст… І ось
виділилися з цього забитого , сірого, рутинного, покірливого, темного
середовища християн сміливі голови, герої, повні мужності , героїзму
й моральної сили… І якщо ви згадаєте, то навіть в останній похід у
Крим Сірко (Іван Сірко – кошовий отаман, керівник війська
Запорізької Січі, один із можливих співавторів листа турецькому
султанові – Д.С.) вивів звідти 6000 полонених християн. І цим самим
не фарисействували, не напускали на себе маски покори. А жили
весело й просто.»
Жили весело і просто!.. Оця веселість душі, простота вдачі
заполонили Рєпіна, як жменя козаків з дніпровських порогів –
водопадів наганяла жах на Османську імперію. Лист турецькому
султану – шедевр народного гумру, документ незгасного
вільнолюбства, тавро на вияв усякого підлабузництва перед сильними
світу цього. Листи козаків не втратили своєї гостроти і в ХІХ столітті:
199

200. народ висміював пиху,
чванство, деспотію.
Того ж
року
запорожці
Грамоту читали
І до вражого Махмута
Ось що написали:
Ведуча. «Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і
самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар?..Твого війська ми
не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти
кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник,
александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар,
вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат,
подолянський злодіюка (натяк на злодійські набіги турків і татар на
Українське Поділля за «ясиром»), самого гаспида внук і всього світу і
підсвіту блазень… різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе
чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче!.. Числа не знаєм, бо
календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у
вас… Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запорозьким.»
Рєпін боявся найменшої поверховості, фальші, неточності,
недбалості, боявся звести саркастичне висміювання до анекдотичного
сміху. З його картини повинна сміятися вся Запорізька Січ, уся
Україна – сміятися над сліпою силою ненависті! І це йому вдалося!
Ведучий. Український народ створив безліч жартівливих пісень,
коломийок, каламбурів… У добрий час і в годину лихоліття сміх не
залишав наш люд. Українці вміють сміятися, створювати собі настрій,
піднімати дух. Тому так багато сміхотворців і в нашій літературі. Це
Іван Котляревський, Степан Руданський, Іван Нечуй-Левицький,
Олександр Ковінька, Микита Годованець, Степан Олійник, Остап
Вишня, Павло Глазовий, Євген Дудар, Анатолій Гарматюк та інші.
200

201. Виконуються коломийки
Ведучий. 1899 року у Львові вийшла збірка «Галицько-руські
анекдоти» Володимира Гнатюка. Ось кілька творів із цієї збірки.
Інсценізація членами драмгуртка (виходить Жебрак, сідає на
підлогу)
Жебрак. Подайте,Христа ради. Подайте, Христа ради. Паночку,
подайте бідному кусень хліба.
Пан. Бог подасть. Бачиш, сам хліба не маю, мушу свинину їсти.
Жебрак. О паночку, які ви розумні!
Пан. Бачиш, щоб бути таким ученим, як я , треба 20 років
учитися.
Жебрак. Невже, паночку, ви такі дурні, що вас стільки вчити
треба було?
Суддя. Нащо ти вкрав у пана годинник?
Жебрак. Я не крав. Я тільки хотів глянути, котра година. Витяг з
кишені в пана годинник, а надворі було темно. То я підійшов до
ліхтаря, подивився, а пана вже нема. Я його шукав і ось, слава
Богу, знайшов його нарешті в суді.
Суддя. Так, але ж учора ти говорив мені зовсім інше.
Жебрак. Так, але я бачив, що ви мені не вірите.
Пан. Твій пес, голодранцю, мене вкусив, я вимагаю сатисфакції.
Жебрак. Будь ласка, я його потримаю , а ви кусайте.
Ведуча. Витоки українського гумору сягають сивої давнини. Здається,
він з’явився на білий світ одночасно з першими українцями. Яскравіє
гумором усна народна творчість: «Ось вам, дядьку, шапка й рукавиці, -
гуляйте у нас ще!»; «Не плач небого, що йдеш за нього, нехай плаче
він, що бере тебе в дім!»
Танець «Подоляночка».Ведучий.Де жарти і сміх, там обов’язково і
танці. З одноразовим одноденним візитом маловідомий, але
талановитий ансамбль пісні і танцю «Галичаночка» з номером
«Подоляночка» (танець у виконання гурту хлопчиків,
переодягнених у дівчачі костюми)
Ведучий. Гумор – це не просто сміх, це – сміхотерапія.
Ведуча. Патч Адамс – професійний доктор, клоун і соціальний
новатор. Його починання незвичайні, і мають своїх послідовників і в
Україні. На початку 1970-го року він відкрив у США безкоштовну
діючу лікарню, яка розвивається й досі. Його проекти відомі всьому
світу, як і його концерти.
Величезна кількість людей у нашій країні, - зазначає Патч Адамс, -
приймають пігулки від болі і страждань, самотності і безглуздості. Їх
ніхто не вчить гумору або нападам радості, їх ніхто не вчить любити
201

202. природу чи мистецтво. Можна вийти на вулицю, лягти на траву,
подивитися на небо і розслабитися. Прикро, що тріумф болю і
страждання – всюди.
Ніхто не довів, що корисно бути грубим, огидним або злим,
жадібним чи байдужим. Але! Тисячі досліджень продемонстрували, як
корисно бути веселим, творчим, любити, мати надію, піклуватися про
когось. Це корисно!
Ведучий. За словами лікаря, є одна важлива складова щастя, без якої
бути по-справжньому щасливою людиною неможливо. Це – відчуття
подяки. Він рекомендує бути вдячним за всі речі, що відбуваються в
нашому житті – людям, природі, своїй долі.
Ведуча. На початку ХХ століття з′явилися книжки гумору
українського письменника Микити Годованця. У 20-30 рр. це ім′я
було дуже відомим. А потім гуморист зник з літературного обрію на
десятки років. Тюрма, заслання… До творчої праці письменник
повернувся аж після смерті Сталіна.
Окрім власних оригінальних творів, М. Годованець створив чимало
переспівів творів римлянина Федра, грека Бабрія, італійця Леонардо да
Вінчі…
Так-так, саме Леонардо да Вінчі – одного з титанів епохи
Відродження. Увесь світ знає цю людину як геніального художника,
видатного дослідника і винахідника, скульптора і архітектора, анатома
і фізика, ботаніка і метеоролога, геолога і астронома, механіка і
математика… Але мало хто знає, що талановитий італієць був ще й
байкарем.
Леонардо да Вінчі використовував жанр байки, бо це зручна форма
для висловлювання філософських міркувань і власного ставлення до
людей та життєвих явищ.
І хоча байки Леонардо да Вінчі записані в зошитах здебільшого
схематично, іноді не закінчені і літературно не опрацьовані, проте
вони є для нас великою цінністю: у них – думки непересічної людини,
її мудрість. Послухаймо ці байки у викладі українського гумориста
Микити Годованця.
ЧитецьОсел на льоду
Осел не думав про біду:
Не знавши про зрадливість льоду,
Заснув спокійно на льоду;
Розтанув лід – він бух у воду.
- Чи бач, в яку біду попав!
Довірився, а він мене скупав.
* * *
202

203. Я співчуваю Ослюкові,-
Ступив був сам в той слід:
Довірився непевному дружкові,
А той пустив мене під лід.
Читець. Бритва
Пустуючи в кімнаті,
Зірвалась Бритва з рукояті:
- О щастя! Я блищу, як промені ясні!
Чи знов у рукоять вертатися мені?
Роботу чорну знов робити
І бороди колючі брити?
Ні! Ні! Сховаюся в куті,
Зазнаю щастя, спокою в житті!.. –
Та Бритві спокій виліз боком:
Іржа поїла, полиск зник…
Якось наткнулися на неї ненароком
І кинули в смітник.
* * *
Безділля дух, мов Бритву ту,
Іржею їсть талантів гостроту.
Читець. Виноград і підпори
Розкішний Виноград тримався на підпорах,
Бундючна слава йшла по долах і по горах,
Що кетяги його солодкі й запашні…
Гордуючи говорить:
- Підпори, кланяйтесь мені!
Щоб світ увесь дивився,
Як буйно я росту, як високо повився! –
Підпори з посміхом вклонились до землі,
Немов його так дуже шанували.
І кетяги, що зріли на гіллі,
З лозою разом впали.
Ведучий. Сміх лікує нервові стреси, продовжує наше життя. Відчуття
гумору допомагає долати труднощі і негаразди в нашому
проблематичному житті. Гумор – добрий сміх. Він перейнятий
приязню і людинолюбством. Жарти, дотепне слово часто впливають
на людей дужче, ніж будь-які повчання.
З приводу цього до вашої уваги міркування Євгена Дудара.
Читець. Слон і мухи
203

204. Вчені мухи зібралися на симпозіум. Тема симпозіуму: "До питання
про походження приказки "Не робіть з Мухи Слона".
Муха-доповідач з усією категоричністю заявила:
– Приказка "Не робіть з Мухи Слона" в корені своєму не відповідає
правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли
все навпаки. І приказка відповідно має звучати: "Не робіть із Слона
Муху".
– Слон, – заявила Муха-співдоповідач, – істота не варта уваги! По-
перше, він не може літати. По-друге, не вміє джуміти…
Наступна муха-оратор також поганила слона:
– Це істота неповоротка. Непристосована зовсім до життя…
– Колеги! – виступила найсерйозніша учена муха. – Що ми справді
робимо із Слона Муху? Що ми роздуваємо: Слон та Слон! Я не бачу
ніякого Слона. І вважаю, що ніякого Слона в природі ніколи не було і
нема!
Учасники симпозіуму радісно заджуміли. І справді, Слона вони не
бачили. Бо симпозіум проходив на його спині.
Ведучий. Не менш повчальні і життєві курйози. Ось кілька життєвих
курйозів.
Читець. Воли і коні
У Криворівню на Прикарпатті приїхали львівські дачники, щоб
побачити Коцюбинського. А він з Володимиром Гнатюком сидить на
веранді. Адвокат висловлює своє захоплення творчістю
Коцюбинського:
- А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад «Хіба ревуть
воли…»
- Я не про воли, а про коні писав.
- Не розумію. Коні ж не ревуть?..
- Ну, і що з того? Коні не винні.
ЧитецьНе те коло
Майстер проводить навчання з молодим робітником:
- Оце коло, воно має 180°.
- А нас у школі вчили, що коло має 360°,- зауважив молодий.
- Не перебивай, - сердито буркнув майстер, - у школі ви, напевно,
вивчали більше коло.
Читець Кращий лікар
Курочкін увійшов до кабінету лікаря. «І цей, мабуть, зараз стане
вимагати лікарняний… Стріляний вовк!» - уважно придивляючись до
пацієнта, відзначив про себе лікар і чомусь зітхнув.
204

205. «Молодо-зелено»,- в свою чергу, втупившись у лікаря запитливим
поглядом, відзначив Курочкін і важко зітхнув: «Що з нього
візьмеш?..»
- Нічого серйозного не знаходжу у вас, шановний,- сказав через кілька
хвилин після огляду лікар…- Трішки простудились – і все… Поп’єте
гаряченького, і все минеться…
…Щоб запросити на прийом наступного пацієнта, медсестра взяла
легенько Курочкіна під руку і, вже прощаючись, тихо мовила:
- Час - кращий лікар.
Курочкін вдячно кивнув їй і, нахилившись до самісінького вуха,
запитав пошепки:
- А в якому кабінеті він приймає?..
Читець Хімік і поет
Великий хімік Д.І.Менделєєв любив і розумів поезію, в юнацькі
роки сам писав вірші. Особливо поважав Тютчева. Лірику Блока, свого
зятя, сприймав дуже важко або ж зовсім не сприймав, проте хист
відчував:
- Одразу видно талант, але незрозуміло, що хоче сказати.
Читець Різниця
В одному товаристві виникла розмова про східні мови.
- А скажіть, будь ласка, професоре, чи велика різниця між арабською і
китайською мовами?
- Приблизно така, як між двома особами, яких ви зовсім не знаєте.
Читець Я з ним не знайомий
Один поет запрошував І.Нечуя-Левицького на зустріч Нового року.
- Голубе мій, - сказав Іван Семенович, - по-перше, я дуже рано лягаю
спати, а, по-друге, ні з яким Новим роком я особисто не знайомий і
тому зустрічати його не збираюся.
Ведучий. До гендерного питання в граматиці
Словник: гендер – соціальний поділ на жіноче і чоловіче, підставою
якого не обов’язково є статева приналежність; соціально-
психологічна, культурна жіноча та чоловіча ідентичність.
А ви як учений-філолог ніколи не замислювалися, чому
поляк – чоловік, а полька – танець,
в’єтнамець – чоловік, а в’єтнамки – взуття,
панамець – чоловік, а панамка – капелюх,
фін – чоловік, а фінка – ніж,
кореєць – чоловік, а корейка – м’ясо,
болгарин – чоловік, а болгарка – пилка,
китаєць – чоловік, а китайка – тканина,
американець – чоловік, а американка – гра на більярді,
205

206. іспанець – чоловік, а іспанка – грип,
румун – чоловік, а румунки – жіноче взуття.
Та я вам, колего, більше того скажу:
і шибеник – усе-таки чоловік, а шибениця – вона і в Африці шибениця,
тобто пристрій, де можна того нещасного чоловіка повісити…
Ведуча. Слово – зброя. Дуже обережно і мудро необхідно з ним
поводитись, бо інакше можна потрапити в халепу, як піп, якого
провчив гуцул.
Інсценізація членами драмгуртка
Якось один піп трохи підвипив у війта на хрестинах і почав
вихвалятися.
-Я в самому Римі п’ять років навчався. Не знайдеться у світі такого,
аби мене круг пальця обвів.
Почув таке кмітливий гуцул, що служив у війта, і вирішив провчити
хвалька. От другого дня пішов до попа.
-Тобі чого?.. – питає панотець.
-Прийшов я до вас ,паночку, проситися на службу.
- А що робити вмієш?..
-Що скажете, отче, те й робитиму,- показав гуцул здоровенні кулаки.-
Навіть зварити дещо можу.
-Е ні, для цього в мене є кухарка, а от до ціпа – добрий робітник
пригодився би. Молотити вмієш?..
-Чому не вміти? Вмію, отче.
-А яку тобі платню на рік положити?
-Я, прошу отця духовного, самітній, як палець, то мені багато і не
треба. Дасте на рік три корці пшениці. Та й, звичайно, будете мене, як
свого слугу, одягати й годувати.
Зрадів піп, що такому дужому і молодому наймитові треба так мало
платити, та й квапливо каже:
-У мене у всьому мусить порядок бути! Тож ходи, легіню, до покою,
покличемо паламаря й дяка і при свідках умову складемо, аби ти від
своїх слів потім не відмовився. Але, якщо ти будеш мені погано
робити, то я тебе прожену й зернини не дам.
-Як так – той так! Але коли й ви, отче, порушите умову, то віддасте
мені наперед усю платню за рік!
Так і записали.
Другого дня вранці піп вийшов на ганок – поглянути, як це новий
наймит орудує ціпом? Та ба! Щось не чути на току роботи. Панотець
послав наймичку розшукати лежня.
Метнулася наймичка в стодолу і через мить вистрибнула звідти
червона, як рак.
206

207. - Він… Він… Ой, не можу…
- Що ж він? – допитується піп.
- Та підіть – погляньте!..
Розсердився піп, подався до стодоли. Дивиться: сидить наймит на
свіжому сіні у чому мати народила, схрестив на грудях руки.
- Це так ти мені служиш, дармоїде? – затіпався у гніві панотець.
- А що ж мені робити? – спокійно відповідає наймит. - Я ж на вас,
панотче, від самого досвітку чекаю. А вас як нема , так і нема…
- Що ж ти плетеш, дурню?
- Ой, і коротка ж у вас пам'ять! Отче, ми ж домовилися при свідках, що
ви мене будете одягати й годувати. Забули? Ото я й жду, коли ви мене
одягати будете! Та й перекусити вже не вадило б!
Аж тепер зрозумів піп , що пошився в дурні, але було пізно.
Довелося попові-хвалькові відміряти хитрому гуцулові три мішки
зерна.
Ведучий. Дотепний гумор і дошкульна сатира належать до тих
духовних витворів, які ніколи і ніде не старіють.
Володимир Самійленко в час навчання на історико-філологічному
факультеті Київського університету одночасно серйозно займався
літературною справою. Поетична спадщина в Самійленка включає
ліричні і сатиричні вірші, переклади зарубіжної класики.
Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма
окремих поезій надають сатиричним творам виняткової виразності й
привабливості.
Філігранністю шляхетності, яскравим зразком нещадної політичної
сатири є поезія «Діяч»
Читець Діяч
Я працюю ввесь вік для народу
(Якщо маю вигоду).
Полягти я для його готовий
(На перині пуховій).
Я - підпора громадського ладу
(Поки маю я владу).
Людям силу даю тільки певним
(Небожатам і кревним).
Всіх караю лихих і нечистих
(Ворогів особистих).
Я митець на закони державні
(Переписую давні).
Для проектів меткі в мене руки
(Без помоги науки).
207

208. На війні ж я сміліший за Ґонту
(Тільки б далі від фронту...).
Ведуча. А зараз музична пауза. Звучить жартівлива народна пісня:
«Куди їдеш, Явтуше?»
Ведучий. Не позбавлене гумору і шкільне життя.
Не так легко було засвоювати ази письменства у 17 ст. Як
дізнаємося із збірника «Юности честное зерцало или показание к
житейському обхождению», которое печаталось повелением Царского
Величества в Санкт-Петербурге лета Господня 1717 февраля 4 дня…
Учневі необхідно вивчити алфавіт, що мав 41 букву і знаки
Аз, буки, веди, глаголь, добро,.. мыслите, слово,.. дита, ижица… тощо.
Слози (склади) двописменные из согласных начинаїм: 240
ба, ва, га, бу, ву, гу, бю, вю, гю…
Слози (склади) триписьменны: - 397
бла, вла, гла,.. тла, цла,.. тощо
Ці муки навчання не пройшли повз увагу гумористів.
Розумів силу влучного слова і талановитий поет того часу Петро
Гулак-Артемовський (1790-1865). Тому актуальні і для нашого часу
питання байкар вміло розкривав у своїх творах.
Послухайте байку Петра Гулака-Артемовського
Читець Батько та син
«Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! –
Так панотець казав своїй дитині:-
Шануйсь, бо , далебі, колись
Тму, мну, здо, тло – спишу на спині!»
Хведько не вчивсь – і скуштував
Березової кашки,
Та вп′ять не вчивсь і пустував –
Побив шибки і пляшки;
І, щоб не скуштувати од батька різочок,
Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток,
Аж батько за чуб – хіп! – і, не знайшовши різки,
Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..
Тоді Хведько скрізь слізки
Так батькові сказав:
«Коли було б знаття, Що гаспидська дрючина
Так дуже дошкуля, то , песька я дитина,
Коли б я так робив;
Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»
Мораль сеї байки не складна:
Учись, дитино, будеш без дрючка!
208

209. Ведуча. А сьогодні
Група читців-декламаторів
* - Петрику! Я дав написати твір про молоко на дві сторінки. Чому ти
написав лише на одній?
- Бо я написав про згущене молоко…
* - Як ти думаєш, Петрику, чому вранці на землі з’являється роса?
- Бо наша планета так швидко обертається, що аж пітніє…
- Чому ж тоді на Північному й Південному полюсах – вічна мерзлота?
- А це щоби земна вісь не перегрілася…
* - Скажи мені, Петрику, якого роду іменник «принцип»?
- Чоловічого.
- Чудово. А чи має цей іменник жіночий рід?
- Так, має.
- Он як? То назви ж нам його.
- Принцеса!
* - Петрику, розкажи нам, що таке вітер?
- Це повітря, яке вічно кудись поспішає…
Ведучий. Людські слабкості, побутові негаразди, відхилення від
здорового глузду, вади характеру супроводжуються сміхом, що мають
багато нюансів – від доброзичливої жартівливої усмішки до
засудження вчинку.
Група читців-декламаторів
В світі предметів
- Шановні сходи. Скажіть, як ви ставитесь до драбини?
- Так само, як товста людина до худої. Та це не головне. По мені
люди сходять, а по драбині лізуть.
Все можливе
- Бабцю, а хіба гроші гавкають?
- З чого ти взяла, внученько?
- Я чула¸ як тато казав, що його зарплата гавкнула вже.
І сміх і гріх
Господар:
- Вам грибочків покласти?
Гість:
- Ні, дякую. Я гриби тільки збирати люблю.
Господар:
- Як бажаєте. Можу й по підлозі розкидати.
Ведуча. Наш національний гумор, якщо відверто сказати, відрізнявся
й відрізняється від гумору інших народів доброзичливістю, щирістю.
Українцям більше притаманна усмішка, що виражає схильність до
209

210. доброго сміху, а не насмішка, що відбиває глузування, іронічне
ставлення до когось.
Що стосується сатири, то вона, як і гумор, теж… лікує, але
хірургічними методами. Гумор – терапевтичними… Що краще? Це як
кому. Головне, як радив Гіппократ – «не нашкодь!»
Гумор – дуже делікатна штука: недобереш – погано, перебереш –
ще гірше. Треба, щоб було «саме враз».
Приємно, що цього неписаного закону українські гумористи
скрупульозно дотримувалися у своїй творчості завжди. Це і є
запорукою успіху.
«Не втрачайте почуття гумору. Гумор для людини – все одно, що
аромат для троянди,» - наголосив у свій час Дж.Голсуорсі. Хай сміх не
покидає вас, а слова мудрого Івана Франка хай завжди будуть вашими
супутниками:
Ведучі разом. Усміхніться зі своїх прикрощів –
Гіркота їхня щезне.
Усміхніться до свого супротивника –
Щезне його злість.
Усміхніться зі своєї злості - не буде її.
Шпільчак Марія Василівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Свято матері
Мета проведення заходу:
 виховувати кращі людські цінності: любов і повагу до батьків,
родинних традицій;
 популяризувати різні за жанром і тематикою
твори української культури;
 сприяти духовному зростанню учнівської молоді;
 виховувати любов до рідної культури,
 розвивати творчу уяву, фантазію, мислення;
 формувати естетичний смак школярів.
210

211. Звучить мелодія
Є в світі хтось такий єдиний,
Хтось такий коханий, дорогий,
Що усім, усім є для дитини,
Що без нього був би світ пустий.
Є в світі хтось, мов ангел ясний,
З ніжним серцем, поглядом святим,
Опікун ласкавий і прекрасний,
І порадник з серцем золотим.
Є у світі і друг найкращий , вірний,
Що життя б не пожалів для нас,
Що всю працю, труд весь непомірний,
Він жертвує нам у кожний час.
Це кохана рідна наша мати.
Ангел наш, і приятель, і друг,
Що вчить нас жити, працювати і кохати,
Поважати рідну хату і родинний круг.
І сьогоднішнє свято для вас – наших дорогих, наших
любих, наших добрих і найчарівніших матусь, які сьогодні є гостями.
Для вас, дорогі мами, звучить пісня „Зелене жито!”
Мама!
Найдорожче слово в світі!
Де б не був ти
Щоб ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить
Ніжним серцем відданим тобі.
В дні сумні
Та в дні на щастя щедрі
Мама буде у житті твоїм.
То ж живи, як мама,
Щиро й чесно,
І, як мама, лиш добро твори!
Вірш, який ви прослухали у виконанні - є одним із тисяч і
тисяч віршів, присвячених поетами Матерям.
Найніжніші, найсокровенніші, найкращі слова ми бережемо в
своїй душі для мами.
Немає любові, сильніше материнської, немає ніжності,
ніжнішої ласки і клопотів материнських, немає тривоги, тривожнішої
безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Людство існує
тільки тому, що існує материнська любов.
211

212. Хай пісня, яка зараз прозвучить у виконанні наших тріо
бандуристів буде вам подякою за вашу любов.
Маєш маму – шануй її свято!..
Богу Сину на вічнім путі.
Бог Отець на землі вибрав матір –
Як же, сину, без мами в житті?
Маєш маму – тепло її хати
Перейме щемні болі твої.
Будь щасливим, щоб горя не знати,
Бо те горе – на долю її.
Вік матусі продовжити хочеш,
Ощасливити далеч життя –
Так живи, щоб не мусили очі
Слізно в мами просить каяття!
У мами захист, оборона
У кожну мить: і вдень, і вніч,
У горі поцілунок мами
Осушить сльози з твоїх вік.
Під поглядом її зробив ти
Свій перший крок на шлях життя,
Коли ж тебе шал юний тягне –
При тобі матінка твоя.
І жертв немає завеликих,
Щоб рятувати, зберегти,
Вона для тебе все жертвує –
Її ж дитина ти!
І серце матері незмінне,
Його часу не знищить зуб
Для матері ти все дитина,
Нехай і сивий в тебе чуб.
Наступну пісню для вас виконають
________________________________________
„Снилось мені ясне сонце ...”
Шанування Матері – один з найсвятіших, обов’язків людини і
неоплатних боргів дітей. Вона нас зростила, виховала і навчила добра,
леліяла, любила. І як же не відплатити їй пошаною, любов’ю, ласкою і
допомогою
Для вас, дорогі мами, танець наших дівчат.
Коли м’який, ласкавий, тихий вечір лягає спати у траву шовкову,
Сон ніжний землю обійма за плечі – тоді ми чуєм неньки колискову.
212

213. Сьогодні ви почуєте наші мами у виконанні наших хлопців:
______________
Від матері, неначе від природи,
Від матері, неначе від землі,
Ми дістаєм у вічний спадок вроду
І радощі, великі і малі.
Коли ж нас виганяє чорна днина
В далекі мандри, у чужі світи,
За нею йде життя її зернина
І промінь молодої теплоти.
А як з дороги скрутиш ненароком,
Заблудили часом на своїм путі –
Її любов всесильна і глибока, -
Виводить нас на стежки некруті.
Не раз в житті спіткнешся мимоволі
Та вибачиш утомленим ногам.
Лише забуті материнські болі
Ніхто не в силі вибачити нам.
Любі матусі, пробачте нам за ті клопоти, турботи і болі, які ми
вам приносимо. Хай звеселить вас наступний номер нашої програми
гумореска Пушкаря.
Можна у світі чимало зробити.
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати.
Гору найвищу штурмом узяти.
Можна пройти крізь пустелі і хащі.
Тільки без мами не можна нізащо.
Бо найдорожче стоїть за словами,
В світі все починається з мами.
Пісня „Прийди, прийди, весна красна”.
За всі тії скарби,
Що дала нам мати,
Прийшли ми всі нині
Її вшанувати.
За всю важку працю,
За всі її труди,
Бодай одна днина
Хай їй святом буде.
Святкового настрою вам, дорогі мами, ми надіємось,
додасть пісня „Ой на горі два дубки” .
Одна Батьківщина і двох не буває,
213

214. Місця, де родилися, завжди святі,
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть,
У рідному краї і небо безкрає
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє земля назавжди.
- Друзі, не скупіться на теплі слова,
У світі так мало тепла,
Лиш від рідної хати
Та від лагідних рук мами і тата,
- Коли зміцніють крила, щоб літати,
Не забувай про рідних маму й тата,
Та встигни добре слово їм сказати,
Допоки ти живеш у рідній хаті.
Люблю тебе, матусенько Єдина,
Любов’ю щирою, як любить лиш дитина.
І Господа щоденно я молю,
Щоб зберігав матусеньку мою.
Люблю тебе, хоч може, люба ненько.
Непослухом раню твоє серденько.
Що вражене, до болю давить груди,
Прости мені, Матусенько, прости.
- Непослухом раню твоє серденько – ці слова може сказати
будь-яка дитина, але кожна щиро просить вибачення.
Сьогоднішнє свято, любі мами, ми підготували для вас, щоб
подарувати вам хоч кілька хвилин радості, щоб ви знали і
пам’ятали, що ми вас дуже і дуже любимо, хоч не завжди вам
про це кажемо, а ще поважаємо і цінуємо, і щонайменше
хочемо вас засмучувати.
o Для вас звучить пісня у виконанні _________
o Наступна пісня вже вам знайома, але тільки музикою, а
от слова ви почуєте зараз.________
o Про що ще можуть думати школярі, як не про школу,
як не про навчання. Для вас співають:_________
Земля дочекалася і рясту, і сонця, і світу,
І доти всі діти живуть по світах молодими,
214

215. Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Допоки чекають, допоки живі матері.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Прийдуть і скажуть: „Нам двері, матусю, втворіть”.
Лишень аби мати на білому світі була.
А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати старенька стоїть на високім порозі
Та й думає мати: як маються діти її
Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Матері Божій,
Матері земній,
Матері Україні
Присвячується
Воістину небесна і земна
Заквітчана і терном, і барвінком,
Свята і грішна, рідна, чарівна,
Повіки будь,
Повіки слався, жінко.
Це ти мені явила білий світ.
Це ти мене від лиха закривала:
І в повоєнній холоднечі літ
Згортаючи, мене ти зігрівала.
Це ти мені вогнем нуртуєш кров,
Що стукотить, кипить і не вгаває.
Земля, Вітчизна, доля і любов —
Усе святе жіноче ім 'я має.
Якби не ти, земля моя єдина
Зневірилась би в щирості в слові,
Бо вже давно тримається вона
Не на квітах, а на твоїй любові.
Цвіти мені, калино, край неба.
Все людяне, що в серці я зберіг,
Від тебе.
І для тебе.
І про тебе.
Лиш ти, єдина, гідна молитов,
Всього життя немеркнуча сторінка.
215

216. (О. Головко «Ода жінці»)
Поклін тобі,
О Божа Мати,
Поклін і честь І
Тобі віддати...
До стоп Твоїх
Всі припадаєм.
Поглянь на нас,
Тебе благаєм,
Поглянь і благослови
Благослови нас,
Нашу родину,
І Землю нашу,
Неньку єдину,
І сонцем ясним
Світи нам, Мати,
І щастя, долі дай
Нам діждати.
До матері на вічний голос.
Зігрітий серцем і добром.
Хай наливається, мов колос,
Ласкавим сонцем і зерном,
Щоб, наче промінь за вікном,
Веселку зміг подарувати, —
І знову усміхнеться мати.
Душі найкращі поривання
Несем, як сповідь, матерям.
І смуток наш; і сподівання —
Все довіряємо серцем
І зморшкам рідного лиця,
Що певне, все життя ввібрали,
Що нас в негоду зігрівали.
(М. Сингаївський «До матері мій голос»)
1-й учень.
Матусю, мамо, люба наша ненько.
Тобі на свято квіти ми несем...
Ти наше сонце, матінко рідненька
Ти над усе для нас, ти над усе!
2-й учень.
Мамо! Немає милішого слова
216

217. Ти ж бо життя і творіння основа,
Пензель, перо надихались тобою
Вічна ти в пісні — з болем, любов 'ю.
3-й учень.
Матінко моя єдина!
Ти для мене цілий світ.
І хоч я мала дитина,
Хоч мені лиш кілька літ,
Та тебе, матусе мила,
Я Кохаю над життя.
І бажаю: будь щаслива,
Наче квітка весняна.
4-й учень.
А матері! Це ж ви нам, ви вручали
Замріяну і ніжну віть...
Навчали з піснями по землі ходить!
Чесними очима
У майбуття зорить!
5-й учень.
О мамо! Мелодіями молодієм...
Надійно торкатись твого плеча,
Вже скільки ти вдіяла...
Стільки ще вдієш!
Ти гідна пісень
І пісні звучать!
Скільки б не судилося страждати,
Я благословлятиму завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
День, коли мої маленькі губи'.
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми!-
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!
Глянь на них — немов на пергаменті,
Встане повість нелегких років...
217

218. З чим зрівняти вас, рученьки мамині,
Де знайти найпісенніших слів?
Не були вони під манікюрами,
Замість перснів — сліди мозолів,
Пахнуть полем, весняними бурями,
І настоєм п 'янких чебреців.
Сині жилки на них, наче промені,
Що від серця вразливого йдуть.
Руки ці дарували добро мені,
І в життєву виводили путь.
Як лежав я, осколками вражений,
До очей підкрадалася мла,
Нахилялися рученьки мамині
До мого огневого чола.
Загорілі під сонцем і стужею,
Вмиті росами рідних долин,
Я люблю оці руки натруджені
І цілую як вірний твій син.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Чуєте?Хто там? З дороги!
Мати іде молода,
Сонячні очі вологі,
Горда і рівна хода.
Гляньте, яка величава,
Скільки надії в очах —
Сина, як щастя, як славу,
В люди несе на руках.
Ні, їй немає зупинку,
їй поступається все.
Знайте, майбутню людину
Радісно мати несе.
Скільки у серці любові!
6-й учень.
В щасливі і тяжкі години —
Куди б нам не стелився шлях —
Не гасне колискова мами
218

219. У людських вдячних серцях.
(Виконується пісня «Мамина коса»).
7-й учень.
Рідна мамо у добра ти моя ненька!
Мамо, мамо, вишенька біленька.
Чуєш, мамо, горлиця мені знову
Нагадала давню пісню колискову.
8-й учень.
Мамо, мамо! Горлиця, як ти сива
Проліта крізь літа,
Давнім спомином щаслива,
Чуєш, мамо! Вільного нема дива
За пісні, що ти дала, як папороть цвіла.
(Виконується пісня «Чорнобривці»).
Рущак Наталія Олександрівна,
методист ІМЦ Департаменту освіти та науки,
учитель української мови та літератури ЗШ № 13
Сценарій вечора-зустрічі з письменником Прикарпаття Василем
Бабієм
«Рецепт життєвої енергії від Василя Бабія»
Опришків давніх славний лицар,
Завжди на варті він стоїть.
Хоч народився в Серафинцях,
В Богородчанах любить жить.
Працює, як на батарейках,
Що звуться «Турбодюрасел»,
І мчить, як поїзд, він по рейках –
Ось вам такий простий рецепт.
Н.Рущак
Мета проведення заходу:
 виховувати дух національно
свідомого українця, громадянина своєї держави;
219

220.  популяризувати різні за жанром і
тематикою твори прикарпатського письменника Василя Бабія;
 сприяти духовному зростанню
учнівської молоді;
 виховувати любов до рідної історії,
культури,
 розвивати творчу уяву, фантазію,
мислення;
 формувати естетичний смак
школярів;
 підвищити мотивацію читання
літературних творів.
Слово вчителя.
Живе в Богородчанах книжник Василь Бабій, родом із славних
Серафинців на Городенківщині (колишня назва – Ямгорів). А славні
вони тим, що село дало світові близько десятьох прозаїків,
мемуаристів, краєзнавців, поетів, понад десяток кандидатів та докторів
наук. Серед них Степан Шухевич, письменник, адвокат, вуйко Романа
Шухевича, віце-президент ЗУНР Лев Бачинський. У Серафинцях
побували Василь Стефаник та Іван Франко. Перша згадка про рідне
село Василя Бабія – 1500 рік, а в 1621 році село спалили татари. На
території Серафинців виявлено поселення трипільської культури.
Батьки пана Василя – хлібороби, і діди ними були, один був війтом.
Навчаючись у сільській школі, Василь багато читав, навіть у полі,
коли пас худобу, на печі, під партою під час уроку. Знав на відмінно
літературу, історію, географію. Перші літературні спроби припадають
на шкільні роки.
Навчався письменник в Івано-Франківському педінституті ім.Василя
Стефаника на історичному факультеті.
Перша публікація, історичний етюд, датована 13 січня 1976 року в
обласній газеті «Комсомольський прапор».
Першу гумореску опубліковано в березні 1976 року (гумореска
«Лотерейний білет» в районній газеті «Нове життя»).
Під час навчання Василь одружився і переїхав на проживання в
Богородчани, де з 1975 року проживає з родиною. Працює
директором Хмелівської школи І-ІІ ступенів Богородчанського
району, крім того, є краєзнавцем (учнем академіка Володимира
Грабовецького), істориком, письменником, гумористом, драматургом.
Також пан Василь є членом Національної Спілки письменників
220

221. України. А ще має захоплення, якому не зраджує понад 50 літ. Та про
це ви дізнаєтесь пізніше.
Танець учнів.
Учениця читає напам΄ять гумореску «Монолог шкільної
прибиральниці».
Учениця. У доробку письменника Василя Бабія більш як 120 книжок,
книжечок, брошур, брошурок різного жанру: гумору і сатири,
новелістики, драматургії, публіцистики, есеїстики. Автор не припиняє
на тому свої творчі надбання. Літературознавці зазначають, що важко
встигнути за Василем Бабієм, а ще важче – прочитати все написане
ним. А ще пан Василь відчайдушно популяризує національну історію,
літературно натякає на історичні факти.
Учениця. У творах Василя Бабія на історичну тематику
переплітаються між собою історичний факт, літературна вигадка,
екскурсія. Митець іде свідомо на вторинне популяризаторство, щоб
повернути читача до першотворів.
Василь Бабій пише про князів Ростиславовичів, про доньок Ярослава
Мудрого, що «повискакували» заміж за найкрутіших королів і
правили європейськими державами, і про сімейне життя
давньоруських князів: Володимира Великого, Володимира Мономаха,
княгиню Ольгу.
Учениця. Уважний читач раптом спогадає, Володимир – це ж рідний
брат княжни Янки і зведений брат Євпраксії. Тобто він син князя
Всеволода, а значить, онук Ярослава Мудрого, якого вже і двійочники
зі стажем мали б пам΄ятати. Сей князь княжив на початках у
Переяславі, аж поки в Києві не сталося повстання в годину смерті
великого князя Святополка і мудрі київські мужі не запросили
Володимира-Василя на київський престол, який він після деяких
вагань погодився посісти.
Учениця. Та полишімо на інший випадок політичну історію, бо нас
цікавить сімейне життя князів, а не їх героїчні звитяги во славу Русі.
…Юний князь Володимир вперше одружився з Гітою або Гідою.
Трапилося це ще в 1070 році, і прожили вони в шлюбі 27 років.
Учениця. Коли Володимир став мужем Гіти, йому було 17 років. Він
був сином переяславського князя, і ніхто не міг тоді передбачити, що
надалі з його іменем буде пов΄язаний розквіт Київської Русі.
Учениця. Гіта не прогадала, ставши руською княгинею. Чоловік
виявився гідним англійської дружини, а вона сама, швидко освоївшись
з місцевими звичаями і традиціями, відчула себе твердою і здатною
маніпулювати двірцевими інтригами. Князівський двір став
221

222. пристанищем для її співвітчизників, які підтримували англосаксонську
династію, а також для численних книжників, митців і купців.
Учениця. Історичну тематику продовжують такі твори пана Василя ,
як: оповідання «Помста опришків» про напад загону Олекси Довбуша
на Богородчани, «Станіславівська фортеця», що складається з трьох
історичних повістин („Д'Артаньян у Станіславові”, „Оборона
фортеці”, „Вавилон на двох Бистрицях”); пошукова повістина „Диво
маестро Пінзеля” і ще одна повістинка — „Парк мамонтового
періоду”, присвячена 100-річчю знахідки мамонтової туші біля села
Старуні (нині Богородчанський район).
Учень. Василь Бабій пишеспогади про воїнів УПА „Вони боролися
за Україну", «Іржання коня в Чорному лісі» (видано до ювілею
Станиславова), «Герої і зрадники». Однією з останніх є книжка
«Планета на ім’я Бандера», написана до 100-річчя від дня народження
провідника ОУН, теоретика, організатора і символу безкомпромісної
боротьби українців за власну державність у 30-50 роках XX століття.
Слово вчителя. Івано-Франківський літературознавець Євген Баран
зауважує, що Василь Бабій нагадує того козака, що вартує у степу й
видивляється, чи не йде ворог, щоб мати змогу вчасно попередити
своїх.
Учень читає уривок з оповідання «Помста опришків».
Опришок, він, як вітер. Звіявся і пішов гуляти нині тут, завтра там,
лишень свист за ним. Направду сказати, я й сам давно намірився
потрясти богородчанських богачиків. Ми вже хлопці, як той казав,
биті. Скільки зміряв крутих доріг через гори: на Волощину,
Мадярщину, Покуття і знов на Гуцульщину й Бойківщину. Втомився,
страшно втомився цими важкими безкінечними плаями і цим
напівциганським життям. Що ж, сам вибрав свою долю, а може, доля
мене? Все одно, важко на серці.
Учениця. Краєзнавство посідає чільне місце у творчості Василя Бабія.
Він настільки уподобав собі Богородчани, що написав кілька
історичних оповідань для дітей і підлітків, об΄єднуючи їх у збірку
оповідань «…І назвав Богородчанами»; краєзнавчий нарис
«Богородчани – містечко давнє». Про рідне село написав твори
«Серафинці», «Серафинці 5 віків» (нагороджений районною премією
ім. Леся Мартовича).
Учениця. Заслуговують на увагу маленькі повісті Василя Бабія про
кохання двох великих українських письменників – Богдана Лепкого
(«Заборонене кохання») та Василя Стефаника («Інший Стефаник»,
«Частка його серця», «Друга любов», «Біла любов»), а також
історична трагедія часів Галицького князівства «Спалена за любов».
222

223. Учень. Що є любов? Вона може отруїти закоханому життя і його
вилікувати, надати сил і наснаги на великі діла. То є воістину
божественне почуття, найвище втілення змісту слів «Бог є любов». То
вогонь і ніжність, безсоння і марення образом кохання, надзвичайне
просвітлення розуму і повне безумство. Але й страждання, хвороба,
від якої боїшся вилікуватися. І бажання, всеперемагаюче бажання
взаємної любові, як божого дару, що робить щасливим.
Інсценізація уривка із лірико-трагічної драми «Біла любов» (про
кохання Василя Стефаника до Євгенії Бачинської).
Євгенія. Василю, розкажіть та про гімназію щось.
Василь. Та хіба Левко нічого не розказує?
Євгенія. Левко про своє оповідає, а ви про своє оповіжте.
Василь. Знаєте, світ такий сумний, життя таке нелегке, то коли хто
годен сміятися, а ще людей веселити, то, певно, йому від Бога той
веселий дар.
Євгенія. А скажіть, Василю, ви про мене думаєте, ну, згадуєте хоч
колись не колись?
Василь. Гм…я не сподівався від вас такого запитання. Скоріше я би
мав запитати: чи ви мене забули, чи згадуєте?
Євгенія. Я чекала цього запитання від вас, але…
Василь. Але…Я туман вісімнадцятий, правда? (легко сміється). Та я
не раз згадую біляву панну, таку знаєте, Геню, білокосу панянку з
Серафинців.
Євгенія. А я також собі не раз сиджу і згадую гарного хлопця із
Русова.
Євгенія. А що це ми на «ви» та й на «ви»? Хіба ми такі старі?
Василь. Я сам про це думав.
Василь. А як ти про мене думаєш?
Євгенія. Файно. Знаєш, як про весну, як про щось таке, ну, може, як
про золоту осінь так з тривогою, бо ти, як осінь, минеш, а мені
залишиться зима.
Василь. Але я прийду.
Євгенія. Тоді до мене повертається весна.
Слово вчителя.
Ароматом зів΄ялого листя віє від радіоп΄єси Василя Бабія про
кохання ще одного українського письменника Івана Франка до
станіславської княгині Юзефи Дзвонковської.
Інсценізація уривка із п΄єси на одну дію «Станіславська
княгиня».
223

224. Франко. Вітаю панну Юзефу (галантно цілує їй руку). Я трохи
спізнився, зовсім не набагато, хоч дуже квапився.
Юзефа. Дрібниця. Я дуже рада вас бачити.
Франко. Ваші слова – сама щирість, а мені велика приємність. Краса
ваша небачена.
Юзефа. Так, правда? Ні, ні, не треба. Краса – це моя кара, вона не дає
мені щастя…
Франко. Але чому? Ви така молода, така квітуча…
Юзефа. Хіба квіти живуть так довго?
Франко. Ви говорите загадками і лякаєте мене.
Юзефа. Це життя несправедливе.
Франко. Але ви можете зробити когось дуже щасливим…
Юзефа. Ви такий розумний. А життя і є загадка.
Слово вчителя.
Загадкою для нас є життєва енергія Василя Бабія, така дивовижна
легкість авторського письма. Письменник Василь Карп΄юк дивується і
пише статті про Василя Бабія, зарядженого довговічними батарейками
«Дюрасел». Завзятість і працездатність пана Василя захоплює. Все він
робить з такою одержимою любов΄ю до книги, яка сьогодні є майже
легендою. Тому зверніть увагу на книгу пригодницького жанру
«Чудовисько карпатського озера».
Учень презентує прочитану напередодні книгу.
Слово вчителя.
Оскільки за фахом Василь Іванович педагог, то йому дуже близька
шкільна тематика. Письменник поєднує шкільне життя із гумором.
Тому такі твори подобаються дітям, та й дорослим також. Адже
сказано: світ уцілів, бо сміявся. А ми скажемо: Україна уціліє, коли
сміятиметься. Тож смійтесь на здоров΄я із майстром розмовного жанру
Ігорем Чепілем, лауреатом прикарпатського фестивалю гумору і
сатири, лауреатом Всеукраїнського фестивалю-конкурсу національно-
патріотичної пісні і поезії «Воля-97», до речі, випускником нашої
школи.
Ігор Чепіль читає гумореску «Мені тринадцятий минало».
Учениця. Як ми помітили, творчість сьогоднішнього гостя,
прикарпатського письменника, драматурга, педагога, громадського
діяча Василя Бабія є настільки різноплановою, що можна читати і
захоплюватись, інсценувати і сміятися. Саме за свої творчі здобутки
митець нагороджений багатьма почесними літературними преміями:
газети «Робітнича газета», «Веселі вісті», «Час/Тайм», «День»,
журналу «Дзвіночок». Лауреат районної премії ім. М.Яцківа, обласних
премій ім. М. Підгір'янки, І. Вагилевича, В.Стефаника (2009 р.),
224

225. районною літературно-мистецькою премією Городенківщини за 2011
рік ім.Леся Мартовича. Лауреат всеукраїнського конкурсу гумористів
у радіопередачі «Від суботи до суботи», Ліги українських меценатів,
ім.О.Гірника, ім.Ю.Шкрумеляка. Обирався пан Василь депутатом
районної та обласної рад.
Слово вчителя.
Та не сказали ми сьогодні про захоплення пана Василя, якому не
зраджує він понад 50 років. Викликають подив і схвалення такі слова
письменника: «Грали ми часто. І вдома, і в полі, коли пастушили, та й
у школі на перервах. Уже за шістдесят, а й досі граю у футбол з
дітлахами. Вже як директор сільської школи зі своїми учнями. Вже
давно не грає у футбол молодший за мене вчитель фізики, ще
молодший вчитель географії, молоді вчителі (по 25-30 років)
математики і трудового навчання… А я наче заворожений ганяю і
ганяю м’яч… І все це без вигоди, заради здоров’я і від великої любові
до цієї чудової гри».
Учень. А ця любов виливається у рядки, куплети, сторінки і книжки.
Таких збірок на даний час є 12. Вони різні: гумор, есеїстика,
хронологічно-літописні дослідження і т.д. Тиражі їхні, як правило
незначні – кілька сотень примірників. Найчисельнішим з-поміж решти
було видання, яке налічувало 1200 примірників. Це книга «Андрій
Шевченко: перші вершини». Це було чи не перша публікація в
Україні про Андрія. Особливе місце на книжковій полиці Василя
Бабія займає книжка «Серафинський футбол» та збірочка про
футболіста Ігоря Ощипка, що також родом із Серафинців (книжка
«Футбольна планида Ігоря Ощипка»).
Учень. Цікавою є футбольна повістина «Чемпіонат світу у
Захлюпанцях». Ця гумористична річ невелика за обсягом. А ще
«Футбольне весілля», «Майка Пеле», книжки «Богородчанський
футбол», «20 футбольних літ», «І удача на додачу», «85 футбольних
літ», футбольні анекдоти, футболески, футболізми тощо. Такі
авторські неологізми свідчать про неординарність світосприйняття,
глибоке дослідження та осмислення подій, які відбуваються навколо,
про невичерпну енергію,яка допомагає творити, писати, грати у
футбол. Для Василя Бабія футбол – чари на усе життя. За
тернопільським письменником Петром Сорокою пан Василь не боїться
повторити:«Люблю дві речі в житті –футбол і літературу. Може
люблю ще десь і щось, але це – особливо!». Ми зараз зможемо
побачити пана Василя на футбольному полі і оцінити його як гравця.
(Відеокліп «Репортаж із сільського стадіону»).
225

226. Слово вчителя. До слова запрошується письменник, гуморист,
педагог, громадський діяч, краєзнавець, футболіст Василь Бабій.
Слово Василя Бабія.
Привітання Василя Бабія.
Козак Оксана Олександрівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Родинне свято
«Ой роде наш красний, роде наш прекрасний»
Мета проведення заходу:
 виховувати дух національно свідомого українця, громадянина
своєї держави;
 популяризувати різні за жанром і тематикою
твори української культурної спадщини;
 сприяти духовному зростанню учнівської молоді;
 виховувати любов до рідної історії, культури,
 розвивати творчу уяву, фантазію, мислення;
 формувати естетичний смак школярів;
 виховувати почуття гордості за свою національну належність.
Ведуча 1. (з короваєм на рушнику)
О цей духмяний коровай!
Щоб завжди він був для вас
Людським теплом і миром.
( Учениця кладе на стіл коровай на рушнику)
Ведуча 2. Якщо в нашій милозвучній українській мові існують такі
ніжні і святі слова, як мама, син, донька, це означає, що життя не
стоїть на місці, життя продовжується. А початок нового життя йде від
мами.
Від тебе все:
І хліб, і весни перший цвіт,
І срібний обрій, і криниця чиста,
І серця жар, і мрій стрімкий політ,
І за селом стежина серед жита.
Ведуча 1. Дійсно, все починається від мами, її пісні, доброї казки,
ніжної колискової. Лагідний материнський наспів засіває дитячу душу
любов'ю до людей, до природи, до усього живого. Під спів неньчиної
пісні виростають поети і композитори, хлібороби і захисники рідної
226

227. землі, філософи та мудреці, і прості люди. А якби не було маминої
пісні, яким би убогим було наше життя!
Учень.
Дні дитинства наче плин води,
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна згадок,
Пам'ять зостається назавжди.
Пісня «Чорнобривці»
Учень.
А без пісні не буває сонця,
А без пісні не буває цвіту,
Хто забуде материнську пісню,
Той сліпим блукатиме по світу.
Хто забуде материнську пісню,
Той сліпим залишиться навіки.
Учень.
Мамині руки – щедрі, робочі –
Втоми не знають з ранку до ночі.
Вранці, коли ще усі спочивають,
Сонце, напевно, вони піднімають.
Мамині руки – ніжні і милі –
Воду ранкову з криниці носили.
Діти плескались, діти вмивались,
Сонцю і матері щиро всміхались.
Учень.
Хто розкаже мені казку,
Хто щедріший всіх на ласку?
Ти, матусю наймиліша!
В цілім світі найрідніша!
Хто нас ніжить і голубить,
Пестить, гладить ніжно й любо ,
Пригортає до серденька?
Ти, моя найкраща ненько!
Учень.
Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку.
Спасибі вам, мамо, за вічну любов
І щедру, незміряну ласку.
Схилялось над ліжком привітне чоло,
Дрімали натомлені очі.
Спасибі вам, мамо, за ваше тепло
227

228. І довгі недоспані ночі.
Ховали тривогу в собі й гіркоту,
До мене всміхалися радо.
Спасибі вам, мамо, за всю доброту
І пісню, залишену в спадок.
Учень. Щасливі ми, що народилися й живемо на чудовій, багатій
землі – у славній Україні. Тут жили ще наші прадіди. Тут корінь роду
українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій, які
ми сьогодні відроджуємо.
Ведуча 1. Рідна земля, батьківська оселя…Де б не жила людина, в
яких би краях не була, а думками і серцем завжди лине до хати, в якій
народилася і виросла. Туди, де сказала свої перші слова, де зробила
перші кроки.
Учень.
Ти стоїш, небагата й непишна,
Виглядаючи з саду в луг.
Рясний цвіт обтрусили вишні
На солом’яний капелюх.
Ти приймала і щастя, і лихо,
Поважала мій труд і піт.
Із-під сірої теплої стріхи
Ти дивилася жадібно в світ.
Відчиняла ти лагідно двері
Для нового життя і добра.
Друзів кликала до вечері,
Рідна хато, моя сестра,-
писав Василь Симоненко.
Ведуча 2. Батькова хата… Вона увібрала в себе радощі і смуток,
злагоди і клопоти, у ній завжди пахне свіжим, теплим молоком і
духмяними паляницями… І, звичайно, дзвенить веселий дитячий сміх,
і лине українська народна пісня. Рідна хата є символом добра і надії, її
незгасимий вогник світиться теплом маминої любові, вірою в доброту,
високу людяність, вічне сподівання на чисте небо над нами. Жодна
хата не обходиться без рушників на стіні. Давній наш український
звичай. Не було, напевно, хати, котру не прибирали б рушниками.
Хлібом і сіллю на рушнику зустрічали дорогих гостей, виряджали у
далеку дорогу, з рушником батьки благословляють молодих на спільне
сімейне життя.
Рідна мати моя,
Ти ночей не доспала.
І рушник вишиваний
228

229. На щастя, на долю дала,- співається в пісні.
Пісня «Рідна мати моя»
(Тримаючи за обидва краї рушник)
Учень. Рушник… Він пройшов віки, він і тепер є символом чистоти
почуттів, безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє
душею.
Учень. Рушник… Він щедро простягнутий близьким і далеким гостям,
друзям. Хай символ цей буде у вашій добрій оселі, як ознака великої
любові й незрадливості своїй рідній Україні.
Ведуча 1. Майже у всіх народів є улюблені рослини - символи. У
Канаді - клен, а у нас – верба й калина. В народі кажуть: «Без верби і
калини нема України». Посаджена гілка верби, як і кущ калини, була в
родині для всіх оберегом. У легендах, піснях, оповіданнях калину
змальовували вродливою, доброю, а от верба була засмучена,
згорьована, навіть вислів є: «Сумна, як верба». І невипадково великий
Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, посадив у пустелі
вербову гілочку, виходив її, бо нагадувала йому рідну Україну.
Учень.
Розлогі верби, затишок і тіні,
Під ними плещеться тихо ріка,
І дівчина ,замріяна й струнка,
Стоїть на березі у сонячнім промінні.
Як хороше у нас на Україні,
Де пісня лине чарівна й струнка,
І шепіт верб, і поклики гудка
Злились навік в мелодії єдиній
Учень. (співає)
Тече вода з - під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька, явір зеленіє,
А кругом їх верболози й лози зеленіють…
Учитель. Дорогі діти, шануйте своїх батьків, бережіть свою рідну
оселю.
Любіть Україну, як сонце,любіть,
Як віте р, і трави, і води,
В годину щасливу, і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
229

230. Красу її ,вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
(Запалюється свічка біля образка)
Діти(моляться).
Пречиста Мати!
Просять діти вірні:
Сповни наші просьби
Сердечні, покірні.
Дай, щоб ми невинні
У мирі зростали,
Тебе й твого Сина
Завжди прославляли!
Зволь нам, Мати Божа,
Силу й долю дати
Для рідного краю
Жити й працювати.
Дай, щоби сповняли
Заповіт Шевченка,
Щоб цвіла у щасті
Україна – ненька!
Благослови, Боже, рідний отчий дім
І всіх, всіх, що проживають в нім,
І неньку нашу, і садок – розмай,
І нарід рідний наш,
І рідний край,
І ті могили, що в степах стоять,
I тих героїв, що в могилах сплять.
Під пишним кровом квітів і трави
На віки вічні, Боже, прослави!
Учень.
Все, що в серці мали,
Вам подарували:
Світлу мрію й казку,
Нашу пісню й ласку,
Щебіт України,
Звичаї родини.
Учень.
Перед дорогою сідайте за столи .
Так споконвіку для гостей годиться.
Щоб радісні й щасливі ви були,
230

231. Варениками треба пригоститься.
Учитель. У житті, як на широкій ниві. Трапляються і рівні стежки, і
колючі терни. Але пам`ятайте, що поріг батьківської хати завжди
чекатиме на вас. І які б невдачі вас не спіткали – у рідній оселі завжди
ви знайдете спокій і мудру пораду.
(Запрошення до українського застілля з варениками від кожної
родини).
231

232. Збірник сценаріїв позакласних заходів
на відзначення літературних свят
Обіймемося, браття, ми ж бо є
українці!
Упорядники:
Анна Рудак
Наталія Рущак
Художнє оформлення та комп’ютерна верстка:
Роман Бадулін
Олег Мах
Коректор
Наталія Рущак
Підписано до друку 14.02.2017 р.
Наклад прим.
Виготовлено в інформаційно-методичному центрі
Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської
ради
76000, м.Івано-Франківськ, вул. С.Бандери, 10 г
232