1. Історія Новопразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 почалася
у 1903 році. Нарешті масова освіта докотилася до Нової Праги. Вирішено було
збудувати ще одну школу для західної частини селища. Будівництво було
розпо-чате Херсонським губернством. „З миру по нитці - голому сорочка",— за
таким принципом було збудовано приміщення майбутньої школи. Буді-
вництво, з яко-го виросла чотирикласна школа, закінчилося весною 1905 року.
На пустирі ви-росло невеличке приміщення, де діти навчалися чотири роки.
Цього було до-сить, щоб уміти писати, рахувати, читати.
Світлина зроблена до війни. Група відмінників і директор Мунтян
Але не всю біду ще пережила Україна, не всього ще лиха зазнало
людство. Прийшло в наші краї горе, масш-таби і кордони якого не зрівняти ні з
чим. Вій-на зазирнула в Україну. Смерть, біль, табір і постійний страх за життя.
Страх, що став звичкою.
Так, як були зруйновані наші ідеали, так і школа була розбита і розкраде-
на німцями. Фашисти використовували її в своїх цілях. Приміщення слугувало
їм конюшнею.
Радісні крики „Ура!" Нова Прага знов почула аж у грудні 1943 року.
2. Життя почало налагоджуватися, люди залатувати пустоти і руйнування, за-
лишені німцями. Життя йшло далі, школа ста-ла потрібною.
„Викликали нас до районного відділу народної освіти за наказом секрета-
ря райкому партії К. І. Сабанського, — розповідає Надія Григорівна Шапошнік,
— сказав, що потрібно організувати школу. Ну ми і взялись до роботи." Нелегке
завдання випало Шапошнік Надії Григорівні. Нелегке,
як і її життя.
Уродженка Нової Праги. Навчалася в школі №1 Нової Праги, закінчила і
Олександрійський педагогічний технікум, далі працювала в Донбасі (станція
Цикуриха), але, приїхавши в рідне село на канікули, не змогла через початок
війни повернутися туди. Після звільнення Нової Праги учителька була присут-
ня при відбудові школи, де після цього пропрацювала ще 32 роки.
Чоловік розуміє її покликання і те, що душею жінка завжди в школі, тому допома-
гає їй приходити сюди на свята. Ця, тоді ще молода дівчина, разом з трохи стар-
шою Мойсеєнко Марією Самойлівною, яка стала директором, зібрали дітей на
навчання. "Місця не було, школа була розбита. Навчалися по хатах. Хто прий-
мав, до того і йшли, розсідалися, читали. Так було десь із півроку, а потім у лі-
тню пору займалися відбудовою. Тоді вже трохи вчителів зібралося. Робили
все своїми руками. Місили глину, мазали стіни самі учителі. Колгосп „Мічуріна"
допомагав бу-
дівельними
матеріалами:
глиною, дере-
виною."
3. Ось так спільними зусиллями колгоспу і педагогів було відбудовано приміщен-
ня. Колгоспу тоді віддячили сповна: урожай допомагали збирати, підсобляли чим
могли. Не забулися і імена педагогів, що своїми руками відбудовували шко-
лу:
Жир Ніна Олексіївна (німецька мова) Бугайо-
ва Наталя Яківна (математика)
Хмільова Марія Тихонівна (історія)
Кириченко Людмила Яківна (1-3 класи)
Смілов Іван Самійлович (географія)
Батура Василь Никонорович (математика).
Ці люди заклали перший щабель у відродженні школи,
як виявилось, не останньому.
«Вчитися було не важко, діти хороші і дружні. Хоч навчалися в дві зміни, і
учнів було по 45 чоловік у класі, робота була радістю»,—ділиться Надія Григо-
рівна.
Фенікс знов відродився з попелу. Відбудували маленьку школу і
отримали від Райвиконкому двоповерхову, яка повністю почала працювати в
1952 році. У школі, завдяки голові селищної ради Кравцову І.А.
проведено електрику. А вже в 1956 році вийшла постанова пленуму КПУ
про роботу школи в одну зміну.
„Тяжкі умови тоді були для такого переходу, - збереглися спогади тогочасного
директора Мойсеєнко М. С, - школу недавно збудовано, а спортзал, майстерня по
дереву та по металу ще не працювали. Приміщення для роботи в одну зміну було
замале, не всі класи обладнані. Виручив колгосп. Для деяких приміщень у
колгоспах збирали меблі: з одного колгоспу по дві класні кімнати. Так і викру-
тились."
5. А далі—шкільні будні. Радісні і не дуже, тяжкі і легкі. „Але
ніколи не було сумно. Діти слухались. Хлопці, вдвічі вищі за мене,
винувато схиляли голову, визнаючи провину. А суботи—улюблений день. Завжди
конкурси. Пам'ятаю „Ану-ка мальчики!", „Ану-ка девочки!". Було вільно, весело і
завжди повчально". Так згадує свою роботу вчитель школи №2 Козицина Клавдія
Петрівна, яка пропрацювала тут 32 роки.
Ще один довгожитель шкільної справи – учитель молодших класів школи №2
Литвин Марія Павлівна.
Литвин Марія Павлівна родом з с. Спасове Новгородківського району. Її родина
була не багатою, але дружною. Навчалася вона в рідному селі, і перша вчителька
вирішила її долю, бо заслухуючись розповідями і поясненнями талановитого педа-
гога, дівчинка вирішила, що неодмінно стане педагогом. Так і сталося. Закінчивши
у 1947році Олександрійський педагогічний технікум, працювала у Верблюжці, а
по-тім в Новій Празі, де зустріла друга життя і залишилася проживати. З 1951 по
1984рік працювала учителем молодших класів. Не дивно, що в такого педагога син
і донька теж учителі. Марія
Павлівна і досі
дослухається до шкільних новин,
читає улюблених Крилова і Глі-
бова, а в душі залишається
справ-жнім педагогом.
1975 рік теж знаменний для цьо-го
навчального закладу. Знову
оновили приміщення школи. На
місці двоповерхової, з’явилася
теперішня, триповерхова будівля.
І знову нічого так просто не да-
лося. Мали викручуватися своїми
силами. Будівництвом школи пе-
реймалася адміністрація закла-
ду—директор Шаповалова Марія
Трохимівна та заступник дирек-
тора школи з навчально-виховної
роботи Поденежна Валентина
Петрівна.
6. На прохання директора Шаповалової Марії Трохимівни, керівник Знам'янсь-
кого цегляного заводу Педько М. К. надав цеглу для будівлі, а колгоспи «Прогрес»,
«Серп і молот», «Ленін», надали будівельні матеріали, обладнали фізичний і хіміч-
ний кабінети. Урочисте відкриття відбулося взимку 1975 року.
Заступник директора школи з навчально-виховної роботи Поденежна Вален-
тина Петрівна
згадувала:
«Важко було
працювати. На-
вчання відбува-
лося у дві зміни
у старому одно-
поверховому ко-
рпусі, а поруч
відбувалося бу-
дівництво нової
школи. Вчителі
не просто по-
винні були надавати якісну освіту, а і відповідати за збереження життя і здоров’я
учнів, адже діти всі
однакові—їм зав-
жди хочеться туди,
де заборонено. »
7. Свято проходило в колі друзів. Гості з району й області, сам секретар Райви-
конкому Волков завітав до школи. Але найнезвичайнішим гостем був письменник
рідної країни—Павло Загребельний. Відомий українець приїхав щоб привітати уч-
нів з Днем Знань. „З великою радістю, - розповідає Надія Михайлівна Півняк,—
просили у письменника автограф. А які ж раді були, коли отримали побажання
процвітання школи від відомого співвітчизника."
Ще й досі книжки, підписані Павлом Архиповичем, як велика реліквія, зберіга-
ються на книжкових полицях учителів.
Відкрилися двері школи після урочистої лінійки. Честь відкрити школу було нада-
но тогочасному директору Ковтун-Шаповаловій Марії Трохимівні і голові колгоспу
„Прогрес" Власенку Івану. Саме вони перерізали символічну стрічку.
До 1989 року працювала восьмирічна школа, та Рішенням Олександрійського
райвиконкому № 280 від 18.09.1989р. Новопразьку восьмирічну школу №1 реор-
ганізовано в Новопразьку середню школу №2.
У 1991 році школа стала навчальним закладом суверенної держави України.
Нарешті в нашу школу прийшли рідні традиції і глибокі реформи. Було змінено
багато пунктів в організації навчання, замі-нено книги, змінилася шкільна форма.
Усі працівники та учні Новопразької ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 знають
8. легенду про рідну школу.
У 1952 році почала працювати нова двоповерхова школа. Саме з цього примі-
щення все і почалося. Архітектор, який спроектував цю будівлю, помітив недолі-
ки у розрахунках вже після того як закінчилося будівництво. Пізніше через обид-
ва поверхи утворилася тріщина, яка розросталася з роками. Незабаром школі на-
дали статус аварійної. Архітектор не витримав того, що його творіння руйну-
ється і викинувся з ІІ поверху.
Яким же було здивування працівників, коли і на новій будівлі з'явилася тріщи-
на через усі три поверхи. Крім того, коли школа порожня, люди чують там кроки,
спів, а дехто навіть бачив тінь людини, яка швидко зникає. Кажуть, що це привид
архітектора, який трагічно загинув багато років тому.
...Пройшов час. Ось уже і 2010 рік. У цьому році школі виповниться 105 ро-
ків. Це велика дата, і настав час підвести підсумки. Заснована у 1905 році школа
мала 4 класи, поступово їх ставало більше 7 до 1960 року,8 (з 1961-1989), 10-11
(з 1990). За цей час змінилося багато директорів: Мунтян, Дрозд, Мойсеєнко
М.С., Шаповалова М.Т., Піра М.І., Єременко А.І, Алексеєнко Л.І, Федяєва Н.А.
Директори Новопразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Шаповалова
М.Т., Алексеєнко Л.І., Федяєва Н.А.
2001 рік Захід «Зустріч поколінь» провела Півняк І.Г.
9. Усіх працівників згадати дуже важко, адже протягом 105 років пропрацювало
безліч людей. Та варто згадати педагогічні сім'ї, династії, які обрали цей непрос-
тий шлях. Так, складною педагогічною нивою пліч-о-пліч крокували і крокують
разом Літовченко Раїса (вчитель математики) та Літовченко Юрій (вчитель фізич-
ної культури), Демура Олена Петрівна (вчитель початкових класів) та Демура Во-
лодимир Іванович (вчитель історії), Півняк Володимир Володимирович (вчитель
іноземної мови) та Півняк Ірина Григорівна (заступний директора школи з вихов-
ної роботи та вчитель зарубіжної літератури), Артем'єв В’ячеслав Володимирович
(вчитель фізичної культури) та Артем'єва Лариса Василівна (вчитель музичного
мистецтва), Бугайов Микола Володимирович (вчитель фізичної культури) та Буга-
йова Наталія Анатоліївна (заступник директора школи з виховної роботи та вчи-
тель української мови і літератури).
Педагогічна династія—це непростий вибір родини, адже через покоління
проносяться традиції, відданість справі, любов до обраної професії і, зрештою,
шкільна історія. Так, у далекому 1947 році до Новопразької семирічної школи
прийшла працювати Просяник (Поденежна) Валентина Петрівна, яка працювала до
1979 року на посаді заступника директора школи з навчально-виховної роботи та
вчителя математики. Їй на зміну у 1980 році прийшла донька Поденежна Ольга
Степанівна, яка і зараз працює вчителем початкових класів. Згодом приєдналася
донька Ольги Степанівни Бугайова Наталія Анатоліївна (1999р), яка зараз працює
на посаді заступника директора школи з виховної роботи, вчителя української мо-
ви та її чоловік Бугайов Микола Володимирович (1998р.)—вчитель фізичної куль-
тури.
У 1967 році прийшла на роботу молода та енергійна Півняк Надія Михайлів-
на, яка довгий час працювала на посаді вчителя початкових класів, а згодом приє-
дналися син Півняк Володимир Володимирович (вчитель іноземної мови) та
його дружина Півняк Ірина Григорівна (заступник директора школи з виховної
роботи та вчитель зарубіжної літератури).
Довгий час вчителем іноземної мови працювала Іванченко Галина Іванівна, а
на зміну їй прийшла донька Іванченко Віра Вікторівна (вчитель іноземної мови)
10. За 105 років школа випустила тисячі випускників. Приміщення школи пере-
будовувалось 4 рази, її учні завжди займали високі призові місця в спорті і на-
вчанні, а учителі виявляли високий професіоналізм. Кожного року школа відк-
риває двері і першокласникам, і широку дорогу випускникам, а міцна дружба
завжди з'єднує їх серця.
З 2007 року заклад працює у напрямку школа сприяння здоров’я та громад-
сько-активна школа.
11. 14 жовтня 2008 року у школі відкрито історичний музей (керівник Бугайова
Н.А.), якому видано свідоцтво про реєстрацію № 12-98 (Наказ обласного
управління освіти і науки Кіровоградської ОДА №39 від 30.01.2009р.).
