Алчевська, просвітителька

1. НАРОДНА ПРОСВІТИТЕЛЬКА
ХРИСТИНА ДАНИЛІВНА АЛЧЕВСЬКА
Робота вихованців краєзнавчого гуртка «Пошук»

2. 2
ВСТУП
«Нужна глубокая вера в своѐ дело,
нужен характер, чтобы создать дело,
но ещѐ больше веры и ещѐ больше характера,
нужно, чтобы вести его… За мишурный блеск
жизни она не отдала лучшую мечту своей юности
и осталась в школе…»
В. И. Недригайлов «Очерк
пятидесятилетней просветительной
деятельности Христины Даниловны
Алчевской». 20 мая 1912 года.
Сиджу за шкільною партою після уроку історії. У голові рояться думки.
Різні думки. Я під враженням від почутого про яскраву особистість,
неординарну жінку, землячку, чиє прізвище носить наша школа. Думки
випереджають одна одну. Чому прізвище Алчевських досить довго
замовчувалося? Чому лише зараз, поспіль майже двох століть, з’явилися
перші широкі публікації про видатну просвітительку, віце-президента
Міжнародної ліги освіти, учительку й керівника недільної школи, в якій у різні
роки навчалися близько 17 тисяч учениць?
Ця жінка на вівтар просвітництва віддала майже шість десятиліть свого
життя. Понад півстоліття (57 років) нею створена Харківська приватна жіноча
недільна школа була не лише зразковим навчальним закладом, а й своєрідною
дослідницькою науково-педагогічною лабораторією, яка перетворилася
немовби на «маленьке міністерство» недільних шкіл.
Відчуваю болючий щем у серці… Ми живемо в незалежній країні,
розбудовуємо господарство, власну освіту, культуру. То час уже повернути із
задвірків історії славні імена співвітчизників. Мені захотілося грунтовніше
дослідити життєвий та творчий шлях видатної діячки освіти. Звернулася до
фондів місцевих бібліотек і була неприємно вражена. Довідники з історії
України видавництва «Ґенеза» за 1993 та 2001 роки ніяких відомостей про
Х. Д. Алчевську не надають, а Українська радянська енциклопедія подає дуже
мало інформації про сім’ю Алчевських та місто Алчевськ. Ширше про родину

3. 3
Алчевських та Христину Данилівну читаю в книзі із серії «Сто знаменитих
жінок України», Харків, Фоліо, 2006 рік. Зате в школі я знайшла дуже цікавий
архівний матеріал, зібраний у 2000 році вчительською делегацією під час
поїздки до м. Харкова. Це матеріали урочистих публічних зборів 20 травня
1912 року на честь 50-річчя педагогічної і просвітницької діяльності
Х. Д. Алчевської «Полувековой юбилей» (1862-1912), Х. Д. Алчевська
«Передуманное и пережитое» (дневники, письма, воспоминания), 24.01.1916
рік, глави із щоденника Х. Д. Алчевської, 1884 рік, «Что читать народу?
Критический указатель книг для народного и детского чтения». С. Петербург,
1884 рік, Я. В. Абрамов «Частная женская воскресная школа в Харькове и
воскресные школы вообще». Харьков, 1890 год, Х. Д. Алчевська «Отчет
крукового собрания 20 января 1892 года», Ю. Белов “Алчевские”, “Донецьк”
2008 рік.
З великим трепетом я читала уривки з щоденників Христини Данилівни,
вдивлялася в чіткий рівний почерк учительки. Скільки треба було мати сили
духу, натхнення, упертості, щоб наперекір властям, займатися справою всього
життя – навчанням рідного народу.

4. 4
РОЗДІЛ І.
ВІД МРІЇ ЮНОСТІ ДО АКТИВНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Раннє дитинство в Борзні.
Христина Данилівна Алчевська (Журавльова) народилася 4 (16) квітня
1841 року в м. Борзні на Чернігівщині. Її батько, Д. Л. Журавльов, викладав в
училищі. Мати була дочкою генерала Вуїча, героя війни 1812 року. Вона
отримала блискучу на той час освіту ( закінчила Смольний інститут), була дуже
талановитою ( співала, навіть при дворі) і багатою. Проти згоди своїх рідних
вийшла заміж за скромного вчителя, віддала йому велику любов і багатий
посаг. У книзі «Передуманное и пережитое» просвітителька писала: «Люблю
ли я мою родину Украину и что именно сделала для неѐ?... Я родилась в
Черниговской губернии, в уездном городке Борзне. Отец мой был истый
малоросс Киевской губернии. Кормилица моя, Гапка, была большая патриотка.
Она обожала свою Борзну и думала, что лучшего города не существует нигде
на свете. «Святая Борзна!» - говорила она обыкновенно с чувством… Очень
может быть, что с молоком этой Гапки я всосала любовь к своей Украине, к
своему народу»1
. Про батьків Христина Данилівна згадує: «Я обожала свою
мать, как существо любящее, порывистое, со светлым умом и даром
«привлекать сердца людей”. Отца я не любила – это был чѐрствый эгоист,
минутами несправедливо обижавший мою бедную мать, что страшно
вооружало против него моѐ детское сердце»2
.
Неабиякі здібності Христини виявилися ще в дитинстві. Вона навчилася
читати й писати раніше, ніж її брати. «Нас было трое: я и два моих брата. Когда
мы подросли, отец решил пригласить к братьям какого-то бедняка-семинариста
за пять рублей в месяц (всѐ большое состояние моей матери было уже тогда
пропито им, и мы существовали только на его скудное жалованье). Я с
любопытством вслушивалась в эти переговоры; мать настаивала на том,
1 Х. Д. Алчевская «Передуманное и пережитое», ст. 21 ( із архівних матеріалів Харківського історичного музею)
2 Х. Д. Алчевская «Передуманное и пережитое», ст. 23 ( із архівних матеріалів Харківського історичного музею)

5. 5
чтобы и меня учить грамоте, но отец был страшно против этого; он говорил
язвительно: «Зачем девчонке грамота? Чтобы писать любовные записочки!»1
Це обпекло серце Христини, але не зламало її. Як тільки приходив
семінарист і розпочинав з братами заняття, вона підкрадалася до зачинених
дверей, трохи відкривала їх і жадібно слухала кожне слово вчителя. Таким
чином вона навчилася читати й писати раніше, ніж її брати. Коли хлопчикам
виповнилося 9-10 років, батько віддав їх у гімназію. Щодня Христина з
нетерпінням чекала на братів, щоб дізнатися, що пояснював учитель, як
відповідали учні, які були домашні завдання. Братів у гімназії часто карали за
те, що у них не було ні книжок, ні навчальних посібників, адже сім’я жила
бідно. І вже тоді в Христини виникла думка будь за що знайти гроші для
придбання підручників. Коли брати навчались у середніх класах, де їх
примушували писати твори, сестра в усьому їм допомагала, «Сочинения
братьям, написанные мною, обратили особое внимание учителя; они читались в
классе как образцовые, и в братьях моих стали заискивать товарищи». «Напиши
мне на завтра сочинение, – я дам тебе за это 20 копеек!» - «А я карандаш и
ручку!» - «А я дюжину перьев и тетрадь!» - говорили они на перемене. И я с
восторгом получала эти двугривенные и приобретала на них необходимые для
братьев учебники»2
.
З раннього дитинства Христина відчувала особливу цікавість до кухні,
куди дітям ходити було заборонено. Коли батька й матері не було вдома, або
вони були серед гостей, дівчинка тихенько проходила на кухню, брала з собою
улюблену книжку й починала голосно читати, а всі слуги уважно слухали її.
«Наверное, в это чтение я вкладывала много чуств и выразительности, потому
что моя аудитория слушала меня, затаив дыхание, и в кухне был слышен то
звонкий смех то сдержанные вздохи»3
. Уже тоді між Христиною й простим
1 Х. Д. Алчевская «Передуманное и пережитое», ст. 24 ( із архівних матеріалів Харківського історичного музею)
2 Х. Д. Алчевская «Передуманное и пережитое», 25 ( із архівних матеріалів Харківського історичного музею)
3 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст. Алчевск, 2008 р.

6. 6
народом установився якийсь непомітний, але тісний зв’язок, який дівчина
пронесла через усе своє життя. Це були перші її кроки на ниві народної освіти.
1.2. Змужніння
Коли Христині виповнилося 9 років, сім’я переїжджає до Курська. Тут
пройшли її дитинство і юність. «Она продолжала учится, делая уроки, которые
задавали ее братьям в гимназии. Но систематического образования так и не
смогла получить, что в дальнейшнем явилось причиной тяжелых страданий и
препятствий на ее пути»1
. У Курську, куди переїхала сім’я Журавльових,
Христина почала відвідувати молодіжні гуртки та писати перші вірші. У газеті
«Северная пчела» Булгаріна було надруковано перший патріотичний вірш
юної поетеси, який привернув до себе увагу громадськості Курська.
Христина Алчевська захоплювалася також театром і брала активну
участь у самодіяльних спектаклях. «В 12 лет у нее обнаружился большой
сценический талант ( после первого посещения театра, который произвел на нее
огромное впечатление)»2
. Бажання грати ролі у виставах було таким великим,
що Христина випросила в матері небагато грошей, купила голубий занавіс,
наклеїла паперові зірки й почала готуватися до вистави. «Я не спала всю ночь, -
писала Алчевская, - металась в жару, и бреду ... и к утру у меня созрело самое
твердое намерение устроить дома такой же точно театр и сочинить для него
пьесы»3
. Серед перших її глядачів був великий любитель мистецтва Криницин,
який виховав та вивів на сцену відому на той час актрису, зірку першої
величини Асенкову. Він пропонував Алчевській таку ж долю, але батько
виступив проти, сказав, що артисткою вона буде « только переступив через его
труп». Знайомство з родиною Мамчич сприяло проведенню Христиною перших
уроків для сільських дітей та здійсненню допомоги хворим селянам. «Юная,
увлекающаяся, я целиком отдавалась своей палкой любви к Родине, за 2-3
месяца я так научилась читать Шевченко, что меня заслушивались... Имея
1 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст.6, Алчевск, 2008 р.
2 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст.6, Алчевск, 2008 р.
3 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст. 6-7, Алчевск, 2008 р.

7. 7
прекрасный голос, я с увлечением отдала себя изучению украинской песни»1
.
Село Мамчич було її першим знайомством з народом і школою, а через
надруковані вірші зав’язалось листування з молодим обдарованим юнаком,
який згодом приїхав до Курська. Спалахнуло молоде кохання. Маючи освіту
двох класів, дякуючи самоосвіті, природному таланту й великому
працелюбству, Олексій Кирилович Алчевський, став чоловіком Христини,
невдовзі зробив блискучу кар’єру банкіра.
У 16 років вона важко перенесла смерть матері. У цей час багато читає,
бере участь у революційних гуртках.
Христина Данилівна ще в юності поставила за мету навчити грамоті
якомога більше жінок. У 1859 році вона, вісімнадцятилітня дівчина, написала
два листи до О. І. Герцена в Лондон, під псевдонімом «Українка», у яких
розповіла про перші успіхи в організації уроків спочатку для дітей, а потім і
для дорослих, про те, як учила їх не лише читати, а й мислити. Вона закликала:
«…навчіть наших панночок бути людьми, навчіть соромитися нашої моральної
і розумової переваги над селянами, а не пишатися цією перевагою. Ми повинні
цій справі присвятити всі наші здібності, сили, волю…». Звертаючись до
Герцена, вона натхнено писала: « Говорите! Мы слушаем Вас, мы ждем от Вас
слова, как в засуху ждут дождя, как корабли стоящие на якоре, ждут ветра.
Пошлите же нам дождь, оживите наше поле, и сорвите наши корабли с якорей
попутным ветром! Говорите! Все внемлет. Вся Россия, за исключением разве,
нескольких старцев, закостенелых в своих вековых предрасудках, но борьба с
ними не страшна для нас, боротся можно только с равными себе врагами, а у
этих господ нет убеждений, у них есть только упорство... Пишите, Вас
слушают; каждое Ваше слово отзовется в сердцах миллионов... Вы же нам
дороги, как наша совесть, как залог нашого будушего счастья»2
. У 1895 році
Іван Франко надрукував цей лист в журналі «Житє і слово».
1 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст. 7, Алчевск, 2008 р
.
2 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст. 7, Алчевск, 2008 р
.

8. 8
Христина Алчевська цікавилася життям національних окраїн царської
Росії. Коли після придушення повстання 1863 року в Польщі російське
суспільство було охоплене хвилею антипольських настроїв, «Колокол»
О. І. Герцена надрукував звернення Христини «До російських жінок», де
говорилося, що поляки, підкорені росіянами, значно освіченіші від росіян,
володіти Польщею – це не спокутний гріх.
1.3. Випробування розуму й волі.
У травні 1862 року Алчевська, звільнившись від батьківського гніту, їде
до Харкова. «Харьков показался мне чуть ли не столицей по сравнению с
нашим захолустьем. Я проходила мимо университета с чувством затаѐнного
благоговения – мне хотелось стать на колени перед ним и молиться…
Очутившись в большом культурном городе, я вся пламенела желанием
окунуться в общественную деятельность и ценить в жизни что-либо хорошее
… Мне указали на воскресные школы»1
.
Христина Данилівна шукала заняття для душі. І хоча, дізнавшись про
недільні школи, вона бачила в їх роботі багато недоліків, але всією душею
захопилась цією справою.
Відвідуючи гурток «Громада», яким керував її чоловік, Х. Алчевська
познайомилася з передовою ідейною молоддю Харкова, яка прагнула зробити
свій народ освіченим. Гурток випускав «Метелики» – маленькі різнокольорові
книжечки, які метеликами розліталися в різні куточки України й захоплено
читалися. Громадівці видавали українською мовою легальну й нелегальну
літературу, збирали матеріали українського фольклору та етнографії,
організовували недільні школи.
Уже в 1859 році група молоді звернулася до помічника-попечителя
Харківського Навчального Округу з проханням дозволити відкрити недільну
школу. Такі вчителі І гімназії, як Ладовський, Павлов, кандидат університету
Хлопов, дійсний студент Галченко та ін. запропонували свої послуги не лише
як вчителів, але й тих, хто пожертвує кошти на облаштування школи. Була
1 Х. Д. Алчевская «Передуманное и пережитое», ст. 30 ( із архівних матеріалів Харківського історичного музею)

9. 9
розроблена особлива шкільна програма, яка передбачала вивчення Закону
Божого, грамоти, арифметики, географії, історії, законознавства, природничої
історії, сільського господарства, гігієни. У Петербурзі харківський проект
зустріли з розумінням, але саму програму скоротили. Міністр освіти про
недільні школи писав так: «Они не должны даже иметь притязание на
непосредственное развитие умственных способностей учащихся до уровня,
которого могут достигнуть лишь ученики гимназии… Цель их, как
элементарных приходских школ, научить грамоте, письму, счислению и тем
нравственным началам, которые сообщаются законоучением, к чему могут
быть присовокуплены и некоторые сведения о реальных предметах, имеющих
непосредственное отношение к простому народному быту»1
. Так було
покладено початок створенню недільної школи в Харкові. Але вона почала
функціонувати ще не скоро. Тільки 18 вересня 1860 року недільна школа
відкрилась. Це була перша недільна чоловіча школа в Харкові. А потім
відкрилась друга чоловіча й жіноча. У першій школі справи йшли не дуже
добре, у другій – трохи краще, а в жіночій школі навчали і професори, і
студенти, й інтелігентні дівчата, й освічені жінки. Доступ до школи був
вільний. Кожний навчав, чому хотів і як хотів. Були відсутні шкільні програми
й регламентування. Але високий патріотичний дух, велике бажання просвіщати
народ, підняти його до власного рівня й розуміти життя були такі великі, що
школа творила справжні чудеса. Вона не лише швидко навчала грамоті
звуковим методом, але й притягувала до себе чарівною силою велику кількість
тих, хто бажав навчатися.
У цю школу 13 травня 1862 року прийшла з пропозицією працювати
молода, красива жінка. Це була дружина купця, продавця чаю – Христина
Данилівна Алчевська. Без шкільної освіти, без диплома вона розпочала
викладати в школі й невдозі зайняла гідне місце серед інших учительок.
«Горячая энтузиастка, полная жажды общественной деятельности, страстно
любившая свою родную Украйну, она пришла в школу с идеей учить своих
1 Х. Д. Алчевська «Полувековой юбилей» (1862-1912) стр.10.

10. 10
земляков на их родном языке…»1
. Однак уже через 2 місяці, після початку
занять, 10 червня 1862 року було видане «Высочайшее повеление» про
закриття всіх існуючих у Росії недільних шкіл і перетворення їх на новій
основі. Закрилась і жіноча недільна школа, в якій працювала Христина
Данилівна. «Помню я живо то горе, то смущение, с каким мы принуждены
были объявить детям о закрытии школы; помню рыдания и плач детей…
Картина этого закрытия была по истине драматична: молодые девушки-
ученицы, рыдая, бросались на шею любимым учительницам…»2
.
Лише частина вчительок продовжили довгу боротьбу за доведення справи
до кінця. І серед інших була Х. Д. Алчевська. Невдачі не знищили її енергії,
вона захотіла вперто продовжити справу, не зважаючи ні на що. Якщо не
дозволяють навчати відкрито, потрібно навчати таємно, вирішила молода
вчителька. Розшукала своїх учениць і запросила їх приходити на заняття до
будинку Алчевських. Удома можна було навчати до двадцяти дівчат. Навчання
велось таємно. До того ж недільні школи були запідозрені в
антисуспільній діяльності. Христині Данилівні радили кинути цю справу,
лякали штрафами, навіть закриттям чайного магазину, єдиного джерела
існування сім’ї. Часто заняття припинялися, а потім знову відновлювалися. Але
Христина Данилівна вірила у свою справу й знаходила собі підтримку в таких
однодумцях, як Єлизавета Дмитрівна Чирикова (Гердєєва), В. Н. Томашевська
та ін.
У 1864 році недільні школи були визнані, але з такими великими
обмеженнями, що Х. Д. Алчевській довелося продовжувати навчання таємно.
Так справи йшли ще чотири роки.
У 1869 році в Харкові відкрилося Товариство грамотності, гурток
учительок – однодумців Х. Д. Алчевської також ввійшов у це товариство. «С
верою и надеждою вступили мы в Общество грамотности. Не раз в собраниях я
трепетно подавала свой голос за устройство воскресной школы. Наконец,
1 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 11.
2 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 12.

11. 11
мечта моя осуществилась… В первое же воскресенье я привела в школу всех
своих учениц и безбоязненно показала их публике. Я чувствовала себя в
школе, как у себя дома – бегала, суетилась, рассаживала по знаниям учениц и
была вполне счастлива …»1
. Однак радість була короткочасною. У Товаристві
Грамотності переважала течія, яка відкидала жіночу працю в школі, до
Христини Данилівни попередній учительський склад поставився
недружелюбно. Знову довелося повернутися до домашньої школи, в якій тепер
працювали 10 учительок і навчались 50 учениць. Через великі незручності
вирішили спробувати відкрити школу офіційно. Однак жодна з учительок не
була призначена для керівництва. Після багатьох пошуків Христина Данилівна
вмовила Єлизавету Іванівну Цвєткову взяти керівництво закладу у свої руки;
діяльність школи була дозволена. Коли уже й приміщення було віднайдене, від
Христини Данилівни стали вимагати диплом на право викладати. І хоча вона
уже протягом восьми років здійснювала педагогічну практику, усе ж довелося
готуватися до екзамену на раді училищ з російської мови, арифметики й Закону
Божого. Христина Данилівна згадувала, що до зали ввійшла з великим
хвилюванням. Усе думала не про себе, а про роботу школи, згадувала молитви,
які знала. Але перше запитання голови комісії про плани недільної школи на
майбутнє відразу повернули схвильовану вчительку до реальності. «Забывши
весь ужас экзамена, я с жаром и увлечением стала рассказывать ему о наших
планах и мечтах. – Я видела перед собою человека, нравственно
заинтересованного делом – передо мною не было предателя… - Это ваше
свидетельство на право преподавания! – сказал он мне учтиво, передавая
бумагу. Я чуть не заплакала от радости…»2
. Екзамени Христина Данилівна
склала успішно, але час від часу розкривала скриньку й розгортала свідоцтво
на право викладання. «Да, оно цело – его теперь никто, никогда не отнимет от
1 Х. Д. Алчевськая, «Передуманное и пережитое» стр. 31.
2 Х. Д. Алчевськая, «Передуманное и пережитое» стр. 38.

12. 12
меня… но зато нет у меня прежнего здоровья, нет у меня прежних сил и …
прежней энергии, хотела было сказать я, но – это не правда. Она не покидает
меня, эта энергия, и, когда я говорю о школе, я чувствую себя здоровее и
сильнее самого здорового и сильного человека…»1
.
1.4. Харківська приватна жіноча недільна школа
22 березня 1870 року школа відкрилась. Христина Данилівна Алчевська
зайняла скромне місце звичайної рядової вчительки, а попечителькою
затвердили А. П. Вернадську, матір академіка Вернадського, розпорядницею –
Є. І. Цвєткову. Так було покладено початок Харківській приватній жіночій
недільній школі під керівництвом все тієї ж Христини Данилівни, яка й
заснувала цю школу.
У школі Х. Д. Алчевська відчула себе як в рідній стихії. Викладала вона
просто, але з великим натхненням, добре володіла аудиторією. Кожен її урок
здавався художнім шедевром.
1871 року в школі навчалося 154 учениці й працювало 22 викладачі.
Навчання проводилося у вихідні та святкові дні з 10 до 14 години в приміщенні
І повітового училища. Христина Данилівна вміла залучати різних людей та їх
діяльність в інтересах школи, друзі школи були її особистими друзями. Вона не
уявляла себе поза школою і школи - без себе. Своїм матеріальним
забезпеченням недільна школа завдячувала Христині Данилівні: «Лишь в самые
первые годы своего существования школа работала вскладчину, затем она
перешла на попечение одной Христины Даниловны. В 1896 году для школы
был построен собственный дом на капитал, образовавшийся из акций,
записанных на воскресную школу А. К. Алчевським при основании Земельного
Банка и доросший до 25 тысяч рублей, остальная сумма была внесена
Христиной Даниловной, так как расходы по постройке дошли до 50 тысяч. Это
единственная из воскресных школ, обладающая собственным домом. Размеры
здания дали возможность значительно расширить приѐм учениц, удобно
1 Х. Д. Алчевськая, «Передуманное и пережитое» стр. 38.

13. 13
разместить классы, школьный музей и две библиотеки: учительскую и
ученическую»1
. Будинок школи був безкоштовно спроектований
О. М. Бекетовим ( її зятем) на гроші Алчевських. Усі вчителі працювали тут
без будь-якої винагороди, а навчання було безкоштовне.
Кількість учениць, які навчалися в недільній школі у різні роки,
перевищила 17 тисяч чоловік. Коли в 1870 році до школи було прийнято більше
ста учениць, то з побудовою нового приміщення навчалося більше семисот.
Більшість учениць – селянки й міщанки, ремісниці, фабричні робітниці та
слуги; лише незначна частина з них – малолітні, решта розподілялися за
різними віковими групами, серед них були тридцятилітні й сорокалітні жінки.
Недільна школа давала своїм ученицям усе те, що була зобов’язана давати
початкова школа; але крім того, що тут вивчалася географія, вітчизняна історія,
природознавство, гігієна, викладався й хоровий спів. З ученицями, які
навчались у школі декілька років, проводилися заняття з російської літератури
й влаштовувалися спеціальні читання. Були випадки, коли в стінах закладу
учениці готувалися до вступу в гімназію.
Справу навчання по групах доповнювала шкільна бібліотека. Це була
одна з найбагатших учнівських бібліотек. Статистика свідчить, що лише в 1897-
1898 навчальному році ученицям видано сім тисяч чотириста тридцять сім
книг.
У школі створений великий музей наочних посібників, яким не володіла
жодна початкова школа в Російській імперії. Увесь багатий запас музею
постійно використовувався на заняттях, зараз у цьому будинку діє виставковий
зал художнього музею.
Одним із засобів поширення досвіду роботи недільних шкіл були
виставки. Початок їм поклала Всесвітня виставка в Парижі (1889р.).
Харківська школа експонувала там 2 томи книги «Что читать народу?» та інші
твори й праці, які давали уявлення про її діяльність. За бібліографічний
1 Х. Д. Алчевськая, «Передуманное и пережитое» стр. 42

14. 14
покажчик «Что читать народу?» школа отримала вищу нагороду, Христину
Данилівну Алчевську обрали віце-президентом Міжнародної ліги освіти.
На початку 90-х років у школі почалося створення «Книги для взрослых»,
над якою працювала комісія в складі 84 чол. До складу комісії входили вчителі
й учені міста, зокрема Х. Д. Алчевська, Д. Багалій, М. Бекетов, А. Краснов,
В. Данилевський та ін. Праця складалася з трьох томів, які вміщували розділи
з різних галузей знань та багато малюнків. Перше видання вийшло 1899 року й
перевидавалося 17 разів.

15. 15
РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ ДОРОБКИ Х. Д. АЛЧЕВСЬКОЇ В КОНТЕКСТІ
СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ
2.1. Особистість виховується особистістю.
16 квітня 2011 року виповниться 170 років від дня народження
Х.Д. Алчевської, 160-річчя ми урочисто відзначили в 2001 році. Тоді вперше
учні 5-11 класів почули це прізвище й перейнялися долею високоосвіченої
талановитої родини. Я навчалася в той час у третьому класі й чула лише
незнайоме прізвище Алчевська, яке присвоять школі. Сьогодні Борзнянська
загальноосвітня школа носить її ім’я. Видатна землячка все своє життя
присвятила народові, його просвітництву, була вольовою й сміливою, не
пасувала перед труднощами.
З фотографії на мене дивиться спокійна, упевнена в собі жінка: посивіле
волосся, обличчя трохи осунулось, але очі!.. Вони ті ж, як і багато років тому,
палають енергією, великим бажанням служити людям, бути потрібною їм!
Повертаю думки в ті далекі 60-90-і роки ХІХ століття. Ось перед очима
розкішний будинок Алчевських, а ось велика дружна родина Христини
Данилівни, люблячий, дуже заможний чоловік… Що ще треба жінці для тихого
щасливого життя? Однак була ще мрія юності – навчити грамоті якомога
більше жінок. Тоді час уже диктував організацію недільних шкіл. І маючи
великі організаторські здібності, учительський талант, велике бажання навчати,
Христина Данилівна, при моральній і матеріальній підтримці чоловіка, з
головою поринула у вир просвітництва.
Виникає питання: чому жіноча недільна школа мала такий великий
успіх? Чому прості жінки-трудівниці у вихідний день після важкого робочого
тижня поспішали до школи? І сама ж відповідаю: школа стоїть учителем,
директором, однодумцями великої справи навчання. Христина Данилівна
вносила в життя своїх вихованок світле, рідкісне почуття. Тут вони відчували
себе людьми, за якими визнавалося право особистості, тут лунали різні
українськи пісні й поезія. Вона перша в Україні у своїй школі запровадила

16. 16
«кулішівку». Цим правописом, створеним П. Кулішом, ми користуємось й
дотепер. П. Куліш разом із І. Пулюєм був у неї в школі. Про цю зустріч є така
згадка: «Розумний і обдарований Куліш уразив мене своєю красою. Це був
чоловік високого росту, з правильними рисами обличчя, розумними глибокими
очима, з темними вусами, як у типових запорожців на картинах. А коли він
починав говорити, ці глибокі очі оживали якимсь внутрішнім вогнем, і він
здавався не просто людиною, а героєм, вихопленим із історичного роману»1
.
«Христина Даниловна - образцовый педагог, педагог по природе, по
страсти… Не только распорядительница, но и исполнительница, не только
учительница, но и душа школы»2
.
За п’ятдесят років педагогічної діяльності тут працювала не одна тисяча
вчительок, були такі, що робили не роками, а десятиліттями. Що їх тримало в
школі? Звичайно ж, вони знайшли роботу для душі, товариство однодумців,
методичну організацію, яка давала можливість бути не лише виконавцями, але
й творцями. І завжди домінувала особистість Христини Данилівни, яка
об’єднувала; скрізь ґрунтовно підготовлена, натхненна, з яскравою мовою, з
цікавим змістом повідомлення, з останніми новинками й часто актуальними
питаннями.
Христина Данилівна сама «горіла» в роботі й запалювала своїх учительок
цим вогнем. Вона знала про все, що робилося в школі; знала всіх учениць,
уміла вислухати й дати пораду, бути вимогливою й доброю одночасно, не
уникала надавати ученицям різну допомогу, її знали й довіряли батьки. Ця
щоденна робота була її життям.
Сучасна школа також потребує таких керівників, освічених, умілих,
компетентних, людяних, які можуть запалювати вогонь пізнання, спонукати
до творчості.
1 Нова просвіта, 24 травня 2003р, «Гордість твоя, Україно», с. 3, С. Вишнівська
2 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 16.

17. 17
2.2. Думки вголос.
Щодня я йду до школи. Це не тільки мій обов’язок – навчатися, це також
і велике моє бажання. Адже тут я знову й знову зустрічаюся з друзями, на
уроках слухаю моїх улюблених учителів, набираюся нових знань, щодня роблю
для себе маленькі відкриття… І весь час дивуюся. У нашій школі більше
шестисот учнів від першого до одинадцятого класу. Але завжди порядок,
щодня продовжується розмірене шкільне життя. Я знаю, що в моїх учителів
бувають наради при директору, педагогічні ради, психолого-педагогічні
семінари, педагогічні читання й ще багато різних засідань, зустрічей. Щодня я
бачу роботу вчителя й сама на уроках співпрацюю з ним. А ще у нас є
найближча людина в класі – наш класний керівник. Школа – це той острівець
серед бурхливого моря життя, де тебе зрозуміють, допоможуть, порадять,
порадіють за твої успіхи.
Читаючи архівний матеріал Я. В. Абрамова «Частная женская воскресная
школа в Харькове и воскресные школы вообще», я дізналася про недільні
школи в Харкові та приватну жіночу недільну школу, в якій працювала
Х. Д. Алчевська. Перше, що мені врізалося в пам’ять, – це самовідданість
учительок, які працювали тут наполегливо, майстерно, безкоштовно. Я
дізналася про те, як Христина Данилівна створювала учительський та
учнівський колективи. А ще мене вразив той дух співробітництва, який панував
у них. Учительки з багатих, заможних сімей, більшість із них дворянки, але що
примушувало їх щонеділі йти до школи, зустрічатися з жінками-
простолюдинками, навчати їх? А ще більше дивував той факт, що ці учительки
вели власні щоденники, збиралися на збори, визначали інтелектуальний рівень
кожної з учениць і облаштовували процес навчання так, щоб кожній навчатись
було комфортно, доступно.
У Харківській жіночій недільній школі щотижня вечорами
організовувалися збори вчителів, на які приходили видатні педагоги: барон
Корф, Євтушевський, Семенов, Абаза, Миропольський. Збори відбувалися в
невимушеній обстановці. Обговорювалися різні питання роботи навчального

18. 18
закладу, читалися реферати й доповіді, визначалися ефективні прийоми
організації навчання. Обмін думками про пошуки шляхів навчальної роботи
підштовхував педагогів робити глибокий аналіз результатів навчання,
використання теоретичних положень тогочасної педагогічної науки в
практичній роботі.
Христина Данилівна значно збагатила практику вивчення й узагальнення
досвіду вчителів, удосконалення їх педагогічної майстерності. Вона
запропонувала вести педагогічні щоденники. У них занотовувалися погляди на
навчання, спостереження за розвитком психології учнів та робилися певні
висновки. Матеріали цих щоденників обговорювалися на педагогічних зборах,
за ними порівнювалися та оцінювалася робота кожного вчителя, зокрема й
шкільного колективу в цілому. Х. Д. Алчевська давала поради щодо того, яким
має бути щоденник: «Довіряючи педагогічному щоденнику, свої промахи й
удачі, свої погляди й міркування, спостереження й висновки, учителька звикає
ставитися до справи розумно, критично: вона завжди тоді матиме під рукою
матеріал, який дасть можливість порівняти минуле з сучасним, відчутно
перевірити рух уперед – як власний, так і стосовно до всієї справи. Щоденник
повинен допомагати з’ясовувати ставлення вчителів до школи, до учениць,
нарешті, він допоможе виявити характер, здібності, індивідуальні якості кожної
учениці»1
. Христина Данилівна велику увагу приділяла складанню планів
уроків за звуковим методом навчання. З цією метою вона часто ділилася
власним досвідом на учительських зборах. Зокрема, 27 вересня 1893 року,
виступаючи перед учителями, вона говорила: «Когда я думала о том, как
именно начну я урок по звуковому методу, много представились не элементы,
не буквы, не звуки, а лица учениц, пришедших первый раз в школу, с
намерением учится, - эти лица с выражением не то любопытства, не то
любознательности, не то конфуза за свою безграмотность. Посадить их прямо
за элементы, снабдить доскою и грифелем, или заставить перечислять учебные
предметы, как это рекомендуют иные из педагогов, не обласкав и не согрев их
1 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 15.

19. 19
теплим словом, мне кажется решительно невозможным. В чем именно должны
заключаться эти теплые слова, трудно дать программу. Они зависят и от
индивидуальности каждой из учениц и учителя...»1
.
У школі встановлений чіткий порядок роботи. Кожна вчителька
зобов’язувалася: 1) регулярно приходити до школи, своєчасно розпочинати та
закінчувати уроки; 2) після закінчення занять не залишати учениць своєї групи,
а передавати другій учительці; 3) спостерігати за поведінкою учениць і під час
уроку, і під час перерви; 4) турбуватися про збереження навчальних посібників
і своєчасно класти їх у шафи; 5) ознайомитись з прийнятими правилами школи
та навчальними програмами й ретельно готуватися до кожного уроку; 6) вести
звітність, виділяти із своєї групи учениць, які не досягли певного рівня в
навчанні, і передавати їх до іншої групи; 7) відвідувати педагогічні збори; 8)
своєчасно повідомляти про відсутність у школі.
Багаторічний успіх і популярність школи, де вчительки працювали
безкоштовно, свідчив про добросовісне виконання ними своїх обов’язків, про
велику любов до справи навчання. У школі панували теплі стосунки між
учительками та ученицями, взаємоповага та любов.
Одна вчителька дуже захворіла й сім тижнів не вставала з ліжка. Уже
ходили чутки, що вона померла. Та ось сили стали повертатись і одного дня
хвора відкрила очі, на столику біля ліжка побачила мідну іконку на вузенькій
рожевій стрічці. На німе запитання хвора почула відповідь, що одна з учениць
Даша Ф. ходила пішки в Київ помолитися за здоров’я вчительки «Я
одвернулась к стене и заплакала. Это были первые слѐзы радости после довгих
страданий. Мне невыразимо захотелось жить, работать, быть достойной этой
медной иконке»2
.
1 План уроків за звуковим методом, Ю. Белов, « Алчевские», стр 153
2 Частная женская воскресная школа в Харькове и воскресные школы вообще, Я. В. Абрамов, ст.21, Харьков, 1890 год.

20. 20
Чому в школі не було зла, не порушувалася поведінка, не зривалися
уроки? Чому панували повага, довір’я, щирість у спілкуванні між учительками
та ученицями?
Дивно, але в Харківській приватній жіночій школі ученицям не ставили
оцінок. Якщо за певних обставин та чи інша учениця не могла тимчасово
відвідувати школу, для неї навчання припинялося. Але за першої ж можливості
вона могла продовжити пізніше своє навчання. Групи учениць у таких класах
формувалися на основі їх освітнього рівня.
Х. Д. Алчевська та її педагогічний колектив постійно працювали над
удосконаленням навчального процесу. Недільні школи були створені для
ліквідації неписьменності серед простого робочого люду. Однак у школі
Х. Д. Алчевської кожна вчителька дбала про високий освітній та духовний
розвиток вихованок. На уроках панував дух співробітництва, не було
залякування, приниження чи байдужості. Особливо великого значення
надавалося самоосвіті учениць через самостійне читання книг шкільної
бібліотеки. З метою надання допомоги читачам у 1900 році гуртком учительок
Харківської недільної школи створена «Книга взрослых» з детальним підбором
статей з різних галузей знань. Це дуже цінна й необхідна праця в російській
педагогіці. Книга введена в усіх недільних школах. Крім того, учительки школи
склали каталог книг для читання й програми викладання: перша давала
можливість розумно формувати шкільні бібліотеки, друга була головним
керівництвом для викладачів недільної школи.
У шкільній бібліотеці проходили уроки позакласного читання.
Бібліотекарі проводили з кожною ученицею бесіди про прочитану книгу,
з’ясовували, як учениці зрозуміли її зміст і які висновки зробили для себе. На
основі скупих цифр я зрозуміла, як простий народ у ХІХ столітті тягнувся до
книги, з якою цікавістю ним читалися та обговорювалися твори. У 1889-1990
роках прочитано 2752 бібліотечних книг. У середньому за один тиждень
видавалося по 102 книги. Крім того, багато книг читались у школі на гурткових
заняттях.

21. 21
А от сьогодні помічаю інше. Є різні бібліотеки, створені великі
бібліотечні фонди; лише в нашій школі він становить 28823 книг. Проте
частина моїх ровесників не хочуть читати художню чи іншу літературу,
віддають перевагу телебаченню, а ще більше – комп’ютеру.
Найбільшою працею, створеною членами гуртка Христини Данилівни,
був трьохтомник «Что читать народу?». Книга містила матеріал, накопичений
протягом десятиліть. Перший том вийшов у 1884 році, третій – 1906 році.
Книга користувалася великою популярністю, вона мала також практичне
значення й відігравала вирішальну роль у виборі книг для народних та
шкільних бібліотек, для поширення літератури в народному середовищі. Перу
Христини Данилівни належать 1150 рецензій на літературні твори. У 1888 році
«Северный вестник» надрукував статтю Абрамова про недільну жіночу школу,
це започаткувало ріст і розвиток недільних шкіл у царській Росії.
Мимоволі порівнюю процес навчання в Харківській недільній школі й
школі, де я сьогодні навчаюся. Багато різного, адже кожна нова епоха породжує
завжди щось нове, але можна помітити й спільні риси. У ІІ половині ХІХ
столітті вчителі недільної школи дбали про високий навчальний і моральний
рівень своїх учениць, багато працювали над тим, щоб вони були освіченими,
розумілися на літературі, були високоморальними людьми. Учителі нашої
школи також дбають про своїх вихованців. Сьогодні вони працюють над
втіленням у життя головної навчальної проблеми компетентнісно орієнтованого
підходу в навчанні та вихованні учнів. Щоденно дбають про те, щоб ми були
самодостатніми людьми, мали високий освітній, культурний, моральний
рівень, щоб могли визначити своє професійне майбутнє, знайти власне місце в
житті. Вони навчають нас самому процесу навчання, створюють такі умови на
уроці, коли ми, одинадцятикласники, здебільшого навчаємося самі при їх
підтримці та допомозі. Мені подобається, коли ставляться на уроці серйозні
проблеми і нам пропонує вчитель спробувати їх вирішити самостійно, шукаючи
відповідь у підібраній літературі чи в розв’язку багатьох завдань. Але ж і в

22. 22
Харківській недільній школі були учениці, які при підтримці вчителів
самостійно готувалися до вступу в гімназію.
У Харківській недільній школі Христина Данилівна обстоювала розумне
поєднання колективного та індивідуального навчання. Тому після чотирьох
годин занять учениці працювали в шкільній бібліотеці, де з кожною
вихованкою вели бесіди бібліотекарі. Згодом були розроблені й затверджені
спеціальні правила проведення таких бесід, які б збуджували в учнів бажання
навчатися самостійно та допомагали ученицям виробляти навички усного й
письмового викладу власних думок про прочитаний твір. Такі літературні
бесіди було покладено в основу всіх занять із літератури та введено в систему
уроків.
2.3. Шкільні свята, традиції
Чим живе школа? Це не лише уроки, семінари, змагання, олімпіади,
конкурси… Школа – це також і активний, змістовний відпочинок. Я сьогодні
не уявляю школи без шкільних свят. Були такі свята і в Харківській приватній
жіночій недільній школі. Христина Данилівна їм надавала великого значення.
Вона твердила, що свята не тільки оживляють школу, роблять перебування
учнів у ній цікавим, веселим, але й зближують учнів та вчителів. Ще за часів
домашньої нелегальної школи вона влаштовувала свято ялинки. Спочатку це
свято проводилося для того, щоб порадувати учениць, бо вдома у них ніхто
свята ялинки не влаштовував. Пізніше Христина Данилівна стала вбачати в
цьому дуже важливий виховний захід, до якого готувалися і вчителі, і учні. Це
свято давало можливість духовно збагачувати вихованців, зацікавлювати їх
школою.
Для свята обирався й прикрашався найбільший зал, запрошувалися
співаки, музиканти; учениці готували власні виступи, а ще багато співали
українських народних пісень. «Прекрасное помещение залитое огнѐм,
блестящее убранство огрмной ѐлки, хоровое пение, появление посторонних
певиц, певцов, музыкантов, раздача пакетов з лакомствами, общий подъѐм и

23. 23
непринуждѐнное веселье оставляют в ученицах неизгладимый след на всю
жизнь»1
.
У школі влаштовувалися також вечори української пісні та поезії.
«Особенно оживлѐнно проходят малорусские вечера, посвящѐнные
исполнению малорусской музыки и чтению лучших произведений
малорусской поэзии. Родная стихия захватывает присутствующих и даѐт место
наибольшему раскрытию талантов учениц – исполнительниц, преимущественно
малороссианок»2
. Влаштовувалися свята і на третій день Великодня. Після
молебню в школі ученицям роздавались книги і картини, відповідно до віку та
рівня розвитку, а в травні проводилися прогулянки за місто. Проводилися в
школі й тематичні свята на честь письменників. Вони мали безпосередньо
освітньо-виховну мету, давали інформацію про життєвий та творчий шлях
літератора.
Сьогодні я не уявляю школу без свят. Шкода лише, що частина
старшокласників чекають, що хтось їм влаштує веселий відпочинок, а самі
активної участі у проведенні не беруть. Набридають компютерні ігри, часом
стають нецікавими дискотеки, а от шкільні тематичні вечори, ніби живильна
волога, западають у душу. І раптом ще мить – я вже учениця недільної школи! З
трепетом заходжу до учнівської бібліотеки, обережно беру в руки невелику
книжечку, - і завмирає весь світ... Я читаю.
Твердо переконана і свято вірю, що настане торжество знань, бо це –
найбільше людське багатство. І серед тих, хто створював цей скарб, я бачу
Х. Д. Алчевську. Хочу бути схожою на неї, стати такою ж ерудованою, мудрою,
самовіддано служити своєму народу.
2.4. Школа в с. Олексіївці
Російські недільні школи й цілий ряд змін у галузі народно-шкільної
справи нерозривно пов’язані з Х. Д. Алчевською.
1 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 19.
2 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 19.

24. 24
У 1881 році на власні кошти вона відкриває школу в селі Олексіївка не
подалік майбутнього Алчевська, виділяє півтори тисячі карбованців на
побудову школи й на її утримання протягом 5 років. Коли Олексіївська школа
почала функціонувати, проти Х. Д. Алчевської була порушена справа в суді за
«незаконное обучение». Алчевську викликали на допит у камеру до слідчого.
Розпитували також дітей, яких вона навчала. Слідство тривало 5 місяців. Після
того, як суд прийняв рішення про припинення справи за відсутністю складу
злочину, Х.Д. Алчевська побудувала в Олексіївці справжню, легальну школу.
Багато часу потратила Алчевська на підбір учителів у нову школу, так як
вважала, що навчати сільських дітей може той, хто знає сільське життя, зжився
з народом, звик до його безпосередньої гамірливості, розуміє народ. І тут на
допомогу приходили колишні вчителі та вихованки Харківської недільної
школи, які стали самі учительками і з великою енергією та самопожертвою
навчали сільських дітей. «Вы, дорогая Х. Д., 27 лет тому назад запалили во мне
искру, и она не потухает во мне до сих пор. Куда бы я не попала, я не могу не
участвовать с головою в воскресной школе. Все это дело ваших рук,
глубокоуважаемая Христина Даниловна.» - так говорила одна з з колишніх
вихованок на урочистому засіданні по відзначенню 50-річного ювілею
педагогічної діяльності Х. Д. Алчевської. Теплими були читання Христини
Данилівни для селян с. Олексіївка та бесіда з ними. В. Костроліна, учениця
Олексіївської школи, згадує: «Просто и задушевно было ее обращение с этими
степенными пожилыми людьми, которые беседовали с ней о своих делах,
отдыхали за чашкой чая, а потом слушали ее выразительное красивое чтение и
делились с ней своими мыслями и впечатлениями».
Олексіївська школа працює й до нині, носить ім’я великого українця
Б. Грінченка, котрий також тут працював на ниві просвітництва. У давніх
стінах школи сьогодні навчається нове покоління учнів.
Вона допомогала у відкритті та функціонуванні Васильківської школи,
допомагала у відкритті на Харківщині жіночих безкоштовних шкіл, збереженні
українських книг у бібліотеках.

25. 25
2.5. Прогресивна діячка своєї епохи
Х. Д. Алчевська жила повноціним життям. Вона не лише переймалася
проблемами просвіти. Вона авторка мемуарів «Передуманное и пережитое»
(1912р), статей у журналах «Русская школа», «Русская мысль», «Вестник
Европы», «Современный вестник»; газетах « Южный край», «Школа и жизнь»,
оповідань у журналі «Детское чтение», кореспондент «Колокола». Зустрічалася
й листувалася з Л. Толстим, Ф. Достоєвським, І. Тургенєвим, А. Чеховим,
Т. Успенським, І. Франком, М. Павленком. Ф. Достоєвський, І. Тургенєв і
Л. Толстой вважали, що вона володіє літературним талантом, кликали її в
літературу. Роздуми про це Алчевська записала в своєму щоденнику: «И если
он, в самом деле, таится во мне, то я горда, я счаслива, что безраздельно
посветила его народу! В дни юности знатоки признавали во мне большой
драмматический талант. Если это действительно верно, то я очень также горда
и счастлива, что отдала его не праздной, сытой толпе, а мужицкой хате!»1
.
Все життя Х. Д. Алчевської пов’язане з ім’ям Т. Г. Шевченка, взірцем
служіння народу. Вона приділяла багато уваги вивченню біографії й творчості
поета, а школу назвала його ім’ям. Популяризації Шевченка сприяли шкільні
свята, на яких читали вірші, співали пісні, ставили п’єси.
До 85-ї річниці з дня народження Т. Г. Шевченка на замовлення родини
Алчевських академік В. Беклешицький виготовив мармурове погруддя поета.
Його встановили на подвір’ї будинку Алчевських. Біля решітчастої огорожі
збиралися шанувальники поета. Усі збори й читання не подобалися господарям
міста й вони добилися зняття пам’ятника. Це вдалося зробити в 1901 році. Але
погруддя врятували. Зараз воно знаходиться в Київському музеї
Т. Г. Шевченка.
Х. Д. Алевська – прекрасна жінка з могутньою енергією любові, віри й
шляхетності. Вона жила, палаючи пристрастю покликання. Усе своє життя
присвятила педагогічній роботі. Не випадково з теплотою й ніжністю було
1 Ю. Белов «Алчевские», «Страницы истоии», ст. 9, Алчевск, 2008 р
.

26. 26
написано й виголошено їй сотні вітань з нагоди 50-літнього ювілею з часу
початку педагогічної та просвітницької діяльності ( 1862-1912). У своєму
виступі В. В. Іванов підкреслив, що заслуга Христини Данилівни не лише в
тому, що вона зі своїми однодумцями навчила більше десятка тисяч жінок і
дівчат у Харківській школі та сприяла навчанню їх через інші школи, що
здійснила видання двох монументальних трьохтомних видань, але, насамперед,
у тому, «что она создала движение в стране, подняла мысль страны, прочно
водрузила в жизни знамя «женщины-человека», давно сокрушив идею
женщины-рабыни, женщины-игрушки»1
. У своєму привітанні Чернігівська
Губернська Земська Управа вказувала, що «труды по изданию книг «Что читать
народу?», и « Книги взрослых» принесли и приносят также в пределы
Черниговской губернии существенную пользу в день внешкольного
образования»2
.
1 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 77.
2 Х. Д. Алчевськая, «Полувековой юбилей», стр. 163.

27. 27
Висновки
Багато разів я читала й чула переконливий заклик про те, що історію
свого народу потрібно знати. Ми, сучасне молоде покоління, повинні
воскресити память про тих, хто починав будувати в Україні підприємства, ніс у
маси освіту, піднімав культуру батьківщини.
Сьогодні трохи розкрились сторінки книги про сім’ю Алчевських. Та
коли починаєш торкатися цих сторінок, перед очима постають покручені, а то й
трагічні шляхи життя її членів. Відчуваєш, що потрібно відродити історичну
правду, віру в себе, в Україну, її славних синів і дочок, показати не лише собі, а,
можливо, й усьому світові, що в Україні жили люди, які ніколи її не зрадили й
не відреклись від неї, які мали й мають світову славу...
Читаючи науково-популярну літературу, я дізналась, що в Харківському
обласному архіві, відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка
чекають грунтовнішого вивчення архівів Христи Данилівни, її дочки Христі
Олексіївни, її синів та їх нащадків.
Я впевнена, що наукові дослідження родини Алчевських та їх нащадків
будуть продовжені. Ми розкриємо нові сторінки їх життя та діяльності.

28. 28
Список використаних джерел та літератури
1. Бєлов Ю. Е. Алчевские. Страницы истории. Алчевск, 2008 6-9 с.
2. Бєлов Ю. Е. Алчевск. Донеччина, 2008 р.
3. Алчевская Х. Д. . Полувековой Юбилей (1862-1912). 20 мая 1920
года (торжественное публичное собрание – архивный материал
исторического музея г. Харькова)
4. Алчевская Х. Д. Передуманное и пережитое (дневники, письма,
воспоминание) 1916 г (архивный материал исторического музея г.
Харькова)
5. Алчевская Х. Д. Глава из дневника. 14-го февраля 1884-го года.
(архивный материал исторического музея г. Харькова)
6. Алчевская Х. Д. Отчет кружкового собрания 20 января 1892 года
(архивный материал исторического музея г. Харькова)
7. Алчевская Х. Д.. Письма. 1877 г. ( архивный материал исторического
музея г. Харькова)
8. Абрамов Я. В. Частная женская воскресная школа в Харкове и
воскресные школы вообще. Харьков 1890 ( архивный материал
исторического музея г. Харькова)
9. Алчевская Х. Д., Гордеева Є. Д, Грищенко А. П. и другие... «Что
читать народу? Критический указатель книг для народного и
детского чтение. Санкт-Петербург. 1884 г.
10.Сто знаменитих жінок України. Харків, Фоліо, 2006 р. 5-9 с.
11.http://uk.wikipedia.org/wiki/Алчевська_Христина_Данилівна
12. Алчевская Х. Д. , Гордеева Е. Д. , Грищенко А. П. ,Шашкевич З. И. и
другие: Что читать народу? Критический указатель книг для
народного и детского чтения, С.-Петербург, 1884 ( архівні матеріали
Харківського історичного музею)

29. 29
Додаток 1
Х. Д. Алчевська

30. 30
Х. Д. Алчевська
Сімя Алчевських:
Анна, Григорій, Дмитро, Микола, Іван, Олексій Кирилович з Христею
на руках і Христина Данилівна
( близько 1885 року - Христя народилася 16 березня 1882 року)